Росія проводить провокації на окупованій Запорізькій АЕС – атакує з окупованої території «весільними» дронами, щоб звинуватити Україну, перекинути з себе відповідальність за ядерний тероризм. РФ замінувала найбільшу АЕС Європи, проводить на ній небезпечні експерименти і може підірвати, адже станція замінована. Це загрожує радіаційним забрудненням навколишній території, і країнам Чорноморського басейну. РФ знищила майже всі українські ТЕС і не відмовилася від бажання занурити Україну в темряву, тому українцям варто готуватися до важкої зими, та розвивати на місцевому рівні маленькі малі енергопотужності. Про це PolUkr.net розповіла експертка з питань ядерної енергетики та безпеки Ольга Кошарна.

18 квітня російський дрон атакував навчальний центр тимчасово окупованої Запорізької АЕС, заявили працівники МАГАТЕ, які там перебувають. До самого місця влучання росіяни їх не допустили. Два схожі інциденти сталися минулого тижня. 7 квітня МАГАТЕ повідомило, що атаки дронів завдали шкоди одному з шести реакторів ЗАЕС. Що задумала Росія на ЗАЕС?

Росія проводить операцію під чужим прапором, як назвав її глава ГУР Кирило Буданов. Веде пропагандистську кампанію, щоб переконати світ, що Україна атакує станцію. До неї підключились всі вищі російські чиновники, які один за одним звинувачують Київ. Це триває з перервами півроку. На початку квітня розпочалася нова хвиля звинувачень України.

За три місяці росіяни нарахували майже 1750 нібито українських дронів, запущених по ЗАЕС. Досі РФ їх начебто успішно збивала, а зараз вони ніби попали по станції. На російському пропангадистському каналі «Звєзда» показали уламки таких БПЛА – це так звані «весільні дрони» копійчаної вартості. У нормальному житті ними знімають весілля. Вони не здатні навіть теоретично нести потужний вибуховий пристрій. Тому маємо дешеву і неякісну пропагандистську кампанію дискредитації України.

Британські військові експерти дійшли висновку, що ці дрони запускали з відстані до 10 км із окупованої території. Тобто росіяни самі їх запускали для картинки.

Раніше Росія показувала відео нібито атак України цими дронами. Зараз навіть цього немає, експертів МАГАТЕ не допускають до місць влучань.

План Росії показати, що не вона – ядерний терорист, яким фактично є, а нібито Україна. Про це постійно повторюють глава російського МЗС Сергій Лавров, представник РФ в ООН Василь Небендзя, і речниця російського МЗС Марія Захарова, депутати Думи.

Для розуміння – оболонка реактора АЕС витримує падіння легкого літака, вагою до 10 тонн, відповідно до проєкту, який розробили ще в СРСР. Тому такий дрон навіть ямки великої в асфальті не може зробити, не те що зашкодити АЕС.

Кампанія росіян може бути пов’язана з тим, що Україна готує пакет документів до Міжнародного кримінального суду щодо порушення Росією Конвенції про протидію актам ядерного тероризму. Там у статті 2 перераховані всі злочини, які здійснила Росія під час окупації ЧАЕС та ЗАЕС після 24 лютого 2022 року – розміщення військ і техніки, мінування, вогонь зі станції та по станції.

Російські війська окупували місто Енергодар і ЗАЕС на початку березня 2022-го. Російська армія була тоді також в 40 км від Південноукраїнської АЕС, але колону росіян розбили ЗСУ, захисники Миколаєва.

Також Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав два ордери на арешти двох російських військових злочинців – адмірала Віктора Соколова, який керував ракетними обстрілами України з Чорного моря, і генерал-лейтенанта Сергій Кобилаша. Обидва керували обстрілами української енергетичної інфраструктури з жовтня 2022-го по квітень 2023-го.

Третє – тортури і катування працівників ЗАЕС і жителів Енергодара. Я допомагала готувати доповіді для організації Truth Hounds про ці жахіття. Їх відправили в Комітет з протидії катувань при ООН. За цією доповіддю мають також відкрити справу.

Усе росіянам треба перебивати в інформаційному полі. Росія через кампанію пропаганди з дронами прагне перекинути звинувачення з себе на Україну.

Але на станції є МАГАТЕ, вони не бачать?

Росія замінувала територію станції. До січня 2023-го представники МАГАТЕ, які є на станції, не бачили мін, а тоді раптом побачили, що будівлі та ділянки заміновані. Вони відтоді стали фіксувати це в щотижневих звітах як і обстріли зі станції артилерією та зенітно-ракетними комплексами міста Нікополь на іншій стороні Дніпра. Стріляють з майданчику АЕС і з території біля ЗАЕС, щоб Україна не могла відповісти.

Раніше представники МАГАТЕ цього не бачили, хоча росіяни обстрілюють Нікополь з території ЗАЕС із серпня 2022-го. Вони перетворили станцію на військову базу, яку Україна не насмілюється обстрілювати. Із нового року місія МАГАТЕ стала ретельно фіксувати те, чого досі 1,5 роки «не бачила». Ще одна причина російських провокацій.

Кілька днів тому гендиректор МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив, що усі шість енергоблоків ЗАЕС переведено у стан «холодної» зупинки. Це сталося вперше з 2022-го. Що це за «холодна зупинка», як зараз функціонує станція, які процеси йдуть в реакторах, і які ризики для населення?

Існує «холодна» та «гаряча» зупинка реактора. «Гаряча» відрізняється від «холодної» температурою теплоносія першого контуру. Вона має температуру близько 280° С. При «холодній» температура та тиск в реакторі – зменшені. При «гарячій» – енергоблок можна швидко вивести на мінімальну контрольовану потужність, запустити ланцюгову реакцію. Там тоді виробляються небезпечні радіонукліди – йод-131, цезій-137. Дуже небезпечні для людини в перші дні витоку радіації. Йод-131 накопичується в ендокринній залозі. Час його напіврозпаду 8 діб. При «холодній» зупинці цих небезпечних сполук уже немає. Реактор стає безпечніший.

Росіяни тримали один із шести енергоблоків станції по черзі в «гарячому» зупині. За регламентом заборонено. Енергоблок не може бути в такому стані більше 100 год на рік! А вони місяцями по черзі всі блоки так тримали, щоб шантажувати нас та весь цивілізований світ радіацією.

Після підриву Каховської ГЕС в червні 2023-го, ЗАЕС, яка знаходиться вище по течії Дніпра, бракує води для охолодження енергоблоків. Коли блоки у «холодній» зупинці, то води для охолодження треба менше. Коли в «гарячій» – більше.

Коли блок працює на своїй потужності, треба дуже багато води. Усі шість енергоблоків ЗАЕС можуть працювати тільки за умови відновлення водосховища поруч, що наразі неможливо. Окупаційна адміністрація ЗАЕС для поповнення запасів води в ставку-охолоджувачу та басейни-розбризкувачів пробурила 11 свердловин без проведення оцінки впливу зміни гідрогеологічного становища на ядерну безпеку. Є ознаки зсувів ґрунту під промисловими майданчиками станції. Це заважає нормальній роботі реакторів. Там у них є стрижні, які контролюють ланцюгові реакції. Вони мають бути суворо у вертикальному положенні. Якщо виникає градус нахилу через зсув, це велика загроза.

Росіяни через експерименти з «холодним» і «гарячим» зупином зіпсували вже три українські дуже дорогі парогенератори, які були на ЗАЕС. Вони потрібні для нормального функціонування станції.

Перша версія, чому перевели зараз усе в «холодну» зупинку, бо могли щось знову пошкодити з обладнання, тож змушені провести таку зупинку.

Друга версія – планують перепідключити ЗАЕС, яка зараз споживає електроенергію з української енергосистеми, до російської. Такий план мають ще з літа 2022-го. Ключову роль для такого підключення грала Джанкойська підстанція та високовольтна лінія електропередач від неї. Останню  підірвали кримські татари в грудні 2015-го. Росіяни до літа 2022-го її відновили. Планували перепідключити до Росії, щоб постачати електрику до окупованих територій, які вже всі підключені до російської системи. Але наші сили спецоперацій не дали. Ненароком згоріла Джанкойська трансформаторна підстанція в серпні 2022-го. Величезні опори високовольтних ліній, які ведуть до підстанції Каховська раптом впали на окупованій частині Херсонської області. Але в росіян плани приєднати ЗАЕС до себе досі не змінилися.

Ви згадували, що на початку окупації ЗАЕС представники МАГАТЕ були «сліпі», не бачили російської зброї, мінувань, обстрілів зі станції. Тепер «прозріли». Це більш фахових послали, чи МАГАТЕ сміливішою стала?

Серед них справді бракує фахівців, які б розбиралися саме в таких реакторах, і процесах в них. Навіть російські ядерники не розбираються, бо станцію Україну суттєво модернізувала за роки незалежності.

Також МАГАТЕ вимушена бути дипломатичною. Її представники не можуть в звітах і доповідях прямо звинувачувати Росію в порушення всіх принципів ядерної безпеки, бо їх проженуть зі станції. Зараз бодай бачать і можуть щось фіксувати.

Ми звинувачуємо Росію в тому, що робить на ЗАЕС. Росіяни нас. Поки не було місії МАГАТЕ на станції важко було щось аргументовано говорити. Вона виступає як нейтральна сторона. Усі бачать між рядків, що пише місія.

Якщо МАГАТЕ не може ніяк вплинути на поведінку Росії, то що може зробити цивілізований світ, щоб вплинути на Москву, яка тримає в заручниках найбільшу АЕС Європи?

Передусім санкції. У 2023-му лише Україна ввела санкції проти «Росатому» і персональні проти окремих російських підприємств. США та Велика Британія ввели проти окремих компаній РФ в складі держкорпорації «Росатом», але не проти самого «Росатому» в його повному складі. Більше ніхто!

ЄС не ввів жодних консолідованих санкцій проти «Росатому». Більше того, Угорщина за кошти Росії будує зараз російський енергоблок. Уже в 2022-му угорці дали росіянам ліцензію збудувати АЕС «Пакш-2». Французька компанія Framatome SA в 2023-му створила з росіянами спільне підприємство на території Німеччини для виробництва тепловиділяючих збірок для реакторів ВВР-440, які експлуатуються в Центральній Європі. Франція вдвічі наростила імпорт збагаченого урану з РФ в 2023-му, порівняно з 2021-им. Тобто співпраця не те, що не зупинена, а активно розвивається.

Її треба різко зупинити. Вводити санкції проти російської атомної енергетики та персональні проти «Росатому» та інших компаній РФ. По-друге, таким впливовим державам як США слід працювати з партнерами – Єгиптом, Бангладеш, В’єтнамом, які планують будувати АЕС за російськими проєктами.

У «Росатому» портфель замовлень на будівництво АЕС по світу на $120 млрд. Захід закриває на це очі. Слід їх зупинити, адже займаються паралельно ядерним тероризмом. Україна сама не може нічого зробити. Лише США та союзники.

МАГАТЕ прийняла чотири резолюції, щоб росіяни терміново вивели війська та зброю з ЗАЕС й передали її під контроль України. Але Росія їх ігнорує, щоб не сказати грубше. РФ порушила все, що можливо, і не збирається нічого виконувати з доброї волі.

Водночас треба активніше просувати порядок денний України в керуючих органах МАГАТЕ, вести більше дипломатичної роботи. Потрібно добитися призупинення роботи Росії в раді керуючих МАГАТЕ. Натоміть російський ядерник Михайло Чудаков досі заступник гендиректора Гроссі. Треба працювати в напрямку обмеження прав та привілеїв Москви. Через роботу росіян у міжнародних організаціях, ці інституції стають недієздатні. Потрібні ордери на арешт керівництва «Росатому» та інших російських організацій.

Влітку 2023-го росіяни підірвали Каховську ГЕС. Які сценарії тепер можуть готувати для ЗАЕС, яка їх вірогідність і можливі наслідки?

Після підриву Каховської ГЕС влітку 2023-го ГУР повідомив, що водолази вели роботи на дні ставків-охолоджувачів ЗАЕС. Там все може бути заміновано. Росіяни, скоріш за все, дистанційно підірвуть усе, коли будуть змушені покинути станцію під наступом ЗСУ. Тоді ризики дуже великі.

Поки на станції фахівці «Росатому», то точно нічого підривати не будуть. Фахівці-ядерники – дуже цінні та рідкісні кадри. На життя військових на ЗАЕС Росії плювати. Їх не шкода. Тим паче, що там стоять «кадировці». А ось ядерників вивезуть перед чимось серйозним. За цим варто слідкувати.

Були моделювання в 2022-му та 2023-му поширення радіонуклідів у разі аварії. Усе буде залежати від напряму вітру та опадів, та самого характеру руйнувань і стану реактора в той момент. Саме тому Україна наполягає на «холодному» зупині – коли в такому стані втрачається, наприклад, вода для охолодження реакторів, то до важкої аварії з розплавленням активної зони минає від 8 до 20 діб. Якщо в «гарячому» зупині, то за відсутності води для охолодження 1 доба.

При важкій аварії з розплавленням активної зони відбувається сценарій АЕС «Фукусіма». При високих температурах починається так звана цирконієва реакція з виділенням водню у великих кількостях в реакторі. На ЗАЕС після аварії на «Фукусімі» встановлено рекомбінатор водню. Але 4% водню в повітрі – вибухова суміш. Тому може бути водневий вибух із розповсюдженням радіоактивних речовин із реактора.

Найбільш небезпечно, якщо реактор буде на мінімальній контрольованій потужності в цей момент, тоді буде викид небезпечних радіоактивних сполук йоду-131, цезію-137 й так далі. Залежно від напрямку вітру вони хмарою можуть поширитися в різні напрямки на сотні кілометрів. Найбільше забруднення буде для найближчих територій України. Але за певного вітру ці речовини можуть досягти самої Росії, чорноморських країн НАТО – Румунії, Болгарії, Туреччини. Деякі землі після цього будуть непридатними до використання в сільському господарстві 300 років.

Чи існують ризики, що будуть наносити ракетні удари по українських АЕС, і які можливі наслідки таких ударів по Рівненькій, Хмельницькій чи Південноукраїнські АЕС?

Не думаю, що будуть ракетні удари по реакторах АЕС. Але РФ вже наносила по інфраструктурі АЕС в листопаді 2022-го, коли водночас влучили в трансофрматорні підстанції видачі потужності всіх трьох АЕС, які є в України. Тоді в нас був колапс енергосистеми – блекаут, і фахівці «Укренерго» за 14 год. Зібрали її з частин та знову об’єднали енергосистему. Після цього також розробили алгоритм дій приготування до можливих обстрілів. Більше не було жодного блекауту.

Росіяни ракетами зараз знищили майже всі українські ТЕС. Яка їх стратегія щодо української енергетики, і які можуть бути наслідки для України?

Слід, як мінімум, готуватися до планових відключень електрики. Росіяни цілеспрямовано знищують українські ТЕС. Особливо на Лівобережжі України. Електрика, яка йде з правого берега Дніпра має велике плече передачі – це вразливе місце, яке можна досить легко перерізати ударом. Й позбавити таким чином великі частини країни електроенергії.

Зараз вони знищують те, що виробляє елеткроенергію. У минулому знищували те, що її передавало. Зараз трансформатори краще захищені, але ТЕС – величезні об’єкти, які нічим крім ППО захистити неможливо. Тому успішні удари росіян – наслідок браку в України систем ППО.

Біля кожної електростанції має бути ППО, РЕБи. Але їх бракує навіть для захисту Харкова, що вже казати про енергетичні об’єкти.

До блекауту не дійдемо цього року, але прийдешня зима буде важча, ніж позаминула. Маємо величезні втрати в електрогенерації. Тому українцям вже слід починати готуватися.

Наскільки країни ЄС зараз рятують Україну, даючи додаткові постачання електроенергії?

Нас рятує, що наша енергосистема об’єднана з ЄС. Що можемо імпортувати електроенергію. Країни Євросоюзу допомогли створити запас трансформаторів. США дуже допомагають.

Але не всі теплові енергоблоки ТЕС та ТЕЦ можна буде відновити. Ми в цю зиму входили з дефіцитом потужностей. Якби три дні поспіль взимку був мороз -10, мали б відключення електрики за графіками. Нам повезло, що була тепла зима. Також допоміг великий імпорт електрики з ЄС. Зараз теж купуємо.

Наскільки складно і важко відновити знищені об’єкти енергетики в Україні та захистити їх згодом?

Українські ТЕС вже були дуже старі. Тому деякі знищені відновленню не підлягають. Скільки саме та чого знищено та залишилося – державна таємниця.

Зараз в Україні є децентралізація, тому треба орієнтуватися на малі автономні електростанції. Зокрема, завдяки західній допомозі її будувати. Мати розподілений місцевий енергетичний ресурс. Щоб місцева влада закуповувала такі потужності. Вони можуть працювати на відходах сільського господарства, можуть бути спеціальні котельні для малих сіл і містечок на біопаливі. Відповідальність за такі проєкти має бути на місцевих громадах і органах місцевого самоврядування. Такі численні об’єкти росіянам буде важко знищити.

Біографія

Ольга Кошарна – 68 років, українська хімічна науковиця та експертка у галузі атомної енергетики. Здобула освіту в Московському хіміко-технологічному інституті ім. Менделєєва, кандидатка хімічних наук. Працювала в різних українських наукових і державних інституціях, спеціалізується на енергетичній безпеці та ядерному регулюванні. Засновниця ГО «Антикризовий експертний ядерний центр України».

Фото зі сторінки Ольги Кошарної у Facebook

Проблема блокування кордону в Польщі стала частиною політики перед виборами, що заважає її вирішити. На ній грають різні політики, які борються за голоси. Польський бізнес втрачає від блокування, а для України це питання національної безпеки. Навколо цієї теми в польському суспільстві багато міфів. Києву і Варшаві слід навчитися співпрацювати та взаємно збагачуватися в рамках української інтеграції в ЄС. Країни колишньої Першої Речі Посполитої в Євросоюзі повинні узгоджувати свою політику. Про це PolUkr.net розповів співголова групи з міжпарламентських зв’язків із Польщею в Верховній Раді Микола Княжицький.

– Уже рік триває блокування польськими фермерами і перевізниками кордону з Україною, а особливо гостро з листопада минулого року. Чому ситуація зайшла в глухий кут, і як можна було її досі вирішити?

– Зайшла в глухий кут, бо блокування набуло гострого політичного характеру. Стало інструментом спочатку в польській парламентській кампанії, тепер у місцевих виборах, у червні будуть вибори до Європарламенту, а далі президента. Ці протести на кордоні сильно політизовані.

Проросійські сили в Польщі, представники «Конфедерації», завжди були активістами в цьому процесі. Особливо, коли йшлося про перевізників.

Росія через соцмережі робить все, щоб розпалити конфлікт між українцями і поляками та всередині польського суспільства. Зацікавлена, щоб Україні заблокували західний кордон.

Особливо це гостро для нас зараз, коли в Одесі через обстріл загинула щонайменше 21 людина. Через Польщу йде трішки більше 5% нашого імпорту. Левову частку продаємо морем через Одеський порт. Ці втрачені життя – ціна нашої продукції. Добре, щоб у польському суспільстві розуміли.

Зійшлося багато факторів. Серед них – нерішучість і безвідповідальність польської влади, і використання теми кордону у виборчих процесах. У мене є претензії і до минулої влади, і до теперішньої у Польщі, і до пасивності української.

– Які шляхи вирішення суперечки бачать у Варшаві, Києві та Брюсселі?

– Варшава намагається вирішити, обмеживши чи ввівши ембарго на певні види нашої агропродукції. Хоча загрози для польських фермерів від нашої продукції є радше потенційними, ніж реальними, бо Україна використовує Польщу для транзиту. Фактів, щоб зерно чи інші наші транзитні продукти продавали на польському ринку – немає.

Конфлікт розпочався через проблеми польських перевізників. Потім доєдналися клопоти польського сільського господарства. Це проблеми галузей. А блокують кордон для всієї економіки обох країн. Польща втрачає навіть більше, ніж Україна.

Для нас це загроза національній безпеці, але також слід говорити про величезні втрати для польського бізнесу та для українського бюджету під час війни.

Вирішити можна лише, якщо припинити політизувати проблему. Польща має виносити свої вимоги на рівні Брюсселя, що вже робить. Коли Європарламент продовжив дозвіл на ввезення в ЄС української агропродукції, Варшава висловила додаткові умови. Тепер відповідний комітет буде ще раз до цього повертатися та розглядати.

Коли поляки кажуть, що хотіли б, аби продаж нашої продукції робили на тому рівні, що був до вторгнення, ми на це погоджуємося, бо тоді об’єми були навіть більші, ніж зараз. Київ зараз погоджується на всі вимоги Варшави.

Якщо говорити про ЄС, то, наприклад, такі країни як Іспанія, Італія, Данія, Нідерланди та інші – зацікавлені в нашій агропродукції. Зокрема, завдяки українському збіжжю вирощують велику рогату худобу, розвивають тваринництво. Це значна частина їх економік.

Польські фермери не задоволені, що впали ціни на агропродукцію. Причина не в Україні, а в постачанні в ЄС продукції з країн Латинської Америки, Азії, а головне – з Росії через Білорусь. Україна вимагає, щоб поляки не поводилися аморально й зупинили цю торгівлю. Її довели українські журналісти, які зняли все на відео. Бо на українську продукцію – ембарго, а на російську – ні. Як так?

Важливо, щоб ситуація в Польщі заспокоїлася, й ми знайшли з польськими колегами способи вирішити проблему, задовольняючи інтереси обох країн.

– Україна вимагає заборони продажу агропродукції з Росії до всього ЄС, а не лише до Польщі, так?            

– Так, очевидно. Тепер навіть Польща цього вимагає. Варшава вже прийняла заходи проти цієї торгівлі. Так, торгівля з білорусами і росіянами була в невеликих об’ємах. Але загалом в ЄС російської агропродукції продають багато.

– Чи можна зберегти демократичне право на протести і водночас поставити дієві запобіжники проти таких перешкод у торгівлі, й що в цьому сенсі може зробити чи робить Польща, ЄС?

– Звичайно, можна. Прем’єр Дональд Туск уже зробив у цьому напрямку перші кроки, зробивши прикордонну територію об’єктами критичної інфраструктури. Протести добрі до тієї пори, поки не загрожують національній безпеці країни. В умовах війни ця загроза існує для України, але також для Польщі.

Коли Туск зробив кордони і залізницю об’єктами критичної інфраструктури, то захистив ці об’єкти. Хоча б на папері. Це вже важливий крок, не обмежуючи протестів. Протест і шкода національній безпеці не обов’язково сумісні речі.

– Фермери протестують по всьому ЄС через «зелену угоду» (екологічні закони, які обмежують використання пестицидів і добрив), урізання дотацій. До чого тут українські фермери, якщо проблема в Брюсселі?

– Ні до чого. Просто для учасників протесту блокування кордону – те, чого не можна не помічати. Вони це роблять, щоб привернути більше уваги до себе.

Шкода, що багато людей забувають, що зерно часто збирають під обстрілами та на мінних полях. Ті, хто його збирає, час від часу калічаться і гинуть. Кошти, які Україна виручає від продажу зерна в інші країни, не в Польщу, поступають в бюджет. Так само як кошти від розмитнення товарів. Зокрема, польських, які йдуть до нас. Тож є великі збитки для бізнесів обох країн.

– Ви недавно повернулися з Польщі. Як польські урядовці дивляться на вирішення проблеми, і як до неї ставиться польське суспільство?

– Польське суспільство не до кінця розуміє, що відбувається. Мені здається, польські урядовці іноді теж, але до них розуміння приходить. Польські політики водночас підтримують і фермерів, бо свої, і Україну, бо бореться за свободу.

У цій темі багато фейків і брехні. Наприклад, що агропродукція з України вироблена тільки великими агрохолдингами, а в Польщі – простими селянами. Неправда, бо в нас лише 10% виробляють агрохолдинги, а в імпорті їх частка – 23%.

У Польщі теж є великі агрохолдинги. Наші структури сільського господарства не надто сильно відрізняються.

Ще один міф, що нібито українське зерно реекспортом привозили назад на польський ринок. Що воно поганої якості. Усе це розбивається фактами, бо не відповідає дійсності. Але мало хто хоче слухати. Польські медіа досі мало приділяють цьому уваги, а політики бояться брати відповідальність через політичні ризики.

– В Україні були сподівання, що після парламентських виборів у Польщі в жовтні 2023-го проблема з блокуванням кордону вирішиться. Виявилося, загрострилася. У квітні поляки голосуватимуть на місцевих виборах, а у червні до Європарламенту. Яка роль у кризі виборів і соратників прем’єра Туска по уряду з «Польської селянської партії», ПСЛ?

– Усі борються за виборців. При владі у Варшаві не одна партія, а коаліція. Та ж ПСЛ на місцевих виборах бореться за своїх кандидатів. Як і партія Туска «Громадянська платформа». Як і їх противники з ПіС, «Конфедерації». Триває війна всіх проти всіх, де використовуються два негативні наративи щодо України, які підтримують російські спецслужби, як час від часу теж роздмухують історію нашого спільного складного минулого.

Усі ці речі впливають на перебіг кампаній, які, на жаль, часто популістичні. Особливо, зі сторони крайніх правих. Інші намагаються конкурувати з ними за голоси виборців, і грають в «коло брехні», яке шкодить Україні та Польщі.

– У кінці лютого польська поліція затримала журналіста «Української правди», УП, Михайла Ткача і оператора, які знімали торгівлю Польщі з Білорусією. 7 березня затримали іншого українського журналіста і оператора, які знімали торгівлю з Росією – забрали техніку і депортували. Як і чому таке можливо?

– Складно говорити про свободу слова українських журналістів у Польщі. В Україні такі речі – неможливі.

Це трішки хибний шлях, бо УП – найпопулярніше українське інтернет-видання, а її головна редакторка входила в топ-100 найвпливовіших жінок світу.

Можна по-різному ставитися до журналістів УП, але їхні репортажі мають резонанс не лише в Україні, а й за її межами. Коли польські політики, думають, що так можна обмежити інформацію, то роблять велику помилку, бо навпаки привертають увагу світу до несправедливості та проблемних речей. Надмірна увага може зашкодити Польщі та її владі. Ми б цього не хотіли, бо вдячні Варшаві за те, що відстоює українські інтереси в оборонній сфері. Туск став одним із перших, хто підтримав ініціативу французького лідера Еммануїла Макрона про надання зброї та посилання військ в Україну.

Роль Польщі в підтримці України буде далі зростати. Тому Україна всіляко зацікавлена зняти усі непорозуміння між нами.

– Ваш колега з Сейму Павел Коваль обіцяє, що блокування кордону завершиться за кілька тижнів. Чи бачите перспективи, що в цьому році вдасться припинити блокування, і як? Чи навпаки нові українські продукти будуть щоразу ставати причинами для нових перешкод у торгівлі?

– Ковалю видніше, бо більше знає про внутрішню кухню польської політики та можливості уряду. Мені залишається лише довіряти йому та прогнозам. Сподіваюся, ці слова будуть втілені в життя.

Не знаю, що буде в майбутньому. При вступі в ЄС нам буде потрібно багато працювати з Польщею. Варшава, залишаючись найближчим другом України в Євросоюзі, буде одним із найбільших наших конкурентів. Нам із поляками слід домовлятися. Й працювати над тим, щоб менше конкурували, а більше разом збагачуватися завдяки співпраці в рамках ЄС.

– 23 лютого учасники протестів розсипали з зерновозів український ріпак, який везли в Німеччину. У ніч на 25 лютого на залізничній станції Котомеж розсипали українське зерно з восьми напіввагонів, пошкодили 160 тонн продукції. Вантаж транзитом їхав в порт Гданська, звідки в інші країни. Як йде розслідування, і чи розглядають у Польщі слід Росії?

– Розслідування триває. Не знаю, як польські спецслужби оцінюють роль Росії. Здається, вони замало приділяють цьому уваги. Коли заходжу на польські сторінки в соцмережах, бачу там величезну кількість ботів.

Мені здається, поляки недооцінюють загрози інформаційної війни, яку Росія провадить проти Польщі. Путін згадав 37 разів Польщу у інтерв’ю Такеру Карлсону. Колишній президент РФ Дмитро Медведєв весь час згадує про Польщу, що її слід знищити. Це те, про що в Москві думають. Тому польським спецслужбам слід бути уважнішими до тих, хто хоче сіяти ворожнечу між польським та українським народами. А це передусім – російські спецслужби.

– За 11 місяців 2023-го Польща продала в Україну товарів на $11 млрд, а Україна в Польщу на $4,3 млрд. Український експорт переважно сировина, а польський – готові продукти. УП порахувала, що це понад 100 тис. робочих місць у Польщі. Чи польські бізнеси, які від цього потерпають, виступають проти тих, хто блокує кордон, і чому про них не чуємо?

– Прикра ситуація, бо коли польські протестувальники хотіли блокувати німецький кордон, то ті бізнеси, які торгують з Німеччиною виступили проти, й блокування завершилося за декілька годин.

Товарообіг Польщі з Німеччиною в десятки разів більший, ніж з Україною. Там польські підприємці цього не допустили. Тому хотілося б бачити активнішу роль польського бізнесу, який працює з нами.

– Як можна цивілізовано вирішити торгові суперечки України з Польщею та іншими сусідами в рамках нашого вступу в ЄС, де митних кордонів взагалі не буде?

– Це питання. Бо коли нас кличуть в ЄС, а з іншого боку кажуть «накладаємо ембарго на вашу продукцію, й ви не будете мати права її поставляти», то який сенс у Євросоюзі?

Участь України у Євросоюзі – це наш захист у протистоянні з Росією, і самого ЄС. Якщо перетворимось на «буферну зону», як це пропонує угорський прем’єр Віктор Орбан, то нас захопить Росія, а такою «буферною зоною» стане Польща, Угорщина та інші ніші західні сусіди.

Нам із Польщею треба підтримувати один одного в безпековій сфері, бо це в наших спільних інтересах.

– Як оцінюєте теперішній стан польсько-українських відносин, з огляду на кризу з зерном і два роки війни, особливо якщо врахувати, що були дуже добрі відразу після російського вторгнення?

– Туск всіляко демонструє військову та дипломатичну підтримку України. Такі самі заяви робить глава МЗС Радослав Сікорський. А президент Анджей Дуда ще раніше робив, коли наші відносини дуже різко покращилися відразу після вторгнення. Ми це чуємо та вдячні. Українці вдячні всім полякам, які багато допомогли нашому суспільству, тим громадянам, котрі приїхали в Польщу.

Затьмарюють провокації на кордоні, які передусім підігріває «Конфедерація». Треба, щоб основні польські партії припинили використовувати кордон у політичній боротьбі між собою, бо це погано для нас обох.

– Якими є перспективи відносин зараз, і якими бачите їх після завершення війни?

– Я взагалі прихильник Першої Речі Посполитої. Найбільша помилка була тоді, коли гетьман Іван Виговський хотів зробити справедливу федерацію трьох народів, а польський Сейм вчергове не дав на згоди. Як тільки в історії таке відбувається, цим користаються росіяни і завжди перемагають. Щоб не робити схожих помилок надалі, нам слід мати найтісніші відносини між собою в ЄС.

У рамках ЄС ті країни, які були в Речі Посполитій, мають досвід цивілізаційної співпраці та єднання, Польща, Литва, інші країни Балтії. Ми всі повинні виступати разом та узгоджувати власну політику.

– Наскільки важливим партнером в процесі відбудови України буде Польща?

– Мені б хотілося, щоб була активним партнером у процесі відбудови, але для цього спочатку слід перестати блокувати кордон. Інакше поляки банально не завезуть будівельні матеріали в Україну.

Ми зацікавлені дати польському бізнесу на цьому заробити і збудувати у нас якісну інфраструктуру або відновити знищену. Це було б ідеально, але для цього треба не розмінюватися на такі конфлікти, які є зараз.

– У Польщі лунають голоси, що після періоду дуже добрих відносин у 2022 році, Україна зробила ставку на партнерство з Берліном, а не Варшавою. Наскільки виправдані?

– Це міф. Лякання німцями стало ще одним фетишем польської політики, як і нібито отруєне українське зерно. Якщо говорити про наші відносини, то вони так само як із німцями тісні з американцями, британцями. Зараз лідерами у цьому намагаються стати французи. Нам би хотілося, щоб лідерами були поляки.

Німці нам допомагають. Ми їм вдячні. Але вони не мають великого впливу на українську політику.

– Якими є очікування української сторони щодо Польщі та польської влади, коли йдеться про подальшу підтримку України?

– У зовнішній політиці уряд Туска і сам прем’єр їх виправдовують, співпрацюючи  з французами та німцями задля нашої підтримки. Переконуючи США нас підтримувати. Надаючи нам допомогу. Дуже хотілося б, щоб ця підтримка була не лише на словах чи в певних сферах, а в повномасштабних діях. Щоб кордон розблокували, щоб ми могли вільно торгувати. Домовитися – в інтересах обох народів.

Фото Facebook Миколи Княжицького

Сусіди України, на тлі прогнозів західної преси про неминучість нападу путінської РФ на одну з країн НАТО, продовжують посилювати свої оборонні спроможності – Польща знаходиться в авангарді цього процесу

Президент Польщі прокоментував поточну ситуацію, пов’язану з війною в Україні, після зустрічі з президентом США, в якій взяв участь також прем’єр-міністр Дональд Туск.

«Що сьогодні потрібно Україні, то це віра в те, що Путін не виграє цю війну», – сказав президент Польщі в інтерв’ю телеканалу Bloomberg.

«Якщo Росія переможе в Україні, вона нападе знову. Вона нападе на інші країни. Тому її треба зупинити», – сказав Анджей Дуда.

Візит президента та прем’єр-міністра Польщі до Вашингтону відбувся у 25-ту річницю вступу Польщі до НАТО, який стався 12 березня 1999 року. Анджей Дуда та Дональд Туск зустрілися з представниками обох палат Конгресу США та з президентом США Джо Байденом. Важливою темою переговорів стала ситуація в Україні та перспективи війни, що триває.

«Ми провели переговори про безпеку в дуже урочистій атмосфері. Переважно говорили про це з президентом Байденом, про ситуацію в нашій частині Європи, включно з воєнною ситуацією в Україні», — сказав Дуда, зазначивши, що допомога, яку отримує Київ від США та інших країн Заходу має ключове значення для України.

Результати переговорів в США стануть темою переговорів президента та прем’єра Польщі в Брюсселі під час позачергового саміту Веймарського трикутника цієї п’ятниці, 15 березня 2024 року.

За матеріалами: dziennik.pl,

 

Яцек Сєвєра повторив свою оцінку міжнародної ситуації в регіоні Центральної та Східної Європи.

«Якщо хочемо уникнути війни, то країни НАТО на східному фланзі повинні прийняти трирічний горизонт часу для підготовки до конфронтації. За цей час на східному фланзі слід створити потенціал, який буде чітким сигналом для стримування від агресії», – сказав глава Бюро національної безпеки в інтерв’ю виданню Nasz Dziennik.

Яцек Сєвєра також звернув увагу на питання, пов’язані з модернізацією польської армії.

«З розмов, які мав, розумію, що принципові напрямки збережуть. Президент Польщі очікує, що цілі щодо формування польської армії, збільшення її чисельності та модернізації радикально змінювати не будуть», – сказав Сєвєра.

11 березня 2024 року відбулося засідання польського РНБО, тобто уряду та президента. Це відбулося незадовго до візиту президента Анджея Дуди та прем’єр-міністра Дональда Туска до Вашингтону. Цей візит заплановано на 12 березня 2024 року, у 25-ту річницю вступу Польщі в НАТО.

«Вважаю, ми повинні висунути вимогу і хочу запропонувати її найближчим часом. Під час нашого візиту до Білого дому буду говорити про це з усіма нашими союзниками, а також з генсеком НАТО в штаб-квартирі Альянсу, щоб країни НАТО вирішили разом, щоб вимогою Альянсу на майбутнє стало витрачати на оборону не 2% від ВВП кожної країни як зараз, а 3%», – сказав президент Дуда під час засідання польського РНБО.

За матеріалами: pap.pl, dziennik.pl,

Блокування прикордонних пунктів пропуску під час протестів більше не буде юридично можливим.

Про плани уряду повідомив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск на пресконференції після засідання уряду. «Щоб забезпечити 100% гарантію, що військова допомога – техніка, боєприпаси, гуманітарна та медична допомога – надійдуть українській стороні без затримок, ми включимо до переліку критичної інфраструктури пункти пропуску з Україною та зазначені ділянки доріг і залізничних колій. Це питання найближчих годин», – сказав прем’єр.

До списку потраплять, швидше за все, усі пункти пропуску та окремі ділянки автомобільних доріг національного значення і залізничних колій, що ведуть до кордону з Україною.

Туск також згадав про деякі банери, які використовували під час протестів. «Є одна річ, з якою я ніколи не погоджуся, і це не лише моя особиста думка. Не можемо допустити, щоб ті, хто відкрито і безсоромно підтримує Путіна, діяли на польсько-українському кордоні, користуючись протестом фермерів», – сказав глава польського уряду.

20 лютого учасники акцій протесту заблокували декілька пунктів пропуску. Зокрема, в Медиці, Раві-Руській і Дорогуську. У Медиці перехід розблокували підрозділи поліції в ніч з 20 на 21 лютого 2024 року.

За матеріалами: polon.pl, gov.pl,

Із 2022 року в Польщі діє навчальна місія для України.

За теперішніми навчаннями місії спостерігав перший заступник начальника Генштабу Війська Польського, генерал Пьотр Блажеуш. Навчання проводять в рамках місії ЄС (EU Military Assistance Mission in support of Ukraine).

Генерал Блазеуш брав участь у навчаннях у рамках модулів CAT-C. Навчання проводять в десяти навчальних центрах і на двох полігонах у Польщі. Зараз у них беруть участь близько 1000 військових. Зокрема, 450 інструкторів з дев’яти країн ЄС та Канади. У 2023 році в рамках місії підготували близько 10 тисяч військових ЗСУ, а у 2024 році їх кількість планують збільшити до кільканадцяти тисяч.

За матеріалами: twitter.com, Генштаб Війська Польського

Про схвалення планів повідомив глава польського міністерства оборони.

«Сьогодні ми вирішили створити в Польщі «Спільний центр НАТО-Україна» з аналізу, навчання та освіти», – сказав міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш під час пресконференції за підсумками засідання міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі.

У Бидгощі мають збудувати новий навчальний центр. Рішення прийняли на прохання української сторони.

Під час зустрічі у Брюсселі відбулися переговори в багатосторонньому форматі, присвячені подальшій військовій допомозі Україні. Міністр Косіняк-Камиш провів також низку двосторонніх зустрічей. Зокрема, з міністрами оборони Литви та Туреччини.

«Польща – один із лідерів країн НАТО щодо витрат на оборону, про що я наголосив під час свого виступу. Подаємо гарний приклад», – додав Владислав Косіняк-Камиш, маючи на увазі дискусію щодо слів кандидата в президенти США Дональда Трампа, який поставив під сумнів можливість надання військової допомоги членам Альянсу, які не виконують зобов’язання витрачати 2% свого ВВП на оборону.

За матеріалами: twitter/MON_GOV_PL

Доктор Якуб Ольховський з Інституту Центральної Європи та Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні розповідає сайту polukr.net про відносини між Україною, Польщею та Великою Британією, а також про можливі сценарії розвитку міжнародної ситуації в Центрально-схидной Європи. 

Як зараз виглядає питання британо-українських відносин в оборонній сфері, особливо з точки зору угоди, підписаної у січні 2024 року під час візиту британського прем’єр-міністра до Києва? Як це впливає на гарантії безпеки для України?

Не вживав би тут термін «гарантії», бо трохи занадто гучне слово. Та й взагалі це поняття викликає не найкращі асоціації, бо в сучасному світі складно комусь «гарантувати» безпеку.

Попри це, немає причин для надто великого песимізму теж – самому Лондону залежить на тому, щоб відігравати більшу роль у світі, ніж раніше. Особливо після «Брекзиту» – йому слід відновити свою міжнародну позицію.

Британці намагаються це робити. Зокрема, звертаючись до власних традицій – передусім, повертаючись до морів і океанів. Це було видно ще до російського вторгнення в Україну, коли британські кораблі з’явилися в Чорному морі, а зараз, на початку 2024 року, видно в Червоному морі через операції проти повстанців-хуситів у Ємені.

Британці намагаються послідовно будувати імідж військово-морської потуги. Наприклад, наносячи авіаудари разом із США. Така участь, як і підтримка України, залишається в інтересах Великої Британії: Чорне море – один із найважливіших морських басейнів у світі, а Велика Британія завжди підходила до гарантування своєї безпеки, зокрема шляхом забезпечення вільного судноплавства для своїх морських шляхів. Ось чому вона створила флот, який використовується в усьому світі для захисту свободи судноплавства.

Щодо майбутнього, то незабаром у Великій Британії відбудуться вибори, і є багато ознак, що лейбористи займуть владу після перерви завбільшки в 14 років.

Чи може це означати зміну британської політики щодо України та Росії?

Не думаю, що це означає зміну політики, бо Велика Британія все одно перебуває «в протиріччі» з Росією. Це також має емоційний вимір. Вони досі пам’ятають справу Литвиненка й те, що росіяни собі дозволяли робити на британській землі. Тож не думаю, що відбулися якісь серйозні зміни. Тим паче, що Велика Британія ніколи не була енергетично залежною від Росії, як багато інших країн Західної Європи.

Важко сказати, що буде з Україною – багато залежить від прогресу в боротьбі з корупцією. Також для Заходу стає все більш важливим як виглядатиме ситуація на фронті. Британці, як і американці дуже емоційно ставляться до питання свободи, тому реакція на позицію українців, яких вважають «борцями за свободу» у нинішньому конфлікті, була такою, а не іншою. Але американці вміють теж рахувати гроші, і їм не подобається, коли з цими грошима стається щось, що вони не контролюють. Більше того, не люблять переможених – коли завершилися вражаючі успіхи української армії, запал щодо підтримки дещо згаснув. Більше того, після двох років війни помітна втома від цієї теми. Це вже не першочергова справа, і це закономірне явище.

Що все це буде означати для нашого регіону Центрально-Східної Європи? Є багато ознак, що йдемо до заморожування конфлікту.

Думаю, що для нас нічого доброго. Це означає наче відкласти чи призупинити війну на певний час. Якщо хтось хоч трохи розбирається в політичних та історичних процесах у Східній Європі, то не має сумнівів, що це не закінчиться – Росія не розпочала війну заради шматка Запорізької області чи Донбасу, а щоб позбутися України як самостійного суб’єкта. Більше того, росіяни вже відходять від розмов про «спецоперацію», а натомість говорять про війну за безпеку держави і нації. Росія також чекає, коли Захід остаточно «втомиться» від війни – ми як Центральна Європа не можемо цього допустити. Маємо нагадувати решті Заходу та світу про цей конфлікт. Маємо дати зрозуміти іншим, що заморожування війни суперечить інтересам усіх нас.

Польща повинна бути активнішою в союзі з Великою Британією, а також у питанні інвестицій у збройну промисловість, що виникає із наших внутрішніх умов. Німеччина будує нові збройові заводи та підписує подальші угоди з Україною. Так само Франція, яка раніше вважалася менш активною, тепер теж змінює ставлення. Ми повинні краще використовувати наш потенціал. Наприклад, коли йдеться про безпілотники, які відіграють у цьому конфлікті значну роль. Обидві сторони використовують їх сотнями, в небачених раніше масштабах. Це величезний ринок. Маємо значні можливості, коли йдеться про цей тип зброї.

Наскільки ми, особливо країни Бухарестської дев’ятки (Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина), а також Німеччина і Франція, здатні діяти, якщо Дональд Трамп переможе на виборах у США, і політика Вашингтону зміниться?

Боюся, не можемо багато чого зробити самі, без підтримки Америки. Окрім масштабів, велике значення має лідерство та роль лідера. Якби не рішуча відповідь США на початку війни, Європа теж мала б проблеми з адекватною реакцією. Цього року маємо надзвичайно велику кількість виборів у різних країнах – загалом близько 70 країн, більше 1/3 країн світу, особливо з огляду на чисельність населення.

Багато що може змінитися у Великій Британії. Також будуть вибори в США, в багатьох країнах Європи. Виникають проросійські настрої, в деяких країнах частини населення поділяють російські наративи і бачення світу. Їх зрештою підтримує Росія – через діяльність, спрямовану на розвиток крайніх правих та лівих сил.

Загалом, йдемо до заморожування конфлікту і продовження цієї війни через певний час?

Я б не хотів, щоб так було, але саме так виглядає. Принаймні, на це багато чого вказує. Багато що може змінитися цього року – внаслідок виборів та інших процесів. Через 12 місяців можемо опинитися в абсолютно іншій дійсності.

Дякую за розмову.

Українці досі вірять у перемогу, проте не впевнені, скільки років ще триватиме війна. Через її затягування та спричинені нею смерті й руйнування виникає більше суму, непевності та песимізму. Попри затягування війни, українці не готові на мир із збереженням за Росією окупованих територій. Кількість тих, хто займається волонтерством досі майже 40%, проте це менше, ніж у 2022 році – близько 75%. Триває повільний відтік населення й чим довше триває війна, тим менше шансів, що українці повернуться з-за кордону. Про це PolUkr.net розповів український соціолог, голова соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.

Україна підходить до другого року війни, якій не видно кінця-краю. Водночас допомога від США та ЄС під питанням, Росія начебто адаптувалася до війни на виснаження і готова гнати людей на забій. Які головні настрої зараз соціологи фіксують в українському суспільстві?

Якщо говорити про настрої, пов’язані з війною, то віра в нашу перемогу нікуди не зникла. На сьогодні так вважають 91% українців, а наприкінці 2022 року, коли в нас були дуже переможні очікування, таких було 96%.

Українці вірять у перемогу – це об’єктивно, бо навіщо інакше боротися. Змінилося відчуття щодо тривалості – очікування, що війна мине за два-три тижні, максимум через кілька місяців, чи до пів року давно минули. Велика частина українців на початку вторгнення довіряли таким оцінкам. Зараз очікування коливаються від пів року, основна частина оцінює тривалість у рік-два. Є також значна частина, які оцінюють в два-три та три-чотири роки. Тому вимірюємо наше бажання перемоги вже роками.

В цілому, є відчуття, що війна триватиме ще невідомо скільки. Воно передусім призводить до загальноукраїнського відчуття невизначеності щодо свого майбутнього. Відтак місцями з’являється песимізм. Люди не планують свого життя – аби день прожити і ніч перебути. Але цей настрій не доходить до висновку, що слід складати зброю, чи не ходити на роботу, чи не жити звичайним життям.

Можна говорити ще про зростання суму. Але якщо взяти загальну динаміку за 2023 рік, то емоції в людей за рік не змінилися, але коливалися, залежно від успіхів чи невдач на фронті, в політичному сенсі, щодо міжнародної підтримки України. Українці природно та живо реагують на все, що відбувається навколо справ у державі та на фронті, які їх безпосередньо стосуються. В цілому, українець вірить у перемогу, але не знає коли це станеться.

Тож настрої українців не надто сильно змінилися?

Якщо дивитися загалом на 2023 рік, то настрої українців не змінилися. Просто загальний настрій став сумніший, більш невизначений і песимістичний. Щодо віри в перемогу, ставлення до міжнародної допомоги, чи влади, то є стриманіші очікування, оцінки зовнішньої допомоги. Зокрема, від Польщі.

Усі проблеми суспільство оцінює крізь призму війни, яка рано чи пізно призводить до певних депресивних настроїв. Але це не призводить до бажання домовитися з ворогом, не впливає на нашу віру в перемогу, не впливає на допомогу армії, яка єдина стоїть між нами й тими, хто хоче нас убити.

У найближчі місяці, мабуть, нічого не зміниться щодо невизначеності й смутку. Добавляють щоразу позитиву новини про перемоги. Позбавляють – брак таких. Найбільше українців об’єднують звитяги ЗСУ, гордість за країну, її відбудова, допомога один одному, очікування економічного росту після перемоги.

Найбільше роз’єднують – внутрішні конфлікти і взаємні звинувачення, економічна скрута та відсутність відбудови. Такі протилежні оцінки.

Пораділи підбитому російському кораблю – настрій піднявся. Але швидко вивітрюється, бо слід йти далі, воювати, перемагати. Наростає гнів на ворога. Як йому не наростати, коли стільки смертей.

Чи затягування війни збільшує кількість тих, хто готовий погодитися на замороження війни з фактичним збереженням за Росією окупованих територій?

Абсолютно, ні. Якщо досліджувати межі компромісу, то єдино бажаним варіантом перемоги є відновлення України в її міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Також в українців є бажання, щоб Росія перестала становити для нас загрозу. Це може через зміну влади у Кремлі, розвал Росії, її економічну неміч. Але це вже максимальні планки нашої перемоги.

Практично ніхто з українців не готовий на мир із Росією з фактичною втратою наших територій. Якщо говорити про переговори за участі міжнародних партнерів як один із шляхів пригасити активні бойові дії, то вони вітаються. Але за умови, щоб світ за допомогою тиску та санкцій добився відновлення територіальної цілісності країни. Це не про здачу інтересів, а про призупинення війни і дипломатичні зусилля для обмеження можливостей Росії загрожувати нам.

Чи існують дослідження, яке ставлення населення до мобілізації, наскільки готові йти до війська, хто готовий, а хто ні?

Немає сенсу проводити таких досліджень, бо респонденти не дадуть правдивих відповідей. Тому не проводили. Мобілізація як обов’язковий елемент існування держави у воєнний час – її не можна навіть обговорювати.

Звичайно, у ЗМІ фіксують багато інформаційних кампаній щодо того, як проводиться мобілізація, щодо її огріхів. Але якщо запитати чоловіка призовного віку в Україні – чи потрібно її проводити, то відповість – «так». Просто кожен, думаючи про своє майбутнє, може не хотіти йти до війська. Але це не соціологія, а психологія людини, яка піклується про власну безпеку. Первинний страх індивіда – вмерти. А війна – це можливість загинути, тому ніхто не хоче на неї потрапити. Інша справа, коли треба через «не хочу» захищати державу.

Мабуть, також не проводилися дослідження, яка частина українських чоловіків не хочуть поразки, але не готові особисто воювати?

Давайте просто уявимо собі схоже запитання в соціологічному опитуванні – як на нього має відповісти українець? Він, скоріш за все, дасть соціально бажану відповідь. Але якщо сам не може взяти в руки зброю через стан здоров’я, через догляд за важко хворим родичем чи з інших причин, то що йому говорити? Тож чистої правди, яку можна було би використати для аналізу тут не буде.

Який відсоток населення, і в якій мірі залучений до волонтерства?

За даними дослідження Міжнародного республіканського університету, яке ми проводили, в 2022 році таких людей було дуже багато. Кожен робив щось на своєму місці, щоб оборонити країну. Тоді величезна кількість українців допомагали внутрішньо переміщеним особам та ЗСУ – волонтерили, донатили. На сьогодні фінансові можливості та бажання людей знизилися.

Це пов’язано з двома речима. По-перше, стало важчим економічне становище після майже двох років великої війни. Багато хто не має більше зайвих коштів.

По-друге, у людей теж виникають логічні запитання – якщо ми майже два роки донатили на армію, невже за цей період українська влада не змогла організувати самостійно забезпечення війська. Усі розуміють, що колись наша армія була гола-боса, й мало чим відрізнялася від російських «чмобіків». Але на сьогодні держава вже б могла на 100% забезпечувати потреби війська. Як мінімум одягом. Як максимум, усіма дрібними технічними засобами, які потрібні на полі бою – бронежилетами, іншими видами особистого захисту. Це не такі великі кошти на рівні країни. Не говоримо про снаряди чи літаки, а про просте матеріально-технічне забезпечення. Якщо українець бачить, що навіть на це збирають кошти, в нього опускаються руки, бо що тоді робить держава?

За нашими даними, на сьогодні 6% українців постійно займаються волонтерством, ще 33% час від часу. Разом, майже 40%. Відтак десь 60% – не займаються. Таке саме запитання в 2022 році було – десь 75% займаються, а 25% – ні.

Можливо, відомо, скільки в середньому в місяць українці донатять на армію?

Точно ніхто не знає. Приблизну статистику збирають великі фонди. На зразок Фонду Сергія Притули. Вони бачать, скільки приходить коштів, як змінюються обсяги донатів зараз, порівняно з 2022 роком. Якщо починається мегазбір, то багато українців щось присилають. А якщо ви посилаєте кошти комусь із близьких, кого мобілізували, це ніде не фіксують, бо це звичайний переказ. Тому точних сум ніхто не знає.

Скільки українців покинули Україну після 24 лютого 2022 року, скільки повернулися, і скільки ще хотіли б виїхати?

Це питання до демографів та статистів, але точних цифр ніхто не скаже. Ми володіємо опосередкованими цифрами. Наприклад, що кожен п’ятий українець, які зараз перебувають в Україні мають близьких, які виїхали закордон. Йдеться про чоловіка, дружину, батьків або дітей. Це дуже багато.

На початку вторгнення дуже багато поїхало, потім частина повернулася, а частина залишилася за межами країни або курсує туди-назад. Проте люди досі виїздять. За останні пів року все рівно зросла частка людей, яка виїхала. Цей витік населення по трохи все рівно відбувається.

На наші запитання, чи хотіли б люди повернутися в Україну, більшість відповідає, що хотіли б повернутися. Але на запитання «коли», відповідь – «після війни». Але, чим довше вони перебувають в іншій країні, влаштовують там життя, діти ходять у місцеві садочки, школи та університети, вивчають мову, чим довше триває війна, тим менше шансів на повернення цих людей в Україну.

Щодо того, хто ці українці, які перебувають закордоном, то до половини з них – жителі півдня та сходу країни. Це терени, які зараз під окупацією або в зоні активних бойових дій, прифронтові області. Це або окуповані території або під прямими обстрілами. Багатьом із цих людей просто не мають куди більше повертатись. Тому такий біженець, який обжився в умовній Німеччині чи Польщі, навряд чи повернеться. Йому повертатися хіба в Київ чи в безпечні області західної України, знову обживатися. Але не додому. Навіщо робити ще одне коло освоєння на новому місці, шукати роботи? Тому якщо це все пройдено і налагоджено закордоном, очікувати масового повернення біженців на сьогодні не варто. Після перемоги – можливо, так.

Тож більшість кажуть, що хочуть повернутися. Але з тих, хто досі не повернувся, повернуться не більше третини.

Чи українці переймаються можливим погіршенням економічної ситуації через відсутність західної допомоги, і чи готуються до цього?

Якщо говоримо про західну допомогу, яка надається для країни, вона передусім надається на соціальні виплати. Власних коштів нам вистарчає або на соціальні виплати, або на армію.

Більшість західної допомоги нам дають зброєю. Це допомога державі перемогти ворога або як мінімум не програти. Українець цією допомогою, звісно, переймається. Її брак впливає на жителів – ми стали більш песимістичним та невизначеними щодо майбутнього. Із іншої сторони, більш реалістичними. Також виникає все більше запитань до нашої влади щодо налагодження процесів функціонування держави в умовах війни. Бо за два роки можна було б і корупцію прикрутити, і виробляти більше своєї зброї. Кроки в цьому напрямку робляться, але українець їх оцінює крізь призму подій на фронті. Якщо бачить там українську зброю, якщо у нас немає корупційних скандалів, українець позитивно оцінить дії влади. Й не так сильно переймаєтося тоді щодо міжнародної допомоги.

Але на сьогодні таких однозначних позитивів у нас не багато. Бачимо загальне падіння оцінки, коли запитуємо українців, чи загалом у правильному напрямку йдуть справи в державі. За останні кілька місяців, із початку осені, у нас сильно знизилися оцінки українців щодо правильності напрямку руху справ у країні – із 70% до менше 60%. Це суттєве зниження. А оцінка, що справи йдуть в неправильному напрямку виросла з 15% до 28%. Це зростання вдвічі. Й означає стриманіші оцінки дій влади. Задоволені роботою ЗСУ – майже 96%. Роботою президента – 82%. А це вже майже 20% незадоволених. А щодо дій місцевої влади, то оцінки приблизно 50/50.

Питання матеріального стану і міжнародної допомоги державі, доволі суттєве для українців. Якась країна нам менше допомагає, ніж раніше, а якась блокує надання, як, наприклад, Угорщина. Але крім цієї оцінки українець нічого не може зробити. Далі буде запитувати виключно у своєї влади – якщо немає допомоги, то чому ми не робимо свою зброю? Чому цього не робимо, якщо війна обіцяє бути тривалою, потрібно мати своє виробництво, щоб менше залежати від міжнародної допомоги, і думки виборця в іншій країні?

Як українці сприймають можливі суперечки між президентом Володимиром Зеленським та головнокомандуючим Валерієм Залужним?

Вони ніяк їх не сприймають. Передусім ніхто в них не вірить. Дехто, хто сам зацікавлений у відроджені політичного суперництва в країні, може, й хотіли б. Частина таких українців є, але в цілому українці не вірять в конфлікт між Залужним і Зеленським. Якщо б такий конфлікт існував, то до нього ставилися б дуже негативно.

Українці вважають, що кожен має робити роботу на своєму місці. Президент має захищати державу на міжнародній арені. Залужного оцінюють добре, бо він чудовий головнокомандувач.

Біографія

Олексій Антипович – навчався на кафедрі соціології економічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. У 2007 році заснував і досі очолює соціологічну групу «Рейтинг». Значна частина досліджень – моніторинг електоральних симпатії населення, оцінок дій влади і довіри до політиків. Компанія замірює ставлення населення до резонансних подій, ініціатив. Також опитування стосуються таких сфер як медицина, навчання, підприємництво, релігія, мова, міжособистісні стосунки, споживчі вподобання. Під час російського вторгнення «Рейтинг» проводить дослідження щодо віри українців у перемогу України, в ЗСУ, оцінки дій влади, рівень національного супротиву, оцінки ситуації в країні та міжнародної допомоги.

Фото зі сторінки Олексія Антиповича у Facebook