Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Прирівнювання у правовому полі злочинів українців із німецькими та радянськими злочинами суперечить польській доктрини державної політики в галузі пам’яті, тому що це розмиває відповідальність. Про це зазначив польський політик та історик, екс-заступник міністра закордонних справ Польщі, депутат Європарламенту Павел Коваль у інтерв’ю виданню laboratorium.wiez.pl.
Коментуючи ухвалені нещодавно положення закону про польський Інституту національної пам’яті, що стосуються «злочинів українських націоналістів і членів українських організацій, які співпрацювали з Третьою Німецькою рейхом, здійсненими в 1925-1950 роках», Павел Коваль зауважив, що занепокоєння викликають кілька моментів. По-перше, він звертає увагу на часові рамки, вказані у цьому формулюванні. І зазначає, що «встановлюючи початковою датою українських злочинів 1925 рік, парламент фактично поставив під сумнів безперервність польської державності. З цього законопроекту випливає, що, на думку законодавця, у Другій Речі Посполитій деякі злочини не були переслідувані».
«Наскільки мені відомо, кожен, хто вчинив злочин у довоєнній Польщі, переслідувався судом. Я здивований тим, що так багато парламентарів дозволили прийняти такі закони. Окрім того, для більшості злочинів минув строк давності, тому злочини того часу більше не підлягають судовому переслідуванню», – додав він.
Також Павел Коваль вважає серйозною помилкою зрівнювання нацистських, радянських та українських злочинів.
«Це підриває всю поточну польську історичну політику, яка підкреслює унікальність – у негативному сенсі – двох тоталітарних режимів, які, відповідно до норм міжнародного права, діяли проти Польщі та були першоджерелом усіх інших злочинів. Як єврейська громада відстоює унікальність Голокосту і спроби його тривіалізації, так і ми маємо захищати той факт, що польська держава та її громадяни стали жертвами двох тоталітарних машин. Дописування після коми інших, навіть страшних, злочинів – які, однак, не могли статися, якби існувала Польська держава, – суттєво послаблює польські аргументи в засадничих питаннях. Зрештою, залишається питання про відповідальність окупанта за беззаконня, що відбувається на окупованій території».
Найголовніша ж суперечність цього закону, на переконання Павела Коваля, – те, що в ньому йдеться про переслідування злочинів представників певного народу, в цьому випадку українців. «Неприпустимо судити злочинців за національністю. У юридичному сенсі не можна ставитися до українців, нацистських німців і совєтів однаково. Перші до 1945 року в основному були громадянами Речі Посполитої, німці й радянські республіки становили зовнішній чинник. Виникла ситуація, коли законодавець вирішив негативно відрізнити одну національну групу. Деякі її представники фактично співпрацювали з окупантами, але ж практично всі країни регіону створювали певну форму державної або недержавної співпраці з нацистською Німеччиною. Щодо України, то не можна говорити про державну співпрацю з нацистами, бо не було Української держави. У цьому контексті постає також питання про поляків, які вибрали колаборацію», – додав Павел Коваль.
Павел Роберт Коваль – польський політик, доктор гуманітарних наук гуманістичних, історик, публіцист, в 2005-2009 рр. депутат Сейму V i VI скликання, колишній заступник міністра закордонних справ, з 2009 р. депутат Європарламенту, з 2011 р. голова партії «Польща є найважливіша».
Джерело: laboratorium.wiez.pl
