3а допомогою операцій на зразок «Павутина» Україна втілює концепцію асиметричної війни, перемагає ворога, маючи менше ресурсів. Росія копіює український досвід, і за допомогою грошей і дисципліни масштабує його. У деяких сферах, зокрема дронів на оптоволокні, росіяни попереду. Світ на порозі війни роботів. Вісь зла Китаю-Росії та іншихкраїн готує плани нападу на країни ЄС, які сусідять з РФ. Країни НАТО не готові до сучасної технологічної війни. Про це PolUkr.net розповіла українська ветеранка, керівниця волонтерського проєкту технологічної мілітаризації VictoryDrones (благодійний фонд Dignitas), засновниця «Центру підтримки аеророзвідки» Марія Берлінська.Вона висловлює готовність передавати український досвід партнерам у Європі та закликає зацікавлених учасників із країн, які сусідять із Росією, поспішати приготуватись до відбиття можливої агресії.

– Україна провела унікальні операції – удари підводними дронамипо підриву опор Кримського мосту і знищення FPV-дронамиросійської стратегічної авіації. Які висновки для себе зробили з цих операцій? Якого удару зазнали росіяни?

– ЗСУ провели унікальні операції зі знищення дронами російської стратегічної авіації іопор Кримського мосту. Провідні світові експерти, представники різних спецслужб, називають їх історичними, ставлять у навчальні матеріали для підготовки спеціалістів власних спецслужб.

Зараз провідні фахівці спецслужб у світі спостерігають, як українці втілюють безпрецедентні операції, які змінюють уявлення про можливості застосування роботизованих систем на війні. Україна змінює не лише тактики, а й стратегії інтелектуальних переваг за наявності меншого, ніж у ворога, економічного ресурсу та потужностей ВПК.

Українці показали, що навіть маючи в рази менше ресурсу, ніж ворог, можна організовувати філігранні операції, можна застосовувати асиметричні методи, демонструючи концепцію битви Давида проти Голіафа.

Росіяни зазнали суттєвих втрат у стратегічній авіації, але це лише один із вимірів. Демонстрація можливостей таких операцій як «Павутина» – це удар по ядерній тріаді Росії. Це приклад того, як зсуваються перестороги в міжнародних експертів. Українці показали, що такі удари можна і слід наносити.

Це також демонстративне приниження російської влади на геополітичній мапі, коли лідери різних країн відмітили, що немає ніяких «червоних ліній», і цілком можна давати відсіч Росії на агресію. Можна робити це максимально розумно, асиметрично, на будь-якій відстані. Навіть такими дешевими засобами як FPV-дрони можна знищувати техніку ворога на мільярди доларів, ядерну тріаду.

– Наскільки існує ризик, що подібні операції проти українських об’єктів можуть провести самі росіяни, як можна від них захиститися, і чи бачите, що керівництво України дбає про такий захист?

– Звичайно, росіяни готують подібні операції.Вони теж хочуть показати силу, їм важливо показати, що можуть чимось відповісти на інтелектуальні операції українських спецслужб. Але наші спецслужби за 3,5 роки повномасштабної війни і 11 років війни як такоїзапобігли десяткам, а то й сотням подібних спроб росіян реалізувати схоже на території України.

Спроби будуть надалі. Але зазвичай українські спецлсужби максимально блискуче іпрофесійно запобігають їм ще на етапі планування. Ризики від операцій ворога завжди є і будуть, тому важлива пильність України танаших друзів із Польщі та інших країн Європи.Бо Росія буде намагатися максимально розкачувати ситуацію, тероризувати диверсіями і терактами, проводити інформаційні операції, підривати об’єкти важкої промисловості.

Росіяни будуть пробувати дестабілізувати Україну і країни Європи, вплинути в інформаційній війні, кібервійні, в інших вимірах. У різних площинах триває ця війна й не лише проти України, а проти всіх нас.

Україна зараз – це просто передовау цій війні. Але Росіягібридними методами воює проти усієї Європи. Саме тому бачимо стільки терактів – від підривів військових підприємств у Німеччині до отруєння російськими агентами втікачів у Лондоні, інформаційні операції, втручання у внутрішню політику.

Це наша спільна небезпека. Лише об’єднавшись зможемо протистояти. Росія об’єднана з КНДР, Китаєм, Іраном, Білорусією. Відтак маємо теж тримати міцно альянс, і розуміти, що, на жаль, війна лише починається, і буде тривати у різних площинах ще багато років. Проти всіх нас, проти всієї Європи.

– У своїх інтерв’ю ви казали, що росіяни випереджають нас щодо розвитку БПЛА. Досі так вважаєте? Що заважає Україні бути попереду в цій сфері? Які ризики, якщо росіяни будуть далі нас випереджати?

– Росіяни на кожен долар, вкладений у технологічні розробки в Україні, вкладають своїх $15-$30. Плюс Китай активно допомагає їм з компонентами. Іран допоміг із передачею дронів-камікадзе Shahedі локалізацією виробництва в РФ. Україну атакує об’єднаний ВПК Росії-КНДР-Китаю-Ірану-Білорусії і ще десятка проксі-союзників Москви.

Також у російській зброї досі є компоненти з західних країн. Саме тому Україні так важко протистояти, позаяк є величезна російська перевага. Проте за 3,5 роки Київ не втратив жодного обласного центру.

Нагадаю, це проміжок часу, за який протягом Другої світової війни фронт на тисячі кілометрів котився по Європі. Зокрема, по територіях сучасних України і Польщі. За такий проміжок часу Гітлер та союзники вже кілька разів наступали та відступали в різні сторони, відбувалися окупації та звільнення цілих країн. А Путін з усіма своїми ресурсами і союзниками не спромігся захопити бодай один обласний центр України. Це результат стійкості та винахідливості українців у технологіях.

– Які переваги і недоліки України та Росії в системі розвитку технологій БПЛА? Що Україна могла б покращити, і як?

– Початково одним із недоліків Росії було те, що не було гнучкості в прийнятті рішень, була недооцінка військово-політичним керівництвом РФ важливості технологічної війни. Так само в росіян була недооцінка загалом масштабу спротиву українців, й того, наскільки героїчно українці будуть оборонятися. Саме звідси був міф про «Київ за три дні» чи «захоплення України за кілька тижнів». Тому на початках Росія недооцінила наші технології, і не мала гнучкості, щоб масово застосовувати дрони на тактичному та оперативному рівнях.

Однак росіяни швидко вивчили уроки, заплативши за них немислимими втратами – найбільшими з часів Другої світової війни. Відповідно зараз вони на певних напрямках починають мати паритет, а в деяких суттєво обганяють українців, які були в авангарді технологічної революції. Більшість найкращих рішень у війні винайшли саме українці – застосування FPV-дронів, дронівMavic для скидання вибухівки, наземні роботизовані комплекси. FPV-дрони стали просто революційною технологією, яка зараз визначає хід війни.

У багатьох рішеннях українці були першими, але росіяни швидко від нас навчилися і найкращі рішення зуміли масштабувати за рахунок величезних бюджетів та жорстких централізованих рішень.

Питання номер один– здатність до інженерного прогнозування, яке мала б бути забезпечити інженерна ставка на рівні командування ЗСУ. Цій ідеї вже багато років. Вона б уможливила горизонт планування на півроку-рік. Це має бути аналіз ситуації найкращими фахівцями, передусім інженерами, і оцінка тенденцій,які будуть актуальними через 6-12 місяців.

Для того, щоб не проспати деяких рішень зі сторони росіян, як це сталось із FPV-дронами на оптоволокні, дуже важливо мати таке прогнозування. На жаль, технологічна ставка була анонсована, але не реалізована в нас в тому форматі, в якому я її пропонувала – різнопрофільна робота різних груп фахівців по різних напрямках – лазерна зброя, електромагнітна, автоматичні оптичні системи наведення та навігації, ракетна галузь тощо.

Таких тем не так багато– 7-10. Але вони будуть впливати на хід війни і технологічне поле бою. Це те, що варто було б покращувати, щоб не йти на осліп у тумані війни, а розуміти, що нас чекає за горизонтом, і вже готуватися.

– Наскільки добрим є діалог між волонтерами в сфері БПЛА, державою, якістю і швидкістю впровадження інновацій в цій сфері в армії? Наскільки керівництво ЗСУ системно підходить до викликів у сфері розвитку БПЛА, і чого бракує для покращення ситуації?

– Рівень взаємодії між волонтерами і державою є недостатній, хоча значно кращий, ніж в 2014-2015 роках. 10 років тому ентузіастів, які займаються цією справою було кілька десятків на всю країну. На жаль, ніякої взаємодії з державою нам тоді не вдавалося збудувати. Усі спроби вийти на діалог, запропонувати рішення і налагодити системну роботу в галузі тоді були проваленими. Топ-чиновники не хотіли чути і реагувати, не бачили в цьому ніяких перспектив, не розуміли, навіщо ці дрони, і яка від них користь. Вони не сприймали це як серйозну зброю, відмахуючись, що артилерія, танки, міни – це серйозна зброя, але не дрони. Зараз все значно краще, але все одно для такого масштабу війни – недостатньо.

– Яку роль на полі бою зараз грають дрони на оптоволокні та застосування штучного інтелекту? Хто має перевагу, Україна чи Росія, і в чому вона проявляється?

– Щодо дронів на оптоволокні, то зараз ворог має суттєву перевагу. Перші масові їх застосування відбулися в серпні 2024-го під час Курської операції. Ці дрони мають суттєвий вплив на поле бою, адже дають можливість ворогу контролювати логістику, і не вразливі до РЕБу. Вони також застосовуються в режимі так званих «ждунів», коли БПЛА чекає на дорогах та перехрестях до моменту, поки не наблизиться якась ціль.

Це дає ворогу серйозну перевагу. Вони можуть літати на таких дронах подекуди на 25-30 км, що дає їм «руку удару». Відтак ця «рука» стала доволі довгою. Відтак росіяниможуть вибивати не лише нашу піхоту, а й БПЛА. Це серйозний фактор, на який наразі немає системної протидії. Є певні контрзаходи, але їх недостатньо.

– Наскільки на полі бою зараз активно застосовуються наземні види дронів для постачання, евакуації, мінування, і які перспективи в розвитку цих сфер?

– Наземні роботизовані комплекси – дуже перспективна тема, передусім через активний розвиток повітряних дронів, і через те, що збільшилася «сіра зона» між сторонами, і відповідно більшість втрат відбувається на етапі логістики, на можливості доставити для екіпажів БПЛА і піхоти певні вантажі, продукти, боєкомплекти, обладнання. Щоб не ризикувати цілою машиною з екіпажом, посилається наземний робот. Це дає можливість доставити вантаж з меншими ризиками. Плюс було багато прикладів евакуації поранених, багато випадків евакуації тіл загиблих бійців.Для того, щоб переміщень людей в зоні ураження дронів було якомога менше, використовуються наземні роботи.

– Чи є перспектива «війни роботів», коли на полі бою буде мінімум людей і максимум різного роду БПЛА, наскільки ми близькі до такого типу війни? Які в ній перспективи і ризики для учасників конфлікту?

– Нас очікує масштабування війни роботів. Війна дронів вже триває і це тільки початок. Загалом, цятехнологічна велика війна – певнийінтро до значно більшої війни, яка буде масштабована на різні країни. Я в цьому глибоко переконана, так само, як була переконана в 2014-2015 роках, що на нас чекає війна дронів, що це перспективне озброєння, яке змінить хід війни.

Я була переконана, що Росія однозначно нападе на нас у повномасштабній агресії.Тоді, на жаль, мало хто повірив, що буде війна дронів, і мало хто вірив, на жаль, навіть в Україні, що Росія вторгнеться. На жаль, все справдилось. Тож зараз, 11 років по тому, я так само відповідальнокажу, що Росія вторгнеться в країни ЄС, передусім в країни Балтії, Польщу та інші найближчі країни біля її кордонів. Це абсолютно реальна перспектива і лише питання часу.

Так само, відповідально і гарантовано стверджую, що це буде наймасштабніша війна роботів в історії людства. Вона зараз в Україні знаходиться лише на початку. Росія буде намагатися атакувати європейські країни десятками тисяч дронів різних типів і класів – наземних, повітряних. Передусім дронів-розвідників і дронів-камікадзе, які будуть врізатися та вибухати. Говоримо про конкретні міста – це може бути Таллінн, Рига, Варшава, Краків, Прага.Це дуже явна і реальна загроза, яка очікує як на країни, ближчі до Росії, так і на ті, які дальше.

Важливо розуміти, що у Москви є військово-промислова база Китаю. Росія вже має величезний досвід технологічної війни.Маючи компонентну базу китайців, маючи об’єднаний російсько-китайський інженерний розум та іранських інженерів, вона вже планує масштабну технологічну війну з європейськими країнами.Це питання про вторгнення роботів.

– Чи відстали, і якщо так, то наскільки провідні країни НАТО в сфері сучасних військових технологій БПЛА? Випробовування цих технологій у реальних бойових діях?

– Країни НАТОглобально відстали від реалій на полі бою у технологічній війні. Часто спілкуюся з офіцерами країн Альянсу, які приїжджають в Україну, із представниками урядів і відповідально заявляю, що якщо завтра почнеться вторгнення російсько-китайських сил в Європу, то європейські країни не будуть готові відбити таке технологічне вторгнення.

На жаль, генерали часто готуються до минулих війн. Ті види озброєння і підготовки, які зараз є в Європі, морально застаріли. Наведу простий приклад – реактивні системи залпового вогню, які можуть коштувати десятки мільйонів доларів, чи танки за $2-3 млн, чи системи ППО за мільйони доларів, їх легко вразити роєм FPV-дронів, які коштують кілька сотень доларів.

Українська операція «Павутина» чудово показала, як дрони за сотні доларів можуть вражати техніку на мільярди. За умови, що, наприклад, ці дрони будуть мати комп’ютере бачення і автономність, автоматичні оптичні системи наведення і навігації, будуть застосовані технології штучного інтелекту, то не видно ніяких засобів протидії цьому на сьогодні в країнах Європи. Немає контрзаходів, які б захистив дорогу військову техніку, яку фактично за кілька нальотів можна знищити на понад 80%.Усю техніку, наприклад, в такій країні, як Естонія, чи навіть Польща. Це дуже важливо розуміти.

– Як і наскільки європейські країни НАТО переймають український досвід у сфері БПЛА? Яким чином і наскільки готові допомагати Україні своїми технологіями, грошима, розробниками?

– З того, що вже можна констатувати – європейські уряди, на жаль, наразі недостатньо готуються до захисту своїх громадян.Можу стверджувати, готова через певний час подивитись на це інтерв’ю і підтвердити, що, умовно, якщопротягом найближчого року Росія нападе на якусь із європейських країн, то влада цієї країни не підготує своїх громадян до таких сценаріїв.

Тому українці готові передавати досвід, навчати літати на безпілотниках, застосовувати РЕБ, наземних роботів, програмне забезпечення.Ми готові цим ділитися з вдячністю за всю ту допомогу, яку дали нам європейці.Передусім найближчі країни, польський народ, прихищаючи наших біженців, допомагаючи зброєю, рятуючи нашихдітей, проявляючи гуманність і милосердя в найважчий час випробувань.

Ми готові цим ділитися абсолютно відкрито і безкоштовно.Однак бачимо дуже мало зацікавленості.Очікуємо, що значно більше буде приїжджати сюди людей від урядів, від військових, які готові будуть говорити про конкретні програми, які хочуть отримати ці знання.Ми готові передати весь той досвід, який в нас є, бо це, з одного боку, вдячність нашим друзям з Польщі та інших країн, а, з іншого, важливо зараз не втрачати час і підготувати інші країни до вторгнення, яке може відбутися у найближчі роки.

Важливо, щоб весь той жах, який ми проживаємо, інші європейські країни не прожили.Дуже важливо, щоб їм не доводилося знати, що таке діставати своїх дітей по частинам з-під завалів.Саме тому важливо не втратити час і підготуватися.

– Майбутніми жертвами російської агресії в Європі можуть стати країни Балтії і Польща. Чи вчаться їхні військові в Україні, як можна використати БПЛА у можливій війні з Росією? Як можна краще організувати таку співпрацю на міждержавному рівні з найбільш зацікавленими країнами ЄС?

– Ми готові допомагати.Усі зацікавлені можуть звертатися до нас, до мене, як до керівниці найбільшого волонтерського проєкту технологічного посилення армії – VictoryDrones. У наш фонд Dignitas. Ми навчаємо армію застосовувати технології. Понад 85% всієї технологічної підготовки в Україні – це робота наших інструкторів. Ми створили найбільше інженернеком’юніті, найбільшу технологічну спільноту, колективний розум. Займаємось розвитком виробництв, дерегуляцією законодавства. Де-факто, на думку більшості експертів у світі, які займаються цією темою, ми є носіями фактичнобезпрецедентного досвіду з розвитку технологій, починаючи з 2014 року.

Усі, хто зацікавлений, читає це інтерв’ю, можете звертатись до нас. Ми з радістю допоможемо нашим друзям з ЄС встояти перед спільною загрозою майбутнього масштабного технологічного вторгнення з боку осі «країн зла», яка вже сформувалася. Ці країни вже готують плани нападу, щоб змінити світовий порядок, вперше з часів Другої світової війни, і запровадити свої авторитарні або тоталітарні правила гри в наших країнах. Ми готові навчити всіх бажаючих друзів із Європи, як себе захистити.

Фото зі сторінки Марії Берлінської у Facebook

 

Євросоюз вирішив виділити 76 млн євро на будівництво залізничної колії до Львова.

«Це чіткий сигнал, що Україна вже є частиною європейської транспортної мережі, а наша інтеграція буде не в майбутньому, а відбувається вже зараз», – заявив віце-прем’єрз питань відбудови України Олексій Кулеба. Проєкт передбачає будівництво ділянки залізничних колій європейськоїширини 1435 мм від станції Мостиська-II (де вже є така колія до кордону з Польщею в Медиці) до станції Скнилів на околиці Львова. Довжина запланованої ділянки –близько 73 км.

Наразі також завершуються роботи з модернізації залізничного вузлав Перемишлі, які мають покращити якість ширококолійної інфраструктури з польськоїсторони (колії шириною 1520 мм). Вони стосуються ліній №92 (Перемишль-Медика) та №614 (Журавіца-Гурко). Лінія №92 використовується для пасажирських перевезень між Польщею та Україною. Роботи мають бути завершені у 2026 році.

З точки зору України, важливим також є будівництво Центрального комунікаційного порту (ЦКП). Аеропорт, запланований між Варшавою та Лодзю, а також залізнично-транспортний вузол, мають бути запущені у 2032 році. ЦКП має стати важливим з точки зору обробки потоку пасажирських перевезень у всьому регіоні Центрально-Східної Європи, а також як елемент військової логістики у випадку кризи чи війни: аеропорт має мати відповідну можливість приймати великі транспортні літаки, а також необхідну складську, майстерську, рятувальну, пожежну та інші схожіінфраструктури. Перший залізничний під’їзд планується збудувати вже у 2029 році.Він буде використовуватися під час будівництва аеропорту та після його завершення для обслуговування його паливної інфраструктури.

Залізничний транспорт має дедалі більше значення для пасажирських перевезень у Польщі. За прогнозами, через 10 років, тобто у 2035 році, загальна кількість пасажирівзалізниці становитиме 556-630 млн перевезень на рік.

За даними: PAP, rynekkolejowy.pl

 

Ізраїль продовжує операцію зі знищення ядерної програми Ірану – недопущення появи в іранців ядерної зброї. Які наслідки цього конфлікту для війни між Росією та Україною, які сценарії розвитку конфлікту на Близькому сході, що може бути з режимом аятол далі, що спільного і відмінного між іранським і російським режимами. Про це PolUkr.net розповів заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Інтерв’ю було записане ввечері 20 червня. Близько 2:30 ночі 22 червня, за іранським часом,ВПС США атакували три ядерних обʼєкти Ірану -Фордо, Натанз та Ісфахан. Атаку на Фордо здійснили стратегічні бомбардувальники B-2. Застосували спеціальні бомби, здатні знищувати укріплені підземні об’єкти – скинули шість бомб GBU-57. Також запустили 30 ракет Tomahawkз підводних човнів по ядерних об’єктах у Натанзі та Ісфахані.

– Операція Ізраїлю по знищенню іранських ядерних об’єктів «Висхідний лев» триває понад тиждень з 13 червня. Чого досяг Єрусалим у знищенні іранської ядерної програми та режиму аятол в Ірані?

– Мета Ізраїлю була ширша, ніж знищення ядерної програми Ірану – максимальне ослаблення іранської держави і знищення можливостей Тегерану, зокрема по ракетній програмі, силового блоку країни, її розвідувальної діяльності, всього сектору безпеки та оборони Ірану.

Якщо говорити про ядерну програму, то поки що Ізраїль знищив важливі, але все таки вторинні цілі. Осердя ядерної програми ще функціонує. Натомість в Ірану є великі втрати в ракетній програмі – втрата від третини до половини пускових установок. Великі втрати в ППО – понад 50%. Втрата ряду унікальних речей, які Ірану буде важко замістити. Передусім певного типу радари.

Важко оцінити втрати іранської розвідки, але вони є – були удари по персоналу і штаб-квартирі, по місцях зберігання даних. Це все впливає на іранський рівень координації з союзниками, на рівень взаємодії з агентурною мережею.

Ізраїльтяни хваляться, що визначили 100 ключових вчених іранської ядерної програми, і частина з них також ліквідована. Це вплине на можливості ядерного проєкту. Швидко замістити вчених важко. Устаткування за певних обставин може замістити Китай, але фахівців ніхто не замінить.

– Наскільки вірогідно, що США можуть втрутитися в конфлікт, і почати бомбардувати глибоко заховані ядерні об’єкти Ірану? Що тоді зміниться у війні, в балансі сил? Чи можуть долучитися інші країни?

– Не бачу наразі як інші країни, крім США, можуть долучитися до конфлікту. Бо панує тренд триматися подалі від цієї війни. Усі можливі учасники посилають месидж, що вони за чи проти одну зі сторін, але головне, що нас не чіпайте.

Вірогідність втручання США є. Вона дуже персоніфікована – залежить від волі президента Дональда Трампа і тільки частково від обґрунтування, яке створює йому оточення та розвідка – ЦРУ і Пентагон. США явно готуються до нанесення удару. Америка розуміє, що після удару, першою ціллю будуть дві основні їхні бази в Катарі та Бахрейні, тому готуються. Плани вже є, все розробляється.

– Скільки ще може тривати конфлікт, і які можливі сценарії завершення?

– У тому вигляді, як зараз ще тиждень. Бачимо, вже зменшується кількість вильотів ізраїльських літаків – обмеженакількість літаків, бомб. Так само в Ірану є обмежуючі фактори, бо кількість балістичних ракет небезмежна, при такій інтенсивності використання. Тож вже зменшується кількість ударів, але їх ще достатньо.

Сценаріїв є кілька. Перший – вихід на переговорний трек протягом тижня. Другий – затягування війни, її рутинізація, що вигідно Ірану. Їм головне встояти і пересидіти, навіть якщо вийдуть з конфлікту максимально ослабленими, все рівно збережуть режим, а для аятол це головне. Аятоли більше не будуть мати тих спроможностей, але залишаться при владі. Третій варіант – капітуляція або падіння режиму.

– Як іранське суспільство ставиться до влади, наскільки розділене, і на які групи? Як ставиться до Ізраїлю?

– Були заміри. Важко оцінити їхню достовірність. Ще в 2022-2023 роках до режиму опозиційно ставилися 70% іранців. Навіть якщо ці заміри завищені, то можна сказати, що значна частина населення, якщо не більшість відактивної частини, опозиційно налаштована до влади.

Війна запустила два процеси. По-перше, іранці не люблять владу, але те, що відбувається – це національне приниження. Тому іранці вважають, що між собою розберуться після війни, а зараз об’єднуються навколо прапору. Президент Ірану Масуд Пезешкіан у виступах апелює до такої моделі поведінки іранців.

Друга модель – режим так довго розповідав, що Іран – сильний, іранці стільки страждали через те, що влада виділяла такі неймовірні ресурси на озброєння, а люди страждали. Виявилося, всі страждання марні, іранцям брехали, влада не може їх захистити, і насправді представляє Іран слабким. Іранці вважають, що вони не такі.

Ніхто не скаже, яка точка зору, яка модель, візьме гору. За опосередкованими ознаками, єднання навколо прапору не відбулося. Режим не зміг консолідувати громадян навколо підтримки країни від зовнішньої агресії.

До 13 червня середній іранець ставився до Ізраїлю байдуже. На відміну від арабських країн, іранська вулиця не демонструвала ні негативних, ні позитивних нот щодо Ізраїлю. Зараз частка тих, хто ставиться до Ізраїлю вороже -росте. Так само вороже будуть ставитися іранці до США, і Росії, яка їх кинула.

У цьому сенсі буде частка тих, хто буде ненавидіти і свій режим, і Ізраїль. Єтеж іранський олігархат, який незадоволений з ситуації, яка підриває економічну базу країни і веде її до економічного краху.

– На які сили опирається режим аятол, і наскільки вони будуть до кінця стояти?

– Режим в Ірані відрізняється від багатьох сусідніх тим, що зміг створити достатньо надійну систему контролю над територією, населену не завжди лояльними людьми різних національностей – крім іранців в країні чисельні групи курдів, і белуджі, мільйоном афганських біженців.

Також є ті іранці, які дуже лояльні. Режим опирався, крім традиційних консервативних релігійних кіл, на базар – важливий іранський економічний, соціальний та суспільний інститут. Це інституція, яка займається охороною суспільства. Це доволі чисельний прошарок, мільйони людей.

Також режим опирається на парамілітарні інституції – дружинники з Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), басіджі (проурядова напіввійськова організація, що складається з добровольців, виконує функцію народної міліції і бере участь у забезпеченні внутрішньої безпеки, охорони громадського порядку, наданні соціальної допомоги та придушенні виступів інакодумці. – PolUkr.net). Їх передусім використовували для продовження протестів. Вони їздили на мотоциклах і били людейпалками. Це мільйони осіб, особливо з їх сім’ями, і вони отримували заце соціальної гроші – у бідній країні це важливо.

Плюс КВІР – це не НКВД в чистому вигляді, а корпорація зі своїми бізнесами, силовими структурами. Там люди зав’язані на значні економічні інтереси. Це опора режиму.

Режим тримається на набожних релігійних групах та клієнтські базі сил, з якою ділиться ресурсами.

– Що буде, якщо Ізраїль вб’є аятолу Алі Хаменеї? Наскільки режим тримається навколо однієї особи?

– З вірогідністю 90% в Ірані до цього сценарію готові. Навіть вже, мабуть, обрали наступника. Але це буде все одно мати значний вплив. Бо немає сильного та впливового претендента на пост наступника наразі. Тобто новий верховний аятола буде на початку слабшою фігурою і режим від цього крихкішим.

Хаменеї досить довго будував систему влади навколо себе. Багато людей у системі зобов’язанійомуособисто.Миттєво перехопити це все складно. Тому вплив буде, суперечки між елітним групам і олігархатом теж.

– Якщо порівнювати іранський і російський режими, то які їх схожі та відмінні риси між ними?

– Є паралелі йдуже багато. Іранський режим дуже брудний. Він – авторитарний, але з деякими працюючими квазідемократичними інституціями, з реальними виборами президента і парламенту донедавна. Вкрадені вибори почалися в 2009-го. Навіть зараз президент представляє інший клан, хоча щодо цього є сумніви.Але все рівно є внутрішня конкуренція. В Ірані є інститут профспілок, який працює.

На відміну від Росії, в Ірані останні п’ять років були практично щоденні протести. І не всі з них розганяли. Влада так чи інакше змушена була на них реагувати. Так, ці протести найчастіше були з соціально-економічних причин, але були. Щодо них влада була обережна, до них дослухалися.

В Ірані значно вільніша преса, ніж в Росії. До 2014-го, а особливо до 2022-го, в Росії була можливість говорити. Зараз – ні. В Ірані є. Там коментують рішення, ставлять різні питання, є до певної міри критичні медіа.

Одночасно Іран більш тоталітарний – режим залазить людям в ліжко, корегує персональну поведінку, практикує публічні фізичні покарання, повішання.

Росія зараз на шляху до тоталітаризму. Але ще далеко не на кінці шляху.

– Які наслідки для України від затягування конфлікту в контексті цін на нафту, зміщення фокусу уваги світу з війни в Україні на війну на Близькому сході, постачання зброї зі США на Близький схід замість України?

– По-перше, в Україні всі одразу звертають увагу на негативні наслідки, а вони є та суттєві –ріст цін на нафту, відповідно більше грошей у Росії на війну,спроба Москви знайти собі роль посередника, яка провалилася, відвертання уваги у світі з України та перенаправлення зброї в інший регіон, більша конкуренція за зброю.

Якщо конфлікт затягнеться, то буде теж хвиля біженців з регіону. Якщо вони потрапляють в Європу, це може спровокувати кризу біженців, дестабілізацію Європи, посилення тих крайніх партій, якіне дружні до України.

Росія теж навряд чи виграє від затягування конфлікту. Боз часом відбудеться заміщення нафтових ринків, якщо не буде катастрофічних подій та ситуацій. Високі ціни, якщо будутьще трохи часту, то тренди не будуть довготривалими.

Росте консолідація між полюсами. Чим довше триває конфлікт, тим більше шансів, що хтось приєднається до якоїсь зі сторін. Війсь зла (Іран, Росія, КНР, КНДР) буде консолідуватися. Україна довго намагалася це пояснити Заходу, нас не дуже слухали. Тепер раптом може виявитися, що в спільних інтересах України, Ізраїлю і США закрити питання Північної Кореї, щось робити з Китаєм і Росією.

– Які наслідки для України, коли йдеться про доставлення Росії іранських запчастин для дронів та балістичних ракет?

– Усі російсько-іранські проєкти закриються. Натомістьстоїть питання, що Росія може поставити Ірану балістичні ракети та дрони «Герань-2». Ті ж Shahed, які росіяни дуже модернізували.

Для нас буде відчутний дефіцит ракет для ПРО Patriot, за які зросла конкуренція. Трамп вже передав на Близьких схід 20 000 ракет для збиття дронів, які призначалися Україні.

– Якщо іранський режим впаде або буде дуже ослаблений, наскільки це буде серйозний удар по Росії в плані втрати другого за рік союзника після Сирії?

– В регіоні всі сприймають це як ознаку слабкості Росії, яка не може виконувати союзницьких зобов’язань, як слабкість і вихід Москви з Близького Сходу. В залежності від того, що буде далі, Іран вже таким, як був, не буде. Він ослаблений.

Москва втрачає авторитет як гаранта безпеки для інших країн. Плани по розширенню будівництва мирного атому, наприклад, «Росатому» в Ірані, все це закриється. У цьому сенсі це гарна новина.

– Чи Росія може таку втрату замістити? Наприклад, активніше діятив Африці?

– Це неможливо. Є фундаментальні фактори, і вони не даються такого шансу – населення, розташування, площа країни, економічний потенціал, видобуток нафти, ВПК, амбіції, наявність розвитку, досвіду, цивілізація з усією її м’якою силою в регіоні. Це все замінити просто неможливо.

– Які сили можуть прийти до влади в Ірані в разі падіння режиму аятол? Чи можливе повернення сина останнього іранського шаха РезиПахлеві або встановлення іншої форми правління?

– За всіма свідченнями, він непопулярний серед іранців. Це лідер діаспори, а не іранців. Багато говорять про нацменшини (61% населення Ірану – перси, 18% – азербайджанці, 10% – курди. – PolUkr.net), які можуть бути рушійною силою в тому, щоб скинути режим.

Але я б ставив на КВІР, який так само як КГБ в СРСР перевзувся в ФСБ в Росії, і скинувКомпарпартію, так само скине аятол.Як Путін з ФСБзахоплювати владув Росії, так само КВІР може зробити в Ірані. Олігархат, мабуть, зіграє роль. Армія Ірану в розібраному стані, тому я б ставив на силовиків із КВІР і на тих, у кого є ресурси та гроші.

– Якими були і якими будуть в найближчому часі відносини Росії з Ізраїлем?

– Дивні. Місцями союзницькі. Ізраїль досі займав проросійську позицію. Це пояснювалося спочатку тим, що їм потрібна була свобода дій в Сирії, де стояла російська ППО. Після падіння Сирії, є джентльменська чи таємна угода між РФ та Ізраїлем, що вони не постачають ворогам один одного певні типи зброї.Таким чином, Росія не постачала певні типи зброї в Іран. А Ізраїль не постачав в Україну нічого. Навіть на ті види зброї, де є лише ізраїльські компоненти.

Невідомо, чи будуть тепер, за нових обставин, зберігатися між ними ці відносини. Якщо «Герань-2» раптом з’являться на озброєння в Ірані, не відомо як будуть реагувати з ізраїльтяни.

– Якщо війна затягнеться, чи появляться біженці з Ірану? Чи зможе їх Росія використати для міграційних дій проти країн ЄС, скажімо, через Білорусь чи Середземне море, щоб дестабілізувати Євросоюз?

– Пробувати це вони можуть. Всі сторони до цього готуються. Звичайно, частина гравців в регіоні буде намагатися зробити біженців своїм інструментом. Зокрема, Росія.

Фото зі сторінки Сергія Данилова в Facebook

Польські ВМС виявила російський корабель, який знаходився поблизу підводних кабелів, що з’єднують Польщу та Швецію.

«Я задоволений, що нам вдалося удуже ефективнийістриманий спосіб запобігти кінетичним діям цього судна, які могли пошкодити електрокабель», – сказав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, посилаючись на інцидент у Балтійському морі, який стався в середу, 21 травня 2025 року.

Підрозділи ВМС Польщі зафіксували присутність корабля так званого «тіньового флоту» Росії, який виконував маневри поблизу підводного кабелю, що з’єднує Польщу та Швецію. У цей район відправили розвідувальні літаки, після чого російськесудно покинулойого. Потім на місце вирушило розвідувальнесудно ВМС Польщі Heweliusz, щоб перевірити, чи не була пошкоджена підводна інфраструктура тачи не закладена вибухівка.

Раніше схожі ситуації за участю російських кораблів відбувалися поблизу узбережжя, зокрема, Фінляндії та Естонії, де були випадки пошкодження підводних кабелів.

На основі: wp.pl

 

Цього тижня активувався пошук перемир’я між Україною і Росією за участі президента США Дональда Трампа. Зустріч може відбутися в Туреччині. Український та російський лідер боряться за увагу Трампа, від рішень якого залежить, як будуть розгортатися події на полі бою. Також у війні багато залежить від європейських лідерів, які більш однозначно підтримують Київ, проте так само потребують «парасольки безпеки» від США. Москва, тим часом, готує новий наступ влітку, і досі вважає, що може змусити Київ до капітуляції. Про це PolUkr.net розповівголова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак.

– Президент Володимир Зеленський 15 травня має поїхати в Анкару у відповідь на заклик диктатора Володимира Путіна відновити прямі безумовні переговори. Путін не поїде в Туреччину, алевідправить туди главу МЗС Сергія Лаврова і свого помічника Юрія Ушакова. Що має відбутися в Туреччині, і які можуть бути наслідки?

– Зеленський, по-перше, покаже Трампу те, що готовий до миру. По-друге, що Україна зараз є країною, готовою піти на компроміси. Але навряд чи поїздка закінчиться успіхом, враховуючи, що Росія, в принципі, не готова вести переговори про перемир’я.Там навряд чи можна чогось очікувати щодо перемовин, бо Путін не буде.

– Росія відкинула пропозицію безумовного 30-денного припинення бойових дій, починаючи з 12 травня, яку узгодили і запропонували лідери країн Європи з «коаліції охочих», Україна і США. Німеччина та Франція оголосять нові санкції проти РФ через це 15 травня. З якою ціллю, і на кого розраховані ці марні надії на можливе призупинення війни?

– Усе вказує, що РФ буде намагатися використати літню наступальну кампанію, щоб просунутися вперед. Відтак усі ці танці, які демонструє Путін нібито про безумовні умови для початку переговорів – це гра на те, щоб переконати США, що він готовий на компроміс. Але при цьому на жодні компроміси Москва поки не йде.

Путін переконаний, що в нього є 3-4 місяці, щоб завоювати більше територій України. Відтак буде рухатися у цій логіці – переговори, які можуть відбутися у Туреччині, не заважають продовженню наступу на Україну.

­– Що може бути після Туреччини?

– Росія буде демонструвати наративи, що це нібито Україна відкидає поступки до миру. Від початкупроцес перемовин для Росії – елемент стратегії, яку втілює ФСБ у гібридній війні проти нас і Заходу. Вони це роблять давно. Навіть сам факт теперішніх перемовин, які тривають від початку року за Трампа, можна вважати елементом цієї гібридної війни.

– А що зміниться за 3-4 місяці?

– Путін вважає, що в нього вистачить ресурсів під час літнього наступу, щоб зайняти певну кількість нових територій, чого росіянам досі не вдавалося протягом зими і весни. Тобто вважає, що погода буде сприяти тому, щоб російські війська просувалися вперед.

– На думку влади Росії, вони захоплять ще трохи територій, і що тоді?

– Путін вважає, що час грає на його стороні, що Україна дійде тоді до ситуації, коли західні партнери перестануть давати ту кількість зброї, яка необхідна ЗСУ, а відтак системи ППО будуть не настільки сильними, як зараз, а війська на фронті не зможуть ефективно стримувати наступ.

Тобто ракет ніхто не буде передавати, навіть для ППО. Пакет військової допомоги, прийнятий в кінці каденції Джо Байдена, скоро закінчується. Адміністрація Трампа не приймає жодного нового. Відтак у росіян є надія, що США не продовжать військову допомогу Україні. Це означає, що ЗСУ може стати значно слабшими, ніж зараз. На це головний розрахунок Путіна.

Також Путін робить ставку на психологічний аспект, бо вважає, що втома в українського суспільствадається в знаки, що вона буде підштовхувати владу в Києві до більших поступок, ніж зараз чи рік тому.

Саме тому зараз точиться така активна боротьба між Зеленським і Путіним за увагу Трампа – кому він більше вірить. Якщо почне вірити більше Путіну, то жодної допомоги Україні очікувати не варто. Більше того, слід зрозуміти, що тоді й можливість купувати зброю у США також може не бути. Чи зброю у європейців, на продаж якої дозвіл має дати Америка.

Тому для нас так важливо, щоб у США нарешті зрозуміли, що немає у світі іншої країни, яка так само сильно хоче миру як Україна. Ми дуже зацікавлені в цьому, але не в капітуляції, яку пропонує під виглядом миру Путін.

– Франція та Німеччина погрожують санкціями Москві, якщо з 15 травня не погодиться на 30-денне перемир’я. Росія вже найбільш обкладена санкціями країна у світі. Чи справді вони можуть вплинути на Москву в справі припинення бойових дій?

– Санкції завжди обмежують певну кількість можливостей для накопичування ресурсів Росії. Але перші санкції ввели щетоді, коли Путін анексував Крим 11 років тому. Відтоді ЄС ввів 17 пакетів санкцій. Але якби перший пакет спрацював, то, може, не треба було б вводити 17.

Питання в ефективності санкцій. Часто стається так, що поки готується черговий пакет, Росія знаходить змогу для обходу попереднього. Відповідно, слід дивитися, що за санкції пропонуються.

Для Росії дуже актуальним є питання, щоб зняти, в принципі, всі санкції, і щоб повернутися до нормальності, яка існувала у неї до 2014 року.

– Чому західні партнери не погрожують Росії радикальним збільшенням військової допомоги Україні. Немає що давати, немає бажання давати?

– І те, й інше. З однієї сторони, прихід Трампа актуалізував в Європі питання власної безпеки – виявилося, США можуть європейців не захистити, тому треба бути вже озброєними, якщо Росія раптом завтра нападе.

Після виступу віце-президента США Джей ді Венсау лютому на Мюнхенській безпековій конференції стало очевидно, що США збираються згорнути «парасольку безпеки», яка після Другої світової війни, була над Європою. У Вашингтоні вважають, що Америка 80 років оплачувала безпеку Європи коштами платників податків США.

Відтак багато європейських країн, особливо ті, що ближчі до Росії, почали перейматися своєю безпекою. Почалась активна гонка озброєнь. Європейські країни почали озброюватись. Тож у багатьох країнах є відчуття, що треба передусім захистити себе, а не передавати певні види зброї Україні.

Існують також інші думки. Зокрема, їївисловила прем’єрка Данії МеттеФредеріксен, яказаявляла, що Україні треба передати зараз всю зброю, яку мають європейські країни, бо вона де-факто стала «щитом Європи». Багато хто розуміє, що зараз саме Україна стримує і відтерміновує потенційне вторгнення Росії на ті чи інші території, включаючи країни НАТО.

На днях єврокомісар з питань оборони ЄС Андрюс Кубілюс сказав, що розуміє, що поки триває війна в Україні, Росія не ризикне і не має змоги напасти, наприклад, на територію країн Балтії.

Це ще раз означає, що Україна має отримати більше військової допомоги від Європи, ніж це було досі чи навіть за минулий рік. Передусім від європейських країн, які під найбільшим ризиком.

– Які існують найбільш реалістичні варіанти, як буде діяти Трамп, якщо Росія не буде погоджуватися на безумовне припинення вогню, ставлячи нездійсненні умови та затягуючи процес?

– Росія вже й так не погоджується на безумовне припинення вогню.Вона постійно каже, що погоджуємось на безумовне припинення вогню, але… і тут висуває умови.

– Як Трамп буде діяти далі, якщо відчує, що росіяни його ошукують?

– Є великий ризик, що США вийдуть із ролі модератора між Україною і Росією. Звичайно, відмова Москви припинити бойові дії – це буде досить неприємний ляпас Трампу, який вважав, що він як геній, якийуклав тисячі угод, зможе укласти і цю. Але виглядає так, що наразі США не вдається досягти цієї мети.

Це стало очевидним ще перед тим, як минула сакральна для Трампадата в 100 днів при владі й Путін навіть не підіграв йому, не погодився на 30-денне припинення вогню. Тому, скоріш за все, це найбільш реалістичний сценарій.

Можливо, США в недалекому майбутньому зможуть вдатися до нового етапу перемовин, але це, може, розпочатися лише восени.

– Голова Китаю Сі Цзіньпін під час візиту до Москви на 9 травня заявив про підтримку Росії, назвав Путіна союзником у побудові нового світового порядку і підтвердив спільну позицію по війні проти України. Що означає цей крок Сі для продовження війни? Пекін скинув маску нейтральності?

– Трішки перебільшено вважати, що Росія повністю залежна від Китаю. Путін марить тим, щоб поділити світ на трьох зі США і КНР. Для цього йому потрібні союзники – Китай один із них. Відповідно, Пекін отримує багато преференцій і віртуозних прогинань зі сторони Москви.

Але Путін не збирається ставати повноцінно васалом Китаю. Хоч це зараз звучить дивно, але він все ще думає, що існує модель, за якою він, Сі та Трамп зможуть сісти за один стіл і поділити світ на сфери впливу, як Сталін, Черчилль і Рузвельт у Другій світовій війні.

– Як бачите стратегію Росії у війні проти України протягом цього року?

– Наразі не бачу мотивів, щоб Путін відкинув свій першочерговий план і не провів літню кампанію наступу. Також, з точки зору Росії, зараз важливо посіяти різні хаотичні процеси та сварки в Європі та на Близькому Сході.

Росія – країна, яка добре почувається у хаосі. Для цього будуть акумульовані великі ресурси. Агентів Росії зараз багато в Європі та США. Особливо серед крайніх сил і популістів. Вони будуть працювати на те, щоб підірватисвітовий порядок, відірвати Білий Дім від реальності, заглибити Трампа у процес гіпотетичних домовленостей про співпрацю з Москвою. Ми бачили, як це працює на тлі візитів спецпосланника Трампа Стіва Віткоффа до Росії. Усе це буде поглиблюватись. Доки у США не зрозуміють, що Росія постійно обводить владу Штатів навколо пальця, нічого не зміниться.

– А що буде в Україні, якщо США таки зменшать чи зовсім зупинять військову допомогу? Наскільки Європа зможе і захоче це перекрити?

– Києву слід старатися створити міцний оборонний союз, до якого могли б увійти Польща, Франція, Німеччина, країни Балтії, Велика Британія й країни Північної Європи, яківиступали з ініціативою, що треба Україні віддати все можливе, щоб забезпечити подальшу стійкість. Якщо цей союз реалізуть, то Україна зможе на якийсь час, може, на рік-півтора не мати дефіциту зброї. Ці країни можуть його покрити. Питання в політичній волі та бажанні, а також в підтримці зі сторони їхніх суспільств цих дій.

– Які є песимістичні, реалістичні та оптимістичні сценарії війни в Україні?

– На жаль, війна не закінчиться цього року. Можливо, один із базових сценарій – у Росії на певному етапі можуть вичерпатися ресурси для наступу. Зараз для нас головне – зупинити наступ росіян влітку. Наразі, на жаль, на деяких ділянках фронту вони все ще просуваються.

– Наскільки можемо розраховувати, що в Росії будуть суттєвіпроблеми з економікою?

– Російська влада розуміє, що маховик війни, який вона запустила, їй легше далі крутити, ніж зупинити. У цьому сенсі економіка не буде ключовим фактором для Путіна. Не виключаю, що російське керівництво навіть залізе глибше в кишені росіян, відбере гроші, які лежать на рахунках чи щось подібне, аби продовжити війну.

Для Москви зупинка війни – це розписатися у власній неспроможності, крах міфу про велич російської імперії, про другу армію світу, про відродження імперії,ключового завдання на найближче десятиліття. Але росіяни вперлися в Україну. Ми зараз те місце, де визначається доля, якщо не світу, то Європи. Того, що має перемогти – авторитаризм чи демократія?

– Європейські партнери, які найбільш зацікавлені, щоб Україна вистояла, будуть повністю підтримувати лише коли побачать, що є ризик, що Київ може впасти, чи зреагують раніше?

– Хочу вірити, що об’єктивно оцінюють ситуацію, і що саме небажання Путіна йти на перемовини підштовхне їх до більш рішучих дій. У команді Трампа теж були люди, які навіть до інаугурації казали, що треба спочатку посилити Україну військово, фінансово і лише потім говорити з Путіним про потенційні перемовини. Спочатку підвищити ставки, а тоді з позиції сили говорити про мир. Трамп пішов іншим шляхом, виклавшиодразу майже всі козирі на стіл. Зараз йому важко прощатися з ілюзіями, які для українців були очевидними, що таким чином із Путіним неможливо домовитися.

– Чи бачите аргументи, якими Україна і європейські партнери можуть переконати Трампа далі давати військову допомогу Українічи продавати її, щоб країна вистояла?

– Наші європейські партнери мають досить аргументів і зв’язків, щоб умовити американців. Плюс треба підключати лобі, яке працює з ВПК США. Воно, зі свого боку,має доносити інформації, що продаж зброї Європі, а відтак Україні, в національних інтересах США. Період емпатії минув, тепер є період чітких і прагматичних розрахунків.

 

Глава польського МЗС виступив із викриттям у Сеймі

Міністр Радослав Сікорський виступив у Сеймі, де окреслив головні пріоритети зовнішньої політики Польщі утеперішній міжнародній ситуації. «Це найважчий з моїх виступівіз простої причини – міжнародна ситуація є найскладнішою за кілька десятиліть», – сказав на початку глава польського МЗС, вказуючи на проблеми, що є наслідком триваючої російсько-української війни, зміни у балансі сил та митній війни.

Сікорський акцентував на важливості членства в НАТО та ЄС для безпеки Польщі. «Умовою для розбудови оборонного потенціалу є економічний потенціал. (…) Тому ми зміцнюємо польську економіку – сьогодні вона не лише одна з найбільших, а й така, що найшвидше зростає у Європі», – сказав Радослав Сікорський.

Говорячи про війну в Україні, міністр заявив, що Польща не планує відправляти своїх солдатів для миротворчої місії в Україні, але надасть підтримку для такої операції, якщо вона відбудеться. Він додав, що без участі Польщі, не була б можливою підтримка України під час повномасштабної російської агресії.

«Росія у своєму геополітичному ісакрально-географічному розвитку не зацікавлена в існуванні незалежної польської держави у будь-якій формі. Вона також не зацікавлена в існуванні України», – сказав Сікорський, маючи на увазі російську політику та погляди російського ідеолога Олександра Дугіна.

«Ви більше ніколи не будете тут панувати. Ані в Києві, ані у Вільнюсі, ані в Ризі, ані в Таллінні, ані в Кишиневі. Вамзамало землі? Одинадцять часових поясів і все рівно замало? Подбайте про те, щоб краще господарювати тим, що, згідно з міжнародним правом, лежить у ваших кордонах. Замість того, щоб фантазувати про нове загарбання Варшави, потурбуйтеся про те, чи втримаєте Хайшенвай (Владивосток – прим.)», – сказавСікорський, маючи на увазі російську політику щодо Польщі та України.

«Європа стоїть перед екзистенційним вибором: або увійде до гри, об’єднавшись і ставши важковаговиком, або прирече себе на маргіналізацію», – сказав Радослав Сікорський, маючи на увазі глобальні геополітичні зміни, які зараз відбуваються.

За матеріалами: wp.pl, msz.gov.pl,

 

Нове полегшення для українських дітей в польських школах.

Посольство України в Республіці Польща повідомило 10 березня 2025р в соціальних мережах гарну новину для українських школярів, які навчаються в польських школах:

«Відповідно до польського освітнього законодавства, учні, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 року, мають можливість вивчати українську мову як одну з іноземних мов у польських школах. Це дозволяє учням з України, які підлягають обов’язковому навчанню в закладах загальної середньої освіти, вивчати мову та культуру країни свого походження.

Як скористатися цією можливістю?

Щоб українська мова стала частиною навчального процесу в польській школі, громадяни України мають самостійно ініціювати її впровадження. Для цього необхідно звернутися до школи з проханням запровадити українську мову як другу іноземну. Важливо погодити цей процес із директором школи та відповідними органами освіти.

Механізм організації процесу:

• Звернення до школи – батьки або представники учнів подають запит до керівництва закладу освіти.
• Погодження з адміністрацією – можливість викладання української мови залежить від наявності кваліфікованих викладачів та необхідних ресурсів.»

Ця ініціатива є дуже важливою, оскільки з нового року усі українські діти, які проживають у Польщі, підпадають під обов’язкову шкільну освіту в країні перебування. Тобто, якщо з 24 лютого 2022 року учні мали вибір навчатися стаціонарно у польській школі, або продовжувати онлайн навчання за програмою української школи, або ж навчатися у змішаній системі, то тепер такого вибору вже немає. І в разі невиконання обов’язку батькам загрожує виконавче провадження та штраф у розмірі 100зл, а з червня 2025 року вони втратять право на користування соціальною програмою 800+, що є найбільш болючішим фінансовим питанням.

Така зміна призвела до того, що українські діти втратили можливість навчатися українській мові, що в свою чергу породжує безграмотність та розрив з культурою власної країни. Можливість вивчати українську мову як другу іноземну мову в польських школах скоротить цю прірву, надастьдітям та їх батькам почуття зв’язку з Батьківщиною. А можливо українською мовою як другою іноземною зацікавляться не лише українські діти? Українська мова – це важлива європейська мова і той, хто буде володіти нею, матиме більші шанси віднайти своє місце в польсько-українських міжнародних відносинах, культурі, бізнесі.

На сьогоднішній деньучні польських шкіл загальної середньої освіти найчастіше обирають такі мови:англійська, німецька, іспанська, французька, російська, італійська.

За даними Міністерства освіти Польщі станом на 2024 рік у польських школах навчалося 180 тисяч українських дітей, які прибули до Польщі після 24 лютого 2024 року (дата повномасштабного вторгнення Росії в Україну). Всього у польських школах торік навчалося 248 тисяч українських дітей.

Ніна Семенюк

Дональд Трамп зрозумів, що в питанні припинення війни слід тиснути на Росію, а не Україну. Київ витримав 9 днів без постачань зброї від американців. Європі слід розвивати власні ВПК, а не покладатися на закупівлю зброї в ненадійної Америки. США можуть підкосити Росію, якщо позбавлять її доходів від нафти і газу, адже російська економіка вже має великі проблеми. Про це PolUkr.netрозповів заступник директора Центру досліджень армії конверсії та озброєння, керівник New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.

– Які можуть бути наслідки домовленостей між США і Україною в Джидді щодо відновлення постачання американської зброї та розвідданих Україні, і потенційного припинення вогню на 30 днів?

– Переговори між США та Україною в Джидді відбулися 11 березня, і військова допомога Києву вже відновлена. Це перший наслідок.

Від першого дня перебування Трампа при владі Україна намагалася довести йому, що не слід тиснути на Київ, створювати метушню та скандали, бо не українці розпочинали війну, і не ми її хочемо, а росіяни. Україна від початку заявляла про готовність припинити війну.

Трамп нарешті зрозумів, що Україна не хоче війни. Його команда пояснила це йому. Далі має відбутися контакт із Росією, і уточнення, на які умови може погодитися Москва, і що змусить її зупинити війну.

Питання з Україною – штучно створене, щоб затягнути час початку реальних переговорів. Не знаю, для чого це Трампу – може, вважав, що за цей час, поки не було постачань зброї зі США, 3-11 березня, країна здасться чи розсиплеться.

Зараз, як заявив держсекретар Марко Рубіо – м’яч на стороні Росії. Тепер є те, що мало бути від початку – Трамп має пояснити, як буде домовлятися з Путіним, як буде його ламати чи ублажати. Для всіх, хто слідкує за ситуацією, було від початку зрозуміло, що миру не хоче Росія, а не Україна. Тепер чекаємо, як Трамп буде демонструвати своє мистецтво домовлятися з Путіним.

– Якщо Росія не погодиться на призупинення бойових дій, то що тоді?

– Якщо Москва може собі щось взяти в України, хай бере на полі бою. Якщо не може, значитьтреба буде бажання підвести до можливостей.

Росія може просити у США зняти санкції. Як аргумент Америка може грозити Москві посилити військову допомогу Україні. Тож може бути далі торг між Вашингтоном і Москвою.

Тепер я б на місці європейців призупинив закупівлі літаків F-35 та іншої зброї зі США.Контракти на десятки років та десятки мільярдів доларів підписані з тією ж Польщею та Німеччиною. Натомість європейцям слід переключитися на інвестиції в європейські ВПК замість спонсорувати ненадійних американців.Трамп планує вводити драконівські тарифи для Європи, а європейці будуть далі купувати в США зброю?

Якщо Путін буде далі відверто посилати Трампа, то авторитет США буде ще більше руйнуватися в світі.

Київ теж послав Трампа. Україна показала, що навіть без постачань зі США в нас не сталося колапсу на фронті, не було руйнації оборонного потенціалу, бо Європа розуміє загрозу для себе у війні в Україні, допомагає нам, і все більш активно розбудовує об’єднані військові спроможності. З країнами з-поза ЄС включно – Туреччиною, Норвегією, Великою Британією.

Тому санкції – це єдине, про що можуть дискутувати США та Росія. Америка може пообіцяти зняти санкції з росіян і навіть інвестиції компаній США в російську економіку, якщо Москва погодиться на американські умови.

Якщо Путін пошле Трампа, це буде катастрофа для президента США, ще один удар по його авторитету. Зараз для Трампа складна ситуація – треба якось домовитися з Путіним. Російський диктатор це розуміє, і буде виторговувати собі кращі умови. Трамп зажатий у ситуації, коли ні Україна, ні Європа не будуть йому підігрувати.

Путін розуміє, що якщо радикально відкине пропозиції Трампа, це може призвести до нервової реакції американського лідера та широкого спектру дій – від постачань зброї Україні до економічного удару Штатів по Росії, чого підірвана російська економіка може не витримати.

Найкращий зараз вихід для Путіна – зробити вигляд, що переміг, оголосити про це вдома, і готуватися до 9 травня, щоб на мавзолеї заявити про перемогу. З іншого боку, він буде домагатися від Трампа зняти санкції, щоб витягувати російську економіку з прірви.

– Наскільки поразки ЗСУ на Курщині стали наслідком призупинення розвідданих і постачань зброї зі США?

– Ніяк не вплинули. Таке коротке призупинення не могло відбитися на фронті, боу нас запас зброї десь на пів року, а не на тиждень. Відразу після призупинення постачань українське керівництво тавійськове командування заявило, що у насє на півроку потенціалу продовжувати бойові дії. Може, не на такому ж інтенсивному рівні, але, виходячи з можливостей українського і європейського виробництв, ми б протрималися без американської допомоги певний час.

Наразі США дають Україні приблизно 30% озброєння, боєприпасів. Це багато, але не критично. Звісно, важливі теж характеристики зброї, а не лише кількість. Дуже багато у нас бронетехнікизіСША. Вона має значення.Якщо уявити, що той парк бронемашин почне виходити з ладу, бо не буде обслуговування, деталей для ремонту, це буде проблема, якубудуть вирішуватися в міру загострення. Це не унікальні машини, але вони стоять у нас на озброєнні. Якщо цей парк буде виходити з ладу, треба буде шукати нові машини. Україна виробляє бронетехніку, Європа теж, Туреччина. Усе можна замінити, але потрібні час і гроші.

Усі зусилля Трампа показують, що США поступають не як партнер, а як країна, яка може підвести у критичний момент. Зараз поставки відновлено, але всі розуміють, і Європа має зробити висновки щодо подальшої закупівлі зброї в Штатів.Адже США були призупинили обслуговування українських F-16 в залученні комплексів електронної боротьби. Це вже відновлено, але був період, коли українські пілоти на F-16 були незахищені від російських ракет. А завтра вони вчинять так щодо європейців. Те саме може статися щодо F-35, якщо США щось не сподобається, або в них знову зміниться політика, підставлять Європу в критичний момент?

Тому Європа має подумати, чи варто вкладати десятки мільярдів доларів в ВПК США, чи таки трошки напружитись і створити свої літаки, БПЛА та інші системи,розвивати свої оборонні спроможності на кілька десятиліть вперед. Це головний висновок для Європи з цієї ситуації з призупиненням постачань зброї Україні.

– Країни Європи на словах підтримали Україну після суперечок зі США. На що з додаткової зброї і боєприпасів від європейців Україна може розраховувати, в яких часових рамках і наскільки багато?

– Європа постійно постачає нас. Близько 70%зброї в нас – це європейськатаукраїнська. По боєприпасам теж ще є інші країни. Звісно, нарощується виробництво боєприпасів в Європі. Так само бронетехніка, інша зброя.Зараз активно розвивається співпраця України з іншими європейськими країнами. Знову ж таки, в сфері ППО, системи близької і середньої дальності.

Проблема є з системами Patriot. Європейський комплекс SAMP/T – європейські країни не інвестували в нього, бо він програв в тендерах Patriot в Польщі та Німеччині. І через це цих європейських систем просто мало. Виробничі потужності не дозволяють їх виробляти багато, кілька десятківза місяць. Можуть одну штуку чи навіть менше. Тому слід Європі більше інвестувати в себе. Бо потенціал є.

Європа не поступається США ні по технологіям, ні по потенційним інвестиціям, ні по виробничим можливостям. Усе це можна зробити і вже робиться. Особливо зараз, якщо в Німеччині буде новий канцлер Фрідріх Мерц, який заявляє про лідерські наміри у розвитку військових спроможностей, оборонної промисловості.Який знає, що Німеччина – економічний лідер Європи.

Якщо цей економічний лідер Європи стане лідером оборонно-промислового комплексу, це буде абсолютно інша ситуація. Тоді буде країна, яка візьме на себе певні зобов’язання як драйвер, як модератор, організатор процесів і це призведе, сподіваюся, по-перше до синергії процесів. По-друге до мультиплікації зусиль.

До останнього моменту фрагментація європейської оборонної промисловості призводила до розпорошення зусиль, конкуренції між різними країнами у тому ж секторі.Наприклад, в Європі є кілька прекрасних літаків Gripen, Rafale,Eurofighter. Є їх різні модифікації, зокрема, літаків шостого покоління. Алена цьому фоні Європа вирішує інвестувати в авторитет і підписує смертний вирок своїм можливим проєктам на користь F-35 зі США. Останні подіїмають чітко показати, що в цих умовах європейці не можуть закуповувати F-35, бо це небезпечно для Європи.

– Що з критично важливого Україна здатна виробляти своїми силами зі зброї, боєприпасів, ППО або з європейцями? Які є перешкоди, крім грошей?

– З критично важливого зараз може все. Якщо говоримо про боєприпаси, то Україна нарощує їх виробництво, має прекрасну базу збройної техніки іможе абсолютно забезпечити себе.

Провідний сектор – дрони. 2,5 млн Україна виготовила у 2024-му. Планується кілька мільйонів FPV-дронівна 2025 рік, десятки видів. Тобто не закуповуємодрони в США. Дрони Америкине показалися себе добре на полі бою.

Щодо того, де була б бажана чи потрібна кооперація, це ППО. Для України це було б доцільно. Унас є свої проєкти і можливості, заводи, які можуть виготовляти, готовірозробки. Але тут доцільна участь європейських виробників, бо, по-перше потрібні солідні інвестиції. По-друге, разом легше виробляти, і ринок більший.

Так само є українські розробки в ракетній галузі. Це крилаті та балістичні ракети. Європі ці системи теж дуже потрібні. Співпраця в цій галузі між Україною і Європою має бути однією з провідних сфер, щоб був обмінтехнологіями, додана вартість через синергію, масштабування. Щоб була спроможність за кілька годин знищити фактично всі військові об’єкти в європейській частині Росії.Щоб тримати росіян подалі навіть від думок про можливу агресію проти Європи.

Не забуваймо, що США відходять від оборони Європи, тому європейці мають мати ці можливості, а їх треба створити, збудувати. Звісно, це варто робити спільно з Україною.

– Чи активний підхід Трампа змінив перспективи замороження війни в Україні, чи вони залишились такими ж віддаленими, як і були до його приходу в Білий дім?

– Економічної взаємодії між США та Росією фактично немає, тому вплинути на росіян Америка може мало. Проте для Штатів немає проблем, наприклад, накласти повне ембарго на російську нафту. Подібно до того, як це було зроблено щодо Венесуели чи Ірану,коли нафту можна було лише обміняти на продовольство. Це означає, що Ірану заборонено виходити легально на світовий ринок, але є програма ООН, де Тегеран може обміняти нафту на хліб, муку, борошно. Так само треба зробити з Росією.

Якщо Росія зараз відмовить Трампу і скаже, що хоче демонтувати «київський режим», дійти до Львова, то крокіз ембарго був би для США виходом. Слід припинити займатися самообманом, а ввести ембарго на російську нафту,іна цьому танці з бубнами довкола Путіна завершаться.Усі його можливості продовжувати війну базуються на можливості заробляти сотні мільярдів доларів на нафті та газі. Якщо цей інструмент прибрати з російської імперської системи, ця імперія почне стрімко падати. Слід її підштовхнути до цього.

У Трампа є всі можливості, щоб зупинити війнуза рахунок деградації агресора, примушення його до припинення вогню, припинення війни за рахунок позбавлення росіян ресурсів. Якщо Путін його пошле, сподіваюсь, так і буде.

Не факт, що все так станеться, бо довкола Трампа є люди, той же спецпредставникпо Близькому сходу і бізнесмен Стів Віткофф, який зараз полетів до Москви.У нього теплістосунки з росіянами, які йому обіцяють великі гроші. Якщо він затягне Трампа, наприклад, з інвестиціями в Росію, то за це Віткоффу, мабуть, росіяни пообіцяли великі гроші.

Віткофф, на жаль, впливає на Трампа, тому його фактор ще буде грати. Тут залежить від того, що скаже Путін Трампу. Якщо замороження відбудеться, то наскільки буде стійким.Зараз забагато факторівневідомі.

Явпевнений, що справжнє замороження бойових дій станеться, коли російська економіка почне падати.А вона почне після того, як ціни на нафту будуть зниженіна глобальному рівні, або буде ембарго, абовстановлено стелю на російську нафту з жорстким контролем, наприклад, на рівні $30. Це нижче, ніж російська собівартість видобутку. Саме така ситуація потрібна. Лише вона призведе до того, що Росія припинить бойові дії.

Зняття санкцій з Росії може призвести до тимчасового припинення вогню, але потім зросте потенціал для відновлення ще більш широкомасштабних бойових дій. У цьому велика небезпека.

– Виглядає, що в руках Трампа замороження і шлях до завершення війни, або дати Москві передишку?

– Ці карти були відразу в його руках. Справа в тому, що ніхто, крім Трампа, не казав, що завершить війну за 24 год. Його ніхто за язик не тягнув.

У Трампає розуміння, що слід сконцентруватися на Китаї, але перед цим, він хоче пересваритися з усіма союзниками.І ще не факт, що економіка США в живому стані дотягне до війни з Китаєм. Може статися, що Пекіну не потрібно буде ні з ким змагатися, бо дії ТрампатаІлона Маска зруйнують економіку США.

На цьому фоні у США є дивний міф, що можуть відтягнути Росію від Китаю, що виглядає абсолютно нереалістично, бо Китай контролює цілі галузі російської економіки. Як Трамп збирається їх відтягувати? За рахунок залучення американських компаній в російський бізнес? Такі спроби були й до цього. Китай спокійно собі працював і європейські компанії працювали в Росії, будували заводи Volkswagen, Mercedes, хімічні виробництва Німеччини. ФРН вклала кількасот мільярдів євро в економіку РФ, збудувала заводи,і це змінило наміри Китаю? Ні. Чи призвело до зміниімперського режиму в РФ? Ні.

Якщо Трамп захоче відновити зв’язки з РФ, то це призведе до ще більшої катастрофи для економіки США та глобальної ситуації, бо вінпосилить «вісь зла» – Росію, Китай, КНДР, Іран. Це призведе до ще більш катастрофічних наслідків.

– До перспектив Третьої світової війни, якою Трамп всіх лякає?

– Третя світова війна давно йде. Можливо, розпочалася в 2014 році з анексії Криму, коли Росія почала переділ зон впливу у світі.

Дві світові війни були пов’язані з намірами Німеччини переділити світ, показати, що німці мають право разом з іншими імперіями та країнами Європи претендувати на частини світу і колонії. Двічі провалювалися, але ідея була в цьому.

Ідею цієї війни проголосив Путін під час Мюнхенської промови в 2007 році, коли сказав, що Росія повертається та вимагає реваншу за розвал СРСР. Ця ідея реваншизму і є Третьою світовою війною. Того ж Путін вимагав восени 2021 року від НАТО, щобАльянс повернувся до кордонів 1997 року. Тобто виходу НАТО з Польщі, Чехії, Угорщини, Болгарії, Румунії, країн Балтії.

Війна розпочалася 2014 року, а, можливо, й 2008 року, коли Путін напав на Грузію і показав, що починає реванш військовими засобами. До 2008-го не було агресії в Європі ніразу після Другої світової війни. Були конфлікти, наприклад, на Балканах. Але нападу однієї країни на іншу з метою її окупації чи зміни влади не було. У 2014-му сталася анексія Криму, атака на Донбас, спроба зміни керівництво України. Далі окупація Білорусі,погрози Молдові. Грузію перетворили на проросійську країну. Третя світова війна триває.

Поки не знищать путінський режим, війна триватиме. Після цього в Росії можуть бути ще гірші режими, алебудуть слабші. Є надія, що якийсь із цих російських режимів призведе до трансформації Росії. Або вона піде на розпад, або буде лібералізація, або поступова трансформація Росії на конфедерацію чи поділ на національні держави.Але спочатку має впасти путінський режим.

 

У східній Німеччині досі залишається брак довіри до державних інституцій, політичної освіти і тяглість спадщини з часів НДР, через що ця частина країни голосує за недемократичні сили. Німецьке суспільство розуміє про потребу подбати про оборону країни, Європи та допомогу України, але занадто повільно переходить до практичних дій, хоча ХДС щодо цього обіцяє бути більш активна, ніж СДП. Про це PolUkr.net розповіла дослідниця з німецького Європейського університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері Сюзан Воршех.

– У східній Німеччині ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (АдН) перемогла на землях колишньої НДР. У решті країни перемогли ХДС/ХСС. Чому після 35 років об’єднання країна досі розділена, і схід голосує за крайні проросійські партії?

– Маємо у Німеччині консервативний зсув, що довели останні вибори. Але у східній частині теж є проблема спадщини з НДР і 30 років трансформації. У цій частині країни низький рівень довіри до інституцій, а радше довіра до неформальних мереж. Також величезне розчарування змінами після 1989-го. Хоча більшість людей живуть матеріально добре, постсоціалістична трансформація не сприймається як така, що відбулася добре. Політичні інститути та культура ФРН залишилися досить чужими для багатьох на сході.

Бракує громадянської освіти про політико-демократичні процеси. Проблема сягає корінням часів НДР і 1990-х. У сукупності бачимо, що хоча у східній Німеччині умови життя не такі погані, держава загального добробуту існує, як і в західній частині, водночас є регіональні відмінності у рівнях життя. Це дає результати у відмові від «західних» демократичних партій та високому інтересі до недемократичних і проросійських сил.

– Лідер ХДС Фрідріх Мерц заявив, що хоче сформувати коаліційний уряд до Великодня, 20 квітня. Наскільки реально? Чи найімовірнішим партнером по коаліції є СДП канцлера Олафа Шольца?

– Не думаю, що Шольц увійде в наступний уряд. Але соціал-демократи зараз – єдиний партнер консерваторів по коаліції, якщо тільки самі консерватори не змінять ставлення і не забажають мати коаліцію з АдН, що  виключали раніше. Якщо ХДС дотримаються обіцянки, то залишаться в демократичному спектрі. Відтак буде коаліція з СДП. Тож соціал-демократи увійдуть в наступний уряд, і можуть підвищити ціну за участь у коаліції.

Інше питання – чи можна довіряти обіцянці Мерца, що не піде в коаліцію з АдН, і не буде співпрацювати з ультраправими. Він обіцяв це перед виборами, але потім мав співпрацю в одній парламентській ініціативі з ними. Вона не мала практичних результатів – була лише так звана парламентська ініціатива, щоб зробити заяву. Але вони співпрацювали, і ця ініціатива не була б успішною без голосів АдН. Багато-хто зараз через це неохоче довіряє Мерцу та ХДС.

– Які головні внутрішні та зовнішні виклики у Мерца, і як збирається їх вирішувати?

– Найбільший виклик для наступного уряду – об’єднати Європу і працювати над цим з нашими партнерами, зокрема Францією, Польщею і, звичайно, Україною, щоб зміцнити європейську позицію, і відновити мир у Європі.

Актуальною буде позиція ЄС у питанні встановлення чесного, справедливого і сталого миру в Україні. Це пов’язано з обороноздатністю Європи, рівнем і можливостями співпраці ФРН із європейськими партнерами, організацією спільного європейського голосу. Цей виклик зовнішньої політики – найбільший, з яким буде стикатися новий уряд.

Проблема в тому, що німецьке суспільство не усвідомлює і тому не готове до цих величезних кроків, які маємо зробити в оборонній та зовнішній політиці. Значна частина суспільства, країни все ще живе в 1990-х і на початку 2000-х, коли здавалося, що в Європі «вічний мир», що ворогів не буде, і жодна країна ніколи не заперечить наше мирне життя. Але очевидно, що маємо змінити ставлення. Консерватори здебільшого знають, що зараз інша ситуація, що від Росії йде велика загроза європейському миру і стабільності. І найбільше завдання полягає у відновленні стабільності та єдності в Європі.

Існують великі внутрішні виклики – міграція була важливою темою у виборчих кампаніях майже кожної партії в Німеччині. Я неохоче погоджусь, що це найбільша проблема. Вважаю, що ЗМІ та ультраправі партії роздули її до надмірних масштабів. Справжні клопоти – це соціальна нерівність, інтеграція людей, які приїжджають в Німеччину, недоліки в системі освіти та економіці.

Одна з проблем, що легко переключити увагу людей на питання міграції. Найбільший виклик, що люди відчувають, що в суспільстві забагато нерівності, і бояться занадто великих змін. Новий уряд має обов’язково зайнятися її вирішенням, а не залишити на відкуп правим екстремістам.

– Як Мерц бачить на рівні ЄС боротьбу проти викликів з безпекою? Наскільки його погляди збігаються з поглядами лідерів інших великих країн Європи як от Франції, Італії, Польщі, Іспанії?

– Мерц підкреслив готовність підтримувати Україну сильніше, ніж, наприклад, Шольц. Він був навіть нібито готовий відправити ракети Taurus. Але ці заяви були у листопаді минулого року в рамках виборчої кампанії. Я не до кінця впевнена, чи був він чесний з обіцянкою відправити Taurus.

Здається, Мерц краще за Шольца розуміє важливість об’єднаної Європи та доброї, тісної співпраці з європейськими партнерами в усіх сферах, краще розуміє франко-німецьку і німецько-польську співпрацю. Побачимо, яку країну відвідає першою після обрання канцлером. Як розвиватимуться відносини з найближчими партнерами в Європі. Сподіваюся, вони будуть кращими, ніж за Шольца, який не відчував того, що ФРН потрібно щодо наративів, поширених, зокрема у Центральній та Східній Європі.

Не впевнена, що Мерц буде більш чутливим до східноєвропейських питань. Лише на це сподіваюсь. Але для нього буде важливо почути польські, балтійські, українські голоси задля об’єднання Європи, зміцнення європейської позиції.

– Якими можуть бути відносини Мерца з лідером США Дональдом Трампом, і якою бачить перспективу збільшення витрат на оборону Німеччини, реформування ЄС у сфері безпеки та збільшення витрат на європейську допомогу Україні?

– Це буде залежати від ситуації у європейській політиці. Він зацікавлений у зміцненні голосу ЄС щодо США. Наразі всім досить складно співпрацювати зі Штатами, бо важко передбачити, особливо після випаду Трампа на адресу українського президента – це було найгіршим моментом для всіх.

Є люди в ХДС, які вже намагалися налагодити контакт і побудувати довіру з Трампом. Але будувати мости з Вашингтоном з кожним днем все складніше, бо бачимо ці суперечливі позиції і дії щодо України. Важко їх оцінювати і прогнозувати їхні наступні кроки. Але довіра і надійність – це фундамент дипломатії і дружби.

Німецько-американська дружба і тісна трансатлантична співпраця – частина політики ХДС протягом багатьох десятиліть. Це один із їхніх базових наративів – підтримувати цю дружбу і тісну співпрацю. Але у них є сумніви щодо позиції адміністрації Трампа.

Мерц буде намагатися триматися дистанції і з’ясовувати, в яких частинах, щодо яких позицій може співпрацювати з Трампом. Які питання має залишити поза межами діалогу та співпраці.

Німеччині залежить від хороших стосунків зі США, незалежно від того, хто у Білому домі. Але це буде дуже складний баланс між збереженням тісних зв’язків, дружби і водночас усвідомленням того, що ми більше не можемо довіряти один одному. Ми напередодні нової епохи, маємо справу з авторитарним державним переворотом у найважливішій західній демократії. Це кінець надійності.

– Чи можуть Європа і Німеччина, зокрема без США, дати військову допомогу Україні, якщо Трамп зупинить американську допомогу?

– Це було б важко, бо США були найбільшим донором не лише з точки зору військової, а й гуманітарної підтримки. ЄС – сильний і великий донор, і може багато чим підтримати, але щоб реально компенсувати підтримку США, нам потрібні потужні та сміливі кроки. Наприклад, використати всі заморожені в Євросоюзі кошти росіян. Використати ці російські гроші не лише як заставу під відсотки, а самі заморожені активи. Таким чином Євросоюз міг би підтримати Україну і компенсувати витрати.

Завдання Мерца буде знайти можливості та інструменти, щоб це компенсувати. Це також потребує критичного погляду в минуле. Ми б не опинилися сьогодні в тому стані, якби ЄС від початку сильно підтримав Україну у військовій та гуманітарній сфері. Якби ми дискутували про танки і Taurus навесні 2022-го, а не через рік чи півтора. Може, ми б тоді не опинилися в такій ситуації сьогодні.

Я не впевнена, що Мерцу та ХДС настільки зрозуміло, що ми повинні були допомагати значно більше і раніше, і що тепер маємо вчитися щодо того, чого не зробили у перший і другий рік війни.

– Мерц почав переговори з СДП щодо схвалення спецфонду на оборону на 200 млрд євро. Крайні праві та ліві в новому Бундестазі мають меншість, щоб заблокувати це. Чи не поставлять вони під сумнів подальшу військову допомогу Берліна Києву?

– Ультраправі та ультраліві не лише ставлять під сумнів, а категорично проти підтримки Україну. У них чітка проросійська позиція, намагаються підірвати підтримку Києва. Ця ситуація не почалася зараз, навіть не в 2022-му, а в 2014-му, коли крайні ліві та праві партії, а також частина соціал-демократів і частина консерваторів були проти чи вагалися щодо підтримки України.

Тому важливо, щоб канцлер Мерц співпрацював не лише з соціал-демократами, а теж із «зеленими» у створенні нових інструментів для фінансової, військової та гуманітарної допомоги Україні. Щоб партійні розбіжності, які іноді бачимо, не стосувалися допомоги Києву. Бо консерватори та «зелені» дотримуються більш-менш однієї лінії, і охоче підтримують Україну. Їм було б важливо бути відкритими до співпраці між собою.

– Яке загалом ставлення Мерца до України та Росії? Якої політики від нього слід очікувати? Чи збільшить підтримку України, порівняно з Шолцем?

– Мерц двічі відвідував Київ під час вторгнення і намагався підкреслити, що він на боці українців, що хоче підтримати Україну, і що розуміє боротьбу українців за свободу.

Але також він серед тих у ХДС, хто колись підтримував, наприклад, «Північний потік-2». Він також говорив про «туризм добробуту» українських біженців у 2022-му, зневажливо ставлячись до тих, хто приїхав сюди, щоб врятуватися від російської агресії. Коли він сказав, що поставить Taurus восени 2024-го, ми можемо назвати це навчанням чи частиною передвиборчої кампанії – не впевнена. Але в ХДС, як і серед СДП, все ще є ті, хто волів би більш дружнє ставлення до Росії, і хто все ще не так підтримує Україну так, як мав би.

Мерцу буде важливо об’єднати власну партію на позиції рішучої підтримки Києва, і донести це до суспільства. Це не найважливіший аспект його політичних амбіцій. Є внутрішні справи, які здаються йому важливішими, зокрема міграція. У своєму передвиборчому маніфесті ХДС заявив, що досягне цільового показника НАТО у 2%, зміцнить Бундесвер і оборонну промисловість, створить контактну групу з питань України з Польщею, Францією та Великою Британією. Побачимо, чого зможе цього досягти.

Також важливо, хто стане главою МЗС. Можу уявити, що це буде хтось із соціал-демократів, які займуть цю посаду в коаліції. Це може бути Борис Пісторіус, і це було б чудово.

Мерц перед виборами казав, що рішуче допомагатиме Києву, зокрема військовою допомогою. Перед виборами казав, що дасть ракети. Після виборів ми від нього цього більше не чули. Боюся, що в коаліції з соціал-демократами, він знову буде неохоче про це говорити, бо у нього з’явиться аргумент, щоб сказати, що він хотів би послати Києву ракети, але соціал-демократи проти, тож у цій коаліції це неможливо.

Сподіваюся, цього не станеться і процес навчання у ХДС минув успішно, щоб зробити Україну пріоритетом, і допомогти досягти справедливого і стійкого миру в Європі.

– Як зміниться ставлення Берліна до членства України в НАТО та ЄС з Мерцом? Чи можна очікувати прискорення євроінтеграції?

– Це залежить від того, наскільки сильним буде ЄС у наступні місяці, чи буде Мерц сприяти його зміцненню. Євроінтеграція України все ще є пріоритетом для Німеччини та Євросоюзу. Тут перевага в тому, що Мерц і глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн – члени ХДС. Вони знають один одного і можуть разом збільшити підтримку цієї позиції. Але все залежить від того, наскільки об’єднана Європа зможе говорити єдиним голосом, і чи вистачить Мерцу розуму звести голоси німців, поляків, французів, іспанців разом для підтримки євроінтеграції.

Питання, чи може бути процес прискорення євроінтеграції, складне, бо залежить теж від українських реформ та інтеграційних переговорів, які має реалізувати Україна. Це буде тривалий процес, але важливо, щоб впровадження правового масиву ЄС в українську юридичну систему мало необхідні інструменти, щоб були механізми вирішення складних ситуацій, як у випадку з польськими фермерами чи іншими суперечливими питаннями. Маємо обговорити це на європейському рівні.

Коли йдеться про членство в НАТО, це значно складніше, бо тут Німеччина дуже залежна від США і їх підтримки європейської оборони. Мерц не проти членства України в Альянсі, він навіть виступав за нього, але він не ризикне втратити підтримку НАТО з боку США. Із новою позицією адміністрації Трампа проти членства України все ускладниться. Захід втратив свій єдиний голос.

Було б добре і великою підтримкою для НАТО, якби Україна була в Альянсі. Усі знають, що на сьогодні це найдосвідченіша армія у світі, і нам були б потрібні ці знання і активна співпраця з Києвом для нашої власної безпеки в Європі. Але я не впевнена, що в наступному уряді є таке чітке розуміння.

– Якою була б роль Німеччини у відбудові України за правління ХДС/ХСС?

– Німеччина, і не лише консервативний уряд, виступають за надання технічної та гуманітарної допомоги Києву. Є зацікавленість Берліну грати важливу роль у відновленні України. Якимось чином Німеччина навіть більше зосереджена на відбудові, ніж на тому, як встановити справедливий і сталий мир – це певна політична культура чи спадщина.

У Німеччині віддають перевагу відновленню та реконструкції, а не участі у складних дебатах і рішеннях щодо того, як досягти тривалого миру, хоча, очевидно, що слід робити другий крок перед першим.

Однак відновлення – це тема, в якій ХДС зацікавлена. Партійна система у ФРН має таку особливість, що кожна сила має політичну основу, яка діє як мозковий центр від її імені. Політична фундація, пов’язана з ХДС – Фонд Конрада Аденауера. Вони активні у підтримці України, в організації дискусій, доповідей щодо процесу відновлення. Тож вони в цьому заангажовані та активні.

Можемо очікувати, що наступний уряд на чолі з ХДС підтримає відновлення України, зокрема в технічному плані, а також коли йдеться, наприклад, про моделі співпраці в партнерстві міст.

Звичайно, німецька промисловість зацікавлена у поширенні своїх корпорацій, тож німецький бізнес розпочне співпрацю з українським для роботи над енергетичною інфраструктурою, виробництвом зброї, в інших сферах.

Добре, що бізнес в Німеччині очікує консервативного уряду, щоб підтримав їхні амбіції щодо міжнародної співпраці. Тому коли справа доходить до відновлення, можемо очікувати чесної та великої участі німців.

– Ви згадували про Taurus. Наскільки ймовірне постачання цих ракет в Україну, коли, скільки, і що заважає, крім можливої протидії соціал-демократів?

– Єдина перешкода – політична. Не сподіваюся, що наступний уряд надсилатиме ці ракети з однієї причини – у ХДС був шанс виступити з парламентською ініціативою про відправку ракет із того моменту, коли минулої осені впала стара коаліція. І ми не побачили жодної ініціативи, щоб домовитися з лібералами та «зеленими» про те, щоб надіслати Taurus чи принаймні вимагати цього.

Зрештою, це рішення канцлера. Якщо не погодиться, ракети не відправлять. Але це був би дуже сильний знак з боку ХДС, щоб тиснути на канцлера Шольца. Але я не бачила жодних реальних ініціатив від Мерца, тому скептично ставлюся до того, чи зможе його уряд змінити ці дебати. Зокрема, намагаючись співпрацювати в коаліції з соціал-демократами, які категорично проти відправки ракет.

Кілька днів тому відбулася дискусія, коли відомі консерватори сказали, що пора навчати українців управляти Taurus. Але, думаю, це була лише риторика. Я не очікую, що Мерц буде таким сміливим та ризикуватиме коаліцією з СДП заради посилання цих ракет. У нього є достатньо причин, щоб сказати: «Я хотів послати, але, на жаль, не можу, бо соціал-демократи проти».

– Як Мерц ставиться до відправлення німецьких військ разом із французькими та британськими в Україну, якщо війна буде заморожена?

– Це чутлива дискусія в Німеччині. Німці в більшості категорично відкидають цю ідею. Раніше консерватори заявляли, що будь-якими засобами готові підтримувати мир в Україні, але перед виборами намагалися уникнути цього питання. Мерц навіть накинулася на нашого міністра закордонних справ АнналенуБербок, коли та говорила, що німецькі солдати можуть захищати мир в Україні.

Чесно кажучи, ми до цього не готові. Зараз активно працюємо над тим, щоб відправити до Литви 5 тис. військових Бундесверу, де їх очікує один із штабів дислокації. Здійснити це було важко, щоб просто були там, і показали якусь силу НАТО. Нам для цього знадобилося п’ять років. Тож навіть, якби Мерц погодився відправити війська в Україну, це було б дуже складним завданням, бо Німеччина не звикла швидко посилати військових туди, де потрібні. Я не впевнена, чи Бундесвер взагалі готовий до якихось бойових дій.

– Яким Мерц бачить захист Європи без США в умовах можливої російської гібридної чи повномасштабної агресії проти якоїсь із країн Балтії через кілька років?

– Протягом останніх тижнів, коли Трамп робив заяви, у німецькій політиці сталося велике пробудження. На жаль, навіть Мерц і ХДС відчули пробудження лише того дня, коли стало ясно, що Трамп повернеться в Білий дім.

Майбутній уряд чи такі люди, як Мерц і його консерватори, та більшість інших партій і їх лідерів не дуже готові до цього. У своєму передвиборчому маніфесті ХДС говорив, що ЄС також має стати «союзом безпеки». Як би правильно це не звучало – особливо після того, як США чітко дали зрозуміти, що більше не зацікавлені у справжньому мирі для України, – я маю сумніви щодо того, чи зможе уряд Мерца зібрати необхідну силу для цього, і чи існує «дорожня карта» для цих зусиль.

Очевидно, що ми в Німеччині та Європі повинні зміцнювати свою оборону, збільшувати військові витрати, чисельність військ. Є певна готовність робити ці реформи, які ми не робили багато років, але ми робимо це дуже повільно та не в повному обсязі.

Навіть якщо збільшимо військове фінансування швидко, то присутність військ США все одно важлива для Європи і Німеччини зокрема. Неможливо їх брак компенсувати за день чи навіть рік.

Ми добре усвідомлюємо цю залежність. Європейські лідери бачать потребу реформ, отримання більшої незалежності та зміцнення Європи, але є багато перешкод, і не лише щодо фінансування. Це також питання використання однакових освітніх стандартів, єдиної зброї та амуніції. Тому об’єднати все теж є величезним завданням. Його актуальність всі бачать, але поки бракує стратегії, як це зробити швидко.

Ми зовсім не готові до найгіршого сценарію – російського вторгнення в країни Балтії – ні матеріально, ні ментально.

Америка Дональда Трампа вирішила домовлятися з росіянами за спинами українців і європейців в Ер-Ріяді. Його команда відверто підігрує Росії. У США дії і заяви Трампа спричиняють все більшу критику. Існує ризик, що Трамп може домовитися з Путіним про угоду, і буде змушувати до неї Україну. Європа має швидше озброюватися та разом із Україною подбати про безпеку континенту. Особлива місія на ядерних країнах – Франції і Великій Британії. Якщо Київ пережив найважчі часи російських військ під столицею, то зможе й тепер оборонятися за допомоги європейців. Про це PolUkr.net розповів співробітник Євразійського центру Atlantic Council Даг Клейн.

– Між президентом США Дональдом Трампом і українським лідером Володимиром Зеленським сталася публічна сварка минулого тижня. Як оцінюєте заяви Трампа після переговорів США і Росії в Ер-Ріяді 18 лютого про те, що це нормально, що зустріч відбулася без українських учасників, про відповідальність України за те, що війна досі триває, що в Україні мають відбутися вибори під час війни, що рейтинг Зеленського 4%, що він комік, диктатор і вкрав у США декілька десятків мільярдів доларів?

– Протягом майже трьох років війни політика США була такою, що ми нічого не говоримо про Україну без України. На цьому наполягав президент Джо Байден. Тепер цього немає. Для президента Трампа немає проблем говорити про Україну без України, як ми побачили в Ер-Ріяді. Зрозуміло, це стурбувало Київ та решту Європи, бо ніхто не хоче бачити угоду з росіянами за спинами українців і європейців. Важливо, щоб Київ далі був залучений до процесу мирних переговорів,а Америка інформувала про їх перебіг та свої плани.

Було прикро і важко спостерігати за останніми подіями у Вашингтоні, коли Трамп повторив жалюгідну брехню про Україну, президента Зеленського. Його слова підривають український суверенітет і безпеку,делегітимізують українську демократію. Ми бачили, як Путін і росіяни роками намагалися цього досягти, щоб такі розмови були на Заході, щоб виправдати війну на знищення України.

Те, що дає мені надію,- в США сильна критика того, що говорив і робив Трампв останні дні. Багато членів Конгресу від республіканців виступили проти і сказали, що це ненормально, вони не згідні. На першій шпальті The New York Post, одніє їз улюблених газет Трамп, прямо написали: «Пане президенте Трамп ви помиляєтеся, Зеленський – демократичний лідер, а Путін – диктатор». Що саме глава Росії відповідальний за війну. У цій же газеті була реклама від організації Razom, де я працюю – нагадуванняТрампу не забувати про понад 19 546 українських дітей, яких викрала Росія.

Тожє певна критика, щоб показати Трампу, що якщо він виступає проти України, то робить це сам, не йде в ногу не лише з американцями, а й з рухом MAGA та іншими республіканцями.

– Чому Трамп так поводиться, і які наслідки можуть бути з цієї зустрічі в Ер-Ріяді та суперечки з Зеленським?

– Віце-президент Джей ДіВенс пояснив це тим, що Трампнамагається тиснути на Зеленського, щоб підписав угоду про корисні копалини. Також його розгнівала критика президента України за те, що глава Білого дому живе у бульбашці російської дезінформації. Цене щось нове. Ми бачили, що Трамп, коли вважає, що його зневажили, коли думає, що хтось намагається протистояти йому, впадає у відчай і намагається зробити те, що ми бачили минулого тижня.

Певним чином це стосується тактики переговорів, але іншими способами. Але насправді йдеться про спробу отримати певну владу над Зеленським та сказати йому, що він тут молодший партнер, бо покладаєтеся на США, тому має робити те, що Трамп йому накаже. Але так не сталося, і Трампа це бісить.

Це неймовірно прикро і шкідливо бачити таку поведінку президента США. Ці заявизгуртовуютьукраїнців, посилюють єдність в країні у відповідь на нападки Трампа. Теж неймовірно важливо, бо Україні слід об’єднатися. Є багато сил зовні, які будуть далі пробувати розколоти країну і послабити її.

– Які можуть бути наслідки сварки з Зеленським,бо в Україні ходять чутки, що приватні виробники зброї США відмовляються продавати зброюКиєву?

– Я бачивці заяви українського депутата Романа Костенко, який сказав, що виглядає, ніби американські компанії перестали продавати зброю Україні. Але українська депутатка ОлександраУстінова заявила, що це неправда, що військова допомога зі США далі йде, і ці повідомлення неточні.

Схоже, військова допомога від США продовжує надходити, і щодо неї не було збоїв. Немає американських компаній, які безпосередньопродають зброю Україні. Механізми надання допомоги – цеповноваження президента США, коли вилучають зброю з запасів Америки і відправляють в Україну. Але є й інша програма «Ініціатива сприяння безпеці України». За нею, США витрачають гроші і укладають довгострокові контракти з американськими компаніями на виготовлення нової зброї, яку потім надсилаютьв Україну. Деякі замовленняпо обох все ще продовжують йти.

– Які ризики для війни в України після зустрічі в Ер-Ріяді та публічних суперечок між Трампом і Зеленським?

– Позаяк адміністрація Трампарозпочала зусилля щодо мирних переговорів з росіянами, то для України є багато ризиків.Деякі – це речі, про які я вже згадував раніше, як-от ризик, що Трамп і Путін напряму домовляться про щось разом, без України та решти Європи. Й ці двоєбудуть намагатися нав’язати Києву угоду та своє бачення миру.

Ризики цього зросли за останній тиждень. Путін намагається представити себе Трампуяк розумного партнера, який хоче миру. Як людину, яка намагається знайти спосіб припинити війну і вирішити свої проблеми.Він намагається підставити Зеленського – показати його як перешкоду для миру в очах Трампа. Здається, ця спроба має певний успіх.

Після виборів у США Зеленський багато працював, щоб показати, що Україна не є перешкодою для миру, але Росія є. Ці зусилля зараз під загрозою. Трамп сприймає Путіна за чисту монету і вірить йому, коли той каже, що хоче миру.

– Схоже, Росія не хоче заморожувати лінію фронту, як прагне президент США. Трамп не може змусити Путіна припинити війну, тому зганяє агресію на Зеленському.Якою може бути американо-російська угода? Чи може вона заморозити війну?

– Для Трампа та його команди видається само собою зрозумілою ідеєю, що Україна не збирається звільняти свої окуповані території. Вони беруть це за відправну точку для того, що розуміють як зусилля зі встановлення миру.

Усвоїй свідомості вони вірять, що лінію фронту можна заморозити. Очевидно, реальність на місці – те, що насправді має значення, а не те, що вони вважають за можливе.

З точки зору того, як вони уявляють мир, скажу одне до їх честі, щоТрамп і його команда розуміють, що Україні потрібні гарантії безпеки. Це те, що президент США та інші повторюють. Ми чули, як Трамп говорив це, як міністр оборони Піт Гегсетказав, що Україні потрібні гарантії, і що це не може бути Мінськ 3.0.

Тепер те, що вони говорять і роблять, насправді не має такого значення. Дії кажуть голосніше, ніж слова. За повідомленнями, угода про корисні копалини, яку вони представили на підпис Україні, це зробила. Вона не містить реальних гарантій, як вони раніше намагалися це показати. Мовляв, дивіться, якщо США інвестують в Україну, то Штати повинні будуть захистити свої інвестиції. Але українці стали розумнішими щодо домовленостей, які є лише на папері. Якщо Трамп не пам’ятає історію про Будапештський меморандум, Україна її вивчила напам’ять. Їй потрібні реальні гарантії, а не ще один папірець. Якщо не НАТО, то що може бути такою гарантією, яку Росія буде сприймати серйозно? Яка стримає Москву?

Команда Трампа має розуміти, що Україні буде важко погодитися на будь-яку угоду, що не гарантує їй безпеки, бо для неї це ключ до виживання в майбутньому.

– В інших ситуаціях буде просто продовження війни?

– Так, без угоди та гарантій безпеки, війна буде тривати далі. Якщо Путіна не стримати від відновлення війни за кілька років чи за першої нагоди, то чи можливий справжній мир? Не думаю. Не схоже, щоб фундаментальна мета Росії домінувати над Україною змінилася. Якщо Україна і США не можуть змінити те, чого хоче Росія, ми повинні змінити те, що Росія може зробити. Маємо унеможливити досягнення Росією своєї мети домінувати над Україною. Для досягнення справжнього миру необхідні гарантії безпеки – реальні, які стримають Росію від продовження чи відновлення війни.

– Які відносини вибудовуються між Америкою Трампаі Росією? Як вони надалі можуть виглядати?

– Якщо подивитеся на опитування громадської думки, більшість американців сприймають Путіна як тирана, диктатора і хулігана. Він їм не подобається.Путін має одні з найнижчих рейтингів прихильності з-поміж світових лідерів серед американців. Вони не люблять його, не люблять Росію. Сприймають РФ як агресора і хулігана.Це не змінилося за Трампа.

Там, де думка дещо змінюється, і де американці розходяться – як має виглядати американська підтримка України? Як має виглядати протистояння США і Росії? Щодо американців, на жаль, доклали зусиль, особливо російські пропагандисти та симпатики Росії, щоб переконати їх, що вони не повинні далі витрачати гроші на допомогу Україні, що це не варте того, що в Україні існує корупція.Ці російські розмовими чуємо весь час у США. Це створює можливість для Трампа та інших спробувати відновити зв’язки з Кремлем.

Безсумнівно, в адміністрації Трампа є ті, хтохоче тісних відносин з Росією, хто бачить у Путіні лідера, якого слід наслідувати, і хто хоче бачити відновлення економічних зв’язків як власне досягнення, а не провал у стримуванні російської агресії.

Не знаю, як виглядатимуть відносини між США і Росією. Фундаментальна мета Росії – спроба підірвати та знищити американське лідерство, щоб зруйнувати світовий порядок під проводом США. Вона не змінилася.Її спроби досягти цього будуть продовжуватися.

Важливо, що Трамп робитиме наступні чотири роки. Чи буде продовжуватися реальна відсіч російській агресії? Це зараз під питанням.

– Чи може Трамп укласти угоду з Путіним, а потім тиснути на Україну і Європу, щоб погодилися з нею? Якщо так, то якусаме угоду?

– Це питання, яке зараз багато людей запитують. Якщо Трамп і Путін спробують укласти угоду самі, без Україну, чи слід її приймати.Справжнє питання в тому, наскільки шкідливою може вона бути? Невже настільки, що Європі доведеться порвати з Трампом і сказати, що ми абсолютно не згідні з цим? Тоді який важіль має Європа, щоб іти своїм шляхом, і щоб продовжувати підтримувати Україну? Європейські країни зараз пробують з’ясувати, якщо США не будуть більше відправляти зброї Україні, чи зможе Європа заповнити прогалину? Поки не зможе. Європа не виробляє достатньо зброї, щоб дати українцям те, що потрібно для захисту.

Реальне питання – скільки важелів впливу має Європа? Вона десятиліттями покладалася на США у питаннях безпеки і оборони. Тепер ризики цієї залежності дійсно стають очевидними.

– Як виглядатимуть подальші відносини між США і Європою після промови Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції, де він заявив, що Європа має сама піклуватися про свою безпеку?

– Зараз відносини напружені. Європейські лідери ображені та стривожені тим, як адміністрація Трампа поводиться з ними, з Україною. Промова Венса була дуже великимвикликом для європейських лідерів.

– Як бачите зараз відносини між США та Європою?

– Думаю, вони надалі будуть напружені. Бачимо, як адміністрація Трампа, такі люди, як ВенсіМаск наполегливо працюють над підтримкою ультраправих партій у Європі, таких як «Альтернатива для Німеччини» (АдН), кого прагнуть підтримати на виборах у ФРН 23 лютого. Спостерігаємо подібні речі з підтримкою в Угорщині, ультраправого кандидата в президенти в Румунії.Не думаю, що це зміниться найближчим часом.

Трамп, Венс та решта руху MAGA бачать свою спільну справу з ультраправими партіями в Європі. Тому далі буде співпраця команди Трампа з ними, відродження цих сил, вони будуть набирати більше влади вдома за підтримкиСША. Те, що традиційні ліберальні та демократичні партії отримували протягом десятиліть від Штатів.

Байден під час правління багато працював, щоб створити те, що назвав «альянсом демократій». Під керівництвом Трампа побачимо все, що є протилежним цьому.

– Який світовий порядок намагався створити Трамп, наскільки він може досягти успіхуу своїх амбіціях?

– Трамп і його команда говорять одне, а роблять інше. Вони кажуть, що хочуть, щоб Європа витрачала більше на оборону, щоб взяла на себе відповідальність за власну безпеку,водночас підтримуючи такі партії як АдН, які хочуть скоротити витрати на оборону, щоб заспокоїти Росію. Ці речі певним чином суперечать одна одній.

Але це повертається до ширшої ідеології, якумають Трамп і його оточення. У них особливий світогляд. Країни і рухи, які їм не подобаються –це ті, які, на їх думку, скористалися перевагами США, але нічого не дали натомість,і заслуговують на покарання за це.Алеє інші, якізаслуговують на підтримку Штатів. Уся справа в тому, хто вартий бути другом, союзником, а хто ні. І те, як різні партії, рухи і лідери спілкуються з Трампом, ставляться до нього особисто, змушують його відчути, щовін є справжнім рушієм змін, і тим, хто впливає на світовий порядок.

У масштабі все більш трансакційне. Україна намагалася до цьогоадаптуватися, пристосувати повідомлення протягом років, щоб врятувати свою демократію, свободу, світовий порядок, зупинити Третю світову війну.Огидно з боку США, що вони цього не розуміють.

Україна зробила пропозиції Трампу щодо доступу до своїх корисних копалин.А Трамп і його люди повернулися іхочуть більшого. Їх перша пропозиція угоди щодо корисних копалина більше схожа на репарації, які вимагали від Німеччини за Версальським договором після Першої світової війни. Цей рівень трансакційності та голого егоїзму не сумісний з будь-якою мораллю та цінностями. Думаю, це залишитьсяпротягом наступних чотирьох років.

– Яку роль може відіграти Європа в мирному процесі в Україні, враховуючи, що європейці планують відправити біля 30 000 військ після якоїсь мирної угоди з Росією, але Москва проти європейських військ? Чи можуть європейці забезпечити мирну угоду в Україні без США?

– Перший важіль, який має Європа, який їй потрібно далі використовувати і розвивати – військова могутність. Європейцям потрібні сильніші армії,стати військово потужнішими.Це означає виготовлення ізакупівлю зброї, щоб підготувати власні нації до можливої агресії. Щобне жертвувати в майбутньому людьми, щоб захистити свою безпеку та інтереси, зокрема в Україні.Це те, що Європа може зробити, щоб спробувати досягти миру.

Потенційні європейські війська в Україні можуть бути, але британські та французькі лідери кажуть, що їм все рівно потрібна буде підтримка США.Їм потрібні будуть гарантії безпеки від Штатів, бо це велика ядерна держава, яка досі утримувала Росію від спроб напасти на інші європейські країни.

Якщо ми побачимо більше опору від США на цьому фронті, то буде більше розмов від французіві британців, нагадування світу, що у них теж є ядерна зброя, і її теж можутьзадіяти як засіб стримування.

Ми бачили, як глава німецької партії ХДС Фрідріх Мерц, ймовірний наступний канцлер ФРН, говорив, як Німеччина може відіграти кращу роль у використанні та сприянні ядерній безпеці.Це те, що Франція і Британія можуть запропонувати решті Європи.

На жаль, ми почнемо спостерігати набагато більше розмов про ядерну зброю у світі. Зрештою, це ключовий фактор стримування, який Росія намагалася використати, і про що США, здається, не хочуть нагадувати світу.

– Росія залежить від Китаю. Якою може бути роль Пекіна у майбутньому миротворчому процесі в Україна, і наскільки реальні будь-які китайські миротворці в Україні?

– Китай багато працював, щоб підтримати вторгнення Росії. Ідея китайських миротворців в Україні – не робоча. Навіщо Києву запрошувати війська іншої країни, яка підтримує вторгнення? Не бачу КНР нейтральною третьою стороною, так само як США і Європане нейтральні. Хочемо ми цього чи ні, але ми всі обираємо сторону. Пекін вирішив приєднатися до Москви.

– Європейські війська в Україні без згоди Росії теж нереальні?

– Це ще питання. Росія сказала, що не погодиться на це, але вона не має права вето на те, що відбувається в Україні. Київ вибирає, хто буде на його території, а не росіяни.

Ризик в тому, що якби європейські війська прийшли в Україну, Росія спробувала б убити їхніх солдат.Якщо це вдасться івона зашкодить європейським військам, то як зреагує Європа?Чи вона приєднується до війни проти Росії та захищатиме себе і свої війська?

Західні країни намагаються з’ясувати, як можуть створити гарантії безпеки в Україні, і зробити це так, щоб Росія не збиралася їх перевіряти. Будемо воювати з Росією, захищаючи себе, а також захищаючи інших від вторгнень Росії чи ні?Чи нам доведеться піддавати ризику власних людей? Якщо агресія росіян таки станеться, то, думаю, західні країни будуть намагатися знайти спосіб, щоб їм все одно не потрібно було відповідати на ці запитання.

– Чи ви оптимістично налаштовані щодо будь-якої угоди та заморожування війни в Україні цього року?

– Після останніх днів у Вашингтоні важко відчувати оптимізм. Було важко спостерігати за драматичним розворотом підтримки України з боку США.Дивитися за такими речами, як відмова США засудити російську агресію в заяві G7. Це невтішно.

Але все ще маю оптимізм щодо України. Вона була у найтемніших місцях протягом останніх трьох років. Російські війська рушили на Київ, а країна не відступила,івідбила початкову атаку без суттєвої підтримки США та Європи.

Для Українияк і для США важливо забезпечити оборону країни.Врешті, саме українці готові захищатися. Мені важко повірити, що якщо Трамп і Путін домовляться про погану угоду, то Україна прийме її.Бо буде залишатисяризик нового вторгнення незабаром. Тому у мене є надія. Крім того, решта Європи справді прокидається, усвідомлюючи, що якщо США відступлять, то вона має бути в змозі зробити крок вперед і допомогти подолати цей розрив. Сподіваюся, ми не дійдемо до краю. Що у Вашингтонізможуть переконати людейв команді Трампа, що теперішній підхід підриває стратегічні інтереси Америки. Якщо Штати дійсно стануть партнером України, то досягнуть більшого успіху в спробах створити надійний мир. Вірю, що цього можна досягти. Врешті, вірю в Україну,і звідси черпаю оптимізм.