КИЇВ. 29 вересня. У рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Президент України Петро Порошенко провів зустріч з Президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою. Про це повідомляє Polukr з посиланням на прес-службу Глави держави.
П.Порошенко високо оцінив послідовну і тверду підтримку Польщею зусиль України, спрямованих на встановлення миру та політичне врегулювання ситуації на Донбасі.
У ході зустрічі А.Дуда наголосив, що Польща є і залишатиметься надійним союзником України у відстоюванні суверенітету і територіальної цілісності, у реалізації проєвропейських реформ.
“Глави двох держав обговорили ситуацію на Донбасі. Президент Польщі акцентував увагу на неприпустимості “замороження” конфлікту. Петро Порошенко і Анджей Дуда засудили проведення псевдовиборів на окупованих територіях і погодилися, що у разі їх проведення має бути посилено військово-технічну допомогу Україні та посилено санкції проти Росії”, – йдеться у повідомленні.
Крім того, Президенти України та Польщі також обмінялися думками стосовно актуальних питань двостороннього порядку денного, а також розвитку співробітництва в регіоні Східної Європи, зокрема у форматі “Вишеградська четвірка+Україна” та домовилися про наступну зустріч у цьому форматі.
Співрозмовники також домовилися про візит Президента Дуди в Україну у цьому році.
КИЇВ. 28 вересня. УНН. Українська делегація залишила залу, де проходить відкриття 70-го ювілейного засідання Генасамблеї ООН, перед виступом президента РФ Володимира Путіна, передає УНН.
“Українська делегація пішла перед виступом Путіна із залу”, — повідомив у Twitter головний редактор “Еха Москви” Олексый Венедиктов.
Крім того, О.Венедиктов опублікував фото, де видно порожні місця української делегації в першому ряду прямо по центру перед В.Путіним.
У свою чергу постійний представник України при ООН Юрій Сергеєв написав у Twitter: “Миру-мир.людина,що розв’язала війну в Україні говорить про принципи #ООН і світову безпеку”.
КИЇВ. 28 вересня. УНН. США наполягають, що Україна має повернути контроль над своєю територією. Про це виступаючи на сесії Генасамблеї ООН заявив президент США Барак Обама, повідомляє УНН.
“США наполягають, щоб “ця криза (в Україні) була вирішена таким чином, щоб забезпечити визначення свого майбутнього, контролю над своєю територією для сучасної демократичної України”, – зазначив він.
Говорячи про російську агресію на Сході та анексію Криму, Б.Обама наголосив, що це може повторитися у будь-якій країні світу.
“Те, що відбулось в Україні, може повторитись у будь-якій країні світу. Ось – основа тих санкцій, які ми запровадили зі своїми партнерами…Санкції це не прагнення повернутися до холодної війни’’, – зауважив Б.Обама, додавши, що якби Росія пішла шляхом дипломатії це було б краще для неї.
Раніше Б.Обама зазначив, що США не може лишатися осторонь, коли суверенність України порушується Росією. Це і є причиною санкцій.
КИЇВ. 27 вересня. УНН. Українська армія є однією з найсильніших на європейському континенті. Про це, виступаючи в Нью-Йорку на конференції “Глобальні ініціативи Клінтона”, сказав Президент України Петро Порошенко, передає УНН.
“Це був виклик для мене зробити так, щоби наші збройні сили захищали незалежність країни. Тепер у нас одна з найсильніших армій на континенті, яка зупинила російську агресію. Майже 80% українців стали волонтерами, щоб допомагати мені створювати нову українську армію. І зараз ми маємо одну з найбільш прозорих і не корумпованих армій світу”, – сказав П.Порошенко.
При цьому П.Порошенко наголосив, що нині українська армія протистоїть одній з найбільш потужних армій світу – російській армії.
“Ми боремося з цією армією зброєю 20 сторіччя, в той час як у наших противників зброя 21 сторіччя”, – сказав П.Порошенко.
Як повідомляв УНН, П.Порошенко виступив на конференції “Фонду Клінтона” в Нью-Йорку, в якій взяв участь і екс-президент США Білл Клінтон.
КИЇВ. 26 вересня. УНН. Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю українським телеканалам повідомив, що основною метою участі в заходах в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй стане зміцнення міжнародної коаліції на підтримку України, а також донесення необхідності реформування Ради Безпеки ООН в частині права “вето” постійних членів, передає УНН з посиланням на прес-службі Глави держави.
Глава держави також зазначив, що в ході робочого візиту до США заплановано багато двосторонніх зустрічей і це свідчить про значний інтерес інших країн до України. “Те, чого Україна потребує як повітря — міцність коаліції, єдність та солідарність світу з Україною”, — сказав Президент. Петро Порошенко нагадав, що однією з перших міжнародних реакцій, яка засуджувала незаконну анексію Криму, було рішення Генеральної асамблеї ООН, за яке проголосувало 100 країн-членів.
“Тема ювілейної Генеральної асамблеї полягає в трьох пріоритетах — мир, безпека та права людини. І я не знаю іншої країни (ніж Україна), для якої ці теми були би настільки актуальними”, — зазначив Президент. Глава держави підкреслив, що Україна нині бореться за мир на своїй території, за безпеку не лише свою, але й континентальну та глобальну, а також за права людини — проти знущань над українськими полоненими та заручниками, за права вимушених переселенців і тих, хто знаходиться на окупованих територіях.
Крім того, Президент очікує чітко скоординованих кроків та зусиль по реформуванню Радбезу ООН. “Ініціатива, щоб ми обмежили право постійних членів Ради Безпеки ООН на застосування право вето в тих випадках, коли мова йде про масові вбивства людей. Бо навіть з моральної точки зору застосування права вето в таких випадках — це ліцензія на вбивство. Воно на сьогодні серйозно перешкоджає справедливому та неупередженому розслідуванню або застосуванню ООН тих інструментів та важелів, які є в її розпорядженні”, — зазначив Глава держави. За його словами, цю ініціативу підтримує багато країн, оскільки за 70 років існування певні структури та правила ООН мають бути реформовані.
Україна також сподівається стати непостійним членом Радбезу ООН в 2016-2017 роках. Президент разом з дипломатами робить все можливе, щоб 15 жовтня, під час голосування, Українська держава отримала позитивний результат.
Учора, 22 вересня, в Міжнародному виставковому центрі в Києві розпочалася ХІІ Міжнародна спеціалізована виставка «Зброя та безпека – 2015», яка триватиме до 25 вересня.
З огляду на те, що виставка відбувається в час, коли триває збройна агресія з боку Російської Федерації, основну увагу зосереджено на задоволенні потреби в сучасних зразках озброєнь і військової техніки Збройних сил України, Національної гвардії України й інших вітчизняних силових структур. Утім представлено й інші традиційні для цієї виставки напрямки.
Виставку «Зброя та безпека» цього року проводять у форматі двох основних розділів: «Озброєння та військової техніки для армії і правоохоронних органів»; «Зброя для цивільного населення». Крім того, в рамках виставки пройде ІІІ Міжнародна конференція з питань розвитку озброєння.
У першому розділі представлено зразки зброї для оснащення солдатів (стрілецьке озброєння, боєприпаси, оптика, засоби і системи зв’язку, бронезахисту, тилове забезпечення тощо), Сухопутних військ (ракетно-артилерійське озброєння, бронетанкове озброєння і техніка, безпілотні літальні апарати, засоби військової розвідки, військова автомобільна, інженерна й топографічна техніка тощо), служб правопорядку (засоби забезпечення оперативно-розшукової діяльності, проведення оперативно-технічних заходів, активної оборони, криміналістична техніка тощо), для охорони кордону (технічні засоби охорони кордону, прикордонного контролю, спеціальні автомобільні та інші транспортні засоби, системи спостереження, зв’язку, передачі інформації та автоматизації управління тощо), військової авіації (літаки, вертольоти, авіаційне і вертолітне озброєння, навчальні літаки, тренажери та симулятори, зенітно-ракетні комплекси тощо).
Серед озброєння для цивільного населення – мисливська та спортивна зброя, боєприпаси, зброя самооборони, музейна, антикварна (історична) зброя, холодна зброя, засоби зв’язку, GPS навігація, картографічна продукція, одяг та взуття тощо.
ХІІ Міжнародна спеціалізована виставка «Зброя та безпека – 2015» є найбільшою в історії України. У ній беруть участь 200 фірм, з яких 21 іноземна компанія з 9 країн світу (Болгарія, Великобританія, Естонія, Ізраїль, Індія, Китай, Нідерланди, Польща та США). Оборонно-промисловий комплекс України представляють 32 підприємства ДК «Укроборонпром», а також «Мотор Січ», «АвтоКрАЗ», «Південний машинобудівний завод імені Макарова», КБ «Південне», завод «Ленінська кузня», корпорація «Богдан», КП СПС «Арсенал». Площа виставки становить 18 тисяч квадратних метрів.
Серед цікавинок виставки – революційна розробка українських зброярів – автомат «Малюк» з унікальними характеристиками. Його показники з точності, надійності та зручності вже зацікавили Міністерство оборони та Національну гвардію України, які розпочинають випробування «Малюка», щоб у подальшому взяти його на озброєння. Випробування автомата в окремих підрозділах вже підтвердило його високі характеристики та викликало зацікавленість спецназу.
Утретє поспіль у виставці «Зброя та Безпека» бере участь представницька делегація польської оборонної промисловості. Польський національний стенд презентують компанії-лени Польської палати національних виробників продукції оборонного призначення (Polska Izba Producentów na Rzecz Obronności Kraju). На стенді Палати представлені польські компанії Huta Stali Jakościowych S.A., Huta Stalowa Wola S.A., Maskpol S.A., PCO S.A, Військовий інститут технологій озброєння (WITU), Технічний інститут військово-повітряних сил (ITWL), Центральне військове бюро розробок та технологій (WCBKT). Власний стенд розгорне компанія WB Electronics S.A.
На польських стендах презентують продукцію, яку вже поставляють до українського війська та силових структур, а також пропозиції, що можуть бути необхідними українським військовим у перспективі. Бронетанкобудування, створення високоточних боєприпасів, радіолокація, військовий зв’язок, безпілотні літальні системи, авіабудування – це ті галузі, де сторони вже виявили спільний інтерес. Утім можливими є й нові спільні розробки, які можуть бути цікавими і для українського та польського війська, і для просування їх на ринки третіх країн.
У рамках виставки заплановано не лише презентації продукції оборонної промисловості, а й семінари, науково-практичні конференції, участь у яких візьмуть спеціалісти наукових установ Збройних сил України та провідних підприємств ОПК. Також має відбутися виступ Голови групи з розвитку спроможностей ведення наземного бою директорів з озброєння НАТО.
Виставку «Зброя та безпека» в Україні проводять від 2004 року. Це найбільший національний захід, на якому демонструють досягнення українського та світового оборонно-промислового комплексу. Виставка «Зброя і безпека» покликана поглибити військову та військово-технічну співпрацю України із закордонними партнерами, посилити вітчизняний економічний потенціал, сприяти завантаженню підприємств оборонної промисловості України замовленнями та контрактами, які традиційно укладають за підсумками проведення виставки.
Виставка проходить згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України. Організатори – Міністерство внутрішніх справ України і ТОВ «Міжнародний виставковий центр», за підтримки уряду, парламенту, Міністерства оборони України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної служби експортного контролю України. Співорганізатор – Державний концерн «Укроборонпром». Генеральний інформаційний партнер виставки – інформаційно-консалтингова компанія Діфенс Експрес.
У Львові презентували проект Українського інституту національної пам’яті «Майдан: усна історія». Це – чи не наймасштабніший проект усної історії, який коли-небудь реалізовували в країні. Вперше на Українсько-польському порталі Інститут презентує відеофрагменти записаних спогадів. Водночас публікуємо розмову з керівником проекту Тетяною Ковтунович про передумови його виникнення та важливість для нашого часу. Особливий акцент – як відчуває Майдан людина, яка не лише пережила його особисто, але й почула сотні історій учасників.
Майдан був півтора роки тому, а ми вже намагаємось писати його історію. Чи не зарано?
Насправді ні. Що швидше почнемо збирати спогади, то краще буде для фахівців з усної історії. Спогади мають властивість змінюватись. Ми помічаємо це навіть на цьому невеликому відрізку часу. Є різниця між тими, які ми записали відразу після Майдану і нинішніми. Тоді в розповідях було дуже багато емоцій, деталей, що вразили, і живих переживань, зараз – більше аналізу та рефлексій. Дедалі частіше наші респонденти аналізують події не лише в контексті своїх переживань, але й у контексті подій, що відбуваються, з огляду на війну та політичну ситуацію. Тоді людям треба було виговоритись, а зараз вони радше розпитують себе й оточуючих. Майдан почався, але він не закінчується у певному сенсі. Закінчився певний етап, основні вимоги досягнуті. Але Майдан – це простір, який важко окреслити в часі. В ментальному та емоційному плані він є недовершеним. Це жива історія.
Ми зараз дуже шкодуємо, що не було таких проектів після двох попередніх революцій: Революції на граніті та Помаранчевої революції. Ми хотіли б зібрати свідчення і про них. А ще дуже цікаво було б записати історії людей, які пережили усі три революції.
Як ви почали займатися цим проектом?
Це було відразу після активних подій на Майдані, на початку березня 2014 року. Тоді ми мали дуже обмежені технічні засоби – власні телефони або, щонайбільше, диктофони. Але працівники Інституту постійно ходили на Майдан, бо розуміли, що Майдан стоятиме недовго і потім цих людей буде дуже важко знайти. У той час люди фактично ще не згадували, вони транслювали реальність, у якій жили. У розповідях було багато змішаних та неструктурованих емоцій. Люди скаржилися, висловлювали задоволення і незадоволення. Дуже сильними були емоції втрати, бо спогади про Небесну сотню ще неймовірно свіжі. Мабуть, з тими інтерв’ю буде багато роботи психологам та соціологам.
Від літа 2014 року ми вже записували спогади в стінах Інституту. Завдяки нашим партнерам з «Фонду збереження історії Майдану» у нас з’явилася камера, і ми запрошували людей на індивідуальні бесіди. Ці інтерв’ю розлогіші й докладніші. В таких умовах людина почувається комфортніше, має час і можливість пригадати подробиці. Кожна історія суб’єктивна, цікава і неповторна. З цих записів створюється справжня мозаїка тих подій.
Сьогодні у нас багато помічників – від квітня цього року запрацювали робочі групи по всій Україні. Проект ініціював наш Інститут, але наразі ми можемо робити записи лише в Києві. Багато ж свідків тих подій роз’їхалися по регіонах. Тому ми звернулися до істориків та місцевих телерадіокомпаній у великих містах. Сьогодні вже в 20 містах України ведуться записи спогадів. Люди роблять це на волонтерських засадах. Ми приємно вражені цим. Здебільшого роблять це фахівці з усної історії, викладачі в університетах, активісти, що брали участь у Майдані. Для багатьох така діяльність – своєрідне продовження Майдану. Люди роблять це не з примусу чи тому, що треба, а тому, що відчувають поклик і важливість роботи для суспільства. Ми вже записали 400 історій в Інституті, і ще понад 180 зафіксували наші волонтери в містах.
Як обираєте людей, чиї історії слід записувати?
Спершу ми склали список тих, кого обов’язково хотіли записати: активістів, волонтерів, політиків. Шукали їхні контакти й записували спогади. Але потім процес пішов. Почали приходити дуже цікаві люди й самі пропонувати свої історії, рекомендувати тих, хто може розказати свою. Було таке, що людина приходила із застереженням, що у неї спогадів на 15 хвилин, а проговорили три години. Розповідаючи, людина знову переживає всі ці події.
Ми намагаємось зібрати історії представників різних прошарків та сегментів Майдану – сотників, кухарів, айтішників, юристів, митців – повний спектр.
Крім того, ми збираємо історії не лише тих, хто фізично був на Майдані. Наприклад, маємо кілька історій дівчат, які працювали в цей час менеджерами-організаторами. Вони сиділи на телефонах і організовували допомогу: збирали гроші й закуповували усе необхідне. Звідти маю одну неймовірну історію. Дівчина, яка в Києві координувала збір допомоги, домовилася телефоном з львівським радіо про збір коштів на марафоні. За гроші, які пожертвували радіослухачі, купили дуже хороший дефібрилятор. Львів’яни якнайшвидше доставили його у Жовтневий палац (тоді там був розгорнутий госпіталь). І вже пізніше медики розповідали, що за допомогою цього дефібрилятора за кілька хвилин після доставки врятували життя людини, в якої зупинилося серце. Майдан – це не лише фізичний, а й віртуальний простір, який своїм існуванням міг врятувати реальну людину. Таких історій, які можна назвати феноменальними, є дуже багато.
А є ті, що найбільше вразили?
Я брала інтерв’ю у волонтерки Люби Шипович. Вона закінчила Києво-Могилянську академію й успішно працювала у Нью-Йорку айтішником. Коли почалися події на Майдані, вона майже одразу почала допомагати. Люба згадує, що зовсім незнайомі люди з різних куточків світу почали перераховувати їй кошти для потреб Майдану. Через неї проходили величезні суми і величезні замовлення. Обсяг допомоги збільшувався, особливо у періоди загострення протистояння, тож у Нью-Йорку Люба з групою активістів створили громадську організацію «Разом», що спрощувало їхні взаємини з податковою. Вона почала ходити на роботу за власним графіком і, можна сказати, безперервно працювала на потреби Майдану. Після Майдану їхня організація продовжує надавати допомогу – тепер уже сім’ям постраждалих на Сході. Місяць тому я записувала з нею інтерв’ю в Києві. Якраз тоді вона залишила свою перспективну роботу в Нью-Йорку і за власний кошт зголосилася працювати в Одесі, створювати електронний уряд. І це не поодинокий випадок.
Є ще одна історія. Одного разу – дзвінок. «Ви Тетяна?», – перепитав чоловік. «Так», – кажу. «А ви записуєте спогади? Я хочу розказати». Я пропонувала приїхати до нас, бо телефоном не записую. Але чоловік дуже хотів, щоб його вислухали. І він розповів мені свою історію: цей чоловік – пенсіонер, який живе у приватному секторі в Києві, звати його Олександр Миколайович. Коли почався Майдан, він вирішив, що за свою пенсію буде купувати їжу і приносити на Майдан. Так і робив. А коли почали приїжджати хлопці з регіонів, зголосився прийняти на квартирування людей, попросив «западенців». До 10 осіб постійно жили у нього. «Що міг, готував їм на вечерю, вони приходили пізно, йшли рано. Коли почалися силові протистояння, часто і вночі залишалися на Майдані. Чемні, порядні хлопці», – розповів Олександр Миколайович. Одного вечора, згадує, відкрив двері в кімнату до хлопців, щоб побажати добраніч, а вони всі стоять на колінах і моляться. «Це мене вразило до глибини душі, а наступного дня одного з них убили…», – сказав, розплакався і поклав слухавку. Для нього це було дуже болюче і він хотів поділитися.
Яка доля цього архіву? Для кого його створюють?
Зараз нам дуже важливо зробити архів публічним, щоб історики, соціологи, психологи та інші фахівці могли ним користуватися. Ми хочемо, щоб це був електронний архів, де буде відео хорошої якості, аби при потребі його могли використовувати і телевізійники. Водночас хочемо його конвертувати, щоб воно було доступне онлайн на будь-яких пристроях. Зараз шукаємо можливості втілити ці плани в життя. У перспективі хочемо видати серію книг, першу з яких плануємо презентувати вже до другої річниці Майдану. Наразі триває робота над цією книжкою.
Зараз ще триває слідство. Чи співпрацюєте з ним і чи надаєте інформацію?
В ініціативи «Майдан СОС» є юристи, які співпрацюють зі слідством. Ми перетиналися з ними на різних заходах ще до першої річниці подій. Вони знають, що ми відкриті й готові допомагати. Але наразі запитів не було.
Bаша ініціатива не єдина, яка фіксує спогади. Чи співпрацюєте з кимось із них?
Є «Фонд збереження історії Майдану». Від літа минулого року ми співпрацюємо. Знаємо, що досі вони записали 120 інтерв’ю, і ми фактично ними обмінюємось. Вони мають вихід на європейські університети, і є попередня домовленість, що в Бременському університеті буде копія нашого архіву. Зараз тримають переговори і з іншими університетами. Є надія, що нам вдасться знайти кошти і створити онлайн-майданчик цього проекту. Ми сподіваємось, що на основі нашого архіву буде створено багато фільмів, наукових та науково-популярних видань тощо. Можливо, за якимись історіями напишуть книжки.
КИЇВ. 22 вересня. УНН. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк сподівається, що на наступному саміті НАТО у Варшаві буде ухвалено рішення стосовно наближення України до Альянсу і вважає, що з часом наша держава стане членом НАТО. Про це він заявив у вівторок у Києві, передає кореспондент УНН.
Він нагадав, що на саміті Альянсу у Бухаресті було ухвалено рішення про те, що “двері НАТО для України відкриті”.
“Сподіваюся що на саміті, який відбудеться наступного року у Варшаві це буде підкріплено конкретними рішеннями”, – зазначив він, зауваживши, що шлях до набуття членства в Альянсі буде непростим.
“Настане час і буде оголошено про те, що Україна стане 29-м членом Альянсу”, – зазначив А.Яценюк.
Йенс Столтенберг та Петро Порошенко вітають керівників груп рятувальників які приймають участь у навчаннях/Fot. polukr.net
КИЇВ. 22 вересня. УНН. Генсек НАТО Йенс Столтенберг та секретар РНБО Олександр Турчинов підписали дорожню карту партнерства у сфері стратегічних комунікацій, передає кореспондент УНН.
Також з очільником МЗС Павлом Клімкіним голова НАТО підписав угоду між Кабміном та НАТО про статус представництва НАТО в Україні.
Крім цього, перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський та представник заступника Генсека НАТО підписали спільну декларацію щодо посилення оборонного-технічного співробітництва з НАТО.
Наприкінці вересня в Нью-Йорку відбудеться Генеральна Асамблея ООН, яку вперше за багато років відвідає російський президент. Цей жест означає остаточне повернення Росії у велику гру, де вона воліє грати провідну роль – як мінімум, на рівні зі США та Китаєм. Вочевидь, останні десять років людство спостерігало за приготуваннями до такої ролі. В самій Росії відбувається форсована мілітаризація свідомості населення, йдуть приготування до війни. Адже саме війна може змінити баланс сил, посунути США з позиції світового лідера та «жандарма». Причому, навіть якщо США погодяться добровільно звільнити це місце для Росії, це все одно не задовольнить Москву. Для впевненості Путіну треба довести до логічного закінчення власну гру в геостратегію, чому зараз підпорядкований сам розвиток російської держави.
Підконтрольні Кремлю ЗМІ (тобто всі) розганяють виток істерії стосовно звуження стримуючого кола конфліктних зон навколо Росії. Мовляв, США, реалізовуючи стратегію стримування Росії, породжують нестабільність у Молдові, в Україні, на Кавказі та в Середній Азії, спрямовану проти Москви та її нової ролі. Насправді, саме Росія є найбільш зацікавленою стороною в розпалюванні вогнищ на теренах, які вона вважає своєю беззаперечною сферою впливу. Україна тут є наріжним каменем майбутньої Російської імперії Путіна, причому саме вся Україна, а не лише Донбас, який використовується виключно як дестабілізаційний чинник. Росія власними руками готова створювати нові штучні конфлікти, розпалювати ворожнечу, провокувати повстання – навіть такі, що показово спрямовані проти неї. Таким був енергетичний майдан у Єревані, остаточна мета якого – руками вірмен позбавити себе російської підтримки й кинути країну в прірву війни проти Азербайджану в розмороженому карабаському конфлікті. Схожа задача стоїть перед і російськими спецслужбами в Кишиневі, де ошукані проросійськими олігархами молдовани виступають за кардинальні зміни в країні, нерідко під румунськими прапорами. На тлі тривалої військово-економічної блокади Придністров’я – російського анклаву в регіоні – існує завдання спровокувати військову ескалацію в субрегіоні, яку можна було б перекинути й на одеський напрямок.
У загальному ланцюгу подій дивує спокій на Північному Кавказі, де все готове до розморожування конфлікту в Абхазії та Північній Осетії. Наразі Москва використовує по максимуму тему примирення грузинів, у соціальних мережах з’являються фотографії усміхнених дітей з грузинськими та абхазькими прапорами, а в грузинські виші вступають абітурієнти з Абхазії. Президенту Грузії Георгі Маргвелашвілі та прем’єру Іраклію Гарібашвілі Кремль приміряє роль миротворців, «підкидаючи» їм для популярності нешкідливі скандали, пов’язані, наприклад, з відновленням залізничного сполучення між окупованими частинами Грузії та центром, поновлення транскавказької залізничної магістралі з метою з’єднати Росію та Вірменію через територію Грузії. Вочевидь, парламентські вибори в Грузії восени 2016 р. та плановане тріумфальне повернення в Тбілісі нинішнього очільника Одещини Міхеіла Саакашвілі має стати для Кремля тим рубежем, який надасть поштовх розморожуванню Північного Кавказу як напрямку військової агресії Росії. Ось тут і знадобляться картинки з мирним сьогоденням, аби протиставити їх агресивному американісту, який знову рветься до влади в Грузії.
В Середній Азії та на Близькому Сході Росія має іншу тактику, але ті самі дестабілізаційні цілі. В Таджикистані криза виникла через запроваджені Міністерством праці Росії обмеження для заробітчан в окремих сегментах економіки, які повернулися з Росії на батьківщину. Це спричинило величезний приріст безробіття, зрештою радикалізацію та ісламізацію країни. Таджикистан є членом ОДКБ, і Росія має плани ще тісніше прив’язати країну до себе, запросивши її до Митного союзу, про що неодноразово заявляв президент Росії. Азійський диктатор Емомалі Рахмон (президент країни з 1994 р.) не надто популярна персона в Кремлі, але на тлі формування Москвою образу борця з Ісламською державою співробітництво з офіційним Душанбе буде зростати.
У новий образ Росії як активного борця з ісламським фундаменталізмом цілком вписується фактична інтервенція, здійснена Москвою в Сирії. Латакія та Тартус – нові екзотичні географічні назви для російських громадян. Це вам не Луганськ і Донецьк. Активна позиція Путіна щодо Сирії зовсім не випадкова. З одного боку, декларуючи військову підтримку Башару Асаду в боротьбі з Ісламською державою, Росія протиставляє себе американцям та європейцям, які звинувачують сирійського диктатора в тому, що він допустив посилення ісламістів у регіоні, тож підтримують повстанців. У цьому криється проблема, чи буде російська зброя (й «зелені чоловічки») насправді воювати проти ісламістів, чи ми станемо свідками закулісної війни офіційного проросійського Дамаску та прозахідної Вільної армії Сирії?
Путін, як глибоко радянська людина, дуже пишається глобальним охопленням своєї геостратегії, вбачаючи в цьому відновлення впливу Радянського Союзу. Російські військові бази в Азії та Африці, навіть такі, як у Тартусі, складені з чотирьох офіцерів, мають величезний символізм для Москви. Щоправда, окрім символів, Росія розраховує й на військові контракти в регіоні, воліючи поближче познайомитися з традиційними союзниками США в регіоні – Саудівською Аравією, Йорданією та країнами Перської затоки. Не виключено, що візити Лаврова в цей регіон та зворотні візити арабських лідерів до Москви мають прагматичне підґрунтя, проте найбільш реальною силою проти Ісламської держави може стати коаліція Росії, Ірану, «Хезболли» та Сирії (Асада). Росія вже на Генеральній асамблеї ООН може порушити питання наземної операції в Сирії.
Ще один елемент гри – Франція. За опитуваннями, більшість французів після терактів в редакції Charlie Hebdo підтримують подібну операцію. Крім того, Франція має величезні контракти на експорт зброї в цьому регіоні на суму понад 10 млрд євро (до того ж, і російські «Містралі», найімовірніше, купуватиме Єгипет на субвенції країн Перської затоки). Зважаючи на відому войовничість французів у боротьбі з ісламськими фундаменталістами в Сахелі (операції «Севрал» та «Бархан»), і за умови що США не погодяться на наземну операцію в складі широкої коаліції, Париж може примкнути до російської коаліції. Звісно, підтримуючи війну на Близькому Сході, Москва переслідує мету підвищити вартість нафти, забезпечити Європу біженцями тощо. Крім того, російський флот у найближчі роки, найімовірніше, почне відігравати більш значну роль у Середземному морі, відповідно до нової військової доктрини Росії.
Таким чином, Росія сьогодні вибудовує умови, які можуть змінити чинний баланс сил. Тактика схожа на ту, що застосовував на міжнародній арені канцлер Німеччини Отто Бісмарк у 1880– 1900-ті роки, шукаючи для Німеччини місце у світі, прагнучи перегляду колоніального устрою. Це, зрештою, призвело до Першої світової війни. Можна не сумніватися, що подібні цілі є й у Путіна. Реваншистська та ревізіоністська Росія готова йти по трупах, шукаючи своє місце серед великих країн світу.
Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
