Według informacji sztabu ATO w strefie ATO trwa wymiana ognia, a prorosyjscy separatyści stosują m.in. moździerze. W ciągu ostatniej doby w kierunku pozycji sił ukraińskich wystrzelono co najmniej 220 pocisków z moździerzy o kalibrze 120 mm i 82 mm.

Napięta sytuacja utrzymuje się w rejonie Doniecka, a także w okolicach wioski Ługańskie, gdzie intensywność ostrzałów jest największa. Mniej intensywne ostrzały zanotowano w rejonie Mariupola. We wszystkich tych wypadkach zastosowano nie tylko lekką briń strzelecką, ale również ciężkie uzbrojenie, które miało zostać wycofane zgodnie z porozumieniami z Mińska.

Na podstawie: ukrinform.ua

Zapraszamy do zapoznania się z publikacją pt. „Biuletyn polsko-Ukraiński „Polityka i prawo współczesnej Europy” wydaną przez Fundację Centrum Badań Polska-Ukraina i Instytut Prawa Uniwersytetu Przykarpackiego im. Wasyla Stefanyka w Iwanofrankiwsku.

Tytuł: Biuletyn polsko-Ukraiński „Polityka i prawo współczesnej Europy

Wydawca:

• Fundacja Centrum Badań Polska-Ukraina
• Instytut Prawa, Uniwersytet Przykarpacki im. Wasyla Stefanyka w Iwanofrankiwsku

Rok i miejsce wydania: Warszawa-Iwanofrankiwsk, 2016

Numer ISBN: 978-83-941339-1-7

Komitet redakcyjny: Switłana Romanko, Dariusz Materniak

Redakcja i skład: Ihor Polansky

Opis: Biuletyn Polsko-Ukraiński, tworzony przez grupę naukowców i dziennikarzy związanych z organizacjami pozarządowymi oraz uczelniami wyższymi z Polski i Ukrainy zajmuje się aktualnymi kwestiami związanymi z problematyką bezpieczeństwa, polityki, gospodarki i społeczeństwa w Polsce i na Ukrainie. Biuletyn ukazuje sie 1-2 razy w roku.

Spis treści (Numer 1/2016)

Надія Багай. Аграрна політика України та Польщі: законодавче регулювання

Данилюк Л. Р. Правовий режим мисливських угідь за законодавством України і республики Польща

Ольга Зозуляк. Нормативне закріплення правового статусу непідприємницьких організацій за законодавством України та Польщі

Юлія Кернякевич-Танасійчук. Державна пенітенціарна служба України та тюремна служба Республіки Польща: вектори міжнародної співпраці

Надія Кобецька. Види, підстави і порядок набуття права водокористування за законодавством України і Польщі

Dariusz Materniak. Współpraca wojskowa Ukrainy z państwami NATO

Галина Мороз. Регулювання ринку земель в Україні та Польщі

N. Novytska. European standards on limitations of freedom of speech

З. Радишевська. Поняття та структура принципу сталого розвитку

Світлана Романко. Проблеми забезпечення екологічної безпеки довкілля та людини в Україні та Польщі

Agnieszka Sawicz. Imperium kłamstwa

Зоряна Яремак. Державне управління водними ресурсами України та Польщі: порівняльний аналіз

Кобецька Н.Р. – зав. кафедри трудового, екологічного тa аграрного права Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, канд. юрид. наук, професор

У статті на основі тлумачення, юридичного аналізу та порівняння законодавчих приписів України і Польщі розкриваються особливості права водокористування різних видів, порядок його набуття. Аналізуються два основних види водокористування – загальне і спеціальне, які за своїми сутнісними характеристиками тотожні в обох державах, а також особливий різновид водокористування – звичайне (традиційне), яке не притаманне українському інституту природокористування. Автор аналізує умови, порядок, суб’єкти видачі дозволів на водокористування та наголошує на відмінностях у підставах видачі дозволів і критеріях розмежування суб’єктів видачі дозволів.

Ключові слова: право водокористування; загальне водокористування; спеціальне водокористування; дозвіл на використання вод.

Kobetska N. R. Types, reasons and procedures of acquiring rights to water consumption according to the legislation of Ukraine and Poland.

The article reveals the peculiarities of the different types of the rights to water consumption and the procedure of acquiring them on the basis of interpretation, legal analysis and comparison of the legal regulations in Poland and Ukraine. Two main types of the water consumption are analyzed – general and specific, which are identical in their essential characteristics in both countries, and also the special kind of water  consumption – ordinary (traditional), which is not common for the Ukrainian law on the use of natural resources. The author analyzes the conditions, procedures, entities of issuing permissions on the water use and emphasizes the differences in reasons for issuing permissions and the criteria for the differentiation of entities of issuing the permits.

Keywords: the right to water consumption; general water consumption; special water consumption; permission on the water consumption.

Nadia Kobecka, Przykarpacki Uniwersytet Narodowy imienia Wasyla Stefanyka (m. Iwano-Frankiwsk), kierownik katedry prawa pracy, prawa ekologicznego i agrarnego, doktor nauk prawnych, profesor

Typy, podstawy i tryb uzyskania prawa wodnego zgodnie ustawodawstwem Ukrainy i Polski.

W artykule na podstawie tłumaczenia, formalnie prawniczej analizy i porównania ustawodawczych zaleceń Ukrainy i Polski są badane właściwości prawa wodnego różnych typów, tryb jego uzyskania.

W trakcie charakterystyki właściwości i odmian prawa wodnego wysnuto wniosek o podobieństwie reżimów prawnych w Ukrainie i Polsce. Ustawodawstwo obu państw rozdziela dwa główne rodzaje korzystania z wód – powszechne i szczególne, które za swoimi charakterystykami są tożsame. Różnica powszechnego korzystania z wód zgodnie z prawem polskim jest związana z obiektem korzystania, którym uznają tylko wody powierzchowne. Wskazuje się na umocowanie w polskim „Prawie wodnym” oddzielnej odmiany korzystania z wód – zwykłego (tradycyjnego), które nie jest właściwe ukraińskiej instytucji korzystania z zasobów natury. Taka regulacja powszechnego i wyróżnianie zwykłego korzystania w prawie polskim daje możliwość bardziej dokładniej odzwierciedlić treść ogólnego korzystania zasobami natury i wyraźniej rozgraniczyć typy korzystania z wód według czynnika obiektywno-subiektnyego.

Odnośnie szczególnego korzystania z wód, to do niego, również jak i w Ukrainie, odniesiono pobieranie wody, zrzut wód ściekowych, użycie wody dla potrzeb hydroenergetyki, hodowli ryb. Zarazem, szereg rodzajów działalności, które zgodnie z Wodnym kodeksem Ukrainy nie należą do szczególnego korzystania z wód, prawem polskim uznane jako takie.

Właściwością prawnego reżimu szczególnego korzystania z wód jest konieczność otrzymania pozwolenia, które potwierdza prawo do jego realizacji. Autor analizuje warunki, tryb, podmioty wydania pozwoleń wodnoprawnych. Akcentuje różnice w kryteriach rozgraniczenia podmiotów wydania pozwoleń: ukraińskie ustawodawstwo wyznaczania organu właściwego do wydania pozwoleń wodnoprawnych uzależnione jest od prawnego reżimu wodnego obiektu (wodny obiekt ogólnopaństwowego czy miejscowego znaczenia), a polskie – od właściwości korzystania z wód. Konstatuje się detalizowaną regulacja tych pytań w Prawie wodnym, a także akcentuje się na najnowszych zmianach w  systemie prawnym Ukrainy, ukierowanych na łatwiejszy tryb sporządzania dokumentów o charakterze zezwoleń.

Słowa kluczowe: korzystanie z wód; powszechne wykorzystanie; zwykłe korzystanie; szczególnе korzystanie; pozwolenie wodnoprawne.

Водні ресурси забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, значною мірою визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку та охорони здоров’я людей. Діяльність з використання та охорони вод повинна бути спрямована на узгодження інтересів господарської діяльності з об’єктивними законами розвитку природи. Сучасні проблеми раціонального використання та охорони вод набули не тільки загальнодержавного, але й міжнародного значення, стали одним із головних чинників національної безпеки кожної країни.

Значна часка конфліктів у відносинах використання водних ресурсів пов’язана з недотриманням умов і правил здійснення різних видів водокористування, законності набуття права водокористування. Досконале правове регулювання названих відносин є основою ефективної правореалізації, забезпечення режиму законності у сфері охорони і використання вод та потребує ґрунтовного теоретико-прикладного аналізу. Одним з методологічних прийомів наукового аналізу відповідних питань є метод порівняльного аналізу, який буде взятий за основу при викладі даної статті. У ній ставиться за мету на основі тлумачення та формально-юридичного аналізу законодавчих приписів з’ясувати особливості здійснення права водокористування різних видів, порядок набуття права спеціального водокористування та провести порівняння положень законодавства України і Польщі з цих питань.

Згідно ч. 1. ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Відповідний поділ суб’єктивного права природокористування на два види – загальне і спеціальне, присутній практично у всіх українських природноресурсових кодексах і законах та має важливе юридичне значення. Критерієм розмежування відповідних видів у юридичній літературі визнається спосіб надання відповідних прав [2, с. 30-31] або простіше – підстави виникнення права природокористування [3, с. 162].

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України [4] водокористування в Україні поділяється на два види: загальне і спеціальне. Право загального водокористування пов’язане з реалізацією права на безпечне довкілля і здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб людини на підставі норми закону, що закріплює право на його здійснення. Спеціальне природокористування, яке, як правило, пов’язано з задоволенням господарсько-економічних інтересів суспільства, зумовлює значний вплив на природу, великі обсяги вилучення природних ресурсів, суттєві антропогенні навантаження і відповідно має особливі умови, механізми та порядок здійснення, що детально виписаний нормативно-правовими актами. Як зазначається в науковій літературі, у порядку спеціального використання природних ресурсів (в т. ч. спеціального водокористування – авт.) громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату, для здійснення виробничої та іншої діяльності [5, с. 96].

Мету, порядок, умови та види права загального водокористування визначає ст. 47 Водного кодексу України. Основними ознаками права загального водокористування, як права загального природокористування загалом, є:

– спрямованість на задоволення особистих потреб – оздоровчих, рекреаційних, культурних, естетичних, питних, господарських тощо;

– безоплатний характер водокористування;

– відсутність спеціальних дозволів, одержання яких є необхідною підставою виникнення відносин спеціального водокористування;

– відсутність закріплення водних об’єктів за окремими користувачами, виходячи з конституційного права кожного громадянина користуватись природними об’єктами, що є власністю українського народу [6, с. 161-162].

До загального водокористування належать купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць.

Правовий режим спеціального водокористування закріплений ст. 48 Водного кодексу України. Особливості спеціального водокористування базуються на загальних особливостях спеціального природокористування, а саме:

– метою є здійснення виробничо-господарської чи іншої спеціальної діяльності, яка конкретизовано визначена ч. 2 ст. 48: «Спеціальне водокористування здійснюється … для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб»;

– суб’єктами спеціального водокористування можуть бути юридичні і фізичні особи, однак наділені спеціальною правосуб’єктністю, зокрема, щодо юридичних осіб такий вид діяльності повинен бути відображений в їх статутних документах;

– необхідність отримання спеціального дозволу для використання водного об’єкта;

– оплатний характер.

До спеціального водокористування належать:

– забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, включаючи забір води із застосуванням каналів;

– використання води, яким відповідно до ст. 1 Водного кодексу України є процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва. Як бачимо, використанням води охоплюється її вилучення лише для виробничих потреб і для господарсько-побутових, а без вилучення – виключно для потреб двох галузей: гідроенергетики і рибництва.

– скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини щодо охорони і використання вод у Польщі є  Закон від 18.07.2001 р. Prawo wodne (Водне право) [7]. Зазвичай, польські законодавчі акти носять назву «ustawa» (закон), а термін «prawo» (як і в даному випадку), прийнято відносити головним чином до тих законів, які, не ставши кодексами, мають особливий статус у відповідній галузі права. Ними регулюються відносини, що мають загальне значення, та є предметом, якщо не галузі, то, як мінімум, – підгалузі (великого інституту).

Відповідно до ч. 3 ст. 31 польського Prawа wodnego користування водами поділяється на загальне, звичайне (традиційне) та спеціальне. У наукових джерелах зазначається, що підставою такого поділу є ступінь впливу на води, який залежить від того, для чого вони використовуються. При чому, не просто ступінь впливу, а його інтенсивність (від найменш обтяжливого при загальному користуванні до найбільш масштабного, проте допустимого, – при спеціальному водокористуванні) [8, c. 134; 9, с. 32-33].

Як і в Україні, ст. 34 польського Закону проголошує, що кожна людина має право на загальне використання повеневих вод. Воно призначене для задоволення особистих потреб, потреб підсобного чи сільського господарства, а також для відпочинку, туризму, водних видів спорту та любительського рибальства. Загальне користування здійснюється без застосування спеціальних технічних пристроїв.

Окремим видом користування водами, передбаченим польським законодавством, є звичайне (або традиційне) водокористування. Як закріплює ст. 36 Prawа wodnego, воно призначене для задоволення потреб власного підсобного чи фермерського господарства. Суб’єктом цього права виступають власники земельних ділянок. Об’єктом користування є води (водні об’єкти), що знаходяться в межах приватних ділянок, включаючи підземні води (останні зокрема, не визнані об’єктом загального користування). В процесі цього використання не дозволяється застосування технічних пристроїв без відповідних дозволів. Не належить до звичайного користуванням водами: 1) зрошення ґрунтів або сільськогосподарських культур підземними водами за допомогою поливних установок, 2) користування підземними водами, якщо пристрої для забору води мають потужність більшу, ніж 5 куб.м на добу, 3) користування водами для комерційної мети, 4) скидання у воду або у ґрунт очищених стоків, якщо їхній об’єм більший, ніж 5 куб.м на добу.

Перелік видів користування водами, що віднесені до спеціального користування закріплений в ст. 37 Prawа wodnego. Це зокрема: 1) забір та відведення поверхневих чи підземних вод, 2) скидання стоків у води або у ґрунт; 3) перекачування води та штучне збільшення обсягу підземних вод, 4) поділ на горизонти та ретенціонування підземних континентальних вод, 5) користування водами для отримання енергії; 6) користування водами для навігаційних потреб та сплаву деревини, 7) видобуток із вод каміння, гравію, піску та інших матеріалів, а також заготівля рослин з водойм чи на берегах, 7) користування континентальними поверхневими водами для потреб рибальства. Для здійснення спеціального водокористування, як і в Україні, слід отримати спеціальний дозвіл.

Як бачимо, визначення видів водокористування в Україні та Польщі багато в чому співпадає. Законодавство обох держав розділяє два основних види: загальне і спеціальне, які за своїми сутнісними характеристиками тотожні. Відмінність загального користування водами відповідно до польського законодавства пов’язана з об’єктом користування, яким визнаються лише поверхневі води. Українське ж законодавство такого обмеження не встановлює (прикладом використання підземних вод в порядку загального використання є забір води з криниць). При цьому, польським законодавцем названий вид теж передбачений. Однак, він віднесений до самостійного різновиду водокористування – звичайного (традиційного) і закріплений за власниками земельних ділянок, в межах яких знаходяться підземні води. Проекцією звичайного водокористування, яке, як було сказано, здійснюється власниками земельних ділянок щодо водних об’єктів, розташованих в межах належних їм ділянок, для задоволення власних потреб та з урахуванням встановлених обмежень (наприклад, необхідності оформлення дозволу на установки забору води, обмеження щодо об’єму забору та скидання води тощо) є закріплене ст. 23 Кодексу України про надра право землекористувачів та землевласників на користування надрами в межах наданих їм земельних ділянок.

Регулювання загального та виокремлення звичайного водокористування в польському законодавстві дає можливість більш точніше відобразити суть загального природокористування, яке на відміну від господарського, комерційного використання природних ресурсів, втілює екологічні потреби й інтереси людини. Екологічні інтереси пов’язані, насамперед, з необхідністю збереження людини як біологічного і соціального організму, а не з використанням природи з метою задоволення матеріальних та інших потреб. Так, незважаючи на обмеження ст. 47 Водного кодексу України суб’єктів здійснення загального користування громадянами, фактично такі дії як водопій тварин, забір води з криниць чи іншим (без застосування технічних пристроїв) способом можуть здійснюватись в процесі господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, тваринницьких ферм тощо. Варто звернути увагу і на те, що 10 статей польського водного закону регулюють вимоги, умови, порядок і особливості визначення місць для купання у межах загальнодоступних водних об’єктів, тобто механізм забезпечення реалізації права загального водокористування.

Стосовно спеціального водокористування, то до нього, як і в Україні віднесені забір води, скидання стічних вод, використання води для потреб гідроенергетики, рибництва. Разом з тим, ряд видів діяльності, які відповідно до ч. 3 ст. 48 Водного кодексу України не відносяться до спеціального водокористування, польським законодавством визнаються такими. Це, наприклад, подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони, використання підземних вод для вилучення корисних компонентів, а також вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин, видобування корисних копалин і водних рослин. Сплав деревини, визнаний ст. 37 Prawа wodnego спеціальним водокористуванням, українським законодавством взагалі заборонений (ч. 2 ст. 54 Водного кодексу України).

Особливістю правового режиму спеціального водокористування, як і природокористування в цілому, є необхідність отримання дозволу, який підтверджує право на його здійснення. Тлумачний словник сучасної української мови розкриває поняття «дозвіл» як зняття заборони; згода, що дає право на здійснення чого-небудь; документ, який посвідчує таке право [10, с. 312]. В ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [11] визначається поняття «документ дозвільного характеру», яким може бути дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб’єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. В українських наукових дослідженнях поняття «дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів» визначається як офіційний документ, який засвідчує право юридичних та фізичних осіб здійснювати забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд і технічних пристроїв та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із використанням каналів [12, с. 6]. Щоправда таке поняття, яке дається в контексті здійснення права спеціального водокористування, та застосовує термін «спеціальне використання водних ресурсів» не охоплює всіх видів спеціального водокористування. Буквально, виходячи із загального нормативно-визначеного поняття, дозвіл на спеціальне водокористування можна визначити як офіційний документ, який засвідчує право суб’єктів на здійснення протягом визначеного в ньому строку спеціального водокористування у межах затверджених лімітів забору води, використання води чи скидання забруднюючих речовин.

В Україні видача дозволів на спеціальне водокористування регулюється ст. 49 Водного кодексу України, Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321 [13].

Видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється виключно через дозвільні центри. 9 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» [13], спрямований на скорочення чисельності документів дозвільного характеру та спрощення процедур їх отримання. Важливою його новацією стало встановлення в більшості випадків такого порядку надання дозволів, коли дозвільний орган, який оформляє документ дозвільного характеру, здійснює всі необхідні дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, без залучення суб’єкта господарювання. Так, раніше діючим законодавством встановлювалось, що водокористувач, який, бажає отримати дозвіл на здійснення спеціального водокористування  (наприклад, забору води з водного об’єкта) повинен попередньо погодити своє клопотання з відповідним державним органом: у разі використання поверхневих вод – з органами виконавчої влади з питань водного господарства; у разі використання підземних вод – з органами виконавчої влади з питань охорони і використання надр; у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, – з центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Дані погодження були віднесені до документів дозвільного характеру та надавались дозвільними центрами у загальному порядку. Після отримання відповідних погоджень суб’єкти знову звертались до дозвільного органу вже для отримання безпосереднього дозволу на спеціальне водокористування. Законом № 1193-VII внесено зміни в ст. 49 Водного кодексу України та визначено, що органи, уповноважені надавати дозволи на спеціальне водокористування, самостійно направляють отримані від суб’єктів заяви на видачу дозволу та супровідні документи названим вище державним органам, які у встановлені строки готують висновок про можливість надання дозволу. Водокористувачу, який хоче отримати дозвіл, не потрібно двічі проходити дозвільну процедуру щодо погодження та видачі дозволу.

Такого роду дозвільні процедури є аналогом відповідних європейських процедур. Законодавство та практика правозастосування Польщі також передбачає видачу дозвільних документів через відповідні дозвільні центри, а вимоги, процедури, підстави їх видачі чітко визначені у Регламентах, офіційно оприлюднених, у тому числі, на інтернет-сайтах відповідних державних структур. До числа дозвільних документів належить і водно-правовий дозвіл («рozwolenia wodnoprawne»), порядок видачі якого регулюється р. 4 Prawа wodnego. На відміну від законодавства України, водно-правовий дозвіл надається не лише для здійснення спеціального водокористування, а й на ряд інших видів діяльності, що пов’язані з впливом на води та водні об’єкти. Ст. 122 Prawа wodnego містить 17 таких видів діяльності (крім спеціального водокористування), як наприклад, будівництво водних споруд; сільськогосподарське використання стоків в об’ємі, який не охоплений звичайним водокористуванням; зміна рівнів підземних вод; нагромадження стоків та відходів у межах гірничих територій, утворених або зарезервованих для лікувальних вод; видобуток каміння, гравію, піску, інших корисних копалин та їх складування тощо. Окремі з названих видів діяльності в Україні теж передбачають необхідність отримання дозволів, але іншого виду – на право користування надрами, на будівництво об’єктів. Разом з тим, відповідно до польського законодавства на спеціальне використовування води суб’єктом, який здійснює забір води, а потім скидає стоки у воду чи ґрунт, видається один водно-правовий дозвіл. Крім того, водно-правовий дозвіл на спеціальне водокористування є одночасно дозволом на встановлення і використання водних споруд, без яких неможливий водозабір.

Законодавством обох держав закріплені вимоги до змісту дозволу, який містить відомості про водокористувача, термін, на який він виданий, мету і вид водокористування, конкретні умови його здійснення. Однак, на відміну від законодавства України ст. 128 Prawа wodnego Польщі закріплює набагато детальніший перелік положень, що мають бути відображені в дозволі, при цьому, більшість з них стосується встановлення додаткових природоохоронних, водоохоронних вимог, зобов’язань, обмежень (порядок встановлення та умови використання водних споруд в умовах повеней і припливів; необхідні заходи, що обмежують негативний вплив на середовище; спосіб і термін керування замірами кількості та якості відібраної води, стоків, що скидаються у водойми, ґрунти або каналізаційні мережі чи такі, що їх використовують у сільському господарстві, а також процедури в разі пошкодження вимірювальних пристроїв тощо). Prawо wodne вміщує деталізовані вимоги до документів, які повинен подати водокористувач для отримання дозволу (в першу чергу, це так званий водно-правовий акт – аналог клопотання про потребу у воді відповідно до законодавства України), підстави відмови у видачі дозволу, припинення чи обмеження його дії. В Україні, незважаючи на встановлену ще у 2005 році законодавчу вимогу щодо необхідності регулювання подібного роду питань виключно законами, Водний кодекс не включає конкретного регулювання дозвільних відносин та потребує якнайшвидшого доопрацювання у цій частині.

Відмінність українського та польського водного законодавства прослідковується і у критеріях розмежування суб’єктів видачі дозволів. Українське законодавство визначення дозвільного органу ставить в залежність від правового режиму водного об’єкту (водний об’єкт загальнодержавного чи місцевого значення). Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України дозволи видаються у разі використання води водних об’єктів: загальнодержавного значення – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями; місцевого значення – органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Суб’єкти видачі водно-правових дозволів в Польщі залежать від особливостей користування водами. Так, за загальним правилом, відповідно до ст. 140 Prawа wodnego органом який надає водно-правові дозволи є староста («starosta») (керівник колегіального виконавчого органу місцевого рівня – ради повіту), права якому делеговані державною адміністрацією. На окремі види діяльності, зокрема на будівництво водних споруд, що використовуються для захисту від повеней; на перекачування води; на скидання у поверхневі води хімічних сполук, що припиняють ріст водоростей; якщо спеціальне користування водами або будівництво водних споруд пов’язане із заходами, що можуть значно впливати на середовище (для яких обов’язковим є підготовка акту про вплив заходу на середовище), виникає на підставі законодавства про охорону середовища або якщо таке користування разом з експлуатацією обладнання чи водних споруд на території установ відноситься до таких заходів, дозволи видає «мarszałek województwa» – одноосібний представник місцевого самоврядування найбільшої адміністративної одиниці Польщі – воєводства. Ще одними суб’єктами видачі водно-правових дозволів є спеціальні адміністративні органи – директори регіональних рад («dyrektor regionalnego zarządu») з управління водними ресурсами, що діють на рівні воєводств. Вони видають дозволи в одному випадку, якщо спеціальне використання вод або використання водних об’єктів в цілому або в частині відбувається на так званих закритих територіях. Це поняття визначено Законом про охорону навколишнього середовища («Prawo ochrony środowiska») як райони, доступні тільки для осіб, уповноважених і призначених у порядку, встановленому спеціальним законом.

Таким чином, аналіз правового регулювання відносин водокористування в Україні та Польщі показав підстави розмежування і особливості правових режимів здійснення різних видів водокористування, дав можливість глибше з’ясувати суть різних видів водокористування, виявити схожі та відмінні правові конструкції в механізмі правового регулювання водокористування обох держав, узагальнити висновки та пропозиції щодо необхідності запозичення тих чи інших положень законодавства, подальшого вдосконалення вітчизняної дозвільної системи.

Література:

1. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
2. Право природопользования в СССР / Краснов Н. И., Аксененок Г. А., Башмаков Г. С. [и др.] ; отв. ред. И. А. Иконицкая. – М. : Наука, 1990. – 196 с.
3. 3. Бринчук М. М. Экологическое право : учебник / М. М. Бринчук. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2005. – 670 с.
4. Водний кодекс України від 06 червня 1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
5. Екологічне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
6. Науково-практичний коментар Водного кодексу України / Н. О. Багай, Н. Р. Кобецька, І. В. Мироненко [та ін.] ; за заг. ред. Н. Р. Кобецької. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 360 с.
7. Prawo wodne : ustawa z dnia 18 lipca 2001 r. [Електронний ресурс] // Internetowy System Aktów Prawnych. – Режим доступу : http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20120000145.
8. 8. Kałużny M. Prawo wodne. Komentarz / M. Kałużny. – Warszawa : Lexisnexis, 2012. – 616 s.
9. 9. Wybrane problemy prawa wodnego / С. Kowalewski, К. Karpus, М. Tyburek, М. Walas [i inne] ; red. B. Rakoczy. – Warszawa : Wolters Kluwer, 2013. – 295 s.
10. 10. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
11. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон України від 6 вересня 2005 р. № 2806-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст. 483.
12. 12. Джуган В. О. Правове регулювання використання та охорони вод в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Вікторія Олегівна Джуган. – Київ, 2009. – 23с.
13. Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування : постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 12. – Ст. 590.
14. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру : Закон України від 9.04. 2014 р. № 1193-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 23. – Ст. 873.

W parku Puszkina w Zaporożu odbyła się uroczystość odsłonięcia pierwszego fragmentu pomnika upamiętniającego polskich żołnierzy i cywilów, którzy byli więzieni w tutejszym obozie NKWD w latach 1939-40.

Pomnik został ufundowany przez lokalną polską społeczność. W uroczystości wzięli udział także przedstawiciele polskiego konsulatu, lokalnych władz i mieszkańcy miasta.

W zaporoskim obozie NKWD, znajdującym się na terenie fabryki „Zaporiżstal” przebywało łącznie około dwóch tysięcy Polaków, którzy trafili do radzieckiej niewoli pod 17 września 1939 roku. Większość z nich została wywieziona w głąb Rosji. Obecnie trwają prace historyków, których celem jest ustalenie dalszych losów tutejszych więźniów.

Na podstawie: radiosvoboda.org

Zdaniem Jana Piekło, przyszłego ambasadora Polski na Ukrainie, na warszawskim szczycie NATO, planowanym na 8-9 lipca br. powinny pojawić się konkretne propozycji wsparcia dla Ukrainy, o czym świadczyć ma zaproszenie do Warszawy prezydenta Ukrainy.

„Obecność na szczycie prezydenta Poroszenki jest bardzo ważnym sygnałem dla Rosji, UE, dla nas wszystkich. Nie zjawi się on tutaj tak po prostu, pojawią się konkretne propozycje dla Ukrainy” – powiedział Jan Piekło w wywiadzie dla agencji informacyjnej Ukrinform.

Choć obecnie nie ma mowy o członkostwie Ukrainy w NATO, to stworzenie brygady litewsko-polsko-ukraińskiej wskazuje, że pewnego dnia taka propozycja może zostać stronie ukraińskiej przedstawiona. „Zresztą jak wcześniej stwierdził sekretarz generalny NATO: drzwi do członkostwa dla Gruzji i Ukrainy pozostają otwarte” – powiedział Jan Piekło.

Cały wywiad (w j. ukraińskim) jest dostępny na stronie agencji: ukrinform.ua

Na podstawie: ukrinform.ua

Według doniesień niemieckiego tygodnika „Der Spiegel” Niemcy przygotowują złagodzenie sankcji wobec Federacji Rosyjskiej nałożonych w konsekwencji aneksji Krymu i rosyjskiej agresji na Donbasie.

Według niemieckiego dziennika, Niemcy sygnalizują Rosji gotowość do zmniejszenia nacisku pod warunkiem zanotowania postępów w realizacji porozumień z Mińska. Do pierwszych zmian miałoby dojść jeszcze w tym roku, m.in. w obszarze zniesienia zakazów wjazdu do UE osób objętych restrykcjami, w tym rosyjskich deputowanych.

Swoje plany Berlin tłumaczy dążeniem do „zachowania jedności UE”, jako że coraz więcej krajów unijnych ma kwestionować sens przedłużania sankcji. Do krajów tych miałyby zaliczać się m.in. Włochy, Węgry i Austria.

W tym samym tonie wypowiedział się w środę, 25 maja, wicekanclerz Niemiec, Sigmar Gabriel. „Wszyscy wiemy z doświadczenia, że izolacja nie prowadzi na dłuższą metę do celu. Pomóc może tylko dialog” – powiedział niemiecki polityk w czasie „Dni Rosji” w Rostocku (Niemcy). Gabriel, jednocześnie minister gospodarki, podkreślił znaczenie kontaktów biznesownych pomiędzy Niemcami a Rosją i rolę niemieckich koncernów na rosyjskim rynku.

Na podstawie: tvn24bis.pl, ukrinform.ua

Novytska N.B. (PhD in Law, Senior Researcher, Assistant Professor in Civil Law Department in National University of State Tax Service of Ukraine)

Abstract. Profoundly analyzed documents of Council of Europe (declarations, recommendations, conventions) on freedom of speech limitation in order to protect public morality and analyzed their implementation in the legislation of Ukraine. It is determined the ways of strengthening of the legal standards of the European Union’s freedom of speech limitation in the Ukrainian information space.

Keywords: freedom of speech, public morality, national interests, the Council of Europe, the European Union.

Today it is made the clear determination of Ukrainian foreign policy and, consequently, measured progress of our country in entering to the European institutions, the issue of compliance priorities and values of the EU rose almost in each area of public life. Our country began to be guided by the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (4 November 1950), which is not only one of the most popular documents in Europe, but also the most effective instrument of human rights protection in the world.

One of the main problems that prevent the entry of Ukraine into the European space is the improper fulfillment of obligations to the Council of Europe in implementation of human rights on information.

Among the fundamental studies that analyze the European standards and norms of state regulation of information sphere it is worth to mention the works of such researchers as M. Litwin, V. Pavlik, I. Pryphan, V. Lipkan, I. Sopilko, A. Novytskyi.
Particularly noteworthy work of V.V. Kostytskyi reveals the problems of legal regulation of public morality protection in Ukraine and abroad, and also analyzes the implementation practice of legal acts on the protection of public morality and argue the thesis that protection of public morality is a function of a modern democratic state [1].

However, mentioned researchers examined this issue one-sided among raising the question of freedom of speech, freedom of journalism it is not paid attention to the rights of citizens on secure information environment, on protection of the person from information products that harms public morality.

It should be noted that the right to freedom of speech emerged as a tool to form person’s self-realization and his self-awareness. Liberal thinkers, starting with J.J. Rousseau noted the importance of learning the culture of speech. From the cultural point of view, freedom of speech is close to independent human self-formulating of its own goals and beliefs. People should have not only the freedom of judgments but also use it for careful selection. This is especially true of politicians that shape the future strategy of the state and they must possess not only the culture of the speech, but also the culture of thoughts that must be formed by human consciousness [2].

From a legal point of view, the constitutional right of everyone to freedom of speech and free expression of views and beliefs is the ability of each individual to determine personal system of moral, cultural and other values without any ideological or other control on publishing of your thoughts using any means of their expression, including the dissemination of information in the form of opinions and convictions on various issues of political, economic, cultural and religious life of society and state [3, p. 64-71].

Today understanding of freedom of speech in the theory of constitutional law has changed. In particular, the majority of local lawyers include freedom of speech to civil rights and don’t treat as the sole political possibility citizen. [3, p. 64].

Freedom of speech should be distinguished from permissiveness that received its ideological justification in the philosophy of anarchism. The sign of permissiveness is the lack of priority of national interests in social consciousness. Such society is not protected from the destructive effects of communication. As a result, it is controlled from the outside, resulting in the absence of an independent policy and this communication dependence is the result of economic and political dependence [4, p.98].

The right on the freedom of speech is part of information security. In turn, the information security system of any country is an integral part of the overall national security system [5, p. 725]. That is, providing the right on freedom of speech in the Constitution of Ukraine for anyone, in cases determined by law it can be limited in the national interests and, in general, it refers to information that promotes war, national or religious hatred; changing constitutional order or territorial integrity of Ukraine by violence; promoting fascism and neo-fascism; humiliating or insulting a nation or individual on a national basis; promotes religious hatred, blasphemy, contempt of ethnic and religious shrines; demeans the person, is a reason of bullying on disability (injury), with the mentally ill, the elderly; promotes ignorance, disrespect to parents; promotes drug addiction, substance abuse, alcoholism, smoking and other bad habits – are all that threatens public morality and forbidden to spread [6].
This rule is not new only in Ukrainian legislation.

One of the important documents, where emphasis was placed on the human and civil rights, among which is freedom of speech, was declared and approved in the 1948 Universal Declaration of Human Rights [7]. As for the restrictions of freedom of speech, the stated document contains only general rule in Article 29 emphasizes that during carrying of their rights and freedoms, everyone must be subject only to limitations prescribed by law solely for the purpose of securing the recognition and respect to the rights and freedoms of others and to justify requirements of morality, public order and the general welfare in a democratic society.

In 1966 the United Nations adopted the International Covenant on Civil and Political Rights, which is the basic international legal instrument in the field of international human rights and freedoms. Article 19 proclaimed the right of everyone on freedom of expression of its mind; this right includes freedom to search, receive and spread information and ideas, regardless of frontiers, either orally, in writing or in print, or form of art, or other media of his choice, however, the use of these rights carries special duties and responsibilities. Also clearly defined restrictions on freedom of speech, respect for the rights or reputation of others; to protect public safety, order, health or morality. It should be noted that the International Covenant established the prohibition of war propaganda, advocacy of national, racial or religious hatred that constitutes incitement to discrimination, hostility or violence. [8]

The right to information – a fundamental right, which has great importance in the practice of the European Commission and the European Court of Human Rights; it is stated in Article 10 of the European Convention on Human Rights; and recognized under Article 9 of the European Convention on Cross-Border Television, as well as in all democratic constitutions. The owner of the right is the citizen, who also has the right to demand that the information it receives conveyed truthfully in the case of communications and honest when it comes to reasoning. The implementation of this law, in accordance with Article 10 of the European Convention on Human Rights with duties and responsibilities, may be subject to such formalities, conditions, restrictions or penalties as are prescribed by law and are necessary in a democratic society in the interests of national security, territorial integrity or public safety, for the prevention of disorder or crime, for the protection of health or morality, for the protection of the reputation or rights of others, for preventing the disclosure of confidential information or for maintaining the authority and impartiality of the judiciary. [9]

Implementing their constitutional right on freedom of speech person, even without a special goal, may violate the right of others and cause them pecuniary damage. This is most clearly illustrated in the coverage of emergency situations when news reports are made and shows the real picture of the mutilated bodies, the brutal murders and so on which as proven by scientists have negative impact on children and infants. Of course, the producers of information products are entitled and obliged to inform the public about current events in society, but material won’t lose its informative value without scenes that can cause moral harm to other citizens, especially children.

The 70th Session of the Council of Europe adopted a Declaration of Principles on Freedom of Expression [10] in which freedom of expression and information identified as fundamental element of the principles of true democracy, rule of law and respect for human rights. Also noted as positive that in addition to the statutory measures from paragraph 2 of Article 10 of the European Convention on Human Rights professional organizations in the field of media should voluntarily develop and implement codes of ethics. Noted that despite the relatively wide range of tasks in this Declaration its almost no attention paid to the protection from information products that may harm public morality.

In 1984, the Council of Europe adopts Recommendation № R (84) 3 on principles of television advertising [11] which defines the general principle of preparation of advertising – a sense of responsibility to society, paying particular attention to the moral values that are the foundation of every democratic society and are common to all Member States. Also determined that additional attention should be paid to possible harmful consequences that may arise after the advertising of tobacco, alcohol, pharmaceutical drugs and medical treatment and the possibility to restrict or even prohibit advertising in these areas. Specific requirements are found for the content of advertising that is aimed at children or advertising, which involves children. In particular, it should avoid anything that could harm the interests of the children to respect their physical, mental and moral personality.

Attention is drawn to the fact that the Council of Europe does not leave aside the need to prepare the human to perception of information and proposes in Recommendations to the cultural dimension of broadcasting in Europe to introduce school courses of critical attitude towards the media and audiovisual production and to inform adults (not just parents) on developments in the media as positive and those that could harm the moral health of society. Also herein was recommended to speed up and intensify efforts to develop guidelines based on national legislation and aimed at reducing violence, brutality and pornography not only in videos, but also in the field of broadcasting.

Despite their commitment to freedom of speech and the free flow of information and ideas, that was particularly emphasized in the Declaration of 29 April 1982, Council of Europe adopts Recommendation No.R(89)7 concerning principles on the distribution of videograms having a violent, brutal or pornographic content [12] whose objective was to consolidate action against the spread of video with violent, brutal and pornographic content, as well as against drug use. Another feature of this legal act is that Member States should encourage the creation of classification and control systems of videos by the professional sectors within the self-regulation framework or through public authorities.

The main source of information for citizens is the media. Basically through the media it is shaped the public opinion about certain events or facts so citizens have the right to demand that the information supplied by journalists must be conveyed truthfully, in the case of news, and honestly, when it comes to reasoning. Therefore, the Council of Europe is not left out of the attention the media and holds regular Ministerial Conference on Mass Media Policy, constantly emphasizing that freedom of speech, including freedom of the media, is one of the most important principles of true democratic society and each time emphasizing the inadmissibility of abuse of freedom of speech and establishing certain reservations and restrictions to freedom of speech.

In 1993, a resolution was adopted the Resolution on the ethics of journalism [13] which noted that journalists have a moral responsibility to citizens and society, so the media must commit themselves to submit ethical principles guaranteeing the freedom of speech and the fundamental rights of citizens to receive truthful information and honest opinions. Also the media have a moral obligation – to protect democratic values, to respect the human dignity, to promote solving problems by peaceful, tolerant ways and, therefore, to oppose violence and to reject all forms of discrimination based on culture, gender or religion. For Ukraine is quite interesting the norm about the establishment of institutions of self-regulated mechanisms that must unite publishers, journalists, media users associations, experts from the academic world and judges in order to monitor the observance of compliance of journalism ethic principles. It is their responsibility to issuing resolutions on respect for ethical principles in journalism, with prior commitment of the media to publish the relevant resolutions. This will help the citizen who has the right for information to pass either positive or negative judgment on the journalist’s work and level of credibility to such work.

In 1994 was held the fourth European Ministerial Conference of Ministers on Mass Media Policy „Media in a democratic society”, where was approved the Resolution No. 2: Journalistic Freedoms and Human Rights. One of the declared principles is the principle of non-contribution to any violence, hatred, intolerance or discrimination based, in particular, on the race, gender, sexual orientation, language, religion, politics or other opinion, national, religious or social origin.

Particularly interesting, in the study of freedom of speech limitations to protect public morality, is Recommendation 1276 (1995) on the power of visual image [14]. In particular, the Council of Europe recognized that visual imagery wave so powerful that we are now faced with the phenomenon of „virtual reality”, which creates the risk of manipulation of images that illustrate the news and information that accompanies them.

Unlike other resolutions adopted by the Council of Europe on freedom of speech in this clear and even tough stated that freedom of expression – a fundamental right secured by Article 10 of the European Convention on Human Rights – should be provided together with the responsibilities with which it is associated. In certain cases, restrictions on freedom of expression can be justified to make it compliant with the need to protect other rights and freedoms, including the rights of children.
The Assembly also called the Committee of Ministers to check the implementation of measures against the portrayal of violence on television (in close cooperation with broadcasters) and education activities in the field of media awareness. Most of these requirements are extremely important but unfortunately not met in Ukraine.

So, twenty years ago the Council of Europe raised the question of mind manipulation that is so important for modern Ukraine, and recognized the seriousness of the threat to the moral health of society by imposing visual images.

Globalization processes in the information sector, increasing the number of electronic media led to the adoption of the Council of Europe Recommendation № R (97) 19 on the portrayal of violence in the electronic media [15]. Recommendation concerns the gratuitous portrayal of violence in the various electronic media at national and international levels.

Members of the Council of Europe expressed the belief that further development of information and communication technology should serve, regardless of frontiers, to express, to seek, to receive and to impart information and ideas regardless of their source and had approved the European Convention on Cross-Border Television [16]. Although this convention concerned with program services embodied in transmissions, and its purpose is to facilitate the cross-border transmission and retransmission of television program services, it contains a clear requirement for broadcasters, which restricts freedom of expression standards to protect public morality.

Till last years the Internet could not be considered as a public media such as traditional radio, television or print media. However, now online journalism has become an essential part of the information industry in the world, and online media – an influential source of information for users. In 2011, the United Nations (UN) added a right of access to the Internet into the list of inalienable individual rights. Unreasonable deprivation or limitation of the right to seek, receive and impart information through a network is a violation of this right [17].
Declaration on freedom of communication on the Internet establishes a set of principles which must be committed by Member States to support the efforts of the service providers in cooperation with law enforcement agencies when faced with illegal content in the Internet.

Ukrainian society today is suffering from the effects of poor quality and harmful information being disseminated and interpreted under the freedom of speech. Media influences on everyday life both of society and of every citizen separately. Today the media impose standards of living, constantly giving some guidance in determination what is bad and what is good. The level of criticism f Ukrainian citizens is too low and the level of responsibility of the media is absent at all.

Ukraine should focus on international documents of the European Union, which require us to take care of information security of infants. Art. 22 of EU Directive „Television without Frontiers” imposes country to create a national body that will guarantee the protection of infants from abuse of freedom of the media. If Ukraine wants to join the European Union, we must also create such council [18, 19].

Undoubtedly, access to information is a prerequisite for democratic development. However, abuse of the right on freedom of information can lead to inefficiencies of the democratic system, namely it can be the cause of national insecurity, breach of the peace, non-controlled by public authorities, propaganda of violent change of government, incitement to national, regional, racial hatred, breaking the human right to privacy life and threat to its security. Therefore, every citizen should be responsible for use of right on freedom of speech and handle some limitations on this right.

Given fact that freedom of speech in Ukraine is protected by more than hundred of legal documents, local media have to uphold the professionalism and integrity of members of their journalistic „team”. To a large extent the development of public television, increasing the number of truly independent newspapers, magazines and online publications depends on it as an essential conditions to realize the right of person on full, objective and unbiased information, making it impossible to use the media in struggle for self-serving corporate interests, which reduces confidence in them as a source of reliable information.

However, the self-regulation in the industry is on the quite low level. Today its missing the consolidated position of the mass media on ethics and standards of relevance to even the hottest events in Ukraine. Freedom of speech should not allow the immoral free-thinking and the ability of public harassment of any manifestations of state social life. There should be limits of acceptable not only for ethical position, but also for the complex processes of state- and nation-building. We believe that in this case it is needed the legislative initiative that clearly define the relationship between the owners of the media, editorial staff and consumers of information.

Another important task for Ukraine is to educate adequate information consumer, the level of information culture of whom would allow him to oppose any manipulation and influences. This means that parallel with the reforms in the media, should be the introduced the media education in schools.

Literature:

1. Kostytskyi, V.V. Protection of public morality as function of modern state. Monograph. / V.V. Kostytskyi. – Drogobych: Kolo, 2013. 172p.
2. Nastechko, K.O. Right on Freedom of speech in context of Ukraine’s Eurointegration / K.O. Nastechko // European Studies and Law. – 2011. – 11p.
3. Constitutional rights, freedoms and obligations of person in Ukraine / ed. Shemshuchenko Y.S., member of NAS of Ukraine. – К. : Print House“Law Opinion”, 2008. – 252 p.
4. Volkov A.G. Political text and the freedom of speech / A.G. Volkov [Electronic source]. – Access: http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp50_2/knp50t2_96-99.pdf
5. Zadvornyi A. Information security and freedom of speech in Ukraine / A. Zadvornyi / Freedom of speech in Ukraine: status, problems, perspectives : materials of examination in Parliament of Ukraine 10 April 1997 // Parliament of Ukraine ; Committee of legal support to freedom of speech and mass media / ed. E.I. Lukianenko. – К. : Parliament Print House, 1997. – 136 p.
6. On Protection of Public Morality [Text] : [Law of Ukraine : official text : on 20 November 2003]. – К. : News of Parliament of Ukraine, 2004. – № 14. – Art.192.
7. Universal Declaration of Human Rights [Text] : [Declaration : official translation : on 10.12.1948]. – Access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015
8. International Covenant on Civil and Political Rights : on 16.12.1966 // Collection of regulations on protection of human rights / ed. Goncharenko S.F. – К. : Jurinkom Inter, 1995. – P. 38-44.
9. 1950 European Convention on Human Rights [Electronic source]. – Access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004
10 Declaration of Principles on Freedom of Expression [Text] : [Declaration : official text: on 29.04.1982]. [Electronic source]. – Access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_885
11. On principles of television advertising / Council of Europe Standarts on Media [law bulletin]. – К.: IREX U_Media – 2005. – 88p.
12. Principles on the distribution of videograms having a violent, brutal or pornographic content / Council of Europe Standarts on Media [law bulletin]. – К. IREX U_Media – 2005. – 88p.
13. The Resolution on the ethics of journalism / Council of Europe Standarts on Media [law bulletin]. – К. IREX U_Media – 2005. – 88p.
14. Recommendation 1276 (1995) on the power of visual image / Council of Europe Standarts on Media [law bulletin]. – К. IREX U_Media – 2005. – 88p.
15. Recommendation № R (97) 19 on the portrayal of violence in the electronic media / Council of Europe Standarts on Media [law bulletin]. – К. IREX U_Media – 2005. – 88p.
16. European Convention on Cross-Border Television [Text] : [Convention : official text: on 17.12.2008]. [Electronic source]. – Access: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_444
17. Bocharova N.V. Modern tendencies of legal development of EU countries in field of copyright / N.V Bocharova // Comparative and Analytical Law. – 2013. – №3-1. – P. 19
18. Kunytskyi V.V. Protection of infants in information space as object of humanitarian expertise: Ukrainian and foreign experience [Electronic source]/ V.V. Kunytskyi // Access : www.academy.gov.ua/ej/ej14/txts/Kunitskiy.pdf
19. Kuznetsova O. Legal protection of infants from harmful influence of mass media in Ukraine and abroad [Electronic source] /O. Kuznetsova// – Access : http://goo.gl/NEDJFG

Na dzisiejszym posiedzeniu Komitetu Europarlamentu ds. swobód obywatelskich, prawa i spraw wewnętrznych, sprawozdawca ds. reżimu bezwizowego z Ukrainą, Maria Gabriel, nie wskazała, kiedy dokładnie ma odbyć się debata i głosowanie ws. zniesienia wiz dla obywateli Ukrainy.

„Odsetek odmów wiz dla osób przyjeżdżających z Ukrainy jest na poziomie ok. 2%, jednocześnie jednak widzimy, że wielu ukraińskich obywateli nielegalnie mieszka i pracuje w krajach UE” – powiedział Gabriel, zwracając się do Komisji Europejskiej z prośbą o wyjaśnienie tej kwestii.

Z kolei zdaniem polskiego eurodeputowanego Michała Boniego, wprowadzenie reżimu bezwizowego byłoby pozytywnym sygnałem wspierającym dalsze reformy na Ukrainie.

Na podstawie: eurointegration.com.ua

Po pięciu latach przetrzymywania w areszcie śledczym w Odessie Aleksander Orłow wyszedł na wolność.

„Przez pięć lat strona polska – przedstawiciele organizacji obywatelskich, posłowie, pracownicy MSZ, Kancelarii Prezydenta i inni próbowali skłonić władze ukraińskie do działań w sprawie Orłowa, a kwestia ta wpływała na relacje obu krajów” – napisał na facebooku ukraiński deputowany Pawło Kostenko.

Aleksander Orłow jest obywatelem polski, członkiem Związku Dzienniakrzy Ukrainy, a także redaktorem gazety internetowej www.gazetanabat.narod.ru. Zajmował się m.in. działalnością na rzecz ochrony porządku prawnego i śledztwami dziennikarskimi, które miały pokazywać nadużycia popełniane przez przedstawicieli władz (m.in. prokuratury, SBU, MSW Ukrainy) w czasie rządów Partii Regionów i Wiktora Janukowycza. Został aresztowany w 2011 roku w związku z opisaniem sprawy przemytu samochodów z Europy na Ukrainę, w którym mieli brać udział pracownicy struktur MSW Ukrainy w Odessie.

Na podstawie: facebook.com/ic.kostenko, tema.in.ua

W środę, 25 maja, w Bachczysaraju na Krymie zaginął członke Światowego Kongresu Tatatów Krymskich, Erwin Ibrahimow. Według Refata Czubarowa, szefa Medżlisu Narodu Krymskotatarskiego, Ibrahimow kontaktował się z nim po raz ostatni wieczorem, 24 maja.

W Internecie znalazło się nagranie, z którego wynika, iż podróżujący samochodem Ibrahimow został zatrzymany przez policję drogową i siłą zapakowany do mikroautobusu, a następnie wywieziony w nieznanym kierunku.

Kilka dni wcześniej Ibrahimow miał informować, że jest śledzony przez nieznane mu osoby. Zdaniem krymskotatarskich aktywistów, za zaginięcie Ibrahimowa mogą odpowiadać przedstawiciele lokalnych struktur siłowych.

W ostatnich dniach miały miejsce również przeszukania w domach Tatarów Krymskich. Od początku okupacji Krymu bez wieści zniknęło 22 osoby.

Na podstawie: 15minut.org, facebook.com/nariman.dzhelalov