Міському голові Львова Андрію Садовому та його новій команді вдалося донині неможливе. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології та Фундації «Демократичні ініціативив» (http://www.kiis.com.ua/?
lang=ukr&cat=reports&id=400&page=1), проведеного 12-21 вересня 2014 р., за «Самопоміч» були готові голосувати 2,6% тих виборців, що визначилися з вибором і точно прийшли б на вибори. Своєю чергою, за даними Національного екзит-поллу (http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=423&page=1), проведеного цими ж соціологічними службами спільно з Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, за «Самопоміч» проголосували 13,4% виборців.

Справжній результат виявився дещо нижчим – 10,98%, але все ж таки він зруйнував усі прогнози соціологів, які, у кращому разі, обіцяли «Самопомочі» подолання виборчого бар’єру у 5%. У вересні представники виборчого штабу «Самопомочі» звинуватили соціологів з Фундації «Демократичні ініціативи» в упередженості, наполягаючи на тому, що, за їхніми внутрішніми даними, підтримка «Самопомочі» коливається на значно вищому рівні. Всупереч скептичним прогнозам соціологів і політологів, один кандидат «Самопомочі» переміг також в одномандатному виборчому окрузі.

Підсумок виборчої кампанії для «Самопомочі» станом на 4 листопада 2014 р. такий: 3-тє місце у багатомандатному виборчому окрузі з 1728736 голосами і 4-та за розміром фракція у Верховній Раді з 33 депутатами. Три галицькі області (Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська) дали «Самопомочі» 24,33% усіх голосів за неї (Львівська окремо – аж 14,83%). Решта областей Західної України дала «Самопомочі» лише 10,51% голосів, найбільше – Волинська та Рівненська. Київ – 14,73% голосів. Решта областей Західної України П’ять областей Центру України (Хмельницька, Черкаська, Вінницька, Кіровоградська, Полтавська) дали «Самопомочі» 15,35% усіх голосів за неї. Три області Сходу (Дніпропетровська, Запорізька та Харківська) запевнили «Самопомочі» 13,57% здобутих голосів. Чотири області Півночі (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська) запевнили «Самопомочі» 13,66% голосів, хоча найбільше припало саме на Київську область. Натомість, обидві області Донбасу та три області Півдня (Одеська, Херсонська та Миколаївська) дали партії, відповідно, 1,4% та 5,92% голосів. Як видно з двох таблиць нижче, «Самопоміч» отримала відносно добрі результати у всіх електорально значущих макрорегіонах, тому її не можна вважати регіональною, західноукраїнською партією.

Макрорегіон Кількість голосів, відданих за “Самопоміч” Частка макрорегіону у кількості голосів, відданих за “Самопоміч” Частка макрорегіону у загальній кількості виборців, що голосували 26 жовтня 2014 р.
Захід 602382 34,84% 27,74%
у т.ч. «галицькі» області» 420620 24,33% 16,60%
Центр 265414 15,35% 18,73%
Київ 254658 14,73% 7,56%
Північ 236113 13,66% 14,92%
Схід 234566 13,57% 18,11%
Південь 102413 5,92% 8,99%
Донбас 24175 1,4% 3,68%
*Без урахування даних із закордонних виборчих дільниць

Голосів, які «Самопоміч» здобула в областях Західної України та Києві було б, зрештою, достатньо для подолання виборчого бар’єру у 5%, але, очевидним є те, що амбіції цієї партії та її лідера були та є суттєво більшими. Лідер «Самопомочі» Андрій Садовий та/або відомі кандидати у депутати за партійним списком відвідали за час виборчої кампанії більшість обласних центрів, не зосереджуючись на західноукраїнських містах. Спостерігачі стверджують також, що «Самопоміч» витрачала значні кошти на зовнішню рекламу у містах Центру, Сходу та Півдня України.

Область Кількість голосів, відданих в області за «Самопоміч» у багатомандатному окрузі Частка голосів, відданих в області за «Самопоміч» у загальній кількості голосів у багатомандатному окрузі Місце «Самопомочі» в області за кількістю голосів, відданих за неї у багатомандатному окрузі

Львівська область 256369 18,78% 3
м.Київ 254658 21,39% 2
Київська область 108148 13,13% 3
Дніпропетровська область 106182 8,59% 4
Івано-Франківська область 99353 14,69% 3
Харківська область 71506 7,49% 5
Тернопільська область 64898 11,30% 3
Хмельницька область 63972 10,39% 3
Полтавська область 58443 9,22% 4
Волинська область 57092 11,46% 3
Запорізька область 56878 8,59% 5
Рівненська область 56179 11,08% 3
Черкаська область 55534 9,83% 4
Вінницька область 55359 7,58% 3
Житомирська область 50519 9,11% 4
Одеська область 49939 7,23% 6
Сумська область 40632 8,28% 4
Закарпатська область 40017 9,63% 3
Чернігівська область 36814 7,63% 4
Кіровоградська область 32106 7,90% 5
Миколаївська область 29316 7,71% 6
Чернівецька область 28474 8,56% 4
Херсонська область 23158 6,70% 6
Донецька область 16656 3,84% 7
Луганська область 7519 5,14% 7
Закордонні виборчі дільниці 9015 22,24% 2
Разом 1728736 100,00% 3

За даними «Міжнародного екзит-поллу», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» (http://www.ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/14114/), 78% виборців «Самопомочі» мешкають у містах, що є найвищим показником для усіх партій, що пройшли до парламенту. Електорат «Самопомочі» виявився водночас наймолодшим: 67% її виборців – це активні люди у віці 18-49 років, 19% – це люди у віці 50-59 років, і лише 14% є більше за 60 років.

Під час виборчої кампанії «Самопоміч» намагалася привабити різних виборців різними обіцянками: децентралізації влади, реформ державного апарату, дерегулювання економіки, проведення люстрації, боротьби з корупцією, посилення обороноздатності. Для цього у список партії в багатомандатному окрузі були включені громадські активісти, правники та підприємці, що мали б займатися цими темами у парламенті. Зокрема, тему люстрації під час виборчої кампанії просував громадський активіст Єгор Соболєв, голова «Громадського люстраційного комітету». Тему посилення обороноздатності – засновник батальйону «Донбас» Семен Семенченко. Інші теми, як-от реформу державного апарату, дерегулювання економіки, боротьбу з корупцією, просувала строката група з активістів «Реанімаційного пакету реформ», правників та підприємців. Про те, як слід децентралізувати владу, розповідав сам лідер «Самопомочі» Андрій Садовий. Водночас, на емоційному рівні Садовий намагався продати виборцям Києва та великих міст поширений там міф про Львів, як про взірцеве місто.

Як і в будь-якої політичної сили, що претендує на значну кількість голосів виборців, у «Самопомочі» під час виборчої кампанії з’явилися опоненти. Схоже, що найбільше зростання рейтингу «Самопомочі» не сподобалося власникам телеканалу «Інтер», до яких зараховують Сергія Льовочкіна та олігарха Дмитра Фірташа. «Інтер» у своїх сюжетах неодноразово намагався розвіяти два міфи – 1) про Львів, як взірцеве місто під керівництвом Андрія Садового, та 2) про батальйон «Донбас», як боєздатну силу, і Семена Семенченка, як компетентного та чесного командира батальйону. Проте, схоже, що виборці «Самопомочі» схильні не довіряти каналу «Інтер». Варто додати, що і «Самопоміч», і батальйон «Донбас» телеканал «Інтер» намагався представити проектами олігарха Ігоря Коломойського. Оскільки у списку «Самопомочі» немає людей, безпосередньо пов’язаних з Коломойським чи його бізнес-партнерами, то ці закиди з боку «Інтеру» є радше безпідставними. Втім, не можна виключати, що Коломойський та його партнери дійсно симпатизували «Самопомочі», на що вказує часта присутність представників «Самопомочі» в ефірі телеканалу «1+1». Заступник голови Дніпропетровської ОДА (тобто заступник Ігоря Коломойського) Святослав Олійник, лідер партії «Україна майбутнього», визнав навіть, що він вів переговори із Садовим щодо спільної участі у виборах, але пояснив, що їм не вдалося домовитися. Присутність у списку «Самопомочі» будь-яких людей, яких можна було б пов’язати з Коломойським, безперечно, несла б ризики для репутації молодої політичної сили.

***
На жаль, у пошуках нових облич для свого партійного списку, «Самопоміч» була не дуже перебірливою. Перевагою, яку «Самопоміч» активно експлуатувала під час виборчої кампанії, була повна відсутність у списку осіб, що вже були депутатами Верховної Ради. Оскільки в умовно прохідній частині списку (32 депутати) лише 5 кандидатів є членами партії «Об’єднання «Самопоміч»» (вони ж є людьми, лояльними особисто до лідера партії Андрія Садового), то виникають питання щодо підтримання дисципліни у майбутній фракції. Проблемою є й те, що у прохідній частині списку є достатньо багато маловідомих людей. До їхньої мотивації балотуватися до парламенту теж виникають питання. Як стало відомо (http://volya.ua/news/921), «Самопоміч» вже може не розраховувати на лояльність кандидата за №6 у списку, маловідомої Ірини Суслової, та кандидата за №33, Андрія Немировського, членів партії «Воля», яких пов’язують з народним депутатом Юрієм Дерев’янком.

У новій Верховній Раді у фракції «Самопомочі» будуть 33 депутати. З них шість (п’ять за списком, один – за мажоритарним округом) є людьми Андрія Садового зі Львова (№№ 12, 21, 26, 28, 32). Ще двоє є членами ГО «Об’єднання «Самопоміч»», але представляють осередки з інших регіонів (№№ 27, 30).

З решти 25 депутатів чотири є підприємцями зі сферами інформаційних технологій, телекомунікацій, медіабізнесу та будівництва (№№ 3, 9, 18, 20) – Олексій Скрипник, Олександр Данченко, Ігор Діденко, Олександр Опанасенко – з якими Андрій Садовий, мабуть, вів переговори особисто від самого початку формування списку. Один з них має у списку на прохідному місці (№31) ще й свого співробітника.

За квотою партії «Воля» у прохідну частину списку увійшли 5 осіб (№№ 6, 13, 15, 22, 29). Щодо №6, то, як згадувалося вище, Ірина Суслова навряд чи голосуватиме спільно з рештою фракції. №13 – це громадський активіст Єгор Соболєв, №15 – Іван Мірошниченко, якого називають (http://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanov/5459613c62afa/) спонсором «Волі», хоча й з його автобіографії та майнової декларації випливає, що він був лише найманим менеджером у кількох великих іноземних аграрних компаніях та лобістом агробізнесу на посаді віце-президента Української зернової асоціації. №22 – це Вікторія Войціцька, останнім місцем праці якої є приватна газовидобувна компанія, №29 – підприємець Павло Костенко, компанія якого займається продажем інструментів для будівництва.

Чотири депутати від «Самопомочі» пов’язані з батальйоном «Донбас». Це засновник батальйону і у минулому підприємець Семен Семенченко (№2), командир «групи інформаційної війни» батальйону «Донбас» і підприємець Павло Кишкар (№7), директор «Благодійного фонду допомоги батальйону «Донбас»» Наталія Веселова (№10), а також керівник «повітряної розвідки» «Донбасу» і громадський діяч (його громадська організація реалізувала проекти, користуючись грантовим фінансуванням) Ярослав Маркевич (№14). Останній свого часу керував осередком партії «Народний союз «Наша Україна»» у Харківській області.

Окрему групу становлять активісти «Реанімаційного пакету реформ», громадської ініціативи, створеної у 2014 році для лобіювання реформ в Україні. До них можна зарахувати Ганну Гопко (№1), Оксану Сироїд (№4), Віктора Кривенка (№5), Остапа Єднака (№17) та Владислава Воскресенського (№24). Двоє останніх є підприємцями – Єднак донедавна керував компанією, що торгує пиломатеріалами (частку у ній зараз має його дружина), а Воскресенський є співвласником компанії InvisibleCRM, що розробляє програмне забезпечення. Гопко та Сироїд належать до тієї категорії громадських діячів, що працюють на міжнародні/іноземні організації або українські громадські організації, які, у свою чергу, існують завдяки іноземному грантовому фінансуванню. З Кривенком усе заплутаніше. Зараз він представляє себе одночасно керівником та засновником «Благодійного фонду «Коло»» і головою наглядової ради Bionic University, освітньої ініціативи інноваційного парку Bionic Hill, що, у свою чергу, є девелоперським проектом підприємця Василя Хмельницького, у минулому народного депутата і члена Партії Регіонів. Сам Кривенко за президенства Віктора Януковича встиг попрацювати радником гендиректора «Укрспецекспорту», радником гендиректора «Укроборонпрому», керівником національних проектів «Технополіс» та «Індустріальні парки України» у відомому кількома скандалами (http://forbes.ua/news/1343575-dogovor-ob-lng-terminale-podpisal-lyzhnyj-instruktor) Державному агентстві з інвестицій та управління національними проектами.

Правниками-практиками є Олена Сотник (№11), Ірина Сисоєнко (№25), Андрій Журжій (№16), Вікторія Пташник (№23). Усі четверо є членами Асоціації правників України, причому Сотник та Журжій є членами правління Асоціації. Олена Сотник є фахівцем з супроводу процедури банкрутства підприємств, ліцензованим арбітражним керуючим, останні 5 років займалася також соціальними і благодійними проектами. Андрій Журжій останні 5 років працював керівником юридичного департаменту групи компаній Fozzy Group (роздрібна торгівля), за минулий рік отримав (http://samopomich.ua/wp-content/uploads/2014/10/16_Zhurzhiy_declar.pdf) понад 250 млн. грн доходу, є фахівцем з управління венчурними інвестиційними фондами, у професійних колах краще відомий своїм досвідом «корпоративної та податкової реорганізації» (http://www.uba.ua/documents/text/Andrej-Zhurzhij.pdf) бізнесу. До слова, він балотувався також до Київської міської ради (КМР) за списком «Самопомочі» у травні 2014 року.

Альона Бабак (№8), експерт з реорганізації житлово-комунального господарства і консультант органів місцевого самоврядування є директором ТОВ «Інститут місцевого розвитку» (ця юрособа пов’язана з Всеукраїнською благодійною організацією «Інститут місцевого розвитку», що має іноземне грантове фінансування), як і Андрій Журжій, була кандидатом від «Самопомочі» на виборах до КМР. Працювала з виконавчим комітетом Львівської міської ради та комунальними підприємствами Львова в межах проектів, які реалізовував «Інститут місцевого розвитку».

Про Тетяну Острікову (№20) «Самопоміч» розповідає, що у списку вона є представником «підприємств-дистрибуторів ІТ-техніки». Значно цікавішим видається те, що вона є директором ТОВ «Юніко-Істейт», що управляє бізнес-центром «Домінант-плаза» у Львові.

***
Поки що усе виглядає так, що «Самопоміч» не погодиться делегувати когось зі своїх депутатів для роботи у виконавчу владу, навіть у випадку участі у коаліції. В такої поведінки є декілька причин. По-перше, у разі складення мандату кимось з депутатів, у Верховну Раду за списком «Самопомочі» зможуть пройти люди депутата Юрія Дерев’янка. По-друге, «Самопомочі» вигідно не брати на себе забагато відповідальності за діяльність уряду, яка неминуче викличе в умовах кризи негативну оцінку у виборців. Річ у тому, що партія розраховує повторити свій успіх на місцевих виборах, що відбудуться наступного року, а Андрію Садовому важливо зберегти позитивний баланс довіри до себе, яким він зможе скористатися у випадку висунення своєї кандидатури на наступних президентських виборах.

Не варто вірити також публікаціям (http://vesti-ukr.com/lvov/73934-galickaja-assambleja-reshila-prisoedinit-tri-oblasti-k-evrope), що пов’язують лідера «Самопомочі» Андрія Садового з так званими «галицькими автономістами/сепаратистами». Із Садовим дійсно наприкінці 1990-х та у першій половині 2000-х рр. співпрацювали львівські інтелектуали, у середовищі яких виникла ідея автономії Галичини та колишніх габсбурзьких територій Західної України (включно з Буковиною), проте така співпраця суттєво скоротилася з моменту його обрання на посаду міського голови Львова. Крім того, самі автономісти зараз скептично оцінюють шанси на підтримку Садовим цієї ідеї (http://kurs.if.ua/blogs/samopomich_detsentralizatsii_8666.html).

Dmytro Borysow

КИЇB. 15 листопада. УНН. Президент Росії Володимир Путін і прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон майже повністю присвятили бесіду українській тематиці. Про це повідомив прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков, передає УНН з посиланням на ВВС.
За його словами, “відбулась і розмова про фундаментальні причини нинішньої розладу у відносинах між Росією, США та рядом європейських країн”.

І В.Путін, і Д.Кемерон відзначили свою зацікавленість “в реставрації цих відносин і прийнятті дієвих заходів із врегулювання кризи, що буде сприяти відмові від конфронтаційних відносин”, – заявив Д.Пєсков.

Як повідомляяв УНН, президент США Барак Обама назвав позицію Росії стосовно України “загрозою для світу”. За його словами, США очолюють зусилля світового співтовариства в протистоянні лихоманці Ебола і загрозливою миру “російської агресії на Україну”.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1407031-

Московські стратеги хочуть знову повернути в Європу часи ядерної гонки озброєнь. Російські ядерні ракети на території окупованого Криму нівелюють всі здобутки в сфері глобального роззброєння за останні 20 років.

За останніми повідомленнями преси, Росія протягом жовтня розмістила ракетні комплекси «Іскандер» в окупованому Криму та у прикордонних з Україною російських регіонах. Реагуючи на ці агресивні кроки Москви, члени Конгресу США направили президенту Бараку Обамі лист, в якому заявили, що російські військові мають намір розмістити ядерну зброю на «суверенної території іншої держави без його згоди». У листі йдеться, зокрема, про перекидання в Крим бомбардувальників Ту-22М3 і комплексів «Іскандер-K», оснащених крилатими ракетами Р-500. Конгресмени підкреслили, що такі дії завдають шкоди партнерам США по Північноатлантичному альянсу. Крім того, Конгрес США звинуватив Росію в тому, що виробництво Р-500 є порушенням Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (РСМД), підписаному в 1987 р. СРСР і США. Договір РСМД забороняє виробництво та використання ракет дальністю від 500 до 5500 кілометрів.

Вперше про можливі наміри Москви зруйнувати Договір про РСМД стало відомо з публікації в New York Times в кінці січня цього року. Тоді повідомлялося, що заступник держсекретаря США Роуз Геттемюллер провела консультації з союзниками по НАТО про випробування Росією нової крилатої ракети наземного базування. Однак, як стверджувалося в пресі, тоді адміністрація Обами була не готова формально оголосити, що випробування цієї ракети є порушенням Договору про РСМД. Хоча, підкреслювалося, що у американського керівництва немає ніяких сумнівів в тому, що випробування ракети суперечать положенням цього Договору. Також, повідомлялося, що США постійно піднімають це питання на зустрічах з російськими військовими і дипломатами, які у відповідь відкрито заявляють про небажання обговорювати цю тему.

На думку провідного російського експерта з питань ядерного роззброєння Юрія Федорова, швидше за все, стурбованість США викликає нова російська ракета Р-500. За його словами, в травні 2007 року повідомлялося, що в Росії успішно проведені випробування нової крилатої ракети Р-500 для комплексу «Іскандер». Пізніше з’явилася інформація, що Р-500 являє собою доопрацьовану радянську крилату ракету «Рельєф», яка в ядерному спорядженні мала дальність дії до 3000 кілометрів. Ця ракета розроблялася в СРСР в 1983-85 роках у відповідь на розміщення в Європі американських крилатих ракет «Томагавк», була прийнята на озброєння, але потім знищена за Договором РСМД в 1987-88 роках. Також, в російській пресі повідомлялося про створення ракетного комплексу “Іскандер-К”, оснащеного не балістичними, а крилатими ракетами. При цьому, в деяких публікаціях говорилося про те, що цей комплекс вже в 2012 році пройшов всі необхідні випробування і готовий до постановки на озброєння.

Як стверджує Ю.Федоров, Договір РСМД вже давно викликає роздратування в Москві. Представники вищого державного керівництва відкрито говорять про необхідність виходу з угоди, аргументуючи це тим, що поряд з Росією знаходяться ядерні держави (Китай, Пакистан та Ізраїль), що мають на озброєнні ракети середнього радіусу дії з ядерними боєзарядами. Хоча, звичайно, навряд чи можна говорити про реальність загроз для Росії з боку цих країн. Швидше, причина бажання російського керівництва розвалити Договір РСМД в іншому. А саме – в прагненні розгорнути угруповання комплексів «Іскандер-К» на кордонах з НАТО і, таким чином, створити пряму ядерну загрозу європейським членам Альянсу. Якщо нова ракета дійсно створена на базі крилатої ракети “Рельєф” з дальністю до 3000 км, то під загрозою російського ядерного удару опиниться вся Європа. Як результат, на нашому континенті може знову розгорітися криза, подібна за масштабами з ракетною кризою 1970-1980 рр.

Що цікаво, в ті часи, СРСР, розпалюючи ядерну гонку в Європі, припускав, окрім іншого, нанести геополітичний удар по Заходу. У 1970-ті роки радянське керівництво розгорнуло ракети СС-20, які могли вразити всю територію Європи. Москва таким чином намагалася розколоти Захід, оскільки вважала, що США не стануть наносити ракетно-ядерний удар по СРСР, поки ядерні ракети не полетять безпосередньо на Сполучені Штати. Тому, можна було, погрожуючи Європі, демонструвати відсутність єдності в НАТО і фальшивість обіцянок американців. Однак, тоді США не кинули своїх союзників і розмістили в Європі ракети середньої дальності дії «Першинг-2» і крилаті ракети «Томагавк», після чого вже Радянський Союз відчув ядерний дискомфорт. Лише після початку перебудови, Захід і СРСР домовилися знищити все крилаті і балістичні ракети з дальністю 500-5500 км, припинивши загрожувати один одному обмеженою ядерної війною.

Думається, на цей раз путінська Росія намагається знову розіграти ту саму карту. Розміщуючи комплекси «Іскандер-К» з крилатими ракетами, які будуть тримати під загрозою ядерного удару європейських союзників США, Москва знову хоче перевірити консолідацію НАТО. Наскільки рішучими будуть американці, відстоюючи безпеку європейських членів Альянсу і наскільки європейці проявлять солідарність з США в справі, наприклад, створення системи ПРО НАТО – саме, від цього буде залежати успішність протистояння Росії. Адже, відомо, що головна мета Москви зараз – максимально розхитати існуючу систему міжнародних відносин, нівелюючи будь-які правила, норми і традиції. І, в результаті, створити світовий порядок з нескінченною кількістю полюсів і центрів впливу, в якому буде легко реалізовувати свої грандіозні плани з відновлення «історичної справедливості».

Нерішучість адміністрації США з приводу випробувань нового «Рельєфу» можна зрозуміти. З одного боку, Росія порушує Договір РСМД і її потрібно ставити на місце – адже, російські крилаті ракети загрожують союзникам по НАТО. З іншого – якщо почати тиснути на Москву, вона із задоволенням заявить про вихід з Договору і спокійно займеться подальшим розхитуванням ситуації. А це абсолютно не потрібно для Обами, який, як відомо, бореться за загальне ядерне роззброєння і не бажає стати учасником знищення одного з базових договорів у цій сфері. Крім того, США зацікавлені в сприянні Росії у вирішенні питань Сирії та Ірану.

Хоча, навряд чи республіканці і далі терпітимуть таку м’якість Обами. Подальше потурання Москві прогнозовано викличе невдоволення в Європі (особливо, в Польщі та країнах Балтії) і навряд чи сприятиме посиленню авторитету США. Що абсолютно не прийнятне для Вашингтона в умовах подальшої ескалації конфлікту між Україною і Росією. Значить, офіційне винесення питання про випробування ракети Р-500 на публічне обговорення можливо вже найближчим часом. З прогнозованими наслідками – демаршем Росії та скачуванням Європи в нову ракетну (і протиракетну) гонку. Можливо, Путін цього тільки й чекає. Але, на жаль, у цивілізованого світу немає іншого виходу. Як вчить історія, умиротворення і загравання з агресорами ні до чого доброго не приводить. Значить вихід один – жорстка протидія і постійний комплексний пресинг на скривджену «історичною несправедливістю» Москву.

Mychajło Samus

Учасники XIV Міжнародного Економічного Форуму, який відбудеться у Львові 27-28 листопада 2014 року, обговорять Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС. Провідні міжнародні експерти та керівники українського бізнесу, зокрема директор з розвитку PWC Україна Енді Кузіч, голова Ділової Ради ЄС-Україна Джеймс Вілсон, член Групи підтримки України Генерального департаменту Європейської Комісії з питань торгівлі Філіп Кюcсон, Віце-президент зі стратегічного розвитку Американської Торгової Палати Тарас Качка, директор з корпоративних питань Nestlé в Україні та Молдові Геннадій Радченко, а також заступник голови Польсько-Української Господарчої Палати Олег Дубіш, вступлять у дискусію з таких питань, як:
• Угода про асоціацію між Україною та ЄС: ключові питання від бізнесу
• Зменшення і скасування імпортних та експортних мит та зборів: ключові рішення топ-менеджерів бізнесу

На Форумі будуть також детально обговорені питання децентралізації і реформи державної регіональної політики в Україні, стратегії модернізації України до 2020 для бізнесу, а також ряд інших важливих питань.

Детальна інформація та реєстрація учасників на веб-сторінці Форуму www.lvivforum.com.ua.

ХІV Міжнародний Економічний Форум проходитиме за підтримки Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, а також Програми Європейського Союзу «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні», що фінансується Європейським Союзом.

Історію пишуть політики укупі з істориками. Пишуть її обережно, немовби заглядаючи і перспективу майбутнього, щоб описані історичні факти не наклали тінь на їхні гранітні могили і, щоб коні великих полководців не виглядали старими шкапами.

Історію пишуть переможці, виходячи з доблесної доцільності своїх перемог. Історикам залишається перетравлювати цей продукт та видавати його під грифом «Архів. Історична наука». Уявіть тільки якою була б офіційна історія якщо б перемога у Другій світовій війні дісталася Гітлеру…
Втім не хотілося б піддавати сумніву об’єктивність викладу подій, фактів та причинно-наслідкових зв’язків цієї історичної науки. Йдеться про інше: те що не потрапило у аннали історії швидко забувається. На жаль.

Історія написана почасти як спогад про предків, що минулися. Від них залишилися тільки запалі могили, пожухла трава та камінь.

Особисто мене не покидає думка, що за злою іронією долі історія черговий раз катапультувала Європу у минуле, яке має здатність повторюватися . Європа несе тисячоліттями цю карму реінкарнації, це заклинання та прокляття у вічному повторенні – у повторені революцій, війн, переселення народів. Це грандіозне панно, де трагічне стає естетичним.

Дивина, але ні історична наука, ні соціологія досі не в змозі пояснити, як події з космічною швидкістю міняють буття, міняють свідомість та творять нову реальність – реальність трагедії там, де її не мало бути.

Хто б міг подумати, що мирне передмістя Донецька Піски перетвориться на плацдарм війни, котра до болю нагадує Другу світову. Зрештою хто б міг подумати ще у 1917, що богоносний православний російський народ з загадочною душею, оспіваний Карамзіним, Соловйовим та Достоєвським через два роки буде палити церкви, ікони, переплавляти на гармати дзвони та масово розстрілювати попів.

Сьогодні ми спостерігаємо народження нової російської утопії, яка вже традиційно спонукає одурених росіян до фатального масового фанатизму, у котрому декласовані елементи – чернь, – стають її рушійною силою. Росія сьогодні є єдиною країною у світі, якою верховодять ватажки спецслужб. Тому зубожіння населення Росії, культивування ксенофобських настроїв, брехня є тими ресурсами, що допомагає спецслужбам протистояти демократичним викликам та вільному ринку. Назад дороги для них вже немає. Повернення до найменшої правди означатиме катастрофу та падіння режиму. Сьогодні вони це називають порятунком Росії від західних впливів, від прогнилої демократії та содомітського лібералізму.
Щойно українці заявили свою прихильність та готовність творити з Європою спільну історію, як на почалися масові звірячі вбивства та ненависть до всього що символізувало «укропів»: до вишиванок, до мови, до історії, до героїв України. Юрій Вербицький загинув тільки тому що був львів’янином і розмовляв з катами українською. Над Михайлом Гаврилюком знущалися тому, що він їм нагадував козака Мамая.

Укотре Росія намагається викликати своєю тінню велике затемнення у Європі. Частково раніше це їй вдавалося. Ганстеризм, що був основою її політики Росії змушений був завше викликати хворобливі уявлення про богобраність народу, про єдиний слов’янський мір, про месіанство росіян. Це було як дьоготь для старого воза – щоб не рипів та не нагадував про стару ненагодовану шкапу. Такою є Росія, яка жодного разу не покаялася у своїх гріхах перед своїм народом. Росія, яка знищувала росіян мільйонами разом з колонізованими народами нагадує ката, у якого закохалася жертва. Це нерозривний синдром симбіозу мучителя та мученика.

Царська охранка, НКВД, КДБ, ФСБ – спадщина, яку росіяни не в змозі подолати через надто короткий ланцюг, яким вони прип’яті до свого минулого і світ їхній – це світ зі собачої будки…

Чи готова сьогодні обурена Європа з гідністю протистояти російській утопії? Вона розривається між двома жахами: російською експансією, що заснована наразі на брехні та втратою політичної і економічної рівноваги, в основі якої є вигода. Для Росії важливо добитися повної підконтрольності України, повернення її у статус маріонетки. Тріумфом цьому мало б стати символічне вишиковування російський військ у бойовому порядку під європейськими кордонами. На жаль, європейські політики ще не дійшли до усвідомлення загрози оскільки ментально Росія та Україна для них є далекими островами, своєрідною фатаморганою з минулого, котру варто позбутися з причини прикрого історичного досвіду.

Кілька років тому мені доводилося брати участь у кількаденному кінному поході вздовж річки Збруч. Більшість учасників були австрійці та німці. Це були виховані, освічені, статечні люди. Я намагався порушувати нашу теми нашої спільної історії. Спершу вони не реагували, потім один з них професор права сказав, що історія повинна належати минулим поколінням. А теперішнє нехай дивиться вперед. Що цікаво, що майже усі вони не знали справжнього прізвища Гітлера і були здивовані тим як я їм його озвучив. Керівнику експедиції вони натякали, що я, мабуть, приставлений до них офіцер спецслужб, бо надто вдаюся до дискусійних суперечливих тем.

Пізніше один з учасників ірландець Ернест казав мені: «Ви не дивуйтеся. Усі німці є телятами, що пасуться на полі. Вони моляться траві. Усе інше їхвже не цікавить.»

Я відповів йому : «А мені вони нагадують кастрованих жирних котів, які зараз гріються на сонці, а у минулому нагадили у кутку і тепер добре про це пам’ятають.»

Як бачимо, історія вчить не тільки пам’ятати, але й забувати.

Втім, сьогодні ми бачимо ймовірний початок великої європейської драми. Початок війни на Донбасі на перший погляд не мав жодних підстав. Але добре спланована за більшовицькою методикою пропаганда добилася свого. Ненависть до всього українського та європейського, якого вони й у очі не бачили, головною мотивацією черні, що збунтувалася. Для мене вона є незрозумілою, а для пересічного громадянина ЄС й поготів. Цю ненависть неможливо збагнути, не побачивши її на власні очі.
Під час відрядження у зону АТО неподалік між селами Карлівка та Піски українські бійці показували мені місце де були виявлені розчленовані дівочі тіла. Один з полонених сепаратистів розповів, що це справа рук кадирівців, який виловлювали у навколишніх селах дівчат, ґвалтували їх і потім, щоб приховати сліди злочину, доручали садисту вбивати їх та закопувати.

Волонтер Сергій Гаков з Краматорський, який потрапив у полоні пробув там 23 дні. розповідав, що усіх полонених безупину били, часто роздягали догола, погрожували стратою. Били просто так, задля розваги. У кімнаті допитів висіла ікона Богоматері. Сепаратисти перед допитом ставили полонених перед нею на коліна і били. Один з сепаратистів казав : «Вот ми тєбя побіли, тебе плохо. А вдруг кончішся, а нам яму копать». Він був єдиний, хто дав Сергію воду.

Багато хто в Україні вважає, що санкції Заходу щодо Росії вжиті на догоду електорату, який ще сповідує цінності гуманізму. Насправді це гра великих держав, які вважають, що менші держави можна ділити, маніпулювати ними та перекроювати на свій лад. Тобто існує домовленість трьох: США, Німеччини та Росії. Я не згоден з такою думкою. Бо вважаю, що за усім стоїть звичайна історична забудькуватість, економічна вигода та геополітичний вплив згаданих трьох держав. Те, що Росію очолює гангстер, більшість у політичному істеблішменті Заходу цікавить настільки як нас з вами розклад потягів з-перед Другої світової війни.

Історія для них – наука минулих поколінь.

Втім, звертаю увагу на надбання російського гангстеризму у викладі книги Андрія Козицького «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті», що вийшла друком у видавництві «Літопис». Ось окремі цитати з розділу «Військові злочини Червоної армії» (стор.414 – 424).
«…Особливого розголосу набуло масове вбивство радянськими солдатами цивільного населення в м. Неммерсдорф (тепер м. Маяковське Калінінградської області, Росія)…Радянські війська зі складу 11-ої Гвардійської армії ввірвалися до Неммерсдорфа 21 жовтня, але через два дні їх звідтіля вибили німецькі підрозділи…Німецькі військові знайшли у містечку тіла 80 жінок та одного 74-річного чоловіка. Шість убитих жінок були розіп’яті, більшість жертв загинула від холодної зброї…Тіла було ексгумовано й детально обстежено (Міжнародною слідчою комісією – ред.). Комісія одноголосно ствердила, що всі вбиті жінки, серед яких дівчатка віком від 8 до 12 років та 84-річна жінка. Перед смертю були зґвалтовані.
…Наприкінці січня 1945 р. німецькі війська повернули контроль над містом Пройсіж-Фрідланд (тепер Дебжно, Польща), який у попередні дні займали частини 175- ої стрілецької дивізії 47 –ої радянської армії. Німецькі медики оглянули тіла вбитих, а судові офіцери опитали вцілілих людей із цивільного населення, які зуміли заховатися від Червоної армії…У маєтку Лінде 29 січня червоноармійці вбили 16 осіб і зґвалтували 50 жінок. Одну жінку в Ціскау прибили цвяхами до підлоги й так ґвалтували, а потім тортур- ували до смерті.

…Як і в Неммерсдорфі, в Метгетені багато людей було вбито холодною зброєю. Водному місці виявлено трупи двох дівчат, яких розірвали танками або автомашинами. У церкві Гросс Гейденеє червоноармійці розіп’яли молоду дівчину, повісивши справа й зліва від неї двох полонених німецьких солдат. У результаті проведеного німцями розслідування зясувалося, що значна частина вбитих у Метгетені була українськими біженцями та українськими працівниками «трудової служби», яких примусово забрали до Німеччини на роботу.

…Жах перед приходом Червоної армії був настільки великим, що, аби не потрапити в руки радянських солдат, цивільні німецькі мешканці вибирали іноді самогубство. За спогадами Габрієли Лінч-Ганнах, працівники Німецького Червоного Хреста роздали жителям передмістя Берліна Бабельсберга ампули з ціаністим калієм…Сотні осіб наклали на себе руки…Зважаючи на панічний страх перед знущаннями та зґвалтуваннями, часто цілі родини добровільно йшли з життя.

…Траплялися випадки, коли вкрадене, і навіть діжки зі спиртним червоноармійці везли безпосередньо на броні танків…

На момент вступу Червоної армії до Берліна там перебувало 1,4 млн. жінок… Принаймні 110 тисяч стали жертвами зґвалтувань. За приблизними підрахунками, майже 10% померли, або наклали на себе руки.
…Ці неймовірні з погляду мешканця Західної Європи вчинки могли бути стихійним виявом бажання по-новому «переобладнати» несправедливий західний світ, правильніше «перерозподілити» його матеріальні ресурси.»
Тоді, як і сьогодні на Донбасі, знайшлися діячі «культури», які були задіяні в пропагандистський апарат та поширювали красним слівцем антинімецькі настрої. Письменник Ілля Еренбург написав текст, який пізніше поширювався у вигляді листівок серед червоноармійців. У ньому йшлося: «…Віднині слово «німець» для нас – прокляття (на Донбасі – українець (ред.)…Якщо ти вбив німця, вбий другого – для нас немає нічого радіснішого за німецькі трупи. Не рахуй днів. Не рахуй верст. Рахуй одне – німців, яких ти вбив…»

Що цікаво, цей текст був офіційно надрукований у «Червоній зірці» за 13 серпня 1942 року.
Автор «Історії Європи» Норман Девіс описує той час: «Радянський наступ в Центральній Європі був найбільшою та найстрашнішою військовою операцією в сучасній історії…Окрім звільнення від ненависних нацистів, цей наступ ніс ярмо сталінізму. Разом з ним йшли грабежі, насильство і офіційний терор в жахливих розмірах. Ті, хто це бачив, більше цього не могли забути. Услід німецьким частинам, що відступали, хвиля за хвилею наступали визволителі. Спершу йшли фронтові частини, дисципліновані,добре обмундировані, до зубів озброєні. Потім йшли допоміжні підрозділи і каральні батальйони. У яких було достатньо боєприпасів, але не було їжі. За ними рухалося фронтове сміття: відсталі солдати, маркитанти, ходячі поранені, біженці, затиснуті фронтами. Далі накочувалися кордони НКВД у незвичайних мундирах на американських джипах і розстрілювали всіх. Хто зупинявся у наступі. Насамкінець йшли азійські орди, нескінченні поповнення, які їхали на всьому на чім можливо на захід – на зламаних вантажівках, реквізованих селянських возах,на поні, навіть на верблюдах. Контраст між втомленими німецькими солдатами з почервонілими від недосипання очима і в бинтах та повними вантажівками свіжих хлопців зі слов’янськими та азійськими обличчями виглядав дуже разюче.»

Разючою є і схожість між описаними сценами і тим, що зараз відбувається на Донбасі. Нічого не змінилося: усе та ж брехлива пропаганда про велику історичну місію Росії, брехня, терор та право насильства здеморалізованого озвірілого озброєного натовпу.

І щонайбільше дивує – це історична амнезія і недалекоглядність деяких очільників нинішньої Європи. Це незбагненна толеранція загрози кінця Європи.

P.S. Якщо у Європі усе засновано на демократії та вазі думки кожного громадянина зокрема, то чи не варто, слідуючи за цим принципом, Ангелі Меркель провести соціологічне опитування скільки німецьких жінок бажають бути зґвалтованими російськими солдатами. Якщо цей показник буде високий, то варто їй, відповідно до принципів демократії, будувати на цьому свою передвиборчу програму.

Мар’ян Нищук

КИЇВ. 6 листопада. УНН. У міністерстві закордонних справ Росії не впевнені у доцільності повернення до “женевського” формату переговорів щодо України. Про це йдеться у коментарі МЗС РФ щодо врегулювання ситуації в Україні, передає УНН.

У російському дипвідомстві заявили, що всі домовленості, викладені у заяві за підсумками зустрічі, що відбулася 17 квітня 2014 року в Женеві міністрів закордонних справ Росії, США, України та Високого представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки “були грубо порушені українською стороною”.

“Дивлячись на нинішню ситуацію, виникає питання про доцільність повернення до формату, який не приніс очікуваного результату”, – зазначили у МЗС РФ.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1403942-u-mzs-rf-sumnivayutsya-u-dotsilnosti-povernennya-do-zhenevskogo-formatu-peregovoriv-schodo-ukrayini

Постановка проблеми. Сучасний екологічний стан нашої держави має неприховані загрози для національної безпеки: техногенну перевантаженість, негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів; необхідність подолання негативних наслідків воєнної та іншої екологічно небезпечної діяльності; недостатню ефективність утилізації токсичних й екологічно небезпечних відходів. Для ефективного вирішення зазначених проблем не вистачає зусиль Української держави. Враховуючи обмежені матеріальні можливості України, наша держава розраховує на міжнародну допомогу таких потужних організацій як НАТО.

НАТО, як організація, що спрямована на забезпечення безпеки в широкому розумінні цього поняття не обмежує свій вплив військово-політичною сферою, а впливає й на інші сфери суспільного життя, в тому числі і на екологічну.
На сьогоднішній день в сфері забезпечення екологічної безпеки активно співпрацюють Україна та НАТО. За роки своєї співпраці було проведено чимало зустрічей та реалізовано величезну кількість природоохоронних проектів. Однак, не зважаючи на це, належної уваги до цієї сфери не було приділено. В зв’язку з чим виникає необхідність в дослідженні особливостей співпраці України та НАТО в сфері охорони довкілля.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню співробітництва України та НАТО в науковій спільноті приділяється достатньо велика уваги. Однак, як правило, така увага зводиться лише до військово-політичного співробітництва, в той час як екологічна складова такої співпраці залишається недослідженою. Загалом, екологічний аспект співпраці України та НАТО був об’єктом дослідження К. Білої, Л. Гайдукова, Н. Голуба, П. Клімкіна В. Корнілов, І. Пашинського, Г. Перепелиці, О. Полторацького, О. Томашевича, М. Яковенка тощо.
Метою статті виступає дослідження екологічної складової в діяльності НАТО та аналіз основних форм і напрямків співробітництва України та НАТО в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Виклад основного матеріалу.

Загальновідомо, що НАТО є воєнно-політичною організацією. NATO (North Atlantic Treaty Organization) – міжнародна Організація Північноатлантичного договору яка з’явилася 4 квітня 1949 у США.
Стаття 4 Договору говорить, що НАТО – це «трансатлантичний форум» для проведення країнами-союзниками консультацій з будь-яких питань, що зачіпають життєво важливі інтереси його членів, включаючи події, здатні поставити під загрозу їх безпеку, і забезпечує стримування будь-якої форми агресії відносно території будь-якої держави-члена НАТО або захист від неї [2].

Зазвичай НАТО перш за все асоціюється із військово-політичною діяльністю. Свого часу це дійсно було так. Однак, з часом, альянс почав еволюціонувати від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового.

Регіональні та міжетнічні конфлікти, міжнародний тероризм, техногенні катастрофи створили нові виклики безпеці як Альянсу, так і всього світового співтовариства.
У нових умовах стало очевидним, що НАТО, як організація спрямована на забезпечення безпеки в широкому розумінні цього поняття повинна поширювати свій вплив не тільки на військово-політичну сферу, а й на інші сфери суспільного життя, в тому числі і на екологічну [22].

Поняття «безпека» традиційно визначалось як індивідуальна або колективна захищеність, що досягається шляхом захисту територіальної цілісності, політичного суверенітету й національних інтересів. Проте, останнім часом сутність терміна «безпека» зазнала змін, оскільки стало очевидним, що чинники навколишнього середовища, природні катастрофи й надзвичайні ситуації здійснюють значний, а подекуди й визначальний вплив на масштаби воєнних конфліктів і політичну стабільність в окремих регіонах. Співробітництво у сфері екології й подолання наслідків природних і техногенних катастроф набули в НАТО нового значення [9].

Стратегічна концепція Альянсу ґрунтується, зокрема, на широкому підході до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, приділяючи їм не меншу увагу, ніж оборонному виміру.
Серед нагальних питань екологічної безпеки країн Альянсу вчені виділяють такі з них:
 вплив військової діяльності на довкілля;
 регіональні дослідження, зокрема, з питань транскордонної діяльності;
 запобігання конфліктам, які виникають на ґрунті дефіциту ресурсів;
 нові ризики для довкілля й суспільства, які несуть загрозу економічної або політичної нестабільності;
 нетрадиційні загрози безпеці (безпека мережі харчування, стратегія відповіді на ризики та безпека водних шляхів, портів і гаваней) [6, с. 13].

Варто відзначити, що в сфері забезпечення екологічної безпеки активно співпрацюють Україна та НАТО. Співробітництво України з НАТО в цій сфері розпочалося у 1991 році коли Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменованої в Раду Євроатлантичного партнерства (РЄАП) [12].

За майже чверть століття, що минула відтоді, НАТО і Україна розбудували особливе партнерство, яке з роками стає дедалі міцнішим.

Вже за чотири місяці після проголошення Україною своєї незалежності Альянс запросив тодішнього міністра закордонних справ України на позачергове засідання Ради північноатлантичного співробітництва.
Усі учасники засідання висловили тверде бажання «працювати разом заради створення нового європейського порядку стабільності й миру через діалог, партнерство та співпрацю» [5].

На Брюсельському саміті, 11 січня 1994 року, Альянс прийняв рішення започаткувати безпосередню практичну програму, що трансформує відносини між НАТО та країнами-учасницями – «партнерства заради миру».
Засадничі принципи партнерства заради миру, підтримані усіма партнерами, які приєдналися до програми, включали «захист та утвердження фундаментальних свобод та прав людини, забезпечення свободи, справедливості та миру через демократію». Партнери також зобов’язалися «утримуватися від погрози силою чи застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, поважати існуючі кордони та врегульовувати суперечки мирним шляхом».

Україна приєдналася до партнерства заради миру менш ніж за місяць після офіційного відкриття програми – 8 лютого 1994 року. Лише чотири країни (Румунія, Литва, Польща та Естонія) випередили Україну у приєднанні до партнерства заради миру [5].

9 липня 1997 року в рамках саміту НАТО в Мадриді глави держав та урядів країн-членів НАТО та Президент України підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО». Хартія зафіксувала політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні розвивати «особливе та ефективне» партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі, а також стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності [4]. Хартія окреслює широке коло питань можливої співпраці, у тому числі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, військову підготовку та екологічну безпеку.

Впродовж років після підписання Хартії співпраця між НАТО та Україною стрімко розвивалася. Наприклад, Альянс створив цільові фонди, щоб допомогти Україні в утилізації токсичних відходів та перепідготовці колишніх військових офіцерів; надавав дорадчу допомогу з питань оборонної реформи та впровадження екологічно безпечних технологій [5].

Для забезпечення якнайповнішого розвитку відносин Україна-НАТО та втілення положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, сторони домовилися проводити періодичні зустрічі Північноатлантичної Ради з Україною, як правило, не рідше двох разів на рік, у форматі Комісії Україна-НАТО (КУН). Відповідно, засідання КУН відбуваються періодично на рівні глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та оборони, а також послів. Такі засідання стали ключовим механізмом забезпечення координації та взаємодії співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища [8].

В травні 2002 року тодішній президент України Леонід Кучма заявив про бажання своєї країни приєднатися до НАТО.
Після Помаранчевої революції 2004-2005 років НАТО і Україна започаткували інтенсифікований діалог про співпрацю. Україна надала свої кораблі для антитерористичної операції «Активні зусилля» та військовий контингент для участі в місії МССБ в Афганістані.

3-4 квітня 2008 року на саміті у Бухаресті лідери країн Альянсу заявили: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО.
21 серпня 2009 року НАТО та Україна ухвалили спільну декларацію, спрямовану на посилення ролі Комісії Україна-НАТО, зміцнення співпраці і підтримку політичних, екологічних та оборонних реформ в Україні.
У 2010р. Україна виявила намір мати позаблоковий статус, проте заявила, що продовжуватиме практичну співпрацю з НАТО, як і раніше.

На Лісабонському саміті НАТО, 20 листопада 2010 року, лідери країн Альянсу заявили: «Визнаючи суверенне право кожної країни вільно вибирати для себе спосіб організації власної безпеки, ми поважаємо політику України щодо «позаблокового» статусу [5].

Однак після «революції гідності», в результаті агресивних дій з боку Російської Федерації українська влади виявила намір набути в майбутньому членства в НАТО. Варто обов’язково відзначити і те, що в світлі останній політичних та військових подій суттєво посилилася довіра населення до НАТО, а також змінилося ставлення до вступу в НАТО. Так, за даними соціологічного опитування проведеного Центром Разумкова у червні 2014р. 41% населення висловилося за вступ України в НАТО [21]. В той же час, за даними соціологічного опитування проведеного інститутом Горшеніна, кількість населення, яке бажає приєднання України до НАТО становить 47% [21].
Для сприяння розвитку практичного співробітництва між Україною i НАТО, налагодження зв’язків міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України з відповідними структурами НАТО, забезпечення проведення візитів представників НАТО в Україну, розповсюдження об’єктивної інформації про діяльність НАТО в 1997 році в Києві відкрито Центр інформації i документації НАТО в Україні, а в 1999 році засновано Офіс зв’язку НАТО в Україні [19].

Співробітництво України з Північноатлантичним Альянсом відбувається також в рамках Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО (ІПП). Дана програма складається із заходів міжнародного співробітництва, запропонованих державами-членами та країнами-партнерами Альянсу в форматі Робочого плану євроатлантичного партнерства.

Робочий план євроатлантичного партнерства містить широкий перелік конференцій, симпозіумів, робочих зустрічей, засідань комітетів НАТО [7].

Загалом, взаємодія України з НАТО в сфері охорони довкілля здійснюється з використанням механізмів програми НАТО Партнерства заради миру «Наука заради миру та безпеки». Метою програми є сприяння співпраці науковців з країн-членів і партнерів Альянсу та фінансування наукових досліджень в галузі безпеки (у формі виділення грантів на реалізацію багаторічних проектів, семінарів, курсів, тренінгів та зустрічі науковців) [18].
У цілому програма «Наука заради миру та безпеки» опікується не лише ліквідацією екологічних наслідків військової діяльності. Програма є досить масштабною і спрямована на розвиток безпеки, стабільності й солідарності завдяки застосуванню наукових підходів для розв’язання глобальних проблем. Міжнародне співробітництво, створення мереж і розвиток потенціалу країни є засобами, які допомагають досягти цієї мети. Програма побудована так, щоб допомогти молодому поколінню науковців набути необхідного досвіду й узяти участь у практичних дослідженнях [9].

Іншим виміром співробітництва є участь України в Ініціативі «Навколишнє середовище та безпека» (ENVSEC), яка була створена на основі Меморандуму про взаєморозуміння між ЮНЕП, ПРООН та ОБСЄ від 14 листопада 2003 року. У 2006 році членами ENVSEC також стали Європейська економічна комісія ООН та Регіональний центр з питань довкілля для Центральної та Східної Європи. НАТО є асоційованим членом Ініціативи з 2004 року.

Головною метою ініціативи є допомога країнам у визначенні та розв’язанні проблем стабільності та безпеки, які виникають у зв’язку з питаннями навколишнього середовища. Іншою метою є поліпшення загального взаєморозуміння шляхом зміцнення діалогу і співробітництва з екологічних питань [7].

Окрім того, варто відзначити, що за роки багаторічної співпраці між Україною та НАТО було реалізовано надзвичайно велику кількість проектів спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.
За фінансової підтримки НАТО та Італії у 2005 р., дослідницьким центром радіаційної медицини у співробітництві з МОЗ та НАН України ініційовано пілотний проект «Вплив Чорнобильської катастрофи на довкілля». На основі проведеного дослідження, започатковано новий проект «Радіологічне виявлення: вплив на людський організм», який тривав до кінця 2008 р [22].

Започатковано також спільний проект України і Франції щодо створення новітніх макромолекулярних сполук для швидкого виявлення небезпечних речовин. Проект направлений на здійснення екологічного моніторингу для виявлення потенційних забруднювачів навколишнього середовища (в т.ч. амінів, іонів важких металів, нанооб’єктів). Він збув започаткований в грудні 2011 р. та планується завершити в 2017 р. НАТО виділено кошти обсягом 225 тис. євро. на його реалізацію.

За підтримки НАТО також проводиться моніторинг і прогнозування повеней в басейні річки Прип’ять. Основною метою проекту є вдосконалення системи моніторингу паводків і впровадження сучасних інструментів моделювання, прогнозу паводків та транспорту радіонуклідів в басейні річки. Наразі вже працюють 7 станцій (4 в Україні та 4 в Білорусі).

На сьогодні активно здійснюється очищення води від важких металів та радіонуклідів, використовуючи керамічні мембрани. Участь у даному проектів приймають Україна, Словаччина та Чехія. Проект розпочато в серпні 2012 р. НАТО виділено на реалізацію зазначеного проект 280 тис. євро [18].

Було також започатковано українсько-канадський проект щодо ліквідації негативних військових наслідків в місці розташування колишнього військового аеродрому в м. Прилуки, затверджений у рамках програми «Наука заради миру та безпеки», на який НАТО виділило 300 тис. євро.

Національний технічний університет КПІ спільно з Німеччиною та Норвегією ініціював дослідницький проект з виявлення та знешкодження іон-речовин з водних об’єктів.

Варто відзначити, що загалом активно заохочуються проекти з проблематики водних ресурсів та побудови водоочищувальних споруд, які визначені пріоритетними в Україні.

Реалізовувалася також програма НАТО «Моделювання екосистеми як засіб управління Чорним морем: регіональна програма багатогалузевого співробітництва (NATO-TV Black Sea)». Проектом головував Інститут морських наук при Близькосхідному технічному університеті (Туреччина). В ньому брали участь інститути України, Росії, Румунії, Болгарії, Грузії та США. Дані, зібрані на 26000 місцях, розташованих в акваторії Чорного моря, стандартизувалися для моделювання та прогнозів. Метою проекту була розробка варіантів реагування на природні та техногенні катастрофи, що можуть уразити нестабільну екосистему моря, а також створення надійної моделі екосистеми Чорного моря, виявлення причин її біологічної деградації та сприяння у відновленні її функціонування [22].

Великим блоком співробітництва України та НАТО виступає ліквідація надзвичайних наслідків цивільного характеру. Так, з метою покращення спроможностей України та НАТО реагувати на катастрофи, у 1997 році було укладено двосторонній Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях та готовності до катастроф, яким визначено основні сфери взаємного інтересу у плані розвитку подальшої співпраці. До числа таких сфер входять: оцінка ризиків, планування, аналіз наслідків, запобіжні заходи, взаємодія підрозділів з ліквідації наслідків катастроф, транспортна підтримка операцій, реагування на ядерні аварії, пошуково-рятувальні операції тощо. Значна увага приділяється також дослідженню досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
На виконання положень Меморандуму створено Спільну робочу групу Україна-НАТО з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Її діяльність розглядається як невід’ємна частина роботи Головного комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій та підпорядкованих йому підрозділів, передусім Комітету з цивільного захисту, Спільного медичного комітету, Комітету з планування продуктів харчування та сільського господарства й Комітету з планування цивільної авіації [13].

У 1998 р. країнами РЄАП та НАТО було надано Україні вчасну допомогу під час повені в Закарпатському регіоні. В подальшому для поліпшення готовності до надзвичайних ситуацій у цьому регіоні були проведені багатонаціональні навчання «Закарпаття – 2000». Понад 300 учасників навчань від держав-членів НАТО й країн-партнерів спільно відпрацьовували дії під час операцій з ліквідації наслідків повеней у регіоні, який у ХХ ст. 13 разів зазнавав сильних катастроф [11, с. 1-2].

Напрацьований досвід знадобився вже за рік, коли в березні 2001 р. рівень води перевищив максимальні позначки майже на 1,1 метра [14]. Улітку 2008 р. допомога Альянсу також була незамінною, коли Прут і Дністер вийшли з берегів.

У межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Також в цьому проекті беруть участь Молдова й Румунія. В межах проекту за фінансуванням НАТО було встановлено автоматичні станції моніторингу стану якості та кількості води в цих річках [12, с. 17].

На думку В.В. Корнілова в екологічному співробітництві між Україною й НАТО одним із основних напрямків також виступає утилізація небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива [9].

Військова діяльність є однією із найбільш небезпечних в плані спричинення екологічної шкоди. Розуміючи всю серйозність утилізації небезпечних боєприпасів, озброєнь і їхніх елементів Україна в міру своїх можливостей вживає заходи для вирішення цієї проблеми. Однак, враховуючи обмежені матеріальні можливості України, наша держава розраховує на міжнародну допомогу таких потужних організацій як НАТО.

Лише, за офіційними даними Міноборони, на території країни міститься приблизно 1 млн. 400 тис. тонн боєприпасів, які зберігаються на понад 150 об’єктах (за іншими даними, реальна кількість боєприпасів на українській території сягає 2,5 млн. тонн). Варто відзначити, що рекордний річний сукупний показник утилізації за всю історію незалежної України становить дещо більше 30 тис. тонн на рік, тому з впевненістю можна сказати, що впоратися самотужки із питанням утилізації небезпечних боєприпасів України не зможе [16, с. 8].

Правовою основою для розв’язання проблеми утилізації боєприпасів виступає розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2006 року якою схвалено «Концепцію Державної програми утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання на 2006–2017 рр.» [3].

Підтримка зусиль України з боку НАТО щодо знищення боєприпасів здійснюється за допомогою двох проектів Трастового фонду Партнерства заради миру. Перший проект передбачав знешкодження впродовж 2002–2003 років 400 тис. протипіхотних мін на хімічному виробництві в Донецьку. Другий проект, був започаткований у 2005 році, передбачає знешкодження 133 тис. тонн звичайних боєприпасів, 1,5 мільйона одиниць легкого озброєння й 1000 переносних ракетно-зенітних комплексів. Із запланованою вартістю, що сягає приблизно 25 мільйонів євро, проект триватиме приблизно 12 років [15].

Отже, за майже 25 років Україна і НАТО досягли значного прогресу в розвитку справжнього партнерства в багатьох напрямках, в тому числі і у плані екологічного співробітництва посиливши взаємну довіру і зміцнивши співробітництво.

Загалом, взаємодія України з НАТО в сфері охорони довкілля здійснюється з використанням механізмів програми НАТО Партнерства заради миру «Наука заради миру та безпеки». Метою програми є сприяння співпраці науковців з країн-членів і партнерів Альянсу та фінансування наукових досліджень в галузі безпеки (у формі виділення грантів на реалізацію багаторічних проектів, семінарів, курсів, тренінгів та зустрічі науковців)
Україна та НАТО домовилися проводити періодичні зустрічі, як правило, не рідше двох разів на рік, у форматі Комісії Україна-НАТО. Такі засідання стали ключовим механізмом забезпечення координації та взаємодії співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища.

За роки багаторічної співпраці між Україною та НАТО було реалізовано надзвичайно велику кількість проектів спрямованих на охорону довкілля. .В основному такі проекти спрямовані на моніторинг стану навколишнього середовища, урегулювання наслідків надзвичайних ситуацій та утилізацію небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива.

Колос Ігор Васильович,
аспірант кафедри цивільного права
Юридичного інституту Прикарпатського
Національного університету ім. В. Стефаника

XIV Міжнародного Економічного Форуму відбудеться у Львові 27-28 листопада 2014 року. На Форумі буде обговорено надзвичайно важливе для України питання, а саме реформу державної регіональної політики в Україні. Відомі експерти, а також державні діячі, зокрема заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Мирослав Кошелюк, генеральний директор Директорату з регіонального та міського розвитку Європейської Комісії у 2003-2006 рр. Грехем Медоус, радник Віце-прем’єр-міністра України Анатолій Ткачук, а також експерти проекту ЄС «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні» Колм Макклементс та Хосе Цервера обговорять такі наріжні та актуальні питання, як:
• Роль держави та різних рівнів врядування у збалансованому розвитку держави та її регіонів
• Європейський досвід регіонального розвитку та можливості його адаптації для українських реалій
• Як досягти єдності українського простору в умовах децентралізації влади та зовнішніх викликів?

На Форумі будуть також детально обговорені питання децентралізації і адміністративної реформи, наслідки Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, стратегії модернізації України до 2020 для бізнесу, а також ряд інших важливих питань.

Детальна інформація та реєстрація учасників на веб-сторінці Форуму www.lvivforum.com.ua.

ХІV Міжнародний Економічний Форум проходитиме за підтримки Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, а також Програми Європейського Союзу «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні», що фінансується Європейським Союзом.

Згідно з результатами опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» і КМІС, найбільше українці особисто підтримували армію – 32,5%.

За останніми даними, на рахунки Міністерства оборони України в рамках акції «Підтримай Українську армію» надійшло 150,995 мільйона гривень. З цієї суми 138,532 мільйона гривень — грошові перекази на матеріально-технічне, решта — на медичне забезпечення Збройних Сил України. За допомогою дзвінків на єдиний мобільний номер «565» на підтримку Української армії перераховано 36,325 мільйонагривень (усі — на матеріально-технічне забезпечення ЗС України).

Ще 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти саме через ці громадські інституції, а 9% взяли участь у магазинних акціях, купивши товари за списками для потреб армії та передавши їх до волонтерів.

Особисто допомагають вимушеним переселенцям речами та грошима 7% громадян, а от волонтерством, себто безпосереднім збором коштів, ліків, речей та доставкою їх у гарячі точки, займаються 3% українців.

У демографічному розрізі чоловіки й жінки проявляють свою благодійність майже порівну – якщо 35% чоловіків трохи більше, ніж жінки (30%), схильні особисто перераховувати кошти на рахунки армії, то передавати допомогу через благодійні фонди більше беруться жінки (24%), аніж чоловіки (20%). Люди з вищою (33%) і спеціальною (33%) освітою допомагають більше, ніж ті, хто має неповну середню (19%).

Щодо вікового розподілу, то найбільше благодійників серед тих, кому від 50 до 60 років (41%), а також серед молоді 18–29 років (34,5%). Відчутно переважає допомога сільського населення – якщо серед городян тільки 28% переказали свої кошти на рахунки армії і 11,5% передали допомогу у благодійні та волонтерські організації, то серед сільського населення таких відповідно – 40% і 46%. Щоправда, участь у магазинних акціях серед городян вища (12%), аніж у селян – 3%, що цілком закономірно.

А от найвищою доброчинністю серед регіонів відзначаються Західний і Центральний, де особисті кошти на армію переказали, відповідно, 47% і 37%. Південь і Схід дещо відстають – 29% і 18%, відповідно.

КИЇВ. 3 листопада. УНН. Безпілотник спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні вчора обстріляли із зенітної установки. Про це йдеться у звіті місії, передає УНН.

Повідомляється, що на блокпості о 13.05 2 листопада у 2,5 км на північний схід від села Широкине безпілотник місії ОБСЄ на висоті 5000 футів (1524 метра — ред.) помітив бронетранспортер і два автомобілі “Урал”.

“О 13.11, людина у камуфляжній формі — стоячи поряд із цивільною вантажівкою на стоянці приблизно у 150 від бронетранспортерів та “Уралів” навела переносний зенітний комплекс на безпілотник місії. Пострілів не було. Потім зенітний комплекс поклали до критої брезентом вантажівки. Коли на задній частині вантажівки відкинули брезент, було помічена зенітна установка (ймовірно, ЗУ-23), яка відразу почала обстрілювати безпілотник, однак жоден постріл не досяг своєї цілі”, – йдеться у повідомленні.
Зазначається, що безпілотник благополучно покинув район обстрілу і благополучно приземлився о 13.54. Детальний аналіз після польоту з відеозапису була завершена в 19.30.

Нагадаємо, спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні використовує безпілотники, які можуть літати на відстань близько ста кілометрів. Таким чином, вони зможуть покрити досить значну територію, включаючи зону біля українсько-російського кордону, біля Донецька та Азовського моря.

Використання місією безпілотників спрямоване на підтримку виконання її мандата через додатковий збір інформації у повітрі і зосереджене на спостереженні за загальною обстановкою щодо безпеки в Україні.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1402808-bezpilotnik-obsye-obstrilyali-iz-zenitki-2-listopada-zvit