середа, 12 Травень, 2021
pluken

polukr

Ісламська держава

Share Button

Вступ

Тероризм як явище поширився в усьому світі наприкінці ХХ – початку ХХІ століть. На сьогодні, це стало світовою проблемою людства, яка несе постійну загрозу стабільності та миру. Особливу небезпеку терористичні угрупування почали наносити з часу збільшення ними кількості міжнародних зв’язків та взаємодії у різних сферах, використання технічних засобів та здобуття значних фінансових вливань від різноманітних джерел.

Сьогодні у світі діє велика кількість терористичних організацій, проте найбільш відомими та впливовими з них є близько десятка. Це «Ісламська держава», «Аль-Каїда» «Талібан», «Хамас», «Хезбола» та інші.

За оцінками міжнародних організацій, національних урядів, спецслужб, неурядових організацій та незалежних фахівців найбільшу терористичну загрозу в світі становлять ісламістські або джихадистські організації та групи. Більшість терористичних актів пов’язано саме з активністю таких угрупувань.

До джихадистського руху належить велика кількість організацій та груп. Вони присягають на вірність більш потужним групам, взаємодіють, змінюють назви, конкурують, відокремлюються одна від одної тощо. Для таких організацій спільним є прагнення знищення світської влади, встановлення халіфату, панування законів шаріату, викорінення західних стандартів, демократії та освіти.

На сьогодні одну з найбільших  глобальних  загроз становить міжнародна терористична організація «Ісламська держава» (раніше – Ісламська держава Іраку та Леванту ІДІЛ. Це ісламістське сунітське, екстремістське, терористичне угрупування, з шаріатською формою правління, діє як квазідержава, переважно на території Сирії та Іраку, частково контролюючи території «сунітського трикутника». ІД визнана терористичною організацією Радою безпеки ООН, ЄС, а також низкою окремих країн.

З 2014 роки бойовики «Ісламської держави» влаштували або приписали собі щонайменше 200 терактів по всьому світу. В Європі, Росії, США і навіть на власних територіях. Внаслідок цього загинули понад 2,5 тисячі людей. Ще приблизно 3 тисячі осіб терористи стратили в кривавих розправах на Близькому Сході: їх палили, грабували, топили, розстрілювали й навіть кидали у киплячу смолу.

Останній гучний теракт стався 21 січня цього року на ринку в торговому районі Багдада. Організація взяла на себе відповідальність за два вибухи. Тоді загинули щонайменше 32 людини, понад 100 дістали поранення.

 

Історія:

Передумови для появи цих радикально налаштованих ісламістів існували вже давно. Певною мірою цю організацію можна назвати проєктом забороненої партії БААС, до якої належала вся сунітська верхівка Іраку на чолі з колишнім президентом Саддамом Хусейном. При його режимі суніти займали привілейоване становище стосовно шиїтської більшості, тісно пов’язаної з одновірцями в сусідньому Ірані. Фактично серед керівників ІД здебільшого колишні агенти та офіцери тогочасного режиму, вони й становлять ядро терористичної організації.

Ще однією предтечею ІДІЛу була група Тавхид вааль-Джихад (Єдинобожність і Джихад), створена 1999 року йорданцем Абу Мусабом аз-Заркаві, (якого вважають батьком «Ісламської держави»). Угруповання  стало однією з головних сил, які протистояли міжнародній коаліції в іракській війні. Згодом він приєднався до Бен Ладена і створив «Аль-Каїду в Іраку» (2004р.).

Поштовхом до формування ІДІЛу стало вторгнення коаліції на чолі з Вашингтоном у 2003 році в Ірак з метою повалення режиму Хусейна. Влада в Іраку тоді перейшла до шиїтів, а суніти, які правили країною раніше, втратили вплив і зазнавали переслідувань. Тисячі невдоволених військових і цивільних службовців-сунітів розпустили по домівках. Вони почали шукати шляхи помсти, підтримки серед народу і формувати власні угрупування. Розкол позначився і на мирному населенні, суніти зазнавали утисків на кожному кроці. Вони одразу відгукнулися на заклик Абу Мусаба аз-Заркаві, який перебрався в Ірак і за лічені місяці почав організовувати щоденні криваві та провокаційні напади як на західні об’єкти, так і на шиїтську більшість. Заркаві був настільки жорстоким, що в тій же «Аль-Каїді» його вважали екстремістом.  Вже у 2006 році американці оголосили, що ліквідували Заркаві. У жовтні того ж року на базі іракської «Аль-Каїди» та шляхом злиття 11-ти радикальних ісламістських угрупувань народилася «Ісламська держава в Іраку». Фактично це був продукт США та їхніх союзників.

Однак особливого успіху «Ісламська держава в Іраку» не мала: американські війська відтіснили її на всіх напрямках, а Рада Старійшин сунітських арабських племен «Ас-Сахва» категорично відкинула  жорстокість і насильство організації.

На слайді висвітлені цитати світових лідерів, які вважали однією з ключових причин появи «Ісламської держави» вторгнення коаліції в Ірак.

Тоні Блер, прем’єр-міністр Британії, зазначав – «Я хотів би вибачитися за неправильні рішення, які ухвалила наша адміністрація, а також за помилки в наших планах. Ми не обдумали наслідків, не передбачили, що станеться після того, як ми повалимо режим».

6 грудня 2016 року Обама, виступаючи у Флориді з промовою про боротьбу з тероризмом, підтвердив, що вторгнення США в Ірак і допущені при цьому помилки стали однією з причин появи «Ісламської держави».

5 травня 2017 року перший президент Афганістану Хамід Карзай в інтерв’ю Fox News також відзначив, що «ІД є продуктом США».

Після загибелі аль-Заркаві на зміну йому прийшов чоловік, про якого завжди було відомо небагато. Це був Ібрагім Авад аль-Бадрі, більше знаний як Абу Бакр аль-Багдаді. За роки його правління «Ісламська держава в Іраку» займалася поширенням свого впливу і розширенням територій. Приєдналася до радикальних сил, що протистояли сирійському президенту Башару Асаду, організувавши ще одне угруповання – «Фронт ан-Нусра».

У квітні 2013 року, після злиття своїх сил в Іраку і Сирії, організація перейменувалася в «Ісламську державу Іраку та Леванту» (Левант-історична частина Сирії). Терористи захопили сирійське місто Ракка і зробили його своєю столицею.

Хоча Лідери «Аль-Каїди» і «Ан-Нусра» відкинули це об’єднання, однак в обох угрупованнях знайшлося достатньо прихильників Багдаді, які, відколовшись від своїх лідерів, допомогли ІДІЛ закріпитися в Сирії.

Цього ж року Багдаді оголосив про те, що його бойовики братимуть участь у громадянській війні в Сирії.  Цей крок підопічних «Аль-Каїді» не сподобався і в лютому 2014 року її лідер Айман аз-Завахірі заявив, що ІДІЛ більше не має стосунку до «Аль-Каїди».

Наприкінці грудня 2013 ІДІЛ знову звернула основну увагу на події в Іраку, вдало скориставшись політичним протистоянням між шиїтським урядом країни і сунітською меншістю. За допомогою колишніх сподвижників Саддама Хусейна і незадоволених лідерів сунітських громад Іраку ІДІЛ захоплює місто Фаллуджа.

У червні 2014 року бойовики ІДІЛ захопили велике місто Мосул на півночі Іраку і стали активно просуватися у напрямку до Багдаду, знищуючи своїх супротивників і погрожуючи повністю винищити багато етнічних і релігійних громад країни.

У 2014 році Багдаді проголосив на підконтрольних собі територіях  халіфат (ісламська теократична держава), а себе халіфом – Ібрагімом, духовним лідером правовірних і правителем новітньої «Ісламської держави», прямим наставником пророка Мухаммеда, який започаткував ісламську релігію. Своєрідна інавгурація відбулася 28 червня 2014 року в головній мечеті Мосула. Крім цього, лідер організації закликав усіх мусульман переселятися в Ісламську державу, яка внаслідок успішних військових дій охопила територію Сирії та Іраку із 10 мільйонами мешканців.

На думку експертів, однією з основних причин появи ІД є швидке зростання населення Близького Сходу і викликані ним безробіття, зубожіння населення даних регіонів, які створили ґрунт для поширення ідей релігійного екстремізму серед місцевої безробітної молоді.

Починаючи з 2017 року Ісламська держава почала втрачати захоплені території, в зв’язку з чим вона все частіше вдавалася до терористичних актів у великих поселеннях і містах, використовуючи свої мережі сплячих осередків на Близькому Сході і в інших регіонах світу. Після Битви при Багхуз-Фавкані в лютому-березні 2019 року залишки бойовиків ІД перейшли в підпілля.

У липні 2019 року аналітики Контртерористичного комітету Ради Безпеки ООН попередили, що аль-Багдаді готує повернення до Іраку, а також те, що терористичні атаки на європейські країни можуть тривати до кінця року. У жовтні 2019 року з’явилися розмови про те, що бойовики ІД можуть почати проявляти терористичну активність після виведення американських військ з Іраку.

В кінці жовтня 2019 року ІД  оголосила, що Абу Ібрагім аль-Хашемі аль-Кураші став новим лідером організації, після того, як військовослужбовці США в Сирії (м. Ідліб) провели спецоперацію, в результаті якої Багдаді був ліквідований,  привівши в дію пояс смертника.

Президент США Трамп  заявив під час прес-конференція в Білому домі:

«Абу Бакр аль-Багдаді мертвий. Він був засновником і лідером ІДІЛ, найбільш безжалісної і жорстокої терористичної організації в світі. Сполучені Штати шукали Багдаді протягом багатьох років. Викрадення або вбивство Багдаді було пріоритетом національної безпеки моєї адміністрації».

Сьогодні ІД продовжує заявляти,  що група як і раніше претендує на створення всесвітнього халіфату, незважаючи на те, що втратила всі свої території в Іраку та Сирії.

В Іраку угруповання вже пішло у підпілля. В ООН кажуть, що таємна діяльність ІД має на меті похитнути державну владу, створити в країні атмосферу страху і беззаконня.

Попри те, що ІД зазнала серйозних втрат, за даними ООН, в розпорядженні угруповання все ще є від 15 до 20 тисяч бойовиків лише в Іраку та Сирії.

Водночас чимала кількість бойовиків, що так чи інакше пов’язані з ІД, перебувають в Афганістані, Єгипті, Лівії, Пакистані, Узбекистані, Сомалі, Ємені, Індонезії, Західній та Північній Африці і навіть в Австралії.

Окрім того, люди, що розділяють ідеологію Ісламської держави, продовжують здійснювати терористичні атаки і в інших регіонах.

Ідеологія:

Ідеологія «Ісламської держави» заснована на ваххабізмі – релігійно-політичному русі, який закликає повернутися до витоків ісламу. Тобто до найсуворіших обмежень і середньовічних покарань.

Фактично, угрупування прагне об’єднати в одну країну весь мусульманський світ. Із амбітною установкою «володарюй, домінуй, принижуй» ІД оголосила, що планує завоювання усіх континентів. При цьому до перспективи зіткнутися із опором міжнародної спільноти джихадисти поставилися із захватом, адже це наблизить день Апокаліпсису – центральної ідеї доктрини «Ісламської держави». В їхньому уявленні, Судний День – не за горами, його давно передбачили в хадисах – переказах про життя Мухамеда. Приблизно це має відбутися так: відновлення халіфату спричинить гнів невірних, почнеться велика війна, біля сирійського міста Дабік відбудеться остання битва. Сили Заходу будуть розбиті, але і мусульмани зазнають поразки – після війни прийде так званий Даджаль, своєрідний Антихрист, який знищить майже усіх мусульман. Зупинити його зможе тільки пришестя пророка Іси, після чого настане Судний День. Ті, хто визнав халіфат і боровся за нього, гарантовано потрапляють на небеса, усі інші – в пекло. Таким чином, як би парадоксально це не звучало, вбивствами, захопленням територій та грабунками воїни «Ісламської держави» намагаються забезпечити собі місце в раю. Ось чому угруповання з ентузіазмом поставилося до перспективи прямої конфронтації з міжнародною коаліцією на чолі зі США.

«Ісламська держава» вимагає беззаперечного дотримання шаріату – сукупності ісламських норм, законів і простих настанов у повсякденному житті. Зокрема, чоловіки мають носити бороду, жінки – чадру. Заборонені алкоголь і тютюн. Порушення караються побиттям або стратою. Будь-яке інакомислення неприпустиме. Представників інших релігій здебільшого страчують як «невірних».

Все що не потрапляє під ці правила – харам (гріховні заборонені вчинки), за які людина понесе покарання. Вони  діляться на кілька видів. Наприклад ХАДДА застосовується до наклепів, перелюбства і вживання алкоголю. За таке можуть посадити, відшмагати батогом або стратити. КИСАС – ним карають за злочини проти життя і здоров’я людей. Якщо вбив – будеш вбитим у відповідь. В особливих випадках застосовують КАФФАРУ – це викуп за вбитого або ДИЙЮ – відшкодування за принесену шкоду. Останній вирок ТАЗІР, його виголошують за шахрайство і хуліганство. Наприклад за крадіжку можуть відрубати кисть руки.

Як говорить один з бойовиків  ІД: «Закони шаріату в Іраку та Сирії працюють відмінно і вони мають поширюватися на увесь світ. Для нас це добре. Для інших – катастрофа. По-перше – шаріат навіки поховає демократію в інших країнах. По друге – знизить економіку і суспільний лад, бо шаріат приносить насильство».

На територіях, де панує шаріат, творяться страшні речі. Злочинців, журналістів, полонених військових, туристів й особливо людей інших віросповідань піддають жорстким катуванням. Бійці ІД використовують найжахливіші способи насильницької смерті: людям знімають шкіру, переїжджають ноги танком, кидають в киплячу смолу, закривають в клітці й топлять, спалюють живцем, забивають камінням, жінок ґвалтують, а людей нетрадиційної орієнтації скидають із багатоповерхівок.

Щодо жінок, то в ІД їх вважають другим сортом людей. Їх ґвалтують, продають, обмінюють і б’ють. Жінкам заборонено пересуватися по вулиці без супроводу чоловіка, спійману жінку доставляють додому, а чоловік-опікун піддається 80-ти ударів батогом. Однак, існує правило –  якщо ісламіст загине від руки жінки, значить він не потрапить до раю. Хоча аль-Багдаді й скасував це правило, та бойовики все одно побоюються такої смерті.

Прапор ІД – чорний стяг. Він символізує прихід месії, тобто кінець світу. На прапорі зображено печатка Мухаммеда в білому колі з написом над ним: «Немає бога, крім Аллаха». Такий символізм, вказує на віру ІД в те, що вона представляє собою відновлення халіфату раннього ісламу з усіма наслідками, що випливають з цього.

Щодо смертників, з ними дуже часто пов’язують фразу АЛАХ АКБАР. Дійсно, бойовики вигукують ці слова коли розстрілюють невірних чи підриваються. Цей клич дуже тісно вплетений у мусульманську культуру. Але це не бойовий клич, а звичайне звернення до Бога. Часто застосовують під час молитви. Українською можна перекласти як «Боже милосердний».

Отже, метою організації є ліквідація кордонів, встановлених в результаті розділу Османської імперії, і створення ісламської держави на території Іраку і Сирії, Лівану, Ізраїлю, Палестини, Йорданії, Туреччини, Кіпру, Єгипту (мінімум Синайського півострова) та інших історичних територіях османського періоду. А як максимум –  світовий контроль на територіях всіх держав. Серед інших цілей угруповання: знищення угруповання ХАМАС, знищення держави Ізраїль, дестабілізація в Центральній Азії.

Адміністративна структура та керівництво:

 «Ісламська держава» не тільки назвою претендує на те, щоб бути «справжньою державою»: на захоплених підконтрольних територіях вона намагається створювати квазідержавні структури: місцеву владу, сторожу «ісламського порядку», збирання податків, розгалужену розвідку і, звичайно ж, військо. Хоч зараз ця «держава», як виглядає – у стан занепаду, її структура є наступною:

головою держави є халіф, який має необмежену владу. При ньому діє дорадчий орган – Шура, члени якого призначаються халіфом.

Управлінням підконтрольними територіями займаються намісник в Іраку і намісник в Сирії, в підпорядкуванні яких знаходяться губернатори провінцій. Територіальна структура управління нестабільна в силу постійної зміни складу підконтрольних територій. У Іраку і Сирії ІД використовує існуючу адміністративно-територіальну систему, тільки-но перейменувала адміністративні одиниці у вілаяти або провінції.

За оцінкою експертів, урядовий апарат у роки піднесення ІД налічував близько 25 тисяч осіб.

Після захоплення територій ІД в першу чергу міняла судову систему і ліквідовувала світський суд, заміняючи її на шаріатський.

Розробкою законів займається Адміністративна рада.

Військове управління здійснює Військова рада, а керівництво спецслужбами – Рада розвідки. Їх склад також призначається халіфом, причому важливу роль грають колишні офіцери іракської армії і спецслужб. У функції Ради розвідки входить також забезпечення особистої безпеки халіфа. Рада військової допомоги відповідає за допомогу союзницьким угрупованням в інших країнах.

Нагляд за дотриманням норм шаріату і ісламської моралі здійснює Правова рада. У функції ради також входить пропаганда за кордоном і вербування бойовиків за кордоном. Крім того, є Ісламське управління громадської інформації. Воно відповідає за пропаганду, контрпропаганду і роботу з молоддю.

Господарськими питаннями займаються окремі уповноважені радники халіфа, які по суті складають цивільний уряд. Для відкриття крамниці або майстерні не потрібно ніяких дозволів, реєстрації або внесків. Оподаткування варіюється в залежності від міста. У великих містах працюють основні системи життєзабезпечення, включаючи подачу електроенергії і води, а також стільниковий зв’язок.

Бойовики ІД та члени їх сімей навіть володіли особливими пільгами та таким собі «соціальним пакетом», куди, серед іншого, входило безкоштовне житло і медичне обслуговування, в той час як всі інші зобов’язані були отримувати все на платній основі.

Території

У вересні 2014 року директор Національного центру боротьби з тероризмом США Метью Олсен заявив, що ІД контролює велику частину території в басейні річок Тигр і Єфрат, площею приблизно в 210 000 кв. км, що співвимірне з територією Британських островів.

Сім місяців потому представники армії США стверджували, що «Ісламська держава» втратила близько чверті своєї території в Іраку (від 13 тис. до 15,5 тис. кв. км). Однак контрольована ІД територія в Сирії залишалася майже без змін: втрати в одних місцях компенсувалися захопленнями в інших.

Тим не менше, ці цифри не зовсім відображають реальний стан речей. Насправді сили ІД цілком і повністю контролювали лише невелику частину цієї території, яка включає великі та малі міста, головні дороги, нафтові родовища і військові об’єкти. Карта що «гуляє» інтернетом, показує історичні області колишніх мусульманських держав в Європі, Близькому Сході і Африці, які ІД планує приєднати до своєї держави.

У червні 2015, офіційно проголошено створення філій в Лівії, Єгипті (Синайський півострів), Саудівській Аравії, Ємені, Алжирі, Афганістані, Пакистані, Нігерії і Північному Кавказі. IД також має представництво в Марокко, Лівані, Йорданії, Туреччині, Ізраїлі і Палестині, але не має офіційних філій в цих країнах.

ІД також отримала клятви вірності і опублікувало прес-релізи через групи в Сомалі, Бангладеш та на Філіппінах, але не оголосила про які-небудь подальші офіційні розгалуження, замість цього називаючи нові філіали просто «солдатами халіфату».

У квітні 2014 року загін бойовиків ІД увійшов у Лівію, і в жовтні захопив контроль над прибережним містом Дерна, але в середині 2015 року бойовики ід були вибиті із міста. Влітку 2014 року в Лівії почалася громадянська війна між лояльним до ісламістів Загальним Національним Конгресом і новим парламентом – Палатою депутатів. ІД виступила в конфлікті як «третя сторона». До лютого 2015 року бойовики тримали в облозі великий лівійський порт Сирт і контролювали розташоване поруч місто Нофалія, а також нафтове родовище аль-Мабрук на південь від Сирту.

10 листопада 2014 року члени організації «Ансар Бейт аль-Макдіс» присягнули на вірність аль-Багдаді і стали називатися «Вілаят Синай». Угрупування має до 3 тисяч вояків. Угрупування також діє в секторі Газа, називаючи себе «Ісламською Державою в секторі Газа». 19 серпня 2015 року, члени групи підірвали штаб-квартиру Сил безпеки Єгипту в північному Каїрі, поранивши 30 людей. У лютому 2018 року по наказу президента Абделя Фаттах Ас-Сісі, Збройні Сили Єгипту почали війну проти ІД на Синайському півострові. Контртерористична операція триває три роки, однак бойовики досі присутні в регіоні і регулярно атакують позиції урядових військ.

Члени угруповання «Джунд Аль-хілафа» присягнули на вірності аль-Багдаді у вересні 2014. Тоді ж вояки цієї організації в Алжирі відрубали голову французькому туристу Ерве Гурделю. З того часу, даних про дії угруповання майже немає, у грудні 2014 алжирські сили безпеки знищили керманича організації Халід Абу-Сулеймана.

26 січня 2015, було проголошено Хорсанську провінцію «Вілаят Хорсан» на чолі з Хафізом Саїдом Ханом  і  Абдула Рауфом, після того як обоє присягнули аль-Багдаді. Назва Хорсан посилається на історичний регіон, який включає Афганістан, Пакистан, та «інші сусідні землі». Проте вже 9 лютого 2015, Абдулу Рауфа було убито під час авіанальоту літаків НАТО. 18 березня 2015 було знищено афганською урядовою армією Хафіза Вахіді (в.о. губернатора)

13 листопада 2014, непізнана фракція в Ємені присягнула на відданість ІД. У грудні того ж року ІД впровадила активну присутність усередині Ємену, маючи конкурента «Аль-Каїду на Аравійському півострові». У лютому 2015, фракція «Аль-Каїди» «Ансар Аль-шаріа» присягнула на відданість ІД. Оскільки Єменська громадянська війна зазнала ескалації у березні 2015, вояки ІД почали бойові дії проти хуситів в регіонах Хадрамаут, Шабва, Сана.

У березні 2015 року на вірність ІД присягнула організація «Боко Харам». Організація виникла у 2002 році та діє на території Нігерії, півночі Камеруну, Нігеру та Чаду. Своїм завданням визначає запровадження в Нігерії шаріату та викорінення «західного способу життя», включаючи політичний, соціальний, освітній аспекти. Після присягання на вірність ІД угрупування має назву «Західноафриканська провінція Ісламської держави». За різними оцінками кількість бойовиків складає 4 – 6 тис. осіб. У 2014 році організація визнана Радою Безпеки ООН терористичною.

Деякі командири Кавказького Емірату в Чечні і Дагестані присягнули на вірність IД наприкінці 2014 і на початку 2015 року. 23 червня речник ІД Абу Мухамад Аль-аднані склав присягу відданості й анонсував нову Кавказьку Провінцію під керівництвом Рустама Асельдерова.

До квітня 2015 року після боїв ІД втратила 25-30% (8-10 тис. км²) первинних захоплених в Іраку територій. Однак потім в 2015 році ІД вдалося знову розширитися в Сирії і було захоплено близько 70% території Сирії (включаючи повторне захоплення Пальміри), а загальна чисельність бойовиків склала 60 тисяч чоловік. У той же час, згідно із заявою 14 грудня 2015 року президента США Барака Обами, в ході боїв терористи ІД втратили близько 40% від початку захоплених в Іраку територій.

За 2016 рік, як повідомлялося в ЗМІ, ІД втратила близько 20% території та скоротила контрольовану площу до 60 тис. км².

У 2017 році ІД терпить нищівну поразку на всіх фронтах, позбулася 90% раніше контрольованих територій, в тому числі в Іраку і Східної Сирії, (включаючи столицю Ракка 17 жовтня) і найбільше місто Мосул (10 липня) –після наступів іракської, іракско-курдської, сирійсько-курдської та опозиційної сирійської армій за підтримки міжнародної західної коаліції, а в іншій частині Сирії – після наступів сирійської армії за російської підтримки.          Також до кінця 2017 року угруповання, що входили в ІД втратили більшу частину із раніше захоплених кількох тисяч км² територій в Лівії (район Бенгазі) та Нігерії (район Борно).

Чисельність та озброєння

Оцінки чисельності бійців ІД коливалися в широких межах  від десятків тисяч до 200000. На початку 2015 року журналістка Мері Ен Вівер підрахувала, що половина бійців ІД були іноземцями. Згідно з доповіддю ООН, у листопаді 2014 року в рядах ІД було 15 000 бійців з 86 країн. За оцінками американських спецслужб, у лютому 2015 року кількість  іноземних бойовиків зросла приблизно до 20 000, включаючи 3500 із західного світу. У вересні 2015 року ЦРУ підрахувало, що 30 000 іноземних бойовиків приєдналися до ІД.

Організація має бійців за межами своїх територій, вони розкидані по всьому світу. Переважно це люди, які повернулися з ІД назад на батьківщину. Точних цифр немає. Нараховується більше двадцяти тисяч: до 3000 в Європі, 1000 в США, 3000 – в Росії, Лівії та Зх Африці по 5000, 1000 – в Саудівській Аравії, 3000 –в Йорданії, по 1000 – в Марокко, Туреччині, Ємені. В Сирії на боці ІД, за приблизними підрахунками, воює до 10 тисяч громадян Росії, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Таджикистану і навіть Білорусі. Більшість із тих, хто повернувся залишається терористами або відправляються назад в «Ісламську державу».

Стамбул продовжує активно виловлювати на своїх митницях та депортувати  сотні громадян Росії, які їдуть поповнювати банди ІД  в Сирії. За останні два роки в аеропортах Стамбула та Анталії було затримано близько 1000 осіб з російським паспортом, які прямували в Сирію та були затримані. Також з Індонезії, Таджикистану, Ірану, Франції, Азербайджану. При цьому турки закривають очі на присутність на своїй території, впритул до сирійського кордону, вишкільних таборів «Ісламської держави» для таких найманців.

Психічне здоров’я бійців ІД – питання окремого дослідження. Але можна стверджувати, що серед ідейних лідерів та прихильників ІД є вихідці з високорозвинених держав західного світу. Наприклад, відомий британський репер-джихадист Джон – з Британії, воєначальник Абу Умар аш-Шишані, уродженець Грузії, німецький репер Deso Dogg, голландець Ісрафіл Йилмаз. За звітом The Soufan Group, опублікованим в грудні 2015,  від 27,000 до 32,000 людей приїхали воювати в Сирію з 86 країн світу.

 Лави ІД порідшали після початку авіаударів, яких завдає очолювана США коаліція з серпня 2014 року.

У червні 2015 заступник держсекретаря США Ентоні Блінкен зазначив, що в результаті авіаударів убито понад 10 000 бойовиків ІД.

Для компенсації втрат «Ісламська держава» вдалася до насильницького набору в армію. Іракський експерт Хішам аль-Хашимі вважає, що тільки третина солдатів ІД є її переконаними прихильниками, інші ж були змушені вступити в армію або зі страху, або з примусу.

ІД користується спадком тих терористичних організацій та загонів, з яких вона була утворена, а також великою кількістю трофейної зброї. Звіт Amnesty International за грудень 2015 року стверджує, що у руках терористів зброя, виготовлена і спроектована у 25 країнах. Багато серед неї американської, спадку іракської кампанії. Також тут можна побачити, що організація має більшість китайської, російської та навіть радянської зброї.

В якості пересування бойовики здебільшого використовують збройні пікапи. Також є важке озброєння, захоплене на складах іракської армії; авіація (МіГ-21 іракської армії); засоби ППО – комплекси Оса, які раніше були захоплені у сирійської армії.

Наприклад, були захоплені протитанкові ракети американського виробництва TOW, які США та Саудівська Аравія постачали Вільній сирійській армії.

Під час боїв в районі іракського міста Байджі (за 200 км на північ від Багдада) бойовики ІД захопили на одному зі складів іракської армії сучасні протитанкові ракетні комплекси 9К129 «Корнет-Е» російського виробництва. Дані комплекси були поставлені іракській армії з Росії в 2014 році.

Крім цього, організація використовує заміновані вантажівки та автомобілі, підривників-смертників, а також використовувала хімічну зброю в Іраці та Сирії і має активну дослідницьку групу хімічної зброї. ІД також захопила ядерні матеріали з Мосульського університету в липні 2014 року, але навряд чи зможе перетворити їх на зброю.

Під час битви при Мосулі ІД використовувала комерційні квадрокоптери та безпілотники як платформи спостереження та доставки зброї за допомогою саморобних приладів для скидання гранат та інших вибухових речовин. У квітні 2017 року, при нанесенні міжнародною коаліцією авіаудару  на захід від Мосула, був знищений завод з виробництва безпілотних літальних апаратів.

Має місце думка, що ІД максимально диверсифікувало схему поставок зброї, що забезпечує постійний приплив нової зброї.

Вербування

Здебільшого рекрутинг націлений на людей, які опинилися у скрутному становищі. Їм обіцяють нове життя, золоті гори та необмежені можливості.

Дослідники кажуть, що причини, які штовхають чоловіків і жінок до лав ІД, не дуже відрізняються. Для дівчат це сприймається як хвилююча пригода на шляху до нареченого. Але якщо відкинути нечисленну групу дівчат, які шукають в ІД свою любов, то і чоловіків, як, в принципі, і жінок приваблює насильство .

Також чималі кошти, які обіцяють як заробіток за приєднання до «джихаду».  Більш того, боротьба за «халіфат» дарує молодим мусульманам у всьому світі відчуття правоти, обраності. Можливість домінувати над жертвою безкарно і, при цьому, не страждати морально (адже все робиться в ім’я Аллаха) – це потужний стимулюючий фактор.

Ще один фактор, за словами дослідників, це бунтарство молодих людей, небажання жити в немусульманському суспільстві. Іноді це вихідці з радикально налаштованих сімей, але і це не є правилом. Схоже, що єдине, що об’єднує всі випадки – професіоналізм людей, які переконують приєднатися до ІД. Вони дуже добре підготовлені, справжні майстри-психологи.

Рекрутери ефективно використовують те, що вчені описують, як «пошук ідентичності». Люди шукають себе, намагаються розібратися зі своїм життям або навіть вірою, і в цей час вони можуть стати «здобиччю» ІД.

Вчені серед факторів, що штовхають до ІД, називають також почуття ізольованості в західному світі, а ще – відчуття, що мусульман несправедливо ображають. Рекрутери люблять представляти складні міжнародні конфлікти як боротьбу Заходу або іновірців проти мусульман.

Під це умовне ідеологічне вербування потрапляють навіть таджицькі заробітчани (гастарбайтери). У Таджикистані є представники ІД – чеченці. Вони розповідають майбутнім жертвам, що у Москві на них ніхто не чекає і  не поважає. Закликають їхати у Сирію. Там і заплати нормальні і  професії хороші. Воювати нібито не обов’язково. Робота вербувальників приносить плоди. В Сирію вже виїхали до 5000 вихідців з Середньої Азії. А потрапляють вони туди через незахищений кордон з Туреччиною. Зі Стамбула до Газіантепа їх везе спеціальний «Джихад-експрес».

Коли пізніше завербовані бачать нелюдську жорстокість або просто розчаровуються в ідеології, вирватися із лап ІД практично нереально, бо всіх дезертирів бойовики розстрілюють на місці. Але декому це вдавалося. Правда, навіть ті кому таки вдалося сховатися, залишаються без документів, тому як правило їх або спіймають і стратять або вони займатимуться грабунками і пристануть до інших злочинних угрупувань.

Не варто вважати всіх, хто вирушає до Іраку або Сирії, потенційними бійцями. Особливість «реклами» ІД в тому, що вона розрахована і на тих, хто не збирається воювати. «Ісламська держава», на відміну від багатьох інших радикальних угруповань, залучає нових членів не ідеєю утопічного «халіфату», а закликам будувати вже наявну «державу». Їм потрібні лікарі, жінки, які будуть матерями, їм потрібні будівельники, і вони кличуть їх приїхати і будувати державу. Їм потрібні не тільки бійці.

Найстрашніше в ІД не смертники й навіть не жорстокі вбивці, а так звані сплячі осередки. Це підконтрольні організації групи осіб, які формуються, планують теракти, заробляють гроші й вичікують слушного моменту, щоб виконати волю терористів. Наприклад: якщо Ісламська держава захоче напасти на одне з міст чи країн ЄС, то  ці сплячі осередки діятимуть з середини: теракти, збройні напади, грабунки, вбивства держслужбовців не найнижчих чинів.

Бойовики Ісламської держави також привчають дітей до жорстокості, щоб виростити з них нове покоління терористів. Бойовики змушують дітей спостерігати за вбивствами і грати у футбол відрізаними головами. Згідно з дослідженням, саме діти і підлітки вважаються кращими бійцями, так як їх привчають до насильства з дуже раннього віку. Тренування дітей в таборах ІД часто демонструються в пропагандистських відеороликах угруповання, на деяких з них видно, як діти вбивають людей за наказом старших бойовиків. За даними місії ООН в Іраку, бойовики ІД вже викрали близько тисячі дітей у віці до 15 років і відправили багатьох з них у свої школи, де їх навчають методам ведення «священної війни» із Заходом. Правозахисники також відзначають, що діти, які не хочуть служити бойовикам, піддаються тортурам і ґвалтуванням.

Пропаганда

ІД відома своїм широким та ефективним використанням пропаганди. Відео зазвичай супроводжуються ношидами (піснеспівами), яскравими прикладами є співи Давлат аль-Іслам Камат, які стали розглядати як неофіційний гімн ІД.

ІД – це не тільки війна чи постійні вбивства, це ще й медіа-монстр. Вона присутня у всіх соціальних мережах, на її озброєнні новинні сайти й навіть власний пропагандистський журнал «Дабік». Є й інші журнали – російськомовний ИСТОК, та РУМІЯ – яке виходить на 15 мовах світу.  Саме за допомогою цих ресурсів вони й вербують нових людей у свої лави.

Більшість іноземців, що приїжджають до Сирії вербують саме через Фейсбук. Через нього закликають також і молодих мусульманок до секс-джихаду – фактично, легальної проституції для бійців ІД або шукають шахідів («мучеників за віру») чи наречених. Так, журналістка Анна Ерель вирішила перевірити соціальні мережі і провести розслідування, чи легко стати дружиною бойовика. Тепер вона живе з постійною охороною спецслужб.

Інформаційна кампанія ІД спокійно може дати фору світовим медіа. Кількість відеороликів, викладених бійцями та інформаційними каналами ІД, сягає тисяч. Twitter постійно блокує їхні акаунти  – що не заважає бойовикам поствідразу створювати нові. А через канали Telegram, наприклад, вони прямо надсилають світовим ЗМІ свої нові відеозвернення та повідомлення.

В організації є кілька повнометражних фільмів, а також медіа агентство «Аль-Фуркан» (в перекладі «Розрізнення добра і зла»), яке координує велику частину інформаційної роботи.

Але окремої розповіді потребує «Дабік». Щомісячник з професійною версткою, 40-50 сторінок, колонкою ув’язненого британського журналіста Джона Кентлі і цитатами з виступів західних політиків. Журнал виходить англійською мовою і розповсюджується безкоштовно у форматі pdf.

Економіка та фінансування

Ісламська держава позиціонує себе як країна, попри те, що її ніхто не визнає. Там крутяться шалені гроші. Вона навіть почала випускати власну валюту – динар, а також срібний дирхем і мідний філс. Заявлено, що курс одного динара  (21 карат, або 4,25 грамів, золота) становить 139 доларів США, дірхем (2 грама срібла) – близько 1 долара, 10 філсів (10 грамів міді) – 6,5 центів.

За даними Forbes, «Ісламська держава» щорічно заробляє близько 3-х мільярдів доларів, що робить її найбагатшим терористичним угрупуванням в світі. За даними американської розвідки, фінансування організації відбувається за рахунок кількох джерел. Перш за все, це продаж сирої нафти і нафтопродуктів місцевим посередникам, які, у свою чергу, контрабандою переправляли їх в Туреччину та Іран, або ж продавали їх уряду Сирії. Однак цілеспрямовані удари по нафтовій інфраструктурі призвели до того, що ці доходи зараз значно скоротилися. Певну частину коштів їм сплачує населення у вигляді податку. Велика стаття доходу джихадистів – рекет. Значна частка прибутку ІД – це контроль над ринком іракської пшениці та сирійської бавовни. Крім того, ісламісти на чорному ринку торгують людьми, органами, зброєю та наркотиками. На захоплених територіях вони розграбували банки, музеї, архітектурні пам’ятки. Предмети мистецтва «Ісламська держава» продає на чорному ринку,  заявляючи усьому світу їхнє урочисте знищення в рамках боротьби із «ідолами», які суперечать Корану. На рахунку ісламістів також викупи за викрадених іноземців. Не обходяться терористи і без фінансування від приватних спонсорів із Катару, Кувейту і Саудівської Аравії, противників урядів Сирії та Іраку. Хоча це джерело, як і раніше, використовується, наприклад, для того, щоб оплачувати дорогу до Сирії для іноземних бойовиків, але, в основному, ІД перейшла на самофінансування.

Звісно, всі ці ресурси не довговічні: їх вистачить хіба що на підтримку сякого-такого існування «халіфату», але економічний розвиток аж ніяк не є метою «Ісламської Держави».

Злочини та терористичні діяння

Основний противник «Ісламської держави» – «невірні». Під це визначення підпадають всі народи, які населяють Землю, враховуючи і мусульман. Сунітське угрупуваня веде жорстоку боротьбу з представниками інших течій ісламу – шиїтами, алавітами та іншими. А от до кого вони дійсно невблаганні, це до багатобожників та курдів. Серед народів, яким ІД влаштувала справжній геноцид – єзиди. Це національно-релігійна група, яка розмовляє діалектом курдської та сповідує свою особливу релігію – єзидизм, суміш доісламських ритуалів та елементів ісламу, іудаїзму та християнства. Саме проти них ІД влаштувала свій найбільший теракт 14 серпня 2007. Тоді від вибуху бензовозів загинуло за різними оцінками понад 500 осіб. Нерідко гине і сунітське населення, адже усіх, хто незгодний із доктриною «Ісламської держави» знищують.

У доповіді ООН щодо діянь ІД наголошується, що бойовики здійснюють на території Іраку такі злочини: масові страти, етнічні чистки, використання неповнолітніх в бойових діях, примусове звернення в іслам. Також бойовики ІД схиляють дівчаток і жінок іновірців до заняття проституцією, руйнують історичні пам’ятки і релігійні святині, здійснюють напади на об’єкти інфраструктури. На думку авторів доповіді, дії ІД можуть бути класифіковані як геноцид, військові злочини і злочини проти людства.

Починаючи з 2009 угруповання регулярно заявляє про свою відповідальність за вибухи, напади та інші злочини не тільки на близькому Сході, а у цілому світі.

Відповідно до даних щорічного аналітичного дослідження Global Terrorism Index, станом на 2020 рік, країни, в яких злочини ІД є домінуючими, входять в п’ятірку найбільш страждаючих від тероризму у світі. Висвітлено на слайді.

Теоретично під загрозою міжнародного тероризму може опинитися будь-яка людина у будь-якому місці планети. Слід зазначити, що рівень такої загрози для різних країн є неоднаковим. Можна умовно виділити групи країн, щодо яких спостерігається підвищена активність організації:

1) Країни, на території яких постійно перебувають лідери активно діючих терористичних організацій, розміщені їх осередки (філії, відділення, вілаяти тощо), і які входять до сфери їх інтересів (Афганістан, Ірак, Сирія, Лівія, Нігерія, Камерун, Ємен, Пакистан та інші). Для таких країн характерними є слабкі та неефективні державні інституції, у першу чергу безпекові. Ці та інші негативні чинники сприяють тому, що терористичні організації мають змогу контролювати значні території, здійснювати захоплення районів, населених пунктів та крупних об’єктів, відповідно мати доступ до ресурсів (людських, матеріальних тощо). Діяльність міжнародних терористичних організацій у вказаних регіонах, як і відповідні антитерористичні заходи, містять загрози життю і здоров‘ю не лише громадян таких країн, але й громадян інших держав, що перебувають на цій території.

Терористична активність у цих країнах має такі характерні прояви:

  • напади на представників урядових та силових структур (державних та коаліційних), міжнародних гуманітарних місій;
  • застосування важкої зброї у районах бойових зіткнень з урядовими та міжнародними силами, використання безпілотних летальних апаратів, використання цивільного населення в якості «живого щита»;
  • заходи з підготовки до ведення партизанської війни на звільнених урядовими силами територіях (зокрема, інфільтрація бойовиків до підконтрольних уряду населених пунктів під виглядом біженців);
  • активне застосування терористів-смертників, особливо у місцях масового перебування людей, використання при цьому жінок, підлітків та навіть дітей;
  • здійснення як показових страт (у т.ч. масових), так і їх інсценування.

За результатами терористичної активності такі країни несуть значні людські та матеріальні втрати. Крім того, там зазнають втрат і сили міжнародної антитерористичної коаліції.

2) Країни, які ведуть активну боротьбу з міжнародними терористичними організаціями (США, Канада, Велика Британія, Франція, Туреччина, ФРН, Ізраїль тощо). Метою терористів є примушення урядів таких країн відмовитися від боротьби з міжнародним тероризмом за межами держави, у т.ч. завдяки тиску з боку населення цих країн, щодо якого здійснюється залякування, а також відбувається відволікання зусиль правоохоронних органів, спеціальних служб, збройних сил і ресурсів держави на подолання наслідків таких терактів та ведення відповідної профілактичної роботи всередині держави.

Для досягнення своїх цілей у країнах цієї групи, які мають у своєму розпорядженні потужні сили безпеки і оборони, терористи вдаються до наступних заходів:

  • створення та забезпечення функціонування терористичних осередків у країнах розташування потенційних об’єктів терористичних атак;
  • активна інформаційно-пропагандистська діяльність: психологічне маніпулювання прибічниками та саморадікалізованими особами у зазначених країнах;
  • при виборі цілей нападів надання переваги об’єктам, де неможливо постійно забезпечувати високий рівень захисту, в першу чергу, це місця масового перебування людей: стадіони, ринки, ярмарки, кафе, театри тощо;
  • заклики до послідовників щодо використання найпростіших та дієвих методів, способів та засобів вчинення терористичних атак: використання транспортних засобів, холодної зброї тощо. При цьому, терористами застосовуються також вибухові пристрої та стрілецька зброя.

Довідково. У Західній Європі у 2001 – 2014 рр. у результаті терористичних нападів загинуло 420 осіб. У 2011 – 2017 рр. у США в результаті терактів загинуло 248 осіб, а 598 осіб отримали поранення.

3) Країни, які використовують міжнародними терористичними організаціями як «транзитні».

Такі країни не розглядаються терористичним організаціями як потенційні цілі, а використовуються для транзиту, перепочинку, лікування, вербування нових членів – тобто для забезпечення своєї діяльності. До цієї категорії, може бути віднесена і Україна.

Слід зазначити, що факти використання міжнародними терористами транзитного потенціалу нашої держави знаходять підтвердження за результатами діяльності Служби безпеки України. За останній час співробітниками спецслужби було виявлено та блоковано декілька транзитних каналів переправлення іноземних бойовиків організації ІД: у Харкові оперативники спецслужби виявили приватну квартиру, що використовувалася для тимчасового переховування членів цієї організації, які мали намір транзитом виїхати в сирійсько-іракську зону бойових дій; у Дніпрі було затримано вихідця з однієї з колишніх республік Радянського Союзу, якого розшукував Інтерпол та який брав безпосередню участь у вербуванні та переправленні прихильників ІД з країн Центральної Азії до Сирії, забезпечував їх коштами, місцями проживання та проїзними документами. Ще одного прихильника ІД, оголошеного у міжнародний розшук, правоохоронці затримали на Київщині; В Одесі затримано учасника ІД, який планував організувати транзитне переправлення бойовиків з різних країн до лав ІД.

Ну і зовсім недавно 11 лютого 2021 року на Київщині Служба безпеки України викрила осередок цієї організації. Оперативники спецслужби встановили, що учасники осередку підробляли паспорти громадян України та РФ і здійснювали легалізацію на території України вихідців з країн Близького Сходу та Центральної Азії. За версією слідства, частина з них є діючими бойовиками ІД. За задумом лідерів міжнародної терористичної організації, вони мали «відсидітись» в Україні після скоєних злочинів. Фігуранти також поширювали літературу екстремістського характеру серед потенційних прихильників.

Міжнародна спільнота, що веде боротьбу з ІД

    За даними офіційного Вашингтона, до коаліції входять 83 країн, але далеко не усі вони беруть участь у протистоянні із «Ісламською Державою». Більшість просто висловили підтримку боротьбі з ісламістами, тоді як реальні авіаційні удари здійснюють тільки Австралія, Канада, Данія, Франція, Йорданія, Нідерланди і Велика Британія, Бахрейн, Саудівська Аравія, Туреччина і ОАЕ. До ударів по «Ісламській державі» приєдналась і Росія. Щоправда, спостерігачі фіксують здебільшого бомбардування сирійських повстанців, що воюють із давнім союзником Путіна – Башаром Асадом. Ще одна потужна сила, що протистоїть ісламістам – курди. Цей народ мешкає на перетині кількох країн: переважно це південний схід Туреччини, захід Ірану, північ Іраку та північний схід Сирії. Курди показали високу витримку і військові успіхи у протистоянні з ІД, не в останню чергу за рахунок збройної підтримки Заходу. Цікаво, що на боці курдів воюють жіночі батальйони, яких терористи бояться більше, аніж дебелих солдатів-чоловіків.

Хоча у грудні 2011 року США вивели більшу частину своїх військ з Іраку, пізніше вони утримували 20 000 співробітників у своїх посольствах і консульствах, включаючи десятки морських піхотинців-охоронців американського посольства і приблизно 4500 приватних військових підрядників. З 2013 року вони відновили польоти розвідувальних літальних апаратів над іракською територією для збору розвідувальної інформації щодо активності ісламістських рухів ІД.

У відповідь на успіхи, досягнуті ІД в червні та липні 2014 року, деякі держави почали втручатися в тривалу громадянську війну в Сирії та Іраку, а потім і в Лівії. Швидкі територіальні завоювання в Іраку і Сирії протягом першої половини 2014 року, в сукупності із засудженими міжнародним співтовариством жорстокістю і порушенням прав людини, а також небезпека подальших несподіваних наслідків від громадянської війни у Сирії змусили багато країн розпочати заходи проти ІД.

Операція «Непохитна рішучість» (Operation Inherent Resolve) є поточною військовою операцією Збройних сил США, у взаємодії з іншими країнами-партнерами по коаліції. Вона розпочалася з червня 2014 з метою перешкодити поширенню терористичної організації.

За шість років коаліція разом зі своїми партнерами визволила Ірак та північний схід Сирії від ІД. Кампанія визволила близько 8 млн осіб з-під контролю терористів. Члени коаліції допомогли зібрати понад $20 млрд на гуманітарну та стабілізаційну допомогу для підтримки іракського та сирійського народів, а також підготували та оснастили понад 220 тис. співробітників служб безпеки та поліції для стабілізації місцевих громад.

Але ці успіхи коштували величезних жертв. У рамках операцій десятки тисяч партнерів у Сирії та Іраку загинули. Також, сотні представників коаліції віддали своє життя в боротьбі з тероризмом.

Остання інформація щодо авіаударів з’явилася 27 січня цього року. В районі міста Кіркук був убитий Аль-Іссауі, відомий як Абу Ясир. Також загинули ще дев’ять бойовиків ІД. В операції брали участь служби безпеки Іраку. Відзначається, що вона готувалася кілька місяців. Відомо, що Аль-Іссауі керував діями бойовиків «Ісламської держави» в Іраку і намагався відновити вплив угруповання в країні.

За даними ЦРУ у 2015 році на боці ІД воює щонайменше 50 громадян України. У номері журналу “Дабік” Україну названо «полем битви між Росією та США». Пізніше серед ворогів ІД з’явився прапор України. Наша держава приєдналась до коаліції проти ІД.

Проголошуючи Всесвітній халіфат, терористи з угруповання Ісламська держава теоретично претендують і на Крим та південь України, як території, де колись була Османська імперія та мусульманська релігія як основна.

Однак найбільша небезпека для нас полягає в тому, що ІД постійно намагається зробити Україну транзитною зоною для контрабанди людей та зброї. Заяви про затримання на кордоні людей, що ймовірно належать до терористичного угруповання з’являються досить часто. СБУ підтверджувало більшість з них.

Володимир Дудко

Share Button

Aналіз основних складових зовнішньої політики РФ на сучасному етапі та прогнозом її розвитку у 2020 та 2021 рр.

Share Button

Метою написання даної записки є детальний аналіз ведення зовнішньої політики Російської Федерації, її основні аспекти та акценти. Здійснити прогноз розвитку зовнішньої політики РФ на 2020-2021 роки.  Ціль даної роботи є насамперед визначення стилю ведення зовнішньої політики РФ щодо країн Європи, Африки та Південної і Північної Америки. Причиною створення записки є, на мою думку, постійне втручання РФ в особисті справи країн світу, немагання впровадження власної політики в тій чи іншій країні або для дестабілізації державних процесів.

1.Активна історія Російської Федерації розпочалась з історичним будівництвом Київської Русі в 10 столітті. Оскільки на той момент РФ, як суб’єкта держави не існувало то її подальший розвиток наступні 3-4 століття відбувався в зв’язку з Київської Русі в політичному, економічному, культурному плані. І всі початки державності Московія бере з Київської Русі. І навіть із зникнення на політичній карті такої держав як Київська Русь не завадила в 17 столітті використати частину назви для проголошення Російської імперії. Адже на їх думку, прив’язати власну історію до Київської Русі, дало б можливість вступити в клуб країн, які мають тисячолітню історію.

Після розпаду Русі та окупацією Монголо-татарським Ігом 12-14 століття, Московія прийняла форму правління степових кочівників, перейнявшись всю структуру керування, що в подальшому і в плинула на їх войовничість, тобто бажання воювати. Наприклад, починаючи з 14 століття по сьогодні, РФ вела війни 352 роки, розширюючи тим самим власні територіальні землі, а після 20 століття і впливи на маси людей(1).

Бажання проводити загарбницьку кампанію проти сусідніх країн та країн світу не полишили РФ в історичній еволюції. Лише за 20 століття РФ приймала участь у всіх світових війнах, де приблизно загинуло 30-50 млн осіб, і це лише дві світові війни, не враховуючи інших збройних конфліктів.

  Як ми бачимо імперія завжди веде війни і страждають від цього мешканці РФ або народності які її заселяють.

  1. Розглядаючи це запитання варто зазначити, що РФ веде збройні конфлікти відкритим, гібридним методом збройної та не збройної боротьби.

До відкритих можна віднести збройні конфлікти в Сирії, Грузії, тобто відкрите застосування Збройних Сил РФ на території інших країн. Такі агресії були без офіційного оголошення війни, але своїми діями активно вели війну.

До гібридних методів ведення збройної агресії РФ відносяться конфлікти в таких країнах, як Україна, Карабахський конфлікт, Лівія, в країнах центральної Африки, Придністров’я, Судан.

До гібридних методів не збройної боротьби, які веде РФ, відносяться ті, що політичними, інформаційними, економічними методами змінюють політичний фокус країни і її шлях інтеграції. До країн, які РФ впливає цим методом відносяться – Білорусь, Молдова, Казахстан, США у 2016 році, Великобританія в 2016 році та інші.

Втручання РФ у справи інших незалежних країн є явищем постійним, адже хворі імперські амбіції щодо захисту російськомовного населення є нічим іншим, як лише приводом для початком захоплення країни. І такі випадки відбуваються майже щорічно зі сторони РФ.

Свідченням переліченого є так звана доктрина Герасимова —-зовнішньополітична доктрина, розроблена начальником Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації Валерієм Герасимовим. Доктрина переосмислює сучасне поняття міждержавного конфлікту і ставить військові дії в один ряд з політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невійськовими заходами Доктрина стала відомою після її публікації в лютому 2013 року та наступних дій Росії щодо України, які повністю збігаються з тезами цієї доктрини.  Дана доктрина в  сучасній російській військовій термінології отримали назву «нелінійних». У рамках цих уявлень основною метою «нелінійних бойових дій» є досягнення потрібних стратегічних і геополітичних результатів за допомогою широкого інструментарію невійськових методів і засобів: явної та таємної дипломатії, економічного тиску, завойовування симпатій місцевого населення тощо.(2)\

Активне застосування гібридного методу війну із поєднанням збройних і незбройних методів знайшло своє застосування вперше в Україні. Згадуючи події 2014 року ми можемо простежити величезну кількість фейків, які використовувались проти ЗСУ. В поєднанні телевізора і танків досягло значних успіхів в Криму та на Донбасі, навіть до сьогодні є численні групи населення, які свято вірять в не причетність до війни РФ.  В інших конфліктах, які проводить РФ спостерігається зовсім інший сценарій конфлікту, і на це впливає: бажання отримати кінцевий результат, від народу який проживає в тому регіоні, релігії  та основних джерел отримання інформації.

    Сьогодні гібридні збройні конфлікти РФ проводить в Україні, Сирії, із застосування численних сил і засобів. Наприклад, на сьогодні на території Донбасу знаходиться приблизно 50 тис. окупаційних військ, паритетною складовою від ЗСУ є така ж кількість військ. Таке рівнозначне застосування військ із такою ж кількістю бойової техніки, артилерії та інше було в останнє використано під час Корейсько-американської війни в 50х роках минулого століття. І в 21 столітті, вважалось, таких масштабних збройних конфліктів уже не буде, але історія повторюється постійно. В Сирії іде застосування ЗС РФ лише бойової авіації, та груп спеціального призначення, що кардинально відрізняється від українського сценарію.

  1. Крім прямих методів ведення бойових дій, які веде РФ по цілому світі в інтересах країни-агресора, ідуть впливи на політику інших країн. Сьогодні вплив іде на Білорусь, Україна (ведеться вплив через політичні партії чи Медведчука В.), Вірменія, Лівія. Розглянемо більш детально їх вплив на уряди країн.

Після проведення президентських виборів, та не згодою їх результатів народом Білорусії, призвели до численних акцій-протестів по країні. Більшість протестів відбувались мирним шляхом, пікетуючи лише адміністративні будівлі. Але репресивно-каральний режим Лукашенка злякавшись мирних протестів, відразу перейшов до залякувань, побитті та інколи вбивств мирних пікетувальників. Також усі керівні ланки та журналісти білоруських ЗМІ були замінені представниками з РФ для ведення успішної пропаганди по країні. Також були помічені представники силового блоку не з Білорусії, а саме з РФ. Тобто розгони демонстрантів відбувались представниками іншої держави, як і в Україні в 2013-2014 роках.  Також в період мирних демонстрацій збільшилась кількість російсько-білоруських військових навчань на західному військовому окрузі, тим самим показуючи брязкання зброї країнам Європи.

Прогноз: політика РФ щодо Білорусі збереження, з подальшим розширенням російського впливу на РБ. Мета Путіна В.В.- відновлення Радянського Союзу в межах 1990 року. Режим Лукашенка втримається за допомогою російської допомоги або мирні демонстрації переростуть в криваві сутички, які після радикалізації суспільства і знесуть діючу злочинну владу.

Після 43 денної ескалації збройного конфлікту в Нагірному Карбасі між Азербайджаном та Вірменією відбулося підписання мирної угоди 10 листопада 2020 року. Внаслідок якої територія Нагірного Карабаху (за виключенням кількох районів) повністю переходить під контроль Азербайджану. Вірменія протягом 2 місяців виводить власні збройні формування з даної території і миротворчий контингент РФ розміщується буферною зоною між Азербайджаном та Вірменією. Миротворці РФ також виконують митну функцію. РФ в даному регіоні з 1990 року підтримувала в цьому конфлікті Вірменію і поставляла їй озброєння,  але з початком ескалації нового конфлікту на початку вересня заморозила власну допомогу і спостерігала за визначенням переможця. Після підписання мирної угоди, саме РФ залишилась де-факто переможцем, адже вона залишилась в регіоні основним суддею і зберегла статус рефері в регіоні.  Наслідки: зміна проєвропейського Н.Пашиняна на проросійського політика, який буде більше симпатизувати РФ, нарощення і зміцнення власного угрупування військ для подальшого розширення своєї сфери впливу.

Наступним розширенням сфер впливу РФ є країни Африки,  а саме розміщення на території Судану військово-морської бази, яка буде базуватись в порті Порт-Судан. Дану угоду між урядами було підписано у травні 2019 року терміном на 25 років з можливим подальшим продовженням. Уряд Судан функцій контролю за базою та сферою її застосування не буде мати. Бажання РФ розширити власну зону впливу серед країн Африки має уже давно, адже на сьогодні численні поклади корисних копалин можуть принести численні заробітки.

Наслідки. Тому прогнозуючи дії РФ можна дійти висновку, що політику входження в політичні та економічні сфери життя Африки збережеться. І невдовзі російські військові постануть у вигаданому образі борців проти тероризму, хоча неправді їх образ загарбників і варварів так і збережеться. Адже, наприклад, РФ входила в Сирію також як миротворець, але згодом бомбардування мирного населення ядерною зброєю показали її справжнє обличчя.

  1. На сьогодні зовнішня політика РФ спрямована на розширення власних сфер впливу у світі та пере налаштування політичної карти світу у вигідному для неї положенні. РФ впливає на уряди країн на всіх континентах та навіть там де не живуть люди взагалі – Арктика та Антарктида. Хоча рівень життя в країні є низький, це не заважає інвестувати мільярди доларів в економіки країн-сателітів. РФ збереже свій імперський експансіонізм щодо;

–  стримування вступу в НАТО України та Грузії;

– не допустить втрати із орбіти Білорусь з свого впливу;

– розширення впливу на Близькому Сході, прикриваючись боротьбою з ІГІЛ укріпляти злочинний режим Асада в Сирії;

– нейтралізація отрутою «Новичок» усіх політичних опонентів в будь якій точці світу;

– подальше захоплення територій на Арктиці у зв’язку з таненням льодовику.

І тому для стримування цих амбіцій Україні необхідно розпочату консолідацію сил для асиметричної міжнародної боротьби.

Володимир Дудко

Share Button

Аналіз щодо пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі.

Share Button

У даній статті розглянеться аналіз пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Аналіз буде здійснюватися на основі двох звернень президентів України до Верховної Ради України 2018 року Порошенко П.О.  і 2020 року Зеленський В.О.

Згідно обох звернень, зовнішня політика України спрямована на якомога швидший вступ України до НАТО та ЄС і посиленню антиросійського санаційного пакету.  Адже проєвропейський рух України закладений 334 голосами депутатів 7 лютого 2018 року в Конституції України. Дана політика слідування була закладена для того, щоб унеможливити в подальшому зміну курсу руху України та кримінально затвердити будь які політичні розвороти. Але зупинимся більш детально на кожному зверненні.

Звернення Порошенка П.О. у 2018 році.

Аналізуючи в цілому виступ Петра Порошенка під час виступу, я прийшов до висновку, що усе ним сказане було про результати дій, які відбулись або про ближні перспективи, які в призми часу здійснились на сьогодні. Наприклад, отримання Православною Церквою України томосу про власну автокефальну церкву, що принесло в собі канонічну єдину релігію, яка визнана світом.  Також зазначалось безліч заходів та подій, що були визначними для історії України на той момент, а саме:

  • підписання угоди про асоціацію України та Європейським Союзом;
  • припинення членства в СНД;
  • виборювання та утримання незалежності України під час так званої «Русской весни». Втрата 20% території країни під час російської збройної агресії;
  • скасування газової залежності від країни-агресора РФ, початок закупівлі природнього газу реверсним шляхом з Польщі та Словаччини;
  • початок численних реформ та інше.

З погляду на зовнішню політику, то фокус України був спрямований на країни Європейського Союзу та США. Адже після втечі до Ростова 4 президента Януковича В.Ф., за даними Казначейства України, було на березень 2014 року лише 100 тис. грн, що унеможливлювало функціонування держави. Саме тому розширена кредитна програма МВФ і допомогла врятувати економіку України і тому вся подальша співпраця відбувалась щодо продовження фінансової підтримки. Рух України в проєвропейському векторі допомогло активніше протистояти збройній агресії РФ, бо санкційна система стримування РФ, виключення її з політичного світу та багатьох  міжнародних організацій, пригальмували хворі амбіції РФ.

Також високих результатів досягла зовнішня політика України щодо США у політичній, економічній, військово-промисловій сфері. Щорічний розмір військово-технічної допомоги сягав 250 млн. доларів, і урядом США покривалась гостра потреба Збройних Сил України у засобах зв’язку, нічного і денного спостереження, колісної техніки, медичного забезпечення, протитанкових засобах «Javelin» та багато інших. Впроваджені США проти РФ пакет санкцій, наприклад, з початку 2014 року капіталізація фондового ринку Росії скоротилася на 268 мільярдів доларів — до 498 мільярдів доларів, що порівняно менше, аніж, наприклад, ринкова вартість компанії Apple, яка становить 661 мільярд доларів. Тому зовнішнє політика України потужно впливала на впровадженням країн заходу проти РФ, що відображалось на україно-російській війні.

Звернення Зеленського В.О. у 2020 році.

Звернення діючого президента України до Верховної Ради України відбувалося 20 жовтня 2020 року.  І це було перше повне звернення гаранта Конституції до ВРУ в якості звіту про виконану роботу. Як і Порошенко П.О., діючий президент в якості пріоритетів зовнішньої політики нашої країни також вибрав рух в проєвропейському векторі та тісну співпрацю з США.

Також у звернені апелюється в зовнішньополітичному аспекті і до КНР та Південної Кореї. Це зроблено у зв’язку з світовою пандемією COVID-19-19 та отриманням численних гуманітарних допомог.

«Ми швидко подолали дефіцит. Спочатку – організували поставки з Китаю та Південної Кореї. Маски, тести, дезінфектори, костюми, апарати ШВЛ. А згодом – розгорнули та налагодили масштабне українське виробництво.» – зазначив Зеленський В.О. під час виступу.

До того світова пандемія негативно позначилась на економічному потенціалі країни, адже різке зниження економіки, поглибили ще глибшу співпрацю з МВФ. І потреба впровадження реформ під юрисдикцією МВФ штовхають виконання їх, бо без траншу фонду економіку країни чекає колапс або необхідність фінансової підтримки спрямує до РФ. І якщо уряд отримає позику від РФ, то це призведе до дестабілізації внутрішньої ситуації та активного протистояння.

Суттєвим успіхом можна вважати розблокування Нормандського формату перемовин, який приніс звільнення українських полонених.

«Ми розблокували Нормандський процес, заблокований з 2016 року. Вдалося звільнити та повернути рідним 136 наших людей. Це наші моряки, це Олег Сенцов, Едем Бекіров, Олександр Кольченко, Станіслав Асєєв та багато інших. Ми боремось за кожного українця – і військового, і цивільного. Для мене людина – найвища цінність. І кожен громадянин має знати: я – українець, і моя держава мене не залишить.» – було сказано Зеленським В.О. під час виступу. І наступні надії з Офісу президента дають позитивні сигнали щодо успішного функціонування Норманського формату щодо звільнення українським полонених.

Одним із найуспішніших досягнень в зовнішній політиці вважається початок глибокої співпраці між Україною та Великобританією. Підписання 8 жовтня 2020 року Угоди про вільну торгівлю, стратегічне партнерство між Україною і Великою Британією. Дана угода несе в собі численні економічні вигоди та будівництва для ВМС України бойових кораблів та модернізації південних портів України. Загальна сума британських інвестицій в Україну сягає більше 1 млрд. фунтів стерлінгів.

Висновок.

Зовнішня політика України, на мою думку є ще надзвичайно слабким інструментом в руках держави. Адже зовнішня політика може приносити набагато більше дивідендів для України  в політичному та економічному плані. На жаль, з’явились випадки коли про Україну говорять без України влітку 2020 року міністрами закордонних справ Німеччини та Російської Федерації, що грубо суперечить державним інтересам України. Також негативним чинником відбувся за правління Зеленського В.О., це допуск російської делегації в ПАРЄ 26 червня 2019 року та порушення політики ізольованості РФ, що в подальшому може виправдати її політику щодо України(3). Тому для успіху зовнішньої політики України необхідно:

  • поглибити співпрацю з МВФ, яка є тригером для інших світових організацій;
  • подача в міжнародні суди позовів проти РФ за її збройну агресію;
  • налагодження тісних зав’язків з США, Канадою та країн Європи. Поглиблення економічної співпраці з країнами Африки та Латинської Америки.

Володимир Дудко

Список використаної літератури

  1. Виступ Порошенка П.О. https://www.pravda.com.ua/articles/2018/09/20/7192645/
  2. Виступ Зеленського В.О.

 https://www.president.gov.ua/news/poslannya-prezidenta-ukrayini-volodimira-zelenskogo-do-verho-64717

  1. Газета «Гордон».https://gordonua.com/ukr/news/politics/-parje-pidtverdila-povnovazhennja-rosijskoji-delegatsiji-bez-obmezhen-ukrajinski-delegati-vlashtuvali-demarsh-1070207.html

 

Share Button

Чи буде велика війна з московитами у 2021 році???

Share Button

Останні 2 тижні українську спільноту активно цікавить дане питання чи не найбільше з поміж інших. Адже від імовірних подій наступних місяці  залежить майбутнє України та її народу. Сьогодні безліч аналітиків, блогерів, активних громадян висловлюють власні прогнози на рахунок подій, які відбуваються поблизу українського кордону. Деякі думки мають сенс на правдивість, а деякі не мають жодного відношення до реальності. І кожен обирає для себе те джерело прогнозу, яке б хотілося, на його думку, щоб здійснилось. Але факти річ є невблаганна і лише бажанням тут не обійтися. Тому в даному матеріалі спробуємо дослідити це складне питання та визначити імовірні прогнози.

Причина

Україна успішно протистоїть ворожій московській навалі уже 7 років на різних фронтах, де ворог нас атакує. Свідченням гібридної війни, якій протидіє народ України, є численні намагання вбити українців на східному фронті, численні інформаційні дискредитації України на внутрішній чи зовнішній арені, відкритті наміри до знищення країни чи економічний тиск. Успішність в цілому полягає взагалі в існуванні України на політичній карті, міцної міжнародної підтримки та знаходженням лінії фронту біля Донецьку, а не Києва, як того прагнув російський ворог у 2014 р.. Незаконна анексія Криму, після Революції Гідності, відкрила нову проблему для росіян – наявність води. Завдяки українським воїнам успіх московити розвинути не змогли і тим самим лише відтермінували вирішення транспортування основного природнього ресурсу до тимчасово окупованої території. Якщо питання з електроенергією РФ, якось вирішила (поступки української влади[1] та електрокабель із Ростовської області[2]), то дефіцит води несе набагато складнішу проблему. Адже приблизно 2 млн. мешканців окупованого Криму потребують 100 млн. кубометрів води щорічно необхідно отримувати. Проте 7 років окупації виснажили наявні резерви і започаткували розвиток техногенної катастрофи. І окупаційна влада винить у своїй не спроможності не себе, а звичайно ж Київ. Що ж на рахунок води на півострові, то ситуація є критична, адже до 2014 р. 85% усіх поставок питної води здійснювалися через Північно-Кримський канал з р. Дніпро. Станом на сьогодні усі водосховища, скважини чи джерела росіянами уже виснажилися, хоча за підрахунками українських експертів, запасів води для цивільного населення є достатньо[3]. Однак окупаційна влада усі наявні водні резерви спрямовує на задоволення військових потреб. По території півострова введені погодинні подачі води. Наприклад, у м. Сімферополь частина населення з 7 вересня 2020 р. отримує воду лише з 06.00-09.00 і 18.00-21.00 і подальші прогнози будуть основані на посиленні заходах економії, що в свою чергу буде збільшувати дефіцит[4]. Окупаційна влада неодноразово заявляла, що має намір побудувати опріснювачі води на південних широтах півострова, але зважаючи на обмеженість фінансових можливостей, далі розмов, я вважаю, це не піде[5].

На мою думку, подальше зволікання подачі води в Крим несе все більше загрозливий характер саме для окупантів. Адже відсутність води в подальшому може спричинити масові невдоволення серед цивільного населення, яке теоретично захоче повернутись в склад України. Адже як показали події 2014 р., що цивільне населення заради вигідних соціальних благ та власної вигоди можуть бути рушійною силою для змін. Подальші суспільні невдоволення можуть бути вигідні українській стороні, яка неодмінно може позитивно використати такий шанс для де окупації. Тому для унеможливлення таких імовірних сценаріїв, необхідно задовільнити потреби півострова водою, а це можливо, на мою думку, лише за 3 варіантів:

  1. добровільній подачі води держави України шляхом розблокування Північно-Кримського каналу. Хоча даний крок буде не прийнятним для більшості населення України і може трактуватись як поступки ворогу, що може достроково змінити вище політичне керівництво країни. Хоча імовірність такого кроку є сумнівна через тривалий час зупинки системи транспортування води та необхідність її модернізації;
  2. силове захоплення каналу військами РФ тобто початок збройного протистояння між Україною та РФ, кінцевою метою якою буде окупація як мінімум частини Херсонської області (для фізичного доступу до р. Дніпро) або як максимум Лівобережжя чи всієї території України;
  3. малоймовірна, але побудова росіянами систем опріснення морської води Чорного моря або транспортування води з Ростовської області за умови побудови відповідної інфраструктури. Але за обмежених фінансових та технічних обмежень, на мою думку, це є неможливим, через діючі пакети санкцій, які щорічно зменшують дохідну частину російського держбюджету[6]. А це приблизно зменшення на 1/10 дохідної частини в бюджет всього починаючи з 2014 р.. і до сьогодні.

Тому з поміж цих шляхів вирішення проблеми імовірно Москва вибере планування чи реалізацію здійснення другого варіанту. Проте чи здійсниться цей намір буде залежити від народу України та стійкості її міжнародних союзників. Проте «водне» питання потребує негайного вирішення, адже без цього через 1-2 роки ситуація в Криму буде катастрофічна.

Імовірна наслідки

Станом на 30 березня 2021 р. під час виступу начальника Генерального Штабу ЗСУ генерал-полковника Р. Хомчак було оприлюднено, що Росія стягує власні війська до спільного з Україною кордону. Внаслідок брифінгу стало відомо 28 батальйонно-тактичних груп розмістилися поблизу північно-східного та східного кордону. Це війська, які новоприбулі з різних округів та ті які знаходяться на території так званої ОРДЛО. Війська противника розташовані в Брянській, Смоленській, Воронежській, Ростовській областях, в тимчасово окупованих Криму та Придністров’ї[7].[8]

Дружні відносини РФ та Білорусії додатково несуть загрозливий характер для України через спільний 1100 км спільний українсько-білоруський кордон та інтенсивне зближення Москви та Мінську. Російські військові бази повітряного компоненту несуть бойове чергування на території Білорусі[9], і в будь який момент можуть бути задіяні в збройній агресії проти України та нести загрозу українським північним районам.

Дії ворога про підсилення Західного військового округу були оприлюдненні ще  14 січня 2016 р., хоча інтенсивно формування розпочалося весною 2014 р.. Воно відбулося завдяки створенню 3 нових дивізій та відповідної інфраструктури для них, реагуючи цим самим нібито на розширення кордонів НАТО та захистом своїх інтересів, а по факту для збройної загрози проти України. Формування нових військових з’єднань повинно закінчитись приблизно в 2020-2022 роках і заступити на бойове чергування. Дані факти та останні події свідчать, на мою думку,  що імовірно анонсовані навчання в травні-вересні 2021 р. здійснять перевірку боєздатності частин та закінчать дане формування підрозділів[10].

Станом на 13 квітня 2021 р. РФ продовжує активне перекидання власних військ в західну частину країни, для раніше декларованих навчань. Переміщення військових частин здійснюється з усіх військових округів Росії, та імовірно закінчиться приблизно в травні 2021 р. [12]. Саме починаючи від травня 2021 р. слід очікувати провокацій із російської сторони чи так званої ОРДЛО[13]. Імовірно, цей час від 21 березня і до кінця квітня 2021 РФ буде продовжувати нарощувати власну військову присутність, підтягували і розгортати логістичні підрозділи та шукати моменту для провокації (Кримський півострів) [14]

Особисто я розглядаю 2 варіанти розвитку подій зважаючи на події, що відбулися останнім часом:

  1. Росія стягує війська до кордонів України для демонстрації своєї сили, і для початку раундів переговорів, щодо подачі води через Північно-Кримський канал до Криму. Маючи намір продемонструвати силу та змусити даною імітацією добитися відмови Україною свого прозахідного курсу розвитку, вирішити «водне» питання та на умовах ворога інтегрувати тимчасово окуповані території ОРДЛО. Прийняття даних територій, дало б точку тиску на зовнішню та внутрішню політику України.
  2. Початок бойових дій проти України з метою захоплення її територій і забезпечення сухопутного з’єднання через ОРДЛО до Криму, а також доступ до р. Дніпро.

Особисто я схиляюся до першого варіанту, а саме спробувати залякати українців і нав’язати власну політику. Але ці наміри навряд чи їм втіляться у життя, бо Україна уже не в тому стані, яка була в 2014 р.. Угрупування РФ на кордоні станом на 13 квітня 2021 близько 80-90 тис. особового складу. Якщо РФ буде намагатись імплементувати військовий сценарій, то для успіху їй необхідно 300-400 тис. силового компоненту. А за умови подальших наслідків, які чекають на них у вигляді колапсу економіки та імовірних санкцій, то реальність такого плану, особисто для мене не є імовірний. Наприклад, коли президент РФ оголосив бойову тривогу та розпочалися перекидання військ, то першим зреагував на це саме офіційний курс рубля, який упав 23 березня до 76 рублів до 1 долара[15]. Як заявив Міністр Оборони США Ллойд Остін, що у випадку початку росіянами бойових дій проти України, що США допоможуть в стабілізації ситуації та не залишать Київ перед агресором. Даний факт, на мою думку, є суттєвим стримуванням агресивних намірів Москви.

Нижче подана порівняльна таблиця військові спроможності України та РФ, тобто сил і засобів, які приблизно можуть брати участь у відкритій війні, а саме:

Росія   Україна
1 Танки – всього 12 500. Біля кордонів до 400 од.

Артилерія – 1100 од.

Бойові машини- 3000 од.

Озброєння і військова техніка Танки- всього 850 шт.

Артилерія – 500 од

Бойові машини- 1500 од.

2 В так званій ОРДЛО- 35 000 осіб

На кордоні – 80-90 тис. регулярних військ в тому числі з урахуванням на території Криму, Придністров’я та інші.

Військові спроможності по чисельності військового контингенту ЗСУ – 250 000 осіб

НГУ – 30 000 осіб

Мобілізаційний резерв – 500 000 в/с що пройшли АТО/ООС

3. Бойові та логістичні кораблі – 50 од. Військово-морські сили Бойові та логістичні кораблі – 30 од.

Згідно вищенаведених даних можна зробити висновок, що росіяни будуть за допомогою власного компоненту залякати та змусити до переговорів. Імовірно з початком перекидання ворожих військ в мережу інтернету одразу масово почались потрапляти відео ролики нібито як прості мешканці фільмували етапування техніки, але на мою думку, відсоток людей які реально знімали є не надто великий. Я вважаю, що з метою пропаганди та залякування української та світової спільноти російські підрозділи ІПСО та пропагандисти викладали даний матеріал. Для прикладу, адже в попередні роки коли передалися російські війська не було такої кількості відео-контенту, хоча масштаби навчань були не менші[15].При чому автора відео ніколи не видно, лише чути певні голоси.

В додаток з початком російських маневрів збільшилась кількість інформаційних атак та інформаційних вкидуваннь з метою дискредитації України та ЗСУ[16]. Основна ціль – дискредитація держави в очах союзників, які одноголосно заявили про свою підтримку проти агресії РФ[17]. І реакція союзників була миттєвою, тобто не виявляючи стурбованість тривалий час, як в 2014 р.. Свою підтримку завірили США, Великобританія, Франція, Польща, Канада, більшість країн Європейського Союзу та альянсу НАТО. Особливе занепокоєння активності РФ викликає у країн Прибалтійського регіону та Польщі, адже за умови окупації України, ці країни можуть бути наступними, навіть незважаючи  на членство НАТО.

Проте найтіснішим союзником продовжує бути США, яка найбільше надає військово-технічну допомогу, тренувальну та гуманітарну допомогу. На тлі імовірної ескалації МО США збільшило розвідувальні польоти над територією України, збільшення військово-технічної співпраці та заявили про початок спільних

Висновок

Можлива ескалація військового конфлікту вчергове показує, що північно-східний сусід продовжує власну імперську політику, щодо захоплення територій суміжних країн. Якщо збройне протистояння між Україною та Росією не відбудеться в 2021 р., то воно відтермінує вирішення питання Криму та Донбасу на наступні роки. Але рано чи пізно це відбудеться, адже українці не будуть миритися з крадіжкою власних територій, тисячами вбитих українців, сотні тисяч вимушено переселених осіб та історичними приниженнями. На мою думку, військовий компонент нашої держави готовий до збройної конфронтації з ворогом, якщо до цього дійде справа. Але необхідно бути готовим, що якщо психічно хворий російський лідер зважиться на самогубство для своєї армії, то це призведе до його президентського краху та краху економіки Росії[19]. Хоча економічні труднощі ніколи не зупиняли Росію в її імперських амбіціях.

Що ж до імовірного сценарію бойових дій, то спочатку, на мою думку, ми втратимо частину своєї території, лише з метою, щоб запустити ворога на свою землю, щоб зручно знищити його. Бо велика концентрація ворожого війська на українській території буде прекрасною ціллю для артилерії ЗСУ. Мобільна українська оборона, територіальна оборона та дії партизан будуть ослабляти війська РФ під час їхнього наступу,  тим самим дезорганізовуючи його тили і оточуючи їх. Для прикладу, щоб окупувати м. Харків доведеться кинути значні збройні сили РФ, які навряд  зможуть захопити місто чи взяти в облогу. Що ж до півдня то на даний момент, південні області приведені в бойову готовність, з готовністю очікують росіян, бо це згодом дасть можливість для наступу і  де окупації Криму.

Але не зважаючи на імовірні варіанти вирішення подій 2021 р., необхідно бути готовим до боротьби в подальшому, яка триває уже 300 років на українській землі. Лише збройна міць України, бажання захищати свій дім самими українцями та вірні союзники допоможуть Україні звільнити свою територію.

Володимир Дудко

Share Button

Інформаційна війна проти України та методи її ведення

Share Button

Історія виникнення терміну «інформаційна війна» бере свій початок ще з древніх часів. Раніше будь який обман ворога задля перемоги називався «військова хитрість», але сьогодні це є набагато комплексніше значення. Інформаційна війна – зброя масового знищення.

Війна інформації на сьогодні стала одним з найнебезпечніших видів зброї. Інформаційна війна може включати в себе: збір тактичної інформації; гарантування безпекивласних інформаційних ресурсів поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення ворога; підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.

Часто ІВ ведеться в комплексі з кібер- та психологічною війнами з метою ширшого охоплення цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих технологій.Основним засобом ведення ІВ є інформаційна зброя, ведеться шляхом інформаційних операцій [1].

Інформаційна війна як засіб впливу

Мета інформаційної війни – послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних війн.

Інформаційна війна розглядає інформацію як окремий об’єкт або як потенційну зброю та вигідну ціль. Інформаційну війну можна розглядати як якісно новий вид бойових дій, активна протидія в інформаційному просторі. Інформаційна війна – це атака інформаційної функції, незалежно від засобів, які застосовуються. У веденні стратегічних інформаційних війн застосовується специфічна зброя. Ця зброя не наносить фізичної шкоди, але може призвести до справжньої війни.

Глобальна інформаційна війна

Можна зазначити, що багато з сучасних війн починається саме з інформаційних приготуваннь та так званих «інформаційних вкидувань». Приводом для бомбардування Багдаду Сполученими Штатами стала поширена через усі світові ЗМІ інформація, що режим Саддама Хусейна нібито має зброю масового знищення. Війна в Іраку триває, а зброю так і не знайшли. Війну інформації також розпочинають тоді, коли треба досягти якоїсь мети. Експерти висувають різні версії, щодо справжньої мети нападу на Ірак. Головною метою знищення Іраку була зовсім не зброя масового ураження, а велика кількість нафти, яку прагнув взяти під свій контроль американській уряд чи просто давні непорозуміння сім’ї Д. Буша молодшого з Саддамом Хусейном та бажання закріпитися на Ближньому Сході для продовження поширень власних інтересів.

Зрозуміло, що інформаційні війни частіше використовуються на міжнародному рівні. Україна і Росія вже не один рік ведуть саме таку війну. Росія постійно провокує гучними заявами український уряд та й просто зневажливо ставиться до українців у своїх інформаційних матеріалах, ображаючи як націю і бажаючи представити Україну як терористичну державу.

Якщо на початок цієї війни пересічним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рівні керівництва, а і на рівні мас.

І, якщо розібратися в суспільних процесах, то можна зрозуміти, що третя світова вже давно почалася. І що вона набагато страшніша, бо знищення відбувається завдяки інформації впливом на мозок і психіку людей. І, якщо кулі і снаряди відомо звідки летять, то інформаційні бомби з’являються несподівано і в невідомому місці, і іноді відбити таку атаку взагалі неможливо.

Аналіз розвитку ситуації навколо України дає всі підстави стверджувати, що сьогодні наша держава зіткнулася саме із новою формою ведення воєнних дій. Початком нової ери гібридної війни можна вважати проти України можна вважати Доктрину Герасимова.

Доктрина Герасимова — це зовнішньополітична доктрина, розроблена начальником Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації Валерієм Герасимовим. Доктрина переосмислює сучасне поняття міждержавного конфлікту і ставить військові дії в один ряд з політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невійськовими заходам. Доктрина стала відомою після її публікації в лютому 2013 року та наступних загарбницьких дій Росії щодо України, які повністю збігаються з тезами цієї доктрини.

Особливе занепокоєння у фахівців викликає націленість російської «доктрини Герасимова» на експлуатацію слабких ланок західного принципу прийняття управлінських рішень, який заснований на системі стримувань і противаг. На противагу цьому, російська модель управління, відповідно до ідей Герасимова, органічно поєднує в єдине ціле всі владні інститути, роблячи координацію між ними абсолютно не обтяжливою. Доктрина передбачає співвідношення невійськових і військових дій.

Для того, щоб зрозуміти офіційну позицію керівництва нинішньої Росії щодо інформаційних питань, слід відкрити офіційні документи – Воєнну доктрину Росії, Доктрину інформаційної безпеки Російської Федерації та Концепцію зовнішньої політики Російської Федерації.

Ці офіційні документи свідчать про те, що Кремль:

а) вважає сучасний світ вкрай агресивним ворожим середовищем, де немає місця співпраці, а є лише домінування;

б) витлумачує розроблені на заході стратегії «м’якої сили» та технології транскордонної комунікації тільки в термінах здійснення зовнішньої політики; в) визначає «інформаційне протиборство» та «інформаційний вплив» серед пріоритетів військово-оборонної та зовнішньої політики, які застосовуються в Україні. Так, в ході анексії Криму та подій на сході України починаючи з 2014 року були реалізовані такі нові принципи ведення збройної боротьби:

  1. початок операцій (бойових дій) в мирний час без формального оголошення війни.
  2. прикриття дій військ мирним населенням, використання мирного населення для блокування військ в місцях постійної дислокації, на маршрутах їх висування.
  3. 3. Масове використання озброєних цивільних як під час ведення бойових дій, так і для прикриття дій сил спеціальних операції; Російські окупанти обстрілюють позиції Об’єднаних сил, розмістивши артилерійські системи поруч із будинками мирних жителів або ведучи вогонь із об’єктів цивільної інфраструктури. Наприклад, в школі в с.Зайцево-4 (84692), що біля Горлівки, знаходиться передова оборонна позиція противника.
  4. Зниження ефективності застосування зброї та підриву опору військ шляхом використання осередкових психологічних методів ведення збройної боротьби: Наприклад, запустили дезу “Коронавірус розробили в таємних лабораторіях України”.
  5. Знищення інфраструктури для підриву економічного потенціалу, морально-психологічного стану населення на окупованих територіях. Для прикладу, підпал сухої трави бойовиками ЛДНР у жовтні 2020 року, який спричинив руйнування сотні будинків цивільного населення і цивільної інфраструктури в Луганській області.

Інформаційна кампанія проти України, яку розгорнула Російська Федерація являється досить глибокою і багаторівневою агресією. Вона включає багато факторів, які спрямовані на те, щоб ослабити Україну в політичному, економічному, військовому, інформаційному плані для того аби все світове співтовариство виключило українське питання з порядку денного. Для того аби окупувати Україну повністю і в подальшому знищити усі деморалізовані намагання супротиву.

Для ефективної протидії інформаційній війні потрібно регулярно вживати заходи протидії. Велика роль у вирішенні цього завдання відводиться засобам масової інформації. Саме факти, які висвітлюють медіа, акценти на певні явища чи аспекти протистояння, формують думку аудиторії про конфлікт, стимулюючи до потрібної реакції. Засоби масової інформації надають можливості перетворити маленький конфлікт на велике протистояння або, навпаки, – швидко нівелювати серйозну проблему. Саме від ставлення медіа до події, їхньої упередженості та заангажованості значною мірою залежить перебіг самого конфлікту. Велику роль у протидії інформаційній війні відіграє громадськість, особи з активною життєвою позицією, які через мережу Інтернет доносять інформацію відмінну від тієї, яка нав’язується суспільству ззовні. У даному випадку можна згадати як досвід Грузії так і сучасний досвід України щодо створення проукраїнських та викриваючих Інтернет-ресурсів (http://www.stopfake.org/, https://informnapalm.org/en/, сайт «Миротворець») чи волонтерських закордонних (https://www.bellingcat.com/) тощо.

Найбільш складним та часовитратним, проте достатньо ефективним методом протидії інформаційній віні, на мою думку, є підвищення у суспільства аналітичних здібностей, навчання методам критичного аналізу повідомлень, убезпечення від інформаційних диверсій. Для цього необхідно в навчальних закладах усіх рівнів ввести навчальні дисципліни щодо інформаційної гігієни та протиборству їй. Адже незліченна кількість фейків ми отримуємо не тільки від ЗМІ, але й від соціальних мереж таких як Facebook, Instagram, Tok-tok та інші. І успішна заборона російських соціальних мереж у 2015 році таких як «Вконтакті» та «Однокласники», ЗМІ та інших інтернет та друкованих видань суттєво допомогло Україні протистояти поширенню неправдивих новин. Доречі такою успішною практикою зацікавились і прибалтійські країни, які сьогодні такі ж проблеми. У цьому сенсі можна продемонструвати декілька прикладів, які демонструють новини з використанням фейків.

Приклад . В мережі Інтернет 20.03.14 за адресою http://youtu.be/b6Xn0UW7tGs було розміщено відео із заголовком «США и Евросоюз уничтожат Украину! Правда о событиях на Украине. Смотреть всем!», в якому український політик критикує чинну владу, звинувачує її у цілій низці зловживань і закликає зупинити владу. Аналіз відео і пошук додаткової інформації про факти, які згадуються політиком, дозволяє стверджувати, що відео є фрагментом, який вирізаний із загального контексту передвиборчих подій осені 2012 року, але подається у контексті політичних подій 2014 року з метою формування відповідної критичної оцінки цих подій.

Також варто зазначити, що такі словолучення, як «Терміново», «Увага дивитися всім», « Щойно …» і так далі, що зустрічаються в заголовках уже можна вважати на 50 %, що являється неправдивими. Адже їх головна мета привернути увагу і далі повідомити щось.

Тому в  цьому сенсі пропонують для протидії інформаційній війні впровадити підсистему активних операцій з інформаційного впливу. Його здійснення, на їх думку, слід організовувати у рамках політики інформаційного протиборства з використанням можливостей Служби безпеки України. На мою думку, відповідний центр дійсно має бути створений, проте його функціонування доцільно організувати на громадських засадах за рахунок донорських вливань. З урахуванням проведених досліджень основні функції згаданого центру будуть передбачатися такими:

  1. Координація діяльності волонтерів з моніторингу медіа-ресурсів на предмет наявності матеріалів, які містять згубний інформаційний вплив, а також здійснення такої діяльності працівниками центру
  2. Заохочення громадськості до створення ресурсів з викриття неправдивих інформаційних повідомлень, а також доведення результатів у доступній формі до населення. Facebook замість утримання численної кількості модераторів щодо дотримання стандартів доброчесності, надав право модерувати пости усім.
  3. Формування пропозицій до чинного законодавства органам законодавчої та виконавчої влади щодо удосконалення системи інформаційної безпеки країни. Необхідно на законодавчому рівні прийняти закон щодо кримінальної відповідальності за поширення не правдивої інформації на території України.
  4. 4. Адаптація сучасних методик інформаційного протиборства до вітчизняних реалій та надання рекомендацій щодо їх застосування відповідним державним органам. Створення державної програми щодо інформаційному протиборству ворогів України та затвердити її ВРУ.
  5. IV. Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що протидія інформаційній війні та інформаційному тероризму є одним з напрямів забезпечення інформаційної безпеки як складової частини національної безпеки держави. Механізми протидії зазначеним загрозам мають бути високотехнологічними та мати системний характер.

Головний виклик сьогодні полягає в тому, як здійснити систематичні кроки для відповіді на російську інформаційну війну. Дослідження показує, що стратегія Росії є гібридною та гнучкою, має безліч облич та безліч вимірів, для брехні і агресії. Крім того, вона має унікальну здатність трансформуватись під форми демократичних наративів та інструментів, і навіть під національні форми. Вона використовує демократію проти неї самої. І саме це робить її такою унікальною, а боротьбу проти неї – такою складною. Але у часи, коли інформацію дедалі більше використовують як інструмент у війні, ми не маємо жодної іншої альтернативи як боротися проти неї, позбавити зброї зловмисні впливи, приборкувати агресора.

Володимир Дудко

Share Button

Оксанa Юринець: Добросусідська співпраця повинна бути основою для нашої політики

Share Button

Розмова з Оксаною Юринець, народною депутаткою Верховної ради України VIII скликання, викладачкою Львівської політехніки.

Як ви оцінюєте співпрацю між Польщею та Україною на місцевому та регіональному рівнях?

Я вважаю, що візит польського президента (Візит Анджея Дуди до Києва 11-13 жовтня 2020р – polukr.net) це була доволі важлива подія. У мене склалося таке враження, що за останні декілька років співпраця на президентському чи парламентському  рівні була дуже добра. Хоча було декілька суперечливих міжнародних питань. Наприклад питання квот на перевезення та транспортування, які викликали суперечки. Але загалом співпраця на парламентському рівні була дуже хорошою. Добросусідська співпраця повинна бути основою для нашої політики. Є доволі багато проектів які в майбутньому ми можемо та повинні реалізувати у цьому напрямку.

Скажіть будь ласка, як з української перспективи виглядають на даний час відносини між Польщею та США? Також з огляду на планове збільшення присутності американських військових сил у Польщі.

Для України польсько-американські відносини є безперечно важливими. Зокрема те, що США   розглядають співпрацю з Польщею як пріоритетний напрямок. Чим кращі будуть стосунки між Варшавою та Вашингтоном, тим краще для нас. Те, що у Польщі з’являються американські військові  та американські військові установки – це теж є хорошою новиною для України. Ця військова присутність позитивно вплине на нашу безпеку з огляду на можливі кроки у підтримці України в конфлікті з Росією.

А як виглядають відносини з іншими державами, а також з НАТО?

Ми намагаємося зміцнювати відносини наприклад з Великобританією. Угода яку нещодавно було підписано – це результат довготривалих переговорів та дипломатичних процедур. Те саме можна сказати і про рішення про зміцнення відносин з НАТО. Дуже багато з цих контактів є ефектом співпраці у рамках парламентської асамблеї НАТО, в якій брали участь також представники Польщі та Литви. З нашої точки зору ці держави, як і Канада є найважливішими партнерами для нашої країни. Сподіваюсь, що Україна й надалі буде спрямовувати свої сили на розвиток у цьому напрямку. І це є цілком ймовірно, оскільки актуальна програма співпраці Україна-НАТО є дуже амбітною.

Що з точки зору Києва є важливим у стосунках з Європейським Союзом?

Для України є важливим, наприклад, позиція Польщі в ЄС. Це стосується перш за все фінансових питань. Дуже багато проєктів транскордонного співробітництва відбуваються за участі Польщі і в партнерстві з Україною. На даний момент ми очікуємо на чергове видання спільної програми Транскордонної Співпраці Польща-Білорусь-Україна, яка має розпочатися наступного року. Відносини з Європейським Союзом, як з найближчим сусідом, є дуже важливими також з економічної точки зору. Саме тому важливо розвивати транспортні, автомобільні та залізничні зв’язки з країнами ЄС.  В тому числі і з Польщею. Оскільки це є шлях для нашого експорту у держави ЄС та на весь світ. У цьому напрямку також важливо впроваджувати інноваційні рішень у економіці України. Без змін у цій сфері ми не можемо бути конкурентоспроможними на закордонних ринках.

Чи є і Яка є перспектива для відносин України та Росії?

Визнавати Росію дружньою державою для багатьох громадян України і для мене, на даний момент є доволі важко навіть з огляду на подальше майбутнє. Така точка зору – це виключно результат того, що відбувалось та відбувається на сході держави. А саме через російські дії і агресію на Донбасі. Руйнація, жертви, спогади людей звільнених з полону. Буде важко змиритися з цими спогадами, а їх має майже кожен хто був на сході України.

 

Share Button

Український “Руслан” доставив першу партію зроблених у Польщі для Філіппін гелікоптерів

Share Button

ЗС Філіппін отримали п’ять зібраних у Польщі американських багатоцільових транспортних гелікоптерів S-70i Black Hawk – наразі шість з шістнадцяти замовлених гелікоптерів виготовлено.

Сьогодні, 9 листопада, український важкий транспортний літак Ан-124 “Руслан” приземлився в міжнародному аеропорту Кларк на Філіппінах. Машина була завантажена п’ятьма багатоцільовими транспортними гелікоптерами S-70i Black Hawk, зібраними на польському авіаційному заводі Polskie Zakłady Lotnicze Sp. z o. o. (PZL) та призначеними для збройних сил Філіппін.

Літак вилетів з міжнародного аеропорту Жешув 07 листопада ц.р. і в дорозі здійснив одну зупинку в Кувейті.

Загалом уряд Філіппін для потреб власних збройних сил придбав шістнадцять гелікоптерів S-70i Black Hawk.

Перший гелікоптер був надісланий замовнику морським шляхом, про що представники PZL повідомили під час Міжнародної виставки оборонної промисловості MSPO-2020, яка у вересні цього року пройшла в польському місті Кельце.

Решту гелікоптерів буде поставлено партіями до кінця 2021 року згідно з графіком, що передбачений контрактом.

Контракт вартістю приблизно 240 мільйонів доларів був підписаний у квітні 2019 року. Пропозиція корпорації Lockheed Martin, до складу якої входить компанія PZL з польського міста Мелець, стала переможною в торгах, в яких брали участь також компанії з Республіки Корея та РФ.

Defence-ua.com

Share Button

Зустріч Дуда-Зеленський: повернення в нормальність?

Share Button

Візит президента Анджея Дуди в Україну і його перебіг може свідчити про те, що двосторонні відносини нарешті можуть повернутися в стану перед низкою непорозумінь на історичному фоні 2016-18 років.

Під час візиту польського президента в Україну (11-13 жовтня 2020) не забракло акцентів, які б стосувалися цієї новітньої історії:  перебування почалося з покладання квітів на кладовищі жертв комуністичних злочинів в Биковні під Києвом; під час церемонії відбулося відкриття пам’ятника Анні Валентинович (перед будівлею польського посольства в Києві), а під час перебування в Одесі президент поклав квіти перед пам’ятною таблицею  Леха Качинського. Крім того, в декларації, підписаній обома президентами, знаходимо слова засуджкння злочинів проти людства та прагнення пошуку історичної правди.

Згадані положення декларації щодо історичних питань – це, звісно, безпосереднє посилання на контроверсії, якими супроводжуються у взаємовідносинах дискусії, присвячені Другій світовій війні та скоєним тоді злочинам, зокрема на Волині. Спірним питанням надалі залишається проблема знищених українських пам’ятників у Польщі. Кільканадцять таких випадків зафіксовано після 2014 року, – у випадку пам’ятника на горі Монастир, відновленого незадовго до візиту польського президента у Києві, українська сторона підкоеслює, що необхідно повернути цей меморіал  в стан перед знищенням (відновлена таблиця не містить прізвищ убитих в часи боротьби з НКВД, а лише напис, присвячений жертвам).

Однак, складається враження, що хоч, важко говорити про якийсь великий перелом, однак вперше за останні роки (а вже точно з останньої зустрічі президентів Польщі і України у Харкові в 2017 році – тоді президентом України був Петро Порошенко), коли під час розмов і супроводжуючих їх подій історична тематика опинилася на задньому плані. Цього разу піднімалися питання, пов’язані з поточною ситуацією у сфері безпеки, економіки чи пандемії короновіруса. Під час переговорів обидва президенти чимало часу присвятили енергетиці та можливостям польських інвестицій у цій галузі; йшлося також про розвиток військової співпраці, а одним з найважливіших акцентів було вручення Президентом Республіки Польща відзнак солдатам польських Спеціальних військ, які виконують в Україні навчальні завдання для Збройних сил України.

Перенесення акцентів з історії на інші сфери дуже важливе, оскільки може означати подолання вакууму у двосторонніх відносинах, який виник внаслідок суперечливих дій обох сторін: починаючи з прийняття польським парламентом постанови, яка односторонньо визнала волинський злочин геноцидом, шляхом новелізації Закону про Інститут національної пам’яті, та оголошення українською стороною про призупинення видачі дозволів на дослідницькі роботи польських археологів на території України (однак варто ще раз наголосити: ця заборона не поширювалася на ексгумаційні роботи). Звичайно,не йдеться про те, що згадані питання неважливі: навпаки, хоча б з морального обов’язку перед пам’яттю жертв скоєних злочинів, проте недоречно, якщо в дискусіях на цю тему, верховенство мають емоції, а ще гірше, якщо вони починають домінувати в інших сферах двосторонніх відносин. а жаль, такі ситуації часто  зустрічалися в останні роки у польсько-українських відносинах.

Актуальна міжнародна ситуація в нашому регіоні та перспективи її розвитку змушують дедалі більше концентруватися на спільних інтересах. Головним чином це пов’язано з політикою Російської Федерації щодо регіону та України (у зв’язку з анексією Криму, війною на Донбасі), діями спрямованими на все глибшу мілітаризацію зовнішньої політики (хоча б за посередництвом сценаріїв та масштаб реалізованих військових заходів, таких як навчання Кавказ – 2020) або ситуація в Білорусі. В цьому останньому випадку прогресуюча і неминуча залежність цієї країни від Росії (а в деяких сферах, особливо військовій – де-факто повна залежність і сумісність структур) змушує опрацювати спільну позицію і координацію дій, як реалізованих у відношенні до Білорусі, тобто її влади (санкції) і опозиції (ініціативи спрямовані на допомогу) так і, ширше, на міжнародній арені. Інструментом для цієї мети повинен стати, серед іншого, ново створений формат співпраці – Люблінський трикутник, інструмент консультацій Польщі, Литви та України. Однак, навіть найкращі інструменти і формати співпраці не дадуть жодних ефектів, якщо атмосфера у взаємовідносинах буде заручником емоційного підходу до історії чи інших справ; сподіваюсь цієї пастки нам вдасться уникнути в майбутньому.

Даріуш Матерняк

Share Button

Центрально-східна Європа: між Заходом і Росією

Share Button

Центрально-східна Європа (анг. CEE – Central-Eastern Europe) – це територія зі складною національною і етнічною структурою, що в минулому не раз призводило до серйозних конфліктів. Фактор, який додатково впливає на складність історії і сучасності цього регіону, – це факт, що він простягається між двома полюсами, які активно змагаються між собою, – особливо впродовж останніх 300 років. З одного боку мова про сучасну Німеччину (і ширше, сьогодні: Європейський союз) з іншого – про Росію. В цей період численні сутички цих двох суб’єктів, незалежно від актуальної формули їх державності і рівня інтеграції, як внутрішньо] так і зовнішньо], відбувалися саме на території Цетрально-східної Європи, зі всіма наслідками цього.

Держави і народи, розташовані в регіоні CEE в XX столітті двічі стали жертвами світових воєн та зазнали втрат внаслідок функціонування двох тоталітарних устроїв. Лише 1989 рік, мирні процеси занепаду комунізму і розпад СРСР принесли шанс на зміни і розвиток. Частина країн регіону приєдналася до ЄС, інші прагнуть до членства, а, навіть, якщо це не так – визнають ЄС важливим партнером у політичній і економічній сфері; останнє стосується також Росії. Остання декада (2010-2020) проходить під знаком не лише співпраці, але також щораз гострішого суперництва між ЄС і Росією. У зв’язку з діями Російської Федерації у відношенні до Грузії (2008) і України (від 2014), країни регіону, в тому числі менші держави, суттєво відчувають доволі високий рівень дискомфорту і потенційної загрози власній державності.

У обговорюваній ситуації слід задати собі питання: чи конфлікти, в тому числі збройні, становлять неминучий елемент функціонування в регіоні? Якщо відповідь на це питання буде ствердною, черговим елементом має стати аналіз, що потрібно зробити для врегулювання суперечок мирним шляхом, без використання сили чи погроз її застосування? Як повинна формуватися закордонна політика держав регіону, щоб вона сприяла співпраці, а не генерації чергових напружень?

У цьому контексті особливе значення мають відносини Польщі і України. Обидві країни, за виключенням Німеччини і Росії, мають найбільший в цьому регіоні потенціал для реалізації закордонної політики, яка сприяє формуванню стабільності в регіоні. На це спрямовані такі ініціативи як Східне Партнерство чи Триморе або Вищеградська група. Слід все ж обдумати, наскільки потенціал цих форумів співпраці використовується і які нові заходи можна було б ініціювати з Варшави і Києва (за участю інших зацікавлених держав) з метою розвитку міжнародних відносин в різних сферах: політичній, економічній, громадській і інших, на різних рівнях відносин: міждержавному, регіональному і локальному.

У рамках проекту проводитимуться переговори з представниками експертних і аналітичних середовищ, політиками і представниками адміністрацій різних рівнів та громадських організацій з Польщі, України, країн Вишеградської групи та інших держав регіону. Вони будуть присвячені діагнозу нинішньої міжнародної ситуації в регіоні та пропозиціям заходів, які б сприяли зміцненню співпраці.

Share Button

ПРОЄКТ УЧЕНЬ

Share Button

ПРОЄКТ «УЧЕНЬ» повстав з ціллю створення всіх необхідних можливостей для учнів та студентів з України, які бажають отримати європейську освіту та відкрити нові можливості на території Євросоюзу.

Це відповідь на попит польських шкіл та університетів на молодь зза кордону. Наш проект присвячений учням та випускникам 9-11 класів, а також студентам.

Окрім здобуття освіти в Польщі, наша команда запрошує молодих людей, перш за все, до життєвої пригоди, яка поєднує навчання, здобуття професійних навичок та нетворкінг.

Сьогодні перед світом стоїть багато викликів, які безпосередньо впливають на ринок праці. Ми зі своєї сторони пропонуємо не тільки навчання у ВНЗ, але також семінари та стажування у відомих міжнародних фірмах. Адже європейська освіта-це не тільки диплом, отриманий в університеті, але перш за все:

•    КОМПЕТЕНЦІЇ
•    ВМІННЯ
•    ДОСВІД

ЗАПРОШУЄМО НА БЕЗКОШТОВНИЙ ВЕБІНАР, ПІД ЧАС ЯКОГО ДІЗНАЄШСЯ БІЛЬШЕ ПРО ПРОЄКТ «УЧЕНЬ»

MAŁGORZATA KUŹBIDA
tel: +48 536 248 958
e-mail: biuro@aktywatorbiznesu.com
https://projektuczen.com/index.php/uk/o-projekcie_ukra/

Share Button