Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Постановка проблеми. Сучасний екологічний стан нашої держави має неприховані загрози для національної безпеки: техногенну перевантаженість, негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів; необхідність подолання негативних наслідків воєнної та іншої екологічно небезпечної діяльності; недостатню ефективність утилізації токсичних й екологічно небезпечних відходів. Для ефективного вирішення зазначених проблем не вистачає зусиль Української держави. Враховуючи обмежені матеріальні можливості України, наша держава розраховує на міжнародну допомогу таких потужних організацій як НАТО.
НАТО, як організація, що спрямована на забезпечення безпеки в широкому розумінні цього поняття не обмежує свій вплив військово-політичною сферою, а впливає й на інші сфери суспільного життя, в тому числі і на екологічну.
На сьогоднішній день в сфері забезпечення екологічної безпеки активно співпрацюють Україна та НАТО. За роки своєї співпраці було проведено чимало зустрічей та реалізовано величезну кількість природоохоронних проектів. Однак, не зважаючи на це, належної уваги до цієї сфери не було приділено. В зв’язку з чим виникає необхідність в дослідженні особливостей співпраці України та НАТО в сфері охорони довкілля.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню співробітництва України та НАТО в науковій спільноті приділяється достатньо велика уваги. Однак, як правило, така увага зводиться лише до військово-політичного співробітництва, в той час як екологічна складова такої співпраці залишається недослідженою. Загалом, екологічний аспект співпраці України та НАТО був об’єктом дослідження К. Білої, Л. Гайдукова, Н. Голуба, П. Клімкіна В. Корнілов, І. Пашинського, Г. Перепелиці, О. Полторацького, О. Томашевича, М. Яковенка тощо.
Метою статті виступає дослідження екологічної складової в діяльності НАТО та аналіз основних форм і напрямків співробітництва України та НАТО в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Виклад основного матеріалу.
Загальновідомо, що НАТО є воєнно-політичною організацією. NATO (North Atlantic Treaty Organization) – міжнародна Організація Північноатлантичного договору яка з’явилася 4 квітня 1949 у США.
Стаття 4 Договору говорить, що НАТО – це «трансатлантичний форум» для проведення країнами-союзниками консультацій з будь-яких питань, що зачіпають життєво важливі інтереси його членів, включаючи події, здатні поставити під загрозу їх безпеку, і забезпечує стримування будь-якої форми агресії відносно території будь-якої держави-члена НАТО або захист від неї [2].
Зазвичай НАТО перш за все асоціюється із військово-політичною діяльністю. Свого часу це дійсно було так. Однак, з часом, альянс почав еволюціонувати від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового.
Регіональні та міжетнічні конфлікти, міжнародний тероризм, техногенні катастрофи створили нові виклики безпеці як Альянсу, так і всього світового співтовариства.
У нових умовах стало очевидним, що НАТО, як організація спрямована на забезпечення безпеки в широкому розумінні цього поняття повинна поширювати свій вплив не тільки на військово-політичну сферу, а й на інші сфери суспільного життя, в тому числі і на екологічну [22].
Поняття «безпека» традиційно визначалось як індивідуальна або колективна захищеність, що досягається шляхом захисту територіальної цілісності, політичного суверенітету й національних інтересів. Проте, останнім часом сутність терміна «безпека» зазнала змін, оскільки стало очевидним, що чинники навколишнього середовища, природні катастрофи й надзвичайні ситуації здійснюють значний, а подекуди й визначальний вплив на масштаби воєнних конфліктів і політичну стабільність в окремих регіонах. Співробітництво у сфері екології й подолання наслідків природних і техногенних катастроф набули в НАТО нового значення [9].
Стратегічна концепція Альянсу ґрунтується, зокрема, на широкому підході до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, приділяючи їм не меншу увагу, ніж оборонному виміру.
Серед нагальних питань екологічної безпеки країн Альянсу вчені виділяють такі з них:
вплив військової діяльності на довкілля;
регіональні дослідження, зокрема, з питань транскордонної діяльності;
запобігання конфліктам, які виникають на ґрунті дефіциту ресурсів;
нові ризики для довкілля й суспільства, які несуть загрозу економічної або політичної нестабільності;
нетрадиційні загрози безпеці (безпека мережі харчування, стратегія відповіді на ризики та безпека водних шляхів, портів і гаваней) [6, с. 13].
Варто відзначити, що в сфері забезпечення екологічної безпеки активно співпрацюють Україна та НАТО. Співробітництво України з НАТО в цій сфері розпочалося у 1991 році коли Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменованої в Раду Євроатлантичного партнерства (РЄАП) [12].
За майже чверть століття, що минула відтоді, НАТО і Україна розбудували особливе партнерство, яке з роками стає дедалі міцнішим.
Вже за чотири місяці після проголошення Україною своєї незалежності Альянс запросив тодішнього міністра закордонних справ України на позачергове засідання Ради північноатлантичного співробітництва.
Усі учасники засідання висловили тверде бажання «працювати разом заради створення нового європейського порядку стабільності й миру через діалог, партнерство та співпрацю» [5].
На Брюсельському саміті, 11 січня 1994 року, Альянс прийняв рішення започаткувати безпосередню практичну програму, що трансформує відносини між НАТО та країнами-учасницями – «партнерства заради миру».
Засадничі принципи партнерства заради миру, підтримані усіма партнерами, які приєдналися до програми, включали «захист та утвердження фундаментальних свобод та прав людини, забезпечення свободи, справедливості та миру через демократію». Партнери також зобов’язалися «утримуватися від погрози силою чи застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, поважати існуючі кордони та врегульовувати суперечки мирним шляхом».
Україна приєдналася до партнерства заради миру менш ніж за місяць після офіційного відкриття програми – 8 лютого 1994 року. Лише чотири країни (Румунія, Литва, Польща та Естонія) випередили Україну у приєднанні до партнерства заради миру [5].
9 липня 1997 року в рамках саміту НАТО в Мадриді глави держав та урядів країн-членів НАТО та Президент України підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО». Хартія зафіксувала політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні розвивати «особливе та ефективне» партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі, а також стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності [4]. Хартія окреслює широке коло питань можливої співпраці, у тому числі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, військову підготовку та екологічну безпеку.
Впродовж років після підписання Хартії співпраця між НАТО та Україною стрімко розвивалася. Наприклад, Альянс створив цільові фонди, щоб допомогти Україні в утилізації токсичних відходів та перепідготовці колишніх військових офіцерів; надавав дорадчу допомогу з питань оборонної реформи та впровадження екологічно безпечних технологій [5].
Для забезпечення якнайповнішого розвитку відносин Україна-НАТО та втілення положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, сторони домовилися проводити періодичні зустрічі Північноатлантичної Ради з Україною, як правило, не рідше двох разів на рік, у форматі Комісії Україна-НАТО (КУН). Відповідно, засідання КУН відбуваються періодично на рівні глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та оборони, а також послів. Такі засідання стали ключовим механізмом забезпечення координації та взаємодії співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища [8].
В травні 2002 року тодішній президент України Леонід Кучма заявив про бажання своєї країни приєднатися до НАТО.
Після Помаранчевої революції 2004-2005 років НАТО і Україна започаткували інтенсифікований діалог про співпрацю. Україна надала свої кораблі для антитерористичної операції «Активні зусилля» та військовий контингент для участі в місії МССБ в Афганістані.
3-4 квітня 2008 року на саміті у Бухаресті лідери країн Альянсу заявили: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО.
21 серпня 2009 року НАТО та Україна ухвалили спільну декларацію, спрямовану на посилення ролі Комісії Україна-НАТО, зміцнення співпраці і підтримку політичних, екологічних та оборонних реформ в Україні.
У 2010р. Україна виявила намір мати позаблоковий статус, проте заявила, що продовжуватиме практичну співпрацю з НАТО, як і раніше.
На Лісабонському саміті НАТО, 20 листопада 2010 року, лідери країн Альянсу заявили: «Визнаючи суверенне право кожної країни вільно вибирати для себе спосіб організації власної безпеки, ми поважаємо політику України щодо «позаблокового» статусу [5].
Однак після «революції гідності», в результаті агресивних дій з боку Російської Федерації українська влади виявила намір набути в майбутньому членства в НАТО. Варто обов’язково відзначити і те, що в світлі останній політичних та військових подій суттєво посилилася довіра населення до НАТО, а також змінилося ставлення до вступу в НАТО. Так, за даними соціологічного опитування проведеного Центром Разумкова у червні 2014р. 41% населення висловилося за вступ України в НАТО [21]. В той же час, за даними соціологічного опитування проведеного інститутом Горшеніна, кількість населення, яке бажає приєднання України до НАТО становить 47% [21].
Для сприяння розвитку практичного співробітництва між Україною i НАТО, налагодження зв’язків міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України з відповідними структурами НАТО, забезпечення проведення візитів представників НАТО в Україну, розповсюдження об’єктивної інформації про діяльність НАТО в 1997 році в Києві відкрито Центр інформації i документації НАТО в Україні, а в 1999 році засновано Офіс зв’язку НАТО в Україні [19].
Співробітництво України з Північноатлантичним Альянсом відбувається також в рамках Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО (ІПП). Дана програма складається із заходів міжнародного співробітництва, запропонованих державами-членами та країнами-партнерами Альянсу в форматі Робочого плану євроатлантичного партнерства.
Робочий план євроатлантичного партнерства містить широкий перелік конференцій, симпозіумів, робочих зустрічей, засідань комітетів НАТО [7].
Загалом, взаємодія України з НАТО в сфері охорони довкілля здійснюється з використанням механізмів програми НАТО Партнерства заради миру «Наука заради миру та безпеки». Метою програми є сприяння співпраці науковців з країн-членів і партнерів Альянсу та фінансування наукових досліджень в галузі безпеки (у формі виділення грантів на реалізацію багаторічних проектів, семінарів, курсів, тренінгів та зустрічі науковців) [18].
У цілому програма «Наука заради миру та безпеки» опікується не лише ліквідацією екологічних наслідків військової діяльності. Програма є досить масштабною і спрямована на розвиток безпеки, стабільності й солідарності завдяки застосуванню наукових підходів для розв’язання глобальних проблем. Міжнародне співробітництво, створення мереж і розвиток потенціалу країни є засобами, які допомагають досягти цієї мети. Програма побудована так, щоб допомогти молодому поколінню науковців набути необхідного досвіду й узяти участь у практичних дослідженнях [9].
Іншим виміром співробітництва є участь України в Ініціативі «Навколишнє середовище та безпека» (ENVSEC), яка була створена на основі Меморандуму про взаєморозуміння між ЮНЕП, ПРООН та ОБСЄ від 14 листопада 2003 року. У 2006 році членами ENVSEC також стали Європейська економічна комісія ООН та Регіональний центр з питань довкілля для Центральної та Східної Європи. НАТО є асоційованим членом Ініціативи з 2004 року.
Головною метою ініціативи є допомога країнам у визначенні та розв’язанні проблем стабільності та безпеки, які виникають у зв’язку з питаннями навколишнього середовища. Іншою метою є поліпшення загального взаєморозуміння шляхом зміцнення діалогу і співробітництва з екологічних питань [7].
Окрім того, варто відзначити, що за роки багаторічної співпраці між Україною та НАТО було реалізовано надзвичайно велику кількість проектів спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.
За фінансової підтримки НАТО та Італії у 2005 р., дослідницьким центром радіаційної медицини у співробітництві з МОЗ та НАН України ініційовано пілотний проект «Вплив Чорнобильської катастрофи на довкілля». На основі проведеного дослідження, започатковано новий проект «Радіологічне виявлення: вплив на людський організм», який тривав до кінця 2008 р [22].
Започатковано також спільний проект України і Франції щодо створення новітніх макромолекулярних сполук для швидкого виявлення небезпечних речовин. Проект направлений на здійснення екологічного моніторингу для виявлення потенційних забруднювачів навколишнього середовища (в т.ч. амінів, іонів важких металів, нанооб’єктів). Він збув започаткований в грудні 2011 р. та планується завершити в 2017 р. НАТО виділено кошти обсягом 225 тис. євро. на його реалізацію.
За підтримки НАТО також проводиться моніторинг і прогнозування повеней в басейні річки Прип’ять. Основною метою проекту є вдосконалення системи моніторингу паводків і впровадження сучасних інструментів моделювання, прогнозу паводків та транспорту радіонуклідів в басейні річки. Наразі вже працюють 7 станцій (4 в Україні та 4 в Білорусі).
На сьогодні активно здійснюється очищення води від важких металів та радіонуклідів, використовуючи керамічні мембрани. Участь у даному проектів приймають Україна, Словаччина та Чехія. Проект розпочато в серпні 2012 р. НАТО виділено на реалізацію зазначеного проект 280 тис. євро [18].
Було також започатковано українсько-канадський проект щодо ліквідації негативних військових наслідків в місці розташування колишнього військового аеродрому в м. Прилуки, затверджений у рамках програми «Наука заради миру та безпеки», на який НАТО виділило 300 тис. євро.
Національний технічний університет КПІ спільно з Німеччиною та Норвегією ініціював дослідницький проект з виявлення та знешкодження іон-речовин з водних об’єктів.
Варто відзначити, що загалом активно заохочуються проекти з проблематики водних ресурсів та побудови водоочищувальних споруд, які визначені пріоритетними в Україні.
Реалізовувалася також програма НАТО «Моделювання екосистеми як засіб управління Чорним морем: регіональна програма багатогалузевого співробітництва (NATO-TV Black Sea)». Проектом головував Інститут морських наук при Близькосхідному технічному університеті (Туреччина). В ньому брали участь інститути України, Росії, Румунії, Болгарії, Грузії та США. Дані, зібрані на 26000 місцях, розташованих в акваторії Чорного моря, стандартизувалися для моделювання та прогнозів. Метою проекту була розробка варіантів реагування на природні та техногенні катастрофи, що можуть уразити нестабільну екосистему моря, а також створення надійної моделі екосистеми Чорного моря, виявлення причин її біологічної деградації та сприяння у відновленні її функціонування [22].
Великим блоком співробітництва України та НАТО виступає ліквідація надзвичайних наслідків цивільного характеру. Так, з метою покращення спроможностей України та НАТО реагувати на катастрофи, у 1997 році було укладено двосторонній Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях та готовності до катастроф, яким визначено основні сфери взаємного інтересу у плані розвитку подальшої співпраці. До числа таких сфер входять: оцінка ризиків, планування, аналіз наслідків, запобіжні заходи, взаємодія підрозділів з ліквідації наслідків катастроф, транспортна підтримка операцій, реагування на ядерні аварії, пошуково-рятувальні операції тощо. Значна увага приділяється також дослідженню досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
На виконання положень Меморандуму створено Спільну робочу групу Україна-НАТО з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Її діяльність розглядається як невід’ємна частина роботи Головного комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій та підпорядкованих йому підрозділів, передусім Комітету з цивільного захисту, Спільного медичного комітету, Комітету з планування продуктів харчування та сільського господарства й Комітету з планування цивільної авіації [13].
У 1998 р. країнами РЄАП та НАТО було надано Україні вчасну допомогу під час повені в Закарпатському регіоні. В подальшому для поліпшення готовності до надзвичайних ситуацій у цьому регіоні були проведені багатонаціональні навчання «Закарпаття – 2000». Понад 300 учасників навчань від держав-членів НАТО й країн-партнерів спільно відпрацьовували дії під час операцій з ліквідації наслідків повеней у регіоні, який у ХХ ст. 13 разів зазнавав сильних катастроф [11, с. 1-2].
Напрацьований досвід знадобився вже за рік, коли в березні 2001 р. рівень води перевищив максимальні позначки майже на 1,1 метра [14]. Улітку 2008 р. допомога Альянсу також була незамінною, коли Прут і Дністер вийшли з берегів.
У межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Також в цьому проекті беруть участь Молдова й Румунія. В межах проекту за фінансуванням НАТО було встановлено автоматичні станції моніторингу стану якості та кількості води в цих річках [12, с. 17].
На думку В.В. Корнілова в екологічному співробітництві між Україною й НАТО одним із основних напрямків також виступає утилізація небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива [9].
Військова діяльність є однією із найбільш небезпечних в плані спричинення екологічної шкоди. Розуміючи всю серйозність утилізації небезпечних боєприпасів, озброєнь і їхніх елементів Україна в міру своїх можливостей вживає заходи для вирішення цієї проблеми. Однак, враховуючи обмежені матеріальні можливості України, наша держава розраховує на міжнародну допомогу таких потужних організацій як НАТО.
Лише, за офіційними даними Міноборони, на території країни міститься приблизно 1 млн. 400 тис. тонн боєприпасів, які зберігаються на понад 150 об’єктах (за іншими даними, реальна кількість боєприпасів на українській території сягає 2,5 млн. тонн). Варто відзначити, що рекордний річний сукупний показник утилізації за всю історію незалежної України становить дещо більше 30 тис. тонн на рік, тому з впевненістю можна сказати, що впоратися самотужки із питанням утилізації небезпечних боєприпасів України не зможе [16, с. 8].
Правовою основою для розв’язання проблеми утилізації боєприпасів виступає розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2006 року якою схвалено «Концепцію Державної програми утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання на 2006–2017 рр.» [3].
Підтримка зусиль України з боку НАТО щодо знищення боєприпасів здійснюється за допомогою двох проектів Трастового фонду Партнерства заради миру. Перший проект передбачав знешкодження впродовж 2002–2003 років 400 тис. протипіхотних мін на хімічному виробництві в Донецьку. Другий проект, був започаткований у 2005 році, передбачає знешкодження 133 тис. тонн звичайних боєприпасів, 1,5 мільйона одиниць легкого озброєння й 1000 переносних ракетно-зенітних комплексів. Із запланованою вартістю, що сягає приблизно 25 мільйонів євро, проект триватиме приблизно 12 років [15].
Отже, за майже 25 років Україна і НАТО досягли значного прогресу в розвитку справжнього партнерства в багатьох напрямках, в тому числі і у плані екологічного співробітництва посиливши взаємну довіру і зміцнивши співробітництво.
Загалом, взаємодія України з НАТО в сфері охорони довкілля здійснюється з використанням механізмів програми НАТО Партнерства заради миру «Наука заради миру та безпеки». Метою програми є сприяння співпраці науковців з країн-членів і партнерів Альянсу та фінансування наукових досліджень в галузі безпеки (у формі виділення грантів на реалізацію багаторічних проектів, семінарів, курсів, тренінгів та зустрічі науковців)
Україна та НАТО домовилися проводити періодичні зустрічі, як правило, не рідше двох разів на рік, у форматі Комісії Україна-НАТО. Такі засідання стали ключовим механізмом забезпечення координації та взаємодії співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища.
За роки багаторічної співпраці між Україною та НАТО було реалізовано надзвичайно велику кількість проектів спрямованих на охорону довкілля. .В основному такі проекти спрямовані на моніторинг стану навколишнього середовища, урегулювання наслідків надзвичайних ситуацій та утилізацію небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива.
Колос Ігор Васильович,
аспірант кафедри цивільного права
Юридичного інституту Прикарпатського
Національного університету ім. В. Стефаника
