Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Вже майже два тижні ситуація в зоні АТО нагадує тривале перемир’я. Кількість обстрілів зменшилась практично до нуля, ремонтні бригади лагодять зруйновані об’єкти інфраструктури, а місцеві мешканці по обидва боки від лінії розмежування радіють такому бажаному, хоча й не дуже звичному, миру. Поки експерти гадають, чи надовго все це, у Києві активізувались дебати, що ж далі робити з Донбасом. Росія дуже хотіла б «втиснути» цей регіон у склад України в статусі якої-небудь автономії ДНР/ЛНР, проте чи потрібне зараз таке чужорідне тіло нашій державі?
Київ має п’ять основних сценаріїв поведінки щодо ДНР/ЛНР.
Сценарій 1: «Активне відновлення»
Перший сценарій повністю влаштовує Москву. Під тиском міжнародної спільноти Україна бере на себе всю повноту відповідальності за відновлення зруйнованого війною Донбасу. Це відкриває шлях новим інвестиціям – Європа (зокрема Німеччина) бере на себе частину фінансових зобов’язань. Сепаратисти проводять власні вибори (вочевидь, за своїм законодавством), де перемогу здобувають нейтральні фігури або персони, афілійовані місцевим бізнесом, який орієнтується на Україну (Ахметов, Колєсніков). В якості реверансу в бік України Росія дозволяє українським прикордонникам повернутись на неконтрольовані ділянки російсько-українського кордону (звісно, вони будуть там не самі, а разом із прикордонниками ДНР/ЛНР). «Самопроголошені республіки» зливаються в єдине тіло, яке отримує спеціальний статус (автономію?). Починається тривалий період примирення, співіснування і т. ін.
Недоліки сценарію: мир виглядає дуже крихким, ДНР/ЛНР у складі України залишаються де-факто маріонетками Москви, здатними втримувати Україну від членства в ЄС та НАТО. Наявність силових структур у сепаратистів – найбільший камінь спотикання. Та головне – третій майдан і державний переворот у Києві за такого сценарію є майже невідворотним. Відповідно, ймовірність застосування Україною стратегії активного відновлення Донбасу – невелика.
Сценарій 2: «Пасивне відновлення»
Україна погоджується взяти на себе частину зобов’язань щодо відновлення Донбасу. Під тиском кураторів з Москви ДНР/ЛНР беруть курс на повернення до складу України, проте реальні заходи за цим напрямком саботуються (зокрема проводяться нелегітимні вибори). Україна погоджує довгострокову стратегію повернення Донбасу. На первинному етапі організаційна діяльність України пов’язана з лібералізацією перетину лінії розмежування, активізацією діяльності державних гуманітарних штабів (у співпраці з гуманітарними штабами колишніх «регіоналів» та представників місцевої бізнес-еліти), створення умов для повернення додому внутрішніх переселенців (будівництво житла та створення робочих місць), розвиток діалогу з представниками бізнесу. Фінансування цих заходів мають порівну розділити між собою міжнародні фонди, зацікавлений бізнес та держава.
Недоліки сценарію: повернення окупованих територій розтягнеться на десятиріччя і залежить від багатьох непередбачуваних факторів. Проте подібний сценарій виглядає найбільш компромісним – за умови, що сторони справді хочуть миру, а не лише ведуть гру декларацій та намірів.
Сценарій 3: «Стіна»
Повна ізоляція окупованих територій, максимальне ускладнення комунікації. ДНР та ЛНР через «не хочу» Москви стають ще одними невизнаними республіками, повністю залежними від Росії. З огляду на спільний кордон не виключено, що після року вичікування Кремль буде змушений організувати референдум про приєднання окупованих територій до РФ – повторити кримський сценарій. Україна ж, відгороджуючись парканом від умовної «Північної Кореї», може навіть звернутися з проханням залучити міжнародний миротворчий контингент для контролю лінії розмежування (в принципі, цей жест є валідним і для сценарію «пасивного відновлення»).
Недоліки сценарію: Україна з великою ймовірністю може остаточно втратити окуповані території. За відсутності реальних реформ, без підвищення рівня життя, з невирішеними проблемами внутрішніх переселенців та реабілітації колишніх військових – всього того, що має символізувати покращення та контрастувати з рівнем життя в «республіках», – окуповані території самі не повернуться до складу України ні за 5, ні за 10 років.
ЧИТАТЕ ТАКОЖ: Замість повної блокади окупованого Донбасу – військове протиборство й економічне співіснування
Сценарій 4: «Латентна війна»
Це обмежена війна на лінії розмежування, включно з діяльністю диверсійно-розвідувальних груп та артилерійськими обстрілами. Якщо Росія раптом втратить інтерес до подій на Донбасі й «зіллє» «Новоросію» (про що вже давно пишуть різні аналітики в самій Росії), після закінчення в грудні 2015 р. терміну дії Мінських угод (які не будуть виконані) українські збройні сили крок за кроком, без зайвого галасу відвоюють території в сепаратистів, позбавлених прямої російської військової підтримки. Така латентна війна може розтягнутися ще на 2-3 роки («тихіше їдеш – далі будеш»), доки доцільність існування ДНР/ЛНР не зникне сама собою.
Недоліки сценарію: залежність від поведінки та реакції Росії. Не виключено, що світова спільнота заплющить очі на військові дії України, що спрямовані на законне відновлення власного суверенітету. Проте навряд чи це зробить Росія.
Сценарій 5: «Активна війна»
Війна до переможного кінця, як закликають у Києві окремі радикальні елементи й праві політичні партії. Відкрита фаза конфлікту, ініційована українською стороною стосовно Донбасу, – це безглузде геополітичне самогубство, адже ліпшого приводу для відкритої військової інтервенції Росії годі й придумати. У великий війні один на один з Росією ми програємо, тоді як наші сьогоднішні союзники відвернуться від нас, обравши за краще принесення сакральної жертви (України) перед необхідністю воювати у третій світовій війні з державою, що має другий ядерний потенціал у світі.
Недолік: власне, весь цей сценарій – суцільний недолік. Адже складно уявити стрімкий кавалерійський наступ українських збройних сил на Донбасі з виходом на кордони з Росією, що залишиться без відповіді Кремля.
Безумовно, вищенаведений аналіз є досить поверхневим, не включає реактивні соціально-психологічні чинники, «барометр» ставлення населення тощо. Проте він дає простір для суспільно-політичної дискусії, принаймні на експертному рівні. Що ж до сучасного українського політикуму, то дискурс долі окупованих територій – не більше ніж модний тренд, прийнятний для політичних ток-шоу напередодні місцевих виборів (де кожен умовний вуйко-кандидат із глухого карпатського села має окреслити власне бачення України з Донбасом – інакше його не виберуть сільським головою), аніж для серйозного стратегічного планування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переворот в ДНР: боротьба кремлівських кураторів
Зрештою саме перемир’я на сході України, на суб’єктивну думку автора, – черговий фарс Кремля та його приспішників із самопроголошених республік. Ілюзія виконання сепаратистами Мінських домовленостей дуже потрібна для позитивного іміджу Путіна на Генеральній Асамблеї ООН, яку він особисто відвідає вперше за останніх 8 років. Може, хтось погодиться зняти з Росії санкції? До того ж, вилучаючи радикальні елементи з політичного керівництва «республік», імітуючи кампанію відправки російських військових-добровольців з Донбасу на війну в Сирію (може й справді для відвернення уваги когось та відправлять), Путін готується до місцевих виборів на Донбасі. Можна з упевненістю сказати, що Кремль готовий звинуватити Україну в зриві виборчих пунктів Мінської угоди, адже на заклики Росії сісти за стіл переговорів з ватажками терористів Київ однозначно дасть негативну відповідь. А коли закінчаться політичні аргументи, у хід знову підуть зброя та радикальні елементи (в ДНР, можливо, навіть реанімують Пургіна або й дістануть із глибоких запасників Гіркіна). Тож перемир’я, на жаль, – річ нетривала, нова ескалація не за горами.
Валерій Кравченко
