22 лютого мине рік з того дня, як Віктор Янукович, спакувавши нажиті непосильною працею пожитки, спішно покинув Межигір’я, а після того й Україну. Вслід за ним повтікали й його найближчі соратники, не без причин підозрюючи, що за останні події їх в новій Україні по голівці не погладять. Втім минув рік, але ані Януковича, ані його соратників так і не було притягнуто до відповідальності. Частина з них досі переховується у ближньому закордонні, а дехто спокійно засідає в українському парламенті, надійно прикрившись депутатським імунітетом.

Бездіяльність ГПУ

На початку грудня 2014 року з ЄС надійшли не вельми приємні сигнали: з частини соратників Віктора Януковича планують зняти персональні санкції. Мова зокрема йде про братів Андрія і Сергія Клюєвих (перший очолював адміністрацію президента, другий був народним депутатом) та Андрія Портнова (тодішнього заступника глави президентської адміністрації). Причина банальна: як повідомляє «Європейська правда» з посиланням на джерела в структурі ЄС, ще у листопаді Євросоюз отримав письмове повідомлення з Києва про те, що правоохоронні органи України не проводять жодних процесуальних дій проти братів Клюєвих і Андрія Портнова за звинуваченням у розтраті.
Але, кажуть в ЄС, перелік тих, проти кого Генеральна прокуратура України, так і не почала розслідування, значно ширший. Загалом мова йшла про 16 з 22 представників колишньої української влади, щодо яких було введено санкції у березні 2014 року. Тоді їх ввели, оскільки з Києва надійшла інформація, що цих осіб підозрюють у зловживанні державними коштами. Однак жодних доказів Київ так і не надав. Понад те, чимало колишніх соратників Януковича досі так і не отримали статус підозрюваних. Серед них уже названі Андрій Портнов та Сергій Клюєв. А також Віктор Янукович-молодший – син екс-президента, Артем Пшонка – син екс-генпрокурора, Олексій Азаров – син екс-прем’єра, екс-міністр освіти і науки Дмитро Табачник, екс-міністр юстиції Олена Лукаш, та колишній радник президента Ігор Калінін.

В ЄС відкрито звинуватили українську прокуратуру у бездіяльності і зазначили, що не бачать доцільності продовжувати персональні санкції проти кількох людей зі списку режиму Януковича через відсутність доказової бази. Тим паче, що обмеження у вигляді арешту активів було введене строком на рік, тож 9 березня цього року його дія закінчується автоматично.

Запізніла активність

Втім українська прокуратура натяк зрозуміла і за останній місяць суттєво активізувалася. У січні у списку розшуку Інтерполу з’явилися Віктор Янукович та його син Олександр, Микола Азаров (екс-прем’єр-міністр), Раїса Богатирьова (тодішній міністр охорони здоров’я), Юрій Колобов (екс-міністр-фінансів) та Георгій Дзекон (екс-керівник «Укртелекому»). Ще раніше у міжнародний розшук були оголошені Едуард Ставицький (екс-міністр енергетики), бізнесмен Сергій Курченко, Сергій Арбузов (тодішній віце-прем’єр), Олександр Клименко (міністр доходів та зборів) та його заступник Андрій Ігнатов, Олександр Динник (голова правління «Брокбізнесбанку»), екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, екс-прокурор Віктор Пшонка, заступник генпрокурора Ренат Кузьмін тощо.

Загалом, як зазначив Генпрокурор Віталій Ярема, проти Віктора Януковича та його «команди» порушено понад 30 кримінальних проваджень. Їм всім також повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, оголошено в розшук, а також арештовано рахунки та майно. Зокрема, в країнах ЄС, США та Швейцарії заблоковані понад 104 млн доларів, 122 млн швейцарських франків та 22 млн євро колишніх українських високопосадовців. В банках України арештовані вклади і цінні папери на суму понад 6 млрд грн та 2 млрд доларів США. Окрім того, кілька днів тому Януковича звинуватили у створенні злочинної організації і порушили відповідну кримінальну справу.

Як зазначив Віталій Ярема з трибуни Верховної Ради, Віктор Янукович задля власного збагачення створив багаторівневу злочинну організацію. «На її чолі стояв Віктор Янукович, який був його організатором та ідеологом. Йому оголошено підозру за ст. 255 КК (створення злочинної організації). На другому рівні знаходились члени так званої «Сім’ї», представники кримінальних кіл, пов’язані з його минулим, члени сформованого ним уряду, посадові особи АП, ГПУ та силових відомств, – скав Ярема. На третьому рівні, з його слів, були «керівники місцевих органів влади та правоохоронних структур». «На четвертому – низовому – рівні знаходились безпосередні виконавці злочинних намірів: керівники та працівники банків, фіктивних підприємств, міліції, СБУ, судів, прокуратури, наймані бойовики», – розповів генпрокурор.

Така бурхлива, хоч і запізніла діяльність, зуміла дещо зм’якшити ЄС – список тих персон, з яких планують зняти санкції, скоротився. Але не скасовує того факту, що досі жодного з фігурантів кримінальних справ так і не було заарештовано. За економічні злочини не заарештовано нікого. А за злочини проти учасників Євромайдану, зі слів того ж Яреми, прокуратура притягнула до відповідальності керівника облради, двох керівників облдержадміністрацій, одного прокурора області, сім керівників територіальних підрозділів органів внутрішніх справ, 50 працівників міліції різних рівнів, а також 12 «тітушок».

Хто винен?

Винною називають Росію, яка ігнорує документи про розшук 24 колишніх українських чиновників. Росіяни своєю чергою заявляють, що Україна не подавала офіційних запитів про видачу Януковича і Ко. Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков називає це лицемірством – мовляв, подавати такий запит можна лише після арешту підозрюваного, а Росія свідомо цю вимогу саботує і нікого зі згаданих персонажів навіть не подала в розшук.

Загалом нині в Росії переховується більше двадцяти колишніх соратників Януковича. Як і сам він. Як відомо, Віктор Янукович з України втік в Ростов-на-Дону, де дав дві прес-конференції і парочку інтерв’ю. Після цього він щез з інформаційного поля. За даними МВС, Росія відмовляється видавати Януковича українському правосуддю, оскільки той отримав російське громадянство і за російськими законами не може бути екстрадований. Також стали громадянами Росії Микола Азаров і колишній генпрокурор Віктор Пшонка та його син Артем. До слова, на початку лютого, через рік забуття, з’явилося інтерв’ю Миколи Азарова, в якому той бідкається, що Янукович втікав з Києва без нього і запевняє, що ані він, ані Янукович не є злочинцями.

Віктор Пшонка інтерв’ю не роздає. Зате разом з сином подав позов до Європейського суду з вимогою анулювати запроваджені проти них санкції.

Не надто ховається і колишній віце-прем’єр Сергій Арбузов. Обвинувачений у присвоєнні та розтраті майна та оголошений в розшук, він у грудні, за деякими даними, був в Україні – саме в цей час Печерський районний суд незаконно зняв арешт з його рахунків. Арешт оперативно наклали знову і, як запевняють, українські правоохоронці, жодної копійки знято з рахунків не було.

За деякими даними, переховується в Росії і уже отримав російське громадянство Сергій Курченко – наймолодший український олігарх. За іншими даними, він став громадянином Сербії.

А екс-міністр МВС Віталій Захарченко узагалі розгорнув бурхливу діяльність: у січні в окупованому Криму він презентував власний благочинний фонд «Юго-восток». Він теж уже громадянин Росії, про що сам і повідомив. В Криму перебуває також колишній глава СБУ Олександр Якименко, який є головним підозрюваним у справі про розстріл активістів Майдану. А колишній міністр енергетики Едуард Ставицький нібито отримав громадянство Ізраїлю і навіть замінив прізвище на Розенберг.

Водночас інформації про місце перебування значної кількості спільників Януковича нема. Чимало з них за рік так ніде і не засвітилися, в один момент випавши з поля зору як ЗМІ, так і правоохоронців. Але є й інша частина – та, яка нікуди й не ховається, відверто насміхаючись і з накладених санкцій, і порушених кримінальних справ. Серед них – уже згадуваний Андрій Портнов, який активно судиться з Україною, роздає інтерв’ю і запевняє, що найближчим часом сюди повернеться. А от екс-главі адміністрації президента Сергію Лавочкіну, члену його уряду Юрію Бойку та нардепу Сергію Клюєву навіть повертатися не треба – станом на нині вони є народними депутатами України і спокійно сидять у Верховній Раді. Подання щодо позбавлення їх депутатської недоторканності, яке дозволило б їх притягнути до відповідальності, ніхто так і не подав. Понад те – як запевнив Віталій Ярема, Генпрокуратура не має доказів їх причетності до тих чи інших злочинів.

Втім нещодавно український політичний експерт Павло Нусс з посиланням на власні джерела повідомив, що резонансні арешти у справі Майдану відбудуться уже найближчим часом. «За моїми даними, найближчим часом слід очікувати резонансних арештів у справі Майдану і розстрілу Небесної сотні. Так, труднощі з притягненням до відповідальності головних підозрюваних (Януковича і Ко) є, але ті, хто холоднокровно віддавали накази і приводили їх у дію, скоро опиняться на лаві підсудних», – відзначив він.

P.S. У понеділок, 9 лютого, Генеральний прокурор Віталій Ярема подав у відставку. Основною причиною такого кроку називають невдоволення відсутністю результатів у розслідуванні резонансних справ. Уже у вівторок Верховна Рада України підтримала пропозицію Президента Петра Порошенка призначити на посаду Генерального прокурора України Віктора Шокіна, який донедавна працював на посаді заступника Генпрокурора. Під час виступу з трибуни парламенту Віктор Шокін запевнив, що доведе до логічного кінця і справи зі злочинами проти активістів Майдану, і злочини чиновників часів президентства Януковича. Втім експерти доволі скептично оцінюють здатність нового Генпрокурора виконати дані обіцянки: прокуратуру називають однією з найкорумпованіших структур, відтак тут слід міняти не стільки прізвища, скільки систему. Чи зможе Віктор Шокін – людина, яка працює в Генеральній прокуратурі з 2002 року, змінити систему, частиною якої є сам, – питання риторичне. Напевно можна сказати лише одне: від нового Генерального прокурора очікують дуже швидких результатів. Якщо він не зможе їх продемонструвати, в Україні ще раз зміниться Генеральний прокурор – уже вчетверте з моменту втечі Віктора Януковича.

Ірина Гамрищак

Україна через 77 років після Мюнхенського зговору має всі шанси наслідувати долю Чехословаччини. «Мюнхенська змова» може відбутись вже завтра у Мінську, або трохи пізніше, але дуже схоже що сценарій історії не змінився, змінились лише актори. Тепер ролі виконують:

1) Адольф Гітлер, Німеччина – Володимир Путін, Росія;
2) Невіл Чемберлен, Великобританія – Ангела Меркель, Німеччина (сучасна Великобританія Девіда Кемерона фактично йде у фарватері пасивної зовнішньої політики США, хоча й інколи досить радикальна у висловлюваннях);
3) Едуард Даладьє, Франція – Франсуа Олланд, Франція (до речі, обидва соціалісти);
Натомість Беніто Мусоліні з кадру випадає (якщо лише його роль не примусять грати Олександра Лукашенка). З-за океану за виставою продовжує в’яло спостерігати Франклін Рузвельт – Барак Обама (до речі, обидва демократи). Для американців знову все відбувається на тлі фінансової післякризи 2008 р. (1929 р.), та політики часткового зовнішньополітичного ізоляціонізму (після виведення військ з Афганістану-Іраку та невтручання в Сірії), що, втім, суперечить отриманому за останні 20 років статусу світової наддержави, єдиного полюсу сили.

При цьому Україна водночас виконує роль Чехословаччини та Австрії (а може дійти й до ролі Польщі, коли вже буде пізно домовлятись) у передісторії Другої світової війни. Зовсім природно, що Крим, як колись Австрія (до речі, батьківщина фюрера), виявились історичними територіями приналежними до Росії (Німеччини). Відповідно аншлюс Австрії та офіційний «Кримнаш» викликали однакове зростання популярності Гітлера (Путіна) в Німеччині (Росії), надали імпульс подальшій загарбницькій політиці по відношенню, передусім, до сусідів. Донбас став новими Судетами, де на поверхню сплила підтримка російськомовного та на 40% етнічного російського населення (підтримка німецькомовного населення та етнічних німців Судетської області), а також декларування побудови «Руського світу» (Третього Рейху). Згадайте, в Судетах у вересні 1938 р. Німеччина інспірувала заколот місцевих (а також завезених з Німеччини) фашистів, так само як у березні-квітні 2014 р. відбулось інспіроване Росією захоплення місцевих органів влади на Донбасі. Різниця лише в тому, що Чехословаччина дуже швидко придушила заколот фашистів в Судетах, й Німеччина була вимушена відкрито погрожувати війною. Проте сучасна Росія вдосконалила свій загарбницький арсенал у порівнянні з нацистською Німеччиною, вигадавши «гібридну війну» (елементи якої, зокрема засилання диверсійно-розвідувальних груп – «зелених чоловічків», застосовували й самі німці, зокрема у серпні 1939 р. у Польщі). Цей новий різновид війни, що починається з локального конфлікту, зовсім не потребує проголошення на офіційному рівні з висиланням послів, розривом дипломатичних відносин тощо. Ескалація локального конфлікту має тривалий стимул до постійного наростання аж до початку глобальної, відкритої війни.

Цього вперто не бачить канцлер Німеччини, що, як колись прем’єр-міністр Великобританії, виступає в авангарді політики умиротворення агресора. Меркель слушно заявляє, що відправляючи у зону конфлікту летальну зброю, європейці не вирішують конфлікт, а лише підкидають «дрова в багаття», й що «цей конфлікт не можливо вирішити у військовий спосіб». При цьому канцлер навмисно забуває, що вже зараз співвідношення озброєння на лінії зіткнення вже є не на користь України. Регулярні збройні сили та добровольчі формування воюють застарілим радянським обладнанням, одягнені в європейський секонд-хенд, натомість росіяни, кидаючи на передову криміналітет та люмпен зі всієї Росії в якості «гарматного м’яса», влаштовують полігон випробувань власної сучасної зброї, використовуючи такі новітні ракетні системи залпового вогню як «Смерч» та «Торнадо», а також важкі вогнемети «Буратіно». Стороною конфлікту при цьому європейцями хибно вбачається Україна (а не Європа), оскільки Україна знаходиться лише на передовій великого цивілізаційного зіткнення, на яке відкрито та свідомо йде реваншистська Росія.

Як колись Гітлер в Німеччині, Путін використовує реваншистські ідеї для популяризації власної політики. Так, Росія безумовно програла «холодну війну» Заходу (передусім США), саме тому зараз російська пропаганда настільки активно змальовує химери загниваючого Заходу перед своїм населенням. Те саме робили нацисти, звинувативши країни-переможниці (та комуністів) в підриві економіки Німеччини та, загалом, в усіх бідах. Реваншистська Росія використовує ще один механізм з арсеналу Гітлера – встановлення лояльних режимів у країнах Європи. З цією метою Путін фінансує третій за електоратом праворадикальний Національний Фронт Марін Ле Пен у Франції (так само як Гітлер в 1936 р. негласно фінансував Французьку народну партію комуніста-невдахи Жака Доріо). За підтримки російських грошей, базуючись на протестному, маргиналізованому та євроскептичному електораті до влади в Греції прийшли ліві радикали СІРІЗА, очолювані Алексісом Ципрасом, який пишається особистим знайомством з ідеологом Кремля Олександром Дугіним. В Угорщині до влади активно рветься націоналістична праворадикальна партія «Йоббік» Габора Вони, яка наразі є третьою фракцією в Парламенті та входить до правлячої коаліції прем’єр-міністра Угорщини, лідера правих консерваторів «Фідес» Віктора Орбана. Ультраправі угорці у заявах відверто посягають на територіальну цілісність України у відношенні до Закарпаття та проживаючих там меншин. Подібним чином, але з меншим успіхом, Росія фінансує правих та лівих радикалів по всій Європі – в Австрії та Нідерландах, Іспанії та Румунії. Те саме робили й німецькі нацисти, підтримавши «Усташів» в Хорватії, «Залізну гвардію» в Румунії, «Іспанську фалангу», «Схрещені стріли» в Угорщині, Фламандський національний союз в Бельгії, «Національне єднання» в Норвегії тощо.

Крім фінансування нових радикальних сил в Європі, Росія займається газовим шантажем та відвертою купівлею європейських політиків при владі. Яскравим прикладом подібної успішної політики є Чехія. Президент Чехії, соціал-демократ Мілош Земан багаторазово публічно повторював штампи російської пропаганди відносно «бандерівської України, де відбувся військовий переворот». Крім того, Чехія відмовила США в розміщенні системи ПРО, що зіграло на користь Росії. Також Путін політично тримає біля себе Кіпр, який служить величезним офшором для російського бізнесу, та активно заграє з Єгиптом, шукаючи союзників на європейських кордонах.

Росія, як колись Німеччина, на тлі пожвавлення ісламістських рухів в Європі (які, ймовірно, можуть бути теж частково фінансовані Кремлем), планомірно наближає велику війну. Можна скільки завгодно сидіти за столом переговорів у Мінську – з терористами не домовляються. Рада безпеки ООН з дієвого органу перетворилась на містечковий балаган імені Віталія Чуркіна; НАТО розписується у власному безсиллі, надаючи право кожній країні діяти окремо (адже консенсусу не можна досягти через кремлівських агентів в Північноатлантичній Раді – Грецію, Чехію та ін.). Скільки ще західним країнам можна відступати назад та заперечувати очевидне? Чи допомогла зрада та шматування Чехословаччини відвернути велику війну в Європі? Згадайте політичний шлях Даладьє та Чемберлена – його у Вас так само не буде, шановні миротворці. Вивчайте історію, панове дипломати, – гарними намірами встелена дорога до пекла.

Valeriy Kravchenko

КИЇВ. 10 лютого. УНН. Сили АТО планують звільнити район Тельманового-Новоазовська і пройти до держкордону. Про це у Facebook повідомив радник голови МВС, народний депутат Антон Геращенко з посиланням на слова народного депутата, командира “Азову” Андрія Білецького, передає УНН.

“Наступною метою на черзі на Південному фронті є звільнення від російсько-терористичних військ району Тельманове – Новоазовська і вихід наших військ на державний кордон України”, – зазначив він.

З його слів, що під час наступу немає загиблих серед українських військових, але є багато поранених.
Також А.Геращенко заявив, що завдяки ранковому наступу бойовики відкликали артилерію, бронетехніку та “Гради” з-під Дебальцевого.

“А значить ворог там буде ослаблений та нашим героям буде легше відбити його атаку, а потім й там нанести контрудар”, – додав він.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1436502-sili-ato-planuyut-zvilniti-rayon-telmanovogo-novoazovska-i-proyti-do-derzhkordonu-a-geraschenko

15-17 лютого у польському місті Лодзь відбудеться триденний форум «Європа – Україна – 2015» Цю інформацію надали організатори форуму Iнституту східних справ (ISW).

«Предметом доповідей, панельних дискусій і презентацій Форуму будуть процеси адаптації в період асоціації України з Європейським Союзом, енергетична безпека та економічні реформи. Будуть розглянуті умови створення сучасного місцевого самоврядування і формування відповідальності суспільства за державні справи. Порушуватиметься також питання безпеки України в системі європейських і глобальних відносин», – зазначили в ISW.

Дискусії на форумі будуть відбуватися у чотирьох блоках: економіка і регіони, суспільство і політика, безпека Європи і світу, від асоціації до членства.

За попередньою інформацію, у форумі візьмуть участь понад 400 учасників, серед яких будуть представники України, Польщі, Росії, США, сусідніх країн та міжнародних організацій і аналітичних центрів.

Джерело: УкрІнформ

Мікуліч Катерина

МЮНХЕН-КИЇВ. 7 лютого . УНН. Україна потребує від міжнародної спільноти захисного озброєння, а не летальної зброї. Про це журналістам під час 51-ї Безпекової конференції у Мюнхені повідомив Президент України Петро Порошенко, передає кореспондент УНН.

“Ми суверенна держава і ми маємо право захищати себе і свої кордони… я думаю, що існує певне непорозуміння, бо ми увесь час наголошуємо не на поставках летальної зброї, а говоримо про оборонне озброєння: станції зв’язку для координації дій військових, радари для виявлення артилерійського вогню, засоби створення перешкод, щоб не давати наводити ракети на наших військові підрозділи. Ми не збираємо цією зброєю вбивати когось”, – сказав він.

Глава держави також наголосив, що наразі Україна потребує потребує засобів для кращого захисту.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1435387-p-poroshenko-rozpoviv-yakoyi-zbroyi-potrebuye-ukrayina

МЮНХЕН-КИЇВ. 7 лютого. УНН. США наразі працюють над тим, аби надати Україні озброєння для протистояння агресії і закликають Європу зробити те ж саме. Про це на 51-й Мюнхенській конференції з безпеки повідомив голова комітету з питань забезпечення Збройних сил США, сенатор Ліндсі Грем, передає кореспондент УНН.

Сенатор зазначив, що не підтримує ініціативу канцлера ФРН щодо відмови від поставок зброї України, оскільки надання озброєння збільшить витрати Росії на інтервенцію.

“Я не розділяю точку зору Німеччини щодо України. Канцлер не бачить, що озброєння може покращити ситуацію. Це підвищить витрати на російське втручання в Україну. Ми зараз починаємо працювати на консенсус з демократами і республіканцями щодо того, що нашим інтересам національної безпеки, інтересам світу відповідає підтримка України — політична, економічна і надання оборонного потенціалу для протидії тому, що російська влада заперечує”, — сказав він.

Л.Грем висловив впевненість, що єдиним правильним рішенням є надати зброю Україні для захисту тих демократичних цінностей, які Європа привила Україні.

“Правильна позиція — це прийняти позитивне рішення щодо допомоги Україні зброєю і європейці також повинні нести за це відповідальність, бо саме вони спонукали Україну до демократичних свобод. Можливо, ми всі у боргу перед Україною і нам потрібно допомогти їй зброєю”, — резюмував він.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1435325-senator-ssha-mi-pratsyuyemo-nad-zabezpechennyam-ukrayini-zbroyeyu-i-zaklikayemo-yevropu-do-tsogo

МЮНХЕН-КИЇВ. 7 лютого. УНН. У Мюнхені відбулася тристороння зустріч між Президентом України Петром Порошенком, віце-президентом США Джо Байденом та німецьким канцлером Ангелою Меркель, передає кореспондент УНН.

Учасники перемовин оговорили шляхи мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Дж.Байден наголосив, що оцінювати Росію треба не за документами, а за діями. “Ми будемо продовжувати надавати допомогу в плані безпеки Україні не для того, щоб розпалювати війну, а для того, щоб дати України можливість оборонятися. Ми не віримо у військове вирішення української кризи і повинні шукати мирне вирішення конфлікту, але не можна заборонити Україні оборонятися”, – зазначив він.

Перед тим Президент України мав зустріч із Генеральним секретарем НАТО Йенсом Столтенбергом.

Нагадаємо, раніше А.Меркель наголосила, що поставки зброї Україні не зможуть знизити ескалацію військових дій на Донбасі, а тому потрібно говорити про виключно дипломатичні шляхи вирішення конфлікту.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1435329-p-poroshenko-v-myunkheni-zustrivsya-z-a-merkel-d-baydenom-ta-y-stoltenbergom

Що стоїть за пікетами держустанов бійцями добровольчих батальйонів

З кінця минулого тижня в Києві відбулася низка пікетів за участі людей у військовій формі, які називають себе бійцями добровольчих батальйонів. Почин дали бійці батальйону «Айдар», які протестували проти переформатування свого батальйону, а продовжилися штурмом Адміністрації Президента членами так званого «батальйонного братства».
24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» Сухопутних військ Збройних сил України офіційно підпорядкований Міністерству оборони і діє в Луганській області у складі підрозділів АТО. 29 січня народний депутат, колишній командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук заявив, що батальйон розформували.

«Батальйон розформувати дні тому. За документами батальйону не існує. При цьому міністр оборони і начальник Генштабу кажуть, що такий наказ не підписували. Але на передову уже прийшли документи про те, що такого підрозділу не існує і печатка нового підрозділу. Ми будемо пікетувати Міноборони для того, щоб батальйон продовжив існувати і захищати цілісність України», – заявив він.

У п’ятницю, 30 січня відбулася акція протесту, яка продовжилася у понеділок, 2 лютого. Того дня пікетувальники навіть підпалили під будівлею Міноборони шини. Така поведінка «айдарівців» наштовхнулася на жорстку критику як з боку Міністерства оборони України, так і бійців самого «Айдару», які нині перебувають на передовій. І небезпідставно.

Як з’ясувалося, про ніяке розформування не йдеться, а весь шум через банальну боротьбу за посади. Річ втім, що ініціатор протестів Сергій Мельничук втратив посаду командира «Айдару» після того, як став народним депутатом Верховної Ради України (за списками Радикальної партії Ляшка). Генштаб призначив нового командира – підполковника Євгена Пташника. Це призвело до розколу в батальйоні. Частина бійців вимагає повернути на посаду командира Сергія Мельничука, і він зовсім не проти – з його слів, він уже написав рапорт на ім’я міністра оборони про повернення на фронт і колишню посаду. А інша частина «айдарівців» продовжує воювати на передовій під керівництвом Євгена Пташника. Але його попередник після свого звільнення не передав новому керівнику… печатку. Відповідно в Міноборони були змушені перереєструвати номер військової частини з 0624 на 2950 і замінити печатку.

«Батальйон як існував, так продовжує існувати. Єдине, що ми тепер проходимо як військова частина 2950. Річ в тім, що колишню печатку або вкрали, або загубили. Принаймні колишній командир (Мельничук) її не передав. Тому ми були вимушені замовити нову, щоб не допустити непорозумінь. Але ми, як і раніше, виконуємо бойові задачі в зоні АТО», – заявив нинішній командир «Айдару» Євген Пташник.

В Міноборони підтвердили, що організаційні зміни батальйону торкнуться лише перереєстрації номера військової частини і заміни печатки, аби уникнути зловживань. Адже втрачена печатка та документи можуть стати інструментом в махінаціях.

«Нинішні бійці «Айдару» підтримують такі заходи, адже втрата печатки робить неможливою роботу штабу з документами протягом трьох останніх місяців: не купуються матеріальні засоби для потреб підрозділу, утруднено відправку особового складу у відпустки та відрядження, направлення на лікування», – зазначає Міноборони.

Після цього з’явилася інформація, що «Айдар» поділять на дві частини, але й її спростували у Генштабі. І додали, що керівником батальйону не буде ані Сергій Мельничук, ані Євген Пташник – на цю посаду призначать «третю особу».
«Буде одна військова частина, двох “Айдарів” не буде, розподілу не буде. Для тих, хто захоче перейти з «Айдару» в інші структури і підрозділи, всім будуть створені сприятливі умови для цього. Але батальйон «Айдар» буде один. Не буде «Айдару» імені Мельничука чи «Айдару» імені Пташника, «Айдар» є один – 24 батальйон», – повідомив речник Генштабу Владислав Селезньов.

Цю ситуацію можна було б сприймати як прикре непорозуміння, якби вона не отримала продовження. Річ в тім, що до пікету «айдарівців» 2 лютого доєдналися члени так званого «Всеукраїнського батальйонного братства». Наступного дня ця організація уже самостійно пікетувала спочатку Міноборони, а потім здійснила спробу штурму Адміністрації Президента. Її лідер В’ячеслав Фурса заявляв, що до організації входять представники 40 батальйонів (участь пікетах брало близько 50 чоловік), які вимагають ввести воєнний стан і змінити керівництво силового блоку країни.
Втім уже в середу у Верховній Раді комбати, що стали нардепами, повністю відхрестилися від так званого «батальйонного братства» і звинуватили його у розхитуванні ситуації всередині країни. А трохи пізніше Служба безпеки України заарештувала одного з організаторів фейкового штурму Адміністрації президента: з’ясувалося, що він займав високу посаду в Генштабі і паралельно працював на ДНР, а також попередила диверсію, яку так звані обурені представники батальйонів мали вчинити біля парламенту.

Так, як повідомив голова СБУ Валентин Наливайченко, поблизу Києва було затримано вантаж зі зброєю – 10 гранатометів, набої та вибухівку, які мали бути використані для диверсій біля Верховної Ради під час розгляду питання про визнання «ЛНР» та «ДНР» терористичними організаціями.

«Крім того, нами вилучено інструкції спецслужб Російської Федерації, які мають так звані обурені представники батальйонів, які насправді або не були в батальйонах або є дезертирами та провокаторами», – сказав голова СБУ, наголосивши, що диверсії мали вчинити саме вони.

Також СБУ затримала підполковника Генерального штабу ЗСУ на прізвище Чорнобай та його спільника – представника ДНР на прізвище Малешко. За словами Наливайченка, підполковник Чорнобай, користуючись службовим становищем і працюючи інструктором в одному з добровольчих батальйонів, надавав бійцям неправдиву інформацію про завищені втрати сил АТО на Донбасі, чим підбурював їх до протестних акцій. Крім того, кажуть в СБУ, він розвивав агентурну мережу для цієї підривної діяльності і передавав по секторах точні координати добровольчих батальйонів бойовикам для ведення артилерійських обстрілів.

Так боротьба за печатку ледь не призвела до розгортання другого фронту в столиці України.

Ірина Гамрищак

Розмова з полковником Іваном Якубцем, військовим експертом, колишнім командувачем повітряно-десантних військ України про актуальну ситуацію в східній Україні і перспектив її розвитку.

Як Ви оцінюєте військову ситуацію на сході України?

Це дуже широке питання, однак можна ствердити, що враховуючи факт, що до цього часу не вдалося опрацювати політичного рішення, Російська Федерація активізувала дії на Донбасі, які веде за допомогою нелегальних збройних угруповань, та підтримує поставками техніки з-за східного кордону України. Відомо також, що на території України діє від 10 до 12 тисяч російських військових, які отримують російську військову техніку та беруть участь у військових діях, допомагають сепаратистам і бандитам. Можна також ствердити, що ескалація конфлікту з боку Російської Федерації має на меті вплинути на політичну ситуацію всередині України.

Як Ви оцінюєте подальші перспективи розвитку ситуації? Чи є шанс, що подальші розмови в Мінську принесуть якісь результати?

Важко точно передбачити подальші сценарії розвитку ситуації. Однак, українські сили увесь час займають оборонну позицію, що становить проблему стратегічного характеру. Обмежена можливість ведення дій проти сепаратистів несе за собою багато загроз – не вдасться увесь час стаціонарно вести війну і рано чи пізно щось мусить змінитися – така ситуація не може тривати занадто довго.

Можна було почути в ЗМІ, що українські війська переходять до так званого “активного захисту”. Що це може означати?

В цьому випадку йдеться про здійснення локальних контрударів по цих угрупуваннях військ противника, які пробують дестабілізувати ситуацію на даному відтинку фронту. Я маю тут на увазі як артилерійські удари, так і використання бронетехніки і механізованої техніки. В іншому випадку ведення оборонних дій в довшій перспективі практично неможливе.

Скільки часу на вашу думку триватиме конфлікт в східній Україні?

Велике значення має політичний аспект, а також світовий та європейський масштаб, а також внутрішній можливості самої України – як в політичному так і економічному контексті. Все це впливає на кондицію суспільства і його можливості схвалення воєнних дій з метою оборони держави. Тому підтримка українського народу на міжнародній арені, особливо в Європі і його проєвропейських прагнень має велике значення для утримання подальшого бажання воювати, обороняючи країну. Відомо також, що війна вичерпує запаси озброєння і тому для України надзвичайно важливою є військова допомога з-за кордону.

Дякую за розмову.

На протязі останніх двох днів уряд Польщи повідомив про чергову допомогу для України. На цей раз допомога буде полягати у грошовому кредиті та продажу зброї.

Прем’єр-міністр Польщи, Єва Копач заявила, що уряд готовий виділити 100 млн. євро в кредит, але це буде відбуватися на засадах «пов’язаної допомоги».

“Це означає, що, наприклад, якщо українська влада вкаже територію, яку потрібно відбудувати, то наші підприємці поїдуть туди відбудовувати, а ми в рамках цього кредиту заплатимо нашим підприємцям”, — пояснила Копач під час засідання уряду.

Також прем’єр міністр повідомила про чергові гуманітарні конвої. Нагадаємо, шо на початку грудня влада Польщі вже відправляла гуманітарний конвой, оцінений у 3,5 млн. євро.

Другою новиною для України стало те, що Польща готова продавати зброю, як висловився міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина: «Ми відкриті. Це бізнес. Питання полягає в платоспроможності українців і їх здатності до прийняття вольових жорстких рішень»

Польський уряд прагне докласти максимум зусиль для припинення агресії на території України.
Варто наголосити що Адміністрація президента США Барака Обами розмірковує також над поставками зброї до України, адже у Вашингтоні стурбовані тим, що санкції не мають ніякого впливу на країну-агресора. В той час коли канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що Берлін не буде поставляти зборї, і підкреслює тим, що конфлікт на території України треба вирішувати виключно санкціями і переговорами.

Джерело: Польське радіо, Радіо Свобода, МЗС Польщі

Мікуліч Катерина