Portal polsko-ukraiński Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Related Articles
З Тарасом Чмутем, експертом у справах військової справи і редактором інтернет-порталу mil.in.ua розмовляв Даріуш Матерняк
Як на Вашу думку складається сьогодні політична і військова ситуація України у зв’язку з кризою в Криму?
Ситуація фактично досить напружена. Незабаром повинно відбутися виведення українських військових частин з території Криму. Поки що не відомо, чи ці частини виходитимуть зі зброєю чи також без. Вранці у четвер з’явилася інформація, що на трьох суднах українського Військово-морського флоту піднято російський прапор. Це не добрий знак, але ми розуміємо, що не всі військові хотітимуть покинути Крим і вирушити в Україну, щоб служити далі в Одесі, Очакові чи в інших місцях. Для цього є різні мотиви, в тому числі вони сімей і потрібно до того підходити з розумінням. Тому в військових частинах вестимуться розмови – хто залишається, а хто має намір виїхати. Напруження викликано також тим, що під час виведення можуть відбуватися провокації, використання зброї і це може стати початком конфлікту. Для нас найважливіше – врятувати людей і їх сім’ї. Відомо, що на якийсь час ми втратимо контроль над Кримом, але це українська територія і так повинно залишатися.
Фактично зараз не має можливості залишити в Криму українські частини, хоча б на підставі договору чи домовленості з Росією?
Я думаю, що Росія не бере до уваги такої можливості з простої причини: перебування в Криму 10 чи 15 тисяч українців зі зброєю, які разом з 200 тисячами Кримських татар і українцями та росіянами, які перебувають на боці України, – це фактично великий партизанський загін в тилу російської армії. Однією важливою причиною, чому наші частини так довго залишилися в Криму є той факт, що росіяни не могли б атакувати східну Україну маючи невирішену ситуацію в Криму – зараз ризик такого нападу вже менший. Завдяки цьому ми виграли час і змогли забезпечити всі головні напрямки потенційного російського наступу на сході країни: тепер наші військові частини укомплектовані, перекинуті на позиції і очікують подальшого розвитку ситуації: на відрізках в районі Чернігова і Києва, Харкова, Луганська і Донецька, а також в Криму. Тепер ми набагато краще підготовані і наші шанси на ефективний захист вищі ніж 2 чи 3 тижні тому. Завдяки цьому ми тепер можемо вивести війська з Криму і розпочати заново формувати морські сили, перш за все в Одесі. Було б звісно добре, якби нам вдалося врятувати хоча б частину суден, бо з флоту залишилося насправді судно „Гетьман Сагайдачний” та близько 15 допоміжних одиниць – з понад 100. Навіть якщо буде фінансування, потрібен буде час на будівництво нових суден і підготовку екіпажу, а у нас цього часу немає.
Що з суднами на озері Донузлав, які були заблоковані затопленими російськими одиницями, – чи є шанс вивести їх звідти?
Зараз вихід українських одиниць звідти неможливий, оскільки вихід з морської бази цілком заблокований затопленими суднами, і його розблокування вимагало б активних конструкторських робіт. На жаль, але мабуть найкращим виходом буде затоплення там інших суден і евакуація екіпажу. Це дуже непопулярне рішення, проте в даній ситуації такі кроки також потрібно здійснювати. Можна і далі розмовляти з Росією про виведення українських частин з Севастополя, оскільки там є лише блокування російськими суднами, а не заблокований вихід з порту.
Наскільки серйозний ризик агресії з боку Росії на сході України?
Росія висуває звинувачення, що влада України не контролює ситуацію в східній частині країни, тому вони старатимуться призвести до повної дестабілізації ситуації в Луганську, Донецьку, Одесі чи Дніпропетровську за участі агентів ФСБ, місцевих прихильників та „туристів” з Росії. Вони хочуть переконати світ, що там панує хаос і необхідно ввести російські війська, щоб заспокоїти ситуацію в цій частині країни і захистити російську меншину. Проте цей план вже частково не вдався, оскільки більшість одеситів виразно продемонстрували свої погляди. Напруженою ситуація була в Донецьку і Луганську, правильним рішенням було призначення місцевих олігархів керівниками місцевої адміністрації в цих регіонах. Це люди, які можуть фінансово підтримати армію і більше того, мають можливість втримати там порядок. Також в роботу включилися структури СБУ і Міністерства внутрішніх справ, розпочавши операцію „Кордон”, – мета якої полягала в зменшенні можливостей проникнення громадян Російської Федерації в Україну, і які мали дестабілізувати ситуацію на місцях. Це дозволило значною мірою стабілізувати ситуацію і фактично не має приводу вводити там російські війська. А слід пам’ятати, що важко ввести війська без причини, навіть якщо вона така абсурдна як в Криму – все ж є якесь пояснення, а у випадку східних областей це був би нічим не спровокований акт агресії. У такому випадку, зрештою відбулася б масова війна, своєрідна сучасна вітчизняна війна в Україні. Українцям не важко буде пояснити, чому Вони гинуть в Україні, а значно важче буде пояснити росіянам чому є жертви з їх боку. Може українська армія і надто слабка щоб перемогти в такому конфлікті, проте вона може завдати серйозних втрат – потрібно пам’ятати що це не будуть невеликі жертви, як в Грузії, але цілком реальні десятки тисяч вбитих.
Як Ви оцінюєте рівень бойової готовності української армії?
З однієї сторони ми маємо військові частини, які справді добре готові до дій, напр. батальйон морської піхоти в Феодосії, – на рівні батальйону це найкраще підготована до дій військова частина збройних сил України. Солдати брали участь у багатьох миротворчих місіях, в Косові, в Іраку, а також в численних навчаннях в США і Європі. Там майже всі знають англійську мову і прагнуть до найвищих стандартів. Інша справа – це так звані кадрові частини, з низьким рівнем комплектації особового складу. Там є устаткування і вся необхідна техніка, проте в стані миру не має людей – тепер триває мобілізація і комплектування особових складів цих військових частин і їх стан готовності вже вищий, ніж ще 2-3 тижні тому. Відомо, що така підготовка вимагає деякого часу і приготувань, хоч би відвантаження амуніції в танки і бойові автомобілі піхоти – це не робиться в мирний час навіть під час масштабних навчань в такому масштабі, як у випадку мобілізації. У свою чергу на західній Україні виникають батальйони національного захисту, які забезпечуватимуть ситуацію у своєму регіоні.
Яких реформ вимагає українська армія?
Вони необхідні, фактично з 1991 року. На жаль, рівень потенціалу армії значно впав за цей час, особливо в період президентства Віктора Януковича. Планувалося, що армія буде зменшена до 123 тис. солдат з яких близько 70 тис. – це мали бути військові частини, обладнані сучасною зброєю. Фактично – зменшено чисельний склад, багато частин розформовано, а стан озброєння не покращився. Мета цієї реформи полягала також в тому, що можливими є невеликі конфлікти довкола наших кордонів, напр. в Придністров’ї, проте не бралися до уваги можливості великого збройного конфлікту, який може створити загрозу існуванню держави в цілому, – а з такою загрозою ми зараз власне зіткнулися. Тепер ми знаємо, що маємо одного сильного ворога і потрібно реформувати армію, для боротьби з таким власне противником. Повинні мати армію, яка може не знищить Росію, проте зможе ефективно затримати агресію. Головні завдання – це зміни у військово-морському флоті, в тому числі закупівля підводних суден – напр. у Німеччині, оскільки російський флот занадто потужний щоб ми могли протистояти йому в класичній сутичці, а також швидких ракетоносців, озброєних протикорабельними і протиповітряними кулями і формування частин берегового захисту і морських сил. Також необхідно збільшити рівень підготовки сухопутних військ до потенційного конфлікту, що вже здійснювалося в рамках спільних навчань, в т.ч. з Польщею. Однак більшість навчань стосувалася миротворчих місій або боротьби з тероризмом, а зараз ми бачимо, що на увагу заслуговують цілком інші елементи: оборона, контрнапади чи наступи великих тактичних об’єднань. Ми також усвідомлюємо, що для результату війни вирішальною сьогодні є авіація – оскільки необхідно модернізувати наші повітряні сили – не в Росії, як це було то цього часу, але слід скористатися допомогою Ізраїля, який вже має досвід в модернізації обладнання схожого типу в таких країнах як Грузія чи Румунія. Багато що необхідно в модернізувати в системі зв’язку, оскільки армія не має ефективної системи – тут ми розраховуємо на співпрацю з країнами НАТО, як у технічній сфері, так і у сфері концепції і то на кожному рівні – від рівня окремого солдата чи танка до зв’язку на стратегічному рівні.
Потрібна також зміна концепції збройних сил?
Саме так, необхідні дуже глибокі зміни. Перед Україною стоять великі загрози, не лише з огляду на сусіда, але також у зв’язку з важкою ситуацією на національному грунті. Усі усвідомлюють необхідність цих змін. Армія мусить бути сильною, незалежно навіть від того, чи ми захочемо вступати в НАТО чи ні.
Чи це актуальне питання?
Думаю що так, зараз про це не йдеться, оскільки є певний опір в суспільстві, який виникає з нерозуміння що таке Альянс. Потрібен відповідний підхід до інформування суспільства. Відомо що на це потрібен час, якого на даний момент ми не маємо, тому цю справу, і зрештою слушно, керівництво країни вирішило відкласти на майбутнє.
Дякую за розмову.
