Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Доктор Якуб Ольховський з Інституту Центральної Європи та Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні розповідає сайту polukr.net про відносини між Україною, Польщею та Великою Британією, а також про можливі сценарії розвитку міжнародної ситуації в Центрально-схидной Європи.
Як зараз виглядає питання британо-українських відносин в оборонній сфері, особливо з точки зору угоди, підписаної у січні 2024 року під час візиту британського прем’єр-міністра до Києва? Як це впливає на гарантії безпеки для України?
Не вживав би тут термін «гарантії», бо трохи занадто гучне слово. Та й взагалі це поняття викликає не найкращі асоціації, бо в сучасному світі складно комусь «гарантувати» безпеку.
Попри це, немає причин для надто великого песимізму теж – самому Лондону залежить на тому, щоб відігравати більшу роль у світі, ніж раніше. Особливо після «Брекзиту» – йому слід відновити свою міжнародну позицію.
Британці намагаються це робити. Зокрема, звертаючись до власних традицій – передусім, повертаючись до морів і океанів. Це було видно ще до російського вторгнення в Україну, коли британські кораблі з’явилися в Чорному морі, а зараз, на початку 2024 року, видно в Червоному морі через операції проти повстанців-хуситів у Ємені.
Британці намагаються послідовно будувати імідж військово-морської потуги. Наприклад, наносячи авіаудари разом із США. Така участь, як і підтримка України, залишається в інтересах Великої Британії: Чорне море – один із найважливіших морських басейнів у світі, а Велика Британія завжди підходила до гарантування своєї безпеки, зокрема шляхом забезпечення вільного судноплавства для своїх морських шляхів. Ось чому вона створила флот, який використовується в усьому світі для захисту свободи судноплавства.
Щодо майбутнього, то незабаром у Великій Британії відбудуться вибори, і є багато ознак, що лейбористи займуть владу після перерви завбільшки в 14 років.
Чи може це означати зміну британської політики щодо України та Росії?
Не думаю, що це означає зміну політики, бо Велика Британія все одно перебуває «в протиріччі» з Росією. Це також має емоційний вимір. Вони досі пам’ятають справу Литвиненка й те, що росіяни собі дозволяли робити на британській землі. Тож не думаю, що відбулися якісь серйозні зміни. Тим паче, що Велика Британія ніколи не була енергетично залежною від Росії, як багато інших країн Західної Європи.
Важко сказати, що буде з Україною – багато залежить від прогресу в боротьбі з корупцією. Також для Заходу стає все більш важливим як виглядатиме ситуація на фронті. Британці, як і американці дуже емоційно ставляться до питання свободи, тому реакція на позицію українців, яких вважають «борцями за свободу» у нинішньому конфлікті, була такою, а не іншою. Але американці вміють теж рахувати гроші, і їм не подобається, коли з цими грошима стається щось, що вони не контролюють. Більше того, не люблять переможених – коли завершилися вражаючі успіхи української армії, запал щодо підтримки дещо згаснув. Більше того, після двох років війни помітна втома від цієї теми. Це вже не першочергова справа, і це закономірне явище.
Що все це буде означати для нашого регіону Центрально-Східної Європи? Є багато ознак, що йдемо до заморожування конфлікту.
Думаю, що для нас нічого доброго. Це означає наче відкласти чи призупинити війну на певний час. Якщо хтось хоч трохи розбирається в політичних та історичних процесах у Східній Європі, то не має сумнівів, що це не закінчиться – Росія не розпочала війну заради шматка Запорізької області чи Донбасу, а щоб позбутися України як самостійного суб’єкта. Більше того, росіяни вже відходять від розмов про «спецоперацію», а натомість говорять про війну за безпеку держави і нації. Росія також чекає, коли Захід остаточно «втомиться» від війни – ми як Центральна Європа не можемо цього допустити. Маємо нагадувати решті Заходу та світу про цей конфлікт. Маємо дати зрозуміти іншим, що заморожування війни суперечить інтересам усіх нас.
Польща повинна бути активнішою в союзі з Великою Британією, а також у питанні інвестицій у збройну промисловість, що виникає із наших внутрішніх умов. Німеччина будує нові збройові заводи та підписує подальші угоди з Україною. Так само Франція, яка раніше вважалася менш активною, тепер теж змінює ставлення. Ми повинні краще використовувати наш потенціал. Наприклад, коли йдеться про безпілотники, які відіграють у цьому конфлікті значну роль. Обидві сторони використовують їх сотнями, в небачених раніше масштабах. Це величезний ринок. Маємо значні можливості, коли йдеться про цей тип зброї.
Наскільки ми, особливо країни Бухарестської дев’ятки (Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина), а також Німеччина і Франція, здатні діяти, якщо Дональд Трамп переможе на виборах у США, і політика Вашингтону зміниться?
Боюся, не можемо багато чого зробити самі, без підтримки Америки. Окрім масштабів, велике значення має лідерство та роль лідера. Якби не рішуча відповідь США на початку війни, Європа теж мала б проблеми з адекватною реакцією. Цього року маємо надзвичайно велику кількість виборів у різних країнах – загалом близько 70 країн, більше 1/3 країн світу, особливо з огляду на чисельність населення.
Багато що може змінитися у Великій Британії. Також будуть вибори в США, в багатьох країнах Європи. Виникають проросійські настрої, в деяких країнах частини населення поділяють російські наративи і бачення світу. Їх зрештою підтримує Росія – через діяльність, спрямовану на розвиток крайніх правих та лівих сил.
Загалом, йдемо до заморожування конфлікту і продовження цієї війни через певний час?
Я б не хотів, щоб так було, але саме так виглядає. Принаймні, на це багато чого вказує. Багато що може змінитися цього року – внаслідок виборів та інших процесів. Через 12 місяців можемо опинитися в абсолютно іншій дійсності.
Дякую за розмову.
