У Lem Station у Львові публіці презентували Бієнале довіри – ініціативу львівських підприємців, громадських діячів, митців і науковців, яка має на меті повернути звичку довіри в наше повсякдення. У рамках проекту Бієнале у Львові відбудеться низка академічних, практичних і мистецьких подій. Про це йдеться на facebook-сторінці Biennale of Trust.

Презентували проект 1 липня Ярослав Рущишин, Марк Зархін, Ірина Старовойт, Олесь Дзиндра, Олександр Фільц, Володимир Блажівський та Євгенія Нестерович. Долучилися до виступів гості – ректор Українського католицького університету отець Богдан Прах, віце-президент компанії SoftServe Олег Денис і міський голова Львова Андрій Садовий.

Бієнале довіри – це відкрита платформа для академічного, практичного та мистецького осмислення концепту довіри, його всебічного та міждисциплінарного опрацювання.

Своєю місією ініціатори Бієнале Довіри називають «відновити та утвердити соціальну звичку взаємної довіри, створюючи таким чином сприятливе середовище для економічного, суспільного та культурного благополуччя». Вони переконані, що саме відновлення й утвердження довіри може дати поштовх до системних змін у соціумі.

«Ми не розраховуємо отримати готові рецепти, як зробити довіру щоденною практикою кожного вже і зараз. Ми пропонуємо почати систематичну роботу над поширенням такої корисної соціальної звички всім, хто поділяє нашу ідею. Бієнале спробує об’єднати в розмові про довіру академічних дослідників та науковців, психологів та економістів, митців та менеджерів, бізнесменів і громадських активістів задля впровадження та поширення взаємної довіри в нашому суспільстві. Ми віримо, що тільки так постане здорове і комфортне середовище, в якому успішно проросте усе інше: добробут, впевненість у майбутньому, порозуміння і мир», – кажуть ініціатори Бієнале.

Вершиною проекту Бієнале стане низка академічних, практичних та мистецьких подій, що відбудуться у Львові 19-21 жовтня 2018 року, – інформує «Збруч». Запрошені до обговорення дослідники довіри з найрізноманітніших галузей знань спробують поміркувати над тим, де зникла довіра з сучасного світу, яка її цінність у соціальному, економічному та культурному вимірах і як можемо ми створювати та відбудовувати довіру у майбутньому, – розповіла на презентації доцентка кафедри культурології УКУ Ірина Старовойт. Натхненником і патроном дискусійної частини Бієнале є Чарльз Лендрі, експерт з розвитку міст.

До практичної частини запрошують подавати свої проекти всіх, хто поділяє ідеї Бієнале та працює з темою довіри – в освіті, праві, психології, громадському секторі тощо. Мистецька частина вже почалася – оголошено міжнародний конкурс плакатів на тему довіри. У планах організаторів – ленд-арт, стріт-арт і низка інших публічних акцій у різних частинах Львова.

Долучитися до Бієнале довіри може кожен. Для бізнесу, який підтримує ідею відновлення довіри, презентували кампанію співфінансування «Дай п’ять!». Про цей та інші способи приєднатися до Бієнале можна дізнатися на сайті ініціативи.

Джерела: facebook.com/biennaleoftrust, biennaleoftrust.org, zbruc.eu

Український і польський президенти Петро Порошенко й Анджей Дуда провели двосторонню зустріч у Брюсселі, де 11-12 липня тривав саміт НАТО. Про це повідомляє офіційний сайт президента України.

Як зазначив Дуда після зустрічі з Порошенком, вони провели розмову, зокрема, на «складні» теми історичного минулого. Про це повідомляє видання Wpolityce.

«У відносинах з президентом Порошенком ми прекрасно знаємо, які теми є складними. Я сказав йому, що він може мати до нас претензії через те, що наш парламент ухвалив закони, які я подав до Конституційного суду, оскільки вважаю, що вони неточні, – сказав Анджей Дуда в інтерв’ю журналістам.

Він додав, що натомість звернув увагу українського президента на той факт, що в Україні ще раніше ухвалили рішення, яке героїзує УПА

«Їх досі не змінили, попри моє прохання. Я сказав, що слід розглядати це в однакових категоріях, – заявив президент Польщі. – У нас також є застереження. Є особистості, які не можуть бути прийняті в жодний спосіб».

Відповідаючи на запитання про те, чому 8 липня не було організовано спільних українсько-польських заходів з ушанування пам’яті жертв Волинської трагедії, Дуда пояснив, що він «очікує історичної правди».

«Я чітко кажу: тут не було польсько-української війни. Там був геноцид та етнічні чистки поляків. Не заперечую, що польська сторона діяла у відповідь, але це були не військові, а цивільні. Які були розбіжності? Ці питання мають з’ясувати історики, але до цього необхідно узгодити питання ексгумації, – заявив президент Дуда. – Маю запитання: чому вони не хочуть із цим погодитися? Бояться розкривати історичну правду? Якщо ми хочемо будувати добрі стосунки, то лише на правді – навіть якщо правда була найболючіша для польської та української сторін».

Читайте також: Дзеркальні візити і молитви за “своїх” жертв

Сайт українського президента інформує, що під час зустрічі у Брюсселі «сторони обмінялися думками щодо низки питань двосторонніх взаємин та міжнародного порядку денного». Зокрема, обговорили продовження діалогу у сфері захисту культурної спадщини та увічнення місць пам’яті українського та польського народів на території обох країн.

Президент України закликав внести зміни до закону про Інститут національної пам’яті Польщі в частині, що стосується інтересів України.

Окрім того, президенти приділили увагу подальшій координації дій з протидії російській агресії в контексті членства Республіки Польща у Раді безпеки ООН, погодилися з важливістю подальшої мобілізації зусиль із метою протидії будівництву «Північного потоку-2». Порошенко подякував за незмінну підтримку з боку Польщі суверенітету й територіальної цілісності України.

Нагадаємо, саміт НАТО в Брюсселі тривав 11-12 липня. Головною темою зустрічі була підтримка для Афганістану. Лідери країн Північноатлантичного альянсу також провели зустрічі з президентами Грузії й України, які хочуть стати членами НАТО, й обговорили можливості розширення співпраці. Попри блокаду Угорщини, Київ на саміті отримав офіційне підтвердження: НАТО визнає прагнення України до членства.

Джерела: president.gov.ua, wpolityce.pl

У польському уряді погодилися з оцінкою люблінського воєводи Пшемислава Чарнека, який назвав провокацією вшанування загиблих українців у селі Сагринь. Про це заявив голова канцелярії прем’єр-міністра Польщі Міхал Дворчик в ефірі «Польського радіо», інформує «Європейська правда». 

«Важко противитися враженню, що момент і спосіб вшанування осіб, які загинули в Сагрині, був своєрідною політичною провокацією», – сказав він.

На переконання Дворчика, для урочистостей у Сагрині не було підстав, зокрема, адже не йшлося про якусь річницю трагічних подій. Відтак, на його думку, метою цих заходів серед іншого було відвернути увагу від роковин Волинської трагедії.

Дворчик також наголосив, що неприпустимо порівнювати Волинську трагедію з вбивствами українців поляками, які були «самообороною і діями у відповідь».

Нагадаємо, Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек назвав провокацією заходи з ушанування пам’яті українців, які загинули від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової 1944 року в селі Сагринь. Вони відбулися 8 липня за участі президента України Петра Порошенка.

Український міністр закордонних справ Павло Клімкін натомість зазначив, що його глибоко шокували слова Люблінського воєводи, який «переступив межу людяності».

Джерела: polskieradio.pl, eurointegration.com.ua

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін шокований висловлюваннями Люблінського воєводи Пшемислава Чарнека, який назвав поминальні заходи в Сагрині провокацією та зневажливо відгукнувся про загиблих українців. Про це Клімкін написав на сайті видання «Новое время». 

«Мене глибоко шокували висловлювання Люблінського воєводи Пшемислава Чарнека, який назвав поминальні заходи в Сагрині провокацією і без краплі співчуття зневажливо відгукнувся про загиблих українців», – написав Клімкін.

Міністр зауважив, що розуміє емоційність, з якою сприймають історію, зокрема міжнаціональні конфлікти. Але, на його думку, Пшемислав Чарнек своїми висловлюваннями перетнув межу людяності.

«Я можу зрозуміти історичну суб’єктивність, але ніколи не зможу сприйняти зневажливе ставлення до загиблих людей, а тим більше до по-звірячому замордованих невинних дітей, жінок і чоловіків», – додав Клімкін.

«Пан воєвода, протиставляючи польські й українські жертви, по суті поділяє загиблих на більш і менш важливих, на суттєвих і несуттєвих. Злочинами окремих загонів українських націоналістів проти поляків він з легкістю виправдовує злочин Армії Крайової в Сагрині, а в порівнянні з тисячами загиблих поляків «кілька сотень» українських жертв видаються йому взагалі не вартими уваги. Даруйте, але це вже за межею добра і зла», – наголосив міністр.

«Абсолютно не по-людськи вішати ярлики на невинних жертв каральних акцій, ділити їх на гарних і поганих, гідних і не гідних жалю. Абсолютно не по-християнськи класифікувати поминальні церемонії як чужі, провокативні чи свої, богоугодні. Останнім часом між польською і українською сторонами було багато запеклих історичних дискусій, але, якщо не помиляюся, пан Пшемислав Чарнек першим перейшов цю межу людяності», – додав Клімкін.

Водночас Павло Клімкін переконаний, що Україна та Польща, попри трагічні сторінки історії, «є природними друзями й союзниками». Він закликав польських опонентів «зупинитися перед цією небезпечною лінією, інакше ми можемо зайти занадто далеко». А також попросив польських друзів і партнерів, «усіх порядних поляків, не засліплених неприязню», засудити висловлювання Люблінського воєводи або принаймні зробити все для того, щоб такі політики й погляди в європейській Польщі «залишилися винятком і не стали нормою».

Нагадаємо, Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек заявив, що хоче подати заяву в прокуратуру на голову «Українського товариства» у Любліні, співголову Спільної комісії уряду та нацменшин у Польщі доктора Григорія Купріяновича через слова, які той сказав під час ушанування 8 липня пам’яті українців, загиблих від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової у 1944 році в селі Сагринь. А самі заходи з ушанування жертв Сагрині воєвода назвав «провокацією».

Джерело: nv.ua

10 липня у Кракові почало виходити перше періодичне друковане видання спеціально для українців – газета Krakiv. Про це інформує міський українськомовний портал. Krakiv.pl, колектив якого і почав розповсюджувати газету.

Газета Krakiv виходитиме що два тижні та є безкоштовною. Примірник видання можна отримати біля воєводського управління та в офісі порталу Krakiv.

У газеті публікуватимуть матеріали виключно українською мовою. У першому числі можна прочитати про те, як українці освоюються у Кракові, про магазин українських сувенірів, ситуацію на польському ринку праці тощо.

Міський українськомовний портал. Krakiv.pl стартував 1 липня. Слоган порталу – «Твоє місце у Кракові».

«Це абсолютно новий медіа-проект. Його мета – створення місця, люб’язного та невід’ємного для щоденного життя громадян України, котрі вирішили приїхати до Кракова – тут жити, працювати і розважатися», – зазначають автори проекту. Портал публікує новини з життя Кракова, розповідає про цікавих людей з України, які живуть у цьому місті, про освіту та працевлаштування у Польщі.

У перші дні функціонування порталу його редактор Патрик Саламон закликав міського голову Кракова Яцека Майхровського призначити спеціальну довірену особу, котра займалася б питаннями українців Кракова, – зазначає сайт ПРОстір.

Також Патрик Саламон розповів, що від серпня головним редактором порталу Krakiv.pl стане людина, яка приїде працювати до Кракова з Одеси.

Джерела: krakiv.pl, prostir.pl

Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек хоче подати заяву в прокуратуру на голову “Українського товариства” у Любліні, співголову Спільної комісії уряду та нацменшин у Польщі доктора Григорія Купріяновича. Через слова, які той сказав під час ушанування 8 липня пам’яті українців, загиблих від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової у 1944 році в селі Сагринь. Заходи з ушанування жертв Сагрині воєвода назвав «провокацією». Про це повідомляє видання «Наше слово».  Інформацію про це розміщено також на сайті Люблінського воєводського управління.

Пшемислав Чарнек під час брифінгу, який транслювався на facebook-сторінці  воєводського управління, процитував слова з доповіді українського діяча, який сказав, що в Сагрині 1944 року впали жертви з рук інших громадян РП, тому що «говорили іншою мовою та були іншого віросповідування».

«Цей злочин проти людяності вчинено членами польського народу, партизанами АК, які були солдатами польського підпілля. Ми жаліємо, що пам’ять про українські православні жертви Холмщини не вшановано так само, як у випадку польських жертв Волині», – процитував Чарнек доповідь Купріяновича. І додав, що думки, які Купріянович висловлював протягом останніх років, та доповідь, у якій українець зрівнює вбивство у Сагрині з «убивством 130 тисяч поляків на Волині», «однозначно є порушенням закону».

На переконання воєводи, голова “Українського товариства” в Любліні не лише «зневажив польський народ», а й порушив закон про Інститут національної пам’яті Польщі, що передбачає штраф або покарання у вигляді тюремного ув’язнення терміном до трьох років за «заперечення злочинів українських націоналістів».

Пшемислав Чарнек також назвав «провокацією» недільні заходи в Сагрині, в яких, нагадаємо, взяли участь президент України Петро Порошенко, депутати українського парламенту, міністри українського уряду, дипломати з послом України Андрієм Дещицею, делегації української громади Польщі, колишні жителі Холмщини, делегації з кількох областей України з керівниками й громадськими активістами, історики.

«Їх організовано у 75-ті роковини трагічної «Кривавої неділі» на Волині, де у системний спосіб українські націоналісти, бандити, яких важко шукати у історії світу, у жорстокий спосіб мордували тисячі поляків, також під час Богослужінь. Ці роковини були урочисто відзначені президентом Анджеєм Дудою у луцькій Кафедрі і теж на місці злочину. Натомість українці зорганізували молитву на могилах своїх побратимів, які загинули 10 березня, а не 11 липня, однозначно здійснюючи провокацію», – сказав Чарнек. І додав, що не був у Сагрині, оскільки не хоче брати участь у провокаціях.

Воєвода також подякував службам, поліції та прикордонникам за гарантування безпеки польських мешканців. «Приїзд тисячі чи двох тисяч українських націоналістів ніколи не є безпечною подією», – сказав Чарнек.

Про заяви Пшемислава Чарнека згадав на своїй facebook-сторінці й сам Григорій Купріянович: «Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек, найвищий представник польської держави в Люблінському воєводстві, на прес-конференції заявив, що складе «повідомлення до прокуратури про можливість скоєння злочину», яке стосується моєї промови у Сагрині на урочистостях за участю президента України Петра Порошенка, присвячених вшануванню пам’яті українських православних жертв, котрі загинули 10 березня 1944 р. у Сагрині з рук відділів Армії Крайової». Доктор Купріянович також надав посилання на відео цієї промови (починається з 27 хвилини 23 секунди)

«Очільник Люблінського воєводства назвав вчорашню акцію вшанування українців загиблих у Сагрині за участю Президента України провокацією. Усіх учасників цієї акції – націоналістами, які несуть загрозу безпеці. Вбиті мирні мешканці Сагрині у нього – опорна база для УПА. Врешті, закінчив погрозою притягнути до кримінальної відповідальності промовця на заході, історика Григорія Купріяновича, покликаючись, звісно, на новий польський закон про Інститут національної пам’яті. У теперішній Польщі вшанування пам’яті вбитих українців стало злочином?» – прокоментував цю ситуацію голова українського Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Читайте також: 

Дзеркальні візити і молитви за “своїх” жертв

Джерела: nasze-slowo.pl, lublin.uw.gov.pl, facebook.com/LubelskiUrzadWojewodzki, facebook.com/Григорій Купріянович,  facebook.com/volodymyr.viatrovych

Сьогодні, 9 липня, в Одесі урочисто відкрили українсько-американські навчання «Сі Бриз-2018». У них беруть участь представники збройних сил 19 країн світу, а метою навчань є планування та проведення багатонаціональної морської операції з безпеки в кризовому регіоні. Про це повідомляє прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних сил України.

Маневри проводитимуть в Одеській і Миколаївській областях, а також на визначених морських полігонах Північно-Західної частини Чорного моря. Особливістю «Сі Бриз-2018» є управління силами морського, повітряного та наземного компонентів безпосередньо з моря – з борту штабного корабля Військово-морських сил США «Маунт Вітні» (Mount Whitny), який уперше зайшов в Україну та вперше бере участь у навчаннях.

До військових маневрів залучать 29 кораблів, катерів і суден, підводний човен, 25 літальних апаратів, близько трьох тисяч осіб. Основними навчально-бойовими елементами та завданнями стануть дії протикорабельної та протиповітряної оборони, висадки морського десанту на необладнане узбережжя, проведення рейдових дій, тактичне маневрування та плавання в ордерах.

Окрім України та Сполучених Штатів Америки, до навчань цього року долучилися 19 країн НАТО: Болгарія, Велика Британія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Індія, Італія, Канада, Литва, Молдова, Норвегія, ОАЕ, Польща, Румунія, Туреччина і Швеція. Особовий склад новоствореного Морського командування ВМС ЗСУ становитиме основу багатонаціонального штабу й у взаємодії з іноземними колегами отримає практичний досвід планування операцій та управління силами за стандартами НАТО.

«Заплановані заходи підготовки наочно засвідчать нашу єдність і готовність разом захистити мир і цінності, які поділяє цивілізоване людство – демократію, свободу, верховенство права, територіальну цілісність і непорушність кордонів суверенних держав», – зазначив під час відкриття навчань командувач ВМС ЗСУ віце-адмірал Ігор Воронченко. За його словами, проведення таких навчань Україна розглядає як добру нагоду вдосконалити взаємосумісність українських ВМС і ВМС партнерів.

Як повідомили у відділі комунікацій із ЗМІ адміністрації Державної прикордонної служби України, в навчаннях «Сі Бриз-2018» Держприкордонслужбу залучатимуть до морського (9 одиниць корабельно-катерного складу та відділи спеціальних дій на воді), сухопутного (прикордонна комендатура швидкого реагування Ізмаїльського прикордонного загону) і повітряного (два літаки «Diamond» і гелікоптер Мі-9) компонентів. Від прикордонного відомства участь у навчаннях братимуть близько 200 осіб.

«Кораблі та катери відпрацьовуватимуть планові навчальні вправи й отримуватимуть раптові завдання від офіцерів-менторів (інструкторів НАТО). Саме за таких умов і відбувається злагодженість дій, розуміння єдиного формату управління, вивіряння на відповідність єдиним стандартам, зокрема НАТО», – зазначив начальник регіонального управління Морської охорони Держприкордонслужби Олег Костур.

Щоб ефективніше використати навчальну практику, морські прикордонники втретє включили у програму тренінгів відпрацювання безпарашутного десантування. Цього року додатково заплановано висадку спеціальної штурмової групи за допомогою спускових пристроїв з гелікоптера, безпосередньо на борт судна-порушника.

Навчання триватимуть до 21 липня.

Джерела: mil.gov.ua, dpsu.gov.ua

11 липня 2018 року розпочне свою роботу черговий саміт Північноатлантичного Альянсу. Ця ключова подія для 29 країн-членів НАТО відбувається раз на два роки, збираючи голів держав та керівників урядів. Нинішній саміт не випадково пройде саме в Брюсселі – Альянс урочисто відкриває нову надсучасну штаб-квартиру. З точки зору часу проведення, в умовах драматичного зростання загроз та викликів (зокрема, гібридних) на європейському континенті, саміт мав би стати доленосним для Альянсу. Однак навряд чи таким стане – країни-члени мають надто різне сприйняття загроз і не готові до ключових рішень.

Найбільшою проблемою є криза у відносинах між США, головним контрибутором безпеки у межах НАТО, та іншими провідними членами Альянсу. Після невдалого саміту G7 у Канаді криза еволюціонувала у торговельну війну між ЄС та США. Це грає на руку Росії, котра не приховує свого захоплення рішучістю Трампа, який поступово розхитує фундамент євроатлантичної системи безпеки. Протистояння «колективного Заходу» з президентом США має завершитись або важкою кризою та подальшими дезінтеграційними процесами в євроатлантиці, або поразкою президента-бізнесмена, наслідки якої передбачити ще важче. Додаткова інтрига в тому, що позиція Трампа часто йде всупереч реальній політиці США, побудованій на підтримці демократичних ліберальних цінностей. Останні займають у шкалі пріоритетів президента-республіканця ледь не останнє місце, тоді як попереду є нові червоні лінії, які можна переступити. Наприклад, домовившись із Путіним про розподіл сфер впливу та ядерну розрядку.

Трамп уже сьогодні готує НАТО до непростого завтра, вносячи смуту в ряди країн-членів. Питання справедливого розподілу витрат в Альянсі має виключне значення для президента США. Нібито все логічно – європейці мають бути більш самостійними у питанні гарантування власної безпеки. Але ультимативне просування напередодні саміту вимоги у 2% ВВП оборонних витрат (норма для країн НАТО) шляхом надсилання листів із погрозами таким країнам, як Німеччина, Бельгія чи Норвегія, спричиняє лише зворотний ефект. Мова ультиматумів – негативний дипломатичний інструмент, і навряд чи Трамп цього не розуміє. Відповідно, він не хоче прогресу в цьому питанні, а лише спекулює на темі.

Не менш контроверсійною є й політика розширення Альянсу. Через спротив Росії, яка блокує прогрес для Грузії, України та Молдови, єдиним безальтернативним вектором розширення сьогодні залишаються Західні Балкани. З чотирьох країн регіону дві поки що не мають шансів на приєднання до НАТО: Сербія (через проросійські настрої та негативну пам’ять про бомбардування Белграда в 1999 році) та Косово (через своє часткове визнання і провокаційне тло такого рішення). Боснія та Герцеговина – справжня failed state, створена у сучасних кордонах Дейтонською угодою 1995 року, має у своєму складі проросійську Республіку Сербську Мілорада Додіка, яку Москва вже сьогодні використовує у своїх дестабілізаційних планах. Перший кандидат на приєднання – Македонія, яка намагається подолати вето президента й змінити свою назву на «Північна Македонія». Компромісний варіант назви був попередньо узгоджений з грецькою стороною, яка понад 8 років блокувала приєднання Македонії до Альянсу. Однак, незважаючи на досягнення компромісу, «питання назви» вже сьогодні не лише загрожує політичною нестабільністю й ескалацією екстремізму на вулицях Скоп’є (йдеться або про імпічмент президенту або про розпуск парламенту), але й розколює правлячу коаліцію СІРІЗА в Греції. Занадто багато проблем від одного кандидата на членство.

Важливе значення для майбутнього Альянсу має ухвалення нової стратегічної концепції НАТО, заплановане на 2020 рік. Її обговорення планується розпочати вже на нинішньому саміті. Ця концепція прийде на зміну докризовій стратегії, ухваленій на Лісабонському саміті НАТО в 2010 році. Її розробка вже розпочалася з експертних оглядів, базовим серед яких є праця Сабіни Льосінг «360 градусів: мобілізація за всіма фронтами». У новому ворожому світі, де існує безліч загроз та викликів, НАТО має повернутися до витоків ідеї колективної безпеки і захищати, передусім, своїх членів. При цьому загрози можуть прийти як зі Сходу (від Росії чи Китаю), так і з Півдня (радикальний ісламізм та міграція) чи Півночі (Арктика). Такий підхід нагадує концепцію Шарля де Голля 1967 року («оборони за всіма азимутами») та Ізраїлю («обложена твердиня»). Примітно, що боротьба за пріоритет оборони південного або східного флангу Альянсу покладена в основу документа. Викликом є пошук необхідного балансу інтересів усіх країн-членів: від Ісландії – до Туреччини, від Португалії – до Естонії.

У цьому контексті варто розглядати й заходи з підвищення рівня боєздатності та готовності НАТО, а також взаємодії з ЄС. Ухвалення плану «Чотири по тридцять» (до 2020 року НАТО декларує готовність мати 30 механізованих батальйонів, 30 повітряних ескадрилей та 30 бойових суден, готових до використання протягом 30 днів або менше) є стратегічно правильним – як і неформальна обіцянка витрачати не менше 20% своїх оборонних витрат на закупівлю нового обладнання. Те саме можна сказати про створення нових командних центрів у Німеччині та США, відновлення Атлантичного командування. Якби НАТО керували виключно військові, це був би вже зараз найпотужніший у світі альянс. На жаль, НАТО керують політики, які часто просто не мають політичної волі застосовувати підпорядковану їм військову міць.

Що ж до України, то Київ не плекає особливих ілюзій стосовно своїх досягнень на саміті. Особливо після того, як Угорщина заблокувала проведення засідання Комісії Україна-НАТО в межах саміту, а також пообіцяла заблокувати будь-яке позитивне для України рішення у фінальній декларації або за результатами переговорів. Внаслідок деструктивних дій Угорщини (цікаво, як відреагують ключові держави-члени на таку поведінку Будапешта?), крім Києва, постраждала і Грузія, яка на саміті планувала вперше провести самостійне засідання у форматі Грузія-НАТО. Тепер формат розширений, аби кудись «приткнути» Україну.

Цікаво, що серед попередніх цілей, яких Україна прагне досягнути на цьому саміті, є участь у програмі «Партнерство розширених можливостей» (Enhanced opportunity partnership), до якої сьогодні залучені Австралія, Фінляндія, Грузія, Йорданія та Швеція. Справа в тому, що в НАТО не раз зазначали, що існує два шляхи: для країн, що прагнуть членства в Альянсі, та для партнерів, які не мають таких амбіцій. Ставлячи завдання приєднання до EOP, ми свідомо потрапляємо в пастку партнерства, позбуваючись перспективи членства. В такому становищі вже 4 роки перебуває Грузія, яку поступово перестають сприймати як претендента на членство. І зовсім не важливо, які практичні переваги дає участь у EOP чи у PII (Partnership Interoperability Initiative). Важливі сигнали, які ми надсилаємо у столиці країн-членів НАТО, котрі в майбутньому мають запросити нас до членства.

Єдиним завданням України у своєму поступі до євроатлантичної інтеграції є реалізація реформ у державі, зокрема виконання якісно нової Річної національної програми 2019 під егідою Комісії Україна-НАТО. А також прагматичне військово-оборонне співробітництво, що підвищуватиме якість Збройних Сил України. Крім того, після саміту Київ має сам для себе поставити й інші цілі: пошук формату посилення субрегіональної взаємодії серед не-членів НАТО (Грузія, Молдова, Азербайджан). Обов’язково з чіткими та вимірними індикаторами і практичними заходами – аж до створення власного «малого НАТО» з лідерством Києва в ньому. Це той сигнал, який має почути Брюссель.

Валерiй Кравченко

Увечері 7 липня у віці 89 років у лікарні в Києві помер український політв’язень, дисидент і колишній народний депутат України Левко Лук’яненко. Про це Радіо «Свобода» повідомила його дружина.

Удень 7 липня колишній народний депутат Володимир Яворівський повідомив, що Левко Лук’яненко потрапив до реанімації. «Українці! Помоліться і поставте свічку за здоров’я Левко Лук’яненка! Він у реанімації», – написав Яворівський на своїй facebook-сторінці.

Увечері того ж дня стало відомо, що Левко Лук’яненко помер у реанімації лікарні «Феофанія», де він лікувався від наслідків інсульту. Як розповіла ТСН дружина Левка Григоровича Надія Лук’яненко, її чоловік давно мав проблеми зі здоров’ям. Перехворів на лейкоз, згодом мав проблеми з тромбами та лейкоцитами.

Левко Григорович Лук’яненко народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Політик і громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

У радянські часи був засуджений до розстрілу за «антирадянську агітацію і пропаганду». Згодом Верховний Суд змінив вирок на ув’язнення. Загалом провів у радянських в’язницях, таборах і на засланні (Мордовія, Перм, Кучіно, Томська область та інші) 26 років.

Був народним депутатом Верховної Ради України I, II, IV та V скликання. 2005 року отримав звання Героя України. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Нагороджений медаллю Світового Конґресу Вільних Українців «Борцям за волю України», почесною відзнакою президента України.

Доктор права Альбертського університету.

Джерела: radiosvoboda.org, tsn.ua, facebook.com/Володимир Яворівський

Сьогодні, 8 липня, Президент України Петро Порошенко здійснить робочий візит до Польщі на запрошення української громади цієї країни. Там Порошенко візьме участь у відкритті Меморіалу пам’яті українців, загиблих 1944 року. Про це інформує сайт глави України. Тим часом польський Президент Анджей Дуда сьогодні приїде на Волинь, де візьме участь у відзначенні 75-ї річниці Волинської трагедії. Про це інформує офіційний сайт Президента Польщі.  

Програмою візиту Порошенка до Польщі передбачено відвідання села Сагринь Люблінського воєводства. Там він відкриє Меморіал пам’яті українців, які загинули від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової у 1944 році.

Президент України візьме участь у богослужінні за загиблими українцями, а також зустрінеться з представниками української громади Польщі.

Також Петро Порошенко сьогодні відвідає Волинську область з метою участі в заходах із вшанування пам’яті українців – жертв польсько-українського конфлікту 1943-1944 років.

Президент Польщі Анджей Дуда приїде в Україну на запрошення митрополита Луцького, єпископа Віталія Скомаровського. Зокрема, Дуда візьме участь у святій месі в соборі святих апостолів Петра та Павла в Луцьку, де поминальну службу за жертвами з єпископом Скомаровським співслужитиме Архієпископ Мечислав Мокшицький, Львівський митрополит.

Президент Республіки Польща також передасть єпископові пам’ятний хрест, присвячений пам’яті вбитих поляків. Окрім того, в програмі – візит Дуди в польське село на Волині, якого сьогодні не існує, де польський Президент покладе вінок на кладовище, в місці поховання поляків у безіменній братській могилі.

У програмах візитів президентів немає згадки про спільні заходи з ушанування жертв Волинської трагедії. Хоча, за інформацією видання «Укрінформ», українська сторона пропонувала здійснити вшанування полеглих українців і поляків разом. Проте польська сторона відмовилася.

До слова, вчора в селі Кисилин у Волинській області відбулися заходи з ушанування пам’яті жертв Волинської трагедії за участі Посла Польщі в Україні Яна Пєкла, – інформує Польське радіо.

Єпископ Луцької дієцезії Віталій Скомаровський провів богослужіння у стінах зруйнованого костелу, і наголосив, що обом сторонам потрібна правда про події 1943 року, але потрібне теж примирення: «Кожен, хто сюди приходить, мріє про те, щоб це ніколи не повторилося. Ми повинні докладати зусиль, щоб наші народи жили у дружбі та взаєморозумінні. Адже ми сусіди і приречені одні на одних. Тому ми повинні знайти це взаєморозуміння».

Про потребу примирення говорив і Ян Пєкло. Дипломат звернув увагу, що після Другої світової війни вдалося досягти польсько-німецького примирення: «Якщо після трагедії Другої світової війни вдалося досягти польсько-німецького поєднання, то й нам теж це має вдатися».

Довідка:

10 березня 1944 року відділи Армії Крайової та Батальйонів Хлопських (або Селянських батальйонів) напали на село Сагринь (Люблінське воєводство), в якому мешкали переважно українці. За різними даними, загинуло від 300 осіб (дані Інституту національної пам’яті Польщі) до 800 осіб (українські історики).

11 липня 1943 року солдати УПА вбили в Кисилині польських вірян, які зібралися в костелі на недільну месу. За даними польської сторони, тут загинуло від 60 до 90 осіб, за свідченнями односельців, які тоді проживали в Кисилині, кількість жертв становить близько 30 людей. Ті, хто вижив (за різною інформацією, близько 200 осіб), утекли до пресвітерії й барикадувалися там протягом одинадцяти годин. За твердженням українського історика Івана Пущука, серед них могли бути бійці польської Армії Крайової. Після відходу вояків УПА місцеві українські селяни винесли тіла поляків із костелу й поховали їх.

Волинська трагедія  (у польській історіографії – Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») – обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів 1943 року під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні.

У традиційній польській історіографії Волинська трагедія сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській – як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Цю тему значно більше досліджено з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Українські історики почали досліджувати її здебільшого після проголошення Україною незалежності.

За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, ще близько 15 тисяч українців загинули у так званих «акціях відплати» Армії Крайової.

2016 року польський Сейм визнав Волинську трагедію «геноцидом польського народу» та встановив 11 липня «Національним днем пам’яті жертв геноциду громадян Польської Республіки, який здійснили українські націоналісти».

Джерела: president.gov.ua, prezydent.pl, ukrinform.ua, polradio.pl