2017 рік став кризовим для відносин України з багатьма сусідніми державами, крім, хіба, Словаччини та Молдови. Втім, коли дипломатично-шпигунські скандали спалахували на північно-східному напрямку – з Росією, яка веде з Україною неоголошену війну, та з її найближчим союзником Білоруссю, – це не викликало жодних неоднозначних емоцій та нарікань. Натомість погіршення відносин із Польщею, Румунією та (особливо!) Угорщиною має більш негативну симптоматику. Західні сусіди нашої держави, традиційні захисники її інтересів в ЄС та НАТО, після Революції Гідності та остаточного закріплення євроінтеграційного курсу мали б стати найближчими партнерами для України. Однак на практиці вийшло інакше.

Залишаючись під прицілом російської агресії, Україна й досі викликає співчуття в європейських столицях. Але не всі усвідомлюють масштаби і справжні цілі гібридної війни Росії проти європейської цивілізації. Якщо Варшава навіть зі зміною уряду правих консерваторів (що має, скоріше, технічний характер) послідовно дотримується відверто антагоністичного курсу щодо Російської Федерації («Польща буде наступною жертвою»), то Будапешт дозволяє собі дипломатичні маніпуляції та загравання з Москвою. Парадокс, але угорці, як і поляки, мають правоконсервативний уряд Віктора Орбана, який напередодні парламентських виборів у квітні 2018 року лише збільшив свій рейтинг довіри (феноменальні для Європи постпопулістської доби понад 50%). При цьому Угорщина сьогодні є найближчим союзником Польщі як євроскептичний полюс протидії Брюсселю всередині ЄС. Перший телефонний дзвінок новопризначеного міністра закордонних справ Польщі Яцека Чапаутовича був угорському колезі Петеру Сіярто – головному антиукраїнському «яструбу» європейської політики.

Крім внутрішнього електорального профайлу («Фідес» та «ПіС» є правоцентристськими силами), спільної нелюбові до ініціатив Брюсселя та до мігрантів, останнім часом обидві країни відзначились низкою конфліктних ситуацій з Україною. Питання історичної пам’яті у відносинах України та Польщі й угорської меншини на Закарпатті у відносинах України та Угорщини зумовили різке охолодження міжнародних стосунків, незважаючи на досягнення візової лібералізації. Самі причини конфліктів – об’єктивні й давні, проте не треба відкидати той факт, що їх інспірували зовнішні дестабілізаційні зусилля третьої сторони. Москва відчуває здоровий азарт у намаганні посварити всіх з усіма в Центральній та Південно-Східній Європі на підґрунті історії та супутнього сепаратизму. І вже досягла у цьому певних успіхів. Проте помилковою стратегію є й намагання Києва у всіх своїх внутрішніх та зовнішніх проблемах розгледіти «руку Кремля». Адже націоналістична політика правих консерваторів Варшави та Будапешта (хай навіть і антиукраїнська) ще не свідчить про їхню проросійську позицію. А намагання Києва трактувати її саме таким чином лише спонукає до подальшого розбрату й унеможливлює продуктивний двосторонній діалог.

З одного боку, «антимосковський» дискурс в українському суспільстві, що перманентно перебуває в умовах агресії з боку РФ, є зрозумілим. З іншого – він відображає низький рівень професійної підготовки української сторони. Києву не вистачає фахових і неупереджених експертів-істориків, етнологів, аби повноцінно й неемоційно розібратися в ситуації. Там, де є спільна історія та кордон двох національних держав, – проблеми завжди будуть. Внутрішня ситуація накладається на зовнішні помилки України, й проблема еволюціонує. Не виключено, що саме відсутність спільного кордону зробила найбільшими друзями України Литву і Грузію, з якими нема чого ділити?

Однак не лише історія є сьогодні об’єктом спекуляцій. Скажімо, новий прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моровецький розповів главі Єврокомісії Жан-Клоду Юнкеру про «кількадесят тисяч утікачів від війни з України». Загалом у Польщі нарахували понад 1 млн українських трудових мігрантів і кількадесят тисяч – утікачів з Донбасу. І саме цим Варшава пояснює своє небажання приймати мігрантів з Півдня. Насправді ж ситуація інакша, про що застеріг Міністр закордонних справ України Павло Клімкін. У 2015-2016 роках у Польщі офіційно отримали притулок лише 88 українців. Решта – трудові мігранти, які рятують польську економіку, в той час як поляки працюють на заробітках у країнах Західної Європи. Тож антиукраїнський дискурс Варшави обумовлений відвертим небажанням Польщі приймати мігрантів з арабських країн та Африки, які, на відміну від українців, дуже погано асимілюються. Загалом Польща має квоту від ЄС на 12 000 біженців, тоді як деякі країни, що безпосередньо стикаються з проблемою, взагалі не мають квот (наприклад, Італія). Антимігрантська тематика буде лейтмотивом головування Італії в ОБСЄ у 2018 році, що відверне увагу від української проблематики. Боротьба з напливом мігрантів – основний внутрішньополітичний козир правих консерваторів у Центральній Європі. Угорщину навіть погрожували виключити з ЄС за відверту протидію європейській міграційній політиці (ця країна є важливим транзитним вузлом для мігрантів з Півдня). В Україну, найбіднішу країну Європи (ВВП на душу населення за показниками 2016 року складає 2185 дол., у Польщі – 12 373 дол.), сирійські біженці не їдуть з об’єктивних причин. Проте коли поляки ставлять знак рівності між мігрантами з Близького Сходу та України, це лунає образою для Києва.

Іншим виміром проблеми є стан справ з меншинами в Україні. Великий резонанс та розгляд Венеціанської комісії викликав новий український закон про освіту, зокрема стаття 7 цього закону. Вона забороняє отримання державної повної середньої освіти іншою мовою, окрім української. Освіта мовою меншин можлива лише у початковій школі, далі всі мають вчити державну. Такі трактовки закону стали причиною безпрецедентного тиску на Україну з боку західних сусідів. Своє занепокоєння висловили Румунія, Болгарія та Польща, а Угорщина пішла ще далі, заявивши про блокування інтересів України в ЄС та НАТО.

Захист угорської діаспори – один із пріоритетів Угорщини після 1991 року. Це прописано в Конституції цієї країни, населення якої становить менше 10 млн осіб. Натомість угорська діаспора компактно мешкає в Румунії (близько 1,3 млн), Словаччині (до 500 тис.), Сербії (Воєводина – понад 250 тис.), Україні (Закарпаття – 150 тис.). Загалом угорська автохтонна та іммігрантська діаспора налічує до 5 млн осіб – половина населення сучасної Угорщини. Будапешт запровадив мовні та історичні програми, спрямовані на підтримку закордонних угорців. Найбільше від них потерпає Румунія, де в березні 2018 року відбудеться референдум щодо автономії Секуйського краю у складі Румунії. Угорщина інвестує в програми історичної пам’яті, спрямовані проти запланованого на 2020 рік святкування сторіччя Тріанонського договору й утворення Великої Румунії. Знаходяться кошти й на фінансування регіональних інфраструктурних проектів для Закарпаття (загалом для області, а не лише для регіонів компактного проживання меншин у Берегівському та Виноградівському районах) – понад 60 млн євро цільової фінансової допомоги на рік. Активно фінансують мовні програми, створюють приватні угорські школи (на ці потреби в 2017 році було виділено понад 15 млн євро).

Будапешт може собі це дозволити, адже за рівнем економічного розвитку Угорщина в 2017 році є одним із лідерів ЄС – 3,7% зростання ВВП. Щоправда, регіональні сусіди Угорщини мають ще вищі показники: Польща – 4,2%, Румунія – 5,7%. Натомість Україна й далі біднішає через неефективну модель управління. Українці масово їдуть на заробітки за кордон, часто з метою «осісти» в Європі. І, звісно ж, вчать мову країни перебування. Польща не будує школи в Україні через те, що в більшості західних регіонів діти змалку вивчають її від батьків. Угорська та румунська мови складніші для українців – саме тому в Ужгороді та Чернівцях запроваджують безкоштовні мовні курси як для дітей, так і для дорослих. А що в цей час робить Україна для захисту українців за кордоном, аби вони зберігали свою ідентичність?

Україна майже не взаємодіє зі старою (1950-1970 роки імміграції) діаспорою за кордоном, що має гроші та впливи. В МЗС є департамент, якому бракує фінансування для ефективної роботи. Плани зі створення міністерства у справах світового українства залишаються на папері. А між тим справжні демографічні показники в Україні нікому не відомі. Досі не зрозуміло, скільки населення сьогодні мешкає на національній території – останній перепис населення був у 2001 році. Не відомі й точні цифри українських мігрантів за кордоном, оскільки багато хто працює нелегально. Повсякденною стала практика русифікації українських мігрантів, яким бракує підтримки своєї держави за кордоном. Росія не шкодує коштів на формування негативного іміджу України в європейських державах. Натомість Київ не може ефективно боротися з російською пропагандою в Європі, тож українці легко піддаються впливам російськомовного (пострадянського) середовища.

Нинішня ситуація у відносинах з Польщею та Угорщиною несе додаткову загрозу через наближення електорального циклу в Україні. Незважаючи на відому асиметрію у ставленні до питань історичної пам’яті, релігії, мови та культури, що існує в Україні та в її сусідів (питома вага цих чинників для українців незначна – на першому місці економічна мотивація), влада не може дозволити собі повну деполітизацію процесу. Мова, зокрема, про виборців Західної України, на яких спрямована популістська риторика відстоювання символів націоналістичного спротиву, мовна тема. Фактично, виборчий популізм в Україні такий самий, як і в Центральній та Східній Європі. Для Порошенка та його політтехнологів немає потреби працювати з економічно орієнтованим електоратом східних регіонів – їх не приваблюють візові чи національно-культурні здобутки Києва. Натомість 1,5 млн переселенців з Донбасу та Криму (насправді – менше) досі не мають права голосу, а загалом Україна втратила близько 5 млн виборців після 2014 року (із 30 мільйонів). Відтак чекати на суттєві зрушення в позиції Києва у 2018 році не доводиться.

Системні проблеми у відносинах України з Варшавою та Будапештом наштовхуються на дефіцит політичної волі, відсутність концептуальних підходів та стратегії. На законодавчому рівні в Україні продовжує діяти Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики часів президенства Віктора Януковича (від 1 липня 2010 року). І додавання в його текст згадки про членство в НАТО не рятує його від морального старіння. Україні потрібна нова концепція зовнішньої політики, де пріоритетом буде регіональне партнерство. Досить торгувати географічним положенням – треба пропонувати Варшаві та Будапешту спільні сфери інтересів. А вони є! Від енергетики – до військово-промислового комплексу, де укладення PESCO (Permanent Structured Cooperation – Постійна структурна співпраця з питань безпеки та оборони. – polukr.net) надає нові стимули й для України. Київ має перейти від політики конфронтації з сусідами до конструктивного діалогу, зокрема на базисі модернізованої Вишеградської четвірки, де з липня 2018 року головуватиме Словаччина. Йдеться, зокрема, про реанімацію ідеї субрегіональних проектів Міжмор’я чи Балто-Чорноморського союзу. Це дасть Москві прозорий сигнал про політичне єднання регіону напередодні нових випробувань та російських провокацій, які неодмінно очікують Європу після президентських виборів у Росії. Дипломатія – це мистецтво компромісу, де всі сторони мають бути задоволені наслідками. Вибудовуючи політику двосторонніх відносин з Варшавою та Будапештом, Києву варто про це пам’ятати.

Валерій Кравченко

Місцеві управління праці в Польщі виявилися не готовими до впровадження нових правил видачі дозволів на працевлаштування іноземців, що набули чинності з 1 січня 2018 року. За попередніми підрахунками Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики, зараз вони щодня реєструють приблизно вдесятеро менше кількість посвідчень (oświadczeń) на роботу, ніж у 2017 році, – інформує сайт NASHAPolsha з посиланням на Money.pl.

За даними компанії Personnel Service, яка займається працевлаштуванням у Польщі працівників різної кваліфікації, основні труднощі спричиняють довша процедура верифікації заяв, збільшення кількості додатків до заявки та вимога присутності іноземця в Польщі для реєстрації документа. Як зазначає голова компанії Кшиштоф Інглот, «процес став значно тривалішим, формальності – більш обтяжливими, через що багато посвідчень, складених у перші дні року, досі чекають на затвердження». На його думку, якщо протягом двох місяців нічого не зміниться, це може спровокувати серйозні ускладнення на ринку праці.

Відповідно до нових правил, нині за правдивість даних, внесених до посвідчення про намір довірити роботу іноземцеві, відповідає службовець, що приймає такі документи, а не працедавець, як це було раніше. Відтак зросла тривалість перевірки інформації, внесеної в посвідчення.

Окрім того, тепер замість однієї сторінки посвідчення для управління та однієї для працедавця запроваджено вісім сторінок необхідних документів. Іноземці повинні мати готову заяву, підтвердження оплати 30 злотих за реєстрацію (прикріплене індивідуально до кожного набору документів) а також ксерокопію паспорта зі всіма пропечатаними сторінками. У разі помилки в документації термін реєстрації посвідчення може зрости до 30 днів. Усі ці документи мусять бути надруковані, а згодом зберігатися в управліннях праці.

Додаткові проблеми можуть виникнути, якщо працівник, який перебуває в Україні, захоче змінити працедавця. Досі необхідним був сам факт наявність посвідчення(oświadczenia). Тепер особа, котра має документ від одного працедавця, не може приїхати працювати в когось іншого. Для цього необхідно з’явитися в Польщі та зареєструвати документ в іншого працедавця.

До всього, працедавець протягом семи днів мусить поінформувати управління праці, чи особа приступила до праці, найпізніше – в день початку роботи. Цей адміністративний крок може стати проблемним для великих працедавців, які працевлаштовують велику кількість людей щотижня.

Втім ухвалені зміни мають і свої позитиви: тепер можна точно підрахувати кількість іноземців, які отримали роботу в Польщі, галузі, в яких вони найчастіше працюють. Окрім того, ці заходи дозволять очистити ринок від непорядних конкурентів. Координатор процесів рекрутації агентства з працевлаштування HREX Валерій Скляров позитивно оцінює зміни до закону про працевлаштування іноземців, і зауважує: «Щодо нових умов роботи, то можу їх тільки вітати. Ні для кого не таємниця, що відсутність контролю за оформленням дозвільних документів на роботу спровокувала появу великої кількості фірм-посередників, які відкрито торгували дозволами на роботу, часто обдурюючи мігрантів. У наше агентство щоденно зверталися десятки обдурених такими фіктивними агентствами українців, білорусів, росіян, які приїжджали на роботу, а опинялися і без роботи, і без підтримки, і нам оперативно доводилося таких людей фактично рятувати. Маю велику надію, що таких ситуацій більше не повториться, що позитивно позначиться і на потенційних працівниках, і загалом на ринку праці Польщі».

Зміни до закону щодо працевлаштування іноземців ухвалили торік у липні з метою впорядкувати процес працевлаштування іноземців і посилити контроль за посвідченнями на роботу.

Джерело: nashapolsha.com.ua

Синьо-жовту форму носили теж працівники молдовани та білоруси, які не знали польської, і жодних скарг на фабриці досі не було

Протягом останніх днів розгорівся скандал щодо фабрики Lindab під Варшавою. Працівників із України там начебто вдягали в уніформу за національною ознакою – синьо-жовту або синьо-помаранчеву. Решта працівників-поляків нібито мали уніформу за родом праці. Польські правозахисники назвали це дискримінацією за національною ознакою, а на фабрику з перевіркою вирушили Інспекція праці та представники Речника з громадянських прав (РГП) при президентові Польщі. На фабриці пояснили, що ніяк не дискримінували працівників, а різний колір уніформи потрібен лише, щоб розрізнити тих, хто знав і не знав польську мову, тобто для безпеки праці. На фірмі обіцяють переглянути цю практику через скандал. Прохання Polukr.net пояснити ситуацію керівництво Lindab ігнорувало – 14 разів скидало слухавку або не відповідало на дзвінки, хоча секретар фірми перед цим обіцяла, що дадуть коментар. Проте згодом керівництво пояснило позицію на своєму сайті.

Директор Lindab: «Система окремої уніформи стосується всіх іноземців, які не говорять польською, а не так, як було вказано в медіа – українців»

Міжнародна фірма Lindab зі штаб-квартирою у Швеції має одну зі своїх фабрик в селі Вєрухов під Варшавою. Виробляє вона дахи, ринви і труби для вентиляції. На фабриці 200 працівників, із них 40 – з України.

Операційний директор Lindab Міхал Врублевський на сторінці фірми пояснив ситуацію: «Протягом останніх днів в медіа з’явилися закиди, які нас хвилюють… Дії, що можуть бути визнані як дискримінаційні, для нас неприпустимі. Наш Кодекс поведінки зобов’язує «… до всіх працівників ставитися однаково, справедливо і з повагою. Працівники мають ставитися з повагою до походження і поглядів їхніх колег, клієнтів та інших осіб. Не можна дискримінувати чи цькувати жодного працівника або кандидата з огляду на расу, стать, віру, національність, сексуальну орієнтацію тощо».

Протягом багатьох років Lindab дотримується найвищих стандартів комфортних умов праці, прав працівників, а передусім – їхньої безпеки. Єдиним зі способів гарантувати безпеку на виробництві  – використовувати різні кольори спецодягу, що полегшує швидку ідентифікацію. Наприклад, бригадирів можна легко впізнати по червоній футболці, а техніків – по зеленій… Така практика є на схожих фабриках по всьому світі.

Близько року тому на виробничому цеху та на складі виникли проблеми з комунікацією – не всі працівники говорили тою ж мовою. Це спричинило низку стресових ситуацій і непорозумінь, які часто призводили до зупинки роботи. Для нас ефективна комунікація – справа безпеки… Ситуація, в якій невідомо хто якою мовою говорить, може стати загрозою для здоров’я та життя. Іноземців, які не знають польської, брала на роботу на наше замовлення зовнішня фірма-рекрутер. Потім спільно шукали спосіб, як розв’язати проблему спілкування. Дійшли висновку, що слід впровадити модель швидкого розпізнавання мов спілкування осіб: працівники, які не знають польської, без огляду на національність, мають носити іншу футболку. Деякі працівники знають як польську, так й інші мови, а отже, можуть виконувати роль перекладачів. Це дозволило впровадити ефективну систему комунікації…

Від часу впровадження системи всі працівники, які не говорять польською, носять жовті футболки, а працівники, які можуть перекласти, – помаранчеві. Вибір кольорів не був зумовлений жодними прихованими намірами. Ця система стосується всіх іноземців, які не говорять польською, а не так, як було вказано в медіа – лише українців. У Lindab на таких самих умовах розпізнають українців, білорусів, молдован.

Впроваджене нововведення мало лише позитивні відгуки працівників, проте дискусія, яка останні дні триває в медіа, змушує нас ретельніше переглянути справу, дослідити її та шукати альтернативних рішень. Приймаючи попереднє рішення, ми мали юридичну консультацію, чи це не суперечить антидискримінаційним зобов’язанням фабрики. Проте продовжимо переговори, аби знайти найвигідніше рішення для всіх працівників наших фабрик. Lindab вітає співпрацю з організаціями і державними органами, які відкриті до діалогу, аби гарантувати гідні та безпечні умови праці для всіх працівників. Всі особи, які працюють на Lindab, можуть розраховувати на справедливе, рівне і шанобливе ставлення».

«Чи зрозуміли б поляки, якщо б роботодавець за межами Польщі змусив їх носити форму в кольорах національного прапора»

Скандал виник із публікацій у Gazeta Wyborcza. У коментарі Polukr.net автор матеріалів Войцех Карпєшук розповів: «З цією темою до мене звернулася правозахисниця з польської організації «Ніколи більше», яка займається протидією дискримінації. Вона розповіла історію про практики з уніформою на цій фабриці. Потім зі мною зв’язався контрагент фірми Lindab, який попросив не називати його ім’я та не вказувати країну-походження. Він теж був обурений і сказав, що навряд чи поляки зрозуміли б, якщо б роботодавець за межами Польщі змусив їх носити форму в кольорах національного прапора. Протягом останніх трьох-чотирьох років, коли відбувся великий наплив заробітчан із України в Польщу, а також після приходу до влади правої партії «Закон і справедливість», коли в країні сильно зміцнили позиції крайні праві, кількість історій про випадки ворожнечі щодо українців у Польщі зросла. Поширюються теж думки у суспільстві, що, мовляв, українці забирають в поляків роботу, тож хай забираються додому. Тому ми уважні до всіх таких тем».

Головна інспекція праці: «Оцінку, чи була дискримінація, має дати суд»

Фабрику під Варшавою має перевірити тепер польська Інспекція праці та Речник з громадянських прав при президентові Польщі, які опісля приймуть свої рішення.

У коментарі для Gazeta Wyborcza у Головній інспекції праці розповіли: «Різні уніформи для українців і поляків можуть мати заборонений дискримінаційний характер. Якщо наслідком такого розрізнення є порушення гідності працівника, створення щодо нього атмосфери залякування, ворожості чи приниження (цькування), то такі дії є проявами дискримінації (нерівного трактування) і порушують правові норми… Крім цього, така практика може порушувати право працівника на приватність. Така поведінка може суперечити обов’язкам працедавця протидіяти дискримінації. Чи в цьому випадку маємо справу з дискримінацією? Оцінку має дати після провадження суд з праці».

Ініціатор організації «Євромайдан-Варшава»: «Боюся, жоден українець не поскаржиться під страхом звільнення»

Представник антирасистської організації «Ніколи більше» Анна Татар так коментувала ситуацію: «Мене обурює практика сегрегації працівників з огляду на країну походження. Поляки там мають футболки з огляду на характер праці, а українці з огляду на національність. Мені здається, це практики приниження, вказування пальцем».

Цю практику теж негативно оцінила українка Наталя Панченко, яка заснувала у Варшаві організацію «Євромайдан-Варшава»: «Якби мала працювати в тій фірмі, то почувалася б приниженою. Боюся, жоден українець там не поскаржиться під страхом звільнення».

Ігор Тимоць

Функціонери Краєвої податкової адміністрації Польщі проводять посилений контроль пунктів пропуску на східному кордоні у зв’язку поширення вірусу африканської чуми свиней (АЧС). Одним із чинників, що впливають на поширення хвороби, вважають ввезення харчів до Польщі з цього напрямку. Про це інформує Польське радіо. 

«Посилений контроль необхідний особливо тепер з огляду на зростання числа людей, які перетинають східний кордон Польщі у зв’язку з періодом Різдва і Нового року в наших сусідів. Загалом торік ми затримали майже 200 тонн продуктів тваринного походження, які перевозили подорожні, перш за все на прикордонних переходах з Україною, але також із Білоруссю та Росією. Вони підлягають знищенню», – сказав Пйотр Поґожельський з Митного департаменту Краєвої податкової адміністрації.

Головна ветеринарна інспекція вважає, що продукти харчування, незаконно ввезені з-за меж Євросоюзу, могли вплинути на розвиток вірусу африканської чуми свиней у регіоні Варшави. Останній випадок появи цієї хвороби там підтвердили останнього четверга.

Протягом минулого року польські митники виписали близько 3,5 тисячі штрафів щодо осіб, які не дотримувалися заборони ввезення продуктів тваринного походження з-поза меж Європейського Союзу.

Нагадаємо, 26 вересня 2017 року було виявлено спалах захворювання африканської чуми свиней в особистому селянському господарстві в селі Грозьово Львівської області, що на кордоні з Польщею. А на початку вересня міністр сільського господарства Польщі Кшиштоф Юрґєль повідомив про плани міністерства спорудити огорожу вздовж кордону Республіки Польща з Білоруссю та Україною, яка запобігала б переміщенню диких свиней. На думку експертів, причиною появи африканської чуми свиней у Польщі були заражені цим вірусом дикі кабани, які зайшли на територію країни з Білорусі. Довжина огорожі – 729 кілометрів. Вартість її спорудження – 130 мільйонів злотих (30 мільйонів євро). Міністерство фінансів Польщі обіцяло виділити таку суму.

Від моменту появи АЧС у Польщі 14 лютого 2014 року виявлено понад 90 вогнищ цього захворювання у трьох воєводствах: Підляському, Люблінському та Мазовєцькому. Також виявлено майже півтисячі випадків зараження АЧС у диких кабанів.

Джерело: polradio.pl

Нещодавні зміни в польському уряді є позитивними, проте не варто сприймати їх як революційні, зокрема в контексті українсько-польських відносин. Щодо Києва з боку Варшави з оновленням уряду слід чекати радше пом’якшення риторики, ніж кардинальних змін. Такі прогнози стосовно майбутнього українсько-польських відносин у контексті оновлення польського уряду дали «Укрінформу» польські політологи й експерти.

Посади в новому уряді втратили п’ять міністрів, серед яких і відомий неоднозначними висловлюваннями щодо України міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський та очільник оборонного відомства Антоній Мацеревич. Експерти прокоментували передовсім призначення на ці посади Яцека Чапутовича та Маріуша Блащака відповідно.

Нового главу МЗС польські політологи вважають доброю заміною Ващиковському. Водночас наголошують, що слабкою стороною Чапутовича є відсутність політичної підтримки у середовищі партії «Закон і Справедливість». Це може означати, що новопризначений міністр не буде самостійною політичною фігурою.

«У контексті польсько-українських відносин він не буде головним архітектором цієї політики. Однак сподіваюся, що за його керівництва у міністерстві не виникатиме таких скандалів, як у період Ващиковського. Складні відносини між Польщею та Україною не виникали через Ващиковського, але у зв’язку з позиціями польської та української сторін. Поки що складно однозначно сказати, що принесе призначення Чапутовича для відносин з Україною», – зазначив політолог, професор Варшавського університету Анджей Шептицький.

Павел Коваль із Польської академії наук також наголошує, що східна політика польського уряду досі не була винятково проблемою міністра Ващиковського. Тож його заміна не означає зміни політики уряду Польщі. «Я не надавав би значної ваги заміні конкретних міністрів, хоча добре оцінюю доробок і життєвий шлях міністра Чапутовича», – додає він.

Головний редактор порталу PolUkr, директор Центру досліджень «Польща-Україна» Даріуш Матерняк вважає зміну на посаді глави МЗС позитивним кроком і згадує про досвід роботи Чапутовича в МЗС, Національній академії держуправління, Інституті міжнародних відносин. «Саме тому він добре підготовлений до виконання функції міністра. Є сподівання, що його політика у східному напрямі, особливо у відносинах з Україною, не буде насичена помилками – як особистими, так і його співпрацівників», – зазначає він і висловлює сподівання, що підхід нового міністра до політики у східному напрямі буде «більш прагматичним і професійним».

Призначення новим очільником польського Міністерства оборони Маріуша Блащака експерти вважають вдалим кроком. Утім кажуть, що тут для українсько-польських відносин існують певні ризики.

«Новий міністр національної оборони Блащак є партійним функціонером PiS, і за межами партії на політичному рівні він не функціонує. Коли Блащак очолював МВС, він активно включився в кампанію проти біженців і мігрантів. Тому є загроза, що це якимось чином може вплинути на його підхід до України», – каже Анджей Шептицький.

Павел Коваль називає Блащака дуже важливим і впливовим політиком у правлячій партії. «Але чи це призведе до якихось змін в політичному напрямку? Знову ж таки – усе буде залежати від політики всього уряду».

Даріуш Матерняк називає зміну на посаді глави міноборони позитивною. Втім зазначає, що багато залежатиме від того, яку команду підбере собі новий міністр. «Доробок Мацеревича, на жаль, не можна назвати позитивним: крім обіцянок, жоден із важливих контрактів на модернізацію польською армії не було реалізовано. Тому потрібно сподіватися, що новий міністр надолужить прогалини», – додає він.

Джерело: ukrinform.ua

Станом на 11 січня Україна використала 100% експортної квоти на постачання меду до країн Євросоюзу, навіть з урахуванням того, що торік її обсяг було збільшено. Про це написав на своїй facebook-сторінці перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України Максим Мартинюк.

«Зрозуміло, що експорт на цьому не зупиняється, просто продовжується на загальних підставах (на щастя, український продукт є конкурентним на європейському ринку навіть поза межами автономних преференцій). Але водночас дата 11.01 та нульовий баланс свідчать про надвисокий потенціал цієї галузі», – додав він.

За словами Мартинюка, також за першу декаду року повністю було використано квоту на експорт виноградного та яблучного соку (14 000 тонн) і відзначено суттєвий відсоток використання (до 25%) у категоріях продукції птахівництва.

В Україні налічують близько 400 000 пасічників, які сумарно виробляють у середньому 70 тисяч тонн меду на рік, що є найвищим показником в Європі. Близько 80% українського меду (майже 57 тисяч тонн) йде на експорт, здебільшого в країни Європейського Союзу. Водночас потенціал виробництва, з огляду на обсяги посівів медоносних рослин – до 140 000 тонн меду на рік, тобто вдвічі більше, ніж виробляють цього продукту зараз.

Проте в Україні не діють жодні обов’язкові вимоги до якості меду, а наявний державний стандарт є добровільним. Водночас у рамках Угоди про асоціацію Україна зобов’язалася до кінця наступного року впровадити європейські вимоги до меду, які зафіксовані в Директиві Ради 2001/110/ЄС.

Зазначимо, 13 вересня в Європарламенті було підписано рішення про надання Україні додаткових торговельних преференцій. Регламент ЄС щодо автономних торговельних преференцій надав додаткові нульові тарифні квоти для українського меду – 2,5 тис. тонн, кукурудзи та борошна з неї – 625 тис. тонн, ячменю та борошна з нього – 325 тис. тонн, пшениці та борошна – 65 тис. тонн. Окрім того, було додано квоти на ячмінну крупу – 7,8 тис. тонн, овес – 4 тис. тонн, оброблені томати – 3 тис. тонн і виноградний сік – 500 тонн.

Додаткові тарифні квоти на зернові набули чинності з 1 січня 2018 року та діятимуть упродовж трьох років.

До слова, як інформує прес-служба Мінагрополітики, експорт аграрної та харчової продукції з України до країн ЄС у 2017 році зріс, порівняно з 2016-м, на 38,2%, або на $1,4 млрд і становив $5,2 млрд.

Найбільшими товарними групами, які Україна експортувала до ЄС протягом цього періоду, стали зернові ($1,4 млрд), олія ($ 1,3 млрд) і насіння олійних культур ($ 0,9 млрд).

ТОП-5 країн-покупців української аграрної продукції в ЄС за вказаний період: Нідерланди з часткою 18,4%, Іспанія – 14,4%, Польща – 13,3%, Італія – 11,8%, Німеччина – 10,3%.

Джерела: facebook.com/Максим Мартинюк, minagro.gov.ua, eurointegration.com.ua

Головою наглядової ради НАК «Нафтогаз України» стала Клер Споттісвуд. Її обрали на першому засіданні нового складу наглядової ради Нафтогазу, яке провели 22 грудня 2017 року, – повідомив сьогодні, 12 січня, департамент з корпоративних комунікацій Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Посаду заступника голови наглядової ради надалі обійматиме Володимир Демчишин, який виконує ці повноваження з 18 квітня 2017 року.

Наступне засідання наглядової ради заплановане на кінець січня 2018 року. На ньому мають розглянути питання призначення голів і формування чотирьох комітетів наглядової ради.

Клер Споттісвуд до призначення членом наглядової ради «Нафтогазу» очолювала компанію «Gas Strategies», в якій продовжує займати посаду директора. За даними «Нафтогазу України», має великий досвід роботи в газовому секторі. Вона працювала головою Регуляторного органу Великої Британії з питань газопостачання (Ofgas) протягом 1993-1998 років, коли відбувалися поділ компанії «British Gas» та лібералізація ринку газу у Великій Британії.

Протягом останніх 20 років працювали на посаді незалежного директора в публічних і непублічних компаніях. Крім того, працювала економістом в Королівській скарбниці Великої Британії, Міністерстві економіки та фінансів Великої Британії, яке відповідає за формування та здійснення фінансово-економічної політики уряду, викладала в Лондонській школі бізнесу.

Клер Споттісвуд здобула ступінь магістра з економіки у Єльському університеті та ступінь магістра з математики та економіки у Кембриджському університеті.

Нагадаємо, 13 грудня Кабінет Міністрів України затвердив новий склад наглядової ради НАК «Нафтогаз України». До наглядової ради увійшли: Клер Споттісвуд (Велика Британія), Бруно Лескуа (Франція), Стівен Хейсом (Канада), Амос Хохштайн (США). Інтереси держави в наглядовій раді «Нафтогазу» представляють радник прем’єр-міністра з міжнародних питань Сергій Попик, екс-міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин, а також директор зі стратегії та інвестицій НЕК «Укренерго» Володимир Кудрицкий.

Відповідною постановою Кабмін також припинив повноваження незалежних членів наглядової ради НАК «Нафтогаз України» Пола Ворвіка, Чарльза Проктора і Маркуса Річардса, які у вересні заявили про рішення покинути наглядову раду компанії та пояснили таке рішення згортанням реформ з боку уряду.

Окрім того, 13 грудня уряд ухвалив рішення, що дозволяє і незалежним членам наглядових рад державних підприємств, і представникам держави бути одночасно членом наглядових рад більше ніж п’яти юридичних осіб. Постанова також зняла обмеження для членів наглядової ради «НАК «Нафтогаз України», а саме: бути членом наглядової ради чи виконавчого органу більш як трьох інших компаній.

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» – найбільша компанія України. Провідне підприємство паливно-енергетичного комплексу країни.

Компанія здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, експлуатаційного та розвідувального буріння, транспортування та зберігання нафти і газу, постачання природного і скрапленого газу споживачам. Понад 97% нафти і газу в Україні видобувається підприємствами компанії.

«Нафтогаз України» здійснює переробку газу, нафти та конденсату на п’яти газопереробних заводах (ГПЗ), що входять до складу Компанії, виробляючи на них скраплений газ, моторні палива та інші типи нафтопродуктів. Має фірмову мережу автозаправних станцій.

Джерела: naftogaz.com, kmu.gov.ua, uk.wikipedia.org

Морська авіація Військово-Морських сил Збройних сил України провела спільні тренування типу PASSEX у Чорному морі з кораблем USS CARNEY (DDG 64) Військово-Морських Сил Сполучених Штатів Америки. Під час тренувань відпрацьовували взаємодію відповідно до стандартів НАТО та підвищення рівня взаємосумісності. Про це POLUKR.net дізнався у прес-службі Міністерства оборони України.

За словами тимчасово виконувача обов’язків заступника командувача Військово-Морських сил Збройних сил України з бойової підготовки капітан 2 рангу Андрія Куриленка, відпрацювання таких сумісних елементів є вже звичною справою для морської авіації ВМС ЗСУ. Але кожна така можливість стає хорошою нагодою для отримання додаткових знань та вдосконалення навичок взаємодії з іноземними колегами за сучасними стандартами.

У процесі тренувань гелікоптери українських ВМС Ка-27пч в Ка-27пр за складних метеоумов здійснили понад 10 посадок на борт американського корабля, провели розвідку та спостереження за надводною обстановкою.

Корабель USS CARNEY (DDG 64) Військово-Морських Сил Сполучених Штатів Америки 8 січня прибув до порту Одеси, де перебував із дружнім візитом до 11 січня.

Джерело: mil.gov.ua

Міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович, призначений 9 січня на цю посаду, 10 січня поспілкувався телефоном з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним. Про це POLUKR.net дізнався з прес-служби польського МЗС.

Як зазначено в повідомленні, в середу, 10 січня 2018 року, відбулася телефонна розмова між керівником польської дипломатії та міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним. Очільники зовнішньополітичних відомств обох країн обговорили актуальні питання польсько-українських відносин. Міністр Чапутович підтвердив прихильність Польщі суверенітету та територіальної цілісності України й наголосив, що Польща продовжуватиме підтримувати європейські прагнення України. Під час бесіди він також висловив сподівання, що проблемні історичні проблеми у відносинах між Польщею та Україною будуть вирішені якомога швидше.

Як повідомив у своєму твіттері Павло Клімкін, він особисто привітав нового польського колегу з призначенням та домовився зустрітися з ним «ближчим часом». «Будемо говорити про зміцнення стратегічного партнерства, у т.ч. взаємодію в РБ ООН, де польські друзі перейняли естафету членства. Бажаю нам спільних успіхів і перемог», – написав Клімкін.

Зазначимо, перед тим Яцек Чапутович провів телефонну розмову з міністром закордонних справ та торгівлі Угорщини Петером Сійярто. Це була перша розмова міністра Чапутовича після його призначення на цю посаду.

Міністри закордонних справ Польщі та Угорщини, як зазначили у прес-службі МЗС Польщі, обговорили інтенсивність двосторонніх відносин між країнами. Важливим елементом розмови була також співпраця в рамках Вишеградської групи, яку нині очолює Угорщина.

Джерела: msz.gov.pl, twitter.com/pavloklimkin

Днями група з п’яти нетверезих агресивних чоловіків без причин напала на двох мешканців Варшави. Вони побили 27-річного і 28-річного чоловіків кулаками. Коли працівники поліції затримали підозрюваних, виявилося, що всі вони українці. Тепер чоловікам загрожує покарання до трьох років позбавлення волі. Про це POLUKR.net дізнався з сайту поліції Варшави.

Кілька хвилин після опівночі двоє мешканців Варшави йшли Краківським передмістям, де натрапили на компанію з п’ятьох чоловіків, які поводилися гучно й агресивно. Коли вони зрівнялися на тротуарі, то спершу почули образливу лайку на свою адресу, а коли спробували відповісти на неї, компанія накинулася на них із кулаками. Після цього нападники втекли.

Поліцейські, які прибули на місце події, надали постраждалим першу допомогу та викликали медиків, а коли отримали описи нападників, узялися їх шукати. За кілька хвилин вони побачили чоловіків, які підходили під опис. Усі вони виявилися українцями, віком від 19 до 24 років. Чоловіки розповідали різні версії подій і заперечували, що когось побили. Під час затримання один із них намагався втекти, проте його зупинили.

Постраждалі впізнали нападників, відтак їх доправили до поліції. Перевірка на стан алкогольного сп’яніння показала близько одного проміле алкоголю в крові чоловіків.

Після отримання звинувачення в побитті українці все ж визнали свою провину. Тепер вони постануть перед судом, їм загрожує покарання до трьох років позбавлення волі.

Джерело: policja.waw.pl