Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Луганська область п’ятий рік поспіль є зоною бойових дій. Місто Сєверодонецьк понад чотири роки виконує незвичні для себе функції «столиці» Луганщини. Складна безпекова та соціальна ситуація в регіоні суттєво впливає на населення, яке звикло до військового стану й присутності людей зі зброєю. Область має низку специфічних проблем, пов’язаних із конфліктом, але водночас стикається і з загальнодержавними викликами.
Контрольована Україною територія розвивається нерівномірно: фактично, область поділена на агломерацію Лисичанськ-Сєверодонецьк-Рубіжне, північні аграрні райони та «сіру» прифронтову зону. Військова агресія Російської Федерації призвела до масового виїзду населення з непідконтрольної території, руйнації економічного потенціалу Луганської області та різкого погіршення соціальних стандартів. Військові дії залишаються головним безпековим чинником. Втім, населення за чотири роки звикло до близькості фронту. Громадський порядок загалом підтримується – зокрема, завдяки значній кількості військових та правоохоронців. Однак існує загроза терактів та неконтрольованого обігу зброї.
Один із найболючіших наслідків активних військових дій минулих років – міни та боєприпаси, що не розірвалися. У 2014–2017 роках через них постраждало близько 200 осіб. За даними ДСНС, розмінувати потрібно ще близько 3000 квадратних кілометрів. Серед інших проблем, спричинених війною, – перебої з водопостачанням в окремих районах і загроза підтоплення діючих шахт.
«Сіра зона» на лінії зіткнення та північні прикордонні райони області залишаються зоною підвищеної воєнної небезпеки через загрозу продовження бойових дій або нової інтервенції. В цьому контексті варто зауважити, що державний кордон із РФ належно не укріплений. Спеціальних інженерних споруд практично немає (окрім Троїцького району). При цьому росіяни зі свого боку проводять відповідні роботи з укріплення кордону.
Складна ситуація і на КПВВ на лінії зіткнення. Прикордонники фіксують незаконний обіг зброї та наркотиків, використання підроблених документів для в’їзду-виїзду, періодичні спроби бойовиків незаконних збройних формувань в’їхати на підконтрольну Україні територію. Робота КПВВ Золоте зривається з вини терористичних угруповань. Сам статус КПВВ не прописаний в українському законодавстві, через що виникають правові колізії.
Економіка регіону занедбана. Це зумовлено передусім військовими діями на території області. Загрозлива ситуація з промисловістю – основним наповнювачем бюджету регіону. Існує проблема з великими промисловими містоутворюючими об’єктами – «Лінік» у Лисичанську, «Азот» у Сєверодонецьку, «Зоря» в Рубіжному. На підприємствах скорочуються зарплати, затримується їх виплата. Негативні наслідки мало також розірвання економічних зв’язків з Російською Федерацію, на яку до 2014 року був орієнтований експорт значної кількості підприємств регіону.
Офіційний рівень безробіття в області – 16,4% (за даними МОП за І півріччя 2018 року, це найвищий в Україні показник). Однак насправді він становить близько 30%. У результаті багато людей змушені виїжджати на заробітки за кордон. Основним споживачем трудових мігрантів з Луганщини залишається РФ. Найгірше, що виїжджають найбільш активні та підготовлені кадри.
Основну частину підконтрольної Україні території області займають сільськогосподарські райони. Галузь контролюють великі агропідприємства і певна кількість місцевих підприємств. Малий та середній бізнес в області розвинуті недостатньо. Після занепаду колгоспної системи господарювання села поступово вимирають, потерпаючи від тотального безробіття. Кількість сільського населення постійно зменшується.
Одна з основних проблем Луганщини – недостатній розвиток і занепад наявної інфраструктури. У поєднанні з тривалими військовими діями це формує несприятливий інвестиційний клімат, обмежує зовнішні фінансові надходження. Ще однією гострою проблемою залишається забезпечення сталого енергопостачання, зумовленого арештом рахунків Луганського енергетичного об’єднання (ЛЕО) та порушенням інтеграції із загальнонаціональною системою. Область відірвана від решти країни і в залізничному сполученні. Через відсутність електрифікації залізничної гілки від міста Куп’янськ Харківської області не можуть курсувати швидкісні пасажирські потяги. Більша частина області поєднана лише автомобільними шляхами, якість яких катастрофічна. Скажімо, поїздка між сусідніми районними центрами Сватове та Білокуракине (відстань 50 км) через незадовільний стан доріг триває близько двох годин.
Регіон отримує значні кошти з державного бюджету, а також іноземну допомогу, спрямовану на відбудову інфраструктури, розвиток економіки та соціальної сфери. Однак через низький рівень проектного менеджменту в місцевих громадах весь потенціал допомоги, що надходить у Луганську область, не використовується. Населення регіону не довіряє ні центральній, ні регіональній владі; дещо краще ставлення до місцевої влади. Водночас оновлення місцевої влади після подій 2014 року майже не відбулося, що загрожує збереженням кланової системи та корупційних практик.
Екологічну небезпеку посилюють 535 потенційно небезпечних об’єктів та 34 хімічно небезпечних об’єкти на підконтрольній Україні території (більшість із них – в агломерації Лисичанськ-Сєверодонецьк-Рубіжне). У зоні потенційного хімічного забруднення проживають майже 41% населення підконтрольних територій. Існують загрози затоплення шахт на тимчасово неконтрольованих Україною територіях області.
Криміногенна ситуація контрольована, основні ризики обумовлені близькістю до зони бойових дій. Діяльність поліції в Луганській області оцінюють позитивно. Після впровадження реформ патрульна поліція дійсно змогла поліпшити криміногенну ситуацію й підвищити рівень безпеки в регіоні. Представники поліції скаржаться на специфічні проблеми в роботі, властиві для зони конфлікту. Луганщина потерпає від наркоманії. Ситуація загострюється у зв’язку з розповсюдженістю дешевих синтетичних наркотиків.
Проблема сепаратизму на підконтрольній уряду території не ліквідована. Втім, рівень загрози знизився. Збереження штучно інспірованих сепаратистських настроїв – наслідок інформаційних кампаній Кремля в 2014-2018 роках, комунікації з населенням на непідконтрольних територіях, а також із родичами в Російській Федерації.
Події 2014-2015 років вплинули на психологічний стан населення, який можна порівняти з посттравматичним синдромом. Це зумовлює упереджене сприйняття інформації та матеріалів, що мають пропагандистські цілі чи містять оціночні судження. Рівень довіри до загальноукраїнських ЗМІ низький. В області активно мовлять російські телеканали. Їхнє блокування неефективне. Більше того, в деяких районах (на півночі області) через проблеми з українським сигналом їм немає альтернативи. Відтак гальмується остаточний розрив Луганщини з російським інформаційним полем.
У релігійній сфері домінує Російська православна церква (колишня УПЦ МП). З огляду на популяризацію ПЦУ після отримання Томосу релігійний розкол поглиблюватиметься, що слугуватиме приводом для російських провокацій.
Загалом Луганщина потребує «перезавантаження», постіндустріалізації (зокрема в агломерації Сєверодонецьк-Лисичанськ-Рубіжне) та деолігархізації (наразі їхній вплив забезпечує інститут т. зв. «смотрящих»). З кожним роком життя поблизу зони бойових дій погіршує макроекономіку регіону, активне населення покидає область. Без інноваційних реформ та ефективного врядування Луганська область замість динамічного розвитку швидко стане найдепресивнішим регіоном України.
Валерiй Кравченко
