п’ятниця, 28 Січень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Регіональна ідентичність Донбасу

Регіональна ідентичність Донбасу

Share Button

donieckДонецьк завжди відрізнявся своїм характером. В умовах ескалації військового конфлікту, регіональна ідентичність перетворюється в один з ключових інструментів впливу на автохтонне населення. Цю боротьбу за свідомість Україна не може собі дозволити програти, проте повинна використовувати позитивні властивості регіональної ідентичності в якості «м’якого регулятора», важливого невійськового інструменту вирішення ситуації на Сході. Виключно важливо зрозуміти людей, з якими потрібно будувати мирний діалог (частина Донбасу (Донецької та Луганської областей) наразі є українською). Хто ж такі «донецькі»? Які фактори формують регіональний патріотизм?

Ключовим тут є «характер регіону», який можна характеризувати як «робочий». Його безпосередніми рисами є конкретність, прагматичність (спрямованість на результат), простота (прямолінійність) і самовпевненість. Саме з робочого характеру Донецького регіону виходить потреба в сильному хазяїні (економісті, а не лідері-політиці), також властива психології більшості громадян в Росії. Донеччани люблять коли про них дбають, рідко замислюючись над тим, яку насправді вони платять ціну за подібну турботу. Звідси виникає феномен популярності сильних менеджерів і господарників («сильної руки»), таких як Дегтярьов і Ахметов (фігуру Януковича підтримували за тим же принципом, але, в першу чергу, як протеже «господаря регіону» Ріната Ахметова). Водночас, Донбас як регіон, і Донецьк як його «столиця», мають гострий недолік харизматичних історичних персоналій, які могли б бути використані як лідери-символи (як Бандера в Західній Україні). Регіон занадто молодий, не має багатої історії, крім періоду Великої вітчизняної війни (втім, Міус-фронт був другорядним) і радянського періоду становлення (завдяки якому він придбав достатній статус і вагу, та який все ж, в загальносоюзному контексті, був периферійним). Донбас потребує пошуку своїх історичних символів, які б показали його зв’язок з Україною, при цьому не викликаючи суперечливих почуттів.

Чи не єдиним подібним символом, ключовим регіональним брендом (у тому числі на експорт), є футбольний клуб «Шахтар» – предмет гордості всього Донбасу, який належить «хазяїну регіону» Рінату Ахметову. Спортивні досягнення в цілому (футбол, легка атлетика, хокей, баскетбол) – чи не єдина сфера, яка має значний, хоч і не тривалий за часом, ефект позитивного впливу самозадоволення регіональних амбіцій.

З останніми пов’язаний відомий комплекс неповноцінності, коли потенціал і амбіції, пов’язані з сильною промислово орієнтованою економікою, наштовхуються на відсутність культурно-історичного і втратою (в особі Януковича і «Партії регіонів») політичного впливу. Донецьк має «замашки столичного центру» і готовий до них ментально, проте не має подібної історичної традиції (як у Харкова чи Києва). Подібна ситуація провокує масове стереотипне мислення (використане для популяризації ДНР), що підіймає бойовий дух регіону і спрямоване на відокремлення Донбасу від решти України. Тут можна привести в приклад такі популярні штампи-слогани, як «Донбас годує Україну», «Донбас порожняк не гонить», «Донбас все вирішує» і пр.

Важливо відзначити також відомі псевдо-фактори впливу на психологію місцевого населення, що не закладені його характером, а привнесені ззовні завдяки популярній риториці. На першому місці тут знаходиться мовне питання, яке, насправді, ніколи не було проблемним. Російська мова завжди займала і займає основне місце в житті регіону, в той же час завжди спостерігалася відносна терпимість до мов, на яких спілкувалося інше місцеве населення – українська, грецька, циганська, вірменська, іврит. Етнічне розмаїття регіону, «показний мультикультуралізм», на якому любили робити акцент окремі політики, ставлячи в приклад решті України багатонаціональний Донбас, в якому всі вміють один з одним домовлятися і всі живуть у мирі, також є псевдо-фактором впливу, притягнутим політичним дискурсом і тиражованим пропагандою. «Робочий характер» Донбасу провокує егоїстичні підходи, принципи не дотримання толерантності, соціальний дисбаланс по відношенню як до етнічних меншин (росіян до циганів, наприклад), так і по відношенню до окремих соціально-професійних груп (шахтарів до інтелігенції).

Безумовно, значний вплив на формування подібної «традиції» соціальної нетерпимості мав радянський період історії краю. Важливим контекстуальних наслідком цього періоду є почуття ностальгії за радянським минулим, достатніми соціальними стандартами того періоду, які давали впевненість у завтрашньому дні. Міфи про радянське минуле не мають нічого спільного з основами регіональної ідентичності (оскільки становлять лише пройдений тимчасової етап у формуванні регіонального характеру), хоча і, переважно, генеруються зсередини для підживлення ідеї відокремленості Донбасу, його зв’язків з Росією.

Таким чином, існують широкі можливості використання внутрішнього потенціалу регіональної ідентичності, специфіки характеру місцевого населення Донецької та Луганської областей в процесі мирного регулювання конфлікту на Сході України на противагу військовим інструментам. Важливо виробити правильні механізми психологічного впливу, формування інформаційної політики держави з урахуванням подібних регіональних особливостей. Грамотний підхід у цьому питанні сприятиме якнайшвидшому мирному регулюванню, потенційно посилить ментальну інтеграцію самобутнього Донбасу в Україну.

Кравченко В.В., Замикула М.О.

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.