Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
… який ми вже проходили. На фоні буремних внутрішньополітичних подій, бізнес-скандалів пов’язаних з Ігорем Коломойським, що, схоже, відбувається у вигляді повстання міліонерів проти мільярдерів під гаслами боротьби зі старими корупційними схемами (хочеться вірити, що не з метою застосування нових, а на вимогу зовнішніх кредиторів держави), Україна повільно але невідворотно наближається до війни.
Прийняття президентських поправок до закону про особливий статус тимчасово окупованих територій, а саме визначення послідовності дій у відповідності до Мінську-2 – спочатку відведення незаконних збройних формувань, відновлення суверенітету, місцеві вибори за українським законодавством, а вже потім соціальні виплати, – на думку Кремля та їх маріонеток ДНР та ЛНР, докорінним чином підірвало Мінські домовленості. Терористи не отримали легітимізації, хоча за ними й де-факто визнали території, захоплені на час підписання у вересні 2014 р. Мінську-1. Тож поновлення відкритого військового протистояння варто очікувати вже скоро. Не треба живити ілюзії щодо справжніх намірів терористів, адже формальний привід для війни вони знайшли б й без рішення Верховної Ради щодо статусу територій, оскільки війна – це суть нової політики Росії. Без війни та грабежів не можуть існувати бандитські гоп-республіки, адже цей стан є їх природою. Під обстрілами артилерії, загрозливими лозунгами пропаганди про «карателів хунти», населенню псевдореспублік легше пояснити відсутність пенсій та заробітних плат, причини соціальних негараздів. Чим більше ДНР та ЛНР лишаються без воєнних стимулів, тим більша кількість населення «прозріває» від неспроможності цих утворень до провадження самостійної державної політики, тим більш смішним виглядають спроби встановити окремі атрибути подібної державності. Так ноу-хау останнього тижня – створення митної служби ДНР, яка має декларувати валюту мандруючих, а насправді віджимає рештки коштів на існування. Доходить навіть до зовсім кумедних випадків: коли немає чого взяти просять злити літр бензину на користь молодої республіки. ДНР та ЛНР не спроможні існувати без зовнішньої (української чи російської) допомоги через дуже своєрідну систему відбору кваліфікованих кадрів на ключові республіканські посади. Системи яка відсутня як така. Республікою керують третьосортні місцеві кадри (або їх коханки), які за все своє життя добре навчились лише одного – красти. Коли красти вже нічого, розбудовувати своє немає хисту, є потреба ескалації війни, як єдиного засобу отримання прибутку.
Саме тому не дивує зростання інтенсивності обстрілів, застосування бойовиками ніби відведених «Градів» та «Рапір» проти українських військових, які продовжують зберігати режим тиші, застосовуючи лише стрілецьку зброю у відповідь. Так само було у всі попередні перемир’я, коли маховик російсько-терористичної агресії поволі розкручувався до режиму відкритого вогню та наступу на окремих ділянках фронту. Але, напевно, на цей раз має бути трохи інакше. Бойовики накопичили вражаючу кількість зброї та боєприпасів (залізничні вузли Іловайськ та Дебальцеве щодня приймають по декілька ешелонів зі зброєю, не враховуючи її завезення через інші ділянки незахищеного кордону), активно тренують поповнення, що на 80% складається з російських добровільних найманців, до бойових дій в умовах щільної забудови місцевості. Натомість Росія проводить одне за одним раптові військові навчання, поволі перетворюючи Крим на величезний військовий плацдарм. Інтенсивність конфлікту навесні прогнозовано буде значно більшою, аніж вона була восени. ДНР та ЛНР прагнуть повернути території, на яких відбувся травневий «референдум», й які мають «легальні» підстави (принаймні до них подібно апелюють Захарченко та Плотницький) до входження у склад республік. А це, передусім, великі міста регіонів – Маріуполь, Артемівськ, Слов’янськ, Краматорськ, Красний Лиман, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Рубіжне. Всі ці географічні назви – наступні цілі окупантів.
Не варто забувати й про стратегічні цілі Росії в межах України. Все більш відкрито відбуваються інсценування масових заворушень та акцій невдоволення в Одесі. Це коли 30 чоловік виходять на 2-3 хвилинну акцію, розгортають плакати з написами проти влади, підривають петарди та перевертають машини. Подібні дії фільмуються операторами російських каналів та йдуть до загашників редакторів новин, які можуть дістати їх на привселюдний показ широкій російській (ватній) аудиторії у зручний момент, аби підкріпити (чи виправдати) правильність тих чи інших дій російських сил в Україні. Крім Одеси, буремним може виявитись й Харків. З початку року у цих двох містах сталось понад 20 терористичних актів.
Розпочата війна Порошенка проти олігархів, в першу чергу проти Коломойського, людей якого звинувачують в «кришуванні» контрабанди, вчиненні протиправних дій та утриманні «кишенькової» армії (добровольчих батальйонів, що фінансуються дніпропетровським олігархом, – зокрема, Дніпро-1, та Дніпро-2) для захисту інтересів бізнес-імперії «Приват» може стати збудником соціального деструктиву не лише на Дніпропетровщині, але й на Одещині та Харківщині, очільників яких пов’язують з Ігорем Коломойським. Не має сумнівів, що олігархи від влади та просто олігархи зрештою домовляться, проте зараз, за часів військового перемир’я картина розбратів та хитання додає вістів російській пропаганді. Україна розколюється зсередини у найважчі часи, часи підготовки Росії до великої війни з Україною. Політичні усобиці й боротьба за владу за цих умов мають поступитись здоровому глузду та потребі згуртуватись перед загрозою зі сторони зовнішнього ворога, який поки що затаївся, але, безумовно, готується до нового стрибка.
Valeriy Kravchenko
