середа, 25 Травень, 2022
pluken
Головна / polukr (сторінка 40)

polukr

Присяга нових поліцейських у Львові

Share Button

23 серпня 2015 у Львівському ринку відбулась присяга нових співробітників української міліції.

Фото: Андрій Поліковський

nova-policiya-lviv 057 nova-policiya-lviv 068 nova-policiya-lviv 069 nova-policiya-lviv 075 nova-policiya-lviv 092 nova-policiya-lviv 104 nova-policiya-lviv 120 nova-policiya-lviv 121 nova-policiya-lviv 122 nova-policiya-lviv 129 nova-policiya-lviv 136 nova-policiya-lviv 158 nova-policiya-lviv 171 nova-policiya-lviv 199 nova-policiya-lviv 236 nova-policiya-lviv 288 nova-policiya-lviv 291 nova-policiya-lviv 365 nova-policiya-lviv 412 nova-policiya-lviv 420 nova-policiya-lviv 427 nova-policiya-lviv 431 nova-policiya-lviv 436 nova-policiya-lviv 451

Share Button

Старт «безвізового двомісячника» в Україні: встигнути до листопада

Share Button

ue«Україна передала до Єврокомісії фінальний звіт щодо безвізового режиму. Очікуємо на позитивний висновок ЄК» – такий запис з’явився 18 серпня у «Твіттері» президента України Петра Порошенка і справив ефект справжньої інформаційної бомби.

Прості обивателі, які чекають можливості поїхати в Євросоюз без віз, стримано раділи: мовляв, тепер залишилися тільки формальності. Натомість експерти крутили пальцем біля скроні: кого він хоче надурити? До фінального звіту ще працювати й працювати.

Ще більше туману напустив допис Порошенка про те, що він своїм указом ввів у дію рішення Ради нацбезпеки й оборони від 20 липня 2015 року «Про додаткові заходи щодо запровадження безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом». Між двома «твітами» не минуло й півтори години.

Спостерігачі замислились: де логіка? Адже ці дії де-факто суперечать одна одній. Під час телефонної розмови з головою Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером Порошенко заявив про факт надсилання у Брюссель остаточного звіту щодо виконання Плану дій із візової лібералізації – і майже одразу після цього окреслив 25 кроків, які ще мають зробити Кабмін, МЗС, МВС, Генпрокуратура, Мін’юст та інші силові й виконавчі органи для забезпечення цього самого фінального звіту.

«Комунікаційний фейл» – так прокоментували журналісти дві взаємовиключні інформації прес-служби президента за 18 серпня. І отримали хороший привід ще раз проаналізувати хід виконання зобов’язань та перспективу впровадження безвізового режиму з ЄС у 2016 році.

Президент наблизився до реалій

Як з’ясувалося невдовзі, звіт у Брюссель Україна відправила ще 17 серпня. Але звіт аж ніяк не фінальний, а проміжний.

Експерт програми «Безвізовий щоденник» Сергій Сидоренко вважає, що інформаційне повідомлення про «фінальний звіт» могли готувати люди, не дотичні до забезпечення безвізового режиму – відповідно, вони зробили некоректні висновки. Водночас цілком може бути, що невиправдано оптимістична заява прозвучала навмисно й була розрахована на внутрішнього споживача – так Порошенко піариться в очах електорату.

«Наразі ми дуже далекі від виконання «безвізових вимог» Єврокомісії. Роботи – щонайменше до кінця осені», – наголошує експерт.

І наводить простий приклад: однією з вимог ЄС у рамках «безвізового» діалогу є комплектація штату й початок роботи Національного антикорупційного бюро. Євросоюз категорично не задовольняє варіант, за якого Україна надає лише «плани оперативного запуску НАБУ». Ця проблема була однією з ключових, через які Брюссель відмовився скасовувати візи для українців у травні ц.р. НАБУ досі не працює, а керівник бюро Артем Ситник днями заявив: «Ми плануємо починати роботу, тобто розслідування, у жовтні 2015 року… 25 серпня починається тренування перших детективів, і 1 жовтня ми будемо готові стати до роботи».

Це лише один із проблемних пунктів, а їх – десятки.

«До честі президентської адміністрації, вони не стали поглиблювати яму, яку викопали заявою про «фінальний звіт для Єврокомісії». Був указ про додаткові заходи, були наступні роз’яснення», – каже в коментарі Polukr.net Сергій Сидоренко.

Водночас варто нагадати, що Петро Порошенко вже не вперше в публічних заявах передає куті меду в питанні безвізового режиму. Щойно обійнявши посаду, він казав про можливість його запровадження вже з січня 2015 року. Потім наголошував на «перемозі» Ризького саміту в травні… Системні провали?

«З одного боку – так. З іншого боку ситуацію слід оцінювати глибше, – говорить редактор сайту «Європейська правда» Сергій Сидоренко. – Наскільки я знаю ту кухню, минулого року президент був сильно дезінформований у питаннях безвізового режиму й не розумів реального стану речей. Розібрався він на початку цього року. І надалі невідповідних заяв стало менше. Тобто зараз Порошенко вже розуміє, що в нас далеко не райдужна картина і слід ще багато всього зробити, аби отримати безвізовий режим».

«Це добре, що президент підписав указ про те, що має зробити Україна для запровадження безвізового режиму з ЄС, – зазначає у своєму Facebook дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко. – Цей указ мав би з’явитися в січні цього року замість фарсу з видачею Порошенку нового біометричного паспорта. Але добре, що президент після «оптимістичних рішень» Ризького саміту ЄС, схоже, таки розібрався, що Україні належить зробити. Щоправда, якщо на підготовку рішення РНБО й указу президента пішло майже три місяці, то сподіватися, що все це буде виконано до кінця року, я би не став».

Визначальний маркер і чотири місії

Сергій Сидоренко вважає виконання плану дій у цій царині надзвичайно важливим. «Якщо звіт Єврокомісії, який вона має підготувати до 15 грудня ц. р., виявиться негативним, це буде для України жахливо. Не через те, що вона знову не отримає безвізовий режим. А через те, що ми покажемо Євросоюзу, що не здані виконати навіть те завдання, яке самі вважаємо пріоритетним для себе. Це буде маркер, котрий чітко покаже неспроможність нинішньої влади проводити реформи в Україні», – вважає експерт.

Що потрібно, аби засвідчити таку спроможність? Просто виконати у визначені терміни план дій, як того вимагає ЄС. Завдання непросте, але реальне. Цей шлях уже пройшла сусідня Молдова, яка теж має проблеми і з урядом, і з корупціонерами, і з сепаратистами та неконтрольованими територіями. Але з 28 квітня 2014 року ті громадяни Молдови, що мають біометричні паспорти, отримали можливість відвідувати без віз 26 країн Шенгенської зони.

І, хай би там що казали, після періоду певного розчарування й скепсису Брюссель бачить прогрес і деяке прискорення України в «безвізовому» питанні.

Тепер настає вирішальний етап роботи. Починаючи з 31 серпня, протягом вересня та початку жовтня в Україну почергово прибудуть чотири місії ЄС, аби перевірити виконання відповідних вимог.

Різні експерти оцінюють лише свої блоки питань. Скажімо, спеціалісти з безпеки документів точно не перевірятимуть безпеку кордонів – це не просто різні люди, а різні підрозділи Єврокомісії. Відповідно, по різних блоках будуть різні дедлайни.

Але це не означає, що на час приїзду кожної місії нам потрібно виконати все, що стосується її сфери. У Брюсселі розуміють, що це насправді неможливо. І готові йти Києву назустріч. Передбачено механізм, коли вже після від’їзду місій Україна повідомлятиме, як ми надалі виконуємо обіцянки й рухаємося по тих чи інших пунктах плану дій.

Якщо врахувати, що європейська бюрократія ще повинна виконати деякі внутрішні процедури та підготувати той самий звіт, який має бути представлений Єврокомісією до 15 грудня, то можна зробити припущення, що остаточні дедлайни припадатимуть на листопад.

Тобто ми ще матимемо «останню ніч перед іспитом» – місяць-півтора після початку жовтня. Зокрема саме в цей час потрібно надати свідчення роботи й дієвості Антикорупційного бюро.

Причому є навіть поле для маневру. Сергій Сидоренко пояснює це так: «Наприклад, якщо Україна бачитиме, що встигає все, крім антидискримінації, то може попросити ЄС: давайте ви будете перевіряти антидискримінацію останньою, а ми її виконаємо до такого-то часу».

Також експерт припускає: «Якщо до грудня з Плану дій залишатиметься невиконаним якийсь невеликий відсоток, на це в Брюсселі закриють очі й рішення буде позитивним».

Аврал починається, капітана немає

Отже, по завершенні сезону літніх відпусток в Україні стартує своєрідний «двомісячник безвізових дій». І що холоднішими ставатимуть дні, то гарячковіше владні структури намагатимуться виконати свої «візові повинності».

Деякі справи будуть цілком матеріальними, їх зможуть побачити багато людей – приміром, термінали самообслуговування для біометричного паспортного контролю в аеропортах та інших прикордонних пунктах.

Готовий та оснащений пункт тимчасового розміщення біженців мають побачити мешканці Яготина Київської області, а пункт тимчасового перебування нелегальних мігрантів – мешканці села Мартинівського Миколаївської області.

Значно складніше завдання, що матиме осяжний результат, – об’єднання баз даних про громадян, чим займається перший заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе.

Важко сказати, чи помітить хтось зусилля Нацбанку у складанні пропозицій «щодо доцільності запровадження додаткових форм державного контролю у сфері обігу електронних грошей в Україні з метою забезпечення ефективної протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». А ось законотворці у Верховній Раді мають неабияк напружитись і напрацювати акти щодо створення державного органу з повернення активів, захисту свідків у кримінальному провадженні, забезпечення чіткого визначення підслідності органів досудового слідства та ін.

Завдань багато і їх виконання ускладнюють два прикрі факти:

1) в Україні немає окремого органу влади, який би координував дії для візової лібералізації;

2) в органах влади немає керівника, на якого покладена комплексна відповідальність у цій царині.

«В МЗС за це відповідає Лана Зеркаль, але вона як заступник міністра не може давати якихось доручень. У Кабміні Арсеній Яценюк нікому не хоче віддавати ці повноваження й каже, що за все по безвізовому режиму відповідає він. А коли прем’єр відповідає за все – значить, не відповідає ніхто. А тепер з’явився ще й механізм Радбезу, який теж бере на себе функцію контролю. Тобто бачимо множинність центрів і, водночас, відсутність чіткого координаційного центру», – каже Сергій Сидоренко.

У довгу шухляду відкладено плани призначити профільного віце-прем’єра та/або створити окремий урядовий орган з питань євроінтеграції – хоча б на рівні держагентства. Для цього, вочевидь, бракує політичної волі.

Водночас, погоджуються експерти, створювати таку структуру для вирішення питань безвізового режиму вже пізно. Її слід було б формувати ще на початку року. А зараз новостворений орган забрав би надто багато часу на запуск, розкачку, вникання в суть питань. Тоді як часу залишається обмаль.

 

Прогноз для Pоlukr.net

Сергій Сидоренко,

експерт програми «Безвізовий щоденник», редактор інтернет-видання «Європейська правда»:

– Я думаю, що наступного року безвізовий режим для України буде. Але є два варіанти з різним часом.

Якщо Єврокомісія дасть позитивну оцінку нашій роботі в грудні 2015 року – безвізовий режим, швидше за все, після відповідної бюрократичної процедури впровадять у травні 2016 року.

Якщо ж у грудні ц. р. висновок буде негативним, то ми, мабуть, отримаємо ще півроку на роботу над помилками і доопрацювання, і тоді безвізовий режим може прийти в грудні 2016 року. Але це буде не на корить реноме України.

 

Дмитро ЛИХОВІЙ

Share Button

23 серпня на вулиці Львова вийдуть 600 нових поліцейських

Share Button

policja_kijówУ День державного прапора в місті починає працювати нова патрульна поліція

Про це написав на своїй сторінці в соцмережі Facebook міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков (Arsen Avakov).

Як повідомив міністр, очолив патрульну поліцію Львова 26-річний молодший сержант Юрій Зозуля. Інформацію про це розміщено також на сайті МВС України. Як зазначив А. Аваков, «хлопця, одного з кращих у Київській патрульній поліції». Нині Юрій працює заступником командира третього батальйону Головного управління патрульної поліції м. Києва.

Міністр розповів, що Ю. Зозуля був активним учасником Революції гідності, вміє оперативно приймати рішення у складних ситуаціях. Навчається у Національній академії внутрішніх справ, а перед тим отримав освіту в одному з польських вищих навчальних закладів. До приходу в патрульну поліцію працював у фінансовій галузі.

Працюючи у столичному підрозділі, майбутній керівник львівських поліцейських відзначився у кількох випадках, коли патрульні склали адмінпротоколи на VIP-осіб. Зокрема, на народного депутата України С.Мельничука за ст. 126 КУпАП «Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування», а також на Г.Суркіса, віце-президента УЄФА – за ст. 122-5 КУпАП «Порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв».

Джерело: mvs.gov.ua, https://www.facebook.com/arsen.avakov.1,

Share Button

Вибори в Україні: зміни на папері і гречка як найкраща валюта

Share Button

o.neberykut

25 жовтня в Україні відбудуться вибори до усіх місцевих рад. Попри те, що офіційно передвиборчі перегони в Україні стартують лише з 21 вересня, на практиці минулого тижня у містах активізувались більшість партій та кандидатів на посади голів міст. Розмова з Олександром Неберикутом, аналітиком Громадянської мережі ОПОРИ про виклики цих виборів, брудні технології, яких варто чекати, та складнощі, з якими зіштовхнуться молоді партії.

Відкриті, але не зовсім

– Закон про місцеві вибори обговорювали в Україні близько року. Він мав стати революційним у підходах до вибору місцевих депутатів і мерів. Але не став. То що ж змінилось насправді?

– Кардинально нових правил гри, на які сподівались експерти і щодо яких був суспільний запит, ми не отримали. Найголовніше – Верховна Рада так і не наважилась проводити вибори за відкритими списками. Фактично ми отримали різні системи виборів для міст, районів та областей і для сіл/селищ. В останніх зберегли лише мажоритарну систему. Там обиратимуть не обов’язково представників партій, а відомих та авторитетних у громаді людей. Натомість на вищих рівнях маємо пропорційну систему, яку дещо відкоригували. Тепер виборці бачитимуть не лише назву партії, але й людей, які йдуть за списком у кожному з округів. Це не цілком відкриті списки, але це механізм впливу на партії. Можна говорити, що це певний спосіб люстрації. Якщо партія, якій симпатизує виборець, пропонує йому кандидата, якого він вважає недостойним, це може стати підставою не голосувати за партію. Це зменшує шанси, що в раду потраплять «коти у мішку».

На жаль, не виправдались сподівання експертів та громадськості щодо заборони візуальної політичної реклами. Якби цю норму ухвалили, ми б наблизились до європейських стандартів ведення кампанії. Вона була прописана в одному із альтернативних законопроектів, але її не прийняли, бо це питання великого лобі. Багато представників чинної влади та депутати мають у своєму розпорядженні великі медійні ресурси і відповідно можуть отримати, з одного боку, значну перевагу над конкурентами, а з іншого – значні прибутки у ході передвиборчої кампанії. Тому експерти очікували, що цю норму сприймуть неохоче. У політиків було непопулярно публічно говорити, що це погана норма, але потім за неї просто не проголосували.

До позитивів нового закону можна віднести те, що мерів великих міст (з населенням від 90 тис.) обиратимуть за принципом абсолютної більшості. Це означає, що в багатьох містах матимемо два тури. Кандидат має набрати у першому турі 50% + 1 голос, або змагатись у другому турі. Думаю, це правильно, бо завжди була проблема легітимності міських голів. На практиці у більшості випадків перша особа в місті насправді мала підтримку не більше як третини виборців.

– Аналізуючи закон, з якими проблемами зіштовхнемось на цих виборах?

– Перша і, мабуть, найважливіша проблема – непрозорість фінансування передвиборчих кампаній. Попри те, що офіційно кампанія стартує 21 вересня, політичні біґ-борди вже висять. Очевидно, гроші на них йдуть не з передвиборчих фондів, бо наразі немає ніякої кампанії, немає офіційно зареєстрованих кандидатів, а отже немає й фондів. Те, що висить, навіть не можна вважати агітацією. Тож ми не знаємо про походження коштів, з яких це оплачують. Можемо припустити, що така ситуація буде протягом всієї виборчої кампанії. Очевидно, передвиборчі фонди покажуть якісь кошти, але наскільки вони відповідатимуть реальним витратам на кампанію, сказати важко. Особливо розраховувати на повну прозорість процесу не варто.

Розміри виборчих фондів кандидатів у депутати і на посаду міських голів в обласних центрах суттєво відрізнятимуться. Наприклад, в ході минулорічних виборів мера Чернівців офіційні витрати основних конкурентів не перевищували 200 тисяч гривень. Для Львова (де втричі більше виборців) задекларовані витрати кандидата на посаду міського голови можуть сягнути півмільйона гривень. Неофіційні ж будуть в рази більші й можуть сягати 2-3 мільйонів гривень. За рекламну кампанію на біґ-бордах і сітілайтах кандидати вже платять близько від 100 тисяч гривень щомісячно (у Львові). Прихована агітація в ЗМІ коштує набагато дорожче. І ці витрати ніде не декларуються.

Друга велика проблема – досі маємо неврегульоване питання агітації посадовими особами. Фактично вона заборонена в робочий час. Але якщо посадова особа є кандидатом, дуже важко провести межу і точно сказати, займається вона агітацією у робочий час чи ні. Скажімо, якщо голова обласної адміністрації вирішить зібрати виборців котрогось з районів області, щоб поінформувати їх про поточні досягнення чинної влади у вирішенні проблем району і не вдаватиметься до прямих закликів голосувати за чи проти – тоді він лише виконуватиме свої службові обов’язки. Це не чітко зазначено у законі. Тож, очевидно, матимемо ситуацію, коли чиновники проводитимуть агітацію і при цьому його не звинуватять у порушенні закону.

Виклик цього закону – у його заплутаності. Багато політиків та громадських діячів ще не зовсім розібрались у всіх механізмах. Насправді більшість із них є старими, просто з певними нюансами. При цьому для виборців особливих складнощів не мало б бути. Проблеми можуть виникнути вже на етапі підрахунку голосів. Мабуть, ще буде багато роз’яснень, як проводити підрахунки у багатомандатних округах, де маємо певний натяк на відкриті списки.

Малим партіям буде складно, вони не зможуть конкурувати з топовими

– Багато говорили, що закон стане наближенням українських виборчих практик до європейських норм. Чи вдалось це зробити?

– Я не думаю, що в цьому законі закладено те, що нас наближає до європейських демократичних стандартів проведення виборів. Якщо говоримо про базові стандарти – вільні, рівні, конкурентні вибори, – то вони виконуються. Тут все добре виписано на папері. На практиці маємо певні проблеми, наприклад, у прозорості фінансування, доступі до медіа тощо. Але водночас новий закон і не віддаляє нас від світових практик. Радше ситуація є законсервованою.

Багато говорять про зрушення у гендерному питанні, маючи на увазі квоту жінок у списках не менше 30%. Але насправді, якщо проаналізувати результати виборів 2010 року до рад усіх рівнів – від села до області, – побачимо, що кількість жінок, які потрапили до рад, становила 47%. Цікава статистика є і в розрізі областей. Власне найменший процент жінок був у радах західних областей – Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській – приблизно 35%. Натомість на Півдні та Сході України цей показник сягав 55%. У законі, звісно, все правильно прописано, але насправді у нас з цим не було проблем.

– Вперше у цьому законі буде прописано можливість відкликати депутата. Чи може це стати реальним механізмом впливу виборців на своїх обранців?

– Про імперативний мандат, тобто можливість відкликати депутатів, міських та сільських голів, багато говорили, але ніколи не затверджували такої норми. Експерти на ній не наполягали, це була радше ініціатива партій. Насправді це радянська практика, яка не працювала, але існувала. У демократичних країнах все трохи по-іншому. Виборці делегують свої повноваження депутату чи меру і він виконує свої обов’язки усю каденцію. Оцінку його діяльності дають вже на наступних виборах. Кожен політик зацікавлений протриматись більше, ніж один термін, тому постійно стежить за тим, як оцінюють його роботу виборці. На Заході це працює. У нас дещо по-іншому: є велика недовіра до влади, тому народ думає, що можливість відкликання якось покращить якість політики. Хоча сама процедура дуже непроста – треба зібрати підписів більше, ніж набрав обранець на виборах.

У радах нижчого рівня – сільських та селищних, де будуть самовисуванці, процедура мала би працювати. Але якщо йдеться про міста, райони та області, підписи виборців – лише рекомендація для партії і вже вона приймає остаточне рішення. Водночас ризики такого нововведення, на моє переконання, значно більші. Це реальна можливість партії покарати депутата, якщо він піде проти її волі і буде надто незалежним.

– Вперше цього року маємо такий високий прохідний бар’єр до місцевих рад – 5%. Досі він був актуальним лише для Верховної Ради. Чи не утискає він невеликі партії з меншими рейтингами? Чи можна казати, що парламентські сили, які є більш розкручені, прописали такий рівень «під себе»?

– Це дискусійне питання. З одного боку, він справді дискримінує малі партії. Якщо говорити про вибори 2010 року, які відбувались частково за пропорційною, а частково за мажоритарною системою, то у влади всіх рівнів пройшло більше 100 партій. Зараз ця ситуація не повториться. Беремо за приклад Львів. Якби у 2010 році був бар’єр 5%, то в міську раду потрапили б три партії – «Свобода», «Фронт змін» і «Партія регіонів». Реально ж їх у раді було 12 (враховуючи партійність депутатів-мажоритарників). Думаю, матимемо в радах 3-5 партій і не більше. Для малих і нових партій це буде складно, бо вони не зможуть конкурувати з тими, хто давно в топі.

З іншого боку, це буде дуже добрий стимул для цих партій не бути тимчасовими, а розвиватись та працювати на перспективу. Вони можуть демонструвати справді нову якість політики.

Разом з тим, треба розуміти логіку таких високих бар’єрів. Вперше їх створювали в повоєнній Німеччині як запобіжник від екстремістських партій та лідерів. Коли маємо війну в країні і зацікавлення російських спецслужб у розхитуванні ситуації, це треба враховувати. Адже вибори – дуже сприятлива нагода для провокацій. Це можливість запобігти проходженню людей, які можуть бути загрозою для демократії.

– Закон про вибори прийняли лише у липні. Правки вносили навіть перед підписом Президента. Тобто гравці дізнались правила гри за три місяці до виборів. Як це вплинуло на кампанію?

– Це насправді погана практика, але, на жаль, типова для України. У нас завжди з цим були проблеми. За рекомендаціями Венеціанської комісії, закон мають прийняти не пізніше як за рік до виборів. Але цього разу були об’єктивні причини затримки. Раду обрали у жовтні 2014 року, і через рік мали бути вибори. Зробити закон більше як за рік точно не вдалося б. Прогнозували, що його проголосують десь у квітні, реально прийняття затрималось аж до липня. Це внесло певний сумбур, і були партії, які не знали, що їм робити. У регіонах в червні почали запускати проекти з прицілом на місцеві вибори. Але коли стало зрозуміло, що бар’єр буде 5% і не можна буде йти блоками, дехто відмовився далі вести кампанію. Це суттєво звузило поле для маневру новим лідерам і політичним партіям. Тому хтось зійшов з дистанції, а хтось за інерцією продовжує кампанію, з розрахунком вже на майбутні вибори.

Український виборець далі налаштований протестно

– На парламентських виборах ми побачили запит на нові партії. На що зараз є суспільний запит? Чи варто розраховувати на високу явку виборців?

– Український виборець далі налаштований протестно. Він голосує за партію А, бо вона йому не подобається менше, ніж усі інші. У своїй неприязні до конкретних партій виборець зазвичай значно послідовніший і активніший, ніж у своїй прихильності до котроїсь із них. Втім, розраховувати на високу активність електорату нема підстав, адже українські виборці дисципліновано голосують лише тоді, коли на виборах вирішується доля країни. А формування органів місцевого самоврядування, на думку частини виборців, до таких випадків не належить. На жаль.

В цілому ж, після Революції Гідності найбільшим у суспільстві залишається запит на системні зміни й на чесну, відкриту політику як на центральному, так і на місцевому рівнях. Саме партії і кандидати, яким вдасться відреагувати на ці очікування, можуть найбільше розраховувати на підтримку виборців. Однак наївна віра виборців у можливість миттєвих позитивних змін на всіх рівнях і тотальної люстрації усіх скомпрометованих службовців і політиків залишає сприятливий ґрунт для перемоги популістів і демагогів.

– Україна на порозі децентралізації, а отже скоро влада на місцях матиме значно більші повноваження. Наскільки це загострює виборчу кампанію?

– Мені здається, наразі це не сприймають як додатковий стимул. Децентралізація ще не підвищує ставки, бо реформа не завершена і всі розуміють, що ці вибори – певною мірою перехідний етап. Були сподівання, що з реформою вкладуться до них, але об’єктивно це було дуже складно. Тому прийняли рішення, що наступні вибори зможуть провести, наприклад, через 2 роки, після закінчення реформи. Усі гравці розуміють, що зараз особливо нічим не ризикують. А от коли буде проведена децентралізація, ставки реально зростуть.

Про гречку та безкарність

– Минулого місяця відбулись довибори депутата до Верховної Ради в Чернігові. Навіть після революції, під час війни та з посиленням відповідальності за підкуп виборця ми побачили старі методи: списки на отримання грошей, роздачу гречки тощо. Чому система не змінюється?

– Змінилось те, що правоохоронці публічно визнають усі ці факти. Вони більше не роблять вигляду, що нічого не відбувається і вони нічого не бачать. Але система чомусь не запускається.

Чернігівські вибори були дуже специфічні. Можливо, якби були інші, система спрацювала б. Чому? Для команди Президента Петра Порошенка та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова був ризик карати за роздачу гречки. Адже цим займався опонент провладного кандидата Геннадій Корбан і можна було отримати звинувачення у використанні адмінресурсу. Тому, думаю, правоохоронці не наважились на притягнення до відповідальності винних.

Водночас проблема в тому, що нікого з тих, кого піймали на підкупі на минулих виборах, не притягли до реальної відповідальності. Так, відкрили багато кримінальних справ. Але частину з них потім закрили, а за іншою нікого не покарали. Це стосується не лише підкупу, але й процедурних порушень під час виборів. Проблема не в тому, що немає доказової бази, – немає загального розуміння в суспільстві, наскільки важливо доводити такі справи до завершення. Це створює відчуття безкарності.

– Чи варто сприймати Чернігів як розминку перед місцевими виборами й очікувати таких порушень і на них? 

– Думаю, ці вибори не будуть всуціль брудними, як це було у 2010 році. Все залежатиме від конкретних кандидатів.

Реально остерігаємось, що можуть бути силові сценарії. Не йдеться безпосередньо про напади на дільниці, а радше про те, що кандидати намагатимуться самі забезпечити порядок за допомогою своїх людей. Адже певні партії мають за собою формування зі зброєю. Це ми бачили в Чернігові, де люди спортивної зовнішності, які належали до організації «Січ», їхали на дільницю з будь-якого приводу. Є сподівання, що, оскільки основними гравцями будуть парламентські партії, їхня коаліційність у ВР стримуватиме їх від «безпрєдєлу» на місцевому рівні. Щодо мажоритарки на рівні сіл та селищ, то ціна питання не настільки велика, щоб провокувати хаос.

Натомість, думаю, ніхто вже не буде застосовувати явних технологій фальсифікації виборів, адмінресурсу чи відверто купувати виборців. Це ми вже пройшли.

Вибори можуть стати черговим приводом для російських терористичних угруповань

– Як відбуватимуться вибори на окупованих територіях?

– Верховна Рада має чітко визначити, де проводитимуть вибори, а де – ні. Очевидно, вибори не відбуватимуться на території, яку не контролює Україна. Визначити її можна за лінією розмежування відповідно до Мінських домовленостей. Виборів також може не бути на суміжних територіях, які нібито контролює Україна, але де-факто вони не підконтрольні офіційній владі. Політичне рішення таке: якщо ситуація стабілізується, вибори проведуть у 2017 році. Очевидно, на прифронтових територіях явка буде дуже низька, як це було на попередніх виборах, але виборцям дадуть право обрати місцеву владу. Іншого варіанту немає. Це війна і гарантувати там безпеку неможливо.

Ще одне актуальне питання зараз – право на голос переселенцям. За існуючими нормами, проголосувати зможуть лише ті, хто мають офіційну прописку. Але їх не так багато. Тому це питання потребує додаткових рішень.

– Наскільки цікавими ці вибори є для міжнародної спільноти? Скільки спостерігачів очікуємо?

– Місцеві вибори в Україні (і не лише в нас) зазвичай не викликають великого інтересу в міжнародної спільноти. Вони матимуть лише внутрішньополітичні наслідки для України, і вплив їх результатів на міжнародну політику мінімальний. Всі це розуміють. Водночас є побоювання, що вибори можуть стати черговим приводом для російських терористичних угруповань для ескалації військових дій на Сході України. Також місцеві вибори є потужним фактором політичної нестабільності, що ускладнює рух України на шляху реформ і послідовного виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань. У цьому контексті увага до українських виборів буде дуже прискіпливою. Ну і традиційно кілька сотень міжнародних спостерігачів (в 2010 році їх було близько 500) уважно слідкуватиме за перебігом дня голосування, щоб оцінити ступінь прогресу чи регресу у впровадженні демократичних виборчих стандартів.

 

Розмовляла Мирослава Іваник

Фото: архів Олександра Неберикута

Share Button

П.Порошенко – голові Єврокомісії: Україна очікує на позитивну рекомендацію ЄК щодо безвізового режиму

Share Button

poroszenkoКИЇВ. 18 серпня. УНН. Україна очікує на позитивну рекомендацію Європейської Комісії щодо запровадження безвізового режиму. Про це Президент України Петро Порошенко заявив під час телефонної розмови з президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером, передає УНН з посиланням на прес-службу Глави держави.

П.Порошенко та Ж.-К.Юнкер висловили спільну стурбованість щодо загострення безпекової ситуації на Донбасі вздовж лінії зіткнення і засудили обстріл бойовиками мирних мешканців під Маріуполем.

Співрозмовники також обговорили шляхи забезпечення виконання Росією мінських домовленостей.

“Глава Української держави повідомив, що у відповідності до рішень саміту “Україна-ЄС”, що відбувся в Києві у квітні, Україна 17 серпня передала до Європейської Комісії фінальний звіт про виконання рекомендацій Плану дій з лібералізації ЄС візового режиму для громадян України та очікує на позитивну рекомендацію щодо запровадження безвізового режиму”,  – йдеться у повідомленні.

Вказано, що у відповідь Ж.-К.Юнкер запевнив, що Європейська Комісія виконає свою частину зобов’язань і на основі оцінки досягнутого Україною прогресу до 15 грудня представить відповідні рекомендації на розгляд держав Європейського Союзу.

Співрозмовники також привітали позитивну динаміку процесу ратифікації Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом та підтвердили готовність до започаткування імплементації поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з 1 січня 2016 року.

П.Порошенко та Ж.-К.Юнкер домовились про зустріч найближчим часом.

Джерело: УНН

 

Share Button

«Арбітр тепер зрячий». Чому бойовики і Кремль хочуть прогнати місію ОБСЄ з Донбасу

Share Button

obwe_polskieradioНа тлі загострення бойових дій на Донбасі особливу тривогу як міжнародної спільноти, так і української влади викликали події довкола спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. У ніч на 10 серпня в Донецьку було підпалено кілька автомобілів СММ. Цій події передували акції протесту проти присутності місії на території так званих «ДНР» і «ЛНР», чиє самопроголошене керівництво не приховує свого негативного ставлення до інспекторів Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Хоча, здавалося б, іще недавно значно більше підстав для незадоволення роботою місії ОБСЄ на Донбасі було в офіційного Києва. Але Україна не зацікавлена в припиненні роботи місії, яка фіксує порушення Мінських угод з боку проросійських сепаратистів. Росія ж – навпаки, була б рада, якби міжнародні спостерігачі забралися геть із зони конфлікту.

 

Початок – від Брейгеля Старшого

Спеціальна моніторингова місія почала свою роботу на Донбасі 21 березня 2014 року на підставі запиту від уряду України до ОБСЄ і консенсусного рішення всіх 57 країн-учасниць Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Як зазначено на сайті ОБСЄ, завдання неозброєної цивільної місії – «неупереджено й об’єктивно спостерігати та звітувати про ситуацію в Україні, а також сприяти діалогу між усіма сторонами конфлікту».

Незважаючи на задекларовану неупередженість, упродовж тривалого часу спостерігачі викликали роздратування української громадськості, «не помічаючи» порушень Мінських угод з боку проросійських сепаратистів. У розділах політичного гумору на українських веб-сайтах цілі розділи присвячені анекдотам про нездатність місії розгледіти й зафіксувати очевидне («Через обстріли Дебальцевого місія ОБСЄ не може потрапити в Дебальцеве, щоб зафіксувати припинення вогню»).

«Спостерігачі місії ОБСЄ – це сліпі і глухі люди, які нічого не бачать. Для того, щоб вони зафіксували обстріл українського блокпосту, треба, щоб сепаратист із георгіївською стрічкою на георгіївському коні стріляв в українців», – іронізував координатор проекту «Повернись живим» Віталій Дейнега.

Після трагічного випадку 5 листопада 2014 року, коли в результаті обстрілу донецької школи №63 загинуло двоє й отримали поранення троє дітей, обурені користувачі соцмережі Twitter навіть почали кампанію #mercenaryosce («ОБСЄ – найманці»). У звіті спеціальної моніторингової місії, опублікованому 7 листопада, було зазначено, що снаряди прилетіли на подвір’я школи з північного заходу, тобто з боку села Піски, контрольованого українською армією. Хоча на опублікованих міністерством закордонних справ України фото з місця подій чітко видно, що обстріл вівся із заходу – з підконтрольної бойовикам Макіївки.
Український сегмент інтернету вибухнув розгніваними дописами й карикатурами. Найбезневиннішими з них були «дорожні знаки» із зображенням чорних окулярів та підписом «Увага! Сліпі спостерігачі» і картина Пітера Брейгеля Старшого «Сліпі», перейменована так: «Спостерігачі ОБСЄ контролюють ділянку російсько-українського кордону».

Звинувачення в «короткозорості» були не найгіршим закидом у бік СММ. Бійці українських добровольчих батальйонів, зокрема ДУК «Правий сектор», розповідали журналістам, що спостерігачі ОБСЄ іноді приїздили так чітко по завершенні обстрілів наших позицій з боку незаконних озброєних формувань, ніби точно знали, коли вогонь буде припинено. А отже, бойовики могли узгоджувати з ними свої дії.

Більше того – працівників СММ звинувачували в тому, що вони «здають» бойовикам координати розташування позицій українських військ.

У такому шпигунстві підозрювали представників Росії, котра, як одна з 57 країн-учасниць ОБСЄ, має свою квоту в складі моніторингової місії.

І хоча речники організації переконували, що росіян серед інспекторів, які виїздили в «гарячі точки», – усього 7-8%, на українському боці цю цифру вважали значно більшою.

Такої думки дотримувалися не лише українці, а й закордонні експерти. Президент американського фонду Potomac Філіпп Карбер, презентуючи у травні 2015 року доповідь «Поза Мінськом-2: перспективи для нового російського наступу», назвав роботу спостережної місії ОБСЄ на сході України неефективною, зокрема, й через те, що «західних представників у ній значно менше, ніж російських».

Окрім того, за даними Карбера, інспектори місії навіть за бажання не могли проводити повноцінне спостереження, оскільки повністю або частково позбавлені доступу до значних ділянок російсько-українського кордону, через який відбувається основне перекидання російської техніки та солдатів на Донбас.

У звітах місії також часто йшлося про те, що сепаратисти відмовляються допускати інспекторів до певних об’єктів.

 

Місія потрібна

Таким чином, замість «сприяти діалогу між учасниками конфлікту», спеціальна моніторингова місія ОБСЄ від початку діяльності на сході України була змушена доводити свою неупередженість і, власне, потрібність. Адже безпосередньо вплинути на ситуацію в зоні бойових дій ні СММ, ні ОБСЄ загалом не можуть.

Завдання місії – передусім інформувати світову громадськість про перебіг подій на території конфлікту. Саме тому українська влада, на відміну від інтернет-критиків із «диванної сотні», завжди наголошувала на важливості присутності спостерігачів у зоні АТО.

«Потрібно розуміти, що вага звітів ОБСЄ – величезна. Звіт ОБСЄ про певну подію чи період конфлікту – це і є той документ, на який орієнтуються ООН, Євросоюз, Сполучені Штати Америки ті інші міжнародні інстанції, аби скласти свою думку та видати оцінку тій чи іншій ситуації на Донбасі. В умовах воєнного конфлікту іноземні держави та організації не схильні довіряти нам чи сепаратистам – їм потрібні висновки незалежного арбітра, який перебуває на місці подій», – каже в коментарі Polukr.net Ольга Лень, радник голови Донецької обласної державної військово-цивільної адміністрації з питань  інформаційної політики.

«Наші попередні нарікання на роботу місії ОБСЄ на Донбасі базувалися насамперед на тому, що вона не виїжджала на місця бойових дій, недостатньо активно моніторила ситуацію. Їхня лінія постійно «коливалася» – в ОБСЄ визнавали, що там чогось не зрозуміли, там недогледіли… – розповідає Ольга Лень. – Тепер картина змінилася. Місія ОБСЄ зміцнилася – зараз у них є більше автомобілів для виїзду на події, є достатньо безпілотних літальних апаратів, чого не було раніше. Тож тепер вони справді краще бачать ситуацію – насамперед фізично. І вже на цьому поліпшеному баченні вибудовують свої звіти й оцінки.

Саме на цих звітах потім будується суспільна думка міжнародної спільноти. А якщо ці звіти збігаються з українською версією подій – відповідно, світ ухвалює рішення на нашу підтримку».

Із цих самих причин присутність місії на Донбасі є невигідною керівництву «ДНР», «ЛНР» та їхнім ляльководам у Москві.

Поки місія була «підсліпуватою» й стараннями окремих своїх представників навіть приносила бойовикам певну користь, претензії до її роботи з боку проросійських сепаратистів якщо й були, то радше позірні, «для відводу очей».

Віднедавна ситуація кардинально змінилася. В української сторони скарг щодо ефективності спостерігачів ОБСЄ значно поменшало. Натомість сепаратисти «народних республік» – імовірно, за підтримки своїх кураторів із Кремля – заповзялися взагалі вижити місію з підконтрольної їм території.

 

Сепаратисти витискають ОБСЄ

23 липня біля донецького готелю Park Inn, де базується СММ ОБСЄ, відбувся мітинг за участю близько 200 осіб на чолі з так званим «мером» Донецька Ігорем Мартиновим. Люди тримали плакати із закликами до спостерігачів «не мовчати», а на завершення розписали гаслами «за мир» близько 30 білих автомобілів із логотипом ОБСЄ.

6 серпня 2015 акція повторилася з більшим розмахом – пікетувальники не тільки звинувачували СММ у «замовчуванні злочинів України», а й залили вулицю червоною фарбою, що символізувала «кров дітей Донбасу».

У коментарі сепаратистському телеканалу «Оплот» представниця ініціативної групи мітингувальників Оксана Снєгірьова прямо заявила: акції протесту триватимуть доти, доки представники ОБСЄ «не виїдуть».

9 серпня аналогічний мітинг відбувся і в Луганську.

Така одностайна атака на спеціальну моніторингову місію в «ДНР» та «ЛНР» може свідчити про те, що за «витисканням» інспекторів ОБСЄ з підконтрольних сепаратистам територій стоїть єдиний координатор – Росія.

Хоча не варто повністю виключати й «самодіяльність» проросійських бойовиків, які інколи виходять з-під контролю московських кураторів.

Очевидно, мета організаторів таких акцій – змусити спостерігачів виїхати із зони конфлікту.

Адже їхні звіти тепер свідчать насамперед про злочини проросійських бойовиків – інспектори СММ постійно фіксують порушення мирних угод саме з їхнього боку.

1 серпня місія ОБСЄ уперше оприлюднила висновок про те, що сепаратисти ведуть обстріл українських позицій із житлових кварталів Донецька – хоча в інтернеті ще рік тому можна було знайти десятки таких відеозаписів і телесюжетів, навіть показаних на центральних російських телеканалах.

На цьому «прозріння» СММ ОБСЄ не завершилося, і 7 серпня речник місії Майкл Боцюрків повідомив, що, починаючи з травня, інспектори ОБСЄ щонайменше в чотирьох випадках перетнулися з особами, які назвали себе представниками російських збройних сил.

Ще один приклад – нічна атака бойовиків під Новоласпою на Маріупольському напрямку. Збройні сили України дали їм відсіч і зайняли нові висоти. Незважаючи на те, що на той момент машини ОБСЄ вже були спалені, місія ОБСЄ оперативно видала чіткий звіт: це був неспровокований напад російсько-терористичних військ на українські позиції.

«Я не знаю, що конкретно сталося з місією ОБСЄ, чому вона «прозріла». Може, в них відбулася якась ротація і поменшало росіян. Чи це наслідок міжнародних вимог до працівників СММ. Але факт у тому, що СММ ОБСЄ тепер реагує на ситуацію та оцінює її набагато адекватніше, ніж раніше», – визнає радник голова Донецької обласної державної ВЦА.

Об’єктивні звіти місії, які фіксують неспровоковану агресію сепаратистів і показують їх світові як скажену мавпу з гранатою, не влаштовують ні самі «ДНР/ЛНР», ні Москву.

Черговою спробою залякувати представників ОБСЄ став підпал броньованих автомобілів СММ у Донецьку в ніч на 10 серпня. Повністю згоріли чотири авто, були частково пошкоджені ще три спеціальні машини місії ОБСЄ.

СММ поклала відповідальність за наругу «на тих, хто контролює ситуацію в Донецьку» – тобто на керівництво «ДНР».

Попри недвозначні натяки на те, що сепаратисти на Донбасі їм не раді, спостерігачі СММ ОБСЄ поки що не збираються звідти тікати. Про це на брифінгу для преси заявив заступник голови спеціальної моніторингової місії в Україні Александр Гуг.

«Якщо ми не зможемо доповідати із зони конфлікту, усі в Україні осліпнуть. Тому що ми єдині надаємо об’єктивну та оперативну інформацію», – сказав він.

Утім чи надовго інспекторам вистачить терпіння працювати в умовах тиску, спрогнозувати наразі складно. Певно, багато чого залежатиме від ступеню залякування і від ролі Кремля у цьому.

Якщо з Москви надійде «відмашка» посилити протидію ОБСЄ, спостерігачі можуть і не витримати наруги. І міжнародна спільнота втратить «зрячого арбітра» на Донбасі.

 

Довідка Polukr.net

До складу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на даний час входить близько 500 цивільних неозброєних спостерігачів із майже 40 країн-учасниць ОБСЄ.

Згідно з мандатом, який наразі продовжений до 31 березня 2016 року, голова СММ має право збільшити кількість спостерігачів до 1000.

Мандат місії поширюється на всю територію України. Головний офіс розташовано в Києві, команди спостерігачів працюють ще в дев’яти містах – Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Львові, Одесі, Харкові, Херсоні, Чернівцях.

У Донецькій і Луганській областях працює 350 спостерігачів – невеликими групами, позмінно сім годин на тиждень.

Дмитро ЛИХОВІЙ

Share Button

Зміни на кордоні: більше пунктів та дороги пішоходам

Share Button

granica_polukrЦього року має початись будівництво ще одного пункту пропуску між Польщею та Україною – Малховіце–Нижанковичі. Його спорудять на польській стороні і планують організувати там спільний догляд. З української сторони перехід мав би взяти на себе потік людей здебільшого зі Старосамбірського району, а з польської – орієнтуватиметься в основному на мешканців Перемишля та околиць, адже розташується приблизно в 10 км від міста. За словами українських митників, пункт буде невеликим та розрахованим, насамперед, на мешканців прилеглих районів. Нині польська сторона вже завершила усі роботи із проектування пункту пропуску і до кінця року запланований початок будівельних робіт. Запрацювати він повинен наприкінці 2016 – на початку 2017 року.

Цей перехід стане тринадцятим на українсько-польському кордоні. Однак, за словами експертів, цього зовсім не достатньо. Він буде доволі локальним, тож особливого впливу на ситуацію на кордоні не матиме і навряд чи зменшить існуючі черги. Нині охочі перетнути українсько-польський кордон часто витрачають на це не одну годину, а черги автомобілів можуть розтягуватись на кілометри.

Експерти, чиновники та громадські діячі мають своє бачення, як покращити ситуацію на кордоні. Серед найнеобхіднішого – збільшення кількості пунктів пропуску та пріоритет пішоходам. Та чи вдасться реалізувати задумане і що стоїть сьогодні на перешкоді ефективній роботі українсько-польському кордону?

 

Спільне спрощення

За інформацією Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в день, в середньому, через пункти пропуску, розташовані лише на Львівщині, переміщаються близько 50 тисяч осіб та 13 тисяч транспортних засобів. Аби дещо полегшити перетин кордону, на 4-ох пунктах сьогодні діє спільний прикордонний контроль (контроль на одному місці): «Смільниця-Кросценко», «Грушів-Будомеж», «Угринів-Долгобичув» та «Устилуг-Зосин».

«У зв’язку зі вступом Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини до ЄС та Шенгенської зони, довгий час спільний контроль був неможливий. Це не було дозволено офіційними документами. Але у 2014 році внесли зміни до кодексу Шенгенських кордонів і контролюючим органам їхніх країн дозволили виконувати функції та території третіх країн. З того часу ми проводимо переговори з усіма сусідами про спільний контроль. Зараз маємо його з Польщею та є відповідні домовленості з Молдовою. Складно однозначно сказати, що цей крок вирішив усі проблеми. На цих пунктах черг немає, але вони і не надто заповнені, ними фактично не користуються торговці. Реально можна говорити, що процедура спільного контролю щонайменше вдвічі швидша, ніж класична. Тому ми зараз говоримо про спрощений контроль і на інших пунктах: Раві-Руські, Шегини та Краківці. Але їх перед тим треба модернізувати і пристосувати до спільної роботи служб обох країн», – розповів представник прес-служби Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Володимир Телюк.

Боротися з чергами на кордоні також планують інформацією. Невдовзі на найближчих до кордону автозаправках мають з’явитись електронні табло, на яких буде інформація про кількість машин у черзі на різних пунктах пропуску «Таким чином, можливо краще буде поїхати до трохи дальшого пункту, але на якому немає черги», – коментує новинку Володимир Телюк.

Аби додатково полегшити перетин кордону, кажуть прикордонники, у пікові дні, особливо влітку, збільшують кількість працівників.

«У нас навіть були випадки, коли ми відкривали дипломатичну смугу руху для туристичних автобусів, а на автобусну пускали авто. Але якщо максимальна пропускна здатність, наприклад, пункту Краківець-Корчова 2 тис авто, а влітку в добу проїжджає 4,4 тисячі авто, то з таким важко дати раду», – говорить Володимир Телюк.

Для нормального функціонування кордону, говорять експерти, потрібно активніше розвивати прикордонну інфраструктуру.

Протяжність польського кордону з Україною 542 км. Нині на кордоні діє 7 автомобільних пунктів пропуску та ще 5 залізничних (4 з них у тих же місцях, що і автомобільні). Фактично один пропускний пункт припадає на майже 70 км. кордону. Особливо складна ситуація нині на Закарпатті. Мешканцям цієї області, щоб перетнути українсько-польський державний кордон, необхідно подолати значну відстань по території України або ж їхати через Словаччину, що потребує додаткового часу. Найближчий пункт пропуску знаходиться на відстані майже120 км у Львівській області.

Для порівняння – до вступу в Шенгенську зону на кордоні Німеччини і Польщі (протяжність – 456 км) діяло 36 ПП. Нескладана арифметика свідчить про те, що між Польщею та Німеччиною вони були розташовані приблизно кожні 12 км. Натомість східному кордону Польщі до схожих показників ще далеко.

 

Пункти лише на папері

Ще перед проведенням Євро-2012 планували облаштувати шість нових пунктів між двома країнами. Досі вдалось побудувати лише два з них: Грушів–Будомеж і Угринів-Долгобичув. Нижанковичі–Малховіце має стати третім. А от спорудження ще трьох зависло у повітрі. Йдеться про пункти пропуску Белз–Будинін, Мшанець–Бистре, Боберка–Смольник. Від початку ідею їх облаштування не надто підтримувала польська сторона. Основна причина – погана дорожня інфраструктура з українського боку. Додатковою перепоною для будівництва пункту Белз–Будинін також є те, що з польської сторони він мав би розташуватись поруч з природоохоронним заповідником. Тож є побоювання, що пожвавлення там руху та велика кількість людей можуть зашкодити довкіллю.

— Ми хотіли б, щоб пункти пропуску були кожні 30-40 км. Як свідчить практика, цього досить для комфорту мешканців. При цьому  маємо два великі пункти пропуску на Львівщині: Краковець-Корчова, дорога з якого йде на Краків, та Рава-Руська-Гребенне, який виходить на варшавську трасу. Решта можуть бути компактними та локальними. Будемо і далі лобіювати питання будівництва нових пунктів, — запевнив заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської ОДА Лев Захарчишин.

Однак, коли вони стануть реальністю, чиновники не готові сказати.

 

Через кордон – пішки

Водночас громадські активісти кажуть – треба не лише збільшувати кількість пунктів пропуску, але й змінювати ті, які є нині. Йдеться, зокрема, про облаштування переходів для пішоходів та велосипедистів.

Досі піший перетин кордону був можливий лише в одному пункті – Шегині-Медика. З першого липня ще один такий перехід відкрили в міжнародному пункті пропуску Долгобичув-Угринів. Він доступний для пішохідного і велосипедного руху. Щоправда, діятиме він поки що як експеримент і тільки до 31 грудня цього року.

Найгостріше відсутність піших переходів відчувають на собі мешканці прикордонних територій, особливо ті, хто знаходиться в 30-ти кілометровій зоні і де-юре мають право користуватись малим прикордонним рухом між двома країнами. За офіційною інформацією, польські консульства видали українцям більше 300 дозволів на перетин кордону в рамках МПР. Але на практиці часто, аби потрапити до найближчого пункту пропуску, людям, що навіть живуть під самим кордоном, доводиться долати 50 і більше кілометрів.

В Україні про необхідність піших переходів говорять давно. Але започаткувати відповідну громадську кампанію – «Пішохідні пункти пропуску» – зуміла власне польська сторона.  Це неформальна група активістів з Кракова, які у січні 2013 року вирішили створити сторінку в ФБ і з її допомогою боротись за відкриття польського кордону з Україною для пішохідного і велосипедного руху. Координаторами соціальної кампанії є журналісти Мацєй Пьотровський і Якуб Логінов.

«Такий стан справ є пережитком холодної війни і сучасного культу автомобілів, за якого права пішоходів відсуваються на задній план, – переконаний Якуб Логінов. – Перш за все, пішохідні пункти пропуску важливі, на мою думку, для транзитних подорожей, оскільки на автомобільних пунктах пропуску великі черги, а в автобусах – проблеми (часто пасажири мусять страждати і довго чекати тільки тому, що інші пасажири займаються контрабандою, або мають не в порядку документи). Тому найшвидший варіант (а також найзручніший і найдешевший) – це доїхати громадським транспортом до кордону, перейти його пішки і далі сісти в автобус чи маршрутку. Так поляки подорожують до Львова, користуючись пішохідним ПП Шегині. І такий варіант потрібний також щонайменше в Раві-Руській».

За інформацією Якуба Логінова, коли існував кордон між Польщею та Словаччиною, піші переходи були на усіх пунктах пропуску і їх було навіть більше, ніж автомобільних переїздів. Натомість заборона пішого руху (за винятком Шегині-Медика) на польсько-українському кордоні пов’язана передусім з тим, що переходи не мають відповідної інфраструктури.

«Саме це ми і хочемо змінити: ми вимагаємо, щоб там, де це можливо, у вже існуючих дорожніх пунктах пропуску обладнали необхідні коридори для пішоходів і велосипедистів, а також щоб паспортний та митний огляд пішоходів був обов’язковим стандартом у кожному прикордонному пункту пропуску, які плануються і будуть введені в експлуатацію у майбутньому», – говорить Якуб Логінов.

Одна з активних кампаній групи нині стосується власне переходу Малховіце–Нижанковичі, будівництво якого і мають почати цього року. Однак, чи буде там передбачена піша смуга, українська сторона наразі не визначилась і не дала офіційного погодження.

«Ще у січні 2013 року МВС Польщі не бачило необхідності створювати інші пішохідні пункти пропуску. Завдяки нашій акції у травні 2013 року заступник міністра внутрішніх справ Пьотр Стаханьчик погодився з нашими вимогами і зобов’язав керівників прикордонних воєводств провести аудит до кінця літа і визначити, у яких місцях і за які кошти можна запровадити пішохідний перетин кордону. Як міністр пояснював у травні 2013 року у Сеймі, пішохідні пункти пропуску мають з’явитися усюди, де це можливо. Однак для того, щоб запустити пішохідні пункти пропуску, потрібне також позитивне рішення з боку українського уряду. Наразі ми не знаємо, яке є ставлення уряду Арсенія Яценюка до цього питання. В найближчих місяцях будемо лобіювати це питання в Україні», – резюмує засновник ініціативи.

Мирослава Іваник

 

Share Button

У передмісті Маріуполя загинуло двоє та поранено шістьох мирних мешканців

Share Button

armia_klУчора пізно ввечері бойовики обстріляли з артилерії передмістя Маріуполя – Сартану. Внаслідок цього загинуло 2 та поранено 6 мирних мешканців. Серед поранених – 10-річна дівчинка. Через обстріли зруйновано 4 будинки. Окрім того, за минулу добу внаслідок бойових дій загинули 2 українські військовослужбовці, ще 7 отримали поранення.

Про це повідомив сьогодні на брифінгу в УКМЦ (Українському кризовому медіа-центрі) речник Адміністрації Президента України з питань АТО полковник Андрій Лисенко.

Бойовики на Донбасі й надалі активно використовують важке озброєння на Донецькому та Маріупольському напрямках, зокрема ствольну та реактивну артилерію.

На Луганському напрямку впродовж минулої доби тривали обстріли та дрібні провокації поблизу Станиці Луганської. Бойовики традиційно підвищили активність у темну пору доби. Крім того, було зафіксовано мінометний обстріл із Малої Вергунки (Жовтневий район Луганська).

Така ж обстановка – у Щасті, але тут бойовики вдаються до провокацій удень. Важкого озброєння (танки, ствольна, реактивна артилерія) протягом минулої доби вони не застосовували.

На лінії Новотошківське – Золоте – Попасна – Троїцьке вчора було тихо.

На Донецькому напрямку в районі Світлодарської дуги впродовж дня було зафіксовано лише 3 епізоди порушення режиму тиші з боку противника без застосування важкого озброєння.

Натомість у районі Горлівки на Донеччині перестрілки між бойовиками й українськими воїнами тривали по всій лінії розмежування навколо окупованого міста. Найскладныша обстановка – на північ від міста: вороги здебільшого вночі обстрілюють позиції українських військових із великокаліберних мінометів, артилерії і танків.

На ділянці фронту від Горлівки до Ясинуватої епіцентром бойових дій учора були Верхньоторецьке та Троїцьке. Українських воїнів упродовж дня 10 разів обстріляли з важкого озброєння, з них два рази – з «Градів».

Біля Донецька відносно спокійно було лише з 8 до 18 години. Натомість у темну пору доби бойовики практично безперестанку використовують важке озброєння.

Відновилися бойові дії на виїзді з Донецька в бік Маріуполя. Розгорнувши важку техніку в районі Оленівки, бойовики тричі обстріляли позиції українських військ у Тарамчуку та Березовому: 1 раз – з артилерії та двічі – з «Градів».

На Маріупольському напрямку основне протистояння тривало по лінії зіткнення Богданівка – Старогнатівка – Гранітне. Бойовики застосовують 120-міліметрові міномети й гаубиці, обстрілюючи сили АТО і вдень, і вночі. Ще 2 ворожих обстріли було зафіксовано вчора біля Талаківки і Сартани.
На інших ділянках фронту вчора було тихо.

Протягом учора, 16 серпня, в зоні АТО було зафіксовано 4 польоти ворожих безпілотників. Також наші прикордонники виявили 1 БПЛА та 2 вертольоти країни-агресора на межі Криму та Херсонщини.

Джерело: Інформаційно-аналітичний центр РНБОУ (http://mediarnbo.org/)

Share Button

Сьогодні офіційно фінішує 6-та хвиля мобілізації в Україні

Share Button

zolnierzeВідповідно до Указу Президента України, з 19 червня впродовж 60 днів (до 17 серпня включно) тривала 6-та черга мобілізації.

Мобілізовані під час шостої хвилі мають замінити військових, призваних у рамках третьої черги мобілізації та підтримати Збройні сили України на високому рівні бойової готовності – наголосили на сайті Міноборни.

Як зазначали в Міноборони раніше, особливу увагу під час шостої хвилі мобілізації звертають на спеціалістів для комплектування високомобільних десантних військ, розвідки, механізованих і танкових підрозділів, а також на фахівців ремонтних спеціальностей, водіїв, військових інженерів.

До 6-ї хвилі мобілізації в рівних пропорціях призивають військовозобов’язаних, які мають досвід військової служби, і тих, хто раніше не служив.

Усіх військовозобов’язаних призивають до навчальних установ, де протягом визначеного часу вони проходять підготовку за фахом, і лише після цього їх спрямовують до військових частин, звідки після бойового злагодження мобілізовані вирушають до зони АТО.

Як наголосили в прес-службі Генштабу Збройних сил України, обсяги та кількісний склад мобілізації не підлягають оприлюдненню. Проте минулого тижня на брифінгу заступник міністра оборони України Петро Мехед заявляв, що план шостої хвилі мобілізації виконано приблизно на 50%.

«Шоста хвиля мобілізації наразі триває. Ми виходимо на показник 50 відсотків укомплектування особового складу. Виконується робота щодо залучення транспортних засобів. На полігонах розпочаті заходи з бойового злагодження», – цитувало П.Мехеда інформаційне агентство УНН.

Джерело: mil.gov.ua

Share Button

Сьогодні Путін планує відвідати Крим

Share Button

putin_krym-300x180Сьогодні, 17 серпня, президент Російської Федерації Володимир Путін проведе в Ялті (Крим) засідання президії Держради з питання розвитку туризму в Росії. Про це повідомляє офіційний сайт Кремля.

У рамках робочої поїздки до анексованого Криму (росіяни називають його «Кримським федеральним округом») глава РФ має провести в Ялті засідання президії Державної ради, присвячене розвитку туризму в Російській Федерації.

У Кремлі повідомили, що «основними темами заходу стануть пріоритетні напрямки розвитку внутрішнього туризму як каталізатора соціально-економічного розвитку регіонів Росії і, зокрема, Криму».

Окрім засідання, президент Росії запланував провести в анексованому Криму неформальну зустріч із представниками місцевих національних громадських об’єднань.

Джерело: interfax.com.ua, kremlin.ru

 

Share Button