Після розпаду Радянського Союзу Україна отримала третій за розмірами ядерний потенціал у світі. Станом на кінець 1991 року на території України перебувало понад 5 тисяч ядерних боєголовок тактичної і стратегічної зброї. Проте, згідно з умовами Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого Україна приєдналася 16 листопада 1994 року, наша країна першою в світі обрала шлях ядерного роззброєння. Цей процес тривав майже три роки. 1 червня 1996 року до Росії вивезли останні ракети, після чого Україна остаточно позбулася ядерного статусу.

Складна тема ядерного роззброєння України знайшла своє докладне висвітлення у нещодавно виданій книзі відомого українського політика, колишнього міністра охорони навколишнього природного середовища України, народного депутата України чотирьох скликань Юрія Костенка (Історія ядерного роззброєння України. – К.: Ярославів Вал, 2016). Тож як наша держава втратила основну гарантію своєї територіальної безпеки і хто в цьому винен? Що було б, якби двадцять років тому українські політики виявилися більш рішучими? На ці та інші запитання POLUKR.net`у відповів автор книги.

– Хто більше тиснув на Україну в питаннях ядерного роззброєння – Росія чи Сполучені Штати Америки?

– В ядерному роззброєнні України найвизначнішу роль відігравала Росія. Справа в тому, що Росія ще до офіційного розпаду Радянського Союзу розробила план, як забрати ядерну зброю, яка опинилася на територіях уже незалежних держав. Суть російської стратегії полягала в тому, аби всі боргові зобов’язання колишнього Радянського Союзу як стосовно ядерних, так і звичайних озброєнь перекласти на плечі новоутворених держав, а всі активи СРСР залишити собі. Спочатку треба було примусити Україну підписатися під зобов’язаннями щодо знищення ядерної зброї на своїй території, а другим кроком було вивезення боєголовок на територію Росії.

Сполучені Штати Америки формували свій план дій, виходячи з нових реалій. По-перше, вони не були готові до розпаду Радянського Союзу. По-друге, як демократична країна США розуміли, що Україна стала власником ядерних озброєнь цілком законно, згідно з нормами міжнародного права. Тому спочатку Сполучені Штати були готові спільно з Україною розробляти план ядерного роззброєння. Головною метою було скерувати Україну на шлях набуття нею без’ядерного статусу.

Для США принциповим залишається питання кількості держав, які офіційно мають ядерну зброю. Загальновідомий факт, що в той час, коли Україна роззброювалася, більше двадцяти країн світу або вже набули підпільно ядерну зброю, або саме набували її. На сьогодні є п’ять юридично визначених ядерних країн – США, Росія, Великобританія, Китай і Франція. Є також низка країн – Ізраїль, Індія, Пакистан, Північна Корея, – які вже мають ядерні вибухові пристрої, але міжнародна спільнота трактує їх як неядерні. Тому баланс кількості юридичних ядерних держав має принциповий характер для США, бо його порушення передбачає зміну геополітичних впливів. Америка ж не хоче мати нових конкурентів на цьому фронті.

Сполучені Штати визнали, що Україна ядерну зброю успадкувала, а відтак в абсолютно правовий спосіб стала ядерною державою. Та, незважаючи на визнання за Україною ядерного статусу, Штати наполягали на процесі роззброєння, пропонуючи низку варіантів, якими стимулювали Україну до руху цим шляхом. У цьому й полягала принципова відмінність російської позиції та позиції США. Росія просто хотіла забрати все назад. США шукали варіанти, як заохотити Україну до добровільної відмови від ядерного статусу. Та попри цю різницю в поглядах і підходах, ці країни дійсно співпрацювали задля того, щоб Україна стала без’ядерною якомога швидше. В цьому вони були партнерами.

З іншого боку США були зацікавлені влізти в ядерні технології колишнього Радянського Союзу. Співпраця з Україною, яку вони пропонували, могла б відкрити їм цей шлях. Як ви розумієте, у нас з’явилася чудова нагода зіграти на протиріччях російського й американського інтересів у темі ядерного озброєння і максимально використати це для своєї вигоди, для національних інтересів України. На жаль, Україна цим не скористалася.

– Чи не розглядали США варіант, щоб Україна передала свої ядерні запаси не Росії, а Америці? Чи надходили такі пропозиції?

– Були звичайно. Навіть була розроблена програма утилізації п’ятисот метричних тонн високозбагаченого урану в Сполучених Штатах Америки. Фактично США викуповували високозбагачений уран із боєзарядів, які йшли на знищення. Це було вигідно на той час і Україні, і Росії, бо після розпаду Союзу економіки нових держав стрімко згасали. А ці кошти можна було спрямувати на вирішення багатьох проблем: політичних, економічних, соціальних. Цим шляхом Америка рухається й сьогодні: з демонтованих боєзарядів вилучають високозбагачений уран, а потім вже Штати роблять з нього ядерне паливо для своїх електростанцій.

Нам США пропонували дещо іншу технологію. Як відомо, Україна від самого початку становлення своєї державності заявляла, що буде рухатися до без’ядерного статусу. Однак 3 червня 1993 року на закритому засіданні Верховної Ради тодішній прем’єр-міністр України Леонід Кучма висловив думку про необхідність збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу – 46 твердопаливних міжконтинентальних балістичних ракет СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго. Оскільки частина цих ракет була націлена якраз на США, Вашингтон відреагував моментально, пославши в Україну міністра оборони Леса Еспіна, який заявив: «Давайте перегорнемо сторінку нашої попередньої недостатньо ефективної співпраці і почнемо формувати нову сторінку. Ви хочете складувати ядерні боєзаряди на вашій території в спеціальних сховищах? Будь ласка, ми вам допоможемо. Ви хочете переробляти ядерні боєголовки на мирний атом? Будь ласка, ось пропозиції General Atomics, найбільшої корпорації США, яка займається і мирним, і військовим атомом. Ми будемо вам допомагати і робитимемо спільне підприємство». Тобто США були готові до дуже широкого спектру співпраці у темі поступового скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Проте український уряд і український президент цими пропозиціями не скористалися.

– Які шанси України повернути ядерний статус?

– Ніяких. Більше того, ці розмови доволі шкідливі. Їх інспіратором переважно є Росія, котра хоче показати світові, що Україна – непередбачувана країна. Мовляв, хоч Україна і підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вона знову хоче заволодіти ядерною зброєю, про що Росія попереджала ще в 1990-х роках.

По-перше, набуття Україною ядерної зброї неможливе в силу політичних обставин: наш підпис як неядерної держави стоїть під договором про нерозповсюдження ядерної зброї. По-друге, це відсутність економічних, фінансових і технічних можливостей для формування ядерного вибухового пристрою. У нас навіть нема де тестувати вироблений боєзаряд. В Україні чимало проблем, пов’язаних із мирним використанням ядерної енергії. Я маю на увазі Чорнобильську аварію 1986 року і величезну кількість радіоактивних матеріалів, що залишаються у зруйнованому саркофазі. У нас немає навіть сховища для відпрацьованого ядерного палива, яке використовується в ядерній енергетиці.

Україні для свого захисту потрібно рухатися іншим шляхом. У першу чергу, це колективна система безпеки – я маю на увазі НАТО. Вона дешевша та ефективніша. По-друге, це розробка власної воєнної стратегії та воєнної доктрини, яка опиралася б на наш виробничий потенціал. Україна має можливість випускати дуже ефективну звичайну зброю. Все для цього у нас є. Немає тільки політики, яка сприяла б формуванню в Україні такого рівня економічного розвитку, який дозволив би виділяти значну частину бюджетних коштів на озброєння й на утримання високоефективної армії, здатної захищати українські національні інтереси. Тому потрібно зовсім по-іншому дивитися на ці всі проблеми.

– Як ви оцінюєте ядерний темперамент Росії і чи вважаєте її небезпечною для світової спільноти?

– На сьогодні більшість військових аналітиків зійшлися на думці, що найбільшою загрозою для світової безпеки стала Росія. Цьому сприяли дві обставини: тоталітарний режим, який непідконтрольний суспільству, і величезний ядерний потенціал, який залишається у цієї країни поза будь-яким контролем з боку народу. Про що мова? Наприклад, у Сполучених Штатах Америки, попри величезну кількість зброї, діє система громадянського контролю за діями військових. У Росії після розпаду Союзу абсолютно нічого не створено. До демократії вона рухалася дуже мляво – поки був живий Єльцин. А коли на чолі держави став представник ФСБ Путін, Росія стрімко згорнула всі демократичні напрацювання й почала розвивати неототалітарний принцип управління державою – непідконтрольний суспільству. Колись, ще в 1991 році, невдовзі після проголошення незалежності, «Financial Times» з подачі Росії назвала Україну «дикуном з ядерною булавою». Сьогодні ж «дикуном з ядерною булавою», який нею розмахує і загрожує всьому світу, стала Росія. І всі з цим погодилися.

– Якою могла б бути Україна сьогодні, якби в 1996 році не віддала всієї ядерної зброї?

– Я думаю, що Україна вже мала б систему колективної безпеки, яка поширювалася б на нашу територію. І Росія ніколи не наважилася б на збройну агресію проти нас. Більше того, я впевнений, що швидкий рух України до європейської демократії привів би Росію до ситуації, що саме вона була б ініціатором ефективного, взаємовигідного мирного співіснування з Україною, а не вишукувала б способів знову підпорядкувати Україну своїм інтересам. Це була б зовсім інша країна, і у нас були б зовсім інші стосунки з нею. Навіть якщо допустити, що в Росії відбулося б те, що відбулося, – Путін і тоталітарний режим. Україна, яка могла б ефективно захищати свою територію, слугувала б найбільшим стимулом для демократизації Росії. Я думаю, що Путін вдруге ніколи не став би президентом – тим більше з такими диктаторськими повноваженнями, які загрожують світовій спільноті.

Розмовляла Христина Мельник

У Вроцлаві неподалік залізничного вокзалу стався вибух. Про підозрілий пакунок у салоні міського автобуса водія повідомив один із пасажирів. Як інформує Zaxid.net з посиланням на польське телебачення TVN24, водій негайно зупинив автобус і виніс пакунок назовні. У цей момент і пролунав вибух. Поліція проінформувала, що вже ідентифікувала осіб, які залишили в автобусі вибухівку.

Випадок трапився у автобусі №145 близько 14:00. За декілька хвилин перед 14:00 водія автобуса попередили, що у салоні перебуває підозріла каструля об’ємом приблизно 3 літри і схожа на скороварку. Водій зупинив автобус і виніс предмет. Вибух стався вже назовні, коли водій поставив каструлю на тротуар. Контейнер залишився неушкодженим. Його досліджують експерти.

Як повідомляє радіо RMF.FM, у каструлі була селітра, цвяхи і гвинти. Відомо також про те, що унаслідок вибуху постраждала одна особа, яку поранило уламками. Як інформує радіостанція, поранення є легким.

Поліція стверджує, що загрози чергових вибухів немає.

Оскільки у салонах міського транспорту у Вроцлаві є камери стеження, то поліція оперативно ідентифікувала, хто заніс вибухівку в салон автобуса. Це був чоловік у світшоті чорного кольору із капюшоном. Його ріст приблизно 180 см. Він увійшов до автобуса, залишив пакет з каструлею і відразу вийшов. Поліція неофіційно стверджує, що якби вибух стався в автобусі, то постраждало б багато осіб.

Джерело: Zaxid.net

Ситуація, в якій Юрій Луценко став єдиним прийнятним для Президента кандидатом в Генпрокурори, була створена не лише Порошенком та соратниками з його політичної сили. Генеральний прокурор, обраний після непублічних домовленостей через особисту лояльність до Президента – наслідок політичного розкладу в Україні, до формування якого долучились без виключення усі політичні гравці та соціальні групи. Рішення Порошенка про підтримку свого близького політичного соратника на таку важливу посаду продиктоване не лише бажанням убезпечити себе від дискомфорту, пов’язаного з надто самостійною діяльністю «чужого» очільника відомства. Для нього також важливо зберегти політичні домовленості між різними парламентськими групами, «зав’язаними» на олігархів, найперше – на Ігоря Коломойського.

З одного боку, очевидно, що такі групи однією з умов спільних голосувань за президентські та урядові ініціативи ставили вимогу лояльності ГПУ до «потрібних» політиків та бізнесменів. З другого боку, потреба нового Генпрокурора (якщо він справді хоче кардинально реформувати відомство) у гарантованій підтримці депутатської більшості є об’єктивною. Природно, що таку підтримку, необтяжену новими ситуативними домовленостями та компромісами, керівнику ГПУ може гарантувати лише відновлена, чи то реанімована пропрезидентська більшість, що складається з БПП та НФ. Подальша бездіяльність цього відомства загрожує величезними репутаційними втратами передусім для Петра Порошенка, чий рейтинг і так стрімко падає. Саме ці обставини зробили кандидатуру Луценка практично безальтернативною і для Президента України, і для тих, хто продовжує розділяти з ним відповідальність за владні рішення.

Останні півтора року у політичному житті України чітко продемонстрували – та ілюзорна та крихка єдність провідних українських політсил та політиків, яка була породжена трагедією розстрілу учасників Революції Гідності та загрозою війни на сході України, остаточно розвалилась. Від драматичних подій під Верховною Радою 30 серпня 2015 року, коли депутати голосували за законопроект про внесення змін до Конституції, а точніше – ще під час дострокових парламентських виборів стало зрозуміло, що відтепер в українській політиці кожен сам за себе.

Із того часу від блоку постреволюційних сил поступово почали відколюватись політичні партії, які, позбувшись тягаря спільної відповідальності за владні рішення, стали будувати власну стратегію, що полягала у нищівній критиці влади. Першою такий крок зробила ВО «Свобода», згодом з парламентської коаліції вийшла «Радикальна партія Олега Ляшка». Розвал владної команди завершився демаршем «Батьківщини» та «Самопомочі» після невдалого голосування за відставку Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Продовжуються відцентрові процеси й у фракції «Блоку Петра Порошенка». Представники так званої групи «Єврооптимістів», що перебуває у складі БПП, дедалі частіше публічно критикують політику керівництва фракції, відмовляючись голосувати за неприйнятні для них рішення.

Гострий брак «штиків» у парламенті для проведення необхідних голосувань штовхає команду Президента домовлятися з політичними групами «Відродження» (контрольованої Коломойським) та «Воля Народу» (сформувалась навколо покійного Єремєєва). Перші колабораційні голосування було реалізовано під час голосування за зміни до Конституції (серпень 2015) та обговорення Державного бюджету на 2016 рік (січень 2016). Порошенко та Яценюк продемонстрували, що здатні обійтись без надто вибагливих партнерів по коаліції. Водночас компроміси з «Волею Народу» та «Відродженням» були непублічними та проявлялись у голосуванні за потрібні законопроекти та у кадрових призначеннях «потрібних людей» на грошові посади в міністерствах та держпідприємствах.

Така політика Порошенка та його партнерів призвела до жорсткої поляризації у парламенті та українському політикумі. Партіям, що не входять до коаліції та не отримують матеріальних бонусів за підтримку більшості, залишається єдиний шлях політичного виживання – жорстка, системна критика кроків уряду та Президента. Проте сьогодні саме Президент і меншою мірою «Народний Фронт» Яценюка несуть усю відповідальність за стан справ у країні. Процеси посилення протистояння лише набиратимуть силу, зважаючи на перспективу дострокових парламентських виборів та підігрівання такого стану речей у Москві. Тож намагання Порошенка, виходячи з його політичних інтересів, сконцентрувати у своїх руках всю повноту влади виглядає очікуваним та логічним. Хто б не став Прем’єром, Генпрокурором чи, приміром, главою Нацбанку, за їх провали нестиме відповідальність персонально Президент. А отже, ризикувати та віддавати посади комусь іншому, однак все одно втрачати залишки рейтингу від непопулярних чи помилкових дій неслухняних чиновників, прагматичний бізнесмен Порошенко не має наміру.

Таким чином, логіка у призначенні Генопрокурором близького друга Президента та в минулому очільника фракції «Блоку Петра Порошенка» Юрія Луценка така ж, як і в обранні Володимира Гройсмана Прем’єр-міністром України. Порошенко продовжує консолідувати владу у своїх руках, перебираючи водночас на себе всю відповідальність за дії влади як всередині країни, так і зовні.

Учорашні події в парламенті стали яскравою ілюстрацією цього процесу. Після того як напередодні депутати вчергове провалили голосування за проект закону, який дозволяв Луценку очолити ГПУ, до справи взявся Президент. Він увечері 11 травня відмінив візит на Антикорупційний форум у Лондоні, щоб особисто переконувати депутатів підтримати Луценка. Весь вечір 11 травня в кабінетах на Банковій ішли перемовини. ЗМІ стверджують, що спеціально для цього зі Швейцарії до Києва прилітав Ігор Коломойський, якому є за що поторгуватись із Президентом. Очевидно, торги пройшли вдало, адже наступного дня група Коломойського з 5 позафракційних депутатів, а також контрольована ним група «Відродження» (20 обранців) дисципліновано підтримали і закон «під Луценка» і кандидатуру нового Генпрокурора. Таку ж очікувану лояльність проявила і група «Воля Народу».

Загалом, події в парламенті цього дня нагадували чітко зрежисовану п’єсу. Напередодні Президент оголосив, що береться чи не власноручно проштовхувати Луценка у прем’єри. Наступного дня депутати дисципліновано проголосували за законопроект, який відхиляли чотири рази до того. Спікер Парубій одразу ж його підписав, а за півгодини – Президент. Водночас у кулуарах парламенту з’являється свіжовидрукуваний, ще теплий примірник спецвипуску парламентського видання «Голос Країни». Поки депутати здивовано гортали другий за день випуск газети, Парубій оголосив, що з Банкової уже надійшло подання Президента на кандидатуру Луценка, якого той представлятиме особисто. Петро Порошенко, пропонуючи парламенту підтримати кандидатуру Луценка, був доволі категоричний: «я представляю вам кандидатуру нового Генерального прокурора України. І НИМ БУДЕ Юрій Віталійович Луценко» (виділення автора). І справді, за півгодини після цього депутати погодили представлення Порошенка і новим генпрокурором став Луценко.

За рішення проголосували депутати БПП (131), НФ (73), “Воля народу” (17), “Відродження” повним складом (23) і 15 позафракційних. Злагодженість дій, блискавичність проведення усіх процедурних формальностей та більш ніж переконлива позиція Петра Порошенка в парламенті мали б засвідчити, що в новому парламентському розкладі саме Президенту належить провідна роль.

Також це сигнал новопризначеному Генеральному прокуророві. Адже для того, щоб провести скільки-небудь значні зміни у цьому відомстві, необхідна чітка підтримка і уряду, і законодавчої більшості в парламенті. Позиція Президента засвідчила, що, принаймні на старті діяльності Луценко таке сприяння матиме. Однак куди і на що витрачатиметься цей ресурс – питання відкрите.

Потреба в кардинальних змінах у Генпрокуратурі є очевидною і критичною. Публічна розправа над слідчими у справі «діамантових прокурорів», показне затягування розслідування справи про махінації з закупівлею бурових вишок Юрієм Бойком, відсутність результатів розслідування справи розстрілів на Майдані свідчать, що ГПУ не має ні бажання, ні людських ресурсів для змін. Отже, реформувати її зможе саме політик – людина, яка не є вихідцем із середовища, пов’язаного круговою порукою; персона, яка має підтримку уряду та парламенту, а також публічний діяч, що зможе доступно та аргументовано пояснити кроки, до яких вдається його відомство. Усього цього бракувало попередникам Луценка – Махніцькому, Яремі та Шокіну. Сьогодні для Луценка, схоже, відкрилась сприятлива ситуація для того, щоб дати старт змінам у ГПУ.

Однак вміння Луценка підміняти реальні здобутки пафосними заявами та справами відоме ще з часів його діяльності на посаді очільника МВС у 2005 році. На відміну від тих часів, сьогодні від успіху діяльності Луценка у реформуванні ГПУ великою мірою залежить не лише його подальша політична кар’єра, а й президентські перспективи Порошенка. Якщо не амбіція увійти в історію як Генпрокурор-реформатор, то інстинкт виживання як політика мали б стати добрим стимулом для справжніх змін і для Луценка, і для Порошенка.

Віктор Біщук

В Україні почала діяти Група стратегічних радників з підтримки реформ. Її очолили батько «шокової терапії», автор економічних реформ у Польщі на початку 1990-х років Лешек Бальцерович і словацький реформатор Іван Міклош.

Серед радників будуть словацькі, польські та українські експерти, які зосередяться на 8-9 пріоритетних завданнях: управління державними фінансами України, бюджетний процес, податкова реформа, реформа судів і прокуратури, приватизація і реформа державного управління, лібералізація ринку землі.

Із польського боку до Групи також входитиме колишній урядовець міністерства фінансів і екс-глава МВС Польщі Єжи Міллер та польський політик українського походження, публіцист та співголова Об’єднання українців Польщі Мирослав Чех. Пан Чех розповів Polukr.net про цілі та завдання Групи.

– Як покроково буде виглядати робота Групи стратегічних радників?

– Робота ще не розпочалася і Група формується. До роботи підключилися Євросоюз, Європейський банк реконструкції і розвитку… Ці структури проводитимуть координацію дій Групи, допомагатимуть в експертній роботі. Група не працюватиме при Президентові, уряді чи Верховній Раді, а з усіма гілками влади водночас. Крім очолювання Групи, Бальцерович також буде представником Президента України при уряді, а Міклош – главою радників українського прем’єра.

– Як саме буде виглядати процес консультування українських урядовців? Чи існують гарантії, що вони дослухатимуться до цих порад?

– Гарантії – це обіцянки співголовам Групи враховувати рекомендації. Лідери України запевнили, що мають на це політичну волю. Не будемо заміщати роботи міністерств і відомств в Україні, але надаватимемо консультації українській владі.

Джерело: FB Петра Порошенка

– Якою буде роль Євросоюзу в роботі Групи?

– Правова співпраця України з Євросоюзом оформлена в Угоді про асоціацію та Зону поглибленої вільної торгівлі. Вони вже діють і перебувають на завершальній стадії ратифікації. Паралельно ЄС веде велику експертну допомогу щодо порад із проведенням реформ в Україні. Нещодавно Порошенко розмовляв із єврокомісаром з політики сусідства та розширення Йоганнесом Ганом. Коли оголосили про створення Групи, то Єврокомісія дуже оптимістично сприйняла цю новину і висловила великі сподівання щодо її роботи. Група спілкувалася також з главою представництва ЄС в Україні Яном Томбінським. Він висловив готовність Євросоюзу передавати експертну допомогу через Групу для органів української влади.

– Чи можна таким чином вважати Групу неформальним представництвом Євросоюзу при українській владі?

– В основі руху України на Захід – реформи. Це не побажання ЄС чи Заходу, а досвід, який успішно пройшли всі країни Центрально-Східної Європи. Цей досвід допровадив до розвитку всі країни регіону. Ми будемо ділитися ним з українською владою – як ці процеси відбувалися в Польщі, Словаччині. Ми налаштовані практично допомагати Києву шукати розв’язання наявних проблем. Це не готові моделі, а пошук у діалозі нових ефективних рішень, набутих на базі подібного досвіду.

– Хто ще буде в Групі, крім Вас, Бальцеровича та Міллера, з польської сторони? А також з української та словацької?

– З польської сторони наразі три особи (у Групі анонсувалося до 15 осіб – polukr.net). Склад ще формується. З української – Віктор Пинзеник (міністр фінансів і віце-прем’єр в кількох урядах України – polukr.net), Павло Кухта (експерт Реанімаційного пакету реформ – polukr.net), Ярослав Железняк (експерт Реанімаційного пакету реформ та Американської торговельної палати – polukr.net) і Андрій Бойцун (директор з досліджень Центру економічної стратегії – polukr.net). Крім Міклоша, зі словацької сторони буде Олександр Шкурла (перший секретар генконсульства Словаччини в Україні, відповідальний за економічну співпрацю між країнами – polukr.net) та ще одна-дві особи.

– У своєму останньому інтерв’ю польській «Газеті Виборчій» пан Бальцерович заявив, що перед тим як очолювати Групу, проводив діалог з лідерами парламентських фракцій в Україні та отримав їх згоду на реформи. Тож виглядає, що з його сторони це виважений крок, щоб не підставлятись, якщо до порад раптом не дослухаються? Бо міністр економічного розвитку і торгівлі України, литовець Айварас Абромавичус місяць тому не зміг подолати українських реалій і склав повноваження…

– Чого ви так негативно думаєте? Не йдеться про підставляння. Ця ініціатива вийшла з української сторони, від президента. Її суть – в Україну їде Бальцерович, щоб ділитися досвідом і допомогти Україні з економічними реформами. Бальцерович запропонував ще Міклоша в співголови, бо той вже працює в Україні радником міністра фінансів України Наталії Яресько. Але ініціатива виходила саме від української влади.

Ці радники знають ситуацію в Україні, бачать готовність Києва до реформ. Бальцерович наголошує, що протягом двох років Україна багато досягла – більше, ніж за попередні 23 роки. Саме тому він погодився. Слід надалі проводити зміни, бо від цього залежить ситуація в цілому регіоні Східної Європи. Ми розуміємо, що не здійснюватимемо реформ з нуля, але підтримаємо і пришвидшимо їх темп.

– Яке ставлення теперішньої влади в Польщі до тої ролі, яку Ви, Бальцерович та Міллер вирішили відіграти в Україні?

– Бальцерович постійно підкреслює, що допомога Україні в реформуванні та рухові до ЄС – це державний інтерес Польщі. Цей підхід сповідують всі провідні політичні сили в Польщі – і правляча «Право і Справедливість», і опозиційна «Громадянська платформа». У цьому питанні у Варшаві консенсус.

– Чи існують ризики, що в разі невдачі в реформах, у них звинуватять Бальцеровича і це погано вплине на польсько-українські відносини?

– Ми налаштовані на успіх. Від початку не варто говорити про ризики. Треба тримати пальці схрещеними, щоб усе вдалося, щоб наша допомога була якомога якіснішою.

– Які Група має напрацювання щодо реформ. Як саме, наприклад, Бальцерович хоче провести подальшу стабілізацію фінансової системи України?

– Стабілізація передбачає кілька етапів. По-перше, подальше реформування банківської системи. Наразі маємо великі здобутки НБУ в цьому питанні. Добре, що українська банківська система взагалі не завалилася. По-друге, поступове зменшення державного боргу України та бюджетного дефіциту, який за два роки скоротили з 10% до близько 2%. Ці речі слід продовжити.

Україна має витрачати рівно стільки, скільки заробляє. Київ має виконувати програми МВФ. Там прописаний детальний план стабілізації макрофінансової системи.

По-третє, слід подбати про надійні основи для подальшого економічного зростання України, яке розпочалося з третього кварталу 2015 року. Міклош обіцяє 1-2% зростання в цьому році та до 6% протягом наступних. В умовах війни і втрати 20% виробничих потужностей – це дуже добре.

– Що має допомогти економічному росту України? Які зміни мають стати основою?

– По-перше, дерегуляція економіки, створення кращих умов для малого і середнього бізнесу. Це передбачає полегшення умов для ведення бізнесу, спрощення формату подачі документів, зменшення бюрократичного тиску, кількості необхідних довідок, переведення документації в цифровий формат…

Бальцерович уже запросив провести дослідження про інспекції, які найбільше дошкуляють малому і середньому бізнесу в Україні. Водночас мають бути умови для збільшення прозорості ведення бізнесу та спрощення звітності. В Україні також погана сама структура ВВП. В ЄС малий і середній бізнес заробляє до двох третин ВВП. У Польщі, наприклад, понад половину. Решту – великий бізнес і державні компанії. В Україні все навпаки – частка малого і середнього бізнесу – близько 15%. А великий капітал заробляє левову долю.

– В Україні змінам часто перешкоджають олігархи, які мають групи впливу в парламенті. Не боїтеся, що це стане непереборною перешкодою?

– Відхід від олігархічної моделі в Україні великою мірою уже відбувається. По-перше, про це свідчить те, що Україна позбулася залежності від російського газу. Бальцерович називає це світовим рекордом. Ще кілька років тому країна на дві третини залежала від російського газу, а тепер повністю незалежна. Торгівля газом з Росією була джерелом величезної корупції. Тому тепер встановили ринкові ціни на газ для всіх.

Сьогодні треба ліквідовувати монополії в Україні. Слід реформувати «Укрзалізницю», яку зараз очолив польський реформатор Войцех Балчун. Потім енергетику. І так галузь за галуззю. Іншого правила для економічного росту немає – тільки рівні, прозорі та чіткі правила гри для всіх. Плюс прихід іноземного капіталу.

Дерегуляція і спрощення умов для ведення бізнесу мають теж сприяти боротьбі з корупцією. Адже, якщо не треба дозволів, немає інспекцій, то без сенсу комусь платити хабарі. Там, де діють рівні та прозорі правила для всіх, там зникають хабарі.

– Як саме планується залучати іноземний капітал? Як дати іноземним інвесторам гарантії, що в них не відберуть згодом бізнес в Україні?

– Не треба вигадувати велосипед. Усі країни пройшли через це. Коли суди чесно судять, а закони – надійні, коли чиновники не впливають на прийняття рішень, а зацікавлені якнайкраще надати послуги, то корупція зникає. Цього давно чекають від України іноземні інвестори.

– Тоді Бальцерович зможе сказати їм: «Так, тепер можна спокійно вкладати в Україну»…

– Це так не відбувається. Але прихід Бальцеровича та Міклоша в Україну – знак того, що країна рухається у правильному напрямку. Ще показовіше, коли вони разом з урядом і президентом представлять програму реформ. Потім пояснять, з яких пунктів вона складається. Приймуться відповідні закони. Потім змінять адміністрацію, судів, прокуратуру… Тоді всі вам почнуть довіряти. Новини про це дуже швидко розлетися по світу.

– Власне, одним із каменів спотикання може стати судова реформа. Бо в Україні суд може і закони відміняти, і рейдерські захоплення дозволяти…

– Готові ініціативи щодо реформування судової системи уже лежать у Раді. Президент про це знає і схвалить їх. Їх ще можна доопрацьовувати, бо реформа це не один закон, а багато. Існує, зазвичай, базовий закон і маса поправок. Але основний кістяк щодо реформи судової системи уже лежить у Раді.

– Ще одна ініціатива Бальцеровича – завершити приватизацію. Тобто продати українські державні підприємства, бо, як каже Бальцерович, приватна власність завжди краще управляється, ніж державна. Коли і як це планується зробити?

– Насамперед планується провести інвентаризацію того, що є. Перевірити, в якому воно стані. Визначити, чи продавати зараз, чи залишити ще на деякий час у державній власності, змінивши керівництво, прийнявши стратегію розвитку. Бо краще довести до ладу та продати потім за більшу суму. Цей шлях так само пройшли всі країни регіону.

– Бальцерович каже, що постарається не допустити помилок, яких допустив у Польщі…

– Україна не живе в умовному польському 1989 році. Тут капіталізм із олігархічним характером. Тепер державу перебудовують в бік європейської моделі. Впродовж кількох наступних років мають відбутися відчутні зміни. Але наразі неможливо сказати, коли з теперішнім темпом Україна змогла б наздогнати Польщу.

– Бальцерович назвав Вас «містком» між Україною та Польщею в Групі. Також він не раз казав про потребу пояснювати причину болючих реформ суспільству, щоб мати схвалення громадської думки. Яка Ваша роль у Групі?

– Моє завдання – допомагати Міллеру виробляти стратегію децентралізації України, стратегію реформ державних інституцій, відносин між ними, наприклад, між Радою і урядом, у самій Раді. Також працюємо над змінами до виборчого законодавства та процесу прийняття рішень у парламенті. Наразі з експертами із ЄС вивчаємо, які поради можна дати, щоб покращити процес прийняття рішень в українській владі, але розповім про це, коли будуть конкретні пропозиції.

Україні треба створити власну модель держуправління, виходячи з історії, останніх 25 років розвитку державності, потреб української держави, яка протистоїть військовій, економічній та інформаційній агресії з боку РФ. Тому, наприклад, потреби щодо безпеки України радикально відмінні від тих, що має Польща, Словаччина, Чехія чи Угорщина.

Щодо пояснення суті реформ, щоб люди розуміли, що це робиться для їхнього блага, а не для міфічних структур, то цю роботу мають проводити всі та весь час. Коли люди побачать зміни, розвиток, то сприйняття реформ буде позитивним.

Одна промовиста деталь. У 1990 році дохід на душу населення в Польщі та Україні були однаковими. Сьогодні, за однією статистикою, цей показник у Польщі втричі вищий, ніж в Україні, а за іншою – ушестеро. Тому кожен українець має відповісти собі, чому так? Канадський економіст українського походження Олег Гаврилишин написав ґрунтовну роботу, відповідаючи на це питання. Він співпрацює з Групою. Гаврилишин показав: якби в Україні з 1989 року проводили реформи за польським зразком, то вже в 1992 році дохід на душу населення зріс би вдвічі. А зараз Україна, на жаль, стала єдиною європейською країною, де дохід на душу населення практично такий, як у 1990 році. А в Польщі було 23 роки безперервного росту цього показника.

– Багато емоцій збурює запитання про фінансування Групи. Чи могли б ви розповісти про це? Бо запитання саме не зникне…

– Наразі йде процес формування Групи і це питання ще вирішується. Але це точно будуть не українські гроші.

– ЄС, інші західні структури?

– Це утрясається. Рано ще про це говорити.

– Діяльність Групи посприяє покращенню українсько-польських відносин?

– Це зрозуміло. Президент запросив видатного польського реформатора. Той погодився. Це факт довіри і доброзичливості України до цього реформатора, до експертів, яких він пропонує, до реформ… Соцопитування показують, що українці з великою симпатією ставляться до Польщі та поляків. Близько мільйона українців працюють в Польщі. Тому так, це точно сприятиме.

– Ці всі зміни також повинні допомогти українській економіці інтегруватися в економіку ЄС та Заходу, а також унезалежнити Україну від Росії…

– Це вже відбувається. Росія напала на Україну не лише військово, інформаційно, але спершу економічно. Це призвело до того, що частка експорту з України в ЄС зростає, а до Росії – падає. Унезалежнення України від Росії неминуче. Згодом, може, між Україною і РФ колись складуться нормальні торговельні відносини. Світ відкривається в економічній інтеграції. Тільки Росія пробує іти в минуле, поки Україна та більшість світу рухаються вперед, до відкритості та взаємної інтеграції.

Розмовляв Ігор Тимоць

Довідка

Мирослав Чех – польський політик українського походження, депутат Сейму II та III скликань, публіцист, співголова Об’єднання українців у Польщі.

Народився 16 грудня 1962 року в місті Валч. У 1987 році закінчив історичний факультет Варшавського університету. За фахом журналіст. Працював редактором видавництва Tyrsa у Варшаві, головним редактором часопису Zustriczi. У 1993–2001 роках – депутат Сейму від Демократичної унії та Унії Свободи. Протягом багатьох років працював публіцистом у «Газеті Виборчій» та на радіо TOK FM.

Про фірму

Глобальних масштабів і з високодосвідченим колективом, фірма Vistra надає допомогу в створенні і веденні інвестиційних фондів у всьому світі.

Серед досягнень фірми: підтримка закордонних клієнтів під час створення різних видів фондів: хеджування, інвестиційних типу “private equity” і фондів нерухомості, а також пропонування широкої сфери послуг, пов’язаних з адміністративним обслуговуванням цих фондів і товариств.
“Vistra” може діяти як трансферний агент, який веде реєстри а також посередник, який обслуговує емісії цінних паперів. Частиною пропозиції фірми є також послуги депозитарію, а також послуги, пов’язані з ліквідацією фондів.

У сфері адміністрування фондами “Vistra” пропонує такі послуги як: бухгалтерія, податкові розрахунки і повна адміністративна підтримка. (діючи в юрисдикціях таких країн як Британські Дівочі Острови, Каймани, Джерси, Люксембург, Голландія, Польща і Мальта.

Фірма прекрасно розуміє потреби і амбіції своїх клієнтів і працює спільно з ними, щоб реалізувати їх. Роль фірми “Vistra” – це виконання процесів відділів: “middle” і “back office”, а також забезпечення інфраструктури, завдяки якій клієнт може зосередитися на тому, що робить найкраще – управлінні фондом.

У зв’язку з динамічним розвитком фірма шукає працівників відділу оцінки фондів і індивідуальних портфелів.

Вимоги до кандидатів:

– студент останнього курсу або випускник спеціальності бухгалтерія або грошові ринки,

– базові знання бухгалтерії, грошових ринків і фінансових інструментів,

– добре знання польської мови і англійської мови, на рівні вільного розуміння, розуміння тематики з області роботи і правильне виконання призначених завдань,

– добре знання Excela

– працьовитість і проактивна позиція, зацікавленість і допитливість, точність і скрупульозність, чесність,

– вміння самостійного здобувати знання, відкритість на знання, на нові виклики і на зміни,

– вміння вирішувати проблеми,

– добра організація праці і вміння працювати під тиском часу,

– вміння працювати в колективі,

– володіння картою поляка, розпочатий процес клопотання про карту або закінчення навчання в Польщі.

Фірма займається підготовкою нового працівника і введенням його в роботу.

Що ми пропонуємо?

– роботу в Польщі (Варшава) в міжнародній фінансовій корпорації світового масштабу
– можливість отримання професії в привабливому секторі послуг оцінки і звітності інвестиційних фондів і індивідуальних портфелів
– робота в команді досвідчених експертів
– навчання з поглиблення знань і розвитку нових вмінь в сфері призначених завдань
– стабільні умови працевлаштування

Усі зацікавлені особи, будь ласка, надішліть своє резюме на адресу: polukr.net@gmail.com

26 лютого волонтерам із Запоріжжя побували в м. Авдіївці Донецької області, а також в навколишніх селах Тоненьке, Водяне, Первомайське, які знаходяться на відстані від 5 до 10 км від донецького аеропорту.

«На під’їзді до Авдіївці, – говорять, – поля побиті воронками від «Градів» і снарядів, а в самому місті більшість багатоповерхівок і багато приватних будинків пошкоджені обстрілами. За словами місцевих жителів, на початку лютого обстріли були безперервними, гинули люди, але ось уже 3-4 дні ситуація стала більш спокійною. Лише зрідка чути поодинокі залпи гармат. У місті відключено водопостачання, опалення й електрику. Працюють лише пара магазинів і то до 15:00 – але люди виживають! До політиків і армії ставляться скептично, готові прийняти будь-яку владу, аби настав мир.

«У сквері ми зустріли двох підлітків 14-15 років. Хлопці не ходять до школи вже давно, в ній вибиті стекла, частина зруйнована. До обстрілу юнаки звикли і нікуди виїжджати не хочуть, – розповідають волонтери. – Люди вперто відмовляються виїхати в більш спокійні місця. Звичайний їхня відповідь: «А куди нам їхати? Та й грошей у нас немає!» Хоча волонтери неодноразово пропонували евакуацію і вивозили сім’ї безкоштовно в дні найактивніших обстрілів на початку лютого 2015.

«Ще одну дивовижну сім’ю з чотирма дітьми виявили в практично спорожнілому селі Тоненьке, – ділиться враженнями від побаченого Альберт. – Снаряди «Градів» потрапили у город, зруйнували сарай, в селищі немає електрики, проте є хороший підвал, в якому ховаються батьки, діти і бабуся. Сама молодшенька, чотирирічна Аня, мило посміхається, розповідаючи, що «коли починається ба-бах, ми в підвал, і там – ні жу-жу». Ці діти не сприймають небезпеку серйозно, для багатьох з них це пригода або щось на зразок грози.

Ми бачили дівчинку років десяти в селі Водяне, всього в 2-3 км від відомого багатьом села Піски, в якому ведуться запеклі бої. Місцеві жителі кажуть, що під час затишшя між обстрілами, ця дівчинка бігає по вулицях і «веселить» всіх. До речі, коли ми розмовляли з сім’ями, після трьох днів тиші знову почалася інтенсивна канонада в районі аеропорту, стріляли міномети, важкі знаряддя і лунали кулеметні черги, але місцевих жителів це анітрохи не лякало. «Це дрібниці – раніше було ще гірше!»

Natalia Seliukova

КИЇВ. 3 березня. УНН. Бойовики “ЛНР” витіснили з Антрациту донських казаків. Про це під час брифінгу повідомив речник АТО Андрій Лисенко, передає кореспондент УНН.

“Бойовики, що підпорядковуються керівнику бандформування „ЛНР“ Ігорю Плотницькому, витіснили з міст Красний Луч та Антрацит, що на Луганщині, членів НЗФ „Всевеликое Войско Донское“ під керівництвом отамана Козиціна”, — повідомив А.Лисенко.

Речник також додав, що бойовики нещодавно ув’язнили місцевого ватажка проросійських “казаків” на прізвисько “Косогор”.

Як повідомляв УНН, за минулу добу бойовики обстріляли українські позиції більше 22 разів.
Нагадаємо, за минулу добу загинуло троє військових, ще 9 тримали поранення.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1444394-boyoviki-lnr-vitisnili-z-antratsitu-donskikh-kazakiv-rechnik-ato

КИЇВ. 3 березня. УНН. Терористи постійно переміщують важку техніку у напрямку кордону Росією та повертають на позиції у зворотному напрямку. Про це під час брифінгу повідомив речник АТО Андрій Лисенко, передає кореспондент УНН.

“Бойовики здійснюють постійне переміщення військової техніки від лінії розмежування у напрямку державного кордону України з Російської Федерації. А потім у зворотній бік. Тим самим вони демонструють відведення озброєнь від лінії розмежування, що не відповідає дійсності”, — повідомив А.Лисенко.

Нагадаємо, речник штабу АТО в секторі “А” Руслан Ткачук повідомив, що після відведення бойовики повернули техніку на позиції під Луганськом.

Як повідомляв УНН, за минулу добу загинуло троє військових, ще 9 тримали поранення.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1444354-boyoviki-povertayut-vidvedenu-tekhniku-vid-kordonu-z-rf-do-peredovoyi-rechnik-ato

КИЇВ. 2 березня. УНН. Народні депутати України підтримали в цілому урядовий законопроект №2147 “Про внесення змін до закону України “Про державний бюджет України на 2015 рік”. За відповідне рішення проголосували 273 надепи, передає кореспондент УНН.

Закон передбачає збільшення державних запозичень на 103,6 млрд грн, збільшення витрат на погашення державного боргу збільшується на 92,8 млрд грн.

Документ також визначає граничний обсяг державного боргу станом на 31 грудня 2015 р. в сумі 1 трлн 394 млрд 430 млн 819,3 тис. грн.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1444108-vr-vnesla-zmini-do-derzhbyudzhetu-2015-za-273

КИЇВ. 2 березня. УНН. Україні необхідно посилювати свою обороноздатність та працювати над посиленням санкцій проти Росії. Про це в ексклюзивному коментарі УНН повідомив Уповноважений Президента з питань кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв.

“Ми надаємо вирішальну роль питанню санкцій, оскільки потрібно створити такі умови, щоб Росія не могла вести такої агресивної політики і відмовилася від тих агресивних кроків, які були зроблені — тобто звільнила територію та поводила себе не як міжнародний хуліган, а як нормальна держава. Для цього необхідні дуже вагомі санкції”, — сказав він.

Крім того лідер кримськотатарського народу наголосив, що Україні потрібно вдосконалювати свою обороноздатність, щоб протистояти Росії.

“Також важливе значення має укріплення обороноспроможності і оздоровлення економіки України. Якби обороноспроможність України у ті драматичні дні в кінці лютого (2014 року — ред.) була б у такому стані як зараз, я дуже сумніваюсь, що Росія посміла би туди соватися”, — резюмував М.Джемілєв.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1443912-ukrayini-potribne-posilennya-oboronozdatniosti-ta-sanktsiy-proti-rf-m-dzhemilyev