Верховна Рада України на своєму закритому пленарному засіданні 16 вересня прийняла закон, що перетворює зайняті російськими військами та бойовиками-сепаратистами райони Луганської та Донецької областей на типову для країн колишнього СРСР зону «замороженого конфлікту».
Прийняття Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=5081&skl=8 ) (разом із окремим законом про амністію) було передбачене так званим «Мінським протоколом» від 5 вересня, підписаним учасниками Тристоронньої контактної групи (ОБСЄ-Україна-Росія) та представниками сепаратистських організацій – ДНР та ЛНР. Зміст закону не повинен залишати ілюзій: порушена територіальна цілісність України та її суверенітет над «окремими районами Донецької та Луганської областей», і їх відновлення неможливе на вигідних для України умовах.
Згідно з логікою попередніх заморожених конфліктів, у яких за спиною сепаратистів стояла Москва, і країна-жертва, і Росія до певного моменту вдають, що відновлення територіальної цілісності країни-жертви цілком можливе і формально не полишають спроб врегулювати конфлікти шляхом переговорів. Якщо Росія пропонує плани врегулювання заморожених конфліктів, виходячи з необхідності досягнення власних зовнішньополітичних інтересів, то влада країни-жертви висуває плани реінтеграції втрачених територій, виходячи, здебільшого, з внутрішньополітичних міркувань, побоюючись звинувачень у зраді національних інтересів з боку політичних конкурентів. Місцевих сепаратистів Росія трактує як інструмент власної зовнішньої політики, натомість, вони чинять опір будь-яким спробам реінтеграції до країни-жертви, навіть якщо на такій реінтеграції наполягає Росія. Втім, така гра, як показала війна у Грузії у 2008 році, може тривати лише до певного моменту, і Росія може перестати вдавати, що відновлення територіальної цілісності жертви є досі можливим, даруючи, врешті-решт, своє визнання сепаратистам.
Тому закон про статус «окремих районів Донецької та Луганської областей», загалом, вписується у логіку поведінки жертв попередніх заморожених конфліктів, які в момент «заморожування» йдуть на значні поступки Росії. Якщо інші жертви погоджувалися на розміщення у зоні конфлікту, на власній території, російських військ у ролі «миротворців», то Україні цієї вимоги не висували, але поступки, на які вона пішла, і так є значними. За нав’язаними Україні правилами гри, тепер вона повинна грати роль жертви, вдаючи, що сподівається на реінтеграцію захоплених територій. Звідси й випливають формулювання про «особливий порядок місцевого самоврядування». Натомість, закон дає змогу підтримуваним Росією сепаратистам робити усе, що вони захочуть на території, яку вони контролюють. Зокрема, через сформовані на позачергових виборах, призначених на 7 грудня, місцеві ради сепаратисти зможуть призначати власних керівників органів прокуратури та судів (стаття 5), формувати «загони народної міліції» (стаття 9), розвивати транскордонне співробітництво з прилеглими областями та районами Росії (стаття 8).
На практиці усе це означатиме, що сепаратисти сформують власні правоохоронні органи та легалізують власні угрупування бойовиків у вигляді «загонів народної міліції», самостійно розв’язуватимуть різні питання транскордонного співробітництва з Росією. Очевидно, що економіка територій, контрольованих сепаратистами, розвиватиметься окремо від економіки України, а державний бюджет не отримуватиме ніяких надходжень з «окремих районів». У статті 7 закону йдеться про запровадження в «окремих районах» «відмінного від загального економічного режиму здійснення господарської та інвестиційної діяльності».
Крім того, згідно з логікою заморожених конфліктів, на територіях, контрольованими сепаратистами, формуються власні органи «державної» безпеки, власна служба охорони кордону, власна система освіти, власна система бюджетів, власна податкова система. Розриваються економічні зв’язки з країною-жертвою, включно зі вступом сепаратистських утворень у рублеву валютну зону або зі створенням власної валюти. Щодо власних органів «державної» безпеки немає сумніву, що вони будуть створені – у Донецьку їх вже формує Володимир Антюфєєв, міністр державної безпеки Придністровської Молдавської Республіки у 1992-2012 рр.. Очевидно, що для появи інших згаданих характеристик невизнаних самопроголошених держав в ДНР та ЛНР потрібен буде час.
На жаль, Україна не може зараз визнати цю частину Донбасу «окупованою територією», як пропонують деякі українські експерти, журналісти та громадські діячі (критики закону), оскільки перебуває у доволі складному економічному становищі, і слушно побоюється економічних санкцій з боку Москви. Крім того, відповіддю Росії на оголошення Україною частини Донбасу «окупованою територією» могло б стати захоплення Маріуполя, західної частини Донецької області або/та північної частини Луганської області.
***
У середовищі київських експертів з питань національної безпеки панує думка, що шанси на повне виконання закону про статус «окремих районів» Донбасу, прийнятого 16 вересня, як урядом України, так і сепаратистами – доволі низькі. Проблемою є відсутність в уряду контролю за його виконанням на територіях, які контролюють сепаратисти. У сприятливий момент, якщо такий настане, документ, прийнятий на догоду Росії, може бути визнаний неконституційним після подання у Конституційний Суд. За потреба, його також може визнати таким, що втратив чинність, Верховна Рада. З іншого боку, з огляду на тимчасовий термін дії (3 роки), він може автоматично втратити чинність.
Водночас, обидва закони від 16 вересня вже спричинили гостру внутрішньополітичну дискусію, підсилену виборчою кампанією. Дискусія навколо законів та умов перемир’я помітно затьмарює дискусію щодо доцільності відтермінування початку створення зони вільної торгівлі з ЄС, що теж є серйозною поступкою Росії. Експерти, що критично оцінюють діяльність президента Порошенка, закидають йому навіть, що ним він виторгував у Росії перемир’я, яке йому потрібне для перемоги на парламентських виборах. Ці закиди не є безпідставними, адже президент Порошенко переміг на позачергових президентських виборах 25 травня ц.р., справивши на виборців враження, що він зможе досягти миру на Донбасі протягом кількох тижнів. Якщо ж Мінський протокол від 5 вересня, закони, прийняті Радою 16 вересня, та меморандум, підписаний у Мінську в ніч з 19 на 20 вересня, призведуть до встановлення стабільного перемир’я, то це усуне загрозу позиціям «Блоку Петра Порошенка» на парламентських виборах 26 жовтня.
У разі встановлення стабільного перемир’я «БПП» зможе отримати перше місце на виборах у південних та східних областях (за прогнозованої там низької явки), обійшовши «Сильну Україну», яку очолює Сергій Тігіпко. (http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=391&page=1 ) Річ у тому, що більша частина населення цих регіонів, включно з визволеними районами Донбасу, хоче якомога швидшого встановлення перемир’я, і умови його встановлення для них не є важливими. Хоча й у соціальних мережах та традиційних медіа дуже добре чути голоси громадських активістів та журналістів з Донецької та Луганської областей, що протестують проти закону про амністію та статус «окремих районів» Донбасу, вони не представляють більшості тамтешнього населення.
Оскільки ядро виборців «БПП» розміщене у західних і центральних областях та Києві, то інші політичні сили, що критикуватимуть умови перемир’я, закріплені обома законами від 16 вересня, і теж претендують на голоси виборців цих регіонів, мають добрі шанси підвищити власний рейтинг за рахунок президентської партії, особливо якщо перемир’я не буде стабільним. Йдеться про «Громадянську позицію» (Анатолій Гриценко), «Батьківщину» (Юлія Тимошенко), «Самопоміч» (Андрій Садовий). «Народному фронту» (Арсеній Яценюк»), що став союзником «БПП», доведеться наполегливо пояснювати виборцям необхідність прийняття цих законів і переконувати їх у тому, що він не збирається їх ретельно виконувати. Зрештою, тим же займаються на Заході, у Києві та у Центрі представники «БПП». Успіх їхніх зусиль залежатиме від стабільності перемир’я.
До кола критиків умов перемир’я належать також Радикальна партія (Олег Ляшко) і «Свобода». Навряд чи можна вважати, що вони зможуть підвищити свій рейтинг за рахунок «БПП», але саме вони, разом з «Батьківщиною», є найбільш непримиренними у своїх оцінках. 16-19 вересня лідери цих політичних сил вже декілька разів заявили про відсутність в Порошенка та його команди поваги до пам’яті загиблих військових, «капітуляції» і фактичному визнанні Порошенком за сепаратистами права на управління захопленими територіями, що, на їхню думку, є «ганьбою». І «Свобода», і «Батьківщина» навіть порівнюють прийняття 16 вересня закону про особливий статус «окремих районів» Донбасу та закону про амністію з прийняттям Верховною Радою так званих «диктаторських законів» 16 січня ц.р., посилаючись на суттєве порушення процедури прийняття законів.
Окремою проблемою під час виборчої кампанії, особливо якщо встановиться стабільне перемир’я, стане питання фінансування відбудови з державного бюджету зайнятих сепаратистами «окремих районів» Донбасу. У статті 7 закону про статус «окремих районів» Донбасу така можливість передбачена як «державна підтримка соціально-економічного розвитку окремих районів», яку уряд здійснюватиме завдяки спеціально розробленим «державним цільовим програмам». Водночас стаття 6 передбачає укладення між урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, з одного боку, та органами місцевого самоврядуванням «окремих районів» «угода щодо економічного, соціального та культурного розвитку». Раніше угоди з подібними назвами означали згоду уряду фінансувати погоджені проекти на території окремих областей, з якими вони й були укладені. З огляду на це, опоненти та конкуренти «БПП», мабуть, окрім «Народного фронту» та «Сильної України», заявлятимуть виборцям, що завдяки цьому закону Україна буде змушена платити сепаратистам «данину» чи «контрибуцію», що гроші, які сепаратисти отримають від України, будуть розкрадені або використані на шкоду національним інтересам України. Представники «БПП» чи «Народного Фронту» тим часом будуть переконувати, що сепаратисти грошей з державного бюджету не отримають. З огляду на те, що до виборів залишилося трохи більше місяця, відповіді на питання, чи ці статті закону слід сприймати серйозно, до 26 жовтня, а, можливо, й до Нового року, ми не отримаємо.
***
За дискусією навколо законів, прийнятих 16 вересня, українське суспільство ризикує забути про інші короткострокові загрози, окрім формування невизнаної держави на Сході України, що невдовзі стане фактом – дефіцит газу взимку, який Росія може спричинити, скоротивши транзит до Словаччини; дефолт, який Росія може викликати, як кредитор України, що володіє специфічними облігаціями українського уряду, емітованими у грудні 2013 року (http://ipress.ua/articles/sanktsii_proty_borgu_mozhut_dopomogty_ukraini_i_zapovnyty_porozhnechu_u_mizhnarodniy_finansoviy_systemi_82836.html ); торговельна війна з Росією, якої Україна може не витримати. Суспільство може забути, що Росії потрібна вся Україна, а не лише частина Донбасу. Саме на це вказує концепція остаточного врегулювання конфлікту на Сході України, розроблений проросійськими політиками Нестором Шуфричем та Віктором Медведчуком (останній є особливо близьким до Володимира Путіна), у якій Донецька та Луганська області мають статус автономних «країв» у складі України (http://zn.ua/static/file/Concept_p.pdf). Виконання закону про статус «окремих районів», на їхню думку, мало б стати лише перехідним етапом до остаточного врегулювання конфлікту за запропонованою ними концепцією.
Dmytro Borysow
Portal polsko-ukraiński Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
KIJÓW. 25 września. UNN. Dowódca batalionu „Święta Maria” Dmitrij Linko napisał na stronie na Facebooku, że rozpoczął się ponownie ostrzał pozycji ukraińskich sił bezpieczeństwa w Mariupolu.
