21 липня на ютуб-каналі польського медіапроекту wRealu24.pl оприлюднили анімаційний відеоролик Semper Fidelis, присвячений війнам 1918-1920 років. У ньому, зокрема, йдеться про те, що «Львів був завжди польським». Автором відео є Аркадіуш Ольшевський – польський продюсер, графік комп’ютерних ігор, режисер анімованих фільмів про історію Польщі. Про це повідомляють «Варіанти».  

На польському краудфандинг-сайті patronite.pl зазначено, що відеоролик є трейлером майбутнього повнометражного анімаційного фільму, присвяченого «Львівським орлятам» – учасникам польсько-української війни 1918-1919 рр. і польсько-радянської війни 1919-1920 рр. На створення майбутнього фільму планують зібрати 30 тисяч злотих, з них уже зібрано близько 4 тисяч. Якщо вдасться зібрати всю суму, вихід фільму заплановано на середину листопада цього року.

«WRealu24.pl не вперше публікує статті з антиукраїнськими тезами. Дуже часто публікації цього ресурсу містили тези схожі з тезами на проросійських сайтах у Польщі. Наприклад, антиіммігрантські антинатовські, антиєесівські й навіть антисемітські тези. Так було, наприклад, з інформуванням про неіснуючу громадянську війну у Швеції, начебто викликану ісламськими мігрантами. Вони також співпрацюють із Томашем Маційчуком, який брав участь у різних телевізійних шоу на російському телебаченні. Він також співпрацював з відомим українській аудиторії персонажем на ім’я Анатолій Шарій. WRealu24.pl не є якісним джерелом інформації, а медійним проектом, активність якого викликає багато сумнівів», – розповів у коментарі «Варіантам» президент Центру аналізу пропаганди та дезінформації (Польща) доктор Адам Лельонек.

За словами Адама Лельонека, Аркадіуша Ольшевського і його робіт він не знає й ніколи не чув про нього. Він навіть припускає, що його інтенції чи мотивація цілком могли бути щирими. Але кожен творець мав би розуміти, що «все має свій контекст». Тож, наголошує президент Центру аналізу пропаганди та дезінформації, «навіть якщо він про це так не думав, то можна прогнозувати, що його роботу радикали використають для розкручування ще більшої напруги в польсько-українських відносинах. Одним із завдань російської пропаганди було перенесення дискусії з рівня логіки на рівень емоції. Це вдалося. Крайні сили, популісти або проплачені активісти з обох боків кордону намагаються довести, що вони найбільші патріоти, а хто не згоден з їхньою візією історії або закордонної політики – це зрадник або агент Німеччини, США чи Сороса».

«На жаль, патріотизм став заручником популістів. Цікаво було б побачити реакцію цього митця чи представників сайту на запитання, як вони відреагували б і що писали б, якби український або німецький художник зробили фільми про «завжди український Перемишль» абo «завжди німецький Вроцлав», – додав Адам Лельонек.

Джерело: varianty.lviv.ua

Члени Українського історичного товариства в Польщі написали листа до польського прем’єр-міністра Матеуша Моравецького. У ньому історики наголосили на потребі вшанування жертв з обох сторін польсько-українського конфлікту часів ІІ Світової війни, а також розкритикували слова люблінського воєводи Пшемислава Чарнека, який назвав ушанування пам’яті українських жертв провокацією. Про це інформує видання «Наше слово». 

У своєму листі історики зазначають, що польсько-українські відносини мають не лише досвід доброї співпраці, а й, на жаль, трагічні сторінки. Роки Другої світової війни та післявоєнні роки були особливо болісними й трагічними в пам’яті поляків та українців.

«Польсько-український конфлікт, викликаний жорстокістю Другої світової війни, спричинив понад 100 тисяч життів. Поляки, які загинули від рук українців. Народжена ненависть також призвела до втрат серед українців, які загинули від рук поляків. Одне з місць, де загинуло кілька сотень українців, – село Сагринь на Холмщині. Нащадки загиблих, як і вся українська громада, понад 10 років чекали на офіційне відкриття пам’ятника на місцевому цвинтарі та належне вшанування пам’яті загиблих. Лише цього року це зробив Президент України Петро Порошенко. На жаль, що на церемонії не були присутні представники польської влади відповідного рангу. Так само спільно можна було вшанувати пам’ять польських жертв на Волині. Це було б ще одним важливим жестом на шляху польсько-українського примирення», – йдеться в листі.

Відтак історики зазначають, що не розуміють трактування виступу голови Українського товариства доктора Григорія Купріяновича в Сагрині в такий спосіб, як це зробив люблінський воєвода. Нагадаємо, на брифінгу 9 липня він назвав провокацією церемонію в Сагрині  за участю Президента України, представники українського уряду та духовенства. «Це можна пояснити лише відсутністю співчуття, співчуття та поганої волі з боку воєводи», – припускають вони.

«На нашу думку, у своїй промові Г. Купріянович не ображає польського народу, і не можна йому закинути того, що він говорить неправду. Факти, що містяться в промові, підтверджені істориками. Ось чому ми здивовані повідомленням Воєвода про подання заяви до прокуратури на д-ра. Г. Купріяновича», – наголошують історики.

Відтак вони просять польського прем’єра втрутитися у цю справу, щоб запобігти погіршенню польсько-українських відносин.

Джерело: nasze-slowo.pl

20 липня Сейм Польщі виніс Ухвалу, якою встановив 2019 рік Роком Анни Валентинович – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки «Солідарність». Про це повідомляє «Історична правда». 

За відповідне рішення проголосувало 302 депутати Сейму, проти висловився 51 депутат, ще 44 – утрималися.

Як зазначено в проекті Ухвали, «15 серпня 2019 року – 90-річчя з дня народження Анни Валентинович – Анни Солідарність – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки «Солідарність» […] Визнаючи заслуги Анни Валентинович у створенні великого руху «Солідарність» і поверненні незалежності Польщі, а також віддаючи шану її стійкості, Сейм Республіка Польща оголосив 2019-й роком Анни Валентинович».

Анна Валентинович 1978 року взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що зазнала переслідувань комуністичних спецслужб.

8 серпня 1980 року – після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії – Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Анни Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Після переговорів «Солідарності» з комуністичним режимом вимоги робітників задовольнили, а Анну Валентинович і Леха Валенсу поновили на роботі.

Після запровадження в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 року) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 року була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув’язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелюшка (лютий 1985 – серпень 1986).

Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики владних партій, що походили із руху «Солідарність».

2003 року відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року – від почесної пенсії, яку пропонував тодішній прем’єр-міністр Польщі Марек Белка. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування «Солідарності» (2005). Але того самого року прийняла з рук президента США Джорджа Буша «Медаль Свободи».

Анна Валентинович ніколи не говорила публічно про своє українське коріння. Як зазначає Історична правда, лише 2010 року, після Смоленської катастрофи, в українських медіях з’явилася інформація про її українське походження .

Першою про це написала регіональна газета в Гощі “Рідний Край”. Згодом цю інформацію повторили загальнонаціональні медіа, зокрема “Український тиждень” і Радіо Свобода. Пізніше текст на цю тему текст з’явився у Польщі, у “Українському альманасі”, річнику української меншини. Проте спершу такі дані багато хто сприймав іронічно, на рівні чуток і пліток.

Утім 2016 року дослідження про походження Анни Валентинович опублікував у часописі Pamięć.pl Ігор Галагіда — польський історик українського походження, науковий працівник польського Інституту національної пам’яті в Гданську, професор на історичному факультеті Гданського університету.

Згідно з його даними, Анна Валентинович народилася 1929 року на нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне (тепер – Садове) на Рівненщині, в багатодітній українській селянській родині Назара та Приськи (до заміжжя – Пашковець) Любчиків.

Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого – ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, матір Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, якого після війни засудили на 15 років як члена ОУН. Анна Валентинович 2009 року приїздила на його похорон).

Під час Другої світової війни родина, в якій працювала Аня Любчик, виїхала з Волині в Центральну Польщу й забрала її з собою. Зв’язки зі своєю українською родиною Анна Любчик-Валентинович відновила вже після падіння комуністичного режиму в Польщі й відновлення української незалежності. Із сестрою Ольгою і братом Василем підтримувала стосунки до самої смерті. Проте в Польщі про своє українське походження мовчала.

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 року поблизу Смоленська.

Джерела: istpravda.com.ua, sejm.gov.pl

На польсько-українському кордоні затримали двох чоловіків, які з важкими молотами атакували пункт обміну валют у Жарах. Співробітники Надбужанського відділу Прикордонної служби Польщі затримали їх у Дорогуську, коли ті намагалися незаконно перетнути державний кордон. Чоловікам загрожує від 3 до 12 років позбавлення волі. Про це повідомляє сайт Надбужанського відділу Прикордонної служби.

Напад на пункт обміну валют у місті Жари Любуського воєводства стався в ніч з неділі на понеділок, з 15 проти 16 липня. Цілодобовий пункт обміну валют атакували двоє осіб у масках. Вони намагалися пробити скло, що відділяє касира від клієнтів, використовуючи важкі молоти. Після кількох ударів через отвір, що утворився у склі, грабіжники витягнули значну суму й утекли в невідомому напрямку. Поліцію повідомив про пограбування працівник охорони, який відреагував на сигнал тривоги, що його активувала працівниця кантора.

Поліцейські, які взялися розслідувати цей напад, за інформацією з камер спостереження, а також проаналізувавши докази з місця події, з’ясували, що до грабежу можуть бути причетними двоє громадян України, віком 41 і 43 роки.

А вночі проти 17 липня працівники Надбужанського відділу Прикордонної служби затримали в Дорогуську затримали двох громадян України, які намагалися перетнути кордон поза пунктом пропуску, через залізничний міст. Після перевірки прикордонники з’ясували, що затриманих розшукують за напад у Жарах.

19 липня, в четвер, щодо нападників провели процесуальні дії. Обох звинувачено в пограбуванні, пов’язаному з використанням небезпечних інструментів. Як запобіжний захід щодо них обрали тримання під вартою протягом трьох місяців. А в разі доведення вини їм загрожує покарання від 3 до 12 років ув’язнення. Нині поліцейські з’ясовують, чи не причетні затримані до схожих нападів на території Польщі.

Джерело: nadbuzanski.strazgraniczna.pl

Польща не будуватиме огорожу від диких кабанів на своєму східному кордоні, оскільки така стіна не буде ефективним захистом від африканської чуми свиней. Кошти ж, зарезервовані на цю мету, спрямують, зокрема, на заходи з біозахисту. Про це, як повідомляє видання W polityce, заявив  міністр сільського господарства Польщі Ян Кшиштоф Ардановський.

Як розповів міністр на засіданні парламентського комітету з питань сільського господарства в четвер, Європейська агенція безпеки харчової продукції (EFSA) дійшла висновку, що будівництво такої огорожі буде неефективним, відтак відмовилася від інвестицій у цей проект.

Раніше у Польщі зазначали, що зведуть огорожу на кордоні, щоб запобігти поширенню вірусу африканської чуми свиней (АЧС), яку переносять дикі кабани. Стіну планували звести на кордоні Польщі з Україною та Білоруссю.

«Згідно з висновками EFSA, невеликі паркани на окремих ділянках зможуть ефективно запобігати переміщенню диких кабанів у певних місцях. Це саме стосується маленьких пасток, які сприятимуть тому, щоб дикі кабани збиралися в одному місці, де їх можна вбити. Проте неефективно будувати довгий паркан. Таку думку було висловлено минулого тижня, і вона є підставою для того, щоб польський уряд відмовився від цієї ідеї», – сказав Ардановський.

Він повідомив, що кошти, які були призначені для будівництва паркану, спрямують на підтримку біологічної безпеки на фермах. Частину цих грошей також можуть виділити для діяльності мисливських товариств із відстрілу диких кабанів уздовж кордону, – додав він.

Нагадаємо, на початку вересня 2017 року тодішній міністр сільського господарства Польщі Кшиштоф Юрґєль повідомив про плани міністерства спорудити огорожу вздовж кордону Республіки Польща з Білоруссю та Україною, яка запобігала б переміщенню диких свиней. На думку експертів, причиною появи АЧС у Польщі були заражені цим вірусом дикі кабани, які зайшли на територію країни з Білорусі. Тоді говорили про огорожу завдовжки 729 кілометрів вартістю 130 мільйонів злотих. Міністерство фінансів Польщі обіцяло виділити таку суму.

Як інформує сайт «Лівий берег», наприкінці грудня минулого року президент Польщі підписав спеціальний закон про боротьбу з африканською чумою свиней, що передбачає, зокрема, й будівництво загородження завдовжки понад тисячу кілометрів на кордоні з Білоруссю й Україною. Вартість його будівництва протягом 2018-2021 року мала б становити 130 млн злотих (35 млн дол.). Водночас у перший рік функціонування вартість її утримання і обслуговування мала б досягти 190 млн злотих (понад 51 млн дол.).

Від 2014 року в Польщі року зафіксовано вже понад 120 осередків АЧС. Окрім того, за цей час африканську чуму свиней виявили в понад 2,2 тис. диких кабанів поблизу польсько-білоруського кордону, а також на околицях Варшави.

Джерело: wpolityce.pl, ukr.lb.ua

21-22 липня у місті Грубешів Люблінського воєводства в Польщі урочисто відзначать тисячоліття Битви над Бугом, у якій польські війська Болеслава Хороброго здолали війська київського князя Ярослава Мудрого. Про це повідомляє «Історична правда». 

Урочистість відбудеться під урядовим патронатом. Як зазначено в афіші на сторінці події в соцмережі Facebook, почесний патронат заходу отримав міністр оборони Польщі Маріуш Блащак.

У святкуванні візьмуть участь групи історичних реконструкторів з Польщі й інших країн. У програмі – велика постановка битви силами реконструкторів, турнір зі стрільби з лука, показ кінного бою, а також демонстрація стародавніх ремесел, середньовічних танців, ігри, майстер-класи, історичний ігровий майданчик для дітей, концерт тощо.

Організатори події зазначають, що метою заходу є вшанування 1000-літньої історії однієї з найбільших перемог середньовічної польської армії.

Битва над Бугом відбулася 22 липня 1018 року поблизу містечка Грубешів між польськими військами Болеслава Хороброго та військами київського князя Ярослава Мудрого під час походу Болеслава на Київ.

У 1016 року Ярослав Мудрий на чолі новгородських і найманих варязьких військ здобув перемогу над Святополком і його союзниками печенігами під Любечем на Дніпрі та став великим князем київським. 1017 року Київ витримав печенізьку облогу.

1018 року на Русь рушив Болеслав Хоробрий. Ярослав вийшов на Волинь назустріч йому з київсько-новгородсько-варязьким військом.

Два війська зустрілися на Західному Бузі й деякий час не наважувалися перейти річку. Відтак це несподівано зробив Болеслав, тягнучи за собою своїх воїнів. Ярослав зазнав у бою нищівної поразки: його військо вщент розгромили, а сам князь із кількома дружинниками утік до Новгорода.

Після Битви над Бугом Святополк за підтримки поляками увійшов у Київ і розмістив польські війська в містах, де почало назрівати невдоволення, а потім і за наказом самого Святополка стали організовуватися вбивства поляків.

У нагороду за допомогу у відвоюванні київського престолу Святополк віддав Болеславу завойовані Володимиром Великим Червенські гради на лівому березі Західного Бугу, і польські війська залишили Русь.

Після поразки Ярослав утік у Новгород і хотів тікати далі до Швеції, але був затриманий новгородцями, що побоювалися помсти Святополка. 1019 року було зібране нове військо. Святополк виявився не готовий до протистояння і відразу втік до печенігів, поступившись київським престолом Ярославу. Того ж року Святополк воював з ним у вирішальній битві на річці Альті.

Джерела: istpravda.com.ua, facebook.com/events/Bitwa nad Bugiem 1018-2018

Одеська область є однією з найбільших в Україні. Регіон умовно поділений на три райони. Перший – заможне місто Одеса та чорноморські порти, другий – здебільшого проукраїнська північ області, третій – відверто проросійський південний захід, віддалений від Одеси на 300 км та сполучений з нею лише двома автомобільними дорогами (одна з них проходить через територію Молдови). Останній є найбільш депресивним, тут з року в рік фіксуються найгірші економічні показники, а українське радіо- та телемовлення майже відсутнє. Натомість сюди добре доходять сигнали румунських та молдовських медіа, а також ретранслюються російські телеканали.

Одещина є регіоном, де Росія найбільш активно інспірує акції громадської непокори та підбурює невдоволення населення. У 2014 році Одеса лише за збігом обставин, зокрема зумовленими трагічними подіями 2 травня в «Домі профспілок», не стала іншим центром реалізації «русской весни». Дестабілізація регіону в період електорального циклу в Україні в 2019 році (а також у Молдові восени 2018 року) – важливе завдання російських спецслужб. Тож питання всебічного аналізу безпекових чинників та рівня їх вразливості в цей період стане особливо актуальним для української влади.

Незважаючи на значну криміналізацію регіону (що має як економічне, так й історичне підґрунтя), правоохоронні органи на Одещині звітують про істотне зниження показників злочинності. За 4 місяці 2018 року (січень-квітень), порівняно з відповідним періодом 2017 року, кількість злочинів скоротилась на чверть. Розкриття злочинів збільшилось на 10%. На вулицях міста достатньо безпечно, хоча трапляються окремі інциденти та напади на громадських активістів, що дістають широкого розголосу в ЗМІ (наприклад, напад на колишнього лідера одеського осередку «Правого сектору» Сергія Стерненка, напад на активіста місцевого «Автомайдану» Віталія Устименка тощо).

Через сезонний туризм влітку ризики порушення правопорядку відпочиваючими зростають. Для попередження злочинності використовується т. зв. «скандинавська система» – групи превентивної комунікації, а також туристична поліція. В літній період в Одесі, а також в курортних селищах Коблево та Затока, для охорони громадського порядку до патрулювання додатково задіяно Національну гвардію. Допоміжну функцію виконують різноманітні громадські формування, зокрема діє «Муніципальна охорона» при міській раді.

На Одещині поступово зменшуються показники побутової наркозлочинності. Проте регіон залишається важливим транзитним вузлом для трансферу важких наркотиків через контейнерні перевезення в морських портах Одещини. Головним чином транзит важких наркотиків спрямований на північний захід Росії (м. Санкт-Петербург) та країни Європи.

На травневі свята ситуація загострюється (через події 2 травня 2014 р.), втім, загалом знаходиться під контролем. Травневі дати зазвичай використовуються для опозиційних (деякою мірою – проросійських) акцій, що мають масовий характер, але без загрози переростання в справжній протест. Проте градус виступів може бути додатково підігрітий провокаціями та діями представників російської агентури і спецслужб.

Оскільки регіон має підвищену конфліктогенність та вразливість до гібридних форм російської агресії після подій 2014–2015 років, загроза терористичних актів та діяльності диверсійних груп для Одеси є актуальною. Об’єкти найбільшого ризику – транспортна інфраструктура регіону. Це не лише морські порти, а й автомобільна траса Одеса-Рені та залізнична лінія Одеса-Ізмаїл, що з’єднують віддалені приморські райони, розташовані на південний захід від м. Білгород-Дністровський. Дністровський лиман географічно відрізає цю частину області – сполучення відбувається лише через два мости, вразливі до диверсій.

Варто відзначити, що саме в цих районах засвідчено найбільше зростання проросійських та антиукраїнських настроїв (умовний центр – м. Ізмаїл). Росія приховано інспірує конфлікти на міжетнічному ґрунті, зокрема через факти утисків болгарської меншини, веде посилену пропаганду через місцеве населення та опосередковано через російські медіа (супутниковий сигнал). Москва на сьогодні «законсервувала» проекти «Бессарабської народної республіки», «Бессарабської республіки Буджак» (у складі Болградського, Ізмаїльського, Татарбунарського, Тарутинського, Ренійського, Арцизського, Беляївського районів Одеської області та Гагаузії), «Одеської народної республіки». Проте за сприятливих умов, наприклад, через дестабілізацію регіону протягом електорального циклу 2019 року, Росія може відновити інтерес та підтримку подібних сепаратистських проектів у регіоні.

Наближеність регіону до невизнаного проросійського «Придністров’я» (ПМР), наявність 200 км кордону з ПМР, через який йдуть потоки контрабанди в обидві сторони, становить додаткову загрозу для Одещини. На кордоні України та Молдови діє місія EUBAM, за посередництва якої відбувається підготовка до повного спільного митного контролю за схемою «1+» (на пунктах пропуску «Платонове», «Паланка», «Кельмінці», «Мамалига» тощо). На території ПМР Росія тримає військові склади та угруповання т. зв. «російських миротворців» (більше 1000 осіб), що є військовою загрозою для південно-західних кордонів України.

Інший напрямок військової загрози – ризик проникнення диверсійних груп з моря, зокрема на о. Зміїний, та на ділянках узбережжя, ландшафт та рельєф яких дозволяє проводити десантні операції (курортні локації Одещини). В цих умовах прикордонники зосереджені на першочерговому завданні – належному прикритті узбережжя. Росія регулярно влаштовує провокації на морі із заходом рибалок в українські територіальні води та незаконним виловом камбали, незаконним видобуванням корисних копалин на українському шельфі компанією «Чорноморнафтогаз», провокативними діями Чорноморського флоту РФ, який організовує раптові військові навчання поблизу українських територіальних вод.

Військова ескалація в регіоні є лише питанням часу. Будівництво в Очакові Миколаївської області Центру управління ВМС України, яке веде США, наближає зіткнення двох ядерних наддержав на території України. Одещина, зважаючи на наведені обставини та криміналізацію еліт, ризикує стати однією з перших локацій для подібного зіткнення.

Валерий Кравченко

Австралія, яка вважає Росію відповідальною за збиття над Україною пасажирського літака рейсу МН17, сподівається, що Росія погодиться на переговори щодо цього питання, та на діалог довкола обставин, що призвели до трагічної загибелі невинних людей. Про це сьогодні, в четверті роковини авіакатастрофи літака рейсу МН17 з Амстердама до Куала-Лумпур, заявила міністр закордонних справ Австралії Джулі Бішоп, – інформує прес-служба МЗС Австралії.  

«25 травня 2018 року Австралія та Нідерланди оголосили, що ми вважаємо Росію відповідальною за падіння літака рейсу МН17. Сподіваємося, що шляхом переговорів з Росією ми зможемо відкрити діалог довкола обставин, що призвели до трагічної смерті невинних людей. Ми зобов’язані зробити це в пам’ять про жертв та їхні родини і друзів», – йдеться в заяві Джулі Бішоп.

«Ми пам’ятаємо тих, хто загинув, особливо 38 людей, які називали Австралію своїм домом. Наші думки також стосуються тих, хто їх любив і кого любили вони. Ми продовжуємо сумувати з ними», – додала міністр, зауваживши, що Австралія «високо цінує роботу Об’єднаної слідчої групи (JIT), до складу якої входять слідчі органи Австралії, Бельгії, Малайзії, Нідерландів та України».

До добросовісної співпраці з Австралією та Нідерландами в питанні збиття малайзійського «Боїнга» закликали Росію 15 липня й міністри закордонних справ «Великої сімки», – передає УНН.

«Ми, міністри закордонних справ Великої сімки: Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки та Високого представника Європейського Союзу, єдині в засудженні в максимально можливій мірі збиття рейсу MH17 авіакомпанії Malaysia Airlines, цивільного літака, що летів з Амстердаму до Куала-Лумпур 17 липня 2014 року», – йдеться в заяві.

Міністри нагадали, що MH17 перевозив 298 людей – членів екіпажу і пасажирів, громадян Австралії, Бельгії, Канади, Німеччини, Індонезії, Ірландії, Ізраїлю, Італії, Малайзії, Нідерландів, Нової Зеландії, Філіппін, Румунії, Південної Африки, В’єтнаму, Великобританії та Сполучених Штатів Америки.

«Ми повністю підтримуємо роботу Спільної слідчої групи (JIT)… Висновки JIT щодо ролі Росії в падінні MH17 є переконливими, значними та глибоко тривожними. Група G7 нагадує, що Резолюція 2166 Ради Безпеки ООН вимагає, щоб усі держави в повній мірі співпрацювали з зусиллями щодо встановлення відповідальності. Ми об’єднані в нашій підтримці Австралії та Нідерландів, які закликають Росію відповісти за свою роль у цьому випадку і повністю співпрацювати з процесом встановлення істини та досягнення справедливості для жертв MH17 та їхніх близьких», – заявили міністри.

Нагадаємо, представники спільної слідчої групи (JIT) з розслідування катастрофи рейсу MH17 визначили походження «Бука», яким був збитий літак Малазійських авіаліній 17 липня 2014 року. На прес-конференції 24 травня JIT представила проміжні результати розслідування. «JIT дійшла висновку, що комплекс «Бук», який збив МН17, належить 53-й зенітно-ракетній бригаді ППО з Курська, що є частиною Збройних сил Росії», – заявив тоді голова кримінального відділення національної поліції Нідерландів Вільберт Поллісен.

Джерела: foreignminister.gov.au, unn.com.ua

Окружна прокуратура в місті Замості вирішила, що подання на голову «Українського товариства» в Любліні, співголову Спільної комісії уряду та нацменшин у Польщі доктора Григорія Купріяновича щодо слів, які той сказав під час пам’ятних заходів 8 липня на цвинтарі у Сагрині, розслідуватиме Інститут національної пам’яті (ІНП) у Любліні. Про це повідомляє Радіо Люблін.

За цю справу мала взятися Окружна прокуратура в Замості, але документи відправлять до слідчого відділення Інституту національної пам’яті Польщі в Любліні. «Ми вирішили, що ми не є правильним суб’єктом для розгляду цього питання», – сказав голова прокуратури в Замості Єжи Заркевич.

Інститут національної пам’яті зараз очікує на документи з прокуратури. Слідчі кажуть, що провадження можуть відкрити, серед іншого, за «зневаження польського народу». Проте рішення про початок розслідування ухвалять лише після того, як проаналізують заяву воєводи.

Нагадаємо, Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек заявив, що хоче подати заяву в прокуратуру на голову «Українського товариства» у Любліні, співголову Спільної комісії уряду та нацменшин у Польщі доктора Григорія Купріяновича через слова, які той сказав під час ушанування 8 липня пам’яті українців, загиблих від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової у 1944 році в селі Сагринь. А самі заходи з ушанування жертв Сагрині воєвода назвав «провокацією».

Читайте також: 

«Мене глибоко шокували висловлювання Люблінського воєводи», – Павло Клімкін

Джерело: radio.lublin.pl

На Волині, з високим рівнем правдоподібності, був акт з геноциду, головну відповідальність за який несе українська сторона. Проте вдавати, що одна сторона винна, а друга ні – це або цинізм, або наївність. Поляки є відповідальними передовсім за політику міжвоєнної польської влади щодо національних меншин узагалі та проти українців у першу чергу. Ця політика, помножена на воєнні обставини, спровокувала ситуацію, за якої такий конфлікт став дуже ймовірним. Про це сказав відомий український історик і публіцист Ярослав Грицак у розмові з журналістом IA ZIK Андрієм Павлишиним.

Грицака вважає події на Волині «з високим рівнем правдоподібності актом із геноциду», головну відповідальність за який несе українська сторона.

«Я давно висловлював цю точку зору і зараз не збираюся її переглядати. Знаю, що більшості українців вона не сподобається. Але вважаю, що ми, українці, повинні мати мужність подивитися у свою історію. Можу полегшити нам це завдання, і сказати, що подібні сторінки є в історії кожного народу. А тому не треба вдавати, що ми винятки», – зазначив Грицак.

Утім, наголосив історик, «не лише українці мають принести вибачення за ці події. Поляки також мають вибачитися». На його переконання, польська сторона винувата передовсім через політику міжвоєнної польської влади щодо національних меншин узагалі та українців у першу чергу. Адже саме така політика, помножена на воєнні обставини, «вела до того, що те, що сталося на Волині у 1943 р., рано чи пізніше могло статися у тій чи іншій формі у тому чи іншому місці».

«Українці мають відповідальність у короткій перспективі, за те, що конкретно сталося у 1943 році. Натомість поляки мають відповідальність у ширшій історичній перспективі, тим, що як сильніша сторона вони спровокували ситуацію, за якої такий конфлікт став не те що можливим, але дуже ймовірним. Тому тут відповідальність є спільна, але, звичайно, не рівна. Але вдавати, що одна сторона винна, а друга невинна, це або цинізм, або наївність», – зазначив Ярослав Грицак.

Говорячи про кількість жертв подій на Волині, Грицак зауважує, що їх нині суттєво завищують з обох боків – і з українського, і з польського. Це, на його думку, свідчить про безвідповідальну політику, метою якої є не істина, а намагання сподобатися населенню, нагодувати свій електорат «істинами, які його вивищують, – бо це легко, приємно і збільшує рейтинги». Втім така «політика безвідповідального вживання історії», як нині «стала офіційною політикою Варшави», на переконання історика, веде лише до посилення конфлікту.

«Теперішній польський уряд випустив з пляшки джина національної ненависті, якого буде дуже важко загнати назад, незалежно від того, хто тепер прийде до влади», – наголошує Грицак.

Запобіжником, який не дозволяє до кінця зіпсуватися польсько-українським відносинам, історик вважає громадські інституції з обох країн, «яким залежить на доброму майбутньому Польщі й України та присутності України в Європі», які доволі активно працюють.

«Однак українці повинні виконати своє домашнє завдання щодо історії. Навіть у часи кризи, а Україна перебуває у серйозній кризі зараз – війна з Росією. Навіть у часи кризи, навіть у часи війни ми повинні це робити, тому що подолання історії є найкращим способом мати достойне майбутнє. І тут найкращим прикладом є Німеччина. Країна, яка однозначно засудила злочини як німецького нацистського уряду, так і німецького комуністичного уряду. І зараз є серцем і мотором об’єднаної Європи», – зауважує Грицак.

Історики ж, на його переконання, натомість мають «спокійно, тверезо і відповідально й далі досліджувати те, що сталося на Волині. І не тільки на Волині, але й на усьому польсько-українському пограниччі у 1943-44 роках». Попри те, що історична правда, на якій сьогодні люблять наголошувати, може бути неприємною, непростою та страшною.

«Не називати це актом «особливо жорстокого геноциду» (як пропонував один польський політик), не роздувати число до 200 тисяч, з одного боку, але й не називати, це просто епізодом польсько-української війни, бо, мовляв, війна війною, а там усе може статися. Треба просто максимально зосередитися на дослідженні того, що сталося», – резюмував Ярослав Грицак.

Джерело: zik.ua