Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На початку лютого неабиякого масштабу популярності набули згадування про необхідність якнайскорішої деокупації Криму та реінтеграції окупованих територій. При чому, зі змісту інформаційних повідомлень у вітчизняних медіа, складається стійке враження, що деокупація стосується виключно Криму (що підтверджується резолюцією Європарламенту після завершення місії ПАРЄ, що перевірила дотримання прав людини на півострові), а реінтеграція – відповідно лише окупованих частин Донецької та Луганської областей. Проте це не так.
Слід зазначити, що після першої згадки «деокупації» президентом П. Порошенко в січні, риторика на час випала з поля зору. Натомість актуалізувалась вона обіцянкою міністра закордонних справ П. Клімкіна включити питання «деокупації Криму» то порядку денного переговорів в нормандському форматі, зауваживши що мінський процес залишиться при цьому окремим напрямком переговорів. Цікаво, що апелювання до міжнародних партнерів стосовно тиску на Росію співпало акурат з урядовою кризою в Україні, порушеною відставкою міністра економіки литовця А. Абрамавічуса, що супроводжувалась гучним корупційним скандалом, в центрі якого опинився «сірий кардинал» Блоку Петра Порошенка, давній друг президента Ігор Кононенко. Скандал викликав аж настільки великий резонанс, що навіть посли країн-донорів України склали спільний лист, в якому вказали на неприпустимість сповільнення реформ в Україні через механізми корупційного контролю та нагляду за діяльністю міністрів, що дуже нагадує «схеми Януковича». МЗС Данії пішов ще далі, й пригрозив зняттям санкцій з Росії за невиконання плану реформ в Україні. Не дивно, що за цих умов ще одна людина, що тісно афілійована з Порошенко, а саме міністр закордонних справ України, «дістав з кишені деокупацію», аби знов змістити акценти уваги міжнародних партнерів з проблем боротьби з корупцією всередині Україні на зовнішні виклики. Нажаль, як й прогнозувалось, «деокупацію» використовують з метою маніпуляції громадської думки, без того аби наповнити змістом порожні слова. Проте чим насправді може бути деокупація та реінтеграція?
Необхідно спочатку розібратися з термінологією. Популярний нині термін деоккупація означає приведення кордонів територій до статус кво. У нашому випадку, мова йде в широкому сенсі, про повернення Україні Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей, а більш конкретно – про виведення іноземних військових формувань з території України, приведення делімітизованих кордонів України з Росією до стану на 1 березня 2014 р., дотримання територіальної цілісності держави. Сам термін широко використовується в Грузії по відношенню до планів повернення окупованих територій – Абхазії та Південної Осетії. Формально існує декілька варіантів здійснення деокупації, залежно від обраних засобів та рівня спротиву на самих територіях, що підлягають подібній процедурі. Стосовно Криму, що знаходиться під дією міжнародних санкцій, але цілковито підтримується Москвою, існує багато застережень. Більше того, Росія шантажує світове співтовариство розміщення ядерної зброї на півострові та підтримує реноме Чорноморського флоту РФ як державної гордості кожного росіянина. Крим має стратегічне значення для Москви також з огляду посилення протистояння Росії з Туреччиною. Силова деокупація півострова фактично унеможливлена (хіба союзники по НАТО підтримають Україну десантом, як це вже було в епізоді Російсько-турецької війни в 1854 р.). Мирна деокупація – це масштабний політичний, соціально-економічний тиск на Росію світового співтовариства, підкріплений активною позицію та конкретним планом дій України. На разі немає ні першого, ні, особливо, другого.
Що стосується реінтеграції, то це наступний логічний етап після деокупації. Так, саме другий етап, а не якесь паралельне дійство, адже деокупації потребує не лише Крим, але й Донбас. Буквально реінтеграція – це комплекс політичних, соціально-економічних заходів по відновленню мирного життя на знову приєднаних територіях. Невід’ємним питанням тут є політика національного примирення як ключовий інструмент реінтеграції. «Зомбоване» російською масовою пропагандою, підкріпленою агресивною антиукраїнською риторикою місцевих сепаратистів, населення окупованих територій потребує інтенсивної психологічної терапії. Однак не за рахунок нав’язування нових ідолів, руйнування пам’ятників і звинувачень в колабораціонізмі, що остаточно віддалить точку примирення, але за рахунок «розумної», зваженої інформаційної політики, заснованої на консенсусі, загальному баченні стратегічного розвитку держави, що необхідно віднайти в загальнонаціональному діалозі.
На разі деокупація та реінтеграція є скоріше об’єктом зовнішньополітичних маніпуляцій політиків та теоретичним предметом вивчення істориків та політологів, аніж реальною державною політикою, що має прикладний характер. Чи перетвориться цей набір слів в українське майбутнє покаже час. Поки що українське суспільство не демонструє готовності до широкої дискусії із зазначеної теми, приділяючи увагу більш нагальним питанням, як то реформи та боротьба з корупцією. Не виключено, що за умов політичної нестабільності, а саме очікуваного розпаду коаліції в парламенті та проголошення позачергових парламентських виборів, питання «деокупації» та «реінтеграції» стануть інструментом для спекуляцій (як їм вже став «особливий статус Донбасу») та приводом проголошення чергової «зради». Тож в успіх процесу прагматичної реалізації змісту цих слів на зазначених територіях наразі віриться не дуже.
Валерий Кравченкo
