В понеділок, на форумі «Європа – Україна», який відбувся у м. Лодзь, заступник МЗС Польщі Тшасковський заявив: “Є значний поступ, але ще не все зроблено, і тому це рішення буде складним… Скасування візового режиму не відбудеться відразу, але важливо оголосити якийсь план”.

Вирішення цього питання буде відбуватися під час саміту «Східне партнерство» у Ризі, також Рафал Тшасковський повідомив, що Польща буде вимагати задекларовану обіцянку з цього приводу, адже має бути прийняте конкретне рішення.

В той же час, в Києві, на прес-конференції посол Латвії в Україні Аргіта Даудзе заявила: “Ми бачимо саміт у Ризі як робочий захід. Ми б хотіли досягти прогресу у питанні переміщень, це означає для України, якщо це буде можливо. Ми хочемо, щоб 2016 рік став для України та Грузії роком, коли буде запроваджений режим короткострокових безвізових поїздок”.

Посол підкреслила, що рішення щодо безвізового режиму буде базуватися на експертних висновках про готовність України до цього режиму.

Джерело – УкрІнформ

Kateryna Mikulich

КИЇВ. 14 лютого. УНН. Президент України Петро Порошенко заявив, що по всій Україні буде введено воєнний стан, якщо не буде досягнуто миру. Про це він сьогодні сказав під час вручення спецтехніки Держприкордонслужбі, передає кореспондент УНН.

“Ще до Мінська на засіданні Кабінету міністрів України, я попередив, що нам потрібно буде у випадку, якщо миру не буде, приймати дуже важке, але необхідне рішення про введення воєнного стану. Ще раз підкреслюю: у цьому випадку воєнний стан буде введено не тільки в Донецьку та Луганську, а й по всій країні”, – наголосив Глава держави.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1438150-prezident-zayaviv-scho-bude-vvedeno-voyenniy-stan-po-vsiy-krayini-yakscho-ne-bude-dosyagnuto-miru

КИЇВ. 14 лютого. УНН. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило довгостроковий рейтинг України в іноземній валюті з рівня “ССС” до “СС” і підтвердила рейтинг дефолту емітента (РДЕ) України в національній валюті на рівні “CCC”. Про це УНН повідомляє з посиланням на “Радіо Свобода”.

Це означає, зазначають в агентстві, що дефолт України є більш ймовірним, ніж раніше.
Експерти агенції вважають, що ескалація конфлікту з сепаратистами в східних регіонах серйозно позначилися на економіці.

В агентстві Fitch зазначають, що реальний ВВП України за минулий рік упав на 7,5%, а в 2015 році прогнозують скорочення ще на 5%, що значно гірше, ніж прогнозувалось в серпні 2014 року.

“Політична трансформація після усунення колишнього президента України Віктора Януковича в лютому 2014 триває. Сформований в грудні новий уряд заявив про зобов’язання провести структурні реформи. Проте політичні ризики в реалізації реформ є високими”, — йдеться в заяві Fitch.

Крім того, наразі в агентстві “в короткостроковій перспективі не можуть уявити ситуацію, за якої оцінку підвищили б”.

Як повідомляв УНН, 12 лютого місія Міжнародного валютного фонду досягла угоди з владою України про чотирирічну програму фінансування обсягом близько 17,5 мільярда доларів, повідомила директор-розпорядник фонду Крістін Лагард. Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк зазначив, що метою програми буде відновлення економічного зростання країни.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1438144-fitch-prognozuye-padinnya-ekonomiki-ukrayini-na-5

КИЇВ. 13 лютого. УНН. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг стверджує, що розвідка країн альянсу володіє “документальними даними” про військову присутність Росії на сході України. Про це він заявив в ефірі радіостанції “Коммерсант FM”, передає УНН.

На думку Й.Столтенберга, сепаратистам не вдалося б досягти тих успіхів, які вони демонструють, без російської підтримки.

“Наші засоби розвідки надають документальні дані про військову присутність Росії на сході України. Ми бачимо це за даними незалежних джерел, незалежних журналістів, але також ми отримуємо цю інформацію від НУО, які повідомляють нам про загиблих російських військовослужбовців в Україні”, – сказав він.

Як повідомляв УНН, за результатами мінського саміту 12 лютого ухвалено два документи: “Комплекс заходів з виконання мінських домовленостей“ (в рамках Тристоронньоії контактної групи) та Декларація в підтримку цих заходів, схвалена президентами України, Франції, Росії та Канцлером Німеччини.

Зазначимо, у пункті 1 Документу щодо комплексу заходів з виконання мінських угод йдеться: “Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України і його суворе виконання починаючи з 00 год. 00 хв. (київський час) 15 лютого 2015”.

Водночас у тексті значиться, що відведення важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1438002-rozvidka-nato-maye-dokazi-viyskovoyi-prisutnosti-rf-na-skhodi-ukrayini-y-stoltenberg

КИЇВ. 13 лютого. УНН. Заступник міністра оборони України Петро Мехед повідомив у ексклюзивному коментарі УНН, що Збройні сили України будуть застосовувати, в тому числі артилерію, до припинення вогню, якщо таке важке озброєння будуть застосовувати бойовики.

“Якщо ворог буде застосовувати (артилерію -ред.), то відповідно й ми застосуємо…Все буде застосовуватися в залежності від розвитку ситуації. Ми дотримуємося усіх домовленостей. Відповідно до домовленостей, які були досягнуті в цей раз у Мінську, вони говорять про припинення вогню з 0 годин 15 лютого”, — сказав він.
Заступник міністра наголосив, що, незважаючи на усі домовленості, ворог продовжує стріляти і сьогодні до обіду було 3 вогневих зіткнення, які провокуються, перш за все, сепаратистами.

“Для того, щоб тримати ситуацію під контролем, Збройні сили будуть застосовувати всі необхідні сили та засоби для того, щоб ту територію, яка, згідно з домовленостями є за Україною, залишити за Україною”, — резюмував П.Мехед.
Нагадаємо, як повідомило джерело, силам АТО від сьогодні вже заборонено використовувати артилерію.

Таким чином, стверджують у штабі АТО, бойовики готують масштабну провокацію. А заборона на використання артилерії пов’язаний з підготовкою до імплементації мінських угод від 12 лютого.

Про заборону на використання артилерії, агентству повідомили, коментуючи інформацію від місцевих жителів про нібито підготовлюваний обстрілі Луганська.

Як повідомляв УНН, за результатами мінського саміту 12 лютого ухвалено два документи: “Комплекс заходів з виконання мінських домовленостей” (в рамках Тристоронньоії контактної групи) та Декларація в підтримку цих заходів, схвалена президентами України, Франції, Росії та Канцлером Німеччини.

Зазначимо, у пункті 1 Документу щодо комплексу заходів з виконання мінських угод йдеться: “Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України і його суворе виконання починаючи з 00 год. 00 хв. (київський час) 15 лютого 2015”.

Водночас, у тексті значиться, що відведення важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1437918-u-minoboroni-sprostuvali-informatsiyu-pro-nibito-pripinennya-zastosuvannya-artileriyi-vid-sogodni

«Тактика перемелювання» бойовиків, яку обрало керівництво антитерористичної операції дає свої плоди. Спочатку Донецький аеропорт, а зараз і Дебальцевський «казан», стали горловиною м’ясорубки через яку перемелюються «корисні» для Кремля ідіоти, готові складати власні життя на «вівтар» реалізації параноїдальних ідей кремлівського карлика по «відновленню минулої імперської величі».

Як результат, генеральний штаб збройних сил РФ, який займається плануванням і організацією проведення узгоджених дій незаконних збройних формувань так званих «ДНР» і «ЛНР», зіткнувся з проблемою поповнення безповоротних втрат і відновлення боєздатності «новоросійських» бандформувань. Цей процес, пройшов всі закономірні стадії деградації – від участі «ввічливих зелених чоловічків», що стоять за спинами жінок і дітей, через обтяжених поствоєнним синдромом, ускладненим щепленням неоімперської пропаганди, представників різних парамілітарних формувань (як козаки і члени різних «ветеранських» організацій) і до «відпускників» з числа військовослужбовців ЗС РФ, що печуться про виплату їх сім’ям кредитів за рахунок їх же похоронних грошей.

Криза жанру і впевнені дії Збройних сил України привели до того, що вже до кінця 2014 року, вичерпавши практично всі свої «елітні» армійські підрозділи з числа спецназу, десантників і підрозділів антитерору дивізій РВСН, Кремль вимушений був відправляти на схід України спецназ внутрішніх військ МВС РФ, Федеральної служби виконання покарань та інших структур. З кінця минулого року також відмічаються масові випадки залучення в ряди бойовиків «ДНР» і «ЛНР» осіб, обвинувачених в РФ у різного роду адміністративних і кримінальних правопорушеннях в обмін на зняття звинувачень за «подвиги в ім’я новоросії». Яскравим свідоцтвом широкого розповсюдження подібної практики є свідчення громадянина Російської Федерації «Р.», мешканця Краснодарського краю (Республіка Адигея), узятого 25 січня цього року біля населеного пункту Санжарівка, про що повідомляв прес-центр АТО. Зокрема полонений розповів, що він, маючи три судимості, був затриманий співробітниками МВС РФ в місті Ростов-на-Дону на місці чергового злочину (викрадання автомобіля). «Замість відбування чергового тюремного терміну начальник поліції міста запропонував злодієві на місяць відправитися на схід України захищати «руський мир». Після чого з нього знімалися всі звинувачення, і закривалася кримінальна справа. Полонений також повідомив, що у складі його підрозділу знаходиться близько 70% громадян Росії, які таким самими чином відміняють собі тюремні терміни.

Більше того, в грудні 2014 року В.Путін схвалив плани проведення навесні 2015 року широкомасштабної амністії, «благородно» приуроченої до 70-річчя Перемоги, серед російських ув’язнених, що налічують по всій Росії цілих 700 000. Даний «контингент», за задумом кремлівських стратегів, також повинен стати додатковим джерелом поповнення рядів «патріотів» так званої «новоросії». Як повідомляє російська телекомпанія «МИР 24»«самі росіяни не в захваті від амністій. Вважається: якщо посадили, то було за що. КПРФ ще рік тому на своєму сайті почала збір підписів за проведення амністії до 70-річчя Перемоги – пропонують скоротити термін на рік всім без виключення. Проте за рік ця ідея зібрала тільки 1,5 тисячі підписів замість необхідних 20 тисяч». Російська ж «Независимая газета» у свою чергу, підтверджує той факт, що ідея подібної амністії належить особисто Путину. У «НГ» стверджують: «Хоча оголошення амністії за Конституцією і є винятковим повноваженням нижньої палати парламенту, практика склалася так, що без схвалення президента відповідні ухвали не приймаються. Останнім часом Володимир Путін виступає і їх формальним ініціатором. За даними «НГ», нинішня підготовка до широкої амністії на честь 70-ліття Перемоги – це не самостійні дії думських фракцій, а виконання доручення глави держави. Різні думські джерела в один голос запевняють, що розпорядження подумати над колом осіб, що потенційно амністуються, були дані на останніх зустрічах Путіна з лідерами парламентських партій».

Брак людських ресурсів призвів до того, що в січні цього року відмічено перекидання військ з Сибіру та Далекого Сходу. Так, блогер Ираклій Комахідзе повідомив в своєму Facebook про те, що в прикордонну з Україною Ростовську область РФ перекинуті військові підрозділи з Курильських островів. «В рамках ідентифікації підрозділів російського угрупування Сил вторгнення, сконцентрованого в прикордонних з Україною районах Ростовської області, ідентифіковані військовослужбовці так званої 18-ої кулеметно-артилерійської дивізії Східного військового округу, в/ч 05812, місце постійної дислокації далекосхідний регіон, Курильські острови». Військовослужбовці 18-ої КУЛАД не перші «гості» з Далекого Сходу. З кінця осені 2014 року в Ростовській області фіксуються зведені підрозділи (батальйонно/ротно-тактичні групи) 5-ої танкової бригади з Улан-Уде, 37-ої мотострілкової бригади з Кяхти. Наприкінці грудня 2014 року було ідентифіковано підрозділ 305-ої артилерійської бригади з Уссурійська, а днями стало відомо про вбитих на Донбасі десантників 11-ої десантно-штурмової бригади ВДВ з Бурятії.

На початку лютого були відмічені випадки перекидання військ вже з критичних для національної безпеки РФ точок, таких, як, наприклад, угрупування російських військ, яке базується в Таджикистані. Зокрема зі складу 201 військової бази, яка складає основу даного угрупування, формуються і перекидаються в Ростовську область бойові тактичні групи для їх подальшого використання на Донбасі. «Мова йде про відправку трьох тисяч солдатів та офіцерів, які зараз знаходяться на базі», – повідомило «Эхо Москвы» з посиланням на таджицькі ЗМІ. Вже відправлено декілька ешелонів з військовою технікою і особовим складом. Цей факт для необізнаних може не сказати нічого. Проте фахівці знають, що основним завданням угрупування російських військ в Таджикистані було стримування на дальніх підступах просування радикальних ісламських бойовиків з території Афганістану. І, якщо в умовах, що склалися після виведення з Афганістану сил західної коаліції, російське військове керівництво приймає рішення про зняття з цього напряму 3-х тисячного угрупування – це може свідчити, як про кризу у вирішенні «української проблеми», так і можливості для Кремля її вирішення за рахунок крайнього силового варіанту.

Останні події навколо Дебальцевого, в яких тисячі поборників «руського миру» знайшли «останній притулок», говорять про те, що наступним кроком Кремля в його навіжених спробах протистояти лавині історії може статися рішення про повномасштабне вторгнення до України із застосуванням авіації і оперативно тактичних ракет. І ніякі заклики світової спільноти про припинення насильства і повернення до Мінських угод не зможуть утримати Кремлівського параноїка від подібного рішення. Тому що завтра у нього вже не буде можливості для інших ходів – потік охочих здобрити і без того родючі землі Донбасу перетвориться на лавину спраглих змести тих, хто посилає їх на заклання.
А таких вже достатньо багато – контрактники, що звільняються після повернення з Донбасу сотнями; родичі, що отримали цинкові труни і калік; та і просто ті, хто виходить з тяжкого запою «киселівщини». Так, один з останніх (нік tauman) в коментарях до повідомлення на сайті «Эхо Москвы» написав (орфографія і пунктуація збережені): «Блін, але ж Україна не Грузія. І протистоять там Росії реально вже такі ж росіяни, з числа тих, хто відморозився від її беззаконня. Які реально луплять російські війська не дивлячись на значно слабкіше і застаріле озброєння. Про лугандонських терористів я взагалі не говорю. Російська армія поки бере тільки кількістю. Але це «поки» до тих пір, поки війна для українців в їх головах не отримала статус вітчизняної, а у разі наступу по півднях саме це і відбудеться».

Отже ВВП варто задуматися і зважити на те, що для нього буде краще – відкрита агресія і швидкий кінець або повернення до мирного врегулювання і продовження агонії приреченого режиму.

http://www.defense-ua.com/rus/hotnews/?id=44148

Валерій РЯБИХ, Defense Express

Ось що відбувається «коли в товаришах немає згоди». Чи очікували Ви на позитивний результат зустрічі «нормандської четвірки»? Дехто навіть називав цю зустріч найвизначнішою та доленосною подією для української дипломатії за всю її історію. Натомість вийшов «пшик», хоча може й найвизначніший. Україна не програла все, але й точно не виграла. Єдиним позитивним моментом є відтерменування відкритої військової ескалації до весни – все як спланував Путін. А хіба хтось сумнівається, що Мінськ-2 буде зірваний?

Президент Порошенко на розширеному засіданні кабінету міністрів вдень 11 лютого заявив, що на переговорах в Мінську Україна матиме з Європою єдину позицію. Насправді вийшло зовсім інакше, адже дуже різнились цілі «нормандської четвірки». Для Олланда та Меркель першочерговим було зняття напруги, замирення агресора, уникнення військової ескалації в Європі та, за можливості, відновлення бізнесу с Росією. Інтереси України явно були другорядними для європейців. Для Росії важливим було гідно вийти з ситуації, коли її всі присутні вважали за агресора. Жоден пункт фінального документу не говорить про відповідальність Росії як країни-донора терористів. Відповідно Росія не буде виконувати Мінськ-2, адже ніхто її не визнав стороною конфлікту. Юридично Путін був присутнім на зустрічі на рівних правах з Олландом та Меркель у якості третьої сторони-миротворця. Чи це є наша перемога? Порошенко не отримав фактично нічого, більш того, навіть зрив переговорів був би кращим за фінальний документ Мінськ-2. Адже він би призвів до мобілізації суспільства перед загрозою війни, до невідкладних поставок зброї західними країнами й т.д. Натомість ми отримали дещо невиразне та декларативне, що немає жодної логіки та механізму імплементації.

1) Повне припинення вогню з 00:00 15 лютого. Його не буде. Ми таке вже двічі проходили, коли проголошували в односторонньому порядку «режим припинення вогню», натомість по нам стріляли. При чому жодного механізму дієвого контролю за режимом припинення не було прописано. Цікава дата: терористи залишили собі три дні аби остаточно замкнути кільце навколо найважливішого транспортного вузла – Дебальцевого.
2) Відведення важких озброєнь обома сторонами. Як тільки українські генерали віддадуть таку команду – вже на завтра терористи захоплять Маріуполь. Без артилерії українські сили стають вразливими. Й жодних сумнівів, що терористи нічого відводити не планують.
3) Моніторинг режиму припинення вогню з боку ОБСЄ. Місія цієї організації вже довела свою неефективність, та, інколи, упередженість в зоні конфлікту.
4) Переговори сторін про модальності. Жодних демократичних виборів в ДНР та ЛНР за українським законодавством не буде. Власне сам діалог з приводу закріплення якогось особливого статусу – це поразка України, де-факто визнання терористів-вбивць рівними собі самаритянами.
5) Повне помилування і амністія. Це підґрунтя для дискредитації Порошенка та початку Майдану-3. Як пояснити матерям загиблих воїнів та солдатам на фронті, що тепер ми домовляємось з вбивцями, а називати терористів «терористами» тепер не можна?
6) Обмін заручниками і військовополоненими. Чи не єдине нейтрально-позитивне положення. Питання лише стосовно Надії Савченко та інших українських діячів, засуджених в Росії. Наскільки зрозуміло, їх цей пункт не стосується.
7) Забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги. Легалізація російських «гуманітарних конвоїв» зі зброєю та боєприпасами замість гречки. Гарантія того, що терористами не буде виконаний пункт 1.
8) Визначення способів відновлення економічних зв’язків. Україна має поновити соціальні виплати на своїх «окупованих» територіях. Порошенко вже заявив, що це відбудеться лише після місцевих виборів за українським законодавством, яких, скоріш за все, не буде. Дуже цинічною є лінія Росії, спрямована на необхідність водночас й визнання Україною рівними суб’єктами ДНР та ЛНР, й, водночас, поновлення фінансової підтримки «ватному» населенню «псевдореспублік» (де не працює жоден український телеканал), яке щиро ненавидить ту саму Україну.
9) Відновлення контролю над кордоном до кінця 2015 р. за дотримання безлічі умов. Найважливіший для нас пункт, який ми бездарно програли. Україна мала б запропонувати компромісний варіант механізму повернення контролю за кордоном, хоча б за допомогою міжнародного миротворчого контингенту. Натомість, наразі повернення контролю поставлене у пряму залежність від місцевих виборів і завершення конституційної реформи (про яку далі). Ні першого, ні другого, майже напевно, не станеться
10) Виведення всіх іноземних військ. Ніби все добре й російські найманці мають бути виведені з України. Однак ДНР вважає, що якщо громадянин Росії має військовий квиток ДНР/ЛНР – він вже свій (до того ж ідейний, йому не платять грошей). А їх штампують сотнями тисяч – тож в ДНР та ЛНР немає найманців. В той же час російська пропаганда активно тиражує новини про натівських найманців в збройних силах України та добровольчих батальйонах. Таким чином, за логікою Кремля, найманців має вивести саме Україна, й навіть один спійманий іноземець – це привід для росіян звинуватити українську сторону в зриві Мінську-2.
11) Конституційна реформа в Україні. Це вже прямий удар по Порошенку й найважчий аргумент для Майдана-3. Легалізація терористів в головному документі країни дорівнює підпису під зрадою. Не буде реформи – знову привід для звинувачень.
12 та 13 пункти – це загальні положення про наміри діяльності тристоронньої контактної групи. Нічого суттєвого, тому про них не будемо.

Таким чином, якщо найближчим часом в МЗС України не буде звільнень – я не зрозумію президента. Мій батько, дивлячись ранкові новини 12 лютого, де кореспондент розповідав про 13 годину переговорів сказав, що першим здасть позиції той, хто захоче спати. Таке враження, що першою захотіла спати українська делегація. Ми отримали невпевненості, які, водночас, не дозволять будувати нормальний мирний процес, та не дадуть можливості негайно надати Україні летальну зброю, яка настільки необхідна зараз на фронті, коли Росія продовжує ешелонами перекидати новітню зброю терористам. Наша перспектива досі залишається сумною, натомість Порошенко отримав гарний урок подвійної гри європейців, які на словах декларують одне (територіальна цілісність та суверенітет), а на справді діють виключно у власних інтересах. В Росії навіть почали говорити, що у березні Франція таки передасть Росії новозбудований «Містраль». Натомість Путін вийшов з води чистим та у білих рукавичках, переклавши все на Україну та сепаратистів ДНР/ЛНР, до яких він, ніби, не причетний «Наша пісня гарна, починай спочатку!».

Valeriy Kravchenko

Тиждень тому, в ефірі одного з всеукраїнських телеканалів Міністр економіки України Айварас Абромавічус, відповідаючи на запитання щодо змін в товарообороті між Україною та Росією відзначив, що «за минулий рік товарооборот із Росією впав майже вдвічі». Однак тенденції до поступового розходження векторів розвитку економік двох держав були закладені задовго до війни на Сході та анексії Криму.

За двадцять три роки незалежності для України питання торгових стосунків з Росією уже давно переросло з суто економічного в політичне та геополітичне. Перспектива падіння товарооборотів з північним сусідом завжди була чи не основним аргументом проти економічної інтеграції України в європейську спільноту.

З часу розпаду Радянського союзу спостерігалась дивна тенденція, коли домінуючий суб’єкт пострадянського простору – Російська Федерація намагалась «об’єднати необ’єднуване» – бюрократичними та політичними, а в останні роки і відвертим примусом, пробував укріпити економічні стосунки з колишніми колегами по соціалістичному табору. Однак в боротьбі бюрократів від політики та об’єктивними обставинами вільного ринку перемагають останні. Відтак, дрейф України в сторону європейської спільноти, СОТ та ЄС розпочався, практично з 1991 року, а події останнього року лише посилили його.

Одна «оборонка» на дві країни

Основи взаємної залежності України та Росії у економічних стосунках були закладені ще за часів Радянського Союзу, коли взаємна пов’язаність економіки союзних республік була запорукою стабільності імперії. Адже важко розраховувати на самостійність, чи, тим більше рентабельність, наприклад, авіабудівельної галузі в Україні, якщо деталі для літаків, які будувались в Харкові, постачали з-за Уралу, Молдови та Казахстану.

Мабуть, найбільш яскравий приклад такого спадку – співпраця двох країн в оборонній сфері. Оскільки ця галузь традиційно для пострадянських країн і в Росії і в Україні є найбільш закритою і найменш чутливою до ринкових змін, тут практично повністю збереглась співпраця радянських часів, коли, приміром, російське КБ «Сухой» (розробник бойових літаків, зараз – ОАО «Компания «Сухой») та українські підприємства, що виробляли комплектуючі – від елементів фюзеляжу до двигунів, становили, фактично, один холдинг.

Ще один приклад – це ракета «Зеніт», яку випускає Дніпропетровський «Південмаш», і яка є одним з ключових елементів оборонної системи в РФ. У зв’язку з російською агресією та введеними санкціями українське підприємство фактично втратило єдиний ринок збуту. Відтак, всю програму, виробничі потужності та колектив доведеться або скорочувати, або ж перепрофільовувати, що, зважаючи на специфіку продукції, процес надто тривалий та болісний. З іншого боку, ракета «Зеніт» – це єдина ракета, яка використовує двигуни РД-171, найпотужніші в світі двигуни, які виробляє російський «Енергомаш». Таким чином, втрачає й російський ВПК.

За різними підрахунками, оборонно-промисловий комплекс України на 80% пов’язаний з Росією, а поставки його продукції в Росію в 2012-2013 роках досягали $ 500 млн на рік. В основному, це постачання важливих комплектуючих до різноманітних видів озброєння, яке стоїть на службі в сусідній країні. Наприклад, практично всі російські бойові і транспортні вертольоти оснащені українськими двигунами, виробленими на запорізькому підприємстві «Мотор Січ». Дніпропетровське КБ «Південне» – єдиний та ексклюзивний оператор по обслуговуванню шахт та пускового обладнання найпотужніших російських стратегічних ракет РС-20, прозваних «Сатаною». В найближчій перспективі цей ринок для українських підприємств буде закритим.

Ще в 2013 році під загрозою опинився ще один амбітний проект двох країн – модернізація та випуск оперативно-тактичного військового літака Ан-70 і транспортного літака Ан-70Т. Без участі КБ «Антонов» випуск цих літаків, які мали б складати суттєву частину оновленого військового та цивільного повітряного флоту Росії є неможливим.
Український оборонпром має приклади вдалих кроків з диверсифікації ринків збуту – до прикладу, постачання країнам близького Сходу бронетранспортерів БТР-4 чи модернізованих танків «Булат». Однак, усі вони були або надто незначними, або ж завершувались гучними скандалами та значними іміджевими втратами української сторони.

Відтак, саме вітчизняний ВПК є тією сферою, яка чи не найбільше постраждала від згортання співпраці з Москвою. В будь-якому випадку, згідно з рішення РНБО та Кабміну, продаж військового озброєння за кордон (за виключенням підписаних та діючих контрактів) заборонений. Компенсувати збитки від втрати такого ринку буде дуже важко. Збільшення більш ніж втричі (відповідно до Закону про державний бюджет України на 2015 р. – 14 млрд грн.) оборонного бюджету, і відповідно, держзамовлення для державних підприємств, що працюють у цій сфері дозволить втримати на плаву найбільші підприємства. Однак потреба швидкого пошуку альтернативних ринків збуту для підприємств оборонного комплексу є питання виживання в перспективі.

Приречені на «розлучення»

Тенденції до взаємного віддалення економік Росії та України почали вимальовуватись ще в кінці 90-х років минулого століття. На початку ж двотисячних стало зрозуміло, що втримати Україну у сфері впливів та інтересів північному сусіду за лише рахунок економічних факторів не вдасться.

Слід відзначити, що переорієнтація України на ринки збуту в ЄС та інших країнах поза межами СНД – це не стільки воля політичного керівництва держави, як інтереси бізнесу, споживачів. Незважаючи на різноманітні преференції в межах зони вільної торгівлі СНД, зовнішня торгівля України все більше переорієнтовується з СНД на ЄС та інші країни.

Хоча в загальному, товарообіг між двома країнами (за винятком останніх двох років) постійно зростає, з 2005 року обсяг торгівлі України з Росією не був більшим, аніж обсяг торгівлі з країнами ЄС. Більше того, темпи зростання торгівлі України з країнами Євросоюзу зростали швидшими темпами, аніж товарообіг з РФ.
Частка російських товарів в українському товарообороті скоротилася з 39,2% у 1995 р до 29,3% в 2008-му. Разом з тим, частка України в російському товарообігу скоротилася з 11% в 1995 р до 4,9% в 2009-му. Тобто після розпаду СРСР співпраця та взаємна торгівля між двома країнами зменшились майже удвічі. У наступні роки частка країн у взаємному зовнішньоторговельному обороті збільшилась, але на до рівня початку 90-х не піднялась.
Наприклад, за даними Державної служби статистики України, в 2009 році обсяг взаємної торгівлі товарами та послугами між Україною і Росією становив 25,8 млрд. доларів.

В 2010 році товарооборот між країнами збільшився в 1,6 рази, або на 15,3 млрд доларів – до 41,5 млрд. доларів. Очевидно,таке різке зростання стало наслідком результатів президентських виборів та перемоги лідера проросійської Партії регіонів Віктора Януковича.

В 2011 році тенденція до зміцнення економічних стосунків тривала і товарообіг Росії і України в 2011 році перевищив 55 мільярдів доларів, що склало 33% загального товарообігу України в цьому році.

Натомість у 2012 обсяги торгівлі між країнами склали 45,5 млрд. дол. Експорт з України в РФ становив 17,632 млрд доларів (падіння на 11% до 2011 року), імпорт – 27,418 млрд доларів (падіння на 5,9% до 2011 року).

У 2013 році обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили $38,2 млрд. У свою чергу, якщо брати Європу в цілому (без урахування країн СНД), то товарообіг з нею в цьому ж році становив $45,6 млрд.

Як уже було вказано вище, минулого, 2014 року товарообіг між країнами знизився вдвічі. Скорочення обсягів взаємної торгівлі, звичайно ж, в першу чергу визначалось кардинальним погіршенням стосунків двох країн та поступовим збільшенням заборон на експорт до цієї країни, впровадженням санкцій. Однак, слід враховувати й те, що багато підприємств-імпортерів, основний напрямок збуту яких – Росія, знаходяться на окупованій території і зараз фактично припинили свою діяльність. Натомість, за словами екс-міністра економіки України Павла Шеремета, за 2014 рік українському бізнесу вдалось наростити на 10% товарообіг з країнами ЄС.

Якщо ж розглянути ще один якісний чинник економічних стосунків – структуру імпорту та експорту, то можна відзначити, що й тут стосунки двох країн далекі від паритету.

Традиційно потужна в Україні галузь машинобудування за останніх 5 років зменшилась в структурі товарообороту Росії майже удвічі. Подібна тенденція спостерігається і у з російськими товарами машинобудування в структурі українського імпорту. Також, почав скорочуватись і експорт українського металу до Росії. Це пов’язано і з пошуком Росією нових постачальників, однак більшою мірою – впровадженням квотних обмежень на продукцію українських підприємств як тиск на керівництво держави з метою недопущення євроінтеграційних процесів.

Проте лідером в падінні експорту з України в Росію стала вагонобудівна галузь. Обсяги скорочення поставок в РФ за цією позицією в 2013 році склали $763 млн грн. Прогнозується, що Україна втратить до 2/3 цього ринку.

Загалом, роль українських продуктів для Росії у сфері зовнішньої торгівлі постійно знижується. Навіть якщо врахувати величезні обсяги енергоносіїв, які Росія постачає в Україну, частка вітчизняної продукції в зовнішньоторговельному обороті Росії становить лише 5%. Торгове значення України для Росії в шість разів менше (у структурному вимірі), ніж Росії для України. У порівнянні з 2003 роком, коли частка України в товарообігу становила 12%, тенденції до скорочення торгових відносин, чи, вірніше, заміною їх на альтернативні є очевидною.

Заручники великої геополітики

Керівництво РФ ніколи не приховувало, що для нього імперські амбіції «збирателів земель руських» завжди були основним пріоритетом, задля якого і використовувались усі, в тому числі і економічні важелі.

Тиск на українське керівництво з метою блокування будь-яких процесів, які б віддаляли Україну від сфери впливу Росії у тій чи іншій формі, був завжди. Потужні зусилля лобістських груп в Верховній Раді Україні (у вигляді відверто чи приховано проросійських політичних сил) завжди мали значний вплив на законотворчі процеси. Однак, як було вказано вище, інтерес українських промислових кіл до ринків збуту та економіки поза межами Росії та СНД є природним та продиктованим ринковими умовами. І компенсувати його будь-якими преференціями в рамках двосторонніх чи багатосторонніх домовленостей Росія не в змозі.

Відтак, у 2013 році керівництво РФ перейшло від методу «пряника» до «батога». Скорочення торгівлі між двома країнами зумовлене, в тому числі і неодноразово ініційоване Росією блокування торговельних процесів між країнами, тарифні і нетарифні обмеження, антидемпінгові розслідування, скорочення або ж скасування квот. Ці засоби спеціально спрямовувались насамперед на чутливі сектори української економіки. Достатньо згадати так звані «сирні війни», коли в 2012 році Росія вперше раптово обмежила ввіз сирів та сирної продукції з України. Тут слід відзначити, що частка Росії в експорті цієї продукції з України становить 83,8 %. Відтак загроза такого кроку для українських виробників була катастрофічною. Орієнтовні втрати українських виробників від невиконаного експорту склали біля $ 300 млн.

Загалом, у 2013 році обмежувальних заходів в РФ для української продукції вжито на 1,2 млрд дол., що становить 14% від загального українського експорту до Росії. В Україні обмежувальні заходи застосовано щодо російських товарів на 124 млн дол., що менше 1% від загального імпорту з Росії. Всього по російській продукції є близько 115 позицій вилучень, а по українській — лише кілька, що також демонструє «рівноправність» стосунків сусідніх країн.
Звичайно ж, найпотужнішим аргументом для втримання України в зоні своїх впливів стала ціна на енергоносії, газ, зокрема. Відвертий шантаж, який застосовувала Росія в 2013-2014 році продемонстрував всьому світові, що ринкові стосунки та економіка цікавлять керівництво Росії виключно як спосіб шантажу та тиску. Висновок з безпрецедентної за нахабністю цінової політики «Газпрому» зробили усі країни Європи. Відтак пошук альтернативних джерел енергоносіїв – питання найвищого пріоритету для членів європейської спільноти. Адже перспектива раптового перекривання газового вентиля (як це, нагадаю, уже робила Росія в січні 2008 року) збільшилась в рази сьогодні, коли в Путіна залишається все менше аргументів для діалогу з світовою спільнотою.

«Диверсифікуй або помри!»

На згаданій на початку статті прес-конференції очільник Мінекономіки України Айварас Абромавічус закликав український бізнес активно зайнятись пошуком альтернативних ринків збуту.

«Росія завжди була особливо непередбачуваним партнером. У будь-який момент їй може не сподобатися смак грузинського вина, литовських молочних продуктів, українських молочних продуктів або кондитерських виробів, тому той напрям, який ми обрали, – на Європу – правильний, експорт до Європи минулого року зріс приблизно на 10%. Думаю, і далі наші компанії мають переорієнтовуватися на західні ринки», – відзначив міністр (http://www.epravda.com.ua/news/2015/02/2/525961/ ).

Слід відзначити, що, переорієнтація українських виробників на відмінні від російських ринки збуту розпочалась давно і інтенсифікувалась в 2012 – 2013 році, коли став відчутним економічний тиск та блокада з боку РФ.
Так, за результатами 2014 року виробникам металопрокату та сировини вдалось майже на 50% компенсувати падіння цих товарів в Росію. Експорт у ЄС по цій номенклатурі виріс на $280 млн., у той час як падіння в напрямку Росії було $612 млн.

Успішним видається намагання виробників харчової продукції компенсувати збитки від втрати російських ринків. Якщо обсяг експорту в Росію продуктів харчової промисловості скоротився на $214 млн, то в країни ЄС експорт зріс на $224 млн.

Найбільше зростанню експорту в країни ЄС сприяли дії домовленостей в рамках Зони вільної торгівлі і скасування митних зборів для постачання в ЄС. Однак, слід враховувати, що ринки збуту країн ЄС є неспівмірно більшими, аніж в Росії. Окрім цього, економічні стосунки в євроспільноті регулюються законодавчо і не залежать від політичної кон’юнктури. Тож перспективи зростання експорту в цьому напрямку є набагато ширшими, аніж у північно-східному напрямку.

Однозначно пріоритетними в контексті подальшого зближення європейської та української економіки є розвиток співпраці в харчовій галузі. Уже зараз ряд українських виробників, зокрема, молочної, м’ясної продукції проходять процедури сертифікації та перевірки на відповідність європейським стандартам якості. В разі позитивних результатів уже з кінця наступного року українська «молочка» зможе отримати доступ до європейських ринків.

Значні перспективи на ринках ЄС мають підприємства, що займаються виготовленням металопрокату та виробів з металу. Однак в цьому випадку необхідно негайно модернізовувати виробництво, зменшуючи складову енергоносіїв у ціні виготовленої продукції, що зробить ціни на українську продукцію конкурентоспроможними на ринках ЄС. Оптимальною є участь українських підприємств в європейських проектах на принципах «аутсорсінгу», коли вони можуть виробляти окремі деталі чи комплектуючі. В Україні є відповідні кваліфіковані працівники, є виробнича база, є сировина. Тож за рахунок менших витрат на оплату праці, порівняно з країнами Євросоюзу, українські підприємства можуть бути цікавими для європейських концернів.

Беззаперечною перевагою України, з огляду на географічне положення, є транспортні можливості, однак, і ця галузь, для того, щоб стати цікавою для світу, повинна зазнати суттєвої модернізації – від банального ремонту доріг до усунення корупційних та бюрократичних ризиків.

Тож як би це не парадоксально звучало, але саме криза та війна можуть стати тим поштовхом, які таки змусять українську промисловість назавжди порвати з радянським минулим та врешті відшукати для себе нові можливості, ринки збуту на європейських ринках. Звичайно ж, для цього необхідно провести важку, коштовну та болісну модернізацію виробничих потужностей. Ще важливіше – лібералізувати вітчизняне законодавство, подолати тотальну корупцію та привести українські стандарти контролю за якістю продукції до європейських та світових.
Однак якщо ще учора диверсифікація експорту та імпорту було питанням можливої альтернативи для вітчизняної економіки, то сьогодні це, без перебільшення – питання виживання і для бізнесу і для української економіки загалом.

Віктор Біщук

КИЇВ. 12 лютого. УНН. Президент України Петро Порошенко попросив лідерів ЄС підтримати українські реформи. Про це він заявив на прес-конференції в Брюсселі, передає кореспондент УНН.

“Я також закликаю вас (лідерів ЄС) підтримати процес реформи, оскільки ви знаєте, що сьогодні (голова МВФ) Крістін Лагард відкрила нову програму співробітництва з Україною. Це дуже важлива фінансова опора”, – сказав П.Порошенко.

Нагадаємо, 12 лютого, у Брюсселі проходить зустріччю голів держав та урядів Євросоюзу, де обговорюється питання щодо ситуації в Україні.

На зустрічі в Мінську лідерів України, Росії, Німеччини і Франції, яка тривала майже 17 годин, домовилися про припинення вогню на Донбасі з 15 лютого. Крім того, від лінії зіткнення має бути відведене важке озброєння.
Як заявив президент Росії Володимир Путін по завершенні переговорів, українські військові мають відвести озброєння від нинішньої лінії зіткнення, бойовик — від лінії, узгодженої 19 вересня в рамках Мінських домовленостей.

Президент України Петро Порошенко заявив, що Росія висувала неприйнятні для Києва умови. За його словами, на федералізацію чи автономія для Донбасу Україна не погодилася. Президент Франції Франсуа Олланд назвав досягнуті в Мінську домовленості “полегшенням для Європи” і “надією для України”.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1437531-p-poroshenko-poprosiv-lideriv-yes-pidtrimati-ukrayinski-reformi

Саме так можна характеризувати сучасний стан конфлікту на Донбасі. Кожна сторона імітує різні зусилля аби досягти прийнятного для себе тактичного результату. Сторони конфлікту відверто готують собі плацдарми: для дипломатичних маневрів у короткостроковій перспективі та для відкритих військових дій у більш віддаленому майбутньому (навесні).

Так на лінії фронту у вівторок, 10 лютого, Україна чи не вперше пішла в наступ. Хоча мова йде скоріш про його імітацію, оскільки надто обмеженими ресурсами він був здійснений, хоча й приніс істотні успіхи. Окрім контрмір по деблокуванню селища Логвіново на дорозі життя Артемівськ-Дебальцево, справжній наступ здійснили добровольчі батальйони, що дислоковані в Маріуполі. Бійці, майже без артилерійської допомоги, внаслідок раптового удару просунулись на 20 км. на схід від Маріуполя, унеможлививши обстріли мирних кварталів з установок «Град». Велика міра успіху проведеної операції полягає в тому, що добровольці «Азову», які готували її, не повідомили генеральний штаб не те що деталі операції, а взагалі плани про її здійснення. Не секрет, що генеральний штаб Міністерства оборони України вже давно перетворився на домівку російських шпигунів, які щодня зливають секретну інформацію по проведенню АТО своїм кураторам в Кремлі. Тому подібні міри, незважаючи на повалену координацію дій, все одно є абсолютно виправданими. Особливо коли противник накопичив основні сили на дебальцевському плацдармі, та вірогідність оголення його південного флангу, вочевидь, прораховувалась.

У вівторок, 10 лютого, відбулись безпрецедентні обстріли російськими військовими віддалених тилових територій – м. Краматорськ (90 км. від зони зіткнення) та пгт. Гродівка (70 км.). Внаслідок подібної імітації надзвичайних спроможностей терористів, які використали РСЗО «Смерч» з метою збудити панічні настрої в українському суспільстві, тримати його під загрозою постійної небезпеки, загинуло 16 чоловік. При чому ціллю терористів, окрім оперативного штабу командування АТО, розташованого на території місцевого аеропорту, стали також абсолютно мирні квартали центру міста, по яким були випущені заборонені касетні боєприпаси.

У Донецьку російські терористи продовжують обстріли мирних кварталів. Так зранку в середу, 11 лютого, з району Боссе (ймовірно з території машинобудівного заводу ЛКУ) були обстріляні автовокзал «Центр», прохідна металургійного заводу та металургійний техніку. Зважаючи на відстань та напрямок (до 5 км., південний схід), стріляли з 120-мм. міномету. Єдине пояснення кривавого злочину – імітація обстрілу української диверсійно-розвідувальної групи, про що з місця подій відразу повідомили російські телеканали. Мета одна – тримати місцеве населення у стані нервового виснаження та повсякденної напруги аби легше було годувати «вату» продуктами російської пропаганди та маніпулювати нею.

Неспокій імітується й в інших містах України. Одеса, так само як й Харків, вже звикли до «вибухових» терактів. На щастя вибуховий пристрій в хостелі в центрі Одеси не приніс жертв, але, безумовно, все це працює на розгойдування нервів українського суспільства, підбурення протестних настроїв.

Всі описані події відбувались напередодні та у день запланованої зустрічі «нормандської четвірки» в Мінську. Вочевидь, і Росія і Україна хотіли отримати стратегічні козирі перед зустріччю, й абсолютно очевидно, що президент України має їх на сьогодні більше (після наступу під Маріуполем та подій в Краматорську). Передувала зустрічі на високому рівні вечірня зустріч контактної групи, яка імітувала зусилля по мирному врегулюванню. Дивлячись на склад цієї контактної групи виникають дуже справедливі сумніви з приводу прийнятності домовленостей для України. Про що можуть домовитись маріонетки Путіна (з ЛНР та ДНР) з кумом Путіна (колишнім чільником адміністрації президента Л. Кучми В. Медведчуком, який представляв Україну)? Ви вже знаєте відповідь – про сценарій, якій задовольняє Путіна! А як бути з Україною? Сьогодні черговий акт миротворчої імітації здійснять канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд, сідаючи за стіл переговорів з Порошенко та Путіним, за посередництва представників ОБСЄ, які вже давно заплутались в тому, що саме вони імітують. Чекаємо на результати? Велика геополітична гра продовжується!

Valeriy Kravchenko