понеділок, 23 Травень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Привид правих: націоналістична лякалка Москви і реалії української політики
OUN-r_Flag_1941.svg

Привид правих: націоналістична лякалка Москви і реалії української політики

Share Button

Вже більше року, від часу перемоги Революції Гідності в Україні та початку російсько-українського збройного конфлікту, офіційна Москва лякає усіх міфічним поширенням фашизму в Україні.

OUN-r_Flag_1941.svgЩо ж насправді відбувається з правими настроями в Україні?

Вибір «Свободи»

Побоювання, що до влади в Україні можуть прийти праві сили, висловлювали у попередні роки і європейські політики. Заговорити про можливість перемоги правих радикальних, а чесно кажучи, радше популістичних сил, спонукали результати Всеукраїнського об’єднання «Свобода» спершу на виборах до місцевих рад у жовтні 2010 року, а потім і на парламентських у 2012 році. За результатами виборів у 2010 році «Свобода» сформувала найбільші фракції у двох обласних та трьох міських радах: Львівській та Івано-Франківській обласних і Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській міських радах. Після двох років, у 2012 році, «Свободі» вперше вдалось стати парламентською силою. З дуже хорошим результатом як для цієї політичної сили, а саме 10.44% та перемогою у 12-ти мажоритарних округах, вони зуміли провести у парламент 37 депутатів із 450. При цьому справді вражаючий результат був у Західних областях. До прикладу, на Львівщині за «Свободу» проголосувало 38.02% виборців.
Такий результат, за словами експертів, був зумовлений двома факторами. Перше – розчарування Західної України від перемоги на президентських виборах 2010 року Віктора Януковича. Вже тоді система починала працювати на нового президента і був запит на силу, яку би можна було йому протиставити. Реальною альтернативою багатьом тоді здавалась права сила, яка до того ж була доволі радикальна у висловлюваннях. Ще однією причиною перемоги «Свободи» також вважають розчарування у ліберальній політиці попереднього президента Віктора Ющенка, на якого покладали чимало надій.

Щоправда після доволі яскравої перемоги рейтинг «свободівців» протримався недовго. Менше як за рік соціологи зафіксували його різке падіння. Діяльність партії запам’яталась радше незавершеною спробою знести паркан довкола Верховної ради у перший місяць, аніж реальними кроками. «Свобода» виявилась радикальною на словах, але не в залі Верховної Ради.

Суттєво попсувала собі рейтинг ця політична сила і під час Майдану. Вийшовши у перші дні революції на сцени з радикальними гаслами, її лідери фактично не спромоглись їх дотриматись. Олег Тягнибок як один з трьох опозиційних лідерів радше демонстрував готовність домовлятись з Віктором Януковичем у найгарячіші моменти революції, аніж йти до кінця. А от повного фіаско сила зазнала навесні 2014 року, коли їхні члени прийшли до влади. Зокрема, лише скандалами увінчалась робота «свободівця» Олега Махніцького на посаді Генерального прокурора України. Він не лише не довів до завершення жодну гучну справу, а фактично за нього було завалено розслідування злочинів Майдану та провалено такі потрібні подання України до міжнародних судів на колишніх очільників держави.

Тому результат ВО «Свобода» на позачергових виборах до Верховної Ради у 2014 році не став несподіванкою. Політична сила взяла сьомий результат, набравши по Україні 4,71%, таким чином не подолавши 5% бар’єр і не пройшовши до парламенту. При цьому, до прикладу, у Львівській області, де в 2012 результат становив 38.02%, у 2014 партія взяла лише 6,19% (!) голосів.

Правий сектор

На початку 2014 року більшою аніж «Свобода» лякалкою, яку активно використовувала пропаганда Кремля, стало об’єднання «Правий сектор», яке вперше виникло в листопаді під час революційних подій. Саме з ними були пов’язані перші масштабні вуличні заворушення на вул. Грушевського в Києві наприкінці січня 2014 року. Нова сила взяла на себе сміливість радикалізувати акції протесту.

Певний час було інтригою, чи піде вулична сила Майдану у політику після закінчення революції. Після короткої паузи «Правий Сектор» таки оголосив свої політичні амбіції і навіть взяв участь у виборах до Верховної Ради. Жартували, що у Москви навіть були спеціальні інформаційні заготовки, як повідомити про проходження партії «Правого сектора» до парламенту. Однак, українці своїм голосуванням попсували їм усі плани. Радикальна права партія, яка, за московською версією мала набрати чимало голосів, змогла реально взяти 1,8% голосів. При цьому максимальний результат у Києві становив 3.29%.

Нині «Правий Сектор» зміг частково розбудувати мережу в регіонах, але серйозною політичною силою так і не став. Партія має лише одного депутата – Дмитро Ярош пройшов в одномандатному виборчому окрузі №39 у Дніпропетровській області.

Україна на фоні Європи

Попри активну пропаганду Москви, реально можна говорити, що останній рік засвідчив – праві настрої в Україні навіть менші, аніж у Європі. Так, вибори до Європейського парламенту, що пройшли 25 травня 2014 року привели до влади загалом близько 8% праворадикальних та євроскептичних партій. Виборці підтримали ультраправих у Франції, Греції, Великобританії, Угорщині та навіть Німеччині. Разючим є результат у Франції: права партія «Національний фронт» виборола 25 з 74 французьких місць у Європарламенті, що спонукало занепокоїтись французьку владу. Прем’єр-міністр Франції Мануель Вальс навіть назвав результати виборів “землетрусом”.

Натомість останні позачергові вибори до парламенту в Україні показали інші тенденції. Нині у країні хочуть бачити не праві, а центристські партії. Так, партія «Народний фронт» нинішнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка взяла 22,14%, президентська партія «Блок Петра Порошенка» – 21,82 і третій результат за «Об’єднанням Самопоміч» – 10,97%.

Якщо проаналізувати передвиборчі програми партій-переможців, можна зробити висновок: українці хочуть об’єднання, демократію та нові обличчя в політиці.

На фоні революції, анексії Криму, а особливо війни з Росією, очевидно, що в Україні актуальні державницькі настрої. Однак нічого спільного з фашизмом вони не мають. Це радше можна назвати загостреним патріотизмом з орієнтацією на європейські цінності, що цілком природно для країни, яка в стані війни проходить процес самоідентифікації.

Мирослава Іваник

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.