З нагоди святкування Дня Незалежності України 24 серпня у Києві на Хрещатику відбувся військовий парад. В урочистих заходах взяли участь близько 4,5 тисяч військовослужбовців України, а також 10 іноземних підрозділів, 9 із яких представляють країни НАТО, та 11 міністрів оборони.

“Ми схиляємо голови перед пам’яттю героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімося кожній українській родині, яка втратила чоловіка чи сина, матір чи доньку.

Вічна пам’ять воїнам, які полягли в боях за вільну, незалежну Україну.

Вічна їм слава!” – зазначив Петро Порошенко у своїй промові.

У вівторок, 15 серпня, у Львові відзначили День польського війська.

Делегації з Польщі, України та США поклали квіти до Меморіалу львівських орлят на Личаківському цвинтарі. До польського військового меморіалу також прийшли  представники польських громадських організацій Львова, військові з Польщі та США, представники генконсульства Польщі у Львові та представники львівської мерії.

День польського війська відзначають щорічно 15 серпня в пам’ять про перемогу військ польського маршала Юзефа Пілсудського та його союзника Симона Петлюри над Червоною Армією. Бій відбувся 13-16 серпня 1920 року під Варшавою. Перемогу в Польщі назвали «Чудом на Віслі». Вона зупинила навалу радянських військ на Польщу і Європу, врятувавши континент від комуністичної революції.

Польща через ООН дає гроші на старт бізнесу для внутрішньо переміщених осіб.

Польща дасть через ООН 500 тис. доларів допомоги на розвиток бізнесу серед вимушено переселених осіб із Донбасу. Відповідну угоду підписали 27 липня в.о. директора програм розвитку ООН в Україні Блерта Чела і заступник глави МЗС Польщі Йоанна Вронецька. Це другий етап проекту допомоги ООН «Розвиток підприємництва серед населення, що постраждало внаслідок конфлікту». Під час першого Польща вже виділила постраждалим від війни 730 тис. доларів.

У результаті реалізації першої частини проекту за вісім місяців 2015-2016 років близько 200 переселенців здобули навики написання бізнес-планів, отримали гроші на відкриття близько 100 малих бізнесів, внаслідок чого було створено 323 робочі місця.

У рамках другої частини планують: підтримати розвиток бізнес-навичок серед інших переміщених, надати гранти на відкриття власної справи, консультувати щодо створення і розвитку малого та середнього бізнесу, рекламувати підприємництво, мотивувати переміщених осіб на власну справу.

Планують навчити бізнесу бодай 150 внутрішньо переміщених осіб, допомогти грошима і консультаціями хоча б 40 малим і середнім підприємцям, які створять ще хоча б 150 нових робочих місць. Проект втілять у життя до грудня 2018 року. Діяльність переважно концентруватиметься у частинах Донецької та Луганської областей, підконтрольних Україні.

Також програма допомоги ООН, на які Польща дає гроші, спрямована на реінтеграцію внутрішньо переміщених осіб у нові громади, розвиток їхньої самостійності, соціальну та психологічну допомогу.

В Україні живе 1,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Серед них багато жінок, літніх і дітей. Більшість із них проживає на підконтрольних Україні територіях Донбасу. Вони намагаються знайти засоби для існування. Зайнятість для них – основна проблема. Економічні труднощі особливо гострі в прифронтових районах, де пошкоджена інфраструктура, порушені економічні зв’язки, знищені виробничі потужності.

«Ми вдячні уряду Польщі за надійне партнерство і послідовну фінансову допомогу у ці складні для України часи, – заявила чиновниця ООН Блерта Чела. – Створення нових робочих місць, бізнес можливостей та покращення умов життя впливає на те, чи зможуть ці чоловіки та жінки мати гідне мирне життя, чи будуть включені в життя місцевих громад і як. Завдяки цій допомозі вже бачимо, як люди творять власний бізнес, заробляють, забезпечують сім’ї. Польща є прикладом для багатьох українців щодо розвитку власної справи та для інших країн стосовно того, що потрібно робити».

Польща надає Україні допомогу в рамках ООН останні 10 років. Зараз польська допомога спрямована, крім переміщених осіб, на підтримку впровадження в Україні реформ, зокрема концентруються на децентралізації та реформі освіти.

«Україна – пріоритетна для Польщі щодо допомоги в рамках ООН, – заявила заступник глави МЗС Польщі Йоанна Вронецька. – Від початку війни в 2014 році Польща надає гуманітарну допомогу тим українцям, які найбільше постраждали внаслідок війни. Нинішня геополітична ситуація лише зміцнює нашу рішучість підтримувати Україну й надалі».

На Львівщині розпочалося залагодження підрозділів прикордонної комендатури швидкого реагування “Шквал” Західного регіонального управління.

Під час навчань прикордонники вдосконалюють свої навички у володінні важким озброєнням. У разі необхідності зупиняти агресію Росії на Сході України це дасть їм можливість захищати більшу ділянку кордону. Зазначений спецпідрозділ зможе уражати велике скупчення піхоти, броньовані цілі, низьколітальні апарати та вертольоти, а також сучасну техніку і засоби зв’язку.

Спецпідрозділ « Шквал» призначений для зупинки вторгнень на територію України та боротьбі з проникненням на нашу територію диверсійно-розвідувальних груп. Оскільки власного полігона для стрільби із такої зброї у прикордонників немає, то свої навчання вони проводять на Яворівському полігоні.

Фото: Андрій Поліковський

Сьогодні, 14 липня, до Львова з робочим візитом прибув Президент України Петро Порошенко. Зокрема, він відвідав Львівський бронетанковий завод.

Президент оголосив що, Львівський бронетанковий завод отримає держзамовлення на 920 млн грн. Завод має модернізувати для української армії 72 танки Т-72, поставити 20 бронетранспортерів “Дозор-Б”, а також нові евакуаційні та пожежні машини.

Сьогодні ж, 14 липня, на Львівському бронетанковому заводі, детективи Національного антикорупційного бюро України затримали низку посадових осіб Збройних сил України та ДП “Львівський бронетанковий завод” за підозрою у вчиненні злочину за ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

“Як Верховний головнокомандувач Збройних сил України та президент хочу наголосити: я не дозволю обкрадати армію і гріти руки на поставках для ЗСУ”, – наголосив Порошенко.

Також президент заспокоїв громадськість щодо долі Національної академії сухопутних військ у Львові. Президент запевнив, що створення інституту з підготовки танкістів у Харкові ніяк не позначиться на академії сухопутних військ у Львові.

Фото: Андрій Поліковський

Сьогодні, 29 червня, під стінами Львівської міської ради відбулася акція протесту із застосуванням піротехнічних засобів.

Протестувальники вимагали звільнення Інни Свистун – керівника управління комунальної власності ЛМР, зміни тарифу на землю та вибачення за те, що під час загальноміського віче 25 червня кількох учасників АТО обізвали “тітушками”.

Загалом в акції взяли участь близько 100 осіб. Були присутні представники громадської організації “Розвиток громади”, представники спортивного клубу “Легіон”, Львівської обласної спілки художників України, підприємці з ринку “Привокзальний”, представники Львівської спілки соціального захисту бійців АТО та Національного корпусу “Азов”.

Після промов та вигуків, учасники кинули кілька димових шашок, сфотографувалися на фоні диму і розійшлися.

Організатори заявили, що акція попереджувальна, а у день наступної сесії ЛМР вони проведуть маштабнішу акцію протесту.

Фото: Андрій Поліковський

За останніх три роки тема війни, АТО, мінських угод та звільнення окупованих територій стала однією з пріоритетних в українській політиці. Кожна партія змушена була виробити своє ставлення до цієї проблеми. Однак, простежується загальна тенденція – чим менше відповідальності та можливості впливати на державні рішення – (читай – шансів потрапити у парламент) – тим радикальніші і рішучіші рецепти перемоги.

Головний прихильник «Мінських угод»

Відповідно до Конституції, Президент України – особа, що визначає військову стратегію держави. Зрештою, невиконана обіцянка завершити АТО за кілька тижнів і зробила Петра Порошенка Президентом України. Очільник держави і зараз практично монопольно утримує інформаційну нішу в цьому питанні. Так, цьому ж сприяє і останній мессидж з Банкової – угода про оборонні закупівлі та військово-технічну співпрацю з Сполученими Шатами, анонсована Порошенком під час візиту за океан.

Очевидно, Порошенко маєж твердий намір і далі дотримуватись курсу, взятого  підписання Мінських угод: політичний шлях звільнення окупованих територій, сподівання на міжнародну спільноту,  санкції та зміну режиму в Росії.

Президент України надзвичайно багато уваги приділяє своєму іміджу за кордоном. Ще з часу його роботи міністром закордонних справ міжнародна дипломатія – це те, чим він захоплюється, і на що він справді зважає. Зрештою, відповідаючи на одне з питань журналістів в 2015 році, Порошенко відповів, що його мрія – стати депутатом Європарламенту від України. Тому думка західнихпартнерів для нього є критично важливою. А позиція країн Європи та США, є однозначною – нікому не потрібен ще один Хомс чи Алеппо в центрі Європи. Жоден європейський політик не хоче пояснювати своїм виборцям, чому українські партнери, заради яких доводиться жертвувати економічними прибутками через санкції,розв’язали активні військові дії неподалік європейських кордонів.А звільнення від сепаратистів житлових кварталів з багатоповерхівками може перетворитись на затяжну міську війну з величезною кількістю жертв, зруйнованою інфраструктурою та знищеними будівлями. Як виглядатимуть українські війська, що звільнятимуть міста від проросійських бойовиків зусиллями російської пропаганди, не варто навіть описувати – достатньо згадати фейки про розіп’ятих хлопчиків… Відтак, військового штурму Донецька чи Луганська очікувати не варто.

Єдиний варіант звільнення окупованих територій від Президента та його політичної сили полягає в тексті Мінських угод.  Причому – незалежно від того, чи погодиться їх виконувати Росія чи ні. Якщо Кремль погодиться виконувати Мінські угоди  (чого очікувати мабуть не варто), то Порошенко зможе трактувати такі кроки як перемогу – в тому числі і свою особисту як головнокомандувача. Більш імовірний варіант – нескінченні зустрічі в мінському форматі, які лише фіксуватимуть небажання російської сторони іти на будь-які поступки, що слугуватиме підставою для продовження санкцій. В результаті – або Росія ослабне від санкцій настільки, що її стане просто не до Донбасу, або ж змушена буде шукати прийнятні шляхи вирішення ситуації. З огляду на це, в розумінні Банкової, мінські угоди двічі виконали свою роль: в 2014 та 2015 роках вони зупинили російські війська в межах сучасної лінії розмежування. Зараз же вони є єдиним орієнтиром, який дозволяє фіксувати небажання Росії виконувати Мінські домовленості,  що, наразі, означає продовження – а можливо і посилення санкцій проти агресора. В цьому аспекті,  для Порошенка навіть вигідне невиконання Росією Мінських угод, адже реінтеграція Донбасу в найближчий час – це надто дороге і небезпечне заняття для України. А так – ситуація консервується, військові дії і втрати українських солдат мінімізуються (у порівнянні з активними бойовими діями 2014 –го або ж гіпотетичним наступом на Донецьк та Луганськ), а санкції і далі діють.

«Яструби війни» у владній коаліції

Набагато агресивнішою  є інша складова провладної коаліції –партія «Народний Фронт». На дострокових виборах 2014 року в лавах політсили Яценюка було найбільше військових. Один з лідерів «Народного Фронту» – Олександр Турчинов зараз займає пост керівника РНБО і не оминає можливості підкреслити  вдало скомпонований та дбайливо підтримуваний імідж «кривавого пастора». Зрештою, голова партії Арсеній Яценюк ще пам’ятає свою (щоправда невдалу) спробу увійти в велику політику в 2010 році на  мілітарних гаслах з камуфляжним тлом.

Зважаючи на мізерні рейтинги «Народного Фронту», єдине що залишається його представникам – заздалегідь прокласти собі містки до наступних політичних проектів, що будуть і далі акцентувати увагу на військовій складовій та більш агресивній – в порівнянні з офіційною риториці.  Звідси – і заяви Турчинова про потребу зміни АТО і подальше звільнення окупованих територій, і посилення ролі новоствореної партії «Національний корпус», до якої, імовірно, причетний ще один «народнофронтівець» Арсен Аваков.

Присутність у коаліційній більшості в парламенті та взаємозалежність з БПП у спільній надважливій  справі політичного виживання змушують спікерів «Народного Фронту»притримуватись офіційної лінії щодо війни на сході – дотримання Мінських угод та уникання очевидних загострень. Однак в допустимих  рамках соратники Яценюка ніколи не пропускають можливості «натякнути», що вони не проти активніших дій на Сході, займаючи нішу «яструбів війни» у симбіозі «Блок Петра Порошенка» – «Народний Фронт».

Особистий фронт нардепа Семенченка

Усі ж інші політичні сили, які не несуть відповідальності за державні рішення, можуть собі дозволити бути більш радикальними. Вони можуть закликати доведення воєнного стану, оголошення війни Росії, штурму Донецька та Луганська, добре розуміючи, що жодних реальних наслідків такі заяви не матимуть.

З опозиційних парламентських партій найбільш послідовну (або принаймні, добре артикульовану) позицію щодо вирішення питання окупованих територій займає «Самопоміч». Частково це пояснюється присутністю в лавах цієї політсили уже одіозного нардепа Семена Семенченка (Константина Грішина), прізвище якого вперше засвітилось на початку бойових дій та було пов’язане з діяльністю першого добровольчого батальйону «Донбас». Варто нагадати, що цей батальйон створювався та фінансувався за підтримки тодішнього голови Дніпропетровської ОДА олігарха Ігоря Коломойського. Комбат «Добасу» дуже швидко звик до статусу політика.Семен Семенченко практично одноосібно розвинув бурхливу діяльність, захищаючи членів добробатів Торнадо та Азов в судових засіданнях, організовуючи мітинги та походи  до Адміністрації Президента з самим різноманітними вимогами та заявами. Зрештою, його ініціатива – блокада окупованих територій змусила, врешті, прийняти відверто небажане рішення про офіційну зупинку торгівлі з окупованими територіями. В багатьох таких випадках складалось враження, що нардеп Семенченко діє не те що з волі чи наказу фракції, а навпаки – це «Самопоміч» змушена по факту якось реагувати на чергову витівку свого нардепа.

Ще один яскравий епізод, з якого, зрештою, розпочалась відкрита фаза протистояння Самопомочі та Банкової – голосування за зміни до Конституції в частині особливого статусу окупованих територій. За версією лідерів «Самопомочі», саме через небажання фракції давати голоси на підтримку цих змін і розпочалась сміттєва блокада Львова, яка сьогодні переросла у справжнє протистояння. На думку представників цієї політсили, надання особливого статусу окупованим територіям та проведення там виборів – прямий шлях до федералізації та розколу країни.

Як альтернативу в січні 2017 р. все той же нардеп Семенченко зареєстрував проект Закону про тимчасово окуповану територію України. Документ передбачає офіційне визнання територій ОРДЛО окупованими, та забороняє будь-які економічні зв’язки (за невеликими виключеннями) з цими територіями.Експерти та провладні політикирозкритикували цей документ назвавши його таким, що ще більше віддалить мешканців окупованих територій  від України. В будь-якому випадку, позиція Самопомочі (багато в чому – зусиллями кількох її членів) полягає в жорсткій ізоляції окупованих територій та послідовній критиці Мінських угод.

Військовий аспект був важливою частиною передвиборчої кампанії і для Всеукраїнського об’єднання Батьківщина. Юлія Тимошенко неодноразово презентувала окремий проект партії – батальйон територіальної оборони Кіровоградської області «Батьківщина», створений 2014 року та пізніше приєднаний до 57-ої механізованої бригади Збройних Сил України. Протягом усього 2014 та першої половини 2015 року політики їздили на фронт, показово, під камери вручаючи допомогу та обладнання. Щоправда, в другій половині 2015 року, після того, як пройшли позачергові парламентські та президентські вибори, увага до військової теми в однопартійців Тимошенко почала згасати. Батальйон «Батьківщина» не згадується в новинах партії, щоправда і в 2014 році багато хто називав  кураторство політичної партії – лише вдалим іміджевим кроком.

Наразі «Батьківщина» зосередилась на системній критиці Мінських угод, як ініціативи Президента. Зрештою, такій же критиці піддаються і всі інші сфери діяльності влади, і військова тематика тут не виняток. Юлія Тимошенко та її соратники вважають, що для того, щоб змусити Росію полишити окуповані території, необхідне долучення до переговорного процесу США та зміни формати перемовин з Мінського на Будапештських. Хоча,яким чином це допоможе вигнати проросійських бойовиків та змусити Кремль віддати контроль над кордоном Україні, не уточняється. Так само  «батьківщинці» не згадують про бажання чи небажання, власне, адміністрації Президента США долучатись в будь-якому форматі до незрозумілої процедури перемовин навколо українсько-російської війни.

«Військовий» провал головного радикала

Намагання Радикальної партії Ляшка та її лідера попіаритись на створенні та кураторстві над одним з добровольчих батальйонів – «Шахтарськ» обернулось відчутною рейтинговою втратою для політика. Навесні 2014 року Олег Ляшко – як і багато інших політиків з «радикальною» складовою політичного іміджу кинувся створювати та супроводжувати батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». Однак формуванню іміджу українського Че Гевари завадила сварка з олігархом Коломойським, який поряд з батальйоном «Донбас», фінансував також і «Шахтарськ». Після викривальних сюжетів телеканалу «1+1», що належить тому ж Коломойському, де детально описується, як Ляшко знімає постановочні відеосюжети з фронту, рейтинг політика за кілька тижнів упав наполовину – з 14% до 7,5% . Врешті, в жовтні 2014 року міністр Аваков розформував «Шахтарськ» за «неодноразові випадки мародерства у Волновасі і в інших ситуаціях».

Звання лідера «найрадикальнішої» політичної партії змушує Ляшка критикувати політику Президента щодо мирного вирішення проблеми деокупації, однак прихована співпраця Ляшка з Банковою стримує його від різкіших закликів. Зрештою, реальних пропозицій РПЛ щодо війни з Росією ще менше, аніж в «колег» по опозиції від  Батьківщини.

«Правий» погляд на війну

Найбільш природною виглядає співпраця військових з правими партіями. Кожна з цих політсил брала активну участь у допомозі чи навіть створенні «іменних» добробатів – як «Свобода» чи «Правий сектор». Деякі з них навіть  офіційно наголошують, що є політичним «крилом» військового формування – як, наприклад, «Національний корпус». Всі вуличні акції цих партій проходять з неодмінними військовими атрибутами та активістами в військовій формі. Однак з 2014 року влада з різних причин послідовно намагається знівелювати феномен добровольчого руху  в українській армії. Відтак, фактор причетності до добробатів повільно переходить на другорядні позиції в українській політиці. Офіційна українська влада поступово перебирає монополію на компетенцію у військовій та оборонній справі. Політичним партіям – в тому числі в праворадикальним залишається можливість опосередкованого – політичного впливу на ситуацію на фронті. Відтак, і Свобода і Нацкорпус і Правий сектор виступають за жорстку ізоляцію окупованих територій, і, імовірно, військовий варіант деокупації Донбасу та Криму. Як на практиці реалізувати ці сценарії –знову ж таки, як і інші політсили, що декларують опозиційність, ці партії не вказують. Натомість, своєму електорату пропонують далекі від практики перспективи – такі як, приміром, створення Балто-Чорноморського союзу для опору Росії.

Також варто загадати про Опозиційний блок, який розривається від бажання  і далі за інерцією закликати «почути Донбас» та все ж притримуватись українського законодавства.

Пори весь широкий спектр альтернатив «Мінським угодам» від українських політичних сил, жодна з них не пропонує реалістичного сценарію повернення окупованих Росією територій без великих втрат та руйнувань. Ані прямий наступ, ані жорстка блокада не будуть сприйняті міжнародною спільнотою, яка і далі впливає на внутрішню політику України. Це дуже добре розуміють і ті політики, які пропонують таку можливості. Відтак, вони це роблять, добре розуміючи, що їх пропозиції не будуть реалізовані, однак можуть додати їм політичних балів на фоні «нерішучості» офіційної влади.

Віктор Біщук

В. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун відвідала Львів та підтвердила наявність проблеми сильного забруднення, яка спричинена невивозом сміття з міста. Втім, оголошувати режим надзвичайного екологічного стану, про що просив мер міста Андрій Садовий, вона назвала надто радикальним кроком.

Лабораторні дослідження ґрунту біля сміттєвих майданчиків у Личаківському та Шевченківському районах Львова виявили сильне забруднення, – розповіла Супрун під час брифінгу у Львові. – Після аналізу ґрунту біля сміттєвих майданчиків Львова з’ясовано, що рівень бактерій там дуже високий. Це небезпечно. Більшість смітників розташовані поблизу дитячих майданчиків, де бавляться діти. Переживаємо, щоб не було захворювань… Це велика проблема, бо забруднення доходить до води, а також може розповсюджуватися через комах. Коли мухи сідають на ґрунт, а потім на їжу, то виникають ризики захворювань. Чекаємо, коли ситуацію буде вирішено, щоб у нас не було епідемії холери чи тифу, які можуть виникнути тоді, коли є багато сміття та мух.

Супрун заявила, що поінформує прем’єра Володимира Гройсмана про загрози для жителів Львова: «Маєте мою підтримку. Розумію, бачу, фотографувала. Маємо докази від лабораторії, що є підвищення бактерій, що є загроза для здоров’я людей. Будемо на найвищому рівні вирішувати проблему».

Мер Садовий кілька разів уже закликав львів’ян сортувати сміття. Народний депутат від «Самопомочі» Олег Березюк оголосив голодування проти так званої «сміттєвої блокади Львова», проти того, що Львову не дають місць, куди вивозити сміття. Згодом до нього приєдналася заступник спікера Верховної Ради Оксана Сироїд. Після цього уряд заявив, що готовий знайти 50 млн гривень для облаштування сміттєвого полігону у Львові.

Тим часом екс-міністр охорони здоров’я Олег Мусій вважає, що слід скасувати музичний джазовий фестиваль у Львові, бо ситуація зі сміттям небезпечна для здоров’я гостей свята.

Коментарі

Олег Когут, епідеміолог Львівського міського відділу обласного лабораторного центру Держсанепідслужби України

На сьогодні загрози поширення епідемії у Львові немає. Проте є підвищений ризик поширення хвороб шлунково-кишкового тракту, пов’язаний з ростом температури повітря та невивезеним сміттям. Нині доказів, що незначне збільшення кількості захворювань шлунково-кишкового тракту у місті пов’язане саме зі сміттям, немає, але не можемо цього відкидати.

Радимо районним адміністраціям міста, якщо змога, очищувати сміттєві майданчики і обов’язково їх дезінфікувати, як це передбачено нормами, аби уникнути негативних наслідків. Але знаємо про проблеми зі сміттям у Львові.

Алла Войцехівська, еколог міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина»

 Щодо екологічної ситуації у Львові, то розкладання сміття, особливо органіки, має негативний вплив. Результати розкладу потрапляють у повітря, у ґрунт, ми цим дихаємо, п’ємо воду. Проте досі, попри тривалість цієї проблеми, в місті не проведено ефективної кампанії щодо сортування сміття, щоб відділяти корисне та некорисне, органіку і неорганіку, не проведено інформаційної кампанії серед містян щодо важливості такого сортування.

У Золочеві діє сміттєсортувальна лінія, що удвічі зменшило там вивіз сміття на полігон. У Вінниці мешканці сортують сміття на сухі та мокрі відходи. А у Львові, на жаль, досі 95% сміття просто захоронюють, полігону немає, а знання мешканців про потребу сортування – недостатні.

У неділю, 18 червня, у Львові вшанували пам’ять львівських професорів, яких нацисти розстріляли у 1941 році. Представники польської та української влади поклали квіти до монументу розстріляним професорам біля гуртожитків “Львівської політехніки”, що на Вулецьких пагорбах між вулицями Сахарова і Бой-Желенського. Також квіти поклали до меморіалів польським захисникам Львова 1918-1920 років – львівським орлятам, похованим на Личаківському кладовищі, а також воїнам УГА та воїнам АТО, могили яких розташовані поряд.

Вшановували пам’ять убитих львівських професорів віце-міністр уряду Польщі та міністр культури і національної спадщини Пьотр Ґлінський, який з кількаденним візитом відвідує Львів. Також в урочистостях брали участь голова ЛОДА Олег Синютка, в.о. заступника міського голови Львова з питань розвитку Наталія Бунда, польський посол в Україні Ян Пєкло, інші представники польської та української влади, дослідники культурної спадщини Львова.

Делегації провели 40-хвилинну екскурсію  Личаківським кладовищем з оглядом видатних поховань і консерваторських робіт, які спільно проводять українські та польські реставратори.

Міністр Ґлінський із зацікавленням слухав історію Львова, і подякував за теплий прийом, попросивши очільника ЛОДА передати в Київ, що Варшава надалі підтримує Україну у відстоюванні територіальної цілісності у війні проти східного агресора та інтеграційні наміри Києва щодо ЄС і НАТО.

«Дякую за гостинність Львова. Наше спільне вшанування пам’яті – доказ добрих відносин. Висловлюємо повну підтримку Україні в нинішній важкій ситуації, пов’язаній з війною. Також висловлюємо підтримку інтеграційних процесів України з Європою. Бачу в цьому великий шанс і для України, і для Європи. Радий, що відносини між українцями і поляками добрі. Це наслідок багаторічної праці багатьох осіб та інституцій. Вчора був у колишнім Єзуїтськім костелі, який чудово реставрувала група польсько-українських реставраторів. Також були на горі Піп Іван, де польсько-українськими силами відновлена обсерваторія. Долаємо теж проблеми щодо вразливих історичних тем. Гадаю матимемо поступ у цій справі теж. Розмовляв про це з паном Синюткою. Уже на цьому тижні має бути спеціальна польсько-українська зустріч щодо вирішення важких справ, що існують між нами, але не перешкоджають нашим відносинам», – заявив Polukr.net віце-міністр Ґлінський.

Також урядовців супроводжували українські пластуни та їх польські колеги гарцежи, представники польського консуляту, представники регіональної влади, дослідники культурної спадщини.

У тому ж тоні, що Ґлінський висловився глава ЛОДА Олег Синютка: «Хочу подякувати віце-прем’єру за тривалий візит до Львова, за слова підтримки, які почули від уряду Польщі щодо нашої боротьби за незалежність. Для нас важливо, що маємо в поляках добрих друзів. Також Варшава надалі виказує нам підтримку в наших європейських та євроатлантичних намірах. Натомість вважаємо, що на сході України відстоюємо незалежність не лише України, але теж Польщі та Європи».

Представниця міської влади теж позитивно оцінила наслідки таких спільних акцій пам’яті, які останніми роками стали місцем для примирення між поляками і українцями. «Розстріл професорів – спільна трагічна польсько-українська сторінка історії. – розказала Polukr.net в.о. заступника міського голови Львова з питань розвитку Наталія Бунда. – Приємно, що в нас гостює з таким тривалим візитом міністр культури Польщі. Він цікавиться польською історичною спадщиною, але теж нашою культурою і національною спадщиною, нинішніми проблемами. Важливо пам’ятати тих, хто жив і творив Львів, і допомагати тим, хто творить нині наші добрі відносини між країнами і народами».

Масові вбивства представників польської інтелігенції Львова нацисти вчинили одразу після зайняття Львова у липні 1941 року. Тоді вбили близько 45 львівських учених і викладачів, членів їхніх сімей та осіб, що перебували в їхніх квартирах на момент арешту. Гестапо арештувало професорів в ніч на 4 липня 1941 року. Спершу арештованих тримали в приміщеннях університету, а потім вивезли за місто і розстріляли. Уцілів лише один професор Францішек Грер. Гітлерівці пограбували квартири науковців, знищили чи вивезли цінні наукові праці. У 2011 році біля гуртожитків Політехніки відкрили меморіал розстріляним професорам.

Ігор Тимоць

фото – Андрій Поліковський

Цими днями у Львові триває прощання із кардиналом Української греко-католицької церкви, колишнім головою УГКЦ Любомиром Гузаром.

3 червня, вулицями міста  пройшла скорботна хода від собору св. Юра, куди ввечері 1 червня доправили труну з тілом Любомира Гузара, до храму святого Архистратига Михаїла, монастиря монахів-студитів, до яких належав Любомир Гузар.

Пізніше кортеж з тілом блаженнішого Любомира прибуде до Києва, до Патріаршого собору Воскресіння Христового, де його поховають 5 червня.

Любомир Гузар помер 31 травня на 85-у році життя.

Фото: POUKR.net / Андрій Поліковський