Той хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни;

той, хто не знає ворога, але знає себе, інколи

виграє, а інколи програє; той, хто не знає ні себе,

ні ворога, програє кожну баталію.

 Сунь-дзи «Мистецтво війни»

БУДЬ ЯКЕ КОПІЮВАННЯ ЧИ ПОШИРЕННЯ БЕЗ ЗАЗНАЧЕННЯ АВТОРА Є ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ, ЗА ЩО НАСТАНЕ ПОКАРАННЯ.

Автор: Vlad Dut

Завданням даної роботи є детальний аналіз безпекової ситуації в Україні у повітрі, на суходолі, морі, кібернетичному та космічному просторах для повного усвідомлення поточної ситуації та тенденції її розвитку у середньостроковій перспективі в контексті застосування принципів НАТО.

Додаткове завдання – визначення “Centre of Gravity(COG)”, якому, в сучасних умовах, не приділяється достатньої уваги під час організації планування операцій та бойової роботи.

Мета роботи – критично оцінити поточну безпекову ситуацію на найбільш загрозливих ділянках фронту для її реалістичного усвідомлення, надати пропозиції щодо її покращення.

Усвідомлення ситуації в період російської агресії, допоможе визначити вірно пріоритети щодо нейтралізації наступального потенціалу противника військово-політичними керівництвом України, та прийняття до уваги реальних викликів цивільним населення.

План

1. Безпекова ситуація у регіонах України у повітрі, на суходолі, морі, кібернетичному та космічному просторах.
2. Центр гравітації (COG) за Карлом вон Клаузевіцом. Поточний COG російських окупаційних сил.
3. Поточні критичні прогалини Сил Оборони України та їх імовірні варіанти вирішення.
4. Висновок.

Вступ

Безпекова ситуація в Україні характеризується складним рівнем ситуації, яка стала причиною невірного врахування середньо та довготривалих ризиків, які набули критичного моменту станом на кінець грудня 2023 року.

Підводячи підсумок активних оборонних та наступальних дій України в 2023 році, сміло можна прийти до висновку, що запланований результат, який ставився на меті минулого року повністю не реалізувався. Невиправдані очікування стали симбіозом наслідків та прорахунків української сторони(політичного та військового рівня), а також наших союзників, здебільшого в лиці США^[1] .

 Провальна кампанія на Оріхівському напрямі стала “холодним душем” для усіх учасників так званого контрнаступу, адже в осінньо-зимовий період змусила реалістичніше дивитися на російсько-українську війну, особливо політичному керівництву та цивільному населенню України.

Але Україна воює проти потужної військової російської машини, яка переважає у багатьох факторах, і тому не потрібно шукати зраду, особливо сьогодні, адже війна триває і усі підсумки будуть після завершення бойових дій.

Як уже зазначалося, поточна війна є найбільшим збройним протистояння світу від часів Другої світової війни, де у використанні як масові атаки піхоти та бронетехніки, до високоточних кібернетичних ударів, які можуть паралізувати державу на кілька днів. І тому не усе може бути сплановане та реалізоване, адже відсутній шаблон і стандарт в правильному ведені поточної війні. Адже рф не є Афганістан, Ірак чи інші країні, де можна лише однією піхотою захопити певний рубіж, що повністю не працює в українських реаліях.

1. Безпекова ситуація в Україні станом на грудень-січень 2023/2024 рр.. перебуває у важкому стані, який характеризується наступом російських військ на північному-сході та сході України(початок певних дій і на південному сході), із залученням потужного ударного угрупування, яке було сформовано під час прихованої мобілізації рф у весняно-літній період поточного року. Але варто відмітити, що російські підрозділи діють згідно визначених раніше стратегічних та оперативних цілей, які є чітко встановлені у 2022/2023 та лиш мінімально корелюються в залежності від ситуації.

Стратегічні цілі рф в Україні є незмінними із початку вторгнення та являються наступними:

1. «Денацифікація» – вбивство української ідентичності у всіх її проявах.
2. Зміна політичного курсу України – зупинка західного рух розвитку України і політична та економічна орієнтація на москву^[2].

Під час повномасштабного вторгнення викристалізувалися додаткові цілі:

1. Зменшення західної підтримки України в результаті не кінетичних дій для зміни політичної ситуації країн-партнерів (Словаччина, Польща, Нідерланди та інші). Саме ця ново кристалізована ціль, на нашу думку, має першочерговий фокус для рф, та направляє максимально допустимий ресурс для досягнення максимального результату.
2. Зменшення економічного функціонування України, шляхом кінетичного/не кінетичного впливу спец служб рф на ключові сектори паливно-енергетичного комплексу(знищення ракетними ударами), морської/сухопутної торгівлі(удари по інфраструктурі та блокування проксі групами кордонів) та дестабілізації суспільно-політичних процесів в Україні та інше^[3] .

Дані стратегічні цілі рф є сталими, та характеризується лише мінімальними змінами під час досягання певного ефекту. Проте саме від них походять оперативні цілі, які уже визначають актуальніший план дій в Україні.

Оперативні цілі рф в Україні:

• військові:

1. Повна окупація Донецької та Луганської областей для підтвердження власних намірів щодо захисту так званих терористичних держав і зони інтересу^[4].
2. Скувати наступальні дії Сил Оборони України на запорізькому та __________________________________
3. Modern war institute: https://mwi.westpoint.edu/what-is-russias-strategy-in-ukraine/
4. Apostrophe International https://apostrophe.ua/en/news/society/2023-12-06/torchat-ushi-moskvyi-kak-polskie-zabastovschiki-rabotayut-na-vraga-ukrainyi/309825
5. BBC News: https://www.bbc.com/news/world-europe-60938544

херсонському напрямах з метою недопущення перерізання власних ліній комунікацій півдня (LOC- line of communication)^[5];

3. Відновити російською стороною повний контроль (Sea Control) в західній частині Чорного моря з метою блокування дій Військово-морських Сил України (FOM/FON) і торгівельних шляхів;

• суспільно – політичні:

4. Знищення репутаційної та ідеологічної довіри українського соціуму до вищого політичного та військового керівництва України шляхом проведення інформаційних та психологічних операцій та не кінетичних дій методами дискредитації та зіштовхування.

• міжнародні:

5. Не кінетичними/кінетичними методами відтермінувати побудову та розгортання Військово-промислового комплексу України на тлі 90% скорочення західної допомоги(наприклад утруднити доставку компонентів та деталей із Китаю необхідних для виготовлення FPV дронів) та інші.

Реалізація стратегічних та оперативних цілей під кампанії 2022-2023 рр.. москвою продемонструвала високий професіоналізм та фаховість стратегічних та оперативно-стратегічних штабів, які,  на нашу думку, ефективно (в збиток українській стороні) застосовують власні можливості в проведенні операцій відповідного рівня. Вищі штаби рф є досить професійними елементами військового управління, які успішно застосовують активне поєднання сил і засобів різних родів (сухопутного, повітряного, морського, кібернетичного та космічних просторів) військ аби проводити багато рівневі завдання. Саме координація, управління та синхронізація штабів по вертикальній та горизонтальній сітці дають, на нашу думку, високі показники у їх ефективності.

Наприклад, наступальна операція рф поблизу м. Авдіївки є чітко організованою та скоординованою дією штабного елемента, яка демонструє залученість військ кількістю орієнтовно 40-50 тисяч і їх керування на полі бою^[6]. За 2 місяці на авдіївському напрямі рф втратила близько 13 тисяч особового складу та 200-250 одиниць важкої броньованої техніки, при тому не зменшуючи темп і амплітуду наступу. Додатковим фактором ефективності являється раціональне застосування сил і засобів Військово-повітряних сил рф(ACC) у вигляді ударів КАБ(керована авіаційна бомба), дронами-камікадзе різних типів та ракетними ударами по критичних елементах української сторони, а саме по 2-3 ешелону оборони. Це показує здатність оперативних/стратегічних штабів та командувань формувати якісну синергію застосування різних озброєнь з різних просторів для досягнення бажаного результату. Тобто повітряний простір підтримує сухопутній чи навпаки і так далі, комбінуючи методи застосування типів ураження.

Поточна безпекова ситуація в Україні в порівнянні з літньою кампанією противника, зазнала ряд відмінностей, які в результаті якої наступальна ініціатива перейшла до російської сторони в осінній період 2023 року. Формат застосування сил і засобів рф не зазнав суттєвих відмінностей від попередніх спроб, проте значно адаптувався під поточну ситуацію.

Детальніший безпековий аналіз ми розглянемо у п’яти просторах, які розрізняються згідно бойових статутів країн-членів альянсу НАТО і регламентують їх функціонування. Кожне застосування певного ефекту силами і засобами рф, є взаємодоповнююче та  може частково дублюватися.

1. Land Component Command (LLC або сухопутній компонент). Характеризується важкою ситуацією на лініях зіткнення через залучення раніше підготовлених резервів рф до району ведення бойових дій. Додатковим фактором погіршення ситуації являється обмеження допомоги країн Заходу у вигляді цілого ряду боєприпасів, що спричинило до падіння українського темпу стрільби калібрів 155 мм, 152 мм, 122 мм, 120 мм та інші у 5-6 раз.

Війська рф мали головне завдання у 2023 році у недопущення розвитку українських наступальних операцій на південному сході. В той же час залучивши найбоєздатніші підрозділи вдв на основне вістря української атаки, одночасно збільшила рекрутинг у власні збройні сили завдяки щедрій фінансовій винагороді та якісній пропаганді^[7]. Тобто поки одні підрозділи стримували та нівелювали українські атаки, рф активно формувала нові частини та з’єднання. А найбільш боєздатні підрозділи розгортала на один щабель вище, наприклад, більшість полків вдв рф були розгорнуті до дивізійного рівня^[8].

Тому нова хвилі атаки російських підрозділів у вересні-жовтні 2023 рр.. та змістили свій фокус із оборони до наступу на наступних напрямах, а саме:

1. Куп’янський напрям – підрозділи рф намагаються продавити Сили оборони України до м. Куп’янськ з метою перекриття вогнем важливого транспортного вузла, та повністю нівелювати імовірні українські наступальні дії у напрямі західної сторони Луганщини. Додатковою метою для рф являється повне сковування або ліміт у маневрі в східній частині р. Оскіл.

Даний напрям є сприятливий для російської сторони, через короткий шлях логістики із території рф, використовуючи залізничну гілку Куп’янськ вантажний-Валуйки для підтримання атакувального темпу. Це досягається насамперед хвильною тактикою атак піхоти рф, яка полягає у наступному алгоритмі:

1. Група №1 «Штурмовики» кількістю 15-25 чоловік за допомогою 1-2 танка чи бмп та концентрованого вогню артилерії захоплює українську позицію;
2. Група № 2 «Копачі», які в такій же кількості особового складу одразу вирушає на свіжу захоплену позицію, де одразу починає її вдосконалювати в інженерному відношенні. Група №1 відходить назад для відновлення боєздатності, при чому маючи втрати в 50-60%від початкової кількості.
3. Група № 3 «Піхота, що обороняється» займає уже вдосконалену позицію та приступає до покладених обов’язків.

Група № 1 після відновлення боєздатності (інколи 1-2 дні, через небажання командування рф давати можливості для тривалого переформатування) продовжує наступ за алгоритмом.

Дані наступальні операції відбувається здебільшого поблизу населених пунктів Лиман Перший та Синьківка, намагаючись клином розрізати оборону передові позиції України. Що створює додаткові виклики для української сторони, через р. Оскіл, яка сковує дії та лімітує широкого використання території.

Сили і засоби рф одночасно із проведенням наступальної операції, значно збільшили, в порівнянні із літом, використанням повітряного компоненту, намагаючись за допомогою КАБів знищити логістичні шляхи ЗСУ та імовірне розміщення українських штабів та БПЛА «Ланцет» уразити артилерійські засоби та інше.

Тому в подальшому сил і засоби рф будуть намагатися підтримувати наступальний власний темп, проте при цьому втрачаючи значну кількість людського ресурсу. Адже за великої частки БПЛА різних платформ та дронів FPV, Сили оборони України будуть статично сковувати та виснажувати опонента.

2. Донецький напрям(включає в себе Авдіївка, Красногорівка та Маріїнка) та характеризується другим основним вектором наступальних дій рф з метою охоплення із північної сторони м. Авдіївка для примушення до виходу Сил оборони України із міста та зайняття невигідних рубежах оборони для подальшого розвитку власного успіху.

Підрозділи рф сконцентрувавши орієнтовно 40-50 тисяч власних підрозділів для захоплення Авдіївки, але зіштовхнувшись із обладнаною українською лінією оборони, намагаючись наступати із використанням важкої броньованої техніки^[9].

Майже за 3 місяці проведення наступу здобутки рф характеризуються, як не успішні, а враховуючи кількість втрат в особовому складі (13 тис)та техніки орієнтовно в 220 одиниць, що має елементи провалу та втрати за 1-2 місяці бойових подальших спроможностей^[10].

Рф прорвавши українську лінії оборони на початку жовтня змогла частково розвинути власний успіх, та створивши клин збільшити його площу північніше м.Авдіївка. Дана тактика була актуальна в початковій фазі, проте згодом із зупинкою руху та стабілізацією ситуації дало змогу українській стороні наносити вогневе ураження із групової зброї(гранатомети, міномети та великокаліберні кулемети) зробивши уразливим в клині російські підрозділи. І зараз підрозділам рф аби залишитися живими, необхідний рух вперед, а це зараз неможливим через контроль українською стороною Авдіївського коксохімічного заводу та його прилеглої інфраструктури. Це спонукало опонентів СОУ переключити увагу із флангового охоплення Авдіївки, до розвитку наступу у північному напрямі на Новобахмутівка та Розівка, де характер місцевості є більш сприятливим для української сторони.

Тому в подальшому, на нашу думку, наступ рф на Авдіївському напрямі скоротить власний темп у зв’язку із великими втратами у живій силі, не сприятливим тактичним положенням на місцевості та з браком артилерійських засобів та снарядів, відсутність щоденно збільшується.

3. Запорізьський напрям характеризується на даний момент відносно не стабільною ділянкою бойових дій, проте в подальшому ситуація може мати тенденцію до ескалації.

Після проведення наступальної української кампанії на Оріхівській та Старомайорській ділянках, підрозділи рф, з високою імовірністю спробують повернути раніше втрачені позиції в середній перспективі, тим самим нівелювати українські успіхи у 2023 році.

На Оріхівській лінії зіткнення рф сконцентрувала боєздатні підрозділи вдв та механізованих з’єднань, які в період кульмінації українського наступу, уже намагаються перехопити ініціативу та контратакувати. Зростання російської активності буде мати місце на даному напрямі у лютому-березні 2024 року, перемістившши додаткові підрозділи.

На Старомайорській тактичній ділянці ситуації є тотожною до попередньої, проте рф демонструє станом на грудень 2023 р. активніші наступальні дії, з метою відновлення раніше захоплених позицій. Основний фокус у противника являється в захопленні(або хоча б взяття під вогневий контроль) ділянки дороги Старомайорськ-Рівнопіль, яка має важливе логістичне значення для СОУ, до того ж до реалізації даного наміру рф приступила ще у листопаді 2023 р..

В загальному основне завдання російської сторони на південному напрямі полягає у забезпеченні статичної оборони та за сприятливих умов контратакувати, з метою відтягування додаткових українських частин та засобів із Куп’янського та Донецького напрямів, тим самим призводячи до їх ослаблення^[11].

В цілому LCC російської сторони під час проведення наступальних дій характеризуються за наступними принципами війни Клаузевіца^[12]:

• Mass – використання російських військ, яке характеризується масовими атаками та штурмами, в ході яких втрачається до 50% особового складу, тобто із залученням переважаючих сил щодо опонента.
• Objective – чіткий вибір власної кінцевої мети для російської сторони, та реалізація планів щодо її досягнення.
• Maneuver – дозволяє швидко перекидати російській стороні власні сили через значні дистанції із залученням залізниці, авіа сполучення чи автомобільним способом тактичному плані маневреність сприяє неочікуваним напрямам наступу (наприклад в Авдіївці 6-жовтня 2023 р. стало неочікуваних ходом із боку рф).
• Air Component Command (ACC або Військово – повітряні сили) характеризується активністю російської сторони у застосуванні авіації, ракетних чи безпілотних платформ для нанесення ударів по елементам критичної інфраструктури України.

Для більш детального аналізу повітряного елемент рф, його варто розділити за наступними підгрупами, оскільки кожен вид ураження має свою мету та очікуваний кінцевий результат.

1. Ракетні обстріли здійснюються широкою лінійкою типів ракет, та здебільшого мають на меті ураження важливих вузлів енергетики, логістики чи штабів оперативно-стратегічного чи політичного рівня. Застосування ракетного удару є дорого вартісним процесом, тому використовується для ураження українського еквіваленту HVT(high value target). Удари безпілотними літальними апаратами мають на меті ураження елементів

критичної інфраструктури середнього рівня значення та мають масовий характер застосування через (дешевші за ракети) низьку вартість та власне наявне виробництво БПЛА типу «Шахед». Відмічається останнім часом нова їх тактика застосування за алгоритмом коли запускають 2-3 одиниці і за успішності досягнення по напряму, за кілька днів іде масовий запуск у 10-20 одиниць(головне витримується кількаденна пауза для детального аналізу.

3. Тактична, оперативна та стратегічна авіація використовується рф у військових цілях, для нанесення ударів(в тому числі ракетними платформами) для зменшення бойової української ефективності військовому плані. Наймасовіше застосування авіації рф відбувається для запуску боєприпасів серії КАБ-500 після дообладнання GPS системи наведення з метою знищення військових та логістичних цілей. Наймасовіше застосування спостерігається під час атак на м. Авдіївка, через сприятливі умови лінії фронту та швидкому русі маршрутом із території рф.

ACC російської сторони станом на сьогодні є лімітованою у функціонуванні через насиченість українською стороною засобів ППО завдяки країнам-партнерів. Особлива концентрація українських ППО зосереджена у м. Київ, Запоріжжя, Дніпро, а також вздовж півдня України. Але це не відноситься до застосування дронів-камікадзе типу «Шахед», виробництво яких кратно збільшилося у порівнянні із 2022 роком у рф. Наприклад, рф заявила про намір виготовити 6000 дронів до літа 2025 року, про що свідчить будівництво нового заводу у Татарстані^[13] і лише за вересень-жовтень зумівши запустити по території України 151 шахед.

Додатковою небезпекою для України є велика кількість у рф ракет С-300(мають до 7000 ракет)^[14], які мають потужну деструктивну силу і також є важким для збиття. Тому АСС рф зберігає значну роль за своєю функціональністю та здатністю до подальшого нанесення ударів зберігаючи можливість комбінації та адаптації до подальшої української протидії.

• Maritime Component Command (MCC або Військово – морські сили) рф перебуває без змін, та зберігає низьку активність в акваторії Чорного моря через достатню насиченість українською стороною безпілотних морських платформ (USV).

Нова військова концепція запроваджена Україною, що Sea Deny(сковування дій противника), Sea Control(контроль водного району) навіть Sea Command(нездатність до побудови чи ремонту наявних засобів супротивника), продемонструвала що не обов’язково володіти дорого вартісним флотом або навіть будь яким аби сковувати дії противника. Цього ефекту можна досягати завдяки безпілотним платформами, яких багато і які відносно є дешеві у виробництві(ціна 500-700 тис доларів) й  у навіть у разі атаки в 10 одиниць знищення 7-8 шт, решта 2 нанесуть достатнього ураження.

Але встановлена Україною Sea Control у західній частині Чорного моря в подальшому може бути змінена, через здатність рф до винайдення пропорційної протидії. Хоч це і не підтверджено в реальності(можливо було запущено з метою пропаганди), проте рф будує і також розвиває безпілотні морські платформи, які можуть похитнути безпекові ситуацію в регіоні^[15].

Тому в середній перспективі українська сторона буде зберігати контролю в акваторії Чорного моря завдяки морським дронам «Sea Baby» і «Magura» та ракетам «Вільха», «Нептун», «Storm Shadow» і «SCALP». Проте в дальній перспективі ситуація може змінитися із появою російської протидії, проектування якої уже відбувається.

• Cyber сфера в російсько-українській війні все більше набуває нової ролі, яка не кінетично впливає на стале функціонування державного апарату, що опосередковано відображається у військовій сфері.

Хакерська атака на українського монополіста зв’язку «Київстар», яка відбулася 12 грудня 2023 р., стала найбільшою атакою на телеком-інфраструктуру України, результатом залишила без зв’язку 24 млн абонентів^[16]. Відновити повністю функціонал компанії вдалося лише 21 грудня, що продемонструвало можливість супротивника до успішного функціонування у кіберпросторі.

Тому в подальшому рф імовірно імплементує кібер атаки у військовий сценарій, після детального аналізу попереднього застосування. Враховуючи можливі виклики у середній та довготривалій перспективі необхідно здійснити наступне:

• Продублювати усі мережі(особливо в державному секторі) альтернативними каналами зв’язку;
• В період тотальної цифровізації, залишити поле діяльності для функціонування аналового керування;
• Сформувати в складі структурних підрозділів Командувань родів військ ІТ-підрозділи не з числа військовослужбовців(тому що характеризуються не шаблонним мисленням), які будуть розвивати та убезпечувати функціонування кібернетичного простору. ІТ спеціаліст може перекрити функціонал 2-3 штурмовиків позицій, наносячи втрати рф у кібер просторі.

Тому враховуючи наслідки від атаки на «Київстар», роль Cyber простору буде в подальшому відігравати більшу роль. Адже проведені хакерські атаки під проводом російських ГУР, будуть мати тенденцію до повторення та масштабування наслідків в цілому у функціонуванні державного апарату України^[17].

• Space рф не є достатньо розвинута для масштабної загрози Силам оборони України, але у співпраці із країнами-парнерами, а саме з Китаєм, має теоретичну можливість до цього.

Сфера рф продемонстрована здебільшого у вигляді діяльності супутників серії «Союз», які в більшості мають наступні завдання:

1. аерофото зйомка території України та її союзників з метою фіксування та вистежування змін та концентрації сил;
2. забезпечення функціонування навігаційної системи «Глонас», яка є основною навігаційною системою у російській армії та систем озброєння.

Станом на квітень 2023 р рф володіє орієнтовно 100 супутниками, які забезпечують функціонування Space простору^[18]. Проте аналізуючи кількість, ми вважаємо, що реальна кількість супутників, які можуть забезпечувати діяльність становить не більше 5-7 одиниць, помимо російської пропаганди.

Хоч рф у 2023 році і здійснила запуски нових супутників серії «Союз-2» з космодрому Плесецьк 25 листопада, 7 серпня, 23 травня та 23 березня^[19], проте критично не вплинуть на хід російсько-української війни через брак західних технологій, які закриті через санкції.

Тому в подальшому роль космічного простору для рф буде мати лімітований характер, та буде слугувати лише у пропагандиському плані, аби радувати внутрішню аудиторію, не становлячи значного впливу для СОУ.

II. Centre of Gravity (COG) – це військовий термін, який стосується джерела сили, рівноваги або стабільності, необхідного військовим силам для підтримки функціонування. Центри тяжіння існують для всіх воюючих сторін і на всіх тактичних, стратегічних і оперативних рівнях війни одночасно. Концепція була вперше розроблена Карлом фон Клаузевіцом, та детальніше описана у його праці «Про війну» ^[20].  COG це сильний фізичний елемент оперативного чи тактичного рівня опонента, яка дозволяє йому досягати успішних результатів та бути домінантним на полі бою. На нашу думку, в оперативно-тактичному плані у силах і засобах рф домінантним в поточний період під час російсько-українській війні є засоби радіо-електронної боротьби, які в системному баченні переважають українські аналоги.

Мета: нейтралізувати радіо-електронне середовище для української сторони, тим самим встановити власне домінування для успішного оперування власних засобів.Бажана похідна: р безперешкодне функціонування частот різного спектру функціонування власних засобів зв’язку, БПЛА та систем управління встановлено.
EW                (electronic warfare)	Критичні можливості:1.можливість до забезпечення функціонування власних систем управління;2.можливість до захисту власних JISR(засоби збору розвід. інформації)3.можливість до захисту власних систем зв’язку4. можливість швидкого розгортання та безперебійного функціонування5. можливість до порушення функціонування систем протилежної сторони на верхньому та нижньому діапазонах зв’язку.6.можливість до дезорганізації функціонування діяльності БПЛА, систем спостереження та використання високоточних боєприпасів.
Критичні вразливості:1.С2(близькість розміщення до штабів чи критичних елементів)2. Критична інфраструктура яка генерує електроенергію3. Індефікації місця початку напрямкового спектру4. Потреба у великій кількості навченого персоналу для обслуговування систем. Навчальні заклади РЕБ.5. Фізична індефікації через наявність антен чи устаткування, яке можна візуально виявити.	Критичні вимоги:1. JISR(засоби збору розвід. інформації)2. С2(штаби)3.ELINT(electronic intelligence)4. SIGINT(signal intelligence)5. TECHINT(technical intelligence)6. MASINT(measurement and signature intelligence)7. СOMINT(communication intelligence)
Висновок: Засоби РЕБ(EW) є потужними засобами, які мають 2 завдання: убереження від втручання власних систем(зв’язок, БПЛА, системи управління) та зменшення ефективності функціонування протиборчої сторони. Російські засоби ЛЕЕР-2, Інфауна, Борисоглебськ, Житель, лінія Красухи та інші є потужними засобами, які утруднюють функціонування українських систем.

COG EW (РЕБ) має змінний характер, оскільки українська сторона веде активну роботу щодо вдосконалення власних систем та пошуку рішення щодо зменшення російського електронного впливу на усі системи усіх рівнів. Найактуальніше застосування РЕБ рф має у безпілотній сфері, оскільки із кратним збільшенням ролі застосування БПЛА із обох сторін,  пропорційно збільшилася роль захисту від них аналогів опонента.

Наявні російські засоби оперативного рівня РЕБ націлені на зменшення використання кількості  високоточних боєприпасів(HIMARS уже не влучає точно в ціль, адже рф активно зміщує запрограмовані GPS координати), використання в їх тилу українських БПЛА Лелека, PD-2, Валькірія, Байрактар та інші, а також виявлення зон роботи незвичних амплітуди частот(Harris) та їх ураження. Тому роль РЕБ рф демонструє високу ефективність та має тенденцію до вдосконалення та розвитку^[21].

III. Станом на грудень 2023 – січень 2024 р.. Україна зіштовхнулася із численними викликами, які безпосередньо відобразилися у військовому плані на полях боїв. Це насамперед стосується міжнародної підтримки партнерами, залежність від яких є масштабна у вигляді фінансової, гуманітарної та військової допомоги.

У військово-політичному плані основними критичними моментами для Сил оборони України є наступні фактори, які в середній та довготривалій перспективі впливають на бойові дії.

№ з/п	Критичний момент	Імовірний варіант вирішення	Примітка
1.	Дефіцит артилерійських боєприпасів 152 мм, 155 мм, 122 мм, 120 мм, 81 мм та інші	Грантова допомога(чи банківський кредит) усім бажаючим(після верифікації БЕБ,СБУ,НацПол.) хто заявляє про готовність початку виробництва боєприпасів. Ідеальний варіант про децентралізацію виробництва б/к та створення легального ринку шляхом дерегуляції.	Критична важливість боєприпасів для СОУ має стратегічне значення, адже за відсутності б/к збільшуються українські втрати.
2.	Виробництво до FPV дронів. Логістика доставки комплектуючих.	У профільних технічних училищах електронного ухилу ввести винагороду за кількість зібрати дронів FPV, що дасть додатковий підробіток молоді. Через гранти та банківські кредити сприяти виробництву ключових комплектуючих, виключаючи залежність від лінії логістики з Китаю.	Дрони FPV- це високоточний  замінник артилерійських і мінометних боєприпасів, які в сучасному бої мають вирішальне значення.
3.	Мала кількість і фахова підготовка військових командирів тактичної, оперативної та стратегічної ланок.	У коротко та середній перспективі фахову освіту надавати офіцерській ланці надавати західними навчальними закладами, максимально допустимо її скоротивши. Розгорнути 3-5 місячні швидкі курси для офіцерів тактичної ланки. Оперативно-стратегічно ланку протестувати на рівень IQ, звільнивши усіх нижчим рівнем 100. Переглянути функціонал систем, впровадивши філософію «процес заради результату», а не наявний теперішній «процес заради процесу». Проведення відкритих перед визначеної категорії військових конкурсу на призначення на ключові посади.	Виявити та призначити на керівні посади лідерів, вилучивши раптово потрапивши осіб. Кадри виховуються, а не в пошуках талантів.
4.	Максимальне принесення військових дій на територію рф.	Збільшення проведення комплексу заходів, щодо знищення ключових елементів на території рф. Погодити із Республікою Молдова щодо проведення контртерористиної операції в Придністров’ї, яка дасть українській стороні додаткові боєприпаси, полонених і виключить загрозливий фактор для Одещини	Нав’язування українському соціумі твердження, що краще ми ворога, ніж ворог нас.
5.	Наявність не признаної терористичної організації Православна церква московського патріархату	Повне закриття усіх працюючих церков московського патріархату, які несуть загрозу українській нації та державі. Сприяння залишення усіх службовців даної терористичної організації меж України.	Зменшення кількості терористичної діяльності рф на території України.

Вище подані чинники будуть мати лише дотичне відношення до військових факторів функціонування безпекового сектора України, проте їх усунення має стратегічне значення, а виключення пункту 4.

Наступні військові фактори мають пряме військове значення, оскільки від їх вирішення буде залежати результат розвитку бойових дій у 2024 році.

1. Впровадження мультимедійності у всі щаблі керування підрозділами. Ведення бойових дій станом на сьогодні істотно розвинулися за алгоритмом:

 

Швидкість та оперативність виявлення цілі

Передача інформації від засобів виявлення до засобів ураженню. Коригування вогню

Фізичне знищення цілі

   БПЛА                     Радіостанція

                                  або старлінк           Штаб чи ситуаційний центр       Радіостанція               Засоби ураження

                                                                                                                          або старлінк

Відповідно хто перший використовує в розумних межах даний алгоритм, той відповідно швидше досягає контролю над полем бою та нівелює будь яку ініціативу опонента. Даний алгоритм характерний для рівня батальйон-бригада, оскілки уся горизонтально-вертикальна лінія командування знаходиться в межах одного підрозділу, і всі особисто знайомі між собою.

Але в інших варіантах, коли для прикладу, швидко сформована частина або тактична група, в районі бойових дій показує меншу бойову ефективність та виконання алгоритму, через малу ефективність С2 та слабкі горизонтально-вертикальних комунікації.

Тому швидкість виявлення, обміну та актуальне ціле вказання цілей є сучасним вимогою бойових дій, і ті хто оперативніше користується формулою, той має перевагу. Проте ця перевага досягається за наявної кількості типів і класу засобів ураження, які швидко можуть спрацювати на знищення цілі.

2. Насиченість технічними засобами розвідки та засобами спостереження. Лінія фронту зі рф складає близько 3750 км, що вимагає значних ресурсів та бойових частин, аби унеможливити раптовий напад на українську територію^[22]. Активна лінія фронту є довжиною 1500 км, де постійно відбуваються бойові зіткнення.

Обидві ділянки фронту, хоч і характеризуються різною амплітудою війни, проте потребують постійної уваги підрозділів, а це відволікання. Саме тому аби убезпечитися від дій противника на усіх ділянках кордону необхідно забезпечити цілодобове спостереження, яке можна здійснити технічними засобами розвідки, а саме стаціонарними денними/нічними/тепловими камерами, сенсорами руху та важкими БПЛА які мають безперебійне живлення через провід із землі.

Україна має нижчу мобілізаційну здатність на відміну від опонента, і тому аби зменшити загрозу від його дій необхідно не шаблонно підходити до вирішення проблеми. Допомогти із вдосконалення кордону та лінії зіткнення, за запитом української сторони, можуть країни-партнери, які мають достатню кількість технічних засобів чи володіють схожим досвідом по протидії іммігрантам (США, Японія, Естонія та інші).

Додатково достатня кількість технічних засобів розвідки підвищить бойову ефективність, адже це дозволить точніше та швидше реагувати на загрози. Особливий акцент робити на безпілотні бойові модулі, які можуть автономно вести вогонь на найбільш загрозливих ділянках.

3. Побудова оборонних позиція 1, 2 та 3 ешелонів та обладнання їх в інженерному відношенні. Лише 17 листопада 2023 року вищим політичним керівництвом було прийнято відповідне рішення, яке акумулювало зусилля щодо початку побудови оборонних позицій по всій лінії фронту, а особливо в зоні ведення активних бойових дій^[23].

Оскільки в першій половині 2022 року Сили оборони України використовували за задумом тактику  мобільної і маневреної оборони обороні, яка полягала у максимальній децентралізації командування та активним сковуючим діям рівня батальйонних та ротних тактичних груп. То в другій половині 2022/2023 році лінія фронту стабілізувалася та трансформувавшись до бригадного рівень відповідальності за дії. В загальному під час статичної оборони на сході України, побудова лінії оборони відбувалася силами бригад на першій лінії в період виконання бойових завдань. Побудова 2 та 3 лінії фронту відбувалася на максимально низькому рівні, силами самих же Сил оборони України, які мають лімітовані засоби для якісного виконання завдання та ряд інших завдань до виконання.

У 2015 році усі Обласні державні адміністрації отримали чітке завдання від Кабміну, щодо закріплення певної ділянки фронту та побудови там 2 та 3 ешелону оборони цивільними підрядниками. Це стало політичною відповідальністю ОДА, які направили максимум власного ресурсу області у власну зону раніше визначеної  відповідальності та повністю виконали завдання^[24]. Свідченням надійності того проекту стала успішна оборона Сил оборони України в 2022-2023 рр.., які утримають оборону у даних позиціях попри переважаючі атаки росіян сьогодні.

Тому повторне закріплення за ОДА певних ділянок фронту/лінії розмежування для створення багато ешелонованої лінії фронту протяжністю 1500 км, стане ефективним рішенням щодо підвищення безпеки території України. Також це вивільнить військових від  завдань будівництва і дозволить сконцентруватися на інших завданнях.

4. Створення нового командування безпілотних платформ. Станом на сьогодні безпілотні платформи глибоко інтегрувалися у систему бойових дій, якісно добавивши швидкість, ефективність та синхронність досягнення результату. Але мова заходить про безпілотні платформи, то в більшості випадків іде розуміння про повітряні апарати, і рідше про морські дрони.

Оскільки російсько-українська війна у 2023 році стала роком відкриття FPV дронів, то в подальшому тенденція до вдосконалення та розвитку збережеться. І для того аби українська сторона технологічніше та ефективніше домінувала на сучасному полі бою, уже зараз необхідно приступати до створення стратегії, доктрини та нормативно-правової бази. Адже новосформовану тенденцію уже зараз треба направляти у вірне русло, керувати нею та фахово розвивати.

Уже сьогодні Україна володіє всіма рівня БПЛА – стратегічним(Байрактар), оперативним(Лелека, PD-2, Валькірія та інші) і тактичні( FPVдрони, Mavic, Autel та інші), які діють в інтересах штабів усіх рівнів, проте без стратегії застосування. І найголовніше, що досвід та вміння, який набувся в ході бойових дій в одній частині, не систематизований та не розповсюджується в інші підрозділи.

Застосування безпілотних платформ несе в собі додатково і фінансову вигоду, оскільки ефективність тактичного рівня БПЛА по ціні і ефективності замінює діяльність 8-10 військовослужбовців, що навіть при бойових втратах має меншу ціну ніж компенсація родинам полеглих(15 млн компенсація родині загиблого).

Розвиток безпілотних платформ тісно пов’язаний із розвитком його протидії, а саме радіоелектронної боротьби(EW).  Особливо актуальним розвитком українського РЕБ(EW) спільно із безпілотними системами, після аналізу і визначення COG рф, який безпосередньо націлений на зниження української ефективності.

Тому формування нової концепції застосування безпілотних систем у наземній, повітряній і морській сферах (в подальшому не виключати розгляд і в космічній сфері)потребує уже початку дій аби бути попереду опонуючої сторони.

Дані пункти мають тезисні характеристики, та за потреби можуть бути проаналізовані та розгорнуті в більш змістовний характер науковими інститутами навчальних закладів Збройних Сил України, які по суті повинні дивитися на теперішнє та минуле і пророкувати варіанти дій розвитку майбутньому. Адже в період змін і розвитку перемагає той, хто вміє швидко вчитися, адаптуватися і розвиватися. Наприклад, одним із вирішальних чинників перемоги коаліції Антанти у Першій світовій війні стало використання британцями вперше танків «У битві при Соммі» 1916 року. Хоч на етапі реалізації застосування танків також було багато критиків і противників, але психологічний ефект який вони створили дав суттєвий результат на шляху перемоги  альянсу Антанти. Тому технології – це завжди розвиток, а розвиток – перемога.

1. Безпекова ситуація в Україні станом на грудень 2023 р. є важкою, проте не критичною, як зараз шириться в усіх площинах інформаційного простору. Це насамперед стало причиною серій кроків, які не фахово здійснилися військово-політичним керівництвом на початку 2023 року, що в подальшому спричинило подальші російські дії. До даних прорахунків варто віднести:

• Не врахування реального стану та положення російських окупаційних військ на ділянках основного напряму наступу під час літньої кампанії;
• Показ надмірного оптимізму та очікувань у відкритому інформаційному просторі щодо російських підрозділів. Рефокус із професійної та фахової армії рф у бік зневаги та нівелювання їхнього професіоналізму.
• Брак достатньої комунікації оперативно-стратегічних штабів Сил оборони України та країн-партнерів. Українська сторона не зуміла донести реальний стан справ(через постійну декламацію прийняття стандартів НАТО відсутня синхронізація загальновійськових дій) під час проведення наступальних заходів, а сторона країн-партнерів (здебільшого США) не зуміли усвідомити сучасні тенденції російсько-української війни;
• Мінімальна кількість навчань інструкторами країн-партнерів українських штабів оперативного та оперативно-стратегічного рівня, які через ліміт часу не зуміли усвідомити значення 5 вимірного бою та брак достатньої кількості ресурсів;
• Здатність російської сторони до швидкого навчання для протидії застосування західних зразків озброєння та кратного збільшення побудови оборонних позицій обладнаних в інженерному відношенні та інше.

Дані кроки призвели до перехоплення ініціативи російською стороною, та розгортання наступальних операцій на Куп’янському та Донецькому напрямах осінню 2023 року. Дані наступальні заходи здійснюються 2-3 місяці без стратегічних чи оперативних досягнень (лише тактичні), та є близькі до наближення точки кульмінації і втрати подальших спроможностей. Це зумовлено великими втратами рф у живій силі, техніці та низькій якості боєприпасів, які були куплені в Північній Кореї та інше^[25].

Але незважаючи на наближення точки кульмінації наступальних дій та виснаження наступального потенціалу, рф в стратегічному плані немає наміру до деескалації та потужно нарощує власний бойовий потенціал. Наступний рік бюджет міністерства оборони рф є рекордним за всю історію і складає 40% від усього бюджету країни, а саме 72,1 млрд. доларів США^[26]. Дана сума є лише виділенням із державного бюджету, і не включають в себе федеральні(регіональні) фінансування у силовий сектор рф. Тобто масштабне виділення фінансів свідчить про бажання продовжити в дальній перспективі вторгнення в Україну.

Орієнтовні російські плани на 2024 рік характеризуються такими намірами:

1. рф продовжує формування нових військових частин та проводить широку рекрунтигову кампанію щодо популяризації військової служби шляхом кратного збільшення грошового утримання;
2. накопичення запасів ракетних платформ, які в 2023 р. менше застосовуються для ударів по українській території, проте наростивши їх виготовлення у м.єкатеренбур. Наприклад запаси кількісті ракет у серпня 2023 р. складали 585 одиниць, а в листопаді уже складали 875, виготовляючи щомісячно 70-80 шт^[27]. Аналогічна ситуація проглядається і у 2-3 кратному збільшені виготовлені БПЛА різного рівня застосування.
3. Переведення роботи усіх заводів військово-промислового комплексу у 3 зміни, збільшивши виробництво озброєння відповідно. Доцільно вважати, що існує здатність виготовлення з нуля 200 одиниць техніки, відновлювати – значно більше.
4. Цивільне населення рф зберігає високий рівень довіри до свого політичного керівництва, надаючи повну підтримку в збройній агресії проти України. Згідно даних соціальних опитувань, в рф війну підтримують 74% респондентів, а проти лише -18%, що не демонструє протиріччя проти війни^[28].

В цілому безпекова прогноз на весну 2024 року буде полягати у намірах активізувати наступальні дії в східному регіоні України, ставлячи собі за мету повну окупацію Донецької та Луганської областей. Посилення наступальних дій будуть супроводжуватися численними психологічними операціями та інформаційними заходами рф проти українського населення з метою вселення зневіри та спонукання підписати невигідний для Києва мирний договір.

Але незважаючи на усі безпекові виклики та проблеми, Україна вистоїть у будь-яких виявах російської агресії, шляхом нарощення не традиційних та гібридних методах війни. Уже зараз триває кратне збільшення виробництва безпілотних платформ різного рівня застосування, що істотно вплине на поле бою.

Хоч зараз рішення про надання військової підтримки в американському Конгресі не прийнято, проте це відбудеться не пізніше січня 2024 року, систематизувавши та синхронізувавши дії із усіма державами-партнерами. Адже штучно створена пауза щодо надання американської допомоги, активно доповнюється Німеччиною, яка хоч і не на 100%, проте покриває поточний дефіцит^[29].

Проте усі війни попередніх історій мали різні амплітуди успіхів та провалів, проте перемагає завжди той, хто вміє якісно оцінити власні прорахунки, внести корективи у наявні процеси та запобігти їх повторення у майбутньому. І тому для української перемоги алгоритм «усвідомлення-оцінка-аналіз-внесення змін-повторний аналіз» повинен стати догмою в усіх сферах та структурах, що уже і відбувається активно.

І найголовніше – велика перемога уже, що існуємо як нація та як держава, хоч і з великим дефіцитом всього, але ми боремося і неодмінно переможемо.

Слава Україні.

Vlad Dut.

Білорусь не варто вважати окупованою Росією, проте під сильним її впливом. Режим Олександра Лукашенко дуже залежить від Кремля. Передусім у зовнішній політиці. Білоруський диктатор ставив на російський бліцкриг в Україні та швидке падіння влади в Києві, тому дав росіянам плацдарм для нападу. Режиму Лукашенко не вигідна поразка Росії в Україні, бо тоді можуть його самого скинути. Але умовний Мінськ-3 – найкращий варіант для нього, бо не буде тоді проблем із тим, що дав плацдарм для нападу. Про це PolUkr.net розповів експерт по Білорусі з Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.

Російські війська залишаються в Білорусі, проводячи там постійні навчання. За даними моніторингової групи «Беларускі Гаюн», навчання військ Росії у Білорусі тривають 80 тижнів поспіль, починаючи з 29 квітня 2022 року. Наскільки можна вважати Білорусію окупованою країною?

Не вважаю Білорусь окупованою, але під потужним російським впливом.

У Білорусі є російські війська на постійних навчаннях, є найманці, залишки ПВК «Вагнер». Частину «вагнерівців» перекидають в Африку, а частина легалізуються вже як білоруські громадяни.

Але чисельність російських військ – невелика. Є два військові об’єкта, де постійно дислоковані росіяни – близько 2200 військових. Це РЛС «Волга» біля міста Барановичі, до 1200 осіб, та вузол зв’язку ВМС Росії, до 1000 осіб. Ці об’єкти не мають статусу військових баз, тобто не є екстериторіальні. На їх склад поширюється дія білоруських законів. Функціонують в такому статусі 30 років. Щодо білоруських полігонів, там кількість російських військ мізерна – сугубо технічні працівники.

Із часу розпаду СРСР в Білорусі були ці два російські військові об’єкти. Із 1995 року діє міждержавна угода, щоб вони діяли на постійній основі. За них Москва не платить оренду, але Мінськ натомість може користуватися російськими полігонами.

Наскільки режим Олександра Лукашенко самостійно приймає рішення?

З точки зору зовнішньої політики, режим йде в фарватері московського треку, але паралельно пробує знайти інші точко опори. Передусім в Китаї. Пробує повернутися до балансування, яке мав до 2020 року (президентської кампанії, яка завершилася  сфальсифікованими виборами 9 серпня 2020 року, масштабними протестами та придушенням білоруської опозиції. – Gazeta.ua). Режим хоче балансувати між Москвою та Пекіном. Проте вплив Кремля на Мінськ – колосальний.

А раніше режим шукав балансування та загравав із Заходом?

У Пекіна зараз значно більший вплив на Росію, ніж у Брюсселя. Тож, щоб зменшити російський вплив, слід шукати шляхів, як домовитися з китайцями.

У режиму Лукашенки були дві спроби збалансувати російський вплив заграванням із ЄС. Брюссель фактично їх відрізав. Зокрема, з причин того, що в Білорусі диктатура, а не демократія. Євросоюз не зміг стати такою силою, яка б змогла збалансувати російський вплив на Білорусь.

Більше того, до лютого 2022 року в ЄС домінувала думка, що з Росією слід співпрацювати і домовлятися. Навіть у листопаді 2020 року, коли в Білорусі були в розпалі політичні протести, Бундестаг прийняв резолюцію, де закликав Росію вирішити проблеми з Білорусією, і після цього, якщо потрібно, оформити їх через механізми ОБСЄ. Тобто фактично Берлін сказав, що готовий віддати Мінськ під контроль Москви.

Найболючіший удар 24 лютого 2022 року Росія здійснила з Білорусі на Київ. Чому режим Лукашенко дав плацдарм, щоб його провести?

Через колосальний вплив Росії на білоруський режим. Західні санкції діють на режим мають обмежений і тимчасовий характер. Штовхають підсанкційну країну в обійми тих, хто санкції не вводить. Це бачимо сьогодні по Росії, яка економічно дає собі раду, і відновила показники експорту нафти до рівня перед вторгненням. Тепер просто продає її в Китай та Індію. Те саме було в Білорусі. До того ж двічі. Наприкінці 2010 року відбулися президентські вибори, були акції протесту перед новим роком, і в 2011 році. Лукашенко розігнав протести, кинув в тюрми всіх альтернативних кандидатів у президенти. ЄС ввів санкції. Росія цим скористалася в 2011 році. У 2010 році Мінськ був категорично проти вступу в російський Митний союз. Сам тодішній прем’єр-міністр Володимир Путін скаржився на це. Наступного року Білорусь вступила в Митний союз без жодних зауважень.

Тому для Росії така логіка вигідна – Лукашенко розганяє протести, ЄС вводить санкції, Мінськ стає слабшим і йде на поклон до Путіна. Москва обіграла цей алгоритм. РФ знала, що так буде, і працювала над цим форматом.

Якщо подивитися на російську пропаганду, то до 19 серпня 2020 року, коли зустрілися Лукашенко та Путін, російську інформагенцію «ТАСС» називали пресслужбою Валерія Цепкало (кандидат у президенти Білорусі в 2020 році, опонент Лукашенко, через репресії втік із Білорусі. – Gazeta.ua). Уся російська пропаганда 10 днів критикувала Лукашенка. Чільний російський пропагандист Володимир Соловйов звертався до білоруського ОМОНу: «Ваш кривавий диктатор втече, а ви де будете ховатися?». Але для Кермля це було заганяння жертви в пастку. Як на полюванні. Жертва має злякатися, і забігти, куди потрібно мисливцю. Й Росія вполювала Лукашенка.

Ще один момент – не вірю, щоб Лукашенко брав участь у плануванні російської операції на Київ. Але, з іншої сторони, знав про нього. Надто великі сили росіяни збирали надто близько до української столиці.

Він знав, але був певен, так само як російські стратеги, що Київ швидко капітулює. Його розрахунок був простим – домовитися потім з новою українською владою. У такому сценарії ніхто про плацдарм не питатиме.

Якщо подивитися на події кінця 2021 року, Мінськ почав робити те, чого до того ніколи не робив – вів діалог з проросійськими опонентами української влади. Із липня 2021 року по лютий 2022 року Лукашенко шість разів говорив із Віктором Медвечуком (колишній український проросійський політик, кум Путіна, звинувачений в Україні у колабораціонізмі та арештований, обміняний на українських військовополонених із Росії. – Gazeta.ua). Він, за задумом Москви, мав стати або маріонетковим президентом України, або кимось із лідерів країни. Мінськ розраховував, що Москва нападе на Україну, в Києві зміниться влада на дружню до білоруського режиму. Відтак хватка Москви на горлянці самого Лукашенка стане слабшою, бо РФ займеться Україною. Але все пішло шкереберть, бо українці не здалися.

Наскільки режим Лукашенко боїться поразки Росії, і що вона може означати для нього самого, його влади та відповідальності за надання плацдарму для вторгнення?

 Питання, в якому форматі буде поразка. Якщо брати сценарії завершення війни, то найбільш небезпечний для російського режиму формат – коли російське суспільство і еліти усвідомлюють, що Росія стикнулася з військово-політичною поразкою. Якщо взяти російську історію, починаючи з царського часу, жоден цар, імператор чи генсек, не пережив політично, а часто теж фізично моменту, коли російське суспільство переконувалося, що Росія потерпіла військово-політичну поразку. У такій ситуації в Росії завжди починається внутрішня політична криза. Москва зменшує вплив на сусідні держави. У такому випадку російський фактор у Білорусі зникнув би або зменшився.

Якби Лукашенко був нормально обраним лідером, чи навіть диктатором, але з підтримкою населення, то для нього це був би чудовий варіант. Але в нього немає підтримки більшості суспільства. Відповідно небезпечний варіант, бо зараз він при владі, зокрема завдяки фактору Росії.

Москві вигідний слабкий Лукашенко. Вона працює на те, щоб його позиції залишалися слабкими. Якщо Росії не буде, то проблему Лукашенка зможе вирішити не тільки білоруська опозиція, але навіть оточення самого диктатора, яке припустимо не зацікавлене в кризі у відносинах Білорусі з сусідами.

У диктатурах таке усунення від влади буває простим і красивим, коли диктатор раптово відмовляється від посади. Буває неочікуваним, коли диктатор одного ранку засинає і не прокидається. А буває некрасивим та болючим для диктатора. Тому поразка Росії для нього – небезпечний сценарій.

З іншої сторони, для Лукашенка варіант, коли війна завершується десь посередині – через призупинення вогню, або за якимось аналогом угод Мінська-3, був би ідеальний. У такому разі питання відповідальності за початок війни фактично знімається з порядку денного.

Про некрасивий і кривавий варіант. Під час бунту Євгенія Пригожина в Росії режим Лукашенко начебто злякався, що білоруські збройні формування в складі ЗСУ можуть піти на Мінськ у разі краху режиму Володимира Путіна в Росії. За яких умов можлива збройна боротьба білоруських збройних формувань, які воюють в лавах ЗСУ, як то полку імені Кастуся Калиновського, «Білоруського добровольчого корпусу», проти режиму Лукашенка?

По-перше, не було ніякого бунту Пригожина. Не було повстання проти «царя», але виступ «солдата-стрільця» проти «боярина». У даному випадку проти міністра оборони Сергія Шойгу. Не проти влади Путіна. Те, що зараз активи того ж ПВК «Вагнер» залишаються в Африці – свідчення цьому.

Участь в завершенні виступу не була ініціативою Лукашенка. Із Пригожиним мав поговорити хтось достатньо статусний, але зважаючи, що ситуація зайшла надто далеко у вигляді збройного маршу на Москву, то це не міг бути Путін чи хтось із міністерства оборони. Достатньо статусним і близьким до російських еліт, але слово чи гарантії якого нічого не варті в Росії – Лукашенко. Тому його обрали як посередника для виходу з ситуації. Він спробував монетизувати успіх в ціні на газ, в позиціях перед Путіним, але Москва швидко поставила Лукашенка на місце.

Якщо говорити про наступ на Мінськ збройних формувань, то це тема для лукашенківської пропаганди, яка розрахована на власне електоральне поле –«вороги готуються на нас напасти». Бо формат повноцінного збройного протистояння в Білорусі можливий лише в декількох варіантах.

Перший – Білорусь долучається до наземної операції Росії проти України. Білоруська армія входить в Україну. Відповідно – удар у відповідь, і білоруські збройні формування в складі ЗСУ входять на територію Білорусі.

Другий – Третя світова війна. У Білорусь може увійти будь-яка сила.

Третій – початок громадянської війни в Білорусі, де на певному етапі заходять окремі добровольці, які були в лавах ЗСУ.

Білоруси в складі ЗСУ – це частина української армії. Відповідно перехід білоруського державного кордону буде означати, що військово-політичне керівництво України має прийняти політичне рішення про початок агресії проти Білорусі. Відтак має бути наказ президента Володимира Зеленського про початок військових дій і новий фронт.

В іншому форматі – звідки ці збройні формування будуть брати пальне для техніки, саму техніку, де будуть брати боєприпаси для бойових дій, лікувати поранених. Багато запитань.

Лукашенко у грудні 2022 року готувався віддати наказ своїм військам про вторгнення в Україну, розповів засновник білоруської десантно-штурмової групи у складі ЗСУ Валерій Сахащик. Що відомо про настрої серед білоруської армії щодо російської агресії проти України, і серед білоруського суспільства?

Не знаю, якими джерелами користувався Сахащик, маю дещо іншу інформацію.

Було закрите опитування офіцерів та солдатів-контрактників білоруської армії, і більшість висловилися категорично проти участі у війні проти України. У деяких частинах відсоток тих, хто проти, був суттєво меншим, ніж середній по збройним силам Білорусі.

За даними соціології, більша частина білоруського суспільства категорично проти, щоб білоруська армія брала участь у російсько-українській війні. Для Лукашенка, якою б не була його диктатура, приймати рішення, яке не схвалює більшість твого електорального ядра – небезпечно.

Що зараз відбувається з білоруською опозицією в Білорусі – її всю посадили, змусили емігрувати або залякали?

Посадили не всіх, хоча дуже багато.

Білоруське суспільство – сегментоване. Проблема змін у тому, що кожен сегмент живе у власній інформаційній бульбашці. Якщо подивитися на вплив білоруської та російської пропаганди, то 51% білорусів взагалі не дивляться телебачення. Це за офіційними білоруськими замірами. Тобто реально, мабуть, більше. Тож до половини суспільства пропаганда практично не має доступу.

З іншої сторони, білоруські опозиційні ЗМІ, редакції яких діють із країн ЄС, їх пропаганда поширюється через інтернет, і має вплив десь на 30% білорусів. Чому кажу про пропаганду, бо в умовах гострого інформаційного протистояння з режимом, вони часто використовують ті ж методи переконання.

Тож маємо радянських білорусів, які за Лукашенка, десь до 35% суспільства. Плюс до них 5%-7% – проросійські білоруси, для яких не існує незалежної Білорусі, бо це частина Росії. Вони реагують на Лукашенка так, як наказують із Кремля – геть диктатора, або «ура!». Твердих прихильників нової опозиції після 2020 року – близько 35%. А ще чверть не сприймає ні одних, ні інших.

Із літа цього року в Білорусі начебто є російська ядерна зброя. Що вона дає обом диктаторським режимам, білоруському та російському, і як загрожує безпеці України або Польщі?

Це була спроба ядерного шантажу Путіна. Спочатку шантажував США та союзників ядерним ударом у відповідь на підтримку України зброєю. Але тоді, на початку 2022 року, всі ядерні держави, не лише Америка, а навіть Китай, різко відповіли Кремлю, що це неприпустмо. Навіть замісник Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв перестав говорити про ядерний удар по Україні.

Формально Росія не передала Білорусі ядерну зброя, а перемістила туди свою. Тож начебто не порушила Договір про неросповсюдження ядерної зброї, якщо охорона та контроль над нею залишається російськими. Фактично це ще один шантаж. Кнопка все рівно в Путіна.

Якщо буде розгоратися Третя світова війна, перший ядерний удар по сусідам, Україні чи Польщі, буде, мабуть, з Білорусі. Відтак перша відповідь буде теж по Білорусі. Це так звана ідея обмеженої ескалації з часів Холодної війни. Тоді США та СРСР передусім планували нанести перший удар з країн, які входили в НАТО або Варшавський блок. Відтак відповідь мала бути по тих же країнах, звідки був удар, якщо буде продовження війни, якщо доти противники не сядуть за стіл переговорів. Маємо повернення до логіки Холодної війни.

Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі закуповує матеріали для друку паспортів Нової Білорусі. Після того як перші зразки будуть готові, їх вишлють урядам різних країн із пропозицією визнати новий документ, заявила голова Об’єднаного перехідного кабінету Світлана Тихановська. Наскільки ефективно діє білоруська опозиція за межами Білорусі, і чого може досягти?

Якщо збираєшся видавати документи, які мають визнати інші держави, то спершу мав би домовитися про визнання, а потім друкувати їх. Варто зробити пілотні екземпляри, щоб спецслужби країн подивилися, наскільки ті надійні, й тоді спробувати отримати запевнення про майбутнє визнання, а вже потім друкувати.

У новині йдеться про закупівлю матеріалів для друку, а потім про визнання. Тому виглядає радше як піар-акція. Або спроба натиснути на партнерів із ЄС, щоб швидше визнали ці документи чи почали процедуру оцінки. Мовляв ми вже потратили на них гроші.

Якщо викинуть гроші на друк, а документи не визнають, це буде марнотратство змішане з дурістю.

Вплив білоруської опозиції на процеси в Білорусі – обмежений. Зокрема, через те, що кожна група білоруського суспільства живе у власній інформаційній бульбашці. На жаль, опозиційні медіа, які емігрували з країни разом із політичними структурами та лідерами, мають ядро своєї аудиторії в еміграції, а не в своїй країні. Пробитися до тих 25-30% білорусів в Білорусі, які не люблять ні опозицію, ні владу не може ні Лукашенко, ні Тихановська.

Для опозиційних центрів закордоном є проблема. Задля ефективності мають працювати в самій Білорусі. Але тоді 90% роботи в умовах диктатури слід вести непублічною. З іншого боку, спонсорські гроші йдуть від фондів та інституцій США та ЄС. Вони приходять, коли ти публічний, показуєш куди й скільки потратив. Це дає змогу працювати лише з діаспорою. Така пастка. Білоруська опозиція в еміграції ризикує перетворитися на структуру, яка працює лише з діаспорою.

Тоді єдине досягнення – підтримувати увагу до білоруської опозиції в еміграції та до самої теми Білорусі?

Перше – підтримувати увагу. Друге – шукати варіанти, щоб якимось чином вийти на людей в самій Білорусі. Це пошук нових медіа, нових меседжів, нових форматів комунікації. Не дасть результатів вкидання грошей в існуючі медіа, бо ті мають ім’я та шлейф. Добрий і поганий для кожної сторони. Тому потрібні нові платформи для комунікації. Потрібно пробити стіну відчуження. Якщо до цих людей достукатися, вони вже самі будуть шукати опозиційні медіа. Як і чим проламати стіну – наразі невідомо.

Що станеться у випадку відходу Лукашенки від влади, які можуть бути сценарії? Чи тоді Росія силою візьме владу над країною, чи дійде до протестів і громадянської війни між опозицією та прихильниками співпраці з Росією?

Залежить від того, в якому форматі, та якою буде в той момент Росія. Сценарії, якщо РФ програє війну в Україні, описав вище. Якщо ситуація буде пов’язана з боротьбою за владу всередині самої Росії, то в Білорусі можливий внутрішній переворот. Групи впливу навколо Лукашенка спробують залишитися при владі, прибравши самого диктатора як надто токсичного. Це не обов’язково фізичне знищення чи інший жорсткий формат, але теж почесна пенсія або щось схоже. У такому разі білоруська опозиція згодом отримає додаткові можливості діяти в країні, можливе послаблення хватки режиму.

Другий варіант за умови слабкості російського фактору. Відбувається криза всередині Білорусі. Групи інтересів навколо Лукашенка не можуть між собою домовитися. Тоді можливий польський сценарій Войцеха Ярузельського – круглий стіл при домінуванні комуністів. Він відбувся ще до того, як змінилася політична система. Але в той момент не було фактору Росії. Далі все буде залежати від формату виборів. Багато буде залежати від того, наскільки білоруська опозиція зможе обрости людьми всередині самої Білорусі, щоб вони пішли на вибори та зайнялися політикою.

Тим паче, що ядро електорату Лукашенко нікуди не зникне. Це означає, що навіть якщо пройдуть вільні та справедливі вибори, третина депутатів будуть за когось на зразок Лукашенка. Ще до 10% – за об’єднання з Росією. Біля чверті будуть за швидку інтеграцію в ЄС. Як буде налаштована решта – не знаю.

Зараз вздовж українського кордону від Волинської до Чернігівської областей стоять близько 1800 білоруських військових – небагато, порівняно з майже 500 тис. росіян, які воюють в Україні. Які існують загрози для України зі сторони Білорусі?

Максимум станом на сьогодні – це ракетний обстріл. Путін пробує кров’ю ще більше прив’язати Лукашенка до себе. Також можливі рейди розвідувально-диверсійних груп.

5 листопада польські прикордонники поранили нелегального мігранта, який незаконно перетнув кордон із Білоруссю. 1 листопада затримали 86 мігрантів з південних країн, які намагалися незаконно попасти в Польщу. Для чого режим Лукашенко намагається спровокувати нову мігрантську кризу в Польщі?

Це не нова, а продовження старої мігрантської кризи. Лукашенко не винайшов нічого нового, бо питання мігрантів – це інструмент міжнародного шантажу між різними державами.

Такі самі механізми, але навіть більш очевидні з підвозом мігрантів до кордону щороку використовує Туреччина на кордоні з Грецією. Турки успішно шантажують сирійськими біженцями ЄС останні 7-8 років.

Проблеми з мігрантами, які перепливають Ла-Манш між Францією та Великою Британією. За рік, за статистикою, близько 220 тис. осіб так потрапляють на британську територію. Там теж говорять про повернення цих людей туди, звідки прибули, міркують, чи слід будувати паркани або інші перешкоди.

Лукашенко спробував використати такий самий алгоритм, але не розрахував, що на відміну від інших країн, в ЄС надто сильний шлейф несприйняття його диктатури. Він пробує шантажувати Євросоюз. Грати старою картою в надії, що в Брюсселі злякаються і почнуть говорити з ним. Не вийшло.

Справа також в тому, що коли починаєш мігрантську кризу, важко її швидко зупинити. Навіть якщо припиняєш видачу віз, щоб ці люди приїхали на твою територію, все рівно є кордони з Росією, через які ті можуть прибути, а також інерція від попередніх успішних історій – якісь люди успішно приїхали в Польщу через Білорусь, пишуть про це в іракських чи сирійських пабліках, інші теж хочуть. Навіть через декілька років по цьому механізму будуть пробувати йти люди. Бо почати можна відносно швидко, а щоб зупинити потрібен час.

Біографія

Ігор Тишкевич – народився 30 липня 1975 року в білоруському місті Барановичі. Закінчив Білоруський державний університет. У Білорусі брав участь у виборах як експерт і політолог. Співпрацював із «Білоруським інститутом стратегічних досліджень», Belarus Security Blog, National Democratic Institute. Очолював білоруське агентство з розвитку регіонів «Варута». Керував Асамблеєю депутатів місцевих рад. У 2008 році переїхав в Україну. Покинув Білорусь через репресії – там проти нього заведено кримінальну справу. З 2016 року працює в «Українському інституті майбутнього» експертом з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Живе в Києві.

Фото зі сторінки Ігоря Тишкевича у Facebook

У рамках реалізації стипендійної програми «Досліджуй в Україні» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського (Варшава, Республіка Польща) 7 листопада 2023 року в Трапезній Кам’яниці Корнякта (пл. Ринок, 6) відбудеться науковий семінар «Діалог інституцій – діалог суспільства: українсько-польська взаємодія після 1991 року».

Доповідач:
доцент кафедри міжнародної інформації Львівської політехніки, кандидат історичних наук, старший дослідник Любомир Хахула.

Дискутанти:
доктор історичних наук, професор Микола Литвин;
доктор політичних наук,
професор Василь Гулай.

Відбуватиметься також Zoom-трансляція заходу:

Join Zoom Meeting

Meeting ID: 812 1993 5615
Passcode: 1TYhM3

Початок о 12:00.

 

Мета даної роботи полягає в аналізі безпекових чинників в Україні станом на вересень-жовтень 2023р. та в основі яких здійснити імовірне прогнозування подій, які будуть мати місце в осінній та зимовий період. Дослідити та визначити стратегічні та оперативні наміри(цілі) росії в Україні, проти яких Сили Оборони України протидіють в наземному, повітряному, водному, космічному та кібернетичному просторах.

Завдання аналітичного матеріалу полягає у правильному визначенні безпекової ситуації в Україні, та імовірних кінетичних та не кінетичних загроз. Додатковим завданням полягає у визначенні не військових загроз в Україні, які несуть еквівалентно загрозливі тенденції для усіх ланок держави та імовірні шляхи нейтралізації їх.

Вступ
Гібридна з 2014 р. та повномасштабна російська з 2022 р. збройна агресія проти України станом на осінь 2023 року вийшла на зовсім інший щабель розвитку бойових дій за своєю сутністю і амплітудою застосування та уже тривалий час закладає нові тенденції вдосконалень у світову воєнну науку. Еквівалентних воєн до російсько-української, за масштабом, обсягом та співмірністю не було з часів Другої світової війни(можливо схожа була ще Корейська війна 1950-1953рр..прон із рядом відмінностей), та сьогодні закладає новий фундамент воєнної науки.
Нажаль, сьогодні в Україні відсутня система аналізу, верифікації та реалізації набутого бойового досвіду в цикл інтенсивного ведення війни(не функціонування у даній сфері Національного Університету Оборони), але із даним завданням чудово справляються наші стратегічні партнери, які всебічно допомагають нам(наприклад, британське видання RUSI яке має лідируюче місце у аналізі російсько-української війни чи американське ISW).
Тому даний матеріал направлений для поточного аналізу безпеки в Україні та визначенні імовірних шляхів розвитку амплітуди загроз у військовому, енергетичному, кібернетичному та економічному просторах.
Для більш комплекснішого аналізу, нам необхідно визначити стратегічні цілі російських лідерів, від яких походять оперативні цілі військового призначення, які у стоять у росіян пріоритетом.
Стратегічні цілі рф в Україні:
– зміна політичного керівництва України на проросійське або лояльне до Москви, що в подальшому буде основою для входження в склад та знищення усього українського (ціль встановлена ще в 2022 р.);
– встановлення та забезпечення контролю над окупованою територією(ціль встановлена ще в 2022 р.);
– направлення максимально можливих зусиль DIME(diplomatic, information, military and economic) для зменшення рівня підтримки стратегічних партнерів України. Тобто направлення максимум засобів та зусиль рф для скорочення фінансової, військової та політичної підтримки Києва, яка теоретично реалізується у зменшенні амплітуди веденні бойових дій та з подальшою неможливістю до продовження(ціль кристалізувалася у другій половині 2023 р. і буде залежними від політичної ситуації в США та інших країнах.
Оперативні цілі:
– проведення наступальної операції в східних рубежах України(Куп’ятнський, Лиманський, Бахмутський, Авдіївсько-Маріївський напрями) для повної окупації Донецької та Луганської областей(ціль 2022 р.);
– статична оборона південного регіону із метою недопущення просування в глибину власних оборонних порядків, тим самим утримання раніше захопленої території(ціль 2023р.);
– знищення економічного та енергетичного потенціалу України з метою скорочення оборонних видатків, призупинення наступальної операції та трансформацію у заморожений конфлікт(гра в довгу). Дана ціль включає в себе знищення паливно-енергетичної інфраструктури, недопущення експорту агро продукції сухопутнім та морським шляхом і саботаж(кінетичний та не кінетичний) функціонування державного апарату України(ціль 2023 р)..
Дані цілі мають широкий спектр розуміння та комбіновано застосовуються російською стороною для зменшення політичної та військової здатності боротьби України.

I. Безпекова ситуація в Україні станом на жовтень 2023 року уже немає загрозливо-критичного характеру у порівнянні із лютим-березнем 2022 року. Це насамперед характеризується тим, що російські окупаційні війська були знищенні під час Київської, Харківської, Херсонської кампаній та триваючої Запорізької.
Зменшення безпекової загрози поблизу щільно заселених регіонів та 24/7 трансляція телевізійного марафону, призвели до того, що час український соціум зменшив рівень інтересу до бойових дій, що відобразилося у падінні притоку мобілізаційного ресурсу до лав Сил Оборони. Війна в Україна почала поетапно зміщувати акцент зацікавленості та зображати російські окупаційні війська у зневажливій формі, без реальної оцінки небезпеки ворога. Це в свою чергу заклало через українські ЗМІ зневажливе ставлення до сильного супротивника в жителів України, та думку що всі окупанти тікають і ми за 1-2 місяці переможемо і все буде як у 2021 році. Зважаючи на власні спостереження та досвід, дана думка заклалася не тільки в цивільного населення, а й у військових середньої та вищої ланки керівництва, які рідко перебувають безпосередньо на полях боїв та є відірваними часто від обізнаності реальної обстановки і здійснюють командування через обмежену в знаннях та досвіді призму власного бачення.
Проте в загальному безпекова ситуація в Україні перебуває під контролем, із щоденними тактичними зіткненнями, які, в даний момент, не несуть критичної стратегічної загрози. Проте в кожному оперативному районі несе ряд численних відмінностей, та не шаблонністю дій, з якими щоденно зіштовхується Сили Оборони України(СОУ)..
Аналіз діяльності дій російських підрозділів ми розглянемо відповідно до просторів застосування(land, air, maritime, space and cyber [1], що синхронно із доктринами партнерів альянсу НАТО та дозволить підвищити інформаційний обмін.
1. Land(сухопутній). Характеризується якнайбільш небезпечним напрямом для української сторони у зв’язку із тим що для російської сторони сухопутній компонент є пріоритетним під який виділяється левова частка ресурсів[2]. Станом на серпень 2023 р. рік росія подвоює асигнування із власного бюджету досягнувши 57,4 % свого річного бюджету, досягнувши 17,1 % витрат загально національного бюджету на оборонні потреби. Тим самим спрямовуючи 1/5 власних видатків москви на забезпечення ведення бойових дій проти України. Враховуючи значні втрати в персоналі, озброєнні і військовій техніці та інфраструктурі москва намагається виконувати власні цілі, але при тому заглиблюючись у борги, що є вигідно для української перемоги.
Станом на вересень 2023 року, рф розмістила на тимчасово окупованих українських територіях близько 420 тисяч військових та додатково не визначену кількість підрозділів внутрішніх військ(росгвардії та інші)[3], що являється великим викликом для Сил Оборони України. Адже володіючи майже пів мільйонним військовим з’єднанням, яке переважає у левових аспектах боєздатності є дуже значним викликом.
Але ситуація значно варіюється в залежності від регіону та напряму та своєю уніфікацією, а саме:
– Північ України(Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська області) характеризується відсутністю діяльності військ противника у прикордонних регіонах та постійною побудовою системи оборони України. Даний напрям не несе жодної загрози для української сторони, навіть не зважаючи на численні інформаційні маніпуляції із сторони окупантів. Сумарно підрозділи ПВК «Вагнер», підрозділи ЗС Білорусі та кількісно лімітовані російські підрозділи проводять лише військові навчання із максимальною метою в демонстрації власної присутності та триманні в тонусі Польщі, Литви і Латвії.
Найбільш розтиражованою інформацією по даному напрямі була наявність терористичної організації «вагнер», проте станом на 24 вересня 2023 р. їх кількісно у базовому таборі перебуває орієнтовно в 1 тис осіб, що не може нести загрози в цілому [4].
Тому в цілому даний напрям не несе жодної загрози національній безпеці України, навіть не зважаючи на інформаційну кампанію рф, з метою штучного нагнітання ситуації в Україні.
– Сіверський напрям(Чернігівська, Сумська та до Харківська областей (до м. Харків) характеризується стабільно-низькою амплітудою ведення бойових дій. Основна мета російських терористичних військ на даній ділянці фронту – утримати визначені підрозділи Сил Оборони України, вивільнення яких дасть посилення на критичних східних ділянках фронту. Підрозділи військ рф, після ряду рейдів російської добровольчої армії на глибину тактичних порядків противника(на 42 км вглибину) 24 травня 2023 р., в подальшому ініціювала передислокацію російських підрозділів у даний район із інших ділянок фронту[5]. Що в свою чергу спричинило послаблення російського наступу на сході України, та зменшення тиску на СО України та збалансування рівня загроз. У даному районі відсутні ударні підрозділи рф, які несуть загрозливий характер і не можуть, на нашу думку, наступальну операція як в лютому 2022р..
Додатково врахуючи щільні лісові масиви, даний напрям є важким для ведення зустрічних стандартних військових операцій, а є сприятливими для диверсійної діяльності ССО, функціонування різного типу бпла та діяльності руху опору для обох сторін.
В загальному даний напрям не несе значної загрози безпеці України, а саме небезпеки повторного вторгнення, проте несе в собі значні артилерії та ракетні удари по прикордонній інфраструктурі та масовій евакуації місцевого населення, що у довго тривалій перспективі принесе занепад регіону. Додатково дії противника представлений здебільшого в розвідувально-диверсійній діяльності, що направлений на дезорганізацію українського прикордоння.
– Куп’янсько-лиманський напрям( включає північно-східну та східну частину Харківської області, а також Серебрянське лісництво західної сторони Луганщини) характеризується проведенням противником наступальної операції з метою окупації східної частини Харківської області, захоплення плацдарму західної сторони р. Оскіл та розвитку наступу на північну сторони Донецької області і досягнення вище зазнаної оперативної цілі.
Дана ділянка фронту відноситься, станом на жовтень, однією із найбільш напружених, оскільки на даному відрізку фронту, рф зосередила чималі військові формування для досягнення власних цілей. В червні-липні противник зосередив на Куп’янсько-лиманському напряму орієнтовно 100 000 військових та близько 1 000 танків, взявши за основу насамперед кращі десантні та механізовані підрозділи[6] , сконцентрувавши ударне угрупування яке є значним викликом для СОУ.
Дане угрупування має на меті продавити передові порядки Сил Оборони України та змусити відступити в район лінії Ізюм-Лиман, та встановити артилерійських контроль над даними містами(20-30 км). Проте значна концентрація противника не змогла досягнути визначених намірів за літній період часу через логістичні та адміністративні проблеми(кількість підготовки не завжди означає якість) прорахування. Не зумівши скористатися власною перевагою, рф, імовірно буде посилювати доукомплектування власних підрозділів, та намагання досягнути мінімальних здобутків на полі бою у даному районі.
У подальшому російські окупаційні війська будуть фокусувати власні зусилля для проведення наступальної операції із наміром досягти тактичної цілі й досягти артилерійським контролем правий берег р. Оскіл. Досягання даної цілі буде відбуватися завдяки новоствореній 25 армії рф, яка 30 вересня уже прибула в північну частину Луганщини, проте, на нашу думку, її бойова потужність викликає додаткові питання, через скорочення строків готовності із зими 2024 на осінь 2023[7]. Що в свою чергу викликає сумніви у ефективності 25 армії, та її здатність вплинути у середній перспективі(див. графік наступу). Не виключені для відволікання українських сил, імітація чи здійснення фактичного наступу на м. Харків, з метою розтягування сил і засобів.
Але угрупування рф на Куп’янсько-лиманському напрямі є достатньо вагомою силою, яке в осінній період може принести обмежені здобутки, а саме у вигляді втрат в рядів СОУ та перекиданням інших підрозділів із інших напрямів.

– Авдіївсько-маріївський напрям(включає в себе Бахмут, Авдіївку, північно-західну околицю Донецька, Красногорівка, Маріївка та Вугледар) та характеризується най більм критичним, проте контрольованим із сторони Сил Оборони України.
Район м. Бахмут не має уже визначальну роль, як взимку 2022-2023 рр, проте в даному районі тривають важкі позиційні битви, за якими українські підрозділи здобувають тактичні успіхи в оволодінні із флангів та висот міста. У подальшому противник буде концентрувати власні підрозділи для подальшого унеможливлення руху наступу СОУ та сковувати усіх дій.
Донецький напрям характеризується у спробі російських терористичних військ відкинути українські підрозділи від м. Донецьк та тим самим частково досягнувши власних оперативних цілей. Складністю для української сторони полягає у тому, що в Донецьку вільно можуть маскуватися російські підрозділи, які наносять вогневі ураження по позиціях СОУ(які здебільшого знаходиться в полях), а у відповідь нести СОУ контр батарейну боротьбу є значним викликом через щільно заселену міську донецьку агломерацію.
Додатковим фактором є те ще лімітована кількість дорожньої інфраструктури, яка логістично забезпечує українські сили, знаходиться під артилерійським вогнем рф. Дана складність несе великий вплив в обороні м. Авдіївка та Маріїнка, де через високу щільність обстрілів та складність місцевості, призводять до важких позиційних боїв. Але Авдіївку та Маріїнка противник намагається окупувати із 2022 року, маючи при цьому значні можливості. Але якщо врахувати час і ресурси які витратили сили рф на дані здобутки, то насправді вони є дуже контроверсійними.
Дії рф поблизу м. Вугледар станом на сьогодні є повністю виключенні для подальшої ескалації та, на нашу думку, не будуть мати місце до загострення.
Отож, в даному напрямі оборонна активність противника здійснюється лише в Авдіївці та Маріївці, а в м. Бахмут буде мати в перспективі наступ СОУ для розрізання логістичних ланцюгів противника на Луганщині. Але в подальшому очікується збільшення активності рф на даному напрямі через те, що політичні цілі(стратегічні) були анонсовані раніше, й для їх досягнення не будуть блокуватися жодні ресурси і потреби.
– Таврійський напрям(включає Оріхів, Мала Токмачка та Старомайорськ) та являється найбільш зацікавленим в інформаційному аспекті напрям, через високі очікування в де окупації півдня України. Даний напрям із початком українських контр наступальних дій став у найбільший фокус широкої аудиторії. Адже обравши Ставкою Головнокомандувача даного місця удару в районі с. Роботине – Мала Токмачка, СОУ зіштовхнулися із рядом труднощів, що унеможливили власні та союзників очікування і призвели до гальмування наступальних дій, а саме:
1. було проігноровано українською стороною щільність мінування інженерними засобами різного типу 1 та 2 лінії оборони, що за наявною кількістю засобів розгородження(розмінування) було не достатнім;
2. невеликий термін бойового злагодження рівня корпус-бригада та корпусного рівня, що стало причиною в адміністративних прорахунках. Додатково було приділено мало часу оперативному плануванню на даному напрямі, а наявне було здійснено фахівцями радянської школи підготовки;
3. інформаційна кампанія, яка розпочалася в ЗМІ в зимовий період, утвердила меседж, що супротивник є слабкий та влітку уже будемо в Криму, давши не вірні та завищені очікування, що стали гострими розбіжностями в реальній ситуації;
4. шаблонність дій, та не урахування раніше здобутого досвіду ведення бойових дій. Упущені урахування застосування ешалонами БПЛА, засобів РЕБ, дронів-камікадзе FPV, тактики застосування підрозділів на відкритій ділянці місцевості та інше.
Триваюча 5 місячна наступальна кампанія в результаті дала повернення під український контроль орієнтовно 25 кв. км., що дає перспективу у розвитку наступу до м. Токмак, і перерізання логістичного та транспортного функціонування півдня.

Але дії російської сторони у відповідь характеризують, що точка кульмінації ще не пройдена, та показують, що рф передислоковує власні бойові підрозділи ДШВ у даний район, та у продовженні веденні оборонних сковуючих дій. Так у вересні 2023 р. було передислоковано орієнтовно 10 тис. десантників для підсилення російської лінії оборони, що утруднює просування СОУ[8].
Для російської сторони даний напрям несе стратегічне значення, адже утримання сталої лінії оборони є пріоритетним завданням, особливо м. Токмак, яке є південними воротами до Криму, Бердянська, Мелітополя та Маріуполя. Додатково дане місто є ключовим автомобільним, залізничним та логістичним хабом, з’єднання якого забезпечує функціонування діяльності військ рф у таврійському регіоні.
В подальшому, зважаючи на сконцентровані сили і засоби в Оріхівському вступі, буде відмічатися максимальна активність темпу ведення бойових дій, але із мінімальними територіальними здобутками для обох сторін. Це буде результатом наступних чинників, а саме;
1. Висока двостороння концентрація протиборчих сторін військових підрозділів (українська та окупантська сторона направляють у район кращі підрозділи). Через велику концентрацію обох сторін, подальше просування буде відбуватися з великими жертвами та мінімальним успіхом;
2. Погодні умови, які погіршаться у другій половині жовтня та будуть спричинені опадами, які унеможливлять використання бойової броньованої техніки. Саме погода буде одним із основних чинником використанням бронетехніки, яка відіграє зараз ключову роль;
3. Відсутність простору для маневру через особливість місцевості(Force and Time), що каналізують маневреність у районі та інші. Саме через відкритість території та велику кількість дронів, унеможливлюють масові пересування підрозділів не помітно для опонента. Саме 24/7 спостереження відкинули можливість використання масових броньованих ударів для розрізання оборони і повернувшись до штурмів лише силами людського потенціалу.
Тому суттєвих змін в даному напрямі, на нашу думку, в осінній період 2023 року очікувати не варто, через втрачений момент удару та не досягнення ще точки кульмінації бойових дій. Тому у 2-3 місячній перспективі так і будуть відбуватися тактичні бої із штурмами лісосмуг, які будуть давати здобутки у кілька кілометрів, але великою ціною.
– Південний напрям (включає Херсонську та Одеську області) та характеризує мінімальною активністю у сухопутному компоненті, за деяким винятком поблизу м. Херсон та його заплавів.
Діяльність даного напряму противником відображається лише у нанесенні численних вогневих ударів по правому березі р. Дніпра, з метою фіксації українських підрозділів у даному районі, та унеможливленні їх переміщення у більш високо інтенсивні райони ведення бойових дій. Саме тому майже щодня в українському інформаційному просторі лунають новини про результати обстрілів та втрати серед мирного населення у даному районі.
У сухопутному відношенні в Одеській області діяльність військ противника відмічається лише в ударах по об’єктах критичної та транспортної інфраструктури, які більш детально будуть розглянуті в повітряному просторі.
В загальному у сухопутному просторі ситуація протиборчих сторін на даному напрямі є складною та має гібридний характер у різних ділянках чи смугах оборони. Військові підрозділи рф виконують на території та навколо України, численні завдання, які мають різнобічні завдання та цілі, які можна розділити за наступними групами:
1. Наступ в Купянсько-лиманському та Авдіївсько-маріїнському напрямах з метою досягнення оперативних цілей(повна окупація Донбасу);
2. Оборона в Бахмутському районі та Оріхівсько-Старомайорському напрямі з метою недопущення просування Сил Оборони України в глибину власних порядків та знищення наступального потенціалу;
3. Фіксування шляхом дій чи вогню артилерії українських підрозділів у Північному, Слобожанському та Південному регіоні для унеможливлення їх передислокації на більш загрозливі ділянки фронту.
У середній чи тривалій перспективі дані групи не зазнають суттєвих змін, та будуть зберігатися і у подальшому розвитку подій. Та будуть мати місце до сповільнення, після похолодання та опадів в листопаді 2023 р.

2. AIR. Повітряний компонент діяльності рф характеризується нанесенням ударів БПЛА типу «Шахед» та ракетами різного типу по об’єктах критичної, транспортної, паливно-енергетичної, логістичної та харчової(особливий акцент на обєкти збергіання зерна для експорту) інфраструктури.
Сили противника володіють значним повітряним компонентом, який представлений у широкій варіативній лінії озброєння та застосовується здебільшого у широкому спектрі:
1. авіація – представлена у вигляді літаків стратегічної авіації (серія ТУ), фронтова авіація (серія СУ літаків), винищувальна авіація (типу МІГ) та допоміжна або логістична (літаки типу ИЛ, гвинтокрили та інше). Їх основне завдання полягає у блокуванні використання повітряного простору поблизу лінії зіткнення та запуску ракет різного типу по тиловій території України.
2. Ракетні системи представлені рядом систем, а саме: [9].
Дані ракети застосовують із наземних чи повітряних платформ та мають завдання в точковому знищені критично важливих об’єктів(особливий акцент на військові штаби, важливі інфраструктурні об’єкти чи оборонні підприємства). В залежності від потреби виконання завдання (потреби руйнування) застосовується визначена ракета. Також варто зазначити, що будь яке нанесення удару несе в собі детальне зі сторони рф планування та верифікацію розвідувальних даних, хоч із прорахунками, які проявляються в ударах по не військових об’єктах. Тому кожен удар необхідно розглядати окремо, адже не завжди ціль і методи кожного досягання оприлюднюються в українських ЗМІ та мають широке трактування.
Зростаючою небезпекою для Сил Оборони України стає збільшення кількості застосування противником корегованим авіаційних бомб, які після модернізації планують після запуску за допомогою GPS у ціль. Запуск даних бомб відбувається за 50-80 км від лінії зіткнення із повітряного судна, та направлена для ураження штабів, логістичних об’єктів та критичних систем забезпечення бою. Тенденція до збільшення застосування має критичний характер через свою простоту, ефективність та масовість наявності у рф.
В перспективі буде мати місце до збільшення кількості ударів за допомогою БПЛА та ракетами по території України:
– Південний регіон. Удари по інфраструктурі, яка забезпечує експорт сільськогосподарської продукції морським шляхом, та складає левову дохідну частину українського бюджету. Саме тому рф збільшила кількість ударів по Одещині у вересні 2023 р. та буде мати місце до збільшення.
– Енергетичний комплекс. Противник буде намагатися зруйнувати цілісне функціонування енергетичної системи України, з метою аби понурити цивільне населення України в холодні обставини, повторивши ситуацію зими 2022-2023 рр..
– Військові об’єкти. Об’єкти військової інфраструктури, які забезпечують проведення бойових дій на різних ділянках фронту(склади зберігання, розміщення підрозділів та інше).
Перспектива нанесення ударів рф по об’єктах України буде мати високу імовірність, адже противник постійно моделює та вдосконалює методи ударів, адаптуючи їх під системи продій. Саме тому 60-70% усіх запущених ударів СОУ вдається знищити, але решта все ж таки досягає кінцевої сети.
3. MARITIME представлена в діяльності рф у Чорному та Азовському морі та направлена здебільшого для підтримання власного контролю (Sea Control) у даному регіоні та недопущені функціонування українського експорту зернових культур, і недопущені розгортанні українського морського домінування.
Станом на жовтень 2023 р. бойові кораблі Військово-морських сил рф були вибиті українськими безпілотними кораблями типу «Magura» та «Seababy», що стало новим проривом у концепції балансу сил, змусивши їх змінити Саме українські безпілотні платформи вартістю 250-500 тис доларів10] зуміли не пропорційно досягти контролю західної сторони Чорного моря, шляхом знищення найбоєготовніших кораблів Чорноморського флоту рф[10].
А це в свою чергу уже стало революційним досягненням в історії воєнної науки, у тому що уже не обов’язково володіти дорого вартісним військовим флотом, аби мати перевагу у водному середовищі та здійснювати контроль.
Українські безпілотні платформи станом на жовтень 2023 р. змусили змістити дислокацію флоту із Севастополя до новоросійська та Азовського моря, визнавши цими діями власну вразливість та українській стороні здійснювати життєво важливий для економіки експорт зернових культур11].
На даний момент ситуація хоч і є сприятлива для української сторони, проте у середній перспективі може змінитися шляхом знаходженням російською стороною протидії платформам України. Адже сьогодні рф вдається знищувати 60-70% запущених морських дронів, хоч це є ще ефективна зброя[12]. Проте у майбутньому цей відсоток може бути збільшеним шляхом пошуку нових методів чи обладнання для протидії дронам, що одразу відобразиться на розташування сил і засобів сторін протистояння.
В подальшому, імовірно, ВМС рф спробує відновити контроль у Чорному морі, особливо поблизу Босфорської протоки(Туреччина), для блокування українського зернового коридору. Буде проводити демонстраційні дії поблизу о. Зміїний та Чорноморських газовидобувних вишок заради недопущення повного українського контролю в регіоні та унеможливити вільність руху поблизу Криму.
4. SPACE. Даний простір ведення бойових дій здебільшого відбувається у космічному просторі та являється в НАТО альянсі новим рівнем із 2019 р.. [14]. В російсько-українській війні даний простір використовується у лімітованих можливостях за наступними напрямам, а саме:
1. Позиціонування та навігація. В більшості випадків використовується рф для визначення через власну систему Глонас позицій та розташування українських об’єктів та подальшим власним наведення ракетних систем на них.
2. Розвідка та спостереження в режимі онлайн за визначеними об’єктами та їх проведення фото/відео зйомки. Проте власна система не здатна покривати 100% потреб через технічну відсталість, і тому рф купує дані послуги у китайських та інших приватних фірмах на комерційній основі.
Даний простір українською стороною майже не використовується у зв’язку з достатньою кількістю можливостей(за виключенням придбаного у 2022 р. волонтерською організацією фінського супутника), а більше російською стороною яка хоч і володіє не сучасними системами, проте здатними до ведення JISR. Усі готові дані надаються союзниками на добровільній основі або за запитом.
У подальшому космічний простір так і буде використовуватися на мінімальних основах, через високу коштовність вартості і не буде нести визначної ролі.
5. CYBER. Даний простір є відносно новою сферою застосування, проте в поточному конфлікті активно гібридно застосовується російською стороною для порушення функціонування українських онлайн систем державного та приватного сектора.
Хоча кібервійна між обома сторонами немає елементів фізичного руйнування, проте наслідки часто бувають катастрофічними у фінансовому, енергетичному чи державному секторах, особливо важливу нішу займають у пропагандиській ролі[13].
Україну в даному просторі представляють підрозділи Сил Оборони України після проведення мобілізації ІТ спеціалістів та розгортанню підрозділів. Українські кібер підрозділи, які синхронно співпрацюють із західними урядовими та неурядовими (група Anonymous) партнерами, мають завдання у забезпеченні функціонування цілісності кібер простору і блокування несанкціонованого доступу до неї. Протилежна сторона у даному просторі використовує здебільшого власні гібридні фабрики тролів, які мають велику практику у дезорганізації систем, під чітким керівництвом російських спец служб (втручання у вибори в США, Франції та інше).
Російські кібер атаки завжди здійснюються комплексно та синхронно у поєднанні із іншими фізичними атаками (наприклад ударами по українській критичній інфраструктурі та інше), для досягнення більшого ефекту. На нашу думку, кібер атаки рф відбуваються під контролем фсб та із тісною координацією штабами стратегічного та оперативного рівня, що дозволяє проводити Joint Operations і проводити комплексні дії.
Тому даний простір є не дуже недооціненим у застосуванні російсько-української війни, проте в подальшому кібернетична безпека буде мати вагомішу

роль у сталому функціонуванні держави та її критичних систем. Сьогодніша війна уже більше набирає широкого цифрового рівня, демонструючи важливе значення у роботі всіх ланок штабів. А це в свою чергу вимагає великі об’єми пам’яті серверів, в які якщо потрапить протиборча сторона, то досягне потужного рівня зниження боєготовності не кінетичним шляхом.

II. Для більшості населення України російська загроза має кінетичний характер та являється уособленням військ рф, які щодня несуть фізичну смертельну небезпеку для України. Проте загроза України є не лише у військовому компоненті, а також у політичному, економічному та соціальному аспекті, несучи в собі не кінетичні загрози для України, які інколи мають більшу загрозу ніж кінетичні.
У даному розділі ми визначимо можливі прямі(кінетичні) та не прямі(не кінетичні) загрози, які будуть мати місце в Україні в осінньо-зимовий період, та спробуємо всебічно їх проаналізувати.
Отож, до прямих загроз відносяться ті, які несуть в собі кінетичний тобто фізичний рф вплив на події в Україні і до них відносяться:
1. Військовий чинник у вигляді бойових дії на території Україні із похідними фактичними ударами по різних об’єктах поза районом ведення бойових дій у глиб території країни. Похідними від прямих військових загроз є:
– зменшення мобілізаційного потенціалу України, через високу амплітуду ведення бойових дій і виведення із строю особового складу через поранення та гибель;
– втрата власної та союзників військової техніки у бойових діях, в тому числі не здатність вчасно поповнювати запаси артилерійських боєприпасів(один із критичних моментів);
– затягування терміну ведення бойових дій, через не спроможність досягти кульмінаційної точки і не спроможністю в подальшому наступальних операцій, що в перспективі згенерує заморожену ситуацію(приклад 2020-2021 рр. на сході України).
– втрата транспортерної, логістичної та військової інфраструктури, яка забезпечує заходи ведення бойових дій проти агресора.
Військові чинники включають у себе широкий спектр дій та їх класифікація має дуже мало розмежовані грані, проте відрізняються від решти тим, що їх ініціатором є вплив військового(силового) органу.
До непрямих загроз, які функціонують та впливають на українську безпеку станом на сьогодні чи будуть мати місце в перспективі відносяться:
1. економічна загроза. Зменшення дохідної частини до державного бюджету України та зменшенням фінансової підтримки союзниками, що призведуть до скорочення військових видатків та відобразиться у стані обороноздатності держави. До даного чинника відноситься обмеженнями експорту продукції з України(морський коридор, або Польщу, Словаччину, Угорщину), яка має визначну роль. Додатковим фактором, який в перспективі буде мати вплив є функціонування енергосистеми України, яка після теоретичного виведення із ладу також вплине на економіку;
2. російська православна(терористична) церква, яка досі функціонує на території України та продовжує нести антиукраїнські наративи в суспільство, отруюючи широкі верстви населення своєю ворожою пропагандою. Це досягається завдяки широкій мережі агентів-фсб в рядах рпц та слабкості українських політичних еліт, що дозволяють послабляти не кінетично українську державу і проводити інформаційно-психологічні операції серед мирного населення. Терористична православна мережа рф, яка уже близько 30 років на території України, та своєю не кінетичною проросійською дією принесла чимало деструктиву та загроз;
3. високий рівень корупції в Україні, яка функціонує у всіх щаблях держави та в період військового стану не дозволяє здійснювати детальний моніторинг для подальшого викриття із збоку антикорупційних органів. Прикриваючись поточним положенням або державною таємницею, сприяє корупційним діянням, що безпосередньо відштовхує українських союзників від допомоги та співпраці ( позиція республіканської партії США);
4. низький рівень освіти(військової в тому числі), яка в теперішній час не здатна ефективно справлятися із поточними безпековими, економічними, соціальними, енергетичними викликами, навчаючи та виховуючи фахових спеціалістів. Брак високо кваліфікованих кадрів та не гнучка система управління призводить до не цільової витрати людського ресурсу, яка видавлює із функціоналу розумних та фахових спеціалістів із системи. Додатковим фактором загрози є те, що відсутня українська стратегія(end state)перемоги, що в сукупності факторів призводить до важких втрат із української сторони та не розуміння в якому векторі рухатися для розвитку.
Дані прямі та не прямі загрози мають важливе значення, вирішення яких потребує негайного реагування. Особливу загрозу несуть в собі не прямі загрози, через наявність в українській управлінській ієрархії чимало ворожих представників, які через високий професіоналізм й надалі блокують про українські дії та розвиток.

Імовірні варіанти розвитку подій в Україні на осінньо-зимовий період 2023-2024 рр.
Будь які прогнози у російсько-українській війні є дуже не надійною справою, і за своєю сутністю у 60-80% прогнозів не справджуються через не передбачуваність ряду подій і потужність застосованих засобів. Проте ми можемо найбільш імовірні фактори, не відворотність яких в перспективі є очевидна, а саме:
1. у військовому плані активність ведення бойових дій знизиться в листопаді-грудні 2023 р. через погодні умови та не буде здатна підтримувати темп війни через втрату бойових спроможностей(не буде достатньої кількості бойових підрозділів) на відміну від літньо-осіннній період. Тобто зниження темпу відбудеться у зв’язку із погіршенням погоди, втраті боєготовності підрозділів та досягненні точки кульмінації за якою жодна із сторін не може в подальшому проводити наступальні операції(лише оборона).
Детальніша інформація за напрямами:
– на Таврійському напрямі (Роботине та Старомайорське) Сили Оборони України перейдуть в оборону та будуть намагатися утримати територіальні здобутки за 2023 р., які далися важкою ціною. Десантні підрозділи рф будуть намагатися проводити наступальні масові атаками для повернення лінії зіткнення станом на травень 2023 р..
– на Авдіївсько-маріїнському рф буде намагатися розвивати власний наступальний успіх з метою відтиснення СОУ від м. Донецьк. Для цього супротивник здійснює накопичення власних сил поблизу Донецьк для реалізації наступальних планів.
– на Купянсько-лиманському напрямі ситуація буде розвиватися і надалі як і сьогодні, шляхом продавлення позицій СОУ методом масового і переважаючого застосування озброєння(артилерія та бронетехніка). Наступальні тенденції на даному напрямі будуть мати найкритичніший характер, оскільки у рф кращий ланцюг логістики та значна концентрація боєздатних підрозділів.
2. енергетика. Противник й надалі буде проводити удари БПЛА та ракетами по паливно-енергетичному комплексі(ПЕК) України з метою його знищення. Знищення ПЕК, на думку супротивника, зменшить економічне функціонування України, посіє зневірливі настрої серед мирного населення, яке відобразиться на морально-психологічному стані СОУ та утруднить українські логістичні ланцюги[14]. Особливої уваги викликає збільшення використання рф дронів типу «Шахед». Для прикладу 503 дрони, що являється найбільшим показником за 2023 рік і в подальшому дане застосування буде місце до збільшення, а також ракет типу «Калібр», накопичення яких зараз і здійснюється.
3. міжнародна підтримка. Функціонування даного напряму для України має
стратегічне значення, через фінансову, військову, політичну та логістичну залежність від наших партнерів, від надання якої залежить існування української
держави. Усі сили та засоби української сторони у середній перспективі будуть направлені на збереженні системних та сталих фінансових та військових пакетів допомоги від країн-партнерів.
На нашу думку, американська допомога збережеться, після знаходження нового механізму контролю її контролю та посилення українською стороною антикорупційної боротьби. Підтримка США є і буде й надалі рушійною силою, яка буде змушувати інші держави до виконання раніше взятих на себе зобов’язань, а саме допомозі Києву до повної перемоги. Саме тому для рф у середній та дальній перспективі основним завданням буде вклинити ідеї в політичні кола міжнародних партнерів, що тривала підтримка України не дасть жодного результату. Це може відображатися у різних сценаріях – спонсорування дій хамас для війни з Ізраїлем, блокування фермерами транспортування українських зернових до портів чи блокуванням залежними від москви країн різних голосувань(Угорщина, Словаччина, Сербія та інші).
Супротивник й надалі, в перспективі, буде шукати варіанти зменшення/скасування міжнародної підтримки України, комбінованими методами та варіантами, проте із незмінною кінцевою метою.

III. Безпекова ситуація в Україні під час російського повномасштабного вторгнення у жовтні 2023 року залишається напруженою та цілковито непередбачуваною. Проведені українською стороною наступальні дії на таврійському напрямі, виявили потужну ешелоновану російську лінію оборони, яка якісно обладнана в інженерному відношенні(велика кількість протитанкових та протипіхотних мін) із підрозділами супротивника, які мають високу бойову виучку.
Дані прорахунки в прогнозуванні місця, типу та характеру наступу на південному сході України стали шаблонними, без фактору раптовості та елементів військового обману(тему контрнаступу підняли українські ЗМІ заздалегідь, давши противнику час для позиційних вдосконалень). Адже зроблена ставка на раніше використовувана українська тактики застосування військ в Київській, Харківській, Херсонській областях, виявилася не ефективна, та цілком прогнозованою для рф. А у разі війни проти такого потужного супротивника, це виявилося недопрацювання. Адже швидкий розвиток технологій( масове точне використання дронів FPV та інше), тактики застосування підрозділів(малочисельні і навчені штурмові групи) та систем управління штабів(повний відхід від шаблону та стандарту) – це, на нашу думку, є запорука подальшого успіху. Адже за час повномасштабного вторгнення було використано чимало варіантів воєнної науки, але в жовтні 2023 р. це уже не працює через адаптацію рф до застосованого і пошуку протидії.
Враховуючи вище указане, Силам Оборони України треба уже починати пошук форми і методів ведення бойових дій на весняний період 2024 р., які уже не будуть на раніше використані. Але для досягнення максимального ефекту необхідно вірно визначити стратегічні та оперативні цілі, які будуть зрозумілі офіцерам та командирам усіх рівнів. Адже не розуміючи загальний національний задум, є надзвичайно важко вірно робити середньо та дальньосторокові прогнози, що є вирішальним фактором. Підкріпити дану стратегічний та оперативні плани всебічним застосуванням технологій, за якими є майбутнє. Бо переможе та сторона, яка широкоформатніше використає можливі технології 21 століття, де безпілотна платформа займає визначне місце.

Vlad Dut

АВТОРСЬКІ ПРАВА ЗАХИЩЕНІ. КОПІЮВАТИ ЧИ РОЗПОВСЮДЖУВАТИ БЕЗ ДОЗВОЛУ Є ЗАБОРОНЕНО

Ізраїль проґавив атаку ХАМАС 7 жовтня, тому що, можливо, була погана координація між різними спецслужбами, або недооцінив загрозу. Ситуація схожа з українською, коли влада недооцінила загрозу російського вторгнення в лютому 2022 року. Ізраїль готується до наземної операції в Газі, що може бути великим викликом, особливо, якщо з Лівану на країну нападуть бойовики «Хезболли» або втрутиться Іран. Ізраїль буде старатися завершити війну якомога швидше, бо ніколи не вів тривалих війн. Для України краще теж, щоб ця війна завершилася якомога швидше, і не відволікала увагу Заходу від російської агресії проти України. Про це PolUkr.net розповів директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Чому розвідка Ізраїлю проґавила напад бойовиків ХАМАСу, і як це змусить владу країни переглянути роботу розвідки та безпеки кордону з Сектором Газа?

Не знаю, чому проґавили. Для мене таємниця. В історії Ізраїлю вже були такі ситуації. Цей напад відбувся в 50-ту річницю початку війни Судного дня 1973 року, коли ізраїльтяни теж пропустили початок агресії. Тоді від сусідніх країн – Єгипту та Сирії, зараз – від бойовиків ХАМАС. У той час теж були проблеми з розвідкою. Можливо, зараз виникли проблеми в координації та роботі різних структур.

Єгиптяни зараз стверджують, що інформували владу Ізраїлю про можливу підготовку заворушень зі сторони ХАМАС за тиждень до нападу. Не знаю, наскільки можна цьому вірити, бо ізраїльський уряд це спростовує. Але, схоже, влада Ізраїлю просто намагається зняти з себе відповідальність.

Тож сигнали, мабуть, були. Без цього не обійшлося. Або ізраїльтяни не повірили інформації, або аналітики, які сидять у спецслужбах, дали іншу оцінку загрозі. У ізраїльському виданні Haaretz була інформація, що спецслужби мали нараду, де обговорювали загрозу, і дійшли висновку, що ХАМАС не наважиться на серйозну операцію, бо її наслідки очевидно катастрофічні для ХАМАСу. Але висновки виявилися неправильними.

Можемо проводити аналогію з Україною та російським вторгненням, коли попередження були на найвищому рівні. Коли була тривала концентрація російських військ біля наших кордонів і про загрози відкрито говорив президент США Джо Байден. У Києві робили висновки, що з такою кількістю військ неможливо захопити країну. Зараз розуміємо, що росіяни розраховували на бліцкриг, на хаос і паніку в українській владі та суспільстві, на втрату керованості державного управління, і на швидке захоплення Києва. Але цей приклад також свідчить, що далеко не завжди спецслужби працюють ідеально. А їх помилки дуже дорого обходяться.

Ізраїль вже завдає авіаударів по Сектору Газа. Як може виглядати наземна операція ЦАХАЛ в щільній міській забудові Гази, наскільки можуть знищити там бойовиків і їх керівництво, яке ховається між 2,3 млн мирних жителів, і наскільки великі жертви можуть бути серед палестинців?

Очевидно, жертв вже є багато, і буде ще більше під час наземної операції ЦАХАЛу. Авіаудари по Газі йдуть по щільній забудові та дуже заселеній території міських кварталів.

Зрозуміло, ізраїльська армія стверджує, що знищує лише штаб-квартири бойовиків. Зараз ізраїльтяни не застосовують принцип «постукати по даху», тобто не попереджають палестинців, що знищать ту чи іншу будівлю, як це досі робили. Одразу наносять потужні удари, від яких будинки складаються, мов карткові. Відтак жертв серед мирного населення ставатиме все більше.

Очевидно, картинка з величезною кількістю жертв буде впливати на громадську думку в світі.

Без наземної операції в Газі неможливо взяти під контроль пункти дислокації ХАМАСу. Це означає, що ЦАХАЛ має втягнутися в виснажливі міські бої. Із абсолютно незрозумілим для себе результатом. Із боями в тунелях. Із великою кількістю засідок і жертв серед цивільних. У щільній забудові важко відрізнити бойовика від звичайного жителя, якщо всі одягнуті однаково.

Цей період буде найбільш небезпечний для Ізраїлю, бо з півночі бойовики з «Хезболли» (ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація, яка має підтримку Сирії та Ірану, і понад 100 тис. бійців. – PolUkr.net) можуть відкрити другий фронт. Війна на два фронти буде для ізраїльтян складною. Особливо, коли втягнуться в неї, і не зможуть просто так вийти з обох конфліктів. Це теж проблема.

Третій виклик – Іран. Хоча іранці можуть спокійно «кинути» палестинців і не дати їм тієї підтримки, яку обіцяли. Проте залишається певна вірогідність, що Тегеран може втрутитися напряму через свій експедиційний корпус «Аль-Кудс» (одна з п’яти гілок іранського Корпусу вартових ісламської революції, що спеціалізується на нетрадиційних засобах ведення війни і військових операціях. – PolUkr.net), який зараз діє в Сирії. Або через інші шиїтські угруповання, які можуть посилити «Хезболлу». Тоді конфлікт набуватиме все більше ознак повноцінної масштабної війни. Це не те саме, що воювати виключно з бійцями ХАМАСу, які здебільшого – легка піхота. Це буде вже по-суті війна з армією. Тож куди складніше завдання.

Американці точно не хочуть втягування Ірану в війну. Бо що тоді робити, і як виходити з неї – не знає ніхто.

Очевидно, ХАМАС буде прикриватися ізраїльськими заручниками.

Звісно, це саме собою зрозуміло.

«Хезболла» значно краще озброєна, підготовлена та чисельніша, порівняно з ХАМАСом.

Так. У ХАМАС є теж певні елітні підрозділи, яких тренували. Зокрема, мабуть, російські інструктори. Але більшість «хамасівців» – легка піхота, ополчення. Натомість «Хезболла» – практично повноцінна армія.

Чи можна сказати, що чим довше триватиме військова операція Ізраїлю, тим більше терористичних груп, міжнародних гравців, будуть залучені до конфлікту, тож Ізраїль буде старатися завершити її якомога швидше?

Так, стратегія ізраїльтян завжди була саме такою. Але чи вдасться їм це зробити – інше питання.

Ізраїль не може собі дозволити тривалу війну високої інтенсивності. Чому інтифади (масові заворушення палестинців проти поліції та військ Ізраїлю, зокрема, у 1987-1993 роках, 2000-2005 роках, 2014-2016 роках, і 2023 році. – PolUkr.net) були успішними? Бо забирали велику кількість ресурсів в Ізраїлю, що, врешті, виснажувало ізраїльтян.

Як війна вплине на мирні переговори Ізраїлю з Саудівською Аварією? Чи можуть інші арабські країни, які вже уклали дипломатичні відносини з Ізраїлем, тепер їх переглянути?

Будь-які переговори між Ізраїлем та Саудівською Аравією зараз стоять на паузі. Щодо інших арабських країн, то бажання в них змінити відносин з ізраїльтянами поки що не бачу.

Проте все буде залежати від того, як будуть розгортатися події. Тиск з боку вулиці та політиків на керівництво арабських країн буде зростати. Арабська солідарність – працює.

Як ця війна може вплинути на світові ціни на нафту?

Із цінами на нафту ситуація може змінитися на гірше при умові, що Іран втрутиться в конфлікт, а Ізраїль вдарить у відповідь. Тоді виникне загроза великої війни між ними й будемо мати велику проблему – світові ціни на нафту суттєво підскочать. Якщо Тегеран безпосередньо не втрутиться, конфлікт не розростеться, сильних стрибків цін не буде.

Іран частково підтримує дії ХАМАСу. А чи є підстави говорити, що Росія доклала рук зброєю, плануванням або ще якось до цього нападу?

Бачив лише, що Росія спробувала провести психологічну спецоперацію – передала ХАМАС трофеї української зброї, які захопила на полі бою в Україні, подаючи це так, наче Україна продає західну зброю терористам.

Росіяни зробили це одразу, як тільки розпочалася операція ХАМАСу 7 жовтня. Це означає, що була домашня заготовка. Мета ясна – дискредитація України, спроба вплинути на частину республіканців у Конгресі США, які вагаються щодо подальшої допомоги Києву. Москва хоче дати їм у руки додаткові аргументи, щоб відмовили у наданні зброї українцям.

Сам факт фейку, який Росія викинула в інформаційний простір – спецоперація, яку росіяни здійснили через іранців.  Це означає, що росіяни в курсі всіх подій в регіоні, і мають прямий діалог щодо цього з Іраном.

Які наслідки цієї війни будуть для України, для уваги світу до російської агресії проти нас, для допомоги нам зі сторони США, ЄС?

Зараз увага світу більше прикута до Ізраїлю. Наше завдання – залишатися в фокусі. Щоб приділялася належна увага інформації про те, що діється в Україні.

Абсолютно справедливо стверджувати, що Іран – головний промоутер цього конфлікту.

Нашій владі варто говорити про фактичний союз тоталітарних режимів, який склався – Росія, Іран, Північна Корея, почасти Китай. Пекін поки що тримає дистанцію. Формування цього альянсу має за мету встановити новий світовий порядок. Про це відкрито заявляє сам Володимир Путін. Це ланцюжки одних і тих же процесів. Тому конфлікт в Ізраїлі – входить в плани цих тоталітарних режимів щодо дестабілізації ситуації в світі, підриву існуючих міжнародних правил. Вони хочуть зруйнувати їх вщент і переглянути світовий порядок, який встановився за наслідками Другої світової війни та після холодної війни.

Як можуть тепер змінитися відносини між Україною та Ізраїлем, чи може стати активнішою співпраця щодо обміну даними розвідки, спільної боротьби проти виготовлення іранських дронів Shаhed, продажів зброї з Росії в Іран?

Це суперечливе запитання, на яке в мене немає відповіді, бо поки що не бачу жодних ознак, щоб ситуація змінилася. Контакти між українським президентом Володимиром Зеленським та ізраїльським прем’єром Беньяміном Натаньяху існують. Вони можуть у щось вилитися, а можуть і ніяк не змінитися. Росія досі намагається грати роль посередника на Близькому сході. Москва має вплив на Ізраїль. Її авіація та певні війська досі діють в Сирії. Росія має зв’язки з Іраном.

Головне, щоб ми надалі отримували зброю від американців. Це не залежить від Ізраїлю. Наша позиція витікає з цього контексту, і в плані війни Ізраїлю та ХАМАС – Україна солідарна з підходом США та ЄС.

І Україні потрібно, щоб військова операція Ізраїлю якомога швидше завершилася.

Так, звісно. Щоб було менше світових викликів, які розпорошують увагу Заходу.

Які можуть бути головні наслідки для Ізраїлю, регіону Близького сходу та ширше для світу від цієї війни?

Легше ніде не стане. Стабільності в світі стає все менше.

Хоча іноді відбувається зворотне, коли протиборчі сторони доходять до такого стану справ, що залишати все як гірше, ніж щось змінювати. Зараз ізраїльтяни пробують змінити радикально ситуацію з існуванням ХАМАСу в Секторі Газа. Так хочуть вирішити палестинське питання (утворення палестинської держави. – PolUkr.net).

Нетаньяху ще той політик – категорично проти вирішення цього питання. Робив багато, щоб послабити Палестинську автономію (на Західному березі ріки Йордан діє офіційно визнана палестинська влада на чолі з партією «Фатх» та її лідером Махмудом Аббасом, але вона не контролює іншу палестинську територію, Сектор Газа, яку захопили радикали з ХАМАС. – PolUkr.net). І таким чином він пробував аргументувати, що серед палестинців немає партнерів для переговорів. Відомий підхід «розділяй та владарюй».

Але ця стратегія дуже серйозно програла. Із величезною кількістю жертв (станом на 11 жовтня відомо про 1200 загиблих ізраїльтян. – PolUkr.net). Можливо, це якимось чином підштовхне всі країни регіону до вирішення питання майбутнього Палестини. Тут багато залежить від різних країн і обставин поза Ізраїлем і Сектором Газа. А також від того, хто буде наступним президентом США, якими будуть наслідки цієї війни, чи визнає Нетаньяху провину за провал і відповідно піде у відставку, чи зміниться політична атмосфера в Ізраїлі, як будуть реагувати араби, чи будуть пропонувати рішення, щоб одночасно вирішити палестинське питання та намагатися закрити причини конфлікту. Дуже багато змінних у рівнянні, які зараз не очевидні, й не дають змогу передбачити майбутнє.

Біографія

Ігор Семиволос – народився 9 березня 1966 року в Запоріжжі. Закінчив cільськогосподарський технікум і Московський університет імені Ломоносова за фахом «Сходознавство». Працює в Інституті сходознавства НАН України. Директор Центру близькосхідних досліджень. Автор книги «Ісламська ідентичність в Україні». Володіє івритом та англійською.

6 жовтня 2023 ркоу на авторитетному польському Інтернет-порталі onet.pl опублікованj матеріал під інтругуючим заголовком “Były doradca Zełenskiego ostro o prezydencie Ukrainy. “Nie wiem, czy nadal jest demokratą”. 

З огляду на маловідому для широкого польського загалу персону, котра “добре” відома пересічним українцям своїми скандалами , вважаємо за можливе викласти  кілька найяскравіших фактів його  біографії  за останні вісім місяців.

 Для початку, коли саме на початку жовтня цього року  Арестович почав стверджує, що   “стратегічне планування”  керівництва України різко погіршилося вісім місяців тому, то український політолог Петро Олещук справедливо відповів, що “погіршилося”  чомусь вісім місяців після того, як  його звільнили:  “Цей нарцис, схоже, дійсно себе переконав, що він там щось десь “стратегічно планував”. І був абсолютно незамінним стратегом. І тепер довкола цього вибудовує власні міркування. Це було б реально смішно, якби за межами України він не був топ-спікером з питань війни, і, мабуть, цим топ-спікером і залишиться”

Як відомо, 17 січня 2023 року Арестович написав заяву на звільнення з посади радника Офісу президента. На такий крок він пішов, бо вкотре зганьбився: у розмові з російським правозахисником Марком Фейгіним Арестович заявив, що російська ракета 14 січня влучила у житловий будинок у Дніпрі внаслідок збиття українськими силами ППО.

Слова Арестовича негайно підхопили російські пропагандисти. Українців вразила заява радника: сотні користувачів були обурені словами Арестовича. А його слова довелося спростовувати командувачу Повітряних Сил генерал-лейтенанту Миколі Олещуку.

Олексій Арестович визнав, що зробив помилку, говорячи про те, що ракету, яка впала на багатоповерхівку в Дніпрі, нібито збили українські сили ППО і вибачився, проте не перед усіма.  На його думку, допущена помилка не відповідає хвилі критики в його бік, а також додав, що жодних юридичних наслідків його заява не викликала. А винні в усьому – працівники “бот-мере”, які, на його думку, пов’язані з Віктором Медведчуком, Петром Порошенком та Росією.

В десь за місяць після цього скандалу колишній позаштатний радник Офіса президента України Олексій Арестович запитав, чи є всі, хто розмовляє російською мовою в Україні, агентами Росії. Далі взявся порівнювати українську мову та ґвалтування. Таким чином він хотів показати, що російську мову не можна визнавати “мовою агресора”. Про це він написав у своєму Facebook.

На початку серпня поточного року Колишній радник Офісу президента Олексій Арестович відзначився новою витівкою. На стрімі у відомого політичного оглядача і публіциста Юрія Романенка він виголосив “передвиборчу промову”, в якій матюками пояснив, чому українці повинні обрати його наступним президентом: “А я вас хочу запитати, довбо*би, бл*дь: якщо ви за мене не проголосуєте, кому від цього буде гірше? Ви подумайте своєю тупоголовою головою, бл*ть! Я буду сидіти на яхті в Тихому океані після закінчення війни, їсти омарів і вести семінари. А що буде з вами, якщо ви за мене не проголосуєте?” – з усмішкою запитує в минулому один з офіційних спікерів ОП.

За словами Арестовича, українці невірно реагують на його виступи, в яких озвучуються проблеми, що заважають українцям побудувати цивілізовану державу і зокрема перемогти у війні.

Вже у вересня ц.р. колишній позаштатний радник Офісу президента Володимира Зеленського Олексій Арестович потрапив у скандал через те, що на платних семінарах робив сексистські заяви, а також описував насильство, яке нібито хочеться застосувати до жінок.

Скандальні уривки з семінарів Арестовича опублікували журналістки на своєму каналі в YouTube “Палає”.

Хейт та скандали стали Олексія Арестовича чудовим засобом різкого покращення власного добробуту. Так, минулого тижня  авторитетне видання “Форбс-Україна” опублікувало журналістське розслідування  під заголовком “Гроші на хайпі. Як слава і скандали зробили з Олексія Арестовича одного з найбагатших тренерів особистісного зростання”.   Зокрема, український блогер, актор та колишній позаштатний радник Офісу президента Олексій Арестович значно збільшив свої доходи після публічних виступів і ефірів на початку повномасштабного вторгнення. Якщо до лютого 2022 року кількість підписників на його YouTube-каналі складала 146 тис., то вже у травні їх було 1,38 млн.  Наразі у Олексія Арестовича 1,72 млн підписників на YouTube, що робить його одним з топів українського YouTube.

У понад 10 разів збільшилась і кількість клієнтів, які купують різні продукти Арестовича. Зокрема, у жовтні 2022 року Арестович заявляв, що його дохід складає $30 тис. на місяць, утім лише один семінар, за який по 1500 грн сплачують від 330 до 900 учасників, приносить йому від $14 тис. до $36 тис. Таких семінарів лише на жовтень 2023 року заплановано сім.

Також Арестович надає приватні консультації, які тривають близько години-півтори і коштують $3 тис. Наразі, як стверджує адміністраторка школи розвитку Арестовича, черга налічує 170 осіб.

Монетизація від YouTube-каналу Alexey Arestovych, згідно з даними сервісу аналітики SocialBlade, варіюється в діапазоні від $4 тис. до $65 тис. на місяць. Такий широкий діапазон – через відсутність у сервісу детальних даних про аудиторію каналу.

“Якщо скласти всі джерела доходу (навіть без особистих консультацій), виходить значно більше ніж $30 тис., про які говорив сам Арестович. За консервативною оцінкою, при якій кожний його семінар відвідає 350 учасників, за жовтень він має заробити понад $120 тис.”, – підсумовує видання/

Таким чином, сподіваємося, що очевидно невідомі для широкої польської аудиторії сторінки скандальної біографії колишнього позаштатного радника Офісу президента України дозволять сформувати об՚єктивний погляд на Олексія Арестовича, що вирішив стати також експертом з українсько-польських відносин, вдаючись у згаданому вище інтерв՚ю до контраверсійних заяв, які не мають жодного відношення, ні до  позиції офіційного Києва, ні не відображають поглядів українського політичного та експертного середовища, котре налаштоване на конструктивне вирішення теперішньої кризи у відносинах наших двох держав — прагматично в інтересах України та Польщі у боротьбі із агресією Російської Федерації та її “п՚ятої колони” в європейський та й не тільки європейських столицях.

Василь Гулай, доктор політичних наук, завідувач кафедри міжнародної інформації Національного університету “Львівська політехніка” / Громадська організація “Центр інформаційно-комунікативного менеджменту”;

Любомир Хахула, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародної інформації Національного університету “Львівська політехніка” / Громадська організація “Центр інформаційно-комунікативного менеджменту”.

Російська пропаганда вчиться та вдосконалюється. Вона сегментує наративи під конкретні країни та цільові групи. Російська пропаганда намагається нас посварити між собою, а також б’є по болючих точках. Проти українців зараз головні наративи – майбутня енергетична криза, страх мобілізації та корупція у владі. Поляків лякають українськими біженцями та б’ють по травмам спільної з українцями історії. До аудиторії найчастіше російська пропаганда потрапляє через соцмережі. Про це PolUkr.net розповіла медіаекспертка Вікторія Романюк.

Які сьогодні основні наративи російської пропаганди для української аудиторії?

Росія давно навчилася сегментувати цільову аудиторію – російську, українську, західних країн. А також по різним соціальним групам суспільств. Для кожної вибудовує окремі лінійки наративів та меседжів. Протягом війни росте теж рівень російської пропаганди – вона дедалі краще сегментує повідомлення для конкретної цільової аудиторії.

Усі ці лінії наративів корелюються з російською ідеологією, цілями правлячого режиму, військовими цілями. Вони у різних сегментах переплітаються, але теж відмінні для різних конкретних груп.

Якщо говорити про українську аудиторію, то російська пропаганда виконує декілька завдань. Перше – створити кризу в суспільстві через формування безконечних суперечок між різними групами. Збільшити недовіру українців один до одного, до влади, до державних інституцій. Передусім до армії. Задля цього росіяни роблять постійні інформаційні вкиди, які виходять із соцмереж в реальне життя. Досі українці мають дуже високу довіру до армії та державних інституцій. Віра в ЗСУ і перемогу в українському суспільстві залишається висока. Вони її намагаються підірвати.

Другий момент, на якому спекулюють росіяни – робота з нашими травмами та страхами. Наприклад, зараз осінь і українці очікують холодів. Росія починає працювати зі страхами щодо можливого повторення минулорічної енергетичної кризи, коли ми по багато годин сиділи без світла і обігріву. Тут у нашому інформаційному просторі з’являються фейки про загрозливі масштаби відключень електрики, про знищення наших енергетичних об’єктів, про те, що влада не зможе нас захистити і дати світло й тепло.

Але головне для української аудиторії зараз – мобілізація. Це травма, дражлива тема, яка болить багатьох. Навколо неї багато фейків.

Інше її відгалуження – все, що дискредитує ЗСУ та владу. Багато брехні, пов’язаної з українським контрнаступом – що він повільний і не такий, як би хотілося. Що Україна програє чи потенційно може програти.

Третій сегмент фейків, які росіяни використовують для української та західної аудиторії, і козир їх пропаганди – корупція в Україні. Щось десь розкрадають в армії та інших сферах, все нечесно, солдати бідують, а нагорі – жирують. Вона має підривати довіру до українських інституцій.

Відгалуження цієї теми, яке йде на українську та західні аудиторії – Україна втрачає підтримку Заходу, бо всі втомилися від України, від прохань про зброю. Аудиторії нав’язують думку, що українці залишаться без зброї і грошей, із розбитою економікою.

Ці теми переплетені. Російська пропаганда використовує їх як каталізатор, щоб роз’ятрити існуючі травми, породити ще більші суперечки в суспільстві, підтримати безконечні внутрішні конфлікти, які будуть ослаблювати волю до боротьби проти агресора.

Росіянам потрібно, щоб щодня в нас була один до одного ненависть. Щоб емоційно критикували одне одного, обурювалися. Це веде до суспільного виснаження, зневіри до співгромадян та інституцій. Особа в такому стані легше піддається на маніпуляції, опускає руки.

Тобто росіяни беруть суспільні теми, які справді болять суспільству, і їх роз’ятрюють, підтримують гарячими, роздмухують?

Так. З одного боку. З іншого, можемо бачити, як теми, яких не існувало, розвіртуалізовуються за допомогою пропаганди, безконечного повторення.

Наприклад, щодо тем, пов’язаних із поляками. У Польщі на початку вторгнення була дуже сильна підтримка українських біженців. Вона зберігається. Маємо бути вдячними Польщі та полякам за все без усіляких «але».

Проте від початку великої війни, польське суспільство в фокусі російської дезінформації. Росіяни розвивали різні теми – від польських суспільних травм, як то Волинська трагедія, до вигаданих історій з українськими біженцями. Вигадані історії з біженцями, які часто повторюються, починають ставати порядком денним, виходять в реальне польське суспільство. Ці теми з вигаданих починають жити своїм життям, створюють реальні проблеми для українців у Польщі. Тоді вже в суспільстві виникають ідеї, що, може, це якісь негідні люди приїхали в Польщу, і їм не слід допомагати.

Як російські меседжі можуть потрапляти до української аудиторії, крім анонімних каналів в Telegram, і тим паче до польської, де точно немає відверто проросійських публічних осіб чи мас-медіа?

Передусім усі можливі соцмережі – блогери, канали на YouTube, месенджері. Це Twitter, TikTok, Facebook, Telegram. Через них найшвидше поширюються. Плюс всілякі локальні публічні особи, жовта преса.

Як російська пропаганда проникає до аудиторій різних країн ЄС і НАТО, і що прагне донести сьогодні щодо російської війни проти України?

На початку вторгнення ЄС ввів пакети санкцій, які українські медіаексперти радо зустріли та вважали перемогою. Вони включали заборону офіційних міжнародних російських мовників – Sputnik, RT та інших. До великої війни це були акули російської дезінформації.

Російська дезінформація в цих країнах не зникла, а трансформувалася, набула нових форм, які стали більш загрозливими для нас. До війни ми могли на міжнародних майданчиках називати конкретних мовників і наводити аргументи, чому це російська пропаганда. Тепер у Іспанії, Італії, Франції, Німеччині дуже багато так званих активістів, частина з яких – колишні працівники тих самих російських мовників – RT, Sputnik тощо.

Наприклад, колишня редакторка RT в Іспанії Інна Афіногенова. На початку війни вона відразу відмежувалася від своєї попередньої діяльності, і заявила, що більше не має відношення до російських мовників, і що вона проти війни. Тоді активно розпочала блогерську діяльність. Гарною іспанською поширює думки на країни Латинської Америки. Наприклад, що вона за мир, тому не треба давати українцям зброю, треба допомагати не лише українським, а всім біженцям у світі. Поширює проросійські наративи іншими способами. Така копія Анатолія Шарія – українського проросійського блогера, який начебто виступав від свого імені, а насправді був ефективним рупором ідей Кремля. Це дуже небезпечно.

У нашому регіоні Східної Європи навчилися вирізняти таких блогерів на службі в Москви, але в Західній і Південній Європі з цим складніше. Передусім тому, що головна цінність європейського суспільства – свобода слова. Коли людина каже «я так думаю», то довести, що їй за це платять – складно. Заборонити говорити теж проблематично, якщо людина відверто не закликає до насильства. Тому нічого з цим не можемо вдіяти. А людина працює і шаленими темпами нарощує аудиторію. Подібні блогери є в Німеччині, Франції, інших країнах.

Часина з них намагається активно впливати на політичне життя своїх регіонів. Наприклад, в країні вибори. Такі блогери займають певну політичну позицію, починають зустрічатися з місцевими політиками, проводять мітинги, де серед партійних мітингів просувають проросійські. Такі особи стають місцевими лідерами громадської думки, впливають на місцеву політику та політиків. Це небезпечно, бо згодом може вплинути на політичну ситуацію в країні.

Ми бачили як в останні роки у різних країнах Європи на різних рівнях перемагали проросійські політики. Потім як би сильно центральні уряди на початку не були за Україну, якщо суспільство проти допомоги українцям, то для нас будуть клопоти.

Російська пропагандистська машина діє точково на різних рівнях на підрив західної єдності підтримки України. Нові методи росіян не схожі на стару централізовану машину пропаганди. Це радше ерозія довіри, просування сумнівів в доцільності допомоги, зокрема, біженцям, поширення недовіри до можливо корумпованої української влади. Ці паростки згодом розростаються в цих суспільствах, люди потім йдуть голосувати.

У багатьох поважних західних ЗМІ читаємо про невдачі контрнаступу, втому від війни, зменшення допомоги Україні, спроби посадити Київ за стіл переговорів з росіянами без звільнення українських земель, акценти на корупції в Україні. Наскільки російська пропаганда впливає на ці країни ЄС і НАТО, а наскільки це природні думки місцевих аналітиків?

По різному. З одного боку, розуміємо, що спрацьовує російська тактика на затягування війни, бо справді відчуття втоми з’являється, в медіа відбувається замулювання уваги до подій в Україні. Люди не можуть так довго тримати у фокусі уваги події в чужій країні. На це розрахунок росіян.

Усі провідні політики в країнах ЄС і НАТО розуміють ступінь загрози, які несе російська агресія проти України. Це не тільки війна проти нас, але проти міжнародного порядку, демократії та безпеки у Європі. Замирення диктатора ні до чого доброго не призведе. Тому попри все військова і невійськова підтримка тривають. Ніхто не збирається здаватися чи залишати нас напризволяще.

Головне – розрізняти природні відчуття втоми від намагань зі сторони нав’язати, посилити їх, і запропонувати неправильні висновки.

Де російська пропаганда в світі, за межами Росії, діє найбільш успішно, а де найбільш провально, й чому?

Найбільш успішно там, де найбільш затребувана – у так званих країнах Глобального півдня. За останні 10 років у країнах Глобальної півночі виробили відчуття стійкості проти російської пропаганди – вивчили джерела дезінформації, як працює. Аналітики і експерти почали досліджувати втручання росіян у вибори в США, в «Брекзит», у вибори в країнах ЄС. Побачили загрози. Провели багато роботи і профілактики від шкідливих впливів. Виробили антитіла, стали стійкішими.

Тоді Росія пішла в нові країни, Глобального півдня, і через них впливає в певній мірі на політику ЄС. Також створює свої союзи. Активно працює в Азії, Африці, Латинській Америці – там, де не було роботи з протидії російській машині дезінформації.

Чи доклали руку росіяни до останніх сварок між Україною та Польщею щодо зерна, і чи спроможні впливати на українсько-польські відносини? Якщо так, то яким чином?

Польща в фокусі російської дезінформації від перших днів вторгнення Росії. Це десятки фейків та наративів. Наприклад, такі – «Польща збирається захопити західну Україну та Львів», «мілітаризація Польщі загрожує її сусідам з ЄС», «якщо Польща продовжить допомагати Україні, Росія на неї нападе, або скине ядерну бомбу на поляків», «українські біженці небезпечні для польської економіки», «українці «з’їдають» польський бюджет», «українські біженці – повії та злочинці», «українці принесуть полякам різні хвороби».

Цих фейків ціла лавина. Коли регулярно транслюються, то в певний кризовий момент, провокують проблеми.

Тема зерна не була домінуючою. Але ось приклад фейку по ній – «Польща блокує вивіз українського зерна, щоб отримати від України репарації за Волинську трагедію». Цікавий кейс, який переплітає сучасну тему зерна з травматичним минулим. Обидві теми – дражливі для обох сторін. Це рани, які можна роз’ятрити. Повідомлення ірраціональне та безглузде саме по собі, але дві болючі теми, об’єднані в одну, будуть в аудиторії провокувати негативні відчуття між народами.

Російська дезінформація доклалася до зернової кризи. Але сказати, що вона її ініціювала – не можна.

Ці повідомлення проникають в польське суспільство через месенджери та соцмережі?

Переважно так. Фейк про «зерно і Волинь» ми виловили в каналах у Telegram та в Facebook.

Понад 1,5 роки великі території півдня та сходу України під російською окупацією. Як Росія там обробляє українське населення, змушує до співпраці, у чому переконує, до яких методів вдається?

Коли росіяни заходять на певну територію, там роблять тотальну інформаційну зачистку – зникають всі українські мовники, українські мобільні оператори, будь-які місцеві медіа переходять під контроль окупантів. Ба більше, спалюють українські книжки, бібліотечні фонди, перевербовуються або зникають безвісти вчителі. Відбувається культурна складова геноциду.

У цьому аспекті найболючіший фактор – час. Чим довше триває окупація, тим більші шанси, що люди в окупації почнуть вірити в те, у що їм наказують вірити, будуть співпрацювати з окупаційною владою, ставати лояльними. Їх не можна в цьому винити, адже живуть під постійними погрозами, іноді з періодичними тортурами, в стані повного інформаційного вакууму. Будь-хто з сусідів може здати за проукраїнські висловлювання.

Головне – це поєднання страху та пропаганди, яке вселяє зневіру, змушує опускати руки. Залякану людину легко переконати. Окупанти весь час повторюють: «Ми тут назавжди», «Україна вас покинула, ви їй непотрібні». Це посилює відчуття приреченості.

Очевидно, чим більше часу минає, тим більше люди, навіть патріотичні, будуть змінювати позицію, втікати звідти або йти на співпрацю з окупаційною владою. Короткий термін в окупації людина може пережити, шукати інформацію в інтернеті, зв’язки з вільним світом. Але після тривалого життя в окупації, її контролюють, вона залякана, із часом відбуваються зміни в розумінні дійсності.

Із новин на звільненій частині Херсонської області знаємо про катування та вбивства вчителів, журналістів, інтелектуалів. Усіх, хто потенційно може бути в зародку спротиву. Коли люди бачать тортури, зникнення людей, то відчувають постійний страх. Пропаганда накладається на реальне насильство й цим посилюється.

Чи існують інструкції, як викрити українцеві чи полякові, що в соцмережах хтось поширює російську пропаганду, вдаючи за нейтральні коментарі?

Головна ознака кампанії дезінформації – її систематичність. Якщо людина пише про щось щиро, це буде один чи кілька постів або коментарів. Далі особа займається своїми справами, має інші інтереси, про які повідомляє. А якщо на сторінці бачимо регулярне поширення певних конкретних меседжів, яке у вас викликає сумніви, і має виразно окреслений зміст, то виникають сумніви щодо цієї особи. Тоді можемо говорити, що хтось намагається просувати певні ідеї – антиукраїнські, антипольські чи проросійські. Відповідно сторінка – потенційно небезпечна.

Інші ознаки – ці особи посилаються на одні й ті ж сумнівні джерела інформації. Там відверто маніпулятивна подача фактів, представлена лише одна сторона, логіка працює лише на підтвердження ключової думки. Часто – відсутні інші джерела та точки зору. Обов’язково – емоційна подача.

Треба дивитися теж на фото та історію профілю, чи це взагалі не бот або троль, а справжня людина.

Яка мета дивитися чужі дописи в соцмережах. Якщо хочемо отримати якісну інформацію, слід заходити на відповідні медіа. Там будуть адекватні відповіді на запити. Якщо хочемо порцію мови ненависті, можна читати дописи чи коментарі таких сумнівних персонажів. В умовах війни, не радила б цього. Негативних емоцій в нашому житті й так не бракує.

Що відбувається з росіянами, які багато років живуть в агресивній атмосфері тотальної пропаганди? Що відбувається з їх уявленнями про Росію, світ навколо, межі нормального?

Я не психіатр, щоб оцінювати їх ментальний стан. Але риторика російської пропаганди для внутрішньої аудиторії сформована так, що в російському дискурсі не існує проблем. Війни як трагедії немає. Нічого негативного про війну – теж. Єдині повідомлення – «перемога буде за нами», «будемо воювати, скільки потрібно», «все за планом», «все під контролем». Навіть вибухи десь в Білгороді чи Севастополі подають так, що «трагедії немає і ми непереможні».

Це свідчить, що росіян готують до тривалої війни, і сотні тисяч трупів для них не біда. Якщо трагедії немає по телевізору, то немає у житті – навіть, коли хтось поховав сина чи чоловіка.

Немає усвідомлення, що їх співвітчизники чинять жахливі злочини. Натомість подається все, наче когось рятують, «звільняють від фашистів», «перемагають фашизм».

Російська пропаганда культивує відчуття, що вони все роблять правильно, що не відщепенці, адже проти них лише колективний Захід, а решта світу нібито з ними.

Росіяни змирилися з перспективою тривалої війни. Кому не подобалось – виїхав. Решті – все нормально чи байдуже. Продовжують жити як жили. У нас були ілюзії на початку вторгнення, що коли буде багато гробів, росіяни почнуть протестувати – виявилося, з цим теж змирилися. Російське суспільство – максимально пасивне або підтримує війну та злочини їхньої армії.

Майже 300 тис. росіян загинули в Україні, за даними Генштаб ЗСУ. Що більше – пропаганда, атмосфера страху, чи гроші переконують їх їхати і вмирати в Україну?

Пропаганда та загальний стан російського суспільства, де величезна кількість населення живе у бідності та затурканості.

Агресивна пропаганда чверть віку викорінювала в росіян критичне мислення, здатність аналізувати. Вибудовували відчуття абсурдної імперської величі, по-суті порожню та дику ідеологію.

Також діє психологічний захисний момент – приємніше усвідомлювати, що ви «переможці над фашизмом», які йдуть «визволяти», ніж те, що ви глобальний дикий маніяк, який вбиває, ґвалтує, краде та знищує все навколо. Відчуття провини – неприємне. Вони будуть робити все, щоб віддалити його від себе. Будуть шукати виправдання своїх дій, перекидати все на владу. Пропаганда їм у цьому допомагає.

Так буде, доки існуватиме теперішня російська пропаганда, яка зберігатиме цю інформаційну бульбашку. Тільки поразка, знищення режиму і його пропаганди, радикальне відкриття очей на їхні звірства, можливо, здатне колись щось змінити.

Біo

Вікторія Романюк – редакторка проєкту StopFake, професорка департаменту комунікацій і медіадосліджень в мадридському університеті Карлоса III, де викладає комунікації і поведінки аудиторії в онлайн-середовищі. Заступниця директора Могилянської школи журналістики. Чотири роки керувала Магістерською програмою з медіакомунікацій УКУ. З 2019 року – членкиня Галузевої експертної Ради «061 – Журналістика» Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Медіаекспертка та учасниця міжнародних конференцій, експертних нарад із проблем пропаганди та медіавпливів для ОБСЄ, НАТО та інших міжнародних організацій. Членкиня методологічної групи з розробки оновлених навчальних програм у рамках проєтку з медіаграмотності «Вивчай та розрізняй».

Анджей Дуда прокоментував підхід польської політики щодо України після участі в конференції, яка стосувалася підтримки Києва.

«Ми всі надалі (…), усі лідери сповнені рішучості підтримувати Україну (…) Ми – одна з ключових країн, коли йдеться про допомогу Україні», – сказав Анджей Дуда, зазначивши, що Києву потрібна як військова, так і гуманітарна допомога.

«Ми також говорили про майбутні плани, зокрема щодо відбудови України. Практично всі про це згадували, що це наступний крок, який буде необхідний, і до нього слід підготуватися. Ці приготування вже варто розпочинати. Але передусім ми говорили про подальшу військову допомогу», – додав президент Польщі.

Він також звернув увагу, що територія Польщі – ключова для цієї допомоги, бо саме через Польщу пролягають автомобільні та залізничні шляхи до України.

У телеконференції, організованій за ініціативи американської сторони, взяли участь представники країн «Великої сімки» та ряду інших країн НАТО та ЄС, які беруть активну участь у допомозі Україні.

За матеріалами: dziennik.pl,

Для України питання експорту зерна та надходження валюти в країну – життєво важливе, бо економіка в руїнах. Для польської влади – це справа голосів фермерів-виборців. В українців і поляків більше спільних інтересів, які об’єднують дві країни, ніж того, що роз’єднує, і на них варто акцентувати увагу. Обидві країни – природні союзники, й варто над цим працювати. Вирішувати торгові суперечки через незалежний арбітраж – нормальна цивілізована практика, яка не може когось ображати. Особисті приязні стосунки між президентами України і Польщі – дуже позитивна практика. Про це PolUkr.net розповів дипломат і експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хара.

Чому дійшло до того, що український президент Володимир Зеленський з трибуни ООН завуальовано звинуватив Польщу в підігруванні Росії в питанні з зерном, а польський президент Анджей Дуда порівнював Україну з людиною, що тоне?

Головний винуватець ситуації не Україна, і не Польща, а Росія з її агресією та блокадою наших портів, через що в нас скрутне становище з вивозом зерна. Київ не може торгувати зерном морськими шляхами, як до вторгнення. Тож шукаємо будь-які інші маршрути.

За великим рахунком, маємо нерівну ситуацію, коли для України питання експорту агропродукції – життєво важливе, оскільки третина нашої економіки знищена, 6 млн українців за кордоном, а ще 7 млн – внутрішньо переміщені особи. Для нас кожен цент – можливість заплатити військовим і купити зброю.

Для Польщі питання зерна – суто політичне напередодні виборів. Воно важливе для партії «Право і справедливість», яка хоче залишитися при владі. Вона хоче, з одного боку, слугувати інтересам своїх виборців, а, з іншого, це елемент політичних ігор за голоси виборців.

Тож ми в різних ситуаціях, з різними ризиками. Президент Зеленський не надто добре зреагував в ООН. Не варто було таке говорити. Проте підтримую крок, що Україна подала позов в Світову організацію торгівлі (СОТ), бо ми не перед цим не змогли домовитися напряму ані з польським урядом, ані через ЄС. Торгуємо з Польщею не в рамках двосторонніх домовленостей, а через Угоду про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом.

Дуже прикра ситуація, бо попри всі образи та звинувачення ми мали б акцентувати увагу на те, що наші стратегічно важливі інтереси – співпадають. Перемога у війні важлива не лише для України, а й для Польщі та інших країн регіону.

Можна лише уявити, що було б із Польщею, якби Україна програла війну. Зважаючи на це, обом сторонам варто було б знайти кращий вихід у суперечці з зерном. У мас-медіа вже бачу, що на рівні відповідних міністерств сільського господарства двох країн знайдені певні варіанти, як подолати проблему, не зашкодивши інтересам польських фермерів.

Як на 19-му місяці російського вторгнення ситуація у відносинах України з найближчим західним партнером дійшла від обіймів двох президентів до звинувачень один одного з головної трибуни світу? Чи це через брак глибини двосторонніх відносин?

Ні, я так не вважаю. Польща відреагувала на російську агресію проти нас із таким розумінням щодо нас і допомогою, бо інакше не могла реагувати на несправедливу та неспровоковану атаку. Російське вторгнення загрожувало передусім нам, але теж полякам у дещо меншій мірі та в дальшій перспективі.

Абсолютно впевнений, що в нас є велике спільне майбутнє, оскільки ми обоє хочемо, щоб Україна приєдналася до ЄС і НАТО. Ми культурно та історично дуже схожі. У нас подібні структури економік. Із цих та інших причин ми – природні партнери і союзники в рамках Євросоюзу. Наше співробітництво в майбутньому буде означати, що голос Центрально-Східної Європи буде більш гучним та змусить до себе дослухатися Стару Європу.

Безумовно, Україна та українців дуже вдячні за те, що Польща і поляки зробили для наших співгромадян після 24 лютого 2022 року, коли на польську землю ступили понад мільйон українців, передусім жінок і дітей. Проте важливий момент, що ці люди здебільшого не сидять на соціальному забезпеченні, а працюють та інтегруються в польське суспільство. Велика частина з них повернеться в Україну, чи їздять туди-назад. Але зараз ці люди працюють та сплачують у Польщі податки. Зараз податки, які сплатили українці в Польщі – більша сума, ніж допомога, яку ЄС дав Варшаві як компенсацію за українських біженців.

Із стратегічної точки зору, в України та Польщі немає альтернативи як бути союзниками. У нас не лише спільний ворог, який сьогодні вбиває українців, але через певний час у нас теж будуть спільні інтереси всередині Євросоюзу.

Сподіваємося, що Польща, яка вже наростила економічну та політичну вагу в ЄС, буде спільно з Україною лідирувати в нашій частині Європи. Ми наразі ще не в ЄС, і не в НАТО, тому не можемо претендувати на щось в рамках цих організацій, але в цілому можемо посилювати один одного.

Хотів би, щоб емоції вляглися після виборів в Польщі й у польських політиків з’явилося розуміння цінності нашої співпраці.

Чи можуть тепер постраждати від цих сварок українські біженці в Польщі та постачання зброї з Польщі чи її транзит через Польщу, як про це недавно заявляли вищі польські урядовці?

 Щодо припинення військової допомоги, це радше в медіа було перекручення не надто вдало сформульованої фрази польського посадовця. Йшлося про зброю, яку Польща передає з власних арсеналів. Передусім радянського зразка. Справді, польська влада передала нам сотні танків та іншого озброєння. Ці запаси закінчилися, відтак більше нічого з цього не можуть передати.

Те, що Польща купує сьогодні в США та Південної Кореї, потрібне для посилення обороноздатності самих поляків від можливої загрози зі сторони Росії. Тож не маю жодних претензій щодо цієї частини.

Друга частина, про транзит через Польщу, то його ніхто не забороняв. Варшава залишається надійним українським партнером та хабом щодо постачання зброї.

На жаль, біля нас є ще Угорщина, «Троянський кінь» Росії в ЄС. Вона від початку вторгнення грає на стороні Москви. Будапешт заблокував будь-яку власну допомогу для нас і транзит через свою територію теж.

Тому Польща життєво необхідна Україні, щоб продовжувати воювати. Також у Варшаві, сподіваюсь, розуміють, що наша боротьба проти російських загарбників в інтересах самих поляків теж.

Україна подала позов в СОТ проти Польщі, Угорщини та Словаччини, які в односторонньому порядку, і без згоди Єврокомісії, заборонили в себе продаж українського зерна. Врешті, навіть країни ЄС час від часу мають між собою торгівельні суперечки. Чому не можна було вирішити це економічне питання тихо, без гучних заяв перших осіб?

Цивілізовані торгівельні суперечки – цілком нормальна і звична річ для розвинених країн. Якщо не будемо повертатися до того, що для України отримання валюти критично необхідне для виживання, то цілком зрозуміло, що кожна країна керується своїми національними інтересами. Коли є суперечки, нормально намагатися дипломатично й іншими цивілізованими інструментами їх вирішити.

Ми спробували з Варшавою, але не вийшло. Спробували через ЄС, теж не вийшло. Польща відмовилася виконувати свої зобов’язання в рамках Угоди про поглиблену торгівлю, й односторонньо продовжила заборону на продаж в себе українського зерна. Тому логічно, що пішли далі.

Ми обоє працюємо в рамках СОТ. У Києві впевнені, що в цьому питанні правда на нашому боці й буде позитивне для нас рішення.

Шкода, що провалилися наші спроби від початку вирішити питання напряму. Але в подачі позову в СОТ не бачу нічого, що поляки мали б сприймати як приниження. Якщо Україна програє суперечку, будемо виконувати рішення цього арбітражу, бо ми – правова демократична країна.

Ми намагаємось вижити і використовуємо правові легітимні інструменти, щоб захистити свої інтереси. Судовий позов розставить «крапки над і», хто порушив норми та принципи торгівлі. Це нормальний європейський підхід – вирішувати спір через незалежний арбітраж.

Єврокомісія засудила заборону Польщі, Угорщини і Словаччини продавати в себе українське зерно та водночас представлятиме інтереси цих країн в СОТ. Як це можливо?

Цілком можливо. По-перше, Єврокомісія від початку хотіла вирішити ситуацію, відповідно до Угоди між Україною і ЄС. Фактично стала на українську сторону. Певний час йшла на поступки полякам, словакам і угорцям – запровадила мораторій на продаж нашого зерна в ці країни. Після того, як перехідний етап для адаптації їх економік завершився, вона його скасувала.

Коли говорять юристи, у них є аргументи, які базуються на правових нормах. Тому маємо довіру до дій Єврокомісії. У поляків теж мала б бути до неї довіра.

Україна та Румунія планують спільно розробити механізм контролю над експортом зерна, який сприятиме захисту румунських фермерів. Така робота триватиме 30 днів, повідомив міністр сільського господарства Румунії Флорін Барбу. Україна вирішила питання з зерном з Румунією без публічності. Так само з Болгарією. Чи зробила українська влада висновки, чи з одними сусідами зуміла домовитися, а з іншими ні?

Ми намагалися з усіма порозумітися. Мабуть, справа в тому, що в нас немає виборів, тож просто пробуємо вирішити життєво важливе питання.

Другий момент, країни, які купують українське зерно (за даними українського Інституту аграрної економіки, у 2022 році до топ-10 країн-імпортерів українського зерна входили Румунія – 13,6%, Китай 12,1%, Іспанія – 10,8%, Туреччина – 9,6%, Польща – 7%, Єгипет – 5,9%, Італія – 4,4%, Угорщина – 4,4%, Нідерланди – 3,7%, Південна Корея – 2,1%, а разом ці країни купили 74% українського зерна. – PolUkr.net).

У будь-якому випадку, це нормально домовитися з торговим партнером, не політизуючи ситуацію. Не підтримую виступ Зеленського в ООН, не треба було навіть натякати на Польщу. Але, з іншого боку, такі кроки польського уряду завдають великої шкоди Україні, якщо співпадають з інтересами Росії. Звісно, польський уряд не узгоджував нічого з росіянами, і не мав за мету, щоб співпали інтереси, але фактично так сталося.

У ЗМІ пишуть, що це не Україна, а конкретні українські агрохолдинги отримують вигоду від продажу зерна в сусідні країни ЄС, і не Польща, а польські бізнеси зацікавлені в дешевшому українському зерні, а, загалом, ціни на зерно в Польщі відповідають світовим. Тож чи справді Зеленський міг стати заручником великого агробізнесу, який лобіює так інтереси, як і Дуда польських фермерів, голоси яких потрібні правлячій партії ПіС на виборах 15 жовтня?

Не зовсім так. Минулого тижня Київська школа економіки проаналізувала дані по зерну і дійшла висновку, що польські фермери заробляють приблизно так само, як до появи на польському ринку українського зерна. По-друге, ціни на зерно в Польщі коливаються разом із світовими. Це означає, що українського демпінгу не було. Не було потужного удару по польським фермерам.

Крім цього, польські фермери отримують дотації на свою продукцію від ЄС. Українські агрохолдинги і фермери не отримують жодних дотацій від держави. Тобто українські аграрії від початку в не дуже рівних умовах з польськими щодо умов ведення бізнесу та витрат на вирощення цього зерна.

Які б великі не були українські агрохолдинги чи фермери, але вони сплачують податки. Це легко переглянути. Уряд підтримує великий і малий бізнес, щоб сплачував податки і підтримував українську армію. Навіть якщо колись цей бізнес був замішаний у якихось корупційних скандалах, якщо вони сьогодні дають гроші на українське військо – вони потрібні.

Тож казати, що в нас є олігархи, які суттєво впливають на владу, а президент відстоює їх інтереси – не зовсім правда. Для нас це справа виживання. Тому був би президент Петро Порошенко, чи хтось інший, ми б виходили з тієї ж ситуації. Не знаю, чи так само щодо риторики, але щодо дій, будь-яка українська влада  намагалася б вчинити схоже. Крім цього, дії Києва легітимні в рамках діючих угод.

Наскільки ситуація у відносинах Польщі та України може змінитися та яким чином після виборів у Польщі 15 жовтня?

Усе буде залежати від результатів виборів і того, хто прийде до влади у Польщі. Нам би не хотілось, щоб збільшили вагу сили, які мають погляди схожі до угорських чи до популізму, який спостерігаємо у США зі сторони кандидата в президенти Дональда Трампа. Прихід правих популістів – дуже небезпечна річ для Польщі, для України як сусіда, та для ЄС як об’єднання.

Нам треба гуртуватися разом в обороні проти російської агресії. Загроза з Москви нікуди не зникла для країн НАТО східного флангу. Тому не хотілося б цих ігор в популізм, ізоляціонізм.

Між Україною і Польщею багато речей, які розділяють. Зокрема, погляди на історію. Але вони сьогодні не настільки важливі, порівняно з теперішніми загрозами – вони не те, що другорядні, а десяторядні щодо інтересів та справи виживання для нас і для поляків. Для Польщі ризики не такі гострі як для нас. Але за умов поразки України у війні, ризики для Варшави зростають астрономічно.

Сподіваюсь, після виборів повернеться твереза зовнішня політика в Польщі та переможе здоровий глузд.

Існує піраміда Маслоу. У ній безпека – базова потреба. Потім вже творче самовираження, самоповага. Для нас зараз головне – вижити. Для цього маємо перемогти у війні. Зерно для поляків – не базова потреба. Слід зважати на це та розуміти виклики, які є перед Україною, і ставитись до них із розумінням. Компроміси можливі – домовленості з Румунією і Болгарією про сертифікацію зерна та його транзит через ці країни свідчать про це.

Коли Україна виграє війну, звільнить Крим, відновить безперешкодний експорт по морю, ці питання відпадуть самі. Ключова проблема – не Польща чи Україна, а агресія Росії.

Яка роль українського МЗС у відносинах із сусідами з ЄС, а яка Офісу президента та самого глави держави, і як мало б бути?

За українською конституцією, парламент формує засади зовнішньої політики, а її виконання – прерогатива президента. Офіс президента грає в нас важливу роль у зовнішній політиці. МЗС виконує більше технічні речі на рівні експертного аналізу. Тому роль глави держави дуже важлива. МЗС надалі буде виконувати ту роль, яка йому відведена, а президент формуватиме головний напрямок.

Але важливе не лише усвідомлення національних інтересів в особі глави держави та його апарату, але теж особисті приязні відносини між першими особами. Леонід Кучма свого часу міг напряму дзвонити Олександру Кваснєвському, і вирішувати проблемні питання. Між Зеленським та Дудою теж, схоже, склалися добрі стосунки та зберігаються. Сподіваюсь, вони такими залишаться, без серйозних коливань чи взаємних образ.

Наскільки, якщо можливо оцінити, Росія провокує чи підтримує суперечки та сварки в інформаційній сфері, й чи усвідомлюють це в Києві?

Росія в цьому сильна. Вона іноді може створити певні конфлікти, провокації. Але ще краще вміє розпалювати вже готові суперечності, зводити лобами сторони – класичне «розділяй і владарюй». Це був козир СРСР та теперішньої Москви.

Росіяни виставляють поляків як націоналістичних русофобів, що для українців дуже смішно, бо Москва так показує всіх своїх противників. Зокрема, нас.

Звучить смішно, коли російська пропаганда раз за разом розповідає, як Польща хоче захопити західну Україну і забрати Львів. У той час коли росіяни вже окупували велику частину нашої країни, тисячами вбивають українців, змітають з лиця землі цілі міста, чинять акти геноциду, вони сміють ще кидати такі звинувачення тим, хто допомагає нам захищатися проти їхньої агресії.

Звичайно, росіяни активно використовують будь-які помилки з українського чи польського боку.  Чи скандали, які виникають в США або інших країнах ЄС.

Вони намагаються показати, що немає рівних відносин з Польщею, що українці – безправні гостарбайтери на польській землі, що до них погано ставляться – так екстраполюють своє ставлення до нас. Бо це маячня й ми бачили як сотні тисяч поляків із відкритими обіймами приймали та допомагали українцям у скрутний час. Мільйони українців знаходяться в Польщі й бачать, якою є ситуація, яке ставлення до України та українців, української символіки. Бачать, як поляки співчувають та розуміють, що відбувається в Україні.

В цілому російська пропаганда не здатна нанести непоправної шкоди нашим відносинам, проте може підливати олії у вогонь під час суперечок, що вже відбуваються.

Чи в Києві зробили висновки з зернових суперечок, і чи є механізми налагодження торгівлі та добрих відносин із нашими найближчими сусідами з ЄС?

Ми домовилися з деякими країнами, з іншими домовляємося. Тут не проблема висновків, а в тому, що суперечки виникають й існують цивілізовані шляхи, як можна їх вирішувати.

Не бачу з української сторони, щоб ми нечесно поводилися. Ми не демонізуємо Польщу, не намагаємось нанести їй шкоду якимось заборонами.

Польща та Україна на рівні керівництва країн мають постійно наголошувати, що ми рівноправні партнери, не маємо ображатись чи ображати когось, чи хтось кому не має бути занадто сильно зобов’язаний.

Ми не забуваємо всього добра, що зробила Польща. Але не хочемо, щоб наші відносини будувалися на моделі, як у нас були з Росією, коли є нібито старший і молодший брат, і маємо слухатися, не проявляти власних національних інтересів. Не хочемо в будь-якій мірі повторення такого сценарію з Польщею. Варшава може помилятися, як і Київ. Тож є зовнішні арбітри, які можуть нас розсудити. У даному випадку – СОТ.

Які кроки варто було б зробити Києву, а які Варшаві, щоб унеможливити чи зменшити негативні наслідки таких публічних суперечок на майбутнє?

Щиро шукати компромісу і порозуміння. Нормально говорити про те, що турбує кожну сторону, слухати та розуміти один одного. Важливо, щоб був прямий діалог і відкрита телефонна лінія між двома главами держав. Також варто стишити запеклу риторику, особливо щодо партнерів. Говорити, нормально та цивілізовано,.

Будуть надалі суперчки. Це нормально. Як і в звичайному житті, коли живеш поруч із сусідом, постійно взаємодієш. Головне – навчитися все вирішувати. Наші країни насправді це й показують.

Біографія

Олександр Хара – експерт з питань зовнішньої і безпекової політики Фонду «Майдан закордонних справ», заступник голови правління благодійної організації «Інститут стратегічних чорноморських досліджень». Закінчив Донецьку державну академію управління, Дипломатичну академію при МЗС України, Королівський коледж оборонних досліджень у Лондоні. Магістр зовнішньої політики. Обіймав низку посад в МЗС України. У 2008-2011 роках був заступником керівника Департаменту зовнішньополітичних аспектів національної безпеки апарату РНБО України.

 

Танки Leopard-2A4 відновлюють на заводі з виробництва зброї Bumar Ładędy у Гливицях.

Перші роботи розпочалися у липні 2023 року, коли перші два танки цього типу прибули в Гливиці. Зараз на заводі відновлюють 5 танків Leopard-2A4, які, ймовірно, подарували Україні Канада, Норвегія або Польща. Врешті-решт, ремонт танків Т-64 і Т-72 різних модифікацій також буде проводитися в Польщі.

Наразі в Україну прибуло близько 80 танків Leopard двох різних модифікацій – від А4 до А6. Польща надала Україні 14 машин цього типу, а також близько 230 танків Т-72МР/М1Р і, за різними даними, від 30 до 60 танків PT-91.

Відповідно до угоди, укладеної між Польщею та Німеччиною, ремонт і обслуговування танків Leopard-2 будуть проводити в Польщі.

За матеріалами: defence24.pl,