Відносно несподіваний результат консультативного референдуму в Великобританії щодо виходу країни з ЄС ставить безліч запитань і викликів як перед самими британцями, що висловились «за», так і перед рештою об’єднаної Європи. Передусім треба розуміти, що ЄС перебуває на межі найглибшої інституційної кризи, спровокованої внутрішніми та зовнішніми факторами, і в перспективі може взагалі зникнути з мапи світової геополітики. Великобританія, натомість, уже ніколи не повернеться в імперське минуле, у що, вочевидь, вірили багато британських пенсіонерів, підтримуючи вихід з ЄС, зате перейде до етапу стагнації й завершення розпаду колоніальної імперії, концентруючись на підтриманні особливих відносин зі США та створенні нових регіональних союзів. Проте є одна країна в світі, яка точно виграла від Brexit. Заможні громадяни цієї держави мешкають переважно в Челсі та Кенсінгтоні – респектабельних районах Лондона. Потренувавшись «на кішках» у Нідерландах (провалений референдум за ратифікацію угоди «Україна-ЄС»), Москва зриває справжній джекпот у Великобританії.
Сучасна імперія Путіна здобула славу країни-агресора і руйнівника системи міжнародних відносин – передусім через анексію Криму та підтримку сепаратизму на Донбасі. За це країни цивілізованого світу обклали Москву важкими економічними та політичними санкціями. На тлі подій Brexit відбувається падіння фондових ринків, знецінення британської та європейської валюти. Компенсувати втрати економіки можна через відновлення торговельних відносин з Росією. І якщо британці, віриться, продовжать підтримувати санкції, незважаючи на економічний та фінансовий тиск, то європейці розділяться навпіл у цьому питанні. Найвірогідніше, що до кінця 2016 року санкції таки будуть послаблені, незважаючи на неефективність Мінського процесу чи анексію Криму. Більшість європейських країн, особливо південних, не налаштовані платити з власної кишені за кризу, тож вони радше покладуть на жертовний вівтар територіальну цілісність однієї далекої східноєвропейської держави, аніж дозволять собі менше їсти. Своєю чергою, зменшення санкційного тиску на Росію та відновлення торгівлі сприятимуть посиленню російської економіки, а відтак – більші кошти будуть спрямовані на військові потреби.
Основна мета зовнішньополітичних акцій Кремля – стратегічний хаос в Європі. На це була спрямована міграційна криза, опосередковано спровокована нищенням російською авіацією мирних сирійських міст (успішно триває й донині). Навіть фанатські розбірки на Євро-2016, що супроводжувались бойнею між підготовленими російськими хуліганами (дехто вважає, що серед них були навіть представники російських силових структур, спеціально інкорпоровані в це середовище) та британськими фанатами (один із яких, як відомо, загинув), були використані для залякування британців. На тлі внутрішніх прихильників Brexit, подібні зовнішні зусилля дали бажаний результат. Цікаво: якщо Англія та Уельс проголосували за вихід з ЄС, то Шотландія й Північна Ірландія однозначно голосували проти. Таким чином всередині Великобританії визрівають нові сепаратистські сценарії – передусім у Шотландії, яка в 2014 році вже голосувала за незалежність (тоді з мінімальною перевагою противники відокремлення перемогли прибічників). Але не можна забувати й про Північну Ірландію з її традиціями терористичного спротиву ІРА. Зазначені фактори створюють на Британських островах стійку зону нестабільності, передусім політичної.
Натомість Європа теж прямує до стратегічного хаосу. Рух євроскептиків, який поступово набирав популярності в ЄС за останні п’ять років, отримав гарну вітрину. Brexit уможливить проведення подібних референдумів у найбільш євроскептичних країнах, на кшталт Нідерландів, Греції, Швеції, Данії. Ймовірно, не омине він і країни Центральної та Східної Європи, зокрема Угорщину та Польщу, де при владі перебувають праві консерватори. Крім референдумів, що ставлять під загрозу саме існування ЄС, наслідки Brexit сприятимуть посиленню реакційних сил, зростанню популярності популістських національних партій правого та лівого спрямування.
На цьому тлі перемога на виборах у США республіканця Дональда Трампа восени – чергова червона лінія для Кремля. Важливо відірвати США від Європи, загнати американців у рамки ізоляціоністської політики з метою «перезавантажити» стратегічні відносини Росія-США на умовах Москви (бажано взагалі зібрати нову «Ялту»), щоб розподілити сфери впливу та домогтися невтручання США в європейські справи.
Стратегічний хаос і невизначеність стануть викликом і для НАТО напередодні найвизначнішого за всю історію Альянсу саміту цієї організації у Варшаві. Якщо рішення саміту будуть дипломатичними і половинчастими, а консенсус щодо питань, наприклад, збільшення військової присутності в Східній Європі чи пакетної допомоги Україні не буде знайдений, це зумовить важку політичну, інституційну та військову кризу Альянсу (замість адаптації).
Описаний апокаліптичний сценарій розв’яже руки Росії. За умов мілітаризації свідомості росіян вони легко підтримають черговий виток ескалації насилля на Сході України або й більше – від розмороження конфліктів на пострадянському просторі до військових провокацій на Півночі Європи. Російська мілітарщина активно готується до війни, й події в Європі відкривають вікно можливостей для подібних дій. Європу змушують замкнутися на своїх проблемах, а Великобританію, яка могла б виступити адвокатом України як держава-гарант за Будапештським меморандумом, ще чекають внутрішні потрясіння. Переміщення центру уваги зі Східної Європи на Захід, безумовно, задовольняє Москву.
Європа, схоже, остаточно догралася в ліберальну демократію. Плебісцит у Великобританії наочно демонструє те непривабливе становище, куди загнала себе Європа. Очевидно, що санацію ЄС можна здійснити лише авторитарними діями, проте сама природа європейського лібералізму відкидає можливість такого сценарію. Тож варто очікувати спроб укотре «склеїти» ЄС за рахунок актуалізації субрегіональної інтеграції. За цих умов новий імпульс може отримати проект Балто-Чорноморського Союзу, або масштабнішого Міжмор’я, який лобіюватиме передусім Варшава. До подібних ініціатив політико-економічного співробітництва можуть приєднатися й країни з-поза меж ЄС – Україна, Грузія, Молдова. Таким чином вони зможуть замістити європейську інтеграцію в системі власних цінностей та зовнішньополітичних орієнтирів, якщо ЄС все ж програє битву за своє існування. З результатами Brexit ця битва вже почалась.
Валерий Кравченко