Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Воєнні дії на Донбасі, схоже, вже приїлись та наскучили середньостатистичному обивателю. Нервове очікування наступу російсько-терористичних сил у травні-червні 2015 р., підкріплене заявами політиків-популістів та даними військової розвідки (краще якщо американської) остаточно виснажило українське суспільство, що почало втрачати зацікавленість в подіях на Донбасі. Мирні зусилля за цим напрямком успішно симулюються обома сторонами конфлікту. Проте лише симулюються, адже ані самопроголошені республіки не мають великого бажання знову інтегруватись з Україною, яку вони більше року називали «фашистською» та з якою ведуть кровопролитну війну, ані Україна, яка добре розуміє плани Кремля підсунувши Києву «буремні республіки» внести розлад та розвалити (як максимум) країну або сповільнити її рух у напрямку Європи (як мінімум). Схоже, що Україну на даному етапі найбільше влаштовує замороження конфлікту, на яке не погоджуються росіяни та сепаратисти. Або забирайте до себе, відбудовуйте, годуйте та, водночас, поважайте «голос Донбасу», або… Тож й продовжується хаотичне протистояння на лінії зіткнення, зі стрільбою з «відведених» САУ та мінометів великого калібру. На відміну від звичайного правила використання артилерійської підготовки, що передує механізованому або піхотному наступу, наразі артилерію сепаратисти (та інколи, у відповідь, ВСУ) використовують просто аби постріляти. За першим, п’ятим, десятим обстрілом жодних активних дій не відбувається – так немов терористи вирішили вистріляти всі запаси снарядів з радянських складів. Дивна війна, дивне протистояння.
Сидіння на місці виснажує й гарячі голови українських радикалів, які вирішили 3 липня 2015 р. зорганізувати «Марш Святослава», у якому взяли участь 3000 представників добровольчих батальйонів, передусім «Правого Сектора» та «Азову». На Грушевського, як за часів Майдану, знову палили шини, гарячі оратори закликали до повалення режиму Порошенко, «який в 100 разів гірше за режим Януковича», висували вимоги звільнення з під варти засуджених у вбивстві Бузини побратимів. Лунали й вимоги відмовлення від мінських домовленостей, необхідності наступу українських збройних сил на Донецьк. Подібній вакханалії реакціонерів дуже раділи російські ЗМІ, які отримали масу позитиву від подібного цвітіння фашизму в європейській столиці. Кремль вже давно навчився використовувати українських націоналістів, маніпулювати популярними ідеями в їх середовищі для відстоювання власних інтересів, залякування своїх громадян та європейських та американських лібералів. Марш закінчився нічим, але на фоні кризових явищ в український економіці, проблем з реформуванням країни, зростанням тарифів та загальним невдоволенням, це був перший дзвіночок для влади на втілення ідеї, що лише набирає популярності в українському суспільстві: повернуться з фронту батальйони – наведуть порядок в країні. Порошенко, Яценюк та компанія ще мають трохи запасу міцності та часу, аби настільки бажаний для Москви сценарій не втілився у життя.
На лінії фронту продовжується гра у показове виконання мінських домовленостей. Експерти ДНР та ЛНР пропонують зміни до конституції України на які має погодитись Київ. Закріплення особливого статусу Донбасу в конституції означатиме політичне фіаско президента та його команди, проте без руху за цим напрямком, без миротворчих зусиль, європейці не дадуть нових кредитів. Порошенко опиняється між молотом та ковадлом, у ситуації, коли популісти та радикали вже готові розтоптати президента, якому не вистачило «iron balls». Першим за політичним трупом Порошенка стоїть ображений олігарх Коломойський (колишній намісник Дніпропетровської області), що на воєнній риториці буде відкатувати свій радикальний «Укроп» на місцевих виборах.
Іншим проявом волевиявлення сепаратистів, на продовження гри в «мінські домовленості», стало виведення збройних підрозділів з Широкиного, що зафіксували й спостерігачі ОБСЄ. Проте цей маневр на означає, що вони відмовились від Маріуполя, але свідчить, що окремі польові командири ДНР ще остаточно не втратили здоровий глузд, адже сидіти в зруйнованому поселенні під обстрілами своїх та чужих (а ВСУ займають вигідні висоти) є абсолютно безперспективним. Здається, що зараз відбудеться передислокація сил зі статичного напрямку приморської смуги в бік обхідного маневру за волноваським напрямком. Проте укріплена оборона ВСУ, звичайно, має до цього бути готовою.
Блеф та маневри, ірраціональні бої за нікому не потрібну Мар’їнку та окопна війна, сидіння на лінії фронту – такі вони реалії «дивної війни» на Донбасі. Марні дипломатичні зусилля в Мінську, гра у реформи з децентралізації та дерегуляції в Україні, революційний застій в самопроголошених республіках, які не хочуть вірити в те, що Москва готова їх «злити», інкорпорувати назад в Україну заради великої геополітичної задумки. Адже українці у чварах та міжусобицях самі здатні принести росіянам на блюдечку руїни своєї самостійності. Чи готові до цього українці?
Валерій Кравченко
