середа, 8 Грудень, 2021
pluken
Головна / polukr (сторінка 20)

polukr

Український кордон – щит Європи

Share Button

Саміт НАТО у Варшаві відбувався під концепцією «Варшавського щита» з акцентом, який зробили організатори-поляки, на унікальній важливості проведення саміту загалом, так і на місці його проведення зокрема. Польща – країна, що за часів Другої світової війни зазнала багато страждань та руйнувань, будучи формально поділеною двома наддержавами за пактом Молотова-Ріббентропа. Особливо постраждала столиця, яку фактично зрівняли із землею в 1944 р. внаслідок Варшавського повстання. Поляки, як ніхто інші, знають, яку загрозу несе російський імперський реваншизм. Тож не дивно чути від них радикальну риторику та заклики до зміцнення безпеки не лише на східному фланзі НАТО – в Балтійських країнах, самій Польщі та країнах Чорноморського регіону, а й безпосередньо в Україні.

Польща підписала з Україною угоду про військово-технічне співробітництво, що передбачає постачання Україні нелетальної зброї та техніки. Її та інших наших міжнародних партнерів, безумовно, турбує стан українсько-російського кордону, з огляду на тривожні ознаки зростання напруженості поблизу нього через будівництво російських військових баз та передислокацію і формування нових дивізій та бригад в безпосередній близькості від державного кордону. Наразі Москва готує такі бази (нові та відновлені радянські) у прикордонних регіонах РФ (Брянська, Курська, Білгородська, Воронезька та Ростовська області) на відстані від 30 до 90 км від лінії розмежування. Росія потенційно готова й може розпочати військову інтервенцію в Україну не лише руками сепаратистів на лінії зіткнення (яка відносно укріплена), а на всій протяжності кордону. Тож основні політичні та практичні зусилля мають бути спрямовані на його зміцнення. Кордон між Україною та Росією відділяє Захід від війни з російським агресором, є цивілізаційною червоною лінією, перейшовши яку Москва розпочне Третю світову війну.

Тож як укріпити український кордон? Адже це не лише лінія на землі чи на карті. Питання «гібридної агресії», порушення суверенітету держави має бути поставлено на порядок денний провідних європейських, американських та українських наукових центрів. Що вважати початком агресії та як відрізнити туриста від терориста? Як запобігти використання населення прикордонних регіонів України в цілях Кремля? Особливого вивчення тут потребує нещодавній кейс – події в Луганську та Донецьку в лютому-липні 2014 р. На саміті НАТО у Варшаві Україна запропонувала створити Платформу з вивчення досвіду протидії гібридній війні у межах Спільної робочої групи Україна-НАТО, ініціювати проведення тематичного дослідження із залученням провідних аналітичних центрів Європи.

Оцінюючи дипломатичну тональність фінального комюніке Варшавського саміту НАТО, що зумовлена намаганням досягти консенсусу при його укладенні, не варто забувати, що реальне стримування агресора, яким є Росія, досягається не через діалог, а через силу. Основою силового стримування має стати спільна офіційна заява країн Альянсу про розуміння терміновості та масштабів загрози від Росії. За збереження існуючої динаміки конфлікту або за прогнозованих умов зростання напруженості, намагання Росії дестабілізувати ситуацію всередині України, держави-члени НАТО мають ухвалити декларацію (бодай на рівні міністрів оборони Північноатлантичної ради), яка б чітко зазначала проблему. А саме, що Україна протягом дворічного конфлікту на Донбасі зіштовхнулася з прямою військовою агресією зі сторони Росії, а також, дуже ймовірно, в майбутньому буде вразливою перед загрозою безпосередньої військової інтервенції. Тому Україна має стати першим та найважливішим союзником Альянсу поза країнами-членами, отримати всеосяжну політичну та технічну підтримку, зрештою, закріпити статус провідного союзника юридичними нормами, переглянувши водночас статус Комісії Україна-НАТО, яка зараз є приблизно рівною Раді Росія-НАТО. Альянс та Європа загалом мають зрозуміти, що Україна – остання опора демократичних європейських цінностей, яка, захищаючи себе, захищає і країни ЄС та НАТО від ворога.

Стан українсько-російського кордону, з огляду на наявні виклики, також має стати об’єктом ретельного цілодобового моніторингу. Для цього, зокрема, варто створити окрему робочу групу в рамках діяльності Комісії Україна-НАТО, яка б стала майданчиком для регулярних консультацій та контактів прикордонників, представників місцевої влади, генерального штабу МОУ та офіцерів НАТО. Важливо налагодити комунікацію level-to-level для ухвалення оперативних рішень та ефективної взаємодії. Для цього потрібно призначити відповідальних офіцерів зв’язку (desk-officers) середньої ланки, які б мали всі повноваження приймати рішення в окремій сфері, працюючи з відповідними колегами із залучених установ як в Україні, так і в країнах-членах НАТО.

Серед ефективних політичних рішень, спрямованих на гарантування безпеки українського державного кордону в практичній площині, могли би бути наступні: організація спеціальних тренувань для прикордонників України, обмін досвідом та підвищення кваліфікації українських прикордонників; організація індикативної поліцейської місії (або спеціальної моніторингової місії) під егідою ЄС або ОБСЄ на окремих ділянках кордону (наприклад, з центрами в Харкові, Сумах, Чернігові). За основу може бути взята місія ЄС з контролю українсько-молдавського кордону на ділянці з невизнаним Придністров’ям EU BAM. Цікаво, що досвід, який набули українські прикордонники у співпраці з європейськими офіцерами зазначеної місії (яка діє з 2006 р.), вже використовується на українсько-білоруському кордоні. Масштаби та компетенцію діючої місії EU BAM, з огляду на підвищену конфліктність регіону, також варто було б збільшити.

Зазначені рекомендації є невідкладними для зміцнення безпекового клімату на східному фланзі Альянсу, найвразливішою лінією якого є українсько-російський кордон протяжністю 2295 км (хоч Україна вже не контролює близько 400 км кордону на Сході), що потребує негайного укріплення.

 

Share Button

Польсько-Український Стратегічний Форум

Share Button

“Немає вільної Польщі без вільної України” – минуло майже сто років з дати, колі ці слова були вимовлені маршалом Юзефом Пілсудським під час зустрічі з Симоном Петлюрою, лідером Української Народної Республіки. Про кмітливість Пілсудського як політика і стратега свідчить той факт, що, незважаючи на період часу, ці слова не втратили своєї актуальності.

На початку двадцять першого століття незалежна Польща і незалежна Україна стоять на порозі великих викликів у сфері безпеки. Знову ж таки, дуже багато залежить від співпраці в цій області, майже у всіх вимірах безпеки: військово-політичному, економічному, інформаційному та енергетичному.

Виявляється, що в обох країнах, занадто мало уваги приділяється довгостроковій перспективі польсько-українського співробітництва. Громадська думка “згадує” про одного з найближчих (в кінці кінців, не тільки географічно, а й ментально і культурно) сусідів, в основному з приводу трагічних подій або в зв’язку з різними річницями, часто складної і трагічної історії. Навіть тоді дискусії тривають лише довкола частини відносин і не береться до уваги ширший контекст. У свою чергу, відображення та думки в стратегічному плані залишаються практично відсутніми.

В рамках Фонду Центр Досліджень Польща-Україна, у співпраці з нашими партнерами з Польщі та України ми вирішили поєднати зусилля, щоб змінити цю ситуацію. Маємо намір періодично виробляти рекомендації для урядів обох країн з актуальних питань взаємних відносин, а також організовувати регулярні зустрічі в рамках «Польсько-українського стратегічного форуму”, присвяченому конкретним секторам відносин Польщі та України. Вважаємо, що це допоможе розвинути подальшу співпрацю по лінії Київ-Варшава.

 

Share Button

Кооперація УКРОБОРОНПРОМу з Азербайджаном закладе нову модель співпраці з іншими країнами

Share Button

Кооперація України й Азербайджану у виробництві літаків Ан-178 закладе модель співпраці «Укроборонпрому» з іншими країнами, – заявив Генеральний директор Держконцерну Роман Романов, коментуючи заяву Президента України на його брифінгу в Баку під час офіційного візиту до Азербайджану.

«Одним із найбільш перспективних проектів є постачання до Азербайджану українських транспортних літаків Ан-178 і в майбутньому спільне виробництво цих літаків. У тому числі й на території Азербайджану. Успішна реалізація цього проекту дозволить українським виробникам створити умови для активного розвитку нових ринків», – сказав Петро Порошенко.

Роман Романов розповів про домовленості «Укроборонпрому» з Азербайджанськими замовниками.

«Співпраця нашого ДП «Антонов» з азербайджанською компанією «Silk Way Airlines LCC» передбачає виробництво літаків Ан-178 в Україні, а також передачу низки технологій до країни-замовника. Це модель, за якою вигоди отримують всі сторони. У подальшому ми використаємо цю схему в кооперації з іншими країнами», – сказав Роман Романов.

За його словами, спочатку Україна виготовить 2 літака для Азербайджану. Інші 8, відповідно до замовлення, будуть вироблені за одним із 4 варіантів кооперації, які сторони зараз узгоджують.

Нагадаємо, ДК «Укроборонпром» створив у своїй структурі літакобудівний кластер – Українську авіабудівну корпорацію. Концерн консолідує усі авіабудівні потужності країни, фундаментом яких стане ДП «Антонов». Окрім «Антонова», до складу корпорації увійшли ПАТ УКРНДІАТ, ДП «Новатор», ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», ДП «Харківське агрегатне конструкторське бюро» » і ПАТ Завод «Маяк». У подальшому відбудеться суттєве розширення кластеру.

Українська авіабудівна корпорація є першим прикладом реформування оборонної промисловості країни. Літакобудівний кластер дозволить зробити українську авіаційну галузь єдиним потужним механізмом із чіткою координацією розвитку, глибше інтегруватися у світовий ринок та впроваджувати міжнародні стандарти. Його підприємства співпрацюватимуть із партнерами з приватного сектору, заводами, які не входять до складу Держконцерну. Це прискорить процес імпортозаміщення, дасть новий поштовх науково-технічному розвитку й економіці держави у цілому.

Рік тому Кабмін включив ДП «Антонов» до складу ДК «Укроборонпром». За цей час підприємство виконало програму імпортозаміщення російський складових у виробництві своєї техніки, поглибило кооперацію з західними партнерами, розробило новітній Ан-132, розпочало розробку вітчизняного безпілотного авіаційного комплексу, отримало замовлення від Міністерства оборони України.

Defence-ua.com

Share Button

Cаміт НАТО в Варшаві: РФ – головна загроза

Share Button

Аналізу, заяв, що пролунали під час чергового Саміту НАТО, що 8-9 липня ц..р пройшов у Варшаві, а також Комюніке, що було оприлюднене за результатами заходу, свідчить про те, що Альянс зберігає єдність в розумінні свого основного завдання, а також є одностайним, як в питанні оцінки існуючих загроз, так і способах відповіді на них.

За підсумками саміту в НАТО підтвердили, що основним його завданням є забезпечення безпеки та оборону країн-членів. Можна констатувати – Альянс у порівнянні з тим, що цей союз являв собою на початку російської агресії проти України, яка кардинально змінила безпековий ландшафт не тільки в Європі, але й у цілому світі, став більш спроможним в своїй реакції на сучасні, в т.ч. і гібридні загрози, що йдуть, в першу чергу, з боку путинської Росії та більш рішучим і єдиним в своїх діях. Також тут готові до відповіді на кібернетичні атаки та, навіть, застосування проти членів Альянсу ядерної зброї.

Оцінюючи загрози, в НАТО говорять про існування «дуги нестабільності і відсутності безпеки уздовж периферії НАТО і за її межами». Поряд з ІДІЛ, міжнародним тероризмом та неконтрольованою міграцією з зон конфліктів особливе місце в ряду загроз, що формують цю «дугу нестабільності», в Альянсі віддали тим, що походять з Росії. «Агресивні дії Росії, що в включають провокаційні військові дії на периферії території НАТО, а також її готовність, що усіляко демонструється, досягти політичних цілей шляхом загрози і застосування сили, є джерелом регіональної нестабільності, становлять фундаментальний виклик Альянсу, порушили євроатлантичну безпеку, а також загрожують реалізації нашої давньої мети – вільної і мирної цілої Європи», – говориться в підсумковому документі.

Відмічаючи те, що НАТО прагне будувати партнерські відносини з Росією, в тому числі через механізм Ради Росія-НАТО (РРН) в Альянсі констатують, що «в той час як НАТО виступає свої міжнародні зобов’язання, Росія порушила цінності, принципи і зобов’язання, що лежать в основі відносин між Росією і НАТО, як це передбачено в Базовому документі Ради Євроатлантичного Партнерства 1997 року, Основоположному акті НАТО-Росія 1997 року, та в Римські декларації 2002 року.

Зокрема, до дестабілізуючих дій та політики Росії в НАТО відносять:
– триваючу незаконну і нелегітимну анексію Криму, яку в Альянсі ніколи не визнавали і не визнають і яку закликають Росію припинити;
– порушення суверенних кордонів шляхом застосування сили;
– навмисну дестабілізацію на сході України;
– великомасштабні раптові навчання бойових підрозділів, що суперечать духу Віденського документа, а також провокаційні військові дії поблизу кордонів НАТО, в тому числі і в Балтійському і Чорноморському регіонах і регіоні Східного Середземномор’я;
– безвідповідальну і агресивну ядерну риторику, військову доктрину і реальні дії з боку РФ;
– неодноразові порушення повітряного простору НАТО.

Також в НАТО відмічають, що військове втручання Росії, значна її військова присутність і підтримка режиму в Сирії, а також використання своєї військової присутності в Чорному морі для проекції сили в Східному Середземномор’ї створили додаткові ризики і виклики для безпеки союзників та інших країн регіону.

В Альянсі також констатували, що, не зважаючи на неодноразові заклики з 2014 року для Росії з боку союзників і міжнародного співтовариства про зміну обраного нею курсу, на цей час політика РФ не змінилась. Тож в Альянсі вважають, що умов для розвитку відносин та повернення до «business as usual» з РФ на даний час не існує і говорять про те, що «характер відносин альянсу з Росією і прагнення до партнерства залежатиме від чіткого, конструктивних змін в діях Росії, що свідчить про відповідність з нормами міжнародного права і своїх міжнародних зобов’язань і обов’язків».

В частині виконання нормам міжнародного права і своїх міжнародних зобов’язань в НАТО також дали чітко зрозуміти РФ, що це означає. «Ми будемо твердими в нашій підтримці суверенітету України і територіальної цілісності в рамках її міжнародно визнаних кордонів і права України вирішувати своє власне майбутнє і курс зовнішньої політики, вільної від втручання ззовні, як це викладено в Заключному акті Гельсінкі», – зазначається в Комюніке.

В практичній площині це означає, що в НАТО чітко дають зрозуміти РФ, що ніколи не будуть узаконені її дії по зміні кордонів, зокрема анексії Криму та підтримці сепаратизму, як в Україні, так і інших країнах-сусідях. Також не може бути і мови про відмову від політики стримування і введених проти РФ обмежень та санкцій в зв’язку з її агресією проти нашої країни до повного відновлення територіальної цілісності України.

Поряд з впевненістю в НАТО в тому, що «незалежна, суверенна і стабільна Україна, що твердо віддана демократії та верховенству права, є ключем до євроатлантичної безпеки», а також ухваленням під час Варшавського Саміту Комплексного плану підтримки України вселяє оптимізм і надію на те, що в боротьбі за власну незалежність і право жити без оглядки на Москву, ми не поодинокі. А також на те, що Перемога і повернення в наш дім Миру і Процвітання – не за горами…

Валерій РЯБИХ, Defense Express

Share Button

Підсумки Саміту НАТО у Варшаві: оптимістичний скептицизм України

Share Button

У суботу, 9 липня 2016 року, завершився найвизначніший саміт в історії Альянсу. Союзники, держави цивілізованого світу, мали довести на словах та діями свою єдність і принциповість, перетворюючи НАТО на “останній оплот”, високоефективний мілітарний інструмент. Ключовою тезою саміту став перехід до відкритого стримування агресора, яким де-факто, але не в тексті максимально дипломатичної підсумкової декларації, визнана Росія. Україна натомість стає ближчою до Альянсу за духом, але не за статусом.

Найголовніше досягнення для України – всеохоплюючий пакет допомоги. Він настільки об’ємний, що визначена лише кількість напрямків співробітництва – близько 40. Що стосується грошей, то жодних конкретних цифр – лише стільки, скільки Україна зможе ефективно взяти і використати. З останнім завжди була проблема, адже українським корифеям бюрократії не зрозуміла допомога Заходу, яка хоча б частково не осяде в їхніх персональних кишенях. Зрештою, цю особливість двосторонніх стосунків вже вивчили і в Брюсселі, тож допомога цілковито переводиться у площину конкретних проектів, зі встановленими бюджетами, дедлайнами та результатами. Дуже тверезе рішення.

Інший важливий меседж стосується визначення нового статусу України у стосунках з Альянсом. Україна зараз настільки ж далека від членства в НАТО (передусім завдяки агресії Росії), наскільки їй це членство сьогодні не потрібне. Саме тому логічним виглядає бажання Києва потенційно приєднатися до Програми розширених можливостей – це щось на кшталт визначення США пріоритетних партнерів поза союзними відносинами. Вказана програма була затверджена на попередньому саміті в 2014 році, за нею працюють п’ять країн – Австралія, Фінляндія, Швеція, Йорданія та Грузія. Слід визнати – це клуб не найостанніших країн світу. Проте залишаються справедливі сумніви з приводу ефективності роботи Альянсу із зазначеними акторами “в пакеті”, комплексно. Причина цього – надто різні інтереси та регіональна локалізація цих держав.

Серед відносно незрозумілих (гарні за задумом, порожні за наповненням) рішень, декларованих українською стороною як виняткове досягнення, – “запуск програми з деокупації Криму”. До складу української делегації були включені Мустафа Джемілєв та Рефат Чубаров, тож анексія Криму була одним із чутливих та емоційних питань в кулуарах Варшави (іншим емоційним кроком було запрошення до складу офіційної делегації Надії Савченко). Проте незрозуміло, ані що це за програма, ані як вона буде реалізована. Хоча дуже природним виглядає позиціонування проблеми – фінальна декларація однозначно засуджує анексію. Іншим неоднозначним кроком виглядає утворення комісії з питань євроатлантичної інтеграції, яка має координувати питання, пов’язані зі співробітництвом з НАТО (зокрема в межах виконання річних національних програм). За задумом, цей орган має бути своєрідним стимулом (особливо щодо роботи трастових фондів НАТО в Україні) та наглядачем за тим, куди, як та з якою швидкістю рухається Україна у співпраці з Альянсом. Причому назва свідчить, що мета повноправного членства в НАТО зберігається. Проте існують істотні побоювання щодо практичної реалізації задумки. Ще один бюрократичний орган може просто, за звичкою, потонути в паперах – як це сталося з подібними профільними органами часів президенства Ющенко, коли паперові звіти повністю замінювали собою реальні справи. Хоча дуже хочеться вірити, що віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка є відповідальною за роботу комісії, не наступить на граблі попередників, зважаючи на свій багатий та різносторонній досвід.

Загалом тональність саміту для України була обнадійливою. Хоча є окремі речі, на які важливо звернути увагу. По-перше, найрадикальнішими прибічниками України показали себе поляки – передусім міністри оборони та закордонних справ цієї країни. Їх риторика була спрямована на “відкривання очей” інших, зокрема через історичні порівняння та паралелі. Здається, Польща цілком усвідомлює масштаби та терміновість загрози з боку Росії, закликаючи працювати над зміцненням безпеки не лише на Балтиці (де Альянс вже зробив реальні кроки, розмістивши батальйонні групи та бригаду постійної дислокації), але й у чорноморсько-каспійському регіоні, де багато вразливих місць. Саміт НАТО в столиці Польщі проходив під більш ніж зрозумілим слоганом – Щит НАТО у Варшаві. Навіть завжди стриманий Анджей Дуда, президент Польщі, у вступній промові згадував Томаса Гоббса, стимулюючи інші країни Альянсу фразами на кшталт “безпека – це не товар”, “ізоляція веде до конфлікту”. По-друге, багато країн, на жаль, не поділяють подібну риторику польської сторони. Це засвідчила фінальна декларація саміту, де забагато (як на нинішній важкий передвоєнний час) дипломатичних зворотів та намагання не образити того, кого не треба. Це зумовлює потенційну загрозу єдності, зокрема на тлі вагомих політичних подій в країнах НАТО. Як справедливо зауважив у своєму виступі британський експерт Джеймс Шерр, позиція Заходу може бути зруйнована в 2017 році, “якщо Марін Ле Пен або Ніколя Саркозі очолить президентську адміністрацію у Франції, соціал-демократи виграють вибори в Німеччині, не кажучи вже про наслідки ймовірної перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа”. По-третє, Росія й надалі залишається пріоритетом для НАТО, з якою все одно будуть шукати діалог та компроміс. Загалом поєднання діалогу та стримування у відношенні до Москви виглядає досить кумедним. У вступній промові генеральний секретар Єнс Столтенберг зауважив, що Росія є найбільшим сусідом Альянсу та інтегрованою частиною міжнародної безпеки (!). Аби не дратувати “ведмедя”, питання України вмістилося в одне речення Столтенберга, яке цілком може бути трактовано й на користь Кремля: “Україна, Грузія та Молдова зіштовхуються з тиском ззовні”. Все, крапка! І взагалі, найбільш проблемний регіон Європи згаданий після Тунісу та Лівії (яким генеральний секретар приділив набагато більше уваги). На пряме запитання, чи буде переглянуто рішення Бухарестського саміту (Грузія та Україна в майбутньому стануть членами НАТО), Столтенберг не відповів. Підсумкова декларація не містить згадки про Україну в контексті членства, тоді як Грузія, як країна-аплікант, знову отримала подібні запевнення. Столтенберг акцентував увагу на особливому шляху України, що базується на реформах. Він зауважив, що Україна “сама фокусується на реформах”, Альянс натомість їй в цьому допомагає. І чомусь знову в слові “сама” автору примарюється Росія. Як і в формулюванні назви проросійських терористів на Донбасі, яких декларація називає “Russia-backed militants”. Здається, Альянс ще лише вчиться бути прагматичним та реалістичним, замість дипломатичним та ліберальним. Москва не вибачає подібну слабкість.

Наступний Саміт відбудеться не як зазвичай, через два роки, а вже за рік, у новій штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. У своїй промові на саміті видатний американський дипломат Мадлен Олбрайт зауважила, що Brexit був наслідком прорахунку правлячих британських політиків (маючи на увазі Девіда Кемерона) та Європи в цілому. І вірогідність інших прорахунків значно зростає, поки європейські дипломати керуються іншими фразами пані Олбрайт (за всієї поваги до авторитету і досвіду пані державного секретаря). “Росія є країною, яку зрадили власні лідери. Ми маємо готуватись до співпраці з Росією, якщо вона зміниться, але передусім вона має заплатити велику ціну (за власні справи)”. Не можна заманювати ведмедя гвинтівкою, змащеною медом. Якщо тільки не планувати раптово вистрілити з цієї гвинтівки. Ведмежата вже підростають, зима наближається…

Валерій Кравченко

Share Button

Генрик Літвін: Україна є складовою та учасником загального процесу з безпеки в Європі

Share Button

Вчора 06 липня 2016 р. в Посольстві Республіки Польща в Україні відбувся брифінг Посла Республіки Польща в Україні Генрика Літвіна на тему: «Саміт НАТО у Варшаві 8-9 липня 2016 р.».

Під час брифінгу Посол довів до преси позиції Республіки Польща з основних питань міжнародної політики напередодні Саміу НАТО та очікування польського керівництва від цієї події. Також Генрик Літвін докладно відповів на запитання журналістів, що здебільшого стосувались питань підтримки Польщею України та результатів саміту для нашої країни. Крім того, після брифінгу було розповсюджено офіційний прес-реліз в якому Посольство Республіки Польща в Україні представило офіційну позицію польського керівництва з основних питань, що будуть розглядатись на Саміті.

В Польщі за результатами Саміту очікують збільшення рівня безпеки, як для Польщі, так і для всього регіону. «Як країна-господар ми маємо власні очікування і вони дуже тісно пов’язані з ситуацією в Україні», – зазначив Посол Республіки Польща в Україні.

В ході промови та відповідей Посол Республіки Польща наголосив на тому, що в Польщі та в НАТО в цілому розуміють рівень загроз, що пов’язані з триваючою агресією РФ проти України, розуміють важливість України в питанні стримування просування РФ на Схід та мають намір і надалі надавати Україні усіляку підтримку. Також польська сторона впевнена в тому, що «на Саміті буде послано потужний політичний сигнал про підтримку для України. Відбудеться засідання Комісії НАТО-Україна на рівні глав держав і урядів. Рішення з Варшави будуть важливим кроком на шляху подальшого зміцнення за допомогою НАТО оборонного потенціалу України».

В Польщі за результатами Саміту очікують збільшення рівня безпеки, як для Польщі, так і для всього регіону. «Як країна-господар ми маємо власні очікування і вони дуже тісно пов’язані з ситуацією в Україні. І ці очікування, це, перш за все, з нашої точки зору – збільшення безпеки Польщі, але і цілого регіону Центральної і Східної Європи через якісну присутність нових сил НАТО на цій території», – зазначив Посол Республіки Польща в Україні.

Сподіваються в Польщі за результатами Саміту і на зміцнення єдності в Європі, що особливо актуальним стало після проведення референдуму у Великій Британії про вихід зі складу ЄС. Зокрема, посиленню єдності європейських країн має слугувати прийняття нових спільних рішень з питань безпеки та оборони в рамках НАТО, що обумовленні збільшенням рівня загроз для безпеки регіону.

Крім того, в Польщі очікують на підвищення рівня стабільності в регіоні та світі через формування нових підходів до взаємодії Альянсу з країнами-партнерами, до числа яких відноситься і наша країна.

«Стабільність поза межами НАТО повинна бути збільшена за рахунок інтенсифікації співробітництва з партнерами», – наголосив Посол РП в Україні.

За словами Посла РП, Україні серед країн партнерів надається чільна роль через те, що в НАТО розуміють місце та роль України в загальноєвропейській системі безпеки.

«Стабільність поза межами НАТО повинна бути збільшена за рахунок інтенсифікації співробітництва з партнерами», – наголосив Посол РП в Україні.

«Очевидно, що Україна є складовою та учасником загального процесу з безпеки в Європі. Напевно, говорити про конкретні параметри відносин, які країни НАТО хотіли б мати з Україною, можна буде вже після саміту. Але очевидно, що Україна є одним із партнерів, з яким НАТО хотіло б досягти взаємосумісності, та очікує побудови такої системи безпеки, військової дисципліни та процедур, які були б сумісними з тими, що існують в НАТО», – сказав Г.Літвін, відповідаючи на запитання кореспондента Укрінформу.

Посол також особливо підкреслив, що Польща «окремо зацікавлена» у зміцненні співпраці НАТО з Україною.

«І тут спеціальна зацікавленість Польщі є в зміцненні співпраці НАТО з Україною … Напевно, будуть відповідні домовленості. Україна є однією з країн, щодо яких в планах є досягнення інтероперабільності (взаємосумісності, – прим. DE) – я маю на увазі досить близьке співробітництво. Польща є шанувальником такої концепції співпраці з Україною», – зазначив Г.Літвін.

Мова може іти про повну підтримку Польщею та НАТО Україну на шляху євроатлантичної інтеграції з тим, щоб підійти до повної взаємосумісності на політичному, воєнному та законодавчому рівнях, коли б вступ нашої країни до лав Альянсу міг би стати лише формальністю. Тут слід відзначити, що за таких підходів в НАТО, велику роль мають відігравати реальні дії української сторони по наближенню до стандартів Альянсу – від адаптації наших збройних сил, які вже пройшли велику відстань на цьому шляху, переведенню оборонної промисловості у відповідність до стандартів НАТО і до повної адаптації законодавчої бази.

Посол особливо підкреслив, що Польща «окремо зацікавлена» у зміцненні співпраці НАТО з Україною.

Говорячи про можливість подальшого розширення НАТО, дипломат відзначив, що в цьому питанні НАТО має прийняти та зафіксувати в окремому документі власний суверенітет в питанні ухвалення рішень стосовно прийняття до Альянсу нових членів.

flagi_ua_ue

«Ми переконані, що цей принцип буде підтверджений. Ми не переконані, в якому документі, але лідери НАТО наголошуватимуть на такому принципі відкритих дверей та на суверенному праві Альянсу приймати такі рішення. Тобто, політика розширення – це суверенне рішення НАТО, на яке не може здійснюватися жоден вирішальний вплив з поза меж Альянсу”, – наголосив Літвін.

Дипломат також зауважив, що з польської точки зору важливо підкреслити, що політика відкритих дверей, як один з принципів політики НАТО, буде підтверджена.

При цьому Посол зауважив, що Альянс має намір розвивати взаємини з партнерами на підставі різних міжнародних договорів та платформ з метою розширення зони стабільності та безпеки за межами НАТО.

Раніше політика відкритих дверей НАТО неодноразово піддавалось критиці з боку РФ, яка усіляко намагалась перешкодити розширенню Альянсу на схід.

В цілому слід відзначити, що позиція польської сторони, як країни-господаря цьогорічного саміту НАТО, яка водночас є країною-стратегічним партнером України, що вже тривалий час лобіює українські національні інтереси в Альянсі та ЄС, надають впевненість у тому, що рішення Варшавського Саміту відкриють нову сторінку відносин України та Альянсу. Також є сподівання на те, що результати саміту нададуть підстави для реалізації сподівань народу України на гідне життя, а народам Європи – на спокій та сталий розвиток, незалежно від того, що про це думають в Москві…

Валерій РЯБИХ, Defense Express

Share Button

Світлодарська дуга – гаряча лінія фронту

Share Button

За останні дні ситуація на лінії розмежування на Донбасі серйозно загострилась. За даними Генерального штабу ЗСУ, найбільше порушень режиму припинення вогню фіксують на Донецькому напрямку, хоча системних обстрілів, зокрема і з важкої артилерії, зазнають українські військові й на Маріупольському та Луганському напрямках. При цьому Маріупольським напрямком вважається, наприклад, Мар’їнка, розташована всього за 3 км на захід від Трудовських – Петровського району Донецька. Фактично найчастіше – щодня – стріляють в околицях Донецька. Проте щільна забудова та особливості ландшафту не дозволяють жодній стороні конфлікту досягти тактичної переваги, щоб піти на оперативний прорив редутів супротивника і закріпитись на нових позиціях (хоча, звичайно, обидві сторони декларативно «поважають» Мінські домовленості). Необхідний оперативний простір та сприятливий ландшафт є в степах на південь від Донецька – аж до узбережжя Азовського моря. Проте околиці Маріуполя – один із найбільш укріплених районів українських військових на всьому фронті. Ще один напрямок, де є сприятливі умови для ведення бойових дій, – так звана Світлодарська дуга, розташована на адміністративному кордоні Донецької та Луганської областей, а також території, що до неї примикають (з правого флангу – передмістя Горлівки, з лівого – передмістя Попасної).

Світлодарськ – невеличке містечко Бахмутського (Артемівського) району Донецької області з населенням близько 6 тисяч жителів (в мирні часи – вдвічі більше), що розташоване на березі Світлодарського водосховища. Місто дуже молоде – засноване в 1970 році у зв’язку з будівництвом Вуглегірської ТЕС. Відповідно більш ніж півміста працює на тепловій електростанції. Сама ж електростанція – одна з найпотужніших та найбільш сучасних на Донбасі (друга за продуктивністю в регіоні – Старобешівська ТЕС – виробляє вдвічі менше енергії), належить державній енергогенеруючій кампанії «Центренерго». Вона забезпечує енергією найбільш промислово розвинуті північно-східні райони Донбасу, зокрема Лисичансько-Сєвєродонецьку агломерацію, Алчевський та Єнакіївський металургійні заводи, хімічні підприємства Горлівки. Цікаво, що керівництво «Центренерго» неодноразово «ловили» на купівлі російського вугілля та вугілля з окупованих територій (передусім із шахт Стаханова та Антрацита – окупованих міст Луганської області). Незрозумілою залишається схема постачання державним підприємством електроенергії на окуповані території, зокрема в Алчевськ та Горлівку. За схожих умов найбільша приватна енергетична компанія України – ДТЕК Ахметова – визнала, що «постачає світло на неконтрольовані території рівно так само, як це роблять й інші наші партнери». При цьому припинення електропостачання на непідконтрольну українській владі частину Донбасу призведе до екологічної катастрофи, адже завдяки цій електроенергії працюють водоочисні споруди, водопроводи, газові господарства, вся комунальна сфера, школи та інші життєво важливі об’єкти інфраструктури. Ймовірно, за такою ж схемою працює й «Центренерго». В будь-якому разі Вуглегірська ТЕС є ласим шматком, стратегічним об’єктом, захоплення якого проросійськими терористами завдасть колосальних збитків державі.

Цікавим аспектом нинішніх баталій є відносна легітимність українського наступу на позиції сепаратистів, адже за Мінськими домовленостями від лютого 2015 року Дебальцеве належить Україні, а відхід українських військових з «дебальцевського котла» стався вже після підписання Мінська-2. Проте цей факт категорично оскаржують росіяни та представники самопроголошених «республік». Світлодарська дуга – ключ до стратегічних шляхів на Бахмут, Слов’янськ та Лисичанськ, тут проходить міждержавна автомобільна траса Харків–Ростов-на-Дону. Українські військові на дузі перебувають у своєрідному «напівкотлі». Таким чином Світлодарська дуга має важливе стратегічне значення – і в плані відбиття можливої атаки бойовиків, і в контексті створення «котла» для частин ЗСУ на цьому напрямку (про що не раз заявляли представники «ДНР»).

Що ж насправді сталося вранці 29 червня?

Дані українського штабу АТО та сепаратистів діаметрально протилежні. Бойовики стоять на тому, що українські військові пішли в наступ на позиції сепаратистів під Логвиново та Лозовою. Натомість у ЗСУ притримуються іншої версії – про наступ проросійських терористів на цій самій ділянці фронту (у напрямку Луганського). За багатьма свідченнями з нейтральних джерел, більш вірогідною все ж виглядає версія про наступ українців. Фактично відбулася розвідка боєм, де основну роль виконували військові формування «Правого сектору», що офіційно не підпорядковується штабу Збройних сил (інакше складно пояснити загибель відомого оперного співака Василя Сліпака і поранення ще двох його побратимів). Проте в наступі взяли участь і дві ротні групи 54-ї окремої механізованої бригади та ротна група 59-ї бригади, які атакували позиції супротивника в «сірій зоні» відразу на трьох напрямках. Надвечір відбувся контрнаступ проросійських бойовиків за підтримки артилерії та броньованої групи, які змусили українських військових організовано відійти на свої позиції. Внаслідок цієї штурмової розвідки втрат зазнали обидві сторони – поранено до 20 осіб з обох боків, є й убиті…

Загалом, на тлі посилення активності на Маріупольському напрямку (зокрема в районі Докучаєвська), можна з деякою натяжкою говорити про відновлення повномасштабних бойових дій в зоні АТО. Після тривалого «тихого протистояння» на виконання Мінських домовленостей градус напруги на лінії фронту продовжує зростати. Відтак Світлодарська дуга ще стане новою «гарячою точкою» на мапі війни на Донбасі. Проте відкритих бойових дій, імовірно, варто очікувати ближче до серпня-вересня 2016 року, що пов’язано із зовнішньополітичними обставинами, а також із наближенням парламентських виборів в Російській Федерації.

Валерій Кравченко

Share Button

Адепти сепаратизму серед переселенців: чи існує проблема?

Share Button

Багато українців продовжує відчувати внутрішній неспокій від життя поруч з переселенцями. Хоча, об’єктивно, за два роки війни багато чого змінилось. Українське суспільство послідовно пройшло через різні етапи ставлення до людей, що залишили своє життя на Донбасі та в Криму втікаючи від війни. Від емоційного бажання допомогти, через недовіру та відторгнення, базоване на стереотипах до «донецьких» часів Януковича, до байдужості сьогодення. Хоча в цьому питанні не можна робити узагальнень, оскільки в різних куточках України існує різне ставлення до переселенців, проте всі негативні сторони об’єднує питання недовіри до переселенців як адептів проросійських поглядів та потенційних терористів-рознозчиків «сепаратистської зарази». А чи існує взагалі проблема?

За даними соцопитування, яке проводилося в лютому-березні 2016 року Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Агентства ООН у справах біженців, переважна більшість українців сприймають переселенців з Криму і Донбасу як громадян, що мають рівні права з усіма, які стали заручниками ситуації і потребують підтримки. Такої думки дотримуються 89% опитаних по Україні і 96% опитаних в місцях найбільшої концентрації переселенців.

При цьому позитивно ставляться до біженців 43% і 58% опитаних (по Україні та в місцях найбільшої концентрації), нейтрально – 47% і 34%. Українці не вважають переселенців винними в ситуації, в якій вони опинилися (77% і 85%), проте впевнені, що цивільні обов’язки, включаючи військову службу, переселенці повинні виконувати разом з усіма (80% і 75%). 83% українців не змінили свого ставлення до переселенців за два роки з початку конфлікту. Основним джерелом інформації про переселенців респонденти назвали ЗМІ (65% і 63%).

За даними опитування, найгірше до переселенців відносяться в Києві і Західній Україні. 39% киян зазначили погіршення криміногенної обстановки, 21% – збільшення соціальної напруженості. Жителі Західної України (в першу чергу, люди, які живуть за межами обласних центрів) зробили акцент на проросійських політичних поглядах, небажанні біженців працювати нарівні з усіма, агресивному ставленні до місцевих. При цьому 50% опитаних в регіоні відповіли, що не спілкувалися з переселенцями і не знають про їх присутність в своєму населеному пункті.

Отримані результати повинні служити основою майбутніх програм та заходів, «спрямованих на підвищення толерантності та сприяння мирному співіснуванню у приймаючих громадах», зокрема в контексті функціонування Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України. На початку червня 2016 р. новостворене міністерство отримало своє положення, ухвалене постановою Кабінету міністрів. Визначені принципи та завдання роботи міністерства, тож ми можемо невдовзі очікувати на вироблення системи у роботі з переселенцями. Хоча, передусім, займатись треба з приймаючими українцями, долати стереотипи у ставленні до «чужинців».

Існує проблема підрахунку реальної кількості переселенців. По-перше, багато людей проходило реєстрацію кілька разів за різними адресами тимчасового перебування. Подібна плутанина була характерна в 2014-2015 рр., оскільки від початку довідки переселенців мали строк дії 6 місяців. Через деякий час цей ліміт відмінили, оскільки він спричиняв бюрократію та проблеми з виплатою соціальної допомоги. Проте багато людей реєструвалось двічі або тричі – в Сватово та Києву, Вінниці та Львові – при цьому не повідомляючи попереднє місце про зміну адреси реєстрації переселенця. Таким чином у базі даних можуть існувати дублювання. Орієнтуватись можна по тим категоріями людей, які отримують соціальні виплати – пенсії та допомогу переселенцям (відому як «442 гривні»). Проте багато ВПО не отримують цю допомогу, більше цінуючи свій час витрачений на бюрократичні процедури, аніж винагороду від держави щомісяця в 18 доларів. По-друге, переселенці відрізняються мобільністю, багато подорожуючи Україною, часто відвідуючи домівку в окупованих районах. Можна рахувати кількість переселенців по кількості перепусток, виданих СБУ ВПО для перетину лінії умовного кордону з сепаратистськими «республіками». Пунктів пропуску небагато, процедура догляду на них ретельна, тож контролювати процес підрахунку насправді можна. Проте багато переселенців не мають перепусток СБУ та взагалі не їздили додому (і не планують) останні два роки. По-третє, невідомо, скільки осіб з переселенців, особливо першої (квітень-травень 2014 р.) та другої (червень-серпень 2014 р.) хвилі, остаточно повернулось на окуповані території. Адже багато людей їхало аби просто «пересидіти війну» (у родичів, на курорті), тож коли фінансові заощадження закінчились, постала дилема – або вкорінюватись на новому місці, або їхати додому в умовний «Донецьк-Луганськ». Й більшість вибирала зовсім не перший варіант. Таким чином, загальноприйнята кількість в 1,7 млн. переселенців навряд чи відповідає реальній кількості ВПО, які проживають в Україні.

Проте ті що проживають, за останні два роки настільки викорінились та інтегрувались, купивши дома та квартири, організувавши бізнес або знайшовши постійну роботу, що вони не мають жодних планів повертатись на Донбас. Ця категорія переселенців вже сьогодні свідомо за безцінь позбувається майна на окупованих територіях, прийнявши для себе остаточне рішення залишитись. Як свідчить статистичний досвід інших конфліктів в світі, не більше 20% біженців зрештою повертаються додому, натомість 80% знаходять нову домівку та Батьківщину.

Передусім, найголовнішою проблемою, що стоїть на заваді повернення (окрім триваючого військового конфлікту) є примирення. За два роки сусіди, яки виїхали з окупації та ті, що залишились, зовсім не стали ментально ближчими, адже існували в протилежних медійних полях – українському та російсько-сепаратистькому. Обидва ці поля розпалювали ворожнечу, тож морально складно уявити комфортне існування цих сусідів у мирному повоєнному Донбасі (й перше, й друге фактично є утопією). Коли питання амністії на переговорах в Мінську є каменем розбрату, що потенційно «підірве» українське суспільство, годі й думати про позитивне примирення.

Нарешті ми підійшли до відповіді на питання сепаратизму в середовищі переселенців. Якщо ми керуємось описаною логікою, тоді ті, хто залишився в Україні вже не є носіями «руського миру». Вони такі само українці-патріоти, як, наприклад, «західняки», а часом й більші, оскільки знають ціну незалежності. Справжню картину могли б показати чергові вибори, якби переселенці отримали право голосувати. Є великі сумніви, що серед переселенців багато прихильників «Опозиційного блоку». Проте є одне «але», яке стосується тієї категорії ВПО, що не так далеко поїхала від дому – ті, що проживають в Краматорську, Слов’янську, Сєверодонецьку, Харкові. Вони значно частіше бувають вдома на окупованих територіях, проживають у середовищі, яке потенційно й без їх участі є проросійським (згадаємо, що першою «домівкою» сепаратистів був Слов’янськ). В цьому випадку проблема досить глибинна та комплексна, адже пов’язана з відсутності сталої стратегії українського розвитку неокупованих територій. Переселенці тут виступають не більше ніж допоміжним фактором, адже місцевих прихильників «руського миру» та сепаратистів в Краматорську, Слов’янську або Лимані більше ніж достатньо.

Таким чином, більшість переселенців вже гармонійно інтегрувалась в Україну. Проте все ще є українці, що сприймають їх «чужими», в тому числі через свої особисті комплекси, пов’язані з відторгненням всього «чужого», яке ототожнюється з «ворожим» («російським»), а також внаслідок психологічного впливу війни як такої.  Та категорія переселенців, що проживає недалеко від дому, потенційно може бути використана в якості адептів сепаратизму за умови ескалації суспільної напруженості в регіоні, хоча свідомо прибічниками таких поглядів вони не є. Скоріше тут мова йде про «стадний інстинкт» та відсутність альтернативи (української стратегії) – ті умови, що призвели до катастрофічних наслідків (утворення «ДНР/ЛНР») навесні 2014 р. Замість підозри українській владі варто було б залучати більше переселенців до державницької роботи з напрацювання стратегії розвитку, адже цім людям, що вже отримали важкий життєвий досвід, втрачати немає чого. Вони знають ціну байдужості та нехтування, яка позбавила їх домівки, й готові будувати своє майбутнє та майбутнє для своїх дітей у вільній та незалежній країні.

Валерий Кравченко

Share Button

Brexit як джекпот для Кремля

Share Button

Відносно несподіваний результат консультативного референдуму в Великобританії щодо виходу країни з ЄС ставить безліч запитань і викликів як перед самими британцями, що висловились «за», так і перед рештою об’єднаної Європи. Передусім треба розуміти, що ЄС перебуває на межі найглибшої інституційної кризи, спровокованої внутрішніми та зовнішніми факторами, і в перспективі може взагалі зникнути з мапи світової геополітики. Великобританія, натомість, уже ніколи не повернеться в імперське минуле, у що, вочевидь, вірили багато британських пенсіонерів, підтримуючи вихід з ЄС, зате перейде до етапу стагнації й завершення розпаду колоніальної імперії, концентруючись на підтриманні особливих відносин зі США та створенні нових регіональних союзів. Проте є одна країна в світі, яка точно виграла від Brexit. Заможні громадяни цієї держави мешкають переважно в Челсі та Кенсінгтоні – респектабельних районах Лондона. Потренувавшись «на кішках» у Нідерландах (провалений референдум за ратифікацію угоди «Україна-ЄС»), Москва зриває справжній джекпот у Великобританії.

Сучасна імперія Путіна здобула славу країни-агресора і руйнівника системи міжнародних відносин – передусім через анексію Криму та підтримку сепаратизму на Донбасі. За це країни цивілізованого світу обклали Москву важкими економічними та політичними санкціями. На тлі подій Brexit відбувається падіння фондових ринків, знецінення британської та європейської валюти. Компенсувати втрати економіки можна через відновлення торговельних відносин з Росією. І якщо британці, віриться, продовжать підтримувати санкції, незважаючи на економічний та фінансовий тиск, то європейці розділяться навпіл у цьому питанні. Найвірогідніше, що до кінця 2016 року санкції таки будуть послаблені, незважаючи на неефективність Мінського процесу чи анексію Криму. Більшість європейських країн, особливо південних, не налаштовані платити з власної кишені за кризу, тож вони радше покладуть на жертовний вівтар територіальну цілісність однієї далекої східноєвропейської держави, аніж дозволять собі менше їсти. Своєю чергою, зменшення санкційного тиску на Росію та відновлення торгівлі сприятимуть посиленню російської економіки, а відтак – більші кошти будуть спрямовані на військові потреби.

Основна мета зовнішньополітичних акцій Кремля – стратегічний хаос в Європі. На це була спрямована міграційна криза, опосередковано спровокована нищенням російською авіацією мирних сирійських міст (успішно триває й донині). Навіть фанатські розбірки на Євро-2016, що супроводжувались бойнею між підготовленими російськими хуліганами (дехто вважає, що серед них були навіть представники російських силових структур, спеціально інкорпоровані в це середовище) та британськими фанатами (один із яких, як відомо, загинув), були використані для залякування британців. На тлі внутрішніх прихильників Brexit, подібні зовнішні зусилля дали бажаний результат. Цікаво: якщо Англія та Уельс проголосували за вихід з ЄС, то Шотландія й Північна Ірландія однозначно голосували проти. Таким чином всередині Великобританії визрівають нові сепаратистські сценарії – передусім у Шотландії, яка в 2014 році вже голосувала за незалежність (тоді з мінімальною перевагою противники відокремлення перемогли прибічників). Але не можна забувати й про Північну Ірландію з її традиціями терористичного спротиву ІРА. Зазначені фактори створюють на Британських островах стійку зону нестабільності, передусім політичної.

Натомість Європа теж прямує до стратегічного хаосу. Рух євроскептиків, який поступово набирав популярності в ЄС за останні п’ять років, отримав гарну вітрину. Brexit уможливить проведення подібних референдумів у найбільш євроскептичних країнах, на кшталт Нідерландів, Греції, Швеції, Данії. Ймовірно, не омине він і країни Центральної та Східної Європи, зокрема Угорщину та Польщу, де при владі перебувають праві консерватори. Крім референдумів, що ставлять під загрозу саме існування ЄС, наслідки Brexit сприятимуть посиленню реакційних сил, зростанню популярності популістських національних партій правого та лівого спрямування.

На цьому тлі перемога на виборах у США республіканця Дональда Трампа восени – чергова червона лінія для Кремля. Важливо відірвати США від Європи, загнати американців у рамки ізоляціоністської політики з метою «перезавантажити» стратегічні відносини Росія-США на умовах Москви (бажано взагалі зібрати нову «Ялту»), щоб розподілити сфери впливу та домогтися невтручання США в європейські справи.

Стратегічний хаос і невизначеність стануть викликом і для НАТО напередодні найвизначнішого за всю історію Альянсу саміту цієї організації у Варшаві. Якщо рішення саміту будуть дипломатичними і половинчастими, а консенсус щодо питань, наприклад, збільшення військової присутності в Східній Європі чи пакетної допомоги Україні не буде знайдений, це зумовить важку політичну, інституційну та військову кризу Альянсу (замість адаптації).

Описаний апокаліптичний сценарій розв’яже руки Росії. За умов мілітаризації свідомості росіян вони легко підтримають черговий виток ескалації насилля на Сході України або й більше – від розмороження конфліктів на пострадянському просторі до військових провокацій на Півночі Європи. Російська мілітарщина активно готується до війни, й події в Європі відкривають вікно можливостей для подібних дій. Європу змушують замкнутися на своїх проблемах, а Великобританію, яка могла б виступити адвокатом України як держава-гарант за Будапештським меморандумом, ще чекають внутрішні потрясіння. Переміщення центру уваги зі Східної Європи на Захід, безумовно, задовольняє Москву.

Європа, схоже, остаточно догралася в ліберальну демократію. Плебісцит у Великобританії наочно демонструє те непривабливе становище, куди загнала себе Європа. Очевидно, що санацію ЄС можна здійснити лише авторитарними діями, проте сама природа європейського лібералізму відкидає можливість такого сценарію. Тож варто очікувати спроб укотре «склеїти» ЄС за рахунок актуалізації субрегіональної інтеграції. За цих умов новий імпульс може отримати проект Балто-Чорноморського Союзу, або масштабнішого Міжмор’я, який лобіюватиме передусім Варшава. До подібних ініціатив політико-економічного співробітництва можуть приєднатися й країни з-поза меж ЄС – Україна, Грузія, Молдова. Таким чином вони зможуть замістити європейську інтеграцію в системі власних цінностей та зовнішньополітичних орієнтирів, якщо ЄС все ж програє битву за своє існування. З результатами Brexit ця битва вже почалась.

Валерий Кравченко

Share Button

Навчання «Анаконда-2016» завершено, навчальну мету — досягнуто

Share Button

Сьогодні, 17 червня, на полігоні Нова Демба, що у Польщі, відбулася церемонія завершення навчання «Анаконда-2016». До навчань, що проходили на території цього навчального центру залучалися підрозділи Литовсько-Польсько-Української бригади, механізованої бригади ЗС Угорщини, аеромобільний взвод окремої десантно-штурмової бригади ЗС України та механізований і танковий батальйони ЗС Республіки Польща.

Під час заходу начальник штабу ЛИТПОЛУКРБРИГ підполковник Елігіус Сенуліс доповів командиру бригади бригадному генералові Адаму Йоксу про готовність учасників до церемонії закриття. Звертаючись до присутніх, комбриг привітав військовослужбовців та цивільних працівників з успішним завершенням найбільшого навчання ЗС Республіка Польща «Анаконда-2016».

— Два тижні тому, під час відкриття маневрів я озвучив ті навчальні завдання, які нам потрібно було виконати. Сьогодні я з гордістю оголошую, що ми досягнули мети військових навчань «Анаконда-2016». Ми працювали, навчалися і проживали разом, набули бажаної злагодженості дій і взаємосумісності під час майбутніх операцій, — зазначив під час виступу бригадний генерал Адам Йокс.

Командир ЛИТПОЛУКРБРИГ також нагадав, що завдяки цьому навчанню офіцери штабу та командири усіх рівнів підвищили свій професіоналізм, польову виучку та взаєморозуміння під час виконання завдань.

— Ми навчаємося не для того, аби пропагувати війну, а щоб бути здатними зберегти мир. Цього ми зможемо досягнути, якщо будемо діяти спільно. Під час участі в навчаннях «Анаконда-2016» ми довели, що є побратимами по зброї. Напрацьований взаємний досвід ми проаналізуємо та впроваджуватимемо в систему підготовки підрозділів, — прокоментував заступник командира ЛИТПОЛУКРБРИГ полковник Володимир Юданов.

Варто зазначити, що тільки на полігоні Нова Демба навчалося майже 1200 військовослужбовців та цивільних працівників із п’яти країн світу.

NowaDęba

Зокрема, Литовсько-Польсько-Українська бригада, підрозділи ЗС США, механізований і танковий батальйони ЗС Республіки Польща, український аеромобільний взвод, рота територіальної оборони. Навчальні завдання успішно виконала і механізована бригада ЗС Угорщини.

Під час завершення офіційної церемонії, дотримуючись військових традицій, командир багатонаціональної бригади вручив сертифікати та нагородив учасників військових міжнародних маневрів подарунками.

Олександр Гайн, офіцер зв’язків з громадськістю ЛИТПОЛУКРБРИГ

Share Button