9 травня. ЛЮБЛІН, Польща – Військовослужбовці командування Литовсько-Польсько-Української бригади взяли участь у змаганнях з бігу на 4 кілометри та естафеті 3 по 400 метрів.

Офіцери та військовослужбовці за контрактом багатонаціонального штабу розподілилися у команди відповідно до секцій. На переконання заступника начальника штабу підполковника Андрія Кіхтана, такі спільні заходи сприяють пропаганді здорового способу життя, здруженості колективу та підвищують фізичні якості учасників.

«Під час змагань ми зосередили увагу на перевірці фізичної підготовленості військових з трьох різних країн, їх готовності до складання заліків з фізичної підготовки наприкінці травня. Адже в міжкомандній боротьбі зростає рівень фізичної загартованості кожного військовослужбовця. Також, важливим критерієм є згуртування колективу командування багатонаціональної бригади. Витривалість і робота в команді зміцнюють наш штаб і наш союз,» сказав бригадний генерал Адам Йокс, командир ЛИТПОЛУКРБРИГ.

Олександр ГАЙН

Сьогодні у Львові на базі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького розпочався другий день роботи міжнародної медичної науково-практичної конференції «Українсько-польські хірургічні дні», під час якої окремо обговорюються актуальні питання сучасної бойової травми та медицини катастроф. Перед присутніми із вступним словом з даної теми виступив начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковник медичної служби Іван Гайда.

Слід зазначити, що конференція проводиться під патронатом голови Асоціації хірургів України професора, доктора медичних наук Олександра Усенка та голови Товариства Польських хірургів професора, доктора медичних наук Яна Куліга і триватиме до 7 травня.

Як розповів голова оргкомітету доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії №1 Львівського національного медичного університету іменгі Данила Галицького, голова Асоціації хірургів Львівщини Олексій Лукавецький українсько-польські хірургічні дні започатковані ще у 1998 році. Проводяться вони почергово у Польщі та Україні.

— Сьогодні ми проводимо вже шосте зібрання хірургів обох країн у рамках науково-практичної конференції, — зазначив професор Олексій Лукавецький. — І хоча зв’язки між українськими та польськими хірургами підтримуються постійно, таких масштабних спільних заходів ми не проводили 8 років. Події, які відбуваються на сході України, спонукали нас на обговорення актуальних питань сучасної хірургії і, насамперед, це питання військової медицини. Воно потребує обміну думками. Нам цікавий досвід Польщі як члена НАТО, їхні військові медичні стандарти та методики. Їм цікавий, насамперед, наш практичний досвід, як загартувалася наша військова медицина під час бойових дій на Донбасі.

У свою чергу голова оргкомітету доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри і клініки хірургії загальної, гастроентерологічної і пухлин шлунково-кишкового тракту університету медичного у Люблені Гжегож Вальнер висловив сподівання, що наукові аспекти, які обговорюватимуться під час українсько-польських хірургічних днів, сприятимуть поглибленню дружніх стосунків, подальшій інтеграції в середовищі українських і польських хірургів. Він повідомив, що до Львова з Польщі прибуло близько 70 хірургів, 15 з яких представляють військову медицину.

— Перша секція українсько-польських хірургічних днів присвячена аспектам воєнно-польової хірургії, де будуть висвітлені загальні характеристики ситуації, яка склалась сьогодні, а також розглядатимуться окремі питання надання хірургічної допомоги в умовах польових мобільних госпіталів та ситуацій, які виникають внаслідок ведення бойових дій, — зазначив начальник кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії, доктор медичних наук, професор полковник медичної служби Ярослав Заруцький. — На цю конференцію приїхали 40 військових хірургів України. Це представники, насамперед, Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, мобільних госпіталів, які безпосередньо працюють на передовій. А також поділитися своїм досвідом прибули представники потужних медичних закладів першого ешелону — з Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя.

Зокрема головний лікар Обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечнікова професор Сергій Риженко з Дніпропетровська повідомив, що лікарня щодня приймає поранених українських бійців і через неї за час бойових дій, які точаться на Донбасі, їх вже пройшло близько 2000. Багато з них одужали і повернулися у підрозділи та до своїх сімей. Він наголосив, що дніпропетровський досвід лікування бойової травми, який одержано з кров’ю українських героїв, буде цікавим як польським, так і українським колегам, адже в мирний час набути його майже неможливо.

Окрім аспектів військової хірургії учасники українсько-польських хірургічних днів обговорять актуальні питання хірургії кишково-шлункового тракту, обміняються думками у галузі бариатричної та метаболічної хірургії. На завершення форуму українські медичні фахівці ознайомлять присутніх із новітніми хірургічними методиками, а польські колеги представлять цікаву інформацію щодо роботохірургії та нанохірургії. Також у ході конференції присутні мають змогу ознайомитися із продукцією підприємств, що працюють у галузі медицини.

Підполковник Вадим БАКАЙ, Регіональний медіа-центр МО України (м.Львів).

28 квітня 2016 року Німецьке Головування ОБСЄ прийняло рішення призначити на посаду Головного спостерігача (Голови) Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на російських пунктах пропуску Гуково та Донецьк, що межують з Україною, громадянина Швейцарської Конфедерації Флавьєна Шаллєра (Flavien Schaller), який почав виконання своїх обов’язків з 1 травня 2016 року.

Про це 4 березня 2016 року повідомили Вести.ru. Однак існують великі сумніви щодо його особистої незаангажованості в об’єктивному висвітлені ситуації навколо протистояння РФ та України. Його ставлення до Росії яскраво свідчать відповіді на запитання в інтерв’ю «Новой газете» ще 2013 року. А тому не слід очікувати від СММ ОБСЄ на російських пунктах пропуску Гуково та Донецьк заяв, які б компрометували чи подавали РФ в незручному для Кремля вигляді. Питання лише в тому, яку мету переслідує Німецьке Головування ОБСЄ, призначаючи на таку відповідальну посаду особу, яка є прихильником всього “руського” та пройшла підготовку у військових навчальних закладах РФ.

Підполковник ГШ ЗС Швейцарії Флавьєн Шаллєр з 1 вересня 2011 року по 23 червня 2012 року був слухачем академії ГШ ЗС РФ. Навчався на Спеціальному факультеті за програмою професійної перепідготовки іноземних фахівців з військової безпеки держав. Згідно з дипломом отримав право на ведення професійної діяльності на командно-штабних посадах оперативного рівня управління. Є першим, швейцарцем, що закінчив Академію ГШ ЗС РФ.

Розмовляє російською, а також ще на чотирьох мовах – французькою, німецькою, англійською, італійською. Уперше відвідав РФ (Пермську область) ще у 2003 — році з метою вивчення російської мови.

Джерело: defence-ua.com

Питання демонтажу радянських пам’ятників у Польщі раз за разом розпалюють емоції не лише в Росії, але й у Польщі. Зрозуміло, це не випадок, а добре спланована і послідовно реалізована інформаційна операція, яка щонайменше дозволить росіянам записати на власний рахунок черговий успіх у вигляді розпалювання внутрішнього конфлікту в польському суспільстві.

Емоції, які викликають в російському суспільстві обіцянки усунення із суспільного простору в Польщі памятників з часів ПНР, що прославляють дії радянської армії в часи другої світової війни, ще можливо зрозуміти. Відданість росіян пам’яті перемоги у Великій Вітчизняній війні є явищем такого рівня, який можна порівняти хіба що з почуттями поляків до Варшавського повстання, при чому наскільки в Польщі не бракує дискусій або критичних голосів щодо сенсу такого зриву, настільки ж в Росії переконання щодо героїзму і безгрішності Червоної Армії є в принципі не дискусійним, а кожна спроба поставити це під сумнів кваліфікується, як замах на національну святиню.

В значній мірі саме з цього виникають обурення проти Польщі і польської влади, яка планує позбутися зазначених пам’ятників (з подібною реакцією зіткнулися аналогічні дії влади держав Балтії десять років тому). Не менш важливо також, що російські медіа подають цю справу, як замах на пам’ять героїв, цілком ігноруючи історичні факти і польське сприйняття подій після 1944 i 1945 років, коли визволення Польщі з під влади гітлерівської Німеччини було початком чергової окупації, що мала тривати чергові десятиріччя.

Як в такій ситуації російська пропагандистська махіна діє по відношенню до Польщі? Отже, вона використовує стару і багаторазово перевірену методику «поділяй і володарюй!»: вказуючи на владу і антиросійськи налаштовану частину польського суспільства («злих поляків») i намагаючись заклейміти їх; водночас, протиставляючи їм «добрих поляків», тобто тих, що не погоджуються на демонтаж радянських пам’ятників, нібито з огляду на дружні почуття до Росіi і росіян (чи то так насправді, це вже справа маргінальна, принаймні з російської точки зору). Цій меті власне служить оголошена в російських медіа акція «вдячності» для Ряшева, де рада міста негативно оцінила наміри перенесення Пам’ятника Вдячності Червоній Армії з центру міста: в рамках вдячності громадяни Російської Федерації фотографуються з транспарантом «Дякуємо Жешуву за пам’ять» i розміщують фото з хостінгом #thnx_Rzeszow в соціальних мережах. До акції долучилися найбільші російські телеканали, в т.ч. „Россия 24”, де не бракує коментарів (нібито) пов’язаних з Польщею «експертів», які переконують, що переважна більшість поляків поділяє саме таку точку зору (зрозуміло, що такі заяви не підкріплені жодними дослідженнями).

Цей механізм є ні чим іншим, як лише повторенням моделі поведінки 40-х та 50-х років ХХ століття, коли «злій» реакційній санаційно-фашистській Польщі протиставляли «добру» прорадянську соціалістичну «Польщу Любельську», віддану Польському Комітету Національного визволення (PKWN) i Moскві. Здається, що виставлення російськими медіа сьогоденних «злих» поляків в одному ряду з гітлерівською Німеччиною є лише питанням часу.

Ще більш важливою проблемою, ніж питання медіа в самій власне Росії (розрахованого головним чином на внутрішнього споживача) однак є факт, що російська реакція викликає лавину дискусій i (часто далеких від культурних) спорів між мешканцями польських міст, де знаходяться згадані пам’ятники. Слід очікувати, що подібно до того, як це мало місце у випадку пам’ятника «Чотирьох, що сплять» (Пам’ятник братерства зброї), який ще нещодавно знаходився в варшавській Празі Північній. В багатьох випадках справа знайде також власний контекст локальної політичної боротьби між партіями діючої влади і опозиції, втягуючи політиків і місцеву спільноту у конфлікти, які напевно не залишаться без впливу на інші сфери активності, часто такі, що мають більш стратегічне значення для локальної спільноти, ніж питання подальшої долі пам’ятників часів колишньої ПНР. Зрештою, здається, саме такою є мета діяльності російської інформаційної пропагандистської машини: розпалювання локальних конфліктів є наслідком досягнення відповідного рівня послаблення активності в інших районах. Однак що дуже важливо, в основі російської інформаційної політики лежить (інколи вірно) припущення, що внутрішньо розділене і конфліктуюче між собою суспільство не в змозі створювати та утримувати сильних позицій власної держави у міжнародній політиці. І на досягнення саме такого власне результату розраховані інформаційні акції, що реалізуються росіянами по відношенню до Польщі – a питання так званої війни пам’ятників є лише одним і то не самим головним напрямком.

Протидія таким організованим і плановим діям, що реалізуються в інформаційній сфері, звісно, можлива, але не є справою простою. Першочерговою є активність самої аудиторії, вибудова спроможності критичного сприйняття інформації отриманої з засобів масової інформації (це завдання на роки, між іншим, вимагає змін насамперед в системі освіти), а також більшої дисциплінованості самих постачальників інформації до широких верств суспільства, тобто головних медіа, радіо- і телевізійних станцій, інтернет-джерел тощо. На жаль, у Польщі так звані медіа головного напрямку, як і раніше, скоріше погоджуються з висновками, розробленими російськими стратегами інформаційної війни (що зрештою вказує на дуже добре пристосування запланованих акцій до реалій локального ринку у Польщі, a це в свою чергу свідчить про наявність у росіян добре поставленої розвідки в цьому районі). Зокрема, це добре видно на прикладі повідомлень щодо інциденту за участі російських бомбардувальників Су-24 та американського есмінця USS „Donald Cook”, на палубі якого знаходився польський вертоліт. Фактично неабиякий випадок (яких щороку багато за участі літаків і кораблів Росії і НАТО) на багато днів перетворився на одну з провідних тем багатьох польських редакцій і зріс до рівня подій, що становлять загрозу для безпеки країни (слід зауважити, що російські літаки були неозброєні, а навіть якби і мали зброю, спроможність систем ППО американського корабля дозволяє дати відсіч значно більш чисельним повітряним атакам евентуального противника). На жаль, ця остання інформація не змогла «пробитись» до головних інформаційних каналів на відміну від побоювань чи навіть прямих майже істеричних настроїв.

Слід пам’ятати, що як переоцінка, так і недооцінка загроз рівною мірою можуть мати негативні наслідки. Зокрема, якщо вони фактично відповідають російській стратегії інформаційної війни і призведуть до того, що наші власні медіа мимоволі використовуватимуться іноземними фахівцями від пропаганди і маніпуляції. Ситуації, подібні до зазначених вище, незважаючи на їх локальну та поточну шкідливість, тим не менше, створюють небезпечні прецеденти на майбутнє і можуть мати важкі для передбачення наслідків в умовах реальної кризи.

Даріуш Матерняк

Переклад з польської: Володимир ЗАБЛОЦКИЙ

Україна стягнула додаткові сили і посилила охорону придністровської ділянки на кордоні з Молдовою. Про це повідомляє Військова Панорама.

На даний момент відомо, що в район кордону з Молдовою були перекинуті додаткові сили Національної Гвардії і Збройних сил України. Державна Прикордонна Служба України також заявила про посилення заходів з охорони державного кордону та територіальних вод в районі придністровської ділянки на кордоні з Молдовою.

На пунктах пропуску використовуються спеціальні прилади для ретельної перевірки документів, цілодобово чергують ситуативні групи і резервні підрозділи. Задіяна також авіація ДПСУ: літак «Даймонд Д-42» здійснює моніторинг надводної обстановки в Чорному морі і на адміністративному кордоні окупованого Криму. Придністровський сегмент на українсько-молдовському кордоні контролює вертоліт Мі-8.

Посилення військової контингенту в районі українсько-молдовського кордону пов’язано перш за все з нестабільною ситуацією як в самому регіоні, так і в зв’язку з подіями в самій Молдові.

Джерело: defence-ua.com

4 травня. ЛЮБЛІН, Польща – Литовські, польські і українські військовослужбовці командування ЛИТПОЛУКРБРИГ взяли участь у відзначенні Дня Державного Прапора та Конституції 3 травня Республіки Польща.

Зокрема, 2 травня представники багатонаціональної бригади під керівництвом начальника штаба підполковника Елігіуса Сенуліса спільно з Люблінським воєводою Пшемиславом Чарнек вшанували Польський Національний Прапор.

А вже наступного дня в під час відзначення Конституції 3 травня командир ЛИТПОЛУКРБРИГ бригадний генерал Адам Йокс командував парадом за участі підрозділів силових структур Любліна. Після офіційної церемонії представники Литовсько-Польсько-Української бригади поклали вінок до Пам’ятника Конституції 3 травня.

“Ми раді продемонструвати згуртованість литовських і українських військовослужбоців ЛИТПОЛУКРБРИГ з польською нацією. Я бачив цікавість і захоплення людей тим, що представники сусідніх держав віддали військове вітання і вшанували наші національні символи. Такі спільні заходи роблять наш союз сильнішим. Адже в міжнародній бригаді ми брати по зброї, і ми союзники у виконанні спільних завдань” прокоментував бригадний генерал Адам Йокс, командир ЛИТПОЛУКРБРИГ.

Олександр ГАЙН

На минулому тижні відбулась знакова подія для лідера терористичного угруповання «ДНР» Олександра Захарченка – він став українським політиком. Напевно такий висновок є найбільш логічним результатом його спілкування через он-лайн конференцію з мешканцями Харківської області. На тлі «успіхів» квазі-державного будівництва на окупованих територіях, за неможливості (що означає відсутність дозволу зі сторони старших кремлівських «братів») проведення активних військових дій на лінії зіткнення, московські куратори вирішили прощупати підґрунтя на предмет сепаратистських настроїв на Харківщині. Вочевидь, саме Слобожанщина наразі є пріоритетом для роздмухування сепаратистського вогнища, адже інший найбільш привабливий регіон – Одеська область – наразі знаходиться під пильним наглядом Міхеіла Саакашвілі. Місцеву поліцію очолює грузин, що особливо актуально в контексті можливої загрози ескалації насилля до другої річниці подій в будинку профспілок (2 травня), а проти мера міста Геннадія Труханова проводиться публічна кампанія активістами (за участю народних депутатів), які звинувачують його в проросійських поглядах (Труханов, за твердженням громадськості, має відразу два російських паспорти) та підтримці сепаратизму в місті. Натомість в Харкові все спокійно. Геннадій Кернес, який точно не належить до українських патріотів, з величезним відривом виграв на останніх місцевих виборах. Харківську область очолює менш одіозний за Саакашвілі Ігор Райнін – людина Авакова та Ложкіна. Постать та авторитет міністра внутрішніх справ вочевидь не є на заваді м’якій пропаганді сепаратизму на Слобожанщині, особливо коли Захарченко згадує харківський «Оплот» як організацію, з якої він  почав боротьбу з київським режимом, а Добкін з Кернесом були добрими друзями з лідером місцевого «Оплоту» Євгеном Жиліним.

Політик-Захарченко, зовсім несподівано як на диктатора самопроголошеної республіки, де повсюдно присутній культ його особистості, вбачає майбутнє України в роз’єднанні шляхом автономізації, а потім об’єднання через федералізацію, а краще конфедерелізацію.  Все добре окрім того, що напевно пан Захарченко й сам не розуміє тонкощі подібних процесів. Зрештою він й не повинен, адже відповіді на обрані питання (яких було півтори тисячі) були написані заздалегідь де-небудь в одному з п’яти міністерств в Москві (а може й службі зовнішньої розвідки РФ), що займаються зовнішнім управлінням «ЛДНР» та, загалом, питанням України. Перед цими відомствами, про які широкому загалу стало відомо з докладу ПАРЄ, стоїть задача «розхитати човен» вже до літа 2016 р. Адже по-перше, є глобальна задача дискредитувати президента України Петра Порошенка та його команду, зокрема нового прем’єра Володимира Гройсмана. По-друге, є привід – травневі свята та день перемоги, коли знову можна підняти Георгієвську стрічку, яку в Україні називають «колорадською». По-третє, не можна допустити єднання українців перед загрозою війни, що може мати наслідком ескалація військового конфлікту на Донбасі (до якої готові сепаратисти). Тож очевидним варіантом для кремлівських планувальників є внутрішній розкол України шляхом акцій громадянської непокори, для яких просто потрібно знайти вірний час та місце. Й кращого місця за Харків для цього не знайти.

Що отримає Росія внаслідок вдалої імплементації сценарію? Дуже багато, від інструменту тиску на дипломатичних переговорах, удару по тилу української оборони на Донбасі до «ХНР». Хоча останній варіант скоріш за все реалізований не буде, адже Росії не потрібна чергова субсидована клоака, на кшталт «ДНР» та «ЛНР». Росії потрібна Україна, якщо не вся, до хоча б та її «ватна» частина, яка покірно «з’їсть» привабливий та різнобарвний «руський мир».  Дуже не праві ті люди, які вже сьогодні пропонують обнести окуповані території стіною, відгородитись від сепаратизму фізично. По-перше, це не допоможе, а викличе зворотну реакцію. По-друге й головне, кожен українець, який невдоволений дорожчанням тарифів на комунальні послуги, вимагає вищих пенсій, зарплат, кращого соціального забезпечення може потенційно стати апологетом «руського миру». Адже Москва донеччан та луганчан так само «купила» за «халяву» (а не за російську мову), а потім цинічно кинула, розпилявши на метал заводи та називаючи Донбас «європейським Сомалі». Однак багато людей в Україні не мислять критично, оцінюючи наслідки, а скоріше готові «продатись» за гарну мрію відновлення «совка», «де ковбаса була по два рублі». Для цього не треба багато зусиль пропагандистів, а вмирати за олігархічну та корумповану Україну (бодай там майорів прапор Петлюри або Бандери) люди хочуть все менше. Росіянам вистачить терпіння – це записано в коді їх нації. Чи вистачить холодної голови українцям?

Валерий Кравченко

28 квітня. ЛЮБЛІН, Польща – На другому поверсі штабу командування LITPOLUKRBRIG під принтером загорілася картонна коробка з-під паперу. За таким реалістичним сценарієм в багатонаціональній бригаді розпочалося тренування з пожежної безпеки із залученням люблінських вогнеборців, спеціальної техніки і обладнання.

«Згідно задуму, вогонь розповсюдився по усіх поверхах всередині будівлі. Для візуалізації і реалістичності ми використовували спецобладнання, що імітує дим. Працівники будівлі, відчувши загорання в коридорі, відповідно інструкцій повідомили чергового спеціалізованої охорони і командування бригади», розповів Влодзімеж Древняк, інспектор з пожежної безпеки командування LITPOLUKRBRIG.

Через інтенсивність вогню і високої концентрації диму особовий склад управління бригади евакуювався за межами будівлі. На місце події прибули вогнеборці, які врятували заблокованих осіб та винесли з вогню поранених.
Після тренування військовослужбовці з Литви, Польщі і України оглянули обладнання люблінських вогнеборців, їх однострої та практивалися гасити полум’я самотужки.

«Тренування стало хорошою можливістю для нас випробувати взаємодію з пожежними службами міста, вивчити порядок рятувальних дій фахівцями, та перевірки готовність реагувати на такі ситуації. Навіть за непередбачуваних умов наш багатонаціональний штаб повинен бути здатним швидко і професійно реагувати на загрози», додав полковник Володимир Юданов, заступник командира LITPOLUKRBRIG.

Олександр ГАЙН

Проти президента Росії Володимира Путіна мають бути введені санкції. Коли я сказав це повтора роки тому приятелю-журналісту з Німеччини, у нього мало очі на лоба не вилізли. А я мислю, що тут такого? Ні для кого не секрет, що Путін використовує свою посаду для накопичення мільярдів. Дехто вважає його найбагатшою людиною Європи. Уже з’явилися фільми на зразок «Хуізмістерпутін» або фільму ВВС на ту саму тему його зв’язків зі злочинним світом і подвійного життя, Панамські документи.

На днях Девід Креймер (Інститут Маккейна, раніше – Фрідом Хауз) чи не вперше у відкритому обговоренні виголосив думку про необхідність санкцій проти Путіна. І тут же додав, що якщо українська влада і далі рухатиметься по шляху корупції, то санкції треба буде вводити проти окремих українських чиновників, точково.

Це перегукується з думкою Лідії Швецової (Інститут Брукінгса) про те, що зараз не часи соціалізму. І російські політико-бізнесові еліти не ізольовані, а усіма своїми мільярдами інтегровані у Європу і Америку. І за ці мільярди їх можна взяти. Лиш би було бажання! Але досі співпраця з Росією призводила не до демократизації Росії, а до корумпування тих на Заході, хто намагався «просвітити» Москву.

Джеймс Шерр (Четем Хауз) чи не єдиним наважився прямо дорікнути українським можновладцям корупцією. І це на заході, який приймав Арсеній Яценюк. Відкриття цьогорічного, уже дев’ятого за ліком Київського Безпекового Форуму, співпало з днем його відставки.

Apeasers та «Реалісти» проти тверезого глузду

Два роки тому Яценюк говорив натхненно і оперував глобальними категоріями. Він чітко окреслив, що захоплення Криму – це не локальна подія, а злам усього світового порядку. Росія просто переступила через устрій від часів Ялтинської системи, Хельсінського акту.

Сама ідея, інститут міжнародних договорів таким чином перетворені на нонсенс. Зараз же уряд Яценюка йде. Усі втомилися від неефективного і дріб’язкового українського політикуму – і суспільство в Україні, і західні партнери. Політичної волі до суттєвих перетворень нема. Зате постійно виникають корупційні скандали і конфлікти амбіцій – особистих і групових. Народ, вулиця мовчать. Але як показує досвід українських революцій, це мовчання загрозливе.

У цих умовах наші західні партнери ще український політичний клас якось терплять. Вкотре і одностайно на Форумі прозвучали думки, що Захід ніколи не визнає анексію Криму і що Мінські угоди мають бути виконані. Але чи не станеться так, як із невизнанням Заходом радянської окупації Балтійських країн? Її теж не визнавали, але це не заважало Заходу у звичному режимі співпрацювати з СРСР. Постійні заклики з країн ЄС до відміни санкцій, перспектива відновлення консультацій Росія-НАТО вказують на таку загрозу. Що позитивного Росія зробила для виконання вимог Заходу, щоб відновлювати роботу Ради Росія – НАТО, наміченої на 20 квітня?

Як зазначив заступник Генсека НАТО Александер Вершбоу, Мінські угоди мають виконуватися не спершу Україною, а усіма сторонами паралельно. Колишній Посол США в Україні Стівен Пайфер зауважив, що суто за логікою подій зрозуміло, що Мінські угоди не можуть бути виконані. Адже вони укладалися для відновлення суверенітету України над окупованими частинами Донбасу. А саме відновлення українського суверенітету й не хочуть ті, хто приніс на Донбас війну та їхні хазяї у Москві.

Що буде далі – годі здогадатися. Учені дослідили, що виживання популяції мавп залежить не від кількості сміливих особин, готових захищати територію популяції, а від кількості боягузів. Відтак, кількох сміливців не досить. Зараз під загрозою не лише ареал ліберальних демократій, але й мир у всьому світі. Зухвалість політики Кремля не залишає у цьому сумнівів. У Росії, як висловився колишній Посол Британії Ендрю Вуд, залишилося лише два надійних друга – Газ і Нафта. Але це й робить її ще більш обізленою та агресивною.

Непокараність Росії після кібератаки на Естонію 2007 року, після агресії проти Грузії 2008 року, коли проти агресора навіть санкції не були застосовані, розпалює апетит. Що тішить – за місяць до саміту НАТО у Варшаві, у Польщі мають відбутися великі військові навчання НАТО під кодовою назвою Анаконда за участю 20 тисяч військовиків, у тому числі – американських. Сама Польща вкрай потребує розміщення на її землі військ країн НАТО – не обов’язково на східному її кордоні. Додає оптимізму повідомлення про розміщення американської танкової роти у країнах Балтії. Рота – це мало, але навіть така символічно мала кількість – це пересторога Кремлю від прямого зіткнення. Всередині самого НАТО армії повинні навчитися взаємодіяти та доповнювати одна одну, бо суто математично військові потенціали сумувати було б невірно!

Центральна Європа, як зазначалося на Форумі – це місток між Старою Європою та «іншою Європою» Чеслава Міклоша.

Ми стикаємося з ситуацією, як перед Другою Світовою війною. Росія розуміє лише мову сили. Зупинити агресора сьогодні, як і  Гітлера у 30их роках 20 століття, можна лише силою. Кваліфікованим, підкріпленим військовою міццю стримуванням (deterrence). А поки що ми маємо лідером демократичного світу Барака Обаму, який не хоче лідерської олі ні для себе, ні для своєї країни. Який до болю нагадує сумнозвісного Невіла Чемберлена. Та ще й Обама зараз – lame duck, слабкий президент при завершенні каденції. Це Чемберлен говорив про те, що Британія не повинна вступати у війну заради проблем народів, які «далеко і на яких ми не розуміємося». Apeasers, примирювачі – цей термін зараз, з висоти розуміння історії, він сприймається негативно. Креймер розчарований тим, що США Україні не надають летальної зброї, хоча цю ідею підтримують усі, крім Обами – Конгрес, Міністр оборони, Віце-президент.

Який погляд переможе – ізолюватися, ховатися у своїй національній шкаралупці, чи виступити з програмою силового стримування агресора, від цього зараз залежить майбутнє Європи і світу. І тут дуже важливо не забувати, що, як висловився радник тепер уже колишнього українського Прем’єра Данило Лубківський, Європа не закінчується в Перемишлі.

Президент України Петро Порошенко не з’явився на Форум. Народні депутати його теж проігнорували. Хоча у п’ятницю, у другий день роботи, зал засідань парламенту був традиційно більш ніж наполовину порожнім. Представники Старої Європи теж не приїхали висловитися з безпекових питань. Основні ідеї державними діячами та експертами-приятелями України зафіксовані і повторені. Але, як то кажуть, наші проблеми залишаються нашими проблемами. Проблеми індіанців, як мовиться, шерифа не цікавлять. А дарма.

Інформаційна безпека

Як донести до західних урядів і суспільств думку, що загроза реваншистської Росії цілком реальна і що вона існує безпосередньо для їхньої безпеки, коли у демократичних країнах домінує мовчазна більшість? Більшість не може бути сміливою. Вона засадничо налаштована не на передбачення чи прогрес, а на утримування синиці в руці. Більшість громадянства у країнах Європи, як показують дані соцопитувань, не трактують російську агресію проти України як війну проти їхніх цінностей і як реальну загрозу. Для Америки і Канади російська загроза – щось далеке і щось таке, що відбувається на регіональному рівні.

Інформаційна безпека стає ключовим питанням.  У межах демократичного процесу має бути знайдена відповідь на російську загрозу для демократичних інститутів, держав. Після терористичної атаки 9/11 знайшли ж таку відповідь, правда? Теперішня загроза не менша. Демократичні країни нарешті повинні почати розрізняти свободу преси і журналістику від інформаційної диверсії та пропаганди. Поки що на запитання про те, як зупинити інформаційну диверсію російської пропаганди, відповіді нема. Зазвичай говорять, що ми демократичні країни і це ОК мати різні думки. Але це – нічого не сказати. Це в умовах інформаційної диверсії проти демократичних цінностей не відповідь.

Західні уряди, які зараз в комфорті вибирають варіанти поведінки, незабаром стикнуться з тим, що російське промивання мізків громадянам ЄС призведе до того, що теперішній істеблішмент, політичний мейнстрім перетвориться на маргінес. Додайте до цього проблеми з кризою класичних політичних партій і демократичних інститутів, економічною неспроможністю соціальних держав, зі зростанням популярності крайніх правих, міграцією. Як у Оруела, Брехня стане Правдою. І як у Оруела, виникає загроза поділу світу на великі сфери впливу. Тільки Росія намагається розділити світ не на Океанію та Євразію, а на чотири-п’ять глобальних «сфер впливу», маскуючи під це свій інтерес –  розширення свого Lebensraum.

Росія витрачає на телебачення Russia Today – сотні мільйонів доларів щорічно. Це знаряддя інформаційної диверсії займає цілий квартал Вашингтоні, офіси по всьому світу і промиває мізки людям чотирма мовами. Саме це пропагандистське знаряддя є уособленням того, як треба розрізняти пропаганду і журналістику. Адже цей інфомутант заснований колись пристойним медіа РІА Новості.

Путінський режим прагне позбавити обивателя на Заході орієнтирів. Щоб не було Правди і щоб не було Брехні. Це не так складно, адже релятивізм вже і так на Заході доволі популярний. Як каже Ніколас Тензер (Центр вивчення політичних рішень, Франція), російські пропагандисти і спецслужби увесь світ перевертають дригом. Путінський режим – це мікс правди і брехні, мікс напівправди і напівбрехні. І так звані політичні «реалісти» у цьому процесі більш небезпечні, ніж російські фабрики тролів. А ще більш небезпечними є наївні люди, які вважають, що західні країни занадто малі і не можуть конфронтувати з путінською Росією. «Реалісти», які розводять руками – а що ми можемо « у таких обставинах» зробити, зараз такі самі небезпечні, як «реалісти» часів Чемберлена перед лицем загрози нацистської навали. Якщо щось і загрожує Європі, то тільки такий «реалізм»!

Теоретично від російської пропагандистської машини захиститися можна. Особливо якщо вирішити проблему слабкості аудиторії, яка схильна піддаватися негативному впливу. Аналогічна проблема існує на українському Донбасі – і на окупованому, і під управлінням законного уряду. Складно працювати з людьми, які мало поінформовані, не звикли критично мислити і опиратися маніпуляціям. І це великий виклик, адже будь-де обивателю не властиво занурюватися у нетрі політики. Люди живуть потребами щоденного побуту, і це природний стан. Що їх може «висмикнути» з цього побуту заради їхнього ж власного виживання – питання залишається відкритим.

Окрема проблема і вона недостатньо оцінена – загроза пропагандистського впливу на людей методами нейролінгвістичного програмування. Саме це, на думку російських колег з Форуму, заставляє у Росії ніби освічених людей перетворюватися на зомбі «Руского міра».

Щоправда, і надто часто згадувати Росію не варто. Це може створити ілюзію особливої важливості у її керманичів і неадекватну оцінку їхніх власних сил. А з другого боку – непотрібний переляк у західних суспільствах.

* * *

Як любить повторювати Джеймс Шерр, КГБ приходить туди, де бачить слабкість, вразливість. Демократичний Захід повинен проінвентаризувати свої інститути та ресурси і прибрати спокусу Путіну у вигляді своїх слабких місць. До цього ще дуже далеко. Зважаючи на те, що зараз лише 5 з 28 країн НАТО витрачають на оборону більше двох відсотків свого ВВП. Це при тому, що під час війн Ізраїль витрачав 10%, а Британія при впровадженні програм переозброєння перед Другою Світовою 22%, гітлерівська Німеччина – цілих 28%. До речі, тут і для України, з її раніше безпрецедентними 5% ВВП, є простір для прогресу.

Що стосується України, то наша безпека– у наших руках. Терпіння народу і західних партнерів не безмежне. На жаль, наразі нема ознак того, що політичний клас, голова держави та голова уряду розуміють це. Поки що західні партнери перемикають сподіваються хоча б на тиск громадянського суспільства. Але громадянське суспільство не може і не повинно виконувати роботу політиків. Шляхом зміни виборчого законодавства, регулювання про рекламу та інформацію, усунення від впливу, у тому числі – інформаційного, олігархів необхідно відкрити соціальні ліфти.

Як заявив Пайфер, найнебезпечніший момент – це коли на Заході змушені будуть прийти до думки, що Україна зі своїми недоліками непоправна. І саме з цього моменту офіційний Київ може втратити підтримку. Пай                фер вважає, що якщо до виборів президента США у січні не відбудеться якісних змін в українському урядуванні і з корупцією, то для новообраного президента надто великою буде спокуса сказати: «Все, досить. Ми намагалися, а тепер хай Європа з Україною вовтузиться».

Сумний був би сценарій. При тому, що Європі самій бракує єдності у політичних питаннях, а ще більше – у безпекових та військових. І у неї своїх проблем понад міру.

Володимир КУХАР, голова громадської організації «Українська альтернатива», M.A. in Political Science, Master of European Studies

Запрошуємо на семінар «Люстрація: чому це потрібно», який відбудеться 28.04.2016 в Києві.

Фундація «Відкритий Діалог» вже провела ряд семінарів на тему: «Люстрація: чому це потрібно» в регіонах України. 28 квітня 2016 року пройде заключний семінар в Києві, під час якого ми ознайомимо громадських активістів та журналістів з проблематикою люстрації по-українськи. Будуть обговорюватися законодавчі механізми люстрації, проблеми люстрації в регіонах та участь громадян у цьому процесі.

Фундація «Відкритий Діалог» прагне об’єднати експертів та місцевих лідерів, щоб створити спільний фронт підтримки люстрації в регіонах та підвищити обізнаність суспільства щодо механізмів люстрації.

На заході будуть присутні Сергій Іванов – члена Громадської Ради з питань люстрації при Міністерстві юстиції України, Марина Соловйова – секретар Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, Олександри Дрік – голова ради Громадського люстраційного комітету, Артем Амельченко – юрист Інституту «Республіка», експерт з люстраційного законодавства. Закордонні експерти розкажуть про досвід інших країн у сфері люстрації.

Подібний семінар вже був успішно проведений у Полтаві, Чернівцях, Запоріжжі і Тернополі.

Запрошуємо журналістів, експертів, представників неурядових організацій та інших зацікавлених осіб до участі в заході та до спілкування. Для участі у семінарі «Люстрація: чому це потрібно», будь ласка, зареєструйтеся за посиланням (Увага! Кількість місць обмежена).

З більш детальною інформацією про захід можна ознайомитися в програмі семінару (Програма буде оновлюватися на нашому веб-сайті).

Семінар відбудеться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 1/3, у готелі «Козацький». Початок реєстрації учасників і відкриття семінару о 10:00.

У разі виникнення будь-яких питань стосовно організації та змісту семінару, будь ласка, звертайтеся до представників Фундації:

Яна Диха: yana.dyha@odfoundation.eu, +38 093 39 44 802.

Аґнешка П’ясецка: agnieszka.piasecka@odfoundation.eu, +38 093 515 78 43.

Початок: 28.04.2016 о 10:00
Закінчення: 28.04.2016 о 15:00
Адреса: вул. Михайлівська, 1/3, Київ,
Місце: готель “Козацький”
Фундація “Відкритий Діалог”