Об’єктивна реальність для нашої країни сьогодні – плисти за течією. Нажаль, незважаючи на всі «досягнення майдану», які вкрай люблять цитувати вітчизняні політики, насправді Україна перед загрозою зовнішньої інтервенції, розірвана на частини з анексованим Кримом та окупованими частинами Донбасу, не дійшла внутрішньої згоди щодо свого майбутнього. Політики живуть ситуативним баченням, використовуючи де треба популізм для підняття свого рейтингу. Парламент вже давно перетворився на «цирк», що не вирішує жодних стратегічно важливих питань (при цьому в Україні парламентсько-президентська форма правління). Адміністрація президента, яку звинувачують в узурпації влади, так само через різного роду причини не діє ефективно, продовжуючи фактично «торгувати» країною. Органи виконавчою влади, міжвідомчі координуючи органи та навіть державні мозкові центри вже давно перетворились на «авгієві конюшні».
Кадрова політика – ключ до багатьох проблем. Кричущий непрофесіоналізм, кумівство та посадова корупція є ознакою нашого часу. На профільні посади призначають людей, що мають освіту в абсолютно іншій сфері. Відповідно вони потребують час на «в’їзжання до теми», якого Україна не має. Люди з бізнесу на державній службі продовжують мислити категоріями бізнесу, а інколи, вгледівши нові можливості, навіть можуть робити бізнес на державі. Найістотніше в кадрах це те, що всі люди при владі абсолютно конкретно розуміють свою тимчасову присутність, намагаючись «урвати» якнайбільше, доки вони тут. Від цього страждає передусім спадкоємність та державна стратегія. Люди, що мають бути поза політикою на державній службі в мозкових центрах та органах виконавчої влади невмотивовані проявляти ініціативу, закріпачені вертикальною радянською системою керівництва. Кадрові проблеми системні, закомплексована країна знаходиться на краю прірви.
Проблеми стратегії починаються з визначення категорії національних інтересів. Закон про основи національної безпеки України за 2003 р. трактує їх як «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток». Формулювання не просто розмите, але абсолютно абстрактне. Саме тому категорія національних інтересів трактується дуже вільно, не дозволяючи роками зрозуміти місце держави в світі та сформувати логічну та послідовну зовнішню політику.
Зовнішня політика України має базуватись на проактивному, а не реактивному реагуванні на зовнішні обставини. Україна має бути повноцінним актором системи міжнародних відносин. Зовнішня політика України має бути заснована на експансії власних національних (державних, економічних) інтересів, активному протекціонізмі. При цьому сама категорія національних інтересів потребує спрощення та чіткого визначення. Домінуючим національним інтересом для зовнішньої політики не може бути «збереження суверенітету та територіальної цілісності», адже дипломатія в цьому разі концентрується не на експансії, а на захисті – що є слабкою позицією. В оптимальному розумінні, українські дипломати мають обережно апелювати до поняття національної стратегічної культури, що охоплює ойкумену «від Сяну до Дону», або ще ширше – Україна це там де українці. Звичайно, подібна лінія призведе до конфліктних ситуацій навіть з державами-партнерами (Польща, Угорщина, Румунія тощо). Але наявність латентних конфліктів є проявом сильної дипломатії, адже латентні конфлікти можуть використовуватись як інструменти примусу, тиску за різних політичних обставин (прикладом можуть слугувати епізоди українсько-румунських відносин – о. Зміїний та його шельф, будівництво Україною каналу Дунай-Чорне море, та румунська дипломатія загалом).
Як будинок починається з фундаменту, так й ефективна робота зовнішньополітичного відомства має починатись з налагодження ефективної стратегічної комунікації – права рука має знати, що робить ліва. Україна потребує комплексного реформування структури МЗС та оптимізації роботи закордонних представництв шляхом спрощення вертикальних зв’язків, розповсюдження горизонтального співробітництва. МЗС та дипломатичні представництва – суто практичний інструмент впровадження зовнішньої політики. Теоретичними аспектами забезпечення дипломатичної діяльності, розробкою зовнішньополітичної стратегії та варіантів тактичних дій має займатись спеціалізований державний орган.
Обов’язковою взаємозалежною умовою сильної дипломатії є наявність сильної армії. Функціонування збройних сил України актуалізоване наявним конфліктом, фактично війною з країною-сусідом, що виступає в ролі агресора. За короткий термін, завдяки кризовому менеджменту був досягнутий певний мінімальний рівень обороноздатності. Проте на тому рівні, на якому зараз будується забезпечення української армії, в першу чергу через залучення волонтерів, не можна досягти системності розвитку збройних сил. Навіть багатократне збільшення бюджетного фінансування сектору, за умов відсутності стратегії використання коштів на скільки-небудь тривалий період, гальмує процеси необхідних закупівель. Україна потребує фундаментального документу – повноцінної актуальної Білої книги з питань оборони на національної безпеки, яка б визначала: категорії національних інтересів; сучасні зовнішні та внутрішні загрози; механізм протистояння загрозам за рахунок існуючих ресурсів (військових та невійськових); середньострокову стратегію розвитку збройних сил; відносини між армією та суспільством.
Звичайно, Україна потребує стратегічного планування не лише у контексті власної зовнішньої політики. Не дивлячись на те, що зовнішній ворог вже біля воріт, як часто це трапляється, найбільш небезпечним виявляється ворог внутрішній. Україна не визначилась що робити з окупованим Донбасом й потребує сталої стратегії з гнучкими сценаріями розвитку за цим напрямком. Україна не визначилась, що робити з внутрішніми переселенцями (яких лише офіційно налічується 1,5 млн. чол..), позбавивши їх права голосу на місцевих виборах. Позбавлені піклування держави люди, фактично викинуті з рідного дому, вимушено приїхавши (або через свою патріотичну позицію, не маючи змогу повернутись) на велику Україну розуміють, що їм тут зовсім не раді. Навпаки, їх вважають ледь не корінням всіх бід України, їм не здають в оренду квартиру, через прописку не влаштовують на роботу. Чи є подібна політика загрозою національній безпеці України? Відповідь очевидна. Інша категорія громадян, що так само потребує піклування та стратегічного планування свого майбутнього – учасники бойових дій АТО.
Україна має чим зайнятись. Безумовно, наша держава має й достойні кадри для напрацювання повноцінної стратегії розвитку України, визначення куди й навіщо ми йдемо, хто наші друзі, а хто вороги. Хочеться вірити, що Україна все ж матиме гідних керівників-нематеріалістів, які зрозуміють недалекоглядність існування держави Україна без стратегії. Адже така держава не матиме майбутнього.
Олександр Черненко. Фото: Dmitry Raimov/facebook.com
Олександр Черненко досі каже «ми», маючи на увазі Комітет виборців України. Із цією громадською організацією, що спеціалізується на спостереженні за виборами, Олександра пов’язує більш як півтора десятиліття. Він очолював ВГО «КВУ» з 2009 року, а перед тим із 1997-го був речником КВУ.
Торік безпартійний Черненко став народним депутатом за списком Блоку Порошенка, причому заявив, що прийшов до парламенту передусім для поліпшення виборчого законодавства. Тепер 39-річний член Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя працює в тісному контакті і з КВУ, і з іншими структурами того ж профілю. Тож розмова з Олександром дає змогу вбити одразу кількох зайців й отримати відповіді на більше питань, ніж якби йшлося про суто політика, суто громадського діяча або експерта. З другого боку потрібно зважати не те, що пан Черненко уже не може вважатися незаангажованим експертом, оскільки є політиком і це може впливати на його оцінку передвиборчої ситуації в Україні.
Ясна річ, у цьому інтерв’ю ми говоримо про вибори до місцевих органів влади, які відбудуться вже зовсім скоро – 25 жовтня. Про марні спроби визначити «середню температуру по палаті», про «гарячі точки», рівень порушень, проблеми Донбасу та його переселенців, прорив жінок, а головне – про нові правила виборів та сюрпризи, яких мало хто очікує від оригінального способу визначення результатів голосування.
«Результати цих виборів можуть відбити в деяких партій бажання розпускати парламент»
Олександре, почнімо з загального питання: чим відрізняються ці місцеві вибори від попередніх?
Перша й головна особливість – сам новий закон про вибори, не подібний до тих, що були раніше. Це наразі не дуже помітно по веденню кандидатами своїх кампаній, але очевидно, що новації серйозно проявляться під час підрахунку голосів та встановлення результатів виборів. Саме тоді почнуться великі несподіванки. Закон, скажімо, передбачає можливість того, що переможець на конкретному окрузі взагалі не потрапить до складу місцевої ради.
Друга специфічна ознака цих виборів – досить коротка кампанія. Активна фаза почалася в останній місяць, тобто кандидати переважно будують короткотермінові агресивні стратегії.
І третє, якщо узагальнити думки спостерігачів про характер самої агітаційної кампанії, – вона є беззмістовною. По суті, це кампанія з виборів не муніципальної влади, а загальнонаціонального масштабу. Це стосується і гасел, які пропонують політичні сили, і того, що рекламу подано на центральних каналах, хоча вибори місцеві. Менше говорять про місцеву проблематику, а більше – про загальнонаціональні тренди, сподіваючись, що це принесе партії успіх на муніципальних виборах.
На Вашу думку, чому до цих місцевих виборів таке ставлення, як до загальнонаціональних? Чому використовуються гасла на кшталт «контрактна армія», «повернемо мир», «бойові командири замість паркетних генералів», хоча від муніципальної влади це не залежить?
Більшість політичних сил, які сьогодні конкурують, є або новими, або такими, що досі не були активно представлені в місцевій владі. Мабуть, не всі партії на серйозному рівні знають місцеву проблематику, специфіку місцевого самоврядування, тому воліють використовувати популістські заклики. Водночас слід визнати, що запит у виборців є саме на таке. У нас на порядку денному стоїть багато внутрішніх та загальнополітичних викликів, які витісняють із життя буденні, комунальні питання. Тож партії на цьому й спекулюють.
Чи можна говорити, що ця кампанія – проба партіями сил перед достроковими парламентськими виборами?
Так багато хто вважає. Але так відбувається під час кожної парламентської каденції – партії, яким це вигідно, починають говорити про потребу розпуску Верховної Ради.
Я б сказав, що від результатів партій на місцевих виборах залежатиме, чи вони й надалі будуть педалювати тему дострокових виборів парламенту. Якщо певні політичні сили відчують серйозну підтримку з боку виборців на місцевому рівні, вони почнуть активніше просувати ідею перевиборів Верховної Ради, аби отримати ширше представництво в парламенті.
Водночас для деяких партій результат місцевих виборів може стати холодним душем, і вони трохи заспокояться з приводу дочасних виборів ВР. Це може стосуватися і «Самопомочі», і «Батьківщини», і Радикальної партії, і «Укропу».
Та навіть у разі успіху я на їхньому місці не тішився б ілюзіями. Адже специфіка місцевих виборів така, що партійний бренд може отримати непогану підтримку за результатами соціологічних опитувань, але насправді на цих виборах результат партії буде прив’язаний до тих кандидатів, яких партія висуває в місцеві органи влади. І тут може бути невідповідність.
Скажімо, партія має непоганий рейтинг, але висунула слабких кандидатів у міську чи обласну раду, її результат буде меншим порівняно з абстрактною підтримкою політичного бренду.
І навпаки, більший показник може отримати, наприклад, умовна партія «Наш край», яка лише кілька місяців як з’явилася, ще мало кому відома, але в певних областях робить ставку на чинних мерів, відомих господарників. Саме завдяки вазі цих серйозних кандидатів.
Чи взагалі є сенс виводити всеукраїнські рейтинги партій на підставі цих місцевих виборів? Адже в різних областях і навіть містах вистачає регіональних партій, які не збираються поширювати свій вплив на сусідні територіальні одиниці?
Справді, на цих виборах буде дуже важко заміряти «середню температуру по палаті». Потрібно розуміти, що в Харкові партія «Відродження», яку там очолює чинний мер Геннадій Кернес, на місцевих виборах 25 жовтня може взяти до 40% голосів. Так само завдяки роботі міських голів у Черкасах значну популярність має Партія вільних демократів, а у Львові – «Самопоміч». У базових регіонах ці політичні сили матимуть аномальний результат. Але проектувати цю підтримку на загальноукраїнський рівень неправильно.
«Виборчі комісії лише з десятого разу розуміють, як потрібно встановлювати результат за новим законом»
Як узагалі зарекомендував себе новий закон про вибори? Депутат Черненко за нього не голосував, але закон діє й визначає правила гри…
Зараз стають помітними багато технічних суперечностей та неузгодженостей, які Рада заклала в цей закон через поспіх при його прийнятті. Це й гендерні квоти, і можливість суміщати балотування в різні ради тощо. Ми бачимо, що закон технічно сируватий. Але остаточну оцінку можна буде дати вже після того, коли відбудеться підрахунок голосів. Зокрема, наскільки спрацювало рейтингування кандидатів. Саме день голосування та визначення результатів буде тестом на якість цього закону.
Чи готові виборчі комісії підбивати результати виборів за новою системою?
Із цим складно. Коли ми проводимо навчання членів виборчих комісій, ми стикаємося з тим, що вони лише з десятого пояснення починають розуміти, як встановлюються результати виборів. Тобто вже зараз можна передбачити, що під час підрахунку голосів ми матимемо багато проблем.
Але технологічні недоліки можна виправити. А підбиття результатів виборів покаже ще й те, чи взагалі виправдана така виборча система. Чи відповідає вона нашим очікуванням від відкритих списків, від внутріпартійної демократії і т.д. Я боюся, що поки відповідь – ні.
Поясніть, будь ласка, ще раз, у чому полягає особливість нової виборчої системи. Як люди голосуватимуть? І як ці особливості впливають на хід кампанії?
Результат партії буде формуватись за сумою результатів мажоритарних кандидатів від цієї партії в окремих округах. Уже після того, коли стане зрозуміло, скільки мандатів у місцевій раді отримає партія, процедура розподілу мандатів буде така: хто з партійних кандидатів на своєму окрузі набрав більше, причому у відсотковому відношенні, той і матиме першочергове право пройти в раду.
В ідеалі відкриті списки мають передбачати конкуренцію кандидатів від однієї партії між собою. Формується такий ніби внутріпартійний рейтинг. З одного боку, передбачена нами система це дозволяє. З другого боку, недолік у тому, що однопартійці конкурують між собою на різних округах.
Виходить, що завдання кандидата – не просто взяти хороший результат, а отримати більше відсотків голосів, ніж його однопартієць у сусідньому окрузі. І розповідають, що єтакі випадки, коли один кандидат домовляється з представниками інших партій в іншому окрузі, щоб вони послабили показник його колеги по партії.
Цілком можливий варіант, коли кандидат набирає на окрузі найбільше голосів, але його партія не долає сумарний бар’єр 5%, то він не проходить у раду. І це вже після підрахунку голосів може викликати багато непорозумінь, суперечок і скандалів.
Сьогодні виборцям потрібно чітко це пояснити. Але ми бачимо, що серйозна просвітницька кампанія з цього приводу не ведеться. Тож багато людей, навіть прийшовши на вибори, не будуть розуміти, як слід голосувати і як визначатимуть результат.
Давайте прояснимо ситуацію ще раз. Виборець отримує один бюлетень для голосування за місцеву раду. У цьому бюлетені є рядок із назвою партії, першим номером усього партійного списку та кандидатом на конкретному окрузі.
Правильно. Але кандидата на окрузі може й не бути – лише партія й перший номер, який автоматично стане депутатом, якщо партія візьме більше 5%.
Виходить таке собі гібридне голосування.
Саме так. Виборець може мати різні мотиви, голосувати за бренд чи за людину. І на різних округах будуть різні історії.
Кампанія швидкоплинна, можливо, не всі кандидати встигли показати себе. Виборець побачить бюлетень, де всі прізвища йому невідомі – і в таких умовах буде орієнтуватися на ближчий йому партійний бренд. А можливий інший варіант – якщо умовний Іван Іванович заасфальтував на окрузі вулицю й добре зарекомендував себе перед виборцем, цей виборець дивитиметься не на назви партій, а поставить “галочку” навпроти Івана Івановича. І таким чином підтримає його партію.
Перші вибори без комуністів, зате з третиною жінок
Ще одна особливість цих виборів – у них вперше не бере участь Компартія.
Так, у цих місцевих виборах не бере участі жодна партія з назвою «комуністична». Це результат закону про декомунізацію. КПУ ще є в держреєстрі політичних партій, але вона не потрапила до затвердженого Центрвиборчкомом списку партій, які допущені до участі в місцевих виборах.
Щодо гендерних квот. Виборчий закон уперше передбачає потребу партій висувати кандидатами не менше 30% осіб однієї статі. Як ця норма діє?
Не всі партії повністю дотрималися цієї норми закону. І не в усіх регіонах.
Але тут такий нюанс. У законі ми записали цю норму в декларативній частині. І не записали це як обов’язкову умову висування та реєстрації кандидатів на виборах. Відповідно, виникла дискусія – вважати цю норму декларативною чи обов’язковою. ЦВК дала роз’яснення, щоб вважати гендерну квоту більш декларативною вимогою.
І хоча в Україні ця норма була дотримана не всіма, все одно партії максимально до неї наближалися. І вже зараз можна сказати, що в місцеву владу ще ніколи не балотувалося так багато жінок, як на цих виборах. А це значить, що закладена нами норма спрацювала.
«Є проблема підкупу виборців і загроза силових сценаріїв»
Раніше місцеві вибори нерідко ставали своєрідним полігоном для випробування різних технологій перед загальнонаціональними виборами – достатньо згадати Мукачеве 2004 року. Чи можна на виборах-2015 виокремити такі знакові, проблемні майданчики? Принаймні «гарячі точки», де градус боротьби вищий, ніж в інших місцях?
Як правило, більш «гарячими» є вибори мерів в обласних центрах, «мільйонниках», інших великих містах, де немає чітко вираженого лідера. І оскільки новий закон передбачає можливість виборів мерів у два тури, то найжорсткішу боротьбу, найактивніше застосування різних технологій ми побачимо вже перед другим туром.
«Гарячі точки» сьогодні – це, очевидно, Дніпропетровськ (де за крісло міського голови змагаються народні депутати Філатов від «Укропу» і Вілкул від «Опозиційного блоку» – PolUkr), Харків, Чернігів, Одеса, Київ, Івано-Франківськ…
Але навіть на тлі серйозної конкуренції не доводиться говорити про значні ексцеси й тим більше якісь нові технології. Адже вибори в Україні відбуваються щороку, і навряд чи можна придумати щось нове.
Можу припустити, що найбільша небезпека, яка загрожує нинішнім виборам, – це силове втручання у виборчий процес. Колись це були «тітушки», тепер – якісь «батальйони». Ми вже бачили такі сценарії на деяких мажоритарних округах під час виборів до Верховної Ради в 2014 році, а також цього року на 205-му окрузі в Чернігові. До критичної позначки це застосування сили на виборах ще не доходило – була «гра м’язів», «брязкання зброєю». Та небезпека силових сутичок у деяких місцях все ж є.
Як Ви взагалі оцінюєте чистоту цих виборів, якщо судити по агітаційній кампанії? Який рівень порушень і адмінресурсу? Чи масовим явищем є роздача грошей, підкуп виборців?
Якщо порівнювати з місцевими виборами часів Януковича – 2010 року, то, безперечно, є величезний прогрес. Тоді застосування адміністративного ресурсу зашкалювало.
У 2010 році існувала чітка спайка президента, місцевих держадміністрацій, міліції, прокуратури – всі вони працювали на одну політичну силу (Партію регіонів). Натомість на цих виборах ніхто в Україні не має монополії на адмінресурс.
Сьогодні ми бачимо, що мер Києва балотується від однієї партії, Харкова – від другої, Львова – від третьої, Чернігова – від четвертої і так далі. Партія, яку представляє міністр внутрішніх справ, узагалі не бере участь у виборах.
Адмінресурс нині є локальним і проявляється не дуже відчутно. Тепер це не тиск, який був раніше. Тепер головна проблема – виділення бюджетних коштів виборцям під виглядом благодійних проектів, і це подається як заслуга окремо взятого міського голови.
Бачимо таке в Чернігові, в Києві…
Так, це найяскравіші приклади. Хоча і в інших містах є такі випадки.
Є підкуп і непрямий, і прямий. Десь із бюджетних коштів, десь – просто роздають подарунки, умовну гречку. Я б сказав, що зараз це головна проблема виборів-2015.
Але загалом «гречка» як явище все ж менш поширена, ніж, скажімо, на минулих парламентських виборах. Адже меншою є вага мандатів. Ця проблема стоїть руба передусім у великих «ресурсних» містах.
«Вибори на Донбасі проходять спокійно. Результат – без ілюзій»
Чи є підстави говорити про проблему з виборами на Донбасі – в тих районах, де парламент України дозволив обирати місцеві ради? Адже голови Донецької й Луганської військово-цивільних адміністрацій виступали за скасування виборів у 2015 році на всій території їхніх областей. Це пояснювали і тим, що існує загроза терактів, і тим, що очікувані результати голосування не приведуть у місцеву владу проукраїнських кандидатів.
Наразі нічого екстраординарного не спостерігається. Виглядає так, що загроза виборам [на українських територіях Донбасу] зменшилася. Це сталося завдяки певній деескалації ситуації в зоні АТО у зв’язку з мінськими процесами. Тож ми бачимо більш-менш спокійні виборчі кампанії в українських містах Донбасу.
Щодо результатів – так, ілюзій немає. Там є серйозна перевага «Опозиційного блоку», місцями – партій «Відродження», «Наш край» (де також представлені передусім колишні «регіонали». – PolUkr).
Можливо, ситуація була б інакшою, якби серед кандидатів на Донбасі була гостра політична конкуренція. А так – ситуація з виборами стабільна, загроза безпеці не є високою.
Хоча і в таких умовах вибори на Сході залишаються приводом для потенційних провокацій. Слід пам’ятати, що до виборів в Україні прикута увага всього світу, і, щоб отримати найбільший резонанс, зацікавлені в цьому сили можуть використати для нової дестабілізації саме період виборів.
«Переселенців із Донбасу позбавили не права голосу, а території, де можна реалізувати це право»
І громадські організації в Україні, зокрема «Опора», і деякі міжнародні експерти, коли говорять про чесність цих виборів, наголошують на проблемі вимушених переселенців із Донбасу. Вони позбавлені права обирати місцеву владу, навіть якщо міцно осіли в інших містах. Чи можна було б на законодавчому рівні вирішити цю проблему?
Проблема складна, і тут немає простого рішення.
По-перше, я не погоджуюся з думкою, що є якась дискримінація переселенців з політичних мотивів (мовляв, вони не за тих кандидатів проголосують). Адже переселенці мають право голосу на президентських та парламентських виборах. І якби Рада хотіла їх якось обмежити, вона насамперед зробила б це в рамках загальнонаціональних кампаній.
По-друге, щодо осілості переселенців на нових місцях. Якою статистикою керуватися? За офіційними даними міграційної служби та соцзахисту, в них на обліку стоять майже 1,5 мільйона переселенців. Це означає, що ці люди тут зареєстровані, багато хто з них отримує від України пенсії. Але ніхто не може сказати, яка частина цих людей реально проживає там, де вони зареєстровані соцзахистом. Простий приклад: Міловський район Луганської області. Органи соцзахисту там зареєстрували 160% переселенців порівняно з регулярною кількістю виборців. Фактично на кожних 10 осіб, які там постійно проживають, припадає 16 зареєстрованих переселенців. Ясна річ, що йдеться передусім про людей, котрі лише приїздять туди по пенсії та інші виплати, а живуть насправді на окупованих територіях.
Як відділити цих людей від тих, які переїхали на підконтрольні Україні терени й стали членами нових громад, платять там податки, користуються комуналкою, водять дітей до школи тощо? Немає механізму, як їх розділити.
Є два підходи. Або дозволити голосувати на місцевих виборах усім – і реальним переселенцям, і номінальним, які не є членами територіальних громад. Або не дозволити нікому. Парламент вирішив піти другим шляхом. Хоча частина людей від цього постраждала.
Можливо, це не зовсім правильно, але потрібно розуміти, що менше зло: коли проголосують не всі члени територіальної громади чи коли ми надамо право голосу тим, хто не повинен його мати.
Навколо цього питання точиться багато дискусій, та я стою на такій позиції: у цих людей не забирали право голосу – в них забрали території, де вони можуть реалізувати своє право голосу на місцевих виборах. Тож ми маємо вирішувати проблему повернення окупованих територій.
КИЇВ. 18 жовтня. УНН. Рятувальникам вдалося за мінімальний час врятувати постраждалих під час аварії на судні у Затоці в Одеській області, зважаючи на те, що температура води була низькою і довго б люди там не протрималися, вдалося запобігти більшій кількості смертей. Про це під час брифінгу щодо аварії судна в Затоці повідомив віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко, передає кореспондент УНН.
“З моменту набуття ситуації в 15:38 та до моменту госпіталізації до Білгород-Дністровської обласної лікарні пройшло 2 години 40 хвилин. О 18.20 люди вже були госпіталізовані. Час, за який було врятовано постраждалих був мінімальний по всіх інструкціях”, – зазначив він.
Він додав, що злагодженою роботою ДСНС, рятувального морського центру та інших служб, вдалося запобігти збільшенню смертей, бо температура води була низькою (10-12 градусів) і довго б люди там не протрималися.
Нагадаємо, вдень 17 жовтня в районі Білгород-Дністровського Одеської області перекинувся прогулянковий катер “Іволга” з 36 пасажирами на борту. У результаті аварії загинули 12 людей, пізніше були знайдені тіла ще двох.
Як повідомляв УНН, за інформацією МВС капітану човна “Іволга”, який через перевантаження затонув, внаслідок чого загинуло 14 осіб, загрожує 10 років ув’язнення.
КИЇВ. 17 жовтня. УНН. У ході візиту до Вашингтона Міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів низку робочих зустрічей у Білому домі та Державному департаменті США. Про це УНН повідомляє з посиланням на прес-службу МЗС.
“Зокрема, глава українського зовнішньополітичного відомства зустрівся з Радником Президента США з питань національної безпеки Сюзан Райс, Першим заступником Державного секретаря США Тоні Блінкеном, Помічником Держсекретаря з питань Європи та Євразії Вікторією Нуланд, Спеціальним посланником і координатором з питань міжнародної енергетики Держдепартаменту США Амосом Хокстіном, Координатором Держдепартаменту США з питань політики санкцій Деніелом Фрідом”, – йдеться у повідомленні.
Американські високопосадовці привітали Україну з обранням непостійним членом Ради Безпеки ООН за солідарної підтримки з боку 177 країн.
Під час зустрічей був обговорений стан імплементації Мінських домовленостей, підкреслено необхідність виконання підтримуваними Росією бойовиками положень щодо відведення озброєнь, припинення вогню, а також повного допуску спостерігачів ОБСЄ як умов проведення місцевих виборів на Донбасі, які мають відбуватися у повній відповідності до українського законодавства.
“Сторони погодились щодо необхідності дотримання режиму санкцій і його посилення у разі порушення Мінських домовленостей та продовження російської агресії, а також щодо надання Сполученими Штатами максимального сприяння нашій державі у координації санкційної політики з ЄС до повного відновлення територіальної цілісності України, включаючи повернення Криму”, – повідомили у прес-службі.
Наголошується, що Павло Клімкін та представники американського уряду обмінялись думками стосовно актуальних питань двостороннього порядку денного, включаючи підтримку Сполученими Штатами реалізації Україною масштабних реформ, співпрацю у фінансовій, енергетичній сферах, включаючи підвищення енергоефективності та диверсифікацію маршрутів енергопостачання, а також обговорили взаємодію України та США на міжнародній арені, у рамках міжнародних організацій та проблематику глобальної безпеки.
КИЇВ. 16 жовтня. УНН. Верховна Рада має до 9 листопада ухвалити пакет законопроектів, необхідних для лібералізації візового режиму між Україною і ЄС. Про це у п’ятницю журнаілстам заявив голова українського парламенту Володимир Гройсман, передає кореспондент УНН.
“МЗС має надіслати до Єврокомісії усю інформацію до 9 листопада. Це означає, що ми маємо це зробити до цієї дати”, – повідомив голова ВР.
За його словами, поправки до законопроекту можна подавати до 22 жовтня.
“Було б добре, щоб в цьому взяли участь і представники ЄС”, – додав він.
Нагадаємо, очільник уряду А.Яценюк сподівається, що ВР наступного тижня візьметься за законопроекти щодо візової лібералізації.
8 жовтня у ВР було проголосовано пакет законів, необхідних для лібералізації візового режиму. Зокрема, Верховна Рада запровадила державне фінансування політичних партій з 1 липня 2016 року.
Окрім того, Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладання арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків його застосування та проект закону про внесення змін до Кримінального та Цивільного кодексів України щодо вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні.
КИЇВ. 15 жовтня. УНН. На засіданні Генасамблеї ООН Україна була обрана одним з п’яти непостійних членів Радбезу ООН, передає УНН.
“За Україну проголосували 177 країн з 118 необхідних”, – зазначили на засіданні.
Нагадаємо, 15 жовтня розпочалося засідання Генасамблеї ООН, де обиратимуть 5 непостійних членів Ради Безпеки ООН.
Як повідомляв УНН, міністр закордонних справ України Павло Клімкін на засіданні Генасамблеї ООН, де обирали 5 непостійних членів РБ, віддав свій голос за Україну.
КИЇВ. 14 жовтня. УНН. Росія не змінила своєї поведінки, а продовжила розпалювати гарячі точки в світі. Про це під час зустрічі з бійцями Національної гвардії повідомив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, передає кореспондент УНН.
“Треба дивитись правді в очі. Росія запалює гарячі точки в цілому світі. Це є свідченням того, що Росія не тільки не просто не змінила поведінки, вона залишається на темній стороні. Світ поділений на біле і чорне. Росія знаходиться на тій стороні, де є виключно темні цілі. Ми повинні усвідомлювати, що з карти вони нікуди не подінуться. Вони готувалися десятки років до того, щоб повернути Україну у сферу свого впливу. Після революції 2014 року, коли вони усвідомили, що Україна не Росія. Саме після цього вони почали планувати, в тому числі і Крим, взяття під контроль всієї системи. Жодна країна не відбулась без сильних Збройних сил. Ми сьогодні рухаємось і боремось. Треба буде ще десятиліття на те, щоб сформувати таку сильну державу, яка не дасть можливості будь-кому захоплювати свої території”, – заявив А.Яценюк.
Як повідомляв УНН, до кінця року бійцям Нацгвардії повинні видати 250 квартир. Про це під час зустрічі з бійцями Національної гвардії повідомив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк.
КИЇВ. 14 жовтня. УНН. Президент України Петро Порошенко заявив, що наразі вдалося призупинити гарячу фазу конфлікту на Донбасі, але ще ж великі ризики і небезпеки. Про це він сьогодні заявив під час відкриття виставки військової техніки “Сила нескорених” на Михайлівській площі у Києві, передає кореспондент УНН.
“Нам вдалося зараз призупинити гарячу фазу конфлікту. Але ситуація, на жаль, приховує все ще величезні ризики. Тому я неодноразово зазначав, у немає жодної підстави розслаблятися”, – наголосив він.
Президент підкреслив, що Україна мусить докладати ще більших зусиль, щоб продовжувати якісно оснащувати Збройні сили України.
КИЇВ. 13 жовтня. УНН. Під час телефонної бесіди Президент Петро Порошенко та президент Європейської Ради Дональд Туск скоординували позиції напередодні засідання Європейської Ради в Брюсселі 15-16 жовтня, передає УНН з посиланням на прес-службу Президента.
У прес-службі зазначили, що Президент поінформував президента ЄР про ситуацію у Донецькій та Луганській областях та про актуальний стан імплементації мінських домовленостей.
“Сторони висловили занепокоєння інформацією про рішення ватажків незаконних збройних формувань перенести “вибори” в окремих районах Донецької та Луганської областей, зафіксувавши нові дати їх проведення. Підкреслювалося, що такі провокаційні кроки, так само як перешкоджання спостерігачам СММ ОБСЄ та недотримання термінів з відведення озброєння, є цілеспрямованим порушенням існуючих домовленостей”, – йдеться у повідомленні.
Зазначається, що співрозмовники підтвердили прямий зв’язок чинності санкцій ЄС щодо РФ з повним виконанням нею мінських домовленостей.
Крім того, П.Порошенко та Д.Туск обговорили питання прискорення ратифікації Кіпром та Грецією Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Окрему увагу було приділено прогресу України у виконанні зобов’язань в рамках Плану дій з лібералізації візового режиму з ЄС, а також початку імплементації з 1 січня 2016 року зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
КИЇВ. 13 жовтня. УНН. Малайзійський пасажирський Boeing 777, який летів рейсом MH17, був збитий ракетою “земля-повітря” з зенітно-ракетного комплексу “Бук” у липні 2014 року на Донеччині. Про це йдеться в оприлюдненому звіті ради безпеки Нідерландів, передає УНН.
Під час оприлюднення звіту голова радбезу Нідералндів Тьіббе Йустра зазначив, що повітряний простір над Україною повинен був бути закритий.
З його слів, українська влада не заборонила польоти над східною частиною України.
“Ніхто не замислювався про можливу загрозу для цивільної авіації”, – додав він.
Він запропонував заходи, щоб уникнути таких катастроф у майбутньому. Голова радбезу Нідералндів запропонував, щоб міжнародні організації, які займаються моніторингом авіапростору, стежили за зонами конфліктів і оперативніше забороняли над ними прольоти.
Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
