четвер, 28 Жовтень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Донбас знову в очікуванні миру, або військової ескалації?
Fot. mil.gov.ua
Fot. mil.gov.ua

Донбас знову в очікуванні миру, або військової ескалації?

Share Button
Fot. mil.gov.ua
Fot. mil.gov.ua

Ситуація на українсько-терористичному фронті на кінець січня залишається стабільною, в тому сенсі, що підрозділи збройних сил України, що несуть чергування на передовій, як і раніше знаходяться під обстрілами сепаратистів з легкого (дозволеного «Мінськими домовленостями») озброєння. За свідченнями «генерального штабу ДНР», українці так само ледь не щодня стріляють по позиціям сепаратистів. Найвизначніша умова імплементації «Мінську-2» – припинення вогню – продовжує залишатись на папері. Чи є перспективи мирного врегулювання конфлікту в найближчий час? Або варто, як прогнозували експерти, очікувати чергового витка військової ескалації?

Насправді більше підґрунтя для другого сценарію. Найперше – результати місцевих виборів на не окупованих територіях Донбасу в жовтні-листопаді минулого року. Переважну більшість мандатів в органах місцевого самоврядування отримали представники «Опозиційного блоку» (читай «Партії регіонів»), які щонайменш латентно підтримували зародження сепаратизму ще починаючи з подій в Слов’янську та Краматорську навесні 2014 р. Мерами міст стали досить неоднозначні політики, які вивішували прапори «ДНР» протягом тимчасової окупації території сепаратистами в 2014 р. Більш небезпечно, СБУ зовсім не займається відстеженням «кар’єри» таких політиків, не переймається їх впливом на місцеве населення. Внаслідок цього, навіть ті одиниці патріотів України з Донеччини, що пішли воювати за свою землю, повертаючись додому в умовне Добропілля потрапляють в середовище, де панують сепаратистські тенденції, їх дискримінують на роботі й загалом існує пряма загрозу безпеці їх родин.  Зрештою, Україна зовсім не займається розробкою гуманітарної стратегії для Донбасу. Внаслідок цього вчителі в умовному Сєверодонецьку продовжують вчити дітей сепаратизму, нелюбові до України та ненависті до українських військових. Подібна злочинна неувага Києва до подібних питань створює найвизначніший плацдарм для наступу сепаратистів – в головах місцевого населення. Особливо коли приймаються рішення на кшталт скасування розпорядження Кабінету міністрів про виділення допомоги у розмірі 49,5 млн. грн жителям Донецької та Луганської областей, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції. Гроші насправді малі, а резонанс та популістський ефект від політичного рішення – великий.

Ще один чинник, що може спричинити ескалацію напруги на Донбасі – відкладення до осені рішення щодо конституційних змін в контексті надання «деяким районам Донецької та Луганської областей» особливого статусу. Це питання наразі дуже політизується в українському суспільстві, окремі політичні сили набирають собі рейтинг на критиці незатвердженого закону. Натомість де-юре, неухвалення змін до основного закону українською стороною означатиме зрив Мінського процесу Україною. Цим безумовно скористаються росіяни та спонсоровані ними сепаратисти для виправдання продовження агресії.

В самій Росії у пресі продовжує зростати анти-західна риторика, що зовсім актуально виглядає на тлі падіння курсу рубля через різке зниження ціни на нафту. Падіння добробуту населення звичайно можна компенсувати, на думку Кремля, створенням чотирьох нових дивізій в Західному та Центральному військових округах, у відповідь на навчання НАТО в Скандинавії та Балтиці, або розміщенням в Криму підрозділів сухопутних військ на допомогу існуючим силам Чорноморського флоту РФ. В цьому випадку використовуються й інші «лякачки» – нарощування загрози зі сторони Туреччини, зростання впливу ІГІЛ в регіоні та існування планів НАТО щодо створення постійного морського з’єднання в Чорному морі.  Економічні проблеми та стрімке падіння державної валюти можна «замістити» в інформаційному просторі улюбленими зведеннями з фронту, а кого росіяни люблять більше за «захисників російськомовного населення на Донбасі»? Навряд чи сирійського президента…

Не вселяє оптимізму й ситуація в «ДНР» та «ЛНР», де на хвилі «мирного будівництва» керівництво республік почало видавати населенню паспорти невизнаних (навіть Росією) «республік». Для Москви більш ніш символічною є теза про мир на Донбасі, адже вона ніколи не воліла самостійно фінансувати існування «Л/ДНР». Натомість чим довше зберігається відносний мир в регіоні, без активних бойових дій на фронті, ти сильнішим видається бажання «республік» провести референдум за приєднання до Росії. Інакше за що загинули «шахтарі та металурги від рук хунти»? Звичайно за «руський мир», а не за державну суб’єктність «Л/ДНР». Як можна відволікти людей? Заставити їх воювати, або повірити в те, що насправді вони воювали за «Л/ДНР». Перше, напевно, зробити легше.

Насторожує ситуація з ОБСЄ, коли на останньому брифінгу перший заступник голови спостережної місії Александр Хуг відзначив, що коли атаки на місію (зокрема обстріли автомобілів; за останній тиждень бойовики 21 раз чинили перепони в роботі місії) не будуть припинені в найближчий час, Мінський процес буде зірваний. Важливою ознакою наявності немирних планів сепаратистів є блокування Росією розширення мандату місії спостерігачів ОБСЄ на всі ділянки кордону поруч з підконтрольною бойовикам територією Донбасу. Наразі з 500 км. кордону спостерігачі мають мандат на 3 місяці лише для російських пограничних пунктів Гуково та Донецьк. Решта території лишається неконтрольованою, через яку здійснюється вільний транзит зброї та ополченців на Донбас.

Що стосується військових, то українських ЗМІ публікують стурбовані звернення військових, які вказують на те, що сепаратисти влаштовують собі позиції для наступу (зокрема в районі Авдіївки, Широкино), замість того, аби зосередитись на зведенні оборонних укріплень. Інсайдери «Інформаційного спротиву» фіксують щоденне переміщення танків та іншої бронетехніки, нарощування бойових угруповань за Луганським напрямком, а також в Горлівці, Єнакієвому, Макіївці. Активним військовим діям нарешті сприяють погодні умови – після теплого грудня на Донбасі встановилась морозна погода, грунт достатньо промерз аби витримати броньовану техніку. Найбільш активна фаза бойових дій 2015 р. припала саме на кінець січня – лютий. Тож ніхто не гарантує, що незважаючи на декларовані якісні зміни у війську України, що відбулись за рік, трагічні події річної давнини (ДАП, котел в Дебальцевому) не повторяться.

Таким чином, наразі передумов для поновлення активних бойових дій більше, аніж для мирного врегулювання, прив’язаного до успіхів імплементації «Мінських домовленостей». Тож очікувати на сталий мир в найближчий перспективі, на жаль, не доводиться.

Валерий Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Джерело: dt.ua

Вплив пандемії COVID-19 на міжнародні відносини: ключові тенденції

Пандемія СOVID-19 та жорсткі карантинні обмеження у світі змінюють міжнародні відносини. Реакція на коронавірус меншою …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.