Вирок Конституційного Суду (КС) Польщі від 17 січня цього року щодо “українських норм” у законі про ІНП (Інститут Національної Пам’яті) одразу в Україні викликав піднесено-позитивну реакцію. Дехто навіть писав, що нарешті стався перелом у польсько-українському діалозі, і цим вироком Польща робить значний крок уперед до налагодження між країнами повноцінної дискусії на історичну тематику. Однак після детального вивчення вироку та того, як тепер виглядатиме польський закон, який рік тому негативно вплинув на двосторонні відносини, оптимізму вже й не так багато.
У січні 2018 року у Польщі було внесено зміни до закону про ІНП. Зміни стосувались кількох тем, серед яких, зокрема, була й українська. У новому законі аж два формулювання щодо минулого польсько-українських відносин. До вписаних початково нацистських та комуністичних злочинів і злочинів проти людяності було окремо додано ще й формулювання: «злочини українських націоналістів та членів українських організацій, що співпрацювали з Третім німецьким райхом». Також подано і статтю, яка пояснювала, чим є ці злочини та якої території і років вони стосуються.
Нові зміни, які українські експерти та ЗМІ назвали «антибандерівським законом», викликали в Україні жваве обговорення. З’явилось чимало матеріалів про нововведення до польського закону про ІНП як у друкованих, так і в інтернет-виданнях, дебатували на цю тему в телепрограмах. У Польщі передусім говорили про інші зміни, які також були впровадженні разом з «українськими» частинами, а саме про ті, які спричинили негативну реакцію в Ізраїлю та США. Про те, що й в Україні обурені новою редакцією закону, в Польщі йшлося суттєво менше, а деякі політики від партії влади взагалі намагались пропустити слово «Україна», коли коментували норми закону. Найбільше «українські» поправки до закону обговорювало вузьке експертне середовище. З боку України лунали заяви представників влади та українських дипломатів, в яких закликали Польщу ввести зміни до «антибандерівського закону», скасувати ці норми.
Ініціаторами впровадження «української частини» до закону були політики партії “Кукізˈ15”, а одним з консультантів та помічників приготування змін до закону – професор історії з Любліна Володимир Осадчий. Партія “Кукіз’15” свого часу згадувалась в оприлюдненому InformNapalm листуванні білоруса Олександра Усовського як партія, яка має сприяти “заморожуванню відносин Польщі й України”. Професор Осадчий приїхав до Польщі з України ще в 90-х роках, а перед тим закінчив історичний факультет Львівського державного університету. У Польщі він співпрацює з середовищем діяча та ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського. Варто наголосити, що Ісакович-Залеський відомий закликами до польського уряду не підтримувати Україну, у 2013 році був учасником конференції в Києві, яку організували проросійський політик Вадим Колесніченко та колишній працівник КГБ Жорж Дигас. Сам професор з Любліна не відмовляє у коментуванні російському польськомовному пропагандистському виданню Sputnik.pl, а про Україну говорить у тонах російської пропаганди
На протести з боку України та частини експертного середовища Польщі щодо нових норм в «українській частині» закону про ІНП публічно відреагував президент Анджей Дуда. Спочатку новий закон польський президент підписав, а потім направив його на перевірку до КС. Подання президента, окрім ст. 55а про покарання, містило ще й звернення про перевірку двох термінів – «українські націоналісти» та «Східна Малопольща» – щодо їхньої відповідності Конституції
З вимогою скасувати ст. 55а від початку наполегливо виступали Ізраїль та США, тож у кінці червня 2018 року спочатку Сейм, а потім і Сенат вилучили з нового закону цю статтю. У статті йшлося про те, що за публічне приписування польському народові та польській державі відповідальності чи співвідповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною (фактично йшлось про Голокост), загрожує покарання у вигляді штрафу або ж до трьох років ув’язнення. Тож після внесень змін самим законодавцем у КС відпала потреба перевіряти на відповідність Конституції цю статтю і на розгляді залишились тільки «українські норми» в законі.
17 січня цього року КС задовольнив позов президента Анджея Дуди щодо невідповідності закону про ІНП Конституції РП в окремих термінах, а саме у тій частині закону, де вжито терміни «українські націоналісти» та «Східна Малопольща». На підставі вироку КС, відповідно до конституційних законодавчих стандартів, законодавець має вжити заходів для належної зміни зазначених положень, тобто тепер Сейм та Сенат мають переписати статті закону так, щоб з них було вилучено вказані терміни. Вирок КС набув чинності після його публікації у виданні «Журнал законів» 23 січня
В Україні на вирок КС одразу позитивно відреагували представники влади, зокрема Президент Петро Порошенко, міністр закордонних справ Павло Клімкін, віце-прем’єр Павло Розенко. З’явилось кілька повідомлень та матеріалів у пресі, де теж з оптимізмом було зазначено, що «це великий крок Польщі до порозуміння з Україною». Однак з перших реакцій можна було зрозуміти, що в Україні доволі поверхово оцінюють вирок КС і не заглиблюються у деталі цих змін. В основному йшлося про «скасування українських норм закону» замість скасування конкретних термінів у цих нормах . Також помилково стверджувалося, що рішення КС повертає закон про ІНП до норм, які були чинними до січня 2018 року. Неточність допускали як політики, так і експерти з питань польсько-українських відносин. Іншою помилкою у поясненні, чому це має важливе значення для двосторонніх відносин, було те, що мораторій на проведення ексгумацій поляків в Україні прив’язували до цих норм польського закону, тоді як цю заборону було впроваджено ще 2017 року і вона була реакцією на нищення українських місць пам’яті у Польщі. Безпосередньо норм закону стосувалась інша заява українських істориків, а саме заява УІНП про неможливість для української частини Форуму приїздити до Польщі, відтак було запропоновано проводити зустрічі на території України . У ній мова йшла про те, що нові зміни до закону про ІПН обмежують свободу слова та є небезпечними для українських істориків, які перебуватимуть на польській території. Як наслідок, Українсько-польський форум істориків фактично було заморожено.
Що ж залишилось у польському законі про ІНП і чому помилкою буде говорити, що з нього забрали «українські норми»? Після вироку КС не зникають такі «українські норми»:
У ст. 1. п. 1 літ. а «…вчинених щодо осіб польської національності або громадян Польщі інших національностей у період з 8 листопада 1917 до 31 липня 1990 року:
– злочинів … українських формувань, які співпрацювали з Третім німецьким райхом;».
У ст. 2а. «Злочинами … членів українських формувань, які співпрацювали з Третім німецьким райхом, як це визначено в Законі, є дії, вчинені в 1925-1950 рр., які полягали у застосуванні насильства, терору чи інших порушень прав людини щодо окремих осіб чи груп населення. Злочинами … членів українських формацій, які співпрацювали з Третім німецьким райхом, є також участь у винищенні єврейського населення, а також геноциді громадян ІІ Речі Посполитої на території Волині…».
Усунення термінів «українські націоналісти» та «Східна Малопольща» не призвело до вилучення самих статей, до яких залишається надалі чимало запитань. Наприклад, про які злочини йде мова в такому часовому вимірі, як 1925-1950 роки? Кого польські законодавці визначають як «українські формування, які співпрацювали з Третім німецьким райхом»? І, нарешті, яку територію, на їхню думку, охоплює назва «Волинь»?
Поставлені питання не дають підстав до виключно оптимістичної оцінки рішення КС. І далеким від фактичного стану речей є твердження «що було, до того ж і повернулись», адже, на жаль, так звані українські норми у законі про ІНП так і залишились, а їх заперечення може бути підставою для відкриття кримінального провадження, як вказано у ст. 55 «Хто публічно і проти фактів заперечує злочини, зазначені в пункті 1 ст. 1 карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років».
У Польщі тепер чекають на крок з боку України. Дехто з польських експертів навіть писав, що вирок КС має схилити українську сторону до зняття мораторію на польські ексгумації на території України, забуваючи, що рішення про мораторій стосувалося інших подій. Чи прислухаються українські політики до таких закликів, покаже час. Однак те, що закон містить “українські норми”, і надалі залишає багато запитань і не вказує на кардинальні зміни в історичному діалозі обох країн.
Ольга Попович