Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На тлі дестабілізаційних зусиль, що мають як внутрішнє, так і зовнішнє походження, Україна впевнено прямує до негативного сценарію розвитку подій. Чинна влада дедалі більше компрометує себе в очах українського народу та світового співтовариства, послідовно симулюючи реформи та боротьбу з корупцією замість реальних дій, демонструючи невпевненість (навіть боягузтво!) та дипломатичну імпотентність у вирішенні проблеми російської агресії на Донбасі та відновлення територіальної цілісності держави.
Показовим є той факт, що найбільших зусиль щодо повернення Криму до складу України докладає НУО «Меджліс кримськотатарського народу», а не Україна як держава та політичний суб’єкт. Протестний потенціал українського суспільства зростає з кожним днем, непопулярні рішення в соціальній сфері, як-от підвищення комунальних тарифів, а також політичні спекуляції (наприклад, особливий статус Донбасу), підвищують градус протистояння народу і влади. Тож не дивно, що популісти сьогодні «на коні», й саме на декларативному популізмі часто намагається «вирулювати» з хитких ситуацій президент Петро Порошенко. Щоправда, він зараз відпочиває в Іспанії…
Останній факт також свідчить про нестабільність. Особливо обурює українських журналістів і блогерів те, що гарант полетів у «відпустку» (в Малагу, де він має маєток) приватним літаком з аеропорту Жуляни в такі буремні часи. Як можна виїжджати з України, коли на фронті загострюється ситуація? Як можна залишати державу, коли у Київ заходить небезпечна промосковська хода (так звана «Хресна хода» Московського патріархату УПЦ); коли в центрі столиці підірвали відомого журналіста (загибель Павла Шеремета) і є реальна загроза терактів? І взагалі – глава держави не має права таємно відпочивати за кордоном. Особливо держави, яка воює.
Суспільний запит на радикальні зміни в країні є. У певному сенсі президент неадекватними діями сам створює передумови для третього майдану, якого всі давно чекають. Ось тільки чи буде він мирним? І звідки чекати біди? Як показав приклад Туреччини, і в ХХІ столітті можливі спроби військових переворотів.
Армія набуває все більшої популярності в українському суспільстві. Дедалі глибше вкорінюється імідж захисників вітчизни (хай військові й мають відомі проблеми з дисципліною на передовій), коли матері з усієї країни відправляють дітей за повістками або патріотичним покликом на боротьбу із зовнішнім ворогом, який прийшов на українську землю. Водночас ветерани АТО, повернувшись додому, часто стикаються зі старими українськими негараздами – свавіллям влади, корупцією та бюрократією. А як відомо, колишні військові (часто-густо з чорно-білим сприйняттям світу – на передовій усе просто, немає брехні) мають загострене відчуття справедливості, тож, відчуваючи її брак «на гражданці», дедалі більше радикалізуються.
Ці люди, звичайно, потребують психологічної реабілітації та соціальної адаптації, проте держава цілеспрямовано не працює з ветеранами, а зусиль волонтерів замало. Чимало «атошників», які пройшли першу і другу хвилі мобілізації, не знайшовши себе в мирному житті, раді повернутися на фронт і записуються в контрактну армію. Проте найбільш активні з них заглядають у корінь проблеми, звинувачуючи владу в патовій ситуації на фронті, у смертях побратимів через неефективні Мінські домовленості, у безглуздому сидінні на лінії зіткнення, в тому, що влада «кришує» контрабанду й зацікавлена у бізнесі на війні. Стримує людей лише розуміння, що кривавий майдан в Україні наразі дуже потрібен Росії. Проте й терпіти корумповану і нерішучу владу стає дедалі важче. Дедалі гучніше лунають заклики до змін шляхом військового перевороту. А восени люди отримають нові квитанції за комунальні послуги, тож зберегти холодну розсудливість буде ще складніше.
В авангарді ймовірного військового перевороту не буде жодного генерала, жодного штабіста. На жаль, у Києві, в ключових оборонних установах та міністерствах панує показний «мир» і патерналізм. Справжній авторитет у військових мають лише ті офіцери, що вели їх у бій на передовій. Так, величезну харизму має постать генерала Сергія Кульчицького, який не ховався за спинами бійців і загинув під Слов’янськом у перші місяці антитерористичної операції.
Проте чимало й живих прикладів – справжніх легенд фронту – поки що безіменних капітанів, майорів та полковників (варто нагадати, що саме середня офіцерська ланка стояла за спробою державного перевороту в Туреччині). Вони можуть стати прапороносцями стихійних радикальних дій на заклик суспільства «військові прийдуть – порядок наведуть». Ось тільки чи будуть ці дії стихійними?
Оскільки є інший аспект проблеми – відносини між Президентом України та Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, якому підпорядковуються всі добровольчі батальйони Національної гвардії, окрім «Правого сектору». Медіапростором ширяться чутки, що ці відносини дуже далекі від ідилії. Опосередковано їх підтверджують акції «Азова», спрямовані проти Володимира Гройсмана та його уряду. Ще можна було зрозуміти «азовців», коли вони ходили під Верховну Раду, протестуючи проти закону про особливий статус Донбасу. Проте остання акція «Азову» – хода з Незалежною профспілкою шахтарів Михайла Волинця – зовсім нетипове явище для мілітаризованої організації, формально підпорядкованої Міністерству внутрішніх справ.
Підсумовуючи, можна з великою впевненістю стверджувати, що в Україні зростає попит на радикальні зміни, а населення активно прагне сильної та рішучої влади (аж настільки, що у провідних медіа вже з’являються статті на кшталт «В очікуванні диктатора»). Очевидно, що влада, яка прийшла на хвилі «Революції Гідності», де-факто провалила реформи і стрімко втрачає довіру суспільства. Натомість набирають сили й популярності радикальні течії, зростає нетерпимість у соціумі. Все це, звичайно, грає на руку Москві, яка поступово досягає своєї мети з компрометації зовнішнього іміджу України. Це додає аргументів для «законної» інтервенції східного сусіда з метою наведення ладу в нестабільній Україні та з гуманітарних спонукань. Загроза відома і прогнозована, човен уже істотно розхитали, й вода ладна хлинути всередину. Чи впорається флотоводець з критичною ситуацією?
Валерій Кравченко
