«Я знаю, що ви мене спитаєте: то що ж сталося 30 років тому? Я відразу скажу, у той день АЕС мала вийти у плановий ремонт. Блок відпрацював півтора року, мав отримати заміну систем і пройти моніторинг. Він почав втрачати свою потужність, в 17.00 один із турбогенераторів вийшов з ладу. Але диспетчер повідомив ЧАЕС, що блок не має виходити з експлуатації, бо це Київ залишиться без світла, а це ж п’ятниця, так не можна… Тому, коли кажуть про помилки інженера, то це безглуздя. Це помилка страшної системи, де диспетчер дозволяв собі вирішувати працювати енергоблоку чи ні…», – розповідає Руденко, співробітниця прес-служби ЧАЕС.

Майя працює тут 12 років. Каже, що це була її мрія – отримати роботу у зоні відчуження. Вона читала багато книг про вибух, про роботу енергоблоків і вважала, що це історія, яку вона хоче знати зсередини. Коли двоє її дітей підросли, вона погодилася піти сюди працювати.

Для того, аби тут працювати, вона, як і понад 2 тисячі співробітників підпорядковується тут дуже жорстким нормам. Кожна людина має тут індивідуальний дозиметр, раз місяць або у три, тут перевіряють рівень опромінення. Жити тут категорично заборонено, після кожної зміни, співробітники роз’їжджаються по домах.

Згідно з правилами станції, тут не можна привозити та вивозити харчі, не можна їсти за межами їдальні, а перед тим як покурити – треба мити руки. Мити руки рекомендують тільки холодною водою, аби забруднення змивалося без розширення про на шкірі. Персонал миє руки не тільки після туалету, але й перед ним, аби мінімізувати контакт забрудненої шкіри з білизною. На вулиці можна ходити лише асфальтованими та цементованими доріжками. На виході з території ЧАЕС всі робітники і гості мусять пройти радіаційний контроль.

«Той одяг, який зараз на мені – живе тільки на станції. Це називається перехідний комплект одягу. Свою дорогу на роботу я починаю зі Славутича. Сідаю в електричку у звичному одязі. Далі виходжу на пункті пропуску, там є чиста зона, де кожен з нас має свою іменну шафку. Тут роздягаємося до білизни і вдягаємо халат. Спеціальним коридором ідемо в умовно «брудну» зону, де є наші шафки з одягом, який ми носимо тут. Тут і живуть мої «станційні» штани, сорочка, жилетка та взуття», – каже Майя перед екскурсією адміністративною будівлею.

«Вдых носом, выдых через рот. Приседаем – руки перед собой, поднимаемся – руки опускаем», – говорить ніжний жіночий голос з радіо у холі однієї із адміністративних будівель ЧАЕС.

Цю ранкову зарядку тут слухають понад тридцять років. Разом із низкою радянських атрибутів, катастрофа законсервувала тут навіть дух того часу. Тут є вітражі з космонавтами, стінгазети, дошки оголошень з написом «Профком информирует», гранчаки з компотами у їдальні колишньої електростанції, кухарки, які досі вдягають білі накрохмалені ковпаки на голову.

Територія, на якій розміщена промислова інфраструктура Чорнобильської АЕС, має назву «промисловий майданчик ЧАЕС». Після зупинки останнього чинного тут 3-го енергоблоку в 2000 році, станція знаходиться в режимі припинення і зняття з експлуатації. І хоч енергію тут більше не виробляють, на ЧАЕС досі працює понад 2 тисячі людей. Процес виведення реакторів з експлуатації настільки складний і довгий, що така кількість співробітників буде потрібна іще кілька десятиліть.

Новий саркофаг – старий реактор

Микола Коломієць, провідний інженер з питань захисту ЧАЕС, розповідає, що насправді тридцяти кілометрова зона в різних місцях має різні протяжності: десь менше 20 км, десь понад 40. У цій зоні жити категорично заборонена, бо вона має високу щільність забруднення. За цією зоною живуть самосели, їх кілька десятків людей. Ними опікується не ЧАЕС, а Державне агентство з управління зоною відчуження. Цьому ж агентству підпорядковується ЧАЕС.

«Тут дуже жорстка дисципліна. При вході та виході у кожне приміщення треба проходити дозконтроль, курити і фотографувати можна тільки у спеціальних місцях… Через таку жорсткість у нас за тридцять років не було жодного випадку, щоб хтось нелегально потрапив на цю територію», – каже Коломієць.

На кілька метрів в найвідомішого у світі 4-го реактора, де 26 квітня 1986 року стався вибух, зараз кипить робота. Сотні співробітників працюють над будівництва конфайнменту – нового саркофага. Він схожий на космічний корабель висотою понад сотня метрів. Його планують закінчити наприкінці 2017 року. Зараз саркофаг розташований за кілька сотень метрів від зруйнованого реактора. Його зводять на спеціальній рухомій доріжці, коли будівництво завершать, то він просто «наїде» на нього. За обсягами будівництва “Новий безпечний конфайнмент” порівнюють зі спортивною ареною. Над проектом працювали фахівці з усього світу з десятків галузей.

«Під куполом арки вже змонтовані підкранові балки. На них буде встановлено систему кранів, за допомогою яких розберуть конструкції старого “Укриття”. А у майбутньому зі зруйнованого реактора за допомогою цих кранів вилучатимуть рештки ядерного палива і високоактивні уламки. Арка розрахована на сотню років. Аби не мати проблем з корозією металевих конструкцій, необхідно буде підтримувати у середовищі між арками вологість нижче 40 відсотків», – розповідає Антон Повар, спеціаліст відділу міжнародного співробітництва та інформації ЧАЕС.

Біля самої недобудованої арки відразу стає холодно. Навіть кілька хвилин тут встояти туди складно. І хоч сам саркофаг виблискує, відбиваючи сонячні промені, вітри, які зайшли крізь нього з одного боку, виходять і огортають людей, які хочуть роздивитися ноу-хау. Цей пронизливий холод співробітники пояснюють ефектом аеродинамічної труби.

Туристична Прип’ять

Від четвертого енергоблоку до Прип’яті можна приїхати за 10-15 хвилин. У 1985 році тут жили 47 тисяч людей. Місто збудували спеціально для родин, які працювали на АЕС.

«А от тут можна вже спокійно курити», – каже Майя, закурюючи сигарету на площі перед центральним універмагом Прип’яті.

Сюди вона приїжджає з відвідувачами раз на кілька тижнів. Одне із найвідоміших місць для відвідування – колесо огляду у парку розваг.

Насправді це колесо ніколи не працювало, його мали запустити 1 травня 1986 року. Сам парк розташований у центрі міста, за будинком універмагу та готелем «Полісся».

«На даху цього готелю був спостережний пункт коректування вертолітних операцій над руїною 4-го реактора. Можете собі уявити яка була якість такої операції», – іронізує Антон Повар, натякаючи на те, що операцію була абсолютною імпровізацією і мала сумнівний ефект.

За словами Антона, за допомогою вертольотів координували «будівництво» першого покриву знищеного реактора, плити дистанційно скерували і складали одну на одну. Саму пожежу на реакторі змоги загасити лише 9 травня. Зі 190 тонн ядерного палива 90% потрапило в атмосферу землі.

По місту досі розкидані деталі авто та механізми, які використовували для ліквідації аварії.

Дерева і кущі, які виросли за 30 років, тепер не дають розгледіти старий вигляд міста. Здається, що у лісі чи у парку стоїть житловий масив. Поміж старими розкиданими на вулиці сандалями та візочками із центрального універмагу, тут можна знайти наліпки з багажу «British airways» – однієї із найбільших у Європі авіаліній. За словами працівників АЕС, чи не найбільше відвідувачів сюди приїжджає з Японії. Тема їм близька і добре відома через аварію на Фукусімській АЕС у 2011 році.

У вікнах покинутих багатоквартирних будинків вже давно не побачити ні фіранок чи цінної фурнітури. Розкрадати і вивозити вкрадене тут почали відразу за кілька тижнів після аварії. Майя навіть пригадує, що на блошиних ринках у Києві люди впізнавали свої килими, вази чи картини, які мародери вивезли з Прип’яті.

«Але насправді злодії самі себе карали, кожна вкрадена річ мала високий рівень радіації, постійне перебування біля неї шкодило їм кожну хвилину», – коментує жінка.

На сірих стінах у Прип’яті можна побачити десятки яскравих графіті із зображенням дітей та дорослих. Тут є зображення дівчинки, яка стрибає на кулі, хлопчика з іграшковою машиною, дорослих зі стражданням на лиці. Ці портрети з’явилися тут у 2005 році в рамках проекту «Місто, яке випромінює сяйво».

Шість художників з Москви, Мінська та Берліна два дні малювали тут обличчя тих людей, які постраждали у катастрофі. Цей проект художники називали реквіємом і наголошували на тому, що «кольорові» акценти у Прип’яті повинні нагадувати людям про живих людей, які пережили цю трагедію.

Наслідки аварії

Глава Державного агентства з управління зоною відчуження Віталій Петрук нещодавно заявив, що приблизно 40% території Чорнобильської зони буде небезпечною для життя ще 24 тисячі років. В той же час, за словами Володимира Вертелецького, члена Академії педіатрії та медичної генетики США, науковця клінічної генетики в педіатричній клініці Медичного центру Гарвардського університету в Бостоні, наслідки радіації будуть точно мати три покоління жінок, які народжують дітей на Поліссі.

«Багаторічні дослідження вроджених вад розвитку проводять Програмою запобігання вродженим вадам розвитку ОМНІ- мережі спільно з управлінням охорони здоров’я Рівненської Волинської і Хмельницької ОДА. В контексті наших досліджень важливими є два окремі фактори Полісся: 1)тут високий коефіцієнт переносу цезію – 137 з ґрунту до флори та фауни, можливо, навіть найвищий в Україні; 2)корінне населення традиційно споживає лісові і місцеві продукти. Результати наших досліджень з 14 років засвідчили, що у Рівненській області аненцефалія, мікроцефалія, зрощені близнюки є одними із найвищих у Європі», – розповідає Володимир Вертелецький.
Зараз науковцю 80 років, він є громадянином США, але продовжує приїжджати на Рівненщину, де народився, для продовження дослідження. На його думку, є всі підстави вважати, що тривале накопичення радіонуклідів вагітними жінками онкогенний і мутагенний вплив.
Відтак, згідно із його дослідженнями потрібно негайно впровадити профілактичні стратегії: перед вагітністю жінки повинні пити фолієву кислоту та за кілька місяців до запліднення припини вживати алкоголь, а пізніше вживати якомога більше чистих від радіації продуктів.

«Наші дослідження продовжуватимуться і вони дуже важливі для наступних поколінь. Наслідки Чорнобиля іще є та будуть. Але я про це говорю понад 50 років і мені вже пора відпочивати, сподіваюся, що знайдуть вчені, зокрема в Україні, які продовжать цю роботу», – підсумовує Володимир Вертелецький.

Мар’яна Вербовська

Фото: Андрій Поліковський