Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
20 травня минув місяць з моменту утворення постановою Кабінету Міністрів Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Ця постанова, датована 20 квітня 2016 року, викликана «необхідністю оперативного реагування на існуючі проблеми та загрози, що зумовлені проведенням антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей, а також тимчасовою окупацією територій України» передбачала «утворення органу державної влади, який забезпечить формування та реалізацію державної політики у сфері відновлення та розбудови миру на постраждалих внаслідок конфлікту територіях та реінтеграції тимчасово окупованих територій України». Цим була виконана січнева обіцянка Президента Петра Порошенка створити спеціальний орган, що комплексно займатиметься проблемами Донбасу, Криму та внутрішньо переміщених осіб.
Формально міністерство було утворено шляхом злиття та перебудови роботи Державного агентства з питань відновлення Донбасу та Державної служби з питань Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Через місяць після створення нове міністерство досі не має ані свого приміщення, ані бюджету (мають бути ухвалені зміни до Державного бюджету 2016 р.), ані бодай сайту, де була б розміщена корисна інформація про роботу відомства. Наразі там працює лише три людини (вочевидь, на громадських засадах, адже бюджету немає) – міністр Вадим Черниш (колишній голова Державного агентства з питань відновлення Донбасу) і два його заступники – керівник апарату Сергій Злакоман (бізнесмен, директор видавничої компанії «Кіровоградпресгрупа») та Георгій Тука (колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації). Прихід останнього, відомого активіста та волонтера, ніби ознаменував серйозність намірів: ось-ось міністерство запрацює, і всі проблеми будуть вирішені. Проте концепція та структура міністерства, в якому, за твердженням Туки, передбачено штат зі 105 працівників, досі невідома.
Спробуємо спрогнозувати чим буде (має) займатись Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Найперше, що виходить із назви, в центрі уваги відомства будуть знаходитись окуповані райони Донецької та Луганської областей та анексований Крим. Щодо перших Україна має розробити комплексну стратегію протидії гібридній агресії з перспективою налагодження діалогу, примирення та реінтеграції цих територій. Важливо налагодити співробітництво з українськими компаніями, які залишаються працювати (мають впливи) на окупованих територіях (ДТЕК, Метінвест, інші компанії групи СКМ, Конті, Норд, Епіцентр тощо), а також із гуманітарними фондами («Поможем» Ріната Ахметова). Стосовно Криму – все те ж, лише слід взяти до уваги «легальність» окупації з точки зору Росії та специфіку співробітництва з Меджлісом, що є центром спротиву кримських татар.
Друге питання – внутрішньо переміщені особи. Все більше людей з Донбасу (за різними даними, від 1,6 до 1,8 млн), що мають відповідний статус, не планують у майбутньому повертатися додому, асимілюючись на новому місці. Україна має всебічно підтримувати інтеграцію цих громадян, проте водночас надати принципову цільову підтримку тим ВПО, які мають намір повернутися на території Донбасу, що зараз перебувають в окупації. Ці люди, передусім громадські активісти, мають створити кістяк нової української влади після повернення. Також міністерству потрібно буде співпрацювати з громадськими організаціями та фондами, що працюють з проблемами ВПО, зокрема з тими, які мають «політичне забарвлення» (наприклад, фонд «Відновлення Донбасу» колишнього міністра податків регіонала Олександра Клименка). Перед новим відомством стоїть надскладне завдання деполітизувати зазначену тематику, уникнути спекуляцій та витримати баланс між різними за ідеологією громадськими організаціями.
Третім важливим питанням є власне відновлення неокупованих територій зони АТО, що має багато складових – гуманітарну, інфраструктурну, зайнятість тощо. Вочевидь, компетенції у цій сфері мають бути поділені між міністерством та військово-цивільними адміністраціями. Особливу роль та повноваження слід прописати міжнародним гуманітарним організаціям, на плечах яких (а частково й місцевої влади) наразі лежить головна відповідальність за стан справ. Найголовніше для функціонування міністерства за цим напрямком – наповнення бюджету та наявність відповідних повноважень.
Четверте завдання – «лінія розмежування», як її окреслив Черниш. Мабуть, міністр мав на увазі проблеми з пропускним режимом, коли люди, перетинаючи умовний кордон, ночують на блокпостах. Жодні заходи безпеки не можуть пояснити побори та здирництво, що часто можна побачити на українських блокпостах. Це питання не можна вирішити без співробітництва з Міністерством оборони, Державною прикордонною службою та обласними військово-цивільними адміністраціями. Друга складова – нормалізація життя у прифронтових «сірих зонах», що вимагають підвищеної уваги та особливого ставлення, зокрема припинення потоків контрабанди та діяльності диверсійних груп.
П’ятим дискусійним питанням є введення представників міністерства до контактної групи в Мінському процесі. Тут новостворене відомство має трохи посунути Міністерство закордонних справ, перейняти на себе окремі дипломатичні функції, допомогти залучити представників ВПО до переговорного процесу. Виконання подібної ролі вимагає наявності політичної волі й розуміння необхідності подібного кроку в усіх гілках влади.
Міністр Черниш вже декларативно проявив себе як лобіст інтересів переселенців, коли виступив проти ініціативи віце-прем’єра Павла Розенка припинити виплату пенсій для 450 тис. мешканців окупованих територій. В інтерв’ю «Дзеркалу Тижня» він зазначив: «Усі громадяни України мають однакові права. Цей меседж – ключовий. З нього випливає все, зокрема пенсії і всі види соціальної допомоги. Моя позиція однозначна: платити». На виправдання віце-прем’єра можна навести той факт, що припинення виплат пенсій та соціальної допомоги переселенцям було спрямовано на верифікацію їх кількості. Зокрема, з 450 тис. переселенців-пенсіонерів за три місяці за відновленням звернулося лише 80 тисяч.
Українська влада дуже часто ініціює та підтримує багато прекрасних та змістовних проектів, які в результаті сприймають як номінальні установи, створені за вимогою міжнародних донорів без особливого бажання, грошей та повноважень. Найперший приклад – Антикорупційне бюро та вже згадане Агентство з питань відновлення Донбасу. Варто лише сподіватись, що новостворене міністерство омине цей шлях і буде лише довго запрягати, а їхати – дуже швидко.
Валерий Кравченко
