niedziela, 6 Grudzień, 2020
pluken
Home / Współpraca polsko-ukraińska / Види, підстави і порядок набуття права водокористування за законодавством України і Польщі
emblema

Види, підстави і порядок набуття права водокористування за законодавством України і Польщі

Share Button

Кобецька Н.Р. – зав. кафедри трудового, екологічного тa аграрного права Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, канд. юрид. наук, професор

У статті на основі тлумачення, юридичного аналізу та порівняння законодавчих приписів України і Польщі розкриваються особливості права водокористування різних видів, порядок його набуття. Аналізуються два основних види водокористування – загальне і спеціальне, які за своїми сутнісними характеристиками тотожні в обох державах, а також особливий різновид водокористування – звичайне (традиційне), яке не притаманне українському інституту природокористування. Автор аналізує умови, порядок, суб’єкти видачі дозволів на водокористування та наголошує на відмінностях у підставах видачі дозволів і критеріях розмежування суб’єктів видачі дозволів.

Ключові слова: право водокористування; загальне водокористування; спеціальне водокористування; дозвіл на використання вод.

Kobetska N. R. Types, reasons and procedures of acquiring rights to water consumption according to the legislation of Ukraine and Poland.

The article reveals the peculiarities of the different types of the rights to water consumption and the procedure of acquiring them on the basis of interpretation, legal analysis and comparison of the legal regulations in Poland and Ukraine. Two main types of the water consumption are analyzed – general and specific, which are identical in their essential characteristics in both countries, and also the special kind of water  consumption – ordinary (traditional), which is not common for the Ukrainian law on the use of natural resources. The author analyzes the conditions, procedures, entities of issuing permissions on the water use and emphasizes the differences in reasons for issuing permissions and the criteria for the differentiation of entities of issuing the permits.

Keywords: the right to water consumption; general water consumption; special water consumption; permission on the water consumption.

Nadia Kobecka, Przykarpacki Uniwersytet Narodowy imienia Wasyla Stefanyka (m. Iwano-Frankiwsk), kierownik katedry prawa pracy, prawa ekologicznego i agrarnego, doktor nauk prawnych, profesor

Typy, podstawy i tryb uzyskania prawa wodnego zgodnie ustawodawstwem Ukrainy i Polski.

W artykule na podstawie tłumaczenia, formalnie prawniczej analizy i porównania ustawodawczych zaleceń Ukrainy i Polski są badane właściwości prawa wodnego różnych typów, tryb jego uzyskania.

W trakcie charakterystyki właściwości i odmian prawa wodnego wysnuto wniosek o podobieństwie reżimów prawnych w Ukrainie i Polsce. Ustawodawstwo obu państw rozdziela dwa główne rodzaje korzystania z wód – powszechne i szczególne, które za swoimi charakterystykami są tożsame. Różnica powszechnego korzystania z wód zgodnie z prawem polskim jest związana z obiektem korzystania, którym uznają tylko wody powierzchowne. Wskazuje się na umocowanie w polskim „Prawie wodnym” oddzielnej odmiany korzystania z wód – zwykłego (tradycyjnego), które nie jest właściwe ukraińskiej instytucji korzystania z zasobów natury. Taka regulacja powszechnego i wyróżnianie zwykłego korzystania w prawie polskim daje możliwość bardziej dokładniej odzwierciedlić treść ogólnego korzystania zasobami natury i wyraźniej rozgraniczyć typy korzystania z wód według czynnika obiektywno-subiektnyego.

Odnośnie szczególnego korzystania z wód, to do niego, również jak i w Ukrainie, odniesiono pobieranie wody, zrzut wód ściekowych, użycie wody dla potrzeb hydroenergetyki, hodowli ryb. Zarazem, szereg rodzajów działalności, które zgodnie z Wodnym kodeksem Ukrainy nie należą do szczególnego korzystania z wód, prawem polskim uznane jako takie.

Właściwością prawnego reżimu szczególnego korzystania z wód jest konieczność otrzymania pozwolenia, które potwierdza prawo do jego realizacji. Autor analizuje warunki, tryb, podmioty wydania pozwoleń wodnoprawnych. Akcentuje różnice w kryteriach rozgraniczenia podmiotów wydania pozwoleń: ukraińskie ustawodawstwo wyznaczania organu właściwego do wydania pozwoleń wodnoprawnych uzależnione jest od prawnego reżimu wodnego obiektu (wodny obiekt ogólnopaństwowego czy miejscowego znaczenia), a polskie – od właściwości korzystania z wód. Konstatuje się detalizowaną regulacja tych pytań w Prawie wodnym, a także akcentuje się na najnowszych zmianach w  systemie prawnym Ukrainy, ukierowanych na łatwiejszy tryb sporządzania dokumentów o charakterze zezwoleń.

Słowa kluczowe: korzystanie z wód; powszechne wykorzystanie; zwykłe korzystanie; szczególnе korzystanie; pozwolenie wodnoprawne.

Водні ресурси забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, значною мірою визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку та охорони здоров’я людей. Діяльність з використання та охорони вод повинна бути спрямована на узгодження інтересів господарської діяльності з об’єктивними законами розвитку природи. Сучасні проблеми раціонального використання та охорони вод набули не тільки загальнодержавного, але й міжнародного значення, стали одним із головних чинників національної безпеки кожної країни.

Значна часка конфліктів у відносинах використання водних ресурсів пов’язана з недотриманням умов і правил здійснення різних видів водокористування, законності набуття права водокористування. Досконале правове регулювання названих відносин є основою ефективної правореалізації, забезпечення режиму законності у сфері охорони і використання вод та потребує ґрунтовного теоретико-прикладного аналізу. Одним з методологічних прийомів наукового аналізу відповідних питань є метод порівняльного аналізу, який буде взятий за основу при викладі даної статті. У ній ставиться за мету на основі тлумачення та формально-юридичного аналізу законодавчих приписів з’ясувати особливості здійснення права водокористування різних видів, порядок набуття права спеціального водокористування та провести порівняння положень законодавства України і Польщі з цих питань.

Згідно ч. 1. ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Відповідний поділ суб’єктивного права природокористування на два види – загальне і спеціальне, присутній практично у всіх українських природноресурсових кодексах і законах та має важливе юридичне значення. Критерієм розмежування відповідних видів у юридичній літературі визнається спосіб надання відповідних прав [2, с. 30-31] або простіше – підстави виникнення права природокористування [3, с. 162].

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України [4] водокористування в Україні поділяється на два види: загальне і спеціальне. Право загального водокористування пов’язане з реалізацією права на безпечне довкілля і здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб людини на підставі норми закону, що закріплює право на його здійснення. Спеціальне природокористування, яке, як правило, пов’язано з задоволенням господарсько-економічних інтересів суспільства, зумовлює значний вплив на природу, великі обсяги вилучення природних ресурсів, суттєві антропогенні навантаження і відповідно має особливі умови, механізми та порядок здійснення, що детально виписаний нормативно-правовими актами. Як зазначається в науковій літературі, у порядку спеціального використання природних ресурсів (в т. ч. спеціального водокористування – авт.) громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату, для здійснення виробничої та іншої діяльності [5, с. 96].

Мету, порядок, умови та види права загального водокористування визначає ст. 47 Водного кодексу України. Основними ознаками права загального водокористування, як права загального природокористування загалом, є:

– спрямованість на задоволення особистих потреб – оздоровчих, рекреаційних, культурних, естетичних, питних, господарських тощо;

– безоплатний характер водокористування;

– відсутність спеціальних дозволів, одержання яких є необхідною підставою виникнення відносин спеціального водокористування;

– відсутність закріплення водних об’єктів за окремими користувачами, виходячи з конституційного права кожного громадянина користуватись природними об’єктами, що є власністю українського народу [6, с. 161-162].

До загального водокористування належать купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць.

Правовий режим спеціального водокористування закріплений ст. 48 Водного кодексу України. Особливості спеціального водокористування базуються на загальних особливостях спеціального природокористування, а саме:

– метою є здійснення виробничо-господарської чи іншої спеціальної діяльності, яка конкретизовано визначена ч. 2 ст. 48: «Спеціальне водокористування здійснюється … для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб»;

– суб’єктами спеціального водокористування можуть бути юридичні і фізичні особи, однак наділені спеціальною правосуб’єктністю, зокрема, щодо юридичних осіб такий вид діяльності повинен бути відображений в їх статутних документах;

– необхідність отримання спеціального дозволу для використання водного об’єкта;

– оплатний характер.

До спеціального водокористування належать:

– забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, включаючи забір води із застосуванням каналів;

– використання води, яким відповідно до ст. 1 Водного кодексу України є процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва. Як бачимо, використанням води охоплюється її вилучення лише для виробничих потреб і для господарсько-побутових, а без вилучення – виключно для потреб двох галузей: гідроенергетики і рибництва.

– скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини щодо охорони і використання вод у Польщі є  Закон від 18.07.2001 р. Prawo wodne (Водне право) [7]. Зазвичай, польські законодавчі акти носять назву «ustawa» (закон), а термін «prawo» (як і в даному випадку), прийнято відносити головним чином до тих законів, які, не ставши кодексами, мають особливий статус у відповідній галузі права. Ними регулюються відносини, що мають загальне значення, та є предметом, якщо не галузі, то, як мінімум, – підгалузі (великого інституту).

Відповідно до ч. 3 ст. 31 польського Prawа wodnego користування водами поділяється на загальне, звичайне (традиційне) та спеціальне. У наукових джерелах зазначається, що підставою такого поділу є ступінь впливу на води, який залежить від того, для чого вони використовуються. При чому, не просто ступінь впливу, а його інтенсивність (від найменш обтяжливого при загальному користуванні до найбільш масштабного, проте допустимого, – при спеціальному водокористуванні) [8, c. 134; 9, с. 32-33].

Як і в Україні, ст. 34 польського Закону проголошує, що кожна людина має право на загальне використання повеневих вод. Воно призначене для задоволення особистих потреб, потреб підсобного чи сільського господарства, а також для відпочинку, туризму, водних видів спорту та любительського рибальства. Загальне користування здійснюється без застосування спеціальних технічних пристроїв.

Окремим видом користування водами, передбаченим польським законодавством, є звичайне (або традиційне) водокористування. Як закріплює ст. 36 Prawа wodnego, воно призначене для задоволення потреб власного підсобного чи фермерського господарства. Суб’єктом цього права виступають власники земельних ділянок. Об’єктом користування є води (водні об’єкти), що знаходяться в межах приватних ділянок, включаючи підземні води (останні зокрема, не визнані об’єктом загального користування). В процесі цього використання не дозволяється застосування технічних пристроїв без відповідних дозволів. Не належить до звичайного користуванням водами: 1) зрошення ґрунтів або сільськогосподарських культур підземними водами за допомогою поливних установок, 2) користування підземними водами, якщо пристрої для забору води мають потужність більшу, ніж 5 куб.м на добу, 3) користування водами для комерційної мети, 4) скидання у воду або у ґрунт очищених стоків, якщо їхній об’єм більший, ніж 5 куб.м на добу.

Перелік видів користування водами, що віднесені до спеціального користування закріплений в ст. 37 Prawа wodnego. Це зокрема: 1) забір та відведення поверхневих чи підземних вод, 2) скидання стоків у води або у ґрунт; 3) перекачування води та штучне збільшення обсягу підземних вод, 4) поділ на горизонти та ретенціонування підземних континентальних вод, 5) користування водами для отримання енергії; 6) користування водами для навігаційних потреб та сплаву деревини, 7) видобуток із вод каміння, гравію, піску та інших матеріалів, а також заготівля рослин з водойм чи на берегах, 7) користування континентальними поверхневими водами для потреб рибальства. Для здійснення спеціального водокористування, як і в Україні, слід отримати спеціальний дозвіл.

Як бачимо, визначення видів водокористування в Україні та Польщі багато в чому співпадає. Законодавство обох держав розділяє два основних види: загальне і спеціальне, які за своїми сутнісними характеристиками тотожні. Відмінність загального користування водами відповідно до польського законодавства пов’язана з об’єктом користування, яким визнаються лише поверхневі води. Українське ж законодавство такого обмеження не встановлює (прикладом використання підземних вод в порядку загального використання є забір води з криниць). При цьому, польським законодавцем названий вид теж передбачений. Однак, він віднесений до самостійного різновиду водокористування – звичайного (традиційного) і закріплений за власниками земельних ділянок, в межах яких знаходяться підземні води. Проекцією звичайного водокористування, яке, як було сказано, здійснюється власниками земельних ділянок щодо водних об’єктів, розташованих в межах належних їм ділянок, для задоволення власних потреб та з урахуванням встановлених обмежень (наприклад, необхідності оформлення дозволу на установки забору води, обмеження щодо об’єму забору та скидання води тощо) є закріплене ст. 23 Кодексу України про надра право землекористувачів та землевласників на користування надрами в межах наданих їм земельних ділянок.

Регулювання загального та виокремлення звичайного водокористування в польському законодавстві дає можливість більш точніше відобразити суть загального природокористування, яке на відміну від господарського, комерційного використання природних ресурсів, втілює екологічні потреби й інтереси людини. Екологічні інтереси пов’язані, насамперед, з необхідністю збереження людини як біологічного і соціального організму, а не з використанням природи з метою задоволення матеріальних та інших потреб. Так, незважаючи на обмеження ст. 47 Водного кодексу України суб’єктів здійснення загального користування громадянами, фактично такі дії як водопій тварин, забір води з криниць чи іншим (без застосування технічних пристроїв) способом можуть здійснюватись в процесі господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, тваринницьких ферм тощо. Варто звернути увагу і на те, що 10 статей польського водного закону регулюють вимоги, умови, порядок і особливості визначення місць для купання у межах загальнодоступних водних об’єктів, тобто механізм забезпечення реалізації права загального водокористування.

Стосовно спеціального водокористування, то до нього, як і в Україні віднесені забір води, скидання стічних вод, використання води для потреб гідроенергетики, рибництва. Разом з тим, ряд видів діяльності, які відповідно до ч. 3 ст. 48 Водного кодексу України не відносяться до спеціального водокористування, польським законодавством визнаються такими. Це, наприклад, подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони, використання підземних вод для вилучення корисних компонентів, а також вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин, видобування корисних копалин і водних рослин. Сплав деревини, визнаний ст. 37 Prawа wodnego спеціальним водокористуванням, українським законодавством взагалі заборонений (ч. 2 ст. 54 Водного кодексу України).

Особливістю правового режиму спеціального водокористування, як і природокористування в цілому, є необхідність отримання дозволу, який підтверджує право на його здійснення. Тлумачний словник сучасної української мови розкриває поняття «дозвіл» як зняття заборони; згода, що дає право на здійснення чого-небудь; документ, який посвідчує таке право [10, с. 312]. В ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [11] визначається поняття «документ дозвільного характеру», яким може бути дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб’єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. В українських наукових дослідженнях поняття «дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів» визначається як офіційний документ, який засвідчує право юридичних та фізичних осіб здійснювати забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд і технічних пристроїв та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із використанням каналів [12, с. 6]. Щоправда таке поняття, яке дається в контексті здійснення права спеціального водокористування, та застосовує термін «спеціальне використання водних ресурсів» не охоплює всіх видів спеціального водокористування. Буквально, виходячи із загального нормативно-визначеного поняття, дозвіл на спеціальне водокористування можна визначити як офіційний документ, який засвідчує право суб’єктів на здійснення протягом визначеного в ньому строку спеціального водокористування у межах затверджених лімітів забору води, використання води чи скидання забруднюючих речовин.

В Україні видача дозволів на спеціальне водокористування регулюється ст. 49 Водного кодексу України, Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321 [13].

Видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється виключно через дозвільні центри. 9 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» [13], спрямований на скорочення чисельності документів дозвільного характеру та спрощення процедур їх отримання. Важливою його новацією стало встановлення в більшості випадків такого порядку надання дозволів, коли дозвільний орган, який оформляє документ дозвільного характеру, здійснює всі необхідні дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, без залучення суб’єкта господарювання. Так, раніше діючим законодавством встановлювалось, що водокористувач, який, бажає отримати дозвіл на здійснення спеціального водокористування  (наприклад, забору води з водного об’єкта) повинен попередньо погодити своє клопотання з відповідним державним органом: у разі використання поверхневих вод – з органами виконавчої влади з питань водного господарства; у разі використання підземних вод – з органами виконавчої влади з питань охорони і використання надр; у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, – з центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Дані погодження були віднесені до документів дозвільного характеру та надавались дозвільними центрами у загальному порядку. Після отримання відповідних погоджень суб’єкти знову звертались до дозвільного органу вже для отримання безпосереднього дозволу на спеціальне водокористування. Законом № 1193-VII внесено зміни в ст. 49 Водного кодексу України та визначено, що органи, уповноважені надавати дозволи на спеціальне водокористування, самостійно направляють отримані від суб’єктів заяви на видачу дозволу та супровідні документи названим вище державним органам, які у встановлені строки готують висновок про можливість надання дозволу. Водокористувачу, який хоче отримати дозвіл, не потрібно двічі проходити дозвільну процедуру щодо погодження та видачі дозволу.

Такого роду дозвільні процедури є аналогом відповідних європейських процедур. Законодавство та практика правозастосування Польщі також передбачає видачу дозвільних документів через відповідні дозвільні центри, а вимоги, процедури, підстави їх видачі чітко визначені у Регламентах, офіційно оприлюднених, у тому числі, на інтернет-сайтах відповідних державних структур. До числа дозвільних документів належить і водно-правовий дозвіл («рozwolenia wodnoprawne»), порядок видачі якого регулюється р. 4 Prawа wodnego. На відміну від законодавства України, водно-правовий дозвіл надається не лише для здійснення спеціального водокористування, а й на ряд інших видів діяльності, що пов’язані з впливом на води та водні об’єкти. Ст. 122 Prawа wodnego містить 17 таких видів діяльності (крім спеціального водокористування), як наприклад, будівництво водних споруд; сільськогосподарське використання стоків в об’ємі, який не охоплений звичайним водокористуванням; зміна рівнів підземних вод; нагромадження стоків та відходів у межах гірничих територій, утворених або зарезервованих для лікувальних вод; видобуток каміння, гравію, піску, інших корисних копалин та їх складування тощо. Окремі з названих видів діяльності в Україні теж передбачають необхідність отримання дозволів, але іншого виду – на право користування надрами, на будівництво об’єктів. Разом з тим, відповідно до польського законодавства на спеціальне використовування води суб’єктом, який здійснює забір води, а потім скидає стоки у воду чи ґрунт, видається один водно-правовий дозвіл. Крім того, водно-правовий дозвіл на спеціальне водокористування є одночасно дозволом на встановлення і використання водних споруд, без яких неможливий водозабір.

Законодавством обох держав закріплені вимоги до змісту дозволу, який містить відомості про водокористувача, термін, на який він виданий, мету і вид водокористування, конкретні умови його здійснення. Однак, на відміну від законодавства України ст. 128 Prawа wodnego Польщі закріплює набагато детальніший перелік положень, що мають бути відображені в дозволі, при цьому, більшість з них стосується встановлення додаткових природоохоронних, водоохоронних вимог, зобов’язань, обмежень (порядок встановлення та умови використання водних споруд в умовах повеней і припливів; необхідні заходи, що обмежують негативний вплив на середовище; спосіб і термін керування замірами кількості та якості відібраної води, стоків, що скидаються у водойми, ґрунти або каналізаційні мережі чи такі, що їх використовують у сільському господарстві, а також процедури в разі пошкодження вимірювальних пристроїв тощо). Prawо wodne вміщує деталізовані вимоги до документів, які повинен подати водокористувач для отримання дозволу (в першу чергу, це так званий водно-правовий акт – аналог клопотання про потребу у воді відповідно до законодавства України), підстави відмови у видачі дозволу, припинення чи обмеження його дії. В Україні, незважаючи на встановлену ще у 2005 році законодавчу вимогу щодо необхідності регулювання подібного роду питань виключно законами, Водний кодекс не включає конкретного регулювання дозвільних відносин та потребує якнайшвидшого доопрацювання у цій частині.

Відмінність українського та польського водного законодавства прослідковується і у критеріях розмежування суб’єктів видачі дозволів. Українське законодавство визначення дозвільного органу ставить в залежність від правового режиму водного об’єкту (водний об’єкт загальнодержавного чи місцевого значення). Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України дозволи видаються у разі використання води водних об’єктів: загальнодержавного значення – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями; місцевого значення – органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Суб’єкти видачі водно-правових дозволів в Польщі залежать від особливостей користування водами. Так, за загальним правилом, відповідно до ст. 140 Prawа wodnego органом який надає водно-правові дозволи є староста («starosta») (керівник колегіального виконавчого органу місцевого рівня – ради повіту), права якому делеговані державною адміністрацією. На окремі види діяльності, зокрема на будівництво водних споруд, що використовуються для захисту від повеней; на перекачування води; на скидання у поверхневі води хімічних сполук, що припиняють ріст водоростей; якщо спеціальне користування водами або будівництво водних споруд пов’язане із заходами, що можуть значно впливати на середовище (для яких обов’язковим є підготовка акту про вплив заходу на середовище), виникає на підставі законодавства про охорону середовища або якщо таке користування разом з експлуатацією обладнання чи водних споруд на території установ відноситься до таких заходів, дозволи видає «мarszałek województwa» – одноосібний представник місцевого самоврядування найбільшої адміністративної одиниці Польщі – воєводства. Ще одними суб’єктами видачі водно-правових дозволів є спеціальні адміністративні органи – директори регіональних рад («dyrektor regionalnego zarządu») з управління водними ресурсами, що діють на рівні воєводств. Вони видають дозволи в одному випадку, якщо спеціальне використання вод або використання водних об’єктів в цілому або в частині відбувається на так званих закритих територіях. Це поняття визначено Законом про охорону навколишнього середовища («Prawo ochrony środowiska») як райони, доступні тільки для осіб, уповноважених і призначених у порядку, встановленому спеціальним законом.

Таким чином, аналіз правового регулювання відносин водокористування в Україні та Польщі показав підстави розмежування і особливості правових режимів здійснення різних видів водокористування, дав можливість глибше з’ясувати суть різних видів водокористування, виявити схожі та відмінні правові конструкції в механізмі правового регулювання водокористування обох держав, узагальнити висновки та пропозиції щодо необхідності запозичення тих чи інших положень законодавства, подальшого вдосконалення вітчизняної дозвільної системи.

Література:

  1. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
  2. Право природопользования в СССР / Краснов Н. И., Аксененок Г. А., Башмаков Г. С. [и др.] ; отв. ред. И. А. Иконицкая. – М. : Наука, 1990. – 196 с.
  3. 3. Бринчук М. М. Экологическое право : учебник / М. М. Бринчук. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2005. – 670 с.
  4. Водний кодекс України від 06 червня 1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
  5. Екологічне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
  6. Науково-практичний коментар Водного кодексу України / Н. О. Багай, Н. Р. Кобецька, І. В. Мироненко [та ін.] ; за заг. ред. Н. Р. Кобецької. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 360 с.
  7. Prawo wodne : ustawa z dnia 18 lipca 2001 r. [Електронний ресурс] // Internetowy System Aktów Prawnych. – Режим доступу : http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20120000145.
  8. 8. Kałużny M. Prawo wodne. Komentarz / M. Kałużny. – Warszawa : Lexisnexis, 2012. – 616 s.
  9. 9. Wybrane problemy prawa wodnego / С. Kowalewski, К. Karpus, М. Tyburek, М. Walas [i inne] ; red. B. Rakoczy. – Warszawa : Wolters Kluwer, 2013. – 295 s.
  10. 10. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
  11. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон України від 6 вересня 2005 р. № 2806-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст. 483.
  12. 12. Джуган В. О. Правове регулювання використання та охорони вод в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Вікторія Олегівна Джуган. – Київ, 2009. – 23с.
  13. Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування : постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 12. – Ст. 590.
  14. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру : Закон України від 9.04. 2014 р. № 1193-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 23. – Ст. 873.
Share Button

Czytaj również

Fot. prezydent.pl

Prezydenci Polski i Ukrainy spotkali się w Kijowie

Andrzej Duda i Wołodymyr Zelensky rozmawiali m.in. na temat bezpieczeństwa w naszym regionie oraz współpracy …

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany.