КИЇВ. 3 грудня. УНН. Голова Європейської ради Дональд Туск під час телефонної розмови привітав Президента України Петра Порошенка з успішним формуванням нового уряду, передає УНН з посиланням на прес-службу Євроради.

“Це дає надію на подальшу активізацію таких необхідних політичних та економічних реформ”, – зазначив він.

Також він відзначив, що під час розмови привітав заявлені прагнення українського уряду для вирішення економічної кризи через надійний процес реформ. “Я заявив про готовність Євросоюзу продовжувати стояти за Україну у цих зусиллях”, – додав Д.Туск.

Як повідомляв УНН, 2 грудня Рада призначила новий склад Кабміну. За відповідне рішення проголосували 288 депутатів.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1413287-noviy-uryad-v-ukrayini-daye-nadiyu-na-podalshu-aktivizatsiyu-reform-golova-yevroradi

Прем’єр побажав головам міністерств успішної роботи.

“Ще раз хотів би привітати нових міністрів, тих міністрів, які отримали українське громадянство, дякую за бажання не тільки отримати громадянство, але і вивчити мову”, – зазначив він.

Яценюк також заявив, що до кінця поточного тижня уряд представить у парламенті програму дій.

“Ми з вами домовилися про те, що програма дій уряду повинна бути підготовлена і до кінця поточного тижня представлена в парламенті”, – запевнив він.

За його словами, йдеться про документ, який буде включати список конкретних цілей і шляхів їхнього досягнення.

Як повідомляв УНН, учора ввечері Рада призначила новий склад Кабміну. За відповідне рішення проголосували 288 депутатів.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1413217-yatsenyuk-proviv-pershe-zasidannya-novogo-kabminu

Донецьк завжди відрізнявся своїм характером. В умовах ескалації військового конфлікту, регіональна ідентичність перетворюється в один з ключових інструментів впливу на автохтонне населення. Цю боротьбу за свідомість Україна не може собі дозволити програти, проте повинна використовувати позитивні властивості регіональної ідентичності в якості «м’якого регулятора», важливого невійськового інструменту вирішення ситуації на Сході. Виключно важливо зрозуміти людей, з якими потрібно будувати мирний діалог (частина Донбасу (Донецької та Луганської областей) наразі є українською). Хто ж такі «донецькі»? Які фактори формують регіональний патріотизм?

Ключовим тут є «характер регіону», який можна характеризувати як «робочий». Його безпосередніми рисами є конкретність, прагматичність (спрямованість на результат), простота (прямолінійність) і самовпевненість. Саме з робочого характеру Донецького регіону виходить потреба в сильному хазяїні (економісті, а не лідері-політиці), також властива психології більшості громадян в Росії. Донеччани люблять коли про них дбають, рідко замислюючись над тим, яку насправді вони платять ціну за подібну турботу. Звідси виникає феномен популярності сильних менеджерів і господарників («сильної руки»), таких як Дегтярьов і Ахметов (фігуру Януковича підтримували за тим же принципом, але, в першу чергу, як протеже «господаря регіону» Ріната Ахметова). Водночас, Донбас як регіон, і Донецьк як його «столиця», мають гострий недолік харизматичних історичних персоналій, які могли б бути використані як лідери-символи (як Бандера в Західній Україні). Регіон занадто молодий, не має багатої історії, крім періоду Великої вітчизняної війни (втім, Міус-фронт був другорядним) і радянського періоду становлення (завдяки якому він придбав достатній статус і вагу, та який все ж, в загальносоюзному контексті, був периферійним). Донбас потребує пошуку своїх історичних символів, які б показали його зв’язок з Україною, при цьому не викликаючи суперечливих почуттів.

Чи не єдиним подібним символом, ключовим регіональним брендом (у тому числі на експорт), є футбольний клуб «Шахтар» – предмет гордості всього Донбасу, який належить «хазяїну регіону» Рінату Ахметову. Спортивні досягнення в цілому (футбол, легка атлетика, хокей, баскетбол) – чи не єдина сфера, яка має значний, хоч і не тривалий за часом, ефект позитивного впливу самозадоволення регіональних амбіцій.

З останніми пов’язаний відомий комплекс неповноцінності, коли потенціал і амбіції, пов’язані з сильною промислово орієнтованою економікою, наштовхуються на відсутність культурно-історичного і втратою (в особі Януковича і «Партії регіонів») політичного впливу. Донецьк має «замашки столичного центру» і готовий до них ментально, проте не має подібної історичної традиції (як у Харкова чи Києва). Подібна ситуація провокує масове стереотипне мислення (використане для популяризації ДНР), що підіймає бойовий дух регіону і спрямоване на відокремлення Донбасу від решти України. Тут можна привести в приклад такі популярні штампи-слогани, як «Донбас годує Україну», «Донбас порожняк не гонить», «Донбас все вирішує» і пр.

Важливо відзначити також відомі псевдо-фактори впливу на психологію місцевого населення, що не закладені його характером, а привнесені ззовні завдяки популярній риториці. На першому місці тут знаходиться мовне питання, яке, насправді, ніколи не було проблемним. Російська мова завжди займала і займає основне місце в житті регіону, в той же час завжди спостерігалася відносна терпимість до мов, на яких спілкувалося інше місцеве населення – українська, грецька, циганська, вірменська, іврит. Етнічне розмаїття регіону, «показний мультикультуралізм», на якому любили робити акцент окремі політики, ставлячи в приклад решті України багатонаціональний Донбас, в якому всі вміють один з одним домовлятися і всі живуть у мирі, також є псевдо-фактором впливу, притягнутим політичним дискурсом і тиражованим пропагандою. «Робочий характер» Донбасу провокує егоїстичні підходи, принципи не дотримання толерантності, соціальний дисбаланс по відношенню як до етнічних меншин (росіян до циганів, наприклад), так і по відношенню до окремих соціально-професійних груп (шахтарів до інтелігенції).

Безумовно, значний вплив на формування подібної «традиції» соціальної нетерпимості мав радянський період історії краю. Важливим контекстуальних наслідком цього періоду є почуття ностальгії за радянським минулим, достатніми соціальними стандартами того періоду, які давали впевненість у завтрашньому дні. Міфи про радянське минуле не мають нічого спільного з основами регіональної ідентичності (оскільки становлять лише пройдений тимчасової етап у формуванні регіонального характеру), хоча і, переважно, генеруються зсередини для підживлення ідеї відокремленості Донбасу, його зв’язків з Росією.

Таким чином, існують широкі можливості використання внутрішнього потенціалу регіональної ідентичності, специфіки характеру місцевого населення Донецької та Луганської областей в процесі мирного регулювання конфлікту на Сході України на противагу військовим інструментам. Важливо виробити правильні механізми психологічного впливу, формування інформаційної політики держави з урахуванням подібних регіональних особливостей. Грамотний підхід у цьому питанні сприятиме якнайшвидшому мирному регулюванню, потенційно посилить ментальну інтеграцію самобутнього Донбасу в Україну.

Кравченко В.В., Замикула М.О.

21 листопада Запоріжжя відзначила День Гідності і Свободи. Саме цього дня рік тому кияни вийшли на Майдан Незалежності, аби підтримати підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, яка вже на той час була під сумнівом. У неділю, 24-го, підтримати мирний протест вийшли і в Запоріжжі. Пару сотень людей зібралися на центральній площі міста в солідарність із Києвом. Це був початок Майдану у Запоріжжі.

Щонеділі до будівлі Запорізької облдержадміністрації приходили ті, кому спочатку був небайдужим подальший шлях України. Згодом лозунги змінювалися – проти протиправних дій влади і «Беркуту» щодо студентів, проти законів 16 січня, які позбавляли основних свобод кожного українця, проти беззаконня, корупції… І була своя особливість – проти місцевої влади – на міському й обласному рівні, на чолі якої перебували представники Партії регіонів (на сьогодні, до речі, голова міста Олександр Сін вийшов із партії, голову обласної державної адміністрації змінили, однак після парламентських виборів Запорізька область залишилася без керівництва). Все було мирно: від тисячі до п’яти тисяч запоріжців виходили підтримати Київський Євромайдан не лише вигуками і промовами, збирали кошти на допомогу, речі, продукти, відправляли все це на Київ, доповідали про побачене там, про настрої і подальші плани.

За цей рік змінилося більше, ніж за всі попередні 22 роки Незалежності. Мабуть, Гімн України лунав значно більше ніж в сумі за всі часи свого існування. Його слова тепер знає майже кожен запоріжець. У російськомовному Запоріжжі все частіше чутно українську мову, і це вже не викликає подиву, як ще рік тому. Українська символіка стала частиною південно-східного міста держави. «Слава Україні!» – це вже звичне привітання – і кожен знає відповідь: «Героям слава!». Прапори на балконах, майже у кожній автівці, жовто-блакитні стрічки на сумках, вишиванки на шкільних Перших дзвониках. Початок всіх офіційних заходів з Гімну України. Хвилини мовчання за загиблою Небесною Сотнею.

Громада міста показала свою спроможність організовуватися і здобула розуміння, що разом можна досягти будь-чого. І багато що в життєзабезпеченні міста залежить не від влади, а від активної більшості.

На святкування Дня Гідності і Свободи вийшло стільки ж людей, як і на перший запорізький Майдан – близько 500 осіб, однак тепер вже всі один одному відомі. Про основну мету початку Євромайдана свідчив розкинутий прапор Євросоюзу. Пам’ять про події, які відбулися у подальшому, відновлювали фотоколажі і відео на екрані.

Речники Майдану висловлювалися здебільшого про те, що ще зарано говорити про повну перемогу: винні у смертях досі не покарані, реформи ще тільки обговорюються, у країні – війна. «Не так швидко відбуваються зміни в нашому суспільстві, але вони вже помітні. Згадайте, з якими лозунгами запоріжці сюди вийшли. Сьогодні немає Януковича, немає його сім’ї в Україні. Сьогодні екс-очільник області Пеклушенко і голова обласної ради Межейко, які організували тут бійку 26 січня, – на лаві підсудних”, – заявив прокурор Запорізької області Олександр Шацький, учасник Майдану, який обійняв посаду в березні 2014 року.

Головним досягненням Майдану, за словами найстаршої активної учасниці Майдану, 81-річної Марії Ліхвар, є те, що мільйони співвітчизників усвідомили, що найголовнішою цінністю життя є свобода: «Свобода, а тільки потім все інше. Українці – працьовитий народ. Якщо ми ось так всі збираємось разом, все у нас буде добре».

Закінчився в Запоріжжі мітинг з нагоди річниці Майдану ходою сотень людей до міської ради, біля якої зачитали резолюцію, актуальну вже протягом року: через оцінку за діяльність на посаді на рівні «нуля», звернулися із закликом до депутатів висловити меру міста недовіру. Євромайдан закінчився, однак його вимоги ще не всі задоволені.

Natalia Seliukova

Сьогодні більшість українців живе в очікуванні чогось невідворотно поганого, пов’язаного з популярними чутками про повномасштабний наступ росіян на сході. Зокрема родичі та знайомі 500 тис. переселенців зі сходу, які з власних обставин залишаються на територіях підконтрольних терористам, й звичайно «мають вихід на надійні першоджерела» подібної інформації, дуже сприяють зростанню нервового психозу у суспільстві. Тож в Україні зростає величезне поле для гри дезінформаторів та пророків-брехунів, які вже напророчили наступи 6-7, 11 та 16 листопада, яких, зрештою, не сталося. Про часові рамки говорити справа не справедлива, тож сьогодні зупинимось на найбільш вірогідних, на думку автора, сценаріях розвитку подій на сході. Де ж чекати перший удар?

Коли розглядаються різні сценарії очікуваного російсько-терористичного наступу на Україну, більшість експертів схиляється до думки про наявну необхідність росіянам якнайшвидше «прорубати» коридор через південь України до Криму. Безперечно, Крим та його патологічна залежність від постачань життєвих ресурсів з континентальної території через Херсонську область, становить вагому проблему для росіян, зокрема, з огляду на сезон штормів у Керченській протоці. Негода унеможливлює альтернативний варіант постачання через паромну переправу, що не може функціонувати на повну силу. Продукти і споживчі товари наразі вже коштують на півострові втричі дорожче, аніж вони коштували раніше (а ціни на окремі групи товарів взагалі є істотно вищими, аніж в цілому по Росії). Водопостачання у великих містах Криму вже ведеться за графіком (Севастополь, Євпаторія) через зупинку прокачки Україною дніпровської води Північно-кримським каналом. З раціональної точки зори є очевидним, що російський Крим може не пережити цю зиму без коридору, відповідно, всі військові ресурси мають бути спрямовані на південну смугу фронту, уздовж Азовського моря, через Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь та Генічеськ.

Головним індикатором настроїв Кремля завжди було телебачення. Вочевидь, ми мали б вже сьогодні стати свідками численних обговорень на ток-шоу та сюжетів на російських каналах про чергових «фашистів-правосеків, що поїдають російськомовних немовлят» десь у Херсонській області. Натомість цього не має, єдиний канал який підіймає ґвалт в Інтернеті за південним напрямком це ANNA News – абхазький канал оперативної пропаганди для обраних москвофілів та шовіністів 99 рівня. А що широкому загалу показують загальнодержавні канали з найширшою аудиторією? Ви про це вже чули або читали – харківських комуністів, що благають про допомогу братнього народу для відновлення Леніна (Росія 1), а також неадекватні історії про хлопчика-велосипедиста, що проїхав з бомбою під светром 150 км. з Красного Лиману до донецького аеропорту аби хитрі нацгвардійці підірвали кубло терористів (НТВ), та зґвалтовану ними ж на блокпосту в Краматорську пенсіонерку з приступом епілепсії (Росія 1). Вигадані історії нас не цікавлять, натомість цікавить географія розказнів – Харків, Красний Лиман та Краматорськ. Російську аудиторію готують для новосприйняття цих територій?

Що це дає нам? Хоча б приблизне розуміння первісного задуму російських терористів – у пріоритеті створення котла навколо Дебальцеве. Саме це містечко відкриває прямий шлях до наступу на Артемівськ та Краматорсько-Слов’янську агломерацію. Аеропорт Донецьк, точніше все що від нього залишиться? Він цікавий виключно з психологічно-стратегічної точки зору – здобуття діючої злітної смуги, аби в ДНР раптово з’явилась авіація (у Міллерово вже готові російські винищувачі). Підірвати злітну смугу у Донецьку, як це зробили у Луганську, практично не можливо – занадто товстий шар бетону та асфальту вкладений був у підготовці літовища до ЄВРО-2012. Що стосується північного напряму – Бахмутська траса відкриває прямий шлях на Лисичанськ та Сєверодонецьк, а Щастя та Станиця-Луганська – до Луганського малонаселеного степу, що простягається на сотню кілометрів аж до Харківської області. Нарешті Харків, якому наразі підготовлена функція головної психологічної зброї. Безперечно, можна очікувати «російську зиму» у цьому місті Кернеса-Добкіна, зважаючи на реноме цієї пари політиків. Харків – величезний транзитний вузол, звідки до сусіднього російського Белгорода курсують електропоїзди. Харків – місто майже тотально російськомовне та населене на 35% етнічними росіянами. Харків – місто, що ментально не надто відрізняється від Луганська чи Донецька, де успішно росіяни імплементували свої проекти ЛНР та ДНР. Тож харків’янам, за потреби, можна успішно промити мозки ХНР. Проте Харків – місто традиційного надзвичайного впливу силовиків, місто Авакова (який, до речі, має не надто чисту репутацію у місті). Харків – це вихід до Полтавщини, вихід до Дніпра та прямої військової загрози Києву з півдня (північний напрям, як вважається, надійно прикритий військовими частинами, дислокованими у Чернігові). Харків – це ключ до подальшої дестабілізації України аж до втрати суверенності, тож на цей напрям, вочевидь, буде зроблена ставка росіян у найближчому майбутньому.

Що маємо у такому варіанті? Перший істотний удар буде завданий по Дебальцеве, з паралельними спробами дестабілізувати та відволікти увагу на флангах – з півдня та півночі. Потім буде відчайдушна спроба зробити швидкий марш-кидок на північ Луганської області в тил українських сил із підтримкою з ділянок кордону. Десь на цьому етапі у терористів має раптово з’явитись авіація. Паралельно підіймається рух за ХНР у Харкові, та для відволікання уваги, ще десь в Україні, наприклад в Одесі. Не виключені численні теракти, в тому числі в столиці України. Хронологічно всі зазначені події вміщуються у три тижні максимум. Й вже потім – відкривається південний напрямок атаки через ніби найбільш укріплені українцями, але відкриті степові райони Приазов’я. Ну що, готуймось до бою?

Valeriy Kravchenko

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Олександр Олесь

Голодомор-жахлива катастрофа, яка забрала життя близько 10 мільйонів українців, стала найбільш маштабною за кількістю жертв і, водночас, найменш відомою з-поміж трагедій XX століття. Світ не помітив Голодомору в Україні і мовчав. Чому ж він мовчав? Найпростіша відповідь: світ мовчав, бо не знав правди. Можливо й так. Адже донедавна про те, що насправді відбувалося в українських селах у 30-ті роки, не знали навіть багато самих українців.

Радянський Союз усіма можливими способами перекрив доступ до інформації, дозволялось відображати лише офіційні погляди Радянського уряду. Іноземним кореспондентам показували та розповідали лише те, що було вигідним та потрібним. Москва їх зустрічала обідами та бенкетами в Кремлі, де на столі була найкраща ікра, риба, дичина і найвишуканіші вина. А в цей час на іншому кінці Радянського Союзу помирали мільйони українців від голоду, у країні, яка масштабно експортувала збіжжя. Помирали ті, хто годував Європу. Спочатку українці рятувалися від голодної смерті залишками їжі. Викопували гнилу картоплю та буряки, пекли лушпиння та варили з них юшку, а коли гнилі продукти ще залишалися, українці намагалися допомагати один одному, як могли. Хто був заможніший часом міг поділитися жменею лушпиння. Однак згодом співчуття зникло навіть до рідних. Проте, цього не мав бачити ніхто. Кореспондентам забороняли туди їхати, і на власні очі все це побачити, адже для того, щоб виїхати за межі Москви потрібно було отримати спецдозвіл міліції. Кордони були закриті, радянське керівництво боялось витоку інформації і заперечувало існування будь-якого голоду.
Проте, правдива інформація частково потрапляла за межі України. Завдяки британському журналісту Гарету Джонсу, який у розпал Голодомору побував в Україні тричі й одним із перших вголос заявив про цю трагедію. Журналіст подорожував голодуючими районами України і на власні очі побачив, яким є насправді життя у Радянському Союзі. Воно виявилось далеко не таким, яким його уявляли у Європі. Люди пухли та помирали з голоду. Скрізь був чутний плач і цей плач лунав по всій Україні. «У нас немає хлібу. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду» – ось що почув Джонс в Україні. Його розмову з голодуючими людьми почула і радянська міліція, «Забирайтесь до бісу! Припиніть йому розповідати про голод, не бачите, що він іноземець?» Після цього Гарет Джонс повернувся у Берлін, детально поширював інформацію про Голодомор. Та чомусь статті Джонса про Голод в Україні не мали особливого резонансу ні в громадськості, ні в політичних колах. Європа прислухалась тоді до інших, таких як Бернард Шоу та Волтер Дюранті, а вони розповідали зовсім інше. Америка теж не почула Гарета. Проте, його статті не залишились поза увагою Кремля. Це саме на їх замовлення американський журналіст Волтер Дюранті публікує спростування, де пише «Насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням… Якщо через кліматичні умови урожай пропаде, як це було в 1921 році, Росії справді загрожуватиме голод. Якщо ні — теперішні труднощі швидко забудуть.» А Гарета Джонса Радянський Союз звинуватив у шпигунстві і оголосив персоною нон-грата. Життя британського журналіста закінчилось несподівано і трагічно. Джонс під час подорожі Монголією потрапив у полон до китайських чи то монгольських бандитів, де і загинув від трьох куль. Багато у цій справі залишилось невідомим, проте відомо лише одне, що в цій подорожі його супроводжував водій з Росії, на ім’я Анатолій.

Тому сказати про те, що світ мовчав, бо не знав- не можна. Світ знав, хоча й не багато, але не хотів вірити в це. Знали про Голодомор й українці, які жили на заході, все знали і намагались допомогти, хоча дуже сильно ризикували. Але також мовчали, бо боялись.

Юлія ЯНКЕВИЧ

КИЇВ. 21 листопада. УНН. Уже наступного тижня має відбутися перше засідання новообраної Верховної Ради. І я негайно внесу на затвердження Парламенту кандидатуру Прем’єр-Міністра, яку, згідно Конституції, запропонує мені коаліція. Про це у своєму зверненні до Дня Свободи і Гідності відзначив Президент України Петро Порошенко, – передає УНН.

“Виходячи із єдності демократичних сил очікую, що коаліція пристане на мою пропозицію висунути на цю посаду Арсенія Яценюка”, — зазначив П.Порошенко.

Нагадаємо, Президент України Петро Порошенко закликав сформувати коаліційний уряд до початку роботи Верховної Ради нового скликання.

“Ми за 6 днів мають завершити формування коаліційного уряду”, – сказав П.Порошенко.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1409274-prezident-gotoviy-negayno-vnesti-do-radi-kandidaturu-a-yatsenyuka-na-posadu-premyera-1

КИЇВ. 20 листопада. УНН. Президент Литви Даля Грібаускайте заявила, що Україна, яка обрала демократичний шлях до Європейського Союзу, потребує всебічної допомоги, в тому політичної, гуманітарної і військової, передає УНН з посиланням на Польське радіо.

“Для цієї країни, для людей, які обрали демократичний шлях, які здійснили вибір самостійного управління країною, прийняли рішення спрямувати країну на Євросоюз, щоб можна було діяти без тиску, без воєнної інтервенції та агресії, необхідна політична, гуманітарна і військова допомога”, — сказала литовський президент в ефірі Литовського радіо.

На її думку, Україна обороняється не тільки від військової атаки, але й від економічної та інформаційної агресії.

“Литва, як і інші євросоюзні держави, усвідомлює, що за мир необхідно боротися, що його треба захищати, що суверенітет є недоторканим і що кожний народ має право на власну державу й ніхто не може йому диктувати своє”, — сказала Д.Грібаускайте.
Вона наголосила, що усе це повинні зрозуміти в Кремлі. Як зазначила президент Литви, сьогодні Україна бореться за мир усієї Європи.

“Якщо терористична країна, яка здійснює агресію на сусідню країну, не буде затримана, то агресія може розповзтися на усю Європу і поза нею”, — підкреслила вона.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1408861-ukrayini-potribna-politichna-i-viyskova-dopomoga-d-gribauskayte

КИЇВ. 20 листопада. УНН. Віце-президент США Джо Байден у розмові з прем’єр-міністром Латвії Лаймдота Страуюма запропонував посилити санкції проти Росії, якщо та “збереже колишній курс” щодо ситуації в Україні, передає УНН з посиланням на Білий дім.
“Лідери обговорили кризу в Україні і погодилися, що наслідки триваючого порушення Росією суверенітету України повинні бути інтенсифіковані, якщо Росія продовжить свій нинішній курс”, – йдеться в повідомленні Білого дому.

Як повідомляв УНН, метою візиту віце-президента США стане обговорення питання російської агресії проти України, а також реалізація реформ у країні.

Віце-президент зустрінеться з Президентом Петром Порошенком і Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. В ході цих зустрічей Віце-президент привітає Україну із успішними демократичними виборами, а також зауважить про необхідність швидко рухатися вперед із формуванням нового уряду.

Віце-президент також обговорить тривалі порушення Росією Мінської угоди від 5-го вересня.

Перед від’їздом Віце-президент матиме можливість взяти участь у круглому столі про боротьбу з корупцією за участі членів Ради та громадянського суспільства, щоб обговорити проблеми подолання корупції в Україні.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1408900-uchasniki-peregovoriv-zi-stvorennya-koalitsiyi-zavershili-robotu-nad-koalitsiynoyu-ugodoyu-dopovneno

КИЇВ. 17 листопада. УНН. Рада ЄС з закордонних справ знову наголосила на підтримці ЄС мінських протоколу та меморандуму як кроку до сталого політичного врегулювання кризи, яке повинне базуватися на повазі до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Про це йдеться у висновках Ради ЄС з закордонних справ за результатами сьогоднішнього засідання, передає УНН.

“Будучи стривоженою недавніми інтенсивними обстрілами і звітами про конвої, що рухаються в районах, контрольваних сепаратистами (на сході України – ред.), із значною кількістю важкого озброєння, танків і військ без маркування з боку російського кордону, вона (Рада ЄС – ред.) настійно закликає всі сторони до повної реалізації мінських протоколу і меморандуму швидко і без подальших затримок”, – сказано у висновках.

“Рада ЄС ще раз підкреслює відповідальність Російської Федерації в цьому контексті. Рада ЄС закликає зокрема до припинення безперервних порушень режиму припинення вогню, виведення всіх незаконних та іноземних сил, найманців і військової техніки, а також до забезпечення на кордоні України та Росії постійного моніторингу з боку ОБСЄ”, – йдеться у документі.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1407599-rada-yes-zaklikala-do-vikonannya-minskikh-domovlenostey-bez-podalshikh-zatrimok