Саміт НАТО у Варшаві відбувався під концепцією «Варшавського щита» з акцентом, який зробили організатори-поляки, на унікальній важливості проведення саміту загалом, так і на місці його проведення зокрема. Польща – країна, що за часів Другої світової війни зазнала багато страждань та руйнувань, будучи формально поділеною двома наддержавами за пактом Молотова-Ріббентропа. Особливо постраждала столиця, яку фактично зрівняли із землею в 1944 р. внаслідок Варшавського повстання. Поляки, як ніхто інші, знають, яку загрозу несе російський імперський реваншизм. Тож не дивно чути від них радикальну риторику та заклики до зміцнення безпеки не лише на східному фланзі НАТО – в Балтійських країнах, самій Польщі та країнах Чорноморського регіону, а й безпосередньо в Україні.
Польща підписала з Україною угоду про військово-технічне співробітництво, що передбачає постачання Україні нелетальної зброї та техніки. Її та інших наших міжнародних партнерів, безумовно, турбує стан українсько-російського кордону, з огляду на тривожні ознаки зростання напруженості поблизу нього через будівництво російських військових баз та передислокацію і формування нових дивізій та бригад в безпосередній близькості від державного кордону. Наразі Москва готує такі бази (нові та відновлені радянські) у прикордонних регіонах РФ (Брянська, Курська, Білгородська, Воронезька та Ростовська області) на відстані від 30 до 90 км від лінії розмежування. Росія потенційно готова й може розпочати військову інтервенцію в Україну не лише руками сепаратистів на лінії зіткнення (яка відносно укріплена), а на всій протяжності кордону. Тож основні політичні та практичні зусилля мають бути спрямовані на його зміцнення. Кордон між Україною та Росією відділяє Захід від війни з російським агресором, є цивілізаційною червоною лінією, перейшовши яку Москва розпочне Третю світову війну.
Тож як укріпити український кордон? Адже це не лише лінія на землі чи на карті. Питання «гібридної агресії», порушення суверенітету держави має бути поставлено на порядок денний провідних європейських, американських та українських наукових центрів. Що вважати початком агресії та як відрізнити туриста від терориста? Як запобігти використання населення прикордонних регіонів України в цілях Кремля? Особливого вивчення тут потребує нещодавній кейс – події в Луганську та Донецьку в лютому-липні 2014 р. На саміті НАТО у Варшаві Україна запропонувала створити Платформу з вивчення досвіду протидії гібридній війні у межах Спільної робочої групи Україна-НАТО, ініціювати проведення тематичного дослідження із залученням провідних аналітичних центрів Європи.
Оцінюючи дипломатичну тональність фінального комюніке Варшавського саміту НАТО, що зумовлена намаганням досягти консенсусу при його укладенні, не варто забувати, що реальне стримування агресора, яким є Росія, досягається не через діалог, а через силу. Основою силового стримування має стати спільна офіційна заява країн Альянсу про розуміння терміновості та масштабів загрози від Росії. За збереження існуючої динаміки конфлікту або за прогнозованих умов зростання напруженості, намагання Росії дестабілізувати ситуацію всередині України, держави-члени НАТО мають ухвалити декларацію (бодай на рівні міністрів оборони Північноатлантичної ради), яка б чітко зазначала проблему. А саме, що Україна протягом дворічного конфлікту на Донбасі зіштовхнулася з прямою військовою агресією зі сторони Росії, а також, дуже ймовірно, в майбутньому буде вразливою перед загрозою безпосередньої військової інтервенції. Тому Україна має стати першим та найважливішим союзником Альянсу поза країнами-членами, отримати всеосяжну політичну та технічну підтримку, зрештою, закріпити статус провідного союзника юридичними нормами, переглянувши водночас статус Комісії Україна-НАТО, яка зараз є приблизно рівною Раді Росія-НАТО. Альянс та Європа загалом мають зрозуміти, що Україна – остання опора демократичних європейських цінностей, яка, захищаючи себе, захищає і країни ЄС та НАТО від ворога.
Стан українсько-російського кордону, з огляду на наявні виклики, також має стати об’єктом ретельного цілодобового моніторингу. Для цього, зокрема, варто створити окрему робочу групу в рамках діяльності Комісії Україна-НАТО, яка б стала майданчиком для регулярних консультацій та контактів прикордонників, представників місцевої влади, генерального штабу МОУ та офіцерів НАТО. Важливо налагодити комунікацію level-to-level для ухвалення оперативних рішень та ефективної взаємодії. Для цього потрібно призначити відповідальних офіцерів зв’язку (desk-officers) середньої ланки, які б мали всі повноваження приймати рішення в окремій сфері, працюючи з відповідними колегами із залучених установ як в Україні, так і в країнах-членах НАТО.
Серед ефективних політичних рішень, спрямованих на гарантування безпеки українського державного кордону в практичній площині, могли би бути наступні: організація спеціальних тренувань для прикордонників України, обмін досвідом та підвищення кваліфікації українських прикордонників; організація індикативної поліцейської місії (або спеціальної моніторингової місії) під егідою ЄС або ОБСЄ на окремих ділянках кордону (наприклад, з центрами в Харкові, Сумах, Чернігові). За основу може бути взята місія ЄС з контролю українсько-молдавського кордону на ділянці з невизнаним Придністров’ям EU BAM. Цікаво, що досвід, який набули українські прикордонники у співпраці з європейськими офіцерами зазначеної місії (яка діє з 2006 р.), вже використовується на українсько-білоруському кордоні. Масштаби та компетенцію діючої місії EU BAM, з огляду на підвищену конфліктність регіону, також варто було б збільшити.
Зазначені рекомендації є невідкладними для зміцнення безпекового клімату на східному фланзі Альянсу, найвразливішою лінією якого є українсько-російський кордон протяжністю 2295 км (хоч Україна вже не контролює близько 400 км кордону на Сході), що потребує негайного укріплення.