Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Минулого тижня завершився черговий етап переговорів у Мінську. Одна із тем порядку денного – можливість проведення виборів на тимчасово окупованих територіях. Така домовленість дала б змогу говорити про початок політичного вирішення ситуації на Донбасі. Пропонуємо розмову з координатором виборчих і парламентських програм Громадянської мережі «Опора», учасницею політичної підгрупи Мінських переговорів Ольгою Айвазовською про прогрес у цьому питанні, розбіжності сторін та ситуацію за лаштунками Мінська, за яким спостерігає увесь світ.
– Ви недавно повернулися з Мінська, де пройшла чергова зустріч усіх сторін переговорів. Чого вона досягла у політичному контексті?
– Основні теми переговорів у політичній підгрупі – обговорення модальностей виборів та амністії. Друга тема для нас не дуже актуальна, адже ми маємо відповідне законодавство. Але будь-який процес звільнення від відповідальності може розпочатись лише після відновлення судової гілки влади на непідконтрольних зараз Україні територіях, шляхом індивідуального характеру амністії щодо учасників подій, і виключно у випадку, коли фігуранти справ не брали участь у військових злочинах та злочинах проти людяності.
Модальності ж виборів – це не проект закону, а рамки політичного процесу, наприклад, виборча система, адміністрування процесу, участь внутрішньо переміщених осіб тощо. Ми відстоюємо позицію, що законодавча ініціатива може готуватись лише в українському парламенті. В інакшому випадку це не сприйме українське суспільство. Є Конституція, яка і визначає, хто і як може готувати законодавчі ініціативи.
Станом на сьогодні ми не маємо консенсусу сторін щодо жодної позиції. Тому найближчим часом очікувати якогось прориву не варто. Кожна сторона має свій глобальний кінцевий інтерес. Зрозуміло, що Україна досить прогнозована. Наш інтерес – захист територіальної цілісності й суверенітету. Це і є ключовими рамками для формування переговорної позиції. Наші опоненти мають іншу кінцеву мету, тому знайти в короткі терміни точки дотику для досягнення компромісу досить складно. Підсумок останнього раунду – продовження діалогу.
Але певні зсуви є. Якщо наприкінці березня наші опоненти категорично відкидали участь політичних партій у виборчому процесі, то зараз розглядають таку можливість. Хоча наразі це не можна назвати прогресом, оскільки російська сторона та ОРДЛО вважають, що право на висування партіями кандидатів не включає квоту їх представництва у виборчих комісіях тощо.
Ми також говоримо зараз про те, що нам потрібна реінтеграція цих територій в українське правове і політичне поле. А це означає, що має бути застосована виборча система, наближена до чинної, тобто пропорційна. Компромісом може бути формування списків самовисуванців, які не мають партійної приналежності. Але не можемо говорити про участь у виборах, наприклад, регіональних партій, або висування кандидатів громадськими організаціями, адже це потребувало б змін до, як мінімум, двох законів, що не передбачено Мінськими угодами чи планом заходів до них.
Опоненти ж в основному відстоюють проведення виборів в одномандатних округах, тобто лише за мажоритарною системою, яка в Україні себе дискредитувала. Вона дуже ризикована для таких виборів, адже велика ймовірність підкупу та використання адмінресурсу. Тут ми говоримо про адмінресурс постконфліктний, військовий. Він цілком реальний і може бути більш загрозливим, ніж адмінресурс виконавчих органів влади чи фінансових груп.
– Багато говорили про прив’язку виборів до моменту відновлення юридичного кордону країни. Україна наполягає, що спершу має бути відновлено повноцінний контроль над територією, і лише потім – вибори. Які позиції сторін щодо цього?
– Питання кордону не обговорюється в політичній підгрупі, бо воно у сфері відповідальності безпекової підгрупи. 23 травня були нічні переговори у форматі Нормандської четвірки, на яких, зокрема, йшлося про поліцейську місію ОБСЄ. Питання місії та кордону – це вже переговори на рівні ОБСЄ, які триватимуть доти, доки не буде знайдено формулу для розгортання місії, що може вплинути і на відновлення правопорядку, і на повернення Україні контролю за кордоном. Майданчиком для переговорів щодо такої місії повинен бути Відень, де знаходиться штаб-квартира ОБСЄ. Ця дискусія на наступних етапах не може не включати питання раціональних та ефективних масштабів місії, протоколів її роботи, офіційного мандату, типу учасників. До ОБСЄ входить 57 країн-членів, серед яких багато друзів України.
– Якщо говорити про вибори і про дату, коли вони можуть відбутися, то чи йдеться про цей рік?
– Думаю, про цей рік говорити нереально. Адже навіть запровадження поліцейської місії, що є передумовою виборів, – досить тривалий процес. Все має бути затверджено на офіційних рівнях. Крім того, відведення зброї, припинення бойових дій. Йдеться про тривалий період. Прогнозувати щось важко, але передумов, аби говорити, що цього року ми наблизимось до етапу політичного розв’язання конфлікту через інструмент виборів, немає.
Як людина, яка давно працює з темою виборів, можу сказати, що вибори за міжнародними стандартами у Донецькій та Луганській областях зараз організувати неможливо. Ключове питання – це навіть не рівні можливості у виборчому процесі чи організація голосування безсторонніми органами, а свобода формування політичної волі. Для того, щоб вона була, потрібно багато зробити. Зокрема, відновити діяльність політичних партій, українських медіа, для чого потрібна не лише політична воля, а й відновлена інфраструктура.
Свобода формування політичної волі не може бути забезпечена без фізичної та інформаційної безпеки, які закріплені на тривалий період часу. Не йдеться про припинення вогню на кілька днів. Мова про відсутність військових, будь-яких агресивних дій, розмінування, виведення зброї та військ РФ. Це не може бути Великоднє перемир’я. Якщо, припустимо, першого травня припиняться бойові дії, то це не означає, що другого травня можна розпочатися політичний етап. Має бути тривалий та зафіксований період миру.
– Чи погоджуються опоненти з Вашими аргументами?
– Питання безпеки – це перші пункти Мінських угод, тому проти них опонувати ніхто не може. Але кожен шукає шляхи, як пов’язати одну тему з іншою та виділити вигідну хронологію. Так, Україна не може розпочати політичний етап до повного припинення вогню, виведення військ, відновлення контролю над кордоном – навіть завдяки поліцейській місії. Тоді як опоненти намагаються навести аргументи, чому спочатку вибори та амністія, а тоді одразу прийде мир та спокій. Ми з партнерами постійно посилаємось на міжнародні стандарти, які не можуть бути подвійними. Немає різниці у стандартах виборів для зони конфлікту і мирної території. У нас було дуже багато критики до останньої виборчої кампанії 2015 року в Україні, а ми можемо організовувати вибори, як один з етапів врегулювання ситуації, лише якщо довіра до процесу та їх результату має шанс бути якнайвищою. В іншому випадку ескалація конфлікту відбудеться дуже швидко та в нових масштабах. У небезпечній ситуації, під дулами автоматів і під тиском – яким би не був результат, він призведе лише до загострення ситуації, а не до перехідного періоду, впродовж якого Україна відновить свій вплив на цю територію і права своїх громадян.
– Ольго, а як загалом відбуваються переговори в Мінську? Як вдається людям з абсолютно різними позиціями розмовляти, який формат мають ці переговори?
– Насправді атмосфера доволі напружена. Багато учасників у різних підгрупах працюють разом майже рік. У них, можна сказати, вже виробився імунітет до емоційних речей. Але тим не менше повітря дещо наелектризоване, в кулуарах учасники з різними інтересами мало спілкуються. Переважно спілкування відбувається між Україною та європейцями, а росіяни активно «працюють» з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей. Насправді динаміка спілкування та емоції у кожній підгрупі свої.
Очевидно, коли говорять про звільнення заручників, то атмосфера більш емоційна, ніж навіть у політичній підгрупі. У кожній підгрупі є модератор з боку ОБСЄ, який намагається не допускати емоційних ексцесів. Звичайно, розмови не є приємними, і ніхто не отримує від них задоволення. Але це процес, який дає Україні багато шансів та можливостей. Чи скористаємось ми ними в повній мірі – це вже відповідальність нашої політичної еліти. Це залежить від якості пропозицій для Мінська, а також Норманського формату та майданчика у Відні.
– У Мінську працює Тристороння контактна група і чотири підгрупи. Їх учасники комунікують між собою?
– Звісно, ми комунікуємо. Але це не означає, що учасники політичної підгрупи можуть дізнатися дослівно, про що говорили на безпековій. Якщо є необхідність, організовують спільні засідання підгруп. Представники підгруп діляться інформацією зі своїми колегами, а далі учасники Тристоронньої контактної групи проводять переговори за участю представників підгруп. Хоча існує й формат, в якому вони спілкуються без свідків.
– Часто як негатив Мінських переговорів називають легітимізацію бойовиків. Чи справді ці люди беруть повноцінну участь у переговорах?
– Я би не хотіла багато про них говорити, бо це складний контекст. Комунікація відбувається у тристоронньому форматі. Який діалог не відбувався б поза цими межами, офіційно є три сторони – Україна, Росія та ОБСЄ. Говорити про якусь легітимізацію не доводиться. Вдаватися ж до особистих оцінок чи емоцій я не хотіла б, щоб це не заважало подальшій роботі.
– Чи можна зробити Мінськ ефективнішим і як?
– Будь-який формат можна зробити ефективнішим. Думаю, що українська сторона у кожній підгрупі час до часу має ініціативи щодо удосконалення. Але що більше в України майданчиків та можливостей для переговорів і пошуку партнерів, то краще. Тоді не можна знищити одну платформу і опинитись сам на сам з проблемами та війною.
Розмовляла Мирослава Іваник
