Угорщина не відмовиться від своєї нинішньої політики щодо Закону України «Про освіту» без правових гарантій. Про це заявив міністр закордонних справ і торгівлі Угорщини Петер Сійярто вчора на прес-конференції в Будапешті, – дізнався POLUKR.net з сайту угорського МЗС.

«Якби Угорщина відмовилася від своєї можливості накладати вето у міжнародних організаціях, то це означало б відмову від єдиного інструменту, за допомогою якого вона може захистити закарпатських угорців і змусити Україну відповідати міжнародним нормам», – сказав міністр. Він додав, що Угорщина застосувала своє право вето і заблокувала зустріч міністрів оборони НАТО – Україна, заплановану на 14-15 лютого. Відповідно, Генеральний секретар Альянсу повідомив державам-членам, що це засідання не відбудеться.

«Незважаючи на те, що вони намагалися тиснути на Угорщину, щоб вона не використала своє право на вето, країна витримала цей тиск, оскільки обов’язок угорської зовнішньої політики полягає в захисті угорців незалежно від того, де вони живуть», – заявив Сійярто.

«Усе пов’язано з усім у міжнародній політиці, і з цієї причини Угорщина не погодилася з тим аргументом, що питання меншини не має бути пов’язане з правом вето в рамках міжнародної організації», – продовжив він.

На переконання Сійярто, це не є двостороннім питанням, адже Україна нібито не дотрималася своїх міжнародних зобов’язань.

«Кожна країна, яка тісно співпрацює з НАТО, бере на себе зобов’язання поважати права меншин. Якщо Україна серйозно налаштована на встановлення тісних зв’язків з НАТО і ЄС, вона має відповідати цим очікуванням», – зазначив він.

Сійярто також заявив, що для скасування вето Угорщини Україна повинна, «відповідно до очікувань Венеціанської комісії та Європейського Союзу, утриматися від початку реалізації закону «Про освіту», поки не дійде згоди щодо кожної деталі законодавства з національними меншинами, включаючи угорську».

«Якщо український уряд призупинить виконання закону до закінчення цих консультацій, це стане гарною основою для переговорів щодо пошуку обнадійливого вирішення ситуації», – додав він.

«Угорщина зацікавлена в пошуку рішення. Консультації між закарпатськими угорцями й урядом України можуть нарешті розпочатись у середу, і Угорщина надаватиме всіляку допомогу закарпатським угорцям», – додав він.

Нагадаємо, після ухвалення Закону України «Про освіту» Сійярто заявляв, що Угорщина блокуватиме зближення України з НАТО та Європейським Союзом, оскільки цей закон порушує права угорської меншини вУкраїні.

Джерело: kormany.hu

Після нападу Росії на Україну Польща прийняла мільйони українців. Більшість із них є працівниками, але також до Польщі приїхали українці зі східної частини України. Про це заявив прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький під час свого візиту до Лівану, де обговорював ситуацію із сирійськими біженцями, – повідомляє TVN 24.

Моравецький наголосив, що Польща протягнула «руку допомоги» чеченцям після вторгнення Росії до Чечні. «А після нападу Росії на Україну ми привітали мільйони українців. Більшість із них, звичайно ж, є працівниками, але до нас також приїхали українці зі східної частини України, яка зазнала нападу Росії, – сказав Моравецький. – У Польщі вони знайшли нову домівку, своє нове місце проживання».

За його словами, тим самим Польща показує Європейському Союзу, що вона дбає про безпеку на східному фланзі, на східному кордоні Унії, і тим самим «виконує свої обов’язки в рамках гарантування безпеки всього ЄС».

Відвідавши діючий у Лівані Польський центр міжнародної допомоги (PCPM), який протягом останніх 6 років надає сирійським біженцям гуманітарну і медичну допомогу, Моравецький додав, що Польща виділить додатково 10 мільйонів доларів на спільні польсько-ліванські проекти з надання допомоги сирійським біженцям, які проживають у таборах на території Лівану, – поінформувало «Польське радіо».

Матеуш Моравецький також заявив, що Польща не відмовляється від надання допомоги біженцям, однак виступає проти нав’язування країнам Європейського Союзу квот на біженців. Варшава вважає ефективнішим надання допомоги сирійським біженцям на території Сирії, а також в таборах, у яких вони тимчасово проживають, – сказав Моравецький.

Нагадаємо, як інформувала раніше керівник консульського відділення посольства України в Польщі Світлана Криса, згідно з офіційною інформацією управління з питань іноземців у Польщі, протягом січня-листопада 2017 року з проханням до польської влади про надання міжнародного захисту звернулися тільки 625 українців. Порівняно з 2014 роком, ця кількість зменшилася в 4 рази, а порівняно з 2016 роком — удвічі. 1306 осіб просили міжнародного захисту в 2016 році, з громадян України. Загалом із загальної кількості іноземних громадян, які зверталися по міжнародний захист, 21% громадян України попросив статусу біженця в 2017 році.

Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький уже заявляв, що Польща прийняла щонайменше кілька десятків, а може, і кілька тисяч українських біженців, тим самим країна нібито допомагає знизити напруження на сході Європейського Союзу. Про це він сказав у інтерв’ю телеканалу TVP 1 січня, де розповідав про пріоритети свого уряду на 2018 рік. «На східних кордонах Євросоюзу ми вносимо значний вклад у зниження напруги, тому що ми вже прийняли як мінімум кілька десятків, а, можливо, і сотні десятків біженців з України», – сказав тоді Моравецький.

Тим часом упродовж 10 місяців 2017 року компетентні органи Польщі надали статус біженця 56 громадянам України (у 2016 році – 32) та ухвалили 175 рішень про надання українцям статусу особи, яка потребує додаткового захисту (у 2016 році було 64 такі рішення).

При цьому, станом на 1 липня 2017 року дійсні дозволи на проживання в Польщі мало більше ніж 128 тисяч громадян України (з них 79 осіб мали статус біженця).

Протягом першого півріччя 2017 року громадянам України видали 91436 дозволів на працю різних типів (протягом 2016 року українці отримали 103208 дозволів на працю, а протягом першого півріччя 2016 – 41062 дозволи).

Джерела: tvn24.pl, polradio.pl

Зміни до закону про Інститут національної пам’яті Польщі спричинили хвилю обурення та занепокоєння в Україні. Свої міркування про те, як українській владі й українцям реагувати на нього та подібні закони, висловили українські політики, історики та дослідники українсько-польських стосунків.

Колишній «свободівець», екс-радник СБУ, політик Юрій Михальчишин у своєму блозі на сайті fakty.ictv.ua назвав польський закон про «бандерівську ідеологію» «підготовчим етапом до поширення агресії Польщі».

На його переконання, реакція України на цей закон має формуватись у кількох площинах: дипломатична, політична, ідеологічна, безпекова.

Щодо дипломатичної реакції, то українське Міністерство закордонних справ, вважає Михальчишин, мало б відкликати на знак протесту з Варшави українського посла Андрія Дещицю, а посла Республіки Польща – викликати до МЗС України і вручити йому «категоричну ноти протесту».

Політична реакція, на його думку, мала б включати прийняття відповідної постанови та законопроекту, «що визначав би період з 1918 року до 1939 року як період незаконної окупації Польською державою західноукраїнських земель». «Відповідно до цього закону, визначити міжвоєнний польський режим, що існував у цей період, авторитарним, недемократичним, диктаторським. Визначити режим, так званої «санації» Пілсудського як злочинний. А ідеологію великодержавного польського націоналізму ворожою до українців», – каже Михальчишин.

Він також пропонує визнати злочином проти людства «злочинну ідеологію та політику пацифікації на західноукраїнських землях, що проводилась з 1930 року, і фактично, всі організації, які брали в ній участь, а це державні органи, політичні партії та громадські організації міжвоєнної Речі Посполитої – визнати як злочинні організації відповідно до Кримінального кодексу України». Окрім того, він радить визнати злочинною організацією «польську нелегальну Армію Крайову».

У царині ідеологій, на переконання Михальчишина, потрібно розібратися з понятійно-категоріальним апаратом, зокрема «визначити параметри законотворчого визнання українського націоналізму, як творчої, конструктивної, рушійної сили історії, що впродовж ХХ століття змагалася за відновлення суверенітету, побудову національної держави, і в 1991 році цей процес дійшов до логічної хронологічної точки».

Стосовно дій на безпековому фронті, Михальчишин вважає, що українські органи безпеки мають «адекватно та симетрично реагувати, діяти на випередження»: «потрібно запроваджувати посилений контррозвідувальний режим на території Західної України … Здійснювати комплексні перевірки безпекових і правоохоронних органів на предмет вербувальної активності та агентурного проникнення польських спецслужб». А також проводити перевірку та дати достовірну оцінку кількості українських громадян, що володіють «картою поляка», оскільки «їх може використовувати агентура й оперативний склад спецслужб Польщі для ведення на території України різних агентурних комбінацій, а то й підготовки до гібридної анексії наших територій, через висунення певних політичних вимог цією групою громадян, яка на даний момент вже досягла більше 50-60 тис. осіб».

Натомість журналіст, громадський діяч, історик та перекладач Андрій Павлишин на сайті видання ZIK зауважує, що реакція України в жодному разі не може бути симетричною. Зокрема, з огляду на те, що «Україна мусить захищатися у війні, розв’язаній московськими агресорами, російськими нацистами й реваншистами», тому необхідно «зосередитися на цьому фронті й досягти на ньому перемоги».

«У процесі боротьби за незалежність і свободу ми мусимо вибудовувати сучасну армію, підтримувати громадянське суспільство, утверджувати європейські цінності. Ми не можемо дозволити собі воєн навсібіч. Тому реакція на гібридну агресію з боку Польщі, на удар, спрямований проти української ідентичності, мусить бути асиметричною. Не слід розв’язувати війну у відповідь. Слід підтримувати й розвивати експертні інституції, усувати патологічні прояви всередині українського суспільства, ставати такими міцними, як Ізраїль, психологічна та ідеологічна війна проти якого ведеться значно могутнішими й заможнішими суб’єктами світової політики, а він існує й перемагає», – зазначив Андрій Павлишин.

Аналізуючи ухвалений закон про польський ІНП, Павлишин звернув увагу також на те, що, крім антиукраїнської спрямованості, документ «має антисемітський характер і виконує роль інструмента внутрішньополітичної боротьби за прихильність виборців». Його метою є, серед іншого, «підтягнути» ультраправого виборця, «який часто розпорошує голоси на дрібні радикальні партії (а при нагоді відкусити шмат у головного «партнера» у ксенофобських змаганнях – партії рокера Кукіза), а головне – акумулювати тих, хто будучи націоналістами й расистами, голосував раніше за селянську партію та різні партії соціалістичного спрямування».

Стосовно антиукраїнського сюжету в цьому законі, Павлишин наголошує на кількох аспектах. По-перше, на його думку, закон розігрує «українську карту», щоб «урівноважити» й «перебити» настрої, викликані дискусіями про участь поляків у гітлерівському Шоа. По-друге, «ухвала спрямована проти української національної меншини в Польщі, громадян Польщі від народження, які хочуть утримувати в доглянутому стані могили предків, хочуть публічного осуду злочинної післявоєнної політики, однакових моральних стандартів для усіх, незалежно від походження та віровизнання». Також, аналізує Павлишин, ця ухвала спрямована «проти низки київських урядовців, службовців і експертів Міністерства оборони, МЗС, Інституту національної пам’яті, інших державних установ, а також депутатів Верховної Ради, котрі по-іншому бачать минуле, інакше формулюють історичні акценти тощо».

«Але передусім це операція примусу до визнання Польщі Ярослава Качинського та його підручних державою, від якої Україна залежить, яка може диктувати Україні політику ідентичності, кшталт зовнішньополітичних союзів (образа за те, що воююча Україна шукає допомоги передусім у США і Німеччини) тощо … Актуальні варшавські владоможці прагнуть усунути за допомогою розслідувань послужливого ІНП і європейських ордерів на арешт тих київських чи локальних політиків і службовців, які їм не пасують», – додає він.

Андрій Павлишин також застерігає тих українців, які працюють і навчаються в Польщі, що вони є потенційними жертвами нападів, агресії. «Їм слід бути обережними, остерігатися провокацій, просто подумати, чи є інші варіанти заробітку й навчання, оскільки тенденція загрозлива», – наголошує він.

Український науковець, історик і публіцист Ярослав Грицак вважає, що українське суспільство та громадські діячі повинні «продемонструвати стійкість і виваженість» і «творити солідарність з поляками, які проти цього божевілля».

«На мою думку Міністерство закордонних справ України дало свою досить добру оцінку цим подіям. Я думаю, що публічним діячам потрібно далі робити, те що вони роблять. Цей закон для нас, українців, не має бути перешкодою робити те, чим ми займаємося, і говорити те, що думаємо. Бо перш за все, це є наша справа і стосується власне нас. Нам ніхто не може нав’язувати свою думку», – наголосив історик у коментарі виданню ZIK.

Водночас він закликав солідаризуватися з тими польськими діячами, які не в захваті від нових норм Закону про ІНП.

«Ми мусимо розуміти одну важливу річ – Польща поділена. Там теж є дуже багато противників цього закону, з’явилося дуже багато гострих текстів. Тому моя пропозиція – українські публічні особи повинні звернутися до цих наших колег. Виразити їм знак солідарності, дати зрозуміти, що ми разом з ними, бо ми теж потерпаємо від цього закону, як і вони. Тобто, умовно кажучи, творити солідарність. Бо я не знаю, як інакше можна боротися проти цього божевілля. Тобто ми повинні дати сигнал, що з одного боку ми є сильні, ми не поступаємося. Але ми готові тою силою ділитися з людьми в Польщі, які думають так само як і ми», – підсумував Грицак.

Джерела: fakty.ictv.ua, zik.ua

У суботу, 10 лютого, у віці 87 років помер Мирослав Попович – видатний український філософ, автор праць з історії української культури, дослідник спадщини Григорія Сковороди та ХХ століття, академік Національної академії наук України (НАНУ), директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович. Завтра його поховають на Байковому кладовищі у Києві. Про це повідомляють на сайті Ініціативної групи «Першого грудня», одним з учасників якої був Попович.

Згадуючи про Мирослава Поповича, учасники «Першого грудня» пишуть, що він був «світлою, мудрою і мужньою людиною. Мудрість же завжди має золотий запас етики, гуманізму, добротворення. Ми знали Мирослава Володимировича, нашого колегу й однодумця, саме таким: людяним, усміхненим, небайдужим до громадських справ».

«Його висока інтелігентність викликала в нас глибоку повагу й любов. Його громадянська сміливість проявлялася в підтримці відновлення незалежності України та волелюбних прагнень Майданів. Його праця для наступних поколінь — викладацька та допомога численним ініціативам — заклала міцні основи для продовження традицій жертовності та відповідальності перед країною та її майбутнім», – додають учасники Ініціативи.

Завтра, 13 лютого, відбудеться прощання з Мирославом Поповичем, яке триватиме з 11:00 до 12:30 у конференц-залі Національної Академії наук України (м. Київ, вул. Володимирська, 55).

Чин поховання почнеться о 13:00 на Байковому кладовищі столиці (ділянка № 33).

Мирослав Володимирович Попович народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. Український філософ, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018), завідувач відділу логіки та методології науки Інституту філософії.

Член Капітули українсько-польського порозуміння, Комітету з Державних премій України (гуманітарна секція), Комітету з Національних премій України ім. Тараса Шевченка. Президент Філософського товариства України, а також президент товариства «Україна-Франція».

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, є заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом Національної премія України ім. Тараса Шевченка, премії ім. В. І. Вернадського Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття», лауреат шостої загальнонаціональної програми «Людина року-2001» в номінації «Вчений року», а також володар премії «Людина року-2003» в номінації «Вчений року». Кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня. 2005 отримав французький орден Почесного легіону. Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Головний редактор наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Серія Філософія».

Джерела: 1-12.org.ua, uk.wikipedia.org

Затриманого сьогодні в Києві лідера партії «рух нових сил», колишнього голову Одеської облдержадміністрації та екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі вислали в Польщу – країну, звідки він прибув до України, порушуючи українське законодавство. Про це POLUKR.net дізнався з facebook-сторінки Олега Слободяна, речника Державної прикордонної служби України. 

«Сьогодні, 12 лютого, військовослужбовці Держприкордонслужби спільно з представниками Міграційної служби та Національної поліції довели до Міхеїла Саакашвілі рішення компетентного органу про його повернення до країни попереднього перебування. Однак під час виконання процедури на представників правоохоронних органів накинулися невідомі із оточення Міхеїла Саакашвілі. Прикордонники змушені були захищатися та застосували силову підтримку», – написав Слободян.

Речник ДПСУ зазначив, що 22 вересня 2017 року Мостиський суд Львівської області визнав М.Саакашвілі винним у незаконному перетині кордону України. З січня 2018 року Окружний адміністративний суд Києва відмовив М.Саакашвілі у позовних вимогах до державної міграційної служби у визнанні його біженцем. А 6 лютого Окружний адмінсуд суд Києва повторно не задовольнив скаргу М.Саакашвілі на рішення Міграційної служби про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відтак, за його словами, відповідності до цих судових рішень, Саакашвілі перебував на території України незаконно, «а тому, з дотриманням усіх юридичних формальностей, був повернутий до країни, звідки прибув, порушуючи вітчизняне законодавство».

Згодом у Прикордонній службі Республіки Польща підтвердили цю інформацію.

«Прикордонна служба повідомляє, що 12 лютого 2018 року пан Міхеїл Саакашвілі був прийнятий на територію Республіки Польща. Підставою для цього рішення було прийняття заяви про реадмісію, яку подала Державна міграційна служба України до глави Прикордонної служби Польщі. Беручи до уваги той факт, що М. Саакашвілі є чоловіком громадянина держави-члена Європейського Союзу, запит української сторони розглянули позитивно», – зазначено в повідомленні польських прикордонників.

Нагадаємо, Міхеїла Саакашвілі затримали сьогодні в ресторані в Києві, неподалік офісу його політичної сили. За словами члена ради партії «Рух нових сил» Дaвида Сакварелідзе, Саакашвілі затримали люди в масках, які прибули на місце затримання трьома білими бусами, а на їхньому одязі людей у масках були написи «Державна прикордонна служба». Як повідомляли у facebook соратники Саакашвілі, політика схопили й повезли у невідомому напрямку, а під час затримання не було надано жодних документів і не було викликано адвокатів.

У липні 2017 року президент Петро Порошенко позбавив Саакашвілі українського громадянства на підставі того, що 2015 року політик нібито вказав недостовірну інформацію в заяві на отримання громадянства й не вказав інформацію про судимість.

10 вересня 2017 року Саакашвілі потрапив в Україну з території Польщі. Політика фактично «занесли» в країну люди, які зібралися в пункті пропуску «Шегині» для участі в масових заходах.

У грудні позбавленого громадянства Міхеїла Саакашвілі затримали в Києві. Генпрокурор України Юрій Луценко тоді повідомив, що колишній голова Одеської облдержадміністрації Міхеїл Саакашвілі нібито співпрацював із членами злочинного угруповання Віктора Януковича й організовував на їхні кошти акції протесту в Україні з метою захоплення державної влади.

11 грудня Печерський суд Києва відмовив у клопотанні прокурорів узяти Саакашвілі під домашній арешт і відпустив його на час слідства. А 26 січня 2018 року суд у Києві призначив Саакашвілі нічний домашній арешт.

5 лютого Київський апеляційний адміністративний суд визнав законною відмову Державної міграційної служби надати екс-президентові Грузії статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Джерело: facebook.com/oleh.slobodyan, strazgraniczna.pl

Сьогодні в ресторані «Сулугуні» в Києві затримали лідера партії «Рух нових сил», екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі. Про це POLUKR.net дізнався з повідомлення на facebook-сторінці члена ради цієї партії Дaвида Сакварелідзе. Як додав народний депутат України Юрій Дерев’янко, це сталося сьогодні близько 15-ї години, неподалік офісу партії «Рух нових сил» у провулку Музейному.

Міхеїла Саакашвілі затримали невідомі люди в масках, які прибули на місце затримання трьома білими бусами. Як повідомляють на facebook-сторінці соратники Саакашвілі, політика схопили й повезли у невідомому напрямку. Як повідомив політтехнолог Сергій Гайдай, на одязі людей у масках були написи «Державна прикордонна служба». Гайдай додав, що вони не надали жодних документів, не викликали адвокатів. «Охорону ресторану поклали на підлогу, Міхеїла схопили й кинули в бус. Просто викрали людину», – написав він.

Пізніше Юрій Дерев’янко додав: «Нам стало відомо, що Саакашвілі могли повезти в один з київських аеропортів».

Як інформує видання «Українська правда» з посиланням на  високопоставлені джерела в правоохоронних органах, після затримання Саакашвілі у Києві, його, найімовірніше, депортують з України.

«Зараз його депортуватимуть в Європу. Всі суди уже пройшли. Як тільки він програв у суді, то служби отримали право депортувати», – повідомило джерело. За його словами, процедури з висиланню не займуть багато часу, адже вже є рішення судів.

Наразі не відомо, хто саме затримав Саакашвілі. У Службі безпеки України повідомили виданню «Українська правда», що не затримували політика. У Генпрокуратурі «Громадському» повідомили, що не мають до цього стосунку. У Держприкордонслужбі України обіцяли прокоментувати цю інформацію найближчим часом.

У липні 2017 року президент Петро Порошенко позбавив Саакашвілі українського громадянства на підставі того, що 2015 року політик нібито вказав недостовірну інформацію в заяві на отримання громадянства й не вказав інформацію про судимість. Саакашвілі заперечував, що підписувався під такою анкетою.

10 вересня 2017 року Міхеїл Саакашвілі потрапив в Україну з території Польщі. Політика фактично «занесли» в країну люди, які зібралися в пункті пропуску «Шегині» для участі в масових заходах.

У грудні позбавленого громадянства Міхеїла Саакашвілі затримали в Києві. Генпрокурор України Юрій Луценко тоді повідомив, що колишній голова Одеської облдержадміністрації Міхеїл Саакашвілі нібито співпрацював із членами злочинного угруповання Віктора Януковича й організовував на їхні кошти акції протесту в Україні з метою захоплення державної влади.

11 грудня Печерський суд Києва відмовив у клопотанні прокурорів узяти Саакашвілі під домашній арешт і відпустив його на час слідства. А 26 січня 2018 року суд у Києві призначив Саакашвілі нічний домашній арешт

5 лютого Київський апеляційний адміністративний суд визнав законною відмову Державної міграційної служби надати екс-президентові Грузії статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Раніше генпрокурор Юрій Луценко заявляв, що у Саакашвілі буде кілька варіантів, якщо він не отримає політичного притулку в Україні, – нагадує «Українська правда».

«Якщо суд визнає, що він не має права на політичний притулок в Україні, виникне декілька можливостей для нього. Перша – добровільне повернення в будь-яку з обраних ним країн, наприклад, в Нідерланди, де проживає його сім’я. Наскільки мені відомо у Нідерландах підтвердили готовність прийняти його по процедурі возз’єднання сімей (Family Union)», – сказав він.

«Друга можливість – добровільна або примусова депортація в одну з обраних ним країн, або в країну, з якої він нелегально перетнув український кордон – тобто Польща. А також екстрадиція на вимогу генеральної прокуратури Грузії», – додав Луценко.

Джерела: facebook.com/derevyanko.yuriy, facebook.com/davit.sakvarelidze, facebook.com/SaakashviliMikheil, pravda.com.ua, hromadske.ua, facebook.com/sergeygaiday

Трудові мігранти з України посіли друге місце в рейтингу осіб, які найбільше впливають на економіку Польщі, що його склала Gazeta Prawna. У цьому рейтингу українці поступилися лише нинішньому очільникові польського уряду Матеушу Моравецькому.

До рейтингу включено, крім осіб, які ухвалюють рішення, тобто головним чином політиків, також приватні підприємці, відомі чи впливові менеджери, представники фінансового світу, зокрема ті, які впливають не лише на польську, а й на світову економіку.

ТОП-5 тих, хто найбільше впливає на польську економіку, за версією Gazeta Prawna, виглядає так: перше місце – прем’єр Польщі Матеуш Моравецький, друге – українці, третє – Президент Польщі Анджей Дуда, четверте – французький Президент Еммануель Макрон, п’яте – міністр юстиції Польщі Збігнєв Зьобро.

За даними видання, число українців у Польщі зросло на 350% за три роки. Відтак вони є важливим чинником впливу на різні галузі польської економіки. За даними польського Міністерства праці, лише торік роботодавці подали понад 1,7 мільйона заяв про намір надати роботу українцям. Кількість таких заяв, порівняно з 2016 роком, зросла більш ніж на третину, а від 2014 року, коли стрімко зросла хвиля міграції зі Польщу і Сходу, зростання сягнуло 350%.

Хоча не всі видані заяви пор наміри закінчуються тим, що осіб наймають на роботу (часто одна людина подає їх кілька), цифри та динаміка все одно вражають, – зазначає видання. Надто, якщо врахувати кількість людей, яким було видано дозволи на роботу. В першій половині 2017 року українці отримали понад 91 тисячу таких дозволів, що становило 85% усіх дозволи на роботу, виданих у Польщі. Їх кількість – лише на 15 тисяч менша, ніж кількість дозволів, виданих упродовж усього 2016 року.

Як зауважує видання, трудові мігранти з України позитивно впливають на польську економіку, зокрема, знижуючи дефіцит робочої сили у країні, а також мають позитивний вплив на стан системи соціального страхування, оскільки сплачують страхові внески. На кінець вересня 2017 року в Польщі було 308 тисяч українців, які сплачували страхові внески, а протягом року їх кількість зросла приблизно на 130 тисяч осіб.

Окрім того, зростання ролі українців на польському ринку праці зростає є важливим у контексті демографічних проблем цієї країни. Іммігранти зі Сходу пом’якшують і перешкоджають демографічним змінам у Польщі, населення якої швидко старіє. Втім вони не вирішують проблему, адже населення України старіє ще швидше. «Ми також не можемо розраховувати на те, що нові співробітники залишаться з нами назавжди. Держава все ще не має міграційної політики і не має уявлення про те, як дозволити українцям, білорусам та іншим мігрантам укоренитися в Польщі. Коли для них відкриються багатші країни Західної Європи, магніт вищих зарплат може потягнути їх за Одер», – додає видання.

Джерело: gazetaprawna.pl

16 лютого має відбутися зустріч віце-прем’єра, міністра культури Польщі Пьотра Ґлінського з віце-прем’єром України Павлом Розенком. Про це Ґлінський поінформував у п’ятницю, 9 лютого, – повідомляє «Польське радіо» з посиланням на РАР.

Відповідаючи на запитання про те, чи залишаються актуальними майбутні розмови з українцями на тему польських місць пам’яті в Україні, з огляду на зміни до закону про Інститут національної пам’яті Польщі (що запроваджує, зокрема, кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів у1925-1950 роках»), Ґлінський відповів: «Так, зустріч актуальна», додавши, що через ухвалення цього закону перемовини можуть бути складнішими.

«16 лютого я маю намір зустрітися з віце-прем’єром України Павлом Розенком. Напевно, це будуть перемовини, що можуть бути важчими у зв’язку з ухваленими змінами до закону. Хочу чітко сказати: історична правда – це те, від чого не втечемо», – заявив польський віце-прем’єр.

Він зазначив, що залишається оптимістом, скільки офіційна реакція української сторони була стриманою. «Відомо, хто намагається нас поділити і кому важливо, аби ми не могли домовитися. Нехай не сподівається на це. Маємо з Україною спільні інтереси та цінності, що повторили у грудні наші президенти Петро Порошенко та Анджей Дуда. Ми підтримує європейські прагнення України і підтримуємо її у конфлікті з Росією. Вірю, що зможемо для нашого спільного добра розв’язати проблеми та розвивати наші взаємовідносини на правді та чутливості», – наголосив очільник відомства культури Польщі.

Про те, що зустріч комісії має відбутися цього місяця, заявляв минулого тижня і Посол України в Польщі Андрій Дещиця.

Нагадаємо, 13 грудня 2017 року під час зустрічі в Харкові президенти України та Польщі домовилися підвищити рівень двосторонньої історичної комісії. Відтак за підсумками перемовин глави держав анонсували, що найближчим часом відбудеться засідання такої комісії на рівні віце-прем’єрів України та Польщі Павла Розенка та Пьотра Ґлінського, на якому, зокрема, спробують вирішити питання скасування заборони на ексгумаційні роботи поляків на території України.

Після демонтажу в квітні 2017 року пам’ятника УПА в Грушовичах Підкарпатського воєводства Український інститут національної пам’яті ініціював зупинення надання дозволів на проведення робіт із пошуку поховань і впорядкування польських місць пам’яті в Україні. Відтак українська сторона призупинила пошуки жертв періоду Другої світової війни в Україні, які веде Інститут національної пам’яті Польщі. Умовою зміни позиції Києва є, зокрема, відкриття у первинному вигляді пам’ятника у Грушовичах. Утім, як заявили в Міністерстві культури Польщі, український пам’ятник було зведено з порушення польського законодавства. Після інциденту в Грушовичах українське МЗС заявляло, що необхідно поглибити співпрацю між відповідними органами двох держав, що дозволить вирішити це питання згідно із законом і чинними двосторонніми угодами.

Джерела: polradio.pl, pap.pl

Польський Інститут національної пам’яті вважає «невиправданим» і навіть «провокаційним» занепокоєння щодо безпеки українських учасників у наукових дебатах на території Польщі. Про це йдеться у відповіді ІНП Польщі на заяву Українського інституту нацпам’яті. Нагадаємо, в УІНП заявили про неможливість продовження роботи Українсько-польського форуму істориків у попередньому форматі (зокрема, проведення засідань на території Польщі) через ухвалення змін до закону про ІНП Польщі.

«З подивом ми сприйняли заяву Українського інституту національної пам’яті про те, що українська сторона не бачить можливості продовження роботи Польсько-українського історичного форуму в її нинішньому форматі», – зазначено в заяві ІНП Польщі.

«Ми хотіли б нагадати вам, що польсько-український діалог, який стосується також важких аспектів нашого спільного минулого, розпочався значно раніше, ніж був створений Український інститут національної пам’яті. Тож висловлюємо переконання, що, попри неприхильну до польської сторони позицію УІНП, польсько-українські наукові контакти будуть продовжені. Кримінальне право, передбачене в поправці до Закону про Інститут національної пам’яті за відмову від «злочинів українських націоналістів у 1925-1950 роках», не стосується наукової діяльності. Занепокоєння щодо безпеки українських учасників у наукових дебатах на території Польщі абсолютно невиправдані, навіть провокаційні», – йдеться в заяві.

Нагадавши, що Форум, який працює з 2015 року під патронатом обох Інститутів національної пам’яті, є платформою польсько-українського історичного діалогу, а результатом його попередніх засідань стали «обговорення та презентація висновків видатних дослідників обох країн з багатьох ключових питань, пов’язаних з особливо важкими питаннями з історії польсько-українських відносин у 1939-1947 роках», в ІНП Польщі додають, що Форум істориків зможе продовжити обговорення подальших важливих моментів польсько-української історії.

Окрім того, в ІНП Польщі заявили, мовляв, 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон, що надає членам ОУН і УПА та іншим українським формуванням, які колабораціонували з німцями, статус «борців за свободу і незалежність України». Положення цього закону можуть бути використані для придушення будь-яких критичних роздумів про діяльність українських націоналістів, у тому числі про факти геноциду польського населення з боку представників УПА».

«Попри це, Інститут національної пам’яті висловлює надію на відновлення конструктивного наукового діалогу з Україною та проведення спільних заходів щодо захисту місць спочинку та символічних місць національної пам’яті», – додали в заяві ІНП Польщі.

У відповідь на це радник голови УІНП, історик і журналіст Олександр Зінченко заявив, що польський ІНП вже втретє за цей рік «поширює брехню про Україну».

«Польський IPN поширив заяву, в якій стверджує, що український закон забороняє говорити щось зле про українські з’єднання, які колаборували із Трeтім Рeйхом. Хотілося б запитати, чи теперішній склад керівництва польського Інституту нацпам’яті хоч раз відкривав тeксти українських законів, перш ніж писати дурниці?» – емоційно відреагував на цю заяву Зінченко.

Зауваживши, що у статті 1 закону про правовий статус борців за Нeзалeжність є перелік формацій, які згадуються законом у цьому контексті, він додав: «Готовий закластися з новим головою IPN Ярославом Шарeком на пляшку найкращого українського коньяку, якщо він назве хоч одну інституцію або з’єднання із списку з ст. 1 закону, яка колаборувала із нацистами в тому ж обсязі, як наприклад польська Бригада Свeнтокшиська, пам’ять про діяльність якої нещодавно була вшанована абсолютною більшістю польського Сeйму. Чи польські колаборанти отримали якусь індульгенцію? «Всі звірі рівні, алe дeякі – рівніші»!» – додав Зінченко

Джерела: ipn.gov.pl, facebook.com/oleksandr.zinchenko

Прирівнювання у правовому полі злочинів українців із німецькими та радянськими злочинами суперечить польській доктрини державної політики в галузі пам’яті, тому що це розмиває відповідальність. Про це зазначив польський політик та історик, екс-заступник міністра закордонних справ Польщі, депутат Європарламенту Павел Коваль у інтерв’ю виданню laboratorium.wiez.pl. 

Коментуючи ухвалені нещодавно положення закону про польський Інституту національної пам’яті, що стосуються «злочинів українських націоналістів і членів українських організацій, які співпрацювали з Третьою Німецькою рейхом, здійсненими в 1925-1950 роках», Павел Коваль зауважив, що занепокоєння викликають кілька моментів. По-перше, він звертає увагу на часові рамки, вказані у цьому формулюванні. І зазначає, що «встановлюючи початковою датою українських злочинів 1925 рік, парламент фактично поставив під сумнів безперервність польської державності. З цього законопроекту випливає, що, на думку законодавця, у Другій Речі Посполитій деякі злочини не були переслідувані».

«Наскільки мені відомо, кожен, хто вчинив злочин у довоєнній Польщі, переслідувався судом. Я здивований тим, що так багато парламентарів дозволили прийняти такі закони. Окрім того, для більшості злочинів минув строк давності, тому злочини того часу більше не підлягають судовому переслідуванню», – додав він.

Також Павел Коваль вважає серйозною помилкою зрівнювання нацистських, радянських та українських злочинів.

«Це підриває всю поточну польську історичну політику, яка підкреслює унікальність – у негативному сенсі – двох тоталітарних режимів, які, відповідно до норм міжнародного права, діяли проти Польщі та були першоджерелом усіх інших злочинів. Як єврейська громада відстоює унікальність Голокосту і спроби його тривіалізації, так і ми маємо захищати той факт, що польська держава та її громадяни стали жертвами двох тоталітарних машин. Дописування після коми інших, навіть страшних, злочинів – які, однак, не могли статися, якби існувала Польська держава, – суттєво послаблює польські аргументи в засадничих питаннях. Зрештою, залишається питання про відповідальність окупанта за беззаконня, що відбувається на окупованій території».

Найголовніша ж суперечність цього закону, на переконання Павела Коваля, – те, що в ньому йдеться про переслідування злочинів представників певного народу, в цьому випадку українців. «Неприпустимо судити злочинців за національністю. У юридичному сенсі не можна ставитися до українців, нацистських німців і совєтів однаково. Перші до 1945 року в основному були громадянами Речі Посполитої, німці й радянські республіки становили зовнішній чинник. Виникла ситуація, коли законодавець вирішив негативно відрізнити одну національну групу. Деякі її представники фактично співпрацювали з окупантами, але ж практично всі країни регіону створювали певну форму державної або недержавної співпраці з нацистською Німеччиною. Щодо України, то не можна говорити про державну співпрацю з нацистами, бо не було Української держави. У цьому контексті постає також питання про поляків, які вибрали колаборацію», – додав Павел Коваль.

Павел Роберт Коваль – польський політик, доктор гуманітарних наук гуманістичних, історик, публіцист, в 2005-2009 рр. депутат Сейму V i VI скликання, колишній заступник міністра закордонних справ, з 2009 р. депутат Європарламенту, з 2011 р. голова партії «Польща є найважливіша».

Джерело: laboratorium.wiez.pl