Міська влада столиці України рекомендувала сьогодні не вести дітей у школи та дитсадки. Таке рішення ухвалили через задимлення, яке виникло внаслідок лісової пожежі неподалік Києва.

«Оскільки існує ризик розповсюдження продуктів горіння пожежі, що виникла в Київській області, на деякі райони Києва, ми не рекомендуємо вести дітей у дитсадки та школи», – зазначила заступник голови Київської міської державної адміністрації Ганна Старостенко. Проте в усіх навчальних закладах створять чергові групи для тих дітей, батьки яких не мають змоги залишити їх удома. Діти не виходитимуть на вулицю, а перебуватимуть у приміщенні.

У зв’язку з поширенням на території Києва продуктів горіння пожеж, що виникли у 30-кілометровій зоні в Київській області комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій при КМДА вирішила рекомендувати призупинити навчальний процес у столичних школах. Тому сьогодні, 3 вересня, у столичних школах буде скорочено навчальний день. Завтра, 4 вересня, навчальний процес радять призупинити взагалі.

Фахівці управління з питань надзвичайних ситуацій Київської міської державної адміністрації радять киянам зачиняти вікна, приміщення провітрювати ввечері та вночі. Необхідно обмежити прогулянки дітей, а в разі необхідності використовувати вологі пов’язки для захисту органів дихання.

Неподалік Києва рятувальники гасять масштабну лісову пожежу, зокрема між населеними пунктами Бровари та Зазим’я. Крім цього, в Київській області горять торфовища. Ситуацію ускладнила ще й аномальна спека останніми днями, яка, на щастя, сьогодні змінилася прохолодною дощовою погодою.

Міська влада Києва вживає низку заходів, аби знизити вміст шкідливих речовин у повітрі. За словами заступника голови КМДА Петра Пантелеєва, сьогодні обмежать в’їзд великовантажного транспорту в столицю. Крім того, влада просить власників автотранспорту за можливості не користуватися приватними автомобілями. У місті також організують полив вулиць і дворів у посиленому режимі.

Джерело: kievcity.gov.ua

Fot. mns.gov.ua

Цього року має початись будівництво ще одного пункту пропуску між Польщею та Україною – Малховіце–Нижанковичі. Його спорудять на польській стороні і планують організувати там спільний догляд. З української сторони перехід мав би взяти на себе потік людей здебільшого зі Старосамбірського району, а з польської – орієнтуватиметься в основному на мешканців Перемишля та околиць, адже розташується приблизно в 10 км від міста. За словами українських митників, пункт буде невеликим та розрахованим, насамперед, на мешканців прилеглих районів. Нині польська сторона вже завершила усі роботи із проектування пункту пропуску і до кінця року запланований початок будівельних робіт. Запрацювати він повинен наприкінці 2016 – на початку 2017 року.

Цей перехід стане тринадцятим на українсько-польському кордоні. Однак, за словами експертів, цього зовсім не достатньо. Він буде доволі локальним, тож особливого впливу на ситуацію на кордоні не матиме і навряд чи зменшить існуючі черги. Нині охочі перетнути українсько-польський кордон часто витрачають на це не одну годину, а черги автомобілів можуть розтягуватись на кілометри.

Експерти, чиновники та громадські діячі мають своє бачення, як покращити ситуацію на кордоні. Серед найнеобхіднішого – збільшення кількості пунктів пропуску та пріоритет пішоходам. Та чи вдасться реалізувати задумане і що стоїть сьогодні на перешкоді ефективній роботі українсько-польському кордону?

Спільне спрощення

За інформацією Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в день, в середньому, через пункти пропуску, розташовані лише на Львівщині, переміщаються близько 50 тисяч осіб та 13 тисяч транспортних засобів. Аби дещо полегшити перетин кордону, на 4-ох пунктах сьогодні діє спільний прикордонний контроль (контроль на одному місці): «Смільниця-Кросценко», «Грушів-Будомеж», «Угринів-Долгобичув» та «Устилуг-Зосин».

«У зв’язку зі вступом Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини до ЄС та Шенгенської зони, довгий час спільний контроль був неможливий. Це не було дозволено офіційними документами. Але у 2014 році внесли зміни до кодексу Шенгенських кордонів і контролюючим органам їхніх країн дозволили виконувати функції та території третіх країн. З того часу ми проводимо переговори з усіма сусідами про спільний контроль. Зараз маємо його з Польщею та є відповідні домовленості з Молдовою. Складно однозначно сказати, що цей крок вирішив усі проблеми. На цих пунктах черг немає, але вони і не надто заповнені, ними фактично не користуються торговці. Реально можна говорити, що процедура спільного контролю щонайменше вдвічі швидша, ніж класична. Тому ми зараз говоримо про спрощений контроль і на інших пунктах: Раві-Руські, Шегини та Краківці. Але їх перед тим треба модернізувати і пристосувати до спільної роботи служб обох країн», – розповів представник прес-служби Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Володимир Телюк.

Боротися з чергами на кордоні також планують інформацією. Невдовзі на найближчих до кордону автозаправках мають з’явитись електронні табло, на яких буде інформація про кількість машин у черзі на різних пунктах пропуску «Таким чином, можливо краще буде поїхати до трохи дальшого пункту, але на якому немає черги», – коментує новинку Володимир Телюк.

Аби додатково полегшити перетин кордону, кажуть прикордонники, у пікові дні, особливо влітку, збільшують кількість працівників.

«У нас навіть були випадки, коли ми відкривали дипломатичну смугу руху для туристичних автобусів, а на автобусну пускали авто. Але якщо максимальна пропускна здатність, наприклад, пункту Краківець-Корчова 2 тис авто, а влітку в добу проїжджає 4,4 тисячі авто, то з таким важко дати раду», – говорить Володимир Телюк.

Для нормального функціонування кордону, говорять експерти, потрібно активніше розвивати прикордонну інфраструктуру.

Протяжність польського кордону з Україною 542 км. Нині на кордоні діє 7 автомобільних пунктів пропуску та ще 5 залізничних (4 з них у тих же місцях, що і автомобільні). Фактично один пропускний пункт припадає на майже 70 км. кордону. Особливо складна ситуація нині на Закарпатті. Мешканцям цієї області, щоб перетнути українсько-польський державний кордон, необхідно подолати значну відстань по території України або ж їхати через Словаччину, що потребує додаткового часу. Найближчий пункт пропуску знаходиться на відстані майже120 км у Львівській області.

Для порівняння – до вступу в Шенгенську зону на кордоні Німеччини і Польщі (протяжність – 456 км) діяло 36 ПП. Нескладана арифметика свідчить про те, що між Польщею та Німеччиною вони були розташовані приблизно кожні 12 км. Натомість східному кордону Польщі до схожих показників ще далеко.

Пункти лише на папері

Ще перед проведенням Євро-2012 планували облаштувати шість нових пунктів між двома країнами. Досі вдалось побудувати лише два з них: Грушів–Будомеж і Угринів-Долгобичув. Нижанковичі–Малховіце має стати третім. А от спорудження ще трьох зависло у повітрі. Йдеться про пункти пропуску Белз–Будинін, Мшанець–Бистре, Боберка–Смольник. Від початку ідею їх облаштування не надто підтримувала польська сторона. Основна причина – погана дорожня інфраструктура з українського боку. Додатковою перепоною для будівництва пункту Белз–Будинін також є те, що з польської сторони він мав би розташуватись поруч з природоохоронним заповідником. Тож є побоювання, що пожвавлення там руху та велика кількість людей можуть зашкодити довкіллю.

— Ми хотіли б, щоб пункти пропуску були кожні 30-40 км. Як свідчить практика, цього досить для комфорту мешканців. При цьому  маємо два великі пункти пропуску на Львівщині: Краковець-Корчова, дорога з якого йде на Краків, та Рава-Руська-Гребенне, який виходить на варшавську трасу. Решта можуть бути компактними та локальними. Будемо і далі лобіювати питання будівництва нових пунктів, — запевнив заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської ОДА Лев Захарчишин.

Однак, коли вони стануть реальністю, чиновники не готові сказати.

Через кордон – пішки

Водночас громадські активісти кажуть – треба не лише збільшувати кількість пунктів пропуску, але й змінювати ті, які є нині. Йдеться, зокрема, про облаштування переходів для пішоходів та велосипедистів.

Досі піший перетин кордону був можливий лише в одному пункті – Шегині-Медика. З першого липня ще один такий перехід відкрили в міжнародному пункті пропуску Долгобичув-Угринів. Він доступний для пішохідного і велосипедного руху. Щоправда, діятиме він поки що як експеримент і тільки до 31 грудня цього року.

Найгостріше відсутність піших переходів відчувають на собі мешканці прикордонних територій, особливо ті, хто знаходиться в 30-ти кілометровій зоні і де-юре мають право користуватись малим прикордонним рухом між двома країнами. За офіційною інформацією, польські консульства видали українцям більше 300 дозволів на перетин кордону в рамках МПР. Але на практиці часто, аби потрапити до найближчого пункту пропуску, людям, що навіть живуть під самим кордоном, доводиться долати 50 і більше кілометрів.

В Україні про необхідність піших переходів говорять давно. Але започаткувати відповідну громадську кампанію – «Пішохідні пункти пропуску» – зуміла власне польська сторона.  Це неформальна група активістів з Кракова, які у січні 2013 року вирішили створити сторінку в ФБ і з її допомогою боротись за відкриття польського кордону з Україною для пішохідного і велосипедного руху. Координаторами соціальної кампанії є журналісти Мацєй Пьотровський і Якуб Логінов.

«Такий стан справ є пережитком холодної війни і сучасного культу автомобілів, за якого права пішоходів відсуваються на задній план, – переконаний Якуб Логінов. – Перш за все, пішохідні пункти пропуску важливі, на мою думку, для транзитних подорожей, оскільки на автомобільних пунктах пропуску великі черги, а в автобусах – проблеми (часто пасажири мусять страждати і довго чекати тільки тому, що інші пасажири займаються контрабандою, або мають не в порядку документи). Тому найшвидший варіант (а також найзручніший і найдешевший) – це доїхати громадським транспортом до кордону, перейти його пішки і далі сісти в автобус чи маршрутку. Так поляки подорожують до Львова, користуючись пішохідним ПП Шегині. І такий варіант потрібний також щонайменше в Раві-Руській».

За інформацією Якуба Логінова, коли існував кордон між Польщею та Словаччиною, піші переходи були на усіх пунктах пропуску і їх було навіть більше, ніж автомобільних переїздів. Натомість заборона пішого руху (за винятком Шегині-Медика) на польсько-українському кордоні пов’язана передусім з тим, що переходи не мають відповідної інфраструктури.

«Саме це ми і хочемо змінити: ми вимагаємо, щоб там, де це можливо, у вже існуючих дорожніх пунктах пропуску обладнали необхідні коридори для пішоходів і велосипедистів, а також щоб паспортний та митний огляд пішоходів був обов’язковим стандартом у кожному прикордонному пункту пропуску, які плануються і будуть введені в експлуатацію у майбутньому», – говорить Якуб Логінов.

Одна з активних кампаній групи нині стосується власне переходу Малховіце–Нижанковичі, будівництво якого і мають почати цього року. Однак, чи буде там передбачена піша смуга, українська сторона наразі не визначилась і не дала офіційного погодження.

«Ще у січні 2013 року МВС Польщі не бачило необхідності створювати інші пішохідні пункти пропуску. Завдяки нашій акції у травні 2013 року заступник міністра внутрішніх справ Пьотр Стаханьчик погодився з нашими вимогами і зобов’язав керівників прикордонних воєводств провести аудит до кінця літа і визначити, у яких місцях і за які кошти можна запровадити пішохідний перетин кордону. Як міністр пояснював у травні 2013 року у Сеймі, пішохідні пункти пропуску мають з’явитися усюди, де це можливо. Однак для того, щоб запустити пішохідні пункти пропуску, потрібне також позитивне рішення з боку українського уряду. Наразі ми не знаємо, яке є ставлення уряду Арсенія Яценюка до цього питання. В найближчих місяцях будемо лобіювати це питання в Україні», – резюмує засновник ініціативи.

Мирослава Іваник

Львів став другим містом в Україні, в якому працює патрульна поліція. 23 серпня 406 поліцейських розпочали патрулювати вулиці згідно з новими правилами. Нові правоохоронці кардинально відрізняються від свої попередників: у них нова форма, нова освіта і вони… усміхаються. Основною вимогою, яку висували під час відбору у поліцію, було прагнення до якісних змін. Результати цих змін «копи» мають продемонструвати своєю роботою.

Від липня патрульні розпочали працювати в Києві. Там реакція була дуже позитивна: 82% киян підтримали створення у столиці патрульної поліції. Такі результати опитування, проведеного аналітичним центром «RATING Pro» у межах загального моніторингу ставлення українців до реформ. 25 серпня в Одесі на вулиці вийшло 400 поліцейських. Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков обіцяє створення нової поліції ще у восьми містах України, набір в обласних центрах оголосять найближчим часом. Ми з’ясували, як готують і чого навчають нових охоронців громадського спокою.

Сила розуму

Фізичне виховання для патрульних, порівняно із підготовкою старої міліції, суттєво змінили: тепер тренування відбувається одночасно з вивченням інших дисциплін. До прикладу, разом із прийомами тренують варіанти способів поведінки, реакцію та послідовність рухів.

«У навчанні полісменів ми використовували досвід США. Спеціально перед початком занять тренери обмінювалися досвідом із колегами з Америки. Багато що з американського досвіду перетинається з нашою практикою, але я був приємно вражений, що кожне заняття іноземні колеги проводили по двоє, а фізична підготовка у них об’єднана з тактикою. Ми влаштовували багато дискусій.

Окрім класичного набору фізичних вправ, ми вчилися блокувати приміщення, швидко відкривати авто, відшліфовували рухи під час затримання порушника. Кожна група мала від двох до шести годин фізичних навантажень. Поняття нормативів поліцейським не ставили, радше розвивали тактичні навички: спілкування, реакції, дії, володіння прийомами самозахисту», – розповів тренер полісменів Володимир Максимів.

Навчання стали частиною цілком нової програми підготовки поліцейських. Загалом нових патрульних для Львова готували 150 спеціально навчених тренерів. Їх відібрали серед більш ніж шести сотень охочих.

Нова форма для нових патрульних

Разом зі змінами у підготовці, змінився й зовнішній вигляд типового львівського патрульного, передусім його форма. Візуально вона схожа на форму поліції Нью-Йорка. Комплект форми для одного патрульного поліцейського коштуватиме близько $700. Одяг пошитий із тактичного матеріалу: він швидко миється, швидко сохне, у ньому не жарко влітку й не холодно взимку.

«У комплект одягу для поліцейських входитимуть дві сорочки, двоє пар штанів, різні головні убори, куртка на всі сезони і черевики. Цей комплект коштуватиме $700. Хочу навести приклад. Коли МВС купувало форму для міліціонерів востаннє – два роки тому, – один комплект коштував $1400», – заявила під час однієї з прес-конференцій Ека Згуладзе, перший заступник міністра внутрішніх справ.

Львівські патрульні новою формою пишаються, натомість попередню згадують з іронією.

«Ми отримали форму зі США як спеціальну допомогу для розвитку поліції. Згідно з наданими нами зростом, розмірами взуття та іншими параметрами, Міністерство внутрішніх справ надіслало нам усі необхідні комплекти. Це тактичні штани, сорочка, куртка, є ще головні убори та взуття. Усі поліцейські відзначили, наскільки це зручний і адаптований до нашої професії одяг.

Звичайну форму МВС – сині штани та сорочка – грубо кажучи, не дуже й хочеться отримувати. Переважно працівники міліції йдуть в ательє і самі собі шиють вбрання. Якщо поліцейські зіпсують форму через власну необережність, то будуть змушені її відновити: перешивати чи купувати нову», – розповів Роман Баховський, заступник начальника управління кадрового забезпечення міліції Львівщини.

Партнери, а не вороги

Перед початком роботи патрульні проходили вишкіл протягом трьох місяців. Навчання тривало з 9-ї ранку до 6-ї вечора. Серед викладачів був Олег Мицик, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Мицик і партнери», який читав курс «Партнерство поліції та суспільства».

«Я мав чотири лекції у трьох потоках. Мене запросили до викладання тому, що я увесь час повторюю: міліція і правоохоронці не розуміють, що вони найняті мною; вчора заплатив податки – нині вони працюють.

Найперше пояснював курсантам, у чому суть обов’язків працівників правоохоронних органів. Вони – не каральний орган. Вони надають сервісні послуги, які ми замовили: безпеку, спокій, публічний порядок. Я пояснював причини недовіри суспільства до міліції в минулому, неправильну структуру попередніх правоохоронних органів та хибний стиль роботи з громадянами. Адже, за соціологічними опитуваннями, доходило до того, що 60% громадян, побачивши наряд міліції, відчували не захист, а небезпеку», – пояснює Олег Мицик.

Теперішнім поліцейським слід шукати точки дотику із суспільством, упевнений адвокат.

«Хочу зауважити, що усі новобранці, окрім частини тих, хто в минулому були працівниками міліції, слухали мої лекції з широко відкритими очима і декларували надзвичайне бажання працювати чесно. Найбільше тривожилися, щоб їм у керівники не призначили когось із числа тих, хто раніше працював у правоохоронних органах і брав хабарі. З 30 людей у кожній групі на лекції було п’ятеро-шестеро тих, хто пройшов школу старої міліції; вони були класично заряджені негативом, оскільки надто багато часу провели у «системі». Їх небагато, сподіваюся, що вони «розчиняться». А загалом вірогідність перебігання «тарганів зі старої квартири» – маю на увазі старих звичок у нову систему, – дуже висока. Якщо другий етап реформ у міліції відстане (карний розшук, чергові частини, слідство, кадрова система), все це може закінчитись «пшиком», оскільки висока вірогідність впливу негативних явищ на щойно набрані та незрілі кадри», – коментує пан Мицик.

Мар’яна Вербовська

«Відповідно до Закону України «Про поліцію», Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо створення центрального органу виконавчої влади, який підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України, – сьогодні в Україні офіційно створюється національна поліція України», – сказав прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк на засіданні уряду сьогодні, 2 вересня.

Прем’єр-міністр доручив Міністерству фінансів України якнайшвидше опрацювати зміни до Закону України «Про державний бюджет» на нинішній рік і проект закону на 2016-й для забезпечення фінансування реформування правоохоронної системи, насамперед – створення Національної поліції.

Глава уряду також доручив Міністерству юстиції України разом із Міністерством внутрішніх справ України проаналізувати чинне кримінальне законодавство, щоб з’ясувати, чи є необхідність посилити захист життя і здоров’я українських поліцейських та за необхідності внести до парламенту відповідні зміни до законодавства. Арсеній Яценюк наголосив, що «українські поліцейські повинні отримати повний захист від української держави – захист свого життя, здоров’я, честі й гідності».

Нагадаємо, у реформуванні української правоохоронної системи використано успішний досвід західних країн, зокрема Грузії. Національна поліція України – центральний орган виконавчої влади, який забезпечує охорону прав і свобод людини, протидіє злочинності, підтримує публічний порядок і громадську безпеку.

У межах своєї компетенції керівництво діяльністю поліції здійснюють Президент України безпосередньо або через міністра внутрішніх справ, керівники територіальних органів Міністерства внутрішніх справ і керівники підрозділів поліції.

19 січня 2015 року в рамках реформування правоохоронної системи в Україні МВС оголосило першу реформу в правоохоронних органах – реформу ДАІ. Після цього півроку тривав набір у нову патрульну службу та підготовка кадрів.

12 червня 2015 року в Національній академії внутрішніх справ міністр МВС Арсен Аваков представив особовому складу майбутнього керівника Департаменту патрульної служби Олега Савчина та керівника патрульної служби Києва Олександра Фацевича.

4 липня 2015 на Софійській площі у Києві співробітники нової поліції присягнули на вірність Україні. Майже місяць патрульна поліція столиці України працювала в тестовому режимі та показала гарні результати.

4 серпня Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про національну поліцію», прийнятий українським парламентом 2 липня. 6 серпня він був опублікований в парламентській газеті «Голос України». Закон набуває чинності через три місяці з дня, наступного після опублікування, за винятком деяких положень.

Процес реформування правоохоронної системи в Україні триває. 23 серпня почала роботу патрульна поліція Львова, 25 серпня – Одеси. 26 вересня нова патрульна поліція має вийти на вулиці Харкова. У грудні нові поліцейські почнуть працювати на вулицях Дніпропетровська, Миколаєва, Ужгорода, Мукачевого, Луцька та Хмельницького. До кінця року почнеться процес формування патрульної поліції в Тернополі, Херсоні, Чернівцях, Сумах, Чернігові, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Краматорську, Слов’янську, Сєверодонецьку, Рівному, Черкасах Кіровограді, Запоріжжі, Кривому Розі та Маріуполі. На трасі Київ-Житомир найближчим часом з’явиться підрозділ дорожньої патрульної поліції, пізніше такі ж патрулі вийдуть на автошляхи Київ-Львів і Київ-Харків.

Окрім того, ще цього року Міністерство внутрішніх справ планує представити нових дільничних поліцейських, а також оновлені поліцейські дільниці замість пострадянських райвідділів міліції, єдиний call-центр та нові сили спеціального призначення поліції «КОРД» (Корпус оперативно-раптової дії). Щодо останніх, то як повідомили сьогодні в МВС, наприкінці вересня в Україну приїдуть 10 техаських рейнджерів, які почнуть відбір і навчання 25 співробітників спецпідрозділу МВС «Сокіл». У подальшому ця група як спеціальні інструктори увійде до підрозділу спеціального призначення КОРД Національної поліції України.

Джерело: kmu.gov.ua, mvs.gov.ua, golos.com.ua

31 серпня під Верховною Радою Всеукраїнське об’єднання «Свобода» забило останній цвях у домовину своїх парламентських перспектив. Можна впевнено сказати, що Тягнибок і компанія більше не матимуть своєї фракції у парламенті. Більше того, сьогоднішні заворушення під Верховною Радою могли б стати повним політичним фіаско цього партійного проекту, якби на майбутніх місцевих виборах у правому сегменті українського політикуму була хоч якась альтернатива. Простіше кажучи, якби «Правий сектор» не припустився політичної помилки, відмовившись брати участь у місцевих виборах, то проект Олега Тягнибока можна було б розпускати вже зараз. Але Дмитро Ярош із соратниками вчинили так, як вчинили. А це означає, що агонія «Свободи» ще якийсь час триватиме, однак її перебіг залежатиме уже не так від дій самих «свободівців», як від адекватності альтернативних правих проектів.

Сьогоднішня бійня під ВРУ один до одного нагадує побоїще, котре «свободівці» влаштували на тому ж місці 14 жовтня минулого року. Тоді «Марш УПА», організований соратниками Тягнибока, закінчився сутичками з міліцією і спробами прорватися до будівлі парламенту. Тим часом у приміщенні сесійної зали Тягнибок і його команда перетворювали на фарс процес визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Сім разів «свободівці» змушували Олександра Турчинова ставити це питання на голосування. Сім разів його провалювали – попри крики «свободівців» «Ну, давайте!», які, вочевидь, мали пробудити національну свідомість у комуністів та регіоналів. Не пробудили. Натомість процес відновлення історичної справедливості у день заснування УПА був перетворений на клоунаду.

Загалом це традиційна для партії Тягнибока манера поведінки перед виборами: мобілізація своїх прихильників за допомогою популістських гасел і вуличних провокацій.

Тоді, як і зараз, «свободівці» розуміли, що крах їхнього рейтингу – неминучий, але їм потрібна була хоча б спроба «поборотися за УПА», щоб на фоні попередніх невдач мати про що розповісти виборцю. Цього разу ситуація була ще гірша. Політичний нокдаун, котрий «Свобода» отримала на парламентських виборах-2014, не залишив їм особливого різноманіття варіантів. Потрібно було або кардинально змінювати політику партії й оновлювати її керівництво, або продовжити агонію за рахунок сліпо віруючих партійних фанатів. У 2014-му «Свобода» пішла ва-банк і програла. Події в парламенті й сутички біля ВРУ суспільство сприйняло негативно. Особливо після того, як з’ясувалося, що одним із «провокаторів», від яких Тягнибок спершу відхрестився, був син кандидата в депутати від «ВО «Свобода». Цього разу соратники Тягнибока знову пішли ва-банк – і знову не врахували причин минулих помилок. Уже можна впевнено констатувати, що перезавантаження партії, її лідерів та методів роботи не відбулося, а отже цього разу граблі вдарили ще сильніше. На жаль, трагічні наслідки спіткали не лише «Свободу».

Лідер «Свободи», як і в 2014-му, вже встиг відхреститися від «метальника» гранати і назвав побоїще провокацією влади. Утім, навіть якщо насправді все було саме так, навряд чи це допоможе партійцям Тягнибока. Вони організували мітинг і навіть не намагалися зупиняти провокації. Навпаки – медіа рясніють фотографіями, де на правоохоронців нападають не лише рядові активісти з символікою «Свободи», а й колишні народні депутати. «Свободівці» вкотре підвели під нищівний удар свою репутацію і водночас підклали «свиню» усім, хто був проти змін до Конституції.

Натомість Президент і прихильники конституційних змін здобули ще один козир. Масштаб бійки, покалічені правоохоронці і смерть нацгвардійця, помножені на потужний інформаційний ресурс, знівелюють усі спроби адекватних опонентів змін до Конституції організувати якісний протест. Такого шансу політтехнологи Порошенка-Яценюка не проґавлять.

Щоб з’ясувати, хто саме, за чиїм наказом і з якою метою організував сьогоднішню бійню, потрібен час і об’єктивне розслідування, якого, втім, може й не бути. Надто багато тих, кому все це було вигідно. Надто багато дурнів і просто неадекватних осіб, котрі несвідомо могли бути використані як гарматне м’ясо. Надто багато інформаційного шуму й обопільних звинувачень.

Єдине, що можна стверджувати впевнено, – керівництво Всеукраїнського об’єднання «Свобода» не лише організувало цю акцію протесту. Воно ще й активно сприяло перетворенню акції на бійню. А отже за її наслідки «свободівці» обов’язково понесуть відповідальність. Якщо не юридичну, то політичну – безсумнівно.

Роман Рак

Зустріч в Берліні у скороченому нормандському форматі (Порошенко, Олланд, Меркель без Путіна) 24 серпня 2015 р., на день незалежності України, мала визначити майбутнє Мінських домовленостей за умов посилення напруги на лінії зіткнення. Демонстративне незапрошення президента Росії на зустріч була, з однієї сторони, реакцією на загострення обстановки на Донбасі, фактично до рівня ескалації передвоєнних дій (кількість обстрілів зросла на кінець серпня до 150 за добу, в тому числі із застосуванням важкої артилерії та реактивних систем залпового вогню), з іншого боку – сигналом до Москви. Путін не хоче контролювати й стримувати агресію ДНР/ЛНР – тож на нього варто тиснути. Захід однозначно розцінює ситуацію в Україні не як громадянську війну (чого б бажав Кремль), а як дії проплачених Росією найманців на розвалювання країни, використовуючи, серед іншого, приховану інтервенцію регулярних збройних сил. Захід переконаний, що Росія блефує коли говорить про мир на Донбасі, а насправді готується до війни.

Президент України Петро Порошенко за підсумками зустрічі у Берліні заявив про власну повну прихильність до дотримання виконання Мінських домовленостей, досягнутих у вересні 2014 р. та у лютому 2015 р. Український президент неодноразово заявляв про «безальтернативність Мінську». Безумовно, подібна лінія є грою на публіку. Проте це не значить підтвердження тез кремлівської пропагандистської машини, зокрема про те, що під прикриттям Мінських угод «українська хунта готується до наступу та винищення Донбасу» – Україна не має вдосталь сил та ресурсів для подібних дій. Порошенко та українські дипломати продовжують апелювати до порушення українського суверенітету через російську агресію, дотримуючись непопулярного в Києві плану повернення окупованих територій до складу держави. Одним з болючих кроків на шляху імплементації положень Мінських домовленостей є закон про децентралізацію, який має бути проголосований у Верховній Раді в першому читанні в останній день літа, що визначить де-факто особливий статус окупованих територій Донбасу. Позиція президента України не знаходить великої підтримки у депутатів, які використовують радикальний популізм та агресивну риторику для збільшення власної популярності, підриваючи дипломатичній зусилля України.

Коли Порошенко заявляє, що ми маємо те що маємо – Мінськ-2, а «Мінську – 3 вже не буде», це не означає, що президенту України не подобається столиця сусідньої держави. Не виконавши програшні для України угоди (питання з імплементації цих угод почалися фактично відразу – з захоплення Дебальцевого через тиждень після їх підписання), немає жодного сенсу продовжувати діалог з глухонімим терористом. Більш того, кардинальних змін потребує і сам формат переговорів. Останній шанс формату нормандської четвірки – зустріч під час генеральної асамблеї ООН в середині вересня, а також проведення місцевих виборів на окупованих частинах Донецької та Луганської областей у жовтні 2015 р. Якщо Росія не проявить жодної волі до миру, примусивши своїх маріонеток до виконання Мінську-2, очевидною стане потреба переформатування складу медіаторів.

Нормандський формат вже не задовольняє вимог часу, коли канцлер Німеччини та президент Франції виступають радше як прихильники тактики замирення з агресором, аніж захисниками міжнародного права. На кону не просто ескалація насилля в окремо взятій країни на крайніх кордонах Євросоюзу, а й велика війна в Європі, про яку вже попереджають не лише експерти англо-сакси, але й європейці. Очевидно, що участь в переговорах мають брати ті країни, які найбільш зацікавлені в стабілізації, а також історично розуміють амбіції та наслідки цих амбіцій спільного ворога – путінської Росії.
Найбільш доцільний формат переговорів передбачає для України участь в них географічних сусідів – країн Прибалтики, Польщі, Угорщини, Румунії тощо. Президент Польщі Анджей Дуда вже виказував бажання стати однією зі сторін в переговорах з врегулювання конфлікту в Україні. Бажаною для Києва є також безпосереднє залучення до переговорів представників США. Франція та Німеччина, країни зі стійким російським лобі ще від часів антиамериканської дружби Ширака-Шредера-Путіна, коли вони разом протистояли вторгненню американців в Ірак у 2003 р., звичайно більш сприяють конструктивному (у російському розумінні) діалогу через позитивне сприйняття цих країн росіянами. Але хіба зараз час підлаштовуватись під агресора, обираючи для нього зручних переговорників? Захід має нарешті зрозуміти – лише жорстка (на межі розумних дій) дипломатична позиція, навіть через пряму загрозу конфронтації Росії з НАТО, можуть зупинити Росію. Інакше Москва буде крок за кроком, використовуючи провокації та відверто спотворюючи факти, готувати війну в Європі.

Valeriy Kravchenko

КИЇВ. 1 вересня. УНН. У рамках модернізації Військово-морських сил України передбачене будівництво чотирьох корветів. Про це заявив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк у вівторок в Одесі, передає УНН з посиланням на прес-службу уряду.

А.Яценюк підкреслив, що Україна пішла по шляху невідкладного реформування Збройних Сил. Одним із ключових завдань у рамках реформування ЗСУ, за словами глави уряду, є “забезпечення взаємних зв’язків між нашими американськими партнерами і українськими Збройними Силами”.

За його словами, для того, щоби українська держава могла себе захистити, необхідно повністю модернізувати Збройні Сили, в тому числі Військово-морські сили України.

Він зазначив, що “відповідна державна програма передбачає будівництво чотирьох корветів”.

“Уряд планує кошти на наступний рік для того, щоби бюджет національної безпеки і оборони був не нижчий, ніж бюджет поточного року”, — повідомив А.Яценюк.

Глава уряду підкреслив, що військові морські навчання “Сі Бриз” — “це ще один доказ того, що Сполучені Штати Америки стоять разом із Україною у питанні захисту нашої територіальної цілісності і незалежності”.

“Ми встановлюємо зв’язки не тільки політичні. Ми встановлюємо зв’язки в тому числі й людські завдяки таким навчанням, які зараз проводяться між Україною і Сполученими Штатами Америки”, — додав він.

Подальші наші плани, за словами А.Яценюка, передбачають інтенсифікацію спільної роботи, аби “зробити так, щоби Чорне море було безпечне і Російська Федерація, яка незаконно анексувала Крим, усвідомлювала, що будь-які незаконні дії будуть присічені нашими спільними зусиллями”.

“Ми маємо єдність з нашими партнерами країнами-членів НАТО, з американськими партнерами. Тому американські кораблі заходили, заходять і будуть заходити в українські територіальні води і ми будемо разом проводити спільні навчання, як ми це робимо”, – додав Прем’єр.

“Наша мета – членство в Північноатлантичному Альянсі для того, щоб Збройні сили України стали частиною однієї з найбільших глобальних систем безпеки. І відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, напад на одну з країн-членів Альянсу, є напад на Альянс в цілому. ЗСУ повинні відповідати найвищим стандартам країн НАТО. Сьогодні не тільки День знань, сьогодні і день військових знань”, – заявив прем’єр.

У рамках відкриття “Сі Бриз-2015” Арсеній Яценюк разом із міністром оборони України Степаном Полтораком, віце-адміралом Джеймсом Фогго, командувачем 6 флоту ВМФ США, а також послом США Джеффрі Пайєттом відвідали фрегат ВМС України “Гетьман Сагайдачний” та есмінець США USS Donald Cook, які братимуть участь у навчаннях.

Джерело: УНН

КИЇВ. 1 вересня. УНН. Фракція Радикальної партії оголосила про вихід з коаліції і перехід в опозицію до чинної влади. Про це заявив лідер фракції Радикальної партії Олег Ляшко, передає УНН.

“Фракція Радикальної партії виходить з коаліції”, – сказав О.Ляшко.

Нагадаємо, до коаліції входять фракції БПП, “Народний фронт”, ВО “Батьківщина” та “Самопоміч”.

31 серпня фракція Радикальної партії голосувала проти змін до Конституції щодо децентралізації.

Джерело: УНН

На Широколанівському загальновійськовому полігоні у Миколаївській області відбулася церемонія відкриття військових навчань Сі Бриз 2015 (Sea Breeze 2015). Участь у навчаннях беруть військові з України, США та Молдови.

Під час навчання військові на практиці відпрацюють сценарій проведення стабілізаційної операції з урахуванням досвіду бойових дій.

В маневрах беруть участь морські піхотинці української армії, які воювали у зоні АТО.

Вчора, 31 серпня, до Одеського порту прибув есмінець ВМС США “Дональд Кук”. Він візьме участь у частині навчання на морі. Військові маневри триватимуть до 12 вересня.

джерело: mil.gov.ua

Модель поведінки українських посадовців та політиків щодо упередження російської агресії наразі базується на мотиві «тримай злодія» – розв’язуванні істерії навколо можливої військової агресії Росії. Треба створити настільки багато гучного галасу, наскільки це можливо. При чому аудиторією реципієнтів подібної інформації є не лише західні країни, а, передусім, українці. Саме тому ми кожен тиждень чекаємо на масштабну російську агресію, повноцінну війну – таким чином відбувається мілітаризація свідомості українців, нас готують до найгіршого розвитку подій.  Саме тому аналітики роблять «прогнози без прогнозів», засновані на особистих враженнях, передчуттях та «гаданні на кофейній гущі». Зрештою, досі це працювало. Якщо Росію постійно вголос перед усім світом звинувачувати в загарбницьких планах та агресії, зрештою це унеможливить хитросплетіння кремлівських задумів на зменшення пильності країн західного світу до конфлікту на Донбасі. Проте, за умов витримки росіян, постійні хибні прогнози української сторони щодо російської агресії вже за деякий час (рік-два) можуть дати зворотній результат.  З однієї сторони, наші міжнародні партнери будуть сприймати своїх українських колег як профанів у стратегії, істериків, з іншого – нерви українського суспільства будуть занадто виснажені постійною напругою. Лякати людей війною треба, але робити це треба вміло та обережно.

Так на цьому тижні секретар РНБО України Олександр Турчинов повідомив пресу, що на сході України відбувається активізація діяльності російської армії. «Інженерні підрозділи Збройних сил Російської Федерації навели 5 понтонних переправ через річку Сіверський Донець на ділянці, де по її фарватеру проходить державний кордон України з Росією, а також обладнали під’їзні шляхи до цих переправ. Таким чином, формується військова інфраструктура для забезпечення перекидання додаткових підрозділів російських військ на окуповану територію України для їх бойового застосування», – сказав секретар РНБО.

Якщо поглянути на карту, то річка Сіверський Донець формує лінію державного кордону в Луганській області на відстань до 40 км. від населеного пункту Пархоменко на півночі до населеного пункту Сєверний на півдні (з іншого боку кордону – м. Донецьк Ростовської області РФ). Це територія на північ від великого пункту перетину кордону – Ізварине, що вже як рік повністю контролюється терористами ЛНР. Це не є ділянка існуючого та контрольованого кордону між Україною та Росією – понтонні переправи не створюють прямої загрози нової військової інтервенції РФ, адже кордон України з РФ по річці Сіверський Донець є давно та повністю неконтрольованим українськими прикордонниками. Більш того, відповідно Мінським домовленостям, саме річка Сіверський Донецьк є умовною лінією розмежування між самопроголошеною республікою ЛНР та Україною.

Не треба робити сенсацію там, де її немає. Хіба Росія не перекидала техніку та власні збройні сили на підтримку місцевих сепаратистів на протязі  останнього року? Росія це робила дорогами, полями та кручами, то що ж заважає їй робити це понтонними переправами. Хіба це інші військові, аніж ті що воювали в Іловайську та Дебальцевому? У тактичному плані, подібна акція означає можливу концентрацію удару на крайньому північному напрямку проведення АТО – по м. Станиця-Луганська та м. Щастя, те розташований стратегічний об’єкт – Луганська ТЕС. Проте знов таки, переправлену через річку російську техніку можуть відправити й на інші ділянки фронту.

Тож подібні дії варті публічної огласки, але не варті суспільної істерії. Росія все також вичікує, адже йти в атаку у серпні, як напророчили українські та західні експерти – це не по-російські. Путін завжди має більш вивірені плани дій: зрадницький удар в спину під прикриттям жінок та дітей, сміттєва киселівська пропаганда, «гібридна війна» тощо. Звичайна чесна війна не для Росії.

Valeriy Kravchenko