15 серпня – річниця Варшавської битви, у якій більшовицька армія, що наступала на Варшаву, зазнала поразки.

Напередодні святкування Дня польського війська президент Польщі Анджей Дуда поклав квіти на цвинтарі вояків армії УНР, які брали участь у польсько-більшовицькій війні 1920 року, воюючи на стороні польського війська. Особливо українські вояки відзначилися в обороні Замостя. Також 14 серпня відбулася акція «Вогник братерства», в рамках якої по всій Польщі запалили свічки та поклаликвіти на могили українських вояків.

Основні урочистості, пов’язані зі святом, відбулися у Варшаві, де, зокрема, відбувся парад польського війська, під час якого представили військову техніку, яку використовують збройні сили Польщі.

Перед парадом промову виголосив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. «Лише поєднані зі своєю формою, будемо перемагати. 104 роки тому це усвідомлювали наші попередники. І ось знову читаємонаказ командувача польської армії того часу, генерала Тадеуша Розвадовського: Або знищимо більшовицьку дичину, або нас усіх, без винятку, чекаютьтяжкі нещастя і нове ярмо (…) сьогодні ми це розуміємо: ворогговорить іншими словами, але не змінює наративу, з яким нападає на інших –нині на Україну. Маємо бути готові до всіх можливих сценаріїв”, – сказав глава міноборони Польщі.

Головним завданням для польських збройних сил він назвав трансформацію армії до сучасних умов, зокрема, створення нових підрозділів, озброєних повітряними, наземними та морськими безпілотними літальними апаратами.

Виступив також прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. «Робимо все можливе, щоб польським чоловікам та жінкамбільше не доводилося розраховувати на диво (…) у польській стратегії оборони та перемоги не може бути більше розрахунку на диво.Маємо розраховувати на себе, на військові альянси та на зусилля,щоб збудувати сучасну армію, яку створюємо силами цілого народу. Будуємо одну з найбільших європейських армій, але замало витратити багато грошей: біля нас уже йдуть війни майбутнього (…) нашим завданням є підготувати нашу батьківщину та НАТО до цих воєн», – сказав Дональд Туск, вказавши, що інтелект та інновації мають вирішальне значення для перемоги над противником.

«Ми повинні зробити висновки з історії. Зібралися ми тут, щоб віддати шану польським воякам (…) і зробили простий висновок з війни в Україні, що мусимо настільки озброїтися, щоб напад на нас став малоймовірним (…) дякую за можливість продовжувати політику попередніх урядів, і за угоди, підписані останніми днями”, – сказав у промові президент Польщі Анджей Дуда.

«Цей парад також служить тому, щоб усе суспільство побачило результативитрат. Це наша гордість і все більша гарантія нашої безпеки», – додав президент Польщі.

«Протягом останніхтрьох роківтриває гібридна атака на наш кордон з білоруськоїсторони (…) насправді це була підготовка до агресії проти України (…) нам вдалося захистити кордон, хоча й не без втрат. Дякую за це служіння та відданість», – сказав Анджей Дуда.

За матеріалами: dziennik.pl, tvn24.pl,

За час російської агресії проти України Німеччина докорінно змінила східну політику – тепер підтримує вступ Києва в ЄС, дає зброю. Ще боїться давати частину наступального озброєння, щоб не спровокувати Москву на ядерну війну. Німеччина досі розділена по землях колишньої ФРН і НДР, де більше прихильників Путіна. Берлін вважає, що розмови про вступ в НАТО зараз надто теоретичні, бо треба згода 32 країн. Про це PolUkr.net розповів аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи, німецький політолог Андреас Умланд.

– На виборах до Європарламенту 30 червня ультраправа і проросійська «Альтернатива для Німеччини» (АдН) здобула друге місце після важковаговика в політиці ХДС-ХСС. Як 2,5 роки війни в Україні змінили внутрішнє життя в Німеччині?

– АдН – одна з найбільш проросійськи партій в ЄС. Але її ріст не пов’язаний з війною, але внутрішніми проблемами. Партія скористалася відчуттям кризи і невпевненості в німецькому суспільстві, посиленими під час війни. Головний фактор росту популярності – імміграція мігрантів з Африки і Азії, та соціально-економічні проблеми. Проте противники України голосують переважно за цю силу.

За три роки офіційна і неофіційна зовнішня політика Німеччини докорінно змінилася через війну. А ось АдН виступає за повернення до старої зовнішньої політики країни. Як не дивно, пропагує колишню політику правлячої нині Соціал-демократичної партії. Хоче це ліва партія, а АдН – праворадикали.

Докорінна зміна політики ФРН сталася в тому, що країна зараз експортує зброю. Зокрема, важке озброєння в зону конфлікту. Три роки тому це було табу.

Починаючи з ХІХ століття, радянських часів, і навіть протягом 30 років після розпаду СРСР східна політика Німеччини була російськоцентричною. Зараз усе змінилось – у Берліні акцентують тепер на підтримці країн, які розвиваються демократичним шляхом, і на збереженні міжнародного права.

Раніше на все в діях Москви, від подій в Придністров’ї, Абхазії і Південній Осетії й до Криму, закривали очі. З окупацією півострова почалися зміни. Але навіть тоді орієнтація на Росію зберігалася. Газопровід з РФ в Німеччину «Північний потік-2» означав, що Берлін хоче продовжувати таку лінію. Тепер з цим покінчено, що є великим поворотом.

– Чи поділене досі німецьке суспільство на землі колишньої НДР і ФРН, і чи в колишніх східних землях досі сильна ностальгія за Росією, що відбивається на ставленні до війни в Україні?

– Так, за майже 35 років після падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини, все ще залишається виразна відмінність між Східною та Західною частинами країни. Зараз вона стала навіть більш вираженою. Зокрема, через все більшу популярність АдН у східних землях.

Електоральна мапа результатів виборів до Європарламенту майже точно відтворює перемогу АдН на землях колишньої НДР, та ХДС-ХСС у колишній ФРН. У Берліні не точно, але теж можна прослідкувати поділ на західну та східну частину.

Для східної Німеччини проросійські симпатії – Стокгольмський синдром. Хоча ця частина країни значно більше постраждала від правління СРСР, проте люди там більше на стороні Путіна.

– Влада Німеччини за 2,5 роки пройшла довгий шлях від 5 тис. шоломів на початку вторгнення до другої після США країни за обсягом військової допомоги Україні на понад 10 млрд євро. Якою є стратегія Берліна щодо військової допомоги Києву?

– Щодо стратегії військової допомоги, то є її частина, яка дискутується, і та, що поза дискусіями.

Немає суперечок щодо оборонного озброєння. Як от ППО та ПРО – Patriot, IRIS-T, Gepard. Ніхто проти цього не виступає. Навіть праві та ліві радикали.

Інша справа – наступальне. Особливо гострі дискусії про далекобійні ракети Taurus, які просить Україна. Щодо цього, є певна шизофренія. Більшість німців підтримує постачання важкого озброєння, але не Taurus. Вважають, що це втягне країну у війну, яка може перетворитися на Третю світову і ядерну. Старий німецький страх. У цьому немає антиукраїнських чи проросійських настроїв, просто боязнь Путіна. Частково це результат російської ІПСО та надмірної німецької обережності.

– Як Берлін бачить реальне завершення війни, і гарантії безпеки для України?

– Немає однозначної думки. Офіційно – виступає за повне відновлення територіальної цілісності та збереження політичного суверенітету.

Неофіційно багато німецьких дипломатів і політиків хотіли б завершити  війну без великих територіальних втрат для України. Проте багато хто вважає, що звільнити всі окуповані території не вдасться, тому Києву доведеться з часом піти на поступки. Але саме зараз є розуміння, що для початку переговорів має бути українська воєнна перевага. Щоб Путін був змушений домовлятися.

Німецький мейнстрім розуміє, що зараз переговори без сенсу. Путін  до них не схильний. Але основна думка, що в певний момент розпочнуться, й тоді Києву теж доведеться йти на поступки.

– Але для сильної позиції Києву потрібно важке озброєння для наступу, чого Берлін не хоче давати?

– Не хочуть лише Taurus. Усе решта, про що просила Україна – дали. Питання радше в тому, скільки одиниць може передати Німеччина. Друга проблема, що не хочуть давати зброї, бо собі мало залишилось, і треба нову виготовити. Висувають аргумент, що зброю слід самим мати на випадок, якщо Росія нападе.

Шизофренічна думка, що нібито є дві Росії. Одна воює проти України, а інша загрожує Німеччині. Тому треба мати зброю на випадок її агресії. І тому не можемо все віддати Києву. Ця думка не лише німців, а й інших країн ЄС.

Також є інша думка. Данія віддала всю артилерію. У них шизофренії немає. Розуміють – Росія, яка воює в Україні, та сама країна, яка потенційно загрожує Данії. Якщо РФ програє, це дасть безпеку данцям. Так само думають Естонія, Фінляндія.

– Німеччина йде в фарватері США щодо військової допомоги. Якщо Дональд Трамп стане президентом США і припинить цю допомогу, якою може бути політика Берліна?

– Якщо Трамп стане президентом, Німеччина менше слідуватиме в фарватері США. Тоді розглядатиме по-новому можливості Заходу допомогти Україні.

Якщо США не допомагатимуть, співвідношення сил зміниться. Трамп дуже непопулярний у Німеччині. За такого сценарію, ніхто не скаже: «Давайте будемо його наслідувати». Радше будуть переоцінювати, що можемо, і що слід зробити, які в нас потреби і пріоритети. Якщо Америка піде з Європи, все дуже зміниться.

Є дві школи. Одна каже, що тоді нам потрібно самим стати настільки сильними, що зможемо врятувати Україну. Друга каже, якщо США не будуть підтримувати, Києву доведеться піти на великі поступки Росії, бо ми самі, європейці, не здужаємо потягнути українців.

– Німеччина поруч із США найбільші противники вступу України в НАТО, нібито сказав французький президент Еммануель Макрон. Які перспективи, що Берлін змінить позицію на більш прихильну до Києва, попри ризики від Росії?

– Це теоретичні дискусії. Якщо дивитися на недавню історію вступу Швеції в НАТО, то вона тривала два роки. Вступ України з повною ратифікацією всіма членами, а не просто обіцянками, зараз настільки гіпотетичний, що дискусія не актуальна.

Якщо зараз Німеччину та США звинувачують, що проти, то вони не проти. Просто не хочуть зараз піднімати питання, бо надто теоретичне. Треба, щоб вступ схвалили 32 країни. Зараз є десь 10, які б підтримали.

Мені здається, що Макрон, якщо справді таке казав, грав на емоціях. Німеччина та США найбільші потужні країни в НАТО, тож на них передусім найбільша відповідальність. Вони б в разі війни з Росією понесли головну частку відповідальності, витрат і ризиків. Але не думаю, що є принциповий поділ в Альянсі між симпатиками та противниками вступу України.

Сумніваюся, що якби було потенційне голосування в Північноатлантичній Раді про вступ, то Франція проголосувала б за, а потім парламент ратифікував би. Макрон переважно правильні речі говорить, але іноді створює штучний поділ.

– Німеччина прийняла найбільше з-поміж країн ЄС біженців із України. Зараз понад 1,65 млн. Вони добре адаптувались в німецькому суспільстві. Як ці люди вплинули на сприйняття німцями українців і України?

– Це великий фактор. Їх видно, вони організовують демонстрації, вуличні свята, українські фестивалі. Це сильно змінило уявлення про українців.

Раніше ніби розчинялися у спільній пострадянській діаспорі разом із казахами, росіянами, білорусами. Мало хто розбирався, хто з якої нації. Це різко змінилося. Українська діаспора зараз дуже помітна.

Українці мають здебільшого хорошу репутацію. Є дискусії, що для них зробили особливі правила для поселення, отримання соціальної допомоги, ніж для біженців з інших країн. Можуть просто увійти в німецьку соціальну систему без особливої процедури. Отримують те саме, що безробітні німці. Це створює  дискусії в суспільстві. Є підозра, що деяким краще залишитися безробітними і отримувати соціальну допомогу. Тож треба її скоротити, щоб йшли працювати. Це трішки псує репутацію, але, в принципі, німці переважно їх підтримують.

– Як за період війни змінилися німецько-українські відносини, чи відбувся перелом?

– Стався корінний перелом. Відносини стали дуже інтенсивними. Вони й до того були не такими поганими, але відбувалися крізь російську призму.

Коли Росія відпала, залишилося мало контактів з росіянами, радше з діаспорою, з дисидентами, які втекли, стався український квантовий стрибок – багато візитів, партнерських програм між містами чи громадами, багато ініціатив на локальному рівні, велике зростання українських студій, україністики в навчальних закладах Німеччини, відкриваються нові центри, курси української мови, багато публікацій про країну. Зовсім інший рівень. З кожним місяцем ці ініціативи стають інтенсивнішими.

– Чи бажає Німеччина бачити Україну в ЄС з умовою виконання реформ, викорінення корупції та встановлення верховенства права?

– Так, бажає. Крім почуття солідарності, співчуття, бажання справедливості, є теж національний інтерес. У Німеччині змінилося бачення Східної Європи. Більшість політиків, дипломатів, експертів зрозуміли, що не можна залишати такі країни як Україна і Молдова в «сірій зоні», їх потрібно інтегрувати заради самого ЄС, якщо цього хочуть. В якийсь момент це стосуватиметься і білорусів, якщо захочуть. Краще мати їх в Євросоюзі, ніж тримати у передпокої, і тим самим давати Росії можливість вести там гібридну чи справжню війну.

Відбувається переоцінка стратегічних інтересів Німеччини в тому, що потрібна стабілізація Східної Європи. Для цього потрібне розширення ЄС, а всі ці Угоди про асоціацію, східні партнерства, зони вільної торгівлі, їх недостатньо. Це були ранні інструменти, які замало стабілізували регіон. Потрібно повноцінне включення до Євросоюзу. Тільки це створить стабільність.

– ФРН уже будує чотири заводи з виготовлення зброї в Україні. Чи готовий німецький бізнес будувати в Україні заводи, якщо під тиском інтеграції в Євросоюз Україні в майбутньому вдасться здолати корупцію та інші перешкоди?

– Так, буде інтерес на фоні того, що Україна точно стане членом ЄС. Зараз німецькі компанії та інших країн, не лише Європи, бачать це майбутнє і хочуть якомога раніше укоренитися в країні.

Корупція – традиційна проблема. Те, що старі українські підприємства хочуть зберегти свої ринки, іноді монополії, знають як вести нечесний і непрозорий бізнес в Україні – давня проблема.

Друга проблема – страхування. Хоча її вже частково вирішують. Є хороші страхові схеми, які пропонують Німеччина, ЄС, США для таких компаній.

Є ще сприйняття України як небезпечного місця. Якщо люди бачать кадри, як ракети прилетіли по Києву, багато хто думає, що таким і є життя в столиці. Не розуміють, що це величезне місто, і якщо в одній частині прилетіла ракета, то це ще нічого не означає у масштабах міста. Підозрюю, у Києві ймовірність померти в ДТП вища, ніж від ракетного удару.

Але психологічно для західних людей більша проблема – ракета. Треба Україні бути більш творчою, щоб не тільки казати, що у нас війна, але теж є економіка, міське життя, робоча сила, можна жити і працювати. Не варто нагнітати зайвих негативних емоції, бо це для бізнесу проблема.

– Чи є в Німеччини плани та наскільки великі, якщо так, брати участь у відбудові України після війни?

– Так. Недавно була щорічна Конференція з відбудови України в Берліні, яка цьому присвячена. Найбільша такого роду подія. На ній було багато підприємців, великі плани озвучувалися.

Така допомога, яку Німеччина може дати Україні, більше у традиціях німецької зовнішньої політики. Це саме те, чим займаємося десятиліттями – зовнішні інвестиції, розвиток інфраструктури. Те, що вміємо робити найкраще, маємо досвід, інструменти та алгоритми дій.

Важливо комунікувати радше про відновлення країни вже зараз. Метафора про «план Маршалла» для України – хороша річ, але передбачає однозначне закінчення війни. Чекати цього можна довго. Військові дії можуть тривати і тривати. Можливо, не така гаряча війна як зараз, а бойові дії, які будуть роками. Тому зараз радше можна говорити не про плани після війни, а про можливості та потреби України сьогодні. Що зараз можна вирішити.

Наприклад, через енергетичні проблеми в Україні особливо гостро стоїть питання про перехід на альтернативні джерела енергії – на вітряну, сонячну децентралізовану енергетику. Ця зелена енергетика – добре для країни. Її складніше пошкодити росіянам, ці маленькі розосереджені джерела енергії.

А розмови про майбутнє відновлення можуть трохи відволікти або навіть бути проблематичними, якщо призводять до деморалізації зусиль вже зараз.

– Чи є зараз німецькі інвестиції в українську економіку, і наскільки це буде важливий напрямок для німецької економіки в наступні 10-20 років?

– Якщо чесно, не дуже розбираюся в економічних питаннях. Наразі не думаю, що це значуще питання для німецької економіки. Підозрюю, інвестиції наразі невеликі. Можуть в майбутньому стати важливим чинником, але зараз говорити зарано.

Фото зі сторінки Андреаса Умланда у Facebook

Росія використовує проблеми на кордоні Білорусі з Польщею та Литвою, щоб давити на Захід, аби погодився на російські умови миру, що дорівнюють капітуляції України. Диктатор Олександр Лукашенко хотів би передати владу одному зі своїх синів, але Путін планує втілити ідею союзної держави, в якій роль білоруського лідера буде не більша, ніж глави Чечні в РФ. Путін шантажує ЄС і Україну тактичною ядерною зброєю в Білорусі, якою в разі обвалу фронту міг би вдарити по західній Україні, щоб обрубати шляхи постачань зброї. Про це PolUkr.net розповів білоруський політолог, що живе у Варшаві, Павло Усов.

– «На білорусько-українському кордоні росте напруженість, бо Захід розв’язав гарячий конфлікт біля білоруської території, і пробує втягнути Білорусь у війну, а Мінськ робить усе, щоб зберегти мир на своїй землі, заявили у білоруській армії 29 липня. Для чого такі заяви?

– На початку російського вторгнення Лукашенко мав схожу риторику, коли з білоруської території відбулася російська атака на Київ. Заявляв, що з України готувався напад, і він вимушено діяв на випередження. Його слова потім стали мемом.

Нічого нового в тому, що лукашенківські генерали весь час говорять про, з їх точки зору, агресивні дії Заходу і України. Це елемент мілітаризації білоруського режиму. Тривають внутрішні репресії і терор проти громадян. Також таким чином мобілізують власних прихильників і силовиків, нагнітають внутрішню ситуацію, залякують суспільство, наче може проти нас розпочатися війна, і лише режим Лукашенка гарантує людям безпеку.

Вся воєнна пропаганда в Білорусії антизахідна і антиукраїнська. Це частина єдиної інформаційної політики, яку формує Росія. Лукашенко постійно демонструє агресивну риторику до Заходу і України, щоб показати лояльність Путіну.

Хоча час від часу бувають відступи, коли Лукашенко починає позитивно висловлюватись про Володимира Зеленського та західних лідерів, показуючи, що готовий на діалог і мирні відносини. Аде ресурсів повернутися до політики, яку проводив до 2020-го, не має, бо зовнішня політика країни відбувається під тиском Москви. Він реалізовує те, чого вимагає Путін щодо України та Заходу.

Якщо б цього тиску Москви не було, Лукашенко шукав би контактів з Заходом, щоб відновити баланс, порушений після 2020-го. Одним із прикладів такого пошуку контактів є те, що недавно з білоруських тюрем випустили чотирьох українських в’язнів, відбувся обмін між країнами. Зокрема, відпустили одного, кого підозрювали в диверсії на аеродромі Мачулищі, де 26 лютого 2023-го був пошкоджений російський розвідувальний літак А-50.

– Що означають останні зміни в білоруському уряді, зокрема зміна глави МЗС? Чи вплинуть вони на відносини Білорусі з Польщею і Україною?

– Саме в цьому контексті слід розглядати зміни в МЗС, бо попередній глава МЗС Сергій Алейник був непоказний і безініціативний. Новий міністр Максим Рижанков доволі амбіційний. Його можна вважати людиною нового покоління, йому 52 роки. Він успішно реалізовував міжнародні проєкти, організовував чемпіонат світу з хокею в Мінську.

Через призначення Алейника Лукашенко пробує повернутися до тієї моделі відносин із Заходом, яку успішно вибудовував глава МЗС Володимир Макей, який помер на посту в 2022-му. Він до 2020-го успішно «продавав» Заходу ідею стабільності в Білорусі на фоні російської агресії в Україні. Захід «купував» цей міф.

До 2020-го в Мінськ їздили провідні світові лідери, починаючи з держсекретаря США Майка Помпео, тодішнього радника президента США по нацбезпеці Джона Болтона. Лукашенко навіть був на інаугурації Петра Порошенка, що було немислимо раніше чи тепер. Перед президентськими виборами в Україні 2019-го позитивно говорив про Зеленського.

У ці роки Білорусь активно брала участь в економічній співпраці з Україною, продаючи ЗСУ пальне на війну проти російської агресії. 2014-2020 роки для Лукашенка були золоті часи у відносинах із Україною та Заходом.

– Чи може зараз Білорусь під ковпаком Росії перезавантажити відносини з Заходом?           

– Такого перезавантаження не станеться, бо тиск і контроль Москви над білоруським простором безмежний. Єдине, що може спробувати Лукашенко – почати кулуарні рухи, намагатися встановити приховані контакти з Заходом, і спробувати «продати» інший міф – що Білорусь не вступила відкрито у війну, але Лукашенко був змушений розмістити російські війська, інакше Путін захопив би Білорусь, й такого роду риторику.

Відновити повністю відносини з Заходом не вдасться, бо Білорусь – співагресор. Але в зміні поведінці є ознаки, що Лукашенко розуміє – Путін не виграє війни. Вона не завершиться на умовах Москви.

Протистояння може затягнутися на роки – гаряча війна, мабуть, перейде у фазу холодної на зразок того, що було після 2015-го. За цих умов Лукашенко може спробувати стабілізувати справи в країні, відновити мінімальні відносини з Заходом, «продаючи» знову стабільність, що Білорусь не задіяна напряму у агресії, і перебуває під тиском Росії.

Основна ціль Лукашенко передати владу комусь із своїх дітей після 2030-го. Або старшому сину Віктору, 48 років. Або дочекатися, коли виросте Коля, 19 років. Психологічно диктатор ставить на наймолодшого. Щоб це втілити треба, щоб не було абсолютної домінації Росії над Білоруссю як тепер. У такій ситуації передати владу буде неможливо. Хіба чеченський сценарій, де зараз триває підготовка передачі влади від Рамзана Кадирова комусь із його дітей чи клану.

Це якщо не буде повної реалізації проєкту союзної держави як його бачить РФ. Для Кремля до 2030-го важливо завершити створення союзної держави, в рамках якого Путін міг би стати її президентом. Це один із сценаріїв.

– Польща може закрити два останні КПП з Білоруссю, заявив глава МЗС Радослав Сікорський. Усе через кризу мігрантів, які масово переходять прикордонні пункти. Історія триває з середини 2021-го. У кінці травня загинув польський прикордонник. Навіщо Лукашенко досі підтримує гарячою цю проблему?

– Міграційна криза – частина проєкту гібридної війни Росії проти Заходу. Коли Білорусь в 2020-му втратила значну частину суверенітету у зовнішній політиці, Росія почала проводити контрольоване напруження на кордонах з ЄС, відволікати увагу. Ці кроки Москва робила в рамках реалізації підготовки до агресії проти України.

Якби Україну захопили в 2022-му, Росія б значно швидше вирішила долю Білорусі. Вона по-суті перестала б існувати як країна.

Зараз міграційна криза – російський інструмент тиску на Захід. Новий виток стався після візиту Путіна в травні цього року в Мінськ. Перед цим Лукашенко насмілився з повагою висловитися про Зеленського та Польщу. Мовляв, ми з поляками сусіди й треба з ними налагоджувати відносини.

Можна припустити, що це була чітка вказівка Путіна – жодних пом’якшень у відносинах з Україною і Польщею, будь-які спроби завершаться плачевно для Лукашенко.

Цей виток міграційних атак на кордоні розпочався водночас із початком російського наступу в Харківській області. Був потрібен для відволікання ресурсів Польщі, Литви, ЄС, Заходу на додаткову проблему, на гарантування власної безпеки. У цьому контексті слід розглядати вбивство польського прикордонника. Це питання, скільки в таких акціях мігрантів, а скільки працівників спецслужб Росії і Білорусі в масі тих, хто атакує кордон.

Також це може бути привід для Росії, щоб закрити кордон Білорусі з Польщею. Це один із основних шляхів транзиту для китайських товарів залізницею. За останній рік через Росію і Білорусь пройшло біля 130 тис. тонн китайських товарів в ЄС. Москва хоче, щоб КНР зробив основний шлях через північний, російський шлях, і Петербург. Тоді виросте роль та позиції РФ у міжнародній економіці, а ізоляція та санкції ЄС щодо РФ будуть підірвані. Козир на майбутнє.

– Рада ЄС 29 червня ухвалила санкції проти білоруської економіки, які віддзеркалюють обмежувальні заходи проти РФ, і блокують обхід санкцій. Який підхід Євросоюзу до взаємодії з білоруським режимом, яким бачить Брюссель долю Білорусі, і чи може мати важелі на Мінськ, крім санкцій?

– В ЄС таких важелів немає, і стратегії щодо режиму Лукашенка теж. Санкції вводять масштабні, й вони ніяк не відбуваються на стабільності режиму, але вкрай негативно на білорусах, яким все важче виїхати з Білорусі. Кордон із Литвою повністю закритий, прикордонний рух теж. А щоб потрапити в Польщу, білоруси стоять по 30-50 год.

Для Росії Білорусь – стратегічний простір. Москва може підтримувати режим Лукашенка грошима ще як мінімум кілька років. Порівняно з витратами на війну, це ніщо для Кремля.

Захід не має стратегії щодо Білорусі. Вибудовує діалог з офісом опозиційної лідерки Світлани Тихановської та білоруської опозиції в еміграції, але вплив опозиції на білоруське суспільство дорівнює нулю. Наростає також серйозна криза всередині самої цієї опозиції.

Ще рік і ЄС втратить які-небудь політичні механізми впливу на Білорусь. Білоруської опозиції, яка з’явилася в 2020-му й мала вагу, більше не буде, а країна буде економічно та в інших сферах під повним російським контролем.

– Чи в Білорусі досі є «вагнерівці», і якщо так, то яка їх роль, і хто реально ними керує – режим Мінськ чи Москва?

– Точних даних немає щодо їх кількості. Значна частина повернулася в Росію і перейшла в інші ПВК, в російську армію. Іншу частину перекинули в Африку.

Кілька тисяч «вагнерівців» перейшли в білоруське МВС. Готують спеціальні війська міліції. Також працюють інструкторами для білоруського міноборони. Але як єдиної консолідованої групи їх більше немає.

Безпосередньої загрози від них як рік тому, коли завершився бунт Пригожина, і 10-15 тис. «вагнерівців» перекинули в Білорусь, що було серйозною загрозою для провокацій проти України, немає.

– Яке майбутнє готує Путін для Білорусі на найближчі роки, якщо війну в Україні заморозить на лінії фронту, або якщо війна триватиме, але меншої інтенсивності?

– Основна ціль Путіна в Білорусі – завершити оформлення союзної держави і створити політичні інститути, щоб на новий термін піти вже в статусі глави союзної держави.

Для Росії Білорусь буде стратегічною компенсацією за брак перемоги над Україною. Перемоги у війні в форматі як планував Путін у 2022-му не буде. Величезні фінансові та людські ресурси витрачені на це без реального успіху. Із цією ціллю в Білорусі розміщують тактичну ядерну зброю.

Можливо, спробують до союзної держави ще когось приєднати, хоча навряд чи можливо. Якщо не вдасться, Путін задовольниться двома уламками СРСР. Тоді роль Лукашенка чи його спадкоємця буде зведена до нуля. Це основний план, який Путін виношував з 2010-2012 років, коли повернувся з поста прем’єра в президентське крісло.

Перша війна в Україні 2014-2022 років змусили Путіна переглянути стратегію. Справу інтеграції відклали на невизначений термін. Лукашенко, відчуваючи загрози, спробував загравати з Заходом. Укріпляв позиції в переговорах з РФ, опираючись на Захід. Але криза 2020-го, яку Москва частково спровокувала, зробила Лукашенка цілковитим васалом.

– Чи насправді в Білорусі є ядерна зброя, в якій кількості, й для чого вона Путіну та Лукашенку?

– Ніхто не скаже точно, де знаходиться, та в якій кількості тактична ядерна зброя. Якщо взагалі є в Білорусі. Знаємо, російські інженерні війська будують об’єкти на білоруській території. Але поки що, крім офіційних декларацій Путіна і Лукашенка, що зброя в Білорусі є, фізично її не показали. Наприклад, в екскурсії для пропагандистів. Чи супутникові знімки зі слідами випромінення. Можливі місця розташування – Брестська та Гомельська області.

Передусім ціль Путіна – залякування Заходу та України. Один із сценаріїв у випадку критичної ситуації на полі бою, обвалу фронту – тактичний ядерний удар із Білорусі по західній Україні, по транспортним вузлам, які зв’язують із ЄС. Крок залякування та перерізання артерії для постачань зброї. Певний час по зараженій території нічого не поїде.

Також можливий сценарій прорив із Білорусі на західну Україну військ, щоб так само перерізати шляхи транспортування зброї. Як мінімум спроба захопити Луцьк.

Чи якийсь сценарій реалізують – ніхто не скаже з огляду на неадекватність Путіна. Наразі факт розміщення ядерної зброї використовують виключно для ядерного шантажу Заходу, щоб не постачав зброю, і щоб змусити піти на формулу миру Кремля. Тобто всі захоплені території залишаються росіянам, Україна обіцяє провести демілітаризацію, відмовитися від вступу в НАТО та обмежує свої збройні сили та військову техніку. По-суті, спрощений план вимог Путіна з 2022-го.

Захід і його суспільства психологічно нестійкі до такого шантажу. Путін пробує налякати пацифістів ядерною війною, можливим втягуванням НАТО у війну, щоб змусити західних політиків до переговорів на його умовах. Але Саміт миру в Швейцарії показав, яких переговорів хоче Путін – тільки виконання його умов. Тому буде нагнітати ситуацію.

З цим же пов’язана войовнича риторика генералів Лукашенка. Уся машина пропаганди направлена на залякування Заходу. Росія прагне через нарощування загального хаосу на кордонах і в регіоні змусити Захід до поступок.

– Як змінилася Білорусь за майже 2,5 роки російсько-української війни, як змінилося ставлення білоруського суспільства до українців і війни?

– Після 2020-го Білорусь стала тоталітарною державою, де знищена всяка альтернатива. Держапарат цілком вичищений від тих, щодо кого сумнівалися в лояльності. Будь-які виступи проти режиму чи проукраїнські жорстко караються. Щодо тих, хто підтримує Україну, проводять репресії.

Водночас в Білорусі дуже сильні антивоєнні настрої та висока солідарність з Україною. Білоруси інформували українські спецслужби про пересування російської техніки, чинили диверсій на залізниці, за що багато-хто постраждав. Ці акції тривають, наскільки можливо. Є також ті, хто відкрито підтримує Путіна. Таких 25-30%. Одна з основних причин  – вплив російської пропаганди.

Один із промахів України, що основна інформаційна війна направлена проти Росії, а білоруський вектор, стратегічно важливий для України, залишається вразливим.

Є бачення в суспільстві, яким має бути майбутнє – перемога України та створення Балтійсько-Чорноморського союзу з опорою на ЄС і НАТО. Білорусам доведеться провести власну ревізію того, що сталося в 2022-му. Бо на нас теж доля відповідальності за вторгнення. Ми не мали можливості впливати на те, що відбувалося, країна була окупована, але все таки.

Білорусь не була джерелом і первинною загрозою для України, але її використали, тому є шанс відновити відносини між двома суспільствами та країнами після змін у Білорусі та перемоги України. Це буде значно простіше, ніж відновити відносини Росії і України.

Майбутнє двох народів – взаємопов’язане. Без перемоги України не буде вільної Білорусі. Без вільної Білорусі, регіон буде територією геополітичних викликів. Особливо, якщо залишиться Росія як консолідована держава і загроза.

У кінці 2022 року Росія била по розподільчих об’єктах української енергетики. Із весни 2024 року б’є по об’єктах виробництва енергетики – ТЕС і ГЕС. Як тільки об’єкт відновлений, по ньому б’ють повторно. У минулу зиму Україні повезло з теплою погодою, а виробництва електроенергії було рівно стільки, скільки потрібно, щоб перезимувати. Якщо удари росіян триватимуть цього року, то не можна виключати тривалих і масових відключень, і масової хвилі міграції, зокрема в країни ЄС. Про це PolUkr.net розповів доктор економічних наук, керівник енергетичних програми Український інститут майбутнього, старший науковий співробітник Інституту Кеннана Андріан Прoкіп.

– Із березня 2024-го Росія завдала шість масованих ударів по українській енергетиці. З ладу вивели 90% українських ТЕС, 45% ГЕС. Україна втратила 9 гігават потужностей, за даними міністерства енергетики. Минулої зими максимальна потужність енергосистеми досягала 18 гігават, зараз – менше 10 гігават. В якому стані українська енергетика, і як змінилася, порівняно з літом минулого року?

– Якщо повернемося в часі, то з вересня 2022-го росіяни почали бити по українській енергосистемі. Одна з найбільших проблем тоді були удари по елементах передачі електроенергії – високовольтних підстанціях.

Із жовтня 2022-го до кінця січня 2023-го Україна жила в умовах відключень. У нас тоді не було достатньо потужностей для виробництва і розподілу електроенергії.

Протягом минулої зими нам сприяла тепла погода, що не було відключень. Були теж великі обсяги генерації електроенергії на ГЕС. Із кінця лютого 2023-го відключення припинилися. На той момент потужностей виробництва та передачі в Україні хватало. У такому режимі прожили рік. Починаючи з весни цього року, зростає теж виробництво електрики від сонячних електростанцій. Також проводили ремонти різних об’єктів енергетики.

Коли говоримо про жовтень-листопад 2023-го, то в минулу зиму входили рівно з таким обсягом потужностей, який був потрібен, щоб проходити піки навантажень у 18 гігават.

Із 22 березня цього року розпочалися нові атаки росіян на ГЕС і ТЕЦ. Ми втратили дуже велику кількість потужностей, і опинилися в серйозному дефіциті. Після атаки 8 травня стало зрозуміло, що Україна більше не може покрити свої потреби імпортом з ЄС. Тому почали спочатку обмежувати промислових споживачів, а через тиждень відключати електрику для населення.

Ще один момент, чому в 2023-му вдавалося досить швидко відновитися, бо в України ще був профіцит потужностей в системі виробництва електроенергії.

До повномасштабного вторгнення у нас потужність генерації електроенергії була 55 гігават. А в зимовий пік країна споживала до 25 гігават. Після початку вторгнення частину електростанцій країна втратила на окупованих територіях. Зокрема, найбільшу в Європі АЕС – Запорізьку. Але в нас все одно зберігався профіцит.

До весни цього року виходило, що якщо потужності якихось електростанцій пошкоджені, їх можна замінити іншими. Або обладнання з частково зруйнованих блоків перевозили на інші та ремонтували. Зараз цей запас міцності вичерпаний.

Саме тому, коли в 2022-2023 роках росіяни активно били по підстанціях, то вузьким місцем була система передачі електрики. Зараз же у нас вузьке місце –генерація електрики.

– Маємо зараз відключення світла по Україні. Яка роль АЕС, а яка ТЕС і ГЕС в стабільності подачі електрики, і в чому їх особливості? Чому АЕС не можуть перекрити нестачі?

– Передусім тепер фізично потужностей АЕС бракує, щоби перекрити нестачу. До вторгнення АЕС у нас покривали близько половини потреб споживання.

Зараз ситуація така ж, АЕС покривають приблизно половину, але працюють на повну потужність. Раніше – ні. У нас впало споживання електроенергії через війну, втрачені території та промислові об’єкти, але також втрачено виробництво 6 гігават на ЗАЕС. Тобто фізично атомні станції тепер не можуть покрити всіх потреб країни.

У нормальних умовах ТЕС і ГЕС здійснюють балансування енерговиробництва, бо АЕС виробляють електроенергію рівним потоком, а попит – перемінний, стрибаючий. Відповідно ТЕС і ГЕС змінювали обсяг виробництва, щоб відповідав потребам споживання.

Зараз балансуємо систему за рахунок імпорту та відключень електроенергії. Ті залишки потужностей АЕС і ТЕС, які є, нарощують генерацію. Якщо у нас традиційно теплова генерація забезпечувала раніше 25-30% виробництва, то зараз 10-12%.

– Як енергетичні компанії готуються до зими, що можуть зробити, і що роблять?

– Ключове – стараються відновлювати потужності, пошкоджені російськими атаками. Великі компанії, й не лише енергетичні, а й споживачі, великі бізнеси, стараються збудувати свої засоби для генерації електроенергії. Хтось ставить газові генератори, хтось сонячні панелі чи вітрові турбіни.

Енергетичні компанії намагаються хоча б щось відремонтувати. Ключове в цій історії – відремонтовані об’єкти слід захистити засобами ППО. Якщо цього не зробити, вони з високою ймовірністю можуть бути знову зруйновані, як ми це вже не раз бачили – об’єкт відремонтували і запустили, а через кілька тижнів його знову знищили.

Ключова проблема відновлення – кошти. Також проблема з тим, щоб дістати необхідне рідкісне обладнання, і дуже короткі терміни на ремонт. Зрозуміло, що всього обсягу знищеної генерації відремонтувати до зими не вдасться. Але енергетики стараються зробити, що можуть.

– Чи український енергетичний сектор має шанс відбудувати хоча б частину потужностей до зими?

– Якісь потужності будуть відновлені, але однозначно будемо жити в дефіциті. Його глибину визначить спроможність відновлюватися і шкода від нових атак на енергетичні об’єкти.

– За найгіршого розвитку подій, взимку українці можуть проводити без світла та опалення до 20 годин, пише BBC. Які у вас прогнози на зиму?

–  Немає одного прогнозу. Їх спектр дуже різний. Оптимістичний –відремонтуємо і побудуємо багато енергетичних об’єктів, і захистимо їх. Песимістичний – не зробимо цього. Крім цього, обсяги відключень будуть залежати від погоди, яка визначає рівень попиту. Але відключення точно будуть.

Зрозуміло, одна справа, коли на вулиці буде +1, зовсім інша, коли -11 градусів. Але якщо припускаємо, що щось буде додатково пошкоджене, що мало об’єктів вдасться відновити, збудувати, то прогнози стають апокаліптичними. Не хочу гадати чи лякати, які будуть наслідки, коли ще додаткові об’єкти зруйнують, але ситуація може бути надзвичайно складна. Проте спрогнозувати зараз більш-менш ймовірні сценарії – нереально.

– Що можуть додатково робити громадяни, крім купівлі павербанків, свічок та теплих речей на зиму?

– Дослухатися порад оператора системи передачі та розподілу – зменшувати споживання електрики в пікові години навантаження. Також шукати собі резервні джерела живлення – хтось має змогу ставити свою генерацію як то сонячні панелі чи купувати газові генератори. Єдине щодо них, це дбати про них у побуті, відповідно до вимог, щоб не було загорань та подібних речей.

– Чи можуть громади купувати автономні джерела енергії як то сонячні батареї та схожі речі, і наскільки це реально, дорого та складно?

– Усе відносно дорого і складно. Такі програми по країні вже існують. Уряд теж запустив відповідне кредитування, встановлення сонячних підстанцій, думають про додаткові ініціативи. Але користь від сонячних станцій взимку в наших широтах невелика. Хоча в умовах тотального дефіциту навіть це допоможе.

– Чи проблеми з енергетикою взимку будуть однакові для всієї країни, чи є регіони ближче до фронту, де ситуація буде гріша?

– Важко прогнозувати місця, де саме ситуація буде важчою, бо це залежить від знищення ланок у системі передачі електроенергії – високовольтних ліній та підстанцій, які передають енергію між регіонами. При нормальній роботі ми спокійно можемо передавати енергію від західного кордону в центр, вирівнювати по країні ліміти та обсяги відключень. Якщо руйнують маршрути передачі, то це буде створювати дисбаланс по країні.

У нас частина електроенергії імпортується. Вона передається до інших регіонів. Відтак спрогнозувати, де саме виникнуть проблеми не можна, бо це все буде залежати від обстрілів.

– Наскільки Україна може закуповувати енергетику з-за кордону й покривати потреби в критичні моменти?

– У нас дозволена потужність імпорту 1,7 гігавата на годину. У деякі години використовуємо це на повну. Якби не було відключень, то зараз пікове навантаження в Україні було б 12 гігават, а взимку 15-18 гігават. Так можна вирахувати відсоток. Але зрозуміло, що в кожну годину буде різна величина, бо в різний час доби маємо різне навантаження.

– Що додатково можуть і роблять партнери України з ЄС, G7?

– Це передусім пошук і постачання критичного обладнання. Зокрема, вживаного з законсервованих електростанцій, які можна передати нам.

Чули минулого тижня заяви від представників G7 в Італії і на конференції з відновлення України в Берліні, що будуть постачати обладнання для сонячних електростанцій, акумулятори, трансформатори, безпосередньо буде пряме фінансування енергопотреб.

– Як проблеми в енергетиці б’ють по українському бізнесу, і як він пристосовується?

– Немає електроенергії – немає виробництва. Сказати точні масштаби обмежень не можна. Бізнес старається адаптуватися як може. Хтось контрактує електроенергію з імпорту, бо є положення, що той, хто імпортує 80% своїх потреб, тому не будуть відмикати. Але, по-перше, сам об’єм імпорту для країни обмежений. По-друге, інші бізнеси встановлюють власну генерацію – газову, сонячну, вітрові акумулятори.

– Крім ППО, чи є якісь варіанти захисту електростанцій, і що для цього на практиці робиться?

– Електростанції та об’єкти генерування електроенергії захистити інакше не можна. Будувати над такими великими об’єктами якісь саркофаги для захисту – нереально.

Щодо засобів передачі, то залежно від розмірів об’єктів такі роботи проводять. Будують різний захист. Але він також відносний. Наприклад, може захистити від дрона, але не від ракети.

– Чи може бути додаткова хвиля міграції через енергетику взимку?

– Однозначно, що буде нова хвиля міграції як всередині країни, так і в ЄС. Усе буде залежати від того, наскільки холодною буде зима, яких масштабів пошкодження будуть до того часу в українській енергетиці. Що буде з можливістю теплопостачання в помешкання, які будуть перебої з централізованим водопостачанням, які будуть масштаби і тривалість відключень електрики. Якою буде температура повітря. Усе буде впливати.

У цій ситуації навряд чи в якомусь регіоні країни все буде добре, а в інших погано. Може бути десь трішки краще, десь гірше. Хтось буде переїздити в село, де є автономне водо- й теплопостачання, але це досить обмежений потенціал. Не всі ж можуть. Хтось поїде закордон. Але масштаби будуть залежати від багатьох умов.

Українським чоловікам призовного віку призупинено видачу паспортів у Польщі. А віце-прем’єр Владислав Косіняк-Камиш каже, що «допоможе» повернути їх на батьківщину. Чи це можливо?

«Якщо людина перебуває в Польщі легально, закон цього не дозволяє», – каже Ксенія Наранович із Фонду «Поза кордонами». Але є сценарій, за яким частина українців буде «зобов’язана повернутися».

За оцінками Politico, з початку війни з України виїхали 650 тис. чоловіків призовного віку.

Друге питання, які наслідки матиме призупинення видачі паспортів. Щоб відповісти, слід вказати, на яких законних підставах громадяни України живуть у Польщі.

Перша група – це люди, які користуються тимчасовим захистом, за директивою ЄС. Вони, незалежно від того, з якими документами в’їхали до Польщі, зможуть залишитися до кінця терміну захисту – зараз це 30 червня 2024 року, але проєкт змін до «Закону про допомогу громадянам України» передбачає продовження легального перебування до 30 вересня 2025 року.

Друга група – люди, які приїхали до Польщі до початку війни в Україні. Їх можна поділити на дві підгрупи. Особи, які перебувають на підставі документів на проживання, тобто дійсних віз чи «Карт перебування». І ті, кому продовжено документи за «Законом про надання допомоги громадянам України». Вони мають забезпечити законність свого подальшого перебування, адже за чинним законом він закінчується 30 червня 2024 року. Протягом наступних двох місяців вони мають подати заяви на проживання до воєводських управлінь. Єдиний спосіб – документ, що посвідчує особу. Воєводські установи можуть, що передбачено «Законом про іноземців», приймати протерміновані паспорти. Гірше, якщо взагалі немає паспорта.

Поки що українці, які залежать від «Закону про допомогу громадянам України», перебувають у підвішеному стані. За даними Управління у справах іноземців, станом на 9 квітня, у Польщі було понад 140 тис. чоловіків призовного віку, які отримали номер PESEL (ідентифікаційний номер. – PolUkr.net).

Водночас у середу віце-прем’єр Косіняк-Каміш заявив, що «можемо допомогти українській стороні в тому, щоб ті, хто підлягає військовій службі, поїхали в Україну».

«Якщо особа легально в’їхала в Польщу і не порушила законів перебування чи доступу до ринку праці, не вчинила жодних злочинів, то її не можуть відправити в Україну», – каже Наранович.

Однак це не означає, що в українців не буде проблем. Будь-яка адміністративна діяльність без документу, що посвідчує особу, складна. Будуть складнощі з оформленням справ у нотаріуса, веденням банківського рахунку, орендою квартири, працевлаштуванням, підтвердженням законності перебування.

«Тенденція така, що люди, які можуть претендувати на статус довготермінового резидента та статус громадянина Польщі, будуть робити кроки в цьому напрямку. Ті, хто не має шансів отримати ці документи, будуть подавати заяву на міжнародний захист або залишаться в сірій зоні. Тоді є ризик, що їх зобов’яжуть повернутися в Україну», – каже Наранович.

Наступне питання – чи захоче Польща видворяти українців, які не мають дійсного паспорта, але є важливою частиною ринку праці. Раніше подібна ситуація була з білорусами, які не мали змоги отримати паспорти.

«Польща для таких запровадила польський проїзний документ для іноземців. Це документ, схожий на паспорт, відповідно до «Закону про іноземців». Білоруси без паспорта можуть оформити його у воєводських установах. Зараз видається на рік. Однак не знаю, чи це рішення буде доступне для українців. Це питання до влади, внутрішньої і зовнішньої політики Польщі. Люди з українським громадянством, які мають статус довготермінового резидента чи статус постійного мешканця, тепер можуть подавати документи на польський тимчасовий проїзний документ, посилаючись на те, що не можуть отримати документи зі своєї країни», – каже Наранович.

Є ще одна альтернатива – подача заяв на статус біженця в Польщі.

«Така ситуація сталася з білоруськими дітьми, які народилися в Польщі протягом останніх двох років і не можуть отримати паспорт у консульських установах. Батьки подають заяви про надання дітям статусу біженця, бо через відсутність документів не можуть розпочати легалізацію свого перебування, відповідно до «Закону про іноземців». Підозрюю, так само буде з українськими чоловіками, – каже Наранович.

За матеріалами Interia.pl

Росія проводить провокації на окупованій Запорізькій АЕС – атакує з окупованої території «весільними» дронами, щоб звинуватити Україну, перекинути з себе відповідальність за ядерний тероризм. РФ замінувала найбільшу АЕС Європи, проводить на ній небезпечні експерименти і може підірвати, адже станція замінована. Це загрожує радіаційним забрудненням навколишній території, і країнам Чорноморського басейну. РФ знищила майже всі українські ТЕС і не відмовилася від бажання занурити Україну в темряву, тому українцям варто готуватися до важкої зими, та розвивати на місцевому рівні маленькі малі енергопотужності. Про це PolUkr.net розповіла експертка з питань ядерної енергетики та безпеки Ольга Кошарна.

18 квітня російський дрон атакував навчальний центр тимчасово окупованої Запорізької АЕС, заявили працівники МАГАТЕ, які там перебувають. До самого місця влучання росіяни їх не допустили. Два схожі інциденти сталися минулого тижня. 7 квітня МАГАТЕ повідомило, що атаки дронів завдали шкоди одному з шести реакторів ЗАЕС. Що задумала Росія на ЗАЕС?

Росія проводить операцію під чужим прапором, як назвав її глава ГУР Кирило Буданов. Веде пропагандистську кампанію, щоб переконати світ, що Україна атакує станцію. До неї підключились всі вищі російські чиновники, які один за одним звинувачують Київ. Це триває з перервами півроку. На початку квітня розпочалася нова хвиля звинувачень України.

За три місяці росіяни нарахували майже 1750 нібито українських дронів, запущених по ЗАЕС. Досі РФ їх начебто успішно збивала, а зараз вони ніби попали по станції. На російському пропангадистському каналі «Звєзда» показали уламки таких БПЛА – це так звані «весільні дрони» копійчаної вартості. У нормальному житті ними знімають весілля. Вони не здатні навіть теоретично нести потужний вибуховий пристрій. Тому маємо дешеву і неякісну пропагандистську кампанію дискредитації України.

Британські військові експерти дійшли висновку, що ці дрони запускали з відстані до 10 км із окупованої території. Тобто росіяни самі їх запускали для картинки.

Раніше Росія показувала відео нібито атак України цими дронами. Зараз навіть цього немає, експертів МАГАТЕ не допускають до місць влучань.

План Росії показати, що не вона – ядерний терорист, яким фактично є, а нібито Україна. Про це постійно повторюють глава російського МЗС Сергій Лавров, представник РФ в ООН Василь Небендзя, і речниця російського МЗС Марія Захарова, депутати Думи.

Для розуміння – оболонка реактора АЕС витримує падіння легкого літака, вагою до 10 тонн, відповідно до проєкту, який розробили ще в СРСР. Тому такий дрон навіть ямки великої в асфальті не може зробити, не те що зашкодити АЕС.

Кампанія росіян може бути пов’язана з тим, що Україна готує пакет документів до Міжнародного кримінального суду щодо порушення Росією Конвенції про протидію актам ядерного тероризму. Там у статті 2 перераховані всі злочини, які здійснила Росія під час окупації ЧАЕС та ЗАЕС після 24 лютого 2022 року – розміщення військ і техніки, мінування, вогонь зі станції та по станції.

Російські війська окупували місто Енергодар і ЗАЕС на початку березня 2022-го. Російська армія була тоді також в 40 км від Південноукраїнської АЕС, але колону росіян розбили ЗСУ, захисники Миколаєва.

Також Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав два ордери на арешти двох російських військових злочинців – адмірала Віктора Соколова, який керував ракетними обстрілами України з Чорного моря, і генерал-лейтенанта Сергій Кобилаша. Обидва керували обстрілами української енергетичної інфраструктури з жовтня 2022-го по квітень 2023-го.

Третє – тортури і катування працівників ЗАЕС і жителів Енергодара. Я допомагала готувати доповіді для організації Truth Hounds про ці жахіття. Їх відправили в Комітет з протидії катувань при ООН. За цією доповіддю мають також відкрити справу.

Усе росіянам треба перебивати в інформаційному полі. Росія через кампанію пропаганди з дронами прагне перекинути звинувачення з себе на Україну.

Але на станції є МАГАТЕ, вони не бачать?

Росія замінувала територію станції. До січня 2023-го представники МАГАТЕ, які є на станції, не бачили мін, а тоді раптом побачили, що будівлі та ділянки заміновані. Вони відтоді стали фіксувати це в щотижневих звітах як і обстріли зі станції артилерією та зенітно-ракетними комплексами міста Нікополь на іншій стороні Дніпра. Стріляють з майданчику АЕС і з території біля ЗАЕС, щоб Україна не могла відповісти.

Раніше представники МАГАТЕ цього не бачили, хоча росіяни обстрілюють Нікополь з території ЗАЕС із серпня 2022-го. Вони перетворили станцію на військову базу, яку Україна не насмілюється обстрілювати. Із нового року місія МАГАТЕ стала ретельно фіксувати те, чого досі 1,5 роки «не бачила». Ще одна причина російських провокацій.

Кілька днів тому гендиректор МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив, що усі шість енергоблоків ЗАЕС переведено у стан «холодної» зупинки. Це сталося вперше з 2022-го. Що це за «холодна зупинка», як зараз функціонує станція, які процеси йдуть в реакторах, і які ризики для населення?

Існує «холодна» та «гаряча» зупинка реактора. «Гаряча» відрізняється від «холодної» температурою теплоносія першого контуру. Вона має температуру близько 280° С. При «холодній» температура та тиск в реакторі – зменшені. При «гарячій» – енергоблок можна швидко вивести на мінімальну контрольовану потужність, запустити ланцюгову реакцію. Там тоді виробляються небезпечні радіонукліди – йод-131, цезій-137. Дуже небезпечні для людини в перші дні витоку радіації. Йод-131 накопичується в ендокринній залозі. Час його напіврозпаду 8 діб. При «холодній» зупинці цих небезпечних сполук уже немає. Реактор стає безпечніший.

Росіяни тримали один із шести енергоблоків станції по черзі в «гарячому» зупині. За регламентом заборонено. Енергоблок не може бути в такому стані більше 100 год на рік! А вони місяцями по черзі всі блоки так тримали, щоб шантажувати нас та весь цивілізований світ радіацією.

Після підриву Каховської ГЕС в червні 2023-го, ЗАЕС, яка знаходиться вище по течії Дніпра, бракує води для охолодження енергоблоків. Коли блоки у «холодній» зупинці, то води для охолодження треба менше. Коли в «гарячій» – більше.

Коли блок працює на своїй потужності, треба дуже багато води. Усі шість енергоблоків ЗАЕС можуть працювати тільки за умови відновлення водосховища поруч, що наразі неможливо. Окупаційна адміністрація ЗАЕС для поповнення запасів води в ставку-охолоджувачу та басейни-розбризкувачів пробурила 11 свердловин без проведення оцінки впливу зміни гідрогеологічного становища на ядерну безпеку. Є ознаки зсувів ґрунту під промисловими майданчиками станції. Це заважає нормальній роботі реакторів. Там у них є стрижні, які контролюють ланцюгові реакції. Вони мають бути суворо у вертикальному положенні. Якщо виникає градус нахилу через зсув, це велика загроза.

Росіяни через експерименти з «холодним» і «гарячим» зупином зіпсували вже три українські дуже дорогі парогенератори, які були на ЗАЕС. Вони потрібні для нормального функціонування станції.

Перша версія, чому перевели зараз усе в «холодну» зупинку, бо могли щось знову пошкодити з обладнання, тож змушені провести таку зупинку.

Друга версія – планують перепідключити ЗАЕС, яка зараз споживає електроенергію з української енергосистеми, до російської. Такий план мають ще з літа 2022-го. Ключову роль для такого підключення грала Джанкойська підстанція та високовольтна лінія електропередач від неї. Останню  підірвали кримські татари в грудні 2015-го. Росіяни до літа 2022-го її відновили. Планували перепідключити до Росії, щоб постачати електрику до окупованих територій, які вже всі підключені до російської системи. Але наші сили спецоперацій не дали. Ненароком згоріла Джанкойська трансформаторна підстанція в серпні 2022-го. Величезні опори високовольтних ліній, які ведуть до підстанції Каховська раптом впали на окупованій частині Херсонської області. Але в росіян плани приєднати ЗАЕС до себе досі не змінилися.

Ви згадували, що на початку окупації ЗАЕС представники МАГАТЕ були «сліпі», не бачили російської зброї, мінувань, обстрілів зі станції. Тепер «прозріли». Це більш фахових послали, чи МАГАТЕ сміливішою стала?

Серед них справді бракує фахівців, які б розбиралися саме в таких реакторах, і процесах в них. Навіть російські ядерники не розбираються, бо станцію Україну суттєво модернізувала за роки незалежності.

Також МАГАТЕ вимушена бути дипломатичною. Її представники не можуть в звітах і доповідях прямо звинувачувати Росію в порушення всіх принципів ядерної безпеки, бо їх проженуть зі станції. Зараз бодай бачать і можуть щось фіксувати.

Ми звинувачуємо Росію в тому, що робить на ЗАЕС. Росіяни нас. Поки не було місії МАГАТЕ на станції важко було щось аргументовано говорити. Вона виступає як нейтральна сторона. Усі бачать між рядків, що пише місія.

Якщо МАГАТЕ не може ніяк вплинути на поведінку Росії, то що може зробити цивілізований світ, щоб вплинути на Москву, яка тримає в заручниках найбільшу АЕС Європи?

Передусім санкції. У 2023-му лише Україна ввела санкції проти «Росатому» і персональні проти окремих російських підприємств. США та Велика Британія ввели проти окремих компаній РФ в складі держкорпорації «Росатом», але не проти самого «Росатому» в його повному складі. Більше ніхто!

ЄС не ввів жодних консолідованих санкцій проти «Росатому». Більше того, Угорщина за кошти Росії будує зараз російський енергоблок. Уже в 2022-му угорці дали росіянам ліцензію збудувати АЕС «Пакш-2». Французька компанія Framatome SA в 2023-му створила з росіянами спільне підприємство на території Німеччини для виробництва тепловиділяючих збірок для реакторів ВВР-440, які експлуатуються в Центральній Європі. Франція вдвічі наростила імпорт збагаченого урану з РФ в 2023-му, порівняно з 2021-им. Тобто співпраця не те, що не зупинена, а активно розвивається.

Її треба різко зупинити. Вводити санкції проти російської атомної енергетики та персональні проти «Росатому» та інших компаній РФ. По-друге, таким впливовим державам як США слід працювати з партнерами – Єгиптом, Бангладеш, В’єтнамом, які планують будувати АЕС за російськими проєктами.

У «Росатому» портфель замовлень на будівництво АЕС по світу на $120 млрд. Захід закриває на це очі. Слід їх зупинити, адже займаються паралельно ядерним тероризмом. Україна сама не може нічого зробити. Лише США та союзники.

МАГАТЕ прийняла чотири резолюції, щоб росіяни терміново вивели війська та зброю з ЗАЕС й передали її під контроль України. Але Росія їх ігнорує, щоб не сказати грубше. РФ порушила все, що можливо, і не збирається нічого виконувати з доброї волі.

Водночас треба активніше просувати порядок денний України в керуючих органах МАГАТЕ, вести більше дипломатичної роботи. Потрібно добитися призупинення роботи Росії в раді керуючих МАГАТЕ. Натоміть російський ядерник Михайло Чудаков досі заступник гендиректора Гроссі. Треба працювати в напрямку обмеження прав та привілеїв Москви. Через роботу росіян у міжнародних організаціях, ці інституції стають недієздатні. Потрібні ордери на арешт керівництва «Росатому» та інших російських організацій.

Влітку 2023-го росіяни підірвали Каховську ГЕС. Які сценарії тепер можуть готувати для ЗАЕС, яка їх вірогідність і можливі наслідки?

Після підриву Каховської ГЕС влітку 2023-го ГУР повідомив, що водолази вели роботи на дні ставків-охолоджувачів ЗАЕС. Там все може бути заміновано. Росіяни, скоріш за все, дистанційно підірвуть усе, коли будуть змушені покинути станцію під наступом ЗСУ. Тоді ризики дуже великі.

Поки на станції фахівці «Росатому», то точно нічого підривати не будуть. Фахівці-ядерники – дуже цінні та рідкісні кадри. На життя військових на ЗАЕС Росії плювати. Їх не шкода. Тим паче, що там стоять «кадировці». А ось ядерників вивезуть перед чимось серйозним. За цим варто слідкувати.

Були моделювання в 2022-му та 2023-му поширення радіонуклідів у разі аварії. Усе буде залежати від напряму вітру та опадів, та самого характеру руйнувань і стану реактора в той момент. Саме тому Україна наполягає на «холодному» зупині – коли в такому стані втрачається, наприклад, вода для охолодження реакторів, то до важкої аварії з розплавленням активної зони минає від 8 до 20 діб. Якщо в «гарячому» зупині, то за відсутності води для охолодження 1 доба.

При важкій аварії з розплавленням активної зони відбувається сценарій АЕС «Фукусіма». При високих температурах починається так звана цирконієва реакція з виділенням водню у великих кількостях в реакторі. На ЗАЕС після аварії на «Фукусімі» встановлено рекомбінатор водню. Але 4% водню в повітрі – вибухова суміш. Тому може бути водневий вибух із розповсюдженням радіоактивних речовин із реактора.

Найбільш небезпечно, якщо реактор буде на мінімальній контрольованій потужності в цей момент, тоді буде викид небезпечних радіоактивних сполук йоду-131, цезію-137 й так далі. Залежно від напрямку вітру вони хмарою можуть поширитися в різні напрямки на сотні кілометрів. Найбільше забруднення буде для найближчих територій України. Але за певного вітру ці речовини можуть досягти самої Росії, чорноморських країн НАТО – Румунії, Болгарії, Туреччини. Деякі землі після цього будуть непридатними до використання в сільському господарстві 300 років.

Чи існують ризики, що будуть наносити ракетні удари по українських АЕС, і які можливі наслідки таких ударів по Рівненькій, Хмельницькій чи Південноукраїнські АЕС?

Не думаю, що будуть ракетні удари по реакторах АЕС. Але РФ вже наносила по інфраструктурі АЕС в листопаді 2022-го, коли водночас влучили в трансофрматорні підстанції видачі потужності всіх трьох АЕС, які є в України. Тоді в нас був колапс енергосистеми – блекаут, і фахівці «Укренерго» за 14 год. Зібрали її з частин та знову об’єднали енергосистему. Після цього також розробили алгоритм дій приготування до можливих обстрілів. Більше не було жодного блекауту.

Росіяни ракетами зараз знищили майже всі українські ТЕС. Яка їх стратегія щодо української енергетики, і які можуть бути наслідки для України?

Слід, як мінімум, готуватися до планових відключень електрики. Росіяни цілеспрямовано знищують українські ТЕС. Особливо на Лівобережжі України. Електрика, яка йде з правого берега Дніпра має велике плече передачі – це вразливе місце, яке можна досить легко перерізати ударом. Й позбавити таким чином великі частини країни електроенергії.

Зараз вони знищують те, що виробляє елеткроенергію. У минулому знищували те, що її передавало. Зараз трансформатори краще захищені, але ТЕС – величезні об’єкти, які нічим крім ППО захистити неможливо. Тому успішні удари росіян – наслідок браку в України систем ППО.

Біля кожної електростанції має бути ППО, РЕБи. Але їх бракує навіть для захисту Харкова, що вже казати про енергетичні об’єкти.

До блекауту не дійдемо цього року, але прийдешня зима буде важча, ніж позаминула. Маємо величезні втрати в електрогенерації. Тому українцям вже слід починати готуватися.

Наскільки країни ЄС зараз рятують Україну, даючи додаткові постачання електроенергії?

Нас рятує, що наша енергосистема об’єднана з ЄС. Що можемо імпортувати електроенергію. Країни Євросоюзу допомогли створити запас трансформаторів. США дуже допомагають.

Але не всі теплові енергоблоки ТЕС та ТЕЦ можна буде відновити. Ми в цю зиму входили з дефіцитом потужностей. Якби три дні поспіль взимку був мороз -10, мали б відключення електрики за графіками. Нам повезло, що була тепла зима. Також допоміг великий імпорт електрики з ЄС. Зараз теж купуємо.

Наскільки складно і важко відновити знищені об’єкти енергетики в Україні та захистити їх згодом?

Українські ТЕС вже були дуже старі. Тому деякі знищені відновленню не підлягають. Скільки саме та чого знищено та залишилося – державна таємниця.

Зараз в Україні є децентралізація, тому треба орієнтуватися на малі автономні електростанції. Зокрема, завдяки західній допомозі її будувати. Мати розподілений місцевий енергетичний ресурс. Щоб місцева влада закуповувала такі потужності. Вони можуть працювати на відходах сільського господарства, можуть бути спеціальні котельні для малих сіл і містечок на біопаливі. Відповідальність за такі проєкти має бути на місцевих громадах і органах місцевого самоврядування. Такі численні об’єкти росіянам буде важко знищити.

Біографія

Ольга Кошарна – 68 років, українська хімічна науковиця та експертка у галузі атомної енергетики. Здобула освіту в Московському хіміко-технологічному інституті ім. Менделєєва, кандидатка хімічних наук. Працювала в різних українських наукових і державних інституціях, спеціалізується на енергетичній безпеці та ядерному регулюванні. Засновниця ГО «Антикризовий експертний ядерний центр України».

Фото зі сторінки Ольги Кошарної у Facebook

Проблема блокування кордону в Польщі стала частиною політики перед виборами, що заважає її вирішити. На ній грають різні політики, які борються за голоси. Польський бізнес втрачає від блокування, а для України це питання національної безпеки. Навколо цієї теми в польському суспільстві багато міфів. Києву і Варшаві слід навчитися співпрацювати та взаємно збагачуватися в рамках української інтеграції в ЄС. Країни колишньої Першої Речі Посполитої в Євросоюзі повинні узгоджувати свою політику. Про це PolUkr.net розповів співголова групи з міжпарламентських зв’язків із Польщею в Верховній Раді Микола Княжицький.

– Уже рік триває блокування польськими фермерами і перевізниками кордону з Україною, а особливо гостро з листопада минулого року. Чому ситуація зайшла в глухий кут, і як можна було її досі вирішити?

– Зайшла в глухий кут, бо блокування набуло гострого політичного характеру. Стало інструментом спочатку в польській парламентській кампанії, тепер у місцевих виборах, у червні будуть вибори до Європарламенту, а далі президента. Ці протести на кордоні сильно політизовані.

Проросійські сили в Польщі, представники «Конфедерації», завжди були активістами в цьому процесі. Особливо, коли йшлося про перевізників.

Росія через соцмережі робить все, щоб розпалити конфлікт між українцями і поляками та всередині польського суспільства. Зацікавлена, щоб Україні заблокували західний кордон.

Особливо це гостро для нас зараз, коли в Одесі через обстріл загинула щонайменше 21 людина. Через Польщу йде трішки більше 5% нашого імпорту. Левову частку продаємо морем через Одеський порт. Ці втрачені життя – ціна нашої продукції. Добре, щоб у польському суспільстві розуміли.

Зійшлося багато факторів. Серед них – нерішучість і безвідповідальність польської влади, і використання теми кордону у виборчих процесах. У мене є претензії і до минулої влади, і до теперішньої у Польщі, і до пасивності української.

– Які шляхи вирішення суперечки бачать у Варшаві, Києві та Брюсселі?

– Варшава намагається вирішити, обмеживши чи ввівши ембарго на певні види нашої агропродукції. Хоча загрози для польських фермерів від нашої продукції є радше потенційними, ніж реальними, бо Україна використовує Польщу для транзиту. Фактів, щоб зерно чи інші наші транзитні продукти продавали на польському ринку – немає.

Конфлікт розпочався через проблеми польських перевізників. Потім доєдналися клопоти польського сільського господарства. Це проблеми галузей. А блокують кордон для всієї економіки обох країн. Польща втрачає навіть більше, ніж Україна.

Для нас це загроза національній безпеці, але також слід говорити про величезні втрати для польського бізнесу та для українського бюджету під час війни.

Вирішити можна лише, якщо припинити політизувати проблему. Польща має виносити свої вимоги на рівні Брюсселя, що вже робить. Коли Європарламент продовжив дозвіл на ввезення в ЄС української агропродукції, Варшава висловила додаткові умови. Тепер відповідний комітет буде ще раз до цього повертатися та розглядати.

Коли поляки кажуть, що хотіли б, аби продаж нашої продукції робили на тому рівні, що був до вторгнення, ми на це погоджуємося, бо тоді об’єми були навіть більші, ніж зараз. Київ зараз погоджується на всі вимоги Варшави.

Якщо говорити про ЄС, то, наприклад, такі країни як Іспанія, Італія, Данія, Нідерланди та інші – зацікавлені в нашій агропродукції. Зокрема, завдяки українському збіжжю вирощують велику рогату худобу, розвивають тваринництво. Це значна частина їх економік.

Польські фермери не задоволені, що впали ціни на агропродукцію. Причина не в Україні, а в постачанні в ЄС продукції з країн Латинської Америки, Азії, а головне – з Росії через Білорусь. Україна вимагає, щоб поляки не поводилися аморально й зупинили цю торгівлю. Її довели українські журналісти, які зняли все на відео. Бо на українську продукцію – ембарго, а на російську – ні. Як так?

Важливо, щоб ситуація в Польщі заспокоїлася, й ми знайшли з польськими колегами способи вирішити проблему, задовольняючи інтереси обох країн.

– Україна вимагає заборони продажу агропродукції з Росії до всього ЄС, а не лише до Польщі, так?            

– Так, очевидно. Тепер навіть Польща цього вимагає. Варшава вже прийняла заходи проти цієї торгівлі. Так, торгівля з білорусами і росіянами була в невеликих об’ємах. Але загалом в ЄС російської агропродукції продають багато.

– Чи можна зберегти демократичне право на протести і водночас поставити дієві запобіжники проти таких перешкод у торгівлі, й що в цьому сенсі може зробити чи робить Польща, ЄС?

– Звичайно, можна. Прем’єр Дональд Туск уже зробив у цьому напрямку перші кроки, зробивши прикордонну територію об’єктами критичної інфраструктури. Протести добрі до тієї пори, поки не загрожують національній безпеці країни. В умовах війни ця загроза існує для України, але також для Польщі.

Коли Туск зробив кордони і залізницю об’єктами критичної інфраструктури, то захистив ці об’єкти. Хоча б на папері. Це вже важливий крок, не обмежуючи протестів. Протест і шкода національній безпеці не обов’язково сумісні речі.

– Фермери протестують по всьому ЄС через «зелену угоду» (екологічні закони, які обмежують використання пестицидів і добрив), урізання дотацій. До чого тут українські фермери, якщо проблема в Брюсселі?

– Ні до чого. Просто для учасників протесту блокування кордону – те, чого не можна не помічати. Вони це роблять, щоб привернути більше уваги до себе.

Шкода, що багато людей забувають, що зерно часто збирають під обстрілами та на мінних полях. Ті, хто його збирає, час від часу калічаться і гинуть. Кошти, які Україна виручає від продажу зерна в інші країни, не в Польщу, поступають в бюджет. Так само як кошти від розмитнення товарів. Зокрема, польських, які йдуть до нас. Тож є великі збитки для бізнесів обох країн.

– Ви недавно повернулися з Польщі. Як польські урядовці дивляться на вирішення проблеми, і як до неї ставиться польське суспільство?

– Польське суспільство не до кінця розуміє, що відбувається. Мені здається, польські урядовці іноді теж, але до них розуміння приходить. Польські політики водночас підтримують і фермерів, бо свої, і Україну, бо бореться за свободу.

У цій темі багато фейків і брехні. Наприклад, що агропродукція з України вироблена тільки великими агрохолдингами, а в Польщі – простими селянами. Неправда, бо в нас лише 10% виробляють агрохолдинги, а в імпорті їх частка – 23%.

У Польщі теж є великі агрохолдинги. Наші структури сільського господарства не надто сильно відрізняються.

Ще один міф, що нібито українське зерно реекспортом привозили назад на польський ринок. Що воно поганої якості. Усе це розбивається фактами, бо не відповідає дійсності. Але мало хто хоче слухати. Польські медіа досі мало приділяють цьому уваги, а політики бояться брати відповідальність через політичні ризики.

– В Україні були сподівання, що після парламентських виборів у Польщі в жовтні 2023-го проблема з блокуванням кордону вирішиться. Виявилося, загрострилася. У квітні поляки голосуватимуть на місцевих виборах, а у червні до Європарламенту. Яка роль у кризі виборів і соратників прем’єра Туска по уряду з «Польської селянської партії», ПСЛ?

– Усі борються за виборців. При владі у Варшаві не одна партія, а коаліція. Та ж ПСЛ на місцевих виборах бореться за своїх кандидатів. Як і партія Туска «Громадянська платформа». Як і їх противники з ПіС, «Конфедерації». Триває війна всіх проти всіх, де використовуються два негативні наративи щодо України, які підтримують російські спецслужби, як час від часу теж роздмухують історію нашого спільного складного минулого.

Усі ці речі впливають на перебіг кампаній, які, на жаль, часто популістичні. Особливо, зі сторони крайніх правих. Інші намагаються конкурувати з ними за голоси виборців, і грають в «коло брехні», яке шкодить Україні та Польщі.

– У кінці лютого польська поліція затримала журналіста «Української правди», УП, Михайла Ткача і оператора, які знімали торгівлю Польщі з Білорусією. 7 березня затримали іншого українського журналіста і оператора, які знімали торгівлю з Росією – забрали техніку і депортували. Як і чому таке можливо?

– Складно говорити про свободу слова українських журналістів у Польщі. В Україні такі речі – неможливі.

Це трішки хибний шлях, бо УП – найпопулярніше українське інтернет-видання, а її головна редакторка входила в топ-100 найвпливовіших жінок світу.

Можна по-різному ставитися до журналістів УП, але їхні репортажі мають резонанс не лише в Україні, а й за її межами. Коли польські політики, думають, що так можна обмежити інформацію, то роблять велику помилку, бо навпаки привертають увагу світу до несправедливості та проблемних речей. Надмірна увага може зашкодити Польщі та її владі. Ми б цього не хотіли, бо вдячні Варшаві за те, що відстоює українські інтереси в оборонній сфері. Туск став одним із перших, хто підтримав ініціативу французького лідера Еммануїла Макрона про надання зброї та посилання військ в Україну.

Роль Польщі в підтримці України буде далі зростати. Тому Україна всіляко зацікавлена зняти усі непорозуміння між нами.

– Ваш колега з Сейму Павел Коваль обіцяє, що блокування кордону завершиться за кілька тижнів. Чи бачите перспективи, що в цьому році вдасться припинити блокування, і як? Чи навпаки нові українські продукти будуть щоразу ставати причинами для нових перешкод у торгівлі?

– Ковалю видніше, бо більше знає про внутрішню кухню польської політики та можливості уряду. Мені залишається лише довіряти йому та прогнозам. Сподіваюся, ці слова будуть втілені в життя.

Не знаю, що буде в майбутньому. При вступі в ЄС нам буде потрібно багато працювати з Польщею. Варшава, залишаючись найближчим другом України в Євросоюзі, буде одним із найбільших наших конкурентів. Нам із поляками слід домовлятися. Й працювати над тим, щоб менше конкурували, а більше разом збагачуватися завдяки співпраці в рамках ЄС.

– 23 лютого учасники протестів розсипали з зерновозів український ріпак, який везли в Німеччину. У ніч на 25 лютого на залізничній станції Котомеж розсипали українське зерно з восьми напіввагонів, пошкодили 160 тонн продукції. Вантаж транзитом їхав в порт Гданська, звідки в інші країни. Як йде розслідування, і чи розглядають у Польщі слід Росії?

– Розслідування триває. Не знаю, як польські спецслужби оцінюють роль Росії. Здається, вони замало приділяють цьому уваги. Коли заходжу на польські сторінки в соцмережах, бачу там величезну кількість ботів.

Мені здається, поляки недооцінюють загрози інформаційної війни, яку Росія провадить проти Польщі. Путін згадав 37 разів Польщу у інтерв’ю Такеру Карлсону. Колишній президент РФ Дмитро Медведєв весь час згадує про Польщу, що її слід знищити. Це те, про що в Москві думають. Тому польським спецслужбам слід бути уважнішими до тих, хто хоче сіяти ворожнечу між польським та українським народами. А це передусім – російські спецслужби.

– За 11 місяців 2023-го Польща продала в Україну товарів на $11 млрд, а Україна в Польщу на $4,3 млрд. Український експорт переважно сировина, а польський – готові продукти. УП порахувала, що це понад 100 тис. робочих місць у Польщі. Чи польські бізнеси, які від цього потерпають, виступають проти тих, хто блокує кордон, і чому про них не чуємо?

– Прикра ситуація, бо коли польські протестувальники хотіли блокувати німецький кордон, то ті бізнеси, які торгують з Німеччиною виступили проти, й блокування завершилося за декілька годин.

Товарообіг Польщі з Німеччиною в десятки разів більший, ніж з Україною. Там польські підприємці цього не допустили. Тому хотілося б бачити активнішу роль польського бізнесу, який працює з нами.

– Як можна цивілізовано вирішити торгові суперечки України з Польщею та іншими сусідами в рамках нашого вступу в ЄС, де митних кордонів взагалі не буде?

– Це питання. Бо коли нас кличуть в ЄС, а з іншого боку кажуть «накладаємо ембарго на вашу продукцію, й ви не будете мати права її поставляти», то який сенс у Євросоюзі?

Участь України у Євросоюзі – це наш захист у протистоянні з Росією, і самого ЄС. Якщо перетворимось на «буферну зону», як це пропонує угорський прем’єр Віктор Орбан, то нас захопить Росія, а такою «буферною зоною» стане Польща, Угорщина та інші ніші західні сусіди.

Нам із Польщею треба підтримувати один одного в безпековій сфері, бо це в наших спільних інтересах.

– Як оцінюєте теперішній стан польсько-українських відносин, з огляду на кризу з зерном і два роки війни, особливо якщо врахувати, що були дуже добрі відразу після російського вторгнення?

– Туск всіляко демонструє військову та дипломатичну підтримку України. Такі самі заяви робить глава МЗС Радослав Сікорський. А президент Анджей Дуда ще раніше робив, коли наші відносини дуже різко покращилися відразу після вторгнення. Ми це чуємо та вдячні. Українці вдячні всім полякам, які багато допомогли нашому суспільству, тим громадянам, котрі приїхали в Польщу.

Затьмарюють провокації на кордоні, які передусім підігріває «Конфедерація». Треба, щоб основні польські партії припинили використовувати кордон у політичній боротьбі між собою, бо це погано для нас обох.

– Якими є перспективи відносин зараз, і якими бачите їх після завершення війни?

– Я взагалі прихильник Першої Речі Посполитої. Найбільша помилка була тоді, коли гетьман Іван Виговський хотів зробити справедливу федерацію трьох народів, а польський Сейм вчергове не дав на згоди. Як тільки в історії таке відбувається, цим користаються росіяни і завжди перемагають. Щоб не робити схожих помилок надалі, нам слід мати найтісніші відносини між собою в ЄС.

У рамках ЄС ті країни, які були в Речі Посполитій, мають досвід цивілізаційної співпраці та єднання, Польща, Литва, інші країни Балтії. Ми всі повинні виступати разом та узгоджувати власну політику.

– Наскільки важливим партнером в процесі відбудови України буде Польща?

– Мені б хотілося, щоб була активним партнером у процесі відбудови, але для цього спочатку слід перестати блокувати кордон. Інакше поляки банально не завезуть будівельні матеріали в Україну.

Ми зацікавлені дати польському бізнесу на цьому заробити і збудувати у нас якісну інфраструктуру або відновити знищену. Це було б ідеально, але для цього треба не розмінюватися на такі конфлікти, які є зараз.

– У Польщі лунають голоси, що після періоду дуже добрих відносин у 2022 році, Україна зробила ставку на партнерство з Берліном, а не Варшавою. Наскільки виправдані?

– Це міф. Лякання німцями стало ще одним фетишем польської політики, як і нібито отруєне українське зерно. Якщо говорити про наші відносини, то вони так само як із німцями тісні з американцями, британцями. Зараз лідерами у цьому намагаються стати французи. Нам би хотілося, щоб лідерами були поляки.

Німці нам допомагають. Ми їм вдячні. Але вони не мають великого впливу на українську політику.

– Якими є очікування української сторони щодо Польщі та польської влади, коли йдеться про подальшу підтримку України?

– У зовнішній політиці уряд Туска і сам прем’єр їх виправдовують, співпрацюючи  з французами та німцями задля нашої підтримки. Переконуючи США нас підтримувати. Надаючи нам допомогу. Дуже хотілося б, щоб ця підтримка була не лише на словах чи в певних сферах, а в повномасштабних діях. Щоб кордон розблокували, щоб ми могли вільно торгувати. Домовитися – в інтересах обох народів.

Фото Facebook Миколи Княжицького

Сусіди України, на тлі прогнозів західної преси про неминучість нападу путінської РФ на одну з країн НАТО, продовжують посилювати свої оборонні спроможності – Польща знаходиться в авангарді цього процесу

Президент Польщі прокоментував поточну ситуацію, пов’язану з війною в Україні, після зустрічі з президентом США, в якій взяв участь також прем’єр-міністр Дональд Туск.

«Що сьогодні потрібно Україні, то це віра в те, що Путін не виграє цю війну», – сказав президент Польщі в інтерв’ю телеканалу Bloomberg.

«Якщo Росія переможе в Україні, вона нападе знову. Вона нападе на інші країни. Тому її треба зупинити», – сказав Анджей Дуда.

Візит президента та прем’єр-міністра Польщі до Вашингтону відбувся у 25-ту річницю вступу Польщі до НАТО, який стався 12 березня 1999 року. Анджей Дуда та Дональд Туск зустрілися з представниками обох палат Конгресу США та з президентом США Джо Байденом. Важливою темою переговорів стала ситуація в Україні та перспективи війни, що триває.

«Ми провели переговори про безпеку в дуже урочистій атмосфері. Переважно говорили про це з президентом Байденом, про ситуацію в нашій частині Європи, включно з воєнною ситуацією в Україні», — сказав Дуда, зазначивши, що допомога, яку отримує Київ від США та інших країн Заходу має ключове значення для України.

Результати переговорів в США стануть темою переговорів президента та прем’єра Польщі в Брюсселі під час позачергового саміту Веймарського трикутника цієї п’ятниці, 15 березня 2024 року.

За матеріалами: dziennik.pl,

 

Яцек Сєвєра повторив свою оцінку міжнародної ситуації в регіоні Центральної та Східної Європи.

«Якщо хочемо уникнути війни, то країни НАТО на східному фланзі повинні прийняти трирічний горизонт часу для підготовки до конфронтації. За цей час на східному фланзі слід створити потенціал, який буде чітким сигналом для стримування від агресії», – сказав глава Бюро національної безпеки в інтерв’ю виданню Nasz Dziennik.

Яцек Сєвєра також звернув увагу на питання, пов’язані з модернізацією польської армії.

«З розмов, які мав, розумію, що принципові напрямки збережуть. Президент Польщі очікує, що цілі щодо формування польської армії, збільшення її чисельності та модернізації радикально змінювати не будуть», – сказав Сєвєра.

11 березня 2024 року відбулося засідання польського РНБО, тобто уряду та президента. Це відбулося незадовго до візиту президента Анджея Дуди та прем’єр-міністра Дональда Туска до Вашингтону. Цей візит заплановано на 12 березня 2024 року, у 25-ту річницю вступу Польщі в НАТО.

«Вважаю, ми повинні висунути вимогу і хочу запропонувати її найближчим часом. Під час нашого візиту до Білого дому буду говорити про це з усіма нашими союзниками, а також з генсеком НАТО в штаб-квартирі Альянсу, щоб країни НАТО вирішили разом, щоб вимогою Альянсу на майбутнє стало витрачати на оборону не 2% від ВВП кожної країни як зараз, а 3%», – сказав президент Дуда під час засідання польського РНБО.

За матеріалами: pap.pl, dziennik.pl,