Верховна Рада прийняла закон про Вищий антикорупційний суд (ВАС). Це було умовою МВФ та інших західних кредиторів для надання наступного траншу кредиту. Без грошей західних партнерів макроекономічне становище України та стабільність гривні були під загрозою. Як пише «Центр протидії корупції», ключову роль у доборі суддів ВАС, за цим законом, надали міжнародним експертам, як цього й вимагав Захід.

Відтак при Вищій кваліфікаційній комісії суддів створять Громадську раду міжнародних експертів, до якої увійдуть 6 осіб. Ця рада матиме право вето щодо сумнівних кандидатів у судді ВАС. Експертів виберуть міжнародні організації з осіб, які мали досвід правоохоронної чи суддівської роботи. На посади суддів зможуть претендувати судді, адвокати, науковці. Усі невиправдано високі кваліфікаційні вимоги до кандидатів виключені. ВАС займатиметься лише справами топ-корупції, які розслідує Національне антикорупційне бюро (НАБУ). Ці справи не можна буде передати до іншого суду. ВАС діятиме як суд першої інстанції. Апеляції розглядатиме окрема Апеляційна палата цього ж суду, у складі якої будуть окремі судді. Касаційною інстанцією залишиться Верховний Суд (ВС), але окремого добору антикорупційних суддів до ВС не буде. ВАС запрацює, коли оберуть 35 суддів.

Про те, коли запрацює ВАС і як убезпечити його незалежність, Polukr.net запитав у експерта Громадської ради доброчесності (дорадчий орган без права голосу, що визначає відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики і доброчесності – Polukr.net) Романа Куйбіду.

– Наскільки Україна наблизилася до створення антикорупційного суду?

– Це не фінальний етап. Від початку року набрали чинності зміни до Конституції, які вимагають для створення нових судів спеціального закону. Законопроект щодо цього має внести Президент після консультацій з Вищою радою правосуддя. Тож потрібно, щоб Президент вніс, а Рада проголосувала за закон, який складається буквально з одного речення – про створення ВАС.

Закон, який прийняли, описує діяльність суду, але не створює його. Тож потрібна формальність – подання відповідного законопроекту та позитивне голосування. Якщо буде політична воля, це можна зробити швидко, але знаючи нашу владу, думаю, не минеться без затягування процесу.

– Чи зараз, без цього формального документа, рішення Ради відповідає вимогам МВФ і Венеціанської комісії? Чи розблокована можливість нового траншу для України?

– Мені невідомі останні вимоги МВФ щодо Антикорупційного суду. Тільки те, що публікували раніше. Там була чітка прив’язка до вимог Венеціанської комісії. Якщо цей описовий закон відповідатиме вимогам, то наступний транш буде найближчим часом.

Поки що текст проголосованого закону не опублікований на сайті Верховної Ради, тож я його не читав. Мало хто його бачив взагалі з усіма правками. А в нас у депутатів є нехороша традиція – дописувати і вносити зміни в уже проголосований закон. Тому хочу побачити кінцевий документ і вивчити його. Але бачив новину, що керівництво Венеціанської комісії привітало прийняття закону. МВФ був стриманіший – можливо, вони теж не читали кінцевого тексту і чекають такої нагоди.

Наскільки знаю, то в питанні створення ВАС українська влада та Венеціанська комісія постійно контактували. Й останні правки до закону, які вносили, мабуть, були узгоджені з комісією. Сюрпризів для західних партнерів, надіюся, не буде.

– Наскільки можна сподіватися, що цей суд буде справді незалежним від Президента та інших гілок влади в Україні?

– Цього прагнуть західні партнери та українське громадянське суспільство, але наразі важко спрогнозувати, наскільки він справді буде незалежним в реаліях України. Наша влада зберегла можливості активно впливати на процес створення суду та добору суддів. Не виключаю, що ці можливості використають для певного узалежнення суду в майбутньому. Власне, участь у доборі суддів міжнародних експертів була необхідна, щоб забезпечити довіру до процесу обрання суддів ВАС як з боку українського суспільства, так і західних партнерів.

За результатами конкурсу і добору суддів до Верховного Суду в українського суспільства виникло багато запитань і мало довіри до чесності відбору суддів.

– Частина суддів Верховного Суду не пройшла відбору Громадської ради доброчесності, до якої ви належите.

– Це так, але проблема глибша. Близько 30 суддів пройшли попри негативні висновки Громадської ради доброчесності. Однак проблема в тому, що Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) могла маніпулювати балами під час оцінки та відбору кандидатів у судді ВС. Тобто через маніпуляції цієї комісії можна було включити в коло кандидатів-переможців будь-яку особу, яка далеко не найкраща. У нас були претензії до непрозорості та оцінювання ВККС під час конкурсу. Процес відбору був закритим і непрозорим, виставляння балів – незрозумілими. Тому там були цілком можливі зловживання.

Таке враження, що у прийнятому варіанті закону про ВАС  кандидатів у судді буде визначати теж ВККС. Це дає владі можливість впливати на процес створення ВАС. Достатньо певним політичним силам протягнути в цей список кандидатів своїх юристів і адвокатів. До них може не бути серйозних претензій щодо доброчесності від зовнішніх експертів. Тобто останні зможуть оцінювати тільки тих, кого вибере ВККС. Так у ВАС можуть опинитися “сірі мишки”, які мають зв’язки з певними політичними силами.

– Коли реально може почати діяти ВАС?

– В реаліях України прогнозувати дуже складно. За політичної волі це можна зробити за рік. Дуже оптимістичний прогноз – якби всі діяли щодня і заодно, пліч-о-пліч, не покладаючи рук, у що не вірю, то за півроку. Влада ж не має інтересу до створення цього суду.

Для запуску ВАС потрібно, по-перше, подати в Раду і позитивно проголосувати за закон про утворення такого суду. По-друге, узгодити закон, який Рада прийняла 7 червня, з законом про судоустрій і статус суддів. Із законом про ВАС створюється нова незалежна судова інституція, тож певні процедури і процеси накладаються. Деякі повноваження ВАС пересікаються з повноваженнями інших судів, виникають юридичні колізії між нормами права. Такого законопроекту в Раді наразі теж немає.

Насправді, коли Президент вносив до Парламенту законопроект про ВАС, їх було 2. Перший – про діяльність ВАС. Другий – про внесення змін до законів про судоустрій і статус суддів. Депутати прийняли тільки перший документ. Другий не проголосували навіть у першому читанні. Тому загроза юридичних колізій існує. Їх можна вирішити на підзаконному рівні, але тоді завжди будуть правові спори і юридичні дискусії щодо різних трактувань суперечливих моментів. Це може вплинути на позови до судів інших інстанцій і так далі. Може виникати багато запитань до легітимності вироків ВАС. А ще потрібне оголошення конкурсу на добір суддів, саме проведення конкурсу. А між тим – формування ради міжнародних експертів. Це все тривалі процеси.

– Щодо формування ради експертів, то, здається, були суперечки, подавати кандидатів до ради зможуть уряди країн чи міжнародні організації? Звучала критика, що можуть взяти організації з сумнівними іменами.

– Наскільки зрозумів, то в тексті, який прийняли, йдеться про міжнародні організації, з якими має підписані договори Україна. Туди, наприклад, не потрапляє Світовий банк, Євросоюз як міждержавна, а не міжнародна організація. Щодо цього пункту, то, справді, не все до кінця зрозуміло.

– Кого саме буде судити ВАС?

– ВАС буде розглядати справи топ-корупціонерів, де замішані чиновники найвищих категорій, а сума хабара перевищує 850 тис. гривень. Наскільки мені відомо, йдеться про всіх, хто був під підсудністю НАБУ. Це топ-чиновники, зокрема судді та прокурори, колишні та чинні міністри, президенти.

ВАС буде розглядати справи, які будуть подаватися, коли суд почне діяти. У законі є прив’язка не до початку розслідування справи, а до початку роботи суду. Теперішні антикорупційні справи НАБУ, які є в судах, ВАС не буде розглядати.

– Які покарання можуть чекати на топ-корупціонерів?

– Це серйозні покарання – позбавлення волі та конфіскація майна, штрафи та інші санкції. Якщо будуть причетні члени родин, то, можливо, вони теж будуть залучені до справ.

– Наскільки велика ймовірність, що суд таки буде створено і що він буде справді незалежний?

– Щодо самого створення, то я досить оптимістичний. Щодо незалежності – менше. Зважаючи на досвід відбору суддів Верховного Суду, я трохи скептично налаштований до незалежності ВАС. Проте не втрачаю віри, що це вдасться зробити. Однак це буде дуже тяжко, чинитимуть шалений опір всі, хто може постраждати. На опір цій незалежності кинуто дуже багато зусиль.

Мені видається, що депутати надто легко проголосували за цей закон 7 червня, далі справа не йтиме так легко і гладко. Очевидно, вони бачать для себе якісь гарантії. Вважаю, найбільша боротьба ще попереду. Особливо під час добору суддів та роботи суду.

– Чи буде успіх формування справді незалежного суду залежати від західних донорів України та тиску українського суспільства?

– Думаю, щоб долати опір створенню незалежного суду з боку політичних сил, буде потрібна тісна співпраця між радою міжнародних експертів, західними донорами та українським громадянським суспільством. Звичайно, будь-якому іноземцеві буде складно знайти релевантну інформацію про кандидатів, зважаючи на безліч українських реєстрів, тому він потребуватиме допомоги від активістів з громадянського суспільства. Тільки спільною працею можна буде чогось досягнути.

Завжди залишаються можливості для маніпуляцій, затягування процесу, різних підводних каменів. Але надія на незалежний суд є. Прийняття закону про діяльність ВАС було потрібне, бо досі жодного вікна можливостей не було. Головне ці можливості не змарнувати. І ми на початку процесу, а не його завершенні.

Довідка

Роман Куйбіда – народився в Тернополі, живе в Києві. Закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Тепер там викладає. Кандидат юридичних наук.

Член правління Центру політико-правових реформ, головний експерт із судової реформи Реанімаційного пакету реформ, член Громадської ради доброчесності з питань судової реформи.

Брав участь у підготовці Закону «Про судоустрій і статус суддів» (прийнятий у 2016 році), проектів Кримінального процесуального кодексу (прийнято у 2012 році), Закону «Про доступ до судових рішень» (прийнятий у 2005 році), Кодексу адміністративного судочинства і Цивільного процесуального кодексу (набрали чинності у 2005 році). Автор і співавтор близько 50 наукових і навчально-методичних праць.

Розмовляв Ігор Тимоць

9 червня в польському Ряшеві розбився легкомоторний літак, зареєстрований в Україні. На його борту перебував народний депутат України від Радикальної партії Олега Ляшка – Юрій Чижмарь. Про це повідомив на своїй facebook-сторінці його однопартієць Ігор Мосійчук. Чижмарь наразі перебуває в лікарні.

Як інформує польський телеканал TVN24, літак Cessna розбився під час заходу на посадку в аеропорту Ряшів-Ясенка. Внаслідок аварії отримали травми троє людей. Одну особу, яка серйозно постраждала, доправили до лікарні вертольотом рятувальної служби. Ще двох людей доправили до лікарень машини швидкої допомоги, – розповіли у прес-службі поліції Підкарпатського воєводства.

Через аварію довелося повернути до столиці Польщі літак, який прибув з Варшави до Ряшева, а також перенаправити в аеропорт Кракова літак з Лондона. Проте вже близько 16.30 аеропорт відновив нормальну роботу.

Джерела: facebook.com/igor.mosijcuk, tvn24.pl

Сьогодні, 9 червня, у Харкові віце-прем’єр-міністри України та Польщі Павло Розенко та Пьотр Ґлінський взяли участь у вшануванні пам’яті жертв Катинського злочину. Вони поклали вінки до Меморіалу жертвам тоталітаризму, вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та взяли участь у богослужінні. Про це інформує сайт Кабінету Міністрів України. 

– Метою Катиньської різні було вбивство не тільки на наших братів, батьків і дідів, її метою також було вбивство Польщі (…) Ми тут, щоб розповісти світу, що це вбивство Польщі не відбулося, – зазначив під час виступу віце-прем’єр-міністр Глінський, якого цитує на своїй facebook-сторінці Міністерство культури та національної спадщини Польщі.

Павло Розенко, виступаючи біля Меморіалу жертв тоталітаризму в Харкові, наголосив, що між українським і польським народами не існує жодних проблемних питань, які неможливо було б владнати шляхом діалогу.

«Сьогодні ми можемо з упевненістю констатувати, що стратегічне партнерство між Україною і Польщею діє, і йому нема альтернативи. Між нашими народами не існує жодних проблемних питань, які ми були б не здатні владнати шляхом діалогу в дусі дружби і добросусідства», – сказав Розенко.

Він додав, що останнім часом негативні емоції почали вгамовуватися, обидві сторони проявили відкритість до подальшої конструктивної співпраці, зокрема в питаннях історичної пам’яті.

Павло Розенко також висловив переконання, що в умовах сьогоднішніх викликів і загроз спільній безпеці, Україна і Польща здатні відкрити новий етап конструктивних відносин і співпраці, зокрема, з питань історичної пам’яті. «І це стане ще одним нашим спільним знаряддям у протистоянні злочинним намірам російського агресора», – зазначив він.

Віце-прем’єр-міністр України висловив вдячність Президентові й уряду Польщі та всьому польському народові за беззаперечну та послідовну підтримку територіальної цілісності і незалежності України.

Польська делегація на чолі з віце-прем’єр-міністром, міністром культури та національної спадщини Республіки Польща Пьотром Ґлінським сьогодні на Харківщині взяла участь у низці заходів, присвячених ушануванню пам‘яті жертв комуністичного режиму.

Довідка Українського інституту національної пам’яті. У вересні 1939 року Третій Рейх разом із СРСР розв’язали Другу Світову війну, здійснивши агресію щодо Польщі. 28 вересня 1939 року розділ Польської Республіки завершився підписанням «Договору про дружбу і кордони» між Третім Рейхом і СРСР. У радянському полоні опинилося кільканадцять тисяч польських офіцерів та кілька сотень тисяч солдат – поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірмен, які були громадянами Польщі. На початок березня 1940 року у трьох таборах військовополонених – Старобільському, Козельському, Осташковському – було ув’язнено 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Іще 11 000 перебувало у в’язницях Західної України та Західної Білорусі.

5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія представиви на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених офіцерів польської армії.

Бранців Старобільського табору (3820) розстрілювали у приміщенні Управління НКВС у центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі в передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі(6311) – в УНКВЄ Калініна (тепер – Твер), в’язнів Козельського табору (4421) розстріляли під Смоленськом у Катині.

Джерела: kmu.gov.ua, facebook.com/mkidn, kharkivoda.gov.ua

У Сеймі Республіки Польща зареєстрували депутатський проект ухвали із закликом до Росії звільнити ув’язнених з політичних мотивів громадян України, зокрема Олега Сенцова. Про це повідомляє Посольство України у Польщі.

«Сейм Республіки Польща звертається до влади Російської Федерації з закликом звільнити громадян України, заарештованих та утримуваних у російських в’язницях із політичних мотивів. Вимагаємо звільнення уродженця Криму, режисера Олега Сенцова, засудженого в серпні 2015 року до 20 років колонії за звинуваченням у тероризмі», – йдеться у проекті «Ухвали Сейму Польщі у справі звільнення громадянин України, утримуваних у Росії з політичних мотивів».

«14 травня він оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політичних в’язнів. Свободи для самого себе Олег Сенцов не вимагає – він готовий померти. Його стан здоров’я викликає глибоке занепокоєння. На знак солідарності з ним розпочали голодування ще кілька осіб, зокрема засуджений за тим самим звинуваченням до 10 років ув’язнення активіст кримського майдану Олександр Кальченко», – зазначено в документі, який пропонують ухвалити депутати.

«4 червня 2018 року суд у Москві засудив до 12 років колонії суворого режиму журналіста Романа Сущенка – паризького кореспондента української агенції, затриманого у вересні 2016 р. Федеральною Службою Безпеки Росії, коли він приїхав у Москву в приватних справах. До його звільнення закликають журналісти та парламентарії багатьох країн, зокрема й Польщі», – додають депутати.

«Звільнення переслідуваних через політичні погляди очікують мільйони представників демократичного світу», – зазначено в проекті ухвали, який спрямовано на розгляд комісії Сейму у закордонних справах.

Джерела: facebook.com/AmbasadaUkrainywPolsce

У четвер, 7 червня, представники німецької, єврейської та української меншин у Польщі отримали державні нагороди від президента і міністра культури країни за заслуги в громадській діяльності для підтримки національної та етнічної ідентичності. Про це інформує Польське радіо.

Відзнаки – Золоті, Срібні та Бронзові Хрести заслуги, а також медаль «Заслужений діяч культури Gloria Artis» – вручив нижньосілезький воєвода Павел Греняк.

Звертаючись до нагороджених, воєвода наголосив, що ці нагороди – подяка за активність для збереження культуру предків і визнання їхньої діяльності у цьому вимірі.

Зокрема, Золотим Хрестом Заслуги удостоєно Ярослава Горощака, співзасновника організації «Товариство лемків» у 1989 році, автора першого польсько-лемківського словника, якого внесли до переліку посібників».

Медаль «Заслужена діячка культури Gloria Artis» отримала відома писанкарка, авторка гуцульських писанок Марія Келечава. Її творчість базується на лемківських традиціях краківського та ряшівського регіонів, а роботи є, зокрема, в Саксонському музеї народного мистецтва в Дрездені та у Музеї писанки в Коломиї на Прикарпатті.

Джерело: polradio.pl

7 червня у Штаб-квартирі НАТО у Брюсселі відбулася зустріч міністра оборони України Степана Полторака з міністрами оборони США, Великої Британії, Канади, Литви та Польщі. Під час зустрічі міністри узгодили плани щодо подальшої співпраці між країнами. Про це інформує прес-служба Міноборони України.

Під час свого виступу міністр оборони України розповів партнерам про перебіг реформування українського оборонного відомства та Збройних сил України, а також про найближчу перспективу ухвалення Закону України «Про національну безпеку України». Окрім цього, в рамках зустрічі йшлося про необхідність вирішення питання щодо відновлення проведення регулярних засідань Комісії «Україна-НАТО» на усіх рівнях.

За словами Степана Полторака, допомога, яку надають Україні дружні до неї держави, є дуже важливою. «Це суттєво сприяє проведенню реформ, допомагає відстоювати суверенітет та територіальну цілісність України, реалізовувати наш курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію», – сказав Полторак.

«Цього року ми розпочинаємо процес оборонного огляду, за результатами якого будуть визначені стратегічні цілі розвитку сил оборони після 2020 року, на основі стратегічного припущення членства у Альянсі. Для нас важливо провести оборонний огляд разом із використанням досвіду радників стратегічного рівня з країн Альянсу», – додав міністр.

Учасники зустрічі наголосили на важливості співпраці у такому форматі, оскільки під час таких засідань можна ефективно визначити стратегічні напрями й оцінити практичні результати спільної діяльності, а також рухати вперед реформи та системні зміни в Україні.

«Ми будемо залишатися відданими політичній підтримці України в її боротьбі за незалежність та територіальну цілісність та засуджувати агресію РФ проти України. Ми хочемо аби Мінські домовленості виконувалися і не гинули українські військові», – зазначив під час зустрічі зі Степаном Полтораком генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг.

Під час двосторонньої зустрічі міністра оборони України з міністром національної оборони Республіки Польща Маріушем Блащаком йшлося про поточну безпекову обстановку в Європі й Україні та подальше співробітництво оборонних відомств країн-партнерів.

«Для безпеки Європи надзвичайно важлива успішна та безпечна Україна. Ми маємо підтримувати Україну в намаганні наблизитися до НАТО, – наголосив Маріуш Блащак. – Для всіх нас дуже важливо, щоб Україна залишалася незалежною державою. Жахливо, коли незалежна країна піддається агресії сусідньої держави – РФ, і ми бачимо реальний портрет агресора, а не картинку російських ЗМІ. Ми будемо підсилювати нашу співпрацю та зустрічатися якомога частіше для вирішення усіх нагальних питань».

Міністри також обговорили вдосконалення формату роботи спільного підрозділу ЛИТПОЛУКРБРИГ. Зауважимо, створення цієї бригади є успішним прикладом багатостороннього формату співробітництва та слугує своєрідною моделлю у процесі реформування Збройних сил України відповідно до стандартів НАТО.

7 червня міністр оборони України Степан Полторак розпочав візит до штаб-квартири НАТО (м. Брюссель, Королівство Бельгія). Окрім зустрічей у багатосторонньому та двосторонньому форматах, Полторак бере участь у засіданні Північноатлантичної ради з країнами-контрибуторами місії НАТО «Рішуча підтримка» на рівні міністрів оборони.

Джерело: mil.gov.ua

Учасники саміту Бухарестської дев’ятки, який триває сьогодні у Варшаві, ухвалили спільну декларацію. В документі йдеться про бачення держав Бухарестської дев’ятки майбутнього НАТО, зокрема про необхідність зміцнення східного флангу Альянсу. Про це інформує Польське радіо.

Президент Польщі Анджей Дуда на прес-конференції сказав, що це декларація держав східного флангу напередодні липневого саміту Північноатлантичного альянсу в Брюсселі. Дуда зазначив, що декларація стосується небезпеки на східному фланзі, позиції Росії та її оцінки, а також конфлікту в Україні й ситуації на Близькому Сході. Президент Румунії Клаус Йоганніс зауважив: у декларації учасники саміту наголосили на тому, що підтримуватимуть нинішній підхід НАТО щодо Росії». Також у документі йдеться про спільну підтримку політики відкритих дверей Північноатлантичного альянсу.

Саміт країн «Бухарестської дев’ятки» (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Румунія та Болгарія) на рівні президентів відбувається вдруге. Попередній пройшов у листопаді 2015 року в Бухаресті.

Окрім політичної сесії саміту, що відбулася у Президентському палаці, заплановано також військову сесію в Королівському замку. У ній беруть участь екс-командувачі НАТО в Європі.

Президенти також візьмуть участь у Варшаві в заходах, присвячених 100-річчю відновлення незалежності Польщі.

Господарями зустрічі у Варшаві є президенти Польщі та Румунії Анджей Дуда та Клаус Йоганніс, який перебуває з офіційним візитом у країні. У перемовинах беруть участь президенти восьми держав. Чехію представляє голова парламенту.

Джерела: polradio.pl, ukrinform.ua

Сьогодні, 7 червня, Верховна Рада України ухвалила у другому читанні і в цілому законопроект про Вищий антикорупційний суд. За відповідне рішення проголосували 315 народних депутатів. Про це POLUKR.net дізнався з офіційного сайту ВРУ. 

Закон визначає засади організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, спеціальні вимоги до суддів цього суду та гарантії їхньої діяльності, а також особливості проведення конкурсу на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Закон визначає Вищий антикорупційний суд як «постійно діючий вищий спеціалізований суд у системі судоустрою України, завданням якого є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні».

Юрисдикція Вищого антикорупційного суду, відповідно до закону, поширюється на всю територію України. Також передбачено, що ВАСУ здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесено до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Відповідно до закону, ВАСУ підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 3661 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто його підсудність збігається з підслідністю Національного антикорупційного бюро України, – зазначає «Укрінформ».

Кримінальне провадження у ВАС здійснюється як у суді першої інстанції, так і в апеляційному порядку – колегіально судом у складі трьох суддів, хоча б один з яких має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, «крім випадків коли жодний такий суддя в цьому випадку не може брати участь у розгляді справи з передбачених законом підстав».

Кількість суддів Вищого антикорупційного суду визначають відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України на утримання цього суду, та з окремим встановленням, у межах кількості суддів Вищого антикорупційного суду, кількості суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Для здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, з числа суддів цього суду обирають слідчих суддів строком на рік без права переобрання слідчим суддею два роки поспіль.

Слідчим суддею не можуть обирати суддю Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Визначення кількості слідчих суддів у Вищому антикорупційному суді, їх обрання, виконання обов’язків судді першої інстанції у Вищому антикорупційному суді здійснюють у порядку, передбаченому в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон також встановлює спеціальні вимоги до судді Вищого антикорупційного суду, до проведення конкурсу на зайняття посади судді Вищого антикорупційного суду. Зокрема, кандидати в антикорупційні судді повинні володіти знаннями, практичними навичками та відповідати чотирьом спеціальним вимогами: мати стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років, досвід професійної діяльності адвоката щонайменше сім років.

Задля того, щоб сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності кандидатів на посади суддів ВАС критеріям професійної етики, доброчесності, тощо утворюється громадська рада міжнародних експертів. Згідно з ухваленим законом, «Громадська рада міжнародних експертів виконує свої повноваження у складі семи членів, яких призначає Вища кваліфікаційна комісія суддів України виключно на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України».

Кожна міжнародна організація може запропонувати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України не менш ніж двох кандидатів до складу Громадської ради міжнародних експертів.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про призначення членів Громадської ради міжнародних експертів, якщо кількість запропонованих кандидатів щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних місць.

Рішення про призначення членів Громадської ради міжнародних експертів ухвалюють на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке є відкритим.

Членами Громадської ради міжнародних експертів можуть бути призначені «громадяни України чи іноземці, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, мають досвід роботи не менше ніж п’ять років із здійснення розслідувань та процесуального керівництва чи здійснення судочинства у справах, пов’язаних з корупцією, в тому числі в інших країнах».

Членів Громадської ради міжнародних експертів призначають на два роки і вони не можуть бути призначені повторно.

Закон визначає особливості статусу суддів Вищого антикорупційного суду, додаткові гарантії їхньої безпеки, порядок проведення моніторингу доброчесності суддів Вищого антикорупційного суду, умови для підвищення рівня їхньої професійної компетентності. Також закон визначає особливості забезпечення діяльності Вищого антикорупційного суду, фінансове забезпечення, вимоги до розміщення Вищого антикорупційного суду.

Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім змін до статті 343 ККУ, які стануть чинними з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду.

Ухвалення закону є однією з вимог для надання Україні чергового траншу Міжнародного валютного фонду. Фонд на консультаціях із погодження положень законопроекту наполягав на «вирішальному впливі» на відбір кандидатів у судді громадської ради міжнародних експертів.

Європарламент наступного тижня планує проголосувати резолюцію щодо виділення Україні 1 млрд євро макрофінансової допомоги, але за умови створення антикорупційного суду.

Джерела: rada.gov.ua, ukrinform.ua

Після інавгурації «переобраного» президента Путіна Росія дедалі відвертіше перетворюється на пряму загрозу для Європи і всього західного світу. І хоч насправді Кремль перейшов «рубікон» набагато раніше – у 2014-му, анексувавши територію свого суверенного сусіда (а перші «червоні лінії» були порушені ще в 2008 році, в Грузії), – саме сьогодні Москва висловлює цілковиту готовність порушити вже не свободу «нейтральних країн», які вона вважає своєю природною сферою впливу, а зазіхнути, наприклад, на одну з країн-членів Північноатлантичного Альянсу.

Кандидатів декілька, проте «перевагу» має Латвія з її численною російськомовною меншиною та русофобською (на думку Росії) позицією влади та еліт. А є ще подібна до Латвії Естонія, націоналістична Литва, що закриває стратегічний коридор до Калінінградської області, Польща з її консервативним урядом та російськими комплексами. Зрештою, є Швеція та Фінляндія – країни Скандинавії, що не є членами НАТО, проте мають історичні прецеденти російської окупації, а сьогодні активно підтримують Україні.

Можна знайти передумови для конфлікту й на іншому театрі – чорноморському, де Болгарія з Румунією дедалі частіше проводять морські військові навчання із залученням ВМС США. Крім того, ці країни є ключем до балканського вузла, який Росія історично використовує в якості спойлера. Сьогодні мова про Сербську Країну в Боснії, Македонію, Чорногорію, Косово. Однак на Балканах Росія частіше діє опосередковано, через союзну Сербію, яка на бенефіціях свого становища балансує між Москвою та Брюсселем. Не забуваємо й про сепаратистські тенденції на етнічному підґрунті, уособлені міждержавними непорозуміннями (Угорщина та Румунія через Секейський край) та підмиванням національного суверенітету (Іспанія через Каталонію). І це лише безпосередні загрози, що підживлюють ескалацію в Європі.

А є ще вибухонебезпечний Близький Схід, Південний Кавказ із його «тліючими» конфліктами, Середня Азія, де мілітаризація Ірану після виходу США з ядерної угоди виглядає неминучою, Арктика, де Росія планомірно розбудовує військові спроможності (питання, що найбільше турбує США, Канаду та країни Північної Європи). Єдине позитивне явище (але дуже маніпулятивне) – деескалація на Корейському півострові. Проте й тут ми не знаємо справжніх мотивів північнокорейського режиму.

Таким чином у світі стрімко зростає рівень військових конвенційних загроз, які накладаються на старі асиметричні виклики – тероризм, міграція, наркотрафік тощо. Картина справді переконлива: війну в Європі, про яку 10 років тому ніхто навіть не думав, сьогодні не так уже й важко уявити. Росія почувається впевнено й цілком природно в якості головного дестабілізуючого чинника сучасного міжнародного порядку. Складний безпековий клімат на європейському континенті, глибока криза у відносинах між країнами впливає на контакти між військовими. Зруйновану довіру неможливо відновити, а без довіри шлях до деескалації закритий.

До цього колапсу, окрім іншого, призвела й ліберальна політика Заходу, що десятиліттями ігнорував маленькі порушення порядку з боку Росії, доки вони не стали більш масштабними. Проблемним епізодом була й дезінтеграція Югославії, з якою західний світ не впорався економічними примусами та євроінтеграційними обіцянками. Незалежність Косово стала прямим прецедентом, предтечею подій в Грузії та в Україні. Росія отримала вагомий дипломатичний інструмент для звинувачень західних держав у порушенні суверенітету, який продовжує використовувати й сьогодні щодо Сирії та підтримуваного нею диктатора Башара Асада. Масив міжнародного права, що існує сьогодні, дозволяє Росії уникати відповідальності й ігнорувати рішення міжнародних інстанцій. Рада Безпеки ООН (як і вся організація, зрештою) не в змозі виконувати основні покладені на неї функції збереження миру за умов можливості застосування права вето одним із дестабілізуючих елементів. Правила гри на міжнародній арені – і це доведено історією! – змінювались лише після глобальних катастроф, до яких призводила неспроможність чинного порядку втримати мир. Ми є свідками схожого процесу. Світ потребує встановлення простого і зрозумілого кодексу поведінки держав – головних акторів системи, – з червоними лініями та жорстким покаранням за їх порушення, а не нагромадження непродуктивних конвенцій та недієвих бюрократичних структур.

Країни Заходу (принаймні на рівні військових) потроху приходять до розуміння та єднання на тлі загроз і зухвалої поведінки Росії. Замість догм «уникнення конфронтації» та «збереження миру» приходить «право втручатися». Замість первинної базової цінності західних лібералів – прав людини, – на перший план виходить безпека міжнародного порядку, дотримання кордонів та збереження суверенітету держав. На тлі зусиль Росії роз’єднати країни Заходу, використовуючи гібридний інструментарій, зростає військова готовність країн НАТО, а США повертаються до захисту Європи, відновлюючи Другий Атлантичний флот, дислокуючи військові контингенти в Європі та вибудовуючи систему протиракетної оборони на її периметрі. Росія докладає значних зусиль для створення атмосфери страху та, відповідно, непередбачуваності, використовуючи для цього тактику ядерного залякування й апокаліптичну риторику. Відповіддю Заходу має бути максимальне політичне єднання та військова допомога Україні, що перебуває на передовій російської агресії в Європі. А також – політична гнучкість та готовність жертвувати національними інтересами окремих держав заради загальної безпеки і встановлення нових правил гри для світу. Коли в автомобілі зламаний двигун, перефарбовування його в інший колір не допоможе поїхати. Міжнародний порядок, заснований на універсальних організаціях та їх регіональних філіях (ООН, ОБСЄ), відживає себе. Нездатність визнати це лише наближає війну в Європі, якої ніхто не хоче.

Валерій Кравченко

У домоволодінні одного з сіл Бахмацького району Чернігівської області здійснив самогубство український режисер Леонід Кантер. Його тіло виявили ввечері 4 червня, – повідомили в секторі комунікації поліції Чернігівської області. Інформацію про те, що це відомий режисер, «Укрінформу» підтвердив речник Національної поліції України Ярослав Тракало.

Повідомлення про те, що 36-річний чоловік вчинив самогубство, в поліції отримали надвечір 4 червня. На місце події негайно виїхала слідчо-оперативна група поліції. На місці події поліцейські виявили труп чоловіка з наскрізним вогнепальним поранення в щелепу. Поряд із тілом лежала зброя, також тут виявили передсмертну записку.

Інформацію про подію внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відкрито кримінальне провадження за фактом самогубства, тепер правоохоронці перевіряють обставини події.

Леонід Кантер – український продюсер, режисер, мандрівник і письменник. Він народився в Києві 27 липня 1981 року. На першому курсі університету (1998 рік) працював журналістом і ведучим у Національній телекомпанії України.

2003 року Кантер заснував кіностудію «Лізард філос.», яка зняла близько 50 короткометражних, кілька повнометражних і документальних стрічок. Серед найвідоміших його робіт – фільми про захисників Донецького аеропорту «Добровольці Божої чоти» та «Міф» – про загиблого на Донбасі українського оперного співака Василя Сліпака.

2007 року Леонід Кантер оселився на хуторі Обирок у Чернігівській області й перетворив його на мистецький центр. У творчому поселенні він збирав друзів з усього світу, організовував фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята. Серед найвідоміших – фестиваль «Хліб своїми руками» та перший афроетнічний фестиваль «Мама Африка».

Місяць тому, 5 травня, Леонід Кантер презентував фільм «Міф» у Варшавському кінотеатрі «Луна». А за два дні, 7 червня, мав презентувати цю стрічку в Парижі.

Джерела: cn.npu.gov.ua, ukrinform.ua