Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
В кінці 80-х років минулого століття – в той самий час коли два сусідні народи прощались з тоталітарним минулим, Україна і Польща стояли поряд по рівню економічного розвитку,чи, швидше, економічного занепаду. Обидві країни стикнулись з великою економічною кризою, спричиненою рядом факторів, основні серед яких – розрив економічних стосунків з країнами партнерами з соціалістичного табору, загальний колапс планової радянської економіки, зарегульованість державної машини, корупція та тотальна некомпетентність управлінських кадрів. Зубожіння населення, закриття багатьох підприємств, як наслідок багатомільйонна армія безробітних, величезний баласт у вигляді комуністичної системи соціальних гарантій, багатомільйонні зовнішні борги впевнено штовхали дві країни до дефолту та глобальної кризи.
Однак, тоді ж, на початку 90-х років шляхи двох країн кардинально розійшлись. В Польщі до влади прийшов уряд симпатиків реформ, які запропонували суспільству стратегію радикальних реформ – так звану «шокову терапію», або ж «План Бальцеровича» – за іменем основного ідеолога, віце-прем’єр-міністра в уряді Тадеуша Мазовцеького. Натомість, в Україні під гаслом «маємо те, що маємо» перший президент країни започатковував довготривалу традицію консервування ситуації та подальшої експлуатації радянської спадщини в виробництві, торгівлі та державному управлінні. Наслідки такого вибору є очевидними. На початку 90-х років різниця між показниками ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення в Україні та Польщі становила лише $124. Через 24 роки розрив збільшився до 8 тисяч доларів США (згідно даних Світового Банку на 2014 рік). Середня заробітна палат в Україні становить 3429 грн (дані пенсійного фонду України), середня зарплата в Польщі (до відрахування податків та внеску на страхування) – 900 євро або ж 21 600 грн. За даними видання The Economist, сьогодні Польща за темпами розвитку є серед лідерів в Європі. За словами старшого економіста Світового банку, доктора економіки Мартіна П’ятковського «за останні 25 років Польщі вдалося перебороти 500 років економічного та політичного занепаду».
Україна, щонайменше, двічі втрачала нагоду для впровадження реформ. Перший раз – на початку 90-х років, після проголошення незалежності, другий раз – після Помаранчевої революції 2004 року. Саме ці моменти були переломними в політичному плані, та найбільш вдалими з точки зору суспільних очікувань українців для проведення реформ. Адже саме компроміс суспільства, політиків та бізнесу навколо розуміння потреби проведення реформ є ключовим фактором, який визначає успішність проведення таких перетворень.
Сьогодні Україна отримала чи не останній шанс покінчити з пострадянською олігархізованою економікою. «Вікно можливостей» ще залишається відкритим для України. Однак, зважаючи на затягування більше ніж на 20 років, реформи необхідно проводити швидко та радикально – майже як двадцять років тому це зробили поляки. Відтак, деякі кроки польських реформаторів є актуальними зараз для України. Недаремно і автор польського економічного дива Лєшек Бальцерович є частим гостем в Україні.
Початок «шокової терапії»
Першим кроком, який почав втілювати уряд Мазовецького, стала стабілізація економіки та гальмування гіперінфляції. Автори реформ були переконані, що без зупинки цих явищ було б неможливо впроваджувати довготермінові зміни. Для того, щоб досягнути цих цілей, урядовці Польщі здійснили ряд кроків, які зводились, по-суті, до зменшення витрат у бюджеті, стабілізації національної валюти, і зниження інфляції.
Основних «ударів» зазнала важка промисловість, державні підприємства загалом, а також – державна бюрократія. І ті і інші були визнані як найбільші споживачі державних коштів, яких так бракувало. Отже, економія мала розпочатись саме з них.
Згідно плану реформ, в 1989 році розпочало тотальне скорочення існуючих джерел зростання грошової пропозиції, включаючи скорочення бюджетного дефіциту, різко підвищувалась кредитна ставка Центрального банку. Держава встановила жорсткий контроль над заробітною платою, визначивши рівень зарплати нижче рівня інфляції під час періоду скорочення субсидій та погіршення фінансового стану підприємств.
Держава зробила так, що в людей не могло бути великих готівкових сум на руках. Таким чином було загальмовано інфляційні процеси та стабілізовано ціни.
Доволі болючими особливо для працівників великих державних підприємств Польщі, було припинення надання державних гарантій для підтримки державних підприємств, а також – скасування надання пільгових позик для підприємств державної форми власності. Держава відмовилась від контролю за цінами, вік виходу на пенсію було продовжено на п’ять років.
Національний Банк Польщі було виведено з-під контролю державних інституцій та впливу політиків. Йому було заборонено вмикати друкарський станок для фінансування державного дефіциту і здійснювати емісію валюти без покриття.
Ці нововведення, природно, породили хвилі протестів серед населення Польщі, адже на тлі посилення інфляційних процесів, реальні доходи людей падали, а ціни, не стримувані державою, продовжували зростати. Автори критичних публікацій в виданнях не добирали висловів, коли описували наслідки реформ для звичайних людей. Публічні особи, що відповідали за реформи, неодноразово зазнавали різкої критики, яка, іноді, переходила в образи і навіть в загрозу здоров’ю самим урядовцям.
Однак уже на початку 1990 року стали очевидними перші досягнення: дефіцит бюджету був зменшений на 30%. Видатки на недержавний сектор економіки у вигляді субвенцій та пільг були скорочені на зменшено на 60%.
Такі «драконівські» кроки були лише підготовкою для впровадження довготривалих, стратегічних реформ.
За висловлюванням самого «батька» польських реформ Бальцеровича, перетворення в країні базувались на трьох основних принципах: демонополізації і тотальній приватизації, лібералізації та дерегуляції і ставці на малий та середній бізнес. З певними «допусками» такий же «реформаторський коктейль» є актуальним і для України.
Розумна приватизація…усього
За задумом авторів реформ, усі державні підприємства, окрім тих, які мають стратегічне значення мали бути приватизовані. На той час майже 90% усіх підприємств країни за винятком сільськогосподарських мали державну форму власності. Через неефективне управління, збитковість та неконкурентоздатність усі вони падали тягарем на державний бюджет. Відтак, перебудова економіки передбачала продаж державних підприємств, причому в різні руки, аби уникнути монополізації секторів економіки. Була розпочата податкова реформа, яка передбачала створення сприятливих умов для розвитку приватного бізнесу та ринку капіталу. Був прийнятий закон, який запроваджував однакові принципи справляння податків та розміри податків для всіх компаній. Таким чином було ліквідовано найбільші державні монополії у транспортній сфері, сільгосппродукції, металургії, енергетиці.
Основним правилом при купівлі державних активів у період проведення приватизаційних тендерів була їхня покупка за готівку. Також, значні преференції надавались західним інвесторам. Це дало можливість бути впевненим в прозорості походження коштів та уникнути появі такого сумновідомого в Україні явища, як олігархи.
Завдяки приватизації вдалось швидко наповнити бюджет та позбавити державу від непотрібних витрат на утримання збиткових підприємств. Водночас, підвищилась якість управління підприємствами, адже приватні власники були зацікавлені у швидкому налагодженні ефективної роботи заводу чи фабрики, за яку вони заплатили власні кошти.
Серед недоліків слід відзначити досить значну процедуру приватизації, яка тривала, від дев’яти місяців до року, і витрати її проведення. Крім того,такий спосіб проведення приватизаційної кампанії призвів до того, що спочатку були приватизовані найуспішніші підприємства, які дістались обмеженому числу інвесторів, а менш привабливі залишились для широкого кола потенційних власників
Наступний крок – роздержавлення та приватизація фінансового сектору. Основний акцент тут ставився на залучені іноземного капіталу. При цьому урядовці намагались диверсифікувати джерела надходжень капіталу.
Однак, сьогодні наслідки такого підходу становлять значну проблему для подальшого розвитку сектору. Адже 60 % банківських активів і 80 % пасивів в Польщі належать західним банкам, а частка банків з іноземним капіталом становить 80 %. Тому існує загроза, що отримані дивіденди з польських вкладів будуть скеровані не в економіку країни, а на розбудову чужої економіки.
Приватизація в Україні пішла за російським сценарієм, і більше нагадувала ручний розділ державного майна між кількома олігархічними групами, аніж публічний аукціон та пошук найбільш ефективного власника. Однак навіть сьогодні цілі галузі державної економіки залишаються в державній власності демонструють вкрай низьку рентабельність та незадовільну ефективність менеджменту. Ще одне українське «ноу-хау» – підконтрольність топ-управлінців великих державних корпорацій окремим олігархам за прикладом «Нафтогазу». З іншого боку, наслідки такої напівтіньової, напівкримінальної приватизації призвели до утворення приватних монополій, що розпоряджаються цілими секторами економіки, як-то хімічна промисловість, енергетика, зв’язок та інші.
Приклад Польщі вказує українським урядовцям дуже простий рецепт – чіткий та заздалегідь план з приватизації підприємств, що сьогодні перебувають у державній власності, перегляд законності найбільш скандальних покупок майна держави за останні роки, демонополізація економіки, відкриття доступу до приватизації іноземних підприємств (разом з диверсифікацією джерел надходження капіталу). І нарешті – прозора приватизація з публічними аукціонами та скеруванням отриманих коштів на розвиток реального сектору економіки.
Дерегуляція та лібералізація
Другий масштабний крок плану реформ Бальцеровича – загальна дерегуляція економіки та лібералізація ринку. Доволі ризикований та соціально небезпечний крок реформаторів – адже позбавившись контролю з боку держави, ціни на продукція впевнено «поповзли» догори. Різко зросли ціни на енергоносії, ставки оплати житлово-комунальних послуг. Так, для домашніх господарств ціни на користування енергоресурсами в 1990 році зросли на 400% ! Були скасовані норми, які регулювали мінімальні ціни для виробників сільськогосподарської продукції.
Водночас, впроваджувались максимально ліберальні правила в фінансовій політиці держави. Був прийнятий закон, який гарантував однакові правила оподаткування для всіх компаній. Скасовувались кредитні преференції для всіх підприємств (за винятком тих, що працювали у сфері ЖКГ та сільського господарства). Зміни також, вводились для фінансових операцій з іноземною валютою, що дало підстави для діяльності компаній, що займались імпортом та експортом продукції.
Загалом, в цій сфері усі зусилля уряду були спрямовані на максимальне усунення впливу держави на економічні процеси в країні, розвиток конкурентних ринкових відносин та розвиток малого та середнього бізнесу. Зрештою, ці акценти на ці напрямки реформ був зроблений і основними кредиторами Польщі – Світовим банком та Міжнародним валютним фондом. Пізніше, вдале проведення цих реформ стало запорукою приходу в Польщу західного капіталу. Прозорі правила гри та імунітет від адміністративного та фіскального тиску стали індикаторами хорошого інвестиційного клімату. Однак, цей ефект мав і свої негативні наслідки, які проявляються сьогодні: велика частка польських підприємств має серед засновників іноземні компанії, що призводить до відтоку коштів з прибутків за кордон.
Україні сьогодні теж вкрай потрібні реформи, які допоможуть розвиватися малому та середньому бізнесу. Це один з найголовніших показників якості економічної політики. Адже, найкраща економічна політика – це та, що допомагає приватним підприємцям створити більше робочих місць.
Однак основний урок польських реформ в Україні – це тверда рішучість уряду в проведенні реформ.
«Треба лише створити професійну команду, надати їй політичний мандат для реформ і починати швидко впроваджувати реформи. Необхідно завжди пояснювати людям, кожній людині його безпосередню вигоду від проведення нехай і дуже болючих сьогодні реформ», – така порада автора польської «шокової терапії» Бальцеровича для України яку він дав українським парламентаріям на зустрічі з депутатами ВРУ минулого тижня. Від того, чи дослухаються до цих порад вітчизняні урядовці, залежить, без перебільшення, майбутнє України. А зважаючи на суспільну та політичну ситуацію в нашій державі сьогодні, ефективність та швидкість проведення реформ – це фактор, який важить для долі нашої держави навіть більше, аніж війна на Сході з Росією.
Віктор Біщук
