Цьогорічний «Весняний діловий форум», що відбувся у Львові 15 квітня під гаслом «Зміна траекторії розвитку. Нові стратегії, інструменти та ринки», приніс його учасникам багато поганих новин і зовсім небагато новин добрих. PolUkr.NET розвідав, які тенденції обговорювали учасники Форуму.

Україні загрожує зростання ВВП у 1-2% на рік

Добрими новинами, безперечно, є те, що рецесія, яка тривала в Україні півтора роки, закінчилася, а девальвація гривні вирівняла баланс поточного рахунку. За словами головного економіста інвестиційної компанії Dragon Capital Олени Білан, від 30 до 40% падіння ВВП у 2014-2015 рр. можна списати на прямі втрати виробничих потужностей внаслідок війни. Очевидно, що зараз триває повільне відновлення зростання. Цьому сприяє, зокрема, позитивна кон’юнктура на зовнішніх ринках: ціни на сталь та руду зростають. На цьому добрі новини закінчуються. На жаль, економіка України все одно дуже залежить від сировинних ринків: близько 40% українського товарного експорту припадає на продукцію, вироблену сільським господарством, близько 20% – на чорні метали. Оскільки частка інвестицій у ВВП у 2015 році впала до близько 11% і не демонструє ознак зростання, ВВП України у найближчі роки зростатиме темпами хіба що на 1-2% на рік.

За останнє твердження Олени Білан зачепилися інші учасники панелі «Тренди розвитку економіки 2016-2020». Народний депутат Віктор Галасюк (Радикальна партія) висловив думку, що уряд Гройсмана, як і уряд Яценюка, забагато приділятиме уваги виконанню програми МВФ, що, на його думку, перешкоджатиме просуванню українських експортерів на нові ринки і проведенню урядом структурних реформ. Саме через це начебто темпи зростання у 7-8% щороку для української економіки поки що є недосяжними. Його опонентами були Олена Білан та колишній міністр економіки Павло Шеремета, що, навпаки, захищали програму, узгоджену Україною з МВФ, яка, зокрема, передбачає приватизацію, скорочення бюджетного дефіциту та боротьбу з корупцією.

Інший учасник цієї панелі, ректор «Київського політехнічного інституту» Михайло Згуровський розкритикував діяльність колишнього міністра фінансів Наталії Яресько, яка, на його думку, неправильно вела з кредиторами переговори про реструктуризацію боргу за урядовими єврооблігаціями. Віктор Галасюк критикував економічний блок уряду Яценюка за зміни до податкового законодавства.

Олена Білан радила бізнесу інвестувати в українське сільське господарство та харчову промисловість, а також ІТ-сектор. Водночас, інвестиції у розвиток туризму, принаймні, у загальноукраїнському масштабі, на її думку, є справою віддаленого майбутнього. Павло Шеремета, навпаки, зазначив, що у Львові навіть зараз інвестиції у туристичну галузь можуть вже у короткому часі виявитися перспективними. Натомість, Михайло Згуровський, посилаючись на «Форсайт соціоекономічного розвитку України на середньостроковому та довгостроковому часових горизонтах», вважає, що серйозним драйвером економічного зростання в Україні, після аграрного кластеру, може стати військово-промисловий комплекс. Крім того, є ще ІТ-сектор та старі галузі, які, щоправда, з меншою ймовірністю теж можуть стати драйверами зростання: створення нових речовин і матеріалів, енергетика, машинобудування, галузі, похідні від наук про людину.

Банки не хочуть кредитувати бізнес через слабкий захист прав кредиторів

Директор департаменту відкритих ринків НБУ Сергій Пономаренко під час засідання панелі «Фінансовий сектор – стан та перспективи» щиро визнав, що комерційні банки мають достатньо гривневої та валютної ліквідності, але не мають наміру відновлювати кредитування бізнесу чи фізичних осіб. Крім того, НБУ зараз не має наміру стимулювати кредитування, тому що основною метою бачить підтримання стабільності цін. Через він дотримується жорсткої монетарної політики. Як наслідок, інфляція зараз знижується. Знижуються також ставками за депозитами та кредитами. Водночас, за словами Пономаренка, комерційні банки стали дуже обережно підходити до кредитування через проблеми в Україні із захистом прав кредиторів у судах. Іноземні банки воліють накопичувати ліквідність та виводити її з України.

Учасники не почули також добрих новин від Нацбанку про скасування обмежень на рух капіталу, запроваджених для бізнесу у 2014-2015 рр. Відповідаючи на запитання українського інвестора у Польщі Ярослава Романчука (голова Асоціації українського бізнесу у Польщі), Пономаренко повідомив, що НБУ поки що навіть не розглядає можливості лібералізувати процедуру здійснення прямих інвестицій з України у корпоративні права іноземних компаній (йдеться про прямий експорт капіталу). У першу чергу НБУ скасовуватиме запроваджені у кризовий період обмеження на купівлю іноземної валюти, імпорт, а також репатріацію дивідендів (виведення дивідендів для іноземних інвесторів зараз просто заборонене). Проте, коли саме це станеться, НБУ навіть не береться прогнозувати.

„Львівщина – фабрика Європи”?

Ймовірно теж, що Львів та Львівщина помилилися, коли у пошуках іноземних інвестицій зробили ставку на інтерес інвесторів до відкриття у регіоні нових працемістких виробництв. Втім, під час Форуму керівник управління інвестиційної політики Львівської ОДА Роман Матис та начальник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій ЛМР Ольга Сивак переконували присутніх у протилежному. За словами Матиса, він закликає іноземних інвесторів платити малокваліфікованим робітникам на нових виробництвах зарплату у розмірі не менше 200 євро на місяць, якщо вони хочуть укомплектувати на 100% створювані робочі місця. Ольга Сивак теж переконана, що за зарплату у 100 доларів знайти персонал для свого виробництва у Львові чи області зараз не зможуть.

Водночас, один з учасників Форуму (із залу) розповів про результати власного дослідження й проблеми компанії із сусідньої області, що протягом шести останніх місяців не могла знайти 40 робітників, пропонуючи їм зарплату у 4000 грн. Крім того, рекламні витрати на підбір персоналу для виробництва у цієї компанії і раніше сягали 700 грн за одного працевлаштованого робітника. За його словами, у Західній Україні вже вичерпалися надлишки доступної робочої сили, які можна було використати для організації працемістких виробництв. Його думку опосередковано підтвердив також президент Польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота. За його словами, те, що українці масово виїжджають до Польщі на запрошення польських працедавців, може негативно впливати на наміри іноземців інвестувати у нові виробництва в Україні.

Поляки та українці: невиправні песимісти

У виступах учасників панелі «Польща: досвід реформ і можливості для України» переважав сумний настрій. Президент Польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота пояснював, чому в Польщі трансформація була успішною – у 1990-х рр. країні вдалося уникнути монополізації та олігархізації економіки завдяки швидким темпам реформ та створенню незалежного антимонопольного органу. Виступ Пєхоти не обійшовся без традиційної згадки про розчарування польського бізнесу Україною та її владою.

Колишній посол Польщі в Україні (2005-2010 рр.) Яцек Ключковскі (близький до колишнього президента Алєксандра Квасьнєвського та низки політиків SLD) був змушений відповідати на очевидно малоприємне для нього запитання про причини приходу до влади у Польщі PiS у присутності чинного генконсула РП у Львові Вєслава Мазура. Щоб не розповідати про різницю у цінностях та ідеології між PiS та суперниками правлячої партії, Ключковскі зосередився на основних припущеннях, на яких ґрунтується економічна політика уряду Беати Шидло.

Бартош Мусяловіч, керівник відділу сприяння торгівлі та інвестиції посольства Польщі в Україні, розпочав свій виступ з холодного душу для учасників Форуму. Товарообіг між Польщею та Україною падає вже другий рік поспіль – зараз він становить сумні 5 млрд доларів, а польські інвестиції в Україну скорочуються вже третій рік поспіль. Проблеми у польського бізнесу – ті самі, що й 5-10 років тому: клопоти з відшкодуванням ПДВ, нестабільше податкове законодавство. Тішить лише те, що за 2015 рік до його відділу звернулися близько 700 компаній з Польщі, що цікавилися веденням бізнесу в Україні.

Успішні приклади польських інвестицій в Україні давно відомі – це «Кредобанк» та PZU. Поки що їх не більшає. До речі, як стало відомо на Форумі, «Кредобанк» нарешті запускає перекази між власними рахунками клієнтів у PKO BP (материнський банк) та «Кредобанку», збирається уможливити для клієнтів дистанційне відкриття рахунків у PKO BP. «Кредобанк» похвалився також й тим, що перекази у злотих з Польщі до України стають дедалі популярнішими, адже на злоті не поширюються суворі правила НБУ про конвертацію таких переказів у гривню.

Олег Клімчук, один із співвласників присутньої на польському та інших європейських ринках кондитерської фабрики «Ярич» (виробник печива та солодощів) – висловив просто єретичну думку: «Великі гроші у Європі не заробити». На його думку, з більшим успіхом компанії його галузі можуть експортувати на ринки Азії та Африки. Крім того, поляки мають слабке і часто упереджене уявлення про український бізнес, тому на спілкування з ними доводиться витрачати немало часу.

Д. Б.

Статтю підготовлено за сприяння організатора Форуму – юридичної компанії «Ейч.Ді.Партнерз»

18 квітня. ЛЮБЛІН, Польща. У командуванні Литовсько-Польсько-Української бригади LITPOLUKRBRIG розпочався тижневий семінар з питань Цивільно-військового співробітництва під час операцій, який проводять інструктори Збройних сил США.

Зокрема, фахівці із 80 і 92 батальйонів ЦСВ діляться з представниками багатонаціональної бригади своїм досвідом щодо засобів та прийомів налагодження зв’язків з державними і громадськими організаціями в зоні проведення операцій. Також, ознайомлюють військовослужбовців ЗС України, Республіки Польща і Литовської Республіки зі структурою підрозділів Цивільно-військового співробітництва США, їхньою роллю і підготовкою.

«Ми цінуємо цю унікальну можливість поділитися із литовськими, польськими і українськими військовими нашими надбаннями і знаннями, які ми отримали під час виконання багатьох місій і операцій. Очікуємо, що учасники обмінюватимуться своїми думками і поглядами. Я сподіваюся, що цей тиждень буде плідним як для нас, так і для військовослужбовців LITPOLUKRBRIG», зазначив капітан Денніс Грінберг, керівник підрозділу Цивільно-військового співробітництва, що дислокується в штаті Техас.

«Обмін досвіду з нашими партнерами зі Сполучених Штатів є важливим. Такі заходи як цей семінар сприяють поглибленню нашої співпраці, зміцненню міжнародного військового співробітництва та інтеграції бригади в багатонаціональне середовище миротворчих операцій», додав полковник Володимир Юданов, заступник командира LITPOLUKRBRIG.

Олександр ГАЙН

Вже другу весну, коли відходять холоди та зникає сльота під ногами, а тепле повітря зумовлює швидке озеленіння дерев, в «ДНР» та «ЛНР» починають розповсюджуватись чутки про дуже скорий наступ «загонів карателів» – збройних сил України. Цього року весна прийшла надзвичайно швидко й впевнено – за вікном початок квітня, а вже квітнуть абрикоси. «Зеленка» на передовій приймає свій звичний колір, а отже є всі умови для наступу. Ось тільки хто буде наступати? Сепаратистська та російська пропаганда з впевненістю заявляє про плани ЗСУ зірвати простим православним вірянам святкування Святої Пасхи, яка цього року припадає на ще одне велике свято всіх трудящих – Перше травня. Стільки приводів для «нацистів» влаштувати «шабаш»!

Натомість дані ГУР Міністерства оборони України свідчать про зворотне – до наступу активно готуються бойовики. Під контролем військових кураторів закінчується облаштування військового командного пункту 1го корпусу армії «ДНР» в м. Торез. А кількість обстрілів, зокрема Авдіївки та Маріїнки, рекордно зросла, перебравши позначку в 90 за добу. З’явились й жертви серед мирного населення, адже літні люди, що переважною більшістю зараз проживають на лінії зіткнення, відмовившись покидати рідні хати, почали безтурботно виходити на повітря для весняних робіт. Проте хто саме буде наступати в «бойовиків»? Адже минулі успішні операції – як то Іловайськ або Дебальцеве – проводились з активним залученням «відпускних» військовослужбовців з Росії. Наразі існує тенденція на зменшення долі регулярних військових сил РФ в участі в конфлікті (навіть прихованої). Два тижні тому, напередодні подій в Нагорному Карабасі, з’явилась інформація про скорочення російських військовослужбовців, залучених до тренувань та бойового злагодження військових сил самопроголошених республік. Можна передбачити, що ці кадри знадобляться де-небудь у Вірменії. Подібна ротація вже відбувалась, коли російські добровольці та кадрові військові «у відпустці» їхали з Донбасу в Сирію. Натомість за даними ГУР Міноборони України, бойовики отримали наказ знизити до 20% частку кадрових російських військовослужбовців на передових позиціях. Тож хто буде вмирати за «Новоросію»?

Безумовно, кістяк армій «ДНР» та «ЛНР» наразі складають місцеві мешканці, а також російські добровольці-головорізи, що вже осіли на окупованому Донбасі. Тут їм шана та гроші, а в рідній Росії – осуд та забуття. Очевидно також й інше – незаконні збройні формування відчувають кадровий голод, зокрема активно потребують кваліфікованих фахівців, а не лише «гарматного м’яса», яке через безвихідь йде «служити ДНР/ЛНР». Безвихідь проявляється в безпрецедентному рівні безробіття – в «ЛНР» він складає 67%, в «ДНР» – 40%. Більшість населення живе за рахунок гуманітарної допомоги та ситуативних «шабашок». Навіть ті, хто забезпечений роботою, відчувають затримки зарплатні та невдоволені її розмірами: в середньому затримки в два тижні-місяць, а розміри – 5-7 тис. рублів. Служба в армії – це стабільність для місцевих мешканців. Саме на фінансування збройних підрозділів Росія «закачує» в «республіки» найбільші гроші, а також забезпечує технікою та снарядами. Саме тому місцеві військкомати завантажені роботою.

В Донецьку в березні 2016 р. провели перевірку наявних резервів. В кожну поштову скриньку за даними, взятими з облікових карток військовослужбовців запасу районних військкоматів, вкидались повідомлення з приписом негайно звернутись до свого військкомату для отримання військового квитка «ДНР» та постановки на новий облік офіцерів запасу. Формально – таке повідомлення не є еквівалентом повістки в армію. Проте за допомогою подібної розсилки перевіряється реальний стан кадрового забезпечення. З міста багато хто виїхав, тож ті хто залишився обов’язково отримають повідомлення, а пильні сусіди прослідкують, аби вони проявили громадянську позицію. Рівень психозу, який стабільно підтримується на високому рівні в місті, цьому сприяє. З даними облікових карток в сепаратистів реальна халепа, адже центральний архів Київського військкомату – центральний в місті – був втрачений через пожежі в травні 2014 р. та жовтні 2015 р. Тож залишились лише чотири районні військкомати, а також дані, отримані від других частин захоплених університетів. Зведення інформації в єдину базу займає багато часу, адже облікові картки містять лише загальні дані про військовий фах, без актуальних контактів (офіцерів запасу випускала військова кафедра ДонНТУ), проте університети мають більше саме контактної інформації, зокрема адреси проживання та номери мобільних телефонів.

Інший варіант роботи військкоматів, поки що менш розповсюджений, – примусова мобілізація.  Так, за даними ГУР Міноборони України, в останній тиждень березня 2016 р. було взято на облік всіх чоловіків віком від 18 до 45 років, які працюють на АТ “Сніжнянський машинобудівний завод” (м. Сніжне). До відома “призовників” доведено місця збору, час (протягом двох годин) та порядок прибуття до військових частин. В Донецьку до сих пір подібні радикальні механізми не використовуються. Більш того, повсюдно розповсюджується інформація про добровільну мобілізацію.

Мета мобілізаційних зусиль «ДНР» – збільшити чисельність незаконних збройних формувань (армії) до 100 тис. чоловік. Щось подібне, але менше за масштабом (через відсутність демографічного ресурсу), відбувається й в «ЛНР». Ще в лютому 2015 р. подібні плани озвучив лідер донецьких сепаратистів Олександр Захарченко: «Поки є час до весни, нові підрозділи встигнуть пройти бойову підготовку: від мобілізації ми очікуємо як мінімум п’ять додаткових бригад – три мотострілкових, одну  артилерійську та одну танкову». За запевненням бойовиків, вони збираються виключно тримати оборону. Тож, за традицією, варто очікувати зворотного – нових провокацій на лінії зіткнення, до яких можуть бути залучені навіть спостерігачі ОБСЄ та гуманітарні організації. Тепло не несе нічого гарного українським військовим на передовій.

Валерій Кравченко

15 квітня. Люблін, Польща – Литовські, польські та українські військовослужбовці, а також цивільні працівники управління Литовсько-Польсько-Української бригади LITPOLUKRBRIG пройшли підготовку з надання першої медичної допомоги.

Медичні інструктори Збройних сил Республіки Польщі протягом теоретичного і практичного етапів розповіли та продемоструквали порядок надання допомоги та проведення реанімаційних дій.

«Військовослужбовці повинні знати та вміти швидко і адекватно реагувати в ситуаціях, коли чуже життя під загрозою», додав майор медичної служби Андрій Бродський, вииконувач обов’язків начальника медичної секції управління Литовсько-Польсько-Української бригади.

Олександр ГАЙН

Вівторок, 12 квітня. ЛЮБЛІН, Польща – Під час багатонаціонального навчання «Anakonda-16» у червні цього року Литовсько-Польсько-Українська бригада розгорне бригадний операційний командний пункт в навчальному центрі Нова Деба і прийме визначені підрозділи у своє підпорядкування.

Таку роль багатонаціональної бригади визначено під час Заключної плануючої конференції з координації, що відбулася минулого тижня у Варшаві.

Як зазначив майор Адам Паньчик, начальники секції S-3, участь в «Anakonda-16» підвищить злагодженість і взаємосумісність Литовсько-Польсько-Української бригади з підрозділами збройних сил інших держав.
«Anakonda-16» відкриває можливість для нас налагодити взаємодію із представниками збройних сил 24 країн-учасниць. Участь в навчанні – це наша інвестиція в підвищення професійної майстерності, зміцнення довіри і взаємопорозуміння між військовослужбовцями-учасниками», – зазначив заступник начальника штабу LITPOLUKRBRIG підполковник Міхал Малишка.

Важливо нагадати, що в навчанні «Anakonda-16» візьмуть участь військовослужбовці із 24 країн-учасниць. Зокрема, з Албанії, Болгарії, Канади, Хорватії, Чехії, Естонії, Фінляндії, Грузії, Німеччини, Угорщини, Косово, Латвії, Литви, Македонії, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Іспанії, Швеції, Туреччини, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. Водночас, етапи навчання «Anakonda-16» відбуватимуться одночасно на усіх військових полігонах Республіки Польща.

Олександр ГАЙН

Цього тижня на одну «гарячу» точку на мапі світу стало більше. «Заморожений» протягом останніх 22 років (після карабаського перемир’я в травні 1994 року) конфлікт між Вірменією та Азербайджаном стосовно Нагірного Карабаху спалахнув з новою силою. Цікаво, що ескалація сталася за відсутності в Баку та Єревані президентів двох республік – Ільхама Алієва та Сержа Саркісяна, які брали участь у ядерному саміті в США.

Бої з застосуванням реактивної артилерії, танків і авіації відбуваються на всьому 200-кілометровому фронті від Мартакерта на півночі до Гадрута на півдні. Південний напрям особливо важливий, адже примикає до кордону з Іраном (декілька мін навіть прилетіли на іранську територію, не спричинивши, щоправда, значних руйнувань). Це надає конфліктові «поважнішого» – регіонального – статусу.

Не можна говорити, що карабаський конфлікт був повністю замороженим – на кшталт придністровського. Збройні сили Вірменії та Азербайджану досить часто відкривали вогонь зі стрілецької зброї, час від часу проявляли активність диверсійні групи. Натомість на дипломатичному рівні Мінська група ОБСЄ від 1994 року безуспішно намагається врегулювати це питання. На внутрішньополітичному рівні (зокрема в Азербайджані) непохитність позиції в дискурсі щодо приналежності Нагірного Карабаху (особливо враховуючи «гарячий» кавказький темперамент) часто ставала запорукою перемоги партії на виборах.

Тим не менше, Нагірний Карабах – це, вочевидь, не просто питання двосторонніх відносин між державами Південного Кавказу. «Вуха» Росії та її геополітичних інтересів проглядаються в нинішній ескалації досить чітко – навіть на тлі миротворчих заяв Путіна «негайно припинити вогонь» (Україна вже знає справжню ціну слів російського президента), а також переговорів російського міністра оборони Шойгу з Баку та Єреваном. Підготовка конфлікту тривала поступово. Спочатку Росія спробувала збільшити градус напруги у вірменському суспільстві через «енергетичний майдан» влітку 2015 року. Після цього надала Вірменії кредит на 200 млн доларів на закупівлю російського озброєння для переоснащення армії. Цікаво, що за останні три роки Росія продала Азербайджану зброї на суму 5 млрд доларів (Баку навіть надсилав до Москви дипломатичну ноту наприкінці лютого 2016 року, коментуючи, що списки озброєння для Вірменії й Азербайджану дублюються). Підкріплює загальну тенденцію й активізація російського наукового співтовариства, яке спочатку актуалізувало тематику приналежності та розвитку Нагірного Карабаху (особливо в контексті російсько-турецьких відносин), а потім однозначно підтримало Вірменію.

Не виникає сумніву, що після розморожування карабаського конфлікту будуть й інші дії Росії, спрямовані на ескалацію заморожених конфліктів у Грузії та в Молдові. Просто і в Придністров’ї, і в Південній Осетії та Абхазії провідна роль Росії як сторони конфлікту проглядається набагато більш очевидно. Натомість у Нагірному Карабаху Москва може загрібати жар чужими руками.

Не можна однозначно стверджувати, що ескалація конфлікту в Нагірному Карабаху потрібна Росії в якості інструмента впливу в російсько-турецькій кризі. Тим більше не варто говорити, що за ширмою конфлікту відбувається «проксі-війна» між Росією та Туреччиною. Безумовно, Баку є беззаперечним «клієнтом» Анкари, й Президент Туреччини Ердоган у перші години конфлікту однозначно підтримав Азербайджан. Саме турецькі військові тренують азербайджанську армію, саме Анкара надає найбільшу військово-технічну допомогу Баку. Проте росіяни не шукають прямого виходу для своїх військових до кордонів Туреччини, щоб почати відкриті бойові дії, як говорять деякі військові експерти. Звичайно, ескалацію воєнних дій вкупі з неготовністю вірменської армії та бажанням «допомогти» Москва намагатиметься використати для збільшення своєї військової присутності. Проте немає впевненості, що Росія насправді хоче воювати з кимось на кшталт Туреччини чи Азербайджану, коли є глобальний супротивник – США. Саме на Вашингтон і розрахована нинішня вистава. Головне завдання Путіна – «примус» до переговорів з ним на рівних, тобто прорив міжнародної ізоляції, що полегшить визнання анексованого Криму й посилить загарбницькі апетити Москви. А також допоможе в досягненні економічних цілей, які Росія не змогла реалізувати в Сирії.

Йдеться, передусім, про ціни на нафту. Згортання російської присутності в Сирії частково пояснюється тим, що, незважаючи на російське втручання, ні Саудівська Аравія, ні Іран не знизили обсяги видобутку нафти, а ціна на неї так і не зросла. Військова ж ескалація в регіоні, де проходять міжконтинентальні трубопроводи Баку–Джейхан і залізниця Баку–Карс, може серйозно вплинути на розклад місцевих політичних сил. Також «гарячий» регіональний конфлікт ставить під питання вихід Туркменістану на західні енергетичні ринки через неможливість будівництва Транскаспійського трубопроводу. Вочевидь, Кремль рішуче налаштований на ліквідацію південного газового коридору, що сприятиме безальтернативності «Північного потоку-2».

Що ж до геополітики, то новим елементом, який збільшує вагу цього регіону та його значення для Москви, є різке зростання ролі Ірану на тлі ослаблення Туреччини у зв’язку зі зміною глобального розкладу сил. Ще одним новим явищем регіональної політики є становлення курдської держави у ще не узаконених, але дедалі ширших межах – від Сирії до Іраку. Таким чином «миротворча місія» російських військ у Карабаху, якщо вона раптом реалізується, кардинально змінить весь політичний пейзаж регіону.

Росія продовжує дестабілізувати ситуацію в світі. Після Криму, Донбасу та Сирії настала черга Карабаху. Поки НАТО укріплює північний фланг, Москва активно розхитує південний. Війна, яка не потрібна ані Єревану (російських військових тут відверто не люблять, сприймають їх як «неуникне зло»), ані Баку (північний фланг карабаського фронту надасть російським «миротворцям» доступ до газопроводу Баку–Джейхан – основи влади і благополуччя клану Алієвих), задовольняє виключно відомі амбіції господаря Кремля. Хто зупинить агресора?

Валерий Кравченко

L. Danyliuk, Instytut Prawa Narodowego Uniwersytetu Przykarpackiego im. Wasyla Stefanyka (m. Iwano-Frankiwsk, Ukraina), doktorantka trzeciego roku studiów

Dyscyplina prawna myśliwskich terenów użytkowych zgodnie z prawodawstwem Ukrainy i Polski

W artykule autorka poddaje analizie pojęcie „myśliwskie tereny użytkowe“, rozpatrując jego normatywne i doktrynalne definicje. „Myśliwskie tereny użytkowe“ proponuje rozumieć jako „działki ziemskiej powierzchni” (parcele rolne, leśne razem z obiektami wodnymi, znajdującymi się na ich terenie), które są środowiskiem przebywania myśliwskich bogactw naturalnych i wykorzystywane są do prowadzenia gospodarstwa myśliwskiego.

Myśliwskie tereny użytkowe, jako obiekty prawa ekologicznego, charakteryzują się wszystkimi cechami, które są właściwe dla obiektów przyrodniczych, ale jednocześnie nie tworzą samodzielnego obiektu przyrodniczego jak ziemia, lasy czy woda. Odzwierciedlają tylko funkcjonalne właściwości obiektów przyrodniczych, które można rozpatrywać jako zespół wzajemnie powiązanych części, znajdujących się w zasięgu pewnego obszaru.

Poddając analizie ukraińskie i polskie prawodawstwo, dotyczące prawnej dyscypliny myśliwskich bogactw naturalnych, autorka wydzieliła wspólne i odmienne momenty w procesie jego regulowania. Istotnym dla ukraińskiego prawodawstwa jest utrwalenie (na przykładzie prawodawstwa Polski): 1) spisu obiektów, które nie mogą wchodzić w skład myśliwskich terenów użytkowych; 2) trybu wydzielenia i oddania do użytku myśliwskiego terenu użytkowego, który znajduje się na terenie kilku jednostek administracyjno-terytorialnych; 3) mechanizmu obliczania rozmiaru i podziału czynszu dzierżawnego za korzystanie z myśliwskich terenów użytkowych.

Słowa kluczowe: myśliwskie tereny użytkowe, obszary myśliwskie, gospodarstwo myśliwskie, korzystanie z myśliwskich terenów użytkowych, trybu oddania do użytku myśliwskich terenów użytkowych.

Постановка проблеми. Мисливські угіддя є центральним поняттям в тематиці ведення мисливського господарства. Площа наданих в користування мисливських угідь в Україні становить 46 млн. га. Із них організаціям УТМР надано – 29,5 млн. га або 64,3%, підприємствам Держлісагентства надано – 4,8 млн. га або 10,5%, а користувачам іншої форми власності – 11,2 млн. га або 24,4% [1]. Площа мисливських угідь Івано-Франківської області становить 989,0 тис. га. Веденням мисливського господарства в області займаються 36 користувачів, з них 15 лісогосподарських підприємств Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства на площі 407,7 тис. га (41 % всіх угідь області), 8 організацій обласної ради УТМР на площі 446,7 тис. га (45 %), 12 підприємств інших форм власності на площі 134,6 тис. га (14 %) [2, с. 211].

Враховуючи площі мисливських угідь країни та області, аналіз поняття «мисливські угіддя», дослідження його законодавчих і наукових тлумачень, визначення ознак мисливських угідь та їх особливостей як об’єктів екологічного права, проведення характеристики порядку надання у користування мисливських угідь є, поза сумнівом, необхідним. Крім цього, зважаючи на прагнення України до євроінтеграції та спрямування на досягнення європейських стандартів, як ніколи актуальним є і здійснення порівняння законодавства України та Республіки Польща, зокрема, із зазначених питань.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливості правового режиму мисливських угідь досліджували такі науковці, як В. С. Шахов [3], Н. Р. Кобецька [4], І. С. Шахрай [5], О. О. Томин [6], В. М. Краєва [7], В. В. Семків [8] та інші.

Мета статті. Метою цієї статті є здійснення порівняльної характеристики законодавства України та Республіки Польща щодо правового режиму мисливських угідь.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» [9] та п. 7 ч. 1 розділу 2 Порядку проведення упорядкування мисливських угідь [10], мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Prawa łowieckiego [11], мисливський округ (оbwód łowiecki) становить цілісну земельну ділянку, замкнуту її межами, не меншу ніж 3 тис. га (в окремих випадках площа може бути зменшена – ч. 2 ст. 23), на території якої є умови для провдення полювання (далі – мисливські угіддя, оскільки, фактично, мова йде саме про них).
Як бачимо, нормативні визначення мисливських угідь у законодавстві України та Республіки Польща по суті є тотожними.
Що стосується підходів науковців, зокрема українських, то можна відзначити наступні визначення мисливських угідь: 1) пропонується вважати мисливськими угіддями віднесені до них у встановленому законом порядку ділянки земної поверхні (території та акваторії), які слугують місцем існування диких звірів і птахів і є об’єктами мисливськогосподарської діяльності людини, спрямованої на добування мисливських тварин [3, с. 10]; 2) мисливські угіддя – це території для здійснення і мисливства, і полювання [6, c. 7]; 3) під закріпленими мисливськими угіддями пропонується розуміти території, які є середовищем проживання мисливських ресурсів, які надані юридичним особам і індивідуальним підприємцям в довгострокове користування, відомості про місце розташування та межі яких відображені в державному мисливськоосподарському реєстрі [7, с. 32]; 4) мисливські угіддя – це окреме природне середовище для перебування мисливських тварин, яке надається певному суб’єкту (користувачу) з конкретною метою – для ведення мисливського господарства [8, с. 186]; 5) мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, в тому числі для добування (відлову, відстрілу) тварин [12, с. 589]; 6) мисливські угіддя – це ділянки земної поверхні (території та акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування [13, с. 248].

Таким чином, мисливські угіддя – це ділянки земної поверхні (земельні, лісові ділянки разом з водними об’єктами, що знаходяться на них), які є середовищем перебування мисливських природних ресурсів та використовуються для ведення мисливського господарства.

Повертаючись до польського законодавства, слід звернути увагу на ст. 26 Prawa łowieckiego, яка закріплює, що не можуть входити до складу мисливських угідь: 1) національні парки і заповідники, за винятком запасів або їх частини, в районі яких у планах охорони або завданнях збереження не заборонено здійснення полювання; 2) території в межах адміністративних кордонів міст (однак, якщо в цих районах є великі лісові або сільськогосподарські площі, то з них можуть бути створені мисливські угіддя або вони можуть бути включені в інші мисливські угіддя); 3) території зайняті місцевостями не віднесеними до міст (в межах будівель, включаючи житлові будинки та господарські споруди з внутрішніми дворами, площ, вулиць і доріг в межах цієї місцевості); 4) будівлі, споруди та обладнання, ділянки, призначені для соціальних, культурно-релігійних, промислових, комерційних потреб для зберігання, транспортування та інших господарських цілей, об’єкти історичного та спеціального характеру в межах їх огороджень.

Нажаль, в українському законодавстві подібного змісту статті немає, а її наявність внесла б значну роль в розуміння сутності поняття «мисливські угіддя». Натомість, подекуди можна зустріти спроби науковців виділити перелік територій, які не належать до мисливських угідь. Зокрема, як зазначають деякі автори, якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає ці площі зі складу мисливських угідь. Тому, не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство. До них належать: 1) території населених пунктів (сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей; 2) території та об’єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На означених територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством, та відповідно до положень про ці території; 3) рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму) [13, с. 248-249; 12, с. 589]. Цієї ж позиції дотримуються В. С. Шахов [3, с. 10], Н. Р. Кобецька [4, с. 100].

Виходячи із вищевказаного, ознаками, які характерні для мисливських угідь, на нашу думку, є: 1) це ділянки земної поверхні (земельні, лісові ділянки разом з водними об’єктами, що знаходяться на них); 2) це середовище перебування мисливських природних ресурсів; 3) використовуються для ведення мисливського господарства.

Що ж до особливостей мисливських угідь як об’єктів екологічного права, то, наприклад, В. С. Шахов вважає, що вони полягають в тому, що мисливські угіддя не представляють собою самостійного природного об’єкта, а відображають лише особливі функціональні властивості природного середовища – бути місцем проживання тварин [3, с. 10].

Натомість інші науковці зазначають, що при наданні мисливських угідь в користування відбувається їх індивідуалізація шляхом встановлення меж ділянки, яка наділена ознаками мисливського угіддя [5, с. 409] та навіть визначають мисливські угіддя як комплексний природний ресурс з поліфункціональним природноресурсовим, екологічним, власне, юридичним призначенням [14, с. 166].

На нашу думку, особливістю мисливських угідь як об’єкта екологічного права є те, що: 1) їм притаманні всі ознаки, що характерні для природних об’єктів, водночас, вони не утворюють самостійного природного об’єкта як земля, ліси, води; 2) вони відображають тільки особливі функціональні властивості природних об’єктів (є середовищем перебування мисливських природних ресурсів), водночас, їх можна розглядати як комплексний природний об’єкт, як сукупність взаємопов’язаних частин природних об’єктів, що знаходяться в межах певної території.

Крім усього зазначеного, в контексті вивчення правового режиму мисливських угідь, надзвичайно важливим є дослідження порядку надання мисливських угідь в користування.

В Україні цей порядок, фактично, прописаний у змісті двох статей Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Так, згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. В цей же час, Закон не містить переліку таких документів. Проаналізувавши положення зазначеної статті та ст. 22 даного Закону, можна зробити висновок, що користування мисливськими угіддями здійснюється на основі: 1) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, яке приймається за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженого з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок (ч. 1 ст. 22 Закону); 2) договору про умови ведення мисливського господарства, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь (ч. 3 ст. 21 Закону); 3) договору, який регулює відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь (ч. 6 ст. 21 Закону).

Щодо Республіки Польща, то її законодавством (зокрема, Prawom łowieckim) передбачено дещо більше статей, які регулюють порядок виділення та надання в користування мисливських угідь. Статею 25 Prawa łowieckiego визначено такі принципи утворення мисливських угідь: 1) оптимального задоволення потреб у сфері охорони, збереження і розвитку вибраних видів тварин; 2) уникнення спільного використання водосховищ; 3) встановлення меж по природних або виразних знаках на цій території. Згідно з ст. 27 Prawa łowieckiego поділ на мисливські угіддя, а також зміна меж цих угідь на території воєводства здійснюється ухвалою сеймика відповідного воєводства після погодження з начальником регіонального управління Державного лісового господарства «Державні ліси» (Państwowego Gospodarstwa Leśnego Lasy Państwowe) і Польським об’єднанням мисливства (Polski Związek Łowiecki), а також відповідною палатою сільського господарства (щоправда для цього абзацу статті з 22.01.2016 року передбачена втрата чинності).

Якщо мисливське угіддя знаходяться на території більше як одного воєводства, то відповідну ухвалу виносить сеймик воєводства в якого площа земель (як ми розуміємо, під мисливськими угіддями) переважна, в погодженні з сеймиком воєводства, землі якого також знаходяться під мисливським угіддям. Поділ на мисливські угіддя земель, що перебувають у віданні військових органів або призначених ними органів, а також зміна меж таких угідь здійснюється за погодженням з цими органами (ч. 2, ч. 3 ст. 27 Prawa łowieckiego).

Відповідно до ст. 28 Prawa łowieckiego, мисливські угіддя надаються в оренду мисливським осередкам (kołom łowieckim) Польського об’єднання мисливства, але із застереженням, визначеним у ч. 1а ст. 28. Крім цього, міністр охорони навколишнього середовища може своїм рішенням, погодженим з Польським об’єднанням мисливства, виключити мисливські угіддя з оренди і передати на час не менше ніж 10 років в управління центрів розведення тварин, в яких, крім полювання, реалізовуються й інші цілі, передбачені пунктами 1-6 ч. 2 ст. 28 (якщо проаналізувати їх, то є очевидним, що вони частково пересікаються із завданнями мисливського господарства України).

Мисливські угіддя надаються в оренду за поданням Польського об’єднання мисливства погодженого з війтом (бургомістром, президентом міста), а також відповідною палатою сільського господарства: 1) лісові мисливські угіддя – начальником регіонального управління Державного лісового господарства «Державні ліси»; 2) польові мисливські угіддя – старостою, який виконує завдання у сфері державного управління; 3) якщо мисливське угіддя знаходяться на території більше як одного повіту – старостою повіту, на території якого знаходиться найбільша частина мисливського угіддя. Якщо мисливські угіддя знаходяться на землях, що перебувають у віданні військових органів або призначених ними органів, то воно може бути орендоване мисливськими осередками за погодженням з цими органами (ч. 1, ч. 2 ст. 29 Prawa łowieckiego).

Керуючись положеннями інших части ст. 29 Prawa łowieckiego, можна відзначити, що мисливські угіддя надаються в оренду на час не менше ніж 10 років. Після закінчення цього періоду дотеперішньому орендареві надається першість в укладенні договору оренди на подальший термін.

В разі поділу мисливських угідь дотеперішньому орендареві або управляючому надається право вибору оренди або управління одним з мисливських угідь, що виникли, з поділу (детальніше умови такого поділу, а також виключення мисливських угідь з оренди регламентуються частинами 4-6 ст. 29 Prawa łowieckiego).

Висновки. Проаналізувавши українське та польське законодавство щодо правового режиму мисливських угідь, можна побачити певні спільні та відмінні моменти у його регулюванні.

Зрозуміло, що частково певні відмінності обґрунтовуються різницею в адміністративно-територіальному устрої України та Республіки Польща. Водночас, для нас це немає бути підставою відмовлятися у запозиченні позитивних положень законодавства Республіки Польща в регулюванні правового режиму мисливських угідь.

Зокрема, Prawо łowieckie містить розділ 5, який присвячений виключно мисливським угіддям, а саме: визначенню їх поняття, закріпленню видів, принципів утворення, переліку об’єктів, які не можуть входити до їх складу, порядку виділення (поділу на мисливські угіддя земель) та надання в користування, вимог до договору оренди та випадків його припинення, механізму обчислення розміру орендної плати та її розподілу.

Тоді як Закон України «Про мисливське господарство та полювання» містить розділ IV, який хоч і присвячений веденню мисливського господарства та користуванню мисливськими угіддями, та все ж залишає без відповіді дуже багато запитань щодо правового режиму останніх.

Спільними моментами у законодавстві обох держав, в частині регулювання правового режиму мисливських угідь, є те, що ним передбачається: 1) переважне право попередніх користувачів на продовження користування мисливськими угіддями; 2) мінімальний строк надання в користування мисливських угідь (не менше як на 15 років в Україні, не менше як на 10 років у Республіці Польща); 3) мінімальна площа мисливських угідь, що надаються в користування (не менша як 3 тис. га, при цьому, за законодавством обох держав, в окремих випадках, така площа може бути зменшена); 4) встановлення вимог до договорів на користування мисливськими угіддями (щоправда, в Україні такий договір має назву «договір про умови ведення мисливського господарства» і вимоги до нього визначені наказом Міністерства лісового господарства України від 12 грудня 1996 року № 153 Про затвердження Типового договору про умови ведення мисливського господарства [15], а в Республіці Польща – це договір оренди, вимоги до якого визначені ч. 1 ст. 29а Prawa łowieckiego).

Суттєвою відмінністю в регулюванні правового режиму мисливських угідь є те, що законодавством Республіки Польща не передбачається ні погодження рішення про надання мисливських угідь в користування з власниками та/або користувачами земельних ділянок, ні укладення договору, який регулює відносини між власниками та/або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь. Доцільним для українського законодавства є закріплення за прикладом законодавства Республіки Польща: 1) переліку об’єктів, які не можуть входити до складу мисливських угідь; 2) порядку виділення та надання в користування мисливського угіддя, яке розташоване на території декількох адміністративно-територіальних одиниць; 3) механізму обчислення розміру та розподілу орендної плати за користування мисливськими угіддями.

Список літератури
1. Офіційний сайт Державного агентства лісових ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=118763&cat_id=32882.
2. Івано-Франківська область. Екологічний паспорт регіону : регіон. доп. про стан навколиш. природ. середовища в Івано-Франків. обл. за 2011 р. / Держ. упр. охорони навколиш. природ. середовища в Івано-Франків. обл. – [Б. м. : б. в.], 2011. – 329 с.
3. Шахов В. С. Право пользования охотничьими угодьями : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Колхозное, земельное, водное, лесное, горное право; правовая охрана природы» / В. С. Шахов. – М., 1989. – 24 с.
4. Кобецька Н. Р. Договори у відносинах користування мисливськими угіддями / Н. Р. Кобецька // Право і суспільство. – 2014. – № 1-2. – С. 99-102.
5. Шахрай И. С. Природные ресурсы как объект права аренды / И. С.
Шахрай // Право в современном белорусском обществе : сб. науч. тр. / редкол.:
В. И. Семенков (гл. ред.) [и др.]. – Минск : Право и экономика, 2010. – Вып. 5. – С. 407-417.
6. Томин О. О. Правове регулювання мисливства та полювання в Україні (на матеріалах Карпатського регіону) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / О. О. Томин. – К., 2009. – 22 с.
7. Краева В. Н. Правовое регулирование пользования охотничьими ресурсами на закреплённых охотничьих угодьях : дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. «Природоресурсное право; аграрное право; экологическое право» / Василиса Николаевна Краева. – М., 2010. – 263 с.
8. Семків В. В. Договори у сфері використання природних ресурсів: цивільно-правовий аспект : дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Семків Віта Василівна. – Івано-Франківськ, 2013. – 232 с.
9. Про мисливське господарство та полювання : закон України від 22 лютого 2000 року № 1478-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1478-14.
10. Порядок проведення упорядкування мисливських угідь : наказ Державного комітету лісового господарства України від 21 червня 2001 року № 56 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0771-01.
11. Prawo łowieckie : ustava z dnia 13 października 1995 roku [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19951470713.
12. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
13. Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Х. : Право, 2009. – 328 с.
14. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т.4 :
Методологічні засади розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права / за ред. Ю.С. Шемшученка. – Х. : Право, 2008. – 480 с.
15. Типовий договір про умови ведення мисливського господарства : наказ Міністерства лісового господарства України від 12 грудня 1996 року № 153[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0735-96.

УДК 349.6:639.1.052
Данилюк Л. Р. – аспірантка третього року навчання без відриву від виробництва кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Офіцери Литовсько-Польсько-Української бригади взяли участь в початковій плануючій конференції багатонаціонального навчання “Кленова арка — 2016”, що відбувалася у Львові.

Протягом тижня військовослужбовці Збройних сил Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща та України узгоджували питання, пов’язані з проведенням цьогорічного навчання, яке цьогоріч відбудеться на Львівщині.За словами представника ЛИТПОЛУКРБРИГ підполковника Андрія Кіхтана, основні зусилля навчання будуть спрямовані на підготовку командування підрозділів, які входять до складу ЛИТПОЛУКРБРИГ.

— Від якості планування залежить успіх навчання та наша підготовка загалом. Протягом цієї плануючої конференції ми повинні чітко визначитися із тематикою і операційними вимогами щодо навчання, — уточнив офіцер.

Підполковник Андрій Кіхтан також зазначає, що сценарій цьогорічного навчання складається з урахуванням досвіду збройних конфліктів сучасності. А проведення навчань серії «Кленова арка» є важливим етапом у набутті операційних спроможностей Литовсько-Польсько-Української бригади.

Олександр ГАЙН, LITPOLUKRBRIG

В березні 2016 р., за даними СБУ, пасажиропотік через лінію розмежування зріс на 30%. Це значить, що все більше людей їздять в «ДНР» з України, а також в зворотному напрямку, незважаючи на всі ризики, пов’язані з перетином умовної лінії «кордону». Цю лінії постійно обстрілюють, через що час від часу закриваються пункти перетину, зокрема Мар’їнка та Зайцеве. Проте ані прискіпливість українських «прикордонників» (що часто межує з вимаганням хабара), ані екзистенційна загроза життю не спиняє бажання людей потрапити туди, де їм треба.

В Донецьку й справді стало набагато більше людей, аніж це було ще півроку тому. Це можна побачити по кількості освітлених віконець в багатоповерхівках ввечері, а також по вщент забитому громадському транспорту вдень. Цей транспорт, автобуси, тролейбуси та трамваї, як і раніше, ходить по графіку. Збільшилась й кількість автомобілів на шляхах, аж настільки, що в районі «Золотого кільця» знов, як й колись, в часи пік виникають справжні затори. Частково подібне збільшення автомобілістів пояснюється істотним здешевленням бензину. Так А-95 коштує близько 43 рублів (16.5 грн.) за літр. Саме в рублях пишуться всі ціни, адже гривні майже не ходять в обігу.

«ДНР» перенасичений гуманітарною допомогою аж настільки, що в дошкільних закладах та школах (для молодших класів) «молода республіка» передбачила чотирьохразове безкоштовне харчування. Загалом, як заявляють ватажки «ДНР», пріоритетом розвитку «держави» є молодіжна політика, освіта та наука. Окремо підкреслюється, що за часів України ці галузі фінансувались за залишковим принципом, на відміну від «ДНР», яка спрямовує кошти в першу чергу на розвиток свого майбутнього, інвестує в дітей. Звичайно ці заяви є дешевим блефом, проте люди на окупованих територіях радо сприймають подібну соціально-орієнтовану пропаганду.

З приводу пропаганди, її дуже багато й вона всюди. На телебаченні, біг-бордах, на пошті та на ринках в розмовах бабусь. Майже всюди є постать «батька нації» Олександра Захарченко, який готовий піклуватись про кожного, варто лише озвучити свою проблему по телефону гарячої лінії. Не менш гаряче та акцентовано подається інформація з «фронту». Едуард Басурін, спікер міністерства оборони «ДНР», є другою за популярністю фігурою в «республіці». В побуті популярні вирази – «загони карателів», «київська хунта», «окупанти», «нацисти». Всі вони вдень та вночі обстрілюють та затискають в лещатах «молоду республіку». За відсутності українського телерадіомовлення на лінії розмежування та навіть вглиб українській території, пропаганда «ДНР» працює з ЗСУ та «ватниками». Першим розповідають про те, що Київ віддає злочинні накази, відправляє зіпсоване обладнання, вартість якого потім «вішається» на офіцерів (останній приклад – зіпсовані радіостанції, кожна вартістю в 4-5 тис. доларів). Аби не виконувати подібні злочинні вказівки керівництва солдати ЗСУ нібито масово вдаються до пияцтва. Другим, потенційним прибічникам сепаратистів, що проживають в зоні АТО на українській території, постійно навіюється, що Київ зрадив Донбас та його народ, зовсім не піклується про людей та їх потреби. Натомість в «ДНР» побороли олігархію та вже майже побудували соціалізм.

На цьому, зрештою, позитив закінчується. Головним чином, негатив стосується відсутності роботи. Зайнятість на дуже низькому рівні, багато людей просто виживають на гуманітарній допомозі, утискаючись у витратах до мінімуму. Продовольчі ринки на дві третини спорожніли, в одному місці не можливо купити навіть борщовий набір. Ціни на продукти харчування непомірно високі, особливо відносно зарплатні (палка сирокопченої ковбаси коштує 400 р.). «Віджата» мережа колишніх супермаркетів «АТБ» «Республіканський», яка належить дружині Олександра Захарченка, що прославилась продажем гуманітарної допомоги, продовжує стрімко втрачати популярність. На її полицях представлені лише товари місцевого виробництва, а також завезені з Росії. Натомість більшим попитом, незважаючи на високу ціну, користуються українські товари, що широко представлені в супермаркетах «Амстор» та «Обжора». Проте той факт, що українське є синонімом якості, жодним чином не позначається на симпатіях до Києва.

На колишньому рівні залишились лише комунальні тарифи, що загалом втричі дешевші за київські. Середня зарплата по Донецьку в бюджетній сфері (спонсорованій Росією) становить 6-8 тис. рублів (2300 – 3000 грн.). Аби хоч якось стимулювати безробітних людей працювати, мерія Донецька відкрила так звані тимчасові вакансії – часткова зайнятість, робота з сезонного озеленення територій. За таку роботу пропонується зарплатня в 1500 р. на місяць. Місцеві телеканали яскраво змальовують корисність проведення часу на свіжому повітрі, перспективу зайняття спільною працею за для того, аби рідне місто виглядало чудово. Пропаганда «ДНР» виїдає останні мізки, змушуючи думати виключно синхронно з натовпом, підлаштовуватись під тенденцію.

«ДНР» продовжує, спираючись на російські гроші, будувати свою «Північну Корею». Місцеві еліти, які за жодних умов не стали би елітою в Україні, дуже пишаються своєю регіональною «ідентичністю». Це стосується не лише політиків, але й «сміттєвих» письменників, що очолюють «Спілку письменників ДНР», псевдонауковців, що очолюють «Академію наук», зрадників-освітян, що працюють з молоддю, «яка буде відновлювати Донбас» (провідні ВНЗ «ДНР» уклали угоди по нострифікації дипломів з багатьма російськими ВНЗ), та навіть спортсменів. Останні беруть участь, разом зі спортсменами з Абхазії та Південної Осетії, в міжнародних змаганнях в Росії (цікаво, що молоді хокеїсти – академія ХК «Донбас» Бориса Колеснікова, продовжує свою роботу в Дружківці та Донецьку одночасно, що виставляється місцевою пропагандою як досягнення «молодої республіки»). Україна однозначно не повернеться сюди – в це вірить абсолютна більшість мешканців «ДНР». А що про це думають в Києві?

Валерий Кравченко

Компанія «Мотор Січ» пропонує для польської поліції модернізацію, що охоплює ремонт і огляд планера та заміну двигунів. Також можлива модернізація авіоніки на базі розробки польської фірми ITWL. В такому випадку можна отримати машину з продовженим ресурсом з більш високими характеристиками, ніж раніше.

Про це повідомляє польський спеціалізований ресурс Defence24.

Ресурс наголошує на тому, що в умовах обмеженості коштів на заміну парку вертольотів, для польської поліції єдиним вирішенням проблеми з вертолітною технікою може бути модернізація і ремоторизація наявних машин Мі-2 і найбільш вигідно це зробити за підтримки українського виробника – компанії «Мотор Січ».

«Мотор Січ» зацікавлена у співпраці в рамках модернізації Mi-2 з польським підприємством PZL Świdnik, яке виготовляло вертольоти цього типу і має повний комплект технічної документації, а також право на здійснення модифікацій машин цього типу. Це, за висновком польського спеціалізованого ресурсу, відкриває можливість реалізації зазначених цілей в Польщі як для потреб вітчизняних замовників, так і для закордонних користувачів.

Насамкінець в Defence24 наголошують, що модернізація вертольотів, що використовуються польською поліцією, була б не лише більш дешевшим рішенням у порівнянні з закупкою нових машин, це також може дозволити подовжити термін експлуатації добре відомих Мі-2, які мають в країні розвинену систему технічної підтримки і накопичувати кошти для закупівлі в майбутньому більш сучасних вертольотів, створення для них системи технічної підтримки та підготовки персоналу.

За даними Defence24, варіант Мі-2МСБ концерну «Мотор Січ» в даний час проходить сертифікацію як в українських, так і міжнародних авіаційних структурах. Мі-2МСБ є популярною легкою машиною Мі-2, на якій застарілі два двигуна ГТД-350 замінено на більш потужні (на 65 к.с.) двигуни типу АІ-450M виробництва «Мотор Січ». При потужності 465 к.с. кожний, двигуни AI-450M вживають на 27% менше палива та на 25 кг мають меншу масу, в порівнянні з ГТД-450. Вертоліт такої конфігурації має отримати український сертифікат до кінця року, що дозволить використання його у складі Збройних Сил.

Defence24 наголошує на тому, що Мі-2МСБ – це лише перший крок перспективної програми модернізації МСБ-2, яку оголошено концерном «Мотор Січ». В рамках зазначеної програми модернізація передбачає застосування нової, композитної структури передньої частини корпусу, заміну авіоніки на цілком цифрову західного виробництва плюс використання двигунів AI-450M разом з новим головним редуктором, здатним передавати більшу потужність. Це має суттєво покращити характеристики цієї легкої і дуже популярної у світі машини.

Максимальна стартова маса звичайного Мі-2 становить 3,7 т, тоді як з новим редуктором виробництва «Мотор Січ» і новими двигунами Мі-2МСБ максимальна стартова маса становитиме 4,3 т. Для такого невеликого вертольоту 600-кг збільшення маси означає значне покращення можливостей. Окрім 2 членів екіпажу це дозволить перевозити корисне навантаження вигляді 8 осіб або вдвічі більшого вантажу у порівнянні з Мі-2.

Польський ресурс звертає увагу своїх читачів, що, машинами модернізованої версії вже зацікавилися українські силові структури, Національна гвардія та Армія.

Джерело: defense-ua.com