Міністерство освіти і науки України й угорська громада спільно працюватимуть над розробкою державних стандартів і типових програм та планують подальшу роботу над проектом закону «Про загальну середню освіту». Про це йшлося сьогодні, 5 червня, під час зустрічі міністра освіти і науки України Лілії Гриневич з представниками угорської громади, яка проживає в Україні, – інформує прес-служба МОН.  

Під час перемовин основну увагу зосередили на уточненні позицій щодо плану імплементації статті 7 (мова освіти) Закону України «Про освіту». Зокрема, обговорили вдосконалення методик для вивчення української мови, розроблення нових стандартів і підручників, що заплановано зробити в межах перехідного періоду до повноцінної імплементації мовної статті.

Під час зустрічі домовилися, що представники угорської громади увійдуть до робочих груп, які займаються розробкою державних стандартів і типових освітніх програм. Представники угорської громади також передали пропозиції щодо проекту мовної статті майбутнього Закону «Про загальну середню освіту», в якій має бути уточнено шлях імплементації мовної статті Закону «Про освіту».

«Я дуже рада, що сьогодні ми змогли таки зібратися та конструктивно поговорити про всі необхідні для наших дітей рішення. Це демонструє, що ми все ж здатні продуктивно співпрацювати та доходити спільних рішень, які необхідні для забезпечення прав наших дітей і розвитку усієї нашої держави та національних громад зокрема», – сказала Лілія Гриневич.

Представник угорської громади у Верховній Раді України, народний депутат Василь Брензович зазначив, що громада погоджується з видовженням перехідного періоду для імплементації мовної статті українського закону про освіту на 3 роки – до 2023-го. «Ми погоджуємося, що ця пролонгація є правильна з педагогічної точки зору, але для нас також важливо що саме відбуватиметься у цей перехідний період та наскільки якісно він буде організований», – додав він.

Окрім того, під час зустрічі обговорили питання друку якісно нових підручників угорською мовою. Голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдика Орос зауважила, мовляв, в Угорщині «вже є розроблені матеріали, які можна використовувати для навчання наших дітей. І ми хотіли б мати можливість використовувати такі якісні матеріали й у школах, де навчаються діти угорської громади».

Натомість Лілія Гриневич відповіла, що для МОН важливо, аби всі підручники, за якими навчаються діти в школах України, були адаптовані до реалій держави. Адже важливим є також контекст, в якому подають інформацію в підручнику. Як один з варіантів вирішення цього питання міністр запропонувала видання підручників у співпраці іноземного видавництва з українським. «Так державні кошти витрачають правильно і на користь дітям, і ми дуже зацікавлені у такому форматі співпраці. Ми будемо дуже вдячні, якщо ви посприяєте для встановлення таких зв’язків і для розробки підручників для навчання дітей з угорської громади України», – пояснила міністр.

Нагадаємо, днями міністр закордонних справ України Павло Клімкін за підсумками зустрічі з угорським колегою Петером Сійярто повідомив, що Угорщина погодилася на перемовини з Україною щодо закону про освіту.

Джерело: mon.gov.ua

Сьогодні, 4 червня, голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка спільно з головою Львівської обласної ради Олександром Ганущиним запросили заступницю Генерального Консула Республіки Польща у Львові Катажину Солек. Причиною запрошення стала ситуація, що склалася з довгим чеканням під час перетину україно-польського кордону учасниками заходів українського Свята національної пам’яті у Перемишлі. Про це інформує прес-служба Львівської ОДА. 

Як зазначають у ЛОДА, під час зустрічі Олег Синютка «висловив обурення з приводу ситуації на кордоні та порушив питання незадовільної роботи митних і прикордонних служб Республіки Польща, внаслідок чого громадяни України, які їхали на Свято національної пам’яті, вимушені були безпідставно очікувати в пунктах пропуску подекуди понад 7 годин, а делегація з Івано-Франківської області – 10 годин».

Голова Львівської ОДА наголосив на необхідності пояснення ситуації, що склалася, та реагування польської влади, щоб не допустити схожих випадків у майбутньому.

Натомість, як зазначав у коментарі PolUkr.net генконсул України в Любліні Василь Павлюк, така ситуація на кордоні виникла через те, що влада Львівської області не попередила українських консулів, аби ті звернулися до польських прикордонників, тож останні працювали в звичному режимі, а рейсових автобусів того дня не бракувало.

«Аби люди не були ображені, що стоять на кордоні так довго, обласна влада мала мені повідомити, аби польські прикордонники на пунктах пропуску збільшили кількість працівників і делегації швидше проїхали, – прокоментував Павлюк. – Я дізнався про проблему, коли автобуси вже деякий час стояли. Подзвонив прикордонній службі в Перемишлі. Попросив, аби пришвидшили процес. Вони виділили до двох прикордонників, які перевіряли автобуси в Медиці, ще двох працівників. Більше в резерві не було, а наплив людей на кордоні великий, бо багато хто повертався в Польщу після довгого вікенду. Якби мене попередили завчасно, то проблеми можна було б уникнути. Як консул, займаюся порушенням прав громадян України в Польщі. У цьому випадку жодних порушень не було. За приписами ЄС, у прикордонника є 15 хв. на 1 особу для перевірки. А людей у Медиці були сотні в автобусах. Роками кажу міністру інфраструктури і главі нашої митниці про потребу розбудови інфраструктури на кордоні, але мов об стіну горохом».

Нагадаємо, вчора, 3 червня, делегації зі Львівської, Івано-Франківської й Тернопільської областей узяли участь у вшануванні пам’яті загиблих воїнів УГА і УНР, похованих на військовому цвинтарі у польському селі Пикуличі, що біля Перемишля.

Читайте також докладно про Свято національної пам’яті:

Хода українців у Перемишлі пройшла спокійно

Джерело: loda.gov.ua

У Польщі, Литві, Латвії та Естонії 3 червня стартували військові навчання НАТО Saber Strike-18. У них беруть участь понад 18 тисяч військовослужбовців з 19 країн. Відкриття восьмого випуску навчань відбулося у Вільнюсі. Литва як країна-господар буде головною територією маневрів, метою яких є посилення готовності й оперативної сумісності між союзниками і партнерами НАТО. Про це інформує Польське радіо. 

Цього року маневри Saber Strike триватимуть до 15 червня, а їх організатором і головним учасником є сухопутні сили США. Командування американських сухопутних сил у Європі повідомило, що маневри мають «продемонструвати активність і солідарність Альянсу» в час, коли військові дії Росії викликають дедалі більше занепокоєння сусідніх країн, які є членами НАТО. Також у повідомленні зазначили, що це «не є провокацією стосовно Росії».

Сполучені Штати очолюють багатонаціональну бойову групу НАТО у Польщі, а союзники з Німеччини, Великої Британії і Канади командують трьома іншими в країнах Балтії – Естонії, Латвії та Литві, – додає Радіо Свобода.

Польщу на навчаннях представляє приблизно 5 тисяч солдатів і 1000 одиниць військової техніки. У маневрах візьмуть участь багатонаціональні бойові групи НАТО, розміщені в регіоні в рамках зміцнення східного флангу Альянсу.

Метою навчань є випробувати й удосконалювати логістичні дії, зокрема перекидання солдатів, і типово бойові завдання. У Польщі навчання охоплюватимуть п дорожні походи, поромні переправи, повітряно-десантні операції й тактичні десантні операції з використанням вертольотів. Польська й американська авіація вправлятиметься у здійсненні місії підтримки наземних дій із повітря.

Навчання почалися невдовзі після заяви Польщі про те, що вона розглядає пропозицію про розміщення у себе постійного контингенту війська США, як це зробили Німеччина й Італія після Другої світової війни. «Інформаційний документ» Міністерства оборони Польщі, представлений інформаційними агентствами, передбачає, що Варшава може витратити від 1,5 до 2 мільярдів доларів США, щоб покрити витрати на постійне базування танкової частини США у Польщі.

США й НАТО зміцнили свою присутність у Польщі й інших країнах на східному фланзі Альянсу після анексії Росією Криму 2014 року та підтримки сепаратистів на сході України.

НАТО вже розгорнув близько 6000 військовослужбовців у регіоні, а армія США створила нову європейську штаб-квартиру в Польщі, щоб командувати цими силами.

Джерела: polradio.pl, radiosvoboda.org

У Московському міському суді сьогодні, 4 червня, оголосили вирок журналісту «Укрінформу» Романові Сущенку, якого незаконно утримують у Російській Федерації. Журналіста визнали винним і присудили 12 років колонії суворого режиму. Про це повідомляє «Укрінформ»  з посиланням на громадського захисника журналіста Марка Фейгіна.

«Пресу до залу пустили. Оголошувалася вступна та резолютивна частини. Без мотивувальної частини. Вирок: визнати винним, 12 років суворого режиму», – повідомив Фейгін у своєму твіттері.

Роману Сущенко вынесен приговор. 12 лет строгого режима. Жалоба будет подана завтра.

— Mark Feygin (@FeyginMark) June 4, 2018

Обвинувачення вимагало для незаконно заарештованого в Росії журналіста «Укрінформу» 14 років ув’язнення.

Роман Сущенко перебуває за ґратами у Москві вже 612 днів. Він працював в Українському національному агентстві «Укрінформ» з 2002 року, з 2010-го був власним кореспондентом Укрінформу у Франції. З початком російської агресії проти України Сущенко висвітлював, зокрема, вплив пропаганди РФ на Францію та Європу, зв’язки французьких праворадикальних політиків із Кремлем.

Романа Сущенка з порушенням міжнародних правил затримали 30 вересня 2016 року в Москві, куди він прибув з приватною поїздкою з Парижа. Упродовж двох днів після арешту ніхто не знав про долю Сущенка, йому не дозволяли зв’язатися ні з рідними, ні з адвокатом, ні з представниками посольства України в Російській Федерації. Згодом члени Громадської спостережної комісії Москви випадково виявили його у слідчому ізоляторі ФСБ «Лефортово» під час інспекційного візиту. На той момент Лефортовський районний суд Москви вже таємно заарештував українця на два місяці.

7 жовтня 2016 року журналістові висунули звинувачення у «шпигунстві» за статтею 276 Кримінального кодексу РФ, яка передбачає покарання до 20 років позбавлення волі. У ФСБ Росії заявили, що Сущенко є співробітником Головного управління розвідки Міноборони України. В ГУР Міноборони це спростували. Журналіст заперечує звинувачення та не визнає своєї вини.

У СІЗО «Лефортово» Сущенко перебуває понад 20 місяців. На нього чинили психологічний тиск, щоб журналіст визнав вину, обмежували його в доступі до інформації, спілкуванні з родиною та із зовнішнім світом. Усі судові засідання проходили у закритому режимі. Український журналіст перебуває у двомісній камері розміром 2 на 2 метри із сусідом.

24 квітня захисника Сущенка Марка Фейгіна позбавили статусу адвоката, а самого Сущенка перевели в камеру-одиночку в «інтересах національної безпеки Росії». Згодом Фейгіна все ж допустили до процесу, але як громадського захисника. Московський міський суд продовжив арешт Романа до 16 вересня. Сьогодні ж, 4 червня, йому оголосили вирок. Марк Фейгін зазначив, що заяву про оскарження вироку подадуть завтра.

Процес над Сущенком у Росії засуджували в Україні та на міжнародному рівні. Незаконний арешт українця обговорювали в комітетах Генасамблеї ООН, до його звільнення закликали Державний департамент США, Українсько-польська міжпарламентська група, польський Сейм, МЗС Литви, Європарламент, ОБСЄ, ПАРЄ, ЄС. Також із заявами на його підтримку та вимогами звільнити Сущенка виступали міжнародні організації, зокрема «Репортери без кордонів», Міжнародна і Європейська федерації журналістів, ЮНЕСКО, Рада Європейського альянсу інформаційних агентств (European Alliance of News Agencies — EANA), Гельсінська комісія США, Human Rights Watch, міжнародне об‘єднання письменників ПЕН-клубу, Комітет захисту журналістів (Committee to Protect Journalists – CPJ), європейські ЗМІ (французькі газети Le Monde та Le Figaro, брюссельські видання EU Reporter та  EU Today, британські ЗМІ, німецьке видання SPIEGEL ONLINE, польські журналісти) та інші.

У країнах світу проходили акції на підтримку та за звільнення Романа Сущенка. Українці Франції, Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії, Великої Британії, Канади, країн Балтії виходили на вулиці міст з плакатами та закликали російський уряд відпустити Сущенка з московського СІЗО.

Джерела: ukrinform.ua, twitter.com/FeyginMark

Цього року Вчена рада Національного університету «Львівська політехніка» одноголосно обрала доктором Honoris Causa університету видатного польського вченого-геолога, ректора Краківської гірничо-металургійної академії імені Станіслава Сташіца, президента конференції ректорів технічних університетів Республіки Польща професора Тадеуша Сломку. Про це інформує прес-служба «Львівської політехніки». 

З цієї нагоди в актовій залі університету відбулося урочисте засідання вищого колегіального органу. Ректор «Львівської політехніки» професор Юрій Бобало під час вступного слова наголосив, що почесне звання доктора Honoris Causa університету отримав відомий польський науковець і педагог, який зробив значний внесок у налагодження та поглиблення співпраці між українським і польським закладами вищої технічної освіти.

Як зазначив директор Інституту економіки і менеджменту «Львівської політехніки» професор Олег Кузьмін, польського вченого Тадеуша Сломку добре знають у науковому світі та високо цінують його дослідження в галузі застосування математичних методів та інформатики у геології тощо. Він був одним з ініціаторів і прихильників укладення угоди про співпрацю між Краківською гірничо-металургійною академією та «Львівською політехнікою», завдяки якій налагоджено постійний обмін студентами та викладачами, відбувається спільний науковий пошук, повноцінно функціонує процедура надання студентам подвійних дипломів.

З короткою інавгураційною промовою перед присутніми виступив і професор Тадеуш Сломка. Приємною несподіванкою для всіх стало те, що він виголосив її українською мовою, завершивши виступ словами «Слава Україні!».

Почесного доктора привітали Генеральний консул Республіки Польща у Львові Рафал Вольський, доктор Honoris Causa «Львівської політехніки», декан відділу менеджменту Краківської гірничо-металургійної академії Пйотр Лебковський, народний депутат України, співголова групи з міжпарламентських зв’язків із Польщею, професор «Львівської політехніки» Оксана Юринець.

Тадеуш Сломка народився 27 жовтня 1948 року в місцевості Свьонтнікі Гурне поблизу Кракова. Закінчив Геологічний технікум у Кракові, отримав вищу освіту у Гірничо-металургійній академії у Кракові.

Тадеуш Сломка є автором понад 250 наукових праць, які викликали значний інтерес у європейському та світовому геологічному співтоваристві. Крім цього, є співавтором 4 підручників та книжок, а також редактором 7 книжок. Неодноразово представляв результати своїх досліджень на загально-польських та міжнародних наукових конференціях у Австрії, Чехії, Словаччині, Італії, Іспанії, Великобританії, Ірландії, Греції, Мексиці, США, Австралії та інших країнах.

Упродовж 12 років він керував кафедрою загальної геології, охорони довкілля та гео-туризму, був заступником декана та деканом Геологічного, геофізичного факультету і охорони довкілля, проректором Гірничо-металургійної академії. Від 2012 року Тадеуш Сломка є ректором Гірничо-металургійної академії. Був головою Конвенту деканів факультетів наук про Землю, дорадником заступника міністра з питань довкілля, створив Всесвітню асоціацію гео-туризму та є її президентом, є також членом Міжнародної асоціації седиментології та Міжнародної асоціації математичної геології.

Професор Тадеуш Сломка є членом Комітету геологічних наук у Польській академії наук, головою Академічно-господарчого форуму, Головою Інституту «Автострада технологій та інновацій», а також головою Комісії з питань Інновацій та співпраці з економікою Конференції ректорів академічних навчальних закладів Польщі

У 2015 році став головою першого в Польщі Союзу Вишів «Інно-Тех Крак». До складу цього об’єднання входять три краківські виші: Гірничо-металургійна академія, Краківська політехніка та Сільськогосподарський університет.

2015 року Тадеуш Сломка одержав диплом Почесного доктора одного з найкращих технічних вишів у Японії – Shibaura Institute of Technology, також є почесним доктором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Джерела: lp.edu.ua, old.pu.if.ua

У Львові відбудеться ІV Українсько-польський форум «Транскордонне співробітництво та спільний європейський простір: теорія, практика і нові можливості». Форум пройде 7-8 червня в Національному університеті «Львівська політехніка», – повідомляє прес-служба університету.

У рамках форуму заплановано проведення дискусійних панелей «Роль транскордонного співробітництва у формуванні спільного європейського простору» та «Безпека і транскордонне співробітництво: відповіді на нові виклики». Також відбудеться круглий стіл на тему «Підсумки першого року безвізового режиму між Україною та ЄС: факти, тенденції та завдання»

Метою форуму є обговорення актуальних проблем політичного, економічного, безпекового, екологічного та соціокультурного вимірів транскордонного співробітництва, його ролі в розбудові спільного європейського простору. На форумі також мають намір виробити пропозиції щодо реалізації євроінтеграційних прагнень України та посилення українсько-польської співпраці.

Участь у форумі візьмуть українські, польські та литовські дослідники, політичні та громадські діячі. Зокрема: голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, голова Львівської облради Олександр Ганущин, міський голова Львова Андрій Садовий, народні депутати України Оксана Юринець та Ірина Фріз, директор Інституту світової політики, член Громадської ради при МЗС України Євген Магда, консул України у Гданську Лев Захарчишин, Генконсул Республіки Польщі у Львові Рафал Вольський, заступник голови Парламентської асамблеї НАТО, член Міжпарламентської ради Україна-НАТО Раса Юкневіціне, депутати сейму Вармінсько-Мазурського воєводства Ян Вовек, Юліан Осєскі, Збігнєв Рєтрзак, Марцін Кулажек, Патрик Козловський, Даніель Бальцевіч, виконавчий директор Асоціації об’єднань місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна» Галина Литвин, науковці Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині та Національного університету «Львівська політехніка» та інші.

Директор Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» професор Ярина Турчин зазначила: «Українсько-польський науковий форум первинно акумулював співпрацю двох освітніх інституцій – Львівської політехніки та Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині. А сьогодні розширює співробітництво між Львівською областю та Вармінсько-Мазурським воєводством у різних сферах, має незмінну підтримку з боку підкомітету Верховної Ради України з питань регіонального та транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС».

Організатори Форуму: Інститут гуманітарних і соціальних наук Львівської політехніки та Інститут політичних наук Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині (Польща).

Джерело: прес-служба Національного університету «Львівська політехніка»

Міністерство освіти і науки України 5 червня проведе консультації з представниками угорської громади щодо мовних статей закону про освіту. Зустріч на рівні міністрів також заплановано на червень. Про це повідомив міністр закордонних справ України Павло Клімкін за підсумками зустрічі з угорським колегою Петером Сійярто, яка відбулася у Нью-Йорку, – інформує «Європейська правда».

«Угорська сторона сприятиме цим консультаціям, щоб вони пройшли успішно. Потім зустрінуться голови МЗС і Міносвіти за участі угорської громади, щоб остаточно визначити те рішення, яке працюватиме для наших громадян угорського походження», – сказав Клімкін.

За його словами, «логіка рішень полягає в тому, щоб прибрати цю дискримінацію, щоб викладання мови було покращене, аби вони (представники нацменшини, – ред.) розуміли, в якій країні живуть, але й щоб допомогти їм повністю зберегти самобутність».

На сайті уряду Угорщини також повідомили, що Сійярто запропонував Україні створити міжурядову робочу групу, якій буде доручено стежити за виконанням висновку Венеціанської комісії щодо статті про мову навчання національних меншин українського закону «Про освіту». Група має включити в себе керівників міністерств закордонних справ та освіти, а також представників угорської меншини в Україні.

«Угорщина пропонує створити міжурядову робочу групу, якій буде доручено стежити за виконанням висновку Венеціанської комісії щодо України. Порушуючи права угорської національної меншини, Україна призвела до ситуації, яка є поганою для усіх», – сказав він.

Сійярто додав, що Угорщина не зацікавлена в суперечці та хоче остаточно знайти вирішення ситуації, що склалася.

«Наша мета – повернути закарпатським угорцям ті права, які їм надавалися раніше і гарантувалися. Наша мета – дати нам можливість повернутися до нашої політики, яка була побудована у випадку України на підтримці європейських та євроатлантичних інтеграційних процесів наших сусідів. Венеціанська комісія передбачила, що українські органи влади повинні консультуватися з національними меншинами і утримуватися від обмеження раніше набутих прав», – заявив Сійярто.

Окрім того, угорський міністр подякував США за активність у вирішенні «мовної проблеми». За його словами, без підтримки Сполучених Штатів було б неможливо утворити міжурядову робочу групу України та Угорщини, яка займеться питанням мови освіти.

Також Сійярто вперше позитивно висловився щодо кроків українського уряду, спрямованих на вирішення цієї суперечки.

«На порядку денному українського парламенту уже є ініціатива про відтермінування закону про освіту до 2023 року, а виведення з його дії приватних шкіл просуває застосування цього закону вперед», – зазначив угорський міністр.

Нагадаємо, новий український закон про освіту набув чинності у вересні 2017 року. Його норма щодо обов’язкового навчання державною мовою викликала критику в деяких колах в Україні та за кордоном, зокрема Угорщині. Перехідні положення закону передбачають поступове збільшення кількості навчальних предметів, які представники національних меншин мають вивчати українською мовою. Будапешт побачив у цьому порушення прав угорської меншини. Київ такі звинувачення відкидає.

Ппісля ухвалення закону «Про освіту» Сійярто заявив, що Угорщина блокуватиме зближення України з НАТО та Європейським Союзом, оскільки цей закон нібито порушує права угорської меншини в Україні.

У жовтні 2017 року ПАРЄ провела термінові дебати й ухвалила рішення щодо освіти мовами національних меншин із рекомендаціями Україні. Це рішення доволі жорстко засудило те, що Верховна Рада ухвалила закон про освіту, змінивши статтю 7 (про мову освіти) без консультацій з представниками національних меншин. Асамблея також звернулася до України з проханням врахувати всі без винятку рекомендації Венеціанської комісії та внести відповідні зміни до закону про освіту.

У грудні було опубліковано рекомендації, які містяться в офіційному висновку Венеційської комісії щодо Закону України «Про освіту». В українському МЗС тоді наголосили, що це дозволить впроваджувати закон в інтересах української мови як державної, а також з урахуванням важливості забезпечення розвитку мов національних меншин. І закликали не політизувати це питання, адже рішення Венеційської комісії дозволило перевести подальшу імплементацію освітньої реформи в Україні виключно в експертне русло.

Законопроект, що виконує частину рекомендацій Венеціанської комісії, український уряд схвалив у лютому. Однак відтоді представники уряду Угорщини жодного разу не виступали з офіційними коментарями на його підтримку та не погоджувалися на пропозиції Києва щодо перемовин у цьому питанні. Натомість Будапешт уже тричі блокував проведення засідання Комісії України з НАТО на міністерському рівні, в такий спосіб висловлюючи невдоволення статтею про мови навчання національних меншин українського закону про освіту.

Джерела: eurointegration.com.ua, kormany.hu

Перший похід «нових політиків» у владу, що розпочався в 2014 році, завершився невдачею. Стара владна система зуміла або «перетравити» реформаторів, або ж максимально маргіналізувати їх, фактично усунувши від процесу прийняття рішень. Однак перемога «нових» – це лише питання часу, адже на їхньому боці – логіка розвитку подій в Україні.

Вони – колишні журналісти, «айтішники», успішні менеджери та бізнесмени, які ніколи не уявляли б себе в політиці, якби не Революція Гідності, – зробили справді ризикований крок, вирішивши зануритись у те, що називається українською політикою. Уже через рік після парламентських виборів 2014 року стало зрозуміло, що «новим обличчям» не вдасться змінити систему, яка відчайдушно опирається будь-яким змінам. Відтак, після 2014 року владну систему в Україні можна описати як еклектичну суміш «нових» і «старих», що перебувають у перманентному протистоянні.

Парламентські новачки

Після (і під час) Революції Гідності в українському суспільстві сформувався надзвичайно потужний попит на нові обличчя у владі. Політичні лідери (принаймні ті з них, хто добре відчув нові віяння) змогли використати це прагнення нового у власних інтересах. «Нові обличчя» стали політичним фетишем, який під час виборів до парламенту 2014 року перетворився на політичну технологію. Виборчі списки партій наповнилися громадськими активістами, героями Майдану, військовими, журналістами.

До списків іменної партії Президента БПП «Солідарність» потрапили відомі журналісти Мустафа Найєм, Сергій Лещенко та громадська активістка Світлана Заліщук. Шостим номером списку президентської партії став уславлений своїм виходом із оточеного аеродрому Бельбек військовий Юлій Мамчур.

Партія Юлії Тимошенко також «прикрасила» свої списки новими обличчями. «Батьківщину» на вибори «повела» перший номер Надія Савченко, яка тоді перебувала в російському полоні. Третій номер списку партії – громадський активіст і журналіст Ігор Луценко, який на той час устиг повоювати на Сході України. Загалом, у першій п’ятірці списку «Батьківщини» – троє нових політиків, а в першій десятці – шестеро.

Ще один лідер виборчих перегонів 2014 року Олег Ляшко також не залишився осторонь модного тренду. Щоправда, головний радикал країни зробив ставку на військових і активістів Майдану, якими й наповнив списки своєї партії. Природно, що переважна більшість із них вперше стали народними депутатами.

Партія міського голови Львова «Самопоміч» взагалі одним із критеріїв формування своїх виборчих списків оголосила відсутність парламентського досвіду в кандидатів. Першим номером списку «Самопомочі» стала громадська активістка Ганна Гопко, тринадцятим – колишній журналіст Єгор Соболєв. Також у списках – одразу чотири представники батальйону «Донбас», найвідоміший з яких – Семен Семенченко.

Загалом, за підрахунками Громадського руху «Чесно», після виборів 2014 року український парламент оновився на 56%.

Післяреволюційні уряди також відзначилися присутністю «легіонерів» із бізнесу, громадських структур і навіть із-за кордону. Наприклад, у другому уряді Яценюка (грудень 2014 року – квітень 2016-го) працювали литовський підприємець Айварас Абромавичус (міністр економіки), громадянка США українського походження Наталія Яресько (міністр фінансів), грузин Олександр Квіташвілі (міністр охорони здоров’я), банкір Олексій Павленко (міністр аграрної політики), директор бізнес-групи «Континіум» Андрій Пивоварський (міністр інфраструктури). Також в уряд пішли працювати (в 2015 році) керуючий інвестфондом Максим Нефьодов, грузинки Ека Згулазде та Хатія Деканоідзе, які очолили процес реформування Національної поліції України. Саме цей уряд вважається найбільш технократичним та інноваційним. У нинішньому уряді Володимира Гройсмана новачками української політики можна назвати хіба що в.о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун, міністра інфраструктури Володимира Омеляна та (умовно) міністра культури Євгена Нищука.

Неприродний симбіоз

Велика кількість нових облич у парламентських фракціях і на урядових посадах – не заслуга і не прояв доброї волі лідерів політичних партій та керівництва держави. Союз (як виявилося пізніше – тимчасовий) з громадянським суспільством став єдиним виходом із критичної для України ситуації в 2014 році. Однак одразу ж після того, як система зміцніла настільки, щоб перестати боятися дезінтеграції державних механізмів, тихий саботаж реформ потроху переріс у відверті спроби реваншу. По чотирьох роках після Революції Гідності стало очевидно, що «старі» використали «нових», щоб, прикриваючись ними, нічого не змінювати. Частка «нових» у списках партій та на ключових посадах була ретельно виміряна з метою не допустити навіть наближення їх сумарної кількості в майбутньому парламенті до такої, що могла б хоч на щось суттєво впливати. Посади в уряді та в інших відомствах – відміряні й обставлені наглядачами та кураторами, аби, не дай боже, не упустити навіть найменшого шансу виходу їх з-під контролю. Як приклад можна згадати демарш Абрамавічюса або ж відставку Павла Шеремети.

Задля справедливості слід зауважити, що вони й не мали шансів щось суттєво змінити. Адже ефективні ті міністри, які мають або надійну і стабільну політичну підтримку, як, наприклад, міністр інфраструктури Володимир Омелян, або ж фаворити Президента чи Прем’єр-міністра. Навіть виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, на захист якої неодноразово виступав Володимир Гройсман, майже два роки не може позбутися статусу «в.о.» – саме через відсутність підтримки у парламенті. Однак і за партійну підтримку доводиться платити. У випадку, скажімо, Омеляна – власним іміджем, коли доводиться «підписуватись» під партійну тему і брати на поруки сумнівних осіб на кшталт Мартиненка.

Це добре усвідомив колишній президент Грузії Михеїл Саакашвілі. Коли у тебе немає потужної підтримки в парламенті, тебе однозначно використають – незалежно від займаної посади. Саме тому його наміри (хоча й утопічні з огляду на електоральні настрої українців) були цілком правильними. Впроваджувати зміни може лише та політична сила, яка має кількадесят «штиків» у парламенті, а в ідеалі – спроможна стати осердям коаліції з власною програмою. В останні дні на посаді голови Одеської обласної адміністрації Саакашвілі зрозумів і, як властиво йому, на весь голос заявив, що його використали щонайменше двічі: спочатку для імітації рішучості реформ, а вдруге – як «таран» для усунення тодішнього прем’єра Яценюка та послаблення позицій партнерів по коаліції.

Що далі?

Похід «нових» у владу був відчайдушним кроком, який, на жаль, завершився провалом. Як для країни (тобто виборців), так і для них самих. Через чотири роки ми чітко бачимо, що ті, хто в 2014-му формували списки на парламентські вибори, хто запрошував і призначав на посади легіонерів з-за кордону або представників великого та успішного бізнесу, аж ніяк не мали на меті привести нове покоління до влади. Натомість ті, хто все ж погодилися ставати депутатами чи міністрами, переважно добряче зіпсували собі політичний імідж. Навіть якщо вони зуміли залишитися осторонь корупційних скандалів, вони співвідповідальні за дії влади (і опозиції), за всі їхні невдачі та помилки. Парадоксально, але навіть якби уряд Яценюка чи Гройсмана справді наважився на системні реформи, поваги й любові співвітчизників це не додало б. У цьому сенсі мав рацію Арсеній Яценюк, який називав членів свого Кабінету Міністрів «політичними камідказе».

Навряд чи варто звинувачувати у наївності чи інфантильності тих, хто залишив комфортну для себе сферу діяльності й пішов у політику в 2014–2015 роках. Багато із них, мабуть, добре розуміли, що їм не доведеться розраховувати на всенародну любов. Більшість віддавала собі належне, що в такій кількості їм не вдасться стати «драйверами» системних змін у вітчизняній зашкарублій системі, що тримається на круговій поруці та корупції. Однак, слід визнати, без них український парламент та уряд був би набагато гіршим. Дуже багато змін, ефект від яких стане відчутним лише в майбутньому, – це заслуга їхнього опору, апелювання до міжнародних партнерів, пікетів та перфомансів, прес-конференцій та закликів до суспільства. Звісно, якби ці «нові обличчя» (навіть у такій обмеженій кількості) представляли в парламенті одну політичну силу, ефект від їхньої діяльності був би відчутнішим. Однак ані в 2014-му, ані, швидше за все, в 2019-му серйозних політичних перспектив така «команда зірок» не матиме. Причина – не лише старі правила гри українських виборів, але й інертність українських виборців, які радше проголосують за старих, так би мовити, перевірених часом політиків, аніж за незрозумілих реформаторів. Щоб зрозуміти це, варто переглянути рейтинги політичних симпатій українців. Зміна політичних «звичок» виборців – процес тривалий і невдячний. Але у більшості випадків – і історія не однієї країни це доводить – незворотний.

Віктор Біщук

Російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко, про вбивство якого повідомили вчора, – живий. А «вбивство» журналіста виявилося частиною спецоперації Служби безпеки України. Про це повідомив сьогодні під час брифінгу глава СБУ Василь Грицак.

«Я міг би принести співчуття родині Аркадія Бабченка, але не буду цього робити. Навпаки, сьогодні я привітаю Аркадія з третім днем народження і запрошую його до зали. Спецоперація СБУ завершилася успішно», – сказав Грицак, якого цитує Служба безпеки України на своїй facebook-сторінці.

За словами голови СБУ, вбивство російського журналіста замовили російські спецслужби. Завдяки спецоперації СБУ вдалося не лише зірвати цю провокацію, а й «задокументувати підготовку російськими спецслужбами ганебного злочину». Грицак додав, що замовника злочину вже затримано, тривають слідчі дії з цим громадянином, а також проводять обшуки за місцями його проживання й тимчасового перебування.

Як розповів голова СБУ, російські спецслужби завербували для вбивства громадянина України, прізвище якого починається на літеру “Г.”, якому заплатили 40 тисяч доларів. 10 тисяч з них він залишив собі, а 30 запропонував безпосередньому виконавцеві – знайомому колишньому атовцю. Як завдаток передав виконавцю 15 тисяч доларів. Після вчинення злочину «громадянин Г.» планував покинути Україну й уже мав квиток до Російської Федерації, куди планував дістатися через третю країну.

За словами Грицака, посередник у вбивстві Бабченка мав ще одне завдання на території України – підготувати й інші теракти.

Спецоперацію з запобігання замаху на вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка Служба безпеки України готувала два місяці. Про це сам Аркадій Бабченко розповів на брифінгу, – повідомляє «Громадське», яке вело пряму трансляцію брифінгу.

«Мене поінформували в цій справі місяць тому. Я бачив, як хлопці працювали. Ми думали, пропрацьовували, діяли. Результатом стала ця спецоперація, за результатами якої був затриманий чоловік», – сказав журналіст.

Він також попросив вибачення у всіх за інсценування свого вбивства й подякував СБУ за те, що врятували його життя.

Нагадаємо, ввечері 29 травня повідомили про вбивство Аркадія Бабченка, російського військового журналіста, який від 2017 року мешкав в Україні. У поліції Києва підтвердили факт убивства.

Аркадієві та його родині цілодобову охорону. Про це повідомив на своїй facebook-сторінці Президент України Петро Порошенко. “Навряд чи Москва заспокоїться – доручив надати Аркадієві та його родині цілодобову охорону”, – написав він.

Джерела: facebook.com/SecurSerUkraine, hromadske.ua

Польська сторона не бачить для цього підстав, українська – навпаки

Під час пошуково-ексгумаційних робіт під колишнім памʼятником воїнам УПА в польському селі Грушовичі Інститут національної памʼяті Польщі (ІНП) знайшов рештки 16 осіб, ґудзик з німецької натільної білизни і польські монети 1920-х років. За роботами спостерігали українські експерти з Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті на чолі з її секретарем Святославом Шереметою. Сторони дійшли різних висновків. Польська – вважає, що рештки і речі не дають підстав вважати, що там поховані вояки УПА. Українська – бачить докази поховань «упівців». Суперечка, чи поховані там «упівці», виникла, мабуть, тому, що поховання військових, за польськими законами, мали б відновити і внести до реєстру під охороною держави. Якщо поховані цивільні – таких зобов’язань немає. Руйнування монумента в Грушовичах у квітні 2017 року призвело до заборони на польські ексгумаційні роботи в Україні та погіршення відносин між країнами. Polukr.net поговорив з польськими й українськими експертами, які навели свої аргументи щодо цих висновків.

Швагжик: «Немає порозуміння щодо відновлення українських памʼятників у Польщі»

Під час розкопок біля скелета молодого чоловіка знайшли ґудзик з німецької натільної білизни, яка була у вжитку у вояків УПА. Один череп мав тріщину у лобовій частині, що вказує на удар в момент смерті чи добивання. Більшість осіб похована на рівні 1,6–1,7 метра, проте троє на глибині 1 метра. Українська сторона вважає, що це свідчить про швидке поховання жертв між інших старіших могил. У двох похованнях на глибині 1,6–1,7 метра знайшли польські монети 1920-х років, які були в обігу під час ІІ світової війни.

Бюро пошуку та ідентифікації ІНП у звіті зазначає, що знайдені рештки належать цивільним, серед яких чоловіки, жінки та діти, і немає жодних доказів, що серед цих осіб є вояки УПА.

Заступник глави польського ІНП Кшиштоф Швагжик каже, що у первинному вигляді памʼятник воїнам УПА, який був там до квітня 2017 року, не відновлять. У коментарі Polukr.net Швагжик заявив, що порозумінь з українською стороною щодо відбудови цього пам’ятника немає.

«У Грушовичах не розкопували могили, а відкрили ділянку, де була низка старих поховань, – розповів Polukr.net Швагжик. – Віднайдені людські рештки не тривожили, не підіймали. Їх досліджували на місці. Ми з українською стороною не дійшли згоди щодо відновлення українських памʼятників у Польщі».

Ольга Соляр: «На підставі розповідей місцевих довідались, що люди завжди знали – на цьому місці поховані “упівці”»

Під час робіт серед присутніх була представниця Обʼєднання українців у Польщі Ольга Соляр, яка у Facebook висловила обурення щодо висновків польського ІНП: «Дуже прикро читати про висновки, в яких однозначно стверджено, що немає підстав казати, що в дослідженому місці не могли спочивати члени УПА. На якій підставі? Серед похованих три скелети були надто плитко, як на звичайне сільське поховання. Ніхто в селі не ховає на глибині 1 метра, але хоча б 1,5 метра. На підставі розповідей місцевих знаємо, що люди завжди знали – в цьому місці поховані «упівці». До того ж їх ховали в окремих могилах, в трунах, між іншими гробами… Факт, що не зберігся жоден фрагмент одягу чи шкіряний елемент, ні про що не свідчить. Там волога земля, тож не дивно, що за 70 років не залишилося одягу чи взуття».

«ІНП не вивчив ретельно 2 решток, які були важливі для української сторони, – написала теж Соляр. – Вони лежали на глибині 1 метра, обидва молоді хлопці. У першому випадку дослідили тільки гомілку, у другому – череп та плечі. Інші частини решток не дослідили, бо польська сторона не хотіла розширювати меж розкопок».

У коментарі Polukr.net голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима заявив, що поляки не хочуть визнавати, що там поховані «упівці», бо їм довелося б тоді відновити могили як військові й охороняти їх на державному рівні.

«Якщо б ІНП визнав, що там виявлені рештки воїнів УПА, то їх мусили б поховати, і надати статус військових поховань під охороною держави, – пояснив Polukr.net Тима. – А так все скинули на українців – мовляв, збрехали, що там поховані «упівці», ще й могилу їм побудували на польських кістках».

Шеремета: «Зруйнований памʼятник був не символічний, а надмогильний, і має бути відновлений»

У коментарі Polukr.net глава української групи експертів Святослав Шеремета заявив, що дії польського ІНП продиктовані не дослідницькою, а політичною доцільністю.

«У Грушовичах наша делегація з 5 осіб складалася з експертів, які мають багаторічний досвід проведення пошукових та ексгумаційних досліджень, – каже Шеремета. – Ділянка, яку розкопали, недостатня, щоб робити висновки. Вона мала би бути більшою. На межах розкопу ми бачили частини решток, а інші частини тих самих решток були поза ділянкою розкопок. Хочу наголосити, що ми там були як спостерігачі без права голосу: могли дивитися, фотографувати, але не визначати хід робіт. Висновки ІНП Польщі як мінімум передчасні. Вони ґрунтуються не на наукових вимірах, а на політичній доцільності. Свої висновки оголосимо незабаром. Але щонайменше троє решток належать воїнам УПА – це висновки з розкопок, архівних даних і спогадів очевидців. Ці розкопки мали б виглядати інакше: ми мали б спільно з польської стороною розробити методологію робіт і спосіб визначення результатів – за якими ознаками трактувати належність решток до воїна УПА чи навпаки? Слід було розширити ділянку пошуку і допустити наших фахівців до робіт».

«Оскільки зруйнований памʼятник був не символічний, а надмогильний, то він має бути відновлений, – продовжує Шеремета. – Наша позиція незмінна – польська сторона має показати шлях до порозуміння і співпраці. Українські памʼятники в Польщі, які були зруйновані протягом останніх років, мають бути відновлені. Маємо отримати хоча б якісь запевнення польської сторони щодо цього».

Поіменний список «упівців», похованих у Грушовичах

Портал «Історична правда» на базі польських та українських архівів, зокрема архівів польського ІНП, визначив хто з ОУН та УПА похований в Грушовичах: «У Грушовичах з числа українських повстанців поховані: станичний ОУН Тимко Базилевич – «Мороз», курінний лікар УПА Клочник Павло – «Сірко», старший стрілець, сапер УПА Дмитро Грицаль – «Дубенко», член боївки Служби безпеки (СБ) ОУН – «Гонта» та районний референт СБ Дмитро Козак – «Марко». Усі загинули в боях і збройних сутичках із НКВД та прокомуністичним Військом Польським».

Між Варшавою і Києвом від весни 2017 року триває суперечка довкола заборони українською стороною на пошуково-ексгумаційні роботи щодо решток польських жертв війн і конфліктів в Україні. Ця заборона – реакція на знесення пам’ятника у Грушовичах та попередні випадки руйнування українських місць пам’яті в Польщі. Україна не раз заявляла, що дозволить полякам відновити ексгумаційні роботи, якщо Польща відбудує знищені українські пам’ятники. У Польщі натомість кажуть, що не збираються відбудовувати ці монументи, бо вони нелегальні.

Ігор Тимоць, фото польського ІНП.