Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Росія використовує проблеми на кордоні Білорусі з Польщею та Литвою, щоб давити на Захід, аби погодився на російські умови миру, що дорівнюють капітуляції України. Диктатор Олександр Лукашенко хотів би передати владу одному зі своїх синів, але Путін планує втілити ідею союзної держави, в якій роль білоруського лідера буде не більша, ніж глави Чечні в РФ. Путін шантажує ЄС і Україну тактичною ядерною зброєю в Білорусі, якою в разі обвалу фронту міг би вдарити по західній Україні, щоб обрубати шляхи постачань зброї. Про це PolUkr.net розповів білоруський політолог, що живе у Варшаві, Павло Усов.
– «На білорусько-українському кордоні росте напруженість, бо Захід розв’язав гарячий конфлікт біля білоруської території, і пробує втягнути Білорусь у війну, а Мінськ робить усе, щоб зберегти мир на своїй землі, заявили у білоруській армії 29 липня. Для чого такі заяви?
– На початку російського вторгнення Лукашенко мав схожу риторику, коли з білоруської території відбулася російська атака на Київ. Заявляв, що з України готувався напад, і він вимушено діяв на випередження. Його слова потім стали мемом.
Нічого нового в тому, що лукашенківські генерали весь час говорять про, з їх точки зору, агресивні дії Заходу і України. Це елемент мілітаризації білоруського режиму. Тривають внутрішні репресії і терор проти громадян. Також таким чином мобілізують власних прихильників і силовиків, нагнітають внутрішню ситуацію, залякують суспільство, наче може проти нас розпочатися війна, і лише режим Лукашенка гарантує людям безпеку.
Вся воєнна пропаганда в Білорусії антизахідна і антиукраїнська. Це частина єдиної інформаційної політики, яку формує Росія. Лукашенко постійно демонструє агресивну риторику до Заходу і України, щоб показати лояльність Путіну.
Хоча час від часу бувають відступи, коли Лукашенко починає позитивно висловлюватись про Володимира Зеленського та західних лідерів, показуючи, що готовий на діалог і мирні відносини. Аде ресурсів повернутися до політики, яку проводив до 2020-го, не має, бо зовнішня політика країни відбувається під тиском Москви. Він реалізовує те, чого вимагає Путін щодо України та Заходу.
Якщо б цього тиску Москви не було, Лукашенко шукав би контактів з Заходом, щоб відновити баланс, порушений після 2020-го. Одним із прикладів такого пошуку контактів є те, що недавно з білоруських тюрем випустили чотирьох українських в’язнів, відбувся обмін між країнами. Зокрема, відпустили одного, кого підозрювали в диверсії на аеродромі Мачулищі, де 26 лютого 2023-го був пошкоджений російський розвідувальний літак А-50.
– Що означають останні зміни в білоруському уряді, зокрема зміна глави МЗС? Чи вплинуть вони на відносини Білорусі з Польщею і Україною?
– Саме в цьому контексті слід розглядати зміни в МЗС, бо попередній глава МЗС Сергій Алейник був непоказний і безініціативний. Новий міністр Максим Рижанков доволі амбіційний. Його можна вважати людиною нового покоління, йому 52 роки. Він успішно реалізовував міжнародні проєкти, організовував чемпіонат світу з хокею в Мінську.
Через призначення Алейника Лукашенко пробує повернутися до тієї моделі відносин із Заходом, яку успішно вибудовував глава МЗС Володимир Макей, який помер на посту в 2022-му. Він до 2020-го успішно «продавав» Заходу ідею стабільності в Білорусі на фоні російської агресії в Україні. Захід «купував» цей міф.
До 2020-го в Мінськ їздили провідні світові лідери, починаючи з держсекретаря США Майка Помпео, тодішнього радника президента США по нацбезпеці Джона Болтона. Лукашенко навіть був на інаугурації Петра Порошенка, що було немислимо раніше чи тепер. Перед президентськими виборами в Україні 2019-го позитивно говорив про Зеленського.
У ці роки Білорусь активно брала участь в економічній співпраці з Україною, продаючи ЗСУ пальне на війну проти російської агресії. 2014-2020 роки для Лукашенка були золоті часи у відносинах із Україною та Заходом.
– Чи може зараз Білорусь під ковпаком Росії перезавантажити відносини з Заходом?
– Такого перезавантаження не станеться, бо тиск і контроль Москви над білоруським простором безмежний. Єдине, що може спробувати Лукашенко – почати кулуарні рухи, намагатися встановити приховані контакти з Заходом, і спробувати «продати» інший міф – що Білорусь не вступила відкрито у війну, але Лукашенко був змушений розмістити російські війська, інакше Путін захопив би Білорусь, й такого роду риторику.
Відновити повністю відносини з Заходом не вдасться, бо Білорусь – співагресор. Але в зміні поведінці є ознаки, що Лукашенко розуміє – Путін не виграє війни. Вона не завершиться на умовах Москви.
Протистояння може затягнутися на роки – гаряча війна, мабуть, перейде у фазу холодної на зразок того, що було після 2015-го. За цих умов Лукашенко може спробувати стабілізувати справи в країні, відновити мінімальні відносини з Заходом, «продаючи» знову стабільність, що Білорусь не задіяна напряму у агресії, і перебуває під тиском Росії.
Основна ціль Лукашенко передати владу комусь із своїх дітей після 2030-го. Або старшому сину Віктору, 48 років. Або дочекатися, коли виросте Коля, 19 років. Психологічно диктатор ставить на наймолодшого. Щоб це втілити треба, щоб не було абсолютної домінації Росії над Білоруссю як тепер. У такій ситуації передати владу буде неможливо. Хіба чеченський сценарій, де зараз триває підготовка передачі влади від Рамзана Кадирова комусь із його дітей чи клану.
Це якщо не буде повної реалізації проєкту союзної держави як його бачить РФ. Для Кремля до 2030-го важливо завершити створення союзної держави, в рамках якого Путін міг би стати її президентом. Це один із сценаріїв.
– Польща може закрити два останні КПП з Білоруссю, заявив глава МЗС Радослав Сікорський. Усе через кризу мігрантів, які масово переходять прикордонні пункти. Історія триває з середини 2021-го. У кінці травня загинув польський прикордонник. Навіщо Лукашенко досі підтримує гарячою цю проблему?
– Міграційна криза – частина проєкту гібридної війни Росії проти Заходу. Коли Білорусь в 2020-му втратила значну частину суверенітету у зовнішній політиці, Росія почала проводити контрольоване напруження на кордонах з ЄС, відволікати увагу. Ці кроки Москва робила в рамках реалізації підготовки до агресії проти України.
Якби Україну захопили в 2022-му, Росія б значно швидше вирішила долю Білорусі. Вона по-суті перестала б існувати як країна.
Зараз міграційна криза – російський інструмент тиску на Захід. Новий виток стався після візиту Путіна в травні цього року в Мінськ. Перед цим Лукашенко насмілився з повагою висловитися про Зеленського та Польщу. Мовляв, ми з поляками сусіди й треба з ними налагоджувати відносини.
Можна припустити, що це була чітка вказівка Путіна – жодних пом’якшень у відносинах з Україною і Польщею, будь-які спроби завершаться плачевно для Лукашенко.
Цей виток міграційних атак на кордоні розпочався водночас із початком російського наступу в Харківській області. Був потрібен для відволікання ресурсів Польщі, Литви, ЄС, Заходу на додаткову проблему, на гарантування власної безпеки. У цьому контексті слід розглядати вбивство польського прикордонника. Це питання, скільки в таких акціях мігрантів, а скільки працівників спецслужб Росії і Білорусі в масі тих, хто атакує кордон.
Також це може бути привід для Росії, щоб закрити кордон Білорусі з Польщею. Це один із основних шляхів транзиту для китайських товарів залізницею. За останній рік через Росію і Білорусь пройшло біля 130 тис. тонн китайських товарів в ЄС. Москва хоче, щоб КНР зробив основний шлях через північний, російський шлях, і Петербург. Тоді виросте роль та позиції РФ у міжнародній економіці, а ізоляція та санкції ЄС щодо РФ будуть підірвані. Козир на майбутнє.
– Рада ЄС 29 червня ухвалила санкції проти білоруської економіки, які віддзеркалюють обмежувальні заходи проти РФ, і блокують обхід санкцій. Який підхід Євросоюзу до взаємодії з білоруським режимом, яким бачить Брюссель долю Білорусі, і чи може мати важелі на Мінськ, крім санкцій?
– В ЄС таких важелів немає, і стратегії щодо режиму Лукашенка теж. Санкції вводять масштабні, й вони ніяк не відбуваються на стабільності режиму, але вкрай негативно на білорусах, яким все важче виїхати з Білорусі. Кордон із Литвою повністю закритий, прикордонний рух теж. А щоб потрапити в Польщу, білоруси стоять по 30-50 год.
Для Росії Білорусь – стратегічний простір. Москва може підтримувати режим Лукашенка грошима ще як мінімум кілька років. Порівняно з витратами на війну, це ніщо для Кремля.
Захід не має стратегії щодо Білорусі. Вибудовує діалог з офісом опозиційної лідерки Світлани Тихановської та білоруської опозиції в еміграції, але вплив опозиції на білоруське суспільство дорівнює нулю. Наростає також серйозна криза всередині самої цієї опозиції.
Ще рік і ЄС втратить які-небудь політичні механізми впливу на Білорусь. Білоруської опозиції, яка з’явилася в 2020-му й мала вагу, більше не буде, а країна буде економічно та в інших сферах під повним російським контролем.
– Чи в Білорусі досі є «вагнерівці», і якщо так, то яка їх роль, і хто реально ними керує – режим Мінськ чи Москва?
– Точних даних немає щодо їх кількості. Значна частина повернулася в Росію і перейшла в інші ПВК, в російську армію. Іншу частину перекинули в Африку.
Кілька тисяч «вагнерівців» перейшли в білоруське МВС. Готують спеціальні війська міліції. Також працюють інструкторами для білоруського міноборони. Але як єдиної консолідованої групи їх більше немає.
Безпосередньої загрози від них як рік тому, коли завершився бунт Пригожина, і 10-15 тис. «вагнерівців» перекинули в Білорусь, що було серйозною загрозою для провокацій проти України, немає.
– Яке майбутнє готує Путін для Білорусі на найближчі роки, якщо війну в Україні заморозить на лінії фронту, або якщо війна триватиме, але меншої інтенсивності?
– Основна ціль Путіна в Білорусі – завершити оформлення союзної держави і створити політичні інститути, щоб на новий термін піти вже в статусі глави союзної держави.
Для Росії Білорусь буде стратегічною компенсацією за брак перемоги над Україною. Перемоги у війні в форматі як планував Путін у 2022-му не буде. Величезні фінансові та людські ресурси витрачені на це без реального успіху. Із цією ціллю в Білорусі розміщують тактичну ядерну зброю.
Можливо, спробують до союзної держави ще когось приєднати, хоча навряд чи можливо. Якщо не вдасться, Путін задовольниться двома уламками СРСР. Тоді роль Лукашенка чи його спадкоємця буде зведена до нуля. Це основний план, який Путін виношував з 2010-2012 років, коли повернувся з поста прем’єра в президентське крісло.
Перша війна в Україні 2014-2022 років змусили Путіна переглянути стратегію. Справу інтеграції відклали на невизначений термін. Лукашенко, відчуваючи загрози, спробував загравати з Заходом. Укріпляв позиції в переговорах з РФ, опираючись на Захід. Але криза 2020-го, яку Москва частково спровокувала, зробила Лукашенка цілковитим васалом.
– Чи насправді в Білорусі є ядерна зброя, в якій кількості, й для чого вона Путіну та Лукашенку?
– Ніхто не скаже точно, де знаходиться, та в якій кількості тактична ядерна зброя. Якщо взагалі є в Білорусі. Знаємо, російські інженерні війська будують об’єкти на білоруській території. Але поки що, крім офіційних декларацій Путіна і Лукашенка, що зброя в Білорусі є, фізично її не показали. Наприклад, в екскурсії для пропагандистів. Чи супутникові знімки зі слідами випромінення. Можливі місця розташування – Брестська та Гомельська області.
Передусім ціль Путіна – залякування Заходу та України. Один із сценаріїв у випадку критичної ситуації на полі бою, обвалу фронту – тактичний ядерний удар із Білорусі по західній Україні, по транспортним вузлам, які зв’язують із ЄС. Крок залякування та перерізання артерії для постачань зброї. Певний час по зараженій території нічого не поїде.
Також можливий сценарій прорив із Білорусі на західну Україну військ, щоб так само перерізати шляхи транспортування зброї. Як мінімум спроба захопити Луцьк.
Чи якийсь сценарій реалізують – ніхто не скаже з огляду на неадекватність Путіна. Наразі факт розміщення ядерної зброї використовують виключно для ядерного шантажу Заходу, щоб не постачав зброю, і щоб змусити піти на формулу миру Кремля. Тобто всі захоплені території залишаються росіянам, Україна обіцяє провести демілітаризацію, відмовитися від вступу в НАТО та обмежує свої збройні сили та військову техніку. По-суті, спрощений план вимог Путіна з 2022-го.
Захід і його суспільства психологічно нестійкі до такого шантажу. Путін пробує налякати пацифістів ядерною війною, можливим втягуванням НАТО у війну, щоб змусити західних політиків до переговорів на його умовах. Але Саміт миру в Швейцарії показав, яких переговорів хоче Путін – тільки виконання його умов. Тому буде нагнітати ситуацію.
З цим же пов’язана войовнича риторика генералів Лукашенка. Уся машина пропаганди направлена на залякування Заходу. Росія прагне через нарощування загального хаосу на кордонах і в регіоні змусити Захід до поступок.
– Як змінилася Білорусь за майже 2,5 роки російсько-української війни, як змінилося ставлення білоруського суспільства до українців і війни?
– Після 2020-го Білорусь стала тоталітарною державою, де знищена всяка альтернатива. Держапарат цілком вичищений від тих, щодо кого сумнівалися в лояльності. Будь-які виступи проти режиму чи проукраїнські жорстко караються. Щодо тих, хто підтримує Україну, проводять репресії.
Водночас в Білорусі дуже сильні антивоєнні настрої та висока солідарність з Україною. Білоруси інформували українські спецслужби про пересування російської техніки, чинили диверсій на залізниці, за що багато-хто постраждав. Ці акції тривають, наскільки можливо. Є також ті, хто відкрито підтримує Путіна. Таких 25-30%. Одна з основних причин – вплив російської пропаганди.
Один із промахів України, що основна інформаційна війна направлена проти Росії, а білоруський вектор, стратегічно важливий для України, залишається вразливим.
Є бачення в суспільстві, яким має бути майбутнє – перемога України та створення Балтійсько-Чорноморського союзу з опорою на ЄС і НАТО. Білорусам доведеться провести власну ревізію того, що сталося в 2022-му. Бо на нас теж доля відповідальності за вторгнення. Ми не мали можливості впливати на те, що відбувалося, країна була окупована, але все таки.
Білорусь не була джерелом і первинною загрозою для України, але її використали, тому є шанс відновити відносини між двома суспільствами та країнами після змін у Білорусі та перемоги України. Це буде значно простіше, ніж відновити відносини Росії і України.
Майбутнє двох народів – взаємопов’язане. Без перемоги України не буде вільної Білорусі. Без вільної Білорусі, регіон буде територією геополітичних викликів. Особливо, якщо залишиться Росія як консолідована держава і загроза.
