Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Нещодавно російські ЗМІ з радісним підйомом ретранслювали статтю авторитетного англійського видання Bloomberg про безперспективність розробки родовищ сланцевого газу в Європі. Зокрема, автор резюмував: «..Сланцевий газ назавжди залишиться додатковим і другорядним джерелом енергоресурсів в Європі. Автор наводить цитату аналітика з Bloomberg Intelligence Філіпа Хладека (Philipp Chladek), який стверджує, що найдешевшим варіантом і далі залишається звичайний газ, як поставляється по трубах з Росії, так і імпортований з інших країн», – йдеться у статті під промовистою назвою «Росія була права – розмови про сланець в Європі є безнадійними» (http://www.bloomberg.com/news/articles/2015-05-11/russia-was-right-shale-in-europe-has-proved-a-dud ).
Оперативність, з якою цю статтю передрукували провідні засоби масової інформації в Російській Федерації є цілком зрозумілою – так звана «сланцева революція», становила серйозну загрозу для російської економіки, що будувалась на експорті нафти і газу. Зрештою, навіть попри зниження темпів розвитку цієї сфери за останніх два роки, інтенсивне дослідження та введення експлуатацію родовищ сланцевого газу по всьому світу, також зіграли свою роль у історичному палінні світових цін на блакитне паливо, яке продовжується і сьогодні.
Поміж тим, масштабні зусилля, яких докладала російська компанія «Газпром» для дискредитації видобутку сланцевого газу вказують, що російський монополіст справді вбачав тут серйозну загрозу для себе. Приміром, в червні 2014 року генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен прямо звинуватив російські компанії в цілеспрямованій дискредитації видобутку сланцевого газу.
Також, є дані, що саме «Газпром» профінансував відомий фільм екологічного активіста Джоша Фокса «Газова країна» («Gaslend») про, нібито, жахливі соціальні наслідки видобутку сланцевого газу. Вдаючись до широкого арсеналу маніпулятивних методик – від підкупу екологічних організацій до «викривальних» статей в провідних світових виданнях, росіянам таки вдалось загальмувати дослідження родовищ сланцевого газу в ряді країн.
Однак, вирішальними факторами, які поставили процес розвитку сланцевидобувної галузі «на паузу» в Україні стали, все-таки не прямі наслідки «антислацевої» пропаганди, а війна та вітчизняна бюрократія.
Так, ще 15 грудня 2014 року компанія Chevron надіслала офіційного листа уряду України, в якому повідомила про своє рішення в односторонньому порядку вийти з угоди про освоєння Олеської сланценосної площі, що знаходиться на території Львівської області.
Аналогічний демарш здійснила корпорація Royal Dutch Shell, припинивши вивчення та розробку Юзівського родовища в Донецькій області ще в червні 2014 року. Однак в цьому випадку такий крок виглядає логічним: газоносна область знаходилась поблизу сумновідомого тепер міста Словянськ, де влітку 2014 року точились найзапекліші бої між українською армією та сепаратистами. Менеджери компанії повідомили, що призупиняють розробку родовища у зв’язку з загрозою життю персоналу.
Причини, по яким припинила роботу Chevron в Західній Україні є зовсім іншими.
Формальною причиною, вказаною в листі є те, що уряд України не виконав свої зобов’язання щодо приведення своїх нормативних актів у відповідність до чинного законодавства України.
Однак, наведені причини були лише формальними підставами, які дозволили компанії, офіційно без ускладнень та наслідків вийти з багатомільйонного інвестиційного проекту. Таким чином, українські чиновники люб’язно надали американській компанії привід уникнути зобов’язання сплачувати «відступні» в розмірі 350 мільйонів доларів США.
Насправді ж факторів, які змусили Chevron залишити родовище сланцевого газу з прогнозованими обсягами в 2.98 трлн. м³. газу є декілька. Серед них, звичайно ж, і загальне падіння цін на газ, добутий традиційним способом, яке зробило не конкурентоздатним за ціною газ, видобутий з сланцевих порід. Однак, той же фактор в інших країнах призводить до консервації свердловин до чергового зростання цін, а не відмови від видобування.
В Україні ж ситуація ускладнилась, перш за все, незрозумілою позицією Кабінету Міністрів. Відповідно до підписаної ще за влади Януковича угоди між Chevron та Україною, так званої, Угоди про розподіл продукції (далі – УРП), Україна на старті експлуатації родовища мала отримувати 30% продукції. Пізніше, з зростанням обсягів добутого газу, ця частка мала зростати до 55%.
Однак, уже уряд Яценюка, всупереч положенням угоди про мораторій на зміну умов діяльності зробив дивний крок, який в подальшому став вирішальним для роботи газовидобувних компаній в Україні, зокрема, й Chevron.
В серпні 2014 року Кабінет Міністрів майже удвічі збільшив ставку оподаткування на видобуток газу, підвищивши ренту з 28 до 55% від вартості газу при видобутку на глибині до 5000 м і з 15 до 29% при видобутку з більш як 5000 м. При цьому посадовці анонсують збільшення ставок ренти на продукцію, отриману в рамках договорів спільної діяльності приватних і державних видобувних компаній, до 70%. Компанії, які й так зобов’язані віддавати державі за різними угодами від 20 до 50 відсотків видобутої продукції, природно, не можуть ще й платити надвисокі податки.
На тлі інших проблем, пов’язаних з війною на Сході, загрозою розв’язання повномасштабного конфлікту на іншій території, перманентних конфліктів з місцевими громадами, а головне – відсутності бажання уряду йти назустріч інвесторам, друга в світі за капіталізацією нафтогазовидобувна компанія згорнула свої проекти в Україні.
Якщо розглянути ситуацію з видобутком сланцевого газу в хронологічній перспективі, то вона є дещо парадоксальною. З одного боку, саме за проросійського президента Януковича відбувся найбільший прогрес у входженні в Україну міжнародних корпорацій з видобування сланцевого газу – Shell, Chevron та Eni. Відповідно, саме внаслідок зусиль урядовців з колишньої влади, Україна зробила найбільший поступ в напрямку звільнення від енергетичної кабали Росії. Тут слід, звичайно ж відмітити, що інтереси в Януковича та його команди були абсолютно меркантильними – за допомогою фірми-прокладки Януковича—Ставицького «СПК-Геосервіс» отримати постійне джерело прибутку з відсотків по уже згаданій УРП.
Натомість, проєвропейський, «постмайданний» уряд Яценюка зробив усе, щоб всі реальні та потенційні інвестори залишили українські газовидобувні проекти. Використовуючи традиційний арсенал вітчизняних бюрократів – паперову тяганину, адміністративний та податковий тиск, команда Яценюка зробила те, що не вдалось зробити Газпрому з його агентурою в Україні, антисланцевою істерією в ЗМІ та цілим арсеналом агентів впливу на всіх щаблях української влади.
Автори уже згаданої статті в Bloomberg справедливо відзначають, що сланцева ейфорія від успішного досвіду експлуатації родовищ в США змінилась прагматизмом. Виявилось, що не можна просто екстраполювати економічні показники видобутку сланцевого газу в США на європейські країни. І з огляду на специфіку залягання покладів сланцевого газу, які надзвичайно сильно відрізняються навіть в самих Сполучених штатах, і з огляду на густоту населення, яка набагато більша в Європі.
Як наслідок – Royal Dutch Shell оголосила про згортання інвестиційних проектів у видобувній галузі в Туреччині, Україні та Аргентині, на 30%, Exxon Mobil, в свою чергу, пішла з Польщі та Угорщини і заморозила проекти в Німеччині. Зокрема, Польща, як одна з найбільш зацікавлених у диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, першою з європейських держав заявила про початок буріння розвідувальних свердловин: навесні 2012 року компанія ExxonMobil пробурила дві свердловини. Однак, запаси газу які виявили дослідження проведені на цих свердловинах, виявились недостатніми для комерційної експлуатації. Chevron також, невдовзі, відмовилась від подальшої розробки родовищ в Польщі. Польські урядовці пояснюють такий демарш газовидобувних компаній загальним падінням цін на енергоносії, складними геологічними умовами видобування сланцевого газу в Польщі. Представники компаній додають ще й забюрократизованість дозвільних процедур (до прикладу, для того, щоб отримати дозвіл на початок буріння, необхідно надати перспективний план проекту на п’ять років вперед, а для того, щоб внести корективи в цей план, потрібно заново проходити усі процедури погодження, що може забрати роки).
Однак, попри песимізм авторів огляду, все ж, є дещо перебільшеним. Якщо узагальнити усі причини згортання сланцевих проектів в Європі, то серед них варто виділити основні:
– глобальне зниження цін на газ;
– ускладнені геологічні умови;
– спротив різноманітних «зелених» організацій;
– забюрократизованість дозвільних процедур;
– надмірний податковий та адміністративний тиск;
– опір місцевих рад.
Більшість цих проблем можна вирішити за умови наявності політичної волі уряду країни.
В свою чергу, зупинку проектів розробки родовищ сланцевого газу великими компаніями варто розгялядати як перенаправлення коштів на інші проекти в межах багатомільярдних бюджетів таких «монстрів» як Shell чи ExxonMobil. Коли ситуація зміниться – світові ціни на блакитне пальне поповзуть догори, євробюрократи пом’якшать своє ставлення до видобуваючих компаній, а влада на місцях перестане лякатись сланцевого газу, роботу над замороженими проектами завжди можна відновити.
Україна, окрім диверсифікації джерел енергоносіїв має ще й додаткову мотивацію – 20 років газового шантажу Росії. Окрім цього, за умови подальшої дії санкцій проти Російської федерації та неадекватної поведінки Газпрому на європейському газовому ринку саме український газ може стати альтернативою «газовій дубині» Кремля.
В будь-якому випадку, звільнення від газової залежності від Росії – це питання і економічного і політичного виживання України. І сланцевий газ – чи не єдина можливість зіскочити з газової голки Росії. Тож український уряд приречений шукати рішення для забезпечення прозорих та стабільних умов для роботи всіх видобувних компаній. І коли світові ціни на газ знову поповзуть догори, Україна повинна бути готовою для забезпечення себе і Європи блакитним паливом.
Віктор Біщук
