субота, 25 Вересень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Замість повної блокади окупованого Донбасу – військове протиборство й економічне співіснування
Fot. mil.gov.ua
Fot. mil.gov.ua

Замість повної блокади окупованого Донбасу – військове протиборство й економічне співіснування

Share Button

blokpost_mil.gov.uaОфіційний Київ відмовився від ідеї повної блокади окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО). Незважаючи на російську присутність та постійні порушення сепаратистами домовленостей про припинення вогню, українська влада демонструє бажання іти на зближення – меншою мірою з «ДНР/ЛНР», більшою мірою – з мешканцями окупованих територій.

Демонстративна м’якість Києва щодо сепаратистів, мабуть, є умовою партнерів України з Євросоюзу. Але водночас економічні зв’язки з «чужим» Донбасом виглядають як вимушена необхідність. Усе це проявляється і в продовженні переговорів у мінському форматі, і в проекті змін до Конституції, які за певних умов передбачають особливості місцевого самоврядування в ОРДіЛО, і в торгівлі з сепаратистським регіоном – на рівні уряду (офіційно) та окремих господарюючих суб’єктів (нелегально й напівлегально), і в матеріальній підтримці співгромадян, що опинилися на території «ДНР/ЛНР». Водночас діє заборона на офіційні поставки сепаратистам українських харчів, краму й підакцизних товарів, але вона часто порушується через механізми контрабанди і корумпованість окремих силовиків та військових.

Навіщо українська влада відкриває гуманітарно-логістичні центри поруч із лінією фронту

Спеціально виділений великий майданчик у полі, засипаний гравієм та заасфальтований для автостоянки. З боків – траншеї на випадок артилерійського обстрілу. Посередині – ряди тентів і лотків, в яких продають харчові продукти, бакалію, овочі й фрукти, побутову хімію, гігієнічні засоби за пересічними українськими цінами. Тут же – аптека і стаціонарне броньоване відділення «Ощадбанку» з банкоматами, де можна зняти готівкові гривні. Так виглядає перший гуманітарно-логістичний центр, відкритий на Донбасі українською владою 28 серпня.

Місце його розташування – так звана «сіра зона» – ділянка між контрольним пунктом в’їзду й виїзду (КПВВ) «Зайцеве» та нульовою лінією розмежування поруч із трасою Артемівськ – Горлівка. Щоб приїхати сюди з окупованих територій, не потрібні спеціальні дозволи і перепустки.

«Мета таких гуманітарно-логістичних центрів – підтримати українських громадян, які опинилися в містах і селах, підконтрольних російсько-терористичним військам», – пояснює в коментарі PolUkr.net Ольга Лень, радник голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з питань інформаційної політики.

Проблем із харчами в окупованих регіонах немає. Частину постачає Росія, частину завозять з України за контрабандними схемами. Інша справа, що мешканці ОРДіЛО змушені купувати продукти й товари повсякденного попиту вдвічі-втричі дорожче, ніж вони коштують на українській території. Таким чином офіційна влада завдає удару по контрабандистах, які наживаються на незаконних поставках в ОРДіЛО, а також частково вирішує проблему величезних автомобільних черг, що виникають на КПВВ між українськими й «сепарськими» територіями.

Через дисбаланс цін на різних територіях супермаркети Артемівська та інших українських міст, близьких до лінії розмежування, досі виглядають так, ніби все місто прийшло на закупи. Насправді майже половина покупців – візитери з окупованих районів, які хочуть затоваритись якомога дешевше. Те саме і з трафіком на КПВВ. Багато вимушених переселенців приїжджають з «великої» України в Донецьк і Луганськ у п’ятницю та на вихідні, щоб провідати своїх родичів і перевірити стан покинутих квартир. До цього додається потік машин із «покупцями», тож черга на КПВВ може складатися і з півтисячі автівок.

За задумом, створення гуманітарно-логістичних центрів має розвантажити цей потік та підвищити якість догляду машин на КПВВ.

А головне – така послуга має показати жителям окупованих міст і сіл, що держава Україна про них піклується. І, можливо, позитивно вплинути на їхнє ставлення до української влади.

«Головна місія логістичного центру – гуманітарна, – пояснює голова Донецької обласної ВЦА Павло Жебрівський. – Територія та майно належать комунальному підприємству і перебувають у власності обласної держадміністрації. Всі прибутки від діяльності центру, якщо такі будуть, надходитимуть до обласного бюджету. Ми залишаємо за собою функції контролю, в першу чергу, за безпекою людей, за цінами і за якістю товару».

На початку вересня Донецька ОДА відкриє ще один такий центр – поблизу смт Новотроїцьке на напрямку Донецьк – Волноваха. Загалом українська влада Донеччини планувала організувати чотири гуманітарно-логістичні центри, але цьому заважає ескалація напруженості вздовж лінії розмежування.

Така сама проблема є й на Луганщині, де створення центру відкладається. «Вперше за останні місяці бойовики обстріляли те місце в районі Оріхового, де ми плануємо облаштувати логістичний центр, – розповів журналістам голова Луганської обласної ВЦА Георгій Тука. – Був обстріл і неподалік того місця, де ми вже обладнали логістичний центр і чекаємо підтверджень щодо його безпеки. Тепер я навіть не знаю, як можна відкрити такі центри, передбачені для скупчення абсолютно мирних людей…»

Гібридна модель співіснування

Хай там як, та очевидною є лінія Києва на налагодження тісніших зв’язків з простими мешканцями окупованих територій. Деякі коментатори називають це «механізмом народної дипломатії».

Дещо спростили механізм отримання дозволів на в’їзд на українську територію з ОРДіЛО – тепер це можна зробити через інтернет. Збільшується пропускна здатність КПВВ – наприклад, біля Новотроїцького для цього задіяно шість смуг, тобто військові, прикордонники й фіскали можуть перевіряти до шести автівок одночасно. Павло Жебрівський також повідомив, що обласна влада спробує запустити експеримент з організації маршрутних перевезень між КПВВ та нульовою лінією розмежування.

«Цей рух існує, бо Україна не може дозволити, щоб жителі «вставших с колен» районів перемерли з голоду, – додає його радник Ольга Лень. – І байдуже, що якась частина товарів, куплених у логістичних центрах, опиниться в бойовиків чи буде потім перепродуватися на окупованих територіях втричі дорожче. Ми не вважаємо всіх людей, які опинилися під окупацією, «терористами». А таке поняття, як гуманізм, ніхто не скасовував. Нам також важливо захистити людяність у власному ставленні до своїх громадян».

Логіка така: згодом, коли ситуація стабілізується, Україні потрібно буде мати на території ОРДіЛО базу з лояльних громадян, а не лише вороже налаштованих.

Навіть якби Київ провадив активну інформаційну політику щодо окупованих територій (а цим не можна похвалитися при всьому бажанні), цього було б замало – потрібні також матеріальні стимули. Економічна блокада, як і радикальні дії «вогнем і мечем», у таку схему не вписуються.

Як видно, офіційний Київ не має ні змоги, ні бажання повертати окуповані території під свій контроль військовим шляхом – передусім з огляду на небажання Росії відступати. Українська армія лише утримує зайняті позиції й стоїть на заваді планам керівників «ДНР/ЛНР» та їхніх російських зверхників розширити межі двох сепаратистських квазідержавних утворень до адміністративних кордонів Донецької й Луганської областей.

Фактично, Україна заявляє про свою унітарність, але «заморожує» нинішній статус-кво, закликаючи бойовиків до припинення артобстрілів. Поки що безуспішно. Адже час від часу напади поновлюються.

Українські критики такої схеми запитують: «Як можна однією рукою відстрілюватися, а іншою подавати хліб?». І додають: «Прибічники України, хто хотів, давно виїхали з-під окупації на українську територію». Відповідно, лунають заклики влаштувати глуху блокаду цього «Мордору», накопичити сили і згодом змести «Новоросію» потужним військовим ударом – так, як у 1990-х роках діяла Хорватія проти сепаратистів Сербської Країни.

Утім можна з великою ймовірністю спрогнозувати, що повної блокади не буде – буде гібридна модель військового протистояння та політичного й соціально-економічного співіснування.

«У реальному житті багато напівтонів, і все відбувається одночасно. Ми одночасно змушені і воювати, і турбуватися про життя мирних чи умовно мирних мешканців Донбасу. Мабуть, було б легше оголосити всіх на цьому боці своїми, а на тому боці – ворогами і після цього випалити напалмом. Але так не буде. Бо за лінією розмежування не суцільні вороги, а також і велика кількість жертв україно-російської війни», – пояснює офіційну політику Ольга Лень. Власне ставлення до цих жертв війни вона порівнює зі ставленням «до своїх бабусь, які опинилися на окупованій німцями радянській території».

Якщо ж говорити не про бабусь, частина з яких животіє без копійки, а частина примудряється отримувати дві пенсії – й ДНРівську, й українську, – то вельми неоднозначною є ситуація з робітниками промислових підприємств ОРДіЛО.

Ось приклад. На окупованих теренах працює Єнакіївський металургійний завод. Його персонал отримує зарплатню в гривнях на картки одного з українських банків, при цьому близько сотні мужиків із цього підприємства воюють у лавах терористів зі збереженням робочого місця. «Зрада»? «Україна годує ворогів»?

Але зважте: зарплату працівникам ЄМЗ платить не Україна, а конкретна промислова корпорація «Метінвест», яка належить Рінату Ахметову. Комерційні підрозділи «Метінвесту» залишилися в Україні і податки продовжують платити державі Україна. При цьому понад 4,5 тисячі робітників, які залишаються працювати на ЄМЗ, саме працюють біля ливарних печей, прокатних станів і в ремонтних цехах, а не воюють в армії «ДНР». Хоча могли б і воювати проти України, якби залишилися без роботи і не мали б інших засобів до існування. Те саме можна сказати і про працівників інших галузей.

Донбас навіть тепер «годує Україну»

Реальність така: велика частина підприємств фізично залишається на окупованій території, мають там персонал і виробництво, але юридично перереєструвалися на українських територіях і платять податки в український бюджет. Цукерки, печиво, ковбаси, м’ясо та молокопродукти – кияни й мешканці інших областей ледь не щодня стикаються з продукцією «Made in ДНР/ЛНР» у своїх крамницях. Сепаратисти, хоч-не-хоч, змушені торгувати з Україною. І якщо без дешевого курячого філе з Донецького регіону ми могли б обійтися, то в багатьох випадках неможливо розірвати налагоджену кооперацію між промисловими підприємствами «тут» і «там».

Парадокс, але й сьогодні дехто міг би сказати, що «Донбас годує Україну». Адже, за словами Ольги Лень, навіть в умовах війни Донецька область іде на четвертому місці серед областей за рівнем податкових відрахувань у державний бюджет. А в самій області 60% надходжень – це кошти підприємств, які фізично перебувають на окупованій території. Заблокувати ці надходження означало б завдати болючого удару по державній скарбниці загалом та по «касі» української частини Донеччини.

Схожа ситуація – і на Луганщині. Київський волонтер Георгій Тука, доки не став головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, був рішучим прихильником повної економічної блокади окупованих територій. Він змінив думку і «знизив градус» непримиренності, пропрацювавши на Сході якихось два тижні.

Як приклад Тука наводить Луганську ТЕЦ, що забезпечує електроенергією підконтрольну Україні частину області. «Ця станція працює на вугіллі, яке видобувається на окупованій території. Що пропонують прихильники «блокади»? Знищити населення всієї Луганської області, відключивши станцію?» – написав Тука у блозі.

Також він згадав про насосну станцію в Попаснянському районі, що забезпечує водою більшу частину окупованої території. «Навантаження на бюджет – близько 350 млн грн на рік. Багато. Дуже багато! І що? Ви пропонуєте залишити мирних людей (хай навіть і здебільшого «ватників») без води? А ви розумієте, що це – найкоротший шлях до епідемії, і ця епідемія неминуче перекинеться на нашу територію? А ви розумієте, що терористи у відповідь запросто можуть знеструмити всю область, зруйнувавши ЛЕП?» – заявляє керівник регіону, нарікаючи на і без того катастрофічний стан промисловості й навантаження на соціальну сферу через потік вимушених переселенців.

Ясна річ, дотацій та витрат Донеччина й Луганщина потребують величезних – більших за їхні «заробітки». Утім, обрізати «сепарський» канал податкових надходжень в Україну навряд чи хтось погодиться.

«У мене не викликають співчуття ті, хто бігав з «триколорами», і ті, хто, прогинаючись, організовував «референдум». Але я бачу їхніх дітей! І за цих маленьких громадян, за майбутнє України ми зобов’язані боротися!» – резюмує вчорашній радикал Тука.

Економічні схеми – офіційні, «сірі», незаконні, криваві

Власне, є два типи торгівлі з окупованими територіями – законний і незаконний. Чи навіть три, якщо враховувати «сірі» схеми.

Поки керівники сепаратистів «націоналізують» (а фактично – «віджимають» на свою користь) приватні підприємства й торговельні мережі, на рівні уряду України укладаються офіційні угоди з компаніями «ДНР/ЛНР». Передусім це стосується енергетичної галузі.

Риторика про «фінансування тероризму» різко пішла на спад, коли виявилося, що вугілля з окупованих регіонів – єдине джерело постачання майже половини українських теплових електростанцій. Усе ще лунають заклики не оплачувати «вугілля з кров’ю», але представники української влади знизують плечима: як і не хочемо, то мусимо. Мовляв, у Росії вугілля й газ ми також змушені купувати через безвихідь.

Саме тут варто зазначити: за останні півтора року Україна змогла помітно знизити енергетичну залежність від Кремля, диверсифікувати джерела постачання палива. А ось у стосунках з окупованим Донбасом посилити енергетичну безпеку не вдалося. І це величезне недопрацювання.

Один із видів «сірої» схеми – це коли торговельні операції укладаються через дрібні фірми та окремих фізичних осіб-підприємців у так званій буферній зоні. За останніми блокпостами Збройних сил України є населені пункти, а в них – магазини, які фактично «ні наші, ні ваші». Формально Україна не має підстав заборонити доставку туди продуктів та інших товарів. Та в деяких випадках на одну дрібну крамницю припадають вагони спиртного й фури цигарок. Українські фіскали й силовики намагаються боротися з такими схемами, але це вдається не завжди.

Нарешті, незаконна схема – контрабанда. Рух товарів з України на окуповані території заборонено, але вантажівки з харчами, іншими товарами, зокрема й підакцизними, проникають на інший бік через українські КПВВ за допомогою хабарів та випробуваних корупційних схем, на яких «сидять» деякі українські силовики й військові.

Саме цей товар потім продають в «ДНР» і «ЛНР» втридорога. Георгій Тука має інформацію, що такса за пропуск через лінію зіткнення однієї «лівої» вантажівки з алкоголем чи цигарками становить від 40 до 100 тис. грн. Його попередник Геннадій Москаль заявляв, що «розцінки» сягали 300-500 тис. грн.

Керівники областей намагаються боротися з незаконним трафіком, іноді особисто зупиняють фури з горілкою, пивом, навіть салом. Але за кожною машиною не встежиш. Периметр «Мордору» – великий, «дірок» багато, а численні «контролери» виявляють схильність до корупції, яку майже неможливо викорінити. «Особистий фактор» може датися взнаки на будь-якій ділянці ланцюга – від простого солдата до командира його бригади і найвищого цивільного начальника.

«Це величезний обсяг насправді. Ми сподіваємося, що потоки контрабанди, які деморалізують і правоохоронні органи, і військових, істотно знизяться при відкритті логістичних центрів. Тому що стане невигідно давати хабарі. Інша справа, що все одно залишаться підакцизні товари – горілка, тютюн, які не будуть продавати в логістичних центрах. Але тут є мобільні групи за участі волонтерів, представників високомобільних десантних військ, які якщо не щодня, то дуже часто ловлять такі вантажі», – розповідає журналістам голова Донецької ОВЦА Павло Жебрівський.

За його словами, «ключове завдання – прибрати причину, а не боротися з наслідками. Повністю вирішити це питання практично неможливо. Хіба що побудувати стіну, відеокамери і поставити роботів».

У травні тодішній голова Луганської обласної ВЦА Геннадій Москаль, намагаючись побороти контрабанду, на певний час заборонив пересування вантажного й автобусного транспорту через єдиний діючий на Луганщині офіційний пункт пропуску між українськими й «сепарськими» територіями. Паралельно він направив звернення до прем’єр-міністра, голови Верховної Ради, керівників МВС, СБУ, Генштабу й Державної фіскальної служби з «наполегливим проханням невідкладно законодавчо врегулювати проблему перетину лінії розмежування вогню між контрольованими Україною і окупованими територіями області».

На думку Москаля, тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів є «невідпрацьованим, недосконалим, дає підстави для звинувачень силовиків у перевищенні владних повноважень і корупції, а також провокує різко негативне ставлення місцевого населення до правоохоронних органів і української влади в цілому».

«Держава виділяє величезні кошти на будівництво фортифікаційних споруд, щоб не допустити сюди ворога, але який смисл у всіх цих укріпленнях, якщо на передову за гроші безперешкодно їдуть десятки вантажівок, у яких на зворотному шляху можна провезти бойовиків із боєприпасами?! Ми ніколи не виграємо війну, якщо не знищимо корупцію серед наших силовиків», – заявляв пан Москаль, зупинивши черговий контрабандний конвой.

Останніми днями проблема контрабанди загострилася як ніколи. У районі міста Щастя було обстріляно зведену мобільну групу, яка боролася з контрабандою. Загинули офіцер податкової міліції Дмитро Жарук та відомий волонтер-майданівець Андрій «Ендрю» Галущенко, четверо осіб отримали поранення. Перед тим «Ендрю» в інтерв’ю журналістці Лері Бурлаковій розповів про погрози з боку командира 92-ї бригади полковника Віктора Николюка (позивний «Вєтєр») та снайперський обстріл автомобіля їхньої групи за півкілометра від штабу 92-ї бригади ЗСУ. «Хлопці, ви починаєте нас дратувати. Знялися й поїхали звідси», – ці слова Николюка на адресу Галущенка наводить Бурлакова у своєму Facebook, маючи відповідний аудіозапис.

Наступного дня неподалік від місця, де загинули Галущенко й Жарук, обірвалося життя командира роти – в.о. заступника командира батальйону 80-ї бригади Володимира Кияна (позивний «Тайфун»). За даними голови Луганської ВЦА Георгія Туки, «Тайфун» на місці перевіряв свою версію загибелі групи Галущенка й підірвався на фугасі.

Офіційні українські органи висувають версію, що борці з контрабандою загинули від рук «незаконних збройних формувань». Однак є підстави вважати, що мобільна група Жарука й Галущенка (а згодом і «Тайфун») перейшла дорогу українську військовому начальству, яке заробляє на потоках контрабанди. Принаймні голова ОВЦА Тука спершу зазначив, що «здогадується, чиїх це рук справа», а потім у коментарі «5-му каналу» підтвердив, що до загибелі мобільної групи причетні військові: «Мова про 92-гу бригаду».

«Хочу одного – мститися! Хочу й буду», – написав Тука у Facebook. З чого випливає, що жорстка боротьба з контрабандистами триватиме.

Законопроект, що передбачає блокаду окупованого Донбасу й Криму, застряг на рівні комітету ВР

Мабуть, обсяги контрабандних операцій суттєво скоротилися б, якби ембарго проти ОРДіЛО та конкретну відповідальність за його порушення було введено на законодавчому рівні.

Ідею жорсткого обмеження руху вантажів через лінію розмежування озвучив на початку червня голова фракції «Блок Петра Порошенка» Юрій Луценко. «Ракова пухлина підлягає блокаді», – заявляв він, пояснюючи, що тільки так можна вплинути на постійну агресію терористів, яка проявляється в обстрілах української території. Підтримав цю позицію і перший заступник Голови Верховної Ради Андрій Парубій.

Здавалося, це чітка ініціатива влади, але насправді вона залишається нереалізованою. Президент Порошенко, коментуючи в червні слова Луценка, не вживав терміну «блокада», а говорив про «обмеження», наголошуючи на потребі боротися з обігом підакцизних товарів та корупцією в пунктах контролю, не допускати в Україну зброї та фальшивих грошей з окупованих територій. При цьому Порошенко зазначав, що «для захисту України будуть створені відповідні законодавчі акти».

Наразі на розгляд Верховної Ради подано два законопроекти з цього приводу. Один – «свободівця» Левченка, №2066а – лаконічний і простий. Він передбачає жорстку торговельну блокаду всіх окупованих територій, із забороною будь-яких поставок туди й купівлі товарів там. Також цей проект забороняє «укладення правочинів, на підставі яких у фізичних та юридичних осіб виникають будь-які зобов’язання перед суб’єктами господарської діяльності, які зареєстровані чи здійснюють свою діяльність на тимчасово окупованих територіях України».

Інший законопроект, №2004а, підготовлений широким колом депутатів (переважно із проурядових фракцій) на чолі з паном Парубієм, у своїй назві передбачає «внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо посилення контролю за переміщенням осіб та вантажів (товарів) через тимчасово окуповану територію України». По суті, йдеться про правки до закону від квітня 2014 року, який визначає ставлення України до окупованого Росією Криму.

Дію цього акта пропонується поширити на окупований Донбас, але його хочуть доповнити низкою жорстких новацій. Серед них і такий пункт: «Забороняється переміщення товарів на тимчасово окуповану територію або з тимчасово окупованої території». Фізичним особам дозволяється переміщення лише особистих речей, приватних транспортних засобів та «товарів для особистих, сімейних чи інших потреб, не пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності».

Крім іншого, проект №2004а пропонує запровадити можливість в’їзду громадян України тільки «за спеціальним дозволом через контрольні пункти в’їзду-виїзду» не лише в ОРДіЛО, а й до Криму. Іноземців планують не пускати на окуповані території взагалі (крім представників ОБСЄ, Червоного Хреста «та інших міжнародних організацій, які діють за погодженням з Україною»). Також запропоновано визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

По суті, в разі ухвалення цього закону була б запроваджена економічна блокада Донбасу та Криму – обидві окуповані території стали б на один щабель, байдуже, що Крим Росія анексувала рішеннями своїх державних органів, а «ДНР» і «ЛНР» формально вважають себе суверенними «республіками».

Однак очевидно, що керівництво України не поспішає підтримувати такі радикальні санкції проти окупованих територій та їх мешканців. І щоб не говорили, виправдовуючись, урядовці, вистачає критиків влади, які вбачають у цьому насамперед меркантильні інтереси керівництва.

Розгляд законопроекту №2004а застряг на рівні комітету. Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради зазначило, що проект потребує доопрацювання. Такої ж думки і голова Донецької обладміністрації Павло Жебрівський.

«Я особисто розумію, що сьогодні для України ключове питання – не дати окупованим територіям заробляти гроші для продовження війни, використовуючи продукцію, що виробляється на їхній і на нашій території. У той же час частина продукції, що не має такого призначення (медикаменти, харчі), на мій погляд, повинна потрапляти туди. Все це необхідно чітко узгодити й регламентувати», – заявив досвідчений управлінець, який прийшов у політику з бізнесу, а минулого року воював на Донбасі в лавах ЗСУ у званні старшого сержанта.

Висновки

Питання економічних відносин із територіями, підконтрольними сепаратистам, – складне і багатогранне. Воно «гібридне», як «гібридна» вся ця війна, відома також як «антитерористична операція». В окремих випадках не кооперуватися з підприємствами «ДНР/ЛНР» неможливо. Але є безліч випадків, коли така «кооперація» – ніщо інше, як підтримка терористів та окупантів.

Немає сумнів, що ця проблема потребує зваженого підходу й законодавчого врегулювання.

Навряд чи офіційний Київ наважиться ухвалити рішення про повну або принаймні дуже жорстку економічну блокаду окупованих територій. Вірогідно, ініціативи про ізоляцію «ракової пухлини» можна розглядати як механізм тиску на керівництво сепаратистів і їхніх зверхників у Кремлі, аби бойовики стишували агресію.

А той факт, що навіть після запеклих повномасштабних бойових дій нитки кооперації з «ДНР/ЛНР» не обірвано, свідчить про головне: Україна – єдиний і неподільний організм, одна частина якого не може повноцінно існувати без іншої навіть на тлі її важкої хвороби.

Дмитро ЛИХОВІЙ

 

Share Button

Також перегляньте

Джерело: dt.ua

Вплив пандемії COVID-19 на міжнародні відносини: ключові тенденції

Пандемія СOVID-19 та жорсткі карантинні обмеження у світі змінюють міжнародні відносини. Реакція на коронавірус меншою …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.