субота, 25 Вересень, 2021
pluken
Головна / Співпраця / Правовий режим мисливських угідь за законодавством України і республики Польща
emblema_wyd-prav_-517x330

Правовий режим мисливських угідь за законодавством України і республики Польща

Share Button

L. Danyliuk, Instytut Prawa Narodowego Uniwersytetu Przykarpackiego im. Wasyla Stefanyka (m. Iwano-Frankiwsk, Ukraina), doktorantka trzeciego roku studiów

Dyscyplina prawna myśliwskich terenów użytkowych zgodnie z prawodawstwem Ukrainy i Polski

W artykule autorka poddaje analizie pojęcie „myśliwskie tereny użytkowe“, rozpatrując jego normatywne i doktrynalne definicje. „Myśliwskie tereny użytkowe“ proponuje rozumieć jako „działki ziemskiej powierzchni” (parcele rolne, leśne razem z obiektami wodnymi, znajdującymi się na ich terenie), które są środowiskiem przebywania myśliwskich bogactw naturalnych i wykorzystywane są do prowadzenia gospodarstwa myśliwskiego.

Myśliwskie tereny użytkowe, jako obiekty prawa ekologicznego, charakteryzują się wszystkimi cechami, które są właściwe dla obiektów przyrodniczych, ale jednocześnie nie tworzą samodzielnego obiektu przyrodniczego jak ziemia, lasy czy woda. Odzwierciedlają tylko funkcjonalne właściwości obiektów przyrodniczych, które można rozpatrywać jako zespół wzajemnie powiązanych części, znajdujących się w zasięgu pewnego obszaru.

Poddając analizie ukraińskie i polskie prawodawstwo, dotyczące prawnej dyscypliny myśliwskich bogactw naturalnych, autorka wydzieliła wspólne i odmienne momenty w procesie jego regulowania. Istotnym dla ukraińskiego prawodawstwa jest utrwalenie (na przykładzie prawodawstwa Polski): 1) spisu obiektów, które nie mogą wchodzić w skład myśliwskich terenów użytkowych; 2) trybu wydzielenia i oddania do użytku myśliwskiego terenu użytkowego, który znajduje się na terenie kilku jednostek administracyjno-terytorialnych; 3) mechanizmu obliczania rozmiaru i podziału czynszu dzierżawnego za korzystanie z myśliwskich terenów użytkowych.

Słowa kluczowe: myśliwskie tereny użytkowe, obszary myśliwskie, gospodarstwo myśliwskie, korzystanie z myśliwskich terenów użytkowych, trybu oddania do użytku myśliwskich terenów użytkowych.

Постановка проблеми. Мисливські угіддя є центральним поняттям в тематиці ведення мисливського господарства. Площа наданих в користування мисливських угідь в Україні становить 46 млн. га. Із них організаціям УТМР надано – 29,5 млн. га або 64,3%, підприємствам Держлісагентства надано – 4,8 млн. га або 10,5%, а користувачам іншої форми власності – 11,2 млн. га або 24,4% [1]. Площа мисливських угідь Івано-Франківської області становить 989,0 тис. га. Веденням мисливського господарства в області займаються 36 користувачів, з них 15 лісогосподарських підприємств Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства на площі 407,7 тис. га (41 % всіх угідь області), 8 організацій обласної ради УТМР на площі 446,7 тис. га (45 %), 12 підприємств інших форм власності на площі 134,6 тис. га (14 %) [2, с. 211].

Враховуючи площі мисливських угідь країни та області, аналіз поняття «мисливські угіддя», дослідження його законодавчих і наукових тлумачень, визначення ознак мисливських угідь та їх особливостей як об’єктів екологічного права, проведення характеристики порядку надання у користування мисливських угідь є, поза сумнівом, необхідним. Крім цього, зважаючи на прагнення України до євроінтеграції та спрямування на досягнення європейських стандартів, як ніколи актуальним є і здійснення порівняння законодавства України та Республіки Польща, зокрема, із зазначених питань.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливості правового режиму мисливських угідь досліджували такі науковці, як В. С. Шахов [3], Н. Р. Кобецька [4], І. С. Шахрай [5], О. О. Томин [6], В. М. Краєва [7], В. В. Семків [8] та інші.

Мета статті. Метою цієї статті є здійснення порівняльної характеристики законодавства України та Республіки Польща щодо правового режиму мисливських угідь.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» [9] та п. 7 ч. 1 розділу 2 Порядку проведення упорядкування мисливських угідь [10], мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Prawa łowieckiego [11], мисливський округ (оbwód łowiecki) становить цілісну земельну ділянку, замкнуту її межами, не меншу ніж 3 тис. га (в окремих випадках площа може бути зменшена – ч. 2 ст. 23), на території якої є умови для провдення полювання (далі – мисливські угіддя, оскільки, фактично, мова йде саме про них).
Як бачимо, нормативні визначення мисливських угідь у законодавстві України та Республіки Польща по суті є тотожними.
Що стосується підходів науковців, зокрема українських, то можна відзначити наступні визначення мисливських угідь: 1) пропонується вважати мисливськими угіддями віднесені до них у встановленому законом порядку ділянки земної поверхні (території та акваторії), які слугують місцем існування диких звірів і птахів і є об’єктами мисливськогосподарської діяльності людини, спрямованої на добування мисливських тварин [3, с. 10]; 2) мисливські угіддя – це території для здійснення і мисливства, і полювання [6, c. 7]; 3) під закріпленими мисливськими угіддями пропонується розуміти території, які є середовищем проживання мисливських ресурсів, які надані юридичним особам і індивідуальним підприємцям в довгострокове користування, відомості про місце розташування та межі яких відображені в державному мисливськоосподарському реєстрі [7, с. 32]; 4) мисливські угіддя – це окреме природне середовище для перебування мисливських тварин, яке надається певному суб’єкту (користувачу) з конкретною метою – для ведення мисливського господарства [8, с. 186]; 5) мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, в тому числі для добування (відлову, відстрілу) тварин [12, с. 589]; 6) мисливські угіддя – це ділянки земної поверхні (території та акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування [13, с. 248].

Таким чином, мисливські угіддя – це ділянки земної поверхні (земельні, лісові ділянки разом з водними об’єктами, що знаходяться на них), які є середовищем перебування мисливських природних ресурсів та використовуються для ведення мисливського господарства.

Повертаючись до польського законодавства, слід звернути увагу на ст. 26 Prawa łowieckiego, яка закріплює, що не можуть входити до складу мисливських угідь: 1) національні парки і заповідники, за винятком запасів або їх частини, в районі яких у планах охорони або завданнях збереження не заборонено здійснення полювання; 2) території в межах адміністративних кордонів міст (однак, якщо в цих районах є великі лісові або сільськогосподарські площі, то з них можуть бути створені мисливські угіддя або вони можуть бути включені в інші мисливські угіддя); 3) території зайняті місцевостями не віднесеними до міст (в межах будівель, включаючи житлові будинки та господарські споруди з внутрішніми дворами, площ, вулиць і доріг в межах цієї місцевості); 4) будівлі, споруди та обладнання, ділянки, призначені для соціальних, культурно-релігійних, промислових, комерційних потреб для зберігання, транспортування та інших господарських цілей, об’єкти історичного та спеціального характеру в межах їх огороджень.

Нажаль, в українському законодавстві подібного змісту статті немає, а її наявність внесла б значну роль в розуміння сутності поняття «мисливські угіддя». Натомість, подекуди можна зустріти спроби науковців виділити перелік територій, які не належать до мисливських угідь. Зокрема, як зазначають деякі автори, якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає ці площі зі складу мисливських угідь. Тому, не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство. До них належать: 1) території населених пунктів (сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей; 2) території та об’єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На означених територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством, та відповідно до положень про ці території; 3) рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму) [13, с. 248-249; 12, с. 589]. Цієї ж позиції дотримуються В. С. Шахов [3, с. 10], Н. Р. Кобецька [4, с. 100].

Виходячи із вищевказаного, ознаками, які характерні для мисливських угідь, на нашу думку, є: 1) це ділянки земної поверхні (земельні, лісові ділянки разом з водними об’єктами, що знаходяться на них); 2) це середовище перебування мисливських природних ресурсів; 3) використовуються для ведення мисливського господарства.

Що ж до особливостей мисливських угідь як об’єктів екологічного права, то, наприклад, В. С. Шахов вважає, що вони полягають в тому, що мисливські угіддя не представляють собою самостійного природного об’єкта, а відображають лише особливі функціональні властивості природного середовища – бути місцем проживання тварин [3, с. 10].

Натомість інші науковці зазначають, що при наданні мисливських угідь в користування відбувається їх індивідуалізація шляхом встановлення меж ділянки, яка наділена ознаками мисливського угіддя [5, с. 409] та навіть визначають мисливські угіддя як комплексний природний ресурс з поліфункціональним природноресурсовим, екологічним, власне, юридичним призначенням [14, с. 166].

На нашу думку, особливістю мисливських угідь як об’єкта екологічного права є те, що: 1) їм притаманні всі ознаки, що характерні для природних об’єктів, водночас, вони не утворюють самостійного природного об’єкта як земля, ліси, води; 2) вони відображають тільки особливі функціональні властивості природних об’єктів (є середовищем перебування мисливських природних ресурсів), водночас, їх можна розглядати як комплексний природний об’єкт, як сукупність взаємопов’язаних частин природних об’єктів, що знаходяться в межах певної території.

Крім усього зазначеного, в контексті вивчення правового режиму мисливських угідь, надзвичайно важливим є дослідження порядку надання мисливських угідь в користування.

В Україні цей порядок, фактично, прописаний у змісті двох статей Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Так, згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. В цей же час, Закон не містить переліку таких документів. Проаналізувавши положення зазначеної статті та ст. 22 даного Закону, можна зробити висновок, що користування мисливськими угіддями здійснюється на основі: 1) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, яке приймається за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженого з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок (ч. 1 ст. 22 Закону); 2) договору про умови ведення мисливського господарства, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь (ч. 3 ст. 21 Закону); 3) договору, який регулює відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь (ч. 6 ст. 21 Закону).

Щодо Республіки Польща, то її законодавством (зокрема, Prawom łowieckim) передбачено дещо більше статей, які регулюють порядок виділення та надання в користування мисливських угідь. Статею 25 Prawa łowieckiego визначено такі принципи утворення мисливських угідь: 1) оптимального задоволення потреб у сфері охорони, збереження і розвитку вибраних видів тварин; 2) уникнення спільного використання водосховищ; 3) встановлення меж по природних або виразних знаках на цій території. Згідно з ст. 27 Prawa łowieckiego поділ на мисливські угіддя, а також зміна меж цих угідь на території воєводства здійснюється ухвалою сеймика відповідного воєводства після погодження з начальником регіонального управління Державного лісового господарства «Державні ліси» (Państwowego Gospodarstwa Leśnego Lasy Państwowe) і Польським об’єднанням мисливства (Polski Związek Łowiecki), а також відповідною палатою сільського господарства (щоправда для цього абзацу статті з 22.01.2016 року передбачена втрата чинності).

Якщо мисливське угіддя знаходяться на території більше як одного воєводства, то відповідну ухвалу виносить сеймик воєводства в якого площа земель (як ми розуміємо, під мисливськими угіддями) переважна, в погодженні з сеймиком воєводства, землі якого також знаходяться під мисливським угіддям. Поділ на мисливські угіддя земель, що перебувають у віданні військових органів або призначених ними органів, а також зміна меж таких угідь здійснюється за погодженням з цими органами (ч. 2, ч. 3 ст. 27 Prawa łowieckiego).

Відповідно до ст. 28 Prawa łowieckiego, мисливські угіддя надаються в оренду мисливським осередкам (kołom łowieckim) Польського об’єднання мисливства, але із застереженням, визначеним у ч. 1а ст. 28. Крім цього, міністр охорони навколишнього середовища може своїм рішенням, погодженим з Польським об’єднанням мисливства, виключити мисливські угіддя з оренди і передати на час не менше ніж 10 років в управління центрів розведення тварин, в яких, крім полювання, реалізовуються й інші цілі, передбачені пунктами 1-6 ч. 2 ст. 28 (якщо проаналізувати їх, то є очевидним, що вони частково пересікаються із завданнями мисливського господарства України).

Мисливські угіддя надаються в оренду за поданням Польського об’єднання мисливства погодженого з війтом (бургомістром, президентом міста), а також відповідною палатою сільського господарства: 1) лісові мисливські угіддя – начальником регіонального управління Державного лісового господарства «Державні ліси»; 2) польові мисливські угіддя – старостою, який виконує завдання у сфері державного управління; 3) якщо мисливське угіддя знаходяться на території більше як одного повіту – старостою повіту, на території якого знаходиться найбільша частина мисливського угіддя. Якщо мисливські угіддя знаходяться на землях, що перебувають у віданні військових органів або призначених ними органів, то воно може бути орендоване мисливськими осередками за погодженням з цими органами (ч. 1, ч. 2 ст. 29 Prawa łowieckiego).

Керуючись положеннями інших части ст. 29 Prawa łowieckiego, можна відзначити, що мисливські угіддя надаються в оренду на час не менше ніж 10 років. Після закінчення цього періоду дотеперішньому орендареві надається першість в укладенні договору оренди на подальший термін.

В разі поділу мисливських угідь дотеперішньому орендареві або управляючому надається право вибору оренди або управління одним з мисливських угідь, що виникли, з поділу (детальніше умови такого поділу, а також виключення мисливських угідь з оренди регламентуються частинами 4-6 ст. 29 Prawa łowieckiego).

Висновки. Проаналізувавши українське та польське законодавство щодо правового режиму мисливських угідь, можна побачити певні спільні та відмінні моменти у його регулюванні.

Зрозуміло, що частково певні відмінності обґрунтовуються різницею в адміністративно-територіальному устрої України та Республіки Польща. Водночас, для нас це немає бути підставою відмовлятися у запозиченні позитивних положень законодавства Республіки Польща в регулюванні правового режиму мисливських угідь.

Зокрема, Prawо łowieckie містить розділ 5, який присвячений виключно мисливським угіддям, а саме: визначенню їх поняття, закріпленню видів, принципів утворення, переліку об’єктів, які не можуть входити до їх складу, порядку виділення (поділу на мисливські угіддя земель) та надання в користування, вимог до договору оренди та випадків його припинення, механізму обчислення розміру орендної плати та її розподілу.

Тоді як Закон України «Про мисливське господарство та полювання» містить розділ IV, який хоч і присвячений веденню мисливського господарства та користуванню мисливськими угіддями, та все ж залишає без відповіді дуже багато запитань щодо правового режиму останніх.

Спільними моментами у законодавстві обох держав, в частині регулювання правового режиму мисливських угідь, є те, що ним передбачається: 1) переважне право попередніх користувачів на продовження користування мисливськими угіддями; 2) мінімальний строк надання в користування мисливських угідь (не менше як на 15 років в Україні, не менше як на 10 років у Республіці Польща); 3) мінімальна площа мисливських угідь, що надаються в користування (не менша як 3 тис. га, при цьому, за законодавством обох держав, в окремих випадках, така площа може бути зменшена); 4) встановлення вимог до договорів на користування мисливськими угіддями (щоправда, в Україні такий договір має назву «договір про умови ведення мисливського господарства» і вимоги до нього визначені наказом Міністерства лісового господарства України від 12 грудня 1996 року № 153 Про затвердження Типового договору про умови ведення мисливського господарства [15], а в Республіці Польща – це договір оренди, вимоги до якого визначені ч. 1 ст. 29а Prawa łowieckiego).

Суттєвою відмінністю в регулюванні правового режиму мисливських угідь є те, що законодавством Республіки Польща не передбачається ні погодження рішення про надання мисливських угідь в користування з власниками та/або користувачами земельних ділянок, ні укладення договору, який регулює відносини між власниками та/або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь. Доцільним для українського законодавства є закріплення за прикладом законодавства Республіки Польща: 1) переліку об’єктів, які не можуть входити до складу мисливських угідь; 2) порядку виділення та надання в користування мисливського угіддя, яке розташоване на території декількох адміністративно-територіальних одиниць; 3) механізму обчислення розміру та розподілу орендної плати за користування мисливськими угіддями.

Список літератури
1. Офіційний сайт Державного агентства лісових ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=118763&cat_id=32882.
2. Івано-Франківська область. Екологічний паспорт регіону : регіон. доп. про стан навколиш. природ. середовища в Івано-Франків. обл. за 2011 р. / Держ. упр. охорони навколиш. природ. середовища в Івано-Франків. обл. – [Б. м. : б. в.], 2011. – 329 с.
3. Шахов В. С. Право пользования охотничьими угодьями : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Колхозное, земельное, водное, лесное, горное право; правовая охрана природы» / В. С. Шахов. – М., 1989. – 24 с.
4. Кобецька Н. Р. Договори у відносинах користування мисливськими угіддями / Н. Р. Кобецька // Право і суспільство. – 2014. – № 1-2. – С. 99-102.
5. Шахрай И. С. Природные ресурсы как объект права аренды / И. С.
Шахрай // Право в современном белорусском обществе : сб. науч. тр. / редкол.:
В. И. Семенков (гл. ред.) [и др.]. – Минск : Право и экономика, 2010. – Вып. 5. – С. 407-417.
6. Томин О. О. Правове регулювання мисливства та полювання в Україні (на матеріалах Карпатського регіону) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / О. О. Томин. – К., 2009. – 22 с.
7. Краева В. Н. Правовое регулирование пользования охотничьими ресурсами на закреплённых охотничьих угодьях : дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. «Природоресурсное право; аграрное право; экологическое право» / Василиса Николаевна Краева. – М., 2010. – 263 с.
8. Семків В. В. Договори у сфері використання природних ресурсів: цивільно-правовий аспект : дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Семків Віта Василівна. – Івано-Франківськ, 2013. – 232 с.
9. Про мисливське господарство та полювання : закон України від 22 лютого 2000 року № 1478-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1478-14.
10. Порядок проведення упорядкування мисливських угідь : наказ Державного комітету лісового господарства України від 21 червня 2001 року № 56 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0771-01.
11. Prawo łowieckie : ustava z dnia 13 października 1995 roku [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19951470713.
12. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
13. Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Х. : Право, 2009. – 328 с.
14. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т.4 :
Методологічні засади розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права / за ред. Ю.С. Шемшученка. – Х. : Право, 2008. – 480 с.
15. Типовий договір про умови ведення мисливського господарства : наказ Міністерства лісового господарства України від 12 грудня 1996 року № 153[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0735-96.

УДК 349.6:639.1.052
Данилюк Л. Р. – аспірантка третього року навчання без відриву від виробництва кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Share Button

Також перегляньте

Fot. LITPOLUKRBRIG

ЛИТПОЛУКРБРИГ на багатонаціональних навчаннях RAPID TRIDENT 2019

На базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.