У зустрічі взяли участь президенти Польщі, України, країн Балтії та Данії.

«Дякую Каролю Навроцькому за головування на цій важливій зустрічі. Це була цінна нагода узгодити наші позиції напередодні майбутніх важливих дипломатичних подій», – написав Зеленський у соцмережах. Президент України взяв участь у відеоконференції.

Український лідер представив поточну ситуацію, зокрема наслідки атаки на Київ 28 серпня, в результаті якої загинули 23 людини. Делегація ЄС у Києві також постраждала від обстрілу 600 дронамита 31-єї ракетою різних типів.

«Це відповідь Путіна на заклики світу зупинити війну (…) Путін не виконав своїх обіцянок. Час рухатися далі. Нам потрібен сильніший сигнал», – сказав Зеленський.

Президент України також висловив співчуття у зв’язку з авіакатастрофою в Радомівинищувача F-16 та загибеллю польського пілота.

Зустріч відбулася 28 серпня 2025 року в палаці Бельведер, яку приймав президент Польщі Кароль Навроцький. Серед тем обговорення були безпека в регіоні Балтійського моря та російська агресія проти України.

Переговори президентів – частина підготовки до візиту польського президента до Вашингтону, округ Колумбія, запланованого на 3 вересня 2025 року.

За матеріалами: Prezydent.pl, president.gov.ua

 

У вівторок, 22 липня, Верховна Рада за поданням президента прийняла закон, яким позбавила незалежності антикорупційні органи НАБУ і САП. Від їх роботи залежить інтеграція України в ЄС і західна допомога. У відповідь по містах країни почалися найбільші протести за час правління Володимира Зеленського. Президент сказав, що почув вулицю і подав в парламент законопроєкт, яким відновить незалежність НАБУ і САП. Його мають проголосувати 31 липня.

Атака на ці органи сталася через те, що НАБУ близько підійшло в розслідуванні справ до оточення президента. Одна з причин – зміна президента в США. Після різкої критики західних партнерів і протести президент вирішив відновити їх незалежність. Ці органи можуть стати тепер навіть кращими, а суспільство та влада здали тест на зрілість і демократію. Про це PolUkr.net розповів політолог Олег Саакян.

– Чому Зеленський саме зараз вирішив позбавити незалежності НАБУ і САП, які створювали понад 10 років? Це через розслідування НАБУ про корупцію проти його близького соратника, колишнього міністра єдності Олексія Чернишова?

– Не можна стверджувати, що саме справа Чернишова стала мотивом, щоб підпорядкувати НАБУ і САП генпрокуратурі, бо аргументи влади, що ці органи мали цілу низку вад, була частково правдива.

НАБУ і САП стали наслідком політичного компромісу, що призвело до того, що за рокироботи ці органи не змогли показати високої ефективності. Але попри ці об’єктивні претензії, збіг у часі зі спробою влади зірвати призначення незалежного глави Бюро економічної безпеки (український правоохоронний орган у сфері економічної безпеки держави, фінансова поліція – PolUkr.net), слідчі дії СБУ, підпорядкованої президенту, проти НАБУ, прийняття в надшвидкому режимові законопроєкту, який підпорядкує НАБУ і САП генпрокуратурі, усе це каже нам, що мотиви влади не в площині об’єктивних проблем, а в суб’єктивній зацікавленості в підпорядкуванні цих структур.

Ціла низка журналістських розслідувань стверджує, що причиною атаки на НАБУ і САП могло стати те, що вони підійшли дуже близько до близького оточення Зеленського. Відповідно це могло стати реальною причиною, щоб встановити політичний контроль за цими органами.

Саме тому суспільство вийшло на вулиці, бо не повірило у версію влади, що це зроблено задля наведення порядку в цих органах. Попри те, що в цьому наведенні порядку є певні об’єктивні аргументи,суспільство сприйняло це як наступ на громадянські позиції, ігнорування суспільного інтересу.

– Чим НАБУ загрожувало оточенню президента, і кому? І яку роль в цьому зіграв сам Зеленський, а яку глава Офісу президента Андрій Єрмак?

– Такого рівня рішення не приймає Єрмак, але Зеленський. Єрмак – продовження президента, його руки для вирішення проблем. Але він не приймає стратегічних рішень без президента. Це один з елементів дієвості та зцементованості цієї конструкції Зеленського-Єрмака.

Другий момент, антикорупційна інфраструктура замкнена в собі. НАБУ, САП, Антикорупційний суд фактично держава в державі, де рука руку миє. Весь досвід їх діяльності показує, що в умовах, коли не працюють інші антикорупційні механізми в державі, які мали б виступати превентивними заходами знедопуску корупції, діє інфраструктурадля боротьби не з корупцією, а з корупціонерами. Тобто з наслідками системних явищ, а не явищами. В результаті, боротьба з корупцією стає вибірковою.

Позаяк немає системи, яка займалася би причинами корупції, її викоріненням, позитивною селекцією кадрів, то боротьба з корупціонерами завжди носитиме вибірковий характер.

Антикорупційні органи у нас зазвичай налаштовані діяти по тим із влади, хто відбився від стада, до кого можуть дотягнутися і зловити того калібру рибу, якого здатні проковтнути. Плюс вони зацікавлені в розслідуваннях по нинішній владі, а не ширше по елітам з минулого чи потенційного майбутнього.

Антикорупційна інфраструктура працює в режимі не так результату, як інформаційно-політичного вихлопу від діяльності, щоб показати роботу, а не досягнути результату. Це викликає об’єктивне роздратування всередині влади, що така діяльність, з одного боку, породжує низький рівень довіри суспільства до цих органів, а з іншогоріст запитів суспільства на боротьбу з корупцією.

Тоді на нарадах в держорганах лунає – ви, антикорупційні органи, працюйт ефективніше, бо на нас, політиків, суспільство свариться через те, що корупцію не долаємо, а водночас у влади немає достатніх механізмів, бо всі вони винесені в незалежні антикорупційні органи, які мають цим займатися, і за якими немає контролю. Відтак у добрій пострадянській традиціївлада каже, що треба взяти ситуацію під контроль, щоб навести порядок.

Таким чином тут сходяться декілька мотивів. Один – антикорупційні органи не показують бажаного для суспільства результату, і відповідно за це політичну відповідальність несе влада, яка не має можливості керувати цими органами.

Другий – ті результати, які намагаються досягнути антикорупційні oргани, стосуються безпосередньо владної команди, що створює в умовах війни в елітах відчуття осадженої фортеці.Є ряд персонажів у владі, які водночас можуть бути ефективними управлінцями і корупціонерами. Владі бракує широкої лави запасних менеджерів і бажаючих брати відповідальність та працювати.

Третій – НАБУ підбиралося все ближче до оточення президента, що могло розвалити владну структуру і ставило перед складними виборами забезпечення лояльності вкомандіціною захисту від антикорупційних органів. Усе це могло призвести до того, що влада наважилася взяти наскоком антикорупційні органи в свої руки.

– Чому НАБУ і САП неспроможні викорінювати системну корупцію?

– По-перше, корупцію неможливо здолати лише через покаранням корупціонерів. Вона має під собою інституційні та ресурсні підвалини.Відповідно створення виключно антикорупційної інфраструктури для боротьби з корупціонерами – це як намагатися подолати комарів, ганяючись за одним із них, але не осушуючи болото. Тобто ця інфраструктура, навіть якщо була б ефективна, то лише для подолання наслідків.

По-друге, її створювали знизу вверх, зі слідчих органів і завершуючи судом. Поки дійшли до Антикорупційного суду, вже значна частина людей вигоріли, а частина інфраструктури себе дискредитувала, бо коли прийшла перша хвиля слідчих, які готові були боротися з корупцією, то вони побачили, що на рівні прокурорів і суддів беруть хабарі й справи розвалюються. Система почала мутувати. Коли створили САП, то залишався старий суд, тож прокуратура також зазнала змін.

Врешті, створили Антикорупційний суд, але антикорупційні органи на той час вже були уражені низкою хвороб, які в подальшому просто корпоратизувалися в собі. У працівників цих органіввиникловідчуття осадженої фортеці. Вони розуміють, що в них зарплати в декілька разів вищі, ніж у інших органів, привілейоване становище щодо інших слідчих і правоохоронних органів,але ходять тими самими кабінетами, бо обмежена кількість слідчих, прокурорів і суддів, які займаються антикорупційними справами. Вони стали кастою, яка замкнула все в собі. У такому випадку для них втрата крісла – це втрата статусу і великої зарплати, і водночас «вовчий квиток», бопотім влаштуватися в будь-які інші правоохоронні структури, майже, неможливо, бо вони стали чужі. Їх шкурний інтерес став домінувати над державним, і над ціллю – боротьби з корупцією.

Набагато легше уявити ситуацію, що антикорупційний слідчий домовляється з антикорупційним прокурором, що по цій справі на щось закривають очі, а тоді закривають в наступній справі на щось інше, бо вони між собою «каста недоторканих».

Претензія до цих структур, що при їх створенні взяли не найкращий досвід з Європи, не найкращий український, який був і потребував втілення, а ідеальну лабораторну модель.Причому виведену за американськими уявленнями про те, як це мало працювати. Усе це розгорнули в теплиці, і поки теплиця існувала над цими органами, у вигляді зовнішньої підтримки і покровительства США, доти ці органи могли існувати, а влада мирилася з ними. Як тільки прийшов Дональд Трамп, всі ці об’єктивні проблеми, які існували з цими органами, вилізли нагору і владапочала брати реванш, користуючись тим, що ці органи виявилися не такими вже йчистими на руку.

– Прихід Трампа пів року тому і його певна байдужість до антикорупційних інституцій, порівняно з Джо Байденом, спонукала команду Зеленського зважитись на цей крок?

– Вона не спонукала, а створила умови, коли всі інші фактори змогли взяти гору. Один з ключових запобіжників просто злетів і бажання влади реваншувзяли гору над здоровим глуздом.

– Зеленський погодив текст нового законопроєкту про відновлення незалежності НАБУ і САП, який Верховна Радамає проголосувати 31 липня. Президент дав задню і піде на поступки вулиці та західних партнерів? Він справді відновить незалежність цих органів, чи це буде гра з західними партнерами і українським суспільством?

– Думаю, дійсно відновить незалежність і навіть дозволить створити додаткові механізми для подолання частини хронічних проблем цих органів. Далеко не всіх, алена виході можемо отримати закон, який не просто поверне статус-кво, а навіть трішки покращить ситуацію відносно того, що було.

Оскільки, з одного боку, суспільство показало суб’єктність і те, що владу занесло на повороті. З іншого, у владі зрозуміли, що у якщо йти далі в лоб, то наслідки будуть абсолютно зворотними від бажаних. Тоді можна позбутись політичного захисту і своєї легітимності.

Зараз намагання підпорядкувати антикорупційні органи не вирішує навіть питання захисту своїх для влади, а навпаки наводить на них ще більше різкості, підсвічує їх.

Удари по антикорупційній інфраструктурі викликають теж роздратування у західних партнерів, яким і так складно знаходити аргументи серед своїх виборців для підтримки України.

– Донедавна ЄС закривав очі на нападки на антикорупційні органи. Це щоб не давати харч російській пропаганді й таким лідерам як Віктор Орбан у Європі, які блокують допомогу Києву?

– Це один із факторів. Значна частина мовчання могла бути виправдана воєнним часом чи слабкістю і неефективністю самих антикорупційних інституції.

Частина з того, що можна вважати за намагання сконцентрувати владу в Києві, часто на перевірку виявляється просто заміною неефективних моделей, які існували, на більш ефективні, іноді більш централізовані моделі. У більшості випадків немає однозначності, що це саме булинаступи на демократію.

Ставлячи себе на місце української влади, значна частина західних колег, наприклад, також сходяться на думці, що вони не знають, як діяли б їхні уряди в ситуаціях великої війни та загрози державі. І вони не певні, що їх уряди діяли б інакше, ніж українська влада.

Але випадок з головою БЕБ, слідчими діями СБУ, швидкістю прийняття закону по НАБУ і САП, усе в сумі стало дуже контрастним. Стало зрозуміло, що мотиви влади однозначні, і вона радше прикривається в цьому випадку війною, тож реальні проблеми радше є виправданням, а не мотивом для цих кроків.

Стало зрозуміло, що плюс до того, що антикорупційні органи є одним з маркерів для наших західних партнерів, священною коровою, торкання до якої брудними руками викликає одразу спротив, атака на них стала переходом червоної лінії.

Тож це не те, що раніше закривали очі на дії влади, але ставились із більшим розумінням через неоднозначність ситуації. Поки була підтримка суспільства, реальні потреби воєнного часу, то стандартні кальки формул мирного часу не діяли. У цьому партнери в Європі – свідомі.

– Чого зараз досягла влада? Це виявлення деталей справ, що накопали НАБУ на соратників з оточення президента? Перевірка градусу толерантності суспільства?

– Влада нічого не досягла, а призвела до суспільного консенсусу – перемир’я на політичному водопої. Досі суспільство було готово поблажливіше ставитись до дій влади в умовах війни, щоб не розхитати ситуацію, не підважувати безпеку.А влада не заходила в питання, які не стосуються напряму сфери оборони. Цей консенсус зламано. Влада залізла в сферу антикорупційної боротьби, де суспільство не задоволене цементуванням антикорупційних органів, але ще більше невдоволене тим, що влада взялася не за вирішення проблеми, а вирішила викинути детальу машині, вважаючи її зайвою.

Це тепер збережеться, джина випустили з пляшки.Викликає захоплення, що суспільство проявило себе вкрай відповідально.Бачимо, що це не революційний протест.Суспільство вийшло не з вимогами відставки, не з вимогами повалення політичного режиму, а з набором креативних гасел, які можна звести в один меседж – «Ви, влада, нас почуєте, бо у вас немає вибору, окрім як нас почути!». Це люди сказалив директивному тоні. Суспільство показало, що не боїться влади, навіть в умовах війни, в умовах централізації. Суспільство в Україні – запобіжник від авторитаризму, бо будь-які такі діїодразу помічає та відкидає.

З іншого боку, захоплення викликає і реакція влади, дуже не характерна для української історії, для пострадянського простору. Влада показала, що не боїться свого суспільства, не було жодного автозаку, не було поліції зі щитами і кийками, не було того, що могло б показати, що влада відмежувалася.

Тобто суспільство і влада показали, що не бояться один одного, і разом, що не бояться ворога – Росії. Усе це під час війни, коли літають російські ракети і дрони, можуть бути теракти, провокатори, інші речі безпекового характеру. Але люди вийшли.

Цей протест контрастував з заголовками в західних медіа, де писали, деякі через російські впливи і гроші, а дехто через реальні занепокоєння за долю української демократії, що українці нібито збунтувалися проти Зеленського, що вони проти диктатури. Сам протест вийшов не дестабілізуючий, а навпаки – на захист держави.

Влада сказала – ми чуємо, визнаємо, не вибачилася, але показала кроки з визнання помилковості своїх дій і запропонувала рішення.

Ми побачили реальну демократичну країну, в якій є живе громадянське суспільство, жива влада, здатна на помилки і їх виправлення, обидві сторони однаково поставили державний інтерес вищеза свій власний. Це яскраво контрастує з заголовкамив західних медіа про бунт проти Зеленського.

– Якої шкоди завдано Україні? Чи навпаки це перспектива для очищення влади і створення справді більш дієвих і незалежних антикорупційних органів?

-Із цієї ситуації ми вийшли найкращим з можливих способів, принаймні наразі. Ще може щось зламатися, ситуація змінитись. Поки не вирішено все, не вирішено нічого. Але динаміка виглядає позитивною, зважаючи на те, що все могло піти в куди гіршому керунку.

Бо окрім іміджевої втрати перших днів на Заході через те, що увага всіх була прикута до України, і до того, що тут може бути авторитаризм, якого всі бояться, цього не сталося. Саме через цей страхвсі в Україні та на Заході різко зреагували.

Україна зараз показала зворотне – щеплення від авторитаризму. В залежності від того, наскільки владі вдасться це далі показувати, пояснювати і підтверджувати діями, а також продати інформаційно – від цього залежить, чи зможемо ми як країна подолати той іміджевий негатив і примножити позитив.

З точки зоруеволюції політичного процесу, взаємовідносин влади і суспільства, антикорупційної боротьби, то Україна від цієї ситуації виграла. Як то кажуть, не було б щастя, так горе допомогло. Систему характеризує непомилка, ареакція на неї – і суспільство, і держава здали цей іспит на високий бал.

– Як і коли росіяни використають цю історію для своїх цілей, і чого будуть хотіти досягнути, як будуть цю історію викручувати для себе?

– Росіяни з перших годин почали використовувати це в пропагандистських цілях, розповідаючи, що українці йдуть скидати Зеленського. Вони очікували, що це буде бунт,і Україна горітиме у вогні внутрішніх протиріч.Вони цьому зраділи. І навіть два дні поспіль не було масованих обстрілів столиці. Таке враження, що намагалися не зірвати протести.

Росіяни побачили в протестах власні страхи, бо там судомно бояться свого суспільстваі протестів. Російський режим міряє всіх по собі та вважає, що люди, які вийшли на вулицю, це загроза для влади. Але Україна – не Росія. У нас все навпаки. Виявилося, суспільство не збиралося зносити владу. А якщо влада не боїться людей, а громадяни відповідально розуміють свою роль, то виявляється, що протест може бути формою діалогу і політичної участі. Це нормальне явище для демократичної країни, в якій всі налаштовані на конструктив. Це не створює загрозу, а навпаки посилює демократію. Тепер росіяни будуть в гніві, що протести дали зворотний ефект.

– Яку Україну будують Зеленський та його соратники на фоні 3,5 років війни, і загроз окупації та знищення країни, якою керують?

– Біда в тому, що команда Зеленського під час війни не будує Україну. Вони звели все до захисту країни. Це створює вузький стратегічний горизонт – день би протриматися і ніч простояти. Поки це був перший рік війни, це була ефективна модель. Але коли це довга війна, вже не спринт, і навіть не марафон, а тріатлон, де необхідно одночасновоювати, готувати сили, жити, і відновлювати сили, і все в постійному режимові, бо люди народжуються, вмирають, одружуються, живуть, вчаться, випускаються, шукають роботу… то система не працює.

Зараз управлінській розрив, вірніше, криза. Необхідні довгі стратегії, а влада реалізує короткі антикризові заходи, як уміє. А вміють в Україні з її пострадянським спадком, вбитим колись інститутом приватної власності, управляти в ручному режимі, через повний контроль і мікроменеджмент. Тому часто-густо кроки пов’язані з тим, що в системному режимі нічого не робиться,а всім управляють вручну.

Замінити інституції, реформувати і зробити нову систему влада не може,й намагається спрощувати модель управління для того, щоб втримати керованість чи принаймні ілюзію керованості процесами. У цьому зараз ключовий виклик, що не будують Україну, а лише захищають.

– Які бачите сценарії подальшого розвитку подій з незалежністю НАБУ і САП, відновлення довіри суспільства та партнерів у ЄС?

– Усьому цьому вже нанесли удар, повернути пасту в тюбик неможливо. Ми вже принципово в новій реальності, де суспільство буде пильно слідкувати за діями влади і показало, що готово виходити на вулиці, і буде виходити на акції за потреби.

Влада зараз має показати не лише наміри, а прийняти законі дати більший простір автономності антикорупційним органам. Суспільство буде до цього ставитись вкрай ревнісно, як і зовнішні партнери.

Саме, аби ситуація не просто повернулася в статус-кво, а щоб стала кращою, лежить відповідь на питання, як повернути довіру чи створити нові хороші відносини.

Суспільство зараз буде значно більш вимогливим до влади, що вже видно по лідерам громадської думки.А також більш вимогливим до антикорупційних органів. Бо досі вони існували в режимі формальної логіки, коли зобов’язані займатися боротьбою з корупцією, і якось нею займалися. Це булаформальна відповідальність держави – боротьба з корупцією. А зараз суспільство вступилося за них, і відповідно дивиться через призму, що мають виправдати довіру, щоб ця антикорупційна інфраструктура стала дієвою.

Вірогідно, найближчим часом побачимо значно кращу ефективність боротьби з корупцією, ніж раніше. Можливо, зможе створитися певний ситуативний союз через стиснуті зуби між владою і антикорупційними органами в тому, що слід показати результат. Антикорупційні органи в такому випадку зможуть обирати цілі, які не будуть вкрай болючими для влади, щоб швидше показати результат.А влада може піти на те, щоб не покривати частину корупціонерів зі своїх лав, віддати їх на поталу та обійтися малою кров’ю. Усе це разом може створити позитивний прецедент, і дати змогу наростити м’язи антикорупційним органам.

– Які наслідки матиме ця атака на антикорупційні органи для подальшої інтеграції України в ЄС, фінансової і військової допомоги від Європи Україні?

– Сильно вони не постраждають, бо ситуація розвивається так, що Україна встигла швидко встати на шлях виправлення проблеми. При правильній комунікації країна від цього може навіть дещо виграти. Бо один з гальмуючих до цього страхів для підтримки Києва, був в тому, що ми вкладемося в країну, а завтра вона стане, якщо не Росією, то умовною Угорщиною.

Зараз суспільство показало, що навіть за всіх складних умов, Україна не стає не те щодругою Росією, а навіть другою Угорщиною. Останні події можуть стати додатковим аргументом для підтримки Києва.

 

Польські навчання «Залізний захисник» відбудуться одночасно з російсько-білоруськими навчаннями «Захід-25».

«Залізний захисник» – це навчання (…), організовані різними компонентами збройних сил (включаючи союзницькі, такі як зі США). Їхня мета – випробувати бойові системи на основі платформ, недавно закуплених Польщею. Наша мета – інтегрувати їх в єдину ефективну бойову систему», – сказав начальник Генштабу Збройних сил Польщі, генерал Веслав Кукула.

Генерал Кукула також наголосив на важливості таких навчань у сфері стримування. «Наше головне завдання як збройних сил – це стримування, айого немає без належної комунікації (…). Наміри Російської Федерації – незмінні, а ми вже багато років як перестали бути наївними. Нас не обманює російська пропаганда, що ці навчання спрямовані на захист Росії», – сказав він, додавши, що попередні навчання «Захід» не принесли нічого доброго сусідам Росії.

Навчання «Захід» заплановано провести у другій половині вересня цього року. Згідно з заявою білоруської сторони, вони мають відбутися на більшій відстані від кордонів з країнами НАТО, зокрема з Польщею та Литвою -так, щоб уникнути ескалації напруженості.

За матеріалами: defence24.pl

 

 

 

3а допомогою операцій на зразок «Павутина» Україна втілює концепцію асиметричної війни, перемагає ворога, маючи менше ресурсів. Росія копіює український досвід, і за допомогою грошей і дисципліни масштабує його. У деяких сферах, зокрема дронів на оптоволокні, росіяни попереду. Світ на порозі війни роботів. Вісь зла Китаю-Росії та іншихкраїн готує плани нападу на країни ЄС, які сусідять з РФ. Країни НАТО не готові до сучасної технологічної війни. Про це PolUkr.net розповіла українська ветеранка, керівниця волонтерського проєкту технологічної мілітаризації VictoryDrones (благодійний фонд Dignitas), засновниця «Центру підтримки аеророзвідки» Марія Берлінська.Вона висловлює готовність передавати український досвід партнерам у Європі та закликає зацікавлених учасників із країн, які сусідять із Росією, поспішати приготуватись до відбиття можливої агресії.

– Україна провела унікальні операції – удари підводними дронамипо підриву опор Кримського мосту і знищення FPV-дронамиросійської стратегічної авіації. Які висновки для себе зробили з цих операцій? Якого удару зазнали росіяни?

– ЗСУ провели унікальні операції зі знищення дронами російської стратегічної авіації іопор Кримського мосту. Провідні світові експерти, представники різних спецслужб, називають їх історичними, ставлять у навчальні матеріали для підготовки спеціалістів власних спецслужб.

Зараз провідні фахівці спецслужб у світі спостерігають, як українці втілюють безпрецедентні операції, які змінюють уявлення про можливості застосування роботизованих систем на війні. Україна змінює не лише тактики, а й стратегії інтелектуальних переваг за наявності меншого, ніж у ворога, економічного ресурсу та потужностей ВПК.

Українці показали, що навіть маючи в рази менше ресурсу, ніж ворог, можна організовувати філігранні операції, можна застосовувати асиметричні методи, демонструючи концепцію битви Давида проти Голіафа.

Росіяни зазнали суттєвих втрат у стратегічній авіації, але це лише один із вимірів. Демонстрація можливостей таких операцій як «Павутина» – це удар по ядерній тріаді Росії. Це приклад того, як зсуваються перестороги в міжнародних експертів. Українці показали, що такі удари можна і слід наносити.

Це також демонстративне приниження російської влади на геополітичній мапі, коли лідери різних країн відмітили, що немає ніяких «червоних ліній», і цілком можна давати відсіч Росії на агресію. Можна робити це максимально розумно, асиметрично, на будь-якій відстані. Навіть такими дешевими засобами як FPV-дрони можна знищувати техніку ворога на мільярди доларів, ядерну тріаду.

– Наскільки існує ризик, що подібні операції проти українських об’єктів можуть провести самі росіяни, як можна від них захиститися, і чи бачите, що керівництво України дбає про такий захист?

– Звичайно, росіяни готують подібні операції.Вони теж хочуть показати силу, їм важливо показати, що можуть чимось відповісти на інтелектуальні операції українських спецслужб. Але наші спецслужби за 3,5 роки повномасштабної війни і 11 років війни як такоїзапобігли десяткам, а то й сотням подібних спроб росіян реалізувати схоже на території України.

Спроби будуть надалі. Але зазвичай українські спецлсужби максимально блискуче іпрофесійно запобігають їм ще на етапі планування. Ризики від операцій ворога завжди є і будуть, тому важлива пильність України танаших друзів із Польщі та інших країн Європи.Бо Росія буде намагатися максимально розкачувати ситуацію, тероризувати диверсіями і терактами, проводити інформаційні операції, підривати об’єкти важкої промисловості.

Росіяни будуть пробувати дестабілізувати Україну і країни Європи, вплинути в інформаційній війні, кібервійні, в інших вимірах. У різних площинах триває ця війна й не лише проти України, а проти всіх нас.

Україна зараз – це просто передовау цій війні. Але Росіягібридними методами воює проти усієї Європи. Саме тому бачимо стільки терактів – від підривів військових підприємств у Німеччині до отруєння російськими агентами втікачів у Лондоні, інформаційні операції, втручання у внутрішню політику.

Це наша спільна небезпека. Лише об’єднавшись зможемо протистояти. Росія об’єднана з КНДР, Китаєм, Іраном, Білорусією. Відтак маємо теж тримати міцно альянс, і розуміти, що, на жаль, війна лише починається, і буде тривати у різних площинах ще багато років. Проти всіх нас, проти всієї Європи.

– У своїх інтерв’ю ви казали, що росіяни випереджають нас щодо розвитку БПЛА. Досі так вважаєте? Що заважає Україні бути попереду в цій сфері? Які ризики, якщо росіяни будуть далі нас випереджати?

– Росіяни на кожен долар, вкладений у технологічні розробки в Україні, вкладають своїх $15-$30. Плюс Китай активно допомагає їм з компонентами. Іран допоміг із передачею дронів-камікадзе Shahedі локалізацією виробництва в РФ. Україну атакує об’єднаний ВПК Росії-КНДР-Китаю-Ірану-Білорусії і ще десятка проксі-союзників Москви.

Також у російській зброї досі є компоненти з західних країн. Саме тому Україні так важко протистояти, позаяк є величезна російська перевага. Проте за 3,5 роки Київ не втратив жодного обласного центру.

Нагадаю, це проміжок часу, за який протягом Другої світової війни фронт на тисячі кілометрів котився по Європі. Зокрема, по територіях сучасних України і Польщі. За такий проміжок часу Гітлер та союзники вже кілька разів наступали та відступали в різні сторони, відбувалися окупації та звільнення цілих країн. А Путін з усіма своїми ресурсами і союзниками не спромігся захопити бодай один обласний центр України. Це результат стійкості та винахідливості українців у технологіях.

– Які переваги і недоліки України та Росії в системі розвитку технологій БПЛА? Що Україна могла б покращити, і як?

– Початково одним із недоліків Росії було те, що не було гнучкості в прийнятті рішень, була недооцінка військово-політичним керівництвом РФ важливості технологічної війни. Так само в росіян була недооцінка загалом масштабу спротиву українців, й того, наскільки героїчно українці будуть оборонятися. Саме звідси був міф про «Київ за три дні» чи «захоплення України за кілька тижнів». Тому на початках Росія недооцінила наші технології, і не мала гнучкості, щоб масово застосовувати дрони на тактичному та оперативному рівнях.

Однак росіяни швидко вивчили уроки, заплативши за них немислимими втратами – найбільшими з часів Другої світової війни. Відповідно зараз вони на певних напрямках починають мати паритет, а в деяких суттєво обганяють українців, які були в авангарді технологічної революції. Більшість найкращих рішень у війні винайшли саме українці – застосування FPV-дронів, дронівMavic для скидання вибухівки, наземні роботизовані комплекси. FPV-дрони стали просто революційною технологією, яка зараз визначає хід війни.

У багатьох рішеннях українці були першими, але росіяни швидко від нас навчилися і найкращі рішення зуміли масштабувати за рахунок величезних бюджетів та жорстких централізованих рішень.

Питання номер один– здатність до інженерного прогнозування, яке мала б бути забезпечити інженерна ставка на рівні командування ЗСУ. Цій ідеї вже багато років. Вона б уможливила горизонт планування на півроку-рік. Це має бути аналіз ситуації найкращими фахівцями, передусім інженерами, і оцінка тенденцій,які будуть актуальними через 6-12 місяців.

Для того, щоб не проспати деяких рішень зі сторони росіян, як це сталось із FPV-дронами на оптоволокні, дуже важливо мати таке прогнозування. На жаль, технологічна ставка була анонсована, але не реалізована в нас в тому форматі, в якому я її пропонувала – різнопрофільна робота різних груп фахівців по різних напрямках – лазерна зброя, електромагнітна, автоматичні оптичні системи наведення та навігації, ракетна галузь тощо.

Таких тем не так багато– 7-10. Але вони будуть впливати на хід війни і технологічне поле бою. Це те, що варто було б покращувати, щоб не йти на осліп у тумані війни, а розуміти, що нас чекає за горизонтом, і вже готуватися.

– Наскільки добрим є діалог між волонтерами в сфері БПЛА, державою, якістю і швидкістю впровадження інновацій в цій сфері в армії? Наскільки керівництво ЗСУ системно підходить до викликів у сфері розвитку БПЛА, і чого бракує для покращення ситуації?

– Рівень взаємодії між волонтерами і державою є недостатній, хоча значно кращий, ніж в 2014-2015 роках. 10 років тому ентузіастів, які займаються цією справою було кілька десятків на всю країну. На жаль, ніякої взаємодії з державою нам тоді не вдавалося збудувати. Усі спроби вийти на діалог, запропонувати рішення і налагодити системну роботу в галузі тоді були проваленими. Топ-чиновники не хотіли чути і реагувати, не бачили в цьому ніяких перспектив, не розуміли, навіщо ці дрони, і яка від них користь. Вони не сприймали це як серйозну зброю, відмахуючись, що артилерія, танки, міни – це серйозна зброя, але не дрони. Зараз все значно краще, але все одно для такого масштабу війни – недостатньо.

– Яку роль на полі бою зараз грають дрони на оптоволокні та застосування штучного інтелекту? Хто має перевагу, Україна чи Росія, і в чому вона проявляється?

– Щодо дронів на оптоволокні, то зараз ворог має суттєву перевагу. Перші масові їх застосування відбулися в серпні 2024-го під час Курської операції. Ці дрони мають суттєвий вплив на поле бою, адже дають можливість ворогу контролювати логістику, і не вразливі до РЕБу. Вони також застосовуються в режимі так званих «ждунів», коли БПЛА чекає на дорогах та перехрестях до моменту, поки не наблизиться якась ціль.

Це дає ворогу серйозну перевагу. Вони можуть літати на таких дронах подекуди на 25-30 км, що дає їм «руку удару». Відтак ця «рука» стала доволі довгою. Відтак росіяниможуть вибивати не лише нашу піхоту, а й БПЛА. Це серйозний фактор, на який наразі немає системної протидії. Є певні контрзаходи, але їх недостатньо.

– Наскільки на полі бою зараз активно застосовуються наземні види дронів для постачання, евакуації, мінування, і які перспективи в розвитку цих сфер?

– Наземні роботизовані комплекси – дуже перспективна тема, передусім через активний розвиток повітряних дронів, і через те, що збільшилася «сіра зона» між сторонами, і відповідно більшість втрат відбувається на етапі логістики, на можливості доставити для екіпажів БПЛА і піхоти певні вантажі, продукти, боєкомплекти, обладнання. Щоб не ризикувати цілою машиною з екіпажом, посилається наземний робот. Це дає можливість доставити вантаж з меншими ризиками. Плюс було багато прикладів евакуації поранених, багато випадків евакуації тіл загиблих бійців.Для того, щоб переміщень людей в зоні ураження дронів було якомога менше, використовуються наземні роботи.

– Чи є перспектива «війни роботів», коли на полі бою буде мінімум людей і максимум різного роду БПЛА, наскільки ми близькі до такого типу війни? Які в ній перспективи і ризики для учасників конфлікту?

– Нас очікує масштабування війни роботів. Війна дронів вже триває і це тільки початок. Загалом, цятехнологічна велика війна – певнийінтро до значно більшої війни, яка буде масштабована на різні країни. Я в цьому глибоко переконана, так само, як була переконана в 2014-2015 роках, що на нас чекає війна дронів, що це перспективне озброєння, яке змінить хід війни.

Я була переконана, що Росія однозначно нападе на нас у повномасштабній агресії.Тоді, на жаль, мало хто повірив, що буде війна дронів, і мало хто вірив, на жаль, навіть в Україні, що Росія вторгнеться. На жаль, все справдилось. Тож зараз, 11 років по тому, я так само відповідальнокажу, що Росія вторгнеться в країни ЄС, передусім в країни Балтії, Польщу та інші найближчі країни біля її кордонів. Це абсолютно реальна перспектива і лише питання часу.

Так само, відповідально і гарантовано стверджую, що це буде наймасштабніша війна роботів в історії людства. Вона зараз в Україні знаходиться лише на початку. Росія буде намагатися атакувати європейські країни десятками тисяч дронів різних типів і класів – наземних, повітряних. Передусім дронів-розвідників і дронів-камікадзе, які будуть врізатися та вибухати. Говоримо про конкретні міста – це може бути Таллінн, Рига, Варшава, Краків, Прага.Це дуже явна і реальна загроза, яка очікує як на країни, ближчі до Росії, так і на ті, які дальше.

Важливо розуміти, що у Москви є військово-промислова база Китаю. Росія вже має величезний досвід технологічної війни.Маючи компонентну базу китайців, маючи об’єднаний російсько-китайський інженерний розум та іранських інженерів, вона вже планує масштабну технологічну війну з європейськими країнами.Це питання про вторгнення роботів.

– Чи відстали, і якщо так, то наскільки провідні країни НАТО в сфері сучасних військових технологій БПЛА? Випробовування цих технологій у реальних бойових діях?

– Країни НАТОглобально відстали від реалій на полі бою у технологічній війні. Часто спілкуюся з офіцерами країн Альянсу, які приїжджають в Україну, із представниками урядів і відповідально заявляю, що якщо завтра почнеться вторгнення російсько-китайських сил в Європу, то європейські країни не будуть готові відбити таке технологічне вторгнення.

На жаль, генерали часто готуються до минулих війн. Ті види озброєння і підготовки, які зараз є в Європі, морально застаріли. Наведу простий приклад – реактивні системи залпового вогню, які можуть коштувати десятки мільйонів доларів, чи танки за $2-3 млн, чи системи ППО за мільйони доларів, їх легко вразити роєм FPV-дронів, які коштують кілька сотень доларів.

Українська операція «Павутина» чудово показала, як дрони за сотні доларів можуть вражати техніку на мільярди. За умови, що, наприклад, ці дрони будуть мати комп’ютере бачення і автономність, автоматичні оптичні системи наведення і навігації, будуть застосовані технології штучного інтелекту, то не видно ніяких засобів протидії цьому на сьогодні в країнах Європи. Немає контрзаходів, які б захистив дорогу військову техніку, яку фактично за кілька нальотів можна знищити на понад 80%.Усю техніку, наприклад, в такій країні, як Естонія, чи навіть Польща. Це дуже важливо розуміти.

– Як і наскільки європейські країни НАТО переймають український досвід у сфері БПЛА? Яким чином і наскільки готові допомагати Україні своїми технологіями, грошима, розробниками?

– З того, що вже можна констатувати – європейські уряди, на жаль, наразі недостатньо готуються до захисту своїх громадян.Можу стверджувати, готова через певний час подивитись на це інтерв’ю і підтвердити, що, умовно, якщопротягом найближчого року Росія нападе на якусь із європейських країн, то влада цієї країни не підготує своїх громадян до таких сценаріїв.

Тому українці готові передавати досвід, навчати літати на безпілотниках, застосовувати РЕБ, наземних роботів, програмне забезпечення.Ми готові цим ділитися з вдячністю за всю ту допомогу, яку дали нам європейці.Передусім найближчі країни, польський народ, прихищаючи наших біженців, допомагаючи зброєю, рятуючи нашихдітей, проявляючи гуманність і милосердя в найважчий час випробувань.

Ми готові цим ділитися абсолютно відкрито і безкоштовно.Однак бачимо дуже мало зацікавленості.Очікуємо, що значно більше буде приїжджати сюди людей від урядів, від військових, які готові будуть говорити про конкретні програми, які хочуть отримати ці знання.Ми готові передати весь той досвід, який в нас є, бо це, з одного боку, вдячність нашим друзям з Польщі та інших країн, а, з іншого, важливо зараз не втрачати час і підготувати інші країни до вторгнення, яке може відбутися у найближчі роки.

Важливо, щоб весь той жах, який ми проживаємо, інші європейські країни не прожили.Дуже важливо, щоб їм не доводилося знати, що таке діставати своїх дітей по частинам з-під завалів.Саме тому важливо не втратити час і підготуватися.

– Майбутніми жертвами російської агресії в Європі можуть стати країни Балтії і Польща. Чи вчаться їхні військові в Україні, як можна використати БПЛА у можливій війні з Росією? Як можна краще організувати таку співпрацю на міждержавному рівні з найбільш зацікавленими країнами ЄС?

– Ми готові допомагати.Усі зацікавлені можуть звертатися до нас, до мене, як до керівниці найбільшого волонтерського проєкту технологічного посилення армії – VictoryDrones. У наш фонд Dignitas. Ми навчаємо армію застосовувати технології. Понад 85% всієї технологічної підготовки в Україні – це робота наших інструкторів. Ми створили найбільше інженернеком’юніті, найбільшу технологічну спільноту, колективний розум. Займаємось розвитком виробництв, дерегуляцією законодавства. Де-факто, на думку більшості експертів у світі, які займаються цією темою, ми є носіями фактичнобезпрецедентного досвіду з розвитку технологій, починаючи з 2014 року.

Усі, хто зацікавлений, читає це інтерв’ю, можете звертатись до нас. Ми з радістю допоможемо нашим друзям з ЄС встояти перед спільною загрозою майбутнього масштабного технологічного вторгнення з боку осі «країн зла», яка вже сформувалася. Ці країни вже готують плани нападу, щоб змінити світовий порядок, вперше з часів Другої світової війни, і запровадити свої авторитарні або тоталітарні правила гри в наших країнах. Ми готові навчити всіх бажаючих друзів із Європи, як себе захистити.

Фото зі сторінки Марії Берлінської у Facebook

 

Євросоюз вирішив виділити 76 млн євро на будівництво залізничної колії до Львова.

«Це чіткий сигнал, що Україна вже є частиною європейської транспортної мережі, а наша інтеграція буде не в майбутньому, а відбувається вже зараз», – заявив віце-прем’єрз питань відбудови України Олексій Кулеба. Проєкт передбачає будівництво ділянки залізничних колій європейськоїширини 1435 мм від станції Мостиська-II (де вже є така колія до кордону з Польщею в Медиці) до станції Скнилів на околиці Львова. Довжина запланованої ділянки –близько 73 км.

Наразі також завершуються роботи з модернізації залізничного вузлав Перемишлі, які мають покращити якість ширококолійної інфраструктури з польськоїсторони (колії шириною 1520 мм). Вони стосуються ліній №92 (Перемишль-Медика) та №614 (Журавіца-Гурко). Лінія №92 використовується для пасажирських перевезень між Польщею та Україною. Роботи мають бути завершені у 2026 році.

З точки зору України, важливим також є будівництво Центрального комунікаційного порту (ЦКП). Аеропорт, запланований між Варшавою та Лодзю, а також залізнично-транспортний вузол, мають бути запущені у 2032 році. ЦКП має стати важливим з точки зору обробки потоку пасажирських перевезень у всьому регіоні Центрально-Східної Європи, а також як елемент військової логістики у випадку кризи чи війни: аеропорт має мати відповідну можливість приймати великі транспортні літаки, а також необхідну складську, майстерську, рятувальну, пожежну та інші схожіінфраструктури. Перший залізничний під’їзд планується збудувати вже у 2029 році.Він буде використовуватися під час будівництва аеропорту та після його завершення для обслуговування його паливної інфраструктури.

Залізничний транспорт має дедалі більше значення для пасажирських перевезень у Польщі. За прогнозами, через 10 років, тобто у 2035 році, загальна кількість пасажирівзалізниці становитиме 556-630 млн перевезень на рік.

За даними: PAP, rynekkolejowy.pl

 

Ізраїль продовжує операцію зі знищення ядерної програми Ірану – недопущення появи в іранців ядерної зброї. Які наслідки цього конфлікту для війни між Росією та Україною, які сценарії розвитку конфлікту на Близькому сході, що може бути з режимом аятол далі, що спільного і відмінного між іранським і російським режимами. Про це PolUkr.net розповів заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Інтерв’ю було записане ввечері 20 червня. Близько 2:30 ночі 22 червня, за іранським часом,ВПС США атакували три ядерних обʼєкти Ірану -Фордо, Натанз та Ісфахан. Атаку на Фордо здійснили стратегічні бомбардувальники B-2. Застосували спеціальні бомби, здатні знищувати укріплені підземні об’єкти – скинули шість бомб GBU-57. Також запустили 30 ракет Tomahawkз підводних човнів по ядерних об’єктах у Натанзі та Ісфахані.

– Операція Ізраїлю по знищенню іранських ядерних об’єктів «Висхідний лев» триває понад тиждень з 13 червня. Чого досяг Єрусалим у знищенні іранської ядерної програми та режиму аятол в Ірані?

– Мета Ізраїлю була ширша, ніж знищення ядерної програми Ірану – максимальне ослаблення іранської держави і знищення можливостей Тегерану, зокрема по ракетній програмі, силового блоку країни, її розвідувальної діяльності, всього сектору безпеки та оборони Ірану.

Якщо говорити про ядерну програму, то поки що Ізраїль знищив важливі, але все таки вторинні цілі. Осердя ядерної програми ще функціонує. Натомість в Ірану є великі втрати в ракетній програмі – втрата від третини до половини пускових установок. Великі втрати в ППО – понад 50%. Втрата ряду унікальних речей, які Ірану буде важко замістити. Передусім певного типу радари.

Важко оцінити втрати іранської розвідки, але вони є – були удари по персоналу і штаб-квартирі, по місцях зберігання даних. Це все впливає на іранський рівень координації з союзниками, на рівень взаємодії з агентурною мережею.

Ізраїльтяни хваляться, що визначили 100 ключових вчених іранської ядерної програми, і частина з них також ліквідована. Це вплине на можливості ядерного проєкту. Швидко замістити вчених важко. Устаткування за певних обставин може замістити Китай, але фахівців ніхто не замінить.

– Наскільки вірогідно, що США можуть втрутитися в конфлікт, і почати бомбардувати глибоко заховані ядерні об’єкти Ірану? Що тоді зміниться у війні, в балансі сил? Чи можуть долучитися інші країни?

– Не бачу наразі як інші країни, крім США, можуть долучитися до конфлікту. Бо панує тренд триматися подалі від цієї війни. Усі можливі учасники посилають месидж, що вони за чи проти одну зі сторін, але головне, що нас не чіпайте.

Вірогідність втручання США є. Вона дуже персоніфікована – залежить від волі президента Дональда Трампа і тільки частково від обґрунтування, яке створює йому оточення та розвідка – ЦРУ і Пентагон. США явно готуються до нанесення удару. Америка розуміє, що після удару, першою ціллю будуть дві основні їхні бази в Катарі та Бахрейні, тому готуються. Плани вже є, все розробляється.

– Скільки ще може тривати конфлікт, і які можливі сценарії завершення?

– У тому вигляді, як зараз ще тиждень. Бачимо, вже зменшується кількість вильотів ізраїльських літаків – обмеженакількість літаків, бомб. Так само в Ірану є обмежуючі фактори, бо кількість балістичних ракет небезмежна, при такій інтенсивності використання. Тож вже зменшується кількість ударів, але їх ще достатньо.

Сценаріїв є кілька. Перший – вихід на переговорний трек протягом тижня. Другий – затягування війни, її рутинізація, що вигідно Ірану. Їм головне встояти і пересидіти, навіть якщо вийдуть з конфлікту максимально ослабленими, все рівно збережуть режим, а для аятол це головне. Аятоли більше не будуть мати тих спроможностей, але залишаться при владі. Третій варіант – капітуляція або падіння режиму.

– Як іранське суспільство ставиться до влади, наскільки розділене, і на які групи? Як ставиться до Ізраїлю?

– Були заміри. Важко оцінити їхню достовірність. Ще в 2022-2023 роках до режиму опозиційно ставилися 70% іранців. Навіть якщо ці заміри завищені, то можна сказати, що значна частина населення, якщо не більшість відактивної частини, опозиційно налаштована до влади.

Війна запустила два процеси. По-перше, іранці не люблять владу, але те, що відбувається – це національне приниження. Тому іранці вважають, що між собою розберуться після війни, а зараз об’єднуються навколо прапору. Президент Ірану Масуд Пезешкіан у виступах апелює до такої моделі поведінки іранців.

Друга модель – режим так довго розповідав, що Іран – сильний, іранці стільки страждали через те, що влада виділяла такі неймовірні ресурси на озброєння, а люди страждали. Виявилося, всі страждання марні, іранцям брехали, влада не може їх захистити, і насправді представляє Іран слабким. Іранці вважають, що вони не такі.

Ніхто не скаже, яка точка зору, яка модель, візьме гору. За опосередкованими ознаками, єднання навколо прапору не відбулося. Режим не зміг консолідувати громадян навколо підтримки країни від зовнішньої агресії.

До 13 червня середній іранець ставився до Ізраїлю байдуже. На відміну від арабських країн, іранська вулиця не демонструвала ні негативних, ні позитивних нот щодо Ізраїлю. Зараз частка тих, хто ставиться до Ізраїлю вороже -росте. Так само вороже будуть ставитися іранці до США, і Росії, яка їх кинула.

У цьому сенсі буде частка тих, хто буде ненавидіти і свій режим, і Ізраїль. Єтеж іранський олігархат, який незадоволений з ситуації, яка підриває економічну базу країни і веде її до економічного краху.

– На які сили опирається режим аятол, і наскільки вони будуть до кінця стояти?

– Режим в Ірані відрізняється від багатьох сусідніх тим, що зміг створити достатньо надійну систему контролю над територією, населену не завжди лояльними людьми різних національностей – крім іранців в країні чисельні групи курдів, і белуджі, мільйоном афганських біженців.

Також є ті іранці, які дуже лояльні. Режим опирався, крім традиційних консервативних релігійних кіл, на базар – важливий іранський економічний, соціальний та суспільний інститут. Це інституція, яка займається охороною суспільства. Це доволі чисельний прошарок, мільйони людей.

Також режим опирається на парамілітарні інституції – дружинники з Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), басіджі (проурядова напіввійськова організація, що складається з добровольців, виконує функцію народної міліції і бере участь у забезпеченні внутрішньої безпеки, охорони громадського порядку, наданні соціальної допомоги та придушенні виступів інакодумці. – PolUkr.net). Їх передусім використовували для продовження протестів. Вони їздили на мотоциклах і били людейпалками. Це мільйони осіб, особливо з їх сім’ями, і вони отримували заце соціальної гроші – у бідній країні це важливо.

Плюс КВІР – це не НКВД в чистому вигляді, а корпорація зі своїми бізнесами, силовими структурами. Там люди зав’язані на значні економічні інтереси. Це опора режиму.

Режим тримається на набожних релігійних групах та клієнтські базі сил, з якою ділиться ресурсами.

– Що буде, якщо Ізраїль вб’є аятолу Алі Хаменеї? Наскільки режим тримається навколо однієї особи?

– З вірогідністю 90% в Ірані до цього сценарію готові. Навіть вже, мабуть, обрали наступника. Але це буде все одно мати значний вплив. Бо немає сильного та впливового претендента на пост наступника наразі. Тобто новий верховний аятола буде на початку слабшою фігурою і режим від цього крихкішим.

Хаменеї досить довго будував систему влади навколо себе. Багато людей у системі зобов’язанійомуособисто.Миттєво перехопити це все складно. Тому вплив буде, суперечки між елітним групам і олігархатом теж.

– Якщо порівнювати іранський і російський режими, то які їх схожі та відмінні риси між ними?

– Є паралелі йдуже багато. Іранський режим дуже брудний. Він – авторитарний, але з деякими працюючими квазідемократичними інституціями, з реальними виборами президента і парламенту донедавна. Вкрадені вибори почалися в 2009-го. Навіть зараз президент представляє інший клан, хоча щодо цього є сумніви.Але все рівно є внутрішня конкуренція. В Ірані є інститут профспілок, який працює.

На відміну від Росії, в Ірані останні п’ять років були практично щоденні протести. І не всі з них розганяли. Влада так чи інакше змушена була на них реагувати. Так, ці протести найчастіше були з соціально-економічних причин, але були. Щодо них влада була обережна, до них дослухалися.

В Ірані значно вільніша преса, ніж в Росії. До 2014-го, а особливо до 2022-го, в Росії була можливість говорити. Зараз – ні. В Ірані є. Там коментують рішення, ставлять різні питання, є до певної міри критичні медіа.

Одночасно Іран більш тоталітарний – режим залазить людям в ліжко, корегує персональну поведінку, практикує публічні фізичні покарання, повішання.

Росія зараз на шляху до тоталітаризму. Але ще далеко не на кінці шляху.

– Які наслідки для України від затягування конфлікту в контексті цін на нафту, зміщення фокусу уваги світу з війни в Україні на війну на Близькому сході, постачання зброї зі США на Близький схід замість України?

– По-перше, в Україні всі одразу звертають увагу на негативні наслідки, а вони є та суттєві –ріст цін на нафту, відповідно більше грошей у Росії на війну,спроба Москви знайти собі роль посередника, яка провалилася, відвертання уваги у світі з України та перенаправлення зброї в інший регіон, більша конкуренція за зброю.

Якщо конфлікт затягнеться, то буде теж хвиля біженців з регіону. Якщо вони потрапляють в Європу, це може спровокувати кризу біженців, дестабілізацію Європи, посилення тих крайніх партій, якіне дружні до України.

Росія теж навряд чи виграє від затягування конфлікту. Боз часом відбудеться заміщення нафтових ринків, якщо не буде катастрофічних подій та ситуацій. Високі ціни, якщо будутьще трохи часту, то тренди не будуть довготривалими.

Росте консолідація між полюсами. Чим довше триває конфлікт, тим більше шансів, що хтось приєднається до якоїсь зі сторін. Війсь зла (Іран, Росія, КНР, КНДР) буде консолідуватися. Україна довго намагалася це пояснити Заходу, нас не дуже слухали. Тепер раптом може виявитися, що в спільних інтересах України, Ізраїлю і США закрити питання Північної Кореї, щось робити з Китаєм і Росією.

– Які наслідки для України, коли йдеться про доставлення Росії іранських запчастин для дронів та балістичних ракет?

– Усі російсько-іранські проєкти закриються. Натомістьстоїть питання, що Росія може поставити Ірану балістичні ракети та дрони «Герань-2». Ті ж Shahed, які росіяни дуже модернізували.

Для нас буде відчутний дефіцит ракет для ПРО Patriot, за які зросла конкуренція. Трамп вже передав на Близьких схід 20 000 ракет для збиття дронів, які призначалися Україні.

– Якщо іранський режим впаде або буде дуже ослаблений, наскільки це буде серйозний удар по Росії в плані втрати другого за рік союзника після Сирії?

– В регіоні всі сприймають це як ознаку слабкості Росії, яка не може виконувати союзницьких зобов’язань, як слабкість і вихід Москви з Близького Сходу. В залежності від того, що буде далі, Іран вже таким, як був, не буде. Він ослаблений.

Москва втрачає авторитет як гаранта безпеки для інших країн. Плани по розширенню будівництва мирного атому, наприклад, «Росатому» в Ірані, все це закриється. У цьому сенсі це гарна новина.

– Чи Росія може таку втрату замістити? Наприклад, активніше діятив Африці?

– Це неможливо. Є фундаментальні фактори, і вони не даються такого шансу – населення, розташування, площа країни, економічний потенціал, видобуток нафти, ВПК, амбіції, наявність розвитку, досвіду, цивілізація з усією її м’якою силою в регіоні. Це все замінити просто неможливо.

– Які сили можуть прийти до влади в Ірані в разі падіння режиму аятол? Чи можливе повернення сина останнього іранського шаха РезиПахлеві або встановлення іншої форми правління?

– За всіма свідченнями, він непопулярний серед іранців. Це лідер діаспори, а не іранців. Багато говорять про нацменшини (61% населення Ірану – перси, 18% – азербайджанці, 10% – курди. – PolUkr.net), які можуть бути рушійною силою в тому, щоб скинути режим.

Але я б ставив на КВІР, який так само як КГБ в СРСР перевзувся в ФСБ в Росії, і скинувКомпарпартію, так само скине аятол.Як Путін з ФСБзахоплювати владув Росії, так само КВІР може зробити в Ірані. Олігархат, мабуть, зіграє роль. Армія Ірану в розібраному стані, тому я б ставив на силовиків із КВІР і на тих, у кого є ресурси та гроші.

– Якими були і якими будуть в найближчому часі відносини Росії з Ізраїлем?

– Дивні. Місцями союзницькі. Ізраїль досі займав проросійську позицію. Це пояснювалося спочатку тим, що їм потрібна була свобода дій в Сирії, де стояла російська ППО. Після падіння Сирії, є джентльменська чи таємна угода між РФ та Ізраїлем, що вони не постачають ворогам один одного певні типи зброї.Таким чином, Росія не постачала певні типи зброї в Іран. А Ізраїль не постачав в Україну нічого. Навіть на ті види зброї, де є лише ізраїльські компоненти.

Невідомо, чи будуть тепер, за нових обставин, зберігатися між ними ці відносини. Якщо «Герань-2» раптом з’являться на озброєння в Ірані, не відомо як будуть реагувати з ізраїльтяни.

– Якщо війна затягнеться, чи появляться біженці з Ірану? Чи зможе їх Росія використати для міграційних дій проти країн ЄС, скажімо, через Білорусь чи Середземне море, щоб дестабілізувати Євросоюз?

– Пробувати це вони можуть. Всі сторони до цього готуються. Звичайно, частина гравців в регіоні буде намагатися зробити біженців своїм інструментом. Зокрема, Росія.

Фото зі сторінки Сергія Данилова в Facebook

Польські ВМС виявила російський корабель, який знаходився поблизу підводних кабелів, що з’єднують Польщу та Швецію.

«Я задоволений, що нам вдалося удуже ефективнийістриманий спосіб запобігти кінетичним діям цього судна, які могли пошкодити електрокабель», – сказав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, посилаючись на інцидент у Балтійському морі, який стався в середу, 21 травня 2025 року.

Підрозділи ВМС Польщі зафіксували присутність корабля так званого «тіньового флоту» Росії, який виконував маневри поблизу підводного кабелю, що з’єднує Польщу та Швецію. У цей район відправили розвідувальні літаки, після чого російськесудно покинулойого. Потім на місце вирушило розвідувальнесудно ВМС Польщі Heweliusz, щоб перевірити, чи не була пошкоджена підводна інфраструктура тачи не закладена вибухівка.

Раніше схожі ситуації за участю російських кораблів відбувалися поблизу узбережжя, зокрема, Фінляндії та Естонії, де були випадки пошкодження підводних кабелів.

На основі: wp.pl

 

Цього тижня активувався пошук перемир’я між Україною і Росією за участі президента США Дональда Трампа. Зустріч може відбутися в Туреччині. Український та російський лідер боряться за увагу Трампа, від рішень якого залежить, як будуть розгортатися події на полі бою. Також у війні багато залежить від європейських лідерів, які більш однозначно підтримують Київ, проте так само потребують «парасольки безпеки» від США. Москва, тим часом, готує новий наступ влітку, і досі вважає, що може змусити Київ до капітуляції. Про це PolUkr.net розповівголова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак.

– Президент Володимир Зеленський 15 травня має поїхати в Анкару у відповідь на заклик диктатора Володимира Путіна відновити прямі безумовні переговори. Путін не поїде в Туреччину, алевідправить туди главу МЗС Сергія Лаврова і свого помічника Юрія Ушакова. Що має відбутися в Туреччині, і які можуть бути наслідки?

– Зеленський, по-перше, покаже Трампу те, що готовий до миру. По-друге, що Україна зараз є країною, готовою піти на компроміси. Але навряд чи поїздка закінчиться успіхом, враховуючи, що Росія, в принципі, не готова вести переговори про перемир’я.Там навряд чи можна чогось очікувати щодо перемовин, бо Путін не буде.

– Росія відкинула пропозицію безумовного 30-денного припинення бойових дій, починаючи з 12 травня, яку узгодили і запропонували лідери країн Європи з «коаліції охочих», Україна і США. Німеччина та Франція оголосять нові санкції проти РФ через це 15 травня. З якою ціллю, і на кого розраховані ці марні надії на можливе призупинення війни?

– Усе вказує, що РФ буде намагатися використати літню наступальну кампанію, щоб просунутися вперед. Відтак усі ці танці, які демонструє Путін нібито про безумовні умови для початку переговорів – це гра на те, щоб переконати США, що він готовий на компроміс. Але при цьому на жодні компроміси Москва поки не йде.

Путін переконаний, що в нього є 3-4 місяці, щоб завоювати більше територій України. Відтак буде рухатися у цій логіці – переговори, які можуть відбутися у Туреччині, не заважають продовженню наступу на Україну.

­– Що може бути після Туреччини?

– Росія буде демонструвати наративи, що це нібито Україна відкидає поступки до миру. Від початкупроцес перемовин для Росії – елемент стратегії, яку втілює ФСБ у гібридній війні проти нас і Заходу. Вони це роблять давно. Навіть сам факт теперішніх перемовин, які тривають від початку року за Трампа, можна вважати елементом цієї гібридної війни.

– А що зміниться за 3-4 місяці?

– Путін вважає, що в нього вистачить ресурсів під час літнього наступу, щоб зайняти певну кількість нових територій, чого росіянам досі не вдавалося протягом зими і весни. Тобто вважає, що погода буде сприяти тому, щоб російські війська просувалися вперед.

– На думку влади Росії, вони захоплять ще трохи територій, і що тоді?

– Путін вважає, що час грає на його стороні, що Україна дійде тоді до ситуації, коли західні партнери перестануть давати ту кількість зброї, яка необхідна ЗСУ, а відтак системи ППО будуть не настільки сильними, як зараз, а війська на фронті не зможуть ефективно стримувати наступ.

Тобто ракет ніхто не буде передавати, навіть для ППО. Пакет військової допомоги, прийнятий в кінці каденції Джо Байдена, скоро закінчується. Адміністрація Трампа не приймає жодного нового. Відтак у росіян є надія, що США не продовжать військову допомогу Україні. Це означає, що ЗСУ може стати значно слабшими, ніж зараз. На це головний розрахунок Путіна.

Також Путін робить ставку на психологічний аспект, бо вважає, що втома в українського суспільствадається в знаки, що вона буде підштовхувати владу в Києві до більших поступок, ніж зараз чи рік тому.

Саме тому зараз точиться така активна боротьба між Зеленським і Путіним за увагу Трампа – кому він більше вірить. Якщо почне вірити більше Путіну, то жодної допомоги Україні очікувати не варто. Більше того, слід зрозуміти, що тоді й можливість купувати зброю у США також може не бути. Чи зброю у європейців, на продаж якої дозвіл має дати Америка.

Тому для нас так важливо, щоб у США нарешті зрозуміли, що немає у світі іншої країни, яка так само сильно хоче миру як Україна. Ми дуже зацікавлені в цьому, але не в капітуляції, яку пропонує під виглядом миру Путін.

– Франція та Німеччина погрожують санкціями Москві, якщо з 15 травня не погодиться на 30-денне перемир’я. Росія вже найбільш обкладена санкціями країна у світі. Чи справді вони можуть вплинути на Москву в справі припинення бойових дій?

– Санкції завжди обмежують певну кількість можливостей для накопичування ресурсів Росії. Але перші санкції ввели щетоді, коли Путін анексував Крим 11 років тому. Відтоді ЄС ввів 17 пакетів санкцій. Але якби перший пакет спрацював, то, може, не треба було б вводити 17.

Питання в ефективності санкцій. Часто стається так, що поки готується черговий пакет, Росія знаходить змогу для обходу попереднього. Відповідно, слід дивитися, що за санкції пропонуються.

Для Росії дуже актуальним є питання, щоб зняти, в принципі, всі санкції, і щоб повернутися до нормальності, яка існувала у неї до 2014 року.

– Чому західні партнери не погрожують Росії радикальним збільшенням військової допомоги Україні. Немає що давати, немає бажання давати?

– І те, й інше. З однієї сторони, прихід Трампа актуалізував в Європі питання власної безпеки – виявилося, США можуть європейців не захистити, тому треба бути вже озброєними, якщо Росія раптом завтра нападе.

Після виступу віце-президента США Джей ді Венсау лютому на Мюнхенській безпековій конференції стало очевидно, що США збираються згорнути «парасольку безпеки», яка після Другої світової війни, була над Європою. У Вашингтоні вважають, що Америка 80 років оплачувала безпеку Європи коштами платників податків США.

Відтак багато європейських країн, особливо ті, що ближчі до Росії, почали перейматися своєю безпекою. Почалась активна гонка озброєнь. Європейські країни почали озброюватись. Тож у багатьох країнах є відчуття, що треба передусім захистити себе, а не передавати певні види зброї Україні.

Існують також інші думки. Зокрема, їївисловила прем’єрка Данії МеттеФредеріксен, яказаявляла, що Україні треба передати зараз всю зброю, яку мають європейські країни, бо вона де-факто стала «щитом Європи». Багато хто розуміє, що зараз саме Україна стримує і відтерміновує потенційне вторгнення Росії на ті чи інші території, включаючи країни НАТО.

На днях єврокомісар з питань оборони ЄС Андрюс Кубілюс сказав, що розуміє, що поки триває війна в Україні, Росія не ризикне і не має змоги напасти, наприклад, на територію країн Балтії.

Це ще раз означає, що Україна має отримати більше військової допомоги від Європи, ніж це було досі чи навіть за минулий рік. Передусім від європейських країн, які під найбільшим ризиком.

– Які існують найбільш реалістичні варіанти, як буде діяти Трамп, якщо Росія не буде погоджуватися на безумовне припинення вогню, ставлячи нездійсненні умови та затягуючи процес?

– Росія вже й так не погоджується на безумовне припинення вогню.Вона постійно каже, що погоджуємось на безумовне припинення вогню, але… і тут висуває умови.

– Як Трамп буде діяти далі, якщо відчує, що росіяни його ошукують?

– Є великий ризик, що США вийдуть із ролі модератора між Україною і Росією. Звичайно, відмова Москви припинити бойові дії – це буде досить неприємний ляпас Трампу, який вважав, що він як геній, якийуклав тисячі угод, зможе укласти і цю. Але виглядає так, що наразі США не вдається досягти цієї мети.

Це стало очевидним ще перед тим, як минула сакральна для Трампадата в 100 днів при владі й Путін навіть не підіграв йому, не погодився на 30-денне припинення вогню. Тому, скоріш за все, це найбільш реалістичний сценарій.

Можливо, США в недалекому майбутньому зможуть вдатися до нового етапу перемовин, але це, може, розпочатися лише восени.

– Голова Китаю Сі Цзіньпін під час візиту до Москви на 9 травня заявив про підтримку Росії, назвав Путіна союзником у побудові нового світового порядку і підтвердив спільну позицію по війні проти України. Що означає цей крок Сі для продовження війни? Пекін скинув маску нейтральності?

– Трішки перебільшено вважати, що Росія повністю залежна від Китаю. Путін марить тим, щоб поділити світ на трьох зі США і КНР. Для цього йому потрібні союзники – Китай один із них. Відповідно, Пекін отримує багато преференцій і віртуозних прогинань зі сторони Москви.

Але Путін не збирається ставати повноцінно васалом Китаю. Хоч це зараз звучить дивно, але він все ще думає, що існує модель, за якою він, Сі та Трамп зможуть сісти за один стіл і поділити світ на сфери впливу, як Сталін, Черчилль і Рузвельт у Другій світовій війні.

– Як бачите стратегію Росії у війні проти України протягом цього року?

– Наразі не бачу мотивів, щоб Путін відкинув свій першочерговий план і не провів літню кампанію наступу. Також, з точки зору Росії, зараз важливо посіяти різні хаотичні процеси та сварки в Європі та на Близькому Сході.

Росія – країна, яка добре почувається у хаосі. Для цього будуть акумульовані великі ресурси. Агентів Росії зараз багато в Європі та США. Особливо серед крайніх сил і популістів. Вони будуть працювати на те, щоб підірватисвітовий порядок, відірвати Білий Дім від реальності, заглибити Трампа у процес гіпотетичних домовленостей про співпрацю з Москвою. Ми бачили, як це працює на тлі візитів спецпосланника Трампа Стіва Віткоффа до Росії. Усе це буде поглиблюватись. Доки у США не зрозуміють, що Росія постійно обводить владу Штатів навколо пальця, нічого не зміниться.

– А що буде в Україні, якщо США таки зменшать чи зовсім зупинять військову допомогу? Наскільки Європа зможе і захоче це перекрити?

– Києву слід старатися створити міцний оборонний союз, до якого могли б увійти Польща, Франція, Німеччина, країни Балтії, Велика Британія й країни Північної Європи, яківиступали з ініціативою, що треба Україні віддати все можливе, щоб забезпечити подальшу стійкість. Якщо цей союз реалізуть, то Україна зможе на якийсь час, може, на рік-півтора не мати дефіциту зброї. Ці країни можуть його покрити. Питання в політичній волі та бажанні, а також в підтримці зі сторони їхніх суспільств цих дій.

– Які є песимістичні, реалістичні та оптимістичні сценарії війни в Україні?

– На жаль, війна не закінчиться цього року. Можливо, один із базових сценарій – у Росії на певному етапі можуть вичерпатися ресурси для наступу. Зараз для нас головне – зупинити наступ росіян влітку. Наразі, на жаль, на деяких ділянках фронту вони все ще просуваються.

– Наскільки можемо розраховувати, що в Росії будуть суттєвіпроблеми з економікою?

– Російська влада розуміє, що маховик війни, який вона запустила, їй легше далі крутити, ніж зупинити. У цьому сенсі економіка не буде ключовим фактором для Путіна. Не виключаю, що російське керівництво навіть залізе глибше в кишені росіян, відбере гроші, які лежать на рахунках чи щось подібне, аби продовжити війну.

Для Москви зупинка війни – це розписатися у власній неспроможності, крах міфу про велич російської імперії, про другу армію світу, про відродження імперії,ключового завдання на найближче десятиліття. Але росіяни вперлися в Україну. Ми зараз те місце, де визначається доля, якщо не світу, то Європи. Того, що має перемогти – авторитаризм чи демократія?

– Європейські партнери, які найбільш зацікавлені, щоб Україна вистояла, будуть повністю підтримувати лише коли побачать, що є ризик, що Київ може впасти, чи зреагують раніше?

– Хочу вірити, що об’єктивно оцінюють ситуацію, і що саме небажання Путіна йти на перемовини підштовхне їх до більш рішучих дій. У команді Трампа теж були люди, які навіть до інаугурації казали, що треба спочатку посилити Україну військово, фінансово і лише потім говорити з Путіним про потенційні перемовини. Спочатку підвищити ставки, а тоді з позиції сили говорити про мир. Трамп пішов іншим шляхом, виклавшиодразу майже всі козирі на стіл. Зараз йому важко прощатися з ілюзіями, які для українців були очевидними, що таким чином із Путіним неможливо домовитися.

– Чи бачите аргументи, якими Україна і європейські партнери можуть переконати Трампа далі давати військову допомогу Українічи продавати її, щоб країна вистояла?

– Наші європейські партнери мають досить аргументів і зв’язків, щоб умовити американців. Плюс треба підключати лобі, яке працює з ВПК США. Воно, зі свого боку,має доносити інформації, що продаж зброї Європі, а відтак Україні, в національних інтересах США. Період емпатії минув, тепер є період чітких і прагматичних розрахунків.

 

Глава польського МЗС виступив із викриттям у Сеймі

Міністр Радослав Сікорський виступив у Сеймі, де окреслив головні пріоритети зовнішньої політики Польщі утеперішній міжнародній ситуації. «Це найважчий з моїх виступівіз простої причини – міжнародна ситуація є найскладнішою за кілька десятиліть», – сказав на початку глава польського МЗС, вказуючи на проблеми, що є наслідком триваючої російсько-української війни, зміни у балансі сил та митній війни.

Сікорський акцентував на важливості членства в НАТО та ЄС для безпеки Польщі. «Умовою для розбудови оборонного потенціалу є економічний потенціал. (…) Тому ми зміцнюємо польську економіку – сьогодні вона не лише одна з найбільших, а й така, що найшвидше зростає у Європі», – сказав Радослав Сікорський.

Говорячи про війну в Україні, міністр заявив, що Польща не планує відправляти своїх солдатів для миротворчої місії в Україні, але надасть підтримку для такої операції, якщо вона відбудеться. Він додав, що без участі Польщі, не була б можливою підтримка України під час повномасштабної російської агресії.

«Росія у своєму геополітичному ісакрально-географічному розвитку не зацікавлена в існуванні незалежної польської держави у будь-якій формі. Вона також не зацікавлена в існуванні України», – сказав Сікорський, маючи на увазі російську політику та погляди російського ідеолога Олександра Дугіна.

«Ви більше ніколи не будете тут панувати. Ані в Києві, ані у Вільнюсі, ані в Ризі, ані в Таллінні, ані в Кишиневі. Вамзамало землі? Одинадцять часових поясів і все рівно замало? Подбайте про те, щоб краще господарювати тим, що, згідно з міжнародним правом, лежить у ваших кордонах. Замість того, щоб фантазувати про нове загарбання Варшави, потурбуйтеся про те, чи втримаєте Хайшенвай (Владивосток – прим.)», – сказавСікорський, маючи на увазі російську політику щодо Польщі та України.

«Європа стоїть перед екзистенційним вибором: або увійде до гри, об’єднавшись і ставши важковаговиком, або прирече себе на маргіналізацію», – сказав Радослав Сікорський, маючи на увазі глобальні геополітичні зміни, які зараз відбуваються.

За матеріалами: wp.pl, msz.gov.pl,

 

Нове полегшення для українських дітей в польських школах.

Посольство України в Республіці Польща повідомило 10 березня 2025р в соціальних мережах гарну новину для українських школярів, які навчаються в польських школах:

«Відповідно до польського освітнього законодавства, учні, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 року, мають можливість вивчати українську мову як одну з іноземних мов у польських школах. Це дозволяє учням з України, які підлягають обов’язковому навчанню в закладах загальної середньої освіти, вивчати мову та культуру країни свого походження.

Як скористатися цією можливістю?

Щоб українська мова стала частиною навчального процесу в польській школі, громадяни України мають самостійно ініціювати її впровадження. Для цього необхідно звернутися до школи з проханням запровадити українську мову як другу іноземну. Важливо погодити цей процес із директором школи та відповідними органами освіти.

Механізм організації процесу:

• Звернення до школи – батьки або представники учнів подають запит до керівництва закладу освіти.
• Погодження з адміністрацією – можливість викладання української мови залежить від наявності кваліфікованих викладачів та необхідних ресурсів.»

Ця ініціатива є дуже важливою, оскільки з нового року усі українські діти, які проживають у Польщі, підпадають під обов’язкову шкільну освіту в країні перебування. Тобто, якщо з 24 лютого 2022 року учні мали вибір навчатися стаціонарно у польській школі, або продовжувати онлайн навчання за програмою української школи, або ж навчатися у змішаній системі, то тепер такого вибору вже немає. І в разі невиконання обов’язку батькам загрожує виконавче провадження та штраф у розмірі 100зл, а з червня 2025 року вони втратять право на користування соціальною програмою 800+, що є найбільш болючішим фінансовим питанням.

Така зміна призвела до того, що українські діти втратили можливість навчатися українській мові, що в свою чергу породжує безграмотність та розрив з культурою власної країни. Можливість вивчати українську мову як другу іноземну мову в польських школах скоротить цю прірву, надастьдітям та їх батькам почуття зв’язку з Батьківщиною. А можливо українською мовою як другою іноземною зацікавляться не лише українські діти? Українська мова – це важлива європейська мова і той, хто буде володіти нею, матиме більші шанси віднайти своє місце в польсько-українських міжнародних відносинах, культурі, бізнесі.

На сьогоднішній деньучні польських шкіл загальної середньої освіти найчастіше обирають такі мови:англійська, німецька, іспанська, французька, російська, італійська.

За даними Міністерства освіти Польщі станом на 2024 рік у польських школах навчалося 180 тисяч українських дітей, які прибули до Польщі після 24 лютого 2024 року (дата повномасштабного вторгнення Росії в Україну). Всього у польських школах торік навчалося 248 тисяч українських дітей.

Ніна Семенюк